23.06.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Рм.6,11–17:  «Вважайте себе за мертвих для гріха, а за живих для Бога, в Христі Ісусі»

У житті ми завжди маємо вибір. Чи йти за нашими пристрастями і пожаданнями, які часто накидаються на нас, штовхають нас до того чи іншого і примушують робити погані вибори. Чи піддатись Божому Духові, жити в Господі, який нас кличе до добра, терпеливості, молитви, прощення.

І бачимо, коли ми живемо у гріхові, гріх вимучує людину, він не дає їй правдивого добра і щастя. А коли людина живе в Господі, вона відчуває радість життя, смак, цілісність. Не існує третього стану: або ми – з Богом, або без Нього, або ми живемо у гріху, або ми мертві для гріха й живемо для Бога!

***

Мт.8,14-23:  «Зцілив усіх недужих»

Життя Ісуса Христа свідчить про велику Божу любов, яку Господь має до кожної людини від віків. Бог послав свого Сина, бо дуже любив людей і вболівав про їхнє спасення. 

Так само й тепер Господь у кожній ситуації виявляє милосердя до кожної конкретної людини. Як Ісус приходить до Петра і зцілює від гарячки його тещу, оздоровляє також недужих, біснуватих, втішає сумних і навертає грішників – так і зараз Він приходить до кожного з нас і простягає свою руку. 

Святе Письмо нагадує нам, що «зцілив усіх недужих», тобто – не оминув своєю увагою нікого.

Уміймо й ми виявляти милосердя до кожної людини, яку Господь посилає нам на нашій життєвій дорозі!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

23.06.2018р. Б. / Св. свмуч. Тимотея, єп. Пруського; Свв. муч. Олександра та Антоніни

Святого священномученика Тимотея, єпископа Пруського

Тропар, глас 1: Веселиться Вселенна світло нині,* і вірних зібрання радіє у пам’яті твоїй.* З ними ж і ми торжествуємо, кличучи:* Спаси нас молитвами Твоїми від усіх бід,* Тимотею, мученику священний. 

Кондак, глас 5: Напоєний хмарою крові, священномученику Господній Тимотеє,* приніс плід у землі твого серця,* невичерпну поживу, яку прийняв ти від Бога.* Тому молимо Тебе, щоб визволилися від бід ми,* що творимо пам’ять твою. 

На межі Мисії і Фриґії, біля гори Олімп, стояло місто Пруси, єпископом якого був святий Тимотей, муж великого благочестя і ревности у Христовій вірі. Бог наділив його даром творити чуда. Так, він убив лютого змія, що чинив велику шкоду, а вбив його, кинувши у нього хустину, в якій ніс призначені для церкви хліби. Слава про його благочестя поширилася дуже далеко. Про чуда, які чинив святий, почув окаянний Юліян Відступник і наказав кинути його до в’язниці. Але й там святий єпископ не припиняв навчати і прославляти Господа та виступати проти відступництва. За це імператор наказав його стяти у в’язниці мечем. Так святий Тимотей 26-го травня 362 р. прийняв мученицьку смерть. Бог прославив його гріб численними чудесними оздоровленнями. 

__________
У той самий день

Святих мучеників Олександра та Антоніни

Свята Антоніна була родом з міста Кродамни в Малій Азії. Своє життя вона провадила в молитві і чистоті, бо своє дівицтво посвятила Господу Богу. В часі переслідування християн її схопили і привели до мучителя Фиста. Жодні вмовляння та обіцянки не допомогли; свята діва прилюдно віддала честь Спасителеві, а поганських божків назвала чортами. Тоді Фист став насміхатися з неї, що вона покланяється Богу, який помер на хресті. А свята Антоніна відповіла йому так: “Це правда, що задля нашого спасіння Ісус Христос помер на хресті, як також правда і те, що третього дня Він воскрес у славі і нині сидить по правиці Отця небесного”. 

Фист наказав бити святу діву по лиці і кинути до в’язниці, а сторожеві велів усякими способами намовляти святу Антоніну до відступництва. Але жодні підшепти не допомогли; свята мучениця три дні і три ночі перебула в молитві і Бог скріпив її в силі так, що вона радо стала перед судом. “Чого посміхаєшся?” – запитав її мучитель. “Бо бачу перемогу правди над гріхом! Слухай, престол, на якому ти, Фисте, сидиш, твоїм буде вже не довго, ти змарнуєш своє життя, а твої божки зведуть душу твою до пекла”. 

Щойно свята діва це сказала, як Фист велів віддати її на бичування, а потім кинути до в’язниці, поки не придумає для неї нових мук. Один з воїнів, 23-літній Олександр, побачивши відвагу святої дівиці, повірив у Христа Спасителя, накрив мученицю своїм плащем і сказав їй втікати, бо Фист хотів віддати її воякам на безчестя. У тому плащі свята Антоніна вийшла непоміченою з в’язниці, а Олександр залишився на її місці. Довідавшись про це, Фист наказав жорстоко побити вояка бичами, а потім зраненого і скривавленого кинути до в’язниці. Через кілька днів святого Олександра знову привели до мучителя, а свята Антоніна сама прийшла до мучителя і стала поряд з воїном-мучеником. Фист, побачивши, що їх не вдасться намовити до відступництва, наказав бити їх по всьому тілі жилами, припікати боки, відтяти руки, – а святі мученики все це мужньо терпіли і голосно прославляли Христа Спасителя. Під кінець Фист наказав викопати глибоку яму, розпалити в ній великий вогонь, вкинути туди святих Антоніну та Олександра, а зверху насипати багато смоли, а коли тіла і кості їх згорять, засипати яму землею, щоб навіть рештки їх костей християни не могли поховати. Сталося це 3 травня 313 р. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

22.06.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Рм.11,25–36:  «Все бо від Нього, через Нього і для Нього»

Наше життя дуже коротке, у когось менше – у когось більше, але все одно – декілька десятків років, це небагато. І було б великою помилкою той короткий час витратити на марні прив’язання до земних речей, які лишаться на землі, коли ми помремо. 

