29.11.2014р. Б. / Коментар Апостола на Неділю 25-у по Зісланні Святого Духа

Неділя 25 по Зісланні Святого Духа

Послання апостола Павла до Ефесян 4,1-6

1. Текст Еф 4,1-6

1. Отож, благаю вас я, Господній в’язень, поводитися достойно покликання, яким вас візвано, 2. в повноті покори й лагідности, з довготерпеливістю, терплячи один одного в любові, 3. стараючися зберігати єдність духа зв’язком миру. 4. Одне бо тіло, один дух, а й в одній надії вашого покликання, яким ви були візвані. 5. Один Господь, одна віра, одне хрещення. 6. Один Бог і Отець усіх, що над усіма й  через усіх і в усіх.

1. Структура послання до Ефесян

            Послання до Ефесян, подібно як і інші Павлові писання, схематично можна поділити на 2 частини: доктринальну та морально-заохочувальну. Перша частина з доктринальним змістом це є 1-3 розділи, де Апостол прославляє об’явлення Бога, яке відбулося у Христі, та проголошує спасіння усіх людей і юдеїв, і поган, що стається через віру у воскреслого Господа; друга частина з морально-повчальним змістом це є 4-6 розділи, в яких зображається нове життя охрещених у Церкві та у світі, а також тут є присутні заклики до єдності у Христовому тілі, заохочення до особистого праведного життя та у християнській сім’ї, вказівки, як боротися у часі спокус. Друга, повчальна частина послання розпочинається текстом 4,1-6.

1. Єдність Церкви у різноманітності служінь в Еф 4,1-16

            Текст Еф 4,1-6 є частиною більшого уривку, який охоплює вірші 1-16. Головна тема уривку 1-16 це є заклик до єдності в одному Христовому тілі. Жива церковна спільнота вірних, будучи тілом Христовим і храмом Божим, має за найважливіше завдання прагнути до єдності (4,4-6), яка на практиці, проте, проявляється через різноманітність духовних дарів і служінь для спільної мети – будування Христового тіла (4,12). Сам Господь, Який воскрес і вознісся на небо (4,11-13), збагатив Церкву різними дарами служіння: «І він сам настановив одних апостолами, інших – пророками, ще інших – євангелистами і пастирями, і вчителями…» (4,11). Апостол Павло нагадує ефесянам, що Церква це – живий організм, який складається із спільноти вірних, тому він не є однорідним і статичним, але живим, що має багато членів та динамічним – постійно зростає та тягнеться до своєї голови, Христа. Тому тільки єднання з Господом творить та забезпечує колективну єдність усіх членів всередині у самому церковному тілі. Окрім того як наслідок єдності охрещених з Христом, якого вони є живими членами, включає у собі вимогу життя в гармонії, взаємної любові та відповідальності,  з якими кожен має займати своє місце у цьому великому організмі.

            Подані образи, що їх використовує Апостол у даному посланні, «голова» (1,22; 4,15; 5,23) і «тіло» (1,23; 2,16; 4,4.12.16; 5,23.30), які з’єднуються з ще одним «повнота» (1,23; 4,13) показують внутрішнє відношення між Христом і Церквою в якому висловлюється і здійснюється Його панування над усім, що існує. Церква вже є повністю наповнена присутністю Христа, але вона ще не дійшла до міри «…повного зросту повноти Христа» (4,13). Це є розпочатий процес, подібно як будівництво будинку (2,19-22) чи створення подружжя (5,21-33), який прагне дійти до повноти, тобто завершеності в досконалості, у Бозі. Згідно Павла, Церква Христова безперестанно зростає (4,16), приймаючи до себе віруючих усіх країн світу, та об’єднує в Господі різні народи, якби вони не різнилися між собою.

1. Ознаки єдності Христового тіла в Еф 4,1-6

Апостол Павло, пишучи це послання з Римського ув’язнення, подібно як Христос у часі архиєрейської молитви під час Тайної Вечері (Ів 17), звертається із поясненнями та закликом, щоб ефеська церква, а також інші малоазійські церкви (міста, де були християнські спільноти: Смирна, Мілет, Лаодікея, Гієраполь, Колосси…) не втратили духа єднання між собою і старались усіма силами зберігати «…єдність духа зв’язком миру» (4,3). Церковна спільнота в Ефесі зустрілась з труднощами – єресі, різні культурні та релігійні впливи –, які шкідливо діяли на їх віру та моральне життя і загрожували, що могли бути прийняті сумнівні напрямки в ділянках христології чи екклезіології. На підтвердження цього Він говорить, що наріжним каменем цієї єдності є сам Христос (2,20). У книзі Діянь Апостолів можна побачити як рання Церква зразково зберігала цю архиєрейську молитву Христа «… щоб усі були одно, як ти, Отче, в мені, а я в тобі, щоб і вони були в нас об’єднані» (Ів 17,11.21), зокрема, в другому розділі подається свідчення: «Вони постійно перебували в апостольській науці та спільності, на ламанні хліба й молитвах» (Ді 2,42). Апостол Павло, говорячи про різні дари та служіння, які є в Христовому тілі, подає сім основних ознак єдності, які мають характеризувати церковну спільноту: «Одне бо тіло, один дух, а й в одній надії вашого покликання, яким ви були візвані. Один Господь, одна віра, одне хрещення. Один Бог і Отець усіх, що над усіма й  через усіх і в усіх» (4,4-6). Пояснення окремих віршів допоможе краще зрозуміти слова Апостола як різноманітність духовних дарів і служінь не заважає єдності, а навпаки сприяє досягненні спільної мети для всіх членів Церкви – зростання у святості.

1. Пояснення окремих віршів Еф 4,1-6

1: Отож, благаю вас я, Господній в’язень, поводитися достойно покликання, яким вас візвано.

            Завершивши першу, доктринальну, частину послання словом «Амінь» (3,21) Апостол розпочинає другу частину, морально-заохочувальну, словом parakalw/, яке означає нагадую, заохочую, у даному випадку благаю. Згідно християнської точки зору, а також особливо в Павла, є неможливо говорити про віру, коли паралельно не йде мова про застосування її в щоденному конкретному житті: «…бо у Христі Ісусі нічого не означають ні обрізання, ні не обрізання, але – віра, чинна любов’ю» (Гал 5,6). Отже, те що Апостол сказав у 1-3 розділах, тепер він бажає, щоб та наука могла втілюватися в конкретне життя християнської спільноти в Ефесі, і подає практичні поради для щоденного життя вірних.

            Уточнення «Господній в’язень» показує, що Апостол, подібно як і в інших листах на початку чи вкінці послань до привітань додає свої богословські характеристики (наприклад, «Павло, з волі Божої апостол Христа Ісуса» 1Кор 1,1), то тут він бажає вказати звідки пише послання – з Риму, і що не може фізично відвідати своїх духовних дітей. Будучи в римському ув᾿язненні Павло приймає ті обставити свого життя, на приклад Господа, тобто терпіння та страждання, і намагається в них проповідувати Євангеліє Христа, пишучи Боже Слово на папері до різних новоутворених спільнот.

            Апостол пригадує ефесянам про «покликання, яким вас візвано», тобто мова йде про покликання до християнського життя, яке розпочалося для них через Таїнство Хрещення,  має звершуватись в любові та зростати у святості; життя не в егоїзмі, а в братерському єднанні в одному Христовому тілі. В посланні до Колосян Павло, говорячи про покликання, пише: «…щоб жити вам життям, достойним Господа, і подобатися йому в усьому, приносячи плід у всякому доброму ділі і зростаючи у спізнанні Бога» (Кол 1,10). Особливість християнина полягає в тому, що те ким він вже є – народжений до нового життя через Таїнства втаємничення та покликаний до воскресіння, пізніше ним має стати: впродовж життя Бог кожного дня знову й знову дає нагоди реалізовувати дар спасіння.

2-3: в повноті покори й лагідности, з довготерпеливістю, терплячи один одного в любові, стараючися зберігати єдність духа зв’язком миру.

            Після того як Павло закликав християн Ефесу поводитися достойно відносно їхнього покликання (4,1), то в наступних віршах 2-3 він подає пояснення, як саме потрібно реалізувати правдиве християнське життя і особисто, і в спільноті.

            Вислів «в повноті покори» відноситься до дієслова «поводитися» з 1 вірша і означає ту саму чесноту, яку в Нагірній проповіді Христос називає «убогість духом» (Мт 5,3), тобто правдиве визнання власної недостойності та слабкості, якого не вистачало язичникам, супроти Бога. Поняття «покора», яке сприймалося зневажливо в світській грецькій культурі, натомість в Старому Завіті становить один з основних елементів духовності: покірний є той, хто підкорюється Божій силі, відчуваючи себе малим та бідним супроти Нього (Пс 18,28; Сир 3,20; Прип 3,34). У Новому Завіті є цікавим як Павло використовує слово «покора» для пояснення відношення, яке має бути в церковній спільноті: «Не робіть нічого підо впливом суперечки, чи з марної слави, але вважаючи в покорі один одного за більшого від себе» (Флп 2,3). Правдиве розуміння даного поняття можна ще краще зрозуміти, коли дивитись на ближнього через призму Христа, пам᾿ятаючи Його слова: «…усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших – ви мені зробили» (Мт 25,40).

Лагідність є наслідком покори, і її прояв можна побачити в особі Ісуса Христа, Який сам про себе говорить: «…навчіться від мене, бо я лагідний і сумирний серцем» (Мт 11,29). Апостол Павло при різних нагодах заохочує християн бути лагідними, щоб гасити будь-які слова чи вчинки противників: «Я ж сам, Павло, особисто благаю вас лагідністю і ласкавістю Христа» (2Кор 10,1); «Коли б хтось попав у якусь провину, то ви, духовні, такого наставляйте духом лагідности…» (Гал 6,1).

До переліку ознак християнського життя окрім покори, лагідності Апостол додає ще чесноту довготерпеливості. Святе а також показує, що праведник у Старому Завіті, а християнин в Новому через чесноту довготерпеливості можуть переносити різні випробовування у житті: «Візьміте, брати, за приклад страждання і довготерпіння пророків…» (Як 5,10); «Благаємо вас, брати… супроти всіх будьте терплячі» (1Сол 5,14). Павло настільки високо цінить довготерпеливість, що показує її як плід Духа Святого, і це є видно в Гал 5,22, а також в гімні про любов наголошує, що любов як найвищий прояв християнського життя є довготерпелива (1Кор 13,4).

Далі Апостол закликає християн Ефесу переносити немочі один одного через терпіння у любові. Цей заклик є спрямований не до правил поведінки в особистому житті, але має вже спільнотний вимір і показує християнську модель перебування у Церкві. Павло, розуміючи, що члени Христового тіла це люди зі своїми немочами та недосконалостями, перераховує чесноти (покора, лагідність, довготерпеливість), які підтримують спільноту, проте вони не є ціллю самі в собі, але допомагають, щоб у взаємній любові будували Церкву. Говорячи про любов у терпінні, Апостол втілює в життя слова Ісуса Христа, Який на Тайній Вечері своїм учням залишив нову заповідь: «Нову заповідь даю вам, щоб ви любили один одного!» (Ів 13,34); а далі в 15 розділі Євангелії від Івана Господь подає приклад прояву найвищої форми любові: «Ніхто неспроможне любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає» (Ів 15,12).

            Прохання, які є подані у 2 вірші є підготовчими до найважливішого заклику, який хвилює Павла, а це єдність Христового тіла. Третій вірш показує головну мету автора: усі церкви мають прагнути зберегти єдність і дбати про її збереження з особливою турботою. Єдність потрібно зберігати тому що вона є даром Христа (2,14-18), і, власне, Він, є той, хто з двох (юдеї і погани) зробив одне, через хрест, аж до тієї міри, що Павло тут говорить і порівнює це з актом створення «…на те, щоб із двох зробити в собі одну нову людину» (2,15). Вислів «єдність духа» можна розуміти насамперед як одностайність, однодушність чи єдність думок та почувань, що характеризують Церкву як новий народ, який є об’єднаний через кров Ісуса Христа. У церковній спільноті і юдеї, і погани, не творять тільки одне загальне колективне тіло, але вони також є зв’язані одним внутрішнім відчуттям приналежності до Господа через віру та Таїнства. Далі Апостол уточнює, що єдність духа потрібно берегти зв’язком миру. Єдність церков в одному Тілі може існувати лише тоді, коли всі християни будуть перебувати у певному духовному зв’язку, який приходить через мирне співжиття, через покору, лагідність, довготерпеливість і любов (4,2); коли будуть розуміти, що всі разом творять один духовний організм, проте кожний зокрема має у ньому свій окремий дар служіння для загального будування (1Кор 12,12-27; Еф 2,21-22).

4-6: Одне бо тіло, один дух, а й в одній надії вашого покликання, яким ви були візвані. Один Господь, одна віра, одне хрещення. Один Бог і Отець усіх, що над усіма й  через усіх і в усіх.

У віршах 2-3 Апостол заохочував та показував як саме можливо зберігати єдність в церковній спільноті, натомість у наступних віршах 4-6 він подає богословські аргументи, які мають становити підґрунтя для віри та мотив для діяння.

Говорячи про основи з’єднання, Павло подає сім основних ознак єдності Церкви – одне тіло, дух, надія, Господь, віра, хрещення, Бог Отець –, бажаючи донести ефесянам, а також усім, хто буде читати це послання, що усі християни повинні бути чимсь одним, бо вони становлять одне містичне тіло Христа – вселенську Церкву. Дані аргументи, які наводить Апостол, становлять визнання віри перших християн, і він їх знову пригадує ефесянам, бажаючи показати, що, власне, вони є основою і пунктом виходу для збудування Христового тіла.

У 4 вірші увагу потрібно звернути на порядок представлення аргументів: на першому місці знаходиться слово тіло (sw/ma), а потім дух (pneu/ma). У цьому випадку в історії екзегези існують два способи читання даного уривку: перший, це тринітарне сприйняття тексту, тобто слово дух означає Святого Духа, Який займає провідне місце в житті Церкви, постійно оживляючи її; другий, це розуміння слова дух як спільне бажання і прагнення усіх охрещених творити єдність і мир на основі внутрішнього, загального та переконливого зобов’язання (порівняй 2Кор 12,18). Якщо б Павло на перше місце поставив слово дух, а потім тіло, то тоді можна було б вважати даний текст як очевидне відношення до Святого Духа, Який відіграє головну роль у цьому тілі, яким є Церква. Власне, в такий спосіб Апостол подає представлення щодо будови Христового тіла в 1Кор 12,13: «Усі бо ми христилися в одному Дусі, щоб бути одним тілом». У 4 вірші подібно як і в 3 слово дух  вжите на означення того, що християни Ефесу є запрошені не творити єдину спільноту тільки на формальному рівні, але жити цією єдністю в глибині їхнього духа кожного зокрема. Перша єдність церковного тіла була “створена” Христом через подію розп’яття на хресті, в той час як друга єдність цього церковного тіла має відновлюватися кожний день на особистому рівні через внутрішнє зобов’язання жити у взаємній любові. Звичайно, в глобальному контексті слово дух у віршах 3 і 4 потрібно розуміти і в певному відношенні до дії Святого Духа, бо спільнота християн ніколи не є залишена сама на себе, але усі охрещені є позначені діянням Духа і є ведені ним у щоденному житті, тому «єдність духа» в одному церковному тілі є можлива лише тоді, коли самі вірні є повні Духа (5,23).

Церква, яка є заснована Господом, постійно росте до своєї повноти Христа, тому Павло, говорячи про надію, показує, що не тільки кожний зокрема охрещений сподівається на подію славного воскресіння, але увесь народ надіється, і через це він є покликаний до єдності.

Вірші 5-6 представляють ще один мотив для збереження єдності Церкви. Один Господь, тобто це є пряме відношення до Ісуса Христа, Який є головою церковного тіла і таким чином через віру в Нього всі становлять одне (4,15-16). Віра, теж і вона є одна для всіх християн, і тому є необхідно, щоб ця віра була цілісно збережена: «… щоб тайну віри берегли в чистім сумлінні» (1Тим 3,9). Також і хрещення, яке є єдиною дорогою до Ісуса Христа і через це таїнство віруючий входить в життя Церкви, становить об’єднуючий фактор. Вкінці Апостол подає найголовніший аргумент – один Бог і Отець усіх, яким бажає ствердити, що Бог є найбільшим гарантом єдності, тому що Він є не тільки «Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа» (1,3), але також і Отець наш небесний (Мт 6,8; 7,11; 23,9). Один Бог є батьком усіх людей і тому усі люди це є діти Божі, а рівно ж один одному брати і через це  покликані до єдності в любові. В даному посланні та контексті Павло, роздумуючи над тим, що Бог, Який перевищує всі сотворені речі, Який творить єдність всесвіту, рівно ж Він подає єдність Христовому тілу – Церкві.

1. Місія Церкви і християн

Апостол Павло написав послання до Ефесян з метою, щоб підбадьорити новонавернених християн та вселити в їхні душі впевненість у тому, що потрібно змагатись проти злих сил темряви і берегти скарб віри, а також перебувати в єдності у Христовому тілі. Для цього він описує внутрішню природу Церкви, показує зовнішні її прояви, подає практичні поради як перебувати в єдності, а також закликає християн жити з усвідомленням того, що вони представляють живе тіло Христа на землі.

У цьому новому створеному організмі кожний член отримує через діяння Духа окремий дар і служіння, які потрібно спрямовувати для загальної розбудови тіла Христового. У цій розбудові усі християни мають за завдання дбати не тільки про внутрішнє життя в церковному організмі, але тут є вже місійне покликання, яке має бути звернене до всіх людей.

В четвертому розділі до Ефесян Павло наголошує, що є «Один Господь, одна віра, одне хрещення. Один Бог і Отець усіх» (4,5-6), а в посланні до Євреїв читаємо: «Ісус Христос учора й сьогодні – той самий навіки» (Євр 13,8), власне це є покликанням усіх християн прагнути до єдності і творити єдність Христового тіла, живучи у взаємній любові.

о. д-р Іван Січкарик

Джерело:    Воїни Христа Царя

28.11.2014р. Б. / Блаженніший Святослав узяв участь у відкритті сесії новообраного парламенту

Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав пришов на відкриття сесії Верховної Ради VIII скликання, "щоб просити Божого благословення для добрих справ". Про це він сказав журналістам у кулуарах парламенту.

"На мою думку, - зазначив Блаженніший Святослав, - з новим складом Верховної Ради Україна отримала новий шанс. Нам не можна його змарнувати. Бо якщо ми змарнуємо цей шанс, то наслідки можуть бути дуже погані... Ми просили Господа Бога, аби бути здатними цей дар якомога краще розвинути".

Крім того, на прохання журналістів Глава Церкви висловився щодо потреб людини в грошах (запитання стосувалося народних депутатів). "Не від того, скільки, хто що має, залежить життя людини, - сказав він. - Бо життя людині дає Господь Бог. Очевидно, що ми мусимо працювати, докладати зусиль до дарів, які нам дарує Господь. Але якщо ми вважаємо, що наше життя і наш добробут залежить від грошей, то глибоко помиляємося. Таких людей Святе Письмо називає безумцями. Сподіваюся, наші люди, зокрема депутати, будуть мудрими".

Джерело:  Департамент інформації УГКЦ

28.11.2014р. Б. / Папа Франциск: зіпсованість та байдужість віддаляють людину від Господа Бога

Навіть серед багатьох трудностей християнин не повинен піддаватись пригніченню, але жити надією. На цьому наголосив Папа Франциск у проповіді під час ранкової Служби Божої у четвер, 27 листопада 2014 року, яку він очолив у каплиці ватиканської резиденції «Дім Святої Марти», де він проживає. Проповідник також наголосив на тому, що зіпсованість та байдужість віддаляють людину від зустрічі з Господом Ісусом.

Літургічні читання цього дня, взяті із новозавітньої книги Одкровення та Євангелії від святого Луки, у яких розповідається про занепад міста Вавилону та пророцтво падіння Єрусалиму, стали натхненням для Вселенського Архиєрея, щоб застановитись нам темою занепаду міст та людей, які віддалились від Бога і не прийняли Його. Крах тих двох міст мав різні причини: Вавилон був символом зла, гріха й зіпсованості, він вважав себе власником світу. «А коли накопичується гріх, – мовив Єпископ Риму, – втрачається здатність реагувати і починається занепад». Щось подібне стається із зіпсованими людьми, які не мають більше сили реагувати. Корупція може дати якесь тимчасове щастя, чи владу, може забезпечити людині почуття задоволення із себе самої, але не залишає місця для Господа, для навернення. Папа наголосив, що тут мова не йде лише про економічну корупцію, але про корупцію також і гріхами, особливо про ту найгіршу: зіпсованість світським духом. Проповідник зазначив, що Вавилон символізує «кожне суспільство, кожну культуру, кожну людину, що віддалилася від Бога, а також віддалилася від любові до ближнього», що спричинює занепад.

Натомість, карах Єрусалиму має іншу причину. Це місто є Божою нареченою, яка не зрозуміла часу Господніх відвідин, що й викликало смуток і сльози Ісуса. Занепад Єрусалиму пов’язаний із байдужістю до того, що Господь прийшов, приносячи спасіння. Маючи книги Мойсея та пророків, те місто не відчувало потреби у спасінні Господньому. У ньому не було місця для спасіння: двері того міста були замкнені перед Господом. Христос стукав у ті двері, але намарно, адже його мешканці не виявили бажання відчинити і прийняти Христа та Його спасіння.

Святіший Отець підкреслив, що ці два приклади із біблійних читань, спонукають кожного із нас призадуматись над власним життям. Може і ми схожі на потопаючий у зіпсованості Вавилон або на байдужий Єрусалим?! Але послання, яке Церква скеровує до вірних через ці біблійні уривки є посланням надії. У тих двох текстах звучить також обіцянка надії: Ісус закликає нас підняти голову і не знеохочуватись. Так, довкола нас є чимало зла, корупції, воєн, терпіння, ненависті, світського духу, але усе це занепаде і настане обіцяний бенкет Божого Царства. «Просімо у Господа благодаті, щоб, із завжди піднятою головою, бути приготованими до бенкету, який на нас чекає», – закінчив Папа Франциск.

Джерела:   Радіо Ватикан

Воїни Христа Царя

27.11.2014р. Б. / Митрополит Василій Семенюк: Церква в Україні як ніколи потребує єдності

Архиєпикоп і митрополит Тернопільсько-Зборіський УГКЦ Василій переконаний, що українське християнство сьогодні найбільш зранене і багато терпить через розділеність Церкви. Про це він сказав під час Святої Літургії 23 листопада у храмі св. священомученика Йосафата Тернополя.

Владика зазначив, що Святий священномученик Йосафат (Кунцевич), архиєпископ Полоцький, є взірцем для кожного архиєрея, священика та вірного у бажанні єдності, у практичному втіленні християнського поняття любові. «Прагнення єдності – головна ознака духовності св. Йосафата. Це є те, чого потребує Церква в Україні».

Митрополит привітав вірних із храмовим празником та освятив нещодавно завершений розпис церкви. Архиєрей подякував вірним, які склали пожертви на розпис храму, а настоятелю о. Володимиру Ковалковському – за організаційну працю.

«Ікона відіграє важливе значення у храмі, - зазначив о. Ковалковський, звертаючись до вірних. - Це богослов’я, яке твориться через жести пензля та кольорами фарб. Все, що говорить Святе Євангеліє можна відчитати в іконі. Розпис наче переносить нас у світ Божий». Відтак священик подякував митцям за професіоналізм та старання, вірним - за складені пожертви, архиєпископу - за присутність та благословення.

Джерела:  прес-служба Тернопільсько-Зборівської Архиєпархії

Воїни Христа Царя

27.11.2014р. Б. / В УГКЦ створили раду для координації допомоги українським військовим

Рішенням Синоду єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ при Патріаршій курії Церкви створено координаційну раду з питань душпастирства в критичних ситуаціях, яка поєднуватиме можливості Церкви та її вірних з потребами військових та тимчасово переміщених осіб.

Як пояснив Патріарх Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав у своєму відеоблозі на «Живому.ТБ», Синод вирішив створити таку раду, щоб зробити допомогу в сфері військового капеланства, у сфері душпастирства охорони здоров’я, у сфері волонтерства і активності мирян якомога більш ефективною і скоординованою.

«Ця рада має свого опікуна – владику Богдана (Манишина), Єпископа-помічника Стрийської єпархії, який особисто багато часу провів серед наших воїнів у зоні АТО. Владика постійно спілкується з їхніми родинами, з родинами тих, які постраждали внаслідок військових подій в Україні. Єпископ особисто знає їхні потреби, вивчає їх і намагатиметься правильно скоординувати дії Церкви для цієї справи», – зазначив Глава УГКЦ.

Архиєрей додав, що сьогодні «кожен християнин повинен запитати себе: а що я особисто зробив, аби допомогти біженцям, захистити свою державу, що зробив для того, хто віддає своє життя на полі бою, щоб ми з вами могли вільно жити і працювати?..» «Ці питання стоять перед кожним християнином і кожним українцем», – підкреслив Блаженніший Святослав.

Джерело:  Департамент інформації УГКЦ

26.11.2014р. Б. / Папа Франциск у Раді Європи: Що потрібно для досягнення миру?

У християнському баченні мир є не просто відсутністю конфліктів, але Божим даром та, одночасно, плодом відповідальної діяльності людини. Про це Папа Франциск пригадав, виступаючи у вівторок, 25 листопада 2014 р., в осідку Ради Європи перед членами ПАРЄ, Суддями ЄСПЛ та представниками інших інституцій, з яких складається Рада Європи. За його словами, у залі засідань була присутня «вся Європа зі своїми народами, мовами, культурним та релігійним самовираженням, які становлять багатство цього континенту».

Як зазначив Глава Католицької Церкви, засновники Ради Європи, яка відзначає своє 65-річчя, відповідаючи на прагнення єдності, яке від давнини надихало життя континенту. Однак, протягом історії не бракувало конфліктів, спричинених бажанням панування одних над іншими, як от найжорстокіша в історії війна, довготривалі наслідки якої проявилися, зокрема, у «залізній завісі», яка надовго розділила Європу.

У цьому контексті Папа зазначив, що упривілейованою дорогою миру, щоб запобігти повторенню того, що трапилося під час світових війн минулого століття, є «бачити в іншій людині не ворога, якого слід подолати, але брата, якого слід прийняти». І це вимагає постійної та наполегливої праці, мир є благом, яке слід постійно здобувати і яке вимагає абсолютної чуйності, що збагнули основоположники Ради Європи, започаткувавши цю інституцію.

«Щоб здобути благо миру, потрібно, насамперед, до нього виховувати, віддалюючи культуру конфлікту, яка має на меті залякування іншого, маргіналізацію того, хто мислить чи живе по-іншому», – вів далі Святіший Отець, додавши: «На жаль, мир ще й далі занадто часто зазнає поранень. Це відбувається в багатьох країнах світу, де шаленіють різного роду конфлікти. Це відбувається також і тут, в Європі, де не припиняються напруження. Ще так багато болю і смертей ще на цьому континенті, який прагне миру, але, не зважаючи на це, легко піддається спокусам минулого! Тому діяльність Ради Європи в напрямку пошуків політичної розв’язки актуальних криз, є важливою і підбадьорюючою».

Загрозами для миру, за словами Глави Католицької Церкви, є «релігійний і міжнародний тероризм», який породжує «глибоку зневагу до людського життя», явище торгівлі людьми, «новітнє рабство наших днів». І через свої комітети та експертні групи Рада Європи «здійснює важливу та значущу роль в боротьбі з цими формами нелюдськості».

«Тим не менше, – відзначив Папа, – мир не є простою відсутністю воєн, конфліктів, напруження. У християнському баченні він є, одночасно, Божим даром і плодом вільної та раціональної діяльності людини, яка прагне здобування спільного добра в істині та любові». Тож яким чином «досягти цієї амбітної мети», якою є мир?

Обраний Радою Європи шлях – це сприяння правам людини, супроводжуваний розвитком демократії та правової держави. Ця важлива праця, за словами Святішого Отця, має великі суспільні та етичні ускладнення, оскільки розвиток суспільств залежить від «правильного розуміння цих понять». У цьому контексті важливого значення набирає вклад у «культурний розвиток людства».

Представивши Європу в поетичному образі тополі, гілки якої тягнуться вгору, а ними є пізнання, розвиток, поступ, мир та єдність, Папа зауважив, що підйом культури й наукових відкриттів можливий лише тоді, коли стовбур є міцним, а коріння – глибоким, щоб «прямувати до майбутнього, потрібне також минуле». Увесь цей процес потребує пам’яті, відваги та здорової людяної утопії. Життєдайними соками будь-якого суспільства, «яке хоче бути вільним, гуманним і солідарним», є істина, яка, у свою чергу, «покликається на сумління», яке є осередком «відповідальної свободи».

Як зауважив Глава Католицької Церкви, відмова від шукання істини відкриває шлях «до суб’єктивістського стверджування прав», підміняючи універсальні права індивідуалістськими, що веде до «глобалізації байдужості», з якої зроджується «культ розкоші», наслідком чого стає культура відкинення. «Ми маємо надмір речей, – підкреслив Папа, – часто непотрібних, але вже не здатні творити автентичні людські стосунки, позначені істиною та взаємопошаною. Таким чином, бачимо перед собою поранену Європу». І від відповіді на запитання про те, куди поділося прагнення істини та ідеалів, залежить майбутнє континенту.

Далі Святіший Отець присвятив кілька слів діяльності Європейського Суду Прав Людини, назвавши його «сумлінням Європи» та побажавши, щоб це сумління ставало «дедалі зрілішим», але не шляхом консенсусу між сторонами, а було плодом «прямування до глибокого коріння». Існують також «актуальні виклики», які «зобов’язують нас до постійної креативності», спрямованої на те, щоб і сьогодні згадане коріння залишалося плідним. Ними є виклики багатополярності та долання поділів.

Історія Європи може нам здаватися біполярною чи триполярною (Рим-Візантія-Москва), але сьогодні ми є свідками багатополярності, де культури не обов’язково ототожнюються з країнами. Це вимагає «своєрідного підходу до глобалізації», як до «конструктивної гармонії, вільної від гегемоній», де кожна сторона зберігає свої особливості.

Говорячи про долання поділів, Папа зазначив, що не можемо уникнути шляху континентальної консолідації, що вимагає діалогу, починаючи від діалогу між поколіннями. Слід зуміти виходити назустріч іншому, що лише сприятиме зміцненню власної ідентичності.

«У цьому світлі слід розуміти внесок, який сьогодні може зробити християнство в культурний та соціальний європейський розвиток у сфері правильних стосунків між релігією та суспільством», – зауважив Глава Католицької Церкви, вказуючи на те, що у християнському баченні віра та розум, релігія та суспільство, покликані просвічувати, підтримувати та у випадку необхідності, виправляти одні одних. У цьому контексті Папа побажав встановлення «нової суспільної та економічної співпраці, вільної від ідеологічних обумовлень, яка зуміє протистояти викликам глобалізованого світу, підтримуючи живим почуття взаємної солідарності та любові».

Джерела:    Радіо Ватикан

Воїни Христа Царя

26.11.2014р. Б. / Тижневий огляд: життя УГКЦ (17.11-23.11)

17 - 19 листопада 2014 року відбувся річний з'їзд Пенітенціарного душпастирства УГКЦ. Збори були присвячені підсумкам служіння та змінам у пенітенціарній системі України. Суттєвою частиною конференції було тренінгове навчання з богословських і практичних дисциплін. В заключний день з'їзду капеланів зі священиками пенітенціарного душпастирства зустрівся преосвященніший владика Михаїл (Колтун), єпископ Сокальсько-Жовківський, керівник Департаменту УГКЦ у справах душпастирства силових структур України. 

20 листопада Церква спогадує пам'ять Преподобної  Матері Йосафати Гордашевської. Цього дня монастирі Сестер Служебниць по цілому світі відкриті для усіх, хто хоче молитися і просити заступництва в Блаженної Йосафати, яка є співзасновницею вищезгаданого Згромадження. Напередодні свята Високопреосвященний Владика Ігор Возьняк, Львівський Архиєпископ і Митрополит, відправив у каплиці Провінційного дому Сестер Служебниць у Львові Велику Вечірню з Литією. Під час проповіді Владика Ігор заохотив сестер часто роздумувати над життям Преподобної Йосафати та наслідувати першу Служебницю.

21 листопада Церква святкує Собор архистратига Михаїла і всіх безтілесних сил. Цього дня почитають не лише архистратига Михаїла, а й усіх ангелів. Цей архистратиг вважається воїном, який воює на стороні Бога, через що він глибоко почитається не лише в християнстві. Про це розповідає владика Венедикт (Алексійчук), голова Патріаршої літургійної комісії УГКЦ.

У цей день:

 Відбулося Храмове свято у місті Болонья! Уже минуло п’ять років, як українська спільнота у Болоньї молиться у храмі Святого Архистрвтига Михаїла. Цей маленький ювілей і радість свята розділив із прихожанами храму Владика Діонісій Ляхович, Апостольський Візитатор для українців в Італії та Іспанії. Владика очолив Архиєрейську Божественну Літургію і уділив благословення. 

Світлої пам’яті єпископові Миколаєві Сімкайлу виповнилося б лише шістдесят два роки. У головному храмі Коломийсько-Чернівецької єпархії УГКЦ - катедральному соборі Преображення Христового,  заупокійною молитвою у Літургії вшанували пам’ять покійного кир Миколая. Священики храму згадували особистість мужнього архієрея, який відважився піти на служіння Богові у важкі часи підпілля та був вірним учнем Ісповідника віри владики Павла Василика. 

В Академії сухопутних військ ім. гетьмана Петра Сагайдачного відбулася Архиєрейська Свята Літургія за участі владики Богдана (Манишина), Єпископа-помічника Стрийської єпархії.

У Патріаршому соборі Воскресіння Христового УГКЦ у Києві (ст. м. "Лівобережна") відбулися молитовні чування за мир, за український народ, за українське військо. ВІДЕО

З нагоди першої річниці Революції гідності в Патріаршому соборі Воскресіння Христового для публічного почитання виставили мощі святого Папи Івана Павла ІІ. Мощі урочисто внесли в собор під час нічних молитовних чувань, які очолив Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав.

22 листопада 2014 р.Б. Владика Дмитро Григорак, ЧСВВ, очолив загальноміську молитву вервиці та Чин Панахиди з нагоди вшанування пам’яті жертв голодомору та всіх, хто поклав життя за нашу Україну, зокрема в період «Революції Гідності» і зараз, у війні із Російським окупантом.

23 листопада 2014 року, Високопреосвященніший владика Ігор Митрополит Львівський, здійснив Чин освячення храму Успення Пресвятої Богородиці, що у Львові (вул. Максимовича, 2). Новий храм має незвичне архітектурне рішення: зведений у вигляді Ноєвого ковчега – еліпсоподібного корабля з трьома вітрилами.

Також до вашої уваги:

Блаженніший Святослав у першу річницю Революції гідності закликав «не боятися, а вірувати і йти далі»

"Перший рік після Майдану був роком великих початків" - глава УГКЦ

Блаженніший Святослав (Шевчук): «Бог є з нами – і це була молитва Майдану»

"У Верховній Раді України повинно бути спеціальне місце для Декалогу", - Блаженніший Святослав

Глава УГКЦ на вшануванні пам’яті жертв Голодомору: «Якщо забудемо про геноцид, то він може повторитися»

Проповідь Блаженнішого Святослава в Патріаршому соборі Воскресіння Христового (23.11.2014)

Глава УГКЦ: Боже Слово сьогодні каже нам, що зло є переможене

Наш біль і страждання не повинні залишитися для нас кайданами. Владика Борис Ґудзяк, Єпископ Паризької єпархії УГКЦ, президент Українського католицького університету

Отець Ростислав Бубняк: «Наша мета – зберегти шлюб. Тому справу розглядаємо півтора-два роки» Про процедуру «церковного розлучення» розповідає судовий вікарій Львівської архієпархії УГКЦ

"Притулок" - фільм про Вихід УГКЦ з підпілля Унікальний фільм 1990 року, наочно презентує життя Української Греко-Католицької Церкви в період її виходу з підпілля (1989-1990 рр.).

Інформаційний бюлетень Апостольського Престолу від 22.11.2014р.Б. повідомляє, що Святіший Отець Франциск призначив своїм офіційним представником для участі у торжествах з нагоди 25-ліття виходу УГКЦ з підпілля Архиєпископа Відня кардинала Кріштофа Шенборна, які відбудуться 10 грудня цього року у Києві.

Анонс:

У четвер, 27 листопада 2014 року, відбудеться формаційна зустріч для духовенства Львівської архиєпархії. Доповідачем буде Блаженніший Любомир. Місце проведення: Львівська духовна семінарія Святого Духа (вул. Хуторівка, 35).

Джерело:    Воїни Христа Царя

25.11.2014р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Вівторок 25 тижня

Євангеліє

Лк. 12, 42–48 

«Від усякого, кому дано багато, багато від нього й вимагатимуть»

Часто ми сприймаємо все добре, що з нами відбувається, як закономірне, навіть у тому, що ми є такими, як є, нерідко найперше бачимо свою заслугу. Але що було би з нами, якщо б ми мали інших батьків, виросли в іншому середовищі, народилися в іншій державі, в іншій політичній чи економічній ситуації? Напевно,  наше життя склалося б зовсім інакше, і можливо, у нас були б значно серйозніші труднощі, значно складніші проблеми…

Значить, нам багато Господом дано. Про це дуже важливо пам’ятати, а найперше – зауважити, що це все саме Бог нам дав! Як багато маємо дібр, яких би могли не мати, завдяки тому, що наш Бог, великий і милосердний, всім своїм багатством обдарував всіх нас!

 І серед всього найголовніше наше багатство – що маємо Господа!  

---

Апостол

2 Сол1.10-22.2

«Не дайте легко вивести себе з рівноваги»

Як бачимо зі свого щоденного досвіду, дуже легко є вийти з рівноваги. Хтось щось скаже, що нам не подобається, і це нас дратує, робить хтось нам зауваження – це забирає в нас почуття миру.

Погляньмо, як багато чого нами керує, наскільки ми залежні від постави тих чи інших людей чи життєвих ситуацій. Апостол вказує тут нам про те, щоби ми не давали себе вивести з рівноваги, щоб ми в будь-яких життєвих ситуаціях вміли довірятися Богові, пам’ятали, що Господь є Цар над царями, Пан над панами, що Він остаточно контролює кожну ситуацію, що Бог є за всім, що стається.

Тож уміймо заховувати мир і не давати вивести себе з рівноваги, щоб не діялось в нашому житті, бо лише у мирі зможемо залишатися в Божій присутності, чути Його голос і чинити діла, гідні Божих дітей.

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя

25.11.2014р. Б. / Папа Франциск: Церква повинна хвалитися Богом, а не собою...

Коли Церква є упокореною та бідною, тоді залишається вірною Христові, бо в іншому випадку їй загрожує спокуса випромінювати «власне» світло, замість того, щоб нести світові Боже. Такими думками Папа Франциск поділився під час ранкової Святої Меси в каплиці ватиканської резиденції «Дім святої Марти» у понеділок, 24 листопада 2014 р., коментуючи євангельський уривок про бідну вдову, яка пожертвувала на храм дві лепти.

У світлі події, що відбувалася перед очима Ісуса, коли убога вдова пожертвувала до храмової скарбниці увесь свій прожиток, у той час, як багачі вкладали великі суми зі свого надлишку, Святіший Отець вказав на дві тенденції, постійно присутні в історії Церкви: Церква, спокушувана марністю, та «убога Церква».

«Ця вдова не була кимось важливим, її ім’я не з’являлося на сторінках газет, ніхто її не знав, вона не мала дипломів... Вона не випромінювала власного світла. І це спонукає мене, – зауважив проповідник, – розгледіти в цій жінці прообраз Церкви. Великою чеснотою Церкви повинно бути не випромінювання власного світла, але сяяння світлом її Нареченого. Саме тим світлом, яке походить від її Нареченого. І протягом сторіч, коли Церква прагнула власного блиску, вона помилялася».

За словами Папи, всі служіння у Церкві призначені для того, щоб отримувати світло, що походить від Христа, та просвічувати ним людство. «Служіння, позбавлене цього світла, – додав він, – не є добрим: воно спричиняється до того, що Церква багатіє, стає могутньою чи починає шукати впливу, і помиляється шляхом, як це неодноразово трапилося в історії і трапляється у нашому житті, коли ми хочемо мати інше світло, яке не є Господнім».

Натомість, як зауважив Святіший Отець, коли Церква «залишається вірною надії та своєму Нареченому», то радіє отриманим від Нього світлом. «Коли Церква є смиренною, – підсумував проповідник, – коли є убогою, навіть визнаючи свої немочі, які кожен з нас має, тоді вона залишається вірною».

Джерела:   Радіо Ватикан

Воїни Христа Царя

25.11.2014р. Б. / "Важкі питання". Чи є плітки і лихослів'я смертним гріхом?

ПИТАННЯ: Чи є плітки і лихослів'я смертним гріхом?

ВІДПОВІДЬ: Плітки - це, на жаль, дуже поширений гріх, що суперечить любові до ближнього, оскільки любов шукає блага ближнього, в той час як плітки переслідують іншу мету - очорнити, спаплюжити іншого. Це також гріх проти справедливості, і тому каяття в ньому вимагає її відшкодування.

Святий Тома Аквінський говорив, що плітки і лихослів'я співпадають за матерією і за формою, тобто по словесному вираженню: і перше, і друге полягає в тому, що ти погано говориш про ближнього без його відома. Через ці подібності іноді їх плутають. Однак вони розрізняються за метою. Той, хто лихословить має на меті зганьбити ближнього і тому з особливою наполегливістю показує ті недоліки, які можуть очорнити людину або хоча б нашкодити її репутації. Пліткар же прагне зруйнувати дружбу, як говориться в Писанні: «Як не буде донощика, утихне сварка» (Притчі 26,20). Пліткар підкреслює в людині ті недоліки, які можуть налаштувати проти нього слухача, - як говориться в тому ж Писанні: «Грішна людина дратує друзів і зводить наклепи на миролюбних» (Сир. 28,9).

У Катехизмі Католицької Церкви про лихослів'я згадується в розділі про восьму заповідь: «Не свідчи ложно».

"Пошанування доброго імені людини забороняє всякий вчинок і слово, які здатні заподіяти їм шкоду (Пор. Кодекс канонічного права, кан. 220). Провиняється:
– нерозважливим судженням, хто навіть мовчазно без достатніх на це підстав вірить у моральні вади ближнього;
– обмовою, хто без об'єктивно важливої причини виявляє перед людьми, які цього не знають, вади та провини іншого (Пор. Сир. 21, 28.);
– наклепом, хто словами, які суперечать правді, шкодить доброму імені інших і дає нагоду до фальшивого осуду їх." (ККЦ 2477).

"Щоб уникнути нерозважливого судження, кожен повинен намагатись давати якнайбільш доброзичливе пояснення думок, слів і вчинків свого ближнього:
«Усякий добрий християнин повинен швидше схвалювати невиразні думки чи висловлювання ближнього, ніж їх осуджувати. Якщо жодним способом не можна його захистити, то треба запитати, як він їх розуміє; а якщо значення чи намір його слів є неправильний, то його треба поправити з любов'ю; якщо І цього недостатньо, то необхідно шукати всіх відповідних засобів, щоб привести його до правильного розуміння І захистити від хибної думки» (Св. Ігнатій Лойола, Духовні вправи, 22.)." (ККЦ 2478).

"Обмова та наклепи знищують добре ім’я і честь ближнього. Честь є суспільним свідченням гідності людини, і кожен має природне право на честь, добре ім'я і пошану. Так, обмова та наклепи порушують чесноту справедливості і любові." (ККЦ 2479).

Тяжкість цього гріха вимірюється тим, який саме факт про ближнього поширюється або приписується і який збиток це йому завдає. Тому не можна встановити чіткі критерії для всіх випадків.

Святий Ігнатій Лойола вважав тяжким (смертним) гріхом розголошення чийогось прихованого гріха, якщо для поширення цієї інформації немає вагомої причини. Якщо мова йде про вже відомі факти або ж про факти, які в будь-якому випадку будуть відомими, то це звичайний гріх.

Зазначимо, що лихослів'я слід відрізняти від обов'язку розголошення про такі недоліки ближнього, які можуть призвести до серйозних втрат для людської спільноти. При цьому повинен бути відсутнім намір очорнити людину, але єдиною метою має бути саме захист загального блага. Наприклад, повідомляти батькам про вчинки дітей - це право і обов'язок. Точно так само, коли йдеться про вибори кандидатів на відповідальну посаду, то розголошення їхніх злочинів є обовязком, заради запобігання шкоди, якої вони можуть завдати суспільству.

Джерело:    Воїни Христа Царя

24.11.2014р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Понеділок 25 тижня

Євангеліє

Лк. 12, 13–15; 21–31 

«Шукайте Його Царства, а це вам додасться»

Може траплятись з нами, що коли ми пізнаємо християнство, то більше нам може здаватися, що воно закликає відмовитися від цього земного буття і лише цілковито зосередитись на Богові. Занедбати все, що ти тут робиш, свої громадські та подружні обов’язки, а перейнятись лише Господом. Але це цілковито не так.

Зі свого власного досвіду знаємо, що зміцнюючи свої стосунки з Богом, перемінюючись внутрішньо, бачимо переміни в усіх ділянках життя, у всіх своїх справах.

Саме тому Господь каже: «Шукайте найперше Царство Небесного», бо де є Царство, там є Бог! Адже коли ми знаходимо найперше Бога, тоді Господь додає: «Все додасться вам!» Значить, і все інше вирішиться!

У Бозі ми починаємо розуміти, що є правдивим добром для нас; що, як і коли ми маємо чинити і як будувати свої стосунки з іншими!

---

Апостол

2 Сол.1,1–10

«Мусимо за вас брати повсякчас дякувати Богові»

Спитаймо себе сьогодні, як часто у нашому серці з’являється почуття вдячності, найперше вдячності до Бога, що дав нам наше життя, наших батьків, друзів, виховання, ті чи інші здобутки. Погляньмо, скільки ми всього маємо, за що ніколи не дякували або навіть не застановлялися, що це є Божим даром!

Найчастіше ми йдемо у зворотному напрямку, тобто розвиваємо в собі здатність бути всім невдоволеними, нарікати, мати претензії до обставин, до людей. Може, не маємо відваги мати претензій до Бога, але часто маємо якісь невдоволення тим, що Він допускає у нашому житті.

Саме тому маємо розвинути в собі це почуття вдячності, за все добро яке отримали від Бога. Також вчімося дякувати людям, що вони нам роблять стільки добра, тоді побачимо, що ми насправді є значно багатшими, аніж ми собі думали!

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя

24.11.2014р. Б. / Кардинал Паролін перед візитом Папи до Страсбурга: Католики мають відновити ідею європейської інтеграції

Християни, особливо ми, католики, повинні бути переконані, що європейська інтеграція є чимось хорошим і досі важливим, – наголошує кардинал П'єтро Паролін за три дні до візиту Папи до Європарламенту в Страсбурзі.

Держсекретар Ватикану розуміє кризу європейської ідеї. Однак вважає, що християни повинні її відновити, даючи їй серце, згідно з наміром засновників європейської спільноти.

«Європа дуже часто розглядається як далека реальність, чужа і бюрократична, яка не цікавиться реальними проблемами людей, – сказав кардинал Паролін. – Ця криза виражається також у відсутності надії та впевненості, що Європа в змозі впоратися з такою кількістю проблем, які континент переживає сьогодні.

Знаємо, наприклад, що порівняно зі станом кількох десятиліть тому, сьогодні вже немає того оптимізму стосовно майбутнього, вміння адекватно реагувати. Думаю, що те, що відбулося в центрі Європи, її цінності, вже не є очевидними для всіх. Бракує цієї спільної передумови, що допомагала разом реагувати на проблеми та труднощі. Таким чином, важливим є виховання, особливо молодих поколінь, щоб показати їм тривале значення європейської інтеграції. Якщо вони переживають її в дусі та відповідно до цінностей батьків-засновників, вона може допомогти Європі впоратися з актуальними викликами і дати конкретну відповідь на очікування людей».

Джерела:  Радіо Ватикан

Воїни Христа Царя

24.11.2014р. Б. / Кардинал Мюллер про напади на сімʼю і шлюб: стоїмо над прірвою, людству загрожує самогубство

Ми стоїмо над прірвою, мусимо зупинитись. Якщо зробимо ще один крок, то вороття вже не буде – в такий образний спосіб кардинал Герхард Мюллер описує ситуацію подружжя і сімʼї в західному секуляризованому світі. Подружжя, як комплементарний звʼязок жінки і чоловіка, є під загрозою і знецінюється. Ми стаємо свідками свого роду самогубства людства – зазначив префект Конгрегації науки віри в інтервʼю для видання «National Catholic Register».

Виступити проти цієї тенденції мав міжрелігійний колоквіум про комплементарність жінки і чоловіка у подружжі, що відбувся на початку минулого тижня у Ватикані. Він завершився великим успіхом. Виявилось, що різні християнські конфесії і 14 загальносвітових релігій зможуть дати гідне свідчення про головні істини подружжя. І хоча у них можуть бути різні традиції і бачення подружжя, однак усі ми згідні щодо самої його природи – запевнив кардинал Мюллер.

Кардинал зазначив, що сьогодні панує великий шум навколо сімʼї. Навіть складається таке враження, що про неї говорять занадто багато. Однак насправді увесь цей шум стосується маргінальних, проблематичних чи навіть ворожих до сімʼї справ, як наприклад прагнення дати інше визначення подружжю. Також дуже багато говориться про секс чи невдалі відносини, але не про те, наскільки чоловік і жінка потребують і доповнюють один одного. А власне в цьому зацікавлена переважна більшість людей. Вони хочуть знати, що треба зробити для того, щоб подружжя було міцніше і сильніше. Ватиканський єрарх наголошує, що мовчазлива більшість не розуміє, що відбувається, або ж була витіснена звинуваченнями в дискримінації, що стосується тих, хто захищає традиційну сімʼю. Проте ми не можемо погодитись на те, щоб подружжя трактували як витвір культури чи суспільства. Ні, це – справжня основа людства, – наголосив префект Конгрегації науки віри.

Кардинал Герхард Мюллер також висловив надію, що проведений колоквіум матиме позитивний вплив на синодальну дискусію про сімʼю. Він зазначив, що рівень виступів на колоквіумі був дуже високий. Усіх супроводжувало почуття великої відповідальності за наступні покоління, обовʼязок передавати їм те, що самі отримали.

Джерела:   Радіо Ватикан

Воїни Христа Царя

23.11.2014р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

24 Неділя

Євангеліє
Лк. 8, 41–56
 «Дочко, віра твоя спасла тебе!»

Коли ми уважніше приглянемося до Євангелія, то можемо зауважити, що навколо Христа ходили великі тлуми людей. Годі сказати, чому їх було так багато. Хтось – з цікавості, хтось тому, що бачив, що він поважна особа, і хотів бути ближче Нього. Хтось – ще з інших якихось потреб, усвідомлених чи не усвідомлених. Але, певно, що було мало тих людей, які були свідомі, що Христос є Господь, а Господь може творити чуда.

 Тому в Євангелії серед тих тисяч людей ми бачимо небагато тих, які зцілювалися. А зцілювала саме їх їхня віра. Бог міг оздоровлювати тисячі цих людей, але зцілювалися одиниці – саме ті, хто з вірою приходив. Бачимо, що ця жінка – серед того тлуму всіх, які штовхали Христа,  одна-єдина «доторкнулась» вірою.

 Як і в нашому житті: ми, здавалось би, приходимо до Бога, але чи ми доторкаємось довірою з Ним? Бог «потребує» нашої довіри, щоб щось дати нам. Бог може все, але може все лише через нашу віру!   

---

Апостол

Еф. 2, 14–22

«Ви більше не чужинці і не приходні, а співгромадяни святих і  домашні Божі»

У цьому світі людина може займати різні становища більше чи менше впливові, хоче більше утвердитися на цій землі, хоче щоб її зауважили інші. Однак Господь вказує, що важливим є зовсім інше: ми не просто чужинці, приходні, які мають хвилюватися за своє земне становище, але співгромадяни святих, співгромадяни, учасники Царства Божого.

І це співгромадянство має кожна людина, яка живе на землі, бо після своєї смерті та Воскресіння Господь робить усіх учасниками Царства Небесного. Але його, як і громадянство якоїсь з країн, теж треба спершу прийняти, а тоді за цим небесним громадянством жити.

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя