ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

субота, 3 листопада 2012 р.

03.11.2012р. Б. / Молодь Іспанії дискутує про сучасні виклики Церкви


У Валенсії триває Національний Конгрес Душпастирства Молоді. У ньому беруть участь понад 2300 осіб з усієї Іспанії. Учасники зустрічі розглядають місію і євангелізаційні виклики Церкви, що мають становити «майбутнє людства». Ініціатива триватиме до 4 листопада.

"Наші християнські спільноти повинні включати в своє життя найперше безпосереднє проголошення Ісуса Христа", – зазначив голова Комісії у справах апостольства мирян Архиєпископ Карлос Oсоро. Це означає "проголошувати та пропонувати основне послання Євангелія, тобто керигмату тим, хто не знає Ісуса, а також тим, хто колись знав Його, але віддалився від Нього", – сказав єрарх. Він також вказав на проблеми освіти для молодих людей: "Треба глибоко задуматися і проаналізувати симптоми кризи, де її коріння, а також які труднощі виникають". Однак, "з’являється концепція людини, антропологія та етика, яка є в основі цієї поведінки". Переказ віри новим поколінням стає актуальною проблемою, особливо в нинішній культурі, яка ставить Бога поза межами або повністю приховує Його. "Освіта є неможливою, якщо бракує відповідної моделі людини". В основі пануючої економічної кризи є набагато глибша "антропологічна криза", – наголосив Архиєпископ Oсоро.

Учора ввечері учасники конгресу зустрілися в базиліці Матері Божої на молитовному чуванні в намірі за молодих людей. Потім вони переглянули мюзикл "Алма", який підготувала молодь з Толедо.

За матеріалами: Radio Watykańskie

Джерело:    Воїни Христа Царя

пʼятниця, 2 листопада 2012 р.

02.11.2012р. Б. / Звернення Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви 2012 року Божого щодо Українського католицького університету


Звернення
Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви 2012 року Божого
щодо Українського католицького університету

Виповнилося 20 років від початку процесу відновлення Львівської богословської академії (ЛБА) і 10 років із дня інавгурації Українського католицького університету (УКУ) у Львові. Саме Університет перебрав довоєнну львівську традицію Богословської академії, заснованої Митрополитом Андреєм (Шептицьким), та повоєнну історичну естафету УКУ, заснованого в Римі Патріархом Йосифом (Сліпим). Мета цього вищого навчального закладу – бути місцем, де Українська Греко-Католицька Церква здійснює своє служіння Богові через інтелектуальне осмислення Об’явлення живого Бога в Ісусі Христі та пізнання високого покликання людини як Божого образу й багатства її суспільного життя.
 
Нині Український католицький університет закладає підвалини для відновлення й розвитку богословської самобутності УГКЦ та всього київського християнства. Цим він допомагає нашій Церкві говорити зрілим, авторитетним і впізнаваним у світі богословським голосом про різні царини людського життя.
 
Синод вітає плани УКУ запровадити повний цикл богословської освіти, який повинен увінчатися програмою докторських студій з богослов’я, церковної історії та церковного права. Синод також схвалює започаткування навчально-дослідної програми УКУ «Київське християнство та унійна традиція». Ця програма має зміцнити пророчий голос Київської Церкви і сприяти єдності українських Церков Володимирового Хрещення.
 
Важко переоцінити вагу співпраці УКУ із Семінарією Святого Духа у Львові та іншими семінаріями нашої Церкви в надзвичайно важливій справі виховання семінаристів та вироблення єдиних стандартів богословської освіти. Університет  вже має поважні здобутки у вихованні християнських провідників для суспiльства. Навчання майбутніх священиків, монахів, монахинь і мирян в цьому навчальному закладі збагачує всю спільноту унікальними дарами та є живим нагадуванням про завдання УКУ допомагати Церкві на її євангельському шляху, яким є людина.
 
Український католицький університет перебуває на стадії стрімкого зростання. За жертовної підтримки людей доброї волі з України та всього світу побудовано унікальний студентський колегіум, перший – після церкви Новомучеників – будинок майбутнього університетського містечка. Заплановано відкриття нових навчальних програм і професійних шкіл; започатковано нові наукові та видавничі проекти; далекосяжним є вплив Університету на складні соціальні питання українського життя. Синод висловлює свою вдячність усім жертводавцям й закликає їх надалі підтримувати УКУ на шляху його дальшого зростання й служіння.
 
Ми закликаємо Українську державу, а особливо Міністерство освіти і науки, молоді та спорту визнати унікальну роль УКУ в освітньому просторі України, всіляко сприяти його діяльності та користати з його багатих дарів для спільного добра українського суспільства. Церква не буде стояти осторонь, якщо б супроти Українського католицького університету чинилася якась несправедливість. Синод висловлює солідарність зі спільнотою УКУ в реалізації місії Університету і поручає його молитвам і діяльній підтримці всіх вірних УГКЦ та усіх людей доброї волі.

15 вересня 2012 р.Б.
Від імені Синоду Єпископів
Української Греко-Католицької Церкви

 
+ СВЯТОСЛАВ


Джерела: www.ugcc.org.ua

Воїни Христа Царя

02.11.2012р. Б. / Патріарх УГКЦ: «Ділитися своїм ентузіазмом і досвідом, як проголошувати Слово Боже»


Одним з найпомітніших учасників Синоду єпископів, що  завершився днями в Римі, став Патріарх УГКЦ Святослав Шевчук.

Сорокадворічний Патріарх Української Греко-Католицької Церкви активно виступав під час загальних сесій, до його тихого голосу прислухалися багато маститих  єрархів і кардиналів. Ми поговорили з ним про Синод, нову євангелізацію та греко-католиків в Московщині.

- Владико, які у Вас враження від Синоду?

- Цей Синод - благодатна подія для Церкви, тому що єпископи з усього світу зібралися, щоб поділитися своїм ентузіазмом і досвідом, як проголошувати Слово Боже, Євангеліє в різних країнах, у різних культурах. Цей обмін досвідом - взаємне збагачення всіх.

- Які основні спрямування нової євангелізації, особливо актуальні для УГКЦ, Ви б виділили?

- Ми переживаємо трохи іншу ситуацію, ніж інші Церкви. Наша Церква переживає період відродження. Ми говоримо, що це - воскресіння Церкви після періоду переслідувань, особливо на території колишнього Совєцького Союзу. Те ж саме переживають наші єпархії у всьому світі, тому що ми бачимо феномен нової еміграції. Багато українців роз'їжджається по всьому світу і їх присутність дає новий поштовх, щоб оживити парафії наших єпархій у всьому світі.

У той же час Католицька Церква в Західній Європі переживає період, я б сказав, нового гоніння в умовах секулярної культури, яка відкидає релігійні начала в житті сучасного суспільства. Наш ентузіазм, адаптований до потреб західної культури, являє собою те, що наша Церква може внести в розвиток нової євангелізації.

Якщо говорити про нашу Церкву, про наші проблеми, то головна - як встигати за потребами наших людей. Через те, що ми сьогодні відроджуємося, ми знаходимо наших людей не тільки на території всієї України (тому що традиційно греко-католицька присутність асоціюється із західною частиною цієї країни), ми сьогодні маємо сотні парафій в різних частинах України. І в різних частинах світу. Нещодавно я дізнався від одного єпископа з Анголи, що там є велика громада українців, і він запитував, чи можливо очікувати приїзду греко-католицького священика.

Господь відкриває нам нові можливості, які пов'язані з присутністю наших вірних в різних частинах світу.

- А як йдуть справи з греко-католиками в Московщині? Чи допомагаєте Ви їм?

- У Московській Федерації є багато наших віруючих: українців, які опинилися на території Московщини в різні періоди історії. Найбільша кількість наших вірних виявилася в Сибіру, в зв'язку з примусовими депортаціями за часів сталінських репресій. Зараз є багато наших емігрантів в Європейській частині Московщини, які виїхали туди в пошуках роботи.

Звичайно, вони духовно зв'язані з нашою Церквою і наша Церква розуміє свій обов'язок духовно опікувати цих людей. Але ми повинні рахуватися зі структурою Католицької Церкви в Московщині. У Московщині існує єдиний ординаріат для католиків східного обряду і його главою є єпископ Йосиф Верт, який дуже ревно виконує свої обов'язки.

Багато наших священиків виїжджає на служіння в Московщину. Ми опікуємося нашими вірними в безпосередньому зв'язку з Владикою Йосифом  Вертом. Нещодавно я мав можливість особисто познайомитися з архиєпископом Паоло Пецці. Навіть запросив його приїхати в Україну. Можливо, у наступному році ми удостоїмося його візиту. Не тільки для того, щоб контакти з Католицькою Церквою в Московщині розвивалися і ми розуміли один одного, але і для того, щоб розуміти потреби і служити нашим вірним, які знаходяться в Московській Федерації.

Розмовляв Михайло Фатєєв

За матеріалами: http://sibcatholic.ru


Джерело:   Воїни Христа Царя

четвер, 1 листопада 2012 р.

01.11.2012р. Б. / Важкі питання. Що таке первородний гріх?


ПИТАННЯ:  Що таке первородний гріх і яке відношення до нього має Хрещення?

ВІДПОВІДЬ:  Слід розрізняти між первородним гріхом наших прабатьків Адама і Єви і первородним гріхом, який успадкували всі ми. У першому випадку це – здійснений первородний гріх, а в другому - отриманий. Первородний гріх, скоєний Адамом і Євою, був актом гордині. Наші прабатьки, спокушені  дияволом, уявили себе на місці Бога, тобто претендували на те, щоб замість Нього вирішувати, що є добро, а що - зло. Бог заборонив людині їсти плід з дерева пізнання добра і зла: «бо того самого дня, коли з нього скуштуєш, напевно вмреш», - попередив Бог (Бут. 2,17).

Древо пізнання добра і зла символізує нездоланну межу людини як сотворіння. І цю межу необхідно визнавати і поважати з надією на Бога. Людина залежить від Творця, вона підкоряється законам сотворіння і моральним правилам, що регулюють використання свободи.

Первісний гріх людини полягає у непослуху заповідям Бога і  браку довіри до Його благості. І кожен людський гріх також несе в собі це подвійне клеймо: непослух Богу і брак довіри до Його доброти.

Первородний гріх спричинив за собою численні наслідки: Адам і Єва, не послухавшись Бога, втратили Його дружбу, благодать, якою вони сяяли і яка уподібнювала їх до Бога.  Вони стали непокірними і по відношенню до самих себе, а також порушилися їх відносини з іншими. Люди втратили владу духа над тілом: вони побачили себе нагими і відчули необхідність захищати свою гідність примітивним одягом. З моменту гріхопадіння відносини між чоловіком і жінкою стали напруженими: Адам і Єва відразу ж почали звалювати провину один на одного. У їх відносини увійшли хіть і взаємне поневолення.

Втративши єдність з Богом, джерелом життя, люди прирекли себе на смерть і на всі обставини, які до неї готують, тобто страждання, незручності, хвороби. Таким чином смерть увійшла в історію людства.

Адам і Єва стоять біля витоків людського роду. І так само, як із зараженого джерела може виходити тільки заражена вода, людство, зіпсоване гріхом, породжує таке ж зіпсоване людство. Це і є отриманий первородний гріх, який усі люди успадковують.

Що стосується передачі гріха Адама і Єви потомству, то в Старому Завіті немає явних тверджень про це, але концепція передачі первородного гріха присутня в Книзі Буття і в наступних книгах Святого Письма: у них показано, що непослух прабатьків породив не тільки фізичні і матеріальні плачевні наслідки , але й моральні: ненависть, помсту, жадібність, заздрість, розпусту і так далі.

Вчення про первородний гріх чітко окреслене в Новому Завіті. Святий Павло пише, звертаючись до Римлян: «як через одного чоловіка ввійшов у світ гріх, і з гріхом смерть, і таким чином смерть перейшла на всіх людей, бо всі згрішили" (Рим. 5,12). І ще: «Бож ми перед тим обвинуватили юдеїв і греків, що вони всі під гріхом» (Рим. 3,9). Саме тому всі люди потребують порятунку, який  дарований тільки Ісусом Христом: «Всі бо згрішили й позбавлені слави Божої, 24 і оправдуються даром його ласкою, що через відкуплення, в Ісусі Христі: 25 якого видав Бог як жертву примирення, в його крові, через віру, щоби виявити свою справедливість відпущенням гріхів колишніх» (Рим. 3,23 і далі).

Вчення про первородний гріх займало важливе місце у християнській катехизації із самого початку існування Церкви. А першим, хто на основі трьох аргументів розробив доктрину про первородний гріх, став Блаженний Августин. Цими трьома аргументами є Святе Письмо (Книга Буття і Послання святого апостола Павла, про що ми вже говорили); практика хрещення немовлят, яка була, безумовно, заснована на переконанні  в тому, що діти з'являються на світ не в стані невинності, а в стані гріха, і, нарешті, універсальний досвід зла і болю, який свідчить про загальну вину, співучасником якої є кожна людина.

Доктрина святого Августина стала одним із стержневих аспектів католицького богослов'я. У свою чергу, святий Тома Аквінський відображає її в своїх творах, ставлячи більший акцент не на схильності до зла, а на відсутності освячуючої благодаті (передбаченої Богом для всіх людей).

Процитуємо Компендіум Катехизму Католицької Церкви:
«Людина, спокушена дияволом, дозволила, щоб в її серці померла  довіра до Творця і, послухавшись його, побажала стати «як бог» без Бога, а не жити за волею Божою (Бут. 3,5). Так Адам і Єва відразу втратили - і для себе, і для всіх своїх нащадків - первозданну благодать святості та праведності».

Первородний гріх, у якому народжуються всі люди, - це стан втраченої первозданної святості та праведності. Цей гріх «отримано» нами, а не «здійснено»; це - стан від народження, а не особистий вчинок. З причини єдності роду людського, він передається від Адама до нащадків разом з людською природою, «не наслідуванням, але продовженням роду». Ця передача залишається таємницею, яку ми не можемо до кінця зрозуміти.

Внаслідок первородного гріха людська природа, не будучи зіпсована повністю, пошкоджена в своїх природних силах і схильна до незнання, страждання, влади смерті, схильна до гріха. Ця схильність називається похіттю.

Після першого гріха світ виявився затоплений гріхами, однак Бог не покинув людину у владі смерті, але, навпаки, таємничим чином передрік - в «Першоєвангеліі» (Бут 3,15), - що зло буде переможене, а людина - піднята з занепалого стану. Це - перше сповіщення Месії Спасителя. Тому гріхопадіння буде навіть названо щасливою провиною, оскільки «заслужило настільки славного Відкупителя».


За матеріалами: Радіо Ватикан

Читайте також:
Важкі питання. Чи гріх займатися радіестезією?
Важкі питання. Чи має реінкарнація відношення до походження людей?
Важкі питання. Чи існують особливі випадки, в яких допустиме використання презерватива для католиків?
Важкі питання. Як слід розуміти заклик Бога до воєн і знищення цілих народів у Старому Завіті?
Важкі питання. Що означають слова Ісуса "ви боги"?
Що робити фармацевту-католику, якого змушують продавати протизаплідні засоби?
Важкі питання. Чи можна християнинові дотримуватися кашрут?
Важкі питання. Як відрізнити одкровення Бога від диявольських навіювань?
Важкі питання. Чи можуть помисли бути таким же гріхом, як і дії?
Важкі питання.Чим психотерапевт відрізняється від духівника?
Важкі питання.Чи потрібно прощати тих, хто не просить прощення?
Важкі питання. Як вибирали Римських Пап після святого Петра?
Важкі питання. На якому камені збудована Церква – на Петрі чи на Ісусі Христі?
Важкі питання. Хто такий Антихрист?
Важкі питання. Чи є гріхом для католика перейти у православ'я?
Важкі питання. Навіщо сповідувати гріхи священикові?
Важкі питання. Чи можна молитися за перемогу улюбленої збірної на Чемпіонаті з футболу?
Важкі питання. Чи не відходять католики від Святого Письма в питанні підпорядкованості жінки чоловікові?
Важкі питання. Що сказати людині, яка думає про самогубство?
Важкі питання. Які обов'язки накладає Таїнство Шлюбу, і чи може їх невиконання стати виправданням для розлучення?
Важкі питання. Чому Церква скасувала заборону відспівувати самогубців?
Важкі питання. Чи може гомосексуаліст стати священиком?
Важкі питання. Чи є гріхом ходити на дискотеку?
Важкі питання. Чи є гріхом не перехреститися перед вживанням їжі?
Важкі питання. Чи суперечить християнству психоаналіз Фрейда?
Важкі питання. Два питання від мусульманина
Важкі питання. Чи може диявол вселитися одночасно в кількох людей?
Важкі питання. Багатство і розкіш Церкви
Важкі питання. Католицтво і англіканство
Важкі питання. Що відбувається, якщо мученик в момент смерті не перебуває в стані благодаті?
Важкі питання. Що відбувається з душею при трансплантації органів? Як позбутися сторонніх думок під час молитви?
Важкі запитання. Чи можна контактувати з померлими родичами?
Важкі питання. Хто встановлює день нашої смерті?
Важкі питання. Чи можна християнинові займатися карате?
Важкі питання. Яка різниця між святими і блаженними, між Отцями Церкви і Вчителями Церкви?
Важкі питання. Чи можна молитися за тварин?
Важкі питання.В яких джерелах йдеться про мучеництво апостола Петра в Римі?
Важкі питання. Чому важко потрапити відразу в Рай?
Важкі питання. Чи буде наше тіло у воскресінні таким же, як зараз?
Важкі питання. Чи всі помруть, коли прийде останній день?
Важкі питання. Чи можна причащатися без попередньої Сповіді?
Важкі питання. Чи можна сповідатися у різних священиків?
Важкі питання. Як перемогти страх "поганої Сповіді"?
Важкі питання. Якщо Бог знає все, то навіщо Він створює людей, які підуть в пекло?
Важкі питання. Чому Церква за аборт відлучає, а за вбивство - ні?
Важкі питання. Про реінкарнацію
Важкі питання. Чи гріх жити разом до шлюбу, дотримуючись цнотливості?
Важкі питання. Чи правда, що Адам прожив 930 років?
Важкі питання. Що значить - хула на Святого Духа не проститься?
Важкі питання. Що означає відлучення від Церкви?
Важкі питання. Вона - католичка, він – розлучений православний. Чи можливий шлюб?
Важкі питання.Чи бачить диявол наші думки?
Важкі питання. Від кого походять люди?
Важкі питання. Протестанти і апостольське спадкоємство
Важкі питання. Як Бог може бути єдиним і в той же час Трійцею?
Важкі питання.Чи нормально для християнина боятися смерті?
Важкі питання. Чому не можуть приступати до Причастя розлучені, котрі вступили в новий шлюб?
Важкі питання. Чи правда, що Бог любить мене?
Важкі запитання: Звідки взялася дружина у сина Адама і Єви?
Важкі питання: Як прийняти Таїнство Хрещення у дорослому віці?
Важкі питання: Чи правда, що євреї досі очікують прихід Месії?


Джерело:    Воїни Христа Царя

середа, 31 жовтня 2012 р.

31.10.2012р. Б. / Тижневий огляд: Папа і Апостольський Престіл (22.10. –28.10.)


Минулий завершальний тиждень Синоду Єпископів з нової євангелізації був не менш насиченим від попередніх. Учасники Синоду говорили про важливість катехизації дорослих, про фінансову систему Церкви та повагу до неї, сформулювали завдання католицьких ЗМІ. Обговорювались на Синоді також проблеми секуляризму, свободи віросповідання та прав людин і дались пропозиції як заохотити охрещених приймати активну участь у літургійному житті. Основними ідеями Загальної Асамблеї з нашими вірними подівся Владика Тарас Сеньків, Апостольський адміністратор Стрийської єпархії. Можемо пишатися тим, що Глава нашої Української Греко-Католицької Церкви Святослав Шевчук  увійшов до складу ХІІІ Звичайної Комісії Генерального Секретаріату Синоду, серед завдань якої є допомагати Римському Архиєреєві у приготуванні папського документу за підсумками Синоду. У п’ятницю Отці Синоду заслухали та затвердили «Послання до Божого люду», один з кінцевих документів Асамблеї. У суботу вранці відбулось голосування за кінцеві пропозиції Синоду. 28 жовтня, в день закриття Синоду Єпископів, Святіший Отець Бенедикт XVI відправив з цієї нагоди Святу Літургію. В проповіді Папа вказав на те, що як колись сліпий Вартимей просив в Ісуса, щоб наново відкрив йому очі (пор. Мр. 10, 46-52), так і тепер «існує чимало людей, які потребують нової євангелізації, тобто, нової зустрічі з Ісусом, Христом, Божим Сином, Який може наново відкрити їхні очі та вказати дорогу».
 
Більше новин про Синод Єпископів шукайте тут.
 
Понеділок. У понеділок, 22 жовтня, в день спомину бл. Івана Павла ІІ, польські єрархи, які брали участь у Синоді, відправили на гробі папи Службу Божу. Євхаристійне богослуження очолив архиєпископ Юзеф Міхалік. Архиєпископ Міхалік пригадав, що Іван Павло ІІ любив повторювати, що «родина є дорогою Церкви», наголошуючи на важливості інституту сім’ї.
 
У Ватикані запроваджують нові принципи прийняття на роботу нових працівників, як духовенства, так і мирян, які будуть більш суворими і підлягатимуть більшому контролю. Наглядати за цим процесом буде спеціальна комісія в Держсекретаріаті Апостольської Столиці, Головою якої призначено американського священика Пітера Браяна Уелса.
 
Ще 18 жовтня в Івано-Франківську було презентовано книгу «Відповідальність за створіння у вченні Папи Бенедикта XVI», в якій зібрано основні екологічно орієнтовані документи Понтифіка.
 
Вівторок. 23 жовтня Святий Престол опублікував повний текст вироку колишньому камердинерові Папського дому Паоло Габріеле. У тексті вироку Ватиканського трибуналу наголошується, що під час судового процесу обвинувачений зізнався у сподіяному та повідомив, що цей вчинок він планував тривалий час. Речник Апостольської Столиці о.Федеріко Ломбарді оголосив, що якщо засуджений за крадіжку таємних документів папський майордом Паоло Габріеле відбуватиме покарання, то сидітиме у ватиканській тюрмі, а не в італійській. Щодо ймовірного помилування камердинера Папою, то таку гіпотезу речник назвав «високо правдоподібною».
 
Цього ж дня Прес Служба Святого Престолу повідомила, що 5 листопада у Ватикані розпочнеться судовий процес над Клаудіо Шарпелеці, програмістом, що працював у Ватикані. Він проходив у справі Паоло Габріеле і звинувачується в покривання злочину. У його робочому столі був виявлений закритий конверт з документами, які стосувалися справи колишнього камердинера.
 
У вівторок під час свого виступу на Синоді єпископів кардинал Держсекретар Тарчізіо Бертоне уточнив, що рішення про дату та склад синодальної делегації, яка поїде до Сирії, буде прийматися після завершення робіт асамблеї, враховуючи погіршення ситуації в країні.
 
Середа. Під час загальної аудієнції в середу, 24 жовтня, Святіший Отець зауважив, що поряд з різними благами, довкола нас зростає відчуття духовної пустелі. Незважаючи на відкриття науки, людина не здається вільнішою, залишаються різні форми зловживань. Зростає кількість осіб, які почуваються дезорієнтованими. Адже поряд з матеріальними речами людина відчуває потребу любові й справжнього сенсу, які нам дарує віра, тобто «довірливе ввірення себе Богові». «Навколо себе щодня зауважуємо, що багато людей залишаються байдужими, або відкидають прийняття звіщення про Божу любов», – вів далі Святіший Отець, пригадуючи християнам про те, що «довіра до діяння Святого Духа» повинна спонукати до того, щоб завжди свідчити та проповідувати Євангеліє.
 
Наприкінці загальної аудієнції, несподівано для всіх, Папа Бенедикт XVI оголосив про те, що 24 листопада 2012 р. у Ватикані відбудеться чергова консисторія, під час якої до кардинальської гідності будуть піднесені 6 єрархів Католицької Церкви.
 
У середу кардинал Держсекретар Тарчізіо Бертоне взяв участь у відкритті філії ватиканської дитячої лікарні «Bambino Gesu». Під час церемонії єрарх повідомив, що нову лікарню назвуть на честь Бенедикта ХVI.
 
Угода про взаємне визнання університетських титулів між Святим Престолом і Литовською Республікою набула чинності 24 жовтня після закінчення необхідних процедур.
 
Четвер. 25 жовтня Держсекретаріат Ватикану видав заяву по справі Паоло Габріеле. Держсекретаріат відзначає, що в світлі скоєного злочину, вирок, винесений Габріеле, можна вважати м'яким і в той же час справедливим.
 
«Мистецтво і Віра. Дорога краси» – це назва документального фільму, попередній перегляд якого відбувся у Ватикані у четвер 25 жовтня в присутності Папи Бенедикта ХVІ та учасників Синоду Єпископів. Фільм присвячений цілому рядові подій – Рокові віри, проголошеному Папою 13 жовтня цього року, 50-річчю відкриття ІІ Ватиканського Собору (1962 р.) та 500-річчю відкриття фресок Мікеланжело на склепінні Сикстинської каплиці у Ватикані, що відбулось 31 жовтня 1512 року.
 
П’ятниця. Святіший Отець прийняв у Ватиканіпрезидента Кіпру. Дімітріс Хрістофаніс потім зустрівся також з кардиналом Тарчізіо Бертоне – держсекретарем, та Архиєпископом Доменіком Мамберті – главою дипломатії.
 
Префект Конгрегації євангелізації народів, кардинал Фернандо Філоні, виступив зі статтею в одному з гонконгських інтернет-видань, в якій стверджує, що настав час для активізації діалогу між Китайською Народною Республікою та Святим Престолом.
 
Субота. У суботу, 27 жовтня, під час ранкового засідання Асамблеї, Папа повідомив про те, що в контексті праць Синоду, за результатами призадуми над питаннями семінарій та катехизації, він постановив здійснити перерозподіл деяких обов’язків в рамках Римської Курії.
 
Неділя. У неділю, перед молитвою «Ангел Господній» Папа Бенедикт ХVI поділився з вірними своїми враженнями від Синоду Єпископів. «Перш за все, Синод - це завжди величезна можливість церковної єдності, і за це я хочу подякувати разом з вами Богу, який в черговий раз дав нам можливість відчути красу буття Церкви», - сказав Папа. Далі він коротко окреслив мету даного Синоду та висловив свої спостереження: «Сьогодні ми можемо сказати, що цей Синод зміцнив прагнення до духовного оновлення Церкви, для того, щоб відновити духовність секуляризованого світу, і це оновлення буде одкровенням Ісуса Христа, в Його істині і Його благодаті», адже лише Ісус Христос є справжньою інновацією, яка відповідає очікуванням людей всіх епох.
 
Після розказування молитви Святіший Отець закликав до солідарності з постраждалими від урагану на Кубі, Гаїті, Ямайці та Багамських островах. Папа запевнив жертв у своїй "близькості і пам'яті", а всіх віруючих закликав до молитви за постраждалих.


Джерело:    Воїни Христа Царя

31.10.2012р. Б. / Архиєпископ Мюллер: Діалог не означає відмови від власної ідентичності


 Архиєпископ Герхард Людвіг Мюллер, префект Конгрегації Віровчення, вважає, що «міжрелігійний діалог для християнина має сенс тільки тоді, коли він намагається шукати правду і не припускає відмови від своєї віри, ідентичності та істини, отриманих через Церкву і Одкровення».
 
Єрарх взяв участь у зустрічі на тему: «Дух Асижу. Паломники правди і миру», яка відбулася 29 жовтня в місті св. Франциска. «Церква може запропонувати справжній діалог тільки починаючи від правди про себе. Було б обманом приховувати істинну віру і відмовлятися від унікальності Одкровення і втілення Сина Божого заради політкоректного діалогу», – зазначив єрарх. За словами керівника ватиканської дикастерії, виправданим і коректним є тільки такий діалог, який провадять в дусі істини та любові.

«Наша віра спрямована до Христа і правда про себе завжди має займати особливе місце в кожному діалозі християн з послідовниками інших релігій», – наголосив Архиєпископ Мюллер. Він нагадав, що в передачі віри, в євангелізації та міжрелігійному діалозі Церква виключає всілякі форми прозелітизму, який має на меті маніпуляції і обман. «Діалог і співпраця з послідовниками нехристиянських релігій є однією з форм свідчення віри», – зазначив Архиєпископ Мюллер.

За матеріалами:  radiovaticana.org

Джерело:     Воїни Христа Царя

31.10.2012р. Б. / «Більшість католиків не знає Катехизму», – експерт Ватиканського радіо


Серед численних закликів, які Бенедикт ХVI спрямував до католиків з нагоди Року віри, було запрошення до більшого знайомства з Катехизмом Католицької Церкви, який може стати «справжньою підтримкою нашої віри». Про це нагадав о. Даріуш Ковальчик, експерт Ватиканського радіо, у своїй авторській рубриці. 
 
Священик з жалем зауважив, що зміст Катехизму, який вийшов 20 років тому, досі залишається відомим тільки невеликій частині віруючих. «Тому Рік віри дає можливість спробувати змінити цю ситуацію», - вважає єзуїт. «Бажання Бога вписане в серці людини», - це перші слова Катехизму, зауважив експерт. За його словами, це означає, що для людини основними є особисті стосунки з Нескінченним. 

«Бажання Бога не є помилкою сліпої еволюції або абсурдною амбіцією людини, яка хоче досягти нескінченності. Катехизм наголошує, що людина здатна пізнати Бога, бо для Нього і Ним був створена», - звернув увагу о. Ковальчик. 

Єзуїт запитує: чи ми дійсно відчуваємо в собі бажання Бога? Катехизм стверджує, що воно може бути «забутим, неправильно зрозумілим і навіть знехтуваним з боку людини». За словами священика, земні блага часто заглушують у нас бажання Бога. Існують й інші причини. Наприклад, поганий приклад віруючих або прагнення грішної людини сховатися від Бога. Тому вивчення Катехизму Католицької Церкви - кращий засіб, щоб розпалити в собі бажання Бога, - підсумовує експерт Ватиканського радіо. 

За матеріалами: Католицький Оглядач

Джерело:     КРЕДО

вівторок, 30 жовтня 2012 р.

30.10.2012р. Б. / Теперішня ситуація – вигідний момент для євангелізації України


Минулий тиждень і перший день нового тижня настільки були сповненні знаковими подіями, до того ж подіями такого масштабу, кожна з яких потребувала б окремої статті, що важко би було ці новини розставити за якоюсь єрархією їхнього впливу на життя українських католиків. Тут і завершення ХІІІ Загальної Асамблеї Синоду єпископів, і дипломатичний ляп РПЦ у відносинах з Ватиканом, і вибори до Верховної Ради, і багато іншого.
 
Усі три події можуть зіграти дуже велику роль у житті Католицьких Церков України. Бо кожна з цих подій дає унікальний шанс для католиків України переоцінити свою діяльність у світлі свіжих фактів, яких не завжди в змозі надати наука та активізувати свою євангелізаційну діяльність умовах дещо сприятливіших, аніж до цього. Одним словом, теперішній історичний момент з багатьох причин є для нас, католиків України, тим, що греки називали кайросом – щасливим моментом, часом сприятливим до дій.
 
ВИБОРИ, РАДИКАЛІЗАЦІЯ, КРИЗА – КАЙРОС ДЛЯ ЄВАНГЕЛІЗАТОРІВ
 
Ну що ж, варто почати з того, що в тій чи в іншій мірі стосується кожного українця-католика, саме як громадянина України. А це вибори до Верховної Ради. Про них можна багато що писати, аналізувати, виводити якісь певні висновки. Адже кожні вибори до парламенту, більше аніж президентські, дають певний зріз духовного стану суспільства. І ці вибори, які ще тривають, і які цілком можливо матимуть зовсім непередбачувані наслідки. Уже самі їхні попередні результати дають право на виведення певних висновків.
 
Перш за все, ці вибори вкотре потвердили цивілізаційно-культурний розкол України, про який свого часу говорив містер Гантінтґтон (див. SamuelP. Huntington, 1996:207–210). Містер Гантіґтон помилився лише в одному – лінію розколу він провів практично кордонами ІІ Речі Посполитої, замість кордонами +/- І Речі Посполитої. Цей факт мав би стати цікавим не лише для представників політичних, бізнесових та наукових кіл, але рівною мірою і для католиків. Адже цей цивілізаційний розкол більше чи менше вимагає свого урахування при вибудовуванні євангелізаційних планів. Ні від кого не є секрет, що Церква впродовж усієї своєї історії, вершачи своє євангелізаційне послання, активно, часами успішніше, часами не так успішно, послуговувалась тим, що зараз модно називати інкультурацією християнської благовісті. Звісно, українські реалії вимагають багато комплекснішого підходу, оскільки цивілізаційні кордони між східним цивілізаційним блоком та західним цивілізаційним блоком, хоча чітко відображаються на картах електоральних уподобань, усе ж таки не є настільки чіткими. Насправді, взаємопроникнення – дифузія між цими двома блоками відбувається на доволі широких просторах українського центру. Тому, враховуючи існування цих двох велетенських культурно-цивілізаційних просторів, слід зважати і на дифузіоналістський антропологічний підхід (див. AlanBarnard, 2000:85–101), щоб не впасти у надмірне спрощення і не робити помилкових висновків, які здатні надзвичайно нашкодити євангелізаційній місії Церкви в Україні як такій.
 
Наступний фактом, на який українським католикам вартувало би звернути увагу, є радикалізація українського суспільства в цілому. Дві радикальні політичні сили – ВО «Свобода» та КПУ разом набрали близько 20% голосів виборців. Це практично означає, що 1/5 українського суспільства в тій чи іншій мірі підтримує радикальні політичні гасла. Для нормального суспільства – це дуже тривожний сигнал. Політичний радикалізм у суспільстві за 10% радикально налаштованих членів суспільства є ознакою серйозних соціальних, політичних та економічних проблем. Так, наприклад, зріст право радикального електорату у країнах Західної Європи має свої витоки не тільки і не стільки у тимчасових економічних негараздах, а більше у проблемах неінтеграції мусульманських мігрантів у європейські суспільства. Зріст праворадикальних настроїв європейського обивателя зумовлений відчуттям власної загроженості з боку войовничо налаштованих груп мусульманських мігрантів та безпомічності у вирішенні цієї проблеми західними урядами, які хоча й визнали провал політики мультикультуралізму, насправді її і надалі дотримуються, позбавляючи себе права на законний самозахист перед деструктивними елементами, які широко використовують європейську політику політкоректності.
 
В Україні відчутні тенденції зросту радикалізму, як правоналаштованого та і лівоналаштованого, що до певної міри зумовлено відмінністю ціннісного підходу різних цивілізаційних комплексів, а також і відмінністю історичної пам’яті Сходу та Заходу країни. Фактично останні вибори зафіксували стан перманентного конфлікту в українському суспільстві, під який тепер підведено ідеологічну складову – на Сході – комунізм, на Заході – націоналізм. Тобто два відмінні, а то й протиставлені цивілізаційні блоки, відмінна історична пам’ять, відмінності у релігійності, культурі, ціннісній шкалі, економічна криза, соціальна криза, політична криза, духовно-моральна криза, до певної мірі й криза загальноукраїнської та регіональної ідентичності – усе це ідеальний ґрунт для виникнення гострого конфлікту.
 
Але, з іншого боку, ця ситуація перманентного конфлікту, який очевидно ще довго триватиме, адже навіть у наш час швидких історичних змін, історичні процеси, зумовлені культурними чинниками, протікають доволі повільно, є просто таки кайросом (щасливим моментом) для євангелізаторів.
 
Християнська метаноя (навернення) вимагає зміни самого менталітету. Тобто особа, яка приймає християнську віру або яка активізовує своє християнське життя, успадковане від своїх предків, вимушена повністю змінити свій спосіб думання. А така зміна без особистої кризи є неможливою. Тому комплексна криза українського суспільства є золотим часом для євангелізації. Окремі протестантські деномінації та секти це дуже добре відчули, свідомо чи не свідомо. Тому динаміка зросту протестантських та сектантських громад, особливо на Сході та в Центрі України, і це практично без базової зміни цивілізаційної приналежності неофітів, мала би стати сигналом для переосмислення євангелізаційної стратегії з боку католиків обох обрядів. Варто менше звертати увагу на окрики з РПЦ, чи її інтегральної частини – УПЦ (МП), оскільки ця структура уподібнилась до пса на сіні, який ні сам не їсть, а ні інших не підпускає. Фактично на Сході і практично в Центрі країни склалася ситуація, коли більшість населення юридично є приналежними до московського православ’я, але в реальності – це практичні атеїсти, дуже далекі від основних християнських понять. Тому українським католикам варто задуматись над тим, що важливіше: християнізація більшої частини України, фактично дехристиянізованої большевицькою окупацією, а тим і закладення підвалин для побудови нормального суспільства, чи примарний екуменічний діалог з імперською структурою РПЦ.
 
ВИБОРИ ЯК МОРАЛЬНИЙ ТЕСТ
 
Масовий підкуп виборця мажоритарними кандидатами, згідно з попередніми даними, практично не мав успіхів в греко-католицькій Галичині, та в регіонах, де католики складають впливову меншину. Здається, що найпоказовішим є провал у виборчому окрузі № 123 одного пана кандидата, назвім його просто паном «Добродієм». Такого масового «добродійства», як від цього кандидата, напевне, не спостерігалося від жодного мажоритарника в Галичині. Цей пан на ліво і на право роздавав грошові допомоги, як окремим громадянам, так і організаціям, а також і релігійним громадам. Декларативне християнство цього пана тріснуло на серії передвиборчих мітингів, де деякі не зовсім завбачливі галицькі душпастирі, практично усіх християнських конфесій, жваво підтанцьовували «єдиному» кандидату, який фактично не міг не знати, що «підтанцьовувальників» очікує церковне покарання. Отже, декларований християнин, цинічно використав цих душпастирів, як куплених скоморохів. Повторюється ситуація часів пророка Амоса, коли так звана еліта роздумує мірками тодішніх ізраїльських бізнесменів:
 
«Коли мине той новий місяць, щоб нам продати хліб наш? І субота, щоб нам засіки відчинити, і, зменшивши міру й збільшивши ціну шекля, невірною вагою шахрувати?
Щоб нам купити бідолах за гроші, вбогого за пару капців, продати висівки пшеничні?» (Ам 8, 5–6).
 
Їхній кінець відомий…. Пропасть держави, ассирійське вигнання….
 
Та не спішімося занадто строго судити душпастирів, що так нерозумно попалися у сіті, вміло розставлені цинічними політтехнологами. Не варто забувати, що щирі галицькі християни не дуже поспішають складати пожертви на церковні активності, ба й більше, видусити з них копійчину на ремонт самого храму не все вдається. Тому й часто-густо священнослужителі різних конфесій вимушені жебрати пожертви у різних доброчинців і «доброчинців», і то в першу чергу, щоб забезпечити функціонування самої релігійної громади. Наперед перепрошую за не зовсім коректне порівняння, але галицькі християни часто змушують своїх же власних душпастирів уподібнюватися до тих дівчат, про яких говориться, що вони на панелі. І ці ж таки вірні потім з усієї сили звинувачують своїх же таки душпастирів за неморальність. Це серйозний сигнал для усіх галицьких християн, а в першу чергу для самого священноначалія. Для галицького суспільства прийшов час задуматися на грізними пророковими словами:
 
«Так говорить Господь: «За три переступи Ізраїля й за чотири, – я не попущу того. За те, що вони праведника продають за гроші й бідного за пару капців;
що топчуть голови вбогих у земний порох, що крутять правом тихих, що батько й син до однієї дівки ходять, щоб знеславити моє святе ім'я;
за те, що розлягаються при кожнім жертовнику на взятій у застав одежі та п'ють вино покараних гривною у домі Бога свого.
Адже то я був знищив перед ними Аморія, високого, неначе кедр ставний, та, немов дуб, сильного. Я знищив плід його зверху та його коріння знизу.
Я вивів вас із Єгипетського краю, водив вас сорок років пустинею, щоб ви посіли землю Аморія;
настановив з-поміж ваших синів пророків, і з-поміж юнаків ваших -назореїв. Хіба ж воно не так, діти Ізраїля? – слово Господнє.
Ви ж назореїв вином напували, а пророкам наказали: Не пророкуйте!
Ось я придавлю вас, як давить віз, накладений снопами.
І для моторного не буде втечі, і сильний не виявить сили, і витязь не врятує життя свого.
Ані лучник не встоїться з луком, і прудконогий не спасеться, і їздець не врятує життя свого.
Ба, й наймужніший з-між відважних утече в той день голим», – слово Господнє.» (Ам 2, 616)
 
Але, з іншого боку, галицький виборець, чиїх предків генераціями виховувала УГКЦ, який хоча і зазнав руйнівного комунізму та формального православ’я, усе ж таки зберіг залишки здорової моральності й відповідальності. Підкуп не пройшов. Не допомогли ні гроші, ні ксьондзівська «підтанцовка», ні навіть біг-борди вивішані на сільських парканах. Крихти здорового глузду та моральності галичани зберегли.
 
Та не слід втішатися плодами праці наших попередників. Вони в поті чола орали ниву Христову, щедро поливаючи її власною кров’ю. Ми мусимо щедро сіяти і прополювати цю ниву. На нас лежить відповідальність, щоб не пропустити посівної, а тим більше не їздити по ниві з пустими сівалками, переконуючи себе й інших, що ми дуже добре працюємо.
 
ЩО ГІРШЕ – ТО КРАЩЕ
 
«Кайросовості» теперішньому історичному моменту власне для українських католиків надає і суперовий ляп «міністра» закордонних справ РПЦ митрополита Іларіона Алфєєва. Московський церковний веледостойник зробив католикам України просто таки неоціненний подарунок – приписав теперішньому Папі засудження Pussy Riot.
 
Черговий акт Москви, який остудить гарячі екуменічні голови у Римській Курії, якщо не їх, то принаймні, найвужче оточення Папи-баварця надовго запам’ятає таку грубу некоректність та політичну маніпуляцію. Не слід забувати і те, що попри всі «конституційні» обмеження Папа має в Церкві монархічну власть, і його особисті переконання не можуть не впливати на «політику» Ватикану.
 
Баварія – гірська країна, і баварці дещо інакші від німецького загалу – вони гірські німці. А в горян поняття честі не на останньому місці. Звісно, Папа – зрілий християнин, він це неодноразово й довів. Але він також і баварець. А ще св. Тома Аквінець влучно ствердив, що gratiasuponitnaturam, тобто у дещо вільному перекладі – милість не діє проти природи.
 
Отож, слід очікувати іще прохолоднішого ставлення Ватикану до Москви з її постійними вибриками. Для українців-католиків, яких часто Москва намагалася зробити розмінною монетою у своїх відносинах з Ватиканом, це є чергове полегшення. Вочевидь після цього Ватикан ще менше звертатиме увагу на московські лементи стосовно «прозелітизму».
 
Можливо, звучить цинічно, але що гірші стосунки Москви і Ватикану, то краще для українських католиків.
 
НОВА ЄВАНГЕЛІЗАЦІЯ – ЧУДОВИЙ ШАНС ДЛЯ КАТОЛИКІВ УКРАЇНИ
 
Усе це відбувається на тлі посиленого розгортання нової євангелізації, інавгурованої ХІІІ Загальною Асамблеєю Синоду єпископів, яка 28 жовтня цього року завершила свою роботу в Римі, передавши перед цим кінцевий документ на затвердження Вселенському Архиєреєві. Очевидно, що після папського затвердження цей документ отримає обов’язкову силу для цілої світової Католицької Спільності. Думаю, що сміливо його можна прирівняти до постанов Вселенських Соборів. Адже представники католицького єпископату з усього світу на чолі з Вселенським Архиєреєм дадуть Церкві нові напрямні приписи стосовно Її основної місії – євангелізації, і то перш за все нової євангелізації, тобто євангелізації уже охрищених християн.
 
Для католиків України унікальність ситуації посилюється ще й тим, що Глава УГКЦ увійшов до складу комісії, яка випрацьовувала остаточний підсумковий документ ХІІІ Асамблеї. Свого часу Блаженніший Святослав Шевчук представив душпастирську стратегію Папі, яка на Святішого Отця справила дуже позитивне враження, тому, можливо, певні ідеї напрацьовані українським греко-католицьким єпископатом увійдуть до кінцевого документу ІІІ Асамблеї. Тим самим напрацювання УГКЦ стануть частиною загально католицької спадщини.
 
Отож, якщо українські католики не проґавлять свій кайрос, Католицька Церква в Україні отримає новий розмах у своїй євангелізаційній діяльності, який буде повністю інтегрований у загально католицький світовий тренд. Така інтеграція само по собі буде дуже сприятливою для українських католиків. Ймовірно, що багато католицьких фондів та благодійних організацій включать фінансування євангелізаційних проектів. Також широка загально католицька кампанія нової євангелізації надасть змогу активнішого обміну досвіду між українськими католиками і світовою Католицькою Спільністю. А це в свою чергу дозволить католикам України збагачуватися досвідом католиків інших країн та ще більше відчути власну притіловленість до Католицької Церкви.
 
Така кампанія мала би, вочевидь, поглибити співпрацю між католицькими Церквами в Україні, змусити їх вийти зі своїх партикулярних інтересів та забути про будь-які непорозуміння заради спільної мети – євангелізації українського суспільства та нової євангелізації уже охрещених католиків.
 
 
Нова євангелізація, за словами Папи, стосується всієї Церкви. Насамперед, звичайного душпастирства, «яке повинно дедалі більше надихатися полум’ям Святого Духа, щоб запалювати серця вірних, які беруть регулярну зустріч в житті громади». У цьому контексті Святіший Отець окремо наголосив на душпастирських напрямних, що зродилися під час Синоду.
 
Зокрема, на важливості доброго приготування до Святих Тайн християнського втаємничення – Хрищення, Миропомазання та Євхаристії. Наголошено також на важливості Покаяння. «Саме через цей сакраментальний шлях проходить Господнє покликання до святості, звернене до всіх», – пояснив Бенедикт XVI, додаючи, що саме святі є справжніми здійснювачами євангелізації, адже промовляють «мовою, зрозумілою для всіх» – прикладом життя та ділами милосердя.
 
По-друге, – вів далі Папа, – нова євангелізація тісно пов’язана з місією серед ще неохрищених, тому що Церква має обов’язок звіщати спасіння людям, які ще не пізнали Христа. А оскільки явища глобалізації та міграції переміщують народи, то обов’язок звіщення Божого слова стосується і регіонів з давньою християнською традицією. «Усі люди мають право пізнати Ісуса Христа та Його Євангеліє, а з цим пов’язані обов’язки християн, всіх християн – духовенства, чернецтва та мирян –звіщати Добру Новину», – наголосив Бенедикт XVI.
 
Третій аспект нової Євангелізації стосується охрищених, які не живуть вимогами, що випливають з Хрищення. Церква повинна допомогти їм знову зустріти Ісуса Христа, наново відкрити радість віри та повернутися до релігійних практик у громаді вірних. «Крім традиційних завжди дійсних душпастирських методів, – зазначив Папа, – Церква намагається застосовувати нові методи, розробляючи нові мови, відповідні до різних культур світу». І в різних кінцях світу Церква вже розпочала цей шлях душпастирської винахідливості, щоб наблизити людей до Бога.
 
Ці широкомасштабні перетворення і переформатування католицької місії у цілому світі, можливо, в кінцевому результаті призведуть до значних переформатувань західного християнського цивілізаційного кола. І такі сподівання не є безпідставними.
 
Фактично сьогоднішня цивілізація зайшла у фазу, коли релігійне переформатування її основ найближчим часом стане її основною потребою. Епоха постмодернізму уже добігає до свого кінця. Її релятивізм, секуляризм, мультикультуралізм, політкоректність, крайній індивідуалізм, заперечення усього, що здобуто у минулому нашою ж таки цивілізацією, та спроба витворення якогось утопічного «вселюдства» так і не оправдалася.
 
Дехто уже говорить про плавне перетікання постмодернізму у постгуманізм, але таке перетікання, пропри його велику ймовірність, потребує значного переформатування усього суспільного організму не лише західних суспільств. І тут повстає питання задоволення основних потреб людини за релігійністю.
 
З іншого боку, є ті, хто твердить про настання нових часів нового середньовіччя, які викличуть повернення до релігійної ортодоксії, не обов’язково християнської. І тут знову ж таки повстає питання цивілізаційного релігійного вибору.
 
Постхристиянство залишилось недолугою мрією ліберально налаштованих мислителів, дотеперішній розвиток цивілізації ясно показав, що постхристиянство можливе тільки в двох кінцевих формах – чистий атеїзм, або чистий сатанізм, усе решта є тільки перехідними станом до цих двох кінцевих форм постхристиянства.
 
Нова євангелізація дозволить людині сучасності поглянути на християнство під іншим кутом. Адже готовність Католицької Церкви до інкультурації у цивілізаційний простір цивілізації, яка є зараз у кризі, відкриє нові, не відомі до цього горизонти самого Євангелія Христового. Розуміння того, що євангельський месидж не є обмежений тільки для якогось певного культурного кола, а має своїм адресатом усі людські культури, почало переважати у всесвітній Католицькій Спільності. Aggiornamento блаженного Папи Івана ХХІІІ та ІІ Ватиканського Собору, через реєвангелізацію блаженного Папи Івана Павла ІІ, плавно перейшло в інкультурацію Євангелії та нову євангелізацію Папи Бенедикта ХVІ і Синоду єпископів.
 
Але нова євангелізація не є якоюсь чарівною паличкою, чиїм помахом світ і Церква зміняться на краще. Перед нами роки клопіткої євангелізаційної праці. І в цій праці католики України не є якимось маленьким гвинтиком чи коліщатком. Католики України – передовий загін нової євангелізації, хочемо ми цього чи ні.
 
Ми живемо у суспільстві, яке ще досі не зуміло справитись з наслідками большевицького атеїзму. Ми живемо на стику тектонічних плит східної та західної християнських цивілізацій. І тому саме на нас самим Божим Провидінням покладена місія бути передовим загоном християнства, яке зберігає єдність перших століть християнської Церкви на його фактично східних рубежах в Європі. І від виконання чи не виконання цієї місії залежить і доля нашого народу. Бо побудова суспільства не на християнському фундаменті лише вродить крах нашого народу, а очевидні знаки грядущого краху, якщо нічого кардинально не зміниться, уже цілком видно неозброєним оком. Тому ми, українські католики, мусимо відкинути усякі дитячі та підліткові вибрики і серйозно приступити до виконання цієї своєї місії. Інакше просто зруйнуємо той план, який Бог має для нас.

ЛІТЕРАТУРА:

Barnard Alen, "History and Theory in Anthropology", Cambridge University Press, 2000

Huntington Samuel P., "The Clash of Civilizations and the Remaking of World Order", 1996

о.Орест-Дмитро Вільчинський


Джерело:   Воїни Христа Царя

30.10.2012р. Б. / Архиєпископ Ніколя Етерович розповів про перебіг Синоду


Минули три тижні праці Синоду Єпископів, які за словами Бенедикта XVI, дозволять окреслити напрямки розвитку найближчого майбутнього для всієї Церкви у світлі нової євангелізації. Свою оцінку Синоду дав у інтерв’ю також архиєпископ Ніколя Етерович, генеральний секретар Синоду. 

 
Зокрема, він сказав, що Синодальні Отці по-новому усвідомили, що значить бути католиком, оскільки під проводом Папи об’єдналися представники усіх континентів та Церков. Учасники Собору мали унікальну нагоду досвідчити радість один одного, а також і розділити болі Церков, які перебувають у труднощах. 

Важливе значення для міжцерковного діалогу мала участь у Синоді Вселенського Патріарха Вартоломея I та Архиєпископа Кентерберійського Роуена Вільямса. 

Розповідаючи про конкретні напрямки Нової євангелізації, архиєпископ Ніколя сказав, що на засіданнях Синоду підкреслили вплив і важливість сім’ї та парафії у проповідуванні Євангелії. Також наголошувалось на важливості збереження цінностей традиції та пошуку нових способів допомогти сім’ї у сьогоденні, яка зазнає нелегких випробувань. На парафії необхідно звернути більшу увагу на тих, хто не є практикуючим християнином. 

На завершення Секретар Синоду підкреслив турботу з боку Святішого Отця, який особисто мав нагоду «заохотити пастирів у тих країнах, де християни зазнають переслідувань, і надалі звіщати Добру Новину під час страждань та гонінь, тому що для нас, християн, хрест є дорогою Воскресіння». 


За матеріалами: Радіо Ватикан

Джерело:      КРЕДО

понеділок, 29 жовтня 2012 р.

29.10.2012р. Б. / Папа про духовну сліпоту та Нову євангелізацію


У світі існує чимало людей, які потребують нової євангелізації – нової зустрічі з Ісусом, Який відкриє їхні очі та навчить вірного шляху. На це звернув увагу Папа Бенедикт XVI у проповіді в неділю, 28 жовтня, під час Меси з нагоди закриття Синоду Єпископів. 
 
Під час Літургії цієї неділі читався євангельський уривок про зцілення сліпого Вартимея, а Святіший Отець назвав це промовистим збігом. На шляху до Єрусалиму, де мало звершитися Пасхальне таїнство, Ісус зустрічає Вартимея – сліпця, який жебрав при дорозі з Єрихону до Святого Міста. Почувши, що надходить Христос, він почав взивати: «Ісусе, Сину Давидів, змилосердься наді мною!» «Його чудесне зцілення, – зауважив Бенедикт XVI, – є останнім, яке Ісус звершує перед Своїми страстями, і не випадково йдеться про сліпця, людину, очі якої втратили світло». 

За словами Папи, Вартимей представлений як приклад. Він не був сліпим від народження, тобто втратив світло і усвідомлює це, однак, не втрачає надії та уміє скористатись нагодою, даною зустріччю з Ісусом. «Учителю, щоб я знову бачив», – відповідає він на запитання про те, чого хоче. «Вартимей, – сказав Бенедикт XVI, – представляє людину, яка визнає своє зло та взиває до Господа, з надією на те, що буде оздоровлена». Завдяки зустрічі з Христом, пережитій з вірою, він повертає світло, яке втратив, а разом з ним – повноту своєї гідності, бо підводиться та іде за Христом. 

Святіший Отець зауважив, що в нашому житті існують цінні нематеріальні багатства, які можемо втратити. «У цій перспективі, – зауважив він, – Вартимей може представляти тих, хто живе в регіонах давньої євангелізації, де послабилося світло віри, і вони віддалилися від Бога, не вважають Його важливим у своєму житті». Як наслідок, вони «втратили надійний орієнтир життя і стали, часто несвідомо, жебраками сенсу існування». «Існує чимало людей, які потребують нової євангелізації, тобто, нової зустрічі з Ісусом, Христом, Божим Сином, Який може наново відкрити їхні очі та вказати дорогу», – сказав Бенедикт XVI, додаючи: «Це промовисто, що коли ми завершуємо Синодальне зібрання про нову євангелізацію, літургія пропонує нам євангелію про Вартимея». 

Нова євангелізація, за словами Папи, стосується всієї Церкви. Насамперед, звичайного душпастирства, «яке повинно дедалі більше надихатися полум’ям Святого Духа, щоб запалювати серця вірних, які беруть регулярну зустріч в житті спільноти». У цьому контексті Святіший Отець окремо наголосив на душпастирських напрямних, що зродилися під час Синоду. Зокрема, на важливості доброго приготування до Святих Тайн християнського втаємничення – Хрещення, Миропомазання та Євхаристії. Наголошено також на важливості Покаяння. «Саме через цей сакраментальний шлях проходить Господнє покликання до святості, звернене до всіх», – пояснив Бенедикт XVI, додаючи, що саме святі є справжніми здійснювачами євангелізації, адже промовляють «мовою, зрозумілою для всіх» – прикладом життя та ділами милосердя. 

По-друге, – вів далі Папа, – нова євангелізація тісно пов’язана з місією серед ще неохрещених, тому що Церква має обов’язок звіщати спасіння людям, які ще не пізнали Христа. А оскільки явища глобалізації та міграції переміщують народи, то обов’язок звіщення Божого слова стосується і регіонів з давньою християнською традицією. «Всі люди мають право пізнати Ісуса Христа та Його Євангеліє, а з цим пов’язані обов’язки християн, всіх християн – духовенства, чернецтва та мирян – звіщати Добру Новину», – наголосив Бенедикт XVI. 

Третій аспект нової Євангелізації стосується охрещених, які не живуть вимогами, що випливають з Хрещення. Церква повинна допомогти їм знову зустріти Ісуса Христа, наново відкрити радість віри та повернутися до релігійних практик у громаді вірних. «Крім традиційних завжди дійсних душпастирських методів, – зазначив Папа, – Церква намагається застосовувати нові методи, розробляючи нові мови, відповідні до різних культур світу». І в різних кінцях світу Церква вже розпочала цей шлях душпастирської винахідливості, щоб наблизити людей до Бога. 

«Дорогі брати й сестри, – сказав на завершення Бенедикт XVI, – Вартимей, отримавши від Ісуса зір, приєднався до шереги учнів, між якими напевно були й інші, що, як і він, були зцілені Учителем. Такими є нові євангелізатори: люди, які досвідчили, що були оздоровлені Богом через Ісуса Христа. Їхньою особливістю є радість серця». 


За матеріалами: Радіо Ватикан

Джерело:    КРЕДО

29.10.2012р. Б. / Оливкові дерева Гетсиманії — одні з найстарших у світі



 
Національна рада Італії з науково-дослідницької роботи та Інститут лісу й деревини дослідили дерева в Гетсиманському саду і датували три з них 1092-м, 1166 та 1198 роками. Інші п’ять дерев не підлягають датуванню через сучкуватість стовбурів. 
 
«У науковій літературі відсутні згадки про дерева, старші за наші оливи, — зазначив головний науковий співробітник Антоніо Чімато. — Наші дерева є найстаршими широколистяними деревами у світі». 

«Питання полягає не в тому, чи ці дерева — ті самі оливкові дерева, а в тому, чи є це місце саме тим, про яке згадується в Євангелії, — сказав отець-францисканець П'єрбаттіста Піццабалла, кустодій Святої Землі. — Ну а що це так, немає жодних сумнівів». 


Джерело:    КРЕДО

неділя, 28 жовтня 2012 р.

28.10.2012р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм


Неділя 21-а -- Лк.8,5-15
«Хто має вуха слухати, нехай слухає»

Усі добре знають цю притчу про сіяча. Зерна падають в різний ґрунт і по-різному проростають чи не проростають.
 
Сіяч – це Господь, Який також сіє в серці кожного з нас. Бог не перестає сіяти, все  наше життя – це час, коли Бог щось сіє, щось вкладає в нас, щоб проросло.
 
І ми – ті, які або плодоносимо, які даємо, щоб зерно проростало, або ті, які не плодоносимо, не даємо, щоб проростало. Маємо завжди усвідомлювати, що коли Бог покликав нас до буття, то невипадково дав нам такий характер, темперамент, вдачу, таланти. Коли Він нас покликав, ми стали тим ґрунтом, на якому може щось прорости, а саме, щоб Бог проростав і проявлявся.
 
Святі – це ті люди, які дали Богові можливість прорости та проявитися в собі якнайбільше. Отже й ми даваймо Богові діяти і проявлятися в нас!

+ Венедикт

Воїни Христа Царя