31.07.2012р. Б. / «Акція 20-ї години» із Святою Філоменою

35 мільйонів осіб, солідарних о « 20-й годині », у 60 країнах Із Святою Філоменою, 2 хвилини призадуми щовечора о 20-й годині (за місцевим часом) для дітей і всіх, хто страждає.

У цьому світі боротьби, де діти і всі, хто страждає, є жорстоко забутими, ми пропонуємо унікальну акцію, «20-а година», усім особам, які мають переконання, що 2 хвилини призадуми в день представляють величезну силу захисту і підтримки. Ця постійна допомога внесених до списку є у пошані всіх релігій, традицій та філософій.

Чому Свята Філомена ?

Духовна покровителька Femmes Internationales Murs Brisés (FIMB), Свята Філомена природно приєднується до всіх жінок та чоловіків доброї волі, які рішуче і смиренно зменшують поділи у цьому світі.

Свята Філомена є покровителькою дітей Марії і покровителькою Живої Вервиці.

Її почитають на п'ятьох континентах.

Через могутнє заступництво, вона продовжує здійснювати численні чуда і охороняти дітей, пригнічених жорстокістю тих, хто не має жодної пошани до життя.

Пропонований спосіб застосування « 20-ї години »

1. Я приєднуюся до Святої Філомени, покровительки FIAAB (я взиваю її ім'я у короткій молитві) або я приєднуюся до «акції 20-ї години FIMB», у солідарності, пошані моєї релігії чи філософії.

2. Я вкладаю намірення (діти всіх народів і всі, хто страждає).

3. Я призадумуюся у тиші протягом 2 хвилин.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС ЗАДЛЯ ВІРИ, ДІТЕЙ І ВСІХ, ХТО СТРАЖДАЄ (Не забудьте підписати слово участі)

Адреса : Femmes Internationales Murs Brisés- 20 allée des Troènes- 66000 Perpignan- FRANCE 

Україна : Marie-Aude Tardivo- m.aude@yahoo.com Росія : Marie Elkine- marieellkine@gmail.com Tel : 0033- 617- 470- 940 Site : www.fimb-asso.org

Джерело:   Воїни Христа Царя

Дорогі, у Христі Ісусі, брати й сестри!

ЗАКЛИКАЮ Вас до активної участі в цій Акції і я, негідний р.Б. Леонід, який понад два роки є одним з тих 35 мільйонів християн, які вшановують Святу Філомену та моляться за Церковну і Національну Єдність своєї Батьківщини...

29.07.2012р. Б. / «Невислухані» молитви

 

 На католицьких сайтах і порталах, серед інших записів, зустрічаються питання про сенс молитви. «Я дуже клопоталася про релігійне виховання моїх синів, а коли вони виросли, то перестали ходити до церкви, хоч раніше були міністрантами. Мій брат – свідок Єгови. Який сенс просити Бога про їхнє повернення до Церкви, якщо Він сам дав їм свободу волі? Яка користь від моїх зусиль, постів, молитов? Бог вірний – Він своєї волі не змінить. Що мені робити?!» – пише Анна. Як же часто Бог не чує наших молитов, – повторюють розчаровані віруючі…

 

Не будь Брюсом Всемогутнім

В Євангелії від Луки Ісус розповідає притчу про те, що треба «молитись завжди й не падати духом» (див. Лк 18, 1-7). У Нагірній проповіді запевнення звучить ще переконливіше: просіть, і дасться вам (див. Мт 7,7). Водночас ми з власного досвіду знаємо, що Бог, здається, не тільки не поспішає нас вислуховувати, а й не дає нам те, про що просимо. Той самий досвід, і в більш драматичній формі, знаходимо в Псалмі 22 (21) – «Боже мій, чому мене покинув».

 

Тут варто згадати про жартівливе, але не позбавлене сенсу послання фільму «Брюс Всемогутній». Головний герой, посварившись із Богом через купу життєвих неприємностей, дістає від Нього всемогутність і швидко переконується, що бути всемогутнім – не так просто. Починаючи виконувати всі прохання людей, Брюс доводить усе до неймовірного хаосу.

 

У наших претензіях до Бога, що Він не завжди робить так, як ми про те молимося, інколи появляється переконання, що ми краще розпорядилися б цим світом. У крайніх варіантах це призводило до найбільших злочинів в історії: такі люди, як Сталін, Ленін, Мао Цзедун, Пол Пот насправді вважали себе розумнішими за Бога і здатними створити новий, кращий світ.

 

Біблія закликає нас просити, але й застерігає, нагадуючи: «Думки бо Мої – не ваші думки, і дороги ваші – не Мої дороги, – слово Господнє» (Іс 55,8). Тому нам не варто чекати, що як ми щиро помолимося, то все буде так, як ми хочемо, а Бог зробить наші плани своїми. Молитва – не заклинання, не магічна формула, яка зобов’язана викликати необхідну дію. Це перебування у присутності Бога, товаришування Йому з надією, що Бог усе передбачить, догляне і збереже моє – наше – життя. Бог – не «слюсар», якого можна викликати, аби виправити світ відповідно до наших потреб.

 

Не отримуєте, бо погано молитеся

Багато хто взагалі не молиться, але є й ті, хто молиться погано. Про це найкраще сказав апостол Яків: просите й не отримуєте, бо просите на зле, щоби розтратити на ваші жадання (пор. Як 4,2-3). Тобто погана молитва – та, що зосереджена на власних прагненнях. Це, знову ж таки, прояв магічного типу мислення, за якого людина, усвідомлюючи свою обмеженість, шукає підтримки у «вищих сил», до яких ставиться меркантильно й інструментально. Язичники думали, як би вмилостивити або «підкупити» бога. Жертва Христа – це не спроба «підкупу» Всевишнього, а зміцнення особистих, будованих на вірі та довірі, стосунків із Богом. Хто сприймає молитву як язичницько-магічний ритуал, легко відходить від віри і перестає молитися: «баш на баш» не спрацював, Він мені нічого, то й я Йому нічого.

 

Магічному світосприйняттю християнська духовність протиставляє молитву як пошук волі Бога. Апостол Йоан залишив нам важливу фразу: «Коли просимо щось, згідне з Його волею, Він вислуховує нас» (1 Йн 5,14). Людина звертається до Бога в конкретній ситуації, виливаючи перед Ним свої певні побоювання, і вона повинна так робити. Але водночас її молитва має бути відкрита на різні варіанти розвитку подій. Ісус молився: «Отче, коли Ти хочеш, віддали від Мене цю чашу, тільки хай не Моя, а Твоя буде воля!» (Лк 22,42) І це – суть християнської молитви. Буває так, що ми молимося «про всяк випадок», але, по суті, не маємо віри. На це Господь також вказував: вірте, коли молитеся, і дасться вам (пор. Мк 11,24). Зціленим Він казав, що то їхня віра їх зцілила! А в Назареті не міг звершити багатьох чудес через невіру мешканців…

 

Істинна віра «переставляє гори», але це переставляння інколи полягає в тому, що нам дається сила і розуміння прийняти те, що маємо, коли справи йдуть не так, як ми б того хотіли. Зріла віра знає, що Бог чує нашу молитву, просто інколи – по-своєму.

 

Таємниця молитви – таємниця страждання

Не гадайте, що як Бог вислуховує молитви «по-своєму», то з цим усе ясно, і можна більше ні про що не думати. Ми маємо право запитувати, чому щирі й правильні молитви залишаються без відповіді. Адже остаточна відповідь на питання про невислухані молитви – це питання про сенс страждань, особливо страждань неповинних людей.

 

Хоч би як ми до нього ставилися і хоч би що робили, а страждання залишається загадкою. І, як показує книга Йова, не варту мудрувати, силкуючись витлумачити значення кожного нещастя. Йов не погоджується з простими відповідями своїх друзів, він знає: найрозумніше – це попри все уповати на Бога. У житті стається так, що одних людей нещастя приводить в обійми Бога, а інших – у пастку безвихідності. Але проблема, певно, не в самому стражданні, а в ставленні людини до Бога. Який сенс замикати самого себе у клітці безнадії, відчаю та гніву на Нього?

 

Карл Ранер SJ зауважив, що страждання, про віддалення якого від нас ми просили, але Бог нас не вислухав, це за своєю суттю аргумент на користь віри: «Хіба ми не праві, завжди тримаючись світла, нехай і слабкого, а не пітьми; тримаючись благословення, а не бездонної пащі буття… А якби я відступив перед таким аргументом [страждання безвинних], то на що б я тоді проміняв християнство? На пустку, відчай і смерть». Співвідносячи ці слова з молитвою, можна сказати: хіба ми не праві, вірячи, що невислухані молитви одного дня, несподіваним для нас чином, будуть почуті, і все буде так, як має бути?

Даріуш Ковальчик SJ

Джерела: CREDO

Воїни Христа Царя

15.07.2012р. Б. / Бенедикт XVI: Бог кличе всіх, роздаючи різні дари та служіння

 

У неділю, 15 липня 2012 р., Папа Бенедикт XVI залишив стіни літньої резиденції у Кастель Ґандольфо, щоб відвідати вірних в розташованому приблизно 10 кілометрів звідти містечку Фраскаті. Тут, на площі перед місцевим кадетральним храмом, Єпископ Риму очолив Євхаристійне богослуження, після якого повернеться до Папського палацу в Кастель Ґандольфо, щоб опівдні проказати з паломниками Богородичну молитву «Ангел Господній». На богослужіння зібралося понад 8 тисяч вірних.

 

Катедра Фраскаті є однією з так званих субурбікальних, тобто, приміських дієцезій, що мають особливий історичний зв’язок з Римською дієцезією. Вона є одним з шести кардинальських титулярних храмів, титул яких присвоюється кардиналам, що мають ранг кардинала-єпископа. На даний час дієцезію Фраскаті очолює єпископ Рафаелло Мартінеллі, якого Папа Бенедикт XVI висвятив 2009 року, а титул кардинала-єпископа Фраскаті належить кардиналові Тарчізіо Бертоне, Державному Секретареві Апостольської Столиці.

 

Блаженний Іван Павло ІІ відвідував цю дієцезію 32 роки тому, а блаженний Іван ХХІІІ 1959 року здійснив до цього міста приватний візит. А Папа Павло VI, відвідуючи Фраскаті у вересні 1963 року, пригадав, що після Риму, це місто дало Церкві найбільше Римських Єпископів.

 

У контексті біблійних читань, які прозвучали під час богослуження, у своїй проповіді Святіший Отець говорив про апостольське служіння в Церкві та про різні покликання і завдання, які Господь доручає всім вірним.

 

Євангельське читання розповідало про те, як Ісус послав дванадцятьох апостолів проповідувати. Папа зазначив, що хоч їхня місія осягнула свою повноту вже після Воскресіння та П’ятидесятниці, дуже важливим є той факт, що Ісус від самого початку забажав залучити їх до Своєї діяльності. «Той факт, що Ісус покликав декого з учнів до безпосередньої співпраці в Його місії є виявом одного з аспектів Його любові, – пояснив Бенедикт XVI. – Він не гордує допомогою, яку інші можуть надати Його справі, Він знає їхні обмеження, слабкості, але ними не нехтує, навпаки, надає їм гідність бути Його посланцями». Посилаючи апостолів на місію, Ісус посилає їх по двоє, закликає їх не бути прив’язаними до матеріального та не шукати зручності, а також перестерігає, що їх не завжди добре прийматимуть, а навіть – переслідуватимуть. Вони повинні проповідувати, не переймаючись, чи матимуть успіх.

 

Дуже важливою вказівкою, яку Христос дає Апостолам, є також те, що вони не можуть задовольнитися лише проповідуванням навернення, але повинні дбати про хворих. «Апостольська місія, – зазначив Святіший Отець, – повинна завжди включати два аспекти: проповідування Божого слова та виявлення Його доброти через жести милосердної любові, служіння та посвяту».

 

«Дорогі брати й сестри, – вів далі Бенедикт XVI, – дякую Богові за те, що послав мене сьогодні знову звіщати це слово спасіння! Слово, що лежить в основі життя та діяльності Церкви». Папа зазначив, що місцевий єпископ розповів про те, що своєрідною душпастирською програмою місцевої Церкви є «формувати форматорів». «Це, – додав він, – є якраз те, що Ісус зробив зі Своїми учнями: Він їх навчав, приготовляв, формував також і через, так би мовити, місіонерське “стажування”, щоб вони могли взяти на себе апостольську відповідальність у Церкві». За словами Святішого Отця, виховання є першим служінням, яке здійснюється в Церкві: батьки здійснюють цю місію в родині, парохи відповідальні за формування в громаді, а численні миряни, крім батьківства, залучені до виховання і формування в багатьох інших сферах.

 

«Господь кличе всіх, розподіляючи різні завдання та різні дари у Церкві. Кличе до священства й богопосвяченого життя, кличе до подружжя та до мирянського служіння в Церкві й суспільстві. Важливо, щоб багатство дарів знайшло повне прийняття, особливо, з боку молоді» , – сказав Бенедикт XVI, вказавши на радість, яка випливає з дарування цілого свого життя Богові, чи то в богопосвяченому житті, чи в подружньому, – адже ці дві дороги доповнюють та збагачують одна одну.

 

«Будьте об’єднані між собою та, одночасно, будьте відкритими, місіонерами. Залишайтеся міцними у вірі, закоріненими в Христі через Боже слово та Пресвяту Євхаристію, будьте богомільними та завжди зв’язаними з Христом, як гілки з виноградною лозою, і, одночасно, ідіть, та несіть усім Його благовість» – побажав Папа вірним містечка Фраскаті.

Джерела: Радіо Ватикан

Воїни Христа Царя

28.04.2012р. Б. / УГКЦ закликає молитися за постраждалих від вибухів у Дніпропетровську

У Дніпропетровську вчора прозвучало 4 вибухи. За попередньою інформацією постраждало 27 осіб. Всі вибухи пролунали в центрі міста. Вибухові пристрої були закладені в урнах.

 

Міліція порушила кримінальну справу за статтею «теракт». 

За словами заступника голови СБУ Володимира Рокитського, поки що ніхто не висував жодних вимог і погроз у зв'язку з вибухами у Дніпропетровську. 

Після вибухів у місті розпочалася справжня паніка, мобільний зв'язок майже перестав працювати. На вулицях міста з'явилися БТР. У блогах та соцмережах люди намагаються з'ясувати, що сталося насправді, і чи все в порядку з їхніми близькими та друзями. 

Від імені Блаженнішого Святослава та Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви до українців звернувся Секретар Синоду Єпископів УГКЦ Владика Богдан (Дзюрах). Він висловив співчуття усім постраждалим внаслідок вибухів у Дніпропетровську та запевнив у молитві. Усіх вірних закликали «до ревної молитви за нашу улюблену Батьківщину та до активної солідарності із постраждалими від вибухів в Дніпропетровську.» 

Також в УГКЦ засудили терористичні атаки. «Церква рішуче засуджує будь-які прояви насильства та посягання на людські, Богом дані, права і свободи. Людське життя – недоторканна цінність, тому жодні рації: чи то політичного, чи економічного чи будь-якого іншого характеру, не можуть виправдати цього жахливого злочину проти невинних людей», - йдеться у звернені. 

За матеріалами: ТСН / 

Джерела:   Департамент інформації УГКЦ 

 КРЕДО

26.04.2012р. Б. / Молитва – це подих душі

 

Під час загальної аудієнції у середу 25 квітня 2012 р., яка зібрала на площі святого Петра у Ватикані понад п'ятдесят тисяч паломників, Папа Бенедикт ХVІ звернув особливу увагу на першість віри та звіщення Божого Слова в християнському житті. Він окремо зупинився на служінні потребуючим у першій християнській громаді Єрусалиму, як це описано в книзі Діянь Апостолів (Ді 6, 1-7). Святіший Отець наголосив, що без щоденної молитви наша діяльність зводиться до звичайного активізму.

У шостому розділі книги Діянь Апостолів йдеться про те, як Христові учні, перед обличчям дедалі зростаючих обов’язків служіння найбільш потребуючим, убогим, вдовам, вирішили вибрати сімох чоловіків, дияконів, які б безпосередньо зайнялись ділами милосердя, щоб вони самі могли присвятитись молитві та звіщенню Євангелія. Таким чином підкреслюється глибока єдність між молитвою та харитативним служінням.

«Церква повинна не тільки звіщати Слово, але також його здійснювати, що є любов’ю та істиною», – сказав Папа. Посилаючись на слова Святого Письма, що апостоли вибрали «мужів доброї слави, повних Духа та мудрости», Бенедикт ХVІ підкреслив важливість того, щоб бути не тільки організаторами, які вміють діяти, але необхідно діяти в дусі віри, під Божим світлом, в мудрості серця, адже добродійне служіння є не тільки діяльністю, але, понад усе, духовним служінням. Милосердна любов та справедливість є не тільки суспільною діяльністю, але духовною дією, здійсненою у світлі Святого Духа.

Святіший Отець попереджає, що надмірна зайнятість, нестримна діяльність можуть викликати черствість серця, що приводить до зубожіння духовного життя. Ми звикли оцінювати все з точки зору продуктивності та корисності, а згаданий уривок з книги Діянь Апостолів, звертаючи увагу на важливість роботи, вказує на те, що повсякденна діяльність повинна розгортатись з відповідальністю та відданістю, але, одночасно, з усвідомленням того, що нам потрібно Бога, Його проводу, Його світла, що дає силу та надію.

«Коли молитва оживлена Божим Словом, – мовив Святіший Отець, – ми можемо бачити дійсність новими очима, очима віри, і Господь, що промовляє до розуму й до серця, в кожній хвилині та в кожній життєвій ситуації, освітлює наш шлях новим світлом».

«Якщо легені молитви і Божого Слова не живлять подих нашого духовного життя, рискуємо задихнутись серед тисячі повсякденних справ: молитва – це подих душі й життя, – наголосив Венедикт ХVІ, вказуючи, що труднощі, які переживала первісна Церква перед обличчям служіння убогим та милосердною любов’ю, були подолані завдяки молитві у Божому світлі, і світлі Святого Духа.

Папа зазначив, що саме молитва є для пастирів найпершою та найціннішою формою служіння стадові, яке їм повірене.

Після катехизи італійською мовою Бенедикт ХVІ коротко підсумував її французькою, англійською, німецькою, іспанською та португальською мовами, а також був прочитаний підсумок польською мовою. Папа привітав більші групи прочан польською, хорватською, словацькою та угорською мовами, а на закінчення уділив Апостольське благословення.

Джерела: Радіо Ватикан

Воїни Христа Царя

05.04.2012р. Б. / 7 квітня – Свято Благовіщення – День подяки за дар життя

 

7 квітня – Свято Благовіщення – День подяки за дар життя. У цей день у катедральних та парафіяльних храмах буде служитись Свята Літургія з наміренням подяки за дар життя кожної людини та проханням про збереження життя ненароджених дітей України.

 

Комісія УГКЦ у справах душпастирства охорони здоров’я просить в цей день кожного призадуматись над даром життя, який ми отримали від Господа Бога, подякувати за ласку, що живемо, що створив нас з нічого і наділив нас високою гідністю бути Його образом і подобою. Застановімся на хвилину і пригадаймо собі, хто ми є, ким покликані до життя і з ким зустрінемось після закінчення земної мандрівки.

 

В особливий спосіб просимо в цей день у молитвах згадати дітей, батьків, лікарів, представників влади, усіх – від кого залежить збереження та захист життя на початковому етапі його розвитку.

 

Для душпастирів подаємо на 7 квітня додаток до єктенії “усильного благання” та текст Молитви – Благословення вагітних жінок після Літургії.

 

Додаток до єктенії «усильного благання»

Отче Предвічний, дякуємо Тобі за дар життя, який ми отримали з Твоєї любові. Просимо Тебе, допоможи нам його не змарнувати, але гідно цей дар прийняти, скерувати на службу Тобі і ближнім, і нам на спасіння, вислухай нас і помилуй.

Господи, дякуємо тобі за наших батьків, які прийняли Твою святу волю і подарували нам життя. Благаємо Тебе, заопікуйся ними і нагороди їх вічним щастям у Небі, вислухай нас і помилуй.

Ще молимось за всіх дітей, які перебувають у лоні матерів. Благослови їх разом з батьками Своїми щедротами. Особливо просимо захисти дітей, яким загрожує знищення. Подай батькам любов і відвагу прийняти Твій дар, бо Ти Сам дарував їм життя. Просимо Тебе, вислухай і помилуй.

 

Молитва – Благословення вагітних жінок після Літургії

Господи Боже наш, Сотворителю всілякого життя! Ти з допомогою Святого Духа підготував преславну Діву Марію на гідне помешкання для Cвого Сина. Ти наповнив Святим Духом Івана Хрестителя і наказав йому радіти в лоні матері його. Поглянь на цих жінок, які просять Твого Благословення для себе і своїх дітей. Наповни їх глибокою радістю, бо на їхніх очах звершується чудо початку нового життя. Прийми гаряче прагнення тих, хто покірно Тебе благає зберегти їхнє потомство, яке Ти покликав до існування. Нехай з Твоєю допомогою їхні діти щасливо побачить світло дня й сподобляться Благодаті Святого Хрещення. Нехай вони завжди вірно служать Тобі й досягнуть вічного життя на Небі. Амінь.

Джерела: zdorovia.ugcc.org.ua

Мандрівники Христа Царя

25.03.2012р. Б. / «Кожен з вас є Божим даром для вашої країни та для світу»,- Бенедикт XVI до дітей

 

«Дорогі діти, я щасливий, що можу зустрітися з вами та побачити ваші радісні обличчя, якими наповнена ця площа. Ви займаєте дуже особливе місце у серці Папи. Тож у цей момент хочу, щоб про це знали всі діти Мексики, особливо ті, які несуть тягар страждання, відкинення, насильства чи голоду, який цими місяцями особливо дав про себе знати в певних регіонах задля посухи», – розпочав своє слово до наймолодших мексиканців Святіший Отець. Промовляючи у суботу, 24 березня 2012 р., ввечері, з балкону адміністративного палацу «Casa del Conde Rul» до дітей та батьків, зібраних на Площі Миру в м. Ґванахуато, він подякував за цю зустріч, та, звертаючи увагу на радісний настрій, який її супроводжував, наголосив на тому, що це дуже важливо. «Бог хоче, – сказав Бенедикт XVI, – щоб ми завжди були щасливі. Він знає нас і любить. Якщо дозволимо, щоб Христова любов перемінила наші серця, тоді зможемо змінити світ. Ось таємниця справжнього щастя».

 

Далі Святіший Отець звернув увагу на місце, на якому відбувалася ця подія, яке носить ім’я глибокого прагнення всіх народів – «миру», дару, що походить з висоти. «Ісусів учень, – додав він, – не відповідає злом за зло, але завжди є інструментом добра, вістуном прощення, носієм радості, служителем єдності». Папа зазначив, що Ісус хоче написати в житті кожного з присутніх історію дружби, а тому заохотив прийняти Його, як найкращого Приятеля. «Кожен з вас, – наголосив Бенедикт XVI, звертаючись до дітей, – є Божим дарунком для Мексики й для світу. Ваша сім’я, Церква, школа і ті, на кому лежить суспільна відповідальність, повинні разом працювати над тим, щоб ви могли отримати в спадок кращий світ, позбавлений ненависті та поділів». У цьому контексті Святіший Отець звернувся до всіх із закликом «захищати дітей та займатися ними, щоб ніколи не згасла їхня усмішка, щоб вони могли жити в мирі та з довір’ям дивитися у майбутнє».

 

Повертаючись до «своїх маленьких друзів», Папа запевнив їх, що вони не самі: «Розраховуйте на допомогу Христа і Церкви, щоб провадити християнський стиль життя, – сказав він. – Беріть участь у недільній Службі Божій, в катехизації, в групах апостоляту, шукаючи місць молитви, братерства та милосердної любові». Як приклад для наслідування Святіший Отець запропонував юних мучеників з Тласкали блаженних Крістобала, Антоніо та Хуана, які «пізнавши Ісуса в період першої євангелізації Мексики, відкрили, що не існує скарбу, більшого від Нього».

 

«Я б хотів більше часу провести з Вами, але мушу вже їхати. Ми й надалі будемо єднатися в молитві. Тому, заохочую вас завжди молитися», – сказав на завершення Бенедикт XVI, просячи наймолодших мексиканців молитися за нього та запевнив, що молиться за них і за їхню батьківщину.

 

З Ґванахуато Святіший Отець повернувся до Колегії Пресвятої Богородиці де-Мірафлорес у Леоні.

 

На неділю, 25 березня, заплановані великі богослуження. Це – Служба Божа в парку Двохсотліття Незалежності в Леоні, яка завершиться проказуванням молитви «Ангел Господній», та вечірня в катедральному соборі за участю єпископату Латинської Америки. Задля різниці в часі згадане Євхаристійне богослуження розпочнеться уже після того, як ми записуємо нашу передачу, то ж про ці події розповімо вам в наступних репортажах.

Джерела: Радіо Ватикан

Мандрівники Христа Царя

18.01.2012р. Б. / Як медитують християни

 

Східні релігії приваблюють багатьох сучасників – покроковими рекомендаціями для духовного розвитку, містикою, медитативними практиками тощо. Тим часом, християнство теж ховає у собі небувалу глибину – було б бажання зануритись.

Один з центрів християнських медитацій, куди з усієї України їдуть лікувати зранені у буденній суєті душі люди, розташований у Хмельницьку. Тут, у передмісті обласного центру, посеред цвинтаря при костелі св. Анни розташувався реколекційний дім блаженного о. Йоана Бейзима. У ньому люди практикують християнські медитації.

Навіть столичні психологи рекомендують цей центр своїм клієнтам. Опікується реколекційним домом орден єзуїтів. Традицію єзуїтських медитацій розпочав засновник ордену – св. Ігнатій Лойола, що жив упродовж 1491–1556 рр. Духовна техніка нараховує більше 450 років вправлянь та відточення майстерності тисячами практикуючих християн. Побувала тут й кореспондентка ЗІКу, а у різдвяний період є підстави згадати про цей досвід.

«Розбалакавшись, душу вилив – і начебто щось загубив! З таким почуттям я з другом розстався», – писав колись японський поет Ісікава Такубоку. Щось подібне відчуваєш, говорячи про Бога. Надто багато списів зламано у словесних баталіях на цю тему, надто часто стикаємося з формальностями замість очікуваної глибокої духовності.

Напевно, тому реколектанти, навідавшись до дому блаженного о. Йоана Бейзима, дають обітницю мовчання і дотримуються її аж до моменту закінчення духовних вправ. Спілкуються хіба зі священиком – 20 хв. на день. Мовчання, пояснюють священики, сприяє самозаглибленню та відстороненню, що так потрібні, коли людина намагається врешті решт поговорити з Богом по щирості.

Власне, самі реколекції складаються з кількох етапів, які умовно називаються тижнями. Отець Олег (Кривобочок) розповідає: «Ігнатіанські реколекції – то харизма нашого ордену. Те, до чого мене вчили.

Все виводиться від Ігнатія (Лойоли – ЗІК). Можна так сказати, він сам собі зробив перші реколекції. Переживав глибокий духовний досвід, записував. Ну, і з часом з тих нотаток постала сучасна книга духовних вправ. У первісному стані вони були виключно індивідуальні. Він їх давав не групі людей – участь брала тільки одна людина. Систематично він то почав робити, коли вже вчився у Франції, в Парижі. І суть була така – якщо людина пройде перший тиждень, то вона вже може кому іншому давати реколекції. І спочатку так і було. Кожному давали перший тиждень, хто хотів. А там вже далі дивилися – кому другий, третій, четвертий. Коли вже був створений орден, то почалися проблеми, бо багато людей просили реколекцій. Якщо індивідуально, ну то всіх не охопиш. І як це почали вирішувати. Спочатку в жіночих монастирях настоятельки просили реколекцій. І тоді єзуїти писали, що робити, як воно має бути. Дозволили робити загальні реколекції, але то тільки перший тиждень. І так з часом почало воно розвиватися і маємо такі духовні вправи, як десь тепер».

До слова, зараз хоча реколектанти вислуховують настанови священика, котрий веде реколекції, разом, але медитують кожен окремо і між собою не спілкуються. Тобто, індивідуальність, на скільки це можливо, збережена.

Священик також додав: «Ці тижні не є календарні. Коли їх проходили індивідуально, то хтось міг і два тижні перший етап проходити. Якщо говорити класичною мовою, яка існувала в часи Ігнатія, перший етап – очищення, другий – просвічення, третій – з’єднання. Перший тиждень – то шлях очищення, якщо то сказати мовою пересічної духовності. Ну, а по-ігнатіанськи можна сказати, що це навернення, пізнання гріховності і любові до Бога. Другий тиждень – входження в таємниці земного життя Ісуса Христа. Третій тиждень – Його страсті і смерть. Четвертий тиждень – воскресіння».

Перший тиждень – це, власне, медитація. Смисл її полягає у роздумуванні на певну тему та спостереженні за порухами власної душі. Решта тижнів – контемпляція, що характеризується станом споглядання, у якому перебуває впродовж духовних вправ реколектант.

Ми свою увагу зосередимо на медитації, що є першим і обов’язковим етапом ігнатіанських духовних вправ. І перекажемо швидше суб’єктивні враження від медитацій по-християнськи, адже для кожного такий досвід – неповторний. Супроводжують цей процес розуміння, що реколекції – це не відпочинок, а щось більше схоже на вправи для душі. Період такого сильного психологічного напруження і зосередженості, що ридання і бажання втікати куди подалі – гарантовані. До всього, важливою умовою є усвідомлення постійної присутності Бога, що перебуває поряд, аби поговорити з тобою.

Повністю описувати медитації не варто, їх потрібно пережити самому. Тож перерахуємо лише ті тези, що змусили авторку цих рядків по-новому подивитися на християнство. А підсумуємо наш огляд розмовою про християнство, медитації, єзуїтів в Україні з отцем Олегом Кривобочком, якого цитували вже кількома рядками вище.

Тези з першого тижня ігнатіанських реколекцій

Про навернення: Навернення – це безперервний процес, а не разова подія у житті людини. Первинне навернення – спасіння від пекла. Кожна людина має цей шанс, але він потребує швидше рішення, а не часу. Коли людина у житті за різних обставин має першу глибинну зустріч із Богом, коли починає вірити. Після цього вона отримує шанс на спасіння. Але це просвітлення не є остаточним, людина усе одно занурюється у гріх, а потім знову вертається до Бога.

Про гріх: Мати гріхи означає мати свої історію дороги до Бога. Історія ця свята, бо хоча це історія гріха, але водночас це історія спасіння. Ціль людини – зійти на дно свого гріха, до глибинного його усвідомлення. Я відходжу від Бога, а він іде за мною. Я ввійшла в гріх – а Бог там. Ми завжди думаємо, що є кращі ніж насправді. У тих мріях Христа нема, він внизу, в усвідомленні реального стну речей. Там, де правда. Власне правда, солідарність з іншими людьми та готовність прийняти себе таким як є – це запорука духовного росту. Не треба нищити себе, але будувати власну особистість на примиренні із собою.

Про дітей: Спасіння може бути тільки даром, його не заробиш. Ісус називає апостолів дітьми не через безгрішність, а через те, що діти дозволяють себе обдаровувати.

Любов і ненависть: Ненависть завжди принижує того, хто ненавидить. Ненависть ніколи не може бути виправданою. Образа чи ненависть базуються на страху. Любов до когось теж смертна і слабка. Любов до всіх через Бога – вічна.

Міра людяності: Людина – це якість, а не форма. Грішиш – менше стаєш людиною. На вигляд людина, насправді – не зовсім. Людяність – це процес. Можеш продовжувати творити в собі людяність або нищити її – залежно від власного вибору. (Виходить, звинувачення людства у певних діяннях: споживацтві, війнах, злочинах тощо, – то вказування на відступництво від людяності як такої).

Добро і зло: Господь створив тільки добро. Дав людині добро, правду і працю і сказав – хочеш, то вибирай це. Зло – антипод добра. Відречення від добра означає відречення від усіх його результатів. Відкидаючи Бога, відкадаєш усе, що з Богом. Таким чином пізнаєш повноту нещастя. Так сталося з ангелами, які відійшли від Бога. Вони стали глибоко нещасними. Істота, якій погано, ділиться своїм нещастям. Так демони діляться своїм злом із людьми. Люди, пізнавши гріх, теж поширюють його далі між собою.

Сварки: Конфлікти між людьми є і будуть. Суперечки не є проблемою, але проблемою є нехіть або ненависть до когось тривалий час. Коли навіть кажемо собі, що простили, але нічого спільного з тою людиною мати не хочемо. Бо у Раю нема місця непримиреним. Своєю нехіттю не пускаємо людину до Раю і самі не можемо туди потрапити. Чи готові ми брати на себе відповідальність за те, що людина через сварку з нами позбавляється шансу на спасіння?. Священик може відпускати гріхи людині, але кожен з нас – теж. Я можу відпускати кривдникам ті гріхи, що стосуються мене. На хресті Ісус просив не за Богородицю чи апостолів, а за ворогів, бо не хотів перекривати їм шлях до неба.

Земне життя: Відмовляючись від Царства Небесного з любові до землі, брешемо. Бо Царство Небесне не вимагає від нас відмови. Любов до землі з відмовою від Царства Небесного, прийняття як належне наявного стану речей – це любов нечесна, бездіяльна, бо не бажаємо кращого для того, що любимо. Дієва любов, коли ми докладаємо зусиль, аби об’єкт нашої любові вдосконалювався, дорівнює прагненню Царства Небесного.

Страх: Багато чого робимо зі страху. Людина боїться слухатись своєї совісті, боїться терпіти від неї, тому оглушує її зануренням у суєту. Але таке заглушування не приносить бажаного спокою, але робить нас примітивнішими та грубішими. Думаємо, що стаємо менш чутливі, але насправді втрачаємо людську подобу. Страх береться із низької самооцінки і невіри. З того, що не віримо у свою божественну сутність і не можемо довіритися Богові. Боїмося, що не втримаємося на шляху до спасіння. Без віри в Бога і його провидіння таки не втримаємося. Ми боїмося і опаскуджуємо віру, щоб пошкодувати себе, зняти із себе відповідальність, знайти привід для сварки із Богом.

Вчинки: Свою вагу має кожен наш вчинок. Кожен з нас є спасенний і має дар, але можемо цей дар втратити. Це стосується не тільки спасіння, але і наших добрих якостей і талантів, які втрачаються через бездіяльність. Людину робить нечистим не те, що входить у неї, (як зло у серці внаслідок первородного гріха) а те, що виходить з неї (здатність зла до поширення). Усе взаємопов’язано. Через гріх земля стає проклятою. Гріх нищить природу – земля перетворюється на пустелю, будяки і терня. Через наш гріх нищимо світ.

Про депресивні стани: Гріх – це пекло на землі. Він супроводжується сумом, розпачем, соромом, гнівом, страхом, поганим самопочуттям. Чуєш у собі їх присутність – шукай слід гріха. Пекло – це нескінченна трагедія. Через гріх ми спроваджуємо його на себе, формуючи у собі нездатність до радості. При злодіяннях і/або відсутності духовного розвитку Бог іде з нашого серця і там утворюється пекло. Відчуття безсенсовості існування – це досвідчення пекла у собі. Людина тікає з пекла у інший гріх, але душа її залишається там, тільки совість оглушується. Не йдеться про страшні великі злочини. Змарнував слово Боже у собі – будь готовим нести відповідальність. Адже людина може не чинити злочинів хоча б тому, що не має змоги. Тим часом, важить те, що є у серці кожного з нас.

Пізнання: Часом певні речі чи події ми не розуміємо одразу. Але прийде час і зрозуміємо, Господь поможе. Як процес пізнання гріховності відкриває нам очі на наше життя все більшою мірою, так і пізнання Бога є процесом. Богородиця, яка була безгрішною, теж постійно пізнавала – уже досконалість Бога. Вона усвідомлювала все більше його граней і проявів. Пізнати Бога і навернутися до нього повністю не може ніхто. Бог знайдений весь час є шуканий, кажуть священики. Кожного разу ми осягаємо все більш правдивий образ Бога і це пізнання є безкрайнім. У цьому є велика радість.

Крайнощі: Зациклення на своїх гріхах відвертає від Бога. Визнання власної гріховності потрібне не для того, аби мучити себе, але щоб вдосконалюватися. Гріховність – не приреченість. Найлегше спокушається той, хто недоторканий гріхами, він не має досвіду. Через усвідомлення гріхів стаємо сильнішими.

Якщо багато спокушуваний і надто впевнений у собі, то теж знаходишся у ризикованому становищі. У Святому Письмі йдеться: «Хто стоїть, най дивиться, щоб не впав». Адже чим більшого сягла людина, тим більші й хитромудріші спокуси перед нею поставатимуть.

Як зациклення на гріховності, так і надто сильна впевненість у собі може спровокувати гріх проти Святого Духа. Поняття цього гріха полягає у зчерствінні, втраті людиною здатності вдосконалюватися. Серце людини стає невразливе до слова Господа, нездібне для навернення. Тим часом, людина має закладені внутрішні механізми захисту від такої крайньої межі. Таким є поняття страху Божого, страху не вчинених гріхів. Кожній людині дана міра грішності, переступити через яку означає зачерствіти серцем. Страх Божий – це не страх кари, а страх, що переступиш межу і більше не навернешся.

Ставлення до себе: Відречення і зради апостола Петра були потрібні для того, аби очистити його віру. Щоб він переконався у божественній силі. Слабка віра – це єдина наша проблема. Будеш опиратися на Ісуса – ходитимеш по хвилях смерті, кажуть священики. З наверненням пов’язане покликання людини, до якого Бог зове людина. І навіть, якщо вона відходить від покликання, Бог залишається поряд з нею. Тому варто примиритися із собою, як св. Петро. З собою та своєю історією. Згадати події, через які маємо претензії до себе і відпустити. Мати до себе любов як до людини, для якої Бог приготував особливе призначення, місію. Розуміти, що такого, як ти, не було і більше не буде ніколи. Христос не зрікається людини, але завжди залишається з нею, веде через життя за руку.

Так історія гріха стає історією спасіння, нашою дорогою до Раю. Тільки перед Богом ми можемо бути собою, бо ми й так йому відомі з усіма своїми рисами. Принести йому усі свої слабкості і страхи, усі свої гріхи – і він вчинить чудо, коли ти матимеш причини з радістю згадувати про той гріх, а не мучитися ним. Навіть гріх Адама є «щасливою виною», бо є причиною пришестя Спасителя.

Власне, цією радістю, надією, логічністю, зрозумілістю, глибиною пошуків та самоаналізу реколекції підкупають. Коли важливою є переміна серця, коли ти не формально науку церкви маєш прийняти, але повернутися до особи Бога. На реколекціях отець, що веде духовні вправи, пояснює, що оце навернення – це не так твоя праця, як праця Бога, тому основне твоє завдання – це скинути броню і навчитися відкриватися на його діяння. У атеїстів теж навернення може бути справжнім і глибоким, але відрізняється воно від християнського тим, що не містить у собі доброї новини на майбутнє, а лише жаль за минулим.

Отець Олег Кривобочко розповів нам про суспільний запит на реколекції, орден єзуїтів та їх нішу в українському суспільстві.

– Реколекції називаються ігнатіанськими. Розкажіть трохи про святого, що їх розробив.

– Ігнатій – засновник єзуїтського ордену. Церква розвивається, перед нею постають якісь виклики. І Дух Святий покликує якогось засновника в конкретний момент, щоби створив конкретний орден вирішувати ці проблеми часу – можна й так сказати. І тому на початках то все розвивається, ну, а коли проблема зникає чи вирішена, то орден повинен якось переосмислювати свою тотожність – що робити потім.

Єзуїти створилися внаслідок Реформації та впливу Лютера. Протестанти Біблію перекладали на народні мови, розвивали шкільництво, освіту. Католицька церква до цих процесів була глухою і темною. Тому єзуїти розвивали шкільництво, вищі навчальні заклади, тому набула сили освіта духовна.

– А як ігнатіанські реколекції пов’язані з психоаналізом?

– Коли реколекції починалися, то такої науки як психологія, у сучасному її розумінні – не було. Але Ігнатій був психоаналітиком з практичного досвіду. Те саме ми бачимо і в отців-пустельників. Ще задовго до психології. Тепер психологія існує як наука. Те все, що вони (святі отці) виконували і робили спонтанно, тільки на основі свого досвіду, – тепер це можна методично робити. Тільки зрозумійте, що психологія – то не альтернатива, то допомога. До якогось рівня її використовувати, а далі залиш. Далі молитва.

– А людина, що живе простим мирським життям… Узагалі, наскільки можливо є для неї знайти Бога?

– Не знаю. Всі покликані до святості. І всі покликані знайти Бога вже в цьому житті, а не десь там по смерті. Такий спосіб молитви, який тут пропонується, коли людина його практикує, всі етапи проходить, то вершина – те, що казав Ігнатій: шукати Бога у всьому. У повсякденному житті, у людських стосунках. Маємо вже книжку Ксаверія Кнотца, «католицьку камасутру», про секс. Для багатьох людей це відкриття, що як так – Бога можна пустити в секс, в інтимні стосунки. Виявляється, що і то може бути – сексуальні стосунки в молитві і прославленні Бога, а не як для більшості, коли то щось виключно грішне. По суті, все життя може бути шляхом до Бога, посвяченням. А не тільки десь там закритися, вигострити мозок і медитувати над Біблією.

– Якщо стільки можливостей, чому люди тікають у інші релігії?

– Християнство – то не тільки Біблія, таїнства, доктрина. Це конкретні люди, які в церкві працюють, духовенство. І тому можна, з одного боку, показати, власне, імпотенцію тих, які повинні вести до Бога. Що вони не спроможні на це, а тільки можуть мораллю мозги довбати. А самі тим не живуть. А ті релігії, що людей притягують – що вони там шукають? Їх там притягує не наука, не доктрина, не знання. Ті всі релігії великі чи езотеричні – вони відразу дають внутрішній досвід. Друга справа, чи то духовний, чи то якийсь психологічний досвід. Саме того люди й хочуть зараз. Що людині поможе – правильні знання про Бога чи коли ти відчуваєш: щось у мене всередині відбувається. Проблема в тому, щоб розпізнавати, які саме. І навіть коли духовного розпізнавання немає, але на рівні психічному людина отримує якесь полегшення, бачить якісь результати своєї праці. Там все практично: роби те і те. Різні вправи. І тому людей то притягує. Церква має традицію глибокої медитації, але переважно що людям передає?..

– Ритуальні послуги…

– От! А чим далі йдемо, людина стає більш індивідуальною. І раніше ще що до релігії притягувало? Релігія як елемент культури, традиції. Зараз те все зникає. Яка мені різниця, у що там мої батьки вірили? То вже не є елемент моєї віри. То їхній вибір, їхнє хобі, можна так сказати. Я от виберу Будду. І тому традиція зараз – це не вихід.

– Нам на реколекціях говорили про дорогу до віри через гріх. Як таке може бути?

– Нас переважно вчать: Бог – любов. Бога треба любити і мати тільки позитивні почуття. Вчать, абсолютно нехтуючи Біблією і духовним досвідом великих містиків. Так, Бог – любов. І Бога треба любити, так. Ну, шлях, поки ми дійдемо до тої любові – ми повинні також пройти і через нього. Це як перший тиждень реколекцій – починається від гріхів і кульмінація – роздуми про пекло. Бо що ж таке пекло? То місце, де немає Бога. Ну там, де нема Бога, там є чорт. Людина, яка є в пеклі, яке має відношення до Бога? Вона його ненавидить. І прожити то все треба, пройти, попасти в пекло і зненавидіти Бога. Але для чого то воно потрібно? Бо ця ненависть – це не те, що породжується тепер, на реколекціях. Як є закон збереження енергії, так і в нас. Воно постійно в нас сидить, тільки приховано. Все наше незадоволення, претензії до себе самих, до інших людей – в кінцевому результаті то все претензії і ненависть до Бога. Тільки так можу побачити, що в мені дійсно сидить. Чому богомільність може бути порожнім звуком? Якщо у глибині в душі я ненавиджу Бога. І то треба витягнути і усвідомити. То, власне, і є стан пекла. І лише тоді починається справжній шлях до Бога. Як з образом блудного сина, коли він там був серед свиней – то було його пекло. От тоді людина починає кричати до Бога – рятуй. Коли немає іншого виходу. І починається тоді підняття з дна, вихід з пекла і дійсно прямування до Бога вже як любові. Коли то своє «Я» розвалюється і людина може дійти до Бога, отримати любов, прощення і дійсно мати тоді веселі, позитивні почуття до Бога. Тобто любити Бога – це мета, а шлях до того не такий простий.

Василина Думан,

Західна інформаційна корпорація


Джерело:  Мандрівники Христа Царя

23.12.2011р. Б. / Духовність «Матерів в молитві» дослідить церковна комісія

У середу, 21 грудня, у Львові відбулася зустріч Владики Венедикта (Алексійчука), єпископа-помічника Львівської архиєпархії УГКЦ, із єпархіальними координаторами та членкинями руху «Матері в молитві» України. Висловлюючи власні міркування стосовно подальшого розвитку руху, всі координатори представили свої єпархіальні спільноти. 

 

Для подальшого розвитку руху необхідні статутні основи, тому представники руху «Матерів в молитві» нещодавно запропонували Блаженнішому Святославу затвердити «Правильник руху «Матері в молитві» Української Греко-Католицької Церкви». У свою чергу Предстоятель УГКЦ створив комісію для докладного вивчення духовного життя «Матерів в молитві». До складу цієї комісії увійшли: Владика Венедикт (Алексійчук), о. Орест Вільчинський, о. Ростислав Бубняк, с. Василія Струтинська, ЧСВВ. 

Сьогодні в УГКЦ є 1013 спільнот цього руху, з яких 966 в Україні. Матері, які до нього входять, щотижня збираються, щоб разом молитися. Цей рух є найбільшим сучасним мирянським рухом УГКЦ. 

«Матері творять спільноту, в якій відчувається сестринський дух, в якому можна конфіденційно відкрити свою душу і разом віддавати свої проблеми Господу, і це дуже важливо», – сказав у коментарі о. д-р Михайло Димид.

За матеріалами: Департамент інформації УГКЦ 

Джерело:  КРЕДО