14.06.2014р. Б. / Петро і Павло: ті двоє, що відродили Рим

Іконографічна тема двох картин Караваджо, замовлених йому 24 вересня 1600 року для каплиці Успіння Пресвятої Богородиці в церкві на відомій римській площі Санта-Марія-дель-Пополо, є найбільш типовою для Вічного Міста з часів раннього християнства до наших днів: історія святих апостолів Петра і Павла. «O Roma Felix, quae tantorum principum / es purpurata prezioso sanguine», — говориться в середньовічному гімні, яким Церква молиться в день їхнього літургійного спомину 29 червня.

 

Тема цих двох апостолів особливо важлива для Римських Пап: з середини п’ятнадцятого століття пресвітеріум ватиканського собору Святого Петра був прикрашений скульптурами цих двох святих, виконаними Пьєтро Лорендзтто та Паоло Такконе. В дев’ятнадцятому столітті ці фігури були перенесені на міст біля замку Сант-Анджело, вони були знаковими образами християнського відродження Риму, мирної версії братовбивчої історії легендарних засновників Вічного Міста — Ромула і Рема.

Зв'язок з інституціональною Церквою залишається відображеним в каплиці Черазі церкви Санта-Марія-дель-Пополо, де центральний вівтарний образ, посеред картин Караваджо, зображує Пресвяту Богородицю, традиційний символ Христової Церкви. Ця сцена Успіння Пресвятої Діви Марії належить пензлю Аннібале Карраччі і також була написана в 1600-1601 роках. 

Іконописна традиція, так само як і літургійна, зазвичай представляла святих апостолів Петра і Павла поєднаними моментом мучеництва. На початку чотирнадцятого століття племінник Папи Боніфація VIII кардинал Якопо Стефанескі доручив таланту великого Джотто написати картину для вівтарної ніші, яка тепер зберігається в Музеях Ватикану. Це зображення було призначено для Папського вівтаря Ватиканської базиліки — справа та зліва від Христа віруючі бачили сцени двох мучеництв: розіп’яття вниз головою Петра та смерть від меча святого Павла. Симетрія такого поєднання цих найвищих християнських свідчень знайде в шістнадцятому столітті нову схему. Її кардинал Чаразі запропонує Маестро Караваджо в 1600 році: більше немає смертей одного та другого апостола, тепер розп'яття святого Петра буде поєднуватися зі сценою навернення святого Павла. 

Караваджо вже знаходився під формальним впливом цієї офіційної програми такого «асиметричного уявлення»: за шістдесят років до цього ці самі сцени великий Мікеланджело написав для Папи Павла ІІІ Фарнезе на бокових стінах ватиканської каплиці, яка носила його ім’я «Паоліна». Святий Петро тут був зображений в момент мучеництва, згідно зі звичною Папською іконографією, але святий Павло лежав на землі: він засліплений Христом, який кличе колишнього переслідувача йти за Ним. 

Причини іконографічної новизни в каплиці «Паоліна» легко вгадуються. Ця каплиця, побудована за велінням Папи Фернезе, мала особистий і навіть сповідальний характер, і рішення поєднувати з Розп’яттям Петра сокровенний та чаруючий момент Навернення Павла, скоріш за все, належало високопоставленому замовнику, котрий до того ж вибрав ім’я Павла. Той факт, що Мікеланджело зобразив святого Павла старим, хоча час його історичного навернення мав місце в молодості святого, наводить на думку, що у фігурі апостола, засліпленого Христом, ми бачимо символічний портрет самого Папи Павла ІІІ, котрому тоді було за сімдесят. 

Не дивлячись на всі вади, що відобразилися в сімейних амбіціях і непотизмі, Папа Фарнезе був насправді до глибини «вражений» Христом в 1513 році: саме тоді сорокарічний кардинал, котрий не був ще священиком, пережив правдиве навернення, віддаляючись від світського життя для того, щоб у повній мірі виконувати обов’язки, які покладались духовним станом. 

Навернення та переміна життя були також дуже гострими питаннями в 1540-х роках, коли отримало схвалення Товариство Ісуса та проводилась підготовка до вселенського собору для вирішення проблем, викладених в документі «De emendanda Ecclesia». Ніхто краще Мікеланджело Буонаротті не міг зрозуміти Папу Павла ІІІ, принаймні в людській і особистій перспективі, адже тоді і сам старий художник переживав глибоке і сильне навернення до Бога. Тому не було б помилкою вбачати в новій іконографічній схемі відображення духа перетворень — особистих та церковних.

В незвичному зображенні Мікеланджело розіп’ятого св. Петра також можна вгадати відображення складної реформи, котра почалась в п’ятдесяті роки XVI століття. Мікеланджело не задовольняється сприйняттям перевернутого хреста, який вимагала традиція, але досліджує у своєму Петрі драму людини, котра, приймаючи мучеництво, реагує, звивається і намагається підняти голову в знак протесту, навіть з якимось гнівом в очах. 

Написаний незадовго до відкриття Тридентського собору, цей дивовижний Петро авторства Мікеланджело буде знову використаний Караваджо шістдесят років потому, як образ католицького протесту проти образ, нанесених Князю апостолів ворогами Церкви, які заперечували її авторитет в протестантських колах. Тут можна згадати лютеранську гравюру 1545 року, яка зображає Олександра VI в «розібраному вигляді»: з-під відкинутої верхньої частини папських одеж вискакував сам диявол зі словами: «Ego sum papa!» — «Я — Папа». Страждання і гнів Петра ставали ще більш зрозумілими в наступних десятиліттях, котрі були визначені стратами новомучеників. Християни втрачали життя за віру в протестантській Європі: їх мучеництво від рук голландських протестантів було відображене на гравюрі 1580 року. Християн страчували за їх переконання і в далеких країнах, де католицькі місіонери героїчно проповідували віру в Христа: на офорті Жака Калло забражене масове розіп’яття католицьких місіонерів в Нагасакі. Хоча ця картина була створена в 1622 році, сама ця драматична подія датується трьома роками перед розписом Караваджо каплиці Черази — 1597 роком. Святий Петро, котрий страждає та реагує на муки, і на фресці Мікеланджело, і на картині Караваджо зображає найсильнішу напруженість і життєвість для всіх тих, хто переживав в ту епоху Церкви. 

Актуальною  в ті часи і напруженою по змісту була також і інша картина Караваджо, тема якої визначалась на сторінках договору між Чаразі і художником в 1600 році як «таємниця навернення святого апостола Павла». Саме це і показав Караваджо: «таємницю», внутрішню і таємничу подію, огорнену світлом і тишею. На відміну від інших художників, — зокрема Рафаеля, Людовіко Каррачи і самого Мікеланджело, — представляючи навернення святого Павла «із множиною переляканих солдат, метушливих слуг, здиблених коней, з Божественними об’явами», Караваджо скорочує елементи розповіді до двох чоловіків і коня, а головним героєм його картини стає світ. Порівняння між переповненою персонажами версією 1587 року пензля Людовіка Каррачі і витвором Караваджо, створеним в 1600-1601 роках, наполегливо показує, наскільки ефективними були нові правила, запропоновані художникам того часу кардиналом Габріеле Палеотті, єпископом Болоньї, в його «Промові про священні і світські зображення», опублікованої в 1582 році. Будучи більш ніж трактатом по мистецтву, ця промова була твором на тему пастирського богослов’я. 

Вона була надана спеціальній церковній комісії, в завдання якої входила розробка застосування постанов декрету Тридентського собору «Про молитву і шанування реліквій і священних зображень» від 3 грудня 1563 року. Крім необхідності «просвітлення і установлення людей в питаннях віри, про які віряни повинні старанно роздумувати», декрет визначав функцію священних образів як одного з стимулів до поклоніння і любові Бога, а також культивування побожності. 

Промова кардинала Габріеле Палеотті не тільки повторювала ці ідеї, але наполягала на тому, що священний образ повинен також торкати душу і емоції віруючої людини, — точна фраза звучить «вразити нутро» глядача. Слова кардинала слід розмістити в їх історичному і культурному контексті: це був час, коли прелати і святі, такі як Карло Борромео і Філіппо Нері, засновували школи християнського вчення, а отці-єзуїти розповсюджували метод розумової молитви, заснованої на драматичному уявленні подій із життя Господа, Пресвятої Діви Марії і святих. Від Церкви вимагались чіткі і комунікативні зображення, з небагатьма заслуговуючими довіри персонажами, здатними зачепити душу, доторкнути серця і, більше того, «вразити нутро» людини що стоїть перед ними. 

Абсолютно незвичним і дивним чином відповів на ці вимоги вільнодумець Караваджо. Крім драматичного ракурсу і використання містичного світла, істинно новим елементом у «Наверненні святого Павла» є сам жест його рук: повалений на землю, майбутній апостол язичників піднімає обидві долоні, ніби благає Того, Хто говорить з Небес. Цим жестом художник був просто зачарований в той період; до нього він ще повернеться через два роки в картині «Покладання у гріб» для церкви Санта-Марія-ін-Валлічеллі, яка тепер знаходиться в Музеях Ватикану: на полотні Марія Магдалина підносить руки, ніби виражаючи весь свій біль і ревну молитву.

Первинний сенс піднятих рук має молитовне значення; це жест, який ранньохристиянські художники завжди відносили до персонажів що моляться, його можна помітити на безлічі прикладів в катакомбах. Цей молитовний жест був замінений в Середньовіччі в період раннього Відродження іншим, і нині розповсюдженим серед християн, — жестом рук складеними перед собою долонями. Однак обидва ці жести залишились в літургії і стосуються священика, що звершує Святу Месу. 

В якості древньої молитви цей жест був заново відкритий в шістнадцятому столітті, завдяки цікавості до ранньої християнської археології в Римі та в інших історичних місцях, поєднання стилістичної сучасності з давністю змісту. 

Не випадково Рафаель використав цей жест у своєму «Преображенні Христовому», щоб передати натхненну молитву прославленого Спасителя. Також Тиціан зобразив Пресвяту Богородицю з піднесеними до неба руками, показуючи сцену її «Успіння»: Діва Марія величає Бога всім своїм єством. 

Радіо Ватикану
 
Переклад: Ольга Литвиненко, СREDO 

Джерело:  КРЕДО 

14.06.2014р. Б. / Політики та релігійні лідери обговорили майбутнє Європейського Союзу

Високопоставлені представники християнських, мусульманських, іудейських, індуїстських та інших громад зустрілися 10 червня з лідерами Європейського Союзу.

Вони обмінялися думками щодо суспільних подій сьогодення в ЄС та за його межами. Обговорили роль Європи у світі, а також значення релігійних організацій в цьому контексті.  

Зустріч на високому рівні, вже десята у такому форматі, була організована Жозе Мануелем Баррозу, президентом Європейської комісії, і пройшла під спільним головуванням Германа Ван Ромпея, президента Європейської Ради, та Ласло Шур’яна, віце-президента Європейського Парламенту, який представляв президента Європарламенту Мартіна Шульца. 

Учасники зустрічі прийняли спільну заяву, що стосується Меріам Ібрагім – християнки з Судану, засудженої до смертної кари за віровідступництво. «Свобода релігії і переконань є універсальним правом людини, яке високо цінується Європейським Cоюзом і повинно бути захищене скрізь і для всіх», – наголошується у спільній заяві керівників ЄС та релігійних лідерів. 

Присутні також вшанували хвилиною мовчання жертв трагічного теракту, що мав місце 24 травня в єврейському музеї в Брюсселі. 

Баррозу сказав: «По всій Європі на всіх рівнях відбувається діалог про майбутнє Європи. Інтеграція і легітимність повинна розвиватися паралельно. Більше демократії є наслідком більшої інституціональної інтеграції, необхідної для того, щоб Європейський Союз зростав до нинішніх глобальних проблем. У цьому відношенні існує нагальна необхідність зміцнення зв'язків між громадянами ЄС та демократичним процесом в Союзі. Я твердо вірю, що активна участь Церков і релігійних громад може внести вирішальний внесок у цій сфері». 

Президент Ван Ромпей заявив: «За останні роки наш спільний дім був у центрі сильного шторму. Але в цілому протистояв йому добре, завдяки основі з своїх цінностей та душі будинку. Душа, яка знаходиться в своєрідній ідеї, яку ми переслідуємо в ЄС, що полягає в людській особистості та відносинах один до одного». 

Віце-президент Шур’ян заявив: «Церкви, релігійні об'єднання і громади були під час кризи бастіоном проти погіршення соціальних тканин, що складають Європу: вони внесли свій вклад не тільки в економічне, а й у соціальне та моральне відновлення континенту. Їхній голос має значення, і Європейський Союз повинен продовжувати будувати на цих стосунках заради власної вигоди та на користь своїх громадян».

Цьогорічна десята зустріч пройшла під девізом «Майбутнє Європейського союзу». Це частина більш широкого політичного діалогу про майбутнє Європи, яка включає в себе серію суспільних діалогів між європейськими та національними політиками та громадянами.

За матеріалами: Інститут релігійної свободи 

Джерело:   КРЕДО 

13.06.2014р. Б. / У центрі Донецька люди зібралися на 100-ту ювілейну молитву за мир і єдність в Україні

Віряни різних Церков, які у центрі Донецька моляться за Мир і Єдність в Україні, 12 червня відзначили свій 100-денний ювілей. Юівлейна молитва, зважаючи на обставини, у якій вона проходила, зібрала рекордну кількість учасників – близько 80 осіб.

Про це на своїй сторінці у Фейсбук розповів Сергій Косяк, – донецький протестантський пастор.

«Дякую усім, хто жертвує. .. без вас ми б такого не зробили, разом ми дійсно сильні», - написав він.

Пастор похвалився, що відучора у них з’явився новий молитовний намет, з новим малюнком і написом.

«Як я писав раніше, деякий час ми молилися без намету, але, коли люди дізналися, що ми його встановили, то стали приходили, тішились, що знову, як вони кажуть, «маяк надії» горить в нашому місті. З такої нагоди навіть приїхали телевізійники, щоби переконатися - це ми, чи примари, - зазначив автор.

Сергій Косяк також повідомив, що після міжконфесійеної молитви він поїхав у лікарню, де зустрівся з мамою хлопця, якого поранили представники самопроголошеної ДНР.

«Хлопця, я не бачив, він лежить в реанімації, трохи пізніше, мене до нього проведе його мати і я зможу з ним поспілкуватися і помолитися. Також ми передали йому 2500 гривень на ліки. Хлопцю зробили кілька операцій - видалили нирку, половину печінки, частину прямої кишки і вивели трубку, так само осколки потрапили в хребетну частина і у нього оніміння обох кінцівок. Мама просить усіх молитися за нього. Завтра піду в лікарню до іншого, який був з ним у машині. У нього прострелений хребет, наразі про його стан мені не відомо, але зі слів матері виходить, що не краще, ніж у її сина. Нам дуже треба встигнути, засвідчити їм про Христа, так як лікарі ніяких гарантій не дають, всі говорять про диво», - зауважив протестанський пастор.

«Наш молитовний марафон став вуличною церквою, а намет - символом для міста, ми готові служити людям справами на славу Божу», - наголосив Сергій Косяк.

 

Джерела:  РІСУ

 

Воїни Христа Царя

13.06.2014р. Б. / Чи може Церква звільнити катехита?

Європейський Трибунал прав людини у Страсбургу видав вирок у справі іспанського катехита, в якого церковна влада відібрала канонічну місію, тобто право викладати у школі релігію від імені Церкви.

 

Позов подав учитель публічної середньої школи, який є колишнім католицьким священиком. Він висловлювався проти целібату. На його думку, відібрати йому через це право викладати релігію в школі це порушення його особистої автономії, на сторожі якої стоїть Конвенція прав людини. 

Трибунал відкинув цю аргументацію. Він визнав, що катехит, який навчає від імені Церкви, зобов’язаний бути лояльним щодо неї. А якщо він цей обов’язок порушує, то Церква може відібрати в нього право викладати від її імені. 

Вирок був винесений найширшим можливим складом Трибуналу, Великою палатою, причому рішення було ухвалене з мінімальною перевагою голосів 9:8. 

Доволі гротескну думку виголосив окремо суддя від Росії, Дмітрій Дєдов. Він скритикував ідею целібату священиків, пославшись при цьому на роман «Ті, що співають у терні», а також на фільм «Горбань із Нотр-Дама». 

За матеріалами: Gość Niedzielny

Джерело:   КРЕДО 

12.06.2014р. Б. / Папа пояснив, у чому полягає богобоязливість (+video)

Страх Божий допомагає нам усвідомлювати, що все, що ми маємо, це — дари благодаті і спонукає смиренно йти за Господом та уникати гріха. Про останній з семи дарів Святого Духа Папа Франциск говорив під час загальної аудієнції у середу, 11 червня.

 

На початку свого повчання Папа Франциск, насамперед, наголосив на тому, що дар богобоязливості не означає боятися Бога: «Ми добре знаємо, що Бог є Батьком, що любить нас і прагне нашого спасіння та завжди прощає. Тому, немає причини боятися Його. Божий страх, натомість, це дар Святого Духа, який пригадує нам, наскільки малими ми є перед Богом та Його любов’ю, і наше добро полягає у тому, щоб смиренно, з пошаною та довірою віддатися в Його руки». 

Святіший Отець зауважив, що коли Святий Дух оселяється в нашому серці, то наповняє його миром та втіхою, спонукаючи нас почуватися такими, якими ми і є насправді – малими, які покладають свої сподівання і турботи на Бога та відчувають Його підтримку й тепло, як діти в обіймах батька. «В цьому значенні, — вів далі він, — можемо добре збагнути, як богобоязливість набирає у нас форму слухняності, вдячності та прослави, наповнюючи наші серця надією. Ми, у дійсності, дуже часто неспроможні збагнути Божий задум, й усвідомлюємо, що не здатні самі собі забезпечити щастя та вічне життя. Але саме через досвід власних обмежень та нашої убогості Святий Дух нас утішає та дає відчути, як єдиною важливою справою є дозволити, щоб нас провадив Ісус посеред обіймів Небесного Отця». 

За словами Папи, богобоязливість допомагає нам усвідомити, що «все походить з благодаті», а наша справжня сила полягає в тому, «щоб іти за Господом Ісусом і дозволити Отцеві виливати на нас Його доброту та милосердя». Тож коли ми огорнені Божим страхом, це спонукає нас «зі смиренням, готовністю та слухняністю» йти за Ісусом, але «не з пасивним наставленням покірного підпорядкування», а «зі здивуванням та радістю дитини». Богобоязливість не чинить християн «боязкими й податливими», але породжує в них «відважність та силу», робить їх «переконаними, сповненими ентузіазмом, які підпорядковуються Господу не зі страху», але є «зворушеними та здобутими Його любов’ю». 

«Однак, будьмо насторожі, тому що Божий дар богобоязливості є також «сигналом тривоги» перед обличчям настирливості в гріхах, — вів далі Святіший Отець. — Коли людина живе у злі, богохулить проти Бога, визискує інших, є деспотом, живе лише заради грошей, марнославства, влади чи гордості, тоді святий Божий страх попереджає нас: увага! З усією цієї владою, грошима, гордістю, славою, ти не будеш щасливим. Ніхто не зможе забрати з собою на той світ ні грошей, ні владу, ні славу, ні гордість. Нічого! Зможемо забрати лише любов, яку нам дає Бог-Отець, Божу благодать, яку ми прийняли та отримали з любові. І зможемо забрате те, що ми зробили для інших». 

У цьому контексті Папа закликав слухачів не покладати надію на гроші, славу чи владу, бо «все це не може обіцяти нам нічого доброго». «Маю на увазі, — сказав він, — людей, на яких лежить відповідальність за інших, і вони віддаються корупції. Чи ви вважаєте, що корумпована особа буде щасливою на тому світі? Ні, увесь плід її корупції зіпсував її серце, і їй буде нелегко стати перед Господом». Святіший Отець вказав на тих, які промишляють торгівлею людьми й користають з рабської праці, виробляють зброю для ведення воєн, зазначаючи, що вони не мають Божого страху і є нещасливими. 

«Просімо у Господа Бога благодаті, — підсумував Святіший Отець, — приєднати наш голос до волання бідних, щоб прийняти дар богобоязливості та разом з ними визнавати себе огорнутими милосердям і любов’ю Бога, Який є нашим Отцем». 

Радіо Ватикану 

КРЕДО 

12.06.2014р. Б. / Медичні працівники Львівщини відзначили професійне свято молитвою

У середу, 11 червня, в Архикатедральному соборі Святого Юра відбулась спільна подячна молитва медичних працівників Львівської області з нагоди прийдешнього Дня медичного працівника.

Молитву очолив о. Володимир Мощич, голова Комісії у справах душпастирства охорони здоров'я Львівської архиєпархії, у співслужінні медичних капеланів. Отці привітали медиків з професійним святом, пригадуючи їм про особливі дари Святого Духа у праці, а також їхню особливу співпрацю з Божою добротою у догляданні за хворими.

На завершення, голова Комісії у справах душпастирства охорони здоров'я Львівської архиєпархії пригадав присутнім про ІІ Всеукраїнську прощу медичних працівників до храму Святого Пантелеймона у с. Шевченкове, Галицького району, Івано-Франківської області, що відбудеться 21 червня цього року, а також подякував медиками, котрі взяли активну та жертовну участь, рятуючи людське життя, у кривавих подіях на Майдані.

Повідомив о. Володимир Мощич

Джерело:   Воїни Христа Царя

11.06.2014р. Б. / У Верховній Раді відбувся молитовний сніданок

У середу, 11 червня, відбувся Парламентський молитовний сніданок під патронатом Голови Верховної Ради України Олександра Турчинова за участю представників церков, релігійних та громадських організацій України, зарубіжних гостей, представників дипломатичних місій, народних депутатів України, повідомляє INTV.

Звертаючись до учасників заходу, О. Турчинов нагадав, що традиція проводити Молитовні сніданки почала свій шлях у США і «пустила добре коріння і в Україні».

«Всі, хто брав участь у Молитовному сніданку, відчули спільність і єдність, якої не можна досягти штучно, і яка може відбутися тільки тоді, коли різні люди, з різними поглядами і позиціями, об’єднуються у молитві до Господа», - зазначив він. На переконання Голови Верховної Ради, коли різні лідери та політики з різних країн разом спілкуються у молитві, «вони вже не зможуть дивитися через приціл, принижувати один одного, а почують один одного, і це дуже важливо».

Говорячи про ситуацію в Україні, О. Турчинов зазначив, що країна переживає найдраматичніші дні своєї історії, отримавши виклик від Російської Федерації, яка розпочала агресію на Сході нашої держави. У цьому контексті він нагадав слова з Біблії про велич Вавилону, який зрештою був зруйнований і поглинений пустелею, і підкреслив, що «Вавилон завжди буде зруйнований, тому що його стіни побудовані з людського страху і невіри».

Голова Верховної  Ради назвав дуже важливим те, що в Україні відбулися президентські вибори, якими було завершено відновлення всієї системи влади. Він зазначив, що під час виборчих перегонів не було зафіксовано жодного офіційного зауваження, жодного позову до суду, не було адміністративного тиску на людей.

«Це дуже важливо для нас, оскільки зазвичай вибори завершувалися громадянським конфліктом і нагадували громадянську війну, що становило величезну небезпеку», - сказав він, додавши, що це було спричинено небажанням політиків почути і зрозуміти один одного.

«Тому спілкування у спільній молитві має одну і найголовнішу мету - зрозуміти і почути один одного», - наголосив Голова Верховної Ради. О.Турчинов зазначив, що не має значення, де проводити молитву, головне - як її проводити. «Поклонятися Господу потрібно у дусі й істині, - заявив він. - Головне - щоб було щиро, від серця».

«Саме це спілкування сьогодні конче потрібно нашій країні - щира молитва, яка надихає і дає справжній оптимізм, тому що найбільший захист - не зброя, а наші голоси, вміння почути один одного. Я молюся, аби Господь благословив Україну, Європу і весь світ, щоб Божа любов була з усіма народами», - сказав О.Турчинов.

Джерела: intvua.com

Воїни Христа Царя

10.06.2014р. Б. / Папа: Євангельські блаженства — програма християнського життя

Що є посвідченням християнина? Відповідь на це запитання дав у своїй проповіді 9 червня Папа Франциск, коли коментував євангельський уривок про блаженства.  

 

На запитання: «Що слід робити для того, щоб стати добрим християнином?» – відповідь знаходимо в Христовій нагірній проповіді, яка, однак, пропонує дуже протилежні речі, від того, що, зазвичай, чиниться у світі. Блаженні вбогі духом. «Багатства, – зауважив проповідник, – нічого нам не гарантують. Навіть більше: коли серце є багатим, то воно настільки задоволене собою, що вже не має місця для Божого слова». 

Блаженні ті, що плачуть, бо вони втішаться. «Світ нам каже: радість, щастя, розваги – в цьому краса життя. Але відвертає свій погляд, ігнорує, коли приходять проблеми зі здоров’ям, біль в родині. Світ не бажає плакати, віддає перевагу тому, щоб ігнорувати болючі ситуації, приховувати їх. Лише та людина, яка бачить речі такими, якими вони є, плаче у своєму серці, є щасливою та буде втішена. Втіхою Ісуса, а не світською втіхою», – наголосив Папа, переходячи до наступного блаженства: «Блаженні лагідні в цьому світі, який від початку є світом воєн, світом, в якому всюди існують сварки, всюди існує ненависть. Але Ісус каже: жодних воєн, лише мир, лагідність». 

За словами Святішого Отця, якщо хтось намагається бути лагідним, то про нього скажуть, що він дурний, натомість, Ісус каже, що такі люди успадкують землю. Блаженними Христос називає і тих, які «змагаються за те, щоб у світі панувала справедливість». Як зауважив Наступник святого Петра, в житті дуже легко потрапити у пастку корупції, жити з наставленням «дай-за-дай», наслідком чого стає розгул несправедливості, від чого страждає багато людей. Саме тому «блаженними є ті, які борються з цією несправедливістю». 

Блаженні милосердні, бо вони зазнають милосердя. Милосердні, за словами проповідника, – це ті, які «прощають, з розумінням ставляться до помилок ближніх». Ісус не каже, що блаженними є ті, які мстяться. «Це тому, що всі ми є збором прощених! – пояснив Папа. – Всі ми отримали прощення, а тому блаженним є той, хто ступає цим шляхом прощення. Блаженні чисті серцем, ті, які мають просте, чисте, незабруднене серце, здатне до чистої любові». 

Блаженні миротворці. За словами Святішого Отця, нам притаманно бути «творцями воєн чи непорозумінь». Наприклад, шляхом пліткування й обмов. «Люди, які пліткують, – сказав він, – не творять мир, вони є ворогами миру». Блаженними, натомість, є переслідувані за правду. Ці блаженства, як підсумував Папа, і є «життєвою програмою, яку пропонує Ісус», простою і, водночас, дуже нелегкою програмою. 

За матеріалами: Радіо Ватикану 

Джерело:    КРЕДО 

10.06.2014р. Б. / Внутрішній голос – cумління

Внутрішній голос – cумління

Окружне послання єпископа Клауса Кюнґа

(дієцезія Фельдкірх, Австрія)

ЗМІСТ:

Що таке сумління?

Звідки беруться відмінності?

Кожен повинен вирішувати згідно зі своїм сумлінням!?

Відкритість до істини

Правильне сумління

Хибне сумління

Формування сумління – завдання на все життя

 Я в моїм серці сховав Твоє слово, щоб не згрішити проти Тебе

(Пс 119. 11)

Дорогі брати і сестри у Христі!

В людині є внутрішній голос, який заохочує її до певних дій і способів поведінки, або ж застерігає її: «Це ти повинен робити, а це – ні», а після здійснення вчинку хвалить, або ж докоряє їй: «Це ти зробив правильно, а це ти не повинен був робити». Цей голос – голос сумління.

Ми не можемо заглянути всередину людини, і все ж ми знаємо, що цей внутрішній голос реагує у кожній людині не з однаковою силою й не однаковим чином. Є люди з чутливим сумлінням, і такі, в кого сумління огрубіло. Сумління може бути надміру лякливим, навіть хворобливим, або ж – явно «без скрупулів». Хтось може також діяти помиляючись, думаючи, що те, що він чинить – добре, хоча воно насправді зле.

Що таке сумління?

Чи сумління є просто наслідком наших спадкових задатків, виховання й довкілля? Чи воно є питанням розумової здатності або певним типом інтуїтивного, внутрішнього відчуття, яке в різних життєвих ситуаціях дає нам змогу «пізнати», що правильне, а що – хибне?

Другий Ватиканський Собор навчає: «Сумління є найінтимнішим і найпотаємнішим центром людини, святилищем, у якому вона є сама з Богом і де Його голос промовляє» (Радість і надія, 16).

Сумління походить з творчого акту Бога. Бог вклав у наше єство і у все творіння певну закономірність. Вона пов’язана з нашою здатністю пізнавати і воліти. Певно, що наставництво, отримане в отчому домі та школі, відіграє тут велику роль, як і наша власна поведінка. Велике значення для розкриття сумління має своєрідність нашого стосунку до Бога, конкретно – нашого «уявлення» про Бога та наш спосіб життя, який з нього випливає.

Звідки беруться відмінності?

Мабуть усі ми принагідно мали досвід у нас самих, як сумління може змінюватися. Звернення до Бога, до Священного Писання після глибшого опам’ятання, що настало з якої-небудь причини, може відкрити очі. Ми тоді раптом відкриваємо те, чого ми ніколи або довший час не зауважували. Ми пізнаємо прихильність Бога, Його очікування і надії, очікування інших, помилки, що їх ми допустилися; упущення, що час від часу стаються, і т.д. Сумління починає ставати чутливішим або взагалі прокидатися.

Протягом років ми деколи також констатували, що наше сумління огрубіло. До злого звикають надто легко. Механізми самовиправдання або поверховість можуть довести до того, що сумління – звичайно, до якоїсь певної міри – «засинає».  Деякі помилки, що їх ми раніше вважали вагомими, розглядаємо як незначні, або й узагалі не помічаємо; багато-що витісняємо в підсвідомість або «перекриваємо» різноманітними аргументами. Через перевантаженість або особливі обставини ми вважаємо себе виправданими і т.д. – Сумління можна формувати, також і переформовувати.

Кожен повинен вирішувати згідно зі своїм сумлінням!?

Особливо щодо спірних питань можна в останні роки часто почути повчання: «Це повинен кожен вирішувати сам згідно зі своїм сумлінням». Такий підхід вважають навіть виявом зрілості християнина. Сумління, отже, є найвищою інстанцією моральної діяльності. Як це потрібно розуміти?

Зрілість не може означати, що коже сам встановлює, що правильне, а що – хибне. Псалом каже: «Безумний говорить у серці своїм: Нема Бога!» (Пс 53, 2), а в іншому місці: «Та й говорять: Не бачить Господь, і не завважить Бог Яковів...» (Пс 94, 7). Це – одна з основних спокус людини: зробити себе остаточним суддею правди, або ж вчинити безглузду спробу пристосувати не життя до віри, а віру до життя.

Було й залишається далекоглядним те, чого навчав кардинал Ньюман більш як 100 років тому: «Якщо люди захищають права сумління, то вони зовсім не мають на увазі права Творця, ані не зобов’язання створінь супроти Нього в думках і вчинках; вони радше розуміють під цим право говорити, думати, писати і діяти так, як це відповідає їхньому судженню чи настрою, не мислячи при цьому жодним чином про Бога» (Церква і сумління, 63). Однак, гідність сумління полягає в тому, щоби  бути місцем, у якому Бог промовляє до людини. Словами ІІ Ватиканського Собору: «Чим більше утверджується правильне сумління, тим більше соби і групи відвертаються від сліпої сваволі й намагаються орієнтуватися на об’єктивні норми моральності».

Сьогодні нерідко буває, що хтось, хто у якій-небудь сфері поводиться в явній суперечності до Божих Заповідей (тут може йтися про важливі питання), виправдовує себе словами: «Я можу це узгодити з моїм сумлінням», так, неначе це було б достатнім й дійсно виправдальним обґрунтуванням.

Відкритість до істини

Папа Іван Павло ІІ сказав єпископам Австрії: «Як око не може відмовитися від світла, так і сумління не може відмовитися від правди» (Іван Павло ІІ, Промова до єпископів у Зальцбурзі, 1988). Сумління не є самодержавним творцем норм. Воно відкрите до правди, тобто – до пізнання Заповіді. В новому Катехизмі це виражено так: «Моральне сумління є судом розуму, через який людина пізнає моральну якість конкретного вчинку, що його виконуватиме, тепер виконує чи виконала. У всьому, що людина робить і говорить, вона повинна йти за тим, про що вона знає, що воно є правдивим і чесним. Саме через суд своєї совісті людина сприймає й пізнає накази Божого Закону» (Катехизм Католицької Церкви, 1778).

Це не вистачає, що хтось особисто переконаний у правильності вчинку, якщо він одночасно не перевіряє його узгодженість з Божими Заповідями. Інакше, – як це колись показав кардинал Ратцінґер, – були б виправдані, наприклад, також і злочини націонал-соціалізму, якщо ті, хто їх вчинив, були переконані у правильності своїх дій.

Правильне сумління

Правильне сумління – той суд розуму, який орієнтується на Боже Слово (або ж на справжнє буття людиною) ставить за передумову пошук правди. Святий Августин навчав: «Увійди в своє сумління, його запитуй! ... Увійдіть, отже, браття, у вашу внутрішність! Й у всьому, що ви чините, дивіться, щоби Бог був вашим свідком!» (Св. Августин. Коментар на Послання Йоана, 8, 9). Отож, перша передумова для осягнення правильного сумління полягає в тому, щоби увійти в себе, або ж звернутися до Бога, замислитися над тим, чого навчає Священне Писання, зокрема – у тому значенні, у якому його розуміє Церква. Сьогодні не завжди легко впізнати те, що правильне, тому що існує велика плутанина думок та вражає розмаїття способів життя. Щоправда, ми не повинні закривати очі на те, що й від самого початку не бракувало плутанини. Христос сам про це попередив і ще апостоли на неї скаржилися. Тому основним імпульсом для написання Катехизму Католицької Церкви був намір подати орієнтири, чинні для сьогодення.

Окрім того, деколи у важких питаннях необхідно спитати поради осіб, які вірні Богові й перебувають у зв’язку з Ним (єдність з Римським Архиєреєм є при тому важливим знаком). Однак, це не звільняє нас від нашої власної відповідальності.

У цьому відношенні потрібно пам’ятати, що ми, – якщо цього захочемо, – з певністю й легко знайдемо осіб, які потверджуватимуть нас у збоченій поведінці, хибно втішатимуть і не говоритимуть правди, тому що вони не хочуть нас зранити, або так само, як і ми, не дуже дбають про послідовне наслідування Христа. Добрих пастирів знайти нелегко. Христос є Добрий Пастир, і добрими пастирями є ті, хто перебуває в єдності з Ним.

Врешті, ми самі повинні нести відповідальність за наше мислення, мовлення і діяння, й ніхто не може позбавити нас цієї остаточної відповідальності.

Хибне сумління

У певному випадку може статися, що ми, помимо найкращих зусиль й задіяння найкращих засобів – молитви, роздумувань над Господніми повчаннями й пошуку порад – можемо дійти до хибного судження і при тому не обтяжити себе провиною, тому що ми діємо в добрій вірі. Однак, в інших випадках це не так. Причина помилки може лежати глибше, бо ми, наприклад, не подбали про необхідне релігійне наставництво, або нам бракує релігійного життя. Провина може бути навіть більшою, якщо те, що є помилковим, вже більше таким не сприймається, якщо хтось свідомо й гордовито залишається глухим на повчання Священного Писання, або на вислови Учительського Уряду Церкви, які на Священне Писання спираються.

Ми мусимо усвідомлювати ще й таке: Для того, щоб здобути правильне формування сумління, надзвичайно важливо намагатися застосовувати на ділі те, що ми пізнали як правильне у молитві, в розмові з Богом чи іншими. Святий Яків нагадує: «Будьте виконавцями слова, а не лише слухачами, самі себе обманюючи» (Як 1, 22). Сліпці у Священному Писанні є образом духовної сліпоти, що її в людині спричиняє гріх. Псалмопівець як представник всього людства, що тужить за Месією, молиться: «Пошли Своє світло та правду Свою, вони мене будуть провадити, вони запровадять мене до Твоєї святої гори та до місць пробування Твого» (Пс 43, 3). Він молиться тут в покорі й усвідомленні власної неспроможності про Божу допомогу, а Новий Завіт сповіщає нам: «Благодать та правда з'явилися через Ісуса Христа» (Ів 1, 17). «Бог хоче, щоб усі люди спаслися, і прийшли до пізнання правди» (1 Тим 2, 4). Благодать і правда є плодами діла Відкуплення. Тому надзвичайно важливо отримувати плоди Відкуплення й навертатися шляхом прийняття Святих Таїнств, зокрема – Таїнства Покаяння. Ми не повинні звикати до зла, не повинні виправдовувати самих себе, а мусимо бажати й дозволити, щоби Христос нас оправдав – через прощення гріхів. Зміцнені Його благодаттю, ми – в намаганні слідувати за Його словом – можемо розпочинати знову й знову та осягнути витривалість, не дозволяючи темряві заволодіти нами.

Формування сумління – завдання на все життя

Якими ж є відповідні засоби для формування живого, чутливого сумління? Важливою є регулярна, особиста молитва, у якій ми з усім нашим життям та всіма його сферами знову й знову постаємо перед Богом, прагнемо пізнати Його святу волю й просимо Його допомоги. Далі, дуже суттєвим є читання Священного Писання та відповідних добрих книжок, у яких неспотворено представлене вчення віри та моралі, й невіддільно пов’язане з цим конкретне намагання духовно зростати у власному мисленні, мовленні та поведінці.  Окрім того, для цілеспрямованих християн необхідним є щоденний іспит сумління, й дуже стане у пригоді регулярна участь у Таїнстві Покаяння, по можливості пов’язана з духовним наставництвом.

В Катехизмі Католицької Церкви ці важливі пункти влучно підсумовані: «У формуванні сумління Слово Боже є світлом нашої дороги; нам необхідно засвоїти його через віру і молитву, ввести його у практику. Нам ще треба перевіряти наше сумління, вдивляючись у Хрест Господній. Нас підтримують дари Святого Духа, допомагають свідчення або поради інших людей; нас веде авторитетне вчення Церкви» (Катехизм Католицької Церкви, 1785).

Правильне формування сумління чинить нас не лякливими, а радісними, веде до витривалих зусиль та приносить мир. Нехай це буде дано нам усім! Цього бажає з цілого серця

+ Клаус Кюнґ

З німецької переклав Петро Гусак

Джерело:   Воїни Христа Царя

09.06.2014р. Б. / Понеділок. Святого Духа. Коментар Апостола

Послання до Ефесян 5,9-19

9 Плід світла є в усьому, що добре, що справедливе та правдиве. 10 Шукайте пильно того, що Господеві подобається. 11 Не беріть участи в безплідних ділах темряви, а радше їх картайте, 12 бо що ті люди потай виробляють, соромно й казати. 13 Все, що ганиться, стає у світлі явним, а все, що виявляється, стає світлом. 14 Тому говорить: “Прокиньсь, о сплячий, і встань із мертвих, а Христос освітить тебе!” 15 Тож, уважайте пильно, як маєте поводитися, - не як немудрі, а як мудрі, 16 використовуючи час, бо дні лихі. 17 Тому не будьте необачні, а збагніть, що є Господня воля. 18 І не впивайтеся вином, яке доводить до розпусти, а сповнюйтеся Духом. 19 Проказуйте між собою вголос псалми й гімни та духовні пісні, співайте та прославляйте у серцях ваших Господа.

1.Контекст. 

            Послання до Ефесян називають вершиною богослов'я Нового Завіту. Завдяки опису грандіозного Божого задуму відносно цілого людства - це один з найбільш піднесених творів серед усієї епістолярної спадщини Св. Павла. В цьому невеличкому посланні великий апостол говорить про одвічний задум Бога, який заснував вселенську Церква Ісуса Христа. Хоча члени Церкви належать до різних середовищ та різних національностей, однак всі вони зібрані в єдине ціле (всі 9 випадків вживання терміну "εκκλησια" є в однині та означають Вселенську Церкву), яке автор описує як Божий Храм (2:20-22), Христове Тіло (1:22-23) та Христову наречену (5:23-32).

            Структуру цього послання можна дуже легко запам'ятати: три перші глави (Еф 1-3) говорять про те, що Бог зробив для нас у Христі Ісусі - це т зв. вертикальний вимір. Відтак три наступні глави (Еф 4-6) говорять, що ми як учні Ісуса та члени Його Церкви в результаті отриманих великих благодатей і дарів повинні робити один для одного - це т. зв. горизонтальний вимір. 

            Кілька віршів першої частини (Еф 1-3) дозволяють побачити унікальність Божих задумів та діянь: "Він дав нам пізнати тайну своєї волі, той задум доброзичливий і ухвалений у ньому (Христі), 10. щоб, коли настане повнота часів, здійснити його - об'єднати все у Христі: небесне й земне (1:9-10). "Бо ви спасенні благодаттю через віру. І це не від нас: воно дар Божий. 9. Воно не від діл, щоб ніхто не міг хвалитися. 10. Бо ми його створіння, створені у Христі Ісусі для добрих діл, які Бог уже наперед був приготував, щоб ми їх чинили" (2:8-10).

            В другій частині (Еф 4-6) на самому початку Павло закликає: "Отож, благаю вас я, Господній в'язень, поводитися достойно покликання, яким вас візвано, 2. в повноті покори й лагідности, з довготерпеливістю, терплячи один одного в любові, 3. стараючися зберігати єдність духа зв'язком миру" (4:1-3). Рівно ж в другій частині, важливо відзначити наголос на єдності - в цьому посланні великий апостол перелічує сім проявів єдності  в християнському житті: "Одне бо тіло, один дух, а й в одній надії вашого покликання, яким ви були візвані. 5. Один Господь, одна віра, одне хрищення.  6. Один Бог і Отець усіх, що над усіма й через усіх і в усіх" (4:4-6).

            Текст Еф 5:9-19 знаходиться в другій частині послання (Еф 4-6), та є частиною повчання про нове життя у любові, яке міститься в Еф 5:1-20. Вірші 5:1-2 містять заохочення до жертовної любові та відіграють перехідну роль між попереднім текстом та конкретними вказівками відносно святого життя в Еф 5:3-20. Тому, для того, щоб краще зрозуміти навчання присутнє в Еф 5:9-19, нижче ми розглянемо його в контексті значення цілого уривку Еф 5:3-20

2.Текст та короткий коментар. 

            Як вже було зазначено вище в Еф 5:3-20 апостол Павло дає загальні вказівки, як християни повинні жити святим життям. Він зосереджується на мудрості в мові, чистоті статевого життя, автентичних стосунках та спілкуванні, як рівно ж інших подібних аспектах богоугодного життя.

5:3. Розпуста й усяка нечистота та захланність щоб і не згадувалися між вами, як це й личить святим.  Розпуста - цей загальний термін означає всі сексуальні гріхи, включаючи перелюб, розпусту, гомосексуалізм і т. д. Захланність / жадібність - є ревнивим, сильним бажанням того, що належить іншим (Вих  20:17) й рівносильне ідолопоклонству (Еф 5:5; Кол 3:5). Щоб і не згадувалися між вами - християни мусять піклуватися про захист їхньої честі та публічної репутації, тому, що публічні гріхи зневажають Бога, який вибрав християн, щоб бути святими. Святим - (в євр. мові дослівно означає "відокремлені, освячені"; у випадку речей це щось "взяте зі звичайного вжитку та присвячене для Бога") мова про вірних, членів Церкви. В цьому посланні Павло виразно вживає цей термін стосовно усіх членів Церкви (Еф 1:15, 18; 2:19; 3:8; 4:12; 6:18), які безпосередньо покликані до святості - "інакшості" життя, яке достойне Господа.   

4. Так само безсоромність чи балачки безглузді й порожні жарти, - воно бо непристойне; а радше - дякуйте Богові. Подяка на противагу до грубих жартів та безглуздих розмов, є позитивною якістю мови, яка також протидіє жадібності (в.3). Для того, щоб уникати пожадання власності інших людей, важливо зосередитися на тих важливих речах, які нам дав Господь (вв.19-20) .

5. Бо знайте, що жадний розпусник чи нечистий, чи захланний, що є ідолослужитель - не матимуть спадщини у Христовім і Божім царстві. Ідолослужитель - жадібність, яка в кінцевому рахунку має на меті оволодіння майном іншої людини, часто провадить до інших серйозних гріхів (пор.1 Цар 21:1-19). Павло наголошує, що це є рівносильне ідолопоклонству (див. також  Кол 3:5). Спадщини - про це поняття сказано в Еф 1:13-14; 4:30:  "У ньому й ви, - почувши слово правди, благовість вашого спасіння, в яке ви повірили, - були запечатані обіцяним Святим Духом, 14 . що є завдатком нашої спадщини для повного визволення викуплених, на хвалу його величі... І не засмучуйте Святого Духа Божого, що ним ви назнаменовані на день відкуплення". Подібно, як колись Левіти в Старому Завіті, сьогодні усі віруючі є особливою дорогоцінною спадщиною Господа (див. Числ 3:12, 45; 8:14; Іс Нав 14:3-4; 18:7). Царстві - Павло говорить про царювання Христа по правиці Бога Отця (див. 1:20-22; пор. Рим 8:34; 1 Кор 15:24-27; Кол 3:1). Віруючі вже введені (беруть участь) в Його спасительне Царство (див. Еф 2:6; Кол 1:13-14), хоча вповні воно звершиться тільки в час Його другого приходу (1Кор 15:20-24; 2 Тим 4:1). Для Пала Боже Царство в його повноті - це вічне царство, в яке віруючі повністю увійдуть через воскресіння (1 Кор 15:50; 1 Сол 2:12), але цей досвід в деякій  мірі також можна вже переживати через дар присутності Святого Духа (Рим 14:17).

6. Нехай ніхто вас не зводить марними словами, бо, власне, через це спадає гнів Божий на синів бунтівливих. Не зводить ... бо, власне, через це - впродовж історії Церкви інколи з'являлися люди, які вважали, що вірні після свого одноразового навернення до Христа (див. 2 Тим 3:1-9; 2 Пт 2:1-3; Одкр 2:14, 20) вже не потребують покаяння й можуть жити життям, в якому не потрібно журитися наслідками своїх вчинків. Павло перестерігає, що така практика накликає гнів Божий в час суду (пор. Одкр 2:21-23). Синів бунтівливих - цей типово біблійний, єврейський вислів, змальовує людей, які звикло та норовисто перебувають у грісі й не визнають потреби покаяння, й таким чином засвідчують, що вони є дітьми диявола; це так звані "сини світу цього" які ведуть життя протилежне до "синів світла" (пор. Еф 2:2; також Йо 8:44; 1 Йо 3:10), подібно як Юда є "сином погибелі" (Йо 17:12).

7. Не майте, отже, нічого спільного з ними! Цими словами Павло не має на увазі, що християни не повинні мати жодного контакту з невіруючими, але закликає уникати єднання з ними в їхніх гріхах.

8. Ви були колись темрявою, тепер же - світлом у Господі: поводьтеся ж як діти світла. Поводьтеся ж як діти світла - поясненням цих слів можуть служити слова в 1 Йо 1:5-7: "А ось та звістка, що ми від нього чули й звістуємо вам: Бог - світло, й ніякої у ньому темряви немає. 6 . Коли ми кажемо, що маємо з ним спільність, а ходимо в темряві, то ми говоримо неправду й не чинимо правди. 7 . А коли ходимо у світлі, як він сам - у світлі, ми маємо спільність один з одним, і кров Ісуса Христа, його Сина, нас очищує від усякого гріха." (пор. також Пс 27:1; Іс 9:2; 42:6; 49:6; Йо 9:5; Дії 13:47; 26:18.

9. Плід світла є в усьому, що добре, що справедливе та правдиве. Плоди світла є подібними до плодів Духа, про які Павло згадує в Гал 5:22-23: "А плід Духа: любов, радість, мир, довготерпіння, лагідність, доброта, вірність, 23. тихість, здержливість..." Цей текст вказує, що коли ми справді маємо Св. Духа, Він виявляється в нашому житті саме вище переліченими плодами. Натомість коли ми противимося Св. Духові то  тоді живемо за пожаданнями плоті, й в нашому житті проявляються цілком інші плоди: "Знову кажу: Духом ходіте, і тіла пожадливостей не будете чинити; 17. бо тіло пожадає проти духа, і дух пожадає проти тіла. Вони суперечать одне одному, так що ви не можете робити того, що хотіли б. 18. А коли дух вас водить, то ви не під законом. 19. Учинки ж тіла явні: розпуста, нечистота, розгнузданість, 20. ідолослужба, чари, ворогування, свари, заздрість, гнів, суперечки, незгоди, єресі, 21. зависті, пияцтво, гульня і таке інше, про що я вас попереджаю, - як я вже й раніше казав, що ті, що таке чинять, царства Божого не успадкують" (Гал 5:16-21).

10. Шукайте пильно того, що Господеві подобається. Біблія дає нам загальні життєві принципи, однак послідовники Ісуса мусять вживати мудрість, щоб розрізняти, як застосовувати ці принципи до конкретних питань їхнього життя. Дуже великою допомогою в цьому питанні може послужити книга Приповідок, в якій можемо навчитися прикладів мудрого життя та як приймати правильні життєві рішення, які подобаються Господеві.

11. Не беріть участи в безплідних ділах темряви, а радше їх картайте, 12 . бо що ті люди потай виробляють, соромно й казати. 13 . Все, що ганиться, стає у світлі явним, а все, що виявляється, стає світлом. Картайте - означає або не схвалювати (засуджувати), або переконувати чи доводити щось до чиєїсь свідомості через аргументовану дискусію, в той сам час пильнуючи щоб уникати пустої балаканини, обмови чи образ інших людей. Натомість християни повинні демонструвати своїм життям та мудрим впливом один на одного, що діла темряви не можуть ігноруватися між святим Божим народом.

14. Тому говорить: «Прокиньсь, о сплячий, і встань із мертвих, а Христос освітить тебе!».

15. Тож, уважайте пильно, як маєте поводитися, - не як немудрі, а як мудрі. Тому говорить - ввідні слова не є прямим цитуванням Старого Завіту, але ймовірно об'єднаним відсиланням до кількох місць, а головно до Ісаї: "Устань, засяй! Зійшло бо твоє світло, слава Господня засяяла над тобою!" (Іс 60:1; див. також 9:2; 26:19).

16. використовуючи час, бо дні лихі. Використовуючи час - ця фраза є перекладом грецького  дієслова exagorazō,  котре може також означати "викуповувати" чи "придбати" - тобто ревно прагнути максимально використовувати наявний час й не давати йому пропасти. Християни мусять використовувати нагоду робити добро (пор. Пс 90:12). В цьому лихому віці, в якому дорога святості не завжди є відразу зрозуміла, особливо потрібна мудрість, щоб розпізнавати Божу волю, яку можемо пізнати зокрема через розважання над Божим Словом.

17. Тому не будьте необачні, а збагніть, що є Господня воля. Збагніть, що є Господня воля - це не означає, що хтось має намагатися пізнати таємничі Божі задуми. Йдеться про те щоб ми застосовували основні біблійні принципи у власному щоденному житті - тобто жили у відповідності до Його об'явленої волі (пор. Втор 29:29).   

18. І не впивайтеся вином, яке доводить до розпусти, а сповнюйтеся Духом. Вино було основним напоєм в стародавньому Середземноморському світі. Воно як правило було в стані бродіння, щоб зберегти його від перетворення в оцет. Сповнюйтеся Духом - як і раніше (Еф 4:28) Павло висловлює негативне  повчання поряд з позитивним закликом (що святі повинні робити). В той час, як вино опановує розум й руйнуючи відчуття пристойності провадить до пияцтва, то "сповнення Духом" провадить до самоконтролю (здержливості), водночас приносячи такі плоди як "любов, радість, мир, довготерпіння, лагідність, доброта, вірність, тихість" (Гал 5:22-23). Наказ "сповнюйтеся" - в оригіналі (в грецькій - plērousthe) відображає імператив в теперішньому часі, й не означає одноразове "наповнення", але постійну модель життя.

19. Проказуйте між собою вголос псалми й гімни та духовні пісні, співайте та прославляйте у серцях ваших Господа. Наповнення Духом спричиняє радісну похвалу через спів та прославу - це може відноситися насамперед до різних псалмів та гімнів, які знаходимо в старозавітному Псалтирі. Крім молитви Псалтирем є також інші літургійні  способи прослави, якими збагачувалася Церква впродовж двох тисячоліть своєї історії.

20. і дякуйте за все завжди Богові й Отцеві в ім'я Господа нашого Ісуса Христа. Молитися в ім'я Ісуса - означає молитися у вірі, довіряючи Йому як нашому посередникові перед Отцем (Йо 14:6; Євр 4:16; 10:20).

3. Значення для нас.

            День П'ятидесятниці - це день народження Церкви - нової дійсності, членами котрої стають нові люди - апостол Павло називає їх святими - дослівно "інакшими." Саме тому в цей празник в часі Св. Літургії ми читаємо уривок з послання до Ефесян (послання про те як виникає Церква та яка її природа), який дуже чітко говорить про те, що нашим найважливішим завданням є святе життя, яке випливає з нашої єдності з розп'ятим і Воскреслим Христом та сповнення Св. Духом. Сповнення Духом виявляється життям синів і дочок світла, - тобто життям, яке сповнене дуже конкретними знаками - плодами: любов'ю, радістю, миром, довготерпінням, лагідністю, добротою, вірністю, тихістю, здержливістю. Без цих "плодів" життя навколо нас стає не просто одноманітним, воно стає життям у темряві, життям без сенсу, життям в постійній загрозі та напруженні, життям в якому попросту немає місця для Бога. Таке життя потроху перетворюється на існування, якому найбільш відповідним окресленням в кінцевому результаті відповідає єдине, дуже страшне слово, - пекло.

            Цей празник, літургійні та біблійні тексти, окрім великої благовісті для нас та цілого світу, ставлять перед нами важливі запитання.

            Чи ми свідомі того, що отримали Св. Духа через Св. Тайни Хрещення та Миропомазання?

            Чи є в нас достатньо Духа, досить нового життя, щоб ті, хто слухає нас, бодай якось реагували на наші слова, та свідчення про Ісуса? 

             Якщо ні, то чому? Дух діє в якийсь інший спосіб, чи ми так успішно пригасили вогонь Духа, й не дбаємо про те щоб Ним наповнюватися, що з нашим духовним життям та нашим свідченям  нічого взагалі не відбувається?

о. д-р Юрій Щурко, УКУ

Джерела: http://lds.lviv.ua

Воїни Христа Царя

09.06.2014р. Б. / Папа: Церква завжди здатна здивувати (+video)

Фундаментальним елементом П’ятидесятниці є несподіванка. На цьому наголосив Папа Франциск у своїй катехизі перед молитвою «Царице Неба» у неділю 8 червня.

 

«Знаємо, що наш Господь є Богом несподіванок, — сказав Папа. — Після смерті Ісуса ніхто вже нічого не очікував від Його учнів. Вони були незначною групкою людей, сиротами, розгубленими після смерті свого Вчителя. Однак, сталась несподівана подія, яка викликала здивування: люди занепокоїлись, коли почули учнів, що говорили їхніми власними мовами, звіщаючи великі діла Господні (пор. Ді 2,6-7б11). Церква, яка народилась у день П’ятидесятниці, є спільнотою, яка викликає здивування, бо із силою, яка походить від Бога, вона благовістить Христове Воскресіння, користуючись новою мовою — всеохоплюючою мовою любові». 

Учні, зодягнені силою з висоти, говорять відважно й щиро, із свободою Святого Духа, хоч кілька хвилин перед тим, за словами Папи, всі були боягузами. 

Ось у цьому полягає покликання Церкви — бути здатною здивувати, звіщати всім, що Ісус Христос переміг смерть, що Божі рамена завжди широко відкриті, що Він терпляче на нас чекає, щоб нас зцілити і нам простити. Саме задля цього посланництва воскреслий Ісус дарував Церкві Свого Духа. 

Святіший Отець підкреслив, що Церква є живою, а тому завжди повинна викликати здивування. Саме це є властивістю живої Церкви. Можливо, в ті часи в Єрусалимі дехто би хотів, щоб учні, паралізовані страхом, зачинились вдома і не бентежили людські плани. Але Господь спонукав їх іти у світ. На думку Папи, Церква не може змиритись із тим, щоб бути нешкідливою, так би мовити бути «оздобою». Вона є Церквою, яка не вагається вийти назовні, назустріч людям, щоб благовістити те, що їй було довірене, навіть, якщо це послання непокоїть сумління, можливо, приносить проблеми, а, іноді, веде до мучеництва. 

«Церква народжується єдиною і вселенською, — підкреслив Святіший Отець. — Вона має виразну ідентичність, але є відкритою, є Церквою, яка обіймає світ, але не бере його у полон, залишає його вільним… Ми, християни, є вільними, і Церква прагне, щоб ми були вільними!»

Своє повчання Папа закінчив зверненням до Пречистої Діви Марії, яка на світанку П’ятидесятниці також була у світлиці. «Нехай же Вона — Мати Відкупителя та Мати Церкви — Своїм заступництвом допоможе нам щоб відбулося оновлене Зіслання Святого Духа на Церкву і на світ», — підсумував Папа Франциск. 

За матеріалами: Радіо Ватикан 

Джерело:   КРЕДО