07.10.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

1Кр.15,39–45:  «Інакший блиск сонця, інакший блиск місяця, інакший блиск зір, ба навіть зоря від зорі різниться блиском»

Коли ми були б трохи уважнішими, то помітили б, що усі святі були дуже різні. Навіть Церква часто надає їм різні титули. Святитель, священомученик, преподобний, затворник, безсрібник, постник і багато інших. Бо ж кожного Бог провадить своєю дорогою до Себе. Тому не має потреби копіювати тих чи тих святих. Хоч їхнє життя, подвиг, молитва може нас надихати, але черпаючи їхній досвід, ми маємо пізнавати, що Бог очікує саме від мене. Усвідомлювати все більше, як і чим ми маємо служити Богові та людям. 

Для Господа важлива кожна людина. Кожного з нас у своєму божественному промислі Господь провадить до спасення, кожного приготовляє до свого Царства і кожен йде неповторним шляхом. Ми не можемо накидати свою духовність, своє розуміння для когось, так само як не можемо іти чиєюсь дорогою. Треба вдивлятись, вслухатись і розважати, споглядати Господа, якою є Божа воля що до нас. А у цьому спогляданні Господа пізнавати свою дорогу, якою Він нас хоче провадити до освячення і спасення. Лише так розпізнаємо, чим ми можемо служити Богові і як можемо світити людям!

*** 

Лк.4,31-36:  «Бо Його слово було повне влади»

У сучасному християнському світі багато говорять про катехизацію, євангелізацію, важливість щоденного проповідування священика. Так само й кожен з нас, хто вірить в Бога, намагається говорити про Нього в різних ситуаціях. Однак чи наші слова впливають на інших, чи вони сповнені силою Святого Духа, як слова апостолів, які, здавалося, були звичайними рибалками, але проповідували так, що навертали народи до Бога? 

Наше слово – немовби той «транспорт», який переносить Святого Духа. Якщо маємо Святого Духа в собі, живемо Ним, тоді цього Духа передаємо іншим. Якщо Духа Божого в собі не маємо, то нічого не зможемо передати людям, лише говоримо слова, сколихуємо повітря. Тому, щоб дати людям Бога, Святого Духа, найперше самі мусимо Його мати. 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

07.10.2017р. Б. / Святої первомучениці і рівноапостольної Теклі

Святої первомучениці і рівноапостольної Теклі

Тропар, глас 4: Словам Павловим навчившись, богоневісна Текло, і вірою утвердившись від Петра, богозвана, первомученицею явилася єси і первострадницею серед жінок, зійшла єси у полум’я, як на місце сповнене квітів, звірі і бики устрашилися тебе, бо ти озброїлась Хрестом. Тому моли, всехвальна, Христа Бога, щоб спаслися душі наші. 

Кондак, глас 8: Дівства добротою просіяла єси, і мучеництва вінцем прикрасилася єси, Апостольству довірилася, діво, як преславна, і полум’я вогненне на росу перемінила єси, бика ж ярість молитвою твоєю впокорила єси, як первостраждальна. 

Святі отці Григорій Богослов, Григорій Ниський, Йоан Золотоустий, згодом Амвросій, Йоан Дамаскин та інші називають святу Теклю первомученицею, бо вона справді одна з перших постраждала за Христа Спасителя. Житіє її знаємо з дуже давнього, що сягає ще апостольських часів, передання. Свята Текля була дочкою дуже знатних родом і багатих батьків в Іконії. Вона відзначалася надзвичайною красою, при цьому була, як на той час, високо освічена і красномовна. Тож годі було з’ясувати, що більше в ній подивляти, чи велику мудрість, чи дівочу красу, сором’язливість і скромність. Вона була заручена з багатим, славним і вродливим юнаком на ім’я Тамир. 

Коли апостол Павло близько 47 р. по Р. Хр. прийшов до Іконії і тут, у домі Онисифора, проповідував слово Боже, то Текля, якій тоді було дев’ятнадцять років, одна з перших навернулася. Слухаючи навчання святого апостола про велике щастя тих, які своє дівицтво посвятили Христу, вона цілковито пожертвувала себе небесному Нареченому і навіть чути не хотіла про того, кого батьки вибрали їй за чоловіка. Озлоблена мати у гніві стала її бити і зневажати, а Тамир оскаржив святого Павла перед суддею і той наказав замкнути апостола в в’язниці. Текля, довідавшись про це, підкупила сторожу і її впустили до в’язниці. Вона припала до ніг апостола, цілувала його окови і слухала його слово. На суді староста наказав святого Павла побити і прогнати з міста, а святу Теклю став упоминати, щоб корилася своїм батькам, бо інакше буде покарана на смерть. Коли свята діва стала прилюдно славити християнського Бога, то суддя за непослух наказав спалити її живцем. Текля сама з радістю вступила у полум’я, але в ту ж хвилю впав густий дощ, погасив вогонь, а свята діва неушкоджена і ніким не затримана вийшла з судилища і пішла за місто, де зустріла одного з учнів апостола Павла. Той відвів її до святого апостола, який переховувався поблизу міста. Разом зі святим Павлом і його учнями вона пішла до Антіохії Сирійської. Староста Олександр, побачивши Теклю, був зачарований її красою і хотів узяти її за жінку. Коли свята діва втекла від його безсоромної напасті, цим зганьбивши його, він наказав її схопити і передати одній знатній жінці на ім’я Трифена, щоб умовила святу дівицю зректися Христової віри й одружитися з Олександром. Коли прийшов день суду, Текля радо прийняла присуд, за яким її мали кинути на розтерзання диким звірам.

 Перед численним натовпом святу діву вивели без жодного одягу і випустили на неї диких левів і тигрів, але, як каже святий Амвросій, леви припали до її ніг, лизали їх і собою закривали її наготу. Поганський суддя не наважився далі мучити святу дівицю і відпустив її на свободу.

 Текля якийсь час жила в домі Трифени (яка стала ревною християнкою). А коли довідалась, що апостол Павло перебуває в Мирах Ликійських, поспішила до нього і отримала його благословення. Потім вона повернулася до Іконії, попрощалася зі своєю матір’ю і пішла в пустельні гори Селевкії, де провадила життя в молитвах і постах, багатьох навернула до Христової віри і прославилася чудами. Тут вона й померла, на дев’яностому році життя, й похована, а святий Григорій Ниський називає Селевкію краєм святої Теклі.

Гріб святої Теклі зразу ж після її смерти став місцем паломництва, сюди приходили на молитву прочани зі всіх сторін. Біля її мощей діялися численні чудесні оздоровлення. Над її гробом невдовзі звели церкву, руїни якої збереглися і донині. Близько 477 р. імператор Зенон, за молитвами і поміччю святої Теклі, повернув собі престол, з якого прогнав його Василиск, і в подяку за це у Селевкії Ісаврійській звів величаву церкву на честь святої первомучениці. В Антіохії Сирійській церкву зведено на тому місці, де безбожний Олександр мучив святу Теклю. У Царгороді під кінець сьомого століття було три церкви, присвячені святій первомучениці Теклі, а в одинадцятому постала ще четверта. 

Мощі святої зберігаються в багатьох місцях. Голова – в катедральній церкві міста Мілану, яку було побудовано 1386 р. з білого мармуру і присвячено пам’яті святої Теклі. Руку святої король Арагонії Яків II у привіз до Іспанії. Спочатку вона зберігалася в Барселоні, а потім її урочисто перенесли до міста Тарагони. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

06.10.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Еф.6,18–24:  «Моліться завжди в дусі всякою молитвою і благанням»

Господь каже дуже чітко і зрозуміло: моліться завжди. Чим для нас є молитва? Чи це лише те, що ми промовляємо вранці та ввечері вдома, спільно молимось у храмі? Ні, наша молитва – це постійне перебування з Богом. Коли ми лише вранці чи ввечері є із Господом, чи якийсь час перебуваємо у храмі, а решту життя живемо без згадки про Бога, то ми немов би безбожники. Тому Ісус Христос закликає нас, щоб ми завжди були з Ним, пам’ятали про присутність Божу, звертали свої думки до Господа. 

Кожний із нас переживав цей стан, коли в той чи інший час досвідчив Божу присутність. І не тому, що Бог у той час був присутній, а в інший – ні. Він присутній у нашому житті завжди, але ми не усвідомлюємо Його присутності. Ми надто сильно закорінені і перебуваємо в полоні земського світогляду. Дуже важливо зупинятись, дослухатись, входити у Божу присутність. Господь чекає на нас не лише вранці, ввечері чи у храмі, а завжди. Коли ми пам’ятатимемо про Його повсякчасну присутність, саме в такий спосіб завжди перебуватимемо в молитві!

*** 

Лк.4,22-30:  «Чи ж Він не син Йосифа?»

Бачимо, як непросто було для родини Ісуса Христа, тих, які знали Його від пелюшок, від малої дитини, потім хлопчини та підлітка, прийняти Його як Месію. Коли вони побачили знаки й чуда, які Він робив, то не було їм легко сприйняти й усвідомити, що це діє сам Бог. 

І так, як родина Спасителя не була готова сприйняти Його як Того, ким Він є, так і ми мусимо зізнатися собі в тому, що не завжди готові сприйняти себе й інших, створених на образ і подобу Божу. Святі були саме тими, які усвідомили і повірили, що вони покликані не просто жити, а жити святим життям і являти своїм життям Бога. 

Також і ми усвідомлюймо, що маємо покликання до життя святого, бо ж Господь нас для цього створив.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

06.10.2017р. Б. / Зачаття чесного і славного пророка, Предтечі і Хрестителя Господнього Йоана

Зачаття чесного і славного пророка, Предтечі і Хрестителя Господнього Йоана

Тропар, глас 4: Ти, що перше не родила, неплід¬на, радуйся: бо це справді зачала ти світильника сонця, який має про¬світити всю вселенну, яка хворіє сліпотою. Радуйся, Захаріє, і клич з повною надією: пророк найвищого є той, що має народитися. 

Кондак, глас 1: Веселиться славно великий Захарія, зі всеславною жоною Єлисаветою, яка достойно зачинає Йоана Предтечу, Архангелом проголошеного радісно і якого ми люди гідно вшануймо, як носителя таїнств благодаті. 

Святий Вернард пише: “Церква почитає смерть святих своїх, бо їхні життя і смерть були святі. Та щодо Йоана Хрестителя вона освячує і його різдво, бо різдво те було святе і воно було джерелом радости, і є власне тим винятком, що вирізняє Йоана серед інших, різдво яких не випереджували такі знаки, які випереджували різдво святого Йоана”. А святий Августин говорить так: “Пророки, патріярхи, апостоли, мученики не народилися пророками, патріярхами, апостолами і мучениками, а народилися, як і всі люди, благодать же Святого Духа вони отримали щойно після свого народження, натомість святий Йоан народився вже як Хреститель. Він ще навіть не народився, а вже пророкував, а оскільки не міг ще устами пророкувати, то знаком виказав свою радість. Він отримав скоріше Божого, як людського духа”. І тому “він більший від усіх, бо всіх він перевершив піднесеністю своїх чеснот” (св. Климентій Олександрійський), і “дивний є той, хто як чоловік перевищив святість ангелів” (св. Йоан Золотоустий). “Йоан перевищує всіх, стоїть над усіма, над патріярхами і пророками, і кожен, хто народився від жінки, нижчий від Йоана” (св. Амвросій), бо “він прийняв початок благодаті скоріше, як природу людську” (св. Амвросій), і “Йоан гідний того, що сам Спаситель дає свідчення його величі” (св. Вернард).

І справді, великим мав бути той, кого так величають найбільші учителі Христової Церкви, про якого сам Ісус Христос сказав: “Істинно кажу вам, що між народженими від жінок не було більшого від Йоана Хрестителя” (Мт. 11, 11). А ось як оповідає нам Євангеліє від Луки про зачаття і різдво святого Йоана Хрестителя: “Був за часів Ірода, царя юдейського, один священик на ім’я Захарія, з черги Авії, та його жінка з дочок Арона на ім’я Єлисавета. Вони були обидвоє справедливі перед Богом і виконували всі заповіді та накази Господні бездоганно. Але були бездітні, бо Єлисавета була безплідна, і вони обидвоє були в літах похилі. 

І ось одного разу, коли Захарія за порядком своєї черги служив перед Богом, згідно зі звичаєм священичої служби, випав на нього жереб увійти в святилище Господнє і покадити. А вся сила народу під час кадіння молилася знадвору. Тоді з’явивсь йому ангел Господній, ставши праворуч кадильного жертовника. Захарія, побачивши його, стривожився, і страх напав на нього. Ангел же сказав до нього: «Не бійся, Захаріє, бо твоя молитва вислухана; жінка твоя Єлисавета породить тобі сина, і ти даси йому ім’я Йоан. І буде тобі радість і веселість, і багато з його народження радітимуть; бо він буде великий в очах Господніх; не питиме ні вина, ні напою п’янкого, і сповниться Духом святим вже з лона матері своєї, і багато синів Ізраїля наверне до Господа, їхнього Бога. І сам він ітиме перед ним з духом та силою Іллі, щоб навернути серця батьків до дітей і неслухняних до мудрости праведних, щоб приготувати Господеві народ прихильний». 

Захарія ж сказав до ангела: «По чому знатиму це? Я бо старий, і жінка моя на схилі свого віку». Ангел озвавсь до нього: «Я Гавриїл, що стою перед Богом, і мене послано з тобою говорити та принести тобі цю благовість. І ось замовкнеш і не зможеш говорити аж до дня, коли це здійсниться, за те, що ти не повірив словам моїм, які здійсняться свого часу». 

Люди ж чекали Захарії і дивувались, що він так забарився у святині. Коли ж він вийшов, не міг до них говорити, і вони зрозуміли, що він видіння бачив у святині. Він же давав їм знаки й зоставсь німий. 

А як скінчилися дні його служби, він повернувся до свого дому. Після тих днів зачала Єлисавета, його жінка, й таїлася п’ять місяців, кажучи: «Так учинив мені Господь у ці дні, коли зглянувся, щоб зняти мою ганьбу між людьми»” (Лк. 1, 5-25). 

А потім здійснилася велика тайна святого Благовіщення. Той сам ангел Гавриїл звістив Пречистій Діві благу вість. “Тими днями Марія, зібравшися, пустилася швидко в дорогу в гірську околицю, в місто Юди. Увійшла вона в дім Захарії і привітала Єлисавету. І як почула Єлисавета привіт Марії, здригнулася дитина в її лоні, і Єлисавета сповнилася Святим Духом” (Лк. 1, 39-41). Тут відбулася зустріч Пречистої Діви з тіткою Її Єлизаветою, яка промовила пророчі слова (див. Лк. 1, 42-45). І відповідь Пресвятої Богородиці: “Величає душа моя Господа...” (див. Лк. 1, 46-55), що з Її серця і вуст піднеслися до неба.

“Тим часом настав Єлисаветі час родити, і вона вродила сина. Її сусіди та родина почули, що Господь виявив їй своє велике милосердя, і радувалися з нею. Восьмого дня прийшли обрізати хлоп’я і хотіли назвати його ім’ям його батька – Захарія; його ж мати заговорила, кажучи: «Ні, він зватись буде Йоан». Кажуть до неї: «Та у твоїй родині нема нікого, хто звався б таким ім’ям». І знаками спитали його батька, як би хотів, щоб той назвався. І попросивши табличку, він написав: «Йоан – його ім’я». Всі тому дивувались. Тієї ж хвилини відкрились його уста і язик розв’язався, і він почав говорити та благословити Бога. І страх напав на всіх їхніх сусідів; по всіх гірських околицях Юдеї про все це говорили. Усі, що про те чули, берегли в своїм серці й казали між собою: «Що воно з того хлоп’яти буде?» І справді рука Господня була з ним. А Захарія, його батько, сповнився Святим Духом і почав пророкувати: «Благословен Господь, Бог Ізраїля, що навідався і звільнив народ свій і що підняв нам спасенну потугу в домі Давида, слуги свого; як то Він сповістив був устами святих своїх від віку пророків, що нас спасе від наших ворогів та з рук всіх тих, що нас ненавидять, що вчинить милосердя з нашими батьками, що згадає на святий союз свій; клятву, якою Він був поклявся Авраамові, нашому батькові, що дасть нам, звільненим з рук ворогів, служити йому безстрашно у святості та справедливості, перед ним увесь вік наш. А ти, дитино, пророком Вишнього назвешся, бо ти ходитимеш перед Господом, щоб приготувати Йому дорогу, дати Його народові знання спасіння через відпущення гріхів їхніх, завдяки сердечній милості нашого Бога, з якою зглянулось на нас Світло з висоти, щоб освітити тих, що сидять у темряві та в тіні смертній, щоб спрямувати наші ноги на дорогу миру». Дитя ж росло й скріплялося на дусі та перебувало в пустині аж до дня свого об’явлення Ізраїлеві” (Лк. 1, 57-80).

Про молодість святого пророка Святе Письмо подає дуже скупі відомості: дитя росло і кріпилося Духом і перебувало в пустелі аж до публічної появи перед Ізраїлем. Молодим “Йоан залишає світ, утікає від людей, забуває про все і свій погляд звертає лишень у висоту Божества” (св. Вернард), а “життя Йоана Хрестителя було нічим іншим, як одним безперервним постом” (св. Василій). Покутою він приготовляється до звершення свого великого посланництва, його життя своєю суворістю перевищує життя всіх пустельників, і “жодної плями не могло бути на тому, у кого була повнота благодаті” (св. Євсевій). Та послухаймо, що каже Святе Письмо: “Того часу з’явився Йоан Хреститель і проповідував у пустині Юдейській. Він говорив: «Покайтесь, бо наблизилося небесне царство». Це ж той, що про нього говорив пророк Ісая: «Голос вопіющого в пустині: Приготуйте Господню дорогу, вирівняйте стежки Його». 

А той Йоан мав одежу з верблюжого волосу й пояс ремінний на крижах у себе; їжа ж його була – сарана й мед дикий.

Тоді виходили до нього Єрусалим і вся Юдея, і вся околиця йорданська 6. і приймали хрещення від нього в річці Йордані, сповідаючись у своїх гріхах. Побачивши, що сила фарисеїв та садукеїв іде на хрещення до нього, він до них мовив: «Гадюче поріддя! Хто вас навчив тікати від наступаючого гніву? Принесіть же плід, гідний покаяння, і не гадайте, що можете самі собі казати: Маємо за батька Авраама. Кажу бо вам, що Бог з цього каміння може розбудити (до життя) дітей Авраама. Сокира вже при корінні дерев: кожне дерево, що не приносить доброго плоду, зрубають і в вогонь кинуть. Я вас хрещу водою на покаяння, а той, хто йде за мною, від мене потужніший, і я негідний носити Йому взуття. Він вас хреститиме Духом Святим і вогнем. Лопата вже в руці в Нього, і Він очистить тік свій та збере свою пшеницю до засіків, а полову спалить вогнем невгасним»” (Мт. 3, 1-12). 

“Люди питали його: «Що ж нам робити?» Він відповів їм: «Хто має дві одежі, нехай дасть тому, що не має. А хто має харч, нехай так само зробить». Прийшли також митарі хреститись і йому мовили: «Учителю, що маємо робити?» А він сказав їм: «Нічого більше понад те, що вам призначено, не робіть». Вояки теж його питали: «А ми що маємо робити?» Він відповів їм: «Нікому кривди не чиніть, фальшиво не доносьте і вдовольняйтесь вашою платнею»” (Лк. 3, 10-14). Так святий Йоан “звіщав народові Добру Новину” (Лк. 3, 18). Аж настав день, коли сам Спаситель прийшов прийняти хрещення від Йоана. Йоан спротивився цьому, кажучи: “Мені самому треба хреститися в Тебе, а Ти приходиш до мене?” (Мт. 3, 14), однак підкорився волі Спасителя, охрестив Його і став свідком Богоявлення – він почув голос Отця небесного: “Це Син мій любий, що Його я вподобав” (Мт. 3, 17). 

“Хрещення Йоана – це кінець Старого і початок Нового Завіту; Йоан Хреститель був початком Євангелія Ісуса Христа” (св. Кирило Єрусалимський). Він не припиняв проповідувати і після хрещення Ісуса, однак про це вже розповімо з нагоди празника Усікновення Чесної Голови Йоана Хрестителя (28 серпня). Нині честь і поклін віддаймо Різдву святого Йоана, Предтечі і Хрестителя Христового, і просімо його, щоб своїми молитвами вимолив нам покаяння і вічну пам’ять про те, що “сокира вже при корінні дерев: кожне дерево, що не приносить доброго плоду, зрубають і в вогонь кинуть” (Мт. 3, 10). 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

05.10.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Еф.5,33–6,9:  «Служіть охоче, як Господові, а не як людям»

Нам може здатися дивним, чому Господь вказує, щоб раби слухались панів. Мусимо розуміти, що Господь прийшов на землю, де такі стосунки тоді були звичним життям, ментальністю народу. І треба було трохи часу, щоб усі усвідомили, що рабство – це щось неприпустиме, ненормальне для людського життя. Але Бог, промовляючи в тих обставинах до рабів, щоб вони служили своїм володарям, як Господеві, одночасно каже, щоб і пани чинили їм те саме. Не лише слуги мають служити панам, як Господеві, але так само пани мають розуміти, що Бог дав їм тих чи тих людей, що сам Господь їх послав. І ставитись до них, як до самого Господа. 

Звичайно, рабовласницькі часи минули, для нас сьогодні цей уривок ніби й не актуальний. Але він вчить нас, що нема різниці, що ми робимо, яку посаду обіймаємо, усюди маємо поводитись так, як Божі слуги. Якщо ми підвладні, то маємо служити як Господеві нашим керівникам у християнському дусі. А керівники завжди мають пам’ятати, що мають служити як Господеві своїм підлеглим.

*** 

Лк.4,16-22:  «Дух Господній на мені, бо Він мене помазав»

Ці слова Ісус Христос цитує зі Старого Завіту, вказуючи, що Він діє не сам від себе, а в Отці, перебуває в Божому Дусі та являє Божу волю на землі. Кожному з нас важливо пам’ятати, що ми також покликані перебувати з Господом. Через Хрещення і Миропомазання ми долучені до божественного життя, сповнені його Духа та дарів Святого Духа. 

Коли б ми усвідомлювали присутність Святого Духа в кожному з нас, наше життя було б цілковито інакшим.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

05.10.2017р. Б. / Св. свмуч. Фоки, єп. Синопійського; Св. пророка Йони; Преп. Йони пресвітера

Святого священномученика Фоки, єпископа Синопійського

Тропар, гл. 4: I обичаїв апостолів причасником і їх намісником стався Ти, * знайшов Ти шлях, богонатхненний, як дійти до видіння. * Задля того слово істини справляючи, * і задля віри постраждав Ти аж до крови, священномучениче Фоко, моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші. 

Кондак, глас 6: Як святитель приносячи, отче, жертви, вкінці себе приніс єси як жертву живу, свідчивши за законом про Христа Бога, Ангелами утверджуваний, і смерть вибираючи, ти є з тими, які оспівують тебе: прийди, Фоко, з нами, і ніхто на нас. 

Святий Фока був родом з міста Синопи в Понті. Батьки його називалися Памфил і Марія. Змолоду посвятившись служінню Богові, Фока осягнув велику святість і був поставлений єпископом свого рідного міста. На березі моря мав він невеличкий дім з городцем, де вирощував ярину і пригощав нею всіх перехожих, бо гостинність його була неабияка. Бог благословив його труди, і він навернув багато поган до Христової віри не лишень у Синопі, але також в Амасії і в Амисі, а свою науку стверджував численними чудесними оздоровленнями. 

За правління імператора Адріяна, безбожного поганина, староста того краю Африкан наказав поставити владику Фоку перед судом. Після тяжких мук святий Фока передав Богу свою душу. Тіло мученика було знайдене у вапні ціле і неушкоджене. Постраждав святий Фока 117 р. Згодом, близько 403 р., його мощі було перенесено до Царгорода, де святий Йоан Золотоустий вшанував їх двома похвальними проповідями. Пам’ять перенесення мощей Христова Церква вшановує 22 липня. Частину мощей перенесено було до Риму, у церкву святого Фоки. Корабельники і мореплавці Чорного й Адріятичного морів звертаються ро допомогу до священномученика Фоки як покровителя всіх “плаваючих і на морі сущих”. 

__________
У той самий день

Святого пророка Йони

Святий пророк Йона, син Амітая, народився в Гат-га-Хефері. Він пророкував у час правління ізраїльського царя Єровоама, близько 796 р. до Р. Хр. Історія його покликання описана в книзі Йони, яка налічує чотири глави. Господь Бог наказав йому іти до міста Ніневії і там сповістити поганам про Божий гнів і Його кари, які нависли над безбожниками. Але Йона злякався, що погани вб’ють його, і пішов до Яффи, де сів на корабель, що плив до Таршіш (Іспанія). Під час плавання здійнялася страшна буря, так, що для корабля не було спасіння. Мореплавці почали говорити між собою, що серед них, мабуть, є злочинець, на якого впав гнів богів (були вони погани), тож кинули жереб, а той випав на Йону як винуватця бурі. Вони стали питати його, хто він і звідки, а пророк відповів їм так: “Я – єврей і почитаю Господа небес, що сотворив море й землю” (Йона 1, 9). Він не приховував, що це Бог карає його за не-послух, і попросив кинути його в море, і вони тоді спасуться. “Взяли вони Йону та й кинули в море, і море перестало бушувати. Люди вельми налякались Господа й принесли Господеві жертву та обреклись обітом” (Йона 1, 15-16). 

Господь велів великій рибі, китові, проковтнути Йону. Три дні і три ночі перебував пророк у нутрі кита і, лежачи хрестообразно, молився до Бога такими словами: “У моїй скруті до Господа візвав я, й Він відповів мені. З нутра шеолу закричав я, і Ти почув мій голос. Ти кинув мене у безодню, у серце моря, і води мене оточили. Усі Твої буруни й Твої хвилі пройшли надо мною. Я мовив: Відкинутий я з-перед очей у Тебе! А все ж таки я знову глядітиму на святий храм Твій. Води мене обняли аж по горло, безодня мене оточила, водорість голову мені повила. Аж до стіп гір спустивсь я; земля засувами повік мене замкнула, але Ти вивів моє життя з ями, о Господи, мій Боже. Коли моя душа в мені умлівала, про Господа згадав я, і моя молитва долинула до Тебе, до храму до святого Твого. Тії, що пустих марнощів пильнують, кидають власну ласку. Я ж голосом подяки принесу Тобі жертву. Чим я обрікся, те я виконаю. Від Господа спасіння” (Йона 2, 3-10).

Через три дні кит, за наказом Божим, викинув Йону на сушу. Тоді пророк пішов до Ніневії. Було це місто дуже велике, ледве за три дні його можна було обійти. І тут Йона став пророкувати, що через сорок днів Ніневію буде зруйновано, якщо його мешканці не покаються у своїх гріхах. Мешканці міста повірили пророкові і стали каятися, цар і всі міщани роздерли свої одежі, посипали голови попелом, надягнули на себе мішки в знак покути; три дні ні люди, ні скотина не їли і не пили нічого, сподіваючись на Боже милосердя і кажучи: “Хто зна, чи Бог іще не повернеться та не роздумає й не відверне від нас палаючий гнів свій, тож ми й не загинемо?” (Йона 3, 9). І Господь, побачивши їх розкаяння, простив і відклав свою кару. 

Пророк Йона, коли побачив, що Бог не покарав місто, дуже злякався, щоб його не вбили як лжепророка. Він вийшов за місто і сів там зажурений. За волею Божою, виросла над ним велика й тіниста тиква, та як за одну ніч виросла, так наступної ночі вона всохла. І пророк, вмліваючи від пекучого сонця, став нарікати й бажати собі смерти. Тоді Господь сказав йому, що якщо він, пророк, тужить за тиквою, якої не садив і не підливав, то як Господь Бог може не пожаліти міста Ніневії, де живе стільки народу, що щиро кається.

У 2 книзі Царів (14, 25) є згадка, що святий пророк Йона пророкував за часів Єровоама. Коли фарисеї домагалися від Христа Спасителя чуда, то Він відповів: “Лукаве поріддя і перелюбне вимагає знаку, та знаку не буде йому дано, як тільки знак пророка Йони. Як Йона був у нутрі кита три дні й три ночі, так буде Син Чоловічий у лоні землі три дні й три ночі. Люди ніневійські стануть на суді з цим родом і його засудять, бо вони покаялися на проповідь Йони, а тут є – більше, ніж Йона!” (Мт. 12, 39-41). Триденний побут Йони в нутрі кита був прообразом Воскресення. Пророк Йона помер – як здається – природною смертю. Слід ще додати, що мешканці Ніневії повернулися до свого грішного життя, й 612 р. до Р. Хр. Ніневія була цілком зруйнована Киаксаром, мідійським царем. 

__________
У той самий день

Преподобного Йони пресвітера

Святий Йона був батьком святого Теодора (пам’ять його – 27 грудня) і Теофана (пам’ять його – 11 жовтня). Преподобний Йона жив близько 807 р. У старшому віці він вступив до монастиря святого Сави і тут дивував усіх своїми чеснотами, духом молитви і постами. Він був висвячений на священика. Бог наділив його силою оздоровляти хворих. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

04.10.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Еф.5,25–33:  «Нехай же кожний з вас зокрема любить свою жінку так, як себе самого, а жінка нехай поважає чоловіка»

Це апостольське послання вказує на ті взаємини, які мають бути між чоловіком і жінкою, і вказує на основу цих стосунків. А це – обдаровування любов’ю одне одного. Особи, які виховані в різних родинах, з різними цінностями, з різними стереотипами, сходяться разом жити, і це велике чудо, що вони можуть бути разом. Саме тому, що Бог зводить їх разом, що обдаровує їх одне одним. Господь дарує чоловіка жінці, а жінці – чоловіка. Важливо пам’ятати, що саме Бог їм подарував одне одного, що це Божий проект їхнього спільного життя, а отже, сам Господь гарантія того, що вони можуть жити разом. 

Обдаровувати любов’ю одне одного, це не лише одна з чеснот. За словами Йоана Богослова – Бог є любов. Якщо подружжя любиться, то дає Богові змогу перебувати між ними і діяти, скріпляти сім’ю. Якщо немає любові, то немає Бога між ними, і сім’я неминуче буде засихати, з’являтимуться проблеми і труднощі як знак того, що Бог перестав діяти, що чоловік і жінка перестали обдаровувати одне одного любов’ю.

*** 

Лк.4,1-15:  «Не спокушуватимеш Господа, Бога твого»

Євангеліє розповідає про спокуси, які мав Ісус Христос. Бачимо, як до Нього вміло підходить диявол і, щоб спокусити, використовує цитати зі Святого Письма. Диявол – митець спокушувати людину, свій досвід він набував століттями, тому добре знає, які спокуси застосувати до кожного зокрема: монаха, монахині, священика, мирянина, єпископа… Завжди маємо чувати й бути уважними, бо деколи навіть благородні, на перший погляд, думки можуть бути спокусою, яку нам приготував диявол. Навіть за тим, що на перший погляд виглядає побожно, часом може стояти певна спокуса диявола. Саме тому Господь просить чувати й молитися, щоб не впасти в спокусу. 

Цей євангельський уривок показує, що Ісус Христос одразу відкидав усі спокуси диявола, застосовуючи слово Боже як духовний меч. Так і ми все більше маємо прагнути що б здобувати здатність розпізнавати спокуси диявола й категорично їх відкидати, як це робив Ісус Христос. Якщо ми насправді сильно забажаємо радикально йти за Господом, то Бог навчить нас цього, і будемо це робити, як наш Господь. Так само і Святий Дух буде сповнювати нас і провадити, як провадив Ісуса Христа.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

04.10.2017р. Б. / Святого апостола Кондрата, що в Магнисії

Святого апостола Кондрата, що в Магнисії

Тропар, глас 3: Апостоле святий Кодрате,* моли милостивого Бога,* щоб відпущення прогрішень подав душам нашим. 

Кондак, глас 8: Як священноначальника чесного і страдника твердого, вселенна приносить Тобі, Господи, Кодрата апостола і піснями почитає чесну його пам’ять, просячи завжди прогрішень відпущення дарувати тим, які оспівують його, Благоутробний. 

Святий Єронім пише, що святий Кондрат був учнем апостолів. Його поставили єпископом в Атенах на місце Публія, який закінчив свій подвиг мученицькою смертю. В Атенах святий Кондрат “вірою своєю і ревністю зібрав розсіяну страхом Церкву”. Коли імператор Адріян 126 р. прибув до Атен, владика Кондрат передав йому листа в оборону християн. Імператор, прочитавши його, видав указ, щоб нікого з християн не осуджувати без явних доказів їхньої вини. Однак того наказу ніхто не слухав. 

Ще в шостому столітті Церква зберігала цей лист про оборону християн, але згодом він загубився. До нас дійшов лиш фрагмент завдяки церковному історику Євсевію (єпископу Кесарії Палестинської, 270-340). Ось він: “Діла Спасителя нашого завжди були явні, такі, як вони насправді були. Ті, яких Він уздоровив і воскресив, були не лишень тоді, коли були оздоровлені або ж воскресли, але й після цього вони жили на землі, довго ще після Його вознесення, так, що деякі дожили до наших часів”. 

Був в Атенах поганський мудрець на ім’я Діогнет. Він захотів дізнатися, у чому полягає Христова віра. Святий Кондрат написав послання, в якому знайомить поган зі святою вірою. Це послання дійшло до наших часів. “Християни, – пише він, – не відрізняються від інших людей ані походженням, ані батьківщиною, ані мовою, ані буденним життям. Вони живуть у тілі, та не для тіла, вони підлягають законам, але своїм життям стоять вище законів. їх не знають, але звинувачують, їх убивають, та вони живі; вони бідні, та збагачують інших, нічого не мають, та всім задоволені. Душа наповнює всі члени тіла, а християни – всі кінці землі. Не людська сила, а сила Божа це чинить. Сам всемогутній Бог, Творець світу, послав з неба істину, святе і незбагненне своє Слово, Сина свого, Того, який сотворив небо, поклав межі морю, за наказом якого світить сонце, якому підкоряється земля, небо і все, що на них і в них є. А коли прийшов час, тоді Він прийняв на себе наші гріхи. Бог віддав свого Сина як ціну нашого відкуплення, святого дав за нечестивих, безгрішного за грішних, праведного за неправедних, безсмертного за смертних. Неправда всіх, покривається правдою одного”. 

Згодом Кондрат став єпископом Магнисії, де погани ледь не до смерти побили його каміннями, а потім кинули до в’язниці. Там святий мученик помер від голоду і так закінчив свій святий подвиг. Помер він у дуже глибокій старості, близько 130 р. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

03.10.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Еф.5,20–26:  «Браття, дякуйте за все завжди Богові й Отцеві в ім’я Господа нашого Ісуса Христа»

Дякувати за все завжди Богові… Як би нам хотілося багато змінити у своєму житті, а тоді дякувати. Змінити інших людей, близьких і чужих, а тоді за них бути вдячними Господеві... Як ми уникаємо неприємних ситуацій, бунтуємо проти обставин нашого життя, а дуже прагнемо, очікуємо і сподіваємося на добре і вигідне життя. 

Але цей уривок говорить дуже чітко: За все дякуйте! Саме подібними словами закінчив своє земне життя Йоан Золотоустий, коли сказав: «Слава Богу за все!» Бог, який є любов’ю, усе посилає в наше життя для нас з любов’ю. Стараймось побачити за всім Бога в нашому житті. Не лише ті чи інші обставини, не лише людей, не лише події, а й Господа, який завжди присутній. Ця подяка в нас буде лише тоді, коли будемо розуміти, що за всім у нашому житті стоїть Бог і Його любов.

*** 

Лк.3,23–4,1:  «Дух повів Його в пустиню»

Часто, маючи те чи інше налаштування в житті, ми не усвідомлюємо, що воно виникає лише під впливом почутих чиїхось думок, ідей, або книжок, які прочитали. І так трапляється, що важливі рішення ми часом базуємо саме на цьому. 

Це Євангеліє вказує нам на фундамент нашого життя, а це – пізнавати й чинити Божу волю. Божа воля вже існує, бо Господь є вічний і незмінний. Нам же потрібні зусилля і час, щоб її для себе пізнавати й нею жити. Маємо пізнавати Господа, щоб Святий Дух провадив нас у ті місця, у ті середовища, які справді сприятливі для нас. 

Тут не йдеться про те, що ми собі надумали й вирішили. Адже не раз чогось прагнемо та досягаємо, але воно нас не тішить. Дуже важливо усвідомити, що початком і кінцем усього в нашому житті є пізнавати й чинити Божу волю. 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

03.10.2017р. Б. / Свв. мчч. і ісп. – вел. кн. Михаїла і бояр. Теодора, чернігівських чудотворців; Св. велмуч. Євстахія Плакиди і тих, що з ним

Свв. мчч. і ісп. – великого князя Михаїла і боярина його Теодора, чернігівських чудотворців

Тропар, глас 1: Життя Ваше мученицьке звершивши, ісповідання вінцями прикрасившись, до небесних висот вибігли ви, Михаїле премудрий з хоробрим Тедором, моліть Христа Бога зберегти державу ваше, по великій його Милості. 

Кондак, глас 8: Земне царство за ніщо маючи, мінливу славу полишив ти, сам до подвигу прийшов відважно, Трійцю ісповідуючи перед нечистивим мучителем, страстотерпче Михаїле з хоробрим Теодором, Царя сил моліте зберегти Вітчизну нашу непорушною, щоб вшановувати Вас повсякчасно. 

_________
У цей же день

Святого великомученика Євстахія Плакиди і тих, що з ним

Тропар, глас 4: Мученики Твої, Господи,* у страданнях своїх прийняли вінець нетлінний від Тебе, Бога нашого, * мавши бо кріпость Твою, вони мучителів подолали, * сокрушили і демонів зухвальства безсильні. * Їх молитвами спаси душі наші. 

Кондак, глас 2: Страсті Христові явно наслідуючи, і його чашу усердно випивши, спільником, Євстатіє, і слави наслідником став єси, від самого всіх Бога приймаючи з висоти божественне відпущення. 

У часи імператора Траяна (98-117) у Римі жив славний і хоробрий воєвода-полководець Плакида. Жінка його називалася Татіяна. Бог поблагословив їх двома синами. Плакида був у великій пошані, бо виграв не одну війну, а вороги боялися його як вогню. Хоч і були вони погани, та жили дуже праведно. 

Одного разу Плакида поїхав на полювання. І коли він у лісі пустився в погоню за красивим оленем й ось-ось мав випустити в нього стрілу, аж раптом олень повернув до нього голову – і мисливець поміж його рогами побачив величавий сяючий хрест з розп’яттям. Плакида почув над собою голос: “Іди до християнського єпископа і охрестися, бо Я призначив тебе до великих діл!” 

Стривожений, Плакида повернувся додому і все розповів жінці, а вона сказала чоловікові, що уві сні бачила якогось мужа, який сказав до неї: “Ти, твій чоловік і твої діти прийдете завтра до мене і пізнаєте Христа Спасителя, завдяки Імені якого будете спасенні!” 

Плакида довго не роздумував, а пішов з жінкою і дітьми до християнського священика Йоана, все йому розповів, і після повчання вони прийняли Христову віру й були охрещені. Плакида у св. хрещенні отримав ім’я Євстахій, його жінка – Теописта, а сини – Агапій і Теопист. І стали вони вірні Христу Спасителю, хоч Він повів їх дорогою страждань, та серед тяжких ударів долі їхня віра й уповання на Господа були такі сильні і непохитні, як скеля. За Божим допустом Євстахій втратив усе своє майно, і тоді всі його приятелі і шанувальники відвернулися від нього. Збіднівши, вони вирішили піти в чужі краї, де їх ніхто не знає, і там трудитися й заробляти на шмат хліба, щоб лишень жити для слави Господа Бога і чесно виховувати своїх синів. І вирушили вони морем до Єгипту. Коли причалили до берега, власник викинув Плакиду і його синів з корабля, а Теописту силоміць затримав і поплив далі. Та Бог покарав розбійника, бо вже за кілька днів він загинув, а Теописта зійшла на берег у чужій стороні. Вона не знала, що сталося з її чоловіком і дітьми, не знала, де вони, та якщо б і знала, то не мала б за що поїхати до них.

 Тимчасом Євстахій, залишившись з дітьми на березі, оплакував свою жінку й молився до Господа Бога, передаючи її Його могутній опіці. І вирушив з дітьми вглиб тої землі. Так дійшли вони до широкої ріки. Євстахій узяв на руки одного хлопця і переніс його на інший берег, а сам повернувся по другого. Та коли він дійшов до середини ріки, як побачив, що на одному березі з лісу вискочив лев, а на другому – вовк, схопили вони дітей і потягнули їх у ліс. Так Євстахій залишився сам, осиротілий, у глибокому жалю, але вірний Богу Він був упевнений, що дикі звірі пожерли його синів, у його великому болю і стражданні єдиною втіхою було лиш те, що діти його у своїй невинності стали перед Господом і отримали вінець небесної слави. Сам він дійшов до села Вадизис і там трудився наймитом. 

Але Господь врятував життя обох хлопців. Лев відпустив дитину, бо пастухи, побачивша його, стали голосно кричати і спустили собак; а вовк побачив мисливців і також кинув дитину. 

Обох хлопців забрали чужі люди, і так ціла родина врятувалася, але нічого не знала одне про одного. З тої сумної хвилини розлуки минуло п’ятнадцять літ, а може, і більше. 

При царському дворі не стало хороброго полководця Плакиди. Імператор наказав його знайти, бо війна йшла за війною, і не було кому вести царські війська. Два царські посланці таки знайшли Євстахія і змусили його повернутися до Риму. А імператор, зрадівши його появі, наказав йому обійняти владу над військом і вирушити на війну проти диких ворогів. Євстахій повів військо на війну, знову отримав перемогу і рушив назад до Риму. В одному селі, де його військо зупинилося на постій, два молоді воїни, вродливі лицем, мешкали в одної жінки, яка стерегла сад свого господаря. Вона почула, як два юнаки, розповідаючи про своє життя, з’ясували, що вони – рідні брати, які в чудесний спосіб врятувалися із зубів диких звірів, і впізнала в них своїх синів. Не сказавши їм нічого, вона вирішила повернутися до Риму і лиш там їм відкритися, що є їхньою матір’ю. Жінка пішла до головного полководця війська просити дозволу повернутися з військом у рідний край і впізнала в ньому свого чоловіка Євстахія. Тепер уже знаємо, що та жінка була свята Теописта. 

Якою радісною була зустріч чоловіка з жінкою і батьків з дітьми, як гаряче вони дякували за це Богу, – годі описати. Усі разом вони повернулися до Риму, де народ з великими почестями привітав непереможного полководця. Імператором тоді вже не був Траян, бо він помер, а престол обійняв Адріян, лютий ворог християн. Він наказав приготувати велике свято і велів прилюдно принести божкам жертви в подяку за здобуту перемогу. Але коли військо оточило жертовник, то головного звитяжця, Євстахія, там не було. Імператор послав по нього і запитав, чому він не приніс жертви божкам, тоді Євстахій прилюдно заявив, що він та його родина є християнами і жертву вони приносять лишень одному Богу. 

Розгніваний імператор став погрожувати йому тяжкими муками, але святий Євстахій сказав, що задля Христа готовий усе перетерпіти. Усі вони прийняли мученицьку смерть, однак, за Божою волею, їхні тіла збереглися цілими, вогонь не завдав їм жодної шкоди. Пам’ять святих мучеників шанували в Церкві з дуже давніх часів. Найбільше про них написав святий Йоан Дамаскин. Про їхнє життя є також згадка у творах літописця Нестора. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

02.10.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Еф.4,25–32:  «Гнівайтесь, та не грішіть!»

Ми часто сприймаємо гнів як щось тільки недобре, негативне, чого б християнин не мав би мати. Коли маємо гнів у собі, то завжди усвідомлюємо, що це є погано. Чому ж тут Господь каже гнівайтесь? Бо це природно, що серед багатьох різних емоцій у людини є також і гнів. Господь вказує, що можемо гніватись, бо цей гнів ми маємо в собі і маємо його вміло скеровувати. 

Коли хтось нам учинив прикрість і біль, несправедливість, ми як правило, гніваємось на цю людину. Хоча часто та людина не усвідомлює, що нам заподіяла страждання. А ми не усвідомлюємо, що у кожній ситуації диявол є саме тим, хто спокусив цю людину згрішити. Саме на диявола маємо палати злобою, гнівом, за те, що йому вдається спокушувати нас, як також інших людей і віддаляти їх від Господа. І це навіть не злоба на диявола, це чітке усвідомлення сутності зла і його джерела.

*** 

Лк.3,19-22:  «Ти – мій Син любий, Тебе я вподобав»

У постійному прагненні чогось досягнути, чимось володіти, кимось стати ми докладаємо дуже й дуже багато зусиль і старань. Та водночас до кінця не усвідомлюємо, що нас до цього спонукає. Ми хочемо, щоб нас цінували, поважали, і тому інколи ціле життя здобуваємо те чи інше лише для того, щоб виглядати поважно в очах інших. 

Слова, які чуємо з уст Господніх: «Ти – мій Син любий», звернені до кожного з нас. Адже в особі Ісуса Христа кожен із нас є улюбленим сином. 

Отже, дуже важливо пам’ятати, що не треба шукати людського визнання чи оцінки, а розуміти, чиї ми сини і хто є наш Батько. 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

02.10.2017р. Б. / Святих мучеників Трофима, Савватія і Доримедонта

Святих мучеників Трофима, Савватія і Доримедонта

Тропар, глас 8: В Тройці хвалимий Бог тройцю мучеників прославив, Трофима і Савватія і Доримедонта: бо в Нього віруючи, ворога низложили. Їх молитвами, Христе Боже наш, помилуй нас. 

Кондак, глас 8: Як страдників основу і благочестя утвердження, Церква почитає і славить твоє світлоносне страждання, всеоспівуваний, блаженний страднику, хоробромудрий славний Трофиме, із співстраждальцями твоїми, очищення випроси тим, які оспівують тебе, як непереможний. 

Діялося це за правління імператора Прова. В Антіохії Писидійській, у день поганського торжества на честь дафнійського божка Аполлона, на суд мучителя, що називався Атик Єлиодор, привели двох християн, Трофима і Савватія. їх оскаржували в тому, що вони прилюдно вказували поганам на їхні блуди. Обидва мужі визнали, що є християнами і що не можуть коритися царському наказу принести жертву бездушним бовванам. Тоді мучитель передав їх катам. Посеред тих мук і страждань святий вголос молився: “Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй нас”. 

Святого Савватія катували доти, доки він не помер. Через кілька днів староста мучитель наказав відвести святого Трофима до Фригії, до міста Синади, де мешкав намісник того краю лютий Діонисій. Діонисій велів святого бити, а опісля забитого в колоди кинути до в’язниці. У Синаді тоді жив чоловік відомого роду, християнин на ім’я Доримедонт. Він часто приходив до Трофима у в’язницю, і вони обидва молилися Богу. За це Доримедонта також поставили перед судом, а мучитель наказав обидвох катувати. 

Наступного дня на них випустили диких звірів, але ті не зробили їм жодної шкоди. Тоді мучитель наказав стяти святих мучеників мечем. Сталося це 280 р. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

01.10.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

2Кр.6,16–7,1:  «Ми бо храм Бога живого»

Апостол вказує, що кожна людина – храм Бога живого. І немає різниці, чи людина ходить до храму, чи не ходить, чи вона вірить у Бога, чи ні. Але кожна людина створена на образ Божий. Навіть людина, яка нам неприємна, також храм Бога живого. Коли б ми були свідомі цього, то з яким благоволінням і страхом мали б ставитись до інших! 

У житті святих добре видно розуміння цієї істини. До кожної людини, яку вони зустрічали на життєвій дорозі, вони ставились із повагою! Якщо ми так ставитимемось до інших людей, якими б вони не були, то інші люди самі змінюватимуться. Саме ця наша постава пошанування в них цього храму Божого буде змінювати людей, з якими маємо стосунки, попри те, що вони чинять і якими вони є.

*** 

Мт.15,21-28:  «Він же не озвався до неї і словом»

Цей вислів немовби суперечить нашим знанням про Бога: ми завжди твердимо про Боже милосердя над кожним грішником, про Божу любов до кожної людини, а тут бачимо, що Христос не звертає уваги на цю жінку, так, ніби Йому цілковито байдуже до неї. 

Щось подібне можемо відчувати в нашому житті, адже переживаємо різні турботи, падіння, пристрасті. Здавалось би, і молимося, і каємося, але часом зовсім не відчуваємо, що Бог є поруч з нами. Однак маємо бути людьми віри, тобто можемо відчувати чи не відчувати, що Бог нас чує, але покликані вірити в Божу присутність. Бог чує нас, коли ми Його про щось просимо, і зі свого великого милосердя, зі своєї великої любові до нас Він відповість нам тоді, коли ми справді матимемо в цьому потребу. 

Якщо Бог не відповідає, то часто це Його велика педагогіка, щоб нас змінити, зміцнити, перевиховати. Знаємо, що й батьки деколи ставлять випробування для дітей, щоб діти дорослішали. Адже саме складні та проблематичні ситуації дають нам нагоду зростати. Тому деколи й Бог може не відповідати, щоб ми зростали у витривалості, в мужності, в упованні на Нього. І що б не діялося, завжди й повсякчас звертаймося до Бога й вірмо: коли буде потрібно, Він нам відповість! Не переставаймо ж взивати до Нього! 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

01.10.2017р. Б. / Преподобного Євменія, єпископа Гортинського, чудотворця

Преподобного Євменія, єпископа Гортинського, чудотворця

Тропар, глас 7: Постом життя твоє украсив єси, убогих возлюбив, і їм роздав єси все майно твоє, в чеснотах возсіяв єси, як сонце, плачучих потішаючи і скорботних звеселяючи, і нам випроси, молимось, молитвами твоїми, Євменіє отче, від Христа гріхів прощення. 

Кондак, глас 2: Світлом Божественним просвітившись, всеблаженний, просвіщаєш нас, які з любов’ю оспівують твоє чесне і славне і святе, отче, переставлення, ієрарше Євменіє, молячись неустанно за всіх нас. 

Ім’я Євменій означає – милостивий, ласкавий, добрий. Святий був єпископом міста Гортинь, на острові Крит. Уже з молодих літ він цілковито посвятився на службу Богу, а весь свій маєток роздав бідним. Для бідних і сиріт був він справжнім батьком, й усіх дивували його великі чесноти. Коли стала ширитися монотелітська єресь, Свменій пішов до Царгорода і там публічно виступив на захист святої віри. За це його відправили у вигнання до Тиваїди Єгипетської. Тут прославився він багатьма чудами, так, за його молитвою припинилася довга і згубна засуха. Жив і помер святий у сьомому столітті. Після смерти його тіло перенесли в місто Ракс, поблизу Гортині. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР