03.03.2012р. Б. / Роздуми над Євангелієм Першої неділі Великого Посту

43 Другого дня вирішив піти в Галилею; і знайшовши Филипа, мовив до нього: «Іди за мною.» 44 А був Филип з Витсаїди, з міста Андрієвого та Петрового. 45 Зустрів Филип Натанаїла і сказав до нього: «Ми знайшли того, про кого Мойсей у законі писав і пророки, - Ісуса Йосифового сина, з Назарету.» 46 Натанаїл же йому на те: «А що доброго може бути з Назарету?» Мовив до нього Филип: «Прийди та подивися.» 47 Побачивши Ісус, що Натанаїл надходив до нього, сказав про нього: «Ось справжній ізраїльтянин, що нема в ньому лукавства.» 48 Натанаїл же йому: «Звідкіль знаєш мене?» Сказав Ісус, промовивши до нього: «Перше, ніж Филип закликав тебе, бачив я тебе, як був єси під смоковницею.» 49 Відповів же йому Натанаїл: «Учителю, ти - Син Божий, ти - цар Ізраїлів.» 50 Ісус відказав, мовивши до нього: «Тому, що я повідав тобі: Бачив я тебе під смоковницею, - то й віриш! Бачитимеш більше, ніж те.» 51 І сказав до нього: «Істинно, істинно кажу вам: Побачите небеса відкриті, й ангелів Божих, як висходять та сходять на Сина Чоловічого.»

 

Ів. 1,43-51

Євангеліє, яке нам Церква пропонує до слухання у Першу неділю Великого Посту, може сучасній людині видатись дещо незрозумілим і туманним. І насправді багато речей у ньому нам, сучасним мешканцям України, нічого конкретного не говорять. У ньому передані діалоги, які нам можуть видаватися дивними, неповними. Діалоги, у яких маємо самі лишень натяки і, здавалося б, жодної конкретної інформації.

Филип та Натанаїл балакають про якісь не дуже зрозумілі речі, якась неадекватна реакція у Натанаїла на слова Ісуса, а ще неадекватнішою виглядає Ісусова реакція на Натанаїлове віровизнання.

Мусимо взяти до уваги, що в часах Христа в ізраїльському народі закоренився звичай називати святі речі описовими іменами, щоб бува не порушити заповідь: «Не взивай на марно ім’я Господа Бога твого». Не лише Боже ім’я Ягве потрапило під таку заборону, але й слова на кшталт Бог, Елогім, Месія підлягали цьому. Тому у творах, які вийшли з єврейського середовища часів Христа і які були адресовані євреям, Месію часто називають: «Той, що приходить в ім’я Господнє», «Той, про кого говорили Мойсей і всі пророки», «Той, хто принесе мир Ізраїлю». Саме тому Филип і каже до Натанаїла: «Ми знайшли того, про кого говорили Мойсей та пророки». Тобто – «Ми знайшли Месію». Здавалось би, Натанаїл мав би з радістю скочити і побігти, але тут він виявляє велику обережність. Филип же ж сказав, що Месія – це Ісус з Назарету! В голові правовірного єврея таке не могло поміститися. Месіянська гарячка поміж ізраїльтянами Ісусового часу досягла апогею – усі чекали коли ж врешті Месія з’явиться. Тому практично кожен побожний єврей знав, що Месія прийде з Вифлеєму, як про це пророкував пророк Міхей (Міх. 5, 1–2), і аж ніяк не з Назарету, не з Галілеї. Що більше, євреї Ісусового часу були переконані, що з Галілеї не може прийти не те що Месія, а навіть і пророк (див. Ів. 7, 52). Якщо пророк не приходить з Галілеї, то де вже там Месія та ще й з якогось там Назарету!

Натанаїл виявляє далеко здоровіший скептицизм до сенсаційного повідомлення Филипа, аніж багато хто з наших сучасників у подібних ситуаціях. Скільки є зараз тих, хто зведений ложними пророками і шарлатанами лише через некритичне сприйняття різних пророцтв і чуд! Скільки є зараз тих, хто втратив родину, майно, а то й саме життя, некритично довірившись різним самозваним пророкам і вчителям!

 

Потрібно відзначити і Филипову реакцію на Натанаїлів скептицизм. Филип не витягує з кишені Тору чи Пророків, не старається через дискусію довести свою правоту, не погрожує Натанаїлові усіма карами Божими, не проклинає його. Він просто каже: «Прийди і подивись».

Саме так повинно виглядати сповіщення Євангелія. Без сектантського шалу пустопорожньої дискусії, без погроз Божим гнівом, образ і прокльонів. Без тицяня пальцем у біблійний текст. Просто – прийди і подивись! Завданням кожного християнина є сповіщення Благої Новини, євангелізація. Але правдиве сповіщення Євангелії різниться від сектантського нав’язування своїх переконань властиво отим – прийди і подивись. Той, хто дійсно зустрів Месію – Ісуса з Назарету, ніколи не буде вам нав’язувати, ніколи не буде вас примушувати – він просто пропонує: прийди і подивись. Филип не починає свою благовість з поливання інших брудом, не показує пальцем на лицемірність фарисеїв, національне запроданство садукеїв, зарозумілу гордість книжників. Він показує Натанаїлу на Христа. «Прийди і подивись!» Филип не маніпулює свобідною волею Натанаїла – він залишає йому власний вибір – «Прийди і подивись!». Властиво по цьому можна розрізнити правдивого благовісника від сектанта: він не маніпулює, не нав’язує, не тягне людину за вуха до Царства Божого – він ненав’язливо пропонує. Він не торгаш, який за всяку ціну прагне продати свій товар – він гарольд, благовісник великого Царя. І прикладом властиво такого автентичного благовісництва у цьому євангельському тексті виступає Филип.

Повернемося до Натанаїлового скептицизму.

Коли Натанаїл приходить до Христа то не чує від нього картання на зразок: «Маловірний грішнику, чому ти відразу не повірив у моє месіанство і Божественність!», чого очевидно ми би могли очікувати. Ні, Ісус називає його правдивим ізраїльтянином, у якому нема лукавства. О-ва! Яке розчарування для сучасних прапорщиків від Євангелія! Нема тут Христового гніву, нема Божих громів і блискавок! А є щось цілком протилежне – похвала. Залишкам поганського менталітету у нас так і хочеться вигукнути: «Ісусе, що Ти робиш! Та ж це – безвірок, який не лише не прийняв Тебе, як свого Пана і Бога, а ще й насміхався з твого Назарету! Ти мусиш його спопелити громами, відкрити землю під його ногами, перетворити його на жабу, а не ставити, як приклад. Ти мусиш оборонити Свою Божу велич!»

Властиво саме ті, що боронили Божу велич і авторитет і розп‘яли пізніше Христа. Адже фарисейсько-садукейська антихристова коаліція і була створена з метою оборонити Бога, Храм і народ від небезпечного галілеянина Ісуса з Назарету. Так само і ми мусимо пильнувати, щоб не опинитися на боці Христових ворогів, бажаючи у своїй ревності оборонити Божу велич.

Чому Ісус так дивно повівся у ситуації з Натанаїлом, чому логіка Його поведінки така дивна?

Спробуймо відповідь пошукати у Натанаїловій поведінці. Як ми вже бачили, Натанаїл не приймає некритично Филипове повідомлення, він пробує це повідомлення зіставити з власною вірою, з тим, що він знає про прихід Месії. Але на відміну від фарисеїв, книжників та садукеїв він не стає в позу оборони. Він залишає Богу можливість діяти поза рамками своїх уявлень і переконань. Він хоче перевірити Филипове повідомлення. Він приходить, щоб побачити. У ньому направду нема фарисейських викрутасів самооправдання, ані садукейської самозакоханої надутості. Він залишається покірним перед Богом, залишається готовим побачити Божу дію у власному житті. Він не лукавить, він щиро хоче довідатися правду. Саме тому він удостоївся похвали від самого Христа.

Саме тому Ісус ставить його і нам за взірець. Бо саме Натанаїл поводиться так, як це рекомендує нам Бог устами св. Апостола Павла: «Духа не гасіте, пророцтва не легковажте, усе перевіряйте» (1 Сол. 5, 19–21). Натанаїл дає нам досконалий приклад нелегковажного відношення до власних релігійних переконань.

Виглядає на те, що саме у такому контексті й зрозумів Натанаїл Христову похвалу. Тому й здивувався: «Звідки ти мене знаєш!».

Ісусова відповідь Ставить нас у тупик. «Перше, ніж Филип закликав тебе, бачив я тебе, як був єси під смоківницею». Ну і що, ну бачив хтось когось під смоківницею, що тут такого? Який же це доказ? Для нас, жителів помірних широт і неєвреїв, – ніякий.

