07.09.2012р. Б. / УГКЦ ефективно бореться з алкогольною залежністю у суспільстві

Пошесть алкогольної залежності завдає ударів по практично кожній українській родині. Україна займає перше місце в світі за кількістю випадків алкоголізму серед  молоді, кожен четвертий залежний – жіночої статі. Держава та різноманітні громадські організації роблять спроби з цим боротись, але часто результати стають тимчасовими, а методи виявляються неефективними.

Українська Греко-Католицька Церква ж вміла ефективно допомагати жертвам алкоголю ще у минулі століття, а після виходу з підпілля активно відновила це соціальне служіння для допомоги ближньому. З 2006 року спеціально створену для цього підкомісію УГКЦ «За тверезість життя» очолював о. д-р. Андрій Логін, який з 2012 року призначений головою Комісії УГКЦ у справах душпастирства охорони здоров’я.

У своїй першій енцикліці «Бог є любов» (Deus caritas est) Папа Бенедикт XVI зазначив, що «…основне завдання Церкви – діяльна і добре організована любов до ближнього» (див. п.21). Про те, яким чином Церква реалізовує це своє завдання, як дивиться на проблему алкогольної залежності, як організована її праця в цій сфері, куди звертатись за допомогою, що ще планує зробити для зцілення українського суспільства душпастирство охорони здоров’я та багато іншого «Католицькому Оглядачеві» розповів досвідчений борець за чесноту тверезості та невтомний працівник задля любові до ближнього о. Андрій Логін.

 

 

 

Нагадаємо, що Комісія УГКЦ у справах душпастирства охорони здоров’я звернулася до вірних із закликом до спільної молитви за жертв узалежнень в Україні. З цього приводу у понеділок, 10 вересня о 14.00 відбудеться прес-конференція у конференц-залі Львівської архиєпархії

Джерело:   Воїни Христа Царя

04.09.2012р. Б. / Про духовну освіту та священицький вишкіл - тема нового номера Католицького вісника

У посланні Pastoresdabovobis Йоан Павло ІІ називає семінарію місцем і часом. Конкретним місцем, в якому збираються кандидати до священства, таким чином стаючи спільнотою та часом для розпізнання свого покликання і формації, щоби все життя віддати Богові і людям. Про те, як саме це відбувається, розповість ректор Київської Трьохсвятительської семінарії о. Петро Жук, а також випускник і викладач Ужгородської богословської Академії блаженногоТеодора Ромжі – отець Андрій Долинич.

 

Виявляється, семінарія – не єдина форма вишколу кандидатів до священства. Як історичній, так і сучасній Церкві відомі й інші способи формації. Які? Про це читачі дізнаються з інтерв’ю директора Інституту св. Томи Аквінського, домініканця, отця Войчеха Сурувки.

 

Під час вирішення певних питань стосовно релігійної свободи, часом входять у конфлікт норми канонічного та світського права. Так сталося в Ірландії, де один із проектів світського закону приписує католицьким священикам порушувати таємницю сповіді. Деталі на сторінках рубрики: Апостольські палаци

 

Сестри Святої Терези святкують 75-ччя свого існування та 20-ття свого служіння Христу та Церкві в Україні. Про початок існування згромадження та непросте служіння любові, що його сестри несуть в Україні, читайте у рубриці Церква в Україні.

 

Сестра-урсулянка Марта Рик, яка померла 20 липня цього року, залишила по собі багато спогадів, а ще й чимало духовних дітей. Серед них миряни, богопосвячені особи та священики. Про життя сестри та її тиху і лагідну участь в житті кожного, хто її знав, читайте на сторінках рубрики Церква в Україні.

 

В рубриці Credoсвятий Фома Аквінський роз’яснює, яким чином гріх впливає на життя та стан людини. Рубрика Моя історія розповість про римо-католицьку парафію в Ярмолинцях, а рубрика Батьки і діти запропонує повчальну історію про святого Апостола Петра, а також схему візерунка для вишивання вівтарного покривала.

 

Також у свіжому номері "КВ" ви знайдете коментарі до літургійних читань і літургійний календар.

 

Заохочуємо не шкодувати часу й грошей на новини з життя Церкви та інформацію задля свідомого формування своєї віри.

 

Приємного читання!

 

***

 

"КВ" – двотижневик католиків України, до 2008 р. відомий як "Парафіяльна Газета". Кожен його номер – мов маленька енциклопедія, призначена збагатити життя Церкви в Україні та кожного українського католика зокрема. Тут є і свіжі новини з життя Церкви в Україні та світі, сучасні катехитичні матеріали, католицький погляд на культуру, суспільство та історію… Батьки та діти також знайдуть у часопису багато цікавого для свого зростання у вірі.

Запитуйте "КВ" у своїх парафіяльних кіосках або шукайте в каталозі на 2012 р. у будь-якому відділенні "Укрпошти".

Передплатний індекс – 01101, тел. редакції в Києві – (044) 503 30 22.


Джерело:  Воїни Христа Царя

03.09.2012р. Б. / «Йога не є шляхом до Бога»

Катехизуючи дітей, треба водночас проводити катехизацію їх батьків, оскільки саме в домашньому середовищі зароджується і зростає віра, – про це говорив польським катехитам і священикам архиєпископ Едвард Озоровскі. 

 

Митрополит Білостоку пояснив, що певне послаблення віри, яке можна спостерігати в сучасному суспільстві, виникає частково через те, що покоління теперішніх батьків не проходило катехизацію в школі і тому сьогодні не бачать потреби систематично навчати своїх дітей релігії. 

На конференції для катехитів виступив також священик Сергіуш Ожешко, котрий мав доповідь на тему «Йога не є шляхом до Бога». Він говорив про сучасні духовні загрози, пов’язані з культами, що походять з Далекого Сходу: буддизмом і індуїзмом. Вказуючи на основу їх філософії, отець розповів в чому полягає віра в реінкарнацію і переселення душ. Доповідач також співставив розуміння людства, божества, природи, всемогутності і спасіння у християнстві та в навчанні східних гуру. 

Отець Ожешко розповів також про негативний досвід свого перебування в одній із спільнот «крішнаїтів», яка пропагує релігійний синкретизм, що додає до індуїстичного вірування елементи християнського об’явлення. Він закликав катехитів бути уважними до тривожних явищ, які можуть свідчити про зацікавлення чи захоплення зі сторони молоді філософією Сходу. «Не достатньо просто сказати, що щось є злом. Вам потрібно здобути фахові і основні знання, щоб могти відстежити зло. Ви повинні не лише навчати, але й обороняти ту молодь», – говорив священик. 

На завершення зустрічі Архиєпископ Едвард Озоровскі підкреслив, що серед сучасних духовних небезпек найгіршими видаються явища лібералізму та індивідуалізму. Нагадуючи про Рік Віри, що розпочнеться вже в жовтні, ієрарх вказав на його мету: «оживити віру там, де вона вмерла, і впровадити її у тих сферах, в яких вона зникла».

За матеріалами: Католицький Оглядач

Джерело:    КРЕДО

23.08.2012р. Б. / Глава УГКЦ: Діалог з невіруючими – виклик для нашої Церкви

 

В часі інтервʼю для «Католицького Оглядача», розповідаючи про підготовку Синоду Єпископів з питання нової євангелізації, Глава УГКЦ Блаженніший Святослав Шевчук зазначив, що питання діалогу з невіруючими в Україні є одним з викликів для УГКЦ.

«Що ж до Папського Синоду, то, готуючись до нього, Єпископська Конференція і Синод єпископів кожної Східної Католицької Церкви працювали над дуже розлогим  запитником, який надсилав Секретаріят Папського Синоду. Там були, я би сказав, дуже глибокі та чіткі питання, і у відповідях ми теж конкретизували наше бачення стратегії розвитку нашої Церкви. До прикладу, сьогодні Католицька Церква в Західній Європі дуже широко використовує такий метод тієї ж євангелізації, яку започаткувала Папська Рада у справах культури під назвою «Cortile dei gentili». Українською мовою це «Двір язичників» чи, ліпше, «Двір невіруючих». Ця програма мала значні результати у Франції, Німеччині та інших країнах. І в тому запитнику було питання: як у вас відбулася ця програма  «Cortile dei gentili». А в нас, в Україні, такого ще не було. І це прямий виклик Церкві – вийти до діалогу з невіруючими людьми у нашій країні, тому таке запитання змусило нас до певної міри навіть вийти поза межі, які охоплюють наших віруючих людей, і поглянути на тих, хто, можливо, ще неєвангелізований, і шукати способу і методів розмови з ним.» - розповів Блаженніший Святослав.

Джерело:  Воїни Христа Царя

21.08.2012р. Б. / Глава УГКЦ закликав будувати український світ

«Заохочую всіх вас сьогодні взяти на себе відповідальність за дар Незалежності нашого народу, з посвятою працювати та гаряче молитися за Україну. Ми повинні сьогодні перейняти ті високі ідеали державотворення, якими горіли герої боротьби за державну незалежність та волю Церкви і народу», - про це написав у листі-привітанні з нагоди 21-ї річниці Незалежності України Блаженніший Святослав Шевчук.

 

Церква завжди перебувала зі своїм народом, зазначає Блаженніший: «Вона була йому матір’ю та вчителькою, порадницею та берегинею. Часто на захист сотень тисяч вбитих і депортованих, ув’язнених та катованих звучав лише голос її ієрархів – Митрополита Андрея, Патріарха Йосифа». Саме УГКЦ, як Церква-мучениця, за словами Блаженнішого Святослава, готувала нас до «сприйняття Божого дару Незалежності, картаючи за помилки та гріхи, навчаючи любити Бога і ближнього, незалежно від його етнічного походження чи релігійної приналежності, допомагала терпеливо зносити кривду, а образу з усього серця прощати». «Церква вчила у вирі ненависті істинно любити Україну та уникати всякого зла. Зі своїм народом наша Церква є і сьогодні», - вважає Предстоятель УГКЦ. Він закликав усіх вірних Церкви, а також усіх людей доброї волі любити свою Вітчизну та розбудовувати український світ – як у рідній державі, так і поза її межами. 

«Наш національно-культурний простір ми будуємо тоді, коли протидіємо будь-яким спробам асиміляції, коли допомагаємо своїм співвітчизникам у всякій потребі, коли плекаємо власну національну свідомість, культуру та мову, коли шануємо свої культурні й релігійні традиції», - зазначає Першоієрарх УГКЦ.

За матеріалами: Департамент інформації УГКЦ 

Джерело:     КРЕДО

"Вчора й позавчора було «вашим», а нині трохи «нашим», бо все ж краще пізно, як ніколи..." 

р.Б. Леонід

20.08.2012р. Б. / Глава УГКЦ: Без діалогу з Московським патріархатом неможливо зупинити русифікацію в Україні

 

Глава Української греко-католицької церкви Святослав Шевчук вважає, що без діалогу з Московським патріархатом "неможливо зупинити русифікацію України і українофобію в Росії".

 

Про це він сказав в неділю на прес-конференції в місті Коломия Івано-Франківської області, коментуючи візит патріарха Московського і всія Русі Кирила до Польщі.

 

"Ми теж повинні йти таким шляхом певного примирення, тому що без цього ми не побудуємо майбутнього. Без цього неможливо зупинити русифікацію в Україні та українофобію в Росії. А якщо ми спокійно, по-християнськи, будемо в світлі Євангелія якось вирішувати болючі питання минулого і тільки за допомогою примирення пам'ять оздоровляти, тоді можна щось конструктивне побудувати", - зазначив він.

 

Як зазначив патріарх УГКЦ, він задоволений тим, що зустріччю між московським патріархом і польською римо-католицькою церквою розпочався процес примирення між двома народами.

 

"Ми не почули, за що поляки прощають росіян, за що православна церква хоче перепросити латинську церкву в Польщі. Можливо, ще до цього дійде. Але такий приклад або заклик дуже потужний до примирення було зроблено", - наголосив глава УГКЦ.

 

Він також вважає позитивним те, що патріарх Кирило почав спілкуватися "не тільки з головою всієї католицької церкви, але і з главою локальної церкви".

 

"А, отже, робиться певний крок для того, щоб щось змінювати навіть всередині православної церкви, католицької церкви в напрямку до взаємного прощення і примирення", - пояснив глава УГКЦ.

 

Він виступає за діалог з Московським патріархом. "Я б дуже хотів, щоб подібна річ відбулася і в Україні. По-перше, нам би було дуже приємно, якби почався нарешті особистий діалог на рівні наших церков. Щоб Московський патріарх визнав як свого співрозмовника Українську греко-католицьку церкву. Бо до цього часу про нас говорять тільки зі Святішим Отцем у Ватикані майже завжди без нас", - зазначив глава УГКЦ.

 

При цьому він нагадав, що вже ініціював такий діалог, і УГКЦ до нього готова.

 

"Чекаємо відповіді від наших майбутніх партнерів, і нехай їм і нам в цьому допоможе Господь Бог", - резюмував Блаженніший Святослав.

 

Як повідомлялося, предстоятель Російської православної церкви патріарх Кирило вперше за всю історію відвідав з візитом Польщу.

Джерела: ua.korrespondent.net

Воїни Христа Царя

Загалом така тенденція до примирення "менших" братів зі "старшим" чи навпаки, є добрим знаком для всіх християн в Україні і поза Україною сущих, але навіщо ж самому "без мила в задницю лізти", прикриваючись благим наміром захистити українців від "русифікації" та "українофобії"?! 

До всього сказаного вище можна лише додати слова самого блаженнішого Святослава, що "екуменічний діалог найкраще провадити на двосторонній основі, а не на багатосторонній", то ж чи не варто почекати того моменту, коли саме православ'я в Україні дійде до взаємної згоди, примирення і об'єднання в ОДНУ помісну Православну Церкву, а тоді й пропонувати "особистий діалог на рівні наших церков" про примирення як таке, а також взаємовизнання, заради виконання святої волі Господа нашого, Ісуса Христа - "щоб були всі одно..."

р.Б. Леонід.

07.08.2012р. Б. / «УГКЦ – сильне моральне ядро, яке може стати основою для відродження суспільства…»

«УГКЦ – сильне моральне ядро, яке може стати основою для відродження суспільства…», – Глава УГКЦ для словацького видання «Слово»

 

«У нашій Церкві є внутрішні й зовнішні проблеми. Внутрішні пов’язані з нашим розвитком. Наша Церква повстала з попелу. У часи Радянського Союзу ми не могли вільно визнавати свою віру. Тепер потрібно наново вибудувати свою структуру, що передусім стосується теренів Центральної й Східної України… Що стосується проблем зовнішніх, то вони пов’язані з екуменічним діалогом. В Україні діє велика кількість Церков. Найближчою для нас є Православна Церква…», – таку думку висловив Блаженніший Святослав Шевчук, Глава УГКЦ, в інтерв’ю для словацького видання «Слово» під час паломництва до відпустового місця в с. Літманова (Словаччина).

 

На думку Патріарха УГКЦ, через те, що Православна Церква поділена – адже існує УПЦ МП, УПЦ КП, УАПЦ, – складно вести екуменічний діалог з ними, оскільки вони самі мають суперечності між собою. «Екуменізм краще вдається на двосторонньому рівні, – продовжує думку Блаженніший Святослав. – Одним із найбільших успіхів у цій сфері було спільне звернення греко-католиків і православних Московського й Київського Патріархатів у зв’язку з 20-ю річницею незалежності України, у якому ми також вказали на духовні корені сучасної економічної кризи».

 

Відповідаючи на запитання журналіста щодо становища УГКЦ в сучасному українському суспільстві, Глава Церкви відповів, що до Греко-Католицької Церкви в Україні ставляться з великою повагою, хоча греко-католики становлять лише 10% українців. «Думаю, це тому, що серед нас є такі великі постаті, як, наприклад, Кардинал Любомир Гузар, якого можна назвати мудрецем українського народу», – сказав він.

 

Крім того, Блаженніший Святослав зазначив, що після його обрання Предстоятелем УГКЦ багато соціологів і аналітиків опублікували свої погляди про місце УГКЦ в житті українського народу. З них випливає, що приблизно 40% українських християн не ідентифікують себе з жодною Церквою, але половина з них симпатизує УГКЦ. «Саме тому багато хто вважає нашу Церкву сильним моральним ядром, яке може стати основою для відродження суспільства», – сказав Блаженніший Святослав Шевчук, Глава УГКЦ, в інтерв’ю для словацького видання «Слово».

Департамент інформації УГКЦ


Воїни Христа Царя

29.07.2012р. Б. / Я лину думками до тебе, Вкраїно

Я лину думками до тебе, Вкраїно, - з Іспанії пані Стефанія Шевцова

• 
• 

Стефанія ШЕВЦОВА (ЧОРНА), активістка українського руху в Іспанії

Про українську справу на Піренеях, веб-сайт та на захист рідної мови

Я вже більше 9 років читаю "Кобзу", захоплююсь натхненням її творців і директора Стефана Паняка, мого дорогого земляка, бо я теж родом із села Кам'яне, що на Львівщині.

А тепер дещо про життя української громади Іспанії. Нещодавно ми створили веб-сайт нашої Асоціації "Українська родина» (www.ur.vioks.es), на сторінках котрого намагаємось якнайповніше розповісти про нашу українську справу на іспанських теренах, конкретну роботу - заходи, урочистості, діяльність суботньої школи. А ще - і це не менш важливо - своєю діяльністю прагнемо підтримати-підбадьорити наших рідних і друзів в Україні, «пробудити» їх, дати сили й наснаги, бо так їх «затуркали» матеріальними проблемами, що можуть лишень "боронити картоплю від колорадського жука". Пишу це без іронії, із глибоким сумом у серці, бо відчувається: Україною вже повзе страх за майбуття і, навіть, життя...

Думаємо, українцям у всьому світі усе це відомо. Втім, одна справа - знати на загал, по факту, інша - щодня бачити, як неньку розпинають. Бачити і… мовчати. А саме така ситуація нині в Україні. Словами Шевченка: «а братія мочить собі, витріщивши очі..»

На веб-сайті українців Іспанії (як бачите, він, ніби побратим, сайту «КОБЗА. Українці Росії») розміщені фото- і відеорозповіді про урочистості, присвячені, зокрема, таким тематичним заходам як: «Наша писанка» чи «Голодомор». А ще, переглянути у форматі відео, як українці в Іспанії єдиною родиною відзначають найбільші свята українського народу. Звісно, поки наші «журналістські» спроби більше схожі на аматорство, але рук не опускаємо, тішимося надіями, що поступово опануємо ту нелегку творчу справу. Талановитих українців по світу - багато! Та найголовніше ми все ж маємо: любов і пошану до рідної України.

Наразі українців в Україні та світі хотіла б потішити (перепрошую за таку сміливість) своєю творчістю. Бо життя на віддалі від України не дуже солодке, і серцем повсякчас линеш у рідні краї, де залишив стежки дитинства, де живуть твої рідні, де ти залишив свої щасливі спогади. Словом, пропоную вашій увазі мою поезію «Я лину думками до тебе, Вкраїно…»

Я лину думками до тебе, Вкраїно,

Де внук мій, де дочка і мати єдина,

Де спів солов'їв уночі на калині,

Де води Стрия і Дністра воєдино,

Де біло-рожево квітують сади,

Де серцю весело і мило завжди,

Де сонце сміється, відбившись в калюжі.

О, рідний мій краю, люблю тебе дуже!

Я лину думками до тебе, Вкраїно,

Де рідний мій брат і сестричка єдина,

Де шелест і спокій дарує діброва,

Де поля і неба весняна розмова,

Де любо усюди, куди не гляди!

До тебе, мій краю, спішу я завжди!

Я лину думками до тебе, Вкраїно,

Де осінь у полі й тополя єдина,

Де вітер листочки останні зрива,

Де в лузі жовтіє і никне трава,

Де поля і неба вже стихла розмова...

ДЕ ВІЧНО ЗВУЧАТИМЕ РІДНАЯ МОВА!..

Стефанія ШЕВЦОВА (ЧОРНА), м. Мурсія, Іспанія

Вірш на захист рідної мови постав у душі й на папері зовсім не випадково. Упевнена стовідсотково: питання щодо того, яка чи які мови мають бути в Україні державними, навіть не варте обговорення. Лише українська! І про що тільки думають ті «українські» політики, які наразі на українських теренах «педалюють» тему другої державної (російської) мови?! Адже мова - це перша ознака нації і державності! Є мова - є народ! А ми ж українці, і мова у нас - українська. Невже це не зрозуміло?! А ще «мовне питання» украй гостро лунає з огляду на молоду українську державність. Має пройти певний час, щоб держава зміцніла, щоб пройшла етапи становлення.

Тому й ми, українці в Іспанії, не тільки «між собою», «на кухні», а й уголос, на мітингові, стали на захист рідної мови. Завдяки нам громадяни Іспанії, тамтешні урядовці та мас-медіа знають про утиски українського в Україні.

А сьогодні в Україні - просто жах! Як може міліція розганяти протестувальників, українських громадян, котрі, відповідно до прав і свобод, гарантованих Конституцією України, вийшли на акції протесту, аби засвідчити свою незгоду із тим, що відбувається нині під куполом Верховної Ради?!

Багато українців, котрі проживають в Європі чи Америці, ставлять підписи під відкритим листом - Протестом проти мовного законопроекту панів Ківалова-Колєсніченка (насправді - мовного свавілля). Головне - не лишатись байдужим. Також інформуємо світові мас-медіа про боротьбу українців за демократичні права, свободу вибору та за єдину державну українську мову...

Цікаво, а чи читають світову пресу, так звані, «українські» можновладці? Є сумніви... Адже ці люди, з претензіями на необмежену владу феодалів, здається, напевно, не мають того рівня внутрішньої культури, щоб почути власний народ. От, якби попрохати нині чинного українського Президента (чи Прем'єр-міністра) продекламувати напам'ять - і то українською! - хоч одну молитву або вірша!.. Не впевнена, що знають. А ходять до церкви, ставлять свічки і хрестять лоба…

Усі ми родом із Радянського Союзу, і в радянських зрусифікованих школах на вивчення «солов'їної калинової» відводилось зовсім мало годин. Але ж українську вчать і студенти-араби, і китайці, і афроамериканці, котрі приїздять на навчання до України. Невже, пан Азаров має менше кебети?.. Питання не риторичне. Тут або розуму не вистачає, тоді як такі люди, із низьким IQ, стали до керма цілої держави? Або величезна зневага, ба, навіть відторгнення усього українського. Тоді, знову ж, як такі люди стали керманичами саме української держави?

Нехай би «пан Азаров і К» боролися із бідністю, впроваджували нові економічні програми, щоб добробут населення зростав, і наші люди не їхали на заробітки деінде, микались світами, а наші діти зростали сиротами, бо батьки змушені стати заробітчанами. На чужині - хліб без меду! Щоб молодь наша не тікала за кордон, щоб було майбутнє у країни…

І наостанок, стосовно «труднощів перекладу». Вітер новітньої української історії розніс цвіт нашої нації по всьому світу, і всі ми протягом року-двох, а таки опановували мови держав, що дають нам хліб і до хліба... Відтак, знаємо із власного досвіду і запевняємо: нічого неможливого немає! Вчать і ведмедя крутити колесами веломашини…

А українцям світу хочемо сказати від душі: No Pasarán! Вони не пройдуть! Але якщо ми будемо небайдужими і рішучими!

Дякую усій чесній громаді за увагу. Рада спілкуванню безмежно! Заходьте на наш сайт, будемо раді!

З повагою,

Стефанія ШЕВЦОВА (ЧОРНА)

активістка українського руху,

за фахом - вчителька української мови,

м. Мурсія, Іспанія

el.vladi@hotmail.com

Наші школярики опановують українську мову, звичаї та культуру рідного народу

 

Оголошення-запрошення на навчання до української школи, м. Мурсія, Іспанія

 

Наші діти в Іспанії знають українську мову, а ви, панове українські можновладці...

 

Вид міста Мурсія, Іспанія

 

Ландшафти Іспанії

 

'Я лину думками до тебе, Вкраїно', - з Іспанії пані Стефанія Шевцова

На світлинах: Стефанія Шевцова (Чорна), активістка українського руху в Іспанії. Наші школярики опановують українську мову, звичаї та культуру рідного народу. Оголошення-запрошення на навчання до української школи, м. Мурсія, Іспанія. Наші діти в Іспанії знають українську мову, а ви, панове українські можновладці? Вид міста Мурсія, Іспанія. Ландшафти Іспанії. «Я лину думками до тебе, Вкраїно», - з Іспанії пані Стефанія Шевцова.

Джерело:    Українці Росії «КОБЗА»

29.07.2012р. Б. / «Невислухані» молитви

 

 На католицьких сайтах і порталах, серед інших записів, зустрічаються питання про сенс молитви. «Я дуже клопоталася про релігійне виховання моїх синів, а коли вони виросли, то перестали ходити до церкви, хоч раніше були міністрантами. Мій брат – свідок Єгови. Який сенс просити Бога про їхнє повернення до Церкви, якщо Він сам дав їм свободу волі? Яка користь від моїх зусиль, постів, молитов? Бог вірний – Він своєї волі не змінить. Що мені робити?!» – пише Анна. Як же часто Бог не чує наших молитов, – повторюють розчаровані віруючі…

 

Не будь Брюсом Всемогутнім

В Євангелії від Луки Ісус розповідає притчу про те, що треба «молитись завжди й не падати духом» (див. Лк 18, 1-7). У Нагірній проповіді запевнення звучить ще переконливіше: просіть, і дасться вам (див. Мт 7,7). Водночас ми з власного досвіду знаємо, що Бог, здається, не тільки не поспішає нас вислуховувати, а й не дає нам те, про що просимо. Той самий досвід, і в більш драматичній формі, знаходимо в Псалмі 22 (21) – «Боже мій, чому мене покинув».

 

Тут варто згадати про жартівливе, але не позбавлене сенсу послання фільму «Брюс Всемогутній». Головний герой, посварившись із Богом через купу життєвих неприємностей, дістає від Нього всемогутність і швидко переконується, що бути всемогутнім – не так просто. Починаючи виконувати всі прохання людей, Брюс доводить усе до неймовірного хаосу.

 

У наших претензіях до Бога, що Він не завжди робить так, як ми про те молимося, інколи появляється переконання, що ми краще розпорядилися б цим світом. У крайніх варіантах це призводило до найбільших злочинів в історії: такі люди, як Сталін, Ленін, Мао Цзедун, Пол Пот насправді вважали себе розумнішими за Бога і здатними створити новий, кращий світ.

 

Біблія закликає нас просити, але й застерігає, нагадуючи: «Думки бо Мої – не ваші думки, і дороги ваші – не Мої дороги, – слово Господнє» (Іс 55,8). Тому нам не варто чекати, що як ми щиро помолимося, то все буде так, як ми хочемо, а Бог зробить наші плани своїми. Молитва – не заклинання, не магічна формула, яка зобов’язана викликати необхідну дію. Це перебування у присутності Бога, товаришування Йому з надією, що Бог усе передбачить, догляне і збереже моє – наше – життя. Бог – не «слюсар», якого можна викликати, аби виправити світ відповідно до наших потреб.

 

Не отримуєте, бо погано молитеся

Багато хто взагалі не молиться, але є й ті, хто молиться погано. Про це найкраще сказав апостол Яків: просите й не отримуєте, бо просите на зле, щоби розтратити на ваші жадання (пор. Як 4,2-3). Тобто погана молитва – та, що зосереджена на власних прагненнях. Це, знову ж таки, прояв магічного типу мислення, за якого людина, усвідомлюючи свою обмеженість, шукає підтримки у «вищих сил», до яких ставиться меркантильно й інструментально. Язичники думали, як би вмилостивити або «підкупити» бога. Жертва Христа – це не спроба «підкупу» Всевишнього, а зміцнення особистих, будованих на вірі та довірі, стосунків із Богом. Хто сприймає молитву як язичницько-магічний ритуал, легко відходить від віри і перестає молитися: «баш на баш» не спрацював, Він мені нічого, то й я Йому нічого.

 

Магічному світосприйняттю християнська духовність протиставляє молитву як пошук волі Бога. Апостол Йоан залишив нам важливу фразу: «Коли просимо щось, згідне з Його волею, Він вислуховує нас» (1 Йн 5,14). Людина звертається до Бога в конкретній ситуації, виливаючи перед Ним свої певні побоювання, і вона повинна так робити. Але водночас її молитва має бути відкрита на різні варіанти розвитку подій. Ісус молився: «Отче, коли Ти хочеш, віддали від Мене цю чашу, тільки хай не Моя, а Твоя буде воля!» (Лк 22,42) І це – суть християнської молитви. Буває так, що ми молимося «про всяк випадок», але, по суті, не маємо віри. На це Господь також вказував: вірте, коли молитеся, і дасться вам (пор. Мк 11,24). Зціленим Він казав, що то їхня віра їх зцілила! А в Назареті не міг звершити багатьох чудес через невіру мешканців…

 

Істинна віра «переставляє гори», але це переставляння інколи полягає в тому, що нам дається сила і розуміння прийняти те, що маємо, коли справи йдуть не так, як ми б того хотіли. Зріла віра знає, що Бог чує нашу молитву, просто інколи – по-своєму.

 

Таємниця молитви – таємниця страждання

Не гадайте, що як Бог вислуховує молитви «по-своєму», то з цим усе ясно, і можна більше ні про що не думати. Ми маємо право запитувати, чому щирі й правильні молитви залишаються без відповіді. Адже остаточна відповідь на питання про невислухані молитви – це питання про сенс страждань, особливо страждань неповинних людей.

 

Хоч би як ми до нього ставилися і хоч би що робили, а страждання залишається загадкою. І, як показує книга Йова, не варту мудрувати, силкуючись витлумачити значення кожного нещастя. Йов не погоджується з простими відповідями своїх друзів, він знає: найрозумніше – це попри все уповати на Бога. У житті стається так, що одних людей нещастя приводить в обійми Бога, а інших – у пастку безвихідності. Але проблема, певно, не в самому стражданні, а в ставленні людини до Бога. Який сенс замикати самого себе у клітці безнадії, відчаю та гніву на Нього?

 

Карл Ранер SJ зауважив, що страждання, про віддалення якого від нас ми просили, але Бог нас не вислухав, це за своєю суттю аргумент на користь віри: «Хіба ми не праві, завжди тримаючись світла, нехай і слабкого, а не пітьми; тримаючись благословення, а не бездонної пащі буття… А якби я відступив перед таким аргументом [страждання безвинних], то на що б я тоді проміняв християнство? На пустку, відчай і смерть». Співвідносячи ці слова з молитвою, можна сказати: хіба ми не праві, вірячи, що невислухані молитви одного дня, несподіваним для нас чином, будуть почуті, і все буде так, як має бути?

Даріуш Ковальчик SJ

Джерела: CREDO

Воїни Христа Царя

27.07.2012р. Б. / Пастирське послання Синоду єпископів УГКЦ у час підготовки до парламентських виборів 2012 року

 

Пастирське послання
Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства
Української Греко-Католицької Церкви до вірних
у час підготовки до парламентських виборів 2012 року

 

«Коли матимете віру, як зерно гірчиці, то скажете оцій горі:
Перенесися звідси туди –  і вона перенесеться;
і нічого не буде для вас неможливого».
(Мт. 17, 20)

 

Дорогі в Христі!

Наближаємося до чергових парламентських виборів, проведення яких є характерною рисою демократичної системи. Можливість вибирати випливає із загальновизнаного основоположного факту свободи людської особи, котра, формуючи державну владу, не лише реалізує своє невід’ємне право, а й бере на себе громадянську відповідальність за цю владу. А обов’язком чинної влади є забезпечити умови для вільного волевиявлення суспільства. Бо ж у демократії воля народу – закон для влади, а в диктатурі навпаки: воля влади – це закон.

 

Бажаючи бути співтворцями саме справедливого, демократичного ладу в нашій Батьківщині, нам слід дуже відповідально і зважено підійти до участі у виборах, оскільки через них ми здійснюємо своє фундаментальне право, гарантоване не тільки Конституцією, а й самим Творцем, – обирати шлях власного життя і розвитку рідної країни, як також покликані втілювати в суспільне життя християнські цінності. Не прийти на вибори – означає самоусунутися від відповідальності за долю власної країни, відмовитися від християнського свідчення в суспільному житті, віддаючи свою долю і долю своїх дітей та внуків у випадкові, а часом і злочинні руки. Прийшовши на вибори, ми передусім виконуємо свій громадянський обов’язок, реально і особисто стаючи співучасниками творення свого майбутнього, а окрім цього – не даємо нагоди нечесним на руку особам вкрасти наш голос та прикрити нашою відсутністю різного роду маніпуляції чи фальсифікації.

 

Однак взяти участь у виборах – це тільки половина справи. Нам слід докласти всіх зусиль, щоб наш вибір був свідомим, зрілим, відповідальним, таким, що найкраще служитиме загальному благу українського народу і запевнятиме успішний розвиток нашої держави.

 

При цьому значення виборів належить розглядати не тільки у політичній, суспільній, а насамперед у моральній площині. У час виборів пізнається моральна зрілість як кандидатів на різні державні посади, так і самих виборців.

 

Так, вибори дають нагоду вшанувати народним визнанням тих, хто своїми професійними якостями та моральними чеснотами вартий такої довіри. Цим суспільство не лише довірливо вкладає свою долю в руки гідних людей, а й надає чеснотам обраної особи важливого для неї всенародного визнання.

 

Проте вибори є також смиренним визнанням перед Богом і людьми того, що у своєму виборі суспільство часом помиляється. А тому настає час, коли воно мусить виправити помилку. Так від керма влади усувають тих, хто не виправдав народних очікувань або не зумів переконати людей у правильності своїх поглядів та власній праведності. Опинившись знову поза владою, ці люди отримують шанс переглянути й удосконалити свою позицію. З релігійної точки зору така щира і глибока внутрішня переміна окреслюється словом «навернення» та проявляється назовні як видима зміна не просто слів, а – реальних дій, які кожна людина може побачити і перевірити. Тому, роблячи свій вибір, ми повинні дивитися найперше на діла тих, хто претендує на нашу довіру і на наш голос. Не можна дати себе звабити різного роду передвиборчими обіцянками та гаслами, які, хоч з об’єктивної точки зору можуть бути цілком оправданими і потрібними, в устах нечесних політиків стають засобом маніпуляції, підступу та введення в оману.

 

Вже апостол Яків, підкреслюючи небезпеку пустих слів та потребу виявлення ділами своєї віри, каже: «Покажи мені твою віру без діл, а я тобі покажу моїми ділами мою віру» (Як. 2, 18). Подібно маємо зробити і ми. Чи то безпосередньо спілкуючись з кандидатами, чи аналізуючи їхні програми, запропонуймо їм відповісти на декілька простих, але суттєвих для кожної порядної людини запитань: що доброго ти вже зробив для свого народу? Які суспільно значимі ініціативи ти дотепер запропонував і реалізував? Якщо ти дотепер був депутатом, чи належно виконував свій обов’язок перед народом, тобто чи робив свій вибір не за помахом видимої чи невидимої «руки», але згідно із власним сумлінням? Чи ретельно відвідував засідання, чи голосував сам, особисто? Чи не обманював своїх виборців, змінюючи свою політичну позицію, і таким чином спотворював їхнє волевиявлення і зловживав їхньою довірою? Чи ти не був причетний до корупційних дій? Чи ти своїми тезами не пропагуєш ненависті, екстремізму, а навпаки – пропонуєш шляхи укріплення української державності та консолідованості нашого суспільства?

 

Окремо слід застерегти перед тими, хто намагається купити голоси виборців різного роду діями. Це може бути або прямий підкуп, або завуальована під різні соціальні «доплати» заохота. Християнин у жодному разі не може продавати свого виборчого голосу, так само як і не може купувати голосів виборців на користь якоїсь політичної сили, бо в такий спосіб стає прямим співучасником корупції та руйнує наше суспільство. Вже стало поганою традицію в житті нашої держави, що різні форми матеріальної допомоги чи підвищення соціальних виплат збігаються в часі з черговою передвиборчою кампанією. Так чиняться спроби підмінити реальні реформи і зміни, яких дуже потребують різні сектори суспільного життя, їх імітацією. За цих обставин грошові виплати стають певного роду анестезією сумління виборців та принижують гідність і без того приниженого та впокореного народу. Віддавати хоча б один голос таким особам чи політичним силам було б виявом великої легковажності та безвідповідальності перед лицем Бога, рідного народу і власного сумління.

 

Особливо застерігаємо від спокуси начебто швидкого та ефективного покращення суспільно-політичних обставин життя країни шляхом насилля, ненависті чи проявів екстремізму під виглядом будь-яких гасел. У підготовчий період та в час проведення виборів мир і спокій, стриманість і мудра розважливість є тими необхідними умовами, за яких можливе справді вільне волевиявлення громадян. Спроби будь-якого тиску на виборця, прояви ненависті до того, хто думає інакше ніж я, є неприпустимими як для християнина, так і для кожного зрілого громадянина й влади демократичної країни.

 

Благословенним є те суспільство, в якому зміна і очищення органів влади відбувається плавно й безперешкодно. Тоді кожен лідер має можливість переконати інших у своїй здатності провадити людей та реалізувати свою програму. Суспільство ж може або сміливо довіритися тим чи іншим парламентаріям, або законно усунути їх від влади.

 

І навпаки, великі нещастя насуваються на країну, коли цей важливий демократичний механізм зазнає спотворення чи й узагалі призупиняється. На нашу думку, це може статися з двох причин.

 

По-перше, зло настає тоді, коли чинна адміністрація відмовляється в демократичний спосіб передати владу іншим, натомість вдається під час виборчого процесу до різноманітних фальсифікацій, створення перешкод, а навіть і до прямого насильства та обману, які унеможливлюють фактичне волевиявлення народу. Керівники, які бачать у цьому свою силу, насправді виявляють цим свою слабкість і вразливість.

 

Хай не буде так в Україні на цьогорічних виборах! Зупинити маховик розкручування фальсифікацій ніколи не пізно. Відновити справедливість передвиборчих змагань і забезпечити цивілізовані умови виборчого процесу можна і треба. Кожен керівник, який зрікається цього обов’язку, стягає на себе кару Неба і зневагу народу.

 

По-друге, великим лихом для країни є зневіра народу у своїй спроможності змінити ситуацію на краще і впадання в гріховну апатію. Це рівнозначно тόму, якби селянин відмовився навесні засівати землю, побоюючись, що град поб’є його врожай.

 

Віра робить нас усесильними – зневіра перетворює на іграшку зловорожих стихій. Віра дала змогу апостолу Петрові подолати навіть силу гравітації й піти по воді. Але тільки-но він втратив цю віру, то почав тонути, за що й почув від Спасителя докірливе: «Маловіре, чого засумнівався?» (Мт. 14, 31).

 

З цими думками поручаємо Богові всіх, хто в той чи інший спосіб буде причетний до майбутніх виборів: владу закликаємо запевнити чесне, рівноправне і справедливе передвиборче змагання; учасників перегонів – пропонувати не порожні гасла, а реальну програму оздоровлення суспільства та реформування різних секторів суспільно-політичного життя, як рівно ж – висувати людей справді гідних довіри, професійних, морально чесних і сумлінних; усіх громадян – проявити зрілість, виваженість і відповідальність в аналізі програм кандидатів та в здійсненні свого вибору.

 

Запрошуємо священнослужителів, чернецтво та всіх мирян нашої Церкви до ревної молитви за наш народ і за Україну, за проведення чесних і справді демократичних парламентських виборів, прохаючи словами великого Митрополита Андрея: «Просимо Тебе, Царю Небесний, Духу правди, любови і справедливости, до Тебе підіймається наша молитва!

 

Зігрій і просвіти наші уми й серця, показуй нам правильну дорогу в нашій праці для добра свого народу, благослови наш труд і подай нам братню єдність у всіх наших зусиллях для щастя нашої вітчизни й народу та для нового розквіту Христової Церкви в Україні. Амінь».

 

Благословення Господнє на вас!

Від імені Синоду Єпископів
Києво-Галицького Верховного Архиєпископства
Української Греко-Католицької Церкви
+ СВЯТОСЛАВ

 

Дано в Києві,
при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,
24 липня 2012 року Божого,
у день Переставлення блаженної Ольги

 

Отцям-душпастирям доручаємо зачитати вірним це Послання після кожної  Божественної Літургії в неділю, 29 липня, а впродовж усієї виборчої кампанії після кожної Літургії щодня молитися три рази «Отче наш» і «Богородице Діво» за Боже благословення для нашого народу і успішне проведення парламентських виборів. Ці молитви можна поєднати з вищезгаданою молитвою Митрополита Андрея (Шептицького).

Джерела: www.ugcc.org.ua

Воїни Христа Царя

14.07.2012р. Б. / Студенти УКУ вже з осені житимуть в унікальному Колегіумі

 

Із вересня студенти Українського Католицького Університету житимуть у новозбудованому Колегіумі, який є унікальним не тільки для Львова, а й для всієї України. Адміністрація Університету має намір відійти від «гуртожитських» підходів, будуючи колегіум на зразок європейських та американських коледжів із особливою колегіальною культурою та атмосферою. 

 

Тут проживатиме близько 200 студентів, а також викладачі-куратори, монахині-редемптористки. Будуть окремі помешкання і для осіб із особливими потребами та гостьових професорів Центру вищих студій та розвитку особистості. 

«Нині ми живемо у містах анонімно, можемо не знати, хто за стіною, які прізвища мають люди, що мешкають у нашому під’їзді. У Колегіумі творитимемо нагоди для зустрічей. Є багато молодих людей, які виростають без спільної трапези – сніданку, вечері, святкового обіду в родинному колі. Символіка Євхаристії втрачається, якщо пережиття спільного столу і ламання хліба не є зрозумілим явищем для людини. В цьому Колегіумі, у цій спільноті дуже важливим буде пережиття спільної трапези», – розповів ректор УКУ д-р Борис Ґудзяк виданню «Львівська пошта». 

У Колегіуму кожна група із 25 студентів матиме куратора-наставника. На кожному поверсі буде велика спільна кімната, де всі охочі зможуть збиратися у вільний час. Значну частину приміщень займатимуть різні майстерні та гуртки, буде і кімната для хору, кінозал, кімнати для студентського самоврядування. Передбачено також і спортзал, однак, імовірно, цього року він ще не функціонуватиме. У цих приміщеннях тимчасово облаштують їдальню, зведення якої заплановане у наступній черзі здачі будівлі. 

Додамо, що у вересні 2010 року Блаженніший Любомир Гузар разом із іншими владиками УГКЦ освятив наріжний камінь першої будівлі університетського містечка Українського католицького університету на вул. Стрийській на тому ж місці, яке під час свого візиту до Львова благословив блаженний Папа Йоан Павло ІІ. А вже цього року 26 серпня відбудеться освячення будівлі та відкриття Колегіуму – будинку, який буде новим явищем в контексті Львова і України, а в деяких аспектах – і в світовому масштабі. 

В університетському містечку УКУ, окрім Колегіуму, буде також академічний корпус (багатофункціональна академічна будівля, яка матиме 12 аудиторій, 16 викладацьких кімнат, великий зал, їдальню та студентське кафе), пасторальний центр і Церква, інформаційний центр та бібліотека. Так творитиметься духовне і молитовне життя університетської спільноти. Закінчити будівництво університетського містечка планують у 2015 році. 

Прес-служба УКУ

Джерело:   КРЕДО