18.11.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

2Кр.11,1–6:  «Хоч я і неук словом, але не знанням»

У сучасному світі, розвиненому, технологічному, комп’ютеризованому, люди хочуть здобувати все більше знань, більше хочуть все розуміти, вміти передавати інформацію якнайточніше і якнайшвидше. Однак той самий засіб, що розвиває людину, дає знання, як жити у світі, може і шкодити, якщо неправильно його використовувати. Як ножем можна нарізати хліба й нагодувати голодного, а можна ним вбити людину. Атомна енергія може давати енергію, яка буде корисною людині, але є атомна бомба – яка вбиває людину. Тому одна річ, коли ми здобуваємо знання, а інша – як ми з цими знаннями далі живемо. 

Тому апостол вказує, що хоч він і неук словом, тобто часто немає потрібних людських слів, але має знання про Бога. І для кожного з нас важливо, по-перше, мати ці знання, те що ми осягнули, здобули, а по-друге – вміти це правильно використовувати для добра і нашого, і інших людей.

*** 

Лк.9,1-6:  «Дав їм силу і владу над усіма бісами»

У дуже багатьох життєвих ситуаціях ми розгублюємося та розчаровуємося в собі, носимо в душі різні страхи, негативний досвід. Натомість забуваємо про Божу присутність, що все можливо для того, хто вірує, забуваємо, що ми – хрещені, ті, «що в Христа хрестилися і в Христа зодягнулися». Що маємо печать Духа Святого, що отримали Духа Божого. 

Тому, пам’ятаючи про все це, маємо діяти силою того Бога, в ім’я якого ми хрещені, в ім’я якого зодягнулися, маємо пізнавати в собі того Духа, якого ми отримали. Адже силу чинити чесно й справедливо, поводитися правильно й жити по-християнськи ми в собі маємо. Лише мусимо її в собі відкрити, пізнати й жити вірою в те, що з Богом все можливо. 

Якщо відшукаємо в собі той скарб, яким володіємо, то з нашого життя зникнуть страх, непевність і негатив!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

18.11.2017р. Б. / Св. муч. Галактіона і Єпистимії; Св. ап. з сімдесяти, Патроваса, Герми, Ліна, Ґая і Філолога

Святих мучеників Галактіона і Єпистимії

Тропар, глас 4: Мученики Твої, Господи,* у стражданнях своїх прийняли вінець нетлінний від Тебе, Бога нашого,* мавши бо кріпость Твою, вони мучителів подолали,* сокрушили і демонів зухвальства безсильні.* Їх молитвами спаси душі наші. 

Кондак, глас 2: Приєдналися ви до полків Христових мучеників,* що були сміливими і світло звершили подвиг,* Галактіоне славний з чесною дружиною своєю, що постраждала з тобою, Єпістимою.* Єдиному Богові неустанно моліться за всіх нас. 

У Сирії, в місті Ємесі, жив багатий і славний за походженням муж на ім’я Клитофон, жінка його називалася Левкинія. Одна журба у них була, що не мали дітей, численні жертви, які вони приносили своїм поганським божкам, не дали жодного результату. Одного разу в їх дім прийшов старець-прохач, і, дякуючи за милостиню, запитав Левкинію про причину її журби. Коли він про все дізнався, то розповів їй, що є одне-єдине джерело втіхи – Ісус Христос. Старець той був священиком на ім’я Онуфрій, а що скрізь лютували вороги християн, жорстоко переслідуючи їх, то він, переодягнений дідом, ходив по хатах, щоб одних укріпляти, а інших навертати до Христової віри. Онуфрій охрестив Левкинію, а Бог невдовзі поблагословив її сином. Тоді навернувся до святої віри і її чоловік Клитофон, він прийняв з рук Онуфрія святе хрещення, а також охрестив свого сина, якого назвали Галактіон.

Коли Галактіону виповнилося двадцять чотири роки, то, за волею батьків, він заручився з прекрасною і багатою дівицею на ім’я Єпистима. Усім серцем відданий Богу, він і своїй судженій розповів про Його доброту і милосердя, а вона запалала спрагою прийняти святе хрещення. Це були часи найстрашнішого переслідування християн за імператора Деція; багато християнських священиків прийняли мученицьку смерть, решта пішли в пустелю, тому Галактіон сам охрестив Єпистиму в ріці Кифос. Після цього вони обоє вирішили посвятити своє дівицтво Господу й Отцю небесному і піти в пустелю, де вже тоді були монастирі. Вони взяли зі собою одного зі слуг батька Єпистими, який називався Євтоломій (його також охрестив Галактіон), і потай пішли на пустельну гору Пупілон. Тут Галактіон і Євтоломій залишилися в чоловічому монастирі, а Єпистимія прийняла самітницьку рясу в невеличкому жіночому монастирі, в якому спасалося кілька вже старих літами інокинь. Невдовзі Галактіон та Єпистима засяяли незвичайним благочестям і численними чеснотами.

Але рука злобного гонителя християн і тут досягла слуг Божих. Відділ війська напав на чоловічий монастир, багато монахів утекло, декого вбили, а Галактіона повели на суд до старости того краю. Коли про це довідалася свята Єпистима, то сама пішла за святим Галактіоном і сміливо стала разом з ним на суді. Вони витерпіли нечувані муки: їх били, палили вогнем, тріски забивали під нігті, відтяли кінці рук і ніг, відрізали язики – а під кінець стяли мечем. І навіть цього катам було мало, вони ще й порубали їхні бездиханні тіла.

Мощі святих мучеників зібрав вірний Євтоломій, чесно поховав їх і, як самовидець, описав життя святих мучеників та їх мученицьку смерть, яку вони прийняли 5 листопада 250 р.

__________

У той самий день

Святих апостолів з сімдесяти, Патроваса, Герми, Ліна, Ґая і Філолога

Кожного з цих апостолів у своїх посланнях згадує апостол Павло. Святого Патроваса – у Посланні до римлян (див. Рим. 16, 14). Докладніших відомостей про життя святого Патроваса не маємо.

Пам’ять святого Герми обходимо 13 червня (31 травня), там ми й подали докладніші відомості про нього. Святий Лін був після апостола Петра першим єпископом Риму, якою управляв одинадцять літ. Помер мученицькою смертю. Його мати називалася Клавдія. Святий Павло у Другому посланні до Тимотея пише: “Вітають тебе... Лін, Клавдія і всі брати” (2 Тим. 4, 21).

Святого Ґая охрестив сам апостол Павло в Коринті, і згадує про це в Першому посланні до коринтян (див. 1 Кор. 1, 14).

“Вітайте Філолога” (Рим. 16, 15), – пише апостол Павло. З цього можна зробити висновок, що святий Філолог мав бути гарячим і ревним проповідником Христової віри, якщо святий Павло вирізняє його серед багатьох.

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

17.11.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

1Сл.5,9–13, 24–28:  «Щоб ми, чи чуваємо, чи спимо, разом з Ним жили»

Наше свідоме життя відбувається вдень. Ми завжди провадимо якусь діяльність: вчимося чи працюємо. Вночі ми відпочиваємо, стаємо немов би несвідомими, коли засинаємо, а вранці знову немов би народжуємось до нового дня, щоб робити свідомі вчинки. 

Апостол нам вказує, щоб ми, чи чуваємо, чи спимо, завжди були разом із Господом, жили Ним. Як це може бути? Насправді, це дуже просто. Як у людському житті, ми здобуваємо певні знання, вивчаємо, до прикладу, якусь мову, то навіть коли засинаємо, всі знання залишаються з нами, бо прокидаємось вранці і знову їх використовуємо. 

Якщо ми серед дня є з Господом, то і вночі Господь є з нами. Якщо ми серед дня сповнюємо себе Богом, то і вночі наш дух здатний чувати й відповідати на Божий заклик, бо Господь весь час перебуває з нами. Ми себе наповнюємо не на мить, а на усе наше життя, а коли воно закінчиться на землі, то це перейде з нами у вічність!

*** 

Лк.12,2-12:  «Кожного, хто визнає мене перед людьми, і Син Чоловічий визнає такого перед ангелами Божими»

Іноді, коли більше починаємо пізнавати християнство, правди віри, у нас виникає роздвоєність: з одного боку, ми вже багато знаємо про Бога й відчуваємо обов’язок, заклик Ісуса Христа визнавати свою віру перед людьми, з іншого – не хочемо позбуватися того стилю життя, яким жили раніше, не дуже прагнучи виявляти своє християнство. Тому дотримуватися заклику свідчити про Господа не завжди для нас просто, адже свою віру можемо виявляти тільки тоді, коли нею почнемо жити. 

Це так, як з чужою мовою: ми навчимося говорити нею тільки тоді, коли її пізнаємо. А тією Божою мовою, мовою любові, прощення можемо говорити лише тоді, коли будемо більше й глибше пізнавати Господа. Коли будемо глибше з Богом, тоді зможемо невимушено давати свідчення про Господа, якого ми пізнали, для людей, яких зустрічаємо на своїй життєвій дорозі!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

17.11.2017р. Б. / Преп. Йоаникія Великого; Св. муч. Никандра, єп. Мирського, і Єрмея, пресвітера

Преподобного Йоаникія Великого

Тропар преподобного, глас 4: Був ти хоробрим, як воїн, супроти ворогів тілесних,* наостанок як старанний посник був ти відважним супроти ворогів духовних,* і їх полки смиренням до кінця переміг,* показавши себе великим переможцем,* дар чудотворіння від Бога прийняв,* Його ж моли Йоаникіє преподобний, щоб спаслися душі наші. 

Кондак преподобного, глас 8: Явилася нам зірка пресвітла, що світ просвітлює, і осяює тих, що у мороці страстей перебувають. Явився могутній лікар, що прийняв благодать зацілення. Тим, щоб просять тебе, подай зцілення, бо кличемо: радуйся, отче Йоаникіє. 

Преподобний Йоаникій народився у Витинії, в селі Марикати, поблизу міста Аполоніяди. Його батько називався Миритрикій, а мати – Анастасія. Вони були люди побожні, але бідні, звичайні хлібороби. Йоаникій у дитинстві пас стадо. Та Господь Бог вклав у його серце скарб понад усі скарби – духа побожности. Серед лісової гущавини він цілими днями молився до Бога, і часто, як свідчить передання, знаменував стадо знаком хреста, а сам на цілий день відходив на молитву; стадо ж паслося саме, і жодної шкоди йому не було.

Коли Йоаникію виповнилося дев’ятнадцять літ, його взяли до війська, а було це в часи правління безбожного іконоборця Лева IV, сина не менше безбожного Костянтина Копронима. Йоаникій був дуже хоробрим воїном. Але він упав у єресь іконоборства, однак один монах, якого він зустрів біля Олімпійської гори, допоміг йому пізнати свій блуд і навернутися до правди. Кожну вільну хвилину Йоаникій перебував на молитві, умертвляв своє тіло і врешті-решт вирішив цілковито посвятити себе самітницькому життю. Хоч завдяки своїй хоробрості він був у дуже великій пошані і міг досягнути найвищих почестей та розкішного життя, однак Йоаникій усе-таки покинув службу і оселився біля Агавровського монастиря, а згодом при монастирі Утотелас, а потім при Антидієвській обителі. І так постом та молитвою він готувався до довгого пустельного життя. Пізнавши всі подвиги самітницького життя, через два роки він пішов у пустелю Трихалікс, де став провадити незвичайно строге життя. Але й сюди, бувало, приходили люди, тому він переселився на одну, майже недоступну гору і в печері, без даху над головою, прожив три роки в найтяжчій покуті, в безнастанних постах і молитвах, які закінчував словами: “Уповання мені – Отець, прибіжище моє – Син, покровитель мій – Дух Святий – Тройце Пресвятая, слава Тобі!”

Ці слова, за його прикладом, повторювали також інші монахи, і з часом ця молитва увійшла до багатьох церковних молінь. Двадцять літ преподобний Йоаникій прожив у пустелі, а потім пішов у монастир Єристеті, прийняв монашу одежу і в пустельній місцині, поблизу того монастиря, яке називалося Кристама, прикував себе ланцюгом, довжиною шість ліктів, і так прожив аж три роки. Тоді один монах, що заздрив побожності і незвичайним ласкам, якими Господь наділяв святого Йоаникія, подав йому сильної отрути, але святий, за молитвами святого Євстахія, залишився здоровий. З вдячности за це видиме чудо, святий постарався про те, щоб на тому місці побудували церкву і монастир на честь святого великомученика Євстахія.

Так само преподобний Йоаникій постарався про відбудову церкви Пресвятої Богородиці, він, знявши з себе кайдани, сам двигав на будову каміння. Під час тої роботи ядовита гадюка вчепилася йому в руку і вкусила, але святий Йоаникій, як свого часу апостол Павло, стряс змію у вогонь і жодної шкоди вона йому не завдала. Усе наступне життя святого – це суцільна низка чудес, бо Господь на кожному кроці – вже тут, на землі, – уділяв йому незвичайні ласки. Перед слугою Божим корилися біси, а він проганяв їх, оздоровляв розслаблених, в чудесний спосіб оздоровляв в’язнів і провіщав майбутні речі. І при цьому він безнастанно молився, а його ревність у молитві була така, що часто в часі молитви він підносився над землю і так клячав у повітрі. Преподобний Йоаникій молився за Христову Церква, яка вже тривалий час страждала під гнітом іконоборської єресі. Ціла низка царів, один за одним, жорстоко переслідували Христову Церкву, а її вірних дітей кидали у в’язниці та передавали в руки катів. Багатьох єретиків святий Йоаникій навернув до правди; він провістив, що після смерти імператора-єретика Теофіла (+842) на патріяршому престолі в Царгороді сяде святий Методій, і тоді в Церкві Христовій воцариться мир. Провіщення його сповнилося.

Так святий прожив до дуже глибокої старости, а коли йому було близько ста літ, він замкнувся в келії Антидієвського монастиря і став готуватися до останнього подвигу, який чекає кожного християнина, – до смерти. Однак і все його життя – це одне довге приготування до неї; молитвою і добрими ділами він стелив свою дорогу і чекав лишень хвилі, коли Господь покличе його до вічної слави. Перед смертю святого Йоаникія до його келії прибув патріярх Методій разом з численним духовенством, щоб попросити у старця благословення і спільно помолитися, а Йоаникій провістив Методієві його скору кончину.

За одними джерелами, преподобний Йоаникій помер 4 листопада 846 р., за вісім місяців до смерти святого Методія. А інші, на нашу думку, певніші джерела свідчать, що він пережив св. Методія і помер зразу після нього.

У день смерти преподобного Йоаникія монахи Олімпійської гори бачили вогненний стовп, що підносився з землі до неба. Господь прославив мощі святого численними чудами, аби сповнилися слова, що пам’ять праведного буде з похвалами. За великі чесноти і численні чуда преподобного Йоаникія, якими Господь прославив свого слугу, Церква назвала його Великим.

_____________

У той самий день

Святого мученика Никандра, єпископа Мирського, і Єрмея, пресвітера

Тропар мучеників, глас 4: Мученики Твої, Господи,* у стражданнях своїх прийняли вінець нетлінний від Тебе, Бога нашого,* мавши бо кріпость Твою, вони мучителів подолали,* сокрушили і демонів зухвальства безсильні.* Їх молитвами спаси душі наші. 

Кондак мучеників, глас 4: Божественним помазанням святительства істини* і священною кров’ю мучеництва істинно просвічені, славні,* приєдналися до радіючих чинів безтілесних ангелів.* Тому й святкуємо чесну вашу пам’ять,* молячись усім очищення подати,* молитвами вашими, святі.

Святі Никандр і Єрмей були учнями апостола Тита. Тит поставив св. Никандра першим єпископом міста Мир в Ликії. Бог благословив трудам своїх слуг, з кожним днем Христове стадо зростало, все більше поган приймали святу віру і хрещення. Коли ж прийшли часи лютого переслідування вірних, на суд до старости Ливанія привели двох святих слуг Божого престолу Никандра і Єрмея. Мучитель наказав їх жорстоко побити, а потім, прив’язаних до коней, волочити по майдані. З Божою поміччю вони стійко перенесли ту муку, після якої їх кинули до в’язниці.

Та через кілька днів страждальців чекав новий суд і нові муки. Кати шматували їх тіла гострими бритвами, припікали свічками, у голову забивали цвяхи, а під нігті рук – тріски. Під кінець святих мучеників, уже ледь живих, кинули у викопаний гріб і засипали землею, їх чесноти і страждання Господь Бог винагородив славою у своєму царстві небесному.

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

16.11.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

1Сл.5,1–8:  «Не спімо, отже, як інші, а чуваймо та будьмо тверезі!»

Знаємо, що нетвереза людина неадекватна у своїй поведінці, вона сприймає світ у викривленому розумінні. Під дією алкоголю може зробити якісь гріхи та вчинки, яких ніколи не планувала і про які потім дуже шкодуватиме. 

Подібною до стану сп’яніння є затуманеність або, як каже це апостольське читання, стан, коли ми немовби спимо. Бо ми робимо ті чи інші вчинки, а потім шкодуємо, робимо ті чи інші кроки, які пізніше усвідомлено ніколи б не зробили. Як Господь просив своїх учнів не спати, а чувати з Ним, так і апостол Пало каже нам чувати, не спати, бути уважними і пильнувати свій стан!

*** 

Лк.11,47–12,1:  «Остерігайтесь фарисейської закваски, тобто лицемірства»

У своєму житті ми дуже часто граємо різні ролі, через це буваємо нещирі з іншими, можливо, навіть лицеміримо. Одні ролі граємо в стосунках жінка – чоловік, діти – батьки, інші – на роботі, ще інші – серед друзів. А ще сумніше – ми часто граємо роль самі перед собою. 

Де ж ключ і яка розв’язка, щоб припинити грати ці ролі, щоб справді бути тим, ким я є, таким, яким сотворив мене Бог? 

Ця розв’язка є в наших стосунках з Богом. Господь є правда та істина. Що більше наближаємося до Бога, до правди та істини, то більше самі стаємо правдиві та істинні. Що більше перебуваємо з Богом, то більше можемо бути собою в життєвих ситуаціях. Тоді нам не буде страшно, яку посаду займаємо, чи нас цінують чи не цінують, чи маємо в житті успіхи чи невдачі, – будемо розуміти, що ми в будь-яких обставинах ми є цінні в очах Божих! 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

16.11.2017р. Б. / Св. мучеників Акепсима, єпископа, Йосифа, пресвітера, й Айтала, диякона; Оновл. храму св. велмуч. Георгія, що в Лідді

Святих мучеників Акепсима, єпископа, Йосифа, пресвітера, й Айтала, диякона

Тропар, глас 4: Мученики Твої, Господи,* у стражданнях своїх прийняли вінець нетлінний від Тебе, Бога нашого,* мавши бо кріпость Твою, вони мучителів подолали,* сокрушили і демонів зухвальства безсильні.* Їх молитвами спаси душі наші. 

Кондак, глас 2: Знав ти божественні таємниці, мудрий,* і був приємною жертвою Богові, богоблаженний.* Бо Христову випив чашу славно,* святий Акепсимо зі співстраждальцями твоїми,* молячись неустанно за всіх нас. 

Діялося це за правління перського царя Сапора, одного з найлютіших гнобителів християн, який не знав, що таке милосердя, і десятки літ проливав християнську кров. Але прийшов час, коли навіть він зрозумів, що йому не вдасться викоренити Христової віри, бо число її ісповідників, попри всі гоніння і страждання, росте щораз більше, тому наказав мучити лишень єпископів, священиків і дияконів.

У місті Наєсон мучителі схопили вісімдесятилітнього єпископа Акепсима і доставили в місто Арвил до найстаршого поганського жерця Адраха. Святий старець голосно і сміливо ісповів перед ним свою віру в Христа, за це кати так побили його сукуватими палицями, що тіло відпадало від костей, а потім, закувавши в тяжкі кайдани, кинули у в’язницю. Тимчасом на суд привели сімдесятилітнього священика Йосифа і диякона Айтала, їх так само страшно побили терновими різками і ледь живих кинули у в’язницю, до того самого льоху, де страждав святий Акепсим.

Через п’ять днів їх поставили перед судом, а мучитель наказав зв’язати мотузками їх суглоби так міцно, що кості тріщали і крушилися. Обезсилених, ледь живих, їх знову кинули до в’язниці, де вони страждали від знущань та голоду три роки. Споживали лиш те, що християнам вдавалося їм передати, або ж те, що їм давали воїни, які стерегли в’язницю. Коли ж через три роки до Арвилу прибув сам Сапор, він віддав святих мучеників на суд лютого Ардасабора. Той велів спочатку взяти на муки святого Акепсима і безпощадно бити, а під кінець стяти мечем. І так, 10 жовтня близько 349 р. святий старець удостоївся померти за Христа. Святого Йосифа після бичування знову кинули у в’язницю, а потім Ардасабор його і святого Айтала віддав старості Адесхові, який кинув їх до в язниці ще на шість місяців.

Тоді у тому місті жила побожна християнка, що звалася Снандулія. Вона вже багато літ служила своєму небесному Нареченому і потай відвідувала ув’язнених християн, приносила їм хліб, обмивала їх рани й утішала святими, добрими словами.

Вона навідала і цих двох святих мучеників й намагалася допомогти всім, чим могла. Невдовзі замість Адесха уряд прийняв Зерот, ще лютіший мучитель. Він знову велів віддати святих мучеників на муки, їх спочатку жорстоко побили, а потім виводили з домів християн і силою змушували їх каменувати Йосифа. Святий мученик так уже був ослаб, що не міг утриматися на ногах, тоді його поставили у яму, викопану по пояс, і так під градом каміння він віддав Спасителеві свою страждальну душу. А святого Айтала доправили в село Патріяс, де він прийняв таку саму смерть, як і святий Йосиф. Його мощі Господь Бог прославив силою чудес. Тіла святих мучеників Йосифа й Айтала поховала побожна Снандулія. Ім’я Акепсим в перекладі означає “бездоганний”, а Айтал – “надзвичайно ревний”.

_____________

У той самий день

Оновлення храму святого великомученика Юрія, що в Лідді, де положено чесне тіло його

Тропар, глас 4: Як визволитель полонених і бідних захисник,* хворих лікар, поборник царів,* переможцю великомученику Юрію,* моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші. 

Кондак, глас 8: До вибраного і швидкого твого заступництва прибігши, вірні,* молимо позбавитися спокус ворожих та всяких бід і скорбот,* страстотерпче Христовий,* ми, що оспівуємо і викликуємо:* Радуйся, мученику Юріє.

Життя святого великомученика Юрія, перенесення його мощей і оновлення храму в Лідді, де спочили ті мощі, ми описали у день 6 травня (23 квітня), коли Церква обходить роковини його смерти і осібною службою почитає його пам’ять. Пам’ять великомученика широко почитали вже на Русі. У 988 р. великий князь Ярослав у хрещенні отримав ім’я Георгій (Юрій). А 1030 р. як подяку за перемогу, яку здобув над чуддю, за пів милі від Новгорода він побудував храм святого Георгія. У 1036 р. після перемоги над печенігами князь заснував у Києві монастир, посвячений пам’яті святого великомученика, і, крім того, на своїй печаті він мав образ святого Георгія.

І нині у нашому краї багато церков присвячено святому Юрію, або, як у нас кажуть, святому Юрові. А найкраща серед усіх – це владича і митрополича церква святого Юра у Львові. Храм цей підноситься над цілим містом, немовби охороняє права руського народу, які споконвіку йому тут належать. Розташований на високій горі, його видно ген далеко від міста. З якого боку не в’їжджав би хто до Львова, то найперше, що впаде йому в око, – це храм святого Юра.

На місці, де він зараз стоїть, до 1280 р. був невеликий ліс, а в ньому на самоті жили монахи, серед яких був брат князя Данила, стрий князя Лева. На його прохання князь Лев побудував там дерев’яну церковцю. У 1341 р ігумен Євтимій почав будувати муровану церкву і монастир, ця церква стояла аж до 1743 р. У 1746 р. Львівський єпископ Атанасій Шептицький почав будувати новий храм, якого закінчив його наступник Лев Шептицький.

У цьому храмі зберігається чудами прославлена ікона Пречистої Матері Божої, яку 1673 р. єпископ Йосиф Шумлянський переніс зі знищеної татарами монастирської церкви у Теребовлі. При храмі є митрополича палата і помешкання для крилошан та інших священиків. А весною, на празник святого Юра, зі всіх сторін краю поспішає народ руський на Святоюрську гору, щоб припасти до чудотворної ікони Пречистої і в сльозах вимолювати помилування. Ці гарячі молитви пливуть до святого Юра, щоб він заніс їх перед Божий престол.

А народ, скріплений на серці, повертається до своїх домів і несе вістку, що там, у Святоюрському храмі Цариця Небес і Русі свята Цариця, Пречиста Діва, не випускає нас з-під своєї опіки. За її наказом прийде хвиля, коли ми, за прикладом святого Георгія, поборемо змія ненависті та колотнечі, і сильні любов’ю почуємо голос дзвона, що зі Святоюрської гори задзвонить у годину слави, в годину звільнення з пут народу, який клав наріжний камінь під замок Лева, та на небі якого ще висять чорні хмари.

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

15.11.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

1Сл.4,1–12:  «Це ж бо воля Божа: святість ваша»

Знаємо, що наш Бог – святий, а ми, які сотворені на образ Божий, також маємо бути святими. Але часто ми дбаємо не про святість, яка нас вподібнює до Господа, а про те, щоб лише позбутися гріха, який нас обтяжує. Ми частіше йдемо до сповіді, бо наші гріхи нас мучать, а не тому, що ми образили Бога. Але такий наш підхід немає нічого спільного зі святістю. 

Бог закликає до святості, яка має стати постійним нашим станом. Господь каже про свою волю на те, щоб ми були святими, як Він. Бути досконалим, праведним – це те, заради чого створена кожна людина. Святі люди – ті, які реалізували святість у своєму житті, тобто, святі – це нормальні люди. Отже, бути святим – це бути собою, функціонувати згідно з Господнім задумом що до нас, жити Богом і для Бога!

*** 

Лк.11,42-46:  «Занедбуєте правосуддя і любов Божу!»

Часто люди носять у собі болі, образи, згадують, хто повівся з ними несправедливо. З іншого боку, очікують, щоб хтось зауважив й оцінив їхні заслуги, сказав до них добре слово. Ми, як люди, потребуємо уваги, доброти й любові від інших людей. Але всього того, що потребую я, потребують і мої ближні. 

Тому замість згадувати, що інші нам не зробили доброго чи, навпаки, що зробили поганого, маємо передусім з’ясувати, наскільки ми самі даруємо любов кожній людині, яку зустрічаємо на своїй дорозі! А через це, наскільки ми кожній людині даруємо Бога?

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

15.11.2017р. Б. / Св. мучеників Акиндина, Пигасія, Афтонія, Єлпидифора, Анемподиста

Святих мучеників Акиндина, Пигасія, Афтонія, Єлпидифора, Анемподиста

Тропар, глас 2: Страстотерпці Господні, блаженна земля напоїлася кров’ю вашою, і святі оселі прийняли тіла ваші, бо ви ворога перемогли і Христа зі сміливістю проповідували. Його ж, як благого, моліть, молимося, щоб спаслися душі наші. 

Кондак, глас 2: Благочестивих і богоносних мучеників,* які на землі залишили все,* прийняв Ти в насолоду благ Твоїх, і упокоєння,* Ахиндина, Пигасія, Анемподиста,* і з ними Афтонія і Єлпифидора, єдиний Преблагий.

Діялося це в Персії за правління царя Сапора, який пролив море християнської крови. За його наказом було ув’язнено трьох мужів із духовенства: Акиндина (ім’я це означає – “безпечний”), Пигасія (“повний життя”) й Анемподиста (“без перепон”). їх передали в руки катів, і Бог прославив своїх слуг у їхніх муках такими видимими чудами, що Афтоній (“без зависти”), один з катів, став голосно славити Христа Спасителя і за це прийняв смерть від меча. Крім нього, навернулися ще чотири воїни, і за це їм відтяли руки й утопили в морі.

На жорстокосердість Сапора почали нарікати навіть самі погани, а один вельможа, на ім’я Єлпидифор (“повний надії”), став дорікати цареві в очі за його кровожерливість, за що, разом з трьома іншими вельможами і трьомастами воїнами, які повірили в Христа Спасителя, загинув від меча. За переказом, мати Сапора, що звалася Савфія, стала просити сина, щоб не проливав стільки невинної крови, і за це Сапор прилюдно вдарив її в лице. Тоді Савфія почала вголос прославляти Христа Спасителя, а коли Сапор велів кинути святих Акиндина, Пигасія й Анемподиста в розпалену піч, тоді Савфія, а за її прикладом ще двадцять вісім воїнів, добровільно вступила у вогонь. Усі разом вони прийняли смерть за віру і за Христа Спасителя. Сталося це близько 330 р. Число замучених за Христову віру, пам’ять яких свята Церква величає 15 (2) листопада, було триста сорок одна особа. Усі вони отримали вінець вічної нагороди й усі моляться Богу, щоб звільнив нас від усяких спокус і дозволив нам завдяки добрим, Йому вгодним ділам заслужити собі на небо.

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

14.11.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

1Сл.3,9–13:  «Наповнить любов’ю один до одного й до всіх, такою самою, яку й ми маємо до вас»

Апостол Павло вказує, що мірилом нашої святості є любов до інших. Він закликає солунян любити одні одних такою любов’ю, як він виявляв до них. І солуняни розуміли про що йдеться, бо відчули цю глибоку прихильність Павла, який робив все, що міг, щоб привести їх до Христа і вкорінити у вірі. Любов – це основа нашого людського буття і стосунків. Однак часто ми готові любити тільки тих, хто любить нас, забуваючи, що Ісус полюбив нас, коли ми ще були грішниками. Так само й апостоли обдаровували своєю любов’ю тих, хто ще був далеко від Бога, і так здобували їх для Небесного Царства. 

Нам важко зрозуміти, що любов діє за принципом бумеранга: якщо ми інших обдаровуємо любов’ю, приводимо до Бога, то вони нам відповідають тим самим. Якщо, знаючи Джерело Любові – нашого Творця, не хочемо інших любити, то й не можемо сподіватися того від тих, які Бога не знають.

*** 

Лк.11,34-41:  «Світло твого тіла – твоє око. Коли око твоє здорове, все твоє тіло світле»

У народі слушно кажуть, що «пункт бачення залежить від місця сидіння». Нам складно до кінця усвідомити, наскільки ми живемо стереотипами, за якими сприймаємо все навколо. Часто ми сформовані під впливом інших, зокрема під пресом телебачення, радіо, інтернету. 

Дуже часто легко приймаємо на віру чиїсь думки, може, навіть хибні чи зумисно викривлені! І коли навіть наводимо судження інших людей, то їх, зі свого боку, подаємо суб’єктивно. Простіше кажучи: кожен із нас немовби дивиться на цей світ через свої окуляри. Тому важливо, щоб ми ці окуляри «знімали»! Важливо, щоб ми бачили за тим, що діється, – Бога! Щоб зменшувався наш суб’єктивізм, а ми все більше бачили через Божу присутність усі ті обставини та людей, що є навколо нас! 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

14.11.2017р. Б. / Св. безсрібників і чудотворців Косми і Дам’яна; Преподобної Теодотії, матері св. Косми і Дам’яна

Святих чудотворців і безсрібників Косми і Дам’яна

Тропар, глас 8: Святі безсребреники і чудотворці, Космо і Дам’яне,* посітіть немочі наші.* Даром прийняли ви, даром дайте нам. 

Кондак, глас 2: Благодать зцілень прийнявши,* простираєте здоров’я тим, що в нуждах, лікарі, чудотворці преславні,* але вашим посіщенням ворогів зухвальство поконайте,* світ чудами оздоровляючи. 

Пам’ять святих Косми і Дам’яна, рідних братів, лікарів і безсрібників, Церква відзначає три рази в році. Так, 14 (1) липня обходимо пам’ять святих Косми і Дам’яна з Риму, а 30 (17) жовтня обходимо пам’ять святих Косми і Дам’яна з Аравії. А сьогодні окремою службою величаємо святих Косму і Дам’яна з Азії. Ймовірно, що це ті ж Косма і Дам’ян, пам’ять яких відзначаємо 14 (1) липня. Слава про них поширилася по всіх усюдах, а Церкви Азії вшанували їх окремою службою. Частина їх мощей зберігалася, вірогідно, в місцевості Фереман, і звідти поширилося передання про те, що святі Косма і Дам’ян жили в тих краях.

__________
У той самий день

Преподобної Теодотії, матері святих Косми і Дам’яна

Із передання знаємо, що св. Теодотія, несподівано овдовівши, цілковито посвятила себе служінню Богу і синів своїх виховала на Його славу. Життя її було таке святе, сповнене чеснот і добрих діл, а милосердя таке велике, що Христова Церква причислила її до лику святих.

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

13.11.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

1Сл.2,20–3,8:  «Ви – наша слава й наша радість»

Варто задуматись, яку ж відвагу мав апостол, коли сказав ці слова. Насправді, треба бути дуже впевненим у якійсь особі, щоб так ствердно називати її «славою та радістю». Чи ми у своєму житті могли б про когось так сказати? А ще більше чи хтось інший міг би це сказати про нас? 

Саме таке покликання кожного з нас – являти Бога іншим, остаточно усьому світові. Усім своїм життям вказувати на Бога, бути знаком Божої присутності для кожної людини. Саме за це Господь і віддав своє життя, та зробив нас здатними свідчити про Нього.

*** 

Лк.11,29-33:  «Рід цей – рід лукавий; він шукає знаку, але знаку йому не дасться»

Подібні знаки, про які говорить Ісус, ми часто шукаємо у своєму житті: завжди хочемо бачити ознаки стабільності, чути підтвердження своєї слушності та мати схвалення від інших того, що робимо. У своїх стосунках з Богом ми також шукаємо, щоб Господь підтверджував свою присутність якимись подіями чи знаками, що до певної міри потрібно й важливо, але це не може бути головним, позаяк ми, люди, схильні робити ідола з того, що ми пережили. Через призму цього ми не раз уявляємо собі Бога. 

Фундамент для нашого християнства – це віра. Віра, яка має бути в нас, незважаючи на жодні обставини нашого життя. Віра, яка не спирається на людей чи обставини, на те, чи ми досвідчуємо Бога в молитві, чи ні. Часто саме ці складні обставини шліфують чистоту нашої віри й показують нам, скільки тієї віри в нас насправді є! 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

13.11.2017р. Б. / Св. ап. Стахія, Ампліята, Урвана і Наркиса; Преп. Маври; Св. муч. Єпимаха

Святих апостолів Стахія, Ампліята, Урвана і Наркиса

Тропар апостолів, глас 3: Апостоли святі, моліть милостивого Бога,* щоб відпущення прогрішень подав душам нашим.

Кондак апостолів, глас 8: Як священні скарби всесвятого Духа,* і сонця сяючої слави,* гідно оспіваймо мудрих апостолів Апеллія, Урвана й Аристовула,* Амплія, Наркисса і Стахія,* що прийняли благодать Бога нашого.

“Вітайте... Стахія, улюбленого мого” (Рим. 16, 9). У короткому слові апостол Павло дає Стахію найкращу характеристику, коли називає його своїм улюбленим. Був він єпископом в одному з міст Тракії.

Святого Ампліята апостол Павло називає “улюбленим у Господі” (див. Рим. 16,8). Він був єпископом у Діосполі.

“Вітайте Урбана, співробітника нашого в Христі” (Рим. 16, 9). Святий Урбан був учнем і помічником апостола Павла. Згідно з переданням, він помер мученицькою смертю, будучи єпископом в Македонії.

Також і святого Наркиса апостол Павло згадує у Посланні до римлян (див. Рим. 16, 11). Усі вони належали до сімдесяти Христових учнів.

__________
У той самий день

Преподобної Маври

Про життя святої Маври нічого не відомо, окрім згадки, що її почитають також і в Латинській Церкві. Постраждала вона у Царгороді. Так само постраждало за Христа багато тисяч таких мучеників, імена яких записані лишень на небесах. Нехай усі вони приймуть наші молитви і донесуть їх перед престол Господа нашого, щоб і ми колись сподобилися бути вписаними в книгу життя вічного.

__________
У той самий день

Святого мученика Єпимаха

Тропар, глас 4: Мученик Твій, Господи, Єпімах* у стражданнях своїх прийняв вінець нетлінний від Тебе, Бога нашого,* мавши бо кріпость Твою, він мучителів подолав,* сокрушив і демонів зухвальства безсильні.* Його молитвами спаси душі наші.

Кондак мученика, глас 3: Живим стовпом, свідком істини був ти,* у стражданнях невидимих ворогів переміг,* через видимих мучителів, найстаранніший, від Христа вінець прийняв.* Тому кличемо до Тебе: не переставай молитися за нас, славний,* і дарувати нам велику милість. 

Святий Єпимах родом був із Єгипту. Молодим він покинув світ і в пустелі, поблизу міста Пелусіот, провадив самітницьке життя. Коли ж за імператора Деція, мучителя християн, його намісник Апеліян став в Олександрії потоками проливати християнську кров, тоді Єпимах, почувши про це, запалав святим гнівом і пішов до Олександрії, де в першій ж божниці порозбивав усіх ідолів. За це його кинули до в’язниці, де він страждав разом з багатьма іншими християнами (на ім’я знаємо лише одного — Олександра), яких так скріпив у святій вірі, що всі вони сміливо сповідували Христа, з радістю ішли на муки і з радістю прийняли смерть.

Коли ж Єпимаха поставили перед судом, то він став голосно прославляти Христа Спасителя, а мучителеві в очі вказав на його жорстокосердість і погрозив Божою карою. Святого мученика кати підвісили і шматували його тіло залізними гаками, потім били різками, а під кінець разом зі згаданим Олександром спалили живцем у негашенім вапні. Останки костей поховали вірні, а згодом перенесли до Риму. Передання розповідає, що під час страждань крапля крови святого Єпимаха упала на лице якоїсь жінки, сліпої на одне око, і та вмить прозріла, тілом і душею, бо стала вголос взивати: “Великий є Бог християнський!”

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

12.11.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Еф.2,4–10:  «Мертвих нашими гріхами, оживив нас разом із Христом»

У різних життєвих ситуаціях ми зустрічаємось зі своєю слабкістю, обмеженістю, безпомічністю, не знаходимо в собі сили, спроможності когось змінити, на щось вплинути. Це властиве кожній людині, що у складних ситуаціях вона почувається обмеженою, слабкою, гріховною. І це – правда, що самі ми нічого не можемо, тільки в Бозі. 

Важливо пам’ятати, яку силу ми отримали в особі Ісуса Христа, що в Бозі все стає можливим. Бо Бог став людиною, щоб привести людину до божественного життя. Саме в Господі, в Ісусі Христі, для людини зникають будь-які обмеження. Однак маємо жити церковним життям, щоб бути придатним інструментом, через який Бог зможе легко діяти.

*** 

Лк.8,26-39:  «Побачивши Ісуса, закричав, припав Йому до ніг і сказав голосом сильним: ”Що мені й Тобі, Ісусе, сину Бога Всевишнього? Благаю Тебе, не муч мене!”»

Ми аж ніяк не бачимо з цього євангельського уривку, щоб Ісус Христос мучив цього чоловіка. Господь просто собі йшов, але позаяк Він був Богом, а світло з темрявою не може співіснувати, то в присутності Бога злі духи так себе виявляють. 

Тому для освячення, переміни нашого суспільства, потрібні святі особи, в яких перебуває Бог. Саме вони є тим, що змінює всіх і все навколо себе, вони є тією закваскою, яка змінює суспільство. Отці Церкви кажуть, що коли ти змінишся сам, то біля тебе зміняться тисячі. На цю обставину ми дуже мало звертаємо уваги, але насправді саме це найкраща євангелізація і катехизація. Коли змінюємося ми, то в геометричній прогресії відбуваються зміни навколо нас.

Святі, які жили колись, дотепер змінюють суспільство, долаючи історичні та географічні простори.

Найкраще, що можемо зробити для суспільства, – це наблизитися до Бога! Змінюймо себе – це найкраще, що можемо зробити для зміни наших ближніх! Ставаймо ближчими до Господа, і тоді Він буде через нас змінювати все довкола нас! 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

12.11.2017р. Б. / Св. муч. Зиновія і Зиновії, сестри його; Преп. Маркіяна, єп. Сиракузького; Св. муч. Астерія, Клавдія, Неона і Неоніли; Св. ап. Терція, Марка, Юста й Артема

Святих мучеників Зиновія і Зиновії, сестри його

Тропар, глас 4: Мученики Твої, Господи,* у стражданнях своїх прийняли вінець нетлінний від Тебе, Бога нашого,* мавши бо кріпость Твою, вони мучителів подолали,* сокрушили і демонів зухвальства безсильні.* Їх молитвами спаси душі наші. 

Кондак, глас 8: Істини свідків і благочестя проповідників,* двійцю достойно вшануймо богонатхненними піснями,* Зиновія разом з мудрою Зиновією,* що разом жили й разом відійшли,* прийнявши мучеництва вінець нетлінний.

Святий Зиновій і сестра його Зиновія були родом з міста Егеї, в Киликії. їх батьки називалися Зинодот і Текля. Зиновій навчався лікарського мистецтва, а сестра його жила на самоті. Брат із сестрою спільно молилися до Бога, а Він наділив Зиновія силою в чудесний спосіб оздоровляти хворих.

Коли Диоклетіян почав переслідувати християн, то до Егеї він послав Лисія, одного з найлютіших катів. Мучитель наказав поставити перед судом Зиновія, який тоді був уже єпископом рідного міста, і сказав йому дуже коротко: або життя, якщо зречеться Христа, або смерть. На це святий єпископ спокійно відповів: “Життя без Христа життям не є, а смерть за святу віру – це початок найліпшого життя. Роби, що хочеш, а я Христа буду славити і величати”.

Коли святого прив’язали до дерева і стали припікати його свічками, тоді прибігла його сестра Зиновія, стала перед Лисієм і сказала: “Я також християнка і готова за Христа віддати свою душу”. Лисій почав лякати її муками, намовляти до відступництва і спокушати всякими обіцянками, а коли свята у відповідь на його облесні слова стала голосно прославляти Господа Бога, велів передати її в руки катів. Святі брат і сестра перетерпіли всі муки. їх палили на розпеченому ліжку, поливали гарячою смолою, а під кінець мучеників стяли мечем. Тіла їх поховали два священики, Кай і Єрмоген. Сталося це 290 року.

__________
У той самий день

Преподобного Маркіяна, єпископа Сиракузького

Преподобний Маркіян був учнем апостола Петра, який і висвятив його на священика, а потім поставив єпископом Сиракуз, у Сицилії. Святий Маркіян прославився там численними чудами і навернув дуже багато поган до Христової віри. За це жиди, які вже тоді були розкидані по всьому світі, розлючені ревністю святого єпископа у справі навернення до віри Христової, вбили його.

__________
У той самий день

Святих мучеників Астерія, Клавдія, Неона і Неоніли

Святі Астерій, Клавдій і Неон були братами, а свята Неоніла їх сестрою. На той час, коли вони постраждали, вона вже двадцять три роки жила вдовою. Родом були вони з Егеї, в Киликії, і прийняли мученицьку смерть перед святими Зиновієм і Зиновією, тобто 290 р., від того ж самого мучителя – Лисія.

Коли всі вмовляння до відступництва закінчилися невдачею, тоді мучитель наказав першим узяти на муки Клавдія. Його жорстоко побили, під ногами розпалили вогонь і шматками вирізали його тіло, а потім припікали свічками, шматували гаками, рани натирали сіллю і черепками. Так само мучили і Астерія, а потім дійшла черга до наймолодшого, Неона, його припікали вуглинами і били по всьому тілі жилами і різками. Під кінець мучитель наказав усіх трьох розіп’яти за містом.

Зразу ж після них постраждала Неоніла і ще одна християнка, на ім’я Домнина, яку першою взяли на муки. Її сікли різками по всьому тілі доти, доки свята мучениця не передала свою душу в руки небесного Отця. А муки святої Неоніли своєю жорстокістю перебрали всяку міру, їх опис є якнайвірогідніший, бо взятий із судових актів. Лисій наказав мученицю повісити на дереві за волосся і бити по всьому тілі. Потім велів поголити їй голову, а все тіло обложити гострим, колючим терням, і бити доти, доки свята мучениця не померла. Тіло святої мучитель велів кинути у воду.

__________
У той самий день

Святих апостолів Терція, Марка, Юста й Артема

Святий Терцій був одним з сімдесяти учнів Христа. У Посланні до римлян читаємо: “Вітаю вас у Господі я, Терцій, що написав цього листа” (Рим. 16, 23). Як бачимо, апостол Павло диктував Терцію, а той записував. Згідно з переданням, святий Терцій був другим єпископом Іконії. Пам’ять його обходимо також 23 (10) листопада.

Святий Марко, небіж святого Варнави, був єпископом в Аполониаді. Не слід плутати його із св. Марком євангелистом. Про Марка апостол Павло згадує в своїх посланнях: “Вітає вас Аристарх, товариш мій у неволі, і Марко, небіж Варнави, – про нього маєте вказівки, – прийміть його, як до вас прийде” (Кол. 4, 10).

На Йосифа, званого Варсава, або Юст, та на Матія кинули жереб, хто з ним мав би зайняти місце Юди серед дванадцяти апостолів. “І поставили двох: Йосифа, що зветься Варсавою, на прізвище Юст, і Матія” (Ді. 1, 23). Юст, згідно з переданням, був єпископом Елевтерополя.

Артем був учнем апостола Павла. У Посланні до Тита читаємо: “Коли пришлю до тебе Артема або Тихика, чимскоріше приходь до мене в Нікопіль” (Тит. З, 12). Згідно з переданням, святий Артем був єпископом в Листрі, в Ликаонії.

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР