21.01.2012р. Б. / Члени Української Греко-Католицької Церкви Канади у 2012 році відзначатимуть сторіччя блаженного священномученика Микити (Будки)

У 2012 році члени УГКЦ Канади відзначатимуть сторіччя першого єпископа українських греко-католиків в Канаді - блаженного Микити (Будки). З нагоди цієї важливої події греко-католицькі єпископи Канади запросили Синод Єпископів УГКЦ провести свою щорічну зустріч у Канаді.

Про це офіційно повідомлено в Душпастирському листі українських греко-католицьких єпископів Канади до духовенства, монашества та мирян УГКЦ в Канаді від 19 січня 2012 року, в якому проголошено 2012 рік Роком Господнім - сприятливим УГКЦ в Канаді. У зустрічі, яка відбуватиметься з 9 до 16 вересня 2012 року у Вінніпезі, що в Канаді, візьмуть участь близько 40 єпископів УГКЦ.

Як зазначено у листі, заплановано також проведення різних громадських заходів, зокрема 9 вересня 2012 року відбудеться Божественна Літургія з нагоди початку Синоду в катедральному соборі Святих Володимира і Ольги у Вінніпезі. А 16 вересня 2012 року відбудеться громадський бенкет у провінції Манітоба (Канада), який відвідають також єпископи інших Церков. Для організації проведення Синоду Єпископів УГКЦ був створений спеціальний комітет у вищезгаданій провінції.

Департамент інформації УГКЦ

Блаженний Єпископ Никита Будка (07.06.1877 - 01.10.1949)

СВЯТІ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ

20.01.2012р. Б. / Любомир Гузар: Я не бачу такої людини, яка може повести за собою. Але я бачу такий нарід

Зустріч, а тим паче розмова з Верховним Архиєпископом емеритом Української Греко-католицької Церкви Блаженнішим Любомиром (Гузаром) – наче особливий момент у житті. Завжди складається враження, що ти сидиш поруч більше ніж просто з людиною і не прислухатися до неї – наче злочин… Блаженніший Любомир відповів на запитання УНІАН.

Блаженніший, Різдвяні свята завершуються - і знову ми змушені говорити про те,  що в останні роки втрачається справжня їх суть, бо, як виглядає, люди більше переймаються подарунками і смаколиками на столах... Скажіть, будь ласка, як працює церква в напрямку, аби духовна суть Різдва зберігалася?

Я не є в стані відповісти сьогодні щодо особливих заходів з боку церковного духовенства і свідомих християн, мирян, щоби зберегти духовний зміст цього свята. Та я абсолютно поділяю думку, що цей великий празник починають занадто комерціалізувати. Тому мусимо щось робити, аби зберегти духовний зміст свята. Небезпека є дуже реальна. Навіть, гадаю, з боку єпископату, духовенства ми будемо змушені застановитися дуже солідно, як протидіяти. Потрібно справді протидіяти… Слово «протидіяти» дуже сильне слово, але свято має залишитися святом. Ми не можемо його зредукувати до часу, коли житимемо цілком зовнішніми матеріальними добрами. Це цілковито противиться духові цього свята, зрештою як і будь-якого іншого свята.

Ми мусимо потрудитися, аби зберегти Різдво від комерціалізації.

В Україні виявився під загрозою День свободи. Президент Янукович скасував це свято, натомість приєднав його до Дня соборності. Як Ви ставитеся до такого кроку?

То є цілком політичний крок. Одним словом, якщо робляться такі кроки, то ми боїмося свободи, ми боїмося свобідних людей.

Церква мусить боротися за свободу. Перш за все, свою власну свободу, щоби церква була незалежна від держави чи будь-якої іншої земської влади, а тим самим – щоб виховувати людей в дусі свободи. На жаль, сьогодні наша Українська держава і багато інших держав у світі бояться свободи і свобідних людей. Тому редукувати таке свято дуже показово для тих, хто боїться свободи.

Ми мусимо зберегти свободу людини і тут лише словами не можна обійтися, тут має відчуватися дійсність. Якщо ми говоримо про демократію і взагалі про якусь культуру, то мусимо зберегти поняття свободи людини. Свобода – то не є свавілля, коли кожен може робити те, що хоче. Свобода – це є висока відповідальність. Зберегти власну свободу – зберегти свою гідність людини, Богом дану. Зберегти її також і для інших, не лише для себе, бо свобода – це загальнонародна справа. Тому якщо ми справді хочемо бути державою такою, як повинні бути, де б людина почувалася справді людиною, там мусить бути дуже сконцентрована боротьба за почуття свободи.

Предстоятель УПЦ Митрополит Володимир захворів, та він лікується і навіть уже служив літургію, але знаємо точно, що всередині Московського патріархату ведеться боротьба за його місце. У ЗМІ активно обговорюються можливі кандидатури… Як Ви сприймаєте таку ситуацію?

Це є така дуже природна ситуація… Що то значить? У таких обставинах, коли предстоятель чи то церковний чи політичний є в небезпеці життя, тоді завжди починаються спекуляції. Та, на мою думку, до таких справ ми повинні підходити дуже відповідально, бо ця ситуація є дуже поважна. Так, у будь-який момент кожен з нас буде покликаний, але перш за все, треба молитися, аби такий Предстоятель, людина такої важливості як Митрополит Володимир був кріпко здоровий і щоб той перехід, який рано чи пізно для кожного з нас приходить, коли Господь Бог кличе, аби він відбувся дуже шанобливо, з повною відповідальністю і без дешевих спекуляцій.

Мені прикро, що це все так роздувається і виглядає якось несмачно.

Так, це несмачно, як Ви кажете, але реально багато людей бояться, аби УПЦ МП не очолила така людина як Агафангел. Якось навіть важко собі уявити, що главою української православної церкви може бути людина, яка просто зневажає українців як націю…

Я цілком розумію, що є певна тривога, але абсолютно не бажаю займати в цій справі якийсь бік. Одне можу сказати, що ми молимося, коли справді прийде якась зміна, щоб вона була якнайкорисніша для нашої Української православної церкви під кожним оглядом: і духовним, і громадянським.

Блаженніший, а наскільки питання створення Єдиної помісної церкви залежить від імені наступника Митрополита Володимира?

Безумовно, що залежить, бо він є предстоятель. Він не має остаточного слова, але він може багато впливати: корисно чи не корисно. Ми бажаємо і молимося за найбільш корисний вибір, бо навіть якщо ми є поділені, але не бажаємо жодній церкві зла. Хочемо, аби всі церкви були на такому високому рівні, щоб справді прагнули тої єдності. Чим ближче ми є до Ісуса Христа, тим ближче є до єдності одне з одним.

Президент Янукович так і не зустрівся з Блаженнішим Святославом, хоча була така ініціатива з боку Глави УГКЦ. Чи не сприймаєте Ви це як зневагу глави держави до УГКЦ?

Я не хочу тут судити… Узагалі вважаю, що політика нашої влади щодо церков є дивною, я б так сказав делікатно. Гадаю, це тому, що влада боїться церкви, бо церква має духовну силу.

Але наша влада молиться з церквою, щоправда лише з однією конфесією...

Замало є ходити до церкви, треба жити по-церковному. По плодах людини бачимо, як вона молиться.

Глава Української православної церкви Київського патріархату Патріарх Філарет вважає, що ув’язнення Тимошенко і Луценка – це їхнє випробування. Як вони повинні його пройти? Що б Ви їм порадили?

Я не хотів би у цій справі займати чиюсь позицію: той винен, чи той винен. Я замало знаю. Це треба було дуже добре знати всіх гравців у цій великій грі.

Я тільки дивлюся на загальну ситуацію. Вона не є здорова. Усе, що діється – не працює на нашу користь, на користь нашої держави. І дай Боже, щоб усе це розв’язалося на користь України.

А кожен з тих, хто бере участь у цьому, мусить бути свідомий, що скорше чи пізніше він постане перед Господом Богом, не тільки перед людьми, як каже наша Конституція.

Чим більше кому дано, тим більше від нього будуть вимагати.

Градус незадоволення наростає, протестні настрої серед різних соціальних верств українців посилюються. Чи розділяєте Ви побоювання, що вони можуть вилитися у революції, як це було на Близькому Сході?

Я не читаю, бо не бачу, але багато слухаю радіо. Я здивований, як часто різні люди про це говорять і ставлять таке саме питання, як ви. І мене тривожить, що про це так багато говорять.

Ми є народ загалом мирний. Може, інші народи в такій ситуації, як у нас, вже б закипіли. Ми, Богу дякувати, не такі. Але я боюся, якщо будуть далі дратувати народ у різні способи, що він, не дай Боже, може збунтуватися. Це було б трагічно для нас. Все є можливо.

Треба молитися і працювати. Нещодавно предстоятелі трьох церков в Україні закликали всіх людей доброї волі до відповідальності за майбутнє країни. Цей заклик має послужити тому, щоби ми розв’язали проблеми мирно, безкровно, без якихось дуже болючих протистоянь. Сьогодні не відчувається бажання з усіх стороні справді спокійно мудро розв’язати цю ситуацію. Розв’язати можна. Але треба доброї волі.

Кровопролиття ніколи не є корисне. Ще жодна революція у світі не принесла справді поправи. Дуже часто вона приносить зміну осіб. Замість однієї групи стає друга. Але це не значить, що ситуація народу поліпшає.

На вашу думку, у чому наша проблема? Нація, як ви кажете, миролюбна, начебто роботяща, розумна, але живемо далеко не найкраще і постійно нам доводиться нарікати на владу...

Таку ми владу вибрали. В який спосіб – можна дискутувати. Але факт є факт.

Ця ситуація не є добра, – нема сумнівів. Є багато людей, які насправді терплять. Є багато несправедливості, кривди, злодійства, корупції. Тепер є проблема – як з того вийти? А вийти можна.

Кровопролиття – дуже малообіцяюча розв’язка. Ну когось ми застрелимо, поріжемо – і що з того буде? Ні. Нам треба шукати інших доріг, Божих доріг, духовних, правди і справедливості.

Наші предстоятелі звернулися до всього народу – і до тих, кого ми називаємо олігархи, і до бідних, які терплять – люди, робіть щось! Вони однаково мусять щось робити.

Не треба ставити одних проти других. Треба промовити до всіх: тих, що люблять Україну й українців, щоби більше любили, а тих, хто не люблять, щоби зупинилися і почали думати: а може для нашого власного спасіння краще, щоби ми стали справжніми братами для усіх.

Це звучить дуже ідеалістично. Майже утопія. Але я думаю, що воно можливо. Дуже не хотів би, щоби люди почали застановлятися тоді, як їх почнуть бити, стріляти, різати. То не є час, то вже запізно. Треба думати, застановлятися, коли є на це час.

Це ви про владу говорите?

Про всіх.

Юлія Тимошенко закликала лідерів опозиційних партій об’єднатися, піти єдиним списком на майбутні парламентські вибори й запросити очолити цей список “високоморальну та патріотичну людину рівня Ліни Костенко”. Як Вам така ідея – залучати моральних авторитетів у велику політику? Чи врятує інтелігенція українську опозицію?

Безумовно, що так. Тільки не в політиці.

Політика хоче використати їх для своїх цілей. Політика – це значить взяти владу. Не є завдання інтелігенції підтримувати владу. Перше зобов’язання інтелігенції – підтримувати правду, справедливість і свободу. А це вже дасть свої наслідки.

Перш за все, ми мусимо прийти до духовного оздоровлення, а не тільки зміни політиків. Людей, які посвятили своєї життя Україні, старалися жити за принципами, навіть терпіли за це, сиділи по в’язницях, хочуть використати для влади чи для правди?..

Чи наразі Ви бачите людину, яка здатна повести за собою народ, стати лідером нації?

Людини я такої не бачу. Але я бачу такий нарід. Якщо нарід візьметься до роботи, то цілком можливо.

Не треба дивитися на якогось одного харизматичного провідника. Провіднику потрібна перш за все підтримка народу. Як нема громади, яка підтримає, то він ради не дасть. Те саме, як Мазепа чи інші лідери, хоча які гарні були люди.

Безумовно, провідників треба. Провідники мають бути такі, які готові цілковито присвятити себе народові. Ще не видно тих людей.

То нам потрібно набратися терпіння і чекати?

Не чекати – працювати. Ми все чекаємо-чекаємо, а то вже запізно починає бути. Ми мусимо створити сильну базу, а тоді на підставі цієї бази виростуть люди.

Треба спочатку шукати блага загального, а не свого власного. Треба шукати правди. А правда до нікого не належить, і для всіх однакова. І одної правди, одної справедливості треба шукати для всіх, а не тільки, щоби мені і моїй родині було добре.

У нас є дуже багато родин так званих олігархів, яким дуже добре йде: і гроші мають, і роблять, що хочуть, живуть, як у раю. А кому з того користь? Вони думають, що то їм користь. Але то не є так. Вони нічого з того з собою не візьмуть.

Ви недавно презентували книжку “Суспільство і бізнес”, де між іншим розповідали, що наші олігархи насправді не є олігархами, а звичайні скоробагатьки. До вас потім ніхто претензії не висував?

Якщо хтось прийде до мене з претензіями – поговоримо. Нехай він докаже, що він олігарх, а не скоробагатько. Є така американська приповідка, відома вже по цілому світі: я вам розповім, як став багатим, тільки не питайте, як я зробив перший мільйон. То є дуже велика правда.

Бути багатим – то не є гріх. Навпаки – нам треба багатих людей. Але вони повинні ставати олігархами, а перестати бути багачами.

У своїй аудіокнизі я розповідаю, як я працював у готелі. Там я бачив людей великих, багатих, які поводилися дуже культурно – їм багатство не перевернуло голови. І бачив тих дураків-скоробагатьків, які приходили і хотіли показати: ось я, маю гроші – служіть мені. Пусте! З такими людьми нема що тратити часу. Вони нічого не зроблять.

Можливо, їхні внуки зможуть стати олігархами – багатими, але які, у першу чергу, є Людьми.

Ви мешкаєте з Блаженнішим Святославом під одним дахом. Як два Блаженніших уживаються в одній хаті?

Цілком добре. Ми вдачею, віком, походженням є дуже різні. Але то не є суттєве. Суттєве є те, що ми стараємося служити тій самій справі.

Блаженнійший приходить порадитися, поговорити. Я не стараюся йому диктувати, що він має робити. Ні. Бо це не було би чесно. Він одержав свій уряд, він має повний мандат синоду. Я готовий допомагати йому – як у родині. Я поінформую, скільки я знаю, я пораджу, скільки маю досвіду – якщо мене запитаєте. Він питає…

Як змінилася церква з новим Главою?

Він молодший, енергійний. Ви бачите, скільки він їздить, відвідує, старається. Я дуже радий. Уже є певні сліди тієї праці. Я так приглядаюся – Богу дякувати.

Я не можу сказати, що все зроблено, надолужено. Багато я лишив незакінчених речей. І часом трошки прикро і встидно, що я не встиг більше зробити. І щиро надіюся, що Блаженнішому Святославу це вдасться, бо він хоче. Але все це не станеться за один день.

Що б Ви побажали українцям у цей час?

Я б дуже радо побажав, щоб вони всі разом шукали правди, справедливості, щоб вони один одному подали руки і працювали солідарно для добра.

Розмовляли Анна Ященко та Оксана Климончук

P.S. Після інтерв’ю Блаженніший Любомир зробив нам зауваження, що в грудні ми в новині «Любомир Гузар вважає, що комунізм можна подолати усмішкою» зробили «грубу помилку» (яку ми потім виправили). Замість слова «усмішка» вжили «посмішка». Він наголосив, що мав на увазі, саме усмішку, адже посмішка має дещо негативний відтінок, бо «комуністи – це теж люди» і до них треба по-доброму.

– Я зовсім не хочу, аби ми насміхом чогось позбувалися, – сказав Блаженніший Любомир, – ми побачимо результат тільки тоді, коли побачимо людину в кожній людині. Бо якщо я вам, наприклад, покажу язик, то яке буде ваше відношення до мене?.. Усміх – це є найдешевший спосіб встановити між людьми якийсь зв`язок.

Джерела: УНІАН

Мандрівники Христа Царя

19.01.2012р. Б. / У Львові здійснили міжконфесійне Йорданське Водосвяття

 

19 січня у Львові на пл. Ринок відбулося загальноміське Йорданське Водосвяття за участі єпископів та священників різних християнських конфесій.

До Водосвяття отців запросив міський голова Львова Андрій Садовий: «Львів є під опікою св. Юрія, який кожного дня перемагає зло, перемагає добром. Сьогодні за нашою доброю традицією посвячуємо воду, щоб добра було більше, щоб цілий рік до наступного Йордану наші домівки були під опікою Господа нашого Ісуса Христа».


Вів Богослужіння отець Тадеус, настоятель Вірменського кафедрального собору Успіння Пресвятої Богородиці у Львові. Після Водосвяття от. Тадеус звернувся до громади: «.Мені здається, Він є тут з нами. У посвяченні води була спільна молитва і єдність християнська. Мені здається, це – найкращий приклад пізнання християнства. Я хочу привітати шановну громаду, і побажати, щоб той приклад, який дав нам Господь, бо він дав нам надію, сім’я, яке ми отримуємо в час хрещення, проросло. Від нас залежить, чи це сім’я дасть плід, чи не дасть. Якщо більше думати про страви, які приготовлені на вечерю, то не дасть, якщо ж думати, чи ми гідні сьогодні, чи зробили щось таке, що приємно для Господа, то дасть. Бо все, що приємне для Господа, набагато приємніше і для нас. Господь нічого не хоче для себе. Якщо він щось і вимагає від нас, то це, щоб ми більше дбали про свою душу, ніж про своє тіло і різні страви. Я хочу побажати всім сьогодні зміцніти у вірі християнській, і зрозуміти для чого усе це відбувається. Христос Хрещається!».

Владика Венедикт (Алексійчук), єпископ-помічник Львівської архиєпархії УГКЦ звернувся до львів’ян: «Від початку січня усі ми сповнюємося радістю різдвяних свят: Різдва, радістю Свята обрізання Господнього, а сьогодні і радістю Йордану, може, до кінця не усвідомлюючи, не розуміючи тої радості і її причини. Час святкувань – не лише час ходити в гості один до одних, мати більше часу для відпочинку, а час задуматися, застановитися, усвідомити, чому є ця радість. Чому ці свята різдвяні, йорданські нас так сповнюють тією радістю? Чому ми так завжди очікуємо цих свят? Що сталося тоді у Вифлеємі, Йордані, що стосується до нас? Ця радість полягає в тому, що Господь народився як людина і прийшов задля нас. Але не лише задля нас у загалі, а задля кожного з нас. Бог народився, бо йому цінна і важлива кожна людина. Бог входить у води Йордану, туди, де перед тим Іоанн хрестив людей від гріхів, і своєю присутністю ці води освячує. Прихід Ісуса Христа у світ змінив історію людства. Людство – це кожен з нас.

Зичу, щоб ці свята, як і кожна мить нашого життя, були великою радістю того, що Христос є наш Бог, великою радістю того, що ми можемо нашу віру визнавати, можемо нашою вірою ділитися, що можемо разом святкувати. Божих ласк, божого благословення в цій божественній радості для кожного з вас зичу в цей день! Христос Хрещається!».

Голова Львівської облдержадміністрації Михайло Костюк привітав громаду: «З великою увагою і повагою до наших християнських традицій багатоконфесійна львівська громада святкує Різдво і Йордан. У ці дні бажаю великої віри і надії, здоров’я, добра, щастя нашій країні, нашому краю і Львову. Христос Хрещається!».

Джерела: zaxid.net

Мандрівники Христа Царя

18.01.2012р. Б. / Йорданське водосвяття

 

«Сам, отже, чоловіколюбче Царю, прийди й нині зішестям Святого Духа, освяти воду оцю» - Чин Великого Водосвяття.

З празником Господнього Богоявління тісно пов’язане Велике, або Йорданське Водосвяття. Український народ з давніх часів прив’язує велику увагу до освяченої йорданської води та зберігає її в своїх домівках, як велику святість.

Велике, або Йорданське водосвяття буває тільки два рази в році: в Навечір’я і на празник Господнього Богоявління. Причина подвійного водосвяття пояснюється в той спосіб, що водосвяття в Навечір’я вважається символом колишнього хрещення оглашенних, яке зазвичай відбувалося перед великими святами, а водосвяття в день празника відбувається в пам’ять про хрещення Ісуса Христа в річці Йордан. Тому перше водосвяття, зазвичай здійснюється в притворі церкви, де колись хрестили оглашених, а водосвяття в день празника буває на ріках, при джерелах чи криницях десь поза церквою.

У переддень Богоявлення Господнього, 18 січня, святкують другий Святвечір. Це день строгого посту – не можна було нічого їсти, доки не вип’єш освяченої води. Як і на перший Святий вечір, готували 12 пісних страв, обов’язково кутю.

У церквах цього вечора освячують воду, яка набуває особливої сили та цілющості. Отож усі обов’язково набирали її в глечики та поспішали додому на Святу вечерю. Господар наливав у миску освяченої води і кропив нею будинок та все господарство, щоб оминало його лихо, робив із воску хрестики на одвірках споруд. Від найдавніших часів Східня Церква уважає освячену йорданську воду за велику святість та приписує їй чудодійну силу у справах душі та тіла. Св. Іван Золотоуст у проповіді на празник  Богоявлення зауважував: «В цей празник  в опівночі всі, зачерпнувши води, приносять її додому і хоронять весь рік… І діється дивне явище: та вода у своїй істоті не псується від довготи часу, але зачерпнута  сьогодні, вона через цілий рік, а часто  два і три роки  є незіпсованою і свіжою».

І сьогодні, щороку в наші домівки приходить священик  благословити помешкання Йорданською водицею, щоб ця вода стала нам: «джерелом нетління, даром освячення, розрішенням гріхів, зціленням недуг, погубою для демонів, для супротивних сил неприступною, ангельської сили сповненою,щоб усі, що черпають і причащаються, мали її на освячення душ і тілес, на зцілення від терпінь і на всякий особливий пожиток» (молитва з Чину Великого Водосвяття).

Джерела: www.ugcc.lviv.ua


Мандрівники Христа Царя

18.01.2012р. Б. / Як медитують християни

 

Східні релігії приваблюють багатьох сучасників – покроковими рекомендаціями для духовного розвитку, містикою, медитативними практиками тощо. Тим часом, християнство теж ховає у собі небувалу глибину – було б бажання зануритись.

Один з центрів християнських медитацій, куди з усієї України їдуть лікувати зранені у буденній суєті душі люди, розташований у Хмельницьку. Тут, у передмісті обласного центру, посеред цвинтаря при костелі св. Анни розташувався реколекційний дім блаженного о. Йоана Бейзима. У ньому люди практикують християнські медитації.

Навіть столичні психологи рекомендують цей центр своїм клієнтам. Опікується реколекційним домом орден єзуїтів. Традицію єзуїтських медитацій розпочав засновник ордену – св. Ігнатій Лойола, що жив упродовж 1491–1556 рр. Духовна техніка нараховує більше 450 років вправлянь та відточення майстерності тисячами практикуючих християн. Побувала тут й кореспондентка ЗІКу, а у різдвяний період є підстави згадати про цей досвід.

«Розбалакавшись, душу вилив – і начебто щось загубив! З таким почуттям я з другом розстався», – писав колись японський поет Ісікава Такубоку. Щось подібне відчуваєш, говорячи про Бога. Надто багато списів зламано у словесних баталіях на цю тему, надто часто стикаємося з формальностями замість очікуваної глибокої духовності.

Напевно, тому реколектанти, навідавшись до дому блаженного о. Йоана Бейзима, дають обітницю мовчання і дотримуються її аж до моменту закінчення духовних вправ. Спілкуються хіба зі священиком – 20 хв. на день. Мовчання, пояснюють священики, сприяє самозаглибленню та відстороненню, що так потрібні, коли людина намагається врешті решт поговорити з Богом по щирості.

Власне, самі реколекції складаються з кількох етапів, які умовно називаються тижнями. Отець Олег (Кривобочок) розповідає: «Ігнатіанські реколекції – то харизма нашого ордену. Те, до чого мене вчили.

Все виводиться від Ігнатія (Лойоли – ЗІК). Можна так сказати, він сам собі зробив перші реколекції. Переживав глибокий духовний досвід, записував. Ну, і з часом з тих нотаток постала сучасна книга духовних вправ. У первісному стані вони були виключно індивідуальні. Він їх давав не групі людей – участь брала тільки одна людина. Систематично він то почав робити, коли вже вчився у Франції, в Парижі. І суть була така – якщо людина пройде перший тиждень, то вона вже може кому іншому давати реколекції. І спочатку так і було. Кожному давали перший тиждень, хто хотів. А там вже далі дивилися – кому другий, третій, четвертий. Коли вже був створений орден, то почалися проблеми, бо багато людей просили реколекцій. Якщо індивідуально, ну то всіх не охопиш. І як це почали вирішувати. Спочатку в жіночих монастирях настоятельки просили реколекцій. І тоді єзуїти писали, що робити, як воно має бути. Дозволили робити загальні реколекції, але то тільки перший тиждень. І так з часом почало воно розвиватися і маємо такі духовні вправи, як десь тепер».

До слова, зараз хоча реколектанти вислуховують настанови священика, котрий веде реколекції, разом, але медитують кожен окремо і між собою не спілкуються. Тобто, індивідуальність, на скільки це можливо, збережена.

Священик також додав: «Ці тижні не є календарні. Коли їх проходили індивідуально, то хтось міг і два тижні перший етап проходити. Якщо говорити класичною мовою, яка існувала в часи Ігнатія, перший етап – очищення, другий – просвічення, третій – з’єднання. Перший тиждень – то шлях очищення, якщо то сказати мовою пересічної духовності. Ну, а по-ігнатіанськи можна сказати, що це навернення, пізнання гріховності і любові до Бога. Другий тиждень – входження в таємниці земного життя Ісуса Христа. Третій тиждень – Його страсті і смерть. Четвертий тиждень – воскресіння».

Перший тиждень – це, власне, медитація. Смисл її полягає у роздумуванні на певну тему та спостереженні за порухами власної душі. Решта тижнів – контемпляція, що характеризується станом споглядання, у якому перебуває впродовж духовних вправ реколектант.

Ми свою увагу зосередимо на медитації, що є першим і обов’язковим етапом ігнатіанських духовних вправ. І перекажемо швидше суб’єктивні враження від медитацій по-християнськи, адже для кожного такий досвід – неповторний. Супроводжують цей процес розуміння, що реколекції – це не відпочинок, а щось більше схоже на вправи для душі. Період такого сильного психологічного напруження і зосередженості, що ридання і бажання втікати куди подалі – гарантовані. До всього, важливою умовою є усвідомлення постійної присутності Бога, що перебуває поряд, аби поговорити з тобою.

Повністю описувати медитації не варто, їх потрібно пережити самому. Тож перерахуємо лише ті тези, що змусили авторку цих рядків по-новому подивитися на християнство. А підсумуємо наш огляд розмовою про християнство, медитації, єзуїтів в Україні з отцем Олегом Кривобочком, якого цитували вже кількома рядками вище.

Тези з першого тижня ігнатіанських реколекцій

Про навернення: Навернення – це безперервний процес, а не разова подія у житті людини. Первинне навернення – спасіння від пекла. Кожна людина має цей шанс, але він потребує швидше рішення, а не часу. Коли людина у житті за різних обставин має першу глибинну зустріч із Богом, коли починає вірити. Після цього вона отримує шанс на спасіння. Але це просвітлення не є остаточним, людина усе одно занурюється у гріх, а потім знову вертається до Бога.

Про гріх: Мати гріхи означає мати свої історію дороги до Бога. Історія ця свята, бо хоча це історія гріха, але водночас це історія спасіння. Ціль людини – зійти на дно свого гріха, до глибинного його усвідомлення. Я відходжу від Бога, а він іде за мною. Я ввійшла в гріх – а Бог там. Ми завжди думаємо, що є кращі ніж насправді. У тих мріях Христа нема, він внизу, в усвідомленні реального стну речей. Там, де правда. Власне правда, солідарність з іншими людьми та готовність прийняти себе таким як є – це запорука духовного росту. Не треба нищити себе, але будувати власну особистість на примиренні із собою.

Про дітей: Спасіння може бути тільки даром, його не заробиш. Ісус називає апостолів дітьми не через безгрішність, а через те, що діти дозволяють себе обдаровувати.

Любов і ненависть: Ненависть завжди принижує того, хто ненавидить. Ненависть ніколи не може бути виправданою. Образа чи ненависть базуються на страху. Любов до когось теж смертна і слабка. Любов до всіх через Бога – вічна.

Міра людяності: Людина – це якість, а не форма. Грішиш – менше стаєш людиною. На вигляд людина, насправді – не зовсім. Людяність – це процес. Можеш продовжувати творити в собі людяність або нищити її – залежно від власного вибору. (Виходить, звинувачення людства у певних діяннях: споживацтві, війнах, злочинах тощо, – то вказування на відступництво від людяності як такої).

Добро і зло: Господь створив тільки добро. Дав людині добро, правду і працю і сказав – хочеш, то вибирай це. Зло – антипод добра. Відречення від добра означає відречення від усіх його результатів. Відкидаючи Бога, відкадаєш усе, що з Богом. Таким чином пізнаєш повноту нещастя. Так сталося з ангелами, які відійшли від Бога. Вони стали глибоко нещасними. Істота, якій погано, ділиться своїм нещастям. Так демони діляться своїм злом із людьми. Люди, пізнавши гріх, теж поширюють його далі між собою.

Сварки: Конфлікти між людьми є і будуть. Суперечки не є проблемою, але проблемою є нехіть або ненависть до когось тривалий час. Коли навіть кажемо собі, що простили, але нічого спільного з тою людиною мати не хочемо. Бо у Раю нема місця непримиреним. Своєю нехіттю не пускаємо людину до Раю і самі не можемо туди потрапити. Чи готові ми брати на себе відповідальність за те, що людина через сварку з нами позбавляється шансу на спасіння?. Священик може відпускати гріхи людині, але кожен з нас – теж. Я можу відпускати кривдникам ті гріхи, що стосуються мене. На хресті Ісус просив не за Богородицю чи апостолів, а за ворогів, бо не хотів перекривати їм шлях до неба.

Земне життя: Відмовляючись від Царства Небесного з любові до землі, брешемо. Бо Царство Небесне не вимагає від нас відмови. Любов до землі з відмовою від Царства Небесного, прийняття як належне наявного стану речей – це любов нечесна, бездіяльна, бо не бажаємо кращого для того, що любимо. Дієва любов, коли ми докладаємо зусиль, аби об’єкт нашої любові вдосконалювався, дорівнює прагненню Царства Небесного.

Страх: Багато чого робимо зі страху. Людина боїться слухатись своєї совісті, боїться терпіти від неї, тому оглушує її зануренням у суєту. Але таке заглушування не приносить бажаного спокою, але робить нас примітивнішими та грубішими. Думаємо, що стаємо менш чутливі, але насправді втрачаємо людську подобу. Страх береться із низької самооцінки і невіри. З того, що не віримо у свою божественну сутність і не можемо довіритися Богові. Боїмося, що не втримаємося на шляху до спасіння. Без віри в Бога і його провидіння таки не втримаємося. Ми боїмося і опаскуджуємо віру, щоб пошкодувати себе, зняти із себе відповідальність, знайти привід для сварки із Богом.

Вчинки: Свою вагу має кожен наш вчинок. Кожен з нас є спасенний і має дар, але можемо цей дар втратити. Це стосується не тільки спасіння, але і наших добрих якостей і талантів, які втрачаються через бездіяльність. Людину робить нечистим не те, що входить у неї, (як зло у серці внаслідок первородного гріха) а те, що виходить з неї (здатність зла до поширення). Усе взаємопов’язано. Через гріх земля стає проклятою. Гріх нищить природу – земля перетворюється на пустелю, будяки і терня. Через наш гріх нищимо світ.

Про депресивні стани: Гріх – це пекло на землі. Він супроводжується сумом, розпачем, соромом, гнівом, страхом, поганим самопочуттям. Чуєш у собі їх присутність – шукай слід гріха. Пекло – це нескінченна трагедія. Через гріх ми спроваджуємо його на себе, формуючи у собі нездатність до радості. При злодіяннях і/або відсутності духовного розвитку Бог іде з нашого серця і там утворюється пекло. Відчуття безсенсовості існування – це досвідчення пекла у собі. Людина тікає з пекла у інший гріх, але душа її залишається там, тільки совість оглушується. Не йдеться про страшні великі злочини. Змарнував слово Боже у собі – будь готовим нести відповідальність. Адже людина може не чинити злочинів хоча б тому, що не має змоги. Тим часом, важить те, що є у серці кожного з нас.

Пізнання: Часом певні речі чи події ми не розуміємо одразу. Але прийде час і зрозуміємо, Господь поможе. Як процес пізнання гріховності відкриває нам очі на наше життя все більшою мірою, так і пізнання Бога є процесом. Богородиця, яка була безгрішною, теж постійно пізнавала – уже досконалість Бога. Вона усвідомлювала все більше його граней і проявів. Пізнати Бога і навернутися до нього повністю не може ніхто. Бог знайдений весь час є шуканий, кажуть священики. Кожного разу ми осягаємо все більш правдивий образ Бога і це пізнання є безкрайнім. У цьому є велика радість.

Крайнощі: Зациклення на своїх гріхах відвертає від Бога. Визнання власної гріховності потрібне не для того, аби мучити себе, але щоб вдосконалюватися. Гріховність – не приреченість. Найлегше спокушається той, хто недоторканий гріхами, він не має досвіду. Через усвідомлення гріхів стаємо сильнішими.

Якщо багато спокушуваний і надто впевнений у собі, то теж знаходишся у ризикованому становищі. У Святому Письмі йдеться: «Хто стоїть, най дивиться, щоб не впав». Адже чим більшого сягла людина, тим більші й хитромудріші спокуси перед нею поставатимуть.

Як зациклення на гріховності, так і надто сильна впевненість у собі може спровокувати гріх проти Святого Духа. Поняття цього гріха полягає у зчерствінні, втраті людиною здатності вдосконалюватися. Серце людини стає невразливе до слова Господа, нездібне для навернення. Тим часом, людина має закладені внутрішні механізми захисту від такої крайньої межі. Таким є поняття страху Божого, страху не вчинених гріхів. Кожній людині дана міра грішності, переступити через яку означає зачерствіти серцем. Страх Божий – це не страх кари, а страх, що переступиш межу і більше не навернешся.

Ставлення до себе: Відречення і зради апостола Петра були потрібні для того, аби очистити його віру. Щоб він переконався у божественній силі. Слабка віра – це єдина наша проблема. Будеш опиратися на Ісуса – ходитимеш по хвилях смерті, кажуть священики. З наверненням пов’язане покликання людини, до якого Бог зове людина. І навіть, якщо вона відходить від покликання, Бог залишається поряд з нею. Тому варто примиритися із собою, як св. Петро. З собою та своєю історією. Згадати події, через які маємо претензії до себе і відпустити. Мати до себе любов як до людини, для якої Бог приготував особливе призначення, місію. Розуміти, що такого, як ти, не було і більше не буде ніколи. Христос не зрікається людини, але завжди залишається з нею, веде через життя за руку.

Так історія гріха стає історією спасіння, нашою дорогою до Раю. Тільки перед Богом ми можемо бути собою, бо ми й так йому відомі з усіма своїми рисами. Принести йому усі свої слабкості і страхи, усі свої гріхи – і він вчинить чудо, коли ти матимеш причини з радістю згадувати про той гріх, а не мучитися ним. Навіть гріх Адама є «щасливою виною», бо є причиною пришестя Спасителя.

Власне, цією радістю, надією, логічністю, зрозумілістю, глибиною пошуків та самоаналізу реколекції підкупають. Коли важливою є переміна серця, коли ти не формально науку церкви маєш прийняти, але повернутися до особи Бога. На реколекціях отець, що веде духовні вправи, пояснює, що оце навернення – це не так твоя праця, як праця Бога, тому основне твоє завдання – це скинути броню і навчитися відкриватися на його діяння. У атеїстів теж навернення може бути справжнім і глибоким, але відрізняється воно від християнського тим, що не містить у собі доброї новини на майбутнє, а лише жаль за минулим.

Отець Олег Кривобочко розповів нам про суспільний запит на реколекції, орден єзуїтів та їх нішу в українському суспільстві.

– Реколекції називаються ігнатіанськими. Розкажіть трохи про святого, що їх розробив.

– Ігнатій – засновник єзуїтського ордену. Церква розвивається, перед нею постають якісь виклики. І Дух Святий покликує якогось засновника в конкретний момент, щоби створив конкретний орден вирішувати ці проблеми часу – можна й так сказати. І тому на початках то все розвивається, ну, а коли проблема зникає чи вирішена, то орден повинен якось переосмислювати свою тотожність – що робити потім.

Єзуїти створилися внаслідок Реформації та впливу Лютера. Протестанти Біблію перекладали на народні мови, розвивали шкільництво, освіту. Католицька церква до цих процесів була глухою і темною. Тому єзуїти розвивали шкільництво, вищі навчальні заклади, тому набула сили освіта духовна.

– А як ігнатіанські реколекції пов’язані з психоаналізом?

– Коли реколекції починалися, то такої науки як психологія, у сучасному її розумінні – не було. Але Ігнатій був психоаналітиком з практичного досвіду. Те саме ми бачимо і в отців-пустельників. Ще задовго до психології. Тепер психологія існує як наука. Те все, що вони (святі отці) виконували і робили спонтанно, тільки на основі свого досвіду, – тепер це можна методично робити. Тільки зрозумійте, що психологія – то не альтернатива, то допомога. До якогось рівня її використовувати, а далі залиш. Далі молитва.

– А людина, що живе простим мирським життям… Узагалі, наскільки можливо є для неї знайти Бога?

– Не знаю. Всі покликані до святості. І всі покликані знайти Бога вже в цьому житті, а не десь там по смерті. Такий спосіб молитви, який тут пропонується, коли людина його практикує, всі етапи проходить, то вершина – те, що казав Ігнатій: шукати Бога у всьому. У повсякденному житті, у людських стосунках. Маємо вже книжку Ксаверія Кнотца, «католицьку камасутру», про секс. Для багатьох людей це відкриття, що як так – Бога можна пустити в секс, в інтимні стосунки. Виявляється, що і то може бути – сексуальні стосунки в молитві і прославленні Бога, а не як для більшості, коли то щось виключно грішне. По суті, все життя може бути шляхом до Бога, посвяченням. А не тільки десь там закритися, вигострити мозок і медитувати над Біблією.

– Якщо стільки можливостей, чому люди тікають у інші релігії?

– Християнство – то не тільки Біблія, таїнства, доктрина. Це конкретні люди, які в церкві працюють, духовенство. І тому можна, з одного боку, показати, власне, імпотенцію тих, які повинні вести до Бога. Що вони не спроможні на це, а тільки можуть мораллю мозги довбати. А самі тим не живуть. А ті релігії, що людей притягують – що вони там шукають? Їх там притягує не наука, не доктрина, не знання. Ті всі релігії великі чи езотеричні – вони відразу дають внутрішній досвід. Друга справа, чи то духовний, чи то якийсь психологічний досвід. Саме того люди й хочуть зараз. Що людині поможе – правильні знання про Бога чи коли ти відчуваєш: щось у мене всередині відбувається. Проблема в тому, щоб розпізнавати, які саме. І навіть коли духовного розпізнавання немає, але на рівні психічному людина отримує якесь полегшення, бачить якісь результати своєї праці. Там все практично: роби те і те. Різні вправи. І тому людей то притягує. Церква має традицію глибокої медитації, але переважно що людям передає?..

– Ритуальні послуги…

– От! А чим далі йдемо, людина стає більш індивідуальною. І раніше ще що до релігії притягувало? Релігія як елемент культури, традиції. Зараз те все зникає. Яка мені різниця, у що там мої батьки вірили? То вже не є елемент моєї віри. То їхній вибір, їхнє хобі, можна так сказати. Я от виберу Будду. І тому традиція зараз – це не вихід.

– Нам на реколекціях говорили про дорогу до віри через гріх. Як таке може бути?

– Нас переважно вчать: Бог – любов. Бога треба любити і мати тільки позитивні почуття. Вчать, абсолютно нехтуючи Біблією і духовним досвідом великих містиків. Так, Бог – любов. І Бога треба любити, так. Ну, шлях, поки ми дійдемо до тої любові – ми повинні також пройти і через нього. Це як перший тиждень реколекцій – починається від гріхів і кульмінація – роздуми про пекло. Бо що ж таке пекло? То місце, де немає Бога. Ну там, де нема Бога, там є чорт. Людина, яка є в пеклі, яке має відношення до Бога? Вона його ненавидить. І прожити то все треба, пройти, попасти в пекло і зненавидіти Бога. Але для чого то воно потрібно? Бо ця ненависть – це не те, що породжується тепер, на реколекціях. Як є закон збереження енергії, так і в нас. Воно постійно в нас сидить, тільки приховано. Все наше незадоволення, претензії до себе самих, до інших людей – в кінцевому результаті то все претензії і ненависть до Бога. Тільки так можу побачити, що в мені дійсно сидить. Чому богомільність може бути порожнім звуком? Якщо у глибині в душі я ненавиджу Бога. І то треба витягнути і усвідомити. То, власне, і є стан пекла. І лише тоді починається справжній шлях до Бога. Як з образом блудного сина, коли він там був серед свиней – то було його пекло. От тоді людина починає кричати до Бога – рятуй. Коли немає іншого виходу. І починається тоді підняття з дна, вихід з пекла і дійсно прямування до Бога вже як любові. Коли то своє «Я» розвалюється і людина може дійти до Бога, отримати любов, прощення і дійсно мати тоді веселі, позитивні почуття до Бога. Тобто любити Бога – це мета, а шлях до того не такий простий.

Василина Думан,

Західна інформаційна корпорація


Джерело:  Мандрівники Христа Царя

17.01.2012р. Б. / Тижневий огляд: Папа і Апостольський Престіл (8 – 14 січня)

 

Неділя. У неділю зранку, відправляючи Святу Літургію на Свято Богоявління (яке Римо-Католицька Церква відзначає 8 січня) у Сикстинській каплиці, Святіший Отець Бенедикт  XVI, уже традиційно, похрестив 16 немовлят, які народилися в сім’ях ватиканських працівників. Папа вказав на те, що найкращим методом виховання, у тому ж числі християнського, є власний приклад батьків. «Як дорослі, ми стараємося, щоб черпати з добрих джерел, задля нашого добра і добра тих, які ввірені нашій відповідальності», – зазначив Святіший Отець, вказуючи на Боже слово та Святі Тайни. «Батьки повинні багато дати, але щоб могти дати, потребують, в свою чергу, отримати, інакше спорожніють, пересохнуть», – наголосив Бенедикт XVI, додаючи, що батьки, як і священики, не є джерелом, а радше – каналом, через який мають протікати життєдайні соки Божої любові.

Опівдні Папа Римський зустрівся з вірними, які зібрались на площі св. Петра для спільної молитви «Ангел Господній». У своєму повчанні Бенедикт XVI поділився своїми роздумами про наше буття Божими дітьми. Святіший Отець наголосив на тому, що Бог-Отець встановлює з кожною людиною глибокі особисті взаємини, а ми, в свою чергу, повинні завжди відповідати Господеві «так». Папа також вказав, що наша віра в Бога Отця ґрунтується на Ісусі Христі, який дозволив пізнати нам Небесного Отця, наскільки це можливо. «Бог став людиною, щоб людина стала Божою дитиною», – сказав Бенедикт XVI, заохочуючи відновити радість з усвідомлення себе дітьми людськими і дітьми Божими, «народженими з любові тата і мами і відродженими Божою любов’ю у Хрищенні».

Газета «USA Today» опублікувала список найпопулярніших осіб у Сполучених Штатах. Папа Римський Бенедикт XVI посів у списку 8-ме місце, однак між іноземцями, популярними серед американців, він отримав найвищу позицію.

Понеділок. У понеділок, 9 січня, Вселенський Архиєрей Бенедикт XVI зустрівся з дипломатичним корпусом, акредитованим при Апостольській Столиці (а це 178 країн), щоб обмінятися взаємними побажаннями та розглянути актуальний стан міжнародних стосунків. У своєму зверненні Папа зачепив такі актуальні сьогоденню питання, як економічна та фінансова криза, життєва невизначеність молоді, особливо в Африці і на Близькому Сході, важливість сім’ї як фундаментальної частини кожного суспільства. Особливу увагу Святіший Отець звернув на проблеми релігійної свободи та пошани до створеного Богом світу. На завершення Бенедикт ХVІ вказав, що Апостольська Столиця вносить свій вклад у міжнародну спільноту, згідно з подвійною вказівкою ІІ Ватиканського Собору, а саме: «Звіщати найвище покликання людини і присутності в ній Божого зерна, а також пропонувати людству щиру співпрацю, яка впроваджує загальне братерство, що відповідає цьому покликанню».

Ватиканіст Марко Тосатті в інтерв’ю інтернет-виданню Vatican Insider розповів про те, що у Римській Курії неминучі певні зміни, а найважливіша з них відбудеться у Конгрегації доктрини віри.

 Стало відомо, що Ватикан реформує церемонію зведення в кардинали – вона стане дещо простішою та коротшою. Об'єднання в одну церемонію нагородження кардинальської мітрою і кільцем, а також присвоєння титулярної церкви відбулося через те, що різниця між відкритою і закритою  консисторією давно залишилися в минулому.

Вівторок. Дипломати, які були присутні на щорічній зустрічі Вселенського Архиєрея з дипломатичним корпусом, акредитованим при Апостольській Столиці, дуже позитивно та з великою повагою прокоментували виступ Папи Бенедикта ХVІ в інтерв’ю для Радіо Ватикану. Ось висловлювання деяких послів:

Канадський посол у Ватикані Анна Ліхі: «Суть послання зводиться до поваги гідності людини, що є дійсно ключем до вирішення фінансово-економічної кризи, і дає надію мільйонам молодих людей, які перебувають у безвихідних ситуаціях в багатьох країнах».

Посол Великобританії при Святому Престолі Найджел Бейкер: «Не дайте короткотерміновій кризі стримувати вас від важливих довгострокових програмних цілей і завдань. Його Святість дуже ясно показав, що ми не повинні впадати у відчай у цей момент кризи, а маємо дивитися у майбутнє з новим зобов'язанням, новим діалогом, новим творчим потенціалом для себе і для молодих поколінь».

Посол Ізраїлю у Ватикані Мордехай Леві: «Мені дуже приємно, що Святіший Отець згадав про цей поступ (відновлення діалогу між Ізраїлем та Палестиною), оскільки віднова переговорів після більш ніж річної перерви є дійсно хорошою звісткою. А ще кращою новиною є те, що цього разу Йорданія вступила і стала посередником при переговорах. Не знаємо, що з цього вийде (з переговорів), але однозначно можу сказати, що гірше було б не брати у них участі. Тому, на мою думку, Святійший Отець побачив світло у кінці тунелю і закликає його світити сильніше».

Представник Організації визволення Палестини (ОВП) при Апостольській Столиці Чавкі Армалі: «Святійший Отець радіє тим, що ці перемовини відновили і надіється, що обидві сторони матимуть свої права і право на власну державу. Це дуже влучне зауваження».

Австралійський посол у Ватикані Тімоті Фішер: «Це звернення Папи на початку року сприяє усвідомленню реальності, оскільки саме таким є сучасний світ… Як на мене, важливим було те, що Папа говорив на тему виховання. Виховання молоді, виховання як частина релігійної свободи і культурного прогресу на Близькому Сході та в усьому світі. Я нещодавно повернувся із Вифлеємського Університету, де разом навчаються і мирно співіснують 1 тисяча християн і 2 тисячі мусульман, тому вважаю, що підняття цієї теми є дуже похвальним».

 Також і головний редактор «L’Osservatore Romano» Джованні Марія Віан висловив свою думку з приводу цієї дипломатичної зустрічі. Журналіст стверджує, що Католицька Церква завжди йде «пліч-о-пліч із міжнародною спільнотою». Коментуючи промову Понтифіка Джованні Віан говорить, що дивлячись на панораму світу – яка є «справді темною», і в якій «чоловіки і жінки вже не визнають свого зв’язку із Творцем» – і на «загрозливий та тривожний розвиток» кризи, Папа поєднує надію з реалізмом. Він нагадує, що завжди необхідно пам’ятати про моральний вимір, як в економіці, так і в біоетиці: людське життя та релігійну свободу слід поважати і підтримувати, чітко відкидаючи всяку політику, яка має на меті маргіналізувати роль релігії та тероризму із релігійною мотивацією.

У вівторок Святіший Отець Бенедикт ХVІ зустрівся з послом Латвії при Святому Престолі Ейнарсом Сіманісом. Дипломат вручив Папі книгу «Світло світу» латиською мовою, а також привітання від президента Латвії Андріса Берзіньша. В свою чергу Понтифік передав благословення всьому народу Латвії, а також привітав їх з Новим роком, побажавши сповнення всіх бажань.

Цього дня до Господа відійшов 83-ох річний владика Жосе Фрейра де Олівейре Нето, почесний єпископ Мосорро (Бразилія).

Середа. Катехизація загальної аудієнції середи була присвячена молитві Ісуса Христа на Тайній Вечері. Звертаючи увагу вірних на Таїнство Євхаристії, встановлене Ісусом під час Тайної Вечері Папа закликав усіх просити у Бога, щоб участь в Євхаристії, необхідна для християнського життя, завжди була найвищою точкою молитви. «Дорогі брати і сестри, беручи участь в Євхаристії, ми незвичайним чином переживаємо молитву, яку Ісус звершив і продовжує творити, щоб зло, з яким ми зустрічаємося в житті, не могло перемогти, і щоб в нас діяла цілюща сили Смерті і Воскресіння Христа. Будемо просити, щоб об'єднавшись з Його жертвою Отцю, ми могли також змінити наші хрести на жертву, вільну і відповідальну, на любов до Бога і людей», - сказав Папа.

В загальній аудієнції взяли участь 120 циркачів, які після проповіді Папи Бенедикта влаштували кількахвилинне циркове шоу.

Папа Бенедикт XVI призначив Архиєпископа Лоренцо Балдіссері, який досі був Апостольським нунцієм у Бразилії, секретарем Конгрегації у справах єпископів. На цій посаді він змінив Архиєпископа Мануеля Монтейро де Кастро, якого Святіший Отець призначив Великим Пенітенціарієм.

Четвер. В четвер Святіший Отець прийняв представників місцевої та регіональної влади Риму. Спочатку Святіший Отець прийняв на окремій аудієнції Пані Ренату Польверіні, яка очолює центральноіталійський регіон Лаціо, мера Риму Пана Джанні Алеманно та Пана Ніколу Дзінґаретті, який очолює Римську провінцію. Потому відбулася зустріч з працівниками, очолюваних ними місцевих та регіональних адміністративних органів. «Шановні представники влади, виклики є складними та численними. Перемога можлива настільки, наскільки зміцнюватиметься усвідомлення того, що доля кожного пов’язана з долею усіх», – сказав на завершення Святіший Отець, запевняючи їх у постійній молитві та поручаючи заступництву Пресвятої Богородиці.

Владика Ігнатій Чама, єпископ Мпіка (Замбія), був висунутий на Архиєпископа Митрополії Касами та Апостольського адміністратора Мпіка.

П’ятниця. 13 січня в Клементійському Залі Апостольського палацу у Ватикані Бенедикт  XVI зустрівся з керівниками та співпрацівниками відділу римської поліції «Ватикан», що займається охороною площі св. Петра, а також піклується про безпеку Понтифіка, під час його подорожей територією Італії. Під час зустрічі, присвяченій початку нового 2012 року, Святіший Отець подякував поліцейським за їхню працю і закликав завжди бути свідками справедливості і будівничими спокою.

13 січня кардиналу Зену виповнилось 80 років. Згідно з нормами канонічного права він втратив право голосування на папському конклаві.

Владика Паскаль Жан Марсель Вінзер, титулярний єпископ Русадус та Апостольський адміністратор Пуатьє (Франція), Святішим Отцем був призначений Архиєпископом Митрополії Пуатьє.

Субота. У суботу, 14 січня, Папа Бенедикт XVI прийняв на приватній аудієнції прем'єр-міністра Італії Маріо Монті. Це була перша офіційна зустріч між Папою і новим главою італійського уряду.

 Цього ж дня кардинал Тарчізіо Бертоне очолив св. Месу з нагоди початку нового судового року в Трибуналі міста-держави Ватикан. У своїй проповіді єрарх закликав співробітників Ватикану розважати про різницю між Божественною і людською справедливістю і наближати свою діяльність до виконання волі Бога.

14 січня Святіший Отець заснував нову єпархію Іфакара (Танзанія). Вона виникла з частини єпархії Махенге, і належатиме до архиєпархії Дар-ес-Сала. Єпископом новозаснованої єпархії було призначено владику Салютариса Мельхіора Лібену, єпископа єпархії Дар-ес-Сала.

Пропонуємо до вашої уваги, оприлюднені Конгрегацією Віровчення, вказівки Святішого Отця щодо проведення Року віри.

Джерело:  Мандрівники Христа Царя

16.01.2012р. Б. / Прес-конференція «Водохреще в Україні: вірування і традиції»

 

У вівторок, 17 січня, об 11.00 у медіа-холі інформаційного агентства "Українські національні новини" за адресою: вул. Б. Хмельницького, 17/52а (бізнес-центр "Леонардо") напередодні Водохреща відбудеться прес-конференція на тему:

"Водохреще в Україні: вірування і традиції"

У прес-конференції візьмуть участь:

 

- Епископ Євстратій (Зоря) – речник Київської патріархії.
- Протоієрей Георгій Коваленко – голова синодального інформаційно-просвітницького відділу УПЦ.
- Отець Ігор – керівник Департаменту інформації Української греко-католицької церкви.

Запитання до обговорення:
- як українцям підготуватися до святкування Водохреща?;
- які властивості має хрещенська вода?

Прес-конференція транслюватиметься в режимі он-лайн на сайті:
www.unn.com.ua

Акредитація обов’язкова: Тетяна Темченко, (093) 364 61 11

Джерела:  УНН

Мандрівники Христа Царя

16.01.2012р. Б. / Старт ініціативи «Місія в мегаполісах»

 

Католицькі єрархи з 12 найбільших європейських єпархій зустрілися у Ватикані, щоб спільно обговорити проблеми пов'язані з новою євангелізацією у великих містах і затвердити стратегію ініціативи під назвою "Місія в мегаполісах", повідомляє radiovaticana.org. У форумі, організованому за ініціативою Папської ради з нової євангелізації, взяли участь представники наступних архиєпархії: Барселонської, Будапештської, Брюсельської, Варшавської, Віденської, Дублінської, Кельнської, Ліверпульської, Лісабонської, Паризької і Туринської.

"Атмосфера єдності і розуміння загальних проблем була надзвичайно сильною. Було дуже цікаво побачити, що і в інших 11 мегаполісах католики працюють в подібному напрямку ", - зазначив єпископ Мехелен-Брюсельської архиєпархії Жан Кокерролс. Єрарх розповів, що в 2012 р., в рамках проекту "Місія в мегаполісах" в Брюсселі пройде 15 заходів, мета яких - "ближче познайомити людей з християнством".

Серед запланованих заходів: свідоцтва відомих бельгійців, дискусії про віру, читання Євангелії на центральній площі з трансляцією в інших місцях міста, музичні виступи та ін. Якщо ініціатива "Місія в мегаполісах" пройде успішно в 12 містах, вона продовжиться і розширить свою географію.

Джерело:  Мандрівники Христа Царя