28.10.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

2Кр.3,12–18:  «Ми ж усі, мов дзеркало, відкритим обличчям віддзеркалюємо Господню славу й переображуємось у Його образ»

Християнство від самих початків було і є не тільки проголошенням Доброї новини, а й явленням віри через самих християн. Як і Мойсей, про якого згадує апостол, після перебування з Господом настільки сіяв, що інші не могли подивитись на нього, так само і християни мають бути відображенням божественної слави. 

Світ, завжди і, певно, особливо саме тепер, потребує цього сяяння. Бог потребує своїх свідків. Якщо ми не сяємо, якщо ми і наше життя не вказуємо на Господа, то ми вказуємо на щось інше. Образ Божий є у кожній людині. Але людина або дає цьому образові виявитись і засяяти, або ж ні. 

Частіше ми дозволяємо, щоб життєві проблеми і клопоти цей образ прикривали. Стараймося щораз більше докладати зусиль, щоб Образ Господній, на образ і подобу Якого ми сотворені, віддзеркалював славу нашого Творця.

*** 

Лк.6,1-10:  «Син Чоловічий – Владика і суботи»

У релігійному житті ми звикли виконувати ті чи інші практики, постанови. Виконуючи їх, витворюємо певний тип наших стосунків з Богом. 

Часто ми не усвідомлюємо, що це лише засоби, які провадять нас до Бога й не мають жодної цінності самі в собі. Ми можемо їх змінювати, адже для кожної людини вони є інакшими. 

Господь є нашою єдиною метою, а все інше – засоби, які застосовуємо, щоб до Нього наблизитися.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

28.10.2017р. Б. / Преподобного Євтимія Нового; Св. препмуч. Лукіяна, пресв. Великої Антіохії

Преподобного Євтимія Нового

Тропар Євтимія, гл. 8: В Тобі, отче, дбайливо зберігся образ,* бо, прийнявши хрест, Ти пішов слідом за Христом* і ділом навчав Ти погорджувати тілом, бо воно проминає,* а дбати про душу – єство безсмертне.* Тим-то з ангелами разом радується,* преподобний Діє, дух твій. 

Кондак Євтимія, глас 2: Множество метушні спокійно проходячи, безплотних ворогів струмками сліз твоїх потопив єси, богомудрий Євтиміє преподобний, і, чудес дар прийнявши, зціляєш пристрасті всілякі, моли неустанно за всіх нас. 

Преподобний Євтимій до вступу в монастир називався Микита. Народився він у селі Опсо, поблизу Анкири, в Галатії. Його батьки були заможні і дуже побожні люди. Батько помер скоро, а Микита разом із заміжньою сестрою Марією допомагав матері в господарстві. Однак невдовзі він пізнав Божу волю, яка кликала його до монашого життя. Тому він потай залишив рідній дім і пішов на гору Олімп, де під проводом двох старих благочестивих монахів Йоаникія та Йоана провадив самітницьке життя, і прийняв монаший постриг, а з ним ім’я Євтимій. 

Його життєписець каже, що Євтимій проходив дорогу тяжкого і трудного послуху, і так дійшов він до незвичайного смирення, впокорив язик і цілими днями перебував на молитві. А потім, з благословення старших, пішов на гору Атон. Дорогою він довідався, що його матір ще живе, а сестра овдовіла, вони оплакують його, бо не знають, що з ним сталося. Євтимій послав їм хрест і звістку, що вже давно він є монахом, та радить їм також вибрати життя на самоті. І справді, вони послухали його ради і вступили до монастиря. 

А преподобний Євтимій перебував у печері на горі Атон три роки у повному мовчанні і там цілковито поборов останні спалахи пристрастей, від яких жоден чоловік не є вільний. Через три роки, за Божим об’явленням, він пішов у бік Солуня, і в околицях міста заснував у 863 р. монастир з церквою під покровом святого апостола Андрея Первозванного. До нього горнулося багато монахів, і тому названо його Євтимій Новий, бо, подібно, як святий Євтимій Великий, він заселив пустелю Божими слугами. Поблизу він заснував ще жіночий монастир, ігуменею якого стала його сестра Марія, що в постригу прийняла ім’я Євтимія. 

Чотирнадцять літ управляв святий своїм монастирем, а потім знову повернувся на гору Атон. Але коли зі всіх сторін стали приходити до нього люди по благословення, тоді св. Євтимій разом з монахом Георгієм перебрався на пустинний острів, де в безнастанному мовчанні прожив ще п’ять місяців і після короткої хвороби 15 жовтня близько 884 р. упокоївся в Бозі. Його мощі знайдено згодом у печері цілком нетлінними, сьогодні вони покояться в Cолуні. 

__________
У той самий день

Святого преподобномученика Лукіяна, пресвітера Великої Антіохії

Тропар Лукіана, глас 4: Повздержністю постництва і мучеництва кров’ю ти, придбавши вінець нев’янучий, священномучениче Лукіане, Антіохийська похвало, за нас моли Христа Бога, бо ми творимо святу пам’ять твою. 

Кондак Лукіана, глас 2: В постництві перше просіявшого, і у стражданні опісля озоряючого, всі, як світило пресвітле, Лукіана піснями славно вшануймо, бо він молиться неустанно за всіх нас. 

Святий Лукіян походив із Сирії, з міста Самосати. Його батьки були заможними людьми, але померли, коли йому ще не виповнилося дванадцять літ. Уже з молодости Лукіян був незвичайно побожний і дуже пильний в науках. Він роздав усе своє майно вбогим і перебрався до міста Едеси, де під проводом ісповідника Макарія вивчав Святе Письмо. Життя юнак провадив самітницьке і строге. Коли його висвятили на священика для антіохійської церкви, він заклав при ній школу біблійних наук, в якій пояснював своїм учням Святе Письмо. Тоді ще не було друкованих книг, а кожну книгу переписували від руки, до чого святий Лукіян мав незвичайний талант. Переписуванням він заробляв собі на прожиття і на допомогу для бідних. 

Він також зробив дуже велику справу, бо виправив, а радше переклав усе Святе Письмо з жидівської (єврейської) мови, яку знав дуже добре, на грецьку, однак труд його не отримав належної оцінки, тому що через постійні переписування святих книг там закралися помилки. Переклад той, названий Лукіяновим, був, за свідченням святого Єроніма, дуже поширений. У 303 р., коли імператор Диоклетіян почав переслідувати християн, святого Лукіяна було ув’язнено і віддано на муки, однак невдовзі його відпустили на волю. Та коли почалося гоніння християн за імператора Максиміяна, тоді святого Лукіяна у 311 р. поставили перед судом у Никомидії, де на всі питання щодо його особи, він відповідав коротко: “Я – християнин”. Коли ж мучитель запитав його, яка то є християнська віра, тоді святий Лукіян виголосив прекрасну промову, в якій показав усю красу і правду Христової віри, розповів про Страсті Христа Спасителя і про знаки, які виявилися під час Його смерти. 

“Закликаю вам у свідки саме небо, – говорив він, – воно, бачачи, що нечестиві роблять на землі, у білий день закрило своє світло. Пошукайте у ваших літописах і ви знайдете, що в часи Пилата, коли страждав Христос, день перервало затемнення сонця”. 

Однак голос правди не зворушив серця катів. Вони почали жорстоко бити святого Лукіяна, а потім закованого, так, що навіть не міг вільно рухатися, кинули до в’язниці, в якій долівку виклали гострими черепицями, і там морили голодом чотирнадцять днів. Прийшов празник Богоявлення. Деякі вірні підкупили сторожу і дісталися до в’язниці, де святий мученик лежав навзнак, бо не міг поворухнутися. Він сказав їм, що завтра помре, і при них відслужив Божественну літургію, а престолом йому були власні груди. По черзі підходили вірні, а святий Лукіян їх причащав. Так темниця стала храмом і оселею самого Бога. 

Наступного дня, коли сторожа прийшла подивитися, чи святий мученик ще живий, тоді він тричі голосно визнав: “Я – християнин!” – і після тих слів його чиста душа полетіла до неба. Тіло святого Лукіяна кати кинули в море, але через чотирнадцять днів хвилі винесли його на берег, а учні святого мученика поховали його мощі поблизу міста Дрепанії, яке згодом святий Костянтин Великий прикрасив і назвав Оленополем. У 826 р. свята Олена звела над гробом священномученика Лукіяна величну церкву. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

27.10.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Кл.2,1–7:  «дивлюся з радістю на порядок у вас та на твердість вашої віри в Христа»

Часто замість тієї твердости, про яку говорить апостол, ми можемо зауважити в собі літеплість, непевність, що ми дуже мало довіряємо Богові й іншим людям, мало довіряємо собі. Ми не віримо. Але віра – це підстава, фундамент нашого життя і стосунків. Віра – це те, що дає нам силу прямувати, бути витривалими. 

