05.05.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Ді.12,1–11:  «Стерегли Петра у в’язниці, а Церква молилась горливо Богові за нього»

Знаємо, що не увесь вибраний народ сприйняв те, що проповідували апостоли. Навпаки, вони переслідували їх, кидали до в’язниці, вбивали… Але бачимо, що тоді чинила Церква: не нападала на в’язниці, не намагалася силою боронити Петра ані підкупити сторожів, – Церква молилась. Молитва – це те, що преважливе в нашому житті. Так, ми маємо намагатися зробити все можливе, все, що від нас залежить, діяти по-людському правильно у складних ситуаціях, але найбільше треба молитися. Треба навіть молитися, щоб зрозуміти, що потрібно робити. 

Молитва – це перебування з Богом, яке нас просвітлює, яке руйнує кайдани й мури найперше в нашій свідомості, щоб ми змогли подивитися на ситуацію Божими очима, а тоді – змінює і ситуацію. Бачимо, як Церква молилася за Петра, з’явився ангел, кайдани впали, і Петро неочікувано став вільним. Так само відбувається у кожній нашій життєвій ситуації: якими б складними не були обставини, якщо молимося повсякчас, то Бог дасть нам усе, що ми потребуємо!

***

Йо.8,31-42:  «І спізнаєте правду, і правда визволить вас»

Скільки б ми не жили в цьому світі, скільки б не вчились і не здобували досвіду, однак жити правдою самі не зможемо. Бо кожен із нас в силу різних пережиттів, які мав, в силу різних досвідів, стереотипів завжди суб’єктивно сприймає дійсність. Кожен із нас глибоко вражений суб’єктивізмом. 

Лише Бог може обдаровувати нас щораз більшою повнотою розуміння правди, добра, справедливості. Саме наближення до Бога перемінює нас, дає змогу правдиво розуміти, яким є наше життя, як маємо чинити, як жити. Пошук Бога, пошук правди і справедливості завжди й неминуче відбивається на всіх аспектах нашого життя. Саме тоді, коли ми вкорінюємось у Бозі, стаємо по-справжньому вільними.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

05.05.2018р. Б. / Преп. Теодора Сикеота; Св. апостолів Натанаїла, Луки і Климента; Преп. Віталія Монаха

Преподобного Теодора Сикеота

Тропар Теодора, глас 2: Ти був знаний, як освячений від пелен,* і сповнений благодаті,* чудесами світ просвітив ти,* і відігнав множество демонів,* священнотворче Теодоре,* тому за нас молися Господеві. 

Кондак Теодора, глас 3: Як на вогняну колісницю піднявся ти добрими ділами, Богоносний,* увійшов ти у небесні оселі,* і жив ти мов Ангел з людьми,* і як людина з Ангелами радієш.* Тому виявився ти божественним вмістилищем чудес,* Теодоре преподобний. 

Святий Теодор народився в селі Сикея, в Галатії (провінція в Малій Азії). Його батько називався Косма, а мати Марія. В домі його матері жила бабця (мати Марії) Елпідія, тітка Деспенія, а також старий побожний кухар Стефан. Уже з дитинства Теодор відзначався великим благочестям. Мати хотіла віддати сина до царського двору, де згодом він міг вступити до війська і заслужити високе становище, та що іншого прагнув її молодий син, якого понад усе тягнуло до церкви і до молитви. А прикладом йому був старий Стефан, який вірно служив Богові, строго постив і не пропускав жодного богослуження. Теодор, ще майже дитина, почав утримуватися від страв і вночі ходив за місто до церкви святого Георгія, якого особливо почитав і який упродовж усього життя в чудесний спосіб опікувався преподобним Теодором. Коли Теодору виповнилося 14 років, він покинув материнський дім і став жити в печері при церкві святого Георгія, де цілковито віддався молитві і постам. Стара Елпідія і Влатта, його молодша сестра, приносили йому хліб та овочі, однак він усе це залишав перед печерою для бідних перехожих, а сам лиш один раз на день, після заходу сонця, підкріплявся куснем хліба, а у великі свята їв трохи вареної ярини. 

Коли до його печери стали навідуватися люди, він сховався в іншій, нікому невідомій печері, а вхід заклав камінням. Один диякон приносив йому хліб, і так упродовж двох років ніхто не знав, де подівся молодий пустельник. Лиш через два роки диякон, бачачи біль його матері і родичів, відкрив їм місце перебування преподобного Теодора. Усі стали його просити, щоб він повернувся до дому матері, та юнак не хотів уже вертатися у світ і замешкав у своїй першій печері, при церкві святого Георгія. Коли йому виповнилося 18 років, Теодосій, єпископ Анастасіополя, визнав його гідним священства і, попри молодий вік, висвятив його на єрея. 

Теодор уже як священик пішов до Єрусалиму поклонитися святим місцям, а потім відвідав у пустелі монастирі, придивився до життя затворників, і в Хозевитськім монастирі прийняв чернечий постриг. Провівши тут якийсь час, святий повернувся до своєї печери поблизу Сикеї.

Недалеко від нього Елпідія побудувала монастирець і жила там з Влаттою і Деспенією, але невдовзі ці дві невісти померли у великій святості. Разом з преподобним Теодором пустельне життя провадили його два учні, Епіфаній і Філумен. І життя те було так угодне Богу, що Він наділив святого Теодора ласкою і силою творити чуда, а люди так вірили в силу святого, що брали землю з його печери і, змішуючи зі стравою, давали споживати хворим.

І справді, подвиги святого Теодора були дуже великі. Він велів зробити для себе велику залізну клітку без даху і, наклавши собі на руки, ноги і шию тяжкі кайдани, більшу частину року прожив у тій клітці, майже весь час стоячи на ногах, у дощ, спеку і в найбільші морози. Упродовж усього Великого посту він не їв хліба, і лишень у неділю споживав корінці. Тож молитва його була вгодна Богу і помічна людям. З усіх сторін приходили до нього прокажені, і він їх зцілював. 

Тимчасом у великій святості померла Елпідія, а невдовзі і його матір Марія, яка залишила йому великі статки, та він про них навіть не думав, а цілий тиждень перебув в гарячих молитвах, жертвуючи їх за душу покійної матері. Дуже багато грішників, спостерігаючи його життя, каялися і наверталися на дорогу чесноти. Численні учні горнулися до нього, і він приневолений був побудувати для них монастир, названий Сикеотським, з якого згодом вийшло багато світил св. Церкви. При монастирі він звів церкву святого Михаїла, а пізніше і другу – святих Сергія і Вакха. 

Святий Теодор побував у Єрусалимі і вдруге, тут, на прохання патріярха, він випросив у Господа дощу, бо страшна посуха нищила всі земні плоди і народові загрожував голод. Невдовзі після повернення святого його монастир відвідав воєвода Маврикій. Святий Теодор провістив йому, що він невдовзі стане імператором. Так і сталося, а вдячний імператор наказав кожного року посилати до Сикеотського монастиря 600 мір пшениці для роздачі бідним і прочанам. 

Коли помер Тимотей, єпископ Анастасіополя, на його місце було вибрано святого Теодора. Новий пастир з великою любов’ю управляв своїм духовним стадом. Випало йому ще третій раз відвідати святі місця Єрусалиму, і тоді він вирішив сховатися від світу і вступити до лаври святого Сави. Та коли святий молився, явився йому святий Георгій і велів йому повертатися до Анастасіополя. Упродовж 11 років він був єпископом, та прийшов час, коли дехто став ворогувати проти нього, навіть хотіли його отруїти, однак Бог учинив так, що отрута не нашкодила йому. Тоді він став просити свого митрополита з Анкирії, патріярха Киріяка та імператора Маврикія і вони дозволили йому передати владицтво кому іншому та повернутися до монастиря.

Двічі святий був у Царгороді, де його приймали з великою почестю, а він чинив багато чуд: повертав сліпим зір, зцілював прокажених і за всіх молився Богу. Преподобний Теодор провістив скору смерть святому патріярхові Томі, а ще нещастя, які мали нависнути над Христовою Церквою. 

Перед смертю явився йому святий Юрій і об’явив, коли прийде час стати йому перед Богом Сотворителем нашим. Святий Теодор сказав братам монахам про день своєї смерти і в глибокій старості помер після Великодніх свят, 22 квітня 612 р. 

__________
У той самий день

Святих апостолів Натанаїла, Луки і Климента

Про святого Натанаїла читаємо в Євангелії від Йоана (1, 45-49): “Зустрів Филип Натанаїла і сказав до нього: «Ми знайшли того, про кого Мойсей у законі писав і пророки, – Ісуса, Йосифового сина, з Назарету». Натанаїл же йому на те: «А що доброго може бути з Назарету?» Мовив до нього Филип: «Прийди та подивися». Побачивши Ісус, що Натанаїл надходив до нього, сказав про нього: «Ось справжній ізраїльтянин, що нема в ньому лукавства». Натанаїл же йому: «Звідкіль знаєш мене?» Сказав Ісус, промовивши до нього: «Перше, ніж Филип закликав тебе, бачив я тебе, як був єси під смоковницею». Відповів же йому Натанаїл: «Учителю, Ти – Син Божий, Ти – цар Ізраїлів»”. Інші свв. євангелисти не згадують про Натанаїла; після Филипа в списку апостолів завжди ставлять Вартоломея. Деякі церковні письменники вважають, що Натанаїл і Вартоломей це одна і та сама особа – Натанаїл Вар Толомей, тобто Натанаїл син Толомея. На думку святого Августина і святого Григорія Великого, Натанаїл належав до числа 70 учнів. Крім євангелиста Йоана, більше ніхто не згадує про Натанаїла. Та однак свідчення його святості вийшло з уст самого Спасителя.

Святого Луку (Лукія) не слід плутати зі святим євангелистом Лукою, пам’ять якого вшановуємо 18 жовтня. Про Луку (Лукія) пише апостол Павло: “Вітає вас мій співробітник Тимотей, як також Лукій, Ясон та Сосипатр, мої родичі” (Рим. 16, 21). Був він єпископом Лаодікеї. 

Святий Климент, один з 70 учнів, був єпископом в Сардах. Усі вони своє душпастирство запечатали мученицькою смертю. 

__________
У той самий день

Преподобного Віталія Монаха

У місті Газі жив у монастирі благочестивий, вимучений чуванням, молитвою і постом монах, що звався Віталій. А коли йому виповнилося 60 років, пішов він до Олександрії і там працював як звичайний робітник. Ночами молитвами і словом Божим навертав він грішних жінок, які провадили облудне життя. І пішла зла слава про нього; люди почали його обмовляти і оскаржили перед патріярхом Йоаном Милостивим, однак той не йняв віри наклепникам. А тим, які публічно ганьбили Віталія, відповідав: “Що хочете? Ніхто з вас не відповість за мене перед судом Бога!” 

Не раз преподобний Віталій зносив і побої, бо всі були певні, що він великий грішник. Коли ж святий помер, його знайшли клячучого на колінах, а в руках тримав він шматок паперу, на якому було написано: “Мужі Олександрії, не судіть нікого завчасу, а суд же залиште Господу Богу!” 

Коли поширилася вістка про смерть святого Віталія, прийшло велике число тих жінок, яких він вирвав з пут гріха і спровадив на дорогу праведності. Вони плакали і розповідали, як святий цілими ночами перебував з ними на молитві і забороняв їм говорити, що відвідував їх задля їх душевного добра. Тіло його поховав святий патріарх Йоан серед великого плачу зібраного народу, який своїм неправим судом так боляче кривдив преподобного Віталія. Помер він після 609 року. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

04.05.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Ді.10,44–11,10:  «Що Бог очистив, ти не погань»

Бог в одному реченні відкриває для нас усю свою любов до нас, любов Творця до свого творіння. Він так полюбив нас, що очистив нас кров’ю свого Сина. Якби ми більше про це роздумували, то менше грішили б, бо розуміли б, що вже не належимо самі собі. 

Людському розумові непросто сприйняти цю істину, але для Бога кожна особа важлива, бо за кожного з нас Ісус віддав своє життя. Жоден гріх не може занечистити людину, перекреслити її цінності й важливості в Божих очах, жодне зло не може перекреслити нам можливості до навернення. Тому не зважаймо на те, яким було наше попереднє життя, каймося за кожен гріх, щоб наше майбутнє було з Богом. 

Господь нас очистив до життя досконалого, праведного і святого, але чи цього ми прагнемо і хочемо?

***

Йо.8,21-30:  «Помрете у гріхах ваших. Бо коли не увіруєте…»

Знаємо з власного досвіду, наскільки складно змінитися, навіть коли дуже цього хочемо. Деколи працюємо над собою днями і місяцями, навіть роками, а потім у якийсь момент повертаємося до того ж самого. 

Бог деколи це допускає, щоб ми усвідомили: самі не можемо собі зарадити в тих чи інших спокусах чи проблемах. Але все можливо в Бозі. Знамениті слова каже апостол Павло: «Я все можу в Тім, хто мене підкріпляє, в Ісусі Христі». Тому розуміймо, що віра в те, що в Бога все можливе, може перемінити кожного з нас і все наше життя.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

04.05.2018р. Б. / Св. свмуч. Януарія і тих, що з ним; Св. Теодора з Пергії

Святого священномученика Януарія і тих, що з ним

Тропар, глас 3: Помазані святительським миром,* ви стали пастирями людей богомудрих.* І були заколені, немов агнці чесні,* і принесені Слову, начальникові пастирів, мов ягнята у жертву,* Священномученики преславні, всесвітні світила.* Тому й з любов’ю вшановуємо всі святу пам’ять Вашу,* бо Ви молитеся за душі наші. 

Кондак, глас 3: Священним помазанням і мученицькою кров’ю* прикрасилися, славні Януаріє і Теодоре,* і сяєте повсюди, радіючи в вишніх.* Й на нас спогляньте, що прийшли до вашого храму* і неустанно до вас взиваємо.* Всіх нас оберігайте, молячись до чоловіколюбця Бога. 

Діялося це близько 304 р., за Диоклетіяна, гонителя християн. У Неаполітанському королівстві, в провінції Кампанії, у місті Мисені жив диякон на ім’я Сосій, чоловік великого благочестя й учености. Коли Сосій довідався, що єпископ міста Беневента (тієї ж провінції) Януарій, разом з дияконом Фавстом (Фестом) і читцем Деситерієм, прибув до Мисени, він потай їх часто навідував, щоб разом перебувати на молитві. Одного разу, коли святий Сосій читав у церкві Євангеліє, св. Януарій побачив над його головою полум’я і духом зрозумів, що Сосій невдовзі прийме мученицьку смерть. І пройнятий радістю, він поцілував у голову святого Сосія, і стали разом вони величати Господа, віддавшись Його небесній волі. 

Через кілька днів Драконцій, суддя в тій околиці, наказав ув’язнити святого Сосія і кинути до вузького темного підземелля. Тоді святі Януарій, Фавст і Деситерій поспішили відвідати мученика, та тут сторожа схопила їх і поставила перед мучителем. Почався допит:

“Якої ти віри?” – спитав святого Януарія суддя.

“Я – християнин і єпископ міста Беневента”, – відповів слуга Божий.

“А хто оці два твої товариші?”

“Один є моїм дияконом, а другий читцем!”

“Чи й вони також християни?”

“Так, вони християни, і маю надію в Ісусі, що якщо ти спитаєш їх про це, вони явно визнають Ім’я Спасителя”.

І справді, обидва сказали: “Ми присягали вірі Христовій, і не зламаємо нашої присяги, бо горе тому, хто фальшиво присягає!”

“Приступіть і вчиніть жертву нашим богам, згідно з повелінням імператора, і я накажу вас звільнити”, – сказав мучитель.

На це святий Януарій відповів: “Ми приносимо жертву одному Богу нашому, а божків твоїх гидуємо!” 

Драконцій наказав їх, а також святого Сосія, відвести слідом за ним до міста Путеолю, де всіх мали на публічному видовищі кинути диким ведмедям на розтерзання. Та коли святі вже стояли посеред амфітеатру, а всі чекали на прибуття Драконція, той, зайнятий невідкладними справами, не міг прийти і наказав привести святих мучеників до себе. Коли їх доставили, він видав новий присуд: “Наказуємо, щоб єпископ Януарій, диякони Сосій і Фавст та читець Деситерій, за те, що визнають Христа і гордують наші накази, були стяті мечем!” 

Коли ж мучеників вели на смерть, три мужі християнські, Прокул, диякон церкви в Путеолю, Євтихій та Акутіон стали голосно осуджувати несправедливий вирок мучителя. Тоді їх також схопили, а Драконцій наказав їх стяти мечем разом з іншими. Коли прийшли на місце страти, святий Януарій став голосно молитися: “Господи і Боже наш, в Твої руки передаємо душі наші!” Потім сам зав’язав собі очі і нахилив голову під меч, так само було вбито і решту святих мучеників. Вночі християни забрали їх святі тіла. 

Мощі святого священномученика Януарія поховано в Неаполі, а Бог прославив їх численними чудами. Коли місту загрожувало виверження вулкану Везувій, то за покровительством святого Януарія, до якого всі вірні стали ревно молитися, Бог спас Неаполь від загибелі. В одної вдови на ім’я Максимила помер єдиний син. З глибокою вірою поклала вона на нього образ святого Януарія і стала гаряче молитися, а Бог, за молитвами святого, воскресив хлопця. Сьогодні також кожен може побачити чудесну силу святих мощей. З мощами святого священномученика Януарія є пляшечка з засохлою кров’ю. Коли ту пляшечку прикласти до голови святого, кров стає рідкою і кипить, немовби зовсім свіжа. Тіло святого Сосія поховано в Мисені, а згодом в Неаполі, в церкві святого Северина, воно також прославилося багатьма чудами. 

__________
У той самий день

Святого Теодора з Пергії

Святий Теодор був воїном у місті Пергії Памфілійській. Коли він став прилюдно визнавати Христа, тоді мучитель Теодот наказав його бити жилами, а потім прив’язати до розпеченого залізного ліжка, а зверху поливати розплавленим оловом і сіркою. Та Господь не забув про святого мученика, бо зненацька випав рясний дощ, який погасив вогонь, а Теодор, оздоровлений від ран, прославляв Господа. Коли побачив це жрець, служитель божків Діоскор, він також став голосно прославляти Бога: “Великий Бог християнський, від нині хочу лиш Йому служити, бо Він чуда діє, а божки, яким я приносив жертву, ніщо є”. Староста наказав покласти його на таке саме залізне ліжко, а Діоскор, прославляючи Бога, який дав йому ласку прозріти й увірувати в Нього, переніс із великою мужністю муки і помер для світу, а став жити для неба, де був зачислений до лику святих мучеників. 

Далі староста наказав прив’язати святого Теодора до коня і тягнути його волоком по майдані, однак і ця мука не завдала шкоди слузі Божому. Натомість ще два воїни, Сократ і Діонисій, увірували у Христа. Теодот велів усіх трьох кинути в розпалену піч. Та ангел Божий остудив жар вогню, і святі немовби в прохолоді прославляли Ім’я Боже. А Бог прославив святого Теодора ще більшим чудом. Мати його на ім’я Филипія вже три роки перебувала на вигнанні в Алодапії, де багато терпіла за Христову віру. Святий Теодор мав велике бажання побачити перед смертю свою матір. І ось раптом він побачив її перед собою; Бог бо чудом переніс його матір на те місце, де син її давав свідчення правді. Довідавшись про це, Теодот наказав святій Филипії намовити свого сина до відступництва, однак вона сказала мучителеві: “Син мій загине розіп’ятий на хресті, і з хреста прославлятиме Ісуса, а боги твої – дияволи, а ти – диявольський слуга”. 

Староста наказав стяти її мечем, Сократа і Діонисія заколоти посеред печі списами, а святого Теодора прибити до хреста. Три дні висів святий мученик, молився, прославляв Бога і в руки Його передав чисту й святу свою душу. Згідно з Часословом, він був замучений за імператора Антоніна 141 р. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

03.05.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Ді.10,34–43:  «Господь не дивиться на особу»

Господь не дивиться на нас через призму наших гріхів, чи через призму наших здобутків. Це ми одних людей любимо, бо вони нам приносять взаємну любов чи якусь користь, інших не любимо, бо вони нас кривдять. Бога ми не можемо детермінувати, поставити в рамки і примусити за свої чесноти любити, а за гріхи не любити. Для Бога ми завжди цінні й люблені. 

Немає різниці, якими ми були чи якими ми будемо завтра. Господь віддав за нас життя, каже Святе Писання, коли ми були ще грішними. Тому Бог дивиться на кожну людину через призму її цінності в Його очах. Відтак кожного Він створив і кожен із нас важливий, цінний і потрібний для Господа, люблений, і про це ніколи не забуваймо.

*** 

Йо.8,12–20:  «Ані мене не знаєте, ані Отця мого»

Наші знання про Бога частіше обмежуються знанням молитов, правд віри, Божих заповідей, Євангелія, церковних традицій, обрядів, історії Церкви. Однак святі отці нам кажуть, що знати про Бога і знати Бога – це різні речі. 

Пізнання Бога ми здобуваємо особисто, а не через вивчення чогось. Пізнаємо Господа через молитву – особисту чи спільну, через святі Таїнства, через читання Святого Письма та інше. І це дуже важливо, тому що лише знаючи Бога особисто, можемо цей досвід передати комусь іншому. Адже коли ми не знаємо Бога з власного досвіду, то ніколи не можемо говорити про Нього правдиво. 

Один із професорів філософії казав, що тепер є дуже багато докторів філософії, багато професорів філософії, але мало філософів. І так тепер не раз є з нами: багато знаємо про Бога, але чи ми знаємо самого нашого Бога?

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

03.05.2018р. Б. / Преп. Теодора Трихини; Преп. Анастасія Синаїта

Преподобного Теодора Трихини

Тропар святому, глас 8: Потоками сліз твоїх Ти неродючу пустиню управив, * і з глибини зітханнями Ти в трудах приніс стократні плоди, * і був Ти світильником вселенної, сіяючи чудесами, Теодоре, отче наш. * Моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші.

Кондак Теодора, глас 4: Прославився ти предивним життям, отче мудрий Теодоре,* промінявши царські скарбниці, що на землі, на лахміття волосяниці.* Тому й небесний одяг отримав Ти.* Завжди за нас молися, Преподобний.

Святий був сином багатого вельможі в Царгороді. Однак він покинув і багатство, і почесті, і розкоші, пішов у пустелю і там став умертвляти своє тіло. День і ніч молився Богу, йому не вадила літня спека, його не лякали ні мороз, ні дощ, ні холодний вітер, що пронизував його тіло аж до костей. Ходив він у волосяниці, і тому звали його “Трихина” – той, хто носить волосяницю, а згодом так само назвали й пустелю, в якій він жив. Бог пам’ятав про свого слугу і дав йому владу проганяти бісів, оздоровляти хворих і творити інші чуда. А коли помер, з його святих мощей стало витікати благовонне миро, цілительне для всіх, хто призивав його ім’я і просив допомоги.

__________
У той самий день

Преподобного Анастасія Синаїта

Церква почитає двох святих Синаїтів: святого Анастасія, патріярха Антіохійського, і святого Анастасія, монаха Синаїтського. Святий Анастасій, патріярх Антіохії, був монахом Синайської гори. Вступивши на патріярший престол, став ревно боронити святу віру. Коли імператор Юстиніян схилився на бік єретиків, святий Анастасій разом зі святим Євтихієм, патріярхом Царгорода, виступили проти нього. Євтихія було засуджено на вигнання; те саме чекало і Анастасія, однак імператор раптово помер, встигнувши покаятися у своїх гріхах. Та за імператора Юстина II святого патріярха (571 р.) також було засуджено на вигнання, де пробув 23 роки і щойно за імператора Маврикія, 595 р., повернувся до Антіохії. Патріярха Анастасія дуже поважав папа Григорій Великий, який часто писав до нього листи, а святий Анастасій переклав грецькою мовою книгу папи Григорія, звану “Правило пастирське”. Помер у великій святості близько 599 р. 

Другий святий Анастасій Синаїт уже з дитинства служив Господу Богу і посвятився монашому життю. Він побачив і віддав шану святим місцям у Єрусалимі, а потім вступив у монастир на горі Синай, де ігуменом був преподобний Йоан Ліствичник. Слуга Божий Анастасій відзначався великою святістю, невдовзі він став священиком, а згодом ігуменом свого монастиря. У той час виникла нова єресь акефалів, тобто безголовників, які не визнавали рішень Вселенського собору у Халкедоні (451 р.), і, відірвавшись від своїх патріярхів, таки насправді залишилися без голови. Святий Анастасій був рішучим поборником цієї єресі, він написав проти неї багато послань, і пройшов Аравію, Сирію та Єгипет, всюди навчаючи і перестерігаючи перед єретиками. Також святий Анастасій описав житія багатьох святих. Доживши до глибокої старости, великий покорою і ревністю про славу Божу, спочив близько 640 р. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

02.05.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Ді.14,6–18:  «Глянувши на нього пильно і побачивши, що він має віру щоб спастися»

Апостол Павло, сповнений Духом Святим, міг пізнавати й бачити тих людей, які так само, як і він, жили в Господі. І він побачив особу, яка була готова, мала віру, щоб спастися. 

Можемо сказати, що подібно у нашому житті діє Бог. Коли бачить нашу віру, нашу готовність і здатність прийняти Його дар, Його заклик, одразу дає нам за нашою вірою. І якщо наша віра зростає, ми отримуємо від Господа все, можна сказати, автоматично й одразу усе те, чого ми потребуємо. Вірмо, відкриваймося на Божу дію, будьмо такими, якими Він нас передбачив і створив!

***

Йо.7,14-30:  «Хто говорить сам від себе, той слави власної шукає»

Зазвичай ми приймаємо ті чи інші рішення в нашому житті на основі свого людського досвіду, людського розуміння. Кожен живе так, а не інакше залежно від того, які мав чи має виховання, труднощі. Саме тому між нами багато конфліктів, непорозумінь, бо кожен бачить ті чи інші життєві ситуації по-своєму. 

Що більше ми будемо наближатися до Бога, то все більше між нами будуть зникати непорозуміння, то об’єктивніше будемо підходити до тих чи інших ситуацій і швидше приймати адекватні рішення. Бо лише в Господі ми пізнаємо все в повноті. 

У світлі Божої правди пізнаємо, як маємо ставитися до інших. І з цього випливає дуже важлива річ. Духовне життя не є чимось таким, що відбуваються саме по собі, духовне життя – це фундамент для всього іншого. Як каже св. Августин: «Коли Бог є на першому місці, то все на відповідних місцях». Коли я налагодив стосунки з Господом, то все інше в моїх стосунках з ближніми, у моїй праці, у моєму бізнесі теж зумію налагодити. 

Будьмо свідомі, що час, «відведений» на Бога, – молитва, сповідь чи святе Причастя – принесе сторицею плоди в усіх ділянках нашого людського життя.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

02.05.2018р. Б. / ПЕРЕПОЛОВЕННЯ П’ЯТИДЕСЯТНИЦІ; Преп. Йоана Старопечерника; Св. муч. Пафнутія

ПЕРЕПОЛОВЕННЯ П’ЯТИДЕСЯТНИЦІ

У середу після неділі Розслабленого, коли буде половина П’ятдесятниці, а саме між Пасхою і празником Зіслання Святого Духа, Східна Церква святкує празник Переполовення, або Переділення. Синаксар цього дня так пояснює появу празника: “У середу Розслабленого празнуємо празник Переполовення П’ятдесятниці задля почести двох великих празничних днів — Пасхи і П’ятдесятниці. Переполовення обидва ці празники з’єднює і сполучує”. Празник Переділення має восьмиденне попразденство до середи після неділі Самарянки. 

Основу цього празника Церква взяла зі святого Євангелія, де сказано, що Ісус Христос в половині свята Кучок “увійшов у храм і почав навчати” (Йо. 7, 14). Він говорив про Своє Боже післанництво та про таїнственну воду: “Моя наука не моя, — казав Христос, — а того, хто послав мене… Коли спраглий хтось, нехай прийде до мене і п’є! Хто вірує в мене, як Писання каже, то ріки води живої з нутра його потечуть!”. “Так Він про Духа казав, що його мали прийняти ті, які увірували в Нього” (Йо. 7, 16 і 37-39). Цей празник уже був у практиці за часів святого Йоана Золотоустого († 407). Укладення служби празника Переполовення приписують Анатолію, царгородському патріярхові 458), святому Андрієві Критському († 740), святому Йоану Дамаскину († к. 749) і святому Теофану Ісповіднику († 817). 

Празник Переполовення має на меті скріпити нашу віру у воскреслого Христа, заохотити до виконання Божих заповідей та приготувати до Господнього Вознесення і Зіслання Святого Духа. На хвалитних стихирах утрені цього дня співаємо: “Просвітившися, брати, Воскресенням Спаса Христа, і досягши переполовення Господнього празника, щиросердечно зберігаймо Божі заповіді, щоб ми стали достойні і Вознесення празнувати й одержати прихід Святого Духа”. 

о. Юліян Катрій, ЧСВВ. “Пізнай свій обряд”

__________
У той самий день

Преподобного Йоана Старопечерника

Тропар преподобному, глас 8: В Тобі, отче, дбайливо зберігся образ,* бо, прийнявши хрест, Ти пішов слідом за Христом* і ділом навчав Ти погорджувати тілом, бо воно проминає,* а дбати про душу – єство безсмертне.* Тим-то з ангелами разом радується,* преподобний Йоане, дух твій. 

Кондак преподобному, глас 8: Божественним бажанням уразивши душу,* ти став відлюдником, Блаженний;* багатство залишивши, поживу і славу,* убогим життям всечесно жив ти в чужих краях;* і мужньо ведучи безмовне життя,* досягнув Ти, Преподобний, звершення добрих учинків.* Тому з вірою кличемо до Тебе:* моли Христа Бога, щоб прощення подав тим,* які з любов’ю вшановують святу пам’ять Твою. 

Преподобний Йоан уже з молодих літ посвятився монашому життю. Поклонившись святим місцям у Єрусалимі, він вступив до монастиря у Фаран (поблизу Єрусалиму), який заснував святий Харитон (його пам’ять вшановуємо 28 вересня). Монастир той звався “старопечерний”, бо його первісна церква була розміщена в печері. Тут святий Йоан віддався дуже строгому життю, молитві і постам. Згодом він був висвячений на священика. Жив преподобний у великій святості у VIII ст. 

__________
У той самий день

Святого мученика Пафнутія

Святий Пафнутій постраждав за правління Диоклетіяна, переслідувача християн. Він цілковито посвятився пустельному життю в Єгипті, але коли почалося жорстоке переслідування, він сам прийшов до мучителя і став голосно ісповідувати Христа Спасителя. І молитва його не змовкала, коли на тортурах з нього живцем здирали тіло, так, що було видно нутрощі. Своєю мужністю святий Пафнутій навернув багатьох поган, і вони стали голосно визнавати Христа. Мучитель велів кинути Пафнутія до в’язниці, а вночі явився ангел Божий і зцілив його рани. Коли ж наступного дня погани побачили його здоровим, знову дуже велика їх кількість покинула старі блуди і прийняла Христову віру. Тоді мучитель відіслав Пафнутія і всіх новонавернених християн до Диоклетіяна, а той наказав розіп’яти святого Пафнутія і тих, що були з ним, на пальмовому дереві. За іншими джерелами, святий Пафнутій був єпископом, що не суперечить одне одному, бо дуже багато єпископів починало служити Богові в монастирях. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

01.05.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Ді.10,21–33:  «Встань, бо я теж людина»

На своїй життєвій дорозі ми зустрічаємо багато неординарних особистостей, визначних, часто досить побожних, а то і святих людей. Часто зустрічаємо людей, які мають колосальний вплив на наше духовне життя, на наше навернення. Нерідко ми дуже захоплюємось цими сильними особами, вважаємо їх важливими й цінними. І це нормально, бо людина шукає зразків для наслідування й авторитетів. 

Однак у всіх обставинах і особах важливо бачити, що їх послав Господь, і ніщо і ніхто не є випадковістю у нашому житті. Будь-які особи як такі не є ані досконалими, ані святими. Вони були і є лише тими, хто дозволив Богові діяти в собі, прийняли Його дар життя у святості. І вони стали великими людьми, тому що Бог великий, і Він залишив відбиток своєї величі в тих людях. Тож побачмо за кожною особою присутність Божу.

***

Йо.7,1-13:  «Ще мій час не надійшов»

Греки окреслювали час словом «chronos» (все відбувається хронологічно, хронометр – пристрій, який вимірює час). Ми живемо в цьому часі: є наше минуле, яке вже відбулося, наше майбутнє, якого ми завжди очікуємо, і теперішній час, даний нам Богом. 

Інше розуміння часу – «kairos» – час Божий. Божий час полягає не в тім, що Господь якось особливо діє в нашому житті, бо ж Він діє повсякчас, а в тім, що для нас важливо вміти бачити Того, який приходить. Бога, який приходить у наше життя, який промовляє до нас, який діє повсякчасно. 

Дуже важливо вміти зустріти Бога, а найбільше – дякувати Йому, коли Він дає себе нам пізнати, коли це є час Його відвідин.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

01.05.2018р. Б. / Преп. Йоана, уч. св. Григорія Декаполіта; Преп. Косми, єп. Халкедонського; Св. Йоана, архиєп. Антіохійського

Преподобного Йоана, учня святого Григорія Декаполіта

Тропар преподобному, глас 8: В Тобі, отче, дбайливо зберігся образ, * бо, прийнявши хрест, Ти пішов слідом за Христом * і ділом навчав Ти погорджувати тілом, бо воно проминає, * а дбати про душу – єство безсмертне. * Тим-то з ангелами разом радується, * преподобний Йоане, дух твій. 

Кондак, глас 4: Стриманістю життя прикрасив Ти, Отче,* плоть умертвив ти,* і тим переміг ти ворожі напади, Преблаженний,* і прийшов до Бога у безтурботне й вічне життя,* як гідний спадкоємець, Йоане,* до Нього ж молися, щоб спас душі наші. 

Святий цей був учнем святого Григорія Декаполіта (пам’ять його вшановуємо 20 листопада). Від молодих літ віддався він життю досконалому і святому. Коли ж настали часи гонінь за іконоборця Лева Вірменина, тоді святий Григорій, разом зі святим Йоаном і святим Йосифом Піснеписцем, пішов до Царгорода, і тут вони разом прилюдно навчали віри Христової. 

Після смерти святого Григорія святий Йоан проживав сам, поки не повернувся з критської в’язниці святий Йосиф. Потім вони обидва подвизалися аж до смерти святого Йоана. Помер святий близько 850 р. Тіло його спочило при гробі святого Григорія Декаполіта. 

__________
У той самий день

Преподобного Косми, єпископа Халкедонського 

Святий Косма був родом з Царгорода. Вже з молодих літ він посвятився благочестивому і праведному життю, а відзначався такими чеснотами, що його поставлено було єпископом у Халкедоні. За часів лукавого Лева Вірменина він страждав у в’язниці, пережив вигнання й усякі муки, однак завжди залишався ревним захисником Церкви Христової і поборником єресі. Помер у стражданнях близько 814 р. Тіло його поховано у храмі святих Апостолів. 

__________
У той самий день

Святого Йоана, архиєпископа Антіохійського

Святий Йоан був монахом монастиря святого Евтропія, біля Антіохії, де подвизався також і Несторій, який дав початок лукавої несторіянської єресі. Коли ж свята Церква скликала Третій Вселенський собор до Ефесу (431 р.), святий Йоан, тоді вже єпископ Антіохії, рішуче виступив проти Несторія в обороні святої віри. Святий Йоан відзначався великою святістю життя і незвичайним милосердям. Помер 441 р. Єпископом він був 13 років. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

30.04.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Ді.10,1–16:  «Що Бог очистив, ти не погань»

Що для нас означає смерть і воскресення Христа – Бог визволив від диявольського полону кожну людину і Всесвіт. Усе тепер належить Богові, але ми маємо це розуміти і цим жити, як вільні, як Його спадкоємці. Диявол хіба обманом і спокусою може нас відводити від Бога, але ніхто і ніщо саме собою не може бути віддалене від Господа, бо Бог уже викупив нас від неволі гріха. 

Які б трудні ситуації ми не переживали, якими б складними й непростими були обставини для нас, які б не мали падіння, повсякчас пам’ятаймо, що Господь уже все і всіх відкупив. Бог уже все очистив, Йому все належить. І наша віра, покладання на Бога, життя в Його авторитеті дасть нам силу проходити через нелегкі обставини нашого життя.

***

Йо.6,56-69:  «Господи, а до кого ж іти нам? Це ж у Тебе – слова життя вічного!»

Ми називаємо себе людьми віруючими, бо, як нам видається, віруємо в Бога, ходимо до храму, сповідаємося, причащаємося, молимося. Але коли придивитися до нашого щоденного життя, до наших щоденних обов’язків, де наша віра мала б виявлятися, стає очевидним, як мало ми живемо Богом. Приймаємо рішення на основі свого людського досвіду і вміння, своїх підходів, своїх критеріїв. Не маємо глибокого розуміння, що Христос – це джерело життя, що в Христа є життя вічне. 

Маємо більше відкривати для себе й розуміти, що Христос Господь – альфа і омега, початок і кінець, що в Ньому здобуваємо повноту всього. Тому відповідь на всі питання – початок і кінець нашого життя: завжди й повсякчас шукати Бога, бути з Богом і діяти в Бозі.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

30.04.2018р. Б. / Преп. Симеона Перського; Преп. Акакія, єп. Мелитинського; Св. Агапита, папи Римського

Преподобного Симеона Перського

Тропар преподобним, глас 4: Боже отців наших, * що чиниш завжди з нами по Твоїй кротості, * не віддали милости Твоєї від нас, * але молитвами їх у мирі направ життя наше. 

Кондак, глас 1: Як сонце, засяяла нам свята Ваша пам’ять, вірних просвітлюючи, премудрі святителі Симеоне й Акакіє. Її ж ми сьогодні звершуємо, кличучи: моліть за нас єдиного чоловіколюбця. 

Діялося це в Персії за царя Сапора II (Саворія), який 40 років, починаючи з 339 р., люто переслідував християн. Тоді загинуло понад 16000 мучеників, не враховуючи тих, імена яких залишилися невідомі. Христова Церква в Персії зростала і множилася, і тоді погани, які тут покланялися сонцю, підбурили царя розпочати жорстоке переслідування християн, тим більше, що він воював з грецьким імператором, а жиди звели наклеп на християн, що вони є ворогами царя і підтримують стосунки з Царгородом. Сапор велів накладати на християн великі податки, грабувати церковне і монастирське добро, а далі мучити й убивати єпископів, священиків і вірних. 

У 341 р. цар наказав ув’язнити Симеона, єпископа Селевкії і Ктесифона (два міста, котрі розділяла ріка Тигр). Став святий Симеон разом з двома священиками, старцем Ананією та Авделом, усі в оковах, перед царем. А коли той наказав йому поклонитися сонцю, бо інакше накаже жорстоко переслідувати всіх християн, єпископ відповів: “Дотепер я завжди, царю, виявляв тобі послух, але коли наказуєш мені речі, противні моїй вірі, то знай, я ніколи не зречуся Христа Спасителя, навіть муки не вирвуть з мого серця найбільшого скарбу – святої віри”. Цар наказав його кинути до в’язниці. 

У притворі королівської палати святого Симеона зустрів старий учитель царя Устазан, в минулому християнин, який перед погрозами царя зрікся святої віри. Побачивши Симеона в кайданах, низько вклонився перед ним. Та святий єпископ відвернув своє лице від відступника, і той у цю хвилю пізнав усю свою злобу, роздер на собі дорогий одяг і став голосно плакати: “О, горе мені окаянному! Святий єпископ відвертається від мене, а як же я зможу на суді глянути в лице справедливого Бога?” 

Цар покликав Устазана до себе, бо думав, що хтось з його двору скривдив старця, але той сказав, що оплакує власну злобу і гріх. 

“Я заслужив на смерть, бо запродав святу віру і зрікся Бога, та від цієї хвилі я більше не поклонюся сонцю, а буду каятися перед Христом Спасителем, Імені якого нехай вічна буде слава, бо Він один – правдивий Бог ”. 

Не помогли ні прохання, ні погрози, і цар засудив свого учителя на смерть від меча. Устазан радісно йшов на лобне місце, однак боліло його те, що через відступництво дав згіршення християнам і хотів те виправити. Тож перед самою смертю він так просив одного з королівських дворян: “Скажи цареві, що я вірно служив його батькові і йому з його дитинячих літ. Тож в нагороду за мою вірну службу нехай накаже оголосити всюди, що я гину за ніщо інше, як лишень за те, що є християнином – гину за святу правдиву віру!” 

А потім нахилив голову під меч і прийняв вінець мученицької смерти. Цар виконав його волю, бо думав, що християни злякаються, коли почують, що цар не по- жалів навіть свого вчителя. А коли святий Симеон у в’язниці довідався про навернення Устазана, благословив за це Господа і величав Його Ім’я. Наступного дня, а було це у Велику п’ятниця, цар наказав привести святого Симеона та сто інших християн, серед яких були Ананія і Авдела, і велів їх стяти мечем. Вони радісно прийняли той присуд, а святий Симеон так промовив до них: “Така смерть – це найбільший Божий дар. Не дай же Господи, щоб ми зреклися Імени Твого, бо щойно тоді насправді померли б. Смерть має прийти, і не уникне її ні добрий, ні злий, а нам треба пам’ятати про те, що буде після смерти. А чи є якийсь ще кращий спосіб виявити нашу любов до Господа і отримати те, що Він обіцяв усім, хто любить Його, як умерти задля Нього?” 

Після тих слів святі мученики один за одним ішли під меч задля Христового Імени і задля вічної слави для себе, а святий Симеон дивився на їх смерть, молився Богові і дякував Йому за ласку – а під кінець сам нахилив голову під меч.

Однак на цьому не закінчилося. Коли прийшла черга старця Ананії, він став дрижати усім тілом, а один з королівських урядників сказав: “Не бійся, чесний отче, зімкни на одну хвильку очі, і враз побачиш світлість небес!” За цими словами всі пізнали, що той урядник на ім’я Пусик, є християнином, і поставили його перед царем. Той наказав пробити йому горло і вирвати язик, а потім живцем здерти з нього шкіру – у тих муках святий мученик помер. Того ж дня замучили його доньку, святу дівицю Аскитрею. 

Число святих мучеників ставало щораз більше. Наступного (342) року, знову ж у саму Велику п’ятницю, Сапор замучив тисячі християн. Двох сестер святого Симеона і одну їх слугиню перерізали пилою навпіл. Однак Христова віра поширювалася щораз далі і далі, кров одних кликала до життя інших, а святий хрест пригортав до себе цілі народи, і славлено, і прославлено було, є і буде Ім’я Спасителя нашого, Ісуса Христа. 

__________
У той самий день

Преподобного Акакія, єпископа Мелитинського

Акакій – означає “незлобний”. У Малій Вірменії, в місті Мелитині, був дуже благочестивий і ревний єпископ, що звався Отрій, який на Другому Вселенському соборі в Царгороді (381 р.) разом зі святим Григорієм Богословом найревніше боронив чистоту Христової віри від єресі духоборців. Одна благочестива родина привела до нього свого сина Акакія. Батьки просили, щоб владика прийняв його для прислуговування в церкві, бо ще з лона матері був він присвячений Богу. Хлопець був взірцем невинности та благочестя і з літами став клириком та провідником для душ братів своїх. У нього навчався письма святий Євтимій Великий, бо ж і цього святого виховував єпископ Отрій. З часом Акакія висвятили на священика, а після смерти Отрія його вибрали на єпископа Мелитини. Життя його було таке святе, що Бог дав йому ласку творити чуда. Так, за його молитвою відступила страшна засуха, а іншого разу велика повінь – і діялося це в такий чудесний спосіб, що всі в тому бачили незвичайну Божу ласку. Милосердний до вбогих, святий Акакій зробив зі свого дому шпиталь, в якому сам і прислуговував хворим. Він брав участь у Третьому Вселенському соборі в Ефесі (431 р.). Помер 440 р. у великій святості, проживши довгий вік. Тіло його поховали при гробі святого Полієвкта. 

__________
У той самий день

Святого Агапита, папи Римського

Святий Агапит, римлянин з роду, був архидияконом Римської Церкви. 4 травня 535 р. він вступив на престол святого Петра. Імператор західної частини держави Теодат, боячися, що війна з грецьким імператором Юстиніяном I (527-565) закінчиться для нього зле, послав святого Агапита до Царгорода, щоб залагодити цей роздор з Юстиніяном. Посольство не допомогло Теодатові, однак папа Агапит повагою свого уряду, як намісник Христа, зробив у Царгороді дуже багато для святої Церкви. Патріярший престол в Царгороді займав тоді тайний єретик-євтихіянин Антим, в минулому єпископ Трапезунту. Його підтримувала цариця Теодора і сам цар, який разом з жінкою постійно думав, як би то примирити євтихіян з істинними християнами. Коли ж до Царгорода прибув папа Агапит, імператор наказав йому, під загрозою вигнання, підтвердити Антима на патріяршому престолі. Але святий папа рішуче відповів, що не може бути згоди між Христовими вірними та єретиками і змусив Антима признатися в єресі, за що святий Агапит, зібравши присутніх у Царгороді єпископів, прокляв лжепатріярха, а на його місце поставив святого Мину. 

Бог за життя дав святому Агапитові ласку творити чуда. Святий Григорій Великий пише, що святий Агапит, ідучи до Царгорода, в Елладі оздоровив одного чоловіка, що був калікою на ноги та ще й німий. А в самому Царгороді за його молитвою прозрів один сліпий від народження. Святий Агапит помер у Царгороді 22 квітня 436 р. Церквою Христовою він управляв усього лиш 11 місяців. Того ж року його тіло перевезли до Риму і поховали в храмі святого Петра. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

29.04.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Ді.9,32–42:  «Петро став на коліна й почав молитися»

Коли читаємо про Ісусових учнів й апостолів, маємо запитати себе, чому ми не діємо в такому авторитеті, як діяли вони. Чому не робимо чудес, не проповідуємо так, щоб народи наверталися… Хибно було б думати, що ці люди були незвичайними чи Бог тепер не дає нам того авторитету діяти в Його Ім’я, як давав колись своїм першим послідовникам.

Якщо їх щось і вирізняло, то це те, що вони, маючи досвід Бога, могли з такою довірою до Нього звертатись, що Бог творив все нові чудеса. А Бог, який був тоді, тепер той самий. Чому ж Бог тепер не чинить чудес? Хіба тому, що не може? Хіба тому, що дари Святого Духа зараз не потрібні в житті християнської спільноти?

Якщо знаємо, що Бог – Той самий, який був, отже проблема в нас, найімовірніше – в нашій довірі до Нього. А наша довіра зростає тоді, коли ми щораз більше на Нього уповаємо і маємо внаслідок цього плоди. Це немов би замкнене коло, якщо ми більше довіряємо Богові, то маємо більше плодів, а внаслідок цього зростає і наша віра. Тож все більше покладаймося на Бога, а Бог як чинив чуда, про які читаємо на сторінках Євангелія, а не раз і в нашому житті, готовий ще не мало зробити чудес.

***

Йо.5,1-15:  «Не маю нікого, пане, – одрікає йому недужий, – хто б мене, коли ото вода зрушиться, та й спустив у купіль»

Бачимо, що в особі Христа Бог «показує» себе людям і виявляє своє божество, свою любов до людини в конкретних обставинах, у конкретній потребі.

Це засвідчує і сьогоднішній випадок. Христос приходить і зауважує біля купелі недужого, який хворіє тридцять вісім років. Це була купіль, у якій люди зцілювалися. Але, як оповідає цей недужий, не було того, хто б його до цієї купелі допровадив, коли зрушується вода. Уявімо собі лише, що всі тридцять вісім років цей чоловік потребував допомоги іншої особи і не було нікого, хто б перейнявся його потребою!

Але ця історія не унікальна, погляньмо довкола себе: скільки є людей, які роками чекають на мою допомогу... Відкриймо широко свої очі, аби побачити цих людей, які очікують на нашу допомогу не днями чи місяцями, а роками!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

29.04.2018р. Б. / Святих мучениць Агапії, Ірини, Хіонії

НЕДІЛЯ РОЗСЛАБЛЕНОГО 

Святих мучениць Агапії, Ірини, Хіонії

Тропар, глас 4: Агниці духовні, до Агнця і Пастиря Христа були приведені, завершили життя як мучениці й віру зберегли. Тому сьогодні з радісною душею звершуємо гідну великого подиву святу пам’ять вашу, Христа величаючи.

Кондак, глас 4: Ставши гідними невістами Господа, Ви принесли Йому у дар кров і жертву, страстоносиці й отроковиці Ірино й Агапіє, з Хіонією славною. І ясно освітили божественну світлицю, неустанно просвічувані невимовним світлом. Тому святу і чесну вашу пам’ять духовно святкуючи, Спаса прославляємо, і вірно взиваємо: моліться за нас до Господа.

У місті Солуні жили три дівиці: Агапія (любов), Ірина (мир) і Хіонія (сніжна білість) – рідні сестри, прекрасні тілом і святі душею, вгодні Богу і милі людям. І ось прийшли часи мучителя Диоклетіяна. Святі сестри сховалися на одній горі, але їх схопили і привели на суд до старости Дулкитія. Разом з ними схопили святого Агатона ісповідника і ще трьох християнок: Касію, Филипію та Євтихію. Дулкитій, засліплений красою святих дів, намовляв їх до відступництва від віри Христової і погрожував найлютішими карами. Однак у відповідь почув те, що чув кожен мучитель: “Краще смерть від мук, як відступитися від Христа!” 

Тоді мучитель наказав кинути святих Агапію і Хіонію у вогонь, а святу Ірину замкнув у в’язниці. З ревною молитвою на вустах дві святі діви ввійшли у вогонь і їхні душі з’єдналися з небесним Обручником – Христом. Дулкитій гадав, що йому дасться бодай святу Ірину привести до гріха, однак віра її була сильнішою, як поганська злоба. А коли він віддав її в руки грішників-безсоромників, святу дівицю невидимо боронили ангели Божі, а вона призивала Ім’я Господа свого і ніхто не смів її зневажити. Тому мучитель наказав її також спалити на вогні (за іншим переданням – застрелити з лука). І так знову три сестри з’єдналися перед престолом Божим і знайшли там сніжно-білу одежу, яка їх покрила, і знайшли вічний спокій, і знайшли любов понад усі любові – Ісуса Христа. Діялося це 290 р.

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР