01.09.2012р. Б. / «У світі катастрофічно зростає рівень релігійної безграмотності», – Глава УГКЦ

В інтервʼю для сайту "Католицький Оглядач", говорячи про проблеми церковного життя УГКЦ в Україні Патріярх Святослав Шевчук зазначив: "Сьогодні у нашій Церкві рівень релігійної неграмотності дуже високий, багато осіб, які вважають себе вірними саме УГКЦ, не розуміють чи знають достатньо добре віровчення цієї Церкви. Але це не є проблемою тільки України чи тільки УГКЦ."

 

«Згідно з останніми дослідженнями, бачимо, що сьогодні багато людей вважають, що віра це релігійне почуття, а ми знаємо, з вчення Церкви, що віра – це чеснота. І віра завжди має раціональний елемент. Св. Августин казав: «Я розумію для того, щоб вірити, і вірю, щоб розуміти». Апостол Павло наказує кожному з нас, щоб ми були готові у кожний момент представити рації нашої з вами віри і надії. Це справді одне з нелегких завдань нашої Церкви.

Хтось би міг сказати, що це незнання пов’язане з тим, що Україна пережила тоталітарний період свого існування, що було заборонено християнське виховання і навчання і так далі. Але уся Католицька Церква у вільному світі переживає ідентичну ситуацію. Я це можу стверджувати на основі свого досвіду в Латинській Америці. Те саме говорять наші єпископи з різних країн світу. Сьогодні релігійна безграмотність на загал у світі росте з катастрофічною швидкістю, що країни старого християнства, які ніколи не знали тоталітарних режимів, починають втрачати віру. І тому-то Святіший Отець цього року проголосить Рік Віри в Католицькій Церкві. Проблема існує і дуже серйозна.

Що ми робимо у нашій Церкві? Найперше, відразу, коли Церква вийшла з підпілля, ми намагалися налагодити відповідну мережу катехитичного виховання. Щоби кожна наша спільнота, кожна наша парафія перетворилася на середовище навчання віри. Не тільки під час недільної проповіді священика, яка теж, безперечно, повинна бути і катехитичною, але у ширшому контексті: навчання віри як можливість і нагода пізнати правди віри через катехизацію. За двадцять років, я би сказав, ця мережа розвивається. Чи вона сьогодні є достатня? Ні. І тому катехизація є одна із перших складових стратегії нашої Церкви. Катехизація і виховання віруючих людей у парафіях до свідомої віри, до свідомого сприйняття тої чистоти, повноти католицького віровчення, про яке Ви згадували, а відтак належна формація духовенства і монашества. Отож, та освітня складова, вона є домінуючою, зокрема, коли хтось почитає моє Послання, яке я написав про живу парафію, там це сказано чітко. Сьогодні, відповідно до рішень Синоду нашої Церкви, коли у якійсь парафії немає катехитичної школи, то тоді душпастирська діяльність такого пароха кваліфікується як незадовільна. Хоча би той парох збудував церкву зі золотими куполами.

Тут теж треба наголосити, що дуже часто є помилкове уявлення про катехизацію. Більшість наших людей часом думають, що катехизація – це є щось, що стосується тільки дітей, яких ми готуємо тільки до прийняття Святий Тайн, Першої Сповіді і урочистого Святого Причастя.

Отож, користуючись, можливо, навіть цим інтерв’ю, хочу сказати: «Ні!». Кожен християнин повинен зростати у пізнанні глибин правди своєї віри все своє життя. І тому Церква, наша Церква сьогодні намагатиметься помагати нашим людям і цій дорозі. Ми опрацьовуємо окрему програму катехизації для дорослих, окрему програму так званого катехуменату осіб, які приступають до Хрещення вже у дорослому віці. А для того, щоби дати фундамент, допомогу для такого пізнання правд католицької віри, яку зберігає у своїй традиції наша Церква, – це є приготування і подання до рук наших віруючих Катехизму нашої Церкви «Христос – наша Пасха».

До речі, хочу сказати, що цей Катехизм наші вірні читають. Знаю, що в багатьох парафіях кожної неділі люди збираються перед Вечірнею чи після Вечірні й читають його разом. Дуже дякую за такі ініціативи і сподіваюся, що той Катехизм стане ще однією можливістю зробити доступним відкриття і пізнання правд своєї віри. Хочу теж нагадати, що це обов’язок кожного християнина.» - 

вважає Глава УГКЦ.

Джерело:   Воїни Христа Царя

30.08.2012р. Б. / Єпископи УГКЦ просять вірних про молитовну підтримку перед Синодом

Звернення
Єпископів Української Греко-Католицької Церкви
до духовенства і вірних в Канаді
з нагоди проведення Священного Синоду Єпископів 2012 року

«Зважайте на самих себе і на все стадо,
над яким Дух Святий поставив вас єпископами,
щоб пасти Церкву Божу, що її він придбав кров’ю власною».
Ді. 20, 28

Дорогі в Христі!

Ці слова святого апостола Павла, скеровані до старійшин християнської спільноти Мілета, стосуються не тільки людей апостольської доби, а й всіх нас, що живемо сьогодні, у ХХІ столітті. Тоді як ми, єпископи Української Греко-Католицької Церкви з усього світу, готуємося до щорічного Священного Синоду, святий Павло нагадує нам, що через це зібрання нас покликано піклуватися Божою Церквою, яку Господь здобув ціною власної крові і за яку впродовж понад тисячолітньої історії поклало своє життя багато її синів і дочок.

 

Цього року Синод Єпископів УГКЦ збирається у Вінніпезі (Канада), аби відзначити соту річницю з часу прибуття до Канади першого єпископа для наших вірних – блаженного священномученика Микити (Будки). Синод – це особливе Боже діяння, що довершується людиною: вияв присутності та особливого прояву Святого Духа в житті Христової Церкви.

 

Готуючись до цієї події на канадській землі, хочемо від усього серця привітати всіх українців та їхніх нащадків, всіх синів і дочок Української Греко-Католицької Церкви, котрі живуть у Канаді, запевнити у нашій молитві за кожного з вас, нашій пошані й любові! У Синоді візьмуть участь владики з Канади, України, Західної Європи, Латинської Америки, Сполучених Штатів та Австралії.  Бажаємо звернутися до вас із Божим Словом надії, прагнемо покріпити вас у вірі, будучи сповнені великою радістю передчуття зустрічі з вами!

 

Ми переконані, що синодальні діяння сповнять особливою благодаттю Святого Духа всі наші канадські громади, принесуть свіжий подув цього Духа у вітрила Української Церкви в цій країні, додадуть вам сили й відваги і далі жити християнським життям та вірою своїх батьків.

 

Коли блаженний Микита 1912 року приїхав до Канади, він побачив намагання наших людей влаштувати своє життя на теренах,  де їх спіткало чимало труднощів і перешкод. Усі ці люди добре знали традиції та звичаї рідного українського краю, – знали, як порати землю, як виховувати своїх дітей, як жити і практикувати свою віру. А тут вони неначе опинилися в іншому світі. Тут по-іншому обробляли землю. Тут був інший уряд. Тут були чужа мова і чужі звичаї. Тут було багато церков і релігій, що спантеличувало їх.  Як мав владика Микита доглядати Божу паству в таких суворих умовах? Як мав допомогти нашим вірним зберегти християнську віру та українські звичаї у світі, який часто був супроти них таким чужим і негостинним?

 

Цілковито покладаючись на Бога, єпископ з гідним подиву запалом і великою євангельською самопосвятою, у співпраці з духовенством, чернецтвом та активними мирянами, взявся за зміцнення  і розбудову українського церковного та громадського життя на розлогих теренах Канади. Завдяки його старанням і жертовній праці його послідовників протягом останнього століття наша Церква в Канаді досягнула чимало. Вона розвинулася в першу поза межами України митрополію. Вона виховала багато єпископів, священиків, ченців і черниць для нашої Церкви не лише в Канаді, а й у всьому світі. Велике число мирян досягли успіхів у канадському суспільстві як вчителі та юристи, лікарі та інженери, політичні діячі та військові посадовці. Наші люди збудували багато храмів дивовижної краси, шкіл, осередків культури, видавництв і пансіонатів. Українські греко-католики належать до різноманітних організацій, через роботу і місію яких вони сповідують свою святу віру та допомагають поширювати Слово Боже.

 

Ви, дорогі брати і сестри, разом зі своїми священиками та єпископами,  є спадкоємцями і носіями цієї славної церковної та національної спадщини, яку приніс зі собою і зберіг наш український народ на цих землях. Користаючи з нагоди, прагнемо висловити вам наше щире визнання та сердечну вдячність за вірність вірі батьків та за збереження нашої національно-культурної традиції.

 

Вашу відданість і вірність Божій справі наша Церква в Україні особливо відчула на зламі 80–90-х років минулого століття, коли після довгих десятиліть переслідувань Господь дарував їй і рідному народові свободу. Тоді ви охоче поспішили на допомогу та своїми молитвами, щедрими пожертвами і безпосередньою участю спричинилися до відродження і розбудови Української держави та рідної Церкви. Пам’ятаємо про це і дякуємо вам за це!

 

Нині, готуючись до святкування 1025-ліття Хрещення Русі-України та до посвячення Патріаршого собору Воскресіння Христового в Києві, яке, сподіваємося, відбудеться в недалекому майбутньому, спільно з вами заносимо до престолу Всевишнього подячну молитву за дар святої віри і свободи для нашого народу, благаючи у Господа благословення на дальшу працю, щоб Божа правда та національна єдність цілковито утвердилися на матірній землі.

 

Дорогі брати і сестри у Христі! Духовно з’єднані з усіма вами, 9 вересня розпочнемо цьогорічний Священний Синод Єпископів УГКЦ. Разом із святкуванням 100-літнього ювілею прибуття до вас першого нашого єпископа, хочемо краще пізнати життя нашої української громади в цій країні, з усіма досягненнями та викликами, які переживаєте. Тому зі святою нетерпеливістю очікуємо на зустрічі, молитву і спілкування з вами.  Молимося, щоб цей Синод став нагодою до того, щоб пóдув Святого Духа наповнив нашу Церкву і був нашим керманичем у майбутнє.

 

У цей важливий момент нашої мандрівки на шляху до Божого Царства  звертаємося до вас із проханням про молитву та підтримку. Моліться, аби через Синод 2012 року всі члени нашої Церкви зросли у вірі та мудрості й були повсякчасно готові поширювати Христову Благовість.

Благословення Господнє на вас!

Від імені Синоду Єпископів УГКЦ
† СВЯТОСЛАВ

Дано в Києві,
при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,
25 серпня 2012 року Божого,  у день Святих мучеників Фотія і Аникити

Джерела: www.ugcc.org.ua

Воїни Христа Царя

21.08.2012р. Б. / Глава УГКЦ закликав будувати український світ

«Заохочую всіх вас сьогодні взяти на себе відповідальність за дар Незалежності нашого народу, з посвятою працювати та гаряче молитися за Україну. Ми повинні сьогодні перейняти ті високі ідеали державотворення, якими горіли герої боротьби за державну незалежність та волю Церкви і народу», - про це написав у листі-привітанні з нагоди 21-ї річниці Незалежності України Блаженніший Святослав Шевчук.

 

Церква завжди перебувала зі своїм народом, зазначає Блаженніший: «Вона була йому матір’ю та вчителькою, порадницею та берегинею. Часто на захист сотень тисяч вбитих і депортованих, ув’язнених та катованих звучав лише голос її ієрархів – Митрополита Андрея, Патріарха Йосифа». Саме УГКЦ, як Церква-мучениця, за словами Блаженнішого Святослава, готувала нас до «сприйняття Божого дару Незалежності, картаючи за помилки та гріхи, навчаючи любити Бога і ближнього, незалежно від його етнічного походження чи релігійної приналежності, допомагала терпеливо зносити кривду, а образу з усього серця прощати». «Церква вчила у вирі ненависті істинно любити Україну та уникати всякого зла. Зі своїм народом наша Церква є і сьогодні», - вважає Предстоятель УГКЦ. Він закликав усіх вірних Церкви, а також усіх людей доброї волі любити свою Вітчизну та розбудовувати український світ – як у рідній державі, так і поза її межами. 

«Наш національно-культурний простір ми будуємо тоді, коли протидіємо будь-яким спробам асиміляції, коли допомагаємо своїм співвітчизникам у всякій потребі, коли плекаємо власну національну свідомість, культуру та мову, коли шануємо свої культурні й релігійні традиції», - зазначає Першоієрарх УГКЦ.

За матеріалами: Департамент інформації УГКЦ 

Джерело:     КРЕДО

"Вчора й позавчора було «вашим», а нині трохи «нашим», бо все ж краще пізно, як ніколи..." 

р.Б. Леонід

20.08.2012р. Б. / Глава УГКЦ: Без діалогу з Московським патріархатом неможливо зупинити русифікацію в Україні

 

Глава Української греко-католицької церкви Святослав Шевчук вважає, що без діалогу з Московським патріархатом "неможливо зупинити русифікацію України і українофобію в Росії".

 

Про це він сказав в неділю на прес-конференції в місті Коломия Івано-Франківської області, коментуючи візит патріарха Московського і всія Русі Кирила до Польщі.

 

"Ми теж повинні йти таким шляхом певного примирення, тому що без цього ми не побудуємо майбутнього. Без цього неможливо зупинити русифікацію в Україні та українофобію в Росії. А якщо ми спокійно, по-християнськи, будемо в світлі Євангелія якось вирішувати болючі питання минулого і тільки за допомогою примирення пам'ять оздоровляти, тоді можна щось конструктивне побудувати", - зазначив він.

 

Як зазначив патріарх УГКЦ, він задоволений тим, що зустріччю між московським патріархом і польською римо-католицькою церквою розпочався процес примирення між двома народами.

 

"Ми не почули, за що поляки прощають росіян, за що православна церква хоче перепросити латинську церкву в Польщі. Можливо, ще до цього дійде. Але такий приклад або заклик дуже потужний до примирення було зроблено", - наголосив глава УГКЦ.

 

Він також вважає позитивним те, що патріарх Кирило почав спілкуватися "не тільки з головою всієї католицької церкви, але і з главою локальної церкви".

 

"А, отже, робиться певний крок для того, щоб щось змінювати навіть всередині православної церкви, католицької церкви в напрямку до взаємного прощення і примирення", - пояснив глава УГКЦ.

 

Він виступає за діалог з Московським патріархом. "Я б дуже хотів, щоб подібна річ відбулася і в Україні. По-перше, нам би було дуже приємно, якби почався нарешті особистий діалог на рівні наших церков. Щоб Московський патріарх визнав як свого співрозмовника Українську греко-католицьку церкву. Бо до цього часу про нас говорять тільки зі Святішим Отцем у Ватикані майже завжди без нас", - зазначив глава УГКЦ.

 

При цьому він нагадав, що вже ініціював такий діалог, і УГКЦ до нього готова.

 

"Чекаємо відповіді від наших майбутніх партнерів, і нехай їм і нам в цьому допоможе Господь Бог", - резюмував Блаженніший Святослав.

 

Як повідомлялося, предстоятель Російської православної церкви патріарх Кирило вперше за всю історію відвідав з візитом Польщу.

Джерела: ua.korrespondent.net

Воїни Христа Царя

Загалом така тенденція до примирення "менших" братів зі "старшим" чи навпаки, є добрим знаком для всіх християн в Україні і поза Україною сущих, але навіщо ж самому "без мила в задницю лізти", прикриваючись благим наміром захистити українців від "русифікації" та "українофобії"?! 

До всього сказаного вище можна лише додати слова самого блаженнішого Святослава, що "екуменічний діалог найкраще провадити на двосторонній основі, а не на багатосторонній", то ж чи не варто почекати того моменту, коли саме православ'я в Україні дійде до взаємної згоди, примирення і об'єднання в ОДНУ помісну Православну Церкву, а тоді й пропонувати "особистий діалог на рівні наших церков" про примирення як таке, а також взаємовизнання, заради виконання святої волі Господа нашого, Ісуса Христа - "щоб були всі одно..."

р.Б. Леонід.

Відкритий лист

Відкритий лист Всеукраїнської організації “Тризуб” ім. С. Бандери до Отця і Глави Української Греко-Католицької Церкви Блаженнішого Святослава (Шевчука)

Блаженніший Владико!

Безпосередньою підставою цього звернення стала скандальна подія, що відбулася 15 липня 2012 р.Б. на Всеукраїнській прощі в с. Зарваниця. Йдеться про промову т. зв. “губернатора” Тернопільської області Валентина Хоптяна, котра жодним чином не стосувалася знакової події духовного життя української нації і носила виразний провокативний характер. Одностайне несприйняття багатотисячною громадою прочан і дружнє скандування “Ганьба!” частково змило пляму з нашої Церкви. Та вже той факт, що на святому місці у Зарваниці дали змогу просторікувати, м’яко кажучи, дуже непопулярному і бездарному “діячу”, є, щонайменше, великою помилкою організаторів заходу, тінь від якої лягає на ієрархію та духовенство УГКЦ.

В Україні діє режим внутрішньої окупації. Безумовно, Церква не має права редукуватися до рівня політичної сили, однак вона також не може абсолютно абстрагуватися від соціально-політичної проблематики. Тому, на наше глибоке переконання, Українська Греко-Католицька Церква стоїть перед необхідністю авторитетно заявити власну позицію щодо діючого в нашій країні режиму внутрішньої окупації.

Даний режим остаточно втрачає будь-яку легітимність, і це розуміють все ширші верстви населення. Яскравою ілюстрацією цього процесу є випадок, про який йшлося на початку даного звернення. Як бачимо, український народ все чіткіше розглядає нинішній режим як відверто несправедливий і ворожий.

Христова Церква устами своїх авторитетних богословів неодноразово наголошувала на праві народу на опір несправедливій владі. Августин та Аквінат, Маріанна та Суарас, ряд інших визначних теологів чітко розпрацьовували концепції, згідно з якими християни мають право усунути ту політичну силу, котра узурпувала владу в країні і, користуючись узурпованою владою, шкодить суспільному благу. Саме такою владою-узурпатором є нинішній режим, котрий, кажучи словами Компендіуму соціальної доктрини Церкви, аж ніяк не гарантує “мирне і спокійне, побожне і гідне життя” (КСДЦ, 381), а натомість далеко “виходить за межі, визначені Богом” (КСДЦ, 382).

“Христос нас визволив на те, щоб ми були свобідні. – пише ап. Павло. – Тож стійте і під кормигу рабства не піддавайтеся знову” (Гл. 5, 1). Звісно, ці слова стосуються подолання формалізму Старого Завіту і мають передусім сотеріологічний зміст. Однак Визволитель-Христос несе також звільнення соціальне, несе переображення суспільних відносин на засадах любові. На жаль, у нинішній державі Україна на заваді такого переображення стоїть режим внутрішньої окупації, який, на нашу думку, безперечно є виразним прикладом структур гріха, що, згідно з енциклікою бл. Івана Павла ІІ “Sollicitudo rei socialis”, створюють головну перешкоду на шляху до осягнення автентичної свободи.

З огляду на це, щиро вболіваючи за добро Церкви і народу, закликаємо Вас авторитетно та обґрунтовано засудити нинішній режим. Церква не повинна мати нічого спільного зі злочинною владою, котра є позбавленою легітимності і має антинародний характер. Найвищі церковні ієрархи та провідні богослови УГКЦ, на наш погляд, мають випрацювати і реалізувати чітку концепцію, котра виразно засудить нинішній режим. Особлива відповідальність лежить на Вас, Блаженніший Владико, адже за умови відсутності української національної держави Ви стоїте перед тією ж необхідністю, перед якою стояли Андрей Шептицький та Йосип Сліпий: бути не лише церковним лідером, але й етнархом нашого народу. Отож, закликаємо Вас – того, кого Бог поставив вести українську паству до Небесної Батьківщини – прислухатися до наших міркувань і взяти більшу відповідальність за долю нашої земної Вітчизни та її народу, що переживає не найкращі часи і потребує авторитетного і високодуховного проводу.

16.07.2012 р.Б.

 

 

Провідник ВО “Тризуб” ім. С.Бандери
Дмитро ЯРОШ

Голова ЦП ВО “Тризуб” ім. С.Бандери
Андрій СТЕМПІЦЬКИЙ

 

 

 

Джерело:   БАНДЕРІВЕЦЬ

31.05.2012р. Б. / Не біймося «русского міра», будуймо український світ – глава УГКЦ Святослав Шевчук

 

Варшава – Українці повинні будувати свій український світ, незалежно від того, де вони перебувають, вважає глава Української греко-католицької церкви, Верховний архієпископ Святослав Шевчук. Радіо Свобода зустрілося з Блаженнішим Святославом у польському Вроцлаві, де відбулося засідання постійного синоду УГКЦ – органу, який допомагає Верховному архієпископу управляти церквою в Україні та за її межами. Греко-католицькі єпископи розмовляли про стратегію розвитку церкви, зокрема про духовну опіку над українськими емігрантами. Глава УГКЦ поділився з Радіо Свобода своїми міркуваннями щодо еміграції та гарячих мовних дискусій в Україні.

– Ваше Блаженство, українцям, які емігрують з України, доводиться чути, що вони безвідповідально ставляться до долі вітчизни, що вони зрадники. Яка Ваша думка з цього приводу?

 

– Абсолютно ні, я працював серед емігрантів – і в Греції, і в Італії. Я і тепер їх відвідую всюди, де є наші люди, а нема наших структур. Це добрі люди, які виїхали з України не від легкого життя, чи в пошуках кращого клімату. Можливо, навіть, що це найкращі люди. Ми бачимо, що з України сьогодні виїжджає середній клас, нас це не може не турбувати, тому наша церква намагається зробити все для того, щоб з одного боку мінялося суспільство в Україні, а з іншого, щоб ті наші люди, які опинилися за межами батьківщини, мали духовну опіку в своїх громадах, у своїй церкві, у своєму обряді і своєю мовою. Ми йдемо за нашими людьми. Я б сказав, що географія нашої церкви сьогодні є географією руху наших емігрантів (якщо мова йде по нашу церкву у світі, поза межами України). І завжди наша церква йшла за нашими людьми для того, щоб український світ міг розбудовуватися там, де, можливо, його не було, щоб ми могли побачити якусь позитивну сторону феномену еміграції що, безперечно, сьогодні є складним і болючим для українського суспільства.

– В Україні точаться бурхливі дискусії про статус української та російської мов. Як Ви вважаєте, яким цей статус повинен бути?

 

– На це питання відповім однозначно: державною мовою повинна бути тільки українська. Чому? Тому що введення другої державної мови спричинить зникнення української мови в Україні. Сьогодні багато аналітиків говорять про те, що якщо російська мова стане другою державною, то вона посилить шалений процес русифікації, який сьогодні відбувається в Україні. Дехто говорить, що такої русифікації не було навіть за часів Совєтського Союзу. Тому, коли йдеться про державну мову в Україні, то вона повинна бути одна – українська, бо це запорука її збереження і розвитку.

– Ваше Блаженство, наскільки, на Вашу думку, для України небезпечна ідея «русского міра»?

 

– «Русскій мір» – це політичний проект, який не має нічого спільного ні з історією, ні з сьогочасними суспільними рухами, які відбуваються в Україні. Сьогодні в Україні про «русскій мір» в контексті суспільного життя говориться, як про певний геополітичний проект, який зазнав невдачі. Очевидно, буде тиск політичний, можливо, теж і економічний, але я думаю, що ми повинні не так боятися «русского міра», як ми повинні будувати український світ. А ми його будуємо тоді, коли всі українці, де б вони не перебували, чи то в Україні, чи то за її межами, відчували єдність нашої української громади і не піддавалися асиміляції. Тоді, я думаю, що там де ми є, ми лишимося собою і ніякі чужі світи нам не загрожуватимуть. Не йдеться про противагу «русскому міру», та якщо ми не будуватимемо свій світ, то за нас хтось це обов’язково змушений буде зробити.

Юрій Савицький


Джерела: www.radiosvoboda.org

Воїни Христа Царя

17.05.2012р. Б. / Глава УГКЦ зустрівся із священиками Донецько-Харківського екзархату

 

16 травня, у рамках візиту до Донецько-Харківського екзархату, Блаженніший Святослав (Шевчук), Глава УГКЦ, зустрівся із священиками Донецько-Харківського екзархату УГКЦ в приміщенні парафіяльного духовно-культурного центру, що біля катедрального собору Покрови Пресвятої Богородиці  м. Донецька, - повідомив о. Сергій Паламарчук, прес-секретар Донецько-Харківського екзархату.

На початку зустрічі  Блаженніший Святослав  зосередив увагу присутніх на важливості Пастирського листа до духовенства, монашества і мирян Української Греко-Католицької Церкви «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом». «Ми бачимо нашу Церкву в 2020 році крізь призму парафії, живої парафії. Заохочую всіх священнослужителів ще раз ретельно перечитати цей лист, бо саме парафія є місцем зустрічі і спілкування з Богом. Оскільки в УГКЦ є різні уявлення про парафію, я написав цей лист, щоб вказати конкретні елементи, які роблять її живою», - сказав він. Предстоятель також повідомив, що Синод Єпископів УГКЦ створив окрему групу експертів на чолі з  Владикою Кеном (Новаківським),  Єпархом Нью-Вестмінстерським (Канада), які стежитимуть за впровадженням в життя стратегії розвитку УГКЦ.

Крім того, Блаженніший Святослав наголосив на особливому вихованні семінаристів у місійному дусі. «Ми не хочемо робити сьогодні "аборти покликань"», –  сказав Блаженіший Святослав, коментуючи ситуацію, коли церковний провід на місцях вважає, що не потрібно готувати нових священиків для служіння, якщо в певній єпархії немає потреби в них. Він повідомив про те, що наступного року Синод Єпископів УГКЦ відбуватиметься у Києві, темою якого буде саме розвиток УГКЦ на Сході України. «Ми мусимо думати про планомірний розвиток УГКЦ в контексті Стратегії розвитку Церкви до 2020 року. Ми повинні мобілізувати всі ресурси, які маємо, щоб її виконати», - додав він.

Наприкінці промови Предстоятель УГКЦ наголосив на важливості перекладу нового Катехизму УГКЦ російською мовою. На його переконання, це покаже відкритість УГКЦ до російськомовних українців.

Після того священики мали можливість поставити запитання Главі УГКЦ, які стосувалися переважно теми священичого служіння на Сході УГКЦ. «Донецько-Харківський екзархат є найбільш розвинутим серед усіх екзархатів нашої Церкви. У цьому  екзархаті є колосальна перспектива», - відповів Блаженніший Святослав (Шевчук).

КАТОЛИЦЬКИЙ ОГЛЯДАЧ

"...Предстоятель УГКЦ наголосив на важливості перекладу нового Катехизму УГКЦ російською мовою. На його переконання, це покаже відкритість УГКЦ до російськомовних українців..."   

 

Ти ба, звідки "вуха" ростуть? Тобто це ті "вуха", за якими криється лицемірство і брехня "вовків в овечих шкурах" по відношенню до московсько-язичних українців. І знову, комусь вигідно обдурити нас тим, що ПРАВДА і ЛЮБОВ мають різні джерела, а не ОДНЕ. Невже не розуміє блаженніший предстоятель тієї небезпеки, яка криється у його переконанні відносно "важливості перекладу нового Катехизму УГКЦ російською мовою"..? Чи того, що він нас, усіх московсько-язичних українців, вважає дебілами, які неспроможні читати і розуміти Правд Христової віри - українською мовою, мовою народу, серед якого ми виховані і живемо? Владико ви помиляєтеся! Ми все розуміємо, лише говорити не можемо, бо середовище, серед якого нам доводиться щоденно перебувати, не сприяє вивченню розмовної української мови...

Катехит парафії Преображення Господнього р.Б. Леонід. 

17.05.2012р. Б. / Проповідь Глави УГКЦ у Донецьку

Блаженніший Святослав (Шевчук), Глава УГКЦ, прибув до Донецька з нагоди десятиліття створення Донецько-Харківського екзархату.

У проповіді Глава УГКЦ подякував усім, хто розпочинав служіння в Донецьку. Він порівняв їх із тими, що «перші знайшли джерело животворної води, скуштували її - і з них почала струмувати вода життя вічного». Крім того, проповідник наголосив, що «за десять років є плід: розбудовано екзархальні структури, парафії є живими і розвиваються».

Джерела: CREDO / ugcc.tv

Воїни Христа Царя

17.04.2012р. Б. / «Ми є у новому Єрусалимі тою громадою, яка дає новизну усьому, що тут відбувається», - Блаженніший Святослав (Шевчук)

 

«Приємно бачити як Патріарший собор із дня в день, із року в рік оживає, наповнюючись людьми, які знаходять тут джерело вічного життя, що його подає Христос. Будівництво нашого собору є символом розбудови нового Єрусалиму і сяяння Божої слави. Цей собор ще засіяє у своїй красі і повноті», - сказав Блаженніший Святослав (Шевчук), Глава УГКЦ, у після євангельській проповіді Світлого понеділка, 16 квітня 2012 року, який є днем престольного празника Патріаршого собору Воскресіння Христового у Києві.

 

Крім того, Предстоятель Церкви разом з усіма присутніми на святковій пасхальній Літургії Світлого понеділка застановлявся над словами, які виголосив тут його попередник Блаженніший Любомир (Гузар) 2004 року з нагоди перенесення осідку Глави УГКЦ до Києва. На думку Першоієрарха Церкви це слово має символічну назву «Один Божий народ у краї на Київських горах…». «Сьогодні я би хотів роздумати над темою особливо актуальною для нас цьогоріч, а саме над частиною слова Блаженнішого Любомира, яка має назву  «Від державного підпорядкування до суспільного служіння (див. додаток, - ред.). Нам важливо зрозуміти, що основним елементом служіння колись єдиної Київської Церкви народові була свобода від державного тиску. У цьому Пасхальному руслі нам потрібно прямувати до повної свободи Церкви у нашій державі», - сказав він.

 

За його словами, єпископ – емерит, дав два рецепти такої церковної свободи: плекати братерські стосунки з іншими гілками київського християнства, «з нашими братами і сестрами із православних церков, з якими ми готові одним серцем і єдиними устами послужити своєму народу»; розвивати в цивілізований спосіб стосунки із державою. «Тоді ми отримаємо необхідну свободу, щоби звільнитися від суперництва із державою і не підпасти під певний тиск у нашій країні», - додав він.

 

«Київ, відповідно до церковної традиції ми називаємо Новим Єрусалимом. Фраза «Слава Господня на Тобі возсіяла», була сказана апостолом Андрієм на Київських горах, який сказав, що тут возсіяє велика слава Божа. Ми є у новому Єрусалимі тою громадою, яка дає новизну усьому, що тут відбувається», - зазначив Блаженніший Святослав (Шевчук), Глава УГКЦ.

 

Департамент інформації УГКЦ

 

Додаток

«Від державного підпорядкування до суспільного служіння»: із   слова Блаженнішого Любомира з нагоди започаткування повернення осідку митрополита до Києва "Один Божий народ у краї на Київських горах". 

На долю Київської Церкви не менш руйнівно впливало перебування українських земель, а відтак і різних гілок Київської Церкви у складі різних державних утворень. Кожні чергові чужоземні правителі прагнули перекроїти релігійно-церковний ландшафт України згідно зі своїми уявленнями. Це сприяло узалежненню церковного мислення різних груп Божого Народу України від політичних інтересів відповідних держав. Водночас, поборюючи негативні тенденції, українські Церкви набули важливого досвіду підтримки національно-визвольних змагань українців. Сьогодні державна незалежність України творить унікальну нагоду для її Церков осмислити своє ставлення як до самого явища української державності, так і до історичних форм попереднього державного поневолення.

Крім того, всі гілки Київської Церкви тою чи тою мірою зазнали чимало лиха від втручання в їхні внутрішні справи з боку авторитарних чи тоталітарних режимів, а то й оплатили вірність Христовим заповітам великим мучеництвом своїх слуг і дітей. У своєму прагненні захистити свою внутрішню свободу українські Церкви накопичили важливий позитивний і негативний досвід пошуку формули задовільних відносин між Церквою і державою. Такі відносини Київська Церква плекала ще з часів першої Київської держави в Х – ХІІІ ст. Втрата державності призвела до того, що окремі атрибути її були перенесені на Церкву; вона ставала символом державності в добу міждержав'я.

Факт відновлення державності 1991 року не був належно засвоєний українською церковною свідомістю, а тому постала необхідність знову чітко визначити як відмінності, так і сфери співдії (симфонії) Церкви і Держави в служінні українському Божому Народові. Зокрема, належної уваги потребує усталена впродовж століть в окремих гілках Київської Церкви традиція внутрішньої свободи Церкви від впливів і тиску з боку державних структур, а відтак переорієнтування Церкви на працю для народу.

Одночасні зусилля Церков у зазначених напрямах дали б можливість досягти важливих цілей. Так, по-перше, нормалізація стосунків між історичними гілками Київської Церкви й формування цивілізованих державно-церковних стосунків допомогли б уникнути непотрібного витрачання сил на суперництво Церков одна з одною і всіх разом – з державою. Цим самим українські Церкви вагомим чином посприяли б консолідації української нації та подоланню її регіональних та ідеологічних суперечностей.

По-друге, згадана нормалізація міжцерковних стосунків не дозволила б у черговий раз перетворити Україну на поле суперництва між впливовими державами. Кожна з Церков, прощаючись із традицією підпорядкування політичним інтересам чужих держав, могла б спрямувати налагоджені взаємокорисні зв'язки з різними народами на благо своєї держави. Вносячи євангельський мир і гармонію у свої стосунки, українські Церкви виконали б не лише свій християнський обов'язок, а й типово європейське завдання, властиве цьому континентові на нинішньому етапі його розвитку. Цим самим вони не тільки сприяли б утвердженню української державності, а й послужили б церковною підставою для усвідомлення належного місця України в Європейському домі.

Джерело:  Воїни Христа Царя

Послання Блаженнішого Святослава, Верховного Архиєпископа Києво-Галицького, до молоді

 

Послання Блаженнішого Святослава,
Верховного Архиєпископа Києво-Галицького,
до молоді

Хто переможний – він одягнеться в одежі білі,
і вже не викреслю його з книги життя,
і визнаю ім’я його перед Отцем моїм.
Одкр. 3, 5

Улюблена в Христі українська молоде!

Переживаючи Квітну неділю, яка безпосередньо підводить нас до таїнства Пасхи Господньої, знову звертаюся до вас зі своїм словом. Найперше хочу подякувати вам за всі можливості зустрічей та спілкування з вами впродовж останнього року. Здійснюючи візити до наших громад у різних країнах світу, я шукав цих зустрічей. Свою радість з приводу пережитого хочу висловити словами блаженного Папи Івана Павла ІІ: «Я чекав на вас і ви прийшли, і я вдячний вам за це!»

Сьогодні Христова Церква через свої Богослужіння покликала нас до участі в особливій зустрічі: процесії мешканців Єрусалима зі своїми дітьми, які вийшли вітати довгоочікуваного Месію, що тріумфально входить до своєї столиці. З усіх жестів, привітань і вигуків цієї події пропоную зупинитися на одній деталі.

Євангелист Марко зауважує, що, готуючи для Ісуса осля, Його учні зняли свій одяг, поклали на ослятко і лише тоді Христос сів на нього. У момент урочистого входу Христа до Єрусалима молоді люди впізнають у Тому, котрий їде на осляті, Того, хто сидить на херувимах та, за висловом святого Івана Золотоустого, є «серафимів Господь і цар Ізраїля». А далі роблять щось подібне до того, що перед тим вчинили Христові учні: скидають свій одяг і стелять його під ноги осляті на дорозі, якою мав проїхати Ісус (пор. Мр. 11, 7 – 8). Очевидно, що це не просто збіг обставин та випадкове повторення якогось звичного жесту. Тож постараймося разом відкрити його зміст.

Для сучасної молодої людини одяг має неабияке значення. Часто він є засобом її самовираження, тобто способом вияву власної особистості. Особливо звертають увагу на колір і найменші деталі свого вбрання ті, хто за його посередництвом маніфестує приналежність до певних молодіжних субкультур, угрупувань чи товариств. Насправді, у такому підкресленні одягу дуже часто приховане глибоке прагнення молодої людини, щоб інші помітили всю її неповторність, оригінальність і красу.

У Святому Письмі одяг був, з одного боку, знаком чогось, що проминає. Псалмоспівець молиться до свого Творця: «Спервовіку світу ти заснував землю і небеса – діло рук твоїх. Вони загинуть, ти ж будеш стояти; все постаріється, немов одежа. Наче вбрання, ти їх міняєш, і вони пройдуть. Ти ж усе той самий, і літам твоїм кінця немає» (Пс. 101, 26 – 28).  Людина, як істота створена для вічного, після свого гріхопадіння мала вбрання, зроблене самим Богом (Бут. 3, 21). Це було знаком певного протиріччя: створена для великого, вона живе в нікчемному, створена для вічності – живе у смертному, створена для слави – прикриває свій сором. З іншого боку, одяг вважали виявом зовні невидимого: гідності людини, її місця у суспільстві або в релігійній громаді, внутрішнього стану тощо. Зміна одягу не могла відбутися без внутрішньої переміни особи і була лише проявом цієї переміни. Особливо таке значення має одяг та його колір у книзі Одкровення, в якій читаємо про процесію, подібну до тої, котру спостерігаємо під час Господнього входу до Єрусалима. Тут апостол Іван бачить у видінні небесний Божий престол, а перед ним цілий натовп людей від усякого народу і племені, які були в білому одязі й тримали пальмові гілки. Цікаво, що їхні слова співзвучні із вигуками «Осанна!», котрими вітали Христа в Єрусалимі: «Спасіння Богу нашому, що сидить на престолі, і Агнцеві» (Одкр. 7, 9). Євангелист пояснює, що ці люди є тими, хто «обмив одежі свої і вибілив їх у крові Агнця» (Одкр. 7, 14). Тут білий одяг є лише виявом внутрішньої чистоти і безгрішного життя того, хто омив себе в Крові нашого Спасителя, що подається нам у Таїнстві Євхаристії як Причастя життя вічного.

Молодим людям притаманне інтуїтивне відчуття правди. Коли хтось видає бажане за дійсне або його зовнішній образ лише прикриває внутрішню порожнечу – вони таку особу одразу відчувають. Це справджується як в побутовому, так і в релігійному житті. На цьому наголошував вже пророк Ісая, коли казав: «Цей народ устами тільки мене почитає й губами тільки мене шанує: а серце своє віддалив від мене, і страх його передо мною – то лише вивчена заповідь людська» (Іс. 26, 13). Як часто молоді люди втомлені лише формальною приналежністю до церковного життя! Святі отці розуміли жест знімання одягу перед Христом як заклик не лише формально з Ним привітатися, а й покласти перед Ним усього себе, дозволити Його Слову пронизати все своє життя та стати Його носієм у світі (пор. Блаж. Веда, In Marcum). До цього закликає нас і Божественна Літургія: «Самі себе, і один одного, і все життя наше Христу Богові віддаймо!»

Часто чуємо, що сучасна людина не може віднайти орієнтирів в особистому і суспільному житті. Нерідко вона намагається приховати внутрішню порожнечу за маскою зовнішньої безтурботності, розваг чи споживацтва. Однак, залишившись віч-на-віч зі своїм сумлінням, почувається позбавленою власної гідності й не може не визнати, що її зовнішній образ, який вона демонструє іншим – «одяг», далеко не відповідає тому, що відбувається в її душі. Сучасна молодь тужить за єдністю внутрішнього і зовнішнього у своєму житті, вона прагне гармонії, втраченої краси, одне слово – прагне спасіння.

Насправді єдиним орієнтиром для нашого життя є Господь, якого ми сьогодні вітаємо співом «Осанна». Лише Христос може запевнити людині повноту життя, свободу від минущого та внутрішню красу і чистоту. У святому Хрещенні ви зодягнулися в Нього, як про це свідчить святий Павло в посланні до галатів, кажучи: «Ви, що в Христа хрестилися, у Христа зодягнулися» (Гал. 3, 27).

Заохочую вас до глибшого пізнання правд святої віри та до щоразу активнішої участі в житті парафіяльної спільноти. Ви, такі вразливі до будь-якої фальші, покликані бути носіями автентичного і живого християнства в Церкві й суспільстві. Ваша участь в житті Церкви не має бути лише зовнішньою, формальною, а повинна стати виразом Вашого духовного єднання з Господом і з братами та сестрами у вірі. Особисто пізнати Живого Бога можна лише з допомогою живої особи: духовного наставника, учня Христового, який допоможе відкрити скарб віри вашої Церкви та поведе до безпосередньої зустрічі зі Спасителем. Я щиро переконаний, що саме наша молодь допоможе всій нашій Церкві, вірні якої живуть у різних країнах чи навіть культурах, уникнути релігійного формалізму, натомість зробить її живою, завжди сучасною і зрозумілою для теперішньої людини та, поклавши до ніг Ісуса все тимчасове й минуще, проголосить лише Його своїм Господом – центром і вершиною свого життя.

Наближаючись до світлого празника Пасхи Христової, хочу побажати всім вам, молоді друзі, особисто пережити пасхальну радість. Тішуся кожною вашою усмішкою та бережу в пам’яті ваш погляд надії, який ви скеровуєте до своєї Церкви. Не соромтеся скинути зі себе, наче той одяг, пута ваших сумнівів та пошуків і покласти їх до ніг Спасителя, простеливши Йому дорогу до вас. Нехай той молодечий запал, з яким сьогодні єврейські отроки вітають Христа, буде провісником вашої радості від особистої зустрічі із воскреслим Христом – єдиним, хто може дарувати нам новий білий одяг Переможця над смертю.

Благословення Господнє на вас!

† СВЯТОСЛАВ

Дано у Києві,
при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,
дня 31 березня 2012 року Божого

Джерело: www.ugcc.org.ua

31.03.2012р. Б. / Блаженніший Святослав: Я не хочу розказувати вам про свої гріхи

 

Один з цінних досвідів Помаранчевої революції був у тому, що це був мирний протест, який може стати революцією духу й щось змінити в суспільстві, - сказав Блаженніший Святослав.

 

Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав (Шевчук) під час прес-конференції в УНІАН розповів, що в УГКЦ цей рік оголошено Роком мирянина. Ми скористалися візитом Глави Церкви в агентство й задали йому кілька запитань. Пригощаємо Блаженнійшого чорним шоколадом.

 

- Пригощайтеся, будь ласка, це пісний шоколад, - кажемо ми, натякаючи на Великий піст.

 

Словосполучення “пісний шоколад” дуже розсмішило Святослава, мовляв, такого не буває. Він розповів історію, як недавно побував у гостях Патріарха Філарета, куди також прийшов ребе Яків Дов Блайх. І ребе питає: “Ну, приєднуюся до вашого столу… А скажіть, будь ласка, чи все в нас тут кошерне?” І сам сказав: “Де є рабин — там усе кошерне”.

 

Предстотель УГКЦ бере шматочок “пісного шоколаду”...

 

Блаженніший, скажіть будь ласка, як би ви пояснили те, що вам легко вдається спілкуватися, скажімо, з іудеями, натомість важко знайти порозуміння з деякими православними?

 

З багатьма братами православними ми спілкуємося дуже добре. Людські відносини між нами, я б сказав, дуже гарні. Наприклад, коли у Ватикані відкривали українську ялинку, то представником української православної церкви був архієпископ полтавський і миргородський Филип. Ми з ним дуже гарно спілкувалися.

 

Я завжди повторюю, що спілкування чи діалог завжди потребує відкритості двох сторін. Ми завжди готові до діалогу. Можливо, наші партнери не дуже до цього готові.

 

Може, ви їм просто заважаєте будувати “рускій мір”, тому вони на вас так, скажімо, Агафангел ображається, що навіть не хоче зустрічатися, спілкуватися?

 

Знаєте, я б хотів знати, на що на мене ображаються. Я б з радістю вислухав, у чому є їхня трудність і їхня образа. Це б уже було початком діалогу. А так — ми лише можемо здогадуватися, що насправді є причиною. Такого діалогу ми дуже потребуємо, тому що наші церкви носять взаємні образи. Ця історія тяжить над нами, і ми сьогодні не маємо іншого способу, як ці рани лікувати. Поки цього не буде, ми завжди залишатимемося на рівні невисловлених кривд.

 

Ми молимося до Господа за єдність між християнами і сподіваємося, що справді зможемо налагодити діалог.

 

Ви постійно скаржитеся, що Янукович нерівно ставить до всіх конфесій в Україні. А, може, УГКЦ і не потрібна якась особлива увага Януковича? Ну, нема то й нема, адже церква і не в таких умовах побувала, нічого, пережила...

 

Тут не йдеться лише про увагу... Звісно, що ми не потребуємо якоїсь надмірної уваги чи якихось надмірних привілеїв.

 

Також справа не є лише в нас — хочемо, аби всі мали однакові можливості: спілкування, вирішення тих чи інших наболілих проблем. Наприклад, коли йдеться про виділення земельної ділянки, то хочемо, аби місцева влада діяла згідно закону щодо всіх церков. Тут не говориться про якусь особливу увагу, а про прості демократичні засади суспільства, де всі громадяни мають однакові права, можливості, свободи.

 

В Україні зараз епідемія суїцидів, особливо в Донецькому регіоні. Накладають на себе руки здебільшого молоді люди — 15-40 років. З чим, на вашу думку, пов`язаний такий сплеск суїцидів і чи є якийсь рецепт, аби попереджувати такі випадки?

 

Це дуже непросте питання, тому я б не хотів дати якоїсь спрощеної відповіді. Очевидно, що коли молода людина свідомо й добровільно забирає собі життя — це значить, що вона протестує проти того життя, того суспільства, в якому вона знаходиться. Психологи часом кажуть, що суїцид — це є крик особи, яка хоче про себе заявити, звернути на себе увагу.

 

У чому є причина таких випадків, я не можу сказати... Але справді молода особа шукає сенсу свого життя, вона змушена бачити перспективу свого життя. Молода людина потребує уваги, пошани до себе, знайти місце в цьому суспільстві.

 

Такий самий відчай переживають молоді люди і в багатих суспільствах. Минулого року в жовтні я чисто випадково став свідком демонстрації “Захопи Уолстірт” у Римі. Я спостерігав за тими демонстрантами, це були молоді дівчата й хлопці. Вони несли транспаранти з дуже цікавими написами,де говорилося, що те суспільство, в якому вони живуть, їх викинуло. Одна дівчина несла напис “Не хочу принца на білому коні, а хочу певного майбутнього”.

 

Суїциди — це дуже сильний сигнал, на який суспільство мало б звернути увагу — чому так сталося.

 

Церква засуджує самогубство як таке, бо вважаємо, що тільки Господь Бог є господарем життя. Він є той, що його дає, і Той, що кладе йому межі. Те саме стосується і абортів. Ніхто не може забирати життя, яке вже сотворено.

 

Знаю, що під час поїздок за кордон, ви зустрічаєтеся з різними високопосадовцями, високим духовенством і говорите, що ситуація в Україні є, м`яко кажучи, не найкраща. Чи дає вам хтось якісь поради, як треба б вам діяти як главі церкви?

 

Чесно кажучи, під час усіх цих розмов усі більше хочуть почути від мене про ситуацію в Україні. Якихось рецептів ніхто мені не давав, бо не знають, що порадити. Ті, хто живуть в Україні, самі не знають, як зарадити цій ситуації, то що можна сказати про когось з-за кордону.

 

Гадаю, саме громадянська активність має бути тим фундаментом, на якому повинна виростати здорова демократія.

 

Україна цього року відзначає Рік Патріарха Йосипа Сліпого. Чи можете пригадати щось з того, що говорив Патріарх, яке сьогодні є актуальним в Україні?

 

Патріарх дуже багато говорив. Мені пригадуються його слова з “Заповіту”. “Заповіт” Патріарха Йосипа до певної міри є підсумком усього його життя: про сталінські концтабори, про душпастерство на вигнанні... Він сказав був одну таку фразу - “Нам треба бути собою. І не боятися бути собою”. Відчувати всю спадщину того, яку ми маємо, як українці, як українці християни, зокрема як українці греко-католики. Бо ми часом думає, що чуже є краще. Тому заклик “бути собою” є дуже актуальний сьогодні для українців.

 

Ситуація в Україні є не найкраща. І зрозуміло, що рано чи пізно це може вилитися в якісь акції протесту. Які ці акції будуть: мирні чи насильницькі, ми можемо лише гадати. А чи не вважаєте за потрібне, аби церква працювала в напрямку переконування людей, що не можна вдаватися до насильства, навіть для зміни режиму?

 

Уже неодноразово лунало з вуст церковних представників, що церква є абсолютно проти насилля як методу вирішення суспільних чи політичних проблем і негараздів. Чому? Бо насилля ніколи не вирішує ситуацію. І взагалі, коли хто-небудь починає виправдовувати насилля як метод вирішення цієї ситуації, це дуже небезпечна позиція.

 

І один з цінних досвідів Помаранчевої революції був у тому, що це був мирний протест. Саме мирний протест може стати революцією духу й щось змінити в суспільстві.

 

Один депутат вніс законопроект щодо зміни Гімну України. За його версією, він би мав починатися не “Ще не вмерла України ні слава, ні воля”, а - “Слава Богу, в України є правда і воля”. Вам як представнику церкви подобаються такі зміни?

 

Гімн “Ще не вмерла Україна” - це певна традиція боротьби нашого народу за свою національну незалежність і за Українську державність. І так легко міняти слова гімну, гадаю, не потрібно.

 

В історії відомий приклад мирного й успішного протесту Ганді, який де-факто за допомогою ненасильницького спротиву призвів до визволення Індії від британської колоніальної залежності.

 

Помітила, що ви змінили годинник. Торік, коли ви стали главою церкви, у вас був вітчизняного виробництва, який коштував 800 гривень. Ви за цей рік розжилися на кращий годинник, дорожчий?

 

Завдяки вам, журналістам, мої приятелі в Італії подарували мені новий годинник. Я довго вагався, надягати його чи ні, але вирішив зробити ще одну інтригу... Це такий простенький годинник “Касіо”, який коштує близько 150 євро. Я бачив, що в Італії більшість українських священиків такий годинник мають.

 

Він вигідний тим, що заряджається від сонця, тому не потрібно міняти батарею.

 

Ви раніше користувалися автомобілем Блаженнішого Любомира. Чи вже маєте своє?

 

Так, я вже маю авто до своїх послуг. Це не є моє авто, а церкви. Це “Фольксваген Пассат”, який коштує десь близько 20 тисяч доларів.

 

Блаженніший Любомир потребує свого авта, щоб він міг пересуватися не залежно від мене, бо він є таким важливим громадським діячем нашого суспільства. І часом він їде на зустріч з молоддю в один вуз, я їду на зустріч з молоддю до іншого міста.

 

Чи відчули ви за останній рік намагання влади обмежити відродження УГКЦ?

 

Відверто кажучи, якихось фактів я не можу назвати якогось прямого тиску з боку влади чи прямих намагань обмежити діяльність церкви я не можу назвати.

 

Проте, ми про це неодноразово говорили, в Україні спостерігається неоднакове ставлення до різних церков і релігійних організацій. Зокрема, нам було прикро, що було скасовано традиційну молитву “За Україну”, яка відбувалася в Святій Софії з участю всіх глав церков і релігійних організацій. На жаль, минулого року такого не було.

 

А на локальному рівні ми часом відчуваємо, що там, де всі представники церков мали б мати однакові права, наша церква таких прав не має. Яскравий приклад — Одеса. Уже скільки років просимо можливість отримати земельну ділянку, щоб будувати наш храм у Одесі. І по сьогоднішній день жодних зрушень там немає. Такі ж скарги надходять і з інших міст України. Зокрема йдеться про центральну, східну й південну Україну. Тобто ми не отримуємо свого конституційного права — молитися.

 

На останній зустрічі з представниками церков президент пообіцяв однаково ставитися до всіх церков в Україні. Сподіваємося, це дійде до низів, де такі проблеми існують.

 

Ми подали президенту цілий список питань, які потребують вирішення. Але скажу вам щиро, якщо порівняти цей лист і список цих питань з тим листом, який ми дали минулого року, він майже ідентичний.

 

Це означає, що великих зрушень за останній рік не відбулося. Можливо, державно-церковний діалог тільки розпочався, але Богу дякувати.

 

Зараз час Великого посту. Як ви працюєте над собою?

 

Пощу. Молюся. Працюю. (Сміється. - Авт.).

 

Пісний устав нашої церкви є досить строгий... Часто кожен за допомогою свого духівника виставляє свою особисту програму, яка б відповідала, скажімо, його гріховним схильностям, пристрастям чи залежностям. Змістом Посту є все-таки звільнитися від гріха.

 

Наприклад, у когось є проблема злитися й раптово спалахувати. І в час Великого посту можна себе застановляти вчитися любити людей більше.

 

Я не хочу розказувати вам про свої гріхи й всі лікарства, які тепер уживаю в час Великого посту, але скажу вам, що цей пісний подвиг є дуже корисним і ефективний. Він допомагає людям відшукати не лише внутрішню гармонію, а й зростати в духовному житті. Бо коли люди за допомогою зусилля усуває якусь шкідливу звичку, то це місце замає щось добре, святе, відповідно — людина одухотворяється.

 

Таким чином піст, молитва і милостиня — дуже важливі елементи не тільки пісного подвигу, а й загалом інтегрального християнського життя.

 

Хотів би побажати українцям у ці дні великої надії, тому що надія — сила християнського життя, згідно вчення церкви. Саме надія уберігає нас від розчарування, розпачі. Надія допоможе конструктивно й по-Божому вирішувати ті проблеми, якими ми сьогодні живемо.

 

Оскільки ми вже наближаємося до Паски, то хочу побажати справді глибокої пасхальної радості. Радісного переживання свята Воскресіння Господнього. Христос показує, що коли навіть людина переживе найгірше — це не кінець, а тільки початок.

Оксана Климончук


Джерела: УНІАН

Мандрівники Христа Царя

23.03.2012р. Б. / Наша Церква є глобальною і готова ділитися своєю спадщиною в тих культурах, де вона сьогодні перебуває

 

23 березня 2011 року виборчий Синод Єпископів УГКЦ обрав нового Верховного Архиєпископа Києво-Галицького, а через два дні цей вибір підтвердив Святіший Отець Бенедикт XVI, а ще через два дні новий Глава УГКЦ був урочисто інтронізований. Ним став наймолодший серед єрархів, тогочасний Апостольський Адміністратор української греко-католицької єпархії в Аргентині владика Святослав Шевчук.

 

З нагоди річниці предстоятельского служіння Блаженніший Святослав в інтерв’ю для Радіо Ватикану розповів про Церкву, яку очолює, про її труднощі та сподівання, про “пробудження вірних” та душпастирство молоді. Користаючи з нагоди, Глава Української Греко-Католицької Церкви склав великодні побажання для слухачів Радіо Ватикан. З ним спілкувався о. Тимотей Коцур, ЧСВВ:

 

– Блаженніший Владико, рік тому ми Вас тут вітали, коли Ви приїхали після свого обрання з першим візитом до Апостольської Столиці, щоби засвідчити сопричастя зі Святішим Отцем, отримати від нього напуття, благословення. А як у своєму служінні відчуваєте підтримку Святішого Отця і Вселенської Церкви?

 

Очевидно, що мій теперішній візит до Святішого Отця, можливо, з якогось такого Божого Провидіння співпав з цією річницею. Це не було навмисне заплановано, але, можливо, навіть через ті співпадіння, Господь Бог нам дає якийсь знак, хоче нам щось показати. Можливо, навіть показати важливість для нашої Церкви того живого сопричастя з наслідником Апостола Петра. На відміну від попереднього візиту, який був візитом ввічливості, цей візит був радше робочим візитом, де я хотів представити Святішому Отцеві динаміку розвитку нашої Церкви, а відтак, разом з ним проаналізувати ті обставини, в яких сьогодні наша Церква живе, розвивається і звіщає слово Христового Євангелія. Протягом цілої історії Апостольський Престіл і Споричастя з наслідником святого Апостола Петра було надійною підпорою, а, навіть, часом і обороною нашої Церкви в різні найтяжчі періоди, коли наша Церква була наражена на небезпеку знищення. Тоді Святіший Отець в особливий спосіб обороняв нашу Церкву.

 

Протягом цього доволі незначного, маленького періоду, тому що один рік – це досить малий період часу, ми мали дуже багато нагод спілкування з Апостольською Столицею, з тими співпрацівниками Святішого Отця, які відповідають за певні окремі напрямні діяльності Церкви. І навіть під час цього візиту, перед тим, як мати аудієнцію у Святішого Отця, я відвідав цілу низку різних Декастерій – підрозділів Ватиканської Курії. Наприклад, відвідав я Генеральний Секретаріат Синоду Єпископів, тому що ми тепер готуємося до чергової сесії, присвяченої новій євангелізації. Я представив архиєпископові Миколі Етеровичу відповіді на певні питання, які були розіслані усім Єпископським Конференціям світу щодо діяльності Церкви в напрямку євангелізації. Я привіз відповіді на ці питання. Так само я мав зустріч у Конгрегації для Східних Церков, в Конгрегації Католицької Освіти, Папській Раді у справах єдності між християнами, Папській Раді у справах суспільної комунікації. До речі, ми в травні очікуємо візит архиєпископа Челлі до України, і ми узгоджували навіть певні дати його приїзду до нас. Особливо мені було цікаво відвідати Папську Раду у справах культури і мати зустріч з кардиналом Равазі. Ми говорили про цей такий цікавий проект «Cortile del Gentili» (притвор язичників), який є проектом суспільного діалогу на основі культурної спадщини тієї чи іншої країни, того чи іншого народу, але говорячи про християнські цінності, які в тій культурі виражаються. Лише перелік цих відвідин може бути свідченням тієї підтримки і того такого живого, діяльного сопричастя в окремих справах, які ми тепер розвиваємо.

 

– Своє служіння рік тому Ви розпочали під таким гаслом, продовжуючи думку Церкви, лінію свого попередника, як «святість об’єднаного Божого люду». І, можливо, оцю єдність була нагода відчути під час Ваших візитів, адже цей рік був дуже насичений відвідинами. Вас зустрічали вірні в усіх єпархіях і екзархатах в Україні, в різних країнах Європи, також в Північній, Південній Америці. Які Ваші враження від цих зустрічей? Якою Ви побачили Церкву в різних місцях світу? Коли свого Главу побачать вірні Української Греко-Католицької Церкви в Азії і в Австралії?

 

Це було перше питання, над яким ми роздумували під час зустрічей з Святішим Отцем. Очевидно, що, відвідуючи різні культури, різні країни, в яких живе одна і та сама Українська Церква, я побачив глобальну Церкву. Тобто ми вже не є якоюсь локальною церковною інституцією, яка думає тільки про одну якусь маленьку частинку світу, чи відчуває життя Церкви лише в якійсь одній маленькій країні. Ми сьогодні живемо в цілому світі. Кругом, де є наші вірні. Я говорив Святішому Отцеві про те, що ми намагаємося тепер бути відкритими до християнізації тих культур, в яких сьогодні живе наша Церква. Говорив про глобальну Українську Греко-Католицьку Церкву, яка ділиться своєю спадщиною в тих культурах, в тих країнах, де вона сьогодні перебуває.

 

Очевидно, що за такий короткий час я не міг всіх відвідати. Цей рік, наприклад, для нашої Церкви буде Роком Канади. Минулого року я не зміг туди приїхати. Ми будемо святкувати 100-річчя приїзду першого українського єпископа до Канади, а відтак, навіть наш Синод у вересні місяці буде відбуватися в Канаді. Також, сподіваюся, що зможу відвідати і Австралію. І вже маю запрошення приїхати до Казахстану для того, щоби побачити, як там живуть наші вірні. А коли мова йде про наших греко-католиків в Росії, то про це була окрема розмова зі Святішим Отцем. Я представив йому, яка ситуація в Сибірі і на Далекому Сході, яка ситуація в Європейській частині, а відтак, ми разом думали, яким чином можна відповісти на душпастирські потреби нашої Церкви там, де вона ще не має своїх структур, але має своїх людей.

 

– Таким елементом різних зустрічей, про які також багато говориться, є зустрічі з молоддю. Чого саме Церква очікує від молоді й що хоче і може запропонувати молодим християнам?

 

Я, може, поверну це питання в інший ракурс: «Що молодь очікує від Церкви?» Мені дуже цікаво і важливо з нашою молоддю зустрічатися, оскільки це є надзвичайний потенціал нашої Церкви. Просто я відчуваю і бачу, що молодь потребує Церкви. Чому? Тому що ми живемо сьогодні в дуже бурхливому світі, який подібний до буремного моря, де все перевертається, всі цінності летять шкереберть. А молодь тільки починає свій життєвий шлях і шукає якогось твердого шляху, на який дійсно можна опертися, щоб не загубитися, не втонути в такому буремному морі, але якось будувати своє майбутнє. Отож, молодь сьогодні очікує від Церкви справді орієнтиру і незмінних вічних вартостей, на які можна опертися і будувати своє життя. Я ще перебуваю під враженням зустрічі з молоддю в Тернополі. Це якраз була Перша Неділя Великого Посту, Неділя Православ’я, коли Церква втішається правдивою православною вірою Католицької Церкви. І ця молодь була зацікавлена надзвичайно тими правдами віри, але треба було їх подати в молодіжний спосіб. Я намагався це зробити.

 

– У житті Української Греко-Католицької Церкви в минулому році було стільки подій, яких, може, настільки значущих, помітних, не було протягом кількох останніх років. Видання Катехизму, Патріарший Собор, утворення нових Митрополій і, зрештою, обрання нового Глави Церкви. Про це багато говорилося, багато писалося, були різні коментарі, але не завжди найважливішими є тільки ті речі, про які пишеться. Можливо, щось ще було такого в житті Церкви протягом цього року, на що Ви хотіли би звернути увагу?

 

Бачите, те, що Ви згадали, це були певні дари, які наша Церква отримала від Господа Бога. Це ті дари, про які ми просили, молилися, навіть працювали. Скажімо, Катехизм нашої Церкви – це підсумок десятилітньої праці. Я цей Катехизм під час аудієнції особисто вручив Святішому Отцеві. Він з великим зацікавленням прийняв його в руки, розглянув майже кожну ікону, яка там була поміщена, і підкреслив, що це надзвичайно важливий інструмент для того, щоби ця стратегія, той душпастирський план – «Жива парафія – місце зустрічі із живим Христом» – ми змогли зреалізувати. Я теж подякував Святішому Отцеві за три нові Митрополії, які ми створили у Західній Україні, бо такого не було від початку існування нашої Церкви, яка перед їхнім створенням віддзеркалювала ту структуру, яку мала за часів Київської Русі. Як відомо, наша Церква розвинулася, сьогодні є набагато ширшою і розвиненішою, ніж у той час.

 

Що такого було цікавого, яке не можна висловити в таких якихось видимих чи емпіричних знаках, це є те, що у нашій Церкві, можливо під впливом згаданий подій, якось відбувається таке пробудження наших вірних. Дуже знаменним є те, що, наприклад, в контексті того мого побуту в Римі, в Хрестопоклінну Неділю у Львові на Хресну дорогу вийшло близько тридцяти тисяч людей. Так само при всіх моїх візитах кількість людей, які сходилися на Божественні Літургії, нараховувалася тисячами. Тож відбувається певне пробудження, якась активізація наших людей, які, з одного боку, справді шукають допомоги у Церкви для того, щоби зорієнтуватися в тих мінливих обставинах життя, в якому ми живемо. Але, з іншого боку, це всі ті фактори: і ті, що ми назвали разом з Вами, і факт зацікавлення наших людей своїм духовним життям. Це є ознакою дії Святого Духа у Церкві, який збуджує серця і відкриває їх до того невидимого світу, веде їх до відчуття вічності.

 

А чи можете також сказати про якісь такі найближчі події важливі, яких очкує Церква, кроки в її подальшому розвитку, розбудові?

 

Найперше, ми намагатимемося справді бути Христовою Церквою, тобто живим Тілом Воплоченого Божого Слова і хочемо втілювати Боже Слово, Євангеліє, у нашому житті. Ми знаємо, що цей рік для українського суспільства буде непростим роком, бо це рік парламентських виборів. Ми намагатимемося бути свідками здорових християнських основ для громадянського суспільства. Для того, щоби справді, з одного боку, не будучи втягнутим в політичну боротьбу, не стаючи по боці жодної політичної партії, все ж таки, могти виховувати оце громадянське сумління наших людей, для того, щоби ми разом брали відповідальність за наше суспільство, за наше майбутнє. І це, можливо, одна з таких дуже важливих напрямних, які ми цього року будемо здійснювати.

 

Важлива подія – це наш Синод, який буде відбуватися в Канаді. Основною темою цього Синоду буде місце і роль служіння мирян у Церкві. Як відомо, миряни складають найбільшу частину церковного тіла. Отож, ми хочемо особливо звернутися до наших мирян, до наших віруючих, щоби вони були активними, свідомими і живими членами своєї Церкви. Так, як це було за часів переслідуваної Церкви. В той час завдяки мирянам, християнським родинам ми змогли передавати віру майбутнім поколінням. Властиво, я перейняв християнську віру в родині. І саме миряни були тими, хто вибороли право на існування для своєї Церкви в найбільш жорстокіших часах її існування в Радянському Союзі, а відтак, в період його розпаду. Отож, таким найважливішим зверненням, наголосом нашої Церкви в тому році буде звернення до мирян. Це співпадає з Роком Віри, який проголошує Святіший Отець.

 

Наступна, дуже цікава подія буде відбуватися в Римі в жовтні місяці. 14 жовтня, на свято Покрови за старим стилем, ми будемо благословляти відновлений, відреставрований собор св. Софії в Римі. І хочемо в цей спосіб відсвяткувати 120-річчя з дня народження Слуги Божого Патріярха Йосифа Сліпого. Для того, щоби, з одного боку, могли втішатися тими дарами, які залишила нам ця славна постать, а, з іншого – могли, знову ж таки, перейняти дух того незламного мужа віри. Для того, щоби та християнська віра для кожного мирянина була наче стержнем, основою його життя.

 

Наближається до завершення період Великого Посту і наближаються Великодні свята. Просимо при цій нагоді скласти побажання для наших слухачів з нагоди Христового Воскресіння.

 

Свято Христового Воскресіння, Пасха Господня – це є найбільше свято у нашому літургійному році. Читаємо в наших літургійних текстах, що це є празник празників і торжество усіх торжеств. Чому? Тому що Воскреслий Христос є для нас свідченням того, що Його сила, сила Воскреслого, вона є найсильніша. Вона перемагає все: всяке зло, всякі негаразди. Все те, що, до певної міри, пригнітає людину, відбирає в неї життєві сили і охоту до життя, може бути подолано у світлі Христового Воскресіння. І тому, свято Воскресіння Господнього є тою силою і надією кожного християнина.

 

Я хочу щиро привітати усіх слухачів Ватиканського Радіо з тим великим святом. Хочу, з одного боку, просити, щоби ми всі до нього гідно приготувалися, а відтак, справді глибоко його пережили. І тоді сила Воскреслого Христа стане нашою силою. Силою нашої Церкви, яка воскресла після свого знищення і сьогодні перебуває в періоді розвитку і розбудови, також силою кожного нашого християнина, кожного вірного нашої Церкви, силою християнської спільноти і суспільства, яка справді відкриває нам двері у наше майбутнє. Нехай Воскреслий Христос, Його небесна радість, мир, надія і любов запанує в усіх серцях слухачів Ватиканського Радіо і у серцях кожного сина і доньки нашої Української Греко-Католицької Церкви.

 

Від імені колег, від імені наших слухачів, від себе особисто складаю подяку за можливість цієї розмови, за оці побажання і просимо Вашого благословення.

 

Благословення Господнє на вас, з того благодаттю і чоловіколюбієм завжди, нині і повсякчас і навіки вічні. Амінь.

Джерела: Радіо Ватикан

Мандрівники Христа Царя

16.03.2012р. Б. / Папа Бенедикт XVI прийняв на приватній аудієнції Главу УГКЦ Блаженнішого Святослава Шевчука

 

У п’ятницю, 16 березня 2012, в Апостольському Палаці у Ватикані Святіший Отець Бенедикт XVI прийняв Блаженнішого Святослава Шевчука, Верховного Архиєпископа Києво-Галицького.

 

Перед зустріччю з Главою Української Греко-Католицької Церкви Римський Архиєрей спілкувався з кардиналом Енніо Антонеллі, Президентом Папської Ради в справах сім’ї, а після Блаженнішого Святослава прийняв на приватних зустрічах єпископів чергової групи ієрархів зі США, що прибули до Риму з візитом «ad Limina Apostolorum».

Джерела: Радіо Ватикан

Мандрівники Христа Царя