Коли подивимось на апостолів, святих, а особливо на мучеників, можемо побачити, що основою їхнього життя була віра. Вона давала їм основу для їхнього буття і для діяльності. Тому маємо знову і знову робити іспит своєї віри. Чи ми довіряємо Богові? Чи ми покладаємось і уповаємо на Нього? 

Хай Господь допомагає нам зростати у цій довірі до Нього. І саме ця довіра, а ніщо інше, зуміє провести нас через будь-які обставини нашого життя.

*** 

Лк.9,12-17:  «А Він їм каже: “Дайте ви їм їсти.”»

Люди так захопилися тим, що проповідував Христос, що не зауважили, як зголодніли й зайшли в безлюдне місце, де не було їжі. І в якийсь момент вони це усвідомили. На запитання апостолів, що робити, Христос каже: «Дайте ви їм їсти!» В апостолів було тільки п’ять хлібів і дві риби. Отже, Бог хотів, щоб вони дали те, що мали, і вже через Його чудо помноження всім вистачило їжі. Тож якби не було п’ятьох хлібів і двох рибин, то що б тоді помножував Ісус? 

Господь може виконати дев’яносто дев’ять відсотків праці, але потребує, щоб ми принесли Йому той один відсоток – те, що ми спроможні зробити. Якщо не буде чогось малого, то Бог не матиме що помножувати. Отож, у кожній ситуації стараймося зробити те, що можемо, а далі Господь помножить! 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

27.10.2017р. Б. / Св. мучеників Назарія, Гервасія, Протасія і Келсія; Преп. Параскеви Терновської

Святих мучеників Назарія, Гервасія, Протасія і Келсія

Тропар, глас 4: Як світлопромінна зоря, четвериця мучеників сіяє, і просвічує церкву, мучеництвом Назарій, вірою ж Гервасій, а з Келсієм ісповіданням Протасій, ними вона убаженна співає: слава Богові, який дав мученикам кріпость. 

Кондак, глас 2: Світильниками світлими явившись, Божественні мученики, творіння світлом чудес озоряєте, недугів розганяючи ніч глибоку і Христу Єдиному Богу молитесь неустанно за всіх нас. 

Святий Назарій був родом з Риму. Батько його називався Африкан, і був він поганином (згідно з іншими джерелами – жидом), а мати Перепетуя була християнкою (її охрестив апостол Петро). Вона й виховала свого сина для царства небесного. Після смерти батьків Назарій роздав своє майно вбогим, а сам ходив по Італії і проповідував Христову віру. Саме тоді, за імператора Нерона, почалося перше переслідування християн. Коли Назарій прийшов до Медіолану, то там у в’язниці страждали два брати близнюки, християни, а називалися вони Гервасій і Протасій. Назарій приходив до них, утішав, однак цим він викрив себе, що також є християнином, тоді його схопили і поставили перед судом. Однак коли мучитель довідався, що Назарій є римським громадянином, то наказав його лишень побити палицями і прогнати з міста. 

Слуга Божий пішов до Галії. У місті Мелія він зустрів покинутого хлопця на ім’я Келсій і взяв його з собою в дальшу дорогу. Назарій навчив його правд святої віри і охрестив. Упродовж своєї довгої подорожі святий Назарій був кілька разів ув’язнений і бичований, аж з одного міста його відіслали до Риму на суд Нерона. Той наказав святого тяжко мучити, а Келсія побити різками, а потім кинути їх у море, але вояки, які мали сповнити вирок, вражені наукою святого Назарія, випустили його на свободу, а самі прийняли хрещення і покинули службу в Нерона. 

Назарій разом з Келсієм вдруге прийшов до Медіолану. Тут їх схопили й після бичування кинули до в’язниці, де страждали Гервасій і Протасій. Через кілька днів святих Назарія і Келсія стяли мечем. їхні тіла забрав один побожний муж, що жив у передмісті, і приніс до свого дому, де лежала його розслаблена дочка. Коли ж вона ледь торкнулася мощей святих мучеників, то зразу підвелася цілком здорова. Мощі святих мучеників той муж поховав у своєму саду. 

Святі Гервасій і Протасій, як ми вже казали, були брати близнюки. їхні батьки прийняли смерть за Христову віру, батько називався Віталій, а мати – Валерія. Брати роздали своє майно бідним, невільників відпустили на волю, а самі у молитві і пості перебували у своєму домі десять літ. Коли почалося переслідування християн, тоді староста Анулін – той самий, що засудив на смерть святих Назарія і Келсія, – наказав кинути братів до в’язниці. Коли ж до Медіолану прибув з військом полководець Астасій, що йшов походом на війну з північними племенами, тоді погани наполягли на тому, щоб він засудив святих Гервасія і Протасія на смерть, бо інакше боги не будуть прихильні до нього на війні. Астасій наказав побити мучеників олов’яними кулями, а потім стяти мечем. Один побожний муж на ім’я Филип забрав їхні тіла і поховав у своєму домі, а в домовини поклав опис їхнього життя, страждань і смерти.

Так святі Назарій і Келсій, Протасій і Гервасій постраждали близько 67 р.

Минули століття, Медіолан став славним містом; на владичому престолі сидів муж великої святости, один з найбільших Отців і учителів Церкви Христової — святий Амвросій (його пам’ять вшановуємо 7 грудня). Тоді настали для всієї Христової Церкви тяжкі часи; єресь за єрессю підносили голову, а найбільше цілісну ризу Христової науки роздирала єресь аріян. Юстина, мати молодого імператора Валентиніяна II, мешкала в Медіолані, вона впала у єресь і була вороже налаштована проти святого Амвросія. Уже було готове рішення відправити єпископа у заслання, а замість нього на престолі посадити єретика. І тоді Господь Бог об’явив святителю Амвросію місце, де покоїлися мощі святих Гервасія і Протасія. Коли єпископ, усю ніч молячись у церкві, задрімав, йому явилися два юнаки, що молилися з піднесеними вгору руками. Святий Амвросій не знав, чи то була звичайна сонна з’ява чи видіння, тому став молитися ще ревніше, наклав на себе найстрогіший піст, а наступної ночі побачив тих самих двох юнаків, що й минулої ночі. І лиш третьої ночі він побачив їх у супроводі апостола Павла, а той сказав Амвросію, що тіла цих двох юнаків, котрі зреклися всього задля Христа і стали гідними мученицької смерти, є тут, в Медіолані, на тому місці, де святий Амвросій молиться. 

Наступного дня владика Амвросій велів на тому місці зірвати поміст і копати землю. І знайшли там домовину з мощами двох, великих тілом людей, голови яких були окремо від тулуба. А що найважливіше, у домовині було багато зовсім свіжої крови. Знайшли також і опис їхнього життя, якого поклав до домовини побожний муж Филип. Мощі святих мучеників перенесли на середину церкви і в ту ж хвилю кілька біснуватих зцілилися, а багато хворих, що доторкнулися плащаниці, якою було накрито мощі, стали здоровими. А найбільше вразило всіх чудесне повернення зору відомому в місті сліпцеві Севирові. Святий Августин, який тоді був у Медіолані, ще неохрещений і ненавернений, так розповідає про це чудо: “Тоді Ти, о Господи, у видінні показав слузі своєму Амвросію, де спочивають тіла святих Гервасія і Протасія, які Ти у скарбниці своїй ховав упродовж довгих літ, щоб у належний час їх відкрити й усмирити ними злобу однієї жінки (зрозуміло, що йдеться про цісареву). Бо коли мощі їх поклали серед церкви, то не лишень біснуваті були оздоровлені, але також оздоровлення отримав один, вж;е багато літ сліпий міщанин, чоловік, якого всі ми знали. Той запитав, що це за радість огорнула ціле місто, а коли йому розповіли, то попросив свого провідника завести його до церкви. Тут, допущений до домовини, він торкнувся її своєю хустинкою, а коли протер нею очі, то враз прозрів. Слава про це чудо поширилися всюди і народ славословив Господа, перед Лицем якого чесна є смерть святих Його, і цісарева, хоч і не навернулася до правди, однак не сміла думати про переслідування Церкви Христової”. Так пише святий Августин. Діялося це 387 р. Крім святого Амвросія і святого Августина, віднайдення мощей мучеників описує ще священик Павлин у життєписі святого Амвросія Медіоланського, який він написав 411 р. 

Через вісім років (395 р.) святий Амвросій відкрив також мощі святого Назарія, а при них плящину з червоною, зовсім свіжою його кров’ю. Мощі святого він переніс до церкви, яку звів на честь святих апостолів. Священик Павлин пише так: “Ми бачили в домовині, в якій лежало тіло святого мученика Назарія, таку свіжу кров, наче б вона витекла того самого дня; його голова була ціла і неушкоджена, з волоссям і бородою, наче б тіло недавно було обмите і покладене. Крім того, ми відчули такий аромат, що міг витіснити всі запахи. Піднявши мощі і склавши їх на марах, ми звернулися з молитвою до святого мученика Келсія, мощі якого також було знайдено в тому саду”. 

