08.04.2012р. Б. / 8 квітня 2012 року - Неділя Квітна. Вхід Господній у Єрусалим

Вхід Господній у Єрусалим

Коротка історія

Празник торжественного в'їзду Ісуса Христа до Єрусалима належить до найдавніших празників у Східній Церкві. Свідчення про його святкування сягають III століття. Святкування цього празника почалося в Єрусалимі і невдовзі стало празником усієї Східної Церкви.

 

Сильвія Аквітанська у щоденнику свого паломництва святими місцями детально описує, як відбувався цей празник у Єрусалимі в IV столітті. Там читаємо, що вірні Єрусалима щорічно намагалися наново переживати подію Христового в'їзду до Єрусалима так, як вона відбулася перший раз. У Квітну неділю, після ранішніх відправ у храмі Божого Гробу, вірні збиралися близько першої години пополудні на Оливній Горі коло церкви Христового Вознесення. Сюди приходив єпископ з дияконами, і коли збирався народ, співа­ли різні гімни і псалми та читали зі святого Євангелія про подію Христового в'їзду до Єрусалима. Приблизно через дві години, коли вже всі зійшлися, починався величавий похід-процесія в сторону Єруса­лима. Під час процесії і старші, й діти, несучи пальмові чи оливкові галузки співали гімни і псалми, що закінчувалися окликами: "Благословен, хто йде в ім'я Господнє". Похід замикав єпископ із своїми поміч­никами. І він, подібно як Христос, їхав на осляті. Процесія ішла через місто аж до храму Божого Гробу. Торжество закінчувалося відправою вечірні.

 

У VII сторіччі різні церковні письменники, наприклад, Андрій Критський, Косма Маюмський, Йоан Дамаскин, Теодор і Йосиф Студити, уклали стихири й канони на цей празник. Квітна неділя, хоча належить до великих Господських празників, не має ані перед­- ані попразденства в церковній службі, бо її святкують у часі посту.

 

У VI-VІІ століттях цей празник перейшов до Західної Церкви під назвою Пальмової неділі. У цей день на Заході практикували організовувати процесії з пальмовими віттями. Посвячені пальми зберігають аж до Попільної середи наступного року. Тоді їх спа­люють і попелом посипають в середу голови на знак покути.

 

Квітна неділя в наших богослужбових книгах має такі назви: "неділя Ваїй", Цвітна, Цвітоносна і Цвітоносія", а в народі ще: "неділя Шуткова, Вербна чи Вербниця". Усі ті назви пов'язані із звичаєм благословляти й роздавати того дня в церкві пальмові чи оливкові галузки. Через брак пальмового чи оливкового віття в нашій країні ми маємо прадавній звичай використовувати гілки лози чи верби, бо вони навесні найшвидше розвиваються.

 

Про ікону

Тріумфальний в'їзд Ісуса Христа в Єрусалим — це велике торжество, в якому народ виявляє спонтанну радість і прославляє Господа Бога. Христові учні та народ вітали Христа з нагоди Його божественної перемоги над смертю — воскресіння Лазаря (Йо. 12, 17). Вони славили Бога також за всі бачені ними Його чуда (Лк. 19, 39). .

 

У цей урочистий момент, всіма оспівуваний та прославлюваний, Христос тримається скромно: так Він поводився завжди і цього навчав інших (Мт. 11, 27-30). Він їде на скромному осляті, як це про­рокував пророк Захарія (9, 9).

 

Ікона передає зворушення народу, який стрічає Христа з пальмами та оспівує Його. Де­які стелять перед Ним, як вияв пошани, свою верхню одежу, інші зрізають пальмові гілки, щоб простелити їх перед Христом (Мт. 21, 8). Часом, щоб не розбивати композицію, люди на деревах та біля Христа зображуються дуже зменшеними.

 

Урочистість цієї процесії досягнула вершини, коли народ оспівував Христа як царя Ізраїля і сина Давида, який приходить в ім'я Боже. Вони вигукували «Осанна на висоті» (Мр. 11, 8-10; Мт. 21, 8-9). Це було явним ви­знанням Христа як обіцяного Божого Месії і обурило фарисеїв. Вони наказували Йому стримати ці вигуки. На це Христос відповів, що коли замовкнуть люди, то кричатиме каміння (Лк. 19, 40), тобто що це — незрушима Божа воля.

 

Був і сумний момент в цій урочистій процесії: Христос затримався й заплакав над Єрусалимом. Він бачив, яка руїна чекає його за те, що не зрозумів і не прийняв Божого Месії (Лк. 19, 44).

 

Тропар та кондак

Тропар, глас 1: Спільне воскресення перед твоїми страстями запевняючи, з мертвих воздвигнув ти Лазаря, Христе Боже; тим-то й ми, як отроки, знамена перемоги носячи, тобі, переможцеві смерти, воскликуємо: Осанна в вишніх, благословен, хто йде в ім'я Господнє.

 

Слава: Тропар, глас 4: Погребавши себе разом з тобою через хрещення, Христе Боже наш, сподобилися ми безсмертної жизні через твоє воскресення і, заспіву­ючи, кличемо: Осанна в вишніх, благословен, хто йде в ім'я Господнє.

 

І нині: Кондак, глас 6: На престолі на небі, на жереб'яті на землі тебе носять, Христе Боже; ангелів хваління і дітей оспівування прийняв ти; вони кликали до тебе: Благословенний ти, що йдеш Адама призвати.

 

Послання святого апостола Павла до Филип'ян 4, 4-9

Браття, радуйтеся завжди в Господі, і ще раз кажу, радуйтеся. Лагідність ваша нехай буде знана всім людям. Господь близько. Ні про що не журіться, але в усьому молитвою і молінням з благодаренням висказуйте ваші прохання до Бога. І мир Божий, що перевищає всякий ум, нехай збереже серця ваші і розуміння ваші у Христі Ісусі. А наостанку, брати мої, все, що є істинне, що чесне, що праведне, що пречисте, що любе, що доброхвальне, коли яка чеснота, коли яка похвала, це роздумуйте. Чого і навчилися, і прийняли, і почули, і виділи в мені, те творіть, і Бог миру буде з вами.

 

Євангеліє від Івана 12, 1-18

Перед шістьма днями до Пасхи прийшов Ісус у Витанію, де був Лазар умерлий, що його воскресив з мертвих. Справили Йому там вечерю, і Марта служила, і Лазар був один з тих, що возлежали з Ним. Марія ж, узявши літру мира нардового, чистого, дорогоцінного, помазала ноги Ісусові й обтерла своїм волоссям ноги Його. Храмина ж наповнилася запахом масти пахучої. Сказав же тоді один з Його учнів, Юда Іскаріотський, що хотів Його видати: Чому мира цього не було продано за триста динаріїв і не роздано бідним? Сказав же він це не тому, що журився вбогими, але тому, що був злодій і мав калитку і носив те, що вкидали. Сказав же Ісус: Лишіть її, вона зберегла це миро на день Мого похорону. Бо бідних завжди маєте з собою, а Мене не завжди маєте. І довідалося багато народу з юдеїв, що Він там, прийшли не тільки ради Ісуса, але щоб і Лазаря побачити, що його воскресив з мертвих. Архиєреї ж врадили, щоб і Лазаря вбити, бо многі його ради відходили від юдеїв й вірували в Ісуса. А на завтрашній день багато народу, що прийшли на празник, почувши, що Ісус іде в Єрусалим, прийняли пальмове віття і вийшли Йому назустріч, і кликали, кажучи: Осанна, благословен хто йде в ім'я Господнє, цар Ізраїлів! Ісус же, знайшовши осля, сів на нього, як написано: Не бійся, дочко Сіонська, ось цар твій іде верхи, сидячи на молодім ослі. Цього ж спершу не зрозуміли Його ученики, але, коли Ісус прославився, тоді згадали, що це було писано про Нього і що це вчинили Йому. Свідчив же народ, що був передше з Ним, коли Він Лазаря викликав з гробу і воскресив Його з мертвих. Того ради і зустрів Його народ, бо чули, що Він вчинив це чудо.

 

Проповідь

Сьогодні є один з найбільших празників церковного року. Церква, як добра матір, показує Ісуса, який їде на осляті в Єрусалим. Це місто у Біблії має багато символічних значень. Одним з них, є значення майбутнього стану людства, де буде «сто сорок чотири тисячі вибраних» (Одкр. 7.4). Євреї, вітають Ісуса не тому, що бачать в Ньому Спасителя світу. Він їм «потрібний» для реалізації меркантильних політичних планів, адже Він воскресив Лазаря (Ів. 11.1-45). Ісус з Назарету – це людина, яка «повинна» зробити все, що Йому скажуть єврейські первосвященики. Такого вони очікували Месію. А цей на осляті – якийсь дивний. Він говорить про любов, душу, загробне життя. Він не цікавиться політикою. Його найперше турбують питання вічності, мудрості.

 

А хто для мене є Ісус Христос? Чи не дивлюся я на Господа, як на «золоту рибку», яка повинна сповнити всі мої забаганки? Входження Христа в Єрусалим є пропозиція Бога Його входження у наше повсякденне щоденне життя. Господь нам показує, що Він хоче нас провадити до вічності, Господь прагне нашого серця щоб у ньому засісти як Цар. Ісус «проситься» прийняти Його повністю у наше життя. Тому ми маємо совість, сумління, яку можна або розвинути, або знищити. Ми маємо два способи існування: або життя у Христі, або гниття. Від нашого вибору залежить хто буде нашим пріоритетом – чи ми самі, чи Господь?

 

Коли Господь в’їжджає у Єрусалим, Він не радіє. Господь плаче. Його очі дивляться не тільки на місто, на галузки, які стелили Йому діти. Він дивиться у історію – минулу та майбутню. Ісус Христос бачив падіння християнських імперій, розкол католиків та православних у 1054 р., захоплення західними християнами Константинополя, дві нищівні світові війни, де загинули мільйони (!) людей, геноцид Сталіна для українців, братовбивчі війни українців та поляків, нарешті розбрат та ненависть між самими українцями і т.д.. У Його погляді є аборти світу, вбивства ненароджених українців, зради, насильства. Ісус у цю мить Своїми святими очима подивився на кожного з нас.

 

І заплакав! Заплакав, бо знав, що ми будемо провадити подвійне життя. Знав, що будемо багато обіцяти – а нічого не робити. Знав, що будемо боятися довіритися Богові. Будемо слухати всіх і все – тільки не Бога.  Ісус плаче, бо Він є безсилий, щоб відвернути нас від гріха. Безсилий, бо ми свідомо вибираємо не Його. А власною свободою, даною Богом, кажемо свідомо та добровільно «так» гріхові, брехні, лицемірству, фарисейству, п’янству, розпусті, агресії, абортам, корупції, хабарництву, підлабузництву. Отакі з нас християни. Усе це бачив Христос і плакав!

 

Ісус мав повне право, як Бог, розвернутися на ослику, і відмовитися їхати далі, бо знав, що Його чекає. Однак, Він їде добровільно на страждання, за кожного з нас. Вже в середу Юда піде зраджувати Господа, а в п’ятницю – Ісус буде розп’ятий.

 

Сьогодні Христос їде і до тебе, крокує до твого серця. Що ми Йому постелимо під ноги? Пальмове віття наших добрих вчинків, чи одягнемо терновий вінець наших гріхів? Вибір за нами, як прийняти Христа. Але як Його приймемо до свого серця, таким і буде наше життя.

 

Образ добровільного в’їзду Христа у Єрусалим є образом нашого християнського життя, наповненого несінням страждань та труднощів. Якщо хочемо до Неба – треба найперше співрозп’ястися з Христом на Голготі. Потрібно віддати все, що можемо, вкладаючи у кожен день життя душу та серце. Ісус не віддав за нас якусь частину свого тіла, вважаючи, що це буде достатнім для нашого спасіння. Христос за нас жертвував все Своє святе і безгрішне тіло, а на Свою душу поклав всі наші гріхи. Подібно і ми задля спасіння душі повинні жертвувати себе повністю, не очікуючи похвали від людей. Нашою ціллю є Воскресіння душі, за яку вже Христос заплатив своїми стражданнями. Амінь.

о. Андрій Кащук
"Сівач", квітень 2012

Для створення сторінки використано такі видання:
Катрій Ю. Пізнай свій обряд. - Видавництво Отців Василіян, 2004;
Креховецький Я. Богослов'я та духовність ікони. - Львів: Свічадо, 2000;
Збірник проповідей "Сівач".
А також ікону тріумфального в'їзду Ісуса Христа в Єрусалим


Джерела: www.ugcc.org.ua

Мандрівники Христа Царя

Послання Блаженнішого Святослава, Верховного Архиєпископа Києво-Галицького, до молоді

 

Послання Блаженнішого Святослава,
Верховного Архиєпископа Києво-Галицького,
до молоді

Хто переможний – він одягнеться в одежі білі,
і вже не викреслю його з книги життя,
і визнаю ім’я його перед Отцем моїм.
Одкр. 3, 5

Улюблена в Христі українська молоде!

Переживаючи Квітну неділю, яка безпосередньо підводить нас до таїнства Пасхи Господньої, знову звертаюся до вас зі своїм словом. Найперше хочу подякувати вам за всі можливості зустрічей та спілкування з вами впродовж останнього року. Здійснюючи візити до наших громад у різних країнах світу, я шукав цих зустрічей. Свою радість з приводу пережитого хочу висловити словами блаженного Папи Івана Павла ІІ: «Я чекав на вас і ви прийшли, і я вдячний вам за це!»

Сьогодні Христова Церква через свої Богослужіння покликала нас до участі в особливій зустрічі: процесії мешканців Єрусалима зі своїми дітьми, які вийшли вітати довгоочікуваного Месію, що тріумфально входить до своєї столиці. З усіх жестів, привітань і вигуків цієї події пропоную зупинитися на одній деталі.

Євангелист Марко зауважує, що, готуючи для Ісуса осля, Його учні зняли свій одяг, поклали на ослятко і лише тоді Христос сів на нього. У момент урочистого входу Христа до Єрусалима молоді люди впізнають у Тому, котрий їде на осляті, Того, хто сидить на херувимах та, за висловом святого Івана Золотоустого, є «серафимів Господь і цар Ізраїля». А далі роблять щось подібне до того, що перед тим вчинили Христові учні: скидають свій одяг і стелять його під ноги осляті на дорозі, якою мав проїхати Ісус (пор. Мр. 11, 7 – 8). Очевидно, що це не просто збіг обставин та випадкове повторення якогось звичного жесту. Тож постараймося разом відкрити його зміст.

Для сучасної молодої людини одяг має неабияке значення. Часто він є засобом її самовираження, тобто способом вияву власної особистості. Особливо звертають увагу на колір і найменші деталі свого вбрання ті, хто за його посередництвом маніфестує приналежність до певних молодіжних субкультур, угрупувань чи товариств. Насправді, у такому підкресленні одягу дуже часто приховане глибоке прагнення молодої людини, щоб інші помітили всю її неповторність, оригінальність і красу.

У Святому Письмі одяг був, з одного боку, знаком чогось, що проминає. Псалмоспівець молиться до свого Творця: «Спервовіку світу ти заснував землю і небеса – діло рук твоїх. Вони загинуть, ти ж будеш стояти; все постаріється, немов одежа. Наче вбрання, ти їх міняєш, і вони пройдуть. Ти ж усе той самий, і літам твоїм кінця немає» (Пс. 101, 26 – 28).  Людина, як істота створена для вічного, після свого гріхопадіння мала вбрання, зроблене самим Богом (Бут. 3, 21). Це було знаком певного протиріччя: створена для великого, вона живе в нікчемному, створена для вічності – живе у смертному, створена для слави – прикриває свій сором. З іншого боку, одяг вважали виявом зовні невидимого: гідності людини, її місця у суспільстві або в релігійній громаді, внутрішнього стану тощо. Зміна одягу не могла відбутися без внутрішньої переміни особи і була лише проявом цієї переміни. Особливо таке значення має одяг та його колір у книзі Одкровення, в якій читаємо про процесію, подібну до тої, котру спостерігаємо під час Господнього входу до Єрусалима. Тут апостол Іван бачить у видінні небесний Божий престол, а перед ним цілий натовп людей від усякого народу і племені, які були в білому одязі й тримали пальмові гілки. Цікаво, що їхні слова співзвучні із вигуками «Осанна!», котрими вітали Христа в Єрусалимі: «Спасіння Богу нашому, що сидить на престолі, і Агнцеві» (Одкр. 7, 9). Євангелист пояснює, що ці люди є тими, хто «обмив одежі свої і вибілив їх у крові Агнця» (Одкр. 7, 14). Тут білий одяг є лише виявом внутрішньої чистоти і безгрішного життя того, хто омив себе в Крові нашого Спасителя, що подається нам у Таїнстві Євхаристії як Причастя життя вічного.

Молодим людям притаманне інтуїтивне відчуття правди. Коли хтось видає бажане за дійсне або його зовнішній образ лише прикриває внутрішню порожнечу – вони таку особу одразу відчувають. Це справджується як в побутовому, так і в релігійному житті. На цьому наголошував вже пророк Ісая, коли казав: «Цей народ устами тільки мене почитає й губами тільки мене шанує: а серце своє віддалив від мене, і страх його передо мною – то лише вивчена заповідь людська» (Іс. 26, 13). Як часто молоді люди втомлені лише формальною приналежністю до церковного життя! Святі отці розуміли жест знімання одягу перед Христом як заклик не лише формально з Ним привітатися, а й покласти перед Ним усього себе, дозволити Його Слову пронизати все своє життя та стати Його носієм у світі (пор. Блаж. Веда, In Marcum). До цього закликає нас і Божественна Літургія: «Самі себе, і один одного, і все життя наше Христу Богові віддаймо!»

Часто чуємо, що сучасна людина не може віднайти орієнтирів в особистому і суспільному житті. Нерідко вона намагається приховати внутрішню порожнечу за маскою зовнішньої безтурботності, розваг чи споживацтва. Однак, залишившись віч-на-віч зі своїм сумлінням, почувається позбавленою власної гідності й не може не визнати, що її зовнішній образ, який вона демонструє іншим – «одяг», далеко не відповідає тому, що відбувається в її душі. Сучасна молодь тужить за єдністю внутрішнього і зовнішнього у своєму житті, вона прагне гармонії, втраченої краси, одне слово – прагне спасіння.

Насправді єдиним орієнтиром для нашого життя є Господь, якого ми сьогодні вітаємо співом «Осанна». Лише Христос може запевнити людині повноту життя, свободу від минущого та внутрішню красу і чистоту. У святому Хрещенні ви зодягнулися в Нього, як про це свідчить святий Павло в посланні до галатів, кажучи: «Ви, що в Христа хрестилися, у Христа зодягнулися» (Гал. 3, 27).

Заохочую вас до глибшого пізнання правд святої віри та до щоразу активнішої участі в житті парафіяльної спільноти. Ви, такі вразливі до будь-якої фальші, покликані бути носіями автентичного і живого християнства в Церкві й суспільстві. Ваша участь в житті Церкви не має бути лише зовнішньою, формальною, а повинна стати виразом Вашого духовного єднання з Господом і з братами та сестрами у вірі. Особисто пізнати Живого Бога можна лише з допомогою живої особи: духовного наставника, учня Христового, який допоможе відкрити скарб віри вашої Церкви та поведе до безпосередньої зустрічі зі Спасителем. Я щиро переконаний, що саме наша молодь допоможе всій нашій Церкві, вірні якої живуть у різних країнах чи навіть культурах, уникнути релігійного формалізму, натомість зробить її живою, завжди сучасною і зрозумілою для теперішньої людини та, поклавши до ніг Ісуса все тимчасове й минуще, проголосить лише Його своїм Господом – центром і вершиною свого життя.

Наближаючись до світлого празника Пасхи Христової, хочу побажати всім вам, молоді друзі, особисто пережити пасхальну радість. Тішуся кожною вашою усмішкою та бережу в пам’яті ваш погляд надії, який ви скеровуєте до своєї Церкви. Не соромтеся скинути зі себе, наче той одяг, пута ваших сумнівів та пошуків і покласти їх до ніг Спасителя, простеливши Йому дорогу до вас. Нехай той молодечий запал, з яким сьогодні єврейські отроки вітають Христа, буде провісником вашої радості від особистої зустрічі із воскреслим Христом – єдиним, хто може дарувати нам новий білий одяг Переможця над смертю.

Благословення Господнє на вас!

† СВЯТОСЛАВ

Дано у Києві,
при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,
дня 31 березня 2012 року Божого

Джерело: www.ugcc.org.ua

01.04.2012р. Б. / Папа Бенедикт XVI очолив на площі Святого Петра у Ватикані богослуження Квітної Неділі

 

Поглядом, отриманим від Христа, вміти правильно дивитися на ціле людство, на його різні культури та цивілізації – це одна з великих спонук сьогоднішнього свята. На це звернув увагу Папа Бенедикт XVI у проповіді, виголошеній під час Служби Божої з нагоди Квітної чи Пальмової неділі, яку він очолив на площі Святого Петра у Ватикані у неділю, 1 квітня 2012 р.

 

На початку Богослуження відбулося посвячення пальмових і оливкових галузок та пройшла урочиста процесія, що є спогадуванням славного в’їзду нашого Божественного Спасителя до Єрусалиму. Далі розпочалася Служба Божа, яка в латинському обряді має спеціальну назву – «Служба Божа Страстей Господніх». Під час неї читається Євангелія, яка розповідає про останню вечерю Ісуса з учнями, про молитву в Оливному городі, про ув’язнення, суд, розп’яття, смерть і поховання Ісуса Христа. Ця відправа є введенням до Великого Тижня, протягом якого християни покликані день за днем брати активну участь в різних відправах, що пригадують основні моменти нашого спасіння.

 

Квітна неділя – це також день, коли на місцевому рівні відзначається Всесвітній День Молоді. Тому площа Святого Петра у Ватикані, в більшості, була заповнена молоддю, насамперед – з Римської дієцезії, але не бракувало й тих, які приїхали до Вічного Міста з усіх куточків світу. Представники різних груп молоді взяли участь в процесії з галузками. Саме з нагоди відзначення Дня молоді з Римським Архиєреєм співслужили кардинал Аґостіно Валліні, Вікарій Папи для Римської дієцезії, кардинал Станіслав Рилко, Президент Папської Ради в справах мирян, яка відповідає за проведення Всесвітніх Днів Молоді, кардинал Антоніо Роуко Варела, Архиєпископ Мадрида, в якому проходила всесвітня зустріч молоді у 2011 році та Архиєпископ Ріо-де-Жанейро Високопреосвященніший Орані Жоау Темпеста, який прийматиме Папу та молодь з усього світу наступного року.

 

Богослуження закінчиться проказуванням молитви «Ангел Господній» та Апостольським благословенням.

Джерела: Радіо Ватикан

Мандрівники Христа Царя