Перш за все погляньмо на дерево, під яким Христос бачив Натанаїла. Це – смоківниця. Може комусь вона відоміша як інжир чи фіґа. У наших широтах вона повільно росте і має порівняно невелике листя. Та на берегах Середземного моря, на своїй батьківщині, це – крислате дерево з величезним листям, яке дає глибокий затінок і прохолоду у спекотні дні. Хто бував у тих краях, то добре знає, що приблизно від двох до чотирьох годин пополудню там панує страшенна спека і все живе, окрім німецьких туристів, ховається у затінок. Отож, очевидно Натанаїл міг спочивати у глибокому затінку під смоківницею, ховаючись від палючого сонця і сторонніх очей. Що він там робив, можемо лишень здогадуватися?

Можливо, натхнений старозавітніми пророцтвами про мир, який принесе Месія, щиро молився про Його прихід? Цілком можливо. Бо саме картина спокійного життя ізраїльтян: «Юда й Ізраїль жили собі безпечно, кожен під виноградиною своєю і під смоквою своєю, від Дану аж до Версавії, поки було віку Соломонового» (1 Цар 5,5), стала в часах Христових для ізраїльтян символом месіанських часів.

Як би там не було, а саме у часі полуденного спокою Бог відвідав Натанаїла. І він це добре знав і тому здивувався, що й Ісус про це знає. Знає його потаємні мрії про вічний мир для Ізраїлю, який принесе Месія. Натанаїла тут бачимо, як правдивого нелукавого ізраїльтянина, який з тугою очікував приходу Царства Божого. І тому він заслуговує на похвалу. Саме тому він з радістю впізнає в Ісусі з Назарету обіцяного Месію: «Учителю, Ти – Син Божий, Ти – цар Ізраїлів». Цього не змогли би зробити фарисеї чи садукеї. Адже одні й другі очікували Месію – політичного діяча, а не Спасителя світу. І одні й другі зі страхом від майбутніх катастроф очікували встановлення Царства Божого на землі.

Наскільки сучасні християни у своїй фантазії наблизилися до такого стану! Нас постійно бомбардують з різними дикими пророцтвами про ІІІ світову війну, чіпи антихриста, апокаліптичні катастрофи… І багато осіб це приймають, жахаючи самих себе і намагаючись настрахати інших довкола себе. І не очікують ці нажахані люди з радістю приходу Христового, а повні страху дослухаються, чи не стукає вже у двері нашого життя антихрист. Як це далеко від правдивого християнства!

Адже і Дух і Церква кличуть «Прийди!» (Откр. 22,17). Саме про таке радісне очікування перших християн свідчить нам св. Апостол Павло: «Тепер же приготований мені вінок справедливости, що його дасть мені того дня Господь, справедливий Суддя; та не лише мені, але всім тим, що з любов'ю чекали на його появу» (2 Тим 4,8). Саме радісне, сповнене любові очікування приходу Христа є правдиво християнським, а не панічний сектантський жах перед страхіттям антихристового терору. З радістю маємо очікувати повернення нашого правдивого Царя, а не зі страхом і відчаєм!

А це може лише той, хто подібно до Натанїла усім своїм серцем визнає: «Учителю, Ти – Син Божий, Ти – цар Ізраїлів». Лише якщо дійсно живемо своє туземне життя у спільності з Христом, можемо тоді, як і Натанаїл, з радістю очікувати встановлення Царства Божого, прихід Ісуса у славі.

Саме цього Другого приходу Христа стосуються Ісусові слова: «Істинно, істинно кажу вам: Побачите небеса відкриті, й ангелів Божих, як висходять та сходять на Сина Чоловічого». Адже сам Христос сказав, що вдруге прийде у славі Отця з ангелами своїми (див. Мат. 16, 27). Так, Ісусові слова є прямим натяком на сон патріарха Якова (Бут. 28, 10–19). Цей сон не є нічим іншим, як Богоявлінням у славі, як потвердженням Божих обітниць вибраному народу Божому. Сам Бог підтверджує свою вірність і опіку: «Оце я з тобою, і берегтиму тебе скрізь, куди підеш, і поверну тебе назад у цю землю, бо не покину тебе, поки не виконаю того, що я тобі обіцяв». (Бут. 28,15), а в Христі Ісусі й ми сталися спадкоємцями цієї обітниці. Наша правдива Земля Обітована не Ізраїль, не якесь туземне царство, а Небо (див. Фил. 3,20). Через гріх людина втратила небо, але через Христову Жертву двері Неба знову стали відкритими для всіх, хто прийняв Христа. Тут, на землі, як каже одна стара молитва, ми «прогнані сини Єви, тужимо і плачемо у цій долині сліз», але звертаючи свій погляд у Небо, сповнюємося надії на спасіння і вічне життя з Богом і усіма спасенними у Небі. Християнин покликаний подібно до Христа пройти землею, чинячи добро. Але цей перехід не є безцільним скитанням пустелями і нетрями, а шляхом паломництва, шляхом підготовки до Неба. І Христос урочисто Натанаїлу і кожному християнину обіцяє провід і допомогу на цьому нелегкому паломницькому шляху.

Великий Піст є не лише часом покути, але перш за все часом милості, часом переоцінки своїх життєвих приорітетів, часом роздумів і застанов над власним життєвим шляхом. І часом – корекції нашого життєвого шляху. І це Євангеліє закликає нас відкоригувати свої життєві цілі, узгодити їх з Божими обітницями і призначенням людини. Задуматись над своєю вірою і своїм щоденним життям.

Батьківщина наша – Небо, туди мають стреміти усі наші помисли, туди має бути спрямоване наше серце. Але якщо це дійсно так, тоді це мусить знайти своє відображення і в нашому щоденному житті. Ніщо так не потягає людину, як приклад, і ніщо так не може притягнути інших до Христа, як наше щоденне життя з Ним. А Великий Піст є властиво тим часом, коли маємо собі дати відповідь на питання: чи дійсно я живу з Христом і Його Церквою, чи може моє життя тече руслом світського життя так, неначе Бога і не існує.

о. Орест-Дмитро Вільчинський


Джерело:  Мандрівники Христа Царя

02.03.2012р. Б. / «Українська інтелігенція збирається будити людей словом, а не пострілами»

Учасники ініціативи «Першого грудня» скликають Національний круглий стіл для обговорення ситуації в Україні та шляхів її розвитку. Захід запланований на 5 квітня. Про це на прес-конференції повідомив колишній глава УГКЦ Блаженніший Любомир Гузар. 

В ініціативі, до якої входить Блаженніший Любомир Гузар, наголосили, що Національний круглий стіл – це один із перших кроків з формування нового порядку денного країни. Передбачається, що участь у заході візьмуть знакові постаті з різних суспільних сфер, щоб спільно шукати відповіді на виклики сьогодення та формулювати практичні суспільні завдання. Національний круглий стіл має стати новим суспільним інститутом вираження суверенної волі громадянського суспільства. 

Блаженніший Любомир нагадав, що 1 грудня 2011 року предстоятелі трьох церков: УПЦ КП, ПЦвУ (МП) та УГКЦ у своєму зверненні до громадськості та інтелігенції фактично виступили з ініціативою провести такий круглий стіл. 

«Ми відповіли на заклик предстоятелів церков і хочемо, щоб ця ініціатива поширилась серед людей, які будуть активно брати участь в тому, щоб країна, яка пішла іншим шляхом, стала на правильний шлях, на шлях добра», - сказав Любомир Гузар. 

Він наголосив, що ініціатори Національного круглого столу хочуть виправити «напрямок нашого ходу, і це ми вважаємо головним завданням». 

Блаженніший Любомир підкреслив, що ініціатори заходу не хочуть створювати якусь організацію, а мають намір провести ґрунтовну розмову, висновки з якої були б втіленні в життя. «Це не має бути якийсь дискусійний клуб. Наше бажання - щоб те, що ми обговоримо, втілювалось в життя», - сказав Любомир Гузар. 

Він зауважив, що сьогодні людей необхідно «пробуджувати і кликати їх до добра». «І це ми вважаємо нашим першим і головним завданням», - наголосив колишній глава УГКЦ. 

За матеріалами: УНІАН

Джерело:   КРЕДО

01.03.2012р. Б. / Хресна дорога української молоді

 

2 березня 2012 р., ЛМГО "Українська молодь - Христові", запрошує всіх бажаючих взяти участь у заході «Хресна дорога української молоді», що проводитиметься в приміщенні УМХ. Поч. о 18.30

 

Настав час посту, це час покаяння, очищення і навернення. Це школа покути, в якій можна поглибити свою віру, переглянути своє життя, і наскільки це можливо – змінитись. Примиритись з Богом і ближнім, побороти свої немочі, навчитись стриманості.

 

Це є особлива нагода, коли ми можемо разом розважати над страстями Господніми, йти разом з Ісусом Хресною дорогою, з Ним вмерти і воскреснути до нового життя. Це нагода попросити прощення, бо Він постраждав за всіх Нас, а нині кожного з Нас кличе до добра і любові. Тож відгукнімося на цей поклик, відкриймо наші зболені серця, і разом з Ісусом ідім цією Хресною дорогою.

 

Форма проведення:
- Хресна дорога
- Молитва з намірами
- спів пісень Тезе
- роздуми над подіями Хресного шляху Христа

Місце проведення:
вул. Пекарська ,13
ЛМГО "Українська молодь - Христові"
МОЛОДІЖНИЙ ХРИСТИЯНСЬКИЙ ЦЕНТР
(вхід в кінці подвір'я)

Дата та час проведення: 2 березня 2012 р.

Хресна дорога української молоді відбуватиметься щоп'ятниці в часі Великого посту
 

Джерело: umx.org.ua

 

Довідка:

Українська молодь Христові — всеукраїнська молодіжна християнська громадська організація, яка працює в рамках молодіжного мирянського апостоляту.

Метою діяльності УМХ є об’єднання християнської молоді для пропагування християнської моралі, поширення християнського світогляду, популяризації в молодіжному середовищі християнського способу життя, шляхом виховання членства на християнських засадах, в дусі духовності, готового працювати для добра Церкви та українського народу.

Завданням УМХ є:
сприяння та допомога молоді у прийнятті християнських цінностей та підвищенні її духовного рівня;
лекційно-просвітницька діяльність;
опіка та підтримка талановитої молоді;
відродження давніх родинно-побутових традицій, народних християнських дійств;
впровадження в молодіжне середовище досягнень світової християнської науки та культури;
співпраця та координація діяльності молодіжних груп, спільнот в Україні та за її межами;
виховання у молоді поваги до минулого, пошук та збереження історичних документів, духовних, мистецьких та інших цінностей українського народу;
сприяння та захист законних інтересів членів УМХ;
проведення виховної, суспільно-громадської, культурно-освітньої, спортивної роботи серед свого членства;
участь у формуванні та реалізації загальнодержавних і міжнародних молодіжних програм;

Серед напрямків діяльності УМХ визначає такі:
проведення таборів, семінарів, конференцій, занять, молодіжний обмін в Україні і за кордоном;
проведення заходів, пов’язаних з відзначенням національних свят та річниць;
організація культурно-мистецьких клубів, ансамблів, хорів та спортивних команд;
заснування органів засобів масової інформації; пропаганда своїх ідей та цілей іншими доступними методами.
здійснення господарської діяльності, необхідної для виконання статутних цілей шляхом створення госпрозрахункових установ, організацій та заснування підприємств в порядку, встановленому чинним законодавством України.
просвіта, самоосвіта, вишкіл, духовні бесіди, зустрічі, подорожі до святих місць, з’їзди та інші масові заходи християнського характеру, що не суперечать чинному законодавству України;
виготовлення та безкоштовне поширення атрибутики, необхідної для статутної діяльності;

Зараз УМХ найбільше працює над розвитком таких напрямів як:
Духовні бесіди
Харитативна діяльність
Школа іноземних мов
УМХівський кінозал
Театральний гурток
Майстерня "Зроби сам"
Бардівські вечори
Табори
Прощі
Реколекції

Над виконанням поставленої мети, досягненням цілей та організацією діяльности кожного осередку УМХ працює Голова організації та її Управа, які обираються щороку восени на загальних звітно-виборчих зборах.

Джерела: www.ugcc.lviv.ua

Мандрівники Христа Царя

29.02.2012р. Б. / Тижневий огляд: Папа і Апостольський Престіл (19 – 25 лютого)

 

Неділя. 19 лютого у базиліці Святого Петра Святіший Отець Бенедикт ХVІ очолив Службу Божу, в якій йому співслужили також і 22-ва нові кардинали. В часі проповіді Папа звернувся до кардиналів, нагадуючи, що вони повинні бути ревними та дбайливими пастирями Христового стада і свідчити радість Божої любові людям. Папа вручив нових кардиналів під опіку Марії, Матері Воплоченого Слова, щоб вона захищала шлях Церкви і підтримувала своїм посередництво діяльність пастирів.

18 лютого під час звичайної публічної консисторії в базиліці св. Петра Папа Бенедикт XVI оголосив про завершення Канонізацій них процесів семи блаженних. 21 жовтня 2012 року на вівтар слави будуть піднесені: французький єзуїт Жак Берц’є, убитий на Мадагаскарі, і мирянин катехит з Філіппін Педро Калунгсод; засновники чернечих згромаджень: італійський священик  Жан Батіста П’ямарта та іспанка Марія з гори Кармель; американська черниця Марія Анна Коуп; і дві світські особи - канадійська індіанка Катерина Текаквіта і німкеня Ана Шеффер.

Понеділок. У понеділок 20 лютого у ватиканському залі імені Папи Павла VІ Святіший Отець Бенедикт ХVІ прийняв нових кардиналів, їхніх співробітників, родину. Папа особливо підкреслив необхідність єдності вірних навколо своїх пастирів та наступника святого Петра. Святіший Отець наголосив, що урочисті події цих днів є нагодою для роздумування над вселенською місією Церкви в історії людства. Церква завжди присутня в людській історії, несучи Христа – світло й надію для всього людства.

Новий Апостольський нунцій в Ірландії, Архиєпископ Чарльз Джон Браун, склав ввірчі грамоти президенту країни Майклу Гіґґінсу. Він пообіцяв «укріпляти та посилювати» відносини між Апостольською Столицею та Ірландією.

20 лютого міністр зовнішніх справ Ірландії Еймон Гілмор заявив, що Ірландія не збирається відміняти свого рішення стосовно закриття посольства у Ватикані. Пан Гілмор зазначив, що це рішення може бути переглянуте лише у випадку, якщо фінансове становище Ірландії покращиться або Апостольська Столиця перегляне свої вимоги, відповідно до яких Ірландія має мати окремі посольства у Італії і Ватикані.

Владика Тімоті Костелло, S.D.B., титулярний єпископ Клуан Ірайд і єпископ-помічник Мельбурна (Австралія), Папою був призначений Архиєпископом-Митрополитом Перті. Він замінив Архиєпископа Джеймса Баррі Хікі, який подав у відставку з цього посту.

Владика Йоахім Фрідріх Рейнельт подав у відставку з посади єпископа Дрезден-Мейсен (Німеччина).

Вівторок. У вівторок Держсекретар Ватикану Тарчізіо Бертоне зустрівся з ректором Папського Католицького Університету в Перу Марсіалем Рубі Корреа. Кардинал Бертоне передав ректору університету висновок Святого Престолу про діяльність закладу, що був укладені на підставі численних контактів і апостольської візитації кардинала Петера Ердо у 2011 році. Держсекретар звернув увагу ректора на необхідність внесення деяких змін до статуту університету для збереження його католицької ідентичності та блага всієї Церкви в Перу.

До Господа відійшов 89-тирічний владика Мануель Франко да Коста де Олівера Фалькао, почесний єпископ Бехи (Португалія).

Монсеньйор Джордж Артур Шельтц був призначений титулярним єпископом Хіріну та єпископом-помічником Галвестону (США).

Середа.У середу на загальній аудієнції Святіший Отець давав навчання на тему Великого Посту, який у Римо-Католицькій Церкві розпочався саме у Попільну середу. Папа розповів про історію становлення Чотиридесятниці та про її символіку. Бенедикт XVI нагадав через які спокуси довелось перейти Ісусові у час його сорокаденної «пустині» та побажав усім вірним віднайти сміливість для того, щоб покірно та з вірою прийняти кожну важку ситуацію, усякий смуток та випробування, усвідомлюючи те, що Господь з темряви ночі викличе новий день. І якщо ми зуміємо бути вірні Ісусові на хресній дорозі, нам буде наново подарований світ Бога, світла, правди і радості.

Владика Хасінто Фуртадо де Бріто Сорбіньо, був призначений Архиєпископом Митрополії Терезіна (Бразилія). До того він виконував обов’язки єпископа Креату.

Владика Пітер Джеймс Куллінейн залишив посаду єпископа Пальмерстон-Норт через досягнення вікового обмеження. На його місце Папа призначив владику Чарльза Едварда Дреннана.

Четвер.23 лютого Папа Бенедикт XVI зустрівся із парохами своєї римської дієцезії, адже, Святіший Отець є також і єпископом Риму. Ця зустріч відбувається на початку Великого Посту і Бенедикт ХVІ проводить молитовне читання Святого Письма. Святіший Отець звернувся до священиків із заохотою бути вірними Божому покликанню, зростати в покорі, лагідності, великодушності, наголосивши, що саме відсутність покори руйнує єдність, а покора – це основна чеснота єдності і тільки так зростає єдність Христового Тіла, яким є Церква.

У четвер на приватній аудієнції Папа Бенедикт XVI прийняв Короля Королівства Тонга, Його Величність Джорджа Тупоу V. Після того Король зустрівся з Архиєпископом Домініком Мамберті, секретарем у справах відносин з державами.

Спеціально до візиту Святішого Отця до Мексики, який відбудеться наприкінці березня 2012 року, Леонська Архиєпархія в Мексиці оголосила про відкриття інтернет-радіо. Радіо «Cristo Rey» (Христос Владика) буде знайомити слухачів з особистістю Святого Отця і його навчанням. Радіостанція вестиме також трансляції із заходів за участю Папи під час його візиту в Мексику.

З огляду на те, що сучасна молодь мало уваги приділяє посту і часто не постить взагалі, тому Папська Рада Соціальних Комунікацій виступила з ідеєю сфокусувати серця і думки на проблемах, які порушує послання Папи Бенедикта XVI на Великий Піст 2012 року. Починаючи від Попільної Середи уривки папського послання щодня протягом посту викладатимуться в Твіттер, а потім до уваги пропонуватимуться його промови і документи з метою зацікавити медіа-покоління і заохотити їх шукати більшого. Цей проект виявився дуже успішним, адже за добу від відкриття сторінки кількість підписників збільшилася на 400%. О. Тай заявив, що «ця ініціатива дозволяє Папі знаходитись у контакті з народом Божим, і зокрема із молоддю».

П’ятниця. У п’ятницю, 24 лютого, Папи Бенедикта XVI прийняв членів Товариства Святого Петра – харитативної організації, заснованої 1869 року в Римі, яка до сьогодні здійснює численні соціальні проекти. Як і щороку, члени Товариста Святого Петра вручили Папі пожертви на харитативну діяльність, зібрані в римських парафіях. Промовляючи до зібраних, Святіший Отець зауважив, що Чотиридесятниця – сприятливий час, аби з допомогою Божого слова та Святих Тайн відновитися у вірі та любові, як на особистому, так і на спільнотному рівнях. Автентичність нашої вірності Євангелію, за його словами, «перевіряється на основі уважності та конкретної підтримки, яку намагаємося проявити щодо ближнього, особливо щодо найслабших та відкинених», бажаючи їм добра. «Навіть якщо сучасна культура, як здається, загубила відчуття добра і зла, потрібно наголошувати на тому, що добро існує та перемагає, – сказав Бенедикт XVI. – Відповідальність за ближнього означає, отже, бажати і чинити йому добро, прагнучи того, щоб він відкрився на логіку добра; цікавитися братом означає відкрити очі на його потреби, перемагаючи закам’янілість серця, яка робить сліпими щодо страждань інших».

Цього ж дня на приватній аудієнції у Папи Римського Бенедикта XVI побував Міністр надзвичайних ситуацій України Віктор Балога. Під час прийняття урядовець передав Його Святості вітальний лист від Президента України Віктора Януковича і вручив від імені президента подарунок – рідкісне видання Євангелія. Папа побажав Україні та її народові процвітання. Міністр також зустрівся з префектом Конгрегації у справах Східних Церков кардиналом Леонардо Сандрі. Він вручив В.Балозі державну нагороду Ватикану – Папський лицарський орден святого Сильвестра. Пан Балога подарував кардиналу Л.Сандрі картину закарпатського художника Василя Бурча із зображенням мукачівського замку «Паланок».

Святіший Отець Бенедикт XVI надіслав телеграму зі співчуттями жертвам і їхнім близьким до Аргентини, де пасажирський поїзд зіткнувся з будівлею станції Онсе в аргентинському Буенос-Айресі.

Постановою Святішого Отця в Еритреї, на території єпархії Асмара, постала нова католицька єпархія зі столицею в Сегенеіті. Першим єпископом нової єпархії буде о. Aбба Фікремаріам Хагос Тсалім, який до цього часу був протосинкелом єпархії Асмара.

Монсеньйор Домінік Швазерлап був призначений титулярним єпископом Фрігенто і Єпископом-помічником Кельну (Німеччина).

Субота. Папський вікарій Римської єпархії кардинал Агостіно Валліні повідомив про початок беатифікаційного і Канонізаційного процесу Папи Бенедикта XIII (1649-1730), домініканця, котрого 29 травня 1724 р. обрали на Престол св. Петра. Після свого обрання на Престол св. Петра з папського двору переселився в побудовану спеціально для нього просту монашу келію. Виступав проти розкоші кардиналів і духовенства.

Архиєпископ Джузеппе Мані подав у відставку з посади Архиєписокпа-митрополита Кальярі (Італія). На його місце було призначено владику Арріго Мільо, єпископа Івреї (Італія).

Владика Джон Форосуело Ду, єпископ Думаґете (Філіппіни), був призначений Архиєпископом Митрополії Пало (Філіппіни).

Пропонуємо до вашої уваги Послання Папи Бенедикта ХVI на Великий Піст 2012 року.

Джерело:  Мандрівники Христа Царя

29.02.2012р. Б. / Медичні аспекти смерті Ісуса на хресті

 

Керівник Клініки кардіології університетського шпиталю № 2 в м. Бідгощ, Польща, провадив у католицькій семінарії зустріч під назвою "Медичні аспекти хресної смерті Ісуса – погляд  кардіолога".

 

На початку свого виступу відомий кардіолог зосередився на розп'ятті, показуючи його, як найжорстокіший вид смерті. Він сказав, що тривалість життя на хресті була від трьох до чотирьох годин, але могла тривати до 3-х днів і була обернено пропорційною до інтенсивності тортур. – Смерть після розп'яття була результатом багатьох факторів. Одним з них було положення тіла, підвішеного на хресті, що перешкоджало правильному диханню. Однак, якщо жертву вішали за руки, витягнуті над головою, смерть могла наступити впродовж наступної години, особливо якщо ноги жертви були прибиті так, щоб вона не могла використовувати своїх плечей, щоб підняти тіло для видиху, – додав професор Сінкевіч.

 

Значну частину своєї промови, кардіолог присвятив Туринській Плащаниці, яка – як уже зазначалося – стала красномовним свідком страждань і розп'яття. – Плащаниця відтворює образ жорстоких тортур і хреста, даючи уявлення про те, які великі страждання витерпів засуджений. На ній виявили понад сімсот різних слідів ран, з них 121 глибока рана після бичування, – сказав він.

 

Згадуючи про клінічні аспекти страждання і смерті, професор Сінкевіч зазначив, що ще до розп'яття на хресті Ісус був у критичному стані, враховуючи втрату крові, сильні емоційні переживання, а також великі фізичні страждання. – Ісус помер порівняно швидко, від 3 до 6 годин після розп'яття. Той факт, що Він опустив голову і помер після гучного крику, може вказувати на можливість додаткової причини раптової смерті. Такою найпростішою інтерпретацією може бути розрив серця. Хоча кожен із чинників, таких як травматичний шок, кровотеча, гостра дихально-кровоносна недостатність, серцевий напад або важка серцева аритмія, могли призвести до швидкої смерті, – наголосив він.

 

Кардіолог зіслався на фільм "Страсті Христові" Мела Гібсона. Він назвав його "справжнім дослідженням страждання". – Для мене, як католика, що роздумує про сутність страждання, фільм дуже важливий, тому що показує, якою була ціна спасіння – зазначив він.

 

Професор Владислав Сінкевіч також є головою Біоетичної Комісії Медичної Асоціації м.Бідгощ. Він організував кілька конференцій, присвячених питанням біоетики в медицині.

Зустріч ініціював єпископ Ян Тирав, вона відбулася у семінарії єпархії м.Бідгощ.


За матеріалами: wiara.pl


Джерело:  Мандрівники Христа Царя

29.02.2012р. Б. / Святість для двох

 

Винесення до слави вівтаря подружньої пари, які осягнули святість у шлюбі та сімейному житті, було нечуваною справою в історії Церкви. Беатифікація на межі ІІІ тисячоліття стала не просто прецедентом, а першою ластівкою переламу в християнській духовності до «святості удвох».

 

Всі покликані до святості, але кожен іде до неї власним шляхом. Одним із них, як нагадав блаж.Йоан Павло ІІ в Апостольському повчанні «Familiaris consortio», є подружнє життя. В день 20-річчя цього повчання, 21 жовтня 2001 року, й відбулась перша беатифікація подружньої пари.

 

Промовистим і є той факт, що літургійний спомин подружжя Кватроккі призначено на 25 листопада – день їхнього шлюбу. Зазвичай днем спомину стає смерть – день «народження для неба». Отже, для них «народженням для неба» визнано початок подружнього життя.

 

Кватроккі

 

Марія Луїза Корсіні і Луїджі Белтраме Кватроккі побралися 1905 року в базиліці Санта Марія Маджоре. Луїжді походив з Катанії, але зростав у Римі, куди переїхала сім’я. Вивчився на адвоката, був промотором скаутінгу (рух, заснований Робертом Баден-Пауелом; в Україні відомий як організація «Пласт»). Поглиблював свої знання релігії в Григоріанському університеті. Кілька разів відмовлявся зайняти високі посади, оскільки їх пропонував режим Муссоліні, а католик Кватроккі не хотів мати нічого спільного з фашистами. Марія Луїза народилась у Флоренції, належала до давнього князівського роду Корсіні (з якого, між іншим, походив Лоренцо Корсіні – Папа Климент ХІІ, 1730-1740). Її родина також свого часу перебралася до столиці, де Марія вивчилась на гуманітарія і написала кілька книжок. Пізніше свій хист до писання вона використовувала на шпальтах католицької преси, уклала кілька видань формаційно-аскетичного характеру, присвячених подружжю, родині та вихованню дітей. Була учасницею Католицької Дії, провадила благодійну діяльність серед хворих. Її релігійність підтримала й розпалила віру чоловіка, і разом вони вступили в Рух християнського відродження і Фронт сім’ї.

 

Упродовж перших чотирьох років подружнього життя в них народилося троє дітей: Філіп (1906), Стефанія (1908), Чезаре (1909). Духовним керівником сім’ї став францисканець Пелегріно Паолі. У цінності його пастирської підтримки подружжя упевнилося 1914 року, коли на 4-му місяці вагітності Марії Луїзі поставили діагноз «передлежання плаценти» і веліли йти на аборт, бо так чи інакше це означає смерть дитини. Подружжя відмовилося від убивства дитини і поклалося на волю Божу. В квітні народилася у них здорова Енрічетта.

 

Своїх дітей вони виховували власним прикладом, присвячуючи їм кожну вільну хвилину. Щодня брали участь у св.Месах, разом молилися на Розарії, увечері спільно ставали навколішки перед розп’яттям…

 

1920 року вони здійснили інтронізацію Пресвятого Серця Ісусового у своєму домі – тобто присвятили Господньому Серцю свою сім’ю. Плодами глибокої релігійності родини стали покликання: Філіп став священиком, Стефанія – мнахинею-бенедиктинкою, Чезаре – трапістом. Енрікетта опікувалася батьками до старості.

 

Чисте подружжя

 

А через 20 років спільного життя, за порадою о.Паолі, подружжя Кваттроккі склало обітницю чистоти.

 

Це рішення було вираженням спільного віддання себе Богові, прагненням до взаємної глибокої духовної єдності та християнської досконалості. Марія сказала чоловікові: «Мій коханий, можеш бути певний, що моя любов до тебе й ніжність, яку ти в мене зараз викликаєш, набагато більші, ніж раніше. Зрозумій, що не ти не мусиш чекати неба, аби з’єднатися зі мною. Вже зараз ти зі мною так близько, як ніколи раніше. Господь Бог не розділяє, а єднає, бо Він є Любов. Бог – це Радість, а не смуток».

 

Луїджі помер 9 листопада 1951 року. Марія надалі публікувала статті й книжки, зокрема, автобіографічні спогади, в яких визнала, що й надалі відчуває присутність чоловіка і вірить, що вони знову з’єднаються в небі.

 

Марія Луїза померла 26 серпня 1965 року і спочиває обік чоловіка, на римському цвинтарі Віторкіано. Минули роки, й на їхній беатифікаційній св.Месі 21 жовтня 2001 року були присутні троє їхніх дітей, які самі вже мали під сотню років.

 

Парами до неба

 

Кватроккі – на сьогодні вже не єдине беатифіковане подружжя. 20 жовтня 2008 року в базиліці Лізьє були проголошені блаженними, також як подружня пара, Луї Мартен і Зелі Герен – батьки св.Терези від Дитятка Ісус. Постулатор процесу о.Антоніо Сангаллі сказав: «Ми б не мали святої Терези без таких батьків». Сама свята писала, що вони були гідні більше неба, ніж землі. У Мадридській дієцезії 9 липня 2008 року розпочато беатифікаційний процес подружжя Томаса Альвіра і Франциски Домініки Сузін. Вони одружилися 1939 року, мали дев’ятеро дітей, становили взірцеву християнську родину, були супернумераріями в Опус Деї: Томас – із 1947 року, як один з перших. Заснували 1963 року Товариство підтримки освітніх закладів – мережі шкіл, створюваних самим батьками, аби діти виховувалися згідно з їхніми переконаннями.

 

У Римі на дієцезіальному рівні триває процес Лючії Гваландріс і Сеттіміо Манеллі. Вони одружилися 1926 року, особисто знали св.Отця Піо, стали францисканськими терціаріями, народили 21 дитину (вижило 13). Один із синів заснував францисканську спільноту, а семеро внуків вступили в орден.

 

Молитва за заступництвом подружжя Кватроккі

 

Блаженні Маріє і Луїджі, які дали нам прекрасний взірець подружнього і сімейного життя, моліться за нас, щоб і ми, як ви, зуміли дотримати належну рівновагу поміж професійною працею, служінням ближньому та сімейним життям. Допоможіть нам, пригніченим стількома обов’язками, зайнятим і забіганим, знайти час на те, що в житті насправді важливе, і завжди розважливо розпізнавати, на що маємо присвячувати свій час і увагу.

Допоможіть нам правильно виконувати батьківські обов’язки і завжди цінувати спільно проведений час. Навчіть нас бачити потребу свідчення і доброго прикладу для наших дітей. Дайте, щоб ми завжди пам’ятали, що все, чого хочемо їх навчити, ми повинні показати власним прикладом життя.

Моліться, аби наш дім завжди – як і ваш – був осяяний Божим світлом, і щоб кожен, хто до нього входить, отримував любов і сімейне тепло. Моліться за всі сучасні родини, аби культивували справжні цінності й не марнували дарів, які їм довірені. Амінь.

Michał Gryczyński, Przewodnik Katolicki
DEON.pl / CREDO


Джерело:  Мандрівники Христа Царя

28.02.2012р. Б. / ПЦвУ (МП) вже вважає себе законним власником Почаївської лаври

 

Депутат від Партії регіонів Василь Горбаль – автор законопроекту №9690 «Про повернення об’єктів культурної спадщини релігійним організаціям», що був зареєстрований 12 січня 2012 року, запевнив, що його дітище має перспективи бути ухвалене парламентом. Про це він розповів 24 лютого на прес-конференції на тему «Чи повернуть Почаївську Лавру Православній Церкві в Україні (МП)?», інформує Православіє в Україні.

 

Разом із депутатом участь у брифінгу взяли намісник Почаївської Лаври архиєпископ Почаївський Володимир (Мороз), прес-секретар Предстоятеля ПЦвУ (МП) протоєрей Георгій Коваленко та соліст гурту «Брати Карамазови» Олег Карамазов. Усі вони в один голос запевняли, що повернення Почаївської лаври та Кременецького Богоявленського монастиря ПЦвУ (МП) є відновлення історичної "справедливості".

 

Василь Горбаль повідомив, що Кабміну доручено у 3-місячний термін вирішити питання відносно передачі об’єктів, розташованих в Кременецькому районі, Свято-Богоявленському жіночому монастирі Тернопільської єпархії та Почаївської Свято-Успенської Лаври Православній Церкві в Україні, а об’єктів, розташованих у Києві – Києво-Печерської Лаври без права відчуження і зміни цільового призначення переданих об’єктів. Депутат запевнив, що цей закон має перспективи. За його словами, список об’єктів культурної спадщини може навіть поповнитись, оскільки до нього звертаються представники інших релігійних організацій, які також піднімають питання щодо повернення релігійним організаціям культових будівель, які були відібрані за радянських часів.

 

Архиєпископ Почаївський ПЦвУ (МП) Володимир (Мороз) зауважив, що після розвалу СРСР культові споруди повертали усім конфесіям, окрім ПЦвУ(МП). Тому повернення Почаївської лаври їхній конфесії владика Володимир називає відновленням історичної справедливості.

 

«У Тернопільській області парафіям УГКЦ станом на 1 січня 2003 року передано у власність 669 храмів, з яких 264 є пам’ятниками історичного значення, Греко-католицькій громаді в місті Львові передано у власність древні пам’ятки історичного і культурного значення: Собор Святого Юра, Онуфріївський монастир, Преображенський собор, церква святого Андрія та ряд інших храмів і церковних споруд. З приводу цього ніхто не дискутував і не проводив ніяких громадських слухань. Натомість споруди Лаври ввели у Кременецько-Почаївський державний історико-архітектурний заповідник, з якого в 2003 році з Божою допомогою вдалося вийти», - сказав намісник Почаївської Лаври.

 

Прес-секретар Предстоятеля ПЦвУ протоєрей Георгій Коваленко нагадав, що в усьому світі церковне майно вже давно належить саме громаді та Церкві і що ПЦвУ досі не має статусу юридичної особи. А соліст гурту «Брати Карамазови» Олег Карамазов зізнався, що йому просто соромно бути учасником дискусії щодо повернення Почаївської Лаври Церкві, оскільки церковне повинно належати Церкві.

 

Законопроект №9690 «Про повернення об’єктів культурної спадщини релігійним організаціям», як раніше повідомляла РІСУ, викликав чимало дискусій у суспільстві. Глава УГКЦ Святослав (Шевчук), наприклад, заявив, що процедуру повернення церковного майна в Україні слід проводити вкрай обережно, не фаворизуючи при тому жодну із конфесій.

 

«Коли мова йде про передачу у власність культових споруд тій чи іншій конфесії я вже неодноразово висловлювався, що це не можна робити, фаворизуючи одну конфесію, бо і Католицька Церква, і Православна були покривджені у часи комуністичного режиму», - заявив Патріарх Святослав.

 

Передача церковних будівель, на його думку, повинна проходити прозоро, з урахуванням інтересів усіх конфесій.

 

Проти прийняття законопроекту № 9690, виступає і Патріарх УПЦ КП Філарет. Глава Київського Патріархату, звернтався навіть із листом до Віктора Януковича, де висловив своє занепокоєння, імовірною приватизацією Москвою українських святинь – Києво-Печерської та Почаївської лавр. Він застеріг Президента Україні, що у разі ухвалення цього законопроекту у державі серйозно погіршатся міжконфесійні стосунки.

 

Невдоволення законпроект викликав також в учасників руху «Українські святині – українському народу» У Тернополі, Києві, Луцьку, Рівному, Львові, Черкасах, Сумах й інших містах України вони провели громадські слухання та його обговорення цього контраверсійного законпроекту.

 

Як заявив координатор руху ««Українські святині – українському народу» Степан Барна, «у разі ухвалення цього законопроекту найвидатніші українські духовні й історичні святині опиняться в руках Російської церкви й Кіріла-Гундяєва».

 

Степан Барна нагадав, що під тиском громади подібний законопроект депутатів від Партії Регіонів Шенцева та Бута був відкликаний у 2011 році з парламенту.

 

«Тоді ми зібрали понад 100 тисяч підписів з вимогою зняти цей законопроект з розгляду. Сьогодні ми знову починаємо боротьбу проти нової антиукраїнської ініціативи регіоналів та комуністів. В тому числі через збір підписів й акції протесту», – зазначив Барна.

Джерела: РІСУ

Мандрівники Христа Царя

"Вовки в овечих шкірах..."

Та допоки ж це гадюче поріддя в "православних" одежах буде жити кривдою і брехнею, а не істиною? СХАМЕНІТЬСЯ НЕДОЛЮДИ, будьте люди! Невже ж ви не боїтеся Бога? Та ж ваші душі вмить оселяться в місці, де буде "плач і скрегіт зубів"!  І чим вам тоді допоможе та брехня, якою ви живете сьогодні? Чи несправедливо загарбані вами українські Святині? Де і в чому ви знайдете собі бодай якесь виправдання за свій злий намір, вибір та вчинки?

Катехит парафії Преображення Господнього р.Б. Леонід.

28.02.2012р. Б. / Правила посту в Українській Греко-Католицькій Церкві

 

Піст в практиці Церкви існує від самих початків. Але з бігом часу кожна із конфесій встановила свою практику посту. Слід однак пам’ятати, що основна мета посту – духовна, тобто, насамперед, потрібно постити від гріха, злих схильностей. У дні посту необхідно стримуватись від лихих діл, думок, слів; зберігати погідність духу, внутрішній мир та радість. Стримування від гріха набагато важливіше ніж стримування від їжі, хоча це також необхідне та допомагає поборювати гріх, вправлятись у духовному зрості, духовному житті. Нам же потрібно пам’ятати та виконувати і одне і друге.

 

Оскільки протягом двох останніх десятиліть Синод Єпископів УГКЦ не розглядав питання правил посту в докладний спосіб, а лише обмежився підтвердженням попередніх правил, які мають загальний характер (1), то на сьогоднішній день ці правила залишаються знову ж таки складні для однозначного визначення. Передовсім у питаннях, як повинен вірний постити в „середині” окремих періодів постів (декілька тижневих). Ієрархія УГКЦ у 1966 р., приймаючи, а патріарх Йосиф проголошуючи постанови про піст, внесла певні корективи у посну традицію нашої Церкви. На початку свого Послання та проголошення цих постанов, тодішній глава УГКЦ подає точну практику постів у нашій традиції. Згодом подає зміни, які вносяться у неї. З огляду на це, не слід вважати, що попередні практики повністю скасовані, та введені нові. Ці нові (з 1966 р.) постанови слід віднести до попередніх, змінюючи в них те, що змінила ієрархія УГКЦ. Зокрема, якщо йдеться про довготривалі пости, то зміни стосувались лише перших днів та першого і останнього тижнів. Усе інше, в цих періодах, слід залишити так як було (із певними модифікаціями стосовно молитов за споживання м’ясних страв). На це вказує і той факт, що патріарх Йосиф на початку свого документу чітко вказує та описує докладну практику посту в попередніх століттях та роках. Зокрема спірним та неоднозначним залишається питання першого і останнього тижнів Великого Посту. В постановах 1966 р. чітко вказана зміна: (тільки) перший і останній день без молочних та м’ясних продуктів. Натомість попередня, давня практика наказувала утриматись від згаданих продуктів увесь перший та останній тиждень. Однак йдучи в чітко зазначеному і рішучому напрямку змін, які відзначила та ввела ієрархія УГКЦ в 1966 р., слід прийняти практику записану у постановах 1966 р., тобто в першому та останньому тижні Великого Посту лише перший день посту та Страсна П’ятниця – суворий піст.

 

Тому, якщо співставити рішення та постанови греко-католицької ієрархії впродовж останніх декількох століть та пристосувати їх до останніх правил 1966 р. (2), то актуально зобов’язуюча практика посту в УГКЦ виглядатиме наступним чином:

 

Усі п’ятниці року зобов’язує піст від продуктів та страв із м’ясом (окрім загальниць).

 

Пилипівка (з 28 листопада по 6 січня): стримуватись від вживання продуктів та страв із м’ясом (тільки). А саме: у перший і останній день, а також у всі понеділки, середи і п’ятниці цього посту. В інші дні дозволено вживати усі види продуктів та страв. Винятком є Новий рік (31 грудня – 1 січня), коли, згідно із Розпорядженням Єпископів УГКЦ (3), дозволяється вживати усі види продуктів і страв та взагалі не зобов’язують правила посного дня (танці, святкування, тощо). В надвечір’я Різдва зобов’язує порядок посту, як і у надвечір’я Богоявління.

 

Надвечір’я Богоявління (18 січня): стримуватись від вживання тільки продуктів та страв із м’ясом. Проте слід зменшити кількість вживання їжі, тобто протягом дня їсти менше, ніж зазвичай. У підтвердженнях приписів стосовно посту глава УГКЦ І. Любачівський дав наступне пояснення цього: „…вдовольнятися дворазовою їжею до ситості, з додатковими скромними покріпленнями…” (4). Хоча постанова з 1966 р. дозволяла на одноразову їжу до ситості. Однак, оскільки Синод Єпископів УГКЦ в 2008 р. вказав на підтвердження постанов 1966 р., тому слід практикувати так, як подано у цій (1966 р.) постанові.

 

Великий Піст (кожного року в інший період, потрібно дивитись церковний календар): в перший день посту і у Страсну П’ятницю – суворий піст, тобто слід стримуватись від вживання продуктів і страв, які містять м’ясо, мають молочну основу, а також яєць. У інші тижні посту в понеділки, середи та п’ятниці (5) слід стриматись від продуктів і страв, що містять м’ясо; подібно, як і у страсну суботу. В інші дні (вівторок, четвер, суботу, неділю) дозволено усі види продуктів та страв. Заохочується (не має чіткого зобов’язання) (6), щоб у перший і останній тижні посту взагалі (у всі дні, окрім неділі) утримуватись від продуктів та страв, які містять м’ясо, а у середу та п’ятницю – також страв з молокопродуктів.

 

Петрівка (кожного року в інший період, потрібно дивитись церковний календар): стримуватись від вживання тільки продуктів та страв із м’ясом, а саме у перший і останній день, а також у всі понеділки, середи і п’ятниці посту. В інші дні дозволено вживати усі види продуктів та страв.

 

Успенський (кожного року в інший період, потрібно дивитись церковний календар): стримуватись від вживання тільки продуктів та страв із м’ясом. А саме: у перший і останній день, а також у всі понеділки, середи і п’ятниці посту, в інші дні дозволено вживати усі види продуктів та страв. Винятком є лише День Незалежності (24 серпня), коли, згідно із Розпорядженням Єпископів УГКЦ (7), дозволяється вживати усі види продуктів та страв і взагалі не зобов’язують правила посного дня (танці, святкування, тощо)

 

Усікновення голови св. Івана Хрестителя (11 вересня): стримуватись від вживання тільки продуктів та страв із м’ясом. Проте зменшити кількість вживання їжі, тобто протягом дня їсти менше, ніж зазвичай (8).

 

Воздвиження Хреста Господнього (27 вересня): стримуватись від вживання тільки продуктів та страв із м’ясом. Проте зменшити кількість вживання їжі, тобто протягом дня їсти менше, ніж зазвичай (9).

 

Постити зобов’язані вірні греко-католицької Церкви віком від 14 років і до дня 60-річчя. В посні дні зобов’язує також утримання від участі в гучних забавах, танцях та подібних заходах. Звільняються від будь-якого посту особи: хворі; тим, кому потрібне повноцінне харчування; особи після операції; матері в часі вагітності, родів та аж до закінчення годування грудьми; подорожуючі; ті, що важко працюють; харчуються в громадських їдальнях чи в гостях і не мають змогу вибору їжі; учні та студенти в період підготовки та здачі екзаменів чи сесії (коли організм потребує повноцінного харчування).

 

Немає обов’язку постити (загальниця), якщо у посний день випаде свято, що вшановує Господа чи Богородицю (але не святого). В окремих випадках звільняти від обов’язку постити може місцевий ієрарх (єпархіальний єпископ, протосинкел, синкел), парох, або сповідник, на підставі поданої прохачем причини.

 

Подана тут практика встановлена Єпископами УГКЦ тільки як мінімум, який зобов’язує вірних. Заохочується до практики давніх способів посту, суворіших ніж ці. Хоча при доборі особливо суворого постування необхідно порадитись із священиком, щоб підійти до цього питання розумно та без шкоди для фізичного і духовного здоров’я.

 

Не порушує посту приготування їжі на основі смальцю, тваринного жиру в цілому. Скажімо коли готуємо їжу: смажимо, заправляємо, додаємо. Також не порушує посту споживання їжі, яка готувалась з додаванням м’яса: коли в борщі чи супі (іншій страві) знаходиться м’ясо (при умові споживання лише самої страви, без м’яса, що у ній).

 

Що стосується слухання музики чи розважальних програм, то слід із виваженням ставитись до цього виду речей. Загально беручи заборону справляння та участі у гучних забавах (танцях) містить у собі і заборону гучного слухання музики, тощо. Звідси слідує, що заборонено лише гучно її слухати, тому можна слухати її у навушниках, потиху в кімнаті (не гучно). Проте слід зважати, щоб музика не звучала постійно, оскільки у Піст слід обмежити себе і у цій приємності. Також потрібно пам’ятати, що музика в цьому випадку (та й взагалі в цілому) повинна нести гармонію, позитив, бути будучою, корисною.

 

Ця публікація не має офіційного характеру, не може сприйматись, як документ, тощо. Становить виключно опрацювання офіційних документів УГКЦ та висвітлює позицію розуміння постанов про піст автором публікації. В своїй основі подані правила повністю відповідають актуально зобов’язуючим постановам ієрархії УГКЦ. Застереження, як вже було зазначено, можуть лише викликати правила подані для першого та останнього тижнів Великого Посту.

Джерела: ugcc-bg.org.ua

Мандрівники Христа Царя

26.02.2012р. Б. / Початок Великого посту - 27 лютого 2012 року

 

Коротка історія

Уже апостоли й перша християнська громада почали заміняти день жидівської Пасхи днем поминання Христових мук і смерті. Роковини Христової смерті були для них дуже сумним днем. Тож, щоб його належно відсвяткувати, вони зберігали піст у цей день. І так первісна християнська Пасха почала існувати у вигляді посту. Це була хресна Пасха. За свідченням святого Іринея (к. 125 — к. 203), про яке говорить історик Церкви Євсевій (к. 260 — к. 340), перший зародок нинішнього 40-денного посту в той час обмежу­вався одним-двома днями посту, який не вважався передпасхальним, а таки самою Пасхою.

 

У ІІІ столітті передпасхальний піст у деяких Церквах триває цілий тиждень. Це той час, який сьогодні звемо Страсним тижнем. При кінці ІІІ століття Великий піст уже сягає 40 днів. Від IV віку маємо перші свідчення про 40-денний передпасхальний піст. Перше свідчення дає нам Нікейський Собор, котрий каже, щоб помісні собори відбувалися "один перед Чотиридесятницею , щоб після усунення всякого неладу чистий дар приносився Богові, а другий під осінній час" (Правило 5).

 

Хоч говоримо про 40-денний піст, але у Східній Церкві він триває тільки 36 з половиною днів. Сім тижнів посту без субот і неділь — це 35 днів. До цього числа треба ще додати Велику суботу і половину ночі перед празником Пасхи, що також уважається посним, і тоді наша 40-ця матиме 36 і пів дня, що становить одну десяту цілого року.

 

Латинська Церква має 6-тижневий піст, бо вона й суботу зачисляє до посних днів, тобто у практиці й на Заході 40-ця мала тільки 36 днів. Та щоб мати повних 40 днів посту, латинська Церква в VII сторіччі додала ще чотири дні на початку посту. Тому Захід починає тепер свій піст у т. зв. "Попільну середу", тобто в середу нашого першого тижня посту.

 

Число 40, як числа 3, 7 і 9, з давніх-давен мало символічне значення. Тому воно ввійшло і до передпасхального посту радше в символічному, аніж буквальному значенні. У Старому Завіті читаємо про 40 днів потопу (Бут. 7, 4), про 40-літню мандрівку Ізраїля пустинею (Чис. 14, 33), про 40-денний піст Мойсея, поки він дістав від Бога таблиці закону (Вих. 34, 28), про 40-денну подорож пророка Іллі до гори Хорив (1 Цар. 19, 8). У Новому Завіті святе Євангеліє говорить, що 40-го дня Йосиф і Марія принесли Дитятко-Ісуса до святині, про 40-денний піст Ісуса Христа в пустині (Мт. 4, 2), про 40-денне перебування Його на землі після свого воскресення (Ді. 1, 2).

 

Хоч наші часи принесли багато змін щодо церковних законів, традиції й дисципліни, і хоч після Другого Ватиканського Собору прийшло значне злагіднення всіх постів взагалі включно з Великим постом, все-таки й сьогодні час Чотиридесятниці має своє велике значення для нашого духовного життя. Може сьогодні через різні причини ми не можемо так строго постити, як постили колись наші предки, але й сьогодні над нами тяжить обов'язок духовного посту, боротьби з нашими гріхами і злими нахилами, обов'язок молитви, практики чеснот та добрих діл. І якраз ця наша духовна обнова є властивою і найважливішою метою святого Великого посту.

 

 

Проповідь

Святе Письмо про Покаяння.

1.Покаяння - Тайна.

Вступний текст.

«Кому відпустите гріхи — відпустяться, кому ж затримаєте - затримаються» (Ів. 20,.23).

Христос дав усяку владу Петрові й Апостолам та їх наслідникам: «Тож і я тобі заявляю, що ти - Петро (скеля), і що я на цій скелі збудую Церкву і що пекельні ворота її не подолають. Я дам тобі ключі Небесного Царства, і що ти на землі зв'яжеш, те буде зв'язане на Небі; і те, що ти на землі розв'яжеш, те буде розв'язане й на Небі» (Мт. 16.18-19).

Христос дає владу, котру раніше обіцяв: «Як мене послав Отець, так я посилаю вас. Це промовивши, дихнув на них і каже їм: Прийміть Духа Святого! Кому відпустите гріхи - відпустяться їм, кому ж затримаєте - затримаються» (Ів. 20.21-23).

Христос прощав гріхи та проповідував прощення гріхів: «от принесено до нього розслабленого, що лежав на ношах. Побачивши їхню віру, Ісус сказав розслабленому: Бадьорися, сину, твої гріхи відпускаються» (Мт. 9.2).

Апостоли розуміли, що треба виявити й отримати прощення за поважні наші гріхи: «Щоб, коли я знову прийду, мій Бог задля вас не принизив мене, і щоб я не оплакував тих багатьох, які раніше згрішили й не покаялись у нечистоті, розпусті та в безсоромності, яких були допустилися» (II Кор. 12, 21).

 

Важливість покаяння.

«Якщо не покаєтеся, усі загинете так само» (Лк. 13, 3).

«Покайтеся, бо Небесне Царство близько» (Мт. 4, 17).

«Бо коли живете за тілом, то помрете. Як же ви духом умертвляєте тілесні вчинки, будете жити» (Рим. 8, 13).

«Тож покайтеся і наверніться, щоб ваші гріхи були стерті» (Ді. З, 19).

«Злоба грішника його ж убиває, і ті, що ненавидять праведника, зазнають кари» (Пс. 14, 22).
«Тому і ви будьте готові, бо Син Чоловічий прийде тієї години, що про неї ви й не думаєте» (Мт. 24, 44).

 

Як часто треба прощати.

«Тут підійшов Петро й каже до нього: Господи! Коли мій брат згрішить проти мене, скільки разів маю йому простити? Чи маю до сімох разів прощати? — Ісус промовив до нього: Не кажу тобі: До сімох разів, але — до сімдесяти разів по сім» (Мт 18.21-22).

 

Висновок.

«Сповідайте, отже, один одному гріхи ваші й моліться один за одного, щоб вам видужати. Ревна молитва праведника має велику силу» (Як. 5, 16)

 

2.Покаяння - чеснота

 

Вступний текст.

«Як не покаєтеся, усі загинете так само» (Лк. 13, 3).

И перш усього проповідує Христос: «3 того часу Ісус почав проповідувати і говорити: Покайтеся, бо Небесне Царство близько» (Мт. 4.17).

Умертвіння: «Бо коли живете за тілом, то помрете. Як же ви духом умертвляєте тілесні вчинки, будете жити» (Рим. 8.13).

Покута спричинить радість у Небі: «Отже, кажу вам, що на небі буде більше радості над одним грішником, що кається, ніж над дев'ятдесят дев'ятьма праведниками, що їм не треба покаяння» (Лк. 15.7).

Покута змиває гріх: «Петро ж до них: Покайтесь, - каже, - і нехай кожний з вас охреститься в ім'я Ісуса Христа на відпущення гріхів ваших, і ви приймете дар Святого Духа» (Ді. 2.38). «Тож покайтеся і наверніться, щоб ваші гріхи були стерті» (Ді. 3.19).

Ісус Христос покутував «Він постив сорок день і сорок ночей і нарешті зголоднів» (Мт. 4.2).
Святий Павло також покутував «А умертвляю своє тіло і поневолюю, щоб, проповідуючи іншим, я сам, бува, не став непридатним» (І Кор. 9.27).

(Використано книгу: «Слова Святого Письма під озвагу всім і для проповідника», в-во о.о.Василіян, Торонто (Канада), 1968, с.с. 75-77).

 

Святі Отці Церкви про покаяння.

 

Преподобний Єфрем Сирійський: «Оскарження себе самого»: «Не хочу підкорятися, але люблю, щоби мені підкорялися. Не хочу, щоб мене ображали, та ображаю інших. Не люблю, коли мене звинувачують, але часто звинувачую інших. Не хочу слухати критики, проте люблю критикувати. Не хочу прощати, але шукаю прощення. Не прагну розуміти інших, однак домагаюся, щоби мене розуміли. Не хочу виконувати наказів, та люблю їх давати. Мудрий я на те, щоби давати поради, але не на те, щоб їх виконувати. Вказую, що треба робити, а роблю те, що не треба».

Преподобний Іван Касіян: «Досконале покаяння полягає в тому, щоб більше не чинити тих гріхів, у яких розкаюємося і в яких винуватить нас сумління. Свідченням же спокути за них з нашого боку, а з їхнього - нам прощення слугує вигнання з нашого серця навіть самого потягу до гріха».

Преподобний Ісаак Сирійський: «Покаяння - це друга благодать, яка народжується з віри і страху. А страх - це батьківський жезл, що керує нами, допоки не досягнемо духовного раю благ, - от тоді він і відходить від нас.

Сморідне море між нами і мисленним раєм зможемо подолати лише на човні покаяння, де є веслярі страху. Але якщо вони не кермують човном, на якому через море цього світу ми переходимо до Господа, то в цьому сморідному морі ми й потонемо.

Покаяння - це корабель, його стерновий - страх, а любов - Божественна пристань. Страх запроваджує нас до корабля покаяння, перевозить через сморідне море життя і кермує нами до Божественної пристані, якою є любов. До цієї пристані приходять усі - струджені й обтяжені - через покаяння. І коли ми осягнули любов, то осягнули й Господа, тоді й шлях наш подоланий».

Преподобний Максим Ісповідник. Брат запитав: «Чому, отче, немає в мене скрухи?» Старець відповів: «Бо не маємо ми з тобою перед нашими очима Божого страху, бо стали ми сховищем усілякого зла і нехтуємо страшні погрози Господа як беззмістовні марева. Плід покаяння - це безпристрасність душі, а безпристрасність є стиранням гріха. Коли ж і надалі пристрасті то дошкуляють нам, то полишають нас, знай - цілковитої безпристрасності ми ще не здобули».

Преподобний Антоній Великий: «Удень і вночі болій за свої гріхи.

Не роздумуй у своєму умі над колишніми своїми гріхами, аби не відновилися вони знову. Будь певен, що їх прощено тобі тоді, коли ти віддався Господеві й покаянню, та не май жодного сумніву в цьому. Про втіхи і приємності, якими ти був поглинутий у часи свого недбальства, не згадуй і мови про них не заводь, кажучи: це вчинив чи то порушив, - бо це може стати причиною твого падіння. Про пристрасті, яким ти служив у світі, і зовсім не згадуй, аби не постали їхні давні пожадання і це не послужило б для тебе спокусою.

Блаженний авва Зосима. В устремліннях волі - уся сила. Палка воля враз здатна принести Господеві більше Йому благовгодного, ніж тривалі труди, звершені без неї. Млява і лінива воля є бездіяльною.

Навіть, якщо хтось і проживе Матусаїлові роки, але не пройде прямою дорогою, якою йшли всі святі, - а я говорю про дорогу безчестя і несправедливих дорікань та мужнього їх перенесення, - той не осягне ні великого, ні малого і не здобуде скарбу, який захоронений у заповідях, а лише надаремно розтратить свої літа».

Ілля і Екдик: «Ті, що не схильні до покаяння, частіше грішать. Тим же, які грішать не зі схильности, покаяння доступніше, проте потреба в ньому виникає не так часто».

Преподобний Іван Ліствичник: «До того, як упадемо в гріх, біси малюють нам Господа чоловіколюбним, а після падіння - неприступно строгим».

Святий Григорій Синайський: «Зазнати докорів сумління тут чи в майбутньому судилося не всім, а лише тим, хто ухилився від віри й любові. Сумління, тримаючи напоготові меч ревносте і викривання, мучить не жаліючи. Того, хто противиться гріхові й плоті, воно потішає, а того, хто їм потурає, переслідують торту¬ри сумління, допоки не розкається. А якщо ж не покається, муки переходять з ним в інше життя, де триватимуть вічно».

(«Християнське життя за Добротолюбієм», Свічадо, 2008 рік)

о. Володимир Фарат



Для створення сторінки використано такі видання:
Катрій Ю. Пізнай свій обряд. - Видавництво Отців Василіян, 2004;
"Сівач", лютий 2012 Ч. 3 (149) рік 14
Збірник проповідей "Сівач".


Джерела: www.ugcc.org.ua

Мандрівники Христа Царя

26.02.2012р. Б. / Неділя сиропусна, прощення

 

Неділя сиропусна, прощення. Спомин Адамового вигнання.
Преп. Мартиніяна.

 

Сиропусна неділя

Напередодні Великого посту, благодатного часу підготовки до найбільшого празника у церковному році - Христового Воскресіння - Свята Церква нас закликає до правильного розуміння посту, молитви та милостині.

Піст - це відречення приємностей заради Бога. Слід постити з наміром опанування пристрастей і зросту в чеснотах. Молитися треба в покорі й з добрим наміром. Милостиню необхідно чинити так, щоб "права рука не знала, що робить ліва". Бог не буде нагороджувати за жодне діло, вчинене з лицемірства, тобто з наміром подобатися і догодити людям. Це не означає, що постити, молитися чи давати милостиню слід тільки таємно. Ми зобовязані давати добрий приклад іншим людям, щоб вони, бачивши наші добрі діла, прославляли Отця нашого, що на небі.

У цей час Великого посту відречімся усього, що перешкоджає нам на шляху до святості, посилюймо наші молитви і діла милосердя з наміром очиститися від наших грішних звичаїв і стати гідними звання дітей Божих.

 

Святий Мартиніян

Святий Мартиніян з юних літ полюбив Бога, тому пішов у пустелю, де проживав у печері неподалік Кесарії Палестинської в Малій Азії. Там він вів надзвичайно суворе аскетичне життя.

Згідно з переказами одна жінка на ім'я Зоя за спокусою сатани марно намовляла його покинути чисте, посвячене Богові життя. Опісля Зоя покаялася і вступила до монастиря, а Мартиніян перейшов жити на острівець серед моря. Згодом він повернувся на сушу, де в молитві й пості вів богоугодне життя аж до своєї праведної смерті.

 

Послання ап. Павла до Римлян 13, 11-14, 4

Браття, тепер ближче нас спасіння, ніж тоді, як ми увірували. Ніч проминула, день наблизився. Відкиньмо, отже, вчинки темряви і одягнімся у зброю світла. Як день, поводьмося чесно: не в ненажерстві та пияцтві, не в перелюбі та розпусті, не у сварні та заздрощах; але вдягніться у Господа Ісуса Христа і не дбайте про тіло в похотях. Слабкого в вірі приймайте, не вступаючи з ним у суперечки. Один вірить, що можна все їсте, а слабкий хай їсть городину Хто їсть, хай не гордує тим, що не їсть; а хто не їсть, хай не судить того, що їсть, бо Бог його прийняв. Ти хто, що судиш чужого слугу? Своєму господеві стоїть він або падає; але він стоятиме, бо Господь може підтримати його.

 

Євангеліє від Матея 6, 14-21

Сказав Господь: Якщо відпускаєте людям прогрішення їх, відпустить і вам Отець ваш Небесний. А якщо не відпускаєте людям прогрішень їх, ні Отець ваш не відпустить вам прогрішень ваших. Коли ж постите, не будьте сумні, як лицеміри, бо вони похмурюють свої лиця, щоб показатися людям, що постять. Істинно кажу вам, що вони приймають свою нагороду. А ти, коли постиш, помаж свою голову і лице своє умий, щоб ти, постячи, не явився людям, а Отцю твоєму, що в тайні. І Отець твій, що видить у тайні, воздасть тобі явно. Не скривайте собі скарбів на землі, де черв і тля тлить і де злодії підкопуються і крадуть. А скривайте собі скарб на небі, де ні черв, ні тля не тлить, і де злодії не підкопуються, ні не крадуть. Бо де є скарб ваш, там буде і серце ваше.

Джерела: www.ugcc.org.ua

Мандрівники Христа Царя