На місці, де знайдено мощі святого Келсія, звели церкву, яку у IX ст. відновлено, при цьому домовину мученика було відкрито. Домовину відкривали у XII ст., а також у 1776 р. 

У Царгороді, куди було перенесено частину мощей святих Назарія і Келсія, за правління Гонорія та Аркадія було побудовано величну церква на честь цих святих мучеників. 

__________
У той самий день

Преподобної Параскеви Терновської

Тропар, глас 2: Пустинне і безмовне життя возлюбивши, і услед Христу, Жениху твоєму, усердно побігши, і Його благе ярмо в юності твоїй взявши, хрестним знаменням проти мисленного ворога мужньо озброївшись, постів подвигами, постом, і молитвами, і слізними краплями вугілля пристрастей загасила єси, славна Параскево: і нині в Небесній світлиці з мудрими дівами предстоячи Христові, моли за нас, які почитають чесну пам’ять твою. 

Кондак, глас 6: Святу всі заступницю сущим у бідах, благочесно оспіваймо Параскеву всечесну: вона бо, життя покинула тлінне і невід’ємне прийняла во віки, ради чого славу осягла, чудес благодать Божим велінням. 

Єпископ Євтимій, який описав життя преподобної Параскеви, пише таке: “Закон любови вже сам у собі є такий, що він спонукає оновлювати в пам’яті дорогих нашому серцю осіб, щоб ми перед очима мали їх образ і немовби чули їхні слова. А тим відрадніше для серця є згадувати Божих угодників, і не лишень приємніше, а також і корисніше. Як літнього дня під благотворним промінням сонця все росте і розвивається, так і душевна повість про життя слуг Божих веселить і живить душу й, скріплюючи силу нашої ревности, приводить нас до ліпшого. Уже по всій Мисії, Тракії і Далматії славиться ім’я Параскеви”. 

Параскева і її брат Євтимій були дітьми слов’янської, сербської, землі. їхні батьки жили в містечку Єпиват, на узбережжі моря, між Силістрією та Царгородом. Як брат, так і сестра з дитячих літ виявляли духа великої побожности. Євтимій вступив до монастиря, а з часом став єпископом Мадиту і помер там у великій святості. Параскева провадила в домі батьків самітницьке життя, цілковито віддане молитві і постам. Коли батьки померли, то вона роздала своє майно бідним, а сама пішла до Царгорода, де поклонилася мощам святих і мучеників, що там спочивають, а потім осіла при церкві Покрова Пречистої Богородиці і там прожила затворницею п’ять літ. Після цього вона пішла до Єрусалиму і, поклонившись святим місцям, заглибилася в Йорданську пустелю, де у боротьбі з дияволом, який і найбільшого святого спокушає, у молитвах та постах дожила аж до глибокої старости. 

Але не там, не в пустелі, вона мала закінчити своє святе життя. Бог об’явив їй, щоб вона повернулася на свою Батьківщину, бо хвилина її смерти вже близько. Скоряючись Божому наказові, вона пішла до свого рідного містечка Єпиват і там, нікому невідома, прожила при церкві святих Апостолів два роки й померла. Ніхто не знав, що ця мандрівниця є жителькою їхнього міста, покійну поховали як біднячку, а про її могилу всі забули. Преподобна Параскева жила в XI столітті. 

Літа минали, як вода. Одного разу море викинуло труп утопленика, а що ніхто не спішив його поховати, то тіло стало страшно чутне. Жив там один монах стовпник, що спасався на стовпі, і він попросив людей, щоб поховали утопленика. Коли ж копали могилу, то натрапили на тіло якоїсь жінки, цілком свіже, однак не звернули на те уваги, а взяли й поклали його в тому ж гробі, що й труп утопленика. Та вже тієї ночі кілька осіб бачило уві сні чудне видіння, невісту, що сяяла незвичайним блиском, в оточенні небесних воїнів. Один з них сказав: “Чому злегковажили ви тіло святої Параскеви, уроджениці цього міста? Поспішіть витягти його є вонючої могили і віддати шану, бо Господь хоче возвеличити її на землі”. 

Це видіння мав також один з мужів, що копали могилу. Тоді весь народ з духовенством добули тіло святої із землі й урочисто склали в церкві святих Апостолів, а Господь прославив мощі святої численними чудами. Коли Царгород та околиці опинилися на короткий час в руках хрестоносців, тоді цар Болгарії Йоан Асан постарався про те, щоб мощі преподобної Параскеви було перенесено з Єпивату до престольного міста Болгарії Тернов. Там прийняли їх з найбільшими почестями і склали в побудованій з цієї нагоди церкві (1238 р.). 

Коли Тернов захопив турецький султан Баязет і пограбував усі церкви, то мощі преподобної Параскеви перенесли у Валахію, а 1396 р. – у Белград, де були аж поки місто не захопили турки; у 1521 р. їх викупили і перенесли в Царгород, а з 1641 р. вони спочивають у Ясах (тепер Румунія), куди їх переніс тодішній господар (князь) молдавський Іво Василь, і склав у соборовому храмі Трьох святителів. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

26.10.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Кл.1,24–29:  «Його ми проповідуємо»

Перші учні, апостоли не закінчували богословських студій, не мали особливого впливу у середовищі, де перебували, не мали великих коштів, друкованих видань та інших засобів інформації, але вони несли Боже Слово, проповідували, свідчили про Господа. 

Часто ми переконані, що не здатні, не спроможні особисто, або обставини несприяливі, щоб проповідувати. Але всюди і повсякчас сам Бог робить нас здатними проповідувати. Завжди ми спроможні й можемо проповідувати. Однак маємо бути свідомими цього нашого покликання. 

Бог ставить нас у конкретні ситуації нашого життя, де хоче, щоб ми несли проповідь Євангелія. Богові йдеться про нас і про тих, кому ми маємо проповідувати, Він очікує нашого свідчення, нашої проповіді в тих обставинах, у які Він нас поставив. Господа ми проповідуємо не стільки словами, скільки своїм життям.

*** 

Лк.9,7-11:  «Оздоровляв тих, що потребували того»

Бог у своїй великій любові хоче допомогти кожній людині, оздоровити кожного з нас, проте Він може це зробити тільки для того, хто усвідомлює свою потребу. 

Тому маємо спочатку вирішити, чи ми справді хочемо оздоровлення, серйозної зміни. Чи усвідомлюємо, що стан, в якому перебуваємо, не є до кінця нормальний? 

Бог оздоровлював, оздоровлює і буде оздоровлювати, але чи ми цього потребуємо і чи цього хочемо? 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

26.10.2017р. Б. / Св. мучеників Карпа, єп. Тиатирського, Папила, диякона, Агатодора та Агатоніки, сестри Папили

Святих мучеників Карпа, єпископа Тиатирського, Папила, диякона, Агатодора та Агатоніки, сестри Папили

Тропар, глас 4: Мученики Твої, Господи,* у стражданнях своїх прийняли вінець нетлінний від Тебе, Бога нашого, * мавши бо кріпость Твою, вони мучителів подолали, * сокрушили і демонів зухвальства безсильні. * Їх молитвами спаси душі наші. 

Кондак, глас 4: Як скарб многоцінний, і джерело, яке виливає потоки зцілень, сущим на землі подав Владика мощі ваші, бо недуги страстей різні відіймають, благодать же подають душам неустанно. Тому суголосно з любов’ю ваше, мученики Божественнні, свято звершуємо. 

Святі мученики Карпо і Папило народилися у Великій Мисії в місті Пергамі Азійському. Карп був поставлений єпископом міста Тиатир в Лідії, а він висвятив Папила на диякона. Коли за наказом імператора Деція почали переслідувати християн, тоді староста Валерій прибув до Тиатиру і велів поставити обох слуг Божих перед своїм судом. Він намовляв їх зректися Христа, а коли вони відповіли, що готові прийняти навіть найтяжчі страждання, тоді Валерій наказав водити їх нагими, закутих у кайданах, містом на позорище і насміх поган. Їхні маєтки присудив тим, які видали святих, а самих мучеників велів прив’язати до коней свого воза і гнати до міста Сардії (головного міста Лідії). Ледь живих їх пригнали туди і кинули до в’язниці, а святі стали гаряче молитися Богу, щоб дав їм силу витерпіти всі муки задля Його Імені. 

Владика Карпо мав вірного слугу Агатодора, який прибув до Сардії, щоб прислужитися святому єпископові у в’язниці. Сторожа схопила слугу і привела до Валерія, а коли Агатодор сміливо визнав, що є християнином, то мучитель наказав бити його сухими жилами доти, доки святий мученик не віддасть свою душу в руки небесного Отця. Наступного дня мучитель намовляв святих Карпа і Папила послухатися царського наказу і принести жертву божкам, та вони відповіли йому, що ніяка сила не зможе змусити їх до гріха і відступництва. Тоді мучитель наказав знову прив’язати їх до коней і закованих у залізні ланцюги гнати до Пергаму, до якого було п’ятдесят годин їзди від Сардії. 

У Пергамі їх знову віддали на жорстокі муки. Під час тих мук святий посміхався, а коли його запитали, чого він сміється, відповів, що бачить небо відкрите і Отця небесного, який сидить на престолі слави в оточенні ангелів. Валерій велів святого мученика кинути до в'язниці, а на муки взяти Папила, а потім його також замкнути. Тоді Валерій наказав обох кинути у палаючу піч.

Усі ці муки бачила рідна сестра Папила Агатоніка і стала вголос прославляти Господа Ісуса Христа. Коли почув це Валерій, то наказав і її кинути у вогонь. Однак, за допустом Божим, вогонь не зашкодив святим мученикам. Тоді мучитель наказав усіх їх стяти мечем, і так святі мученики закінчили свій подвиг і в небі, разом зі святим Агатодором, отримали нев’янучий вінець вічної слави. їхні тіла християнам вдалося викупити в катів і поховати. Сталося це близько 251 р. 

Свята Олена, мати Костянтина Великого, побудувала у Царгороді храм на честь святих Карпа і Папила, який був подібний до храму Гробу Господнього в Єрусалимі.

Сюди було перенесено мощі святих мучеників. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

25.10.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Кл.1,18–23:  «...щоб вас зробити святими, без плями та бездоганними»

Апостол вказує на те, що всі, хто повірив в Ісуса Христа і охрестився, вже святі. Знаємо, що в перших століттях християнства християни себе називали святими. Святий – це інакший. Інакший від способу думання, життя, поступування, які є у цьому світі. Святий – це той, який не перебуває під впливом обставин цього світу. 

Святість – це інакшість, а ця інакшість – життя з Господом. І до цієї святости ми не лише покликані, але через хрещення Господь зробив нас учасниками цієї святости. Апостол каже, що маємо стояти твердо й непохитно у вірі, щоб не віддалятися від Євангелія. Твердо і витривало йти цією дорогою. Святість, Небо – це не те, що ми маємо заслужити, воно вже нам належить. Ми не те, що маємо його здобути, бо воно вже наше, маємо лише витривало присвоювати те, що призначено для кожного з нас. 

Коли на Літургії священик виголошує слова: «Святеє святим», то Церква вказує нам, що Тіло і Кров Господня роблять нас причасниками Царства Небесного. Ми беремо участь у Царстві Небесному через хрещення, через сповідь, Святе причастя, читання Святого Письма, молитву. Часто беремо цю участь, але наскільки ми свідомі того, що вже тоді стаємо учасниками Царства Господнього?

*** 

Лк.8,22-25:  «Де ваша віра?»

У цьому епізоді апостолів охопили страх, паніка, непевність, адже буря, яка розпочалася на озері, становила загрозу їхньому життю. 

Так і ми часто в різних ситуаціях боїмося, панікуємо, переживаємо, зневірюємося, розчаровуємося, забуваючи, що Господь є повсякчас з нами, як і тоді був з апостолами. 

Так, як тоді Христос спав у час бурі й не відразу врятував апостолів, так і нам здається, що Господь інколи бездієвий у наших складних ситуаціях. 

Проте Бог є з нами й обов’язково втрутиться в ситуацію тоді, коли вважатиме за потрібне. 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

25.10.2017р. Б. / Св. муч. Прова, Тараха й Андроніка; Преп. Косми Святоградця, єп. Маюмського; Св. Мартина Милостивого, єп. Туринського

Святих мучеників Прова, Тараха й Андроніка

Тропар, глас 5: Святих мучеників подвигам небесні сили здивувалися, * бо добрим подвигом змагавшись, * в смертнім тілі безтілесного ворога силою хреста перемогли невидимо: * і моляться до Господа, щоб помилувані були душі наші. 

Кондак, глас 2: Тройці славу явили нам, * хоробрі Христові воїни і мученики, з Тарахом Пров і Андронік: * викрили бо всю мучителів безбожність, * вірою доблественно звершивши мучеництва подвиг. 

Святі мученики Пров, Тарах і Андронік постраждали близько 304 р. від намісника Нумерія Максима. Після їх смерти три християни Макарій, Фелікс і Верій дали писареві, який був при Нумерію, 200 динаріїв, щоб дозволив їм переписати судові акти, які стосувалися мучеництва святих Прова, Тараха й Андроніка, а того, чого не було в актах, дописали самі як самовидці. 

Святий Тарах народився у Клавдіонополі, тривалий час служив у війську. Коли його поставили перед судом, мав тоді 65 літ. Пров був родом з Памфілії, а Андронік, наймолодший серед них, походив з Ефесу. Вперше вони стали на суді в Помпеополі Киликійському. Коли не допомогли вмовляння і погрози, то спочатку Тараха, а потім Прова й Андроніка кати били жилами по лиці, а тоді закованих кинули до в’язниці.

Невдовзі їх привели до міста Мопсвестії і вдруге поставили перед Нумерієм. Святому Тарахові він наказав повибивати зуби, бити його жилами, припікати вогнем руки, а потім підвісити стрімголов над вогнем, а в уста і в ніс вливати гарячий оцет, змішаний з сіллю і гірчицею. Ледве живих їх привезли до міста Аназавр, і там Нумерій видумав для них нечувані муки, однак не зміг зламати мужности святих слуг Божих. Потім лютий мучитель наказав силоміць вливати їм у рот вино, призначене на жертву божкам, а під кінець велів випустити на них диких звірів. Але ведмеді і левиці лиш лизали рани святих мучеників, яких вже ледь живих винесли на майдан, де зазвичай відбувалися ці безсоромні та страшні дійства Вигляд святих мучеників так вразив самих поган, що вони стали обурюватися через звірство Нумерія і покинули цирк. Тоді мучитель наказав стяти святих мучеників мечами, а біля їхніх тіла та тіл інших християн, замучених того дня, поставив сторожу, щоб наступного дня спалити. Уночі, однак, налетіла страшна громовиця, воїни втекли, а християни забрали мощі святих мучеників і чесно поховали.

Єпископ міста Мопсвестії Авксентій II (він брав участь в Халкедонському соборі 451 р.). побудував на честь святих мучеників величний храм, до якого з Аназавра було перенесено частину їх мощей. При посвяченні церкви в обителі святого Євтимія Великого (454 р.) Мартирій, патріярх Єрусалиму, вклав частинку мощей святих мучеників у великий престол. 

______________

У той самий день

Преподобного Косми Святоградця, єпископа Маюмського і творця канонів

Тропар Косми, глас 8: Ритор солодкий церкви і соловей пісень богонадхнених, ікона життя, богослов’я безодня єси, преподобний, боговіщанними бо словами твоїми і гарним голосом віршування звеселяєш всіх, які почитають тебе, Космо, отче наш. 

Кондак Косми, глас 8: Прикрашений чеснотами, Космо богонадхнений, Церкви Христової окрасою був єси: піснями бо прикрасив єси її, блаженний. Молися ж до Господа, щоб ізбавитися від всяких підступів войовника нам, які зовуть тобі: радуйся, отче пребагатий. 

Преподобний Косма був родом з Єрусалиму, в дитинстві він став круглим сиротою. Але, як кажуть, “за сиротою Бог з калитою”, і малим Космою, за волею Божою, заопікувався один вельможа з Дамаску. Тим вельможею був батько преподобного Йоана Дамаскина (його пам’ять вшановуємо 4 грудня). Косма і Йоан зростали разом, а навчав їх монах, також Косма, родом з Італії, якого батьки Йоана викупили з неволі в агарян. 

У 732 р. Йоан і Косма прийняли постриг в єрусалимському монастирі святого Сави. Близько 743 р. преподобний Косма був висвячений на єпископа Маюмського, замість замученого мусульманами єпископа преподобного Петра. 

Саме святий Косма найбільше заохочував святого Йоана Дамаскина до оборони Христової віри в часи іконоборства. Подібно, як преподобний Йоан, преподобний Косма також укладав пречудесні пісні і канони (канон – дев’ять пісень, укладених згідно зі встановленим правилом, на честь празників Господських, Богородичних і святих). У грецькій службі на честь преподобного Косми Маюмського говориться, що ніхто не дорівняється йому і преподобному Иоану в укладанні пісень. А в найдавнішій слов’янській, ще писаній від руки службі на честь преподобного Косми говориться, що був він смиренномудрий і покірний, поштивий і лагідний, ціломудрий і праведний, простий і чистий. І Бог явив його святителем, і він пас стадо своє на траві, зрошеній спасительними водами. Жив він у здержливості, чуванні і пості, в смиренномудрості і в покорі, славний і збагачений даром провидіння. Його пісні, як мед солодкі, прославили Христове хрещення, Стрітення і відпущення з життя земного святого Симеона Боговидця, воскресення Лазаря, Тайну вечерю, на якій Христос установив таїнство Євхаристії, далі страсті Господні, поховання, Воскресення і Вознесення Господа. 

Помер преподобний Косма в глибокій старості близько 781 р. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Святих мучеників Прова, Тараха й Андроника Тропар, глас 5: Святих мучеників подвигам небесні сили здивувалися, * бо добрим подвигом змагавшись, * в смертнім тілі безтілесного ворога силою хреста перемогли невидимо: * і моляться до Господа, щоб помилувані були душі наші. Кондак, глас 2: Тройці славу явили нам, * хоробрі Христові воїни і мученики, з Тарахом Пров і Андронік: * викрили бо всю мучителів безбожність, * вірою доблественно звершивши мучеництва подвиг. Святі мученики Пров, Тарах і Андроник постраждали близько 304 р. від намісника Нумерія Максима. Після їх смерти три християни Макарій, Фелікс і Верій дали писареві, який був при Нумерію, 200 динаріїв, щоб дозволив їм переписати судові акти, які стосувалися мучеництва святих Прова, Тараха й Андроника, а того, чого не було в актах, дописали самі як самовидці. Святий Тарах народився у Клавдіонополі, тривалий час служив у війську. Коли його поставили перед судом, мав тоді 65 літ. Пров був родом з Памфілії, а Андроник, наймолодший серед них, походив з Ефесу. Вперше вони стали на суді в Помпеополі Киликійському. Коли не допомогли вмовляння і погрози, то спочатку Тараха, а потім Прова й Андроника кати били жилами по лиці, а тоді закованих кинули до в’язниці. Невдовзі їх привели до міста Мопсвестії і вдруге поставили перед Нумерієм. Святому Тарахові він наказав повибивати зуби, бити його жилами, припікати вогнем руки, а потім підвісити стрімголов над вогнем, а в уста і в ніс вливати гарячий оцет, змішаний з сіллю і гірчицею. Ледве живих їх привезли до міста Аназавр, і там Нумерій видумав для них нечувані муки, однак не зміг зламати мужности святих слуг Божих. Потім лютий мучитель наказав силоміць вливати їм у рот вино, призначене на жертву божкам, а під кінець велів випустити на них диких звірів. Але ведмеді і левиці лиш лизали рани святих мучеників, яких вже ледь живих винесли на майдан, де зазвичай відбувалися ці безсоромні та страшні дійства Вигляд святих мучеників так вразив самих поган, що вони стали обурюватися через звірство Нумерія і покинули цирк. Тоді мучитель наказав стяти святих мучеників мечами, а біля їхніх тіла та тіл інших християн, замучених того дня, поставив сторожу, щоб наступного дня спалити. Уночі, однак, налетіла страшна громовиця, воїни втекли, а християни забрали мощі святих мучеників і чесно поховали. Єпископ міста Мопсвестії Авксентій II (він брав участь в Халкедонському соборі 451 р.). побудував на честь святих мучеників величний храм, до якого з Аназавра було перенесено частину їх мощей. При посвяченні церкви в обителі святого Євтимія Великого (454 р.) Мартирій, патріярх Єрусалиму, вклав частинку мощей святих мучеників у великий престол. У той самий день Преподобного отця нашого Косми Святоградця, єпископа Маюмського і творця канонів Тропар Косми, глас 8: Ритор солодкий церкви і соловей пісень богонадхнених, ікона життя, богослов’я безодня єси, преподобний, боговіщанними бо словами твоїми і гарним голосом віршування звеселяєш всіх, які почитають тебе, Космо, отче наш. Кондак Косми, глас 8: Прикрашений чеснотами, Космо богонадхнений, Церкви Христової окрасою був єси: піснями бо прикрасив єси її, блаженний. Молися ж до Господа, щоб ізбавитися від всяких підступів войовника нам, які зовуть тобі: радуйся, отче пребагатий. Преподобний Косма був родом з Єрусалиму, в дитинстві він став круглим сиротою. Але, як кажуть, “за сиротою Бог з калитою”, і малим Космою, за волею Божою, заопікувався один вельможа з Дамаску. Тим вельможею був батько преподобного Йоана Дамаскина (його пам’ять вшановуємо 4 грудня). Косма і Йоан зростали разом, а навчав їх монах, також Косма, родом з Італії, якого батьки Йоана викупили з неволі в агарян. У 732 р. Йоан і Косма прийняли постриг в єрусалимському монастирі святого Сави. Близько 743 р. преподобний Косма був висвячений на єпископа Маюмського, замість замученого мусульманами єпископа преподобного Петра. Саме святий Косма найбільше заохочував святого Йоана Дамаскина до оборони Христової віри в часи іконоборства. Подібно, як преподобний Йоан, преподобний Косма також укладав пречудесні пісні і канони (канон – дев’ять пісень, укладених згідно зі встановленим правилом, на честь празників Господських, Богородичних і святих). У грецькій службі на честь преподобного Косми Маюмського говориться, що ніхто не дорівняється йому і преподобному Иоану в укладанні пісень. А в найдавнішій слов’янській, ще писаній від руки службі на честь преподобного Косми говориться, що був він смиренномудрий і покірний, поштивий і лагідний, ціломудрий і праведний, простий і чистий. І Бог явив його святителем, і він пас стадо своє на траві, зрошеній спасительними водами. Жив він у здержливості, чуванні і пості, в смиренномудрості і в покорі, славний і збагачений даром провидіння. Його пісні, як мед солодкі, прославили Христове хрещення, Стрітення і відпущення з життя земного святого Симеона Боговидця, воскресення Лазаря, Тайну вечерю, на якій Христос установив таїнство Євхаристії, далі страсті Господні, поховання, Воскресення і Вознесення Господа. Помер преподобний Косма в глибокій старості близько 781 р. __________ І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013 Догори

Виберіть дату

ShareThis Copy and Paste

Святих мучеників Прова, Тараха й Андроника Тропар, глас 5: Святих мучеників подвигам небесні сили здивувалися, * бо добрим подвигом змагавшись, * в смертнім тілі безтілесного ворога силою хреста перемогли невидимо: * і моляться до Господа, щоб помилувані були душі наші. Кондак, глас 2: Тройці славу явили нам, * хоробрі Христові воїни і мученики, з Тарахом Пров і Андронік: * викрили бо всю мучителів безбожність, * вірою доблественно звершивши мучеництва подвиг. Святі мученики Пров, Тарах і Андроник постраждали близько 304 р. від намісника Нумерія Максима. Після їх смерти три християни Макарій, Фелікс і Верій дали писареві, який був при Нумерію, 200 динаріїв, щоб дозволив їм переписати судові акти, які стосувалися мучеництва святих Прова, Тараха й Андроника, а того, чого не було в актах, дописали самі як самовидці. Святий Тарах народився у Клавдіонополі, тривалий час служив у війську. Коли його поставили перед судом, мав тоді 65 літ. Пров був родом з Памфілії, а Андроник, наймолодший серед них, походив з Ефесу. Вперше вони стали на суді в Помпеополі Киликійському. Коли не допомогли вмовляння і погрози, то спочатку Тараха, а потім Прова й Андроника кати били жилами по лиці, а тоді закованих кинули до в’язниці. Невдовзі їх привели до міста Мопсвестії і вдруге поставили перед Нумерієм. Святому Тарахові він наказав повибивати зуби, бити його жилами, припікати вогнем руки, а потім підвісити стрімголов над вогнем, а в уста і в ніс вливати гарячий оцет, змішаний з сіллю і гірчицею. Ледве живих їх привезли до міста Аназавр, і там Нумерій видумав для них нечувані муки, однак не зміг зламати мужности святих слуг Божих. Потім лютий мучитель наказав силоміць вливати їм у рот вино, призначене на жертву божкам, а під кінець велів випустити на них диких звірів. Але ведмеді і левиці лиш лизали рани святих мучеників, яких вже ледь живих винесли на майдан, де зазвичай відбувалися ці безсоромні та страшні дійства Вигляд святих мучеників так вразив самих поган, що вони стали обурюватися через звірство Нумерія і покинули цирк. Тоді мучитель наказав стяти святих мучеників мечами, а біля їхніх тіла та тіл інших християн, замучених того дня, поставив сторожу, щоб наступного дня спалити. Уночі, однак, налетіла страшна громовиця, воїни втекли, а християни забрали мощі святих мучеників і чесно поховали. Єпископ міста Мопсвестії Авксентій II (він брав участь в Халкедонському соборі 451 р.). побудував на честь святих мучеників величний храм, до якого з Аназавра було перенесено частину їх мощей. При посвяченні церкви в обителі святого Євтимія Великого (454 р.) Мартирій, патріярх Єрусалиму, вклав частинку мощей святих мучеників у великий престол. У той самий день Преподобного отця нашого Косми Святоградця, єпископа Маюмського і творця канонів Тропар Косми, глас 8: Ритор солодкий церкви і соловей пісень богонадхнених, ікона життя, богослов’я безодня єси, преподобний, боговіщанними бо словами твоїми і гарним голосом віршування звеселяєш всіх, які почитають тебе, Космо, отче наш. Кондак Косми, глас 8: Прикрашений чеснотами, Космо богонадхнений, Церкви Христової окрасою був єси: піснями бо прикрасив єси її, блаженний. Молися ж до Господа, щоб ізбавитися від всяких підступів войовника нам, які зовуть тобі: радуйся, отче пребагатий. Преподобний Косма був родом з Єрусалиму, в дитинстві він став круглим сиротою. Але, як кажуть, “за сиротою Бог з калитою”, і малим Космою, за волею Божою, заопікувався один вельможа з Дамаску. Тим вельможею був батько преподобного Йоана Дамаскина (його пам’ять вшановуємо 4 грудня). Косма і Йоан зростали разом, а навчав їх монах, також Косма, родом з Італії, якого батьки Йоана викупили з неволі в агарян. У 732 р. Йоан і Косма прийняли постриг в єрусалимському монастирі святого Сави. Близько 743 р. преподобний Косма був висвячений на єпископа Маюмського, замість замученого мусульманами єпископа преподобного Петра. Саме святий Косма найбільше заохочував святого Йоана Дамаскина до оборони Христової віри в часи іконоборства. Подібно, як преподобний Йоан, преподобний Косма також укладав пречудесні пісні і канони (канон – дев’ять пісень, укладених згідно зі встановленим правилом, на честь празників Господських, Богородичних і святих). У грецькій службі на честь преподобного Косми Маюмського говориться, що ніхто не дорівняється йому і преподобному Иоану в укладанні пісень. А в найдавнішій слов’янській, ще писаній від руки службі на честь преподобного Косми говориться, що був він смиренномудрий і покірний, поштивий і лагідний, ціломудрий і праведний, простий і чистий. І Бог явив його святителем, і він пас стадо своє на траві, зрошеній спасительними водами. Жив він у здержливості, чуванні і пості, в смиренномудрості і в покорі, славний і збагачений даром провидіння. Його пісні, як мед солодкі, прославили Христове хрещення, Стрітення і відпущення з життя земного святого Симеона Боговидця, воскресення Лазаря, Тайну вечерю, на якій Христос установив таїнство Євхаристії, далі страсті Господні, поховання, Воскресення і Вознесення Господа. Помер преподобний Косма в глибокій старості близько 781 р. __________ І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013 Догори Виберіть дату Святих мучеників Прова, Тараха й Андроника Тропар, глас 5: Святих мучеників подвигам небесні сили здивувалися, * бо добрим подвигом змагавшись, * в смертнім тілі безтілесного ворога силою хреста перемогли невидимо: * і моляться до Господа, щоб помилувані були душі наші. Кондак, глас 2: Тройці славу явили нам, * хоробрі Христові воїни і мученики, з Тарахом Пров і Андронік: * викрили бо всю мучителів безбожність, * вірою доблественно звершивши мучеництва подвиг. Святі мученики Пров, Тарах і Андроник постраждали близько 304 р. від намісника Нумерія Максима. Після їх смерти три християни Макарій, Фелікс і Верій дали писареві, який був при Нумерію, 200 динаріїв, щоб дозволив їм переписати судові акти, які стосувалися мучеництва святих Прова, Тараха й Андроника, а того, чого не було в актах, дописали самі як самовидці. Святий Тарах народився у Клавдіонополі, тривалий час служив у війську. Коли його поставили перед судом, мав тоді 65 літ. Пров був родом з Памфілії, а Андроник, наймолодший серед них, походив з Ефесу. Вперше вони стали на суді в Помпеополі Киликійському. Коли не допомогли вмовляння і погрози, то спочатку Тараха, а потім Прова й Андроника кати били жилами по лиці, а тоді закованих кинули до в’язниці. Невдовзі їх привели до міста Мопсвестії і вдруге поставили перед Нумерієм. Святому Тарахові він наказав повибивати зуби, бити його жилами, припікати вогнем руки, а потім підвісити стрімголов над вогнем, а в уста і в ніс вливати гарячий оцет, змішаний з сіллю і гірчицею. Ледве живих їх привезли до міста Аназавр, і там Нумерій видумав для них нечувані муки, однак не зміг зламати мужности святих слуг Божих. Потім лютий мучитель наказав силоміць вливати їм у рот вино, призначене на жертву божкам, а під кінець велів випустити на них диких звірів. Але ведмеді і левиці лиш лизали рани святих мучеників, яких вже ледь живих винесли на майдан, де зазвичай відбувалися ці безсоромні та страшні дійства Вигляд святих мучеників так вразив самих поган, що вони стали обурюватися через звірство Нумерія і покинули цирк. Тоді мучитель наказав стяти святих мучеників мечами, а біля їхніх тіла та тіл інших християн, замучених того дня, поставив сторожу, щоб наступного дня спалити. Уночі, однак, налетіла страшна громовиця, воїни втекли, а християни забрали мощі святих мучеників і чесно поховали. Єпископ міста Мопсвестії Авксентій II (він брав участь в Халкедонському соборі 451 р.). побудував на честь святих мучеників величний храм, до якого з Аназавра було перенесено частину їх мощей. При посвяченні церкви в обителі святого Євтимія Великого (454 р.) Мартирій, патріярх Єрусалиму, вклав частинку мощей святих мучеників у великий престол. У той самий день Преподобного отця нашого Косми Святоградця, єпископа Маюмського і творця канонів Тропар Косми, глас 8: Ритор солодкий церкви і соловей пісень богонадхнених, ікона життя, богослов’я безодня єси, преподобний, боговіщанними бо словами твоїми і гарним голосом віршування звеселяєш всіх, які почитають тебе, Космо, отче наш. Кондак Косми, глас 8: Прикрашений чеснотами, Космо богонадхнений, Церкви Христової окрасою був єси: піснями бо прикрасив єси її, блаженний. Молися ж до Господа, щоб ізбавитися від всяких підступів войовника нам, які зовуть тобі: радуйся, отче пребагатий. Преподобний Косма був родом з Єрусалиму, в дитинстві він став круглим сиротою. Але, як кажуть, “за сиротою Бог з калитою”, і малим Космою, за волею Божою, заопікувався один вельможа з Дамаску. Тим вельможею був батько преподобного Йоана Дамаскина (його пам’ять вшановуємо 4 грудня). Косма і Йоан зростали разом, а навчав їх монах, також Косма, родом з Італії, якого батьки Йоана викупили з неволі в агарян. У 732 р. Йоан і Косма прийняли постриг в єрусалимському монастирі святого Сави. Близько 743 р. преподобний Косма був висвячений на єпископа Маюмського, замість замученого мусульманами єпископа преподобного Петра. Саме святий Косма найбільше заохочував святого Йоана Дамаскина до оборони Христової віри в часи іконоборства. Подібно, як преподобний Йоан, преподобний Косма також укладав пречудесні пісні і канони (канон – дев’ять пісень, укладених згідно зі встановленим правилом, на честь празників Господських, Богородичних і святих). У грецькій службі на честь преподобного Косми Маюмського говориться, що ніхто не дорівняється йому і преподобному Иоану в укладанні пісень. А в найдавнішій слов’янській, ще писаній від руки службі на честь преподобного Косми говориться, що був він смиренномудрий і покірний, поштивий і лагідний, ціломудрий і праведний, простий і чистий. І Бог явив його святителем, і він пас стадо своє на траві, зрошеній спасительними водами. Жив він у здержливості, чуванні і пості, в смиренномудрості і в покорі, славний і збагачений даром провидіння. Його пісні, як мед солодкі, прославили Христове хрещення, Стрітення і відпущення з життя земного святого Симеона Боговидця, воскресення Лазаря, Тайну вечерю, на якій Христос установив таїнство Євхаристії, далі страсті Господні, поховання, Воскресення і Вознесення Господа. Помер преподобний Косма в глибокій старості близько 781 р. __________ І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013 Догори Виберіть дату ShareThis Copy and Paste

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

***

Святого Мартина Милостивого, єп. Туринського

Мартин народився в 316 або 317 р. у Сабарії, на території нинішньої Угорщини. Його батько був римським військовим трибуном, і Мартин пішов по його стопах, вступив, після навчання в Павії, в армію Констанція II. Служачи в Галлії, біля воріт міста Ам'єна він зустрів жебрака, що просив милостиню, і віддав йому половину свого плаща. У наступну ніч йому з'явився Христос, одягнений в його плащ, Який говорив  ангелам: «Це Мартин одягнув мене в свій плащ». Під враженням від цієї події Мартин прийняв хрещення і залишив військову службу, вважаючи, що вона суперечить основам віри. Йому було тоді 18 років. Відвідавши своїх батьків, він навернув їх у християнство, а потім відправився до св. Іларія з Пуатьє і став його учнем. Через деякий час оселився на острівці Галлінарія біля Генуї, де навколо нього зібралося багато учнів.

У 361 р. Мартин заснував у Лігюже (Ligugé) перший монастир у Галії і взагалі на Заході. 10 років по тому, всупереч його бажанню, був обраний єпископом Тура. Керуючи єпархієї, св. Мартин продовжував вести суворий чернечий спосіб життя. У монастирях, які він створював, чернече життя поєднувалося з місіонерською роботою. Він сам на чолі спеціальної групи ченців постійно здійснював місіонерські подорожі, проповідуючи Євангеліє галло-романському населенню Турени та навколишніх областей.

Помер 8 листопада 397 р. під час чергової місіонерської подорожі. Його тіло доставили в Тур і поховали 11 листопада. Його рештки спочивають у базиліці, зведеній на його честь. Св. Мартин - перший прославлений в Західній Церкві святий не мученик. Він є покровителем Франції, королівської династії Меровінгів, єпархій   Айзенштадта, Майнца, Роттербурка, Ам'єна; а також дітей, утримувачів готелів, наїзників, кавалеристів, капелюшників, ковалів, кравців, мельників, ткачів, подорожніх, в'язнів, власників виноградників, жебраків, солдатів.

Джерело:   Воїни Христа Царя

24.10.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Кл.1,1–2; 7–11:  «...щоб ви дійшли до повного спізнання Божої волі в усякій мудрості та духовнім розумінні»

У житті кожен із нас має ті чи ті бажання, стремління, очікування. Одним вдається того чи іншого досягнути, іншим – ні; одним, з нашого погляду, виходить щось на користь, іншим – на зло. І так усе життя вгадуємо, що для нас є добрим. Іноді вгадаємо, але здебільшого не вгадаємо. Однак наше життя неповторне, для кожного з нас є свій унікальний шлях, який можна пізнати лише у глибокому спілкуванні з Богом, а не вгадуючи. 

Апостол говорить про важливість посідати мудрість і через це пізнавати Божу волю. Мудрість пізнавати, що для нас є справді добром, мудрість розуміти, що для нас дійсно корисне, мудрість знати, як нам чинити, мудрість знати де говорити, а де мовчати, де бути твердими, а де м’якими. 

Мудрість приходить лише тоді, коли ми розуміємо, що джерелом мудрості є Господь. Тому, що ближче ми стаємо до Господа, то більше наше життя нам приносить радість і насолоду, щастя, та мудріше ми починаємо жити і робити правильні вибори в житті.

*** 

Лк.8,1-3:  «Ісус[…] проходив через міста та села, проповідуючи й звіщаючи Добру Новину»

Усім своїм земним життям Ісус Христос ніс людям Добру Новину, розповідаючи про те, що Бог є з ними, про те, що Царство Боже наблизилося. Ця Добра Новина настільки поширилася, що тепер маємо понад мільярд християн. 

І це є покликанням кожного з нас – нести цю Добру Новину всюди, де б ми не перебували, бо немає обставин чи ситуацій, куди її не можна було б приносити. 

Усюди й повсякчас Бог сподівається, що ми будемо свідками Доброї Новини. Він упевнений в тобі та мені, вірить, що ми можемо це зробити, й очікує цього від кожного з нас. 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

24.10.2017р. Б. / Св. ап. Филипа, одного з семи дияконів; Преп. Теофана Начертанного, єп. Нікейського і творця канонів

Святого апостола Филипа, одного з семи дияконів

Тропар, глас 3: Апостольська благодать твоя, Филипе, Самарію здивувала, боговіщанні ж слова твої вельможу врозумили, який вірою осягнувши неосягненного, охрестився і воздав славу Богові, від якого і нам благодать випроси, апостоле, і велику милість. 

Кондак, глас 4: Народів ловець пречудний і учеників Христових співбесідник, серед апостолів вибраний, Филип днесь світові зцілень подає багатство, покриває від напастей, хвалячих Його. Тому суголосно зовім йому: спасай всіх молитвами твоїми, апостоле.

Є два святих Филипа: апостол, один з дванадцятьох, його пам’ять вшановуємо 14 листопада, і диякон, пам’ять якого свята Церква обходить сьогодні. 

Святий Филип був родом з Кесарії Палестинської, мав жінку і чотири дочки, яким Господь дав дар провидіння. Не знаємо, коли Ісус Христос покликав його до числа своїх учнів, однак відомо, що був він одним із сімдесятьох і що апостоли вибрали його на диякона, другим після св. Стефана і другим серед семи дияконів (див. Ді. 6, 5). Коли після мученицької смерти святого Стефана жиди почали переслідувати вірних, а Христові учні, окрім апостолів, пішли, втікаючи від ненависти фарисеїв, в сусідні землі голосити слово Боже, тоді Филип диякон пішов у Самарію і там, в головному місті Севастії, став проповідувати Христову віру. Ось що розповідають про це Діяння апостолів: “Так і Филип, прийшовши в місто Самарію, проповідував їм Христа. А народ однодушно уважав на те, що Филип говорив, слухаючи його й бачивши ті знаки, що він чинив, бо з багатьох виходили нечисті духи, що в них були, кричали голосом великим, і сила паралітиків та кривих видужувала. Радість же була велика в тім місті. А був перед тим у тому місті один чоловік, Симон на ім’я, що займався чаклунством і дивував люд самарійський та видавав себе за щось велике. За ним усі від найменшого до найбільшого слідом ходили, кажучи: «Цей чоловік – сила Божа, що її звуть великою». Отож вони до нього були уважні, бо він довго дивував їх чарами своїми. Та як повірили Филипові, що звіщав їм царство Боже й ім’я Ісуса Христа, хрестились чоловіки й жінки. Увірував тоді й сам Симон і, охрестившись, перебував з Филипом; а бачивши знаки й великі чуда, що робились, дивувався. Довідавшися,^ що Самарія прийняла слово Боже, апостоли, які були в Єрусалимі, послали до них Петра і Йоана. Ці прийшли й помолилися за них, щоб вони прийняли Духа Святого, бо Він ще не зійшов був ні на кого з них, а лише були охрещені в ім’я Господа Ісуса. Тоді покла-ли на них руки, і вони прийняли Святого Духа” (Ді. 8, 5-17). 

Святий Филип був лишень дияконом і не міг уділяти охрещеним святої тайни миропомазання, тому уділити його прийшли святі Петро і Йоан. А коли вони повернулися до Єрусалиму, тоді: “Ангел же Господній промовив до Филипа, кажучи: «Встань та піди на південь, на дорогу, що йде з Єрусалиму в Газу; вона безлюдна». І встав він і пішов. Аж ось етіопський муж, скопець, вельможа Кандаки, етіопської цариці, що був над усім її скарбом та що прийшов був в Єрусалим на прощу, – він повертався, сидячи на своїй колісниці й читаючи пророка Ісаю. Сказав Дух до Филипа: «Підійди і пристань до цієї колісниці». Підбіг Филип і почув, що той читав пророка Ісаю, і сказав до нього: «Чи розумієш, що читаєш?» А він відповів: «Та як можу, коли ніхто мене не наставить?» І попросив Филипа зійти й сісти біля нього. Місце ж Писання, що той читав було це: «Його вели на заріз, мов овечку, мов те ягнятко перед тим, хто стриже його, безголосне; так Він не відкриває рота свого. В Його приниженні відмовили Йому суд. Рід Його хто може оповісти? Життя бо Його від землі вирвано». Озвався скопець і мовить до Филипа: «Скажи, будь ласка, про кого це пророк говорить? Про себе самого, чи про іншого кого?» Тоді Филип відкрив уста свої і, почавши від цього Писання, благовістив Ісуса йому. А коли вони їхали шляхом, прибули до води якоїсь, і скопець каже: «Он вода! Що забороняє мені охреститись?» Сказав же Филип: «Коли віриш з усього серця, – можна». Відповідаючи, сказав: «Вірю, що Він є Син Божий». І повелів, щоб колісниця стала, і вони обидва – Филип та скопець – зійшли у воду і він охрестив його. А коли вони вийшли з води, Дух Господній пі- рвав Филипа, і скопець не бачив його більше; він їхав, радіючи, дорогою своєю” (Ді. 8, 26-39).

Згідно зі святим Єронімом, той скопець згодом став апостолом Етіопії. “Дивіться, – каже святий Йоан Золотоустий, – як той високий урядник палав спрагою спізнати правду, яку нам Бог об’явив. Навіть у дорозі він читає Святе Письмо, і то найзнаменитіші пророцтва Ісаї, – читає, хоч і не розуміє їх. А побачивши бідного Филипа, не соромиться, а просить його пояснити і навчити. Однак і вчинок святого Филипа гідний подиву; він не закидає скопцеві, що той читає те, чого не розуміє, він не схиляється перед його багатством, а все пояснює і приводить його до Христа”. 

Та повернімося до Діянь апостолів. Коли охрещений етіоп втратив з поля зору святого диякона, якого забрав ангел Божий, тоді “Филип же опинився в Азоті й по дорозі звіщав Євангелію всім містам, аж поки не прийшов у Кесарію ” (Ді. 8, 40). У Кесарії він також проповідував слово Боже. Зі Святого Письма знаємо, що святий Павло під час своєї подорожі, прибувши до Кесарії, зупинився в домі Филипа благовісника, одного з семи дияконів, у якого “було... четверо дочок-дівчат, які пророкували” (Ді. 21, 9). 

Згідно з переданням, апостол Павло висвятив Филипа і настановив його єпископом у лідійському місті Тралії, в Малій Азії, де той утверджував Христову науку численними чудами і де закінчив свій земний подвиг. Святий Єронім пише, що в кінці IV ст. свята Павла бачила в Кесарії дім, в якому жив святий Филип, а в тому домі маленькі кімнатки, де мешкали його дочки. Пам’ять про них у Кесарії тоді була ще жива. 

__________
У той самий день

Преподобного Теофана Начертанного, єпископа Нікейського і творця канонів

Тропар, глас 8: Православія наставнику, благочестя й чистоти учителю,* вселенної світильнику,* монахів богонатхненна окрасо, Теофане премудрий,* ученнями твоїми все просвітив ти, сопілко духовна,* моли Христа Бога, щоб спас душі наші. 

Кондак, глас 2: Возгласивши Христове Божественне воплочення, безплотних ворогів дощенту викрив єси, чудний Теофане. Тому всі вірно і благочесно кличемо до тебе: моли неустанно за всіх нас. 

Святі Теодор і Теофан були синами святого Йони пресвітера (житіє його див. 22 вересня). Вони обидва прийняли монаше життя в монастирі святого Сави в Єрусалимі, а згодом, осягнувши досконалість, були висвячені на священиків. Коли безбожний Лев Вірменин став переслідувати вірних, які почитали ікони, тоді святі брати пішли до Царгорода і там перед імператором боронили Христову віру. За це їх жорстоко побили у кинули до в’язниці в Понті, і лиш після смерти лукавого імператора повернулися до Царгорода. Однак за ревність у наверненні іконоборців їх знову кинули до в’язниці. Імператор Теофіл, безбожний єретик, наказав їх жорстоко мучити, а потім замкнути у в’язниці на острові Афусія. Через два роки їх поставили перед імператором, роздягли і били по лиці, по плечах і грудях, а вони голосно молилися до Господа Бога і Богородиці. Під кінець на лицях їх вирізали на шкірі такі рядки: 

Всім, хто приходить до того града, де ж ноги Божі стояли, / Подаючи світові відраду. / Там і ції себе показали, блуду посудини погані. / І коли були великим гріхам віддані, невірними були розбещені уди. / Як злодії, звідти вигнані. / Вони ж до царського тут граду приставши, не перестали зло чинити всюди. / Тим знаменням їм лиця начертавши, прогнали знову злих зле і звідусюди.” 

До такого звірства опустився імператор, який називав себе християнином. Святого Теодора замкнули у в’язниці в Апамеї Витинській, де він помер від ран на сам празник святого первомученика Стефана, у 833 р. Святий Теофан уклав пісню, в якій прославив подвиги свого брата. За правління Михаїла III (840-867) святого Теофана відпустили на волю і поставили єпископом Нікеї. Він уклав багато канонів, серед інших канон на честь відновлення почитання ікон, пам’ять якого Христова Церква вшановує в першу неділю Великого посту, у Неділю православ’я. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

23.10.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Флп.4,10–23:  «…бо я навчився задовольнятись тим, що маю»

Не просто для будь-кого з нас повірити і прийняти, що те, що я маю, це те найкраще, чого я потребую у цю хвилю свого життя. Однак якщо я вірю у те, що Бог любить мене і дбає про мене, то з цього випливає – що Він дає кожному з нас у житті те, що для нас найкраще. Коли б ми так розуміли наше життя, то могли б завжди почуватися щасливими. Хоч на жаль така свідомість буває дуже і дуже рідко в нашому житті. Ми, як правило, живемо, або в минулому, так ми тоді щось мали, але не цінували цього. Або живемо майбутнім, де мріємо, що щось і колись будемо мати, але і цього не цінуватимемо, якщо не цінуємо теперішнього. 

Що б у житті не ставалося: приємне чи сумне, радісне чи гірке, біднота чи прибуток, вміймо за все дякувати Богові. Вміймо тим тішитись, що Бог нам посилає, цінуймо і вбогість, і багатство. Бо коли це Бог дав, то саме воно є те, що мені найбільше потрібне в моєму житті.

*** 

Лк.7,36-50:  «Віра твоя спасла тебе; йди в мирі!»

Так, як потопельника рятує якийсь засіб, наприклад дерево, що допомагає йому триматися на воді, так і в складних обставинах повсякденного життя нас може спасати наша віра в Господа. 

Бачимо це на прикладі блудниці. Жінка провадила грішне життя, проте відчула величезне благоговіння від усвідомлення того, Хто є перед нею, щиро виявила свою любов до Господа – й отримала прощення. Її не розуміли, осуджували, але вона жила вірою в Господа. 

Отож і ми не шукаймо завжди розуміння, прийняття чи підтримки інших осіб, але завжди вдивляймося в Господа, бо саме Він може нас переображувати, освячувати й спасати.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

23.10.2017р. Б. / Святих мучеників Євлампія і Євлампії, сестри його

Святих мучеників Євлампія і Євлампії, сестри його

Тропар, глас 4: Мученики Твої, Господи,* у страданнях своїх прийняли вінець нетлінний від Тебе, Бога нашого, * мавши бо кріпость Твою, вони мучителів подолали, * сокрушили і демонів зухвальства безсильні. * Їх молитвами спаси душі наші. 

Кондак, глас 3: Хоробрих мучеників і братів по плоті, * мудрого Євлампія і Євлампію вшануймо: * вони бо пребеззаконних лукаві вчинки посоромили силою Розп'ятого; * тому і явилися мучеників славою і похвалою. 

Діялося це в Никомидії, в часи Максиміяна, лютого мучителя християн. Мов водицю проливав він християнську кров, все нові мученики віддавали своє життя за Христа Спасителя, затерпали руки катів від їхньої бісівської роботи, а число вірних росло, з кожної краплі невинно пролитої християнської крови народжувалися нові слуги Христової віри. 

Багато християн ховалися в недоступних місцях, і добре робили. Бо одне іти на муки з примусу, тоді Господь Бог дає свою силу і поміч, а що інше добровільно наражатися на них, не маючи певности, чи вистачить сили знести всі тяжкі страждання. “Дух бадьорий, але тіло кволе!” (Мр. 14, 38), – сказав сам Спаситель. Були випадки, коли святі мученики добровільно ставали перед судом поган, як, наприклад, свята Євлампія, але діялося це з Божого натхнення. Серед тих, що переховувалися поблизу Никомидії, були Євлампій, юнак славного роду, і його сестра Євлампія. 

Одного дня прийшла черга Євлампія іти за хлібом. Коли на брамі міста він побачив царський наказ мучити християн, то зірвав його, а погани, які це бачили, накинулися на нього і повели його до мучителя Максима. Той хотів облесними словами схилити юнака, щоб він зрікся святої віри, і велів завести його до поганської божниці. Коли святий Євлампій став у божниці, глянув на бовванів й ознаменував себе хресним знаменням, сказавши голосно: “Іменем Христа Спасителя, падайте на землю і розбийтеся в порох!” 

В ту ж хвилю поганські боввани впали і розбилися, а багато з поган стали кричати: “Великий є Бог християнський!” Розлючений мучитель наказав тоді жорстоко побити святого Євлампія. А святий мученик переносив усі муки терпеливо і молився до Бога, щоб дав йому силу довести до кінця цей славний подвиг. 

Враз перед мучителем стала сестра Євлампія і, пригорнувшись до свого брата, сказала: “Чи не одної матері ми діти? Не одна грудь нас викормила? Чи в не одного Бога навчила нас вірити наша мати? Тоді чому, коли ти страждаєш, я маю бути обділена цього щастя? Та ж і я хочу вмерти за Ісуса, бо я християнка!”

Здивувався натовп, почувши ці слова з вуст молодої слабосилої дівиці. Мучитель наказав їх стяти мечем. Коли мучеників привели на місце, де вони мали віддати своє життя за Ісуса, тоді свята Євлампія припала на коліна і в ту хвилю душа її разом з молитвою полетіла до неба. А святий Євлампій нахилив свою голову від меч, і так двоє святих мучеників отримали вінець вічної слави. Сталося це близько 303 р. їхня смерть навернула близько двісті поган, вони прилюдно визнали свою віру в Ісуса Христа і всі прийняли мученицьку смерть. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР