Святих мучеників Акепсима, єпископа, Йосифа, пресвітера, й Айтала, диякона
Тропар, глас 4: Мученики Твої, Господи,* у стражданнях своїх
прийняли вінець нетлінний від Тебе, Бога нашого,* мавши бо кріпость
Твою, вони мучителів подолали,* сокрушили і демонів зухвальства
безсильні.* Їх молитвами спаси душі наші.
Кондак, глас 2: Знав ти божественні таємниці, мудрий,* і був
приємною жертвою Богові, богоблаженний.* Бо Христову випив чашу славно,*
святий Акепсимо зі співстраждальцями твоїми,* молячись неустанно за
всіх нас.
Діялося це за правління перського царя Сапора, одного з найлютіших
гнобителів християн, який не знав, що таке милосердя, і десятки літ
проливав християнську кров. Але прийшов час, коли навіть він зрозумів,
що йому не вдасться викоренити Христової віри, бо число її ісповідників,
попри всі гоніння і страждання, росте щораз більше, тому наказав мучити
лишень єпископів, священиків і дияконів.
У місті Наєсон мучителі
схопили вісімдесятилітнього єпископа Акепсима і доставили в місто Арвил
до найстаршого поганського жерця Адраха. Святий старець голосно і
сміливо ісповів перед ним свою віру в Христа, за це кати так побили його
сукуватими палицями, що тіло відпадало від костей, а потім, закувавши в
тяжкі кайдани, кинули у в’язницю. Тимчасом на суд привели
сімдесятилітнього священика Йосифа і диякона Айтала, їх так само страшно
побили терновими різками і ледь живих кинули у в’язницю, до того самого
льоху, де страждав святий Акепсим.
Через п’ять днів їх поставили
перед судом, а мучитель наказав зв’язати мотузками їх суглоби так
міцно, що кості тріщали і крушилися. Обезсилених, ледь живих, їх знову
кинули до в’язниці, де вони страждали від знущань та голоду три роки.
Споживали лиш те, що християнам вдавалося їм передати, або ж те, що їм
давали воїни, які стерегли в’язницю. Коли ж через три роки до Арвилу
прибув сам Сапор, він віддав святих мучеників на суд лютого Ардасабора.
Той велів спочатку взяти на муки святого Акепсима і безпощадно бити, а
під кінець стяти мечем. І так, 10 жовтня близько 349 р. святий старець
удостоївся померти за Христа. Святого Йосифа після бичування знову
кинули у в’язницю, а потім Ардасабор його і святого Айтала віддав
старості Адесхові, який кинув їх до в язниці ще на шість місяців.
Тоді
у тому місті жила побожна християнка, що звалася Снандулія. Вона вже
багато літ служила своєму небесному Нареченому і потай відвідувала
ув’язнених християн, приносила їм хліб, обмивала їх рани й утішала
святими, добрими словами.
Вона навідала і цих двох святих
мучеників й намагалася допомогти всім, чим могла. Невдовзі замість
Адесха уряд прийняв Зерот, ще лютіший мучитель. Він знову велів віддати
святих мучеників на муки, їх спочатку жорстоко побили, а потім виводили з
домів християн і силою змушували їх каменувати Йосифа. Святий мученик
так уже був ослаб, що не міг утриматися на ногах, тоді його поставили у
яму, викопану по пояс, і так під градом каміння він віддав Спасителеві
свою страждальну душу. А святого Айтала доправили в село Патріяс, де він
прийняв таку саму смерть, як і святий Йосиф. Його мощі Господь Бог
прославив силою чудес. Тіла святих мучеників Йосифа й Айтала поховала
побожна Снандулія. Ім’я Акепсим в перекладі означає “бездоганний”, а
Айтал – “надзвичайно ревний”.
_____________
У той самий день
Оновлення храму святого великомученика Юрія, що в Лідді, де положено чесне тіло його
Тропар, глас 4: Як визволитель полонених і бідних захисник,*
хворих лікар, поборник царів,* переможцю великомученику Юрію,* моли
Христа Бога, щоб спаслися душі наші.
Кондак, глас 8: До вибраного і швидкого твого заступництва
прибігши, вірні,* молимо позбавитися спокус ворожих та всяких бід і
скорбот,* страстотерпче Христовий,* ми, що оспівуємо і викликуємо:*
Радуйся, мученику Юріє.
Життя святого великомученика Юрія, перенесення його мощей і
оновлення храму в Лідді, де спочили ті мощі, ми описали у день 6 травня
(23 квітня), коли Церква обходить роковини його смерти і осібною службою
почитає його пам’ять. Пам’ять великомученика широко почитали вже на
Русі. У 988 р. великий князь Ярослав у хрещенні отримав ім’я Георгій (Юрій). А
1030 р. як подяку за перемогу, яку здобув над чуддю, за пів милі від
Новгорода він побудував храм святого Георгія. У 1036 р. після перемоги
над печенігами князь заснував у Києві монастир, посвячений пам’яті
святого великомученика, і, крім того, на своїй печаті він мав образ
святого Георгія.
І нині у нашому краї багато церков присвячено
святому Юрію, або, як у нас кажуть, святому Юрові. А найкраща серед
усіх – це владича і митрополича церква святого Юра у Львові. Храм цей
підноситься над цілим містом, немовби охороняє права руського народу,
які споконвіку йому тут належать. Розташований на високій горі, його
видно ген далеко від міста. З якого боку не в’їжджав би хто до Львова,
то найперше, що впаде йому в око, – це храм святого Юра.
На
місці, де він зараз стоїть, до 1280 р. був невеликий ліс, а в ньому на
самоті жили монахи, серед яких був брат князя Данила, стрий князя Лева.
На його прохання князь Лев побудував там дерев’яну церковцю. У 1341 р
ігумен Євтимій почав будувати муровану церкву і монастир, ця церква
стояла аж до 1743 р. У 1746 р. Львівський єпископ Атанасій Шептицький
почав будувати новий храм, якого закінчив його наступник Лев Шептицький.
У
цьому храмі зберігається чудами прославлена ікона Пречистої Матері
Божої, яку 1673 р. єпископ Йосиф Шумлянський переніс зі знищеної
татарами монастирської церкви у Теребовлі. При храмі є митрополича
палата і помешкання для крилошан та інших священиків. А весною, на
празник святого Юра, зі всіх сторін краю поспішає народ руський на
Святоюрську гору, щоб припасти до чудотворної ікони Пречистої і в
сльозах вимолювати помилування. Ці гарячі молитви пливуть до святого
Юра, щоб він заніс їх перед Божий престол.
А народ, скріплений на
серці, повертається до своїх домів і несе вістку, що там, у
Святоюрському храмі Цариця Небес і Русі свята Цариця, Пречиста Діва, не
випускає нас з-під своєї опіки. За її наказом прийде хвиля, коли ми, за
прикладом святого Георгія, поборемо змія ненависті та колотнечі, і
сильні любов’ю почуємо голос дзвона, що зі Святоюрської гори задзвонить у
годину слави, в годину звільнення з пут народу, який клав наріжний
камінь під замок Лева, та на небі якого ще висять чорні хмари.
__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких
Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає".
Львів, Видавництво «Свічадо», 2013
Джерело: ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР
Немає коментарів:
Дописати коментар