ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
– довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

Показ дописів із міткою Таїнство. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою Таїнство. Показати всі дописи

неділя, 11 березня 2012 р.

11.03.2012р. Б. / Папа про Таїнство сповіді


Між святістю та Таїнством Сповіді існує дуже тісний зв'язок, засвідчений численними святими в історії християнства. Про це під час приватної аудієнції нагадав учасникам курсу для священиків-сповідників Папа Бенедикт XVI. 
 
Від 5 до 9 березня у Римі, в приміщенні Апостольської Пенітенціарії відбувався курс для сповідників. Це вже 23 раз поспіль Ватикан організовує кількаденний курс для священиків-сповідників, як також і для тих, які приготовляються до священичого служіння, маючи на меті висвітлити богословський, духовний, моральний і канонічний аспект Святої Тайни Покаяння, наголосити на її суті, значенні і найважливіших елементах та допомогти священнослужителям знайти відповіді на актуальні запитання, пов’язані з уділенням цієї Святої Тайни. 

9 березня, з нагоди закінчення цьогорічного курсу, в апостольському палаці його учасників прийняв на приватній аудієнції Папа Бенедикт ХVІ. На початку своєї промови Святіший Отець привітав кардинала Мануеля Монтейро де Кастро, який цього року вперше як Головний Пенітенціарій очолив організований курс для сповідників, а також усіх тих, що спричинились до організації та успішного проведення даного формаційного курсу і всіх його учасників. 

Звертаючись до присутніх, Папа наголосив на тому, що Святі Тайни і звіщення Божого Слова ніколи не повинні бути розділені, адже згідно із вченням самого Ісуса, звіщення Божого Царства є метою Його послаництва, проте це звіщення не є лише промовою, але, одночасно, воно включає у себе й діяння. Священик представляє Христа, продовжує Його послаництво за допомогою «слова» та «Святих Тайн». Папа підкреслив, що вже сама Свята Тайна Примирення є звіщенням, а, отже, й шляхом нової євангелізації. 

Далі Папа пригадав, що між святістю та Святою Тайною Покаяння існує дуже тісний зв'язок, засвідчений численними святими в історії християнства. Справжнє навернення серця, що є відкритістю на перемінюючу та відновлюючу дію Бога, є двигуном, рушійною силою будь-якої реформи і стає правдивою євангелізаційною силою. «У сповідальниці розкаяний грішник, через безкорисливу дію Божого милосердя, отримує виправдання, прощення та освячення, залишає стару людину, щоб одягнутись у нову», – зазначив Бенедикт ХVІ, наголошуючи, що лише той, хто дозволяє Божій ласці його відновити, може нести у собі, а, отже, і звіщати іншим Добру Новину про спасіння. 

«Дорогі священики, дорогі диякони, які приготовляєтесь до священства, в уділенні цього Таїнства вам дана чи вам буде дана можливість бути знаряддями завжди відновленої зустрічі людей з Богом», – мовив далі Святіший Отець додаючи, що до служителів цієї Святої Тайни звертатимуться люди з причини свого гріховного стану та великого бажання змінитись, благаючи Божого милосердя. Папа запевнив учасників курсу у тому, що вони будуть співробітниками та головними діючими особами багатьох можливих «нових початків», що це пенітенти будуть до них приходити, усвідомлюючи, що справжнє значення кожного нового початку не полягає, насамперед, у залишенні минулого грішного способу життя, а в прийнятті Ісуса Христа та у відкритості на Його присутність, що є завжди новою і завжди спроможною перемінити та просвітлити усі наші темні сторони. 

За словами Бенедикта XVI нова євангелізація розпочинається також і з Сповідальниці, тобто, розпочинається від таємничої зустрічі між невичерпною потребою-запитанням людини і Божим милосердям, що є єдиною гідною відповіддю на прагнення людини до нескінченного. І якщо звершення Таїнства сповіді буде тією зустріччю, і якщо у ній вірні досвідчуватимуть безмежного подарованого нам Божого милосердя, то вони самі стануть свідками святості, що є метою нової євангелізації. 

На закінчення Папа пригадав, що це є актуальною правдою не лише для мирян, але, в особливий спосіб, для священиків, адже служитель Таїнства співпрацює для нової євангелізації через відновлення, перш усього, себе самого, своєї свідомості, що і він є пенітентом та потребує сакраментального прощення. Після чого Папа побажав присутнім священикам і дияконам, щоб новизна Христа завжди була центром та рацією їхнього священства, щоб усі ті, які їх зустрічають, завдяки їхньому служінню, могли сказати разом з святими Андрієм та Іваном: «Ми знайшли Месію» (Ів.1,41). А закінчилась зустріч спільною молитвою «Отче Наш» та апостольським благословенням.


За матеріалами: Радіо Ватикан

Джерело:  КРЕДО 

середа, 29 лютого 2012 р.

29.02.2012р. Б. / Святість для двох


Винесення до слави вівтаря подружньої пари, які осягнули святість у шлюбі та сімейному житті, було нечуваною справою в історії Церкви. Беатифікація на межі ІІІ тисячоліття стала не просто прецедентом, а першою ластівкою переламу в християнській духовності до «святості удвох».
 
Всі покликані до святості, але кожен іде до неї власним шляхом. Одним із них, як нагадав блаж.Йоан Павло ІІ в Апостольському повчанні «Familiaris consortio», є подружнє життя. В день 20-річчя цього повчання, 21 жовтня 2001 року, й відбулась перша беатифікація подружньої пари.
 
Промовистим і є той факт, що літургійний спомин подружжя Кватроккі призначено на 25 листопада – день їхнього шлюбу. Зазвичай днем спомину стає смерть – день «народження для неба». Отже, для них «народженням для неба» визнано початок подружнього життя.
 
Кватроккі
 
Марія Луїза Корсіні і Луїджі Белтраме Кватроккі побралися 1905 року в базиліці Санта Марія Маджоре. Луїжді походив з Катанії, але зростав у Римі, куди переїхала сім’я. Вивчився на адвоката, був промотором скаутінгу (рух, заснований Робертом Баден-Пауелом; в Україні відомий як організація «Пласт»). Поглиблював свої знання релігії в Григоріанському університеті. Кілька разів відмовлявся зайняти високі посади, оскільки їх пропонував режим Муссоліні, а католик Кватроккі не хотів мати нічого спільного з фашистами. Марія Луїза народилась у Флоренції, належала до давнього князівського роду Корсіні (з якого, між іншим, походив Лоренцо Корсіні – Папа Климент ХІІ, 1730-1740). Її родина також свого часу перебралася до столиці, де Марія вивчилась на гуманітарія і написала кілька книжок. Пізніше свій хист до писання вона використовувала на шпальтах католицької преси, уклала кілька видань формаційно-аскетичного характеру, присвячених подружжю, родині та вихованню дітей. Була учасницею Католицької Дії, провадила благодійну діяльність серед хворих. Її релігійність підтримала й розпалила віру чоловіка, і разом вони вступили в Рух християнського відродження і Фронт сім’ї.
 
Упродовж перших чотирьох років подружнього життя в них народилося троє дітей: Філіп (1906), Стефанія (1908), Чезаре (1909). Духовним керівником сім’ї став францисканець Пелегріно Паолі. У цінності його пастирської підтримки подружжя упевнилося 1914 року, коли на 4-му місяці вагітності Марії Луїзі поставили діагноз «передлежання плаценти» і веліли йти на аборт, бо так чи інакше це означає смерть дитини. Подружжя відмовилося від убивства дитини і поклалося на волю Божу. В квітні народилася у них здорова Енрічетта.
 
Своїх дітей вони виховували власним прикладом, присвячуючи їм кожну вільну хвилину. Щодня брали участь у св.Месах, разом молилися на Розарії, увечері спільно ставали навколішки перед розп’яттям…
 
1920 року вони здійснили інтронізацію Пресвятого Серця Ісусового у своєму домі – тобто присвятили Господньому Серцю свою сім’ю. Плодами глибокої релігійності родини стали покликання: Філіп став священиком, Стефанія – мнахинею-бенедиктинкою, Чезаре – трапістом. Енрікетта опікувалася батьками до старості.
 
Чисте подружжя
 
А через 20 років спільного життя, за порадою о.Паолі, подружжя Кваттроккі склало обітницю чистоти.
 
Це рішення було вираженням спільного віддання себе Богові, прагненням до взаємної глибокої духовної єдності та християнської досконалості. Марія сказала чоловікові: «Мій коханий, можеш бути певний, що моя любов до тебе й ніжність, яку ти в мене зараз викликаєш, набагато більші, ніж раніше. Зрозумій, що не ти не мусиш чекати неба, аби з’єднатися зі мною. Вже зараз ти зі мною так близько, як ніколи раніше. Господь Бог не розділяє, а єднає, бо Він є Любов. Бог – це Радість, а не смуток».
 
Луїджі помер 9 листопада 1951 року. Марія надалі публікувала статті й книжки, зокрема, автобіографічні спогади, в яких визнала, що й надалі відчуває присутність чоловіка і вірить, що вони знову з’єднаються в небі.
 
Марія Луїза померла 26 серпня 1965 року і спочиває обік чоловіка, на римському цвинтарі Віторкіано. Минули роки, й на їхній беатифікаційній св.Месі 21 жовтня 2001 року були присутні троє їхніх дітей, які самі вже мали під сотню років.
 
Парами до неба
 
Кватроккі – на сьогодні вже не єдине беатифіковане подружжя. 20 жовтня 2008 року в базиліці Лізьє були проголошені блаженними, також як подружня пара, Луї Мартен і Зелі Герен – батьки св.Терези від Дитятка Ісус. Постулатор процесу о.Антоніо Сангаллі сказав: «Ми б не мали святої Терези без таких батьків». Сама свята писала, що вони були гідні більше неба, ніж землі. У Мадридській дієцезії 9 липня 2008 року розпочато беатифікаційний процес подружжя Томаса Альвіра і Франциски Домініки Сузін. Вони одружилися 1939 року, мали дев’ятеро дітей, становили взірцеву християнську родину, були супернумераріями в Опус Деї: Томас – із 1947 року, як один з перших. Заснували 1963 року Товариство підтримки освітніх закладів – мережі шкіл, створюваних самим батьками, аби діти виховувалися згідно з їхніми переконаннями.
 
У Римі на дієцезіальному рівні триває процес Лючії Гваландріс і Сеттіміо Манеллі. Вони одружилися 1926 року, особисто знали св.Отця Піо, стали францисканськими терціаріями, народили 21 дитину (вижило 13). Один із синів заснував францисканську спільноту, а семеро внуків вступили в орден.
 
Молитва за заступництвом подружжя Кватроккі
 
Блаженні Маріє і Луїджі, які дали нам прекрасний взірець подружнього і сімейного життя, моліться за нас, щоб і ми, як ви, зуміли дотримати належну рівновагу поміж професійною працею, служінням ближньому та сімейним життям. Допоможіть нам, пригніченим стількома обов’язками, зайнятим і забіганим, знайти час на те, що в житті насправді важливе, і завжди розважливо розпізнавати, на що маємо присвячувати свій час і увагу.

Допоможіть нам правильно виконувати батьківські обов’язки і завжди цінувати спільно проведений час. Навчіть нас бачити потребу свідчення і доброго прикладу для наших дітей. Дайте, щоб ми завжди пам’ятали, що все, чого хочемо їх навчити, ми повинні показати власним прикладом життя.

Моліться, аби наш дім завжди – як і ваш – був осяяний Божим світлом, і щоб кожен, хто до нього входить, отримував любов і сімейне тепло. Моліться за всі сучасні родини, аби культивували справжні цінності й не марнували дарів, які їм довірені. Амінь.


Michał Gryczyński, Przewodnik Katolicki
DEON.pl / CREDO


Джерело:  Мандрівники Христа Царя

середа, 22 лютого 2012 р.

22.02.2012р. Б. / У Римі обговорювали труднощі молодих сімей


 

  Будувати тривку сім’ю, яка б сприяла загальному добру суспільства. Це одна із тем, яка розглядалась під час наукового семінару, що відбувся у Римі, в Папському Латеранському університеті і був присвячений першим рокам подружжя. 
 
Йшлося також і про труднощі молодих сімей в період кризи, не тільки економічної. Перші роки подружжя є вирішальними для дальшого спільного життя і у сучасному суспільстві, коли переважно працюють і чоловік, і дружина, дедалі важче знайти рівновагу між часом, на сім’ю і на професійне життя. Мета полягає в гармонізації цих двох аспектів, наголосив один із доповідачів, професор Карл Андресон. Не існує рецептів на негайне вирішення цього питання. Молоді подружжя повинні зрозуміти, що мають покликання і до сімейного життя, і до професійного, та що ці два покликання вкорінені у християнському покликанні до любові, де вони можуть знайти рівновагу, коли починають з’являтися різні проблеми. 

Доктор Франческо Беллетті звернув увагу на легковажне ставлення до сім’ї з боку ЗМІ, адже родина переважно представлена як непослідовне, безвідповідальне середовище, де ніколи не існує планів «назавжди». 

О. Карло Роккетта з Перуджі підкреслив, що нерідко подружні пари недооцінюють Святу Тайну Подружжя, завдяки якій вони ніколи не є самотніми – Христос крокує поруч із ними. Треба допомогти подружнім парам усвідомити богословську цінність цієї Святої Тайни, яка не є тільки церемонією чи благословенням. У світлі Святого Письма і науки Церкви подружжя – це нерозривний союз, заснований самим Богом. Свята Тайна – це видимий знак, завдяки якому люди, які її отримують, збагачуються невидимою Божою благодаттю. Тому і подружня пара, що укладає шлюб перед Богом і Церквою, отримує Божу благодать, яка їх освячує і зміцнює, перетворює їхні серця, вчиняючи здатними любити одне одного як Христос полюбив Церкву. 


За матеріалами: Радіо Ватикан

Джерело:   КРЕДО

вівторок, 14 лютого 2012 р.

Важкі питання. Вона - католичка, він – розлучений православний. Чи можливий шлюб?


ПИТАННЯ: «Як бути молодим людям, які закохані, але є нюанси: вона - практикуюча католичка і у шлюбі не перебувала, він хрещений у Православній Церкві, був одружений, але за законом розлучений, має двох дітей. Шлюб тривав близько десяти років і був розірваний через зраду дружини. Як бути, якщо вони хочуть одружитися, але він був вінчаний? У Православній Церкві є обряд розвінчання. Чи можливо для них отримати шлюб в Католицькій Церкві і які треба для цього виконати умови? ».
 
ВІДПОВІДЬ: Ми припускаємо, що з цим питанням до нас звернулася католицька сторона, тому, звичайно, розглянемо його з точки зору католицького вчення про Таїнство Шлюбу. Але, перш за все, нам хотілося б відзначити, на основі знайдених нами православних матеріалів, що все ж ніякого «обряду розвінчання» в Православній Церкві не існує. Розлучений не проходить ніякої процедури розірвання попереднього шлюбу, а лише отримує благословення на укладення другого або навіть третього шлюбу. Процитуємо, наприклад, портал «Православ'я та сучасність": «Церква не дає «благословення подружжю розлучатися ». Церква, по поблажливості до людської немочі, у разі, якщо шлюб розпався з вини одного з подружжя, визнає факт розпаду цього шлюбу і благословляє невинній стороні повторне вінчання тоді, коли у людини є бажання вступити в другий шлюб. У сучасній практиці при вирішенні подібних питань церква керується положеннями документа «Основи соціальної концепції Російської Православної Церкви». У 1918 році Помісний Собор Російської Православної Церкви в «Визначенні про підстави до розірвання шлюбного союзу, освяченого Церквою», визнав як такі, крім перелюбу і вступу однієї зі сторін в новий шлюб, також відхід чоловіка або дружини від Православ'я, протиприродні вади, нездатність до шлюбного співжиття, що настала до шлюбу чи стала наслідком навмисного самоскалічення, захворювання проказою або сифілісом, тривала відсутність безвісті, засудження до покарання разом з позбавленням всіх прав і майна, посягання на життя чи здоров'я дружини або дітей, кровозмішення,  невиліковна тяжка душевна хвороба і зловмисне покинення одного з подружжя іншим. В даний час цей перелік підстав до розірвання шлюбу доповнюється такими причинами, як захворювання на СНІД, медично засвідчені хронічний алкоголізм чи наркоманія.

Церковні таїнства не мають зворотної сили, тому, за канонами Церкви, ніяких «розвінчань» не передбачається. Церква може тільки зі скорботою констатувати той факт, що шлюб розпався через, наприклад, невірність одного з подружжя. У разі, якщо одна зі сторін невинна, їй дозволяється повторний церковний шлюб. Православна Церква, допускаючи повторні шлюби, сходить до людської немочі, тому в чині вінчання «другошлюбних» читаються особливі покаянні молитви ».

Отже, це - з православної точки зору. Але, зрозуміло, католицька сторона не може керуватися цими принципами. По-перше, згідно канону 1085 Кодексу канонічного права, «недійсно намагається вступити в шлюб той, кого утримує зв’язок попереднього шлюбу». Католик може укласти шлюб тільки з людиною, яка ніколи не укладала дійсного Таїнства Шлюбу. Але Таїнство Подружжя може бути визнане недійсним, і у таких випадках нове вінчання можливе. Що ж означає визнання шлюбу недійсним? Це - не анулювання дійсного Таїнства, а визнання того, що Таїнства в принципі не було, оскільки для його дійсного укладення були відсутні якісь необхідні умови. Зокрема, перед вступом у шлюб майбутнє подружжя повинно прийняти ціль і певні конститутивні елементи шлюбу, а саме: продовження роду, вірність і нерозривність. Якщо перед вступом у шлюб хтось із подружжя виключає одну з цих характеристик, то шлюб може бути визнано недійсним. Наприклад, якщо, вступаючи в шлюб, подружжя свідомо не виключають можливість його розірвання або мають намір відмовитися від дітонародження, це може стати причиною до визнання його недійсним, але тільки після ретельного аналізу ситуації. Мова йде не про те, що сталося вже після вінчання, а про те, як було налаштоване подружжя саме в момент укладення шлюбу. Таким чином, католицький церковний суд може визнати попередній шлюб православного недійсним відповідно до законів Католицької Церкви.

Якщо католичка бажає вийти заміж за розлученого православного, то вона повинна дочекатися визнання його шлюбу недійсним відповідно до законів, які існують в Католицькій Церкві. Для цього необхідно звернутися в церковний суд. Католицька Церква в жодному разі не допускає розлучення, і благословення на укладення шлюбу з боку православного архиєрея не може визнаватися для неї дійсним. І якщо католичка все ж укладе шлюб з розведеним православним згідно законів Православної Церкви, то для Католицької Церкви її шлюб буде недійсним і, як наслідок, вона втратить можливість приймати Причастя в Католицькій Церкві і, звичайно, у Православній Церкві у неї також не буде такої можливості .

Крім Кодексу канонічного права, ми можемо привести документи, в яких розглядається саме така ситуація: укладення Таїнства шлюбу між католицькою і православною сторонами, одна з яких зв'язана попереднім шлюбом. Зокрема, існує Декрет про канонічне одруження, виданий Італійською єпископською конференцією. Він ясно говорить: «Католики не можуть бути допущені до укладення шлюбу з хрещеними некатоликами, а також з нехрещеними, зв'язаними попередніми узами з іншою особою, яка не є католиком, навіть якщо попередній зв’язок було розірвано якою-небудь некатолицькою релігійною  чи цивільною владою».

Верховний суд Апостольської сигнатури видав в 2006 році Декларацію про правову цінність рішень Румунської Православної Церкви з приводу розірвання шлюбу. У документі, по-перше, підкреслюється, що Таїнство Подружжя, що здійснюється в Православній Церкві, розглядається Католицькою Церквою як дійсне. І у випадку, якщо б церковний трибунал Православної Церкви оголосив про недійсність укладеного в ній шлюбу, Католицька Церква, після необхідного аналізу, могла б визнати рішення православного трибуналу. Але проблема в тому, що Православна Церква не проводить процесів щодо визнання шлюбу недійсним, а лише дає благословення на наступний шлюб, розриваючи попередній (мова йде про практику розірвання шлюбу в Румунській Церкві). І практику допущення архиєреєм до нового шлюбу ні в якому разі не можна прирівнювати до довгого і ретельного процесу, що передує рішенню католицького трибуналу про визнання шлюбу недійсним.

Отже, що можна конкретно порадити дівчині, яка бажає вступити в шлюб з розлученим православним? Насамперед їй слід звернутися в церковний трибунал її єпархії та викласти суть справи. Цілком ймовірно, що знайдуться підстави для того, щоб католицький трибунал зміг визнати попередній шлюб православної сторони недійсним - те, що зазвичай називають «анулюванням». При будь-якому ж рішенні церковного суду віруюча людина покликана покладатися на Господа, молитися і приступати до Таїнств Покаяння та Євхаристії, у всіх своїх вчинках і рішеннях ставлячи на перше місце дружбу з Богом, яку розриває гріх, і пам'ятаючи про те, що без Бога ми не зможемо побудувати міцного дому. «Якщо Господь не будує дому, даремно працюють його будівничі» - говорить 126 Псалом.

А всім нашим читачам побажаємо розсудливості: адже любов, навіть та, яка приходить, як кажуть, з першого погляду, не виростає відразу: ми будуємо її в своєму серці і розумі. І коли ми дізнаємося, що наш обранець (наша обраниця) пов'язані колись дійсним шлюбом, мало того, від цього союзу у нього(неї) є діти, - напевно, потрібно все-таки задатися питанням: а чи варто плекати цю любов у серці, надіятися, чи все ж краще бути розважливим і зробити вибір на користь внутрішнього миру і духовного благополуччя? Людина слабка, але віруючий у Христа має надійну опору, завдяки якій йому вдасться подолати все, що вносить сум'яття в його життя у Христі.


За матеріалами radiovaticana.org

Читайте також:
Важкі питання.Чи бачить диявол наші думки?
Важкі питання. Від кого походять люди?
Важкі питання. Протестанти і апостольське спадкоємство
Важкі питання. Як Бог може бути єдиним і в той же час Трійцею?
Важкі питання.Чи нормально для християнина боятися смерті?
Важкі питання. Чому не можуть приступати до Причастя розлучені, котрі вступили в новий шлюб?
Важкі питання. Чи правда, що Бог любить мене?
Важкі запитання: Звідки взялася дружина у сина Адама і Єви?
Важкі питання: Як прийняти Таїнство Хрещення у дорослому віці?
Важкі питання: Чи правда, що євреї досі очікують прихід Месії?


Джерело:  Мандрівники Христа Царя

середа, 25 січня 2012 р.

25.01.2012р. Б. / Архиєпископ Д’Розаріо про духовне зростання сімей


 
Сім’ї покликані відігравати більшу роль в Церкві та робити свій вклад у її зростання. З таким закликом до християнських родин звернувся архиєпископ Дакки, столиці Бангладешу, Патрік Д’Розаріо, під час нещодавнього обговорення душпастирського плану місцевої Церкви на 2012 рік.
 

Особливу увагу ієрарх звертає на важливість участі сімей в житті Церкви, що є обов’язком, який народжується в лоні самої ж сім’ї. «Кожна родина, – пояснив він, – це домашня Церква, тому що з раннього віку саме тут діти здобувають перші елементи віри». Не всі мають можливість вчитися в католицьких школах, або ж навчаються у школах, в яких немає вчителів християнської релігії. Тому, зазначає архиєпископ, «обов’язок передавати віру та виховувати дітей у вірі лежить на батьках».


У цьому контексті Голова Бангладешського єпископату радить католицьким родинам збиратися в групах, які б налічували 10-12 сімей, творячи малі спільноти під проводом духівника, щоб вчитися бути дозрілою домашньою Церквою. «Якщо члени домашньої Церкви є зрілими та вміють обмінюватися любов’ю, дружбою та єдністю, вони зможуть внести мир і щастя в свою родину та стати позитивною закваскою для суспільства», – наголосив архиєпископ Д’Розаріо.


За матеріалами: Радіо Ватикан

Джерело:   КРЕДО