Якщо б люди пам’ятали, що ми всі вийшли від Господа, то б не забували, що треба саме для Нього жити і все до Нього прямувати. Тому найліпше для кожної людини – намагатися виконувати Божу волю і своїм життям прямувати до Його Царства, а не прив’язуватись до скороминучих речей.

***

Мт.12,1-8:  «Я милосердя хочу, а не жертви»

Кожен із нас дізнається про Бога все більше й більше, але жодне наше знання про Бога не замінить нам особистих стосунків з нашим Творцем. Бо лише через особисте пізнання Господа ми зможемо чинити те, що Йому миле в кожній конкретній ситуації. 

Господь вказує, що хоче милосердя, – це те, на що ми здатні і що в наших силах. Це не лише дотримуватися тих чи інших законів, традицій, обов’язків, але насамперед виявляти милосердя до кожної людини, яку Господь послав нам у конкретних обставинах нашого життя. 

Маємо завжди пам’ятати, що все, чим володіємо в нашому житті, і те, що Господь нам обіцяє у вічному житті, було б неможливим без Божого милосердя. Будьмо, отже, милосердними, як наш Небесний Отець!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

22.06.2018р. Б. / Св. Кирила, архиєп. Олександрійського; Св. мучц. Теклі, Марти, Марії, Маріянни та Енеїм

Святого Кирила, архиєпископа Олександрійського

Тропар, глас 3: Істинними словами показав Ти простір знання церковного, як скарб,* і Несторієве богохульство зруйнував Ти,* і прославу Богородиці пояснив Ти, святителю Кириле.* Моли Христа Бога, щоб дарував нам велику милість. 

Кондак, глас 6: Із джерел Спасових виточив ти нам безодню богословського вчення, блаженний Кириле.* Вона потопляє єресі, і стадо неушкодженим від хвилювань зберігає.* Ти для всіх країн є наставником, Преподобний,* бо являєш божественне. 

Святий Кирило, “оборонець чистої і непорочної віри”, як називають його Отці Халкедонського собору, “муж правдиво апостольський”, як про нього говорить святий папа Целестин, вступив на патріярший престол Олександрії 412 р., після смерти Теофіла, якому був братаничем і який сам призначив його своїм наступником. В Олександрії тоді ширилася єресь новаціян, які навчали, що не можна сповідати і розрішати того, хто після прийняття святого хрещення тяжко згрішив, хіба що вдасться охрестити другий раз і таким чином відзискати освячуючу ласку. 

Християн, що приставали до їхньої єресі, хрестили наново, а всі таїнства, уділені священиками, що не належали до єресі, вважали неважними. Ця єресь зародилася в Римі близько 250 р., за папи Корнилія (251-253); вигадав її священик Новаціян. На Першому Вселенському соборі в Нікеї представник новаціянів Ацетій навернувся і склав ісповідь правдивої віри, однак та єресь ще деякий час, до середини VI століття, поширювалася, хоч дуже слабо. В Олександрії вона була доволі сильна, та святий Кирило прогнав єретиків з міста, разом з їхнім єпископом Теотемптом. 

Друге нещастя, від якого тут вірні страждали з незапам’ятних часів, і то дуже тяжко, – це були жиди. Їм добре велося в Олександрії, тим більше, що, за своїм звичаєм, зуміли підкупити старосту міста Ореста. Вони серед білого дня нападали на християн і убивали їх, навіть наважувалися безчестити церкви. Святий Кирило покликав до себе їх старшину і впоминав, щоб не непокоїли християн, та коли жиди, як на глум, стали ще гірше нападати на християн, тоді святий патріярх не міг уже стримати розгніваного народу, який прогнав жидів з Олександрії, тим більше, що вони замучили одного християнського хлопця. Тоді було зруйновано жидівську божницю та їхні доми. За жидів заступився їх прихильник, староста Орест, і почав переслідувати за це свояків і приятелів святого Кирила. Справа потрапила аж до імператора Теодосія. Врешті-решт жидівські ворохобники були покарані; жидам заборонено жити в Олександрії, а їх приятель Орест утратив свою посаду. Було це 415 р. 

Та вже насувалося нове горе, і не тільки на Олександрію, а на всю Східну Церкву. Патріярх Царгорода Несторій (428-431) почав проповідувати нову єресь, згідно з якою Христос не народився як Бог, а як звичайний чоловік, і щойно пізніше друга природа, природа Божа, появилася в Ньому. Тому Матір Божа, згідно з Несторієм, була не Богородицею, а лишень Христородицею. Багато монахів, особливо в Єгипті та Сирії, прийняли цю хибну науку. Святий Кирило став в обороні Пресвятої Богородиці і написав листа до Несторія, в якому викривав його облудну науку і просив, щоб він прийняв науку Христової Церкви. Також патріярх Кирило написав у цій справі до імператора Теодосія і його сестри Пульхерії. Однак Несторій не зрікся єресі, тим більше, що за ним стояв Йоан, патріярх Антіохії, кілька єпископів і частина царського двору. Тоді патріярх Кирило скликав синод до Олександрії, на якому вирішили цю справу передати папі Целестину. Папа скликав до Риму синод, який засудив науку Несторія. Тоді святий Кирило послав Несторієві на підпис ісповідь віри, що складалася з 12 пунктів, кожен з яких закінчувався застереженням, що хто не вірує так, як тут написано, на того нехай впаде клятва, “анатема”. Несторій у відповідь, не підкорившись правді, написав іншого єретичного листа. Тому патріарх Кирило спонукав імператора скликати до Ефесу у 431 р. Третій Вселенський собор. Папа послав на цей Собор своїх трьох представників, а властивим його заступником був патріярх Кирило. У зібранні взяло участь понад 200 Отців. Несторій приїхав до Ефесу, де його підтримував царській намісник Кандидіян. Патріярх Антіохії Йоан, єретик, повідомив, що ані він, ані підвладні йому єпископи участі в Соборі не візьмуть.

Наради Собору почалися 22 червня, і з першого дня Отці почали вивчати справу Несторія. Натовп людей оточив церкву і до пізньої ночі чекав, що вирішить Собор. А коли поширилася вістка, що Собор засудив і викляв єресь Несторія, усе місто стало радіти, всюди велегласно прославляли Пресвяту Богородицю, у всіх будинках світилося, церкви були переповнені, Отців Собору зі смолоскипами супроводжували до їхніх помешкань, а найславніші родом жінки сипали їм під ноги квіти і кадило. Наступного дня у церквах було публічно проголошено і прибито на письмі клятву на Несторія і його прихильників. Однак злоба єретиків бодай на хвилю мала взяти гору. На п’ятий день роботи Собору до Ефесу приїхав патріярх Антіохії Йоан, зібрав кількадесят своїх прихильників і викляв на зборищі патріярха Кирила. Кандидіян, царський намісник, перехопив листи, вислані Собором до імператора, а послав фальшиве повідомлення, через що цар наказав йому ув’язнити патріярха Кирила і єпископа Мемнона. Єретики торжествували, коли побачили святого Кирила в оковах. Та тут зворохобилося усе місто: Отці Собору послали до імператора чесних мужів, ті представили правдиво справу і цар наказав звільнити святого ісповідника, а Несторія засудив на вигнання, спочатку до одного монастиря в Антіохії, а опісля до єгипетської оази Ібіс, де він 440 р. помер, упавши з коня. Та перед смертю, ще за життя, черви розточили його язик, яким він богохульно зневажав Пречисту Богородицю. Несторіянська єресь не вигасла ще до нині; її прихильники є в Персії, Сирії та Індії. Коли після Собору святий Кирило повернувся до Олександрії, народ вітав його з невимовною радістю. А патріарх цілковито посвятився своєму стаду, навчав словами, добрим прикладом, зводив церкви, був добрим батьком для вдів і сиріт, усе, що мав, роздавав бідним, писав мудрі послання, які поставили його в ряд учителів Христової Церкви, славив Пресвяту Богородицю і помер у великій святості 444 р., на 32-му році свого патріяршого душпастирства.

__________
У той самий день

Святих мучениць Теклі, Марти, Марії, Маріянни та Енеїм

Відбувалося це в часі переслідувань християн перським королем Сапором ІІ. У містечку Аси жив дуже багатий і скупий християнин, священик на ім’я Павло. При церкві, в якій він служив, було п’ять дів, що посвятилися служінню Господеві. Називалися вони Текля, Марта, Марія, Маріянна й Енеїм. Коли почалося переслідування християн, один з мучителів злакомився майном Павла і наказав священика та п’ять дів віддати на суд. Святі діви вголос стали визнавати Христа Спасителя і готові були прийняти смерть заради Нього; а той захланний священик, щоб спасти своє майно, зрікся Христової віри, приніс жертву божкам і ще й став намовляти до відступництва святих дівиць. Але ті лиш наплювали йому в очі. Мучитель конче хотів забрати майно відступника і наказав йому, щоб власноруч стяв голови святим мученицям. Та він і на це погодився: той, хто мав провадити інших до вічного життя, став катом-убивцею.

Святі діви радісно прийняли вістку про смерть; боліло їх лиш те, що їх пастир став вовком стада, і провістили відступнику, що його чекає неминуча розплата – смерть Юди, мотузка. Прославляючи Господа, вони прийняли мученицьку смерть. Не довго довелося чекати відступникові Павлові на відплату: мучитель тієї ж ночі велів його задушити, а наступного дня сказав, що Павло сам повісився, і забрав усе його майно собі. Труп плюгавого відступника він наказав кинути на пожирання псам. Сталося це 315 р.

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

21.06.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Рм.11,13–24:  «А коли вихваляєшся, то знай, що не ти носиш корінь, а корінь тебе»

У своєму житті ми щось здобуваємо і осягаємо. Щось завжди маємо, про що можемо сказати іншим, що ми цього досягнули. І живемо у свідомості та переконанні, що це наша заслуга, наше досягнення. Ніхто цього в нас не відбирає і не відкидає. Але погляньмо, що було б, коли б були в нас інші обставини, інші батьки, середовище, то ми не мали б того, що маємо, і не знати, ким ми б були. 

Якщо час до часу роздумуватимемо над тим, що все дає нам Господь, тоді побачимо, що справді нема нічого, чого б ми одержали випадково. Господь стоїть за усім нашим буттям, за кожною ситуацією у нашому житті. Бог дає сенс кожній миті нашого перебування на землі. Вміймо за нашим життя і всім, що в ньому діється, розпізнати Господа.

***

Мт.11,27-30:  «Візьміть ярмо моє на себе й навчіться від мене, бо я лагідний і сумирний серцем, тож знайдете полегшу душам вашим»

У своєму житті ми завжди прагнемо різних змін, хочемо досягати нових вершин у кар’єрі, навчанні, добробуті, що б чогось досягнути. І часто не можемо повірити, що те, що Господь уже послав у наше життя, і є тим найкращим для мене. 

Найважче це усвідомити, коли настають різні труднощі, проблеми й клопоти. Саме про це говорить Господь: взяти своє ярмо на себе – значить прийняти життєву ситуацію, прийняти людину, прийняти подію, яку Господь послав. Прийняти – це повірити, що її дав нам Господь. 

Якщо усвідомимо, що все стається не випадково, а за всім у нашому житті стоїть Господь, тоді будемо готові чинити його волю у кожній хвилині свого життя. Коли зуміємо все це приймати, брати це ярмо на себе, то в нашому серці запанує мир. 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

21.06.2018р. Б. / Св. велмуч. Теодора Стратилата; Св. Єфрема, патр. Антіохійського

Святого великомученика Теодора Стратилата

Тропар, глас 4: Через переможне слово істини, страстотерпче, став ти воєводою предобрим царя небесного, Теодоре, бо зброєю віри мужньо озброївшись і перемігши демонські полки, переможцем явився ти, страждальче, тому з вірою завжди тебе ублажаємо. 

Кондак, глас 2: Мужністю душі у віру одягнувшись і слово Боже як спис в руку взявши, ворога переміг ти, превеликий серед мучеників, Теодоре, з ними Христу Богові молячись, не забудь за всіх нас.

Пам’ять святого Теодора Стратилата Церква вшановує 21 лютого. Сьогодні споминаємо перенесення мощей мученика з Іраклії до його рідного міста Евхаїт. Святий Теодор перед своїм останнім подвигом заповів це своєму слузі Уварові. Перенесення мощей відбулося за участи великої кількости християн через чотири місяці після мученицької смерти святого, 21 червня 319 р. 

__________
У той самий день

Святого Єфрема, патріярха Антіохійського

За правління імператора Юстина І (518-527) святий Єфрем був намісником східної частини держави. Коли 29 травня 526 р. в Антіохії стався страшний землетрус, Єфрем використав усю свою владу, щоб допомогти нещасним мешканцям зруйнованого міста. Якось, ідучи вулицею, Єфрем побачив сплячого старого чоловіка, над яким підносився ясний німб. Це його зацікавило, бо чоловік той був поденним робітником. Єфрем став його розпитувати і дізнався, що той старець є єпископом. Він покинув свій престол, щоб на самоті служити Богу, а тепер трудом своїх рук заробляє собі на хліб. Саме тоді цей старий єпископ, імени якого ми не знаємо, провістив святому Єфремові, що той стане патріярхом. 

Слід сказати, що тодішній патріярх Антіохії Евфрасій загинув під час землетрусу. Духовенство і народ, пізнавши глибоке благочестя, милосердя і всі чесноти святого Єфрема, обрали його патріярхом. Сталося це 527 р. Святий Єфрем зі смиренням прийняв цю тяжку ношу. Антіохія в ті часи була найбільшим вогнищем усяких нечестивих єресей, тож новий патріярх став завзято поборювати всі хибні науки і навертати заблуканих. Навчав він не тільки словом, але й своїми писаннями, він залишив нам у спадок багато повчальних послань і листів. 

Поблизу Єраполя подвизався один монах-стовпник, що впав у єресь. Святий Єфрем прийшов до нього, щоб його навернути з хибної дороги. Але гордий єретик став домагатися чуда. Він сказав, що готовий разом з Єфремом пройти випробування вогнем: вони обидва мають стати посеред вогню, а кому полум’я не завдасть шкоди, того й віра правдива. Святий відповів на те, що не годиться спокушати Господа Бога і домагатися чуда, однак він, уповаючи на Божу благодать, готовий задля спасіння душі заблуканого пристати і на це. Розпалили великий вогонь, але стовпник в останню мить злякався і не став у вогонь. Тоді святий Єфрем з молитвою кинув у вогонь свій омофор, а через три години, коли вогонь погас, омофор той знайшли цілим і неушкодженим. Монах-єретик пізнав свій блуд і навернувся. 

Святий Єфрем помер близько 545 р. Шостий Вселенський собор з великою похвалою згадує його писання і всі його труди. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

20.06.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Рим.11,2–12:  «Отак і нині є останок, вибраний за благодаттю»

В історії Старого Завіту часто бачимо, як вибраний народ відходив від віри в єдиного Бога. Небагато залишались вірними Йому. Сучасний світ також для нас часто виглядає агресивним, зматеріалізованим, прагматичним, і на цьому тлі ми не можемо усвідомити собі, що у світі є багато віруючих людей на різних становищах. Є бідні, є багаті, є люди, які, незалежно від соціального статусу, живуть вірою. 

Будьмо певні, що доки існуватиме світ, Вселена, доти люди житимуть вірою в Бога. Ніколи не звертаймо уваги на обставини, які є навколо нас. Бо обставини – такі, які є. Але будьмо свідомі того, що як в історії Церкви завжди були свідки віри, що у будь-яких обставинах завжди жили вірою, завжди уповали на Господа, то і в нас ніякі обставини цієї можливості не заберуть.

***

Мт.11,20-26:  «Ти затаїв це від мудрих та розумних і відкрив це немовлятам»

Може видатися дивним, як Господь може затаїти щось від когось, адже Він хоче кожну людину привести до свого Царства, кожній особі відкрити правду про себе. 

Причина ж у тому, що дуже часто людина почувається самодостатньою, вважає, що сама може собі зарадити, і Господь тоді ніяк не може втрутитися в її життя, щоб допомогти. Лише коли людина почувається безпомічною, слабкою і шукає допомоги, просить Бога про заступництво, пускає Його у своє життя – тоді Він може допомогти. 

Скільки разів у своєму житті ми мали багато проблем, труднощів, багато невдач, скільки разів ми старалися якось собі зарадити, змінити щось. Але знову усвідомлювали, наскільки ми безпомічні й слабкі. І саме в такі хвилі важливо відчути, що ти безпомічний, слабкий, що ти наче немовля, яке нічого не може зробити, а залежить від когось іншого. 

Якщо ми уповаємо на Бога, який може все зробити, та віддаємо себе під Його повну опіку, то вибираємо найпевніший вихід з будь-якої ситуації.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

20.06.2018р. Б. / Святого мученика Теодота Анкирського

Святого мученика Теодота Анкирського

Тропар, гл. 4: I обичаїв апостолів причасником і їх намісником стався Ти,* знайшов Ти шлях, богонатхненний, як дійти до видіння.* Задля того слово істини справляючи,* і задля віри пострадав Ти аж до крови, священномученику Теодоте, моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші. 

Кондак, гл. 1: Зорею многосвітлою, яка даруваннями чудесними і стражданнями священними творіння озоряє, Теодоте блаженний, був ти воістину, тому днесь пам’ять твою звершуючи, радістю серця Христа величаємо. 

Тропар, гл. 4: Мученики Твої, Господи, * у страданнях своїх прийняли вінці нетлінні від Тебе, Бога нашого. * Мавши бо кріпость Твою, вони мучителів подолали, * сокрушили і демонів зухвальства безсильні. * їх молитвами спаси душі наші. 

Кондак, глас 2: Як страждалець подвизався ти добре із співстраждальцями твоїми, Теодоте, і вінки почестей прийняли ви із дівами-страстотерпицями. Тому Христа Бога моліть за всіх нас. 

У місті Анкирі, в Галатії, в часи мучителя Диоклетіяна жив побожний християнин Теодот, який, згідно з одними джерелами, був єпископом, а згідно з іншими – продавав вино. В часі переслідування, яке в Анкирі чинив мучитель Теотекн, багато християн переховувалися у лісах і дебрах. Святий Теодот постачав їжу втікачам, утішав ув’язнених за віру Христову і ховав тіла замучених, що вважалося великим злочином і каралося смертю. 

В Анкирі мешкало семеро дів, уже в літах, які провадили боговгодне життя під проводом Текуси, 70-літньої стариці, тітки Теодота. Ще замолоду вони присвятили своє життя служінню Богові, а ось тепер мучитель велів їх схопити і привести на суд. Вони вголос стали визнавати Христа Спасителя і за це їх стали бичувати жилами по всьому тілі. Потім мучитель велів їм іти до ріки і мити поганських ідолів, що саме в той час кожного року робили погани. Але святі дівиці відмовилися, сказавши, що ніколи добровільно не торкнуться божків, а коли їм, згідно з поганським звичаєм, принесли білі одежі і вінки на голову, – вони все те потоптали ногами. Розлючений Теотекн наказав кожній діві прив’язати на шию камінь і втопити у морі, а на березі поставити сторожу, щоб християни не дістали тіл святих мучениць. 

Саме тоді, коли мучитель оголосив присуд, святий Теодот повернувся зі села Маль, де ходив ховати одного мученика. Повернувшись до Анкири, він не пішов до свого дому, а завітав до господи убогого християнина Теохарида, що мешкав поблизу церкви святих Патріярхів, яку зачинили погани. Обидва стали гаряче молитися, щоб дівиці витримали у своєму подвизі до кінця. Невдовзі до них приєднався ще третій християнин, свояк Теодота, Поліхроній. Коли ж вони молилися, прийшла жінка Теохарида і розповіла, що святі діви мужньо прийняли смерть, та показала місце, де їх утопили. Святий Теодот подякував Господеві, що не покинув мучениць у тяжку годину, та став гадати, яким чином дістати тіла святих і чесно поховати. 

Він заохотив до цього своїх товаришів і після спільної молитви вони вночі попрямували на берег моря. Ніч була темна, до того ж почалася буря, і воїни, що стерегли берег, утекли перед хмарою, а святий Теодот підійшов до самої води. Бог у чудесний спосіб вказав місце, де лежали тіла святих дів, і благочестиві християни їх дістали і чесно поховали. 

Наступного дня мучитель довідався, що християни поховали тіла святих. Розлючений, він наказав покарати сторожів бичами, а всіх християн, які потраплять в руки, хапати і вести на суд. Поліхроній, переодягнувшись селянином, вийшов у місто, але його впізнали, схопили і привели до мучителя. Злякавшись мук, він признався, що тіла мучениць поховав разом з Теодотом. Мучитель наказав знайти святого Теодота, а коли той довідався про це, то, не зважаючи на вмовляння приятелів, добровільно став перед судом, бо не хотів, щоб через нього страждали інші. Він не лишень сміливо визнав Христа Спасителя своїм Господом, а ще почав упоминати поган, щоб зреклися ідолів та пізнали Христа і Його доброту. Теотекн наказав повісити святого на дереві та шматувати тіло залізними гаками, палити вогнем, рани поливати оцтом і посипати сіллю, вибити йому зуби олов’яними кулями і повибивати щелепи, а потім велів кинути його у в’язницю. А святий мученик у стражданнях благословив Господа й у в’язниці співав псалми, готуючись до останнього бою з ворогом нашого спасіння – дияволом. 

Через 5 днів (за іншими джерелами – через 15) мучитель велів поставити слугу Божого перед себе, бо гадав, що той, ледь живий після мук, тепер уже охоче принесе жертву поганським богам. Однак святий готовий був витерпіти ще більші муки, щоб лиш засвідчити свою правдиву віру. І він знову потрапив у руки катів, які шматували гаками його тіло, волокли по розпечених черепках – а під кінець мучитель наказав стяти його мечем. На місці страти святий мученик голосно молився за Христову Церкву, простив своїм катам й у молитві нахилив свою голову під меч. Сталося це 7 червня 303 р. Тіло святого мученика, попри сторожу, забрав священик Фронтон і поховав в одній з печер села Маль, над якою згодом в його пам’ять було зведено величаву церкву. 

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

19.06.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Рим.10,11–11,2:  «Тож віра із слухання»

Бачимо, як горстка Христових учнів, Його апостолів, через свою проповідь розповсюдили Євангеліє так, що за 2000 років передавалось Слово Боже. Звичайно не всі це Слово приймали, не всі, як читаємо у Святому Євангелії, хотіли слухати апостолів, але до багатьох це слово падало, як зерно, і проростало. 

Напевно, і тоді, і тепер, нікого й ніколи не можемо насильно привести до Бога, примусити перемінитись і покаятись. Але якщо ми не свідчимо, то теж не робимо того, що очікує від нас Господь і потребують люди. Тому наше завдання – свідчити про Бога в будь-яких обставинах, говорити про Бога – актуально повсякчас, не залежно від того, чи всі з нами погоджуються!

***

Мт.11,16-20:  «Тоді Ісус почав докоряти тим містам, у яких відбулося найбільше Його чуд, за те, що не покаялись»

 

На прикладі багатьох людей, які не прийняли Ісуса, можемо побачити, що не всі й не завжди можуть розпізнати Божу присутність, Божі знаки, Божі чуда. Хоча Господь намагається об’явити себе людям різними способами. Він посилає перед собою Йоана Хрестителя, котрий був пустельником, аскетом, не їв, не пив, одягався не як усі, – але люди його не прийняли. Прийшов Ісус Христос, котрий мав інший стиль життя, перебував з людьми, їв, пив, – і вони також Його не сприймали. 

Господь постійно посилає різні події в нашому житті, дає тих чи інших людей, але ми не завжди розпізнаємо Його присутність за цим. Бог промовляє через позитивні ситуації і через негативні. Він завжди до нас говорить – лиш би ми могли почути Його. 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР 

19.06.2018р. Б. / Преп. Висаріона, чудотворця; Преп. Іларіона Нового, іг. об. Далматської

Преподобного Висаріона, чудотворця

Тропар, глас 4: Боже отців наших,* що чиниш завжди з нами по Твоїй кротості,* не віддали милости Твоєї від нас,* але молитвами їх у мирі направ життя наше. 

Кондак, гл. 2: Вишні сили наслідуючи, преподобний, як птах життя своє прожив, дочасне у забутті відклавши, безустанним бажанням покликаний до небесних доброт Христа Царя, аж поки й осягнув єси їх, Висаріоне, тож моли неустанно за всіх нас. 

Опис життя святого Висаріона дуже подібний до життя святого Серапіона Синдоніта, пам’ять якого вшановуємо 7 квітня. Народився преподобний Висаріон у Єгипті, жив при кінці ІV століття. Замолоду він присвятив себе служінню Богові, з благоговінням відвідав святі місця в Єрусалимі і довший час подвизався у преподобного Герасима, над Йорданом. Повернувшись у рідні околиці, він не мав постійного осідку, а ходив з місця на місце, рідко коли мав нічліг під дахом, а зазвичай ставав під дверима монастирів, де молився цілими ночами. Впродовж сорока років преподобний Висаріон спав стоячи, або сидячи, строго постив по кілька днів, а одного разу простояв у молитві серед колючого терня сорок днів, без жодної їжі. Бог дав йому ласку сліз, якими святий змивав не свої гріхи, бо провадив справжнє ангельське життя. І дав йому Бог ласку творити чуда. Так, він мимоволі торкнувся одного прокаженого і той став цілком здоровий. А коли його учень Дул умлівав від спраги, святий Висаріон перемінив солону морську воду на солодку. Іншим разом сонце, за його молитвою, світило довше, ніж зазвичай, аж поки слуга Божий не дійшов до мети своєї подорожі. Також він переходив сухою ногою через воду. Мав лиш один одяг, той, що носив на собі, але й ним прикрив нагого чоловіка. Подібно, як святий Серапіон, продав своє Євангеліє, щоб допомогти якомусь бідаку. Помер у глибокій старості. 

__________
У той самий день

Преподобного Іларіона Нового, ігумена обителі Далматської

Тропар, глас 4: Боже отців наших,* що чиниш завжди з нами по Твоїй кротості,* не віддали милости Твоєї від нас,* але молитвами їх у мирі направ життя наше. 

Кондак, гл. 2: В огорожі життєносної паші твоєї, як пастир стадо зберіг ти і явився єси величним висотою діл твоїх, святий Іларіоне, за благочестям мук багато і скорбот прийняв, тому у життя всерадісне Сіону вишнього вселився єси, моли за нас, преподобний. 

Святий піснепівець і творець канонів Йосиф називає святого Іларіона знаменитим монахом, якого Бог за життя і після смерти прославив численними чудами. Народився преподобний Іларіон в Кападокії (775 р.). Його батько називався Петро, був він пекарем на царському дворі, а мати звалася Теодосія. На 20 році життя Іларіон пішов в Ісихійський монастир поблизу Царгорода, а потім перебрався в Далматський (заклав його святий ісповідник Ісаакій, його пам’ять вшановуємо 3 серпня). Тоді у цьому монастирі подвизався святий Григорій Декаполіт. У монастирі преподобний Іларіон часто читав житіє свого тезки, святого Іларіона Великого (пам’ять вшановуємо 21 жовтня), і наслідував його, тому й названо святого Іларіона – Новим. Днями й ночами перебував він у мовчанні й пості, бувало, що впродовж п’яти днів нічого не їв, спав завжди стоячи або сидячи. Після смерти преподобного Григорія Декаполіта ігумен монастиря велів Іларіонові прийняти священство, а коли і цей ігумен помер, то святий Іларіон, дізнавшись, що братія хоче поставити його ігуменом, утік в Малу Азію. Але монахи Далматського монастиря звернулися до патріярха Никифора, і той під послухом наказав Іларіонові прийняти ігуменство. Він вісім років провадив своїм монастирем, до 815 р., аж поки імператор Лев Вірменин не прогнав святого Никифора, єпископів і священиків засудив на вигнання та мучив у в’язницях, а святі ікони наказав з церков викидати і палити. Тоді прийшов час і преподобного Іларіона. Викликаний до імператора, він став в обороні святих ікон, за що його було жорстоко бичовано, а потім кинено до в’язниці, де преподобного морили голодом. Згодом його перевели до одного монастиря, де ігумен-єретик замкнув його до в’язниці і мучив голодом. Через пів року його знову привели до імператора, він знову витерпів тяжкі муки, і тоді його кинули до в’язниці в іншому монастирі, де тримали його в кайданах, у голоді і холоді. 

Після смерти Лева Вірменина преподобного Іларіона випустили з в’язниці, однак до свого монастиря він повернувся значно пізніше. Замешкав він в одному саду, де мав маленьку комірчину, – там сім років святий перебував у молитві. Бог дозволив йому побачити душу преподобного Теодора Студита, яку ангели возносили на небеса.

За правління імператора Теофіла (829-842) преподобний Іларіон за почитання святих ікон витерпів нові муки – він отримав 170 ударів бичами – і був висланий на острів Афусія. Умови тут були значно кращі, його не тримали в кайданах і він мав окрему печеру. Після смерти імператора його дружина й опікунка неповнолітнього сина Михаїла III припинила всякі переслідування християн, і лиш тоді святий Іларіон повернувся до свого Далматського монастиря, де прожив ще три роки і помер 845 р., на 70 році свого благочестивого, ісповідницького життя. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

18.06.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Рим.9,18–33:  «Їх назвуть синами Бога живого»

Останніми часами для людей стає популярно і важливо досліджувати свій родовід, шукати свої коріння. Але погляньмо, ким ми є в Ісусі Христі. Ми є синами і доньками Бога живого. Всі ми називаємо Бога своїм Отцем щоразу, коли промовляємо молитву «Отче наш». А чи ми справді віримо в те, що Бог є нашим Отцем, а ми – Його діти, а між собою – брати і сестри?

Будьмо свідомі й уважні, що ми промовляємо в цій молитві і чиїми ми є дітьми. Це – найважливіше знати, бо якщо Бог – наш Батько, отже, нам належить усе, що Він посідає. І найцінніше з того усього – життя вічне в Його Царстві Небеснім!

***

Мт.11,2-15:  «Царство Небесне здобувається силою»

У своєму земному житті ми усвідомлюємо: аби чогось досягти, мусимо неабияк працювати. Щоб здобути знання, щоб збудувати будинок, щоб досягти якогось професійного рівня, завжди потрібно докладати зусиль. Але коли йдеться про життя духовне, то нам здається, що все має бути легко. Помолився вранці – і відразу все вирішилося, прийшов до церкви, посповідався, запричащався – і все стало на свої місця. До всього земного потрібно докласти праці, а до духовного поступу, певно, ще більше, аніж до матеріального.

У народі кажуть, що молитва і труд все перетруть, тобто потрібні зусилля, а через молитву Господь посилає нам свою допомогу. Звичайно, Бог може змінити нас в один момент, бо для Нього нема нічого неможливого, але ми до цього не здатні, і тому до Царства Небесного треба йти, докладаючи зусиль, крок за кроком. 

Ісус сказав нам, що здобувати Небесне Царство треба нашими зусиллями, тож трудімося – і дасться нам.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

18.06.2018р. Б. / Св. свмуч. Доротея, єп. Тирського

Святого священномученика Доротея, єпископа Тирського

Тропар, гл. 3: Божественними догматами завжди сяючи, як дар святий приніс ти себе царю безсмертному, постраждавши Доротеє, і перебуваєш нині у вишній митрополії первородних, завжди радуючись, отче преподобний, Христа Бога моли, щоб дарував нам велику милість. 

Кондак, гл. 5: Чеснотами сяючи і божественними повчаннями більш ніж сонце, стражданнями, блаженний, зблиснув єси і просвітив землю, Доротеє, відігнавши морок багатобожжя і люті єресі, тому й святкуємо світло пам’ять твою. 

Святий Доротей був 50 років єпископом Тиру. У часи мучителя Диоклетіяна він перетерпів тяжкі муки і довго переховувався, перш ніж міг спокійно повернутися до свого стада. Святий Доротей брав участь у Соборі в Нікеї. Але потім, за правління Юліяна Відступника, коли той окаянний почав гнобити Христову Церкву, старенький 107-літній пастир мусив утікати з Тиру. В місті Одисі, в Тракії, його схопили мучителі, які били й мучили старця доти, доки він у муках не передав свою праведну душу в руки небесного Отця. Був святий дуже вчений, він залишив по собі багато писань грецькою і латинською мовами. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

17.06.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Рм.5,1–10:  «Христос умер за нас, коли ми ще були грішниками»

Коли ми чинимо гріхи, то відчуваємо внутрішній протест проти гріха, дискомфорт і бажання якнайшвидше стати перед Богом із покаянням, прийти до святого таїнства сповіді, позбутися того тягаря. Після сповіді нам стає легше, миліше, приємніше, так ніби той тягар спав із плечей, але це, знову ж таки, наші відчуття. 

Однак перед Богом ми однаково вартісні – і коли «грішні», і коли «праведні». Як каже у цьому посланні апостол, Бог відкупив людину й помер за людину, коли вона ще була грішною. Це важливо пам’ятати тоді, коли зневірюємось у власних можливостях жити в святості, коли падаємо під тим тягарем гріха. Господню любов і вірність ніщо не може похитнути. Бог сталий і незмінний у своїй поставі до нас, для Нього ми важливі. І то тільки ми зневірюємось у собі, а Бог ніколи не зневірюється в нас!

***

Мт.6,22-23:  «Світло тіла – око. Як, отже, твоє око здорове, все тіло твоє буде світле»

Можливо, це видасться дивним, але ми сприймаємо обставини завжди суб’єктивно. До прикладу, якщо кілька художників будуть змальовувати, скажімо, одну й ту ж церкву, то кожен з них зобразить її в інший спосіб. Якщо попросити трьох осіб, котрі були учасниками однієї події, розповісти про неї, кожен із них подасть її в інакший спосіб. 

Знаючи нашу схильність до суб’єктивізму, Господь нагадує нам, що ми здебільшого сприймаємо дійсність через очі. Наскільки ми стаємо вільніші від гріхів, настільки можемо бачити все довкола чистішим і прозорішим, більш об’єктивним. Наскільки ми самі занечищені, забруднені гріхами, настільки в спотвореному, у викривленому вигляді бачимо все довкола. 

Що більше ми преображаємось і змінюємося, стаємо ближчі до Бога, то краще все бачимо в Бозі і по-Божому, і на все вміємо правильно реагувати!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

17.06.2018р. Б. / Святого Митрофана, патріярха Царгородського

Святого Митрофана, патріярха Царгородського

Тропар, гл. 1: Велике таїнство Тройці проповідуючи, спасительний задум у Христі поширив єси і як пастир пастви словесної відігнав ти вовків мисленних і напади їх, від тлінної погуби спасаючи тих, які взивають: слава Тому, який дав тобі силу, слава Тому, який возніс тебе, слава Тому, який утверджує тобою віру православну. 

Кондак, гл. 2: Віру Христову ясно проповідував єси і її зберігаючи, багато зростив єси воістину вірне стадо твоє, тому з ангелами, Митрофане, радуєшся, молячись Христові неустанно за всіх нас. 

Святий Митрофан походив з дуже славної, з імператорами порідненої родини. Народився він у Римі. Його батько називався Дометій, а старший брат – Проб. Коли ж батько разом зі своїми двома синами прийняв святе хрещення, він перебрався з Риму до Візантії. 

З часом його син Митрофан став єпископом Візантії. Коли святий Костянтин Великий зайняв східну частину держави, він мав до святого Митрофана, тоді вже старого літами, велику пошану. У владики Митрофана був помічник, єпископ святий Олександр, який представляв його на Першому Вселенському соборі в Нікеї. На цьому Соборі, на прохання імператора, за єпископом Візантії, а відтепер це місто мало називатися Царгород, було визнано патріяршу гідність. Коли Отці Собору у Візантії посвячували підвалини Нового Риму, тобто Царгорода, імператор у супроводі святого Олександра, патріярха Олександрійського, його диякона святого Атанасія та інших відвідав тоді уже дуже хворого святого Митрофана, і той сказав: “Через десять днів я вмру, а моїм спадкоємцем стане мій єпископ-помічник Олександр, а після нього – чтець Павло” (який мав тоді лиш 12 років). А звертаючись до святого Олександра, патріярха Олександрійського, святий Митрофан сказав так: “Диякон твій Атанасій, хоробрий воїн Христовий, він буде твоїм наступником, і з моїм спадкоємцем, Олександром, і зі спадкоємцем мого наступника, Павлом, вони багато попрацюють на благо Христової Церкви”. Усе це сповнилося. Святий Митрофан помер 4 червня 326 р. у глибокій старості, на 117 р. життя. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР