14.11.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Субота 24 тижня 

Євангеліє

Лк.9,1–16:  «Дав їм силу і владу над усіма бісами»

Бачимо, що у дуже багатьох життєвих ситуаціях ми розгублені та непевні себе, носимо в собі страхи, пережиття, а натомість забуваємо про Божу присутність, що все можливо для того, хто вірує, забуваємо, що ми – хрещені, ті, «що в Христа хрестилися і в Христа зодягнулися», що ми маємо печать Духа Святого, що отримали ми Духа Божого.

Тому, пам’ятаючи про все це, маємо здобувати силу того Бога, в ім’я Якого ми хрещені, в ім’я Якого зодягнулися, маємо пізнавати в собі того Духа, Якого ми отримали. Бо силу чинити чесно і справедливо, поводитись правильно і жити по-християнськи ми в собі маємо.  Лише мусимо її в собі відкрити, пізнати і жити вірою в те, що Бог нас зробив переможцями в собі.

Якщо відшукаємо той скарб в собі, якого ми є повні, то з нашого життя зникне страх, непевність і пережиття!

---

Апостол

2Кор.11,1–6:  «Хоч я і неук словом, але не знанням»

У сучасному світі, розвиненому, технологічному, комп’ютеризованому, люди хочуть здобувати все більше знань, більше сповнятися розумінням всього, вміти передати інформацію якнайточніше і якнайшвидше. Однак той самий засіб, що розвиває людину, дає розуміння, як жити в світі, може і шкодити, якщо неправильно його використовувати. Як ножем можна нарізати хліба і нагодувати голодного, а можна вбити людину. Атом може давати енергію, яка буде на користь людині, але є атом – який вбиває людину. Тому одна річ, коли ми здобуваємо знання, а інша – як ми з цими знаннями далі живемо.

Тому апостол вказує, що хоч він і неук словом, тобто часто немає потрібних людських слів, але має знання про Бога. І для кожного з нас важливо, перше, мати ці знання, мудрість, те що ми осягнули, здобули, а друге – вміти це правильно використовувати для добра як нашого, так і інших людей.

+Венедикт

Джерело:   Воїни Христа Царя

13.11.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

П'ятниця 24 тижня 

Євангеліє

Лк.12,2–12:   «Кожного, хто визнає Мене перед людьми, то Син Чоловічий визнає такого перед ангелами Божими»

 Іноді коли більше починаємо пізнавати християнство, правди віри, в нас з’являється роздвоєність: з одного боку, ми не хочемо позбуватися того стилю життя, яким жили раніше, не прагнучи виявляти своє християнство, з іншого – ми вже знаємо багато про Бога і відчуваємо цей обов’язок, немовби заклик Христа визнавати свою віру перед людьми. І слідувати за цим закликом не завжди просто, бо віру свою ми можемо виявляти тільки тоді, коли нею почнемо жити.

 Це так як з іноземною мовою, ми навчимося говорити нею тільки тоді, коли її пізнаємо. А тією Божою мовою, мовою любові, прощення ми можемо говорити лише тоді, коли будемо більше і глибше пізнавати Бога. Коли ми будемо глибше з Богом, тоді зможемо невимушено давати свідчення того Бога, Якого ми пізнали, Якого відкриваємо, свідчення цього Бога для людей, яких зустрічаємо на своїй життєвій дорозі!

---

Апостол

1Сол.5,9–13,24–28:  «Щоб ми, чи чуваємо, чи спимо, разом з Ним жили»

Наше свідоме життя відбувається вдень. Ми завжди провадимо якусь діяльність: вчимося чи працюємо. Вночі ми відпочиваємо, ми стаємо немов би несвідомі, коли засинаємо, а вранці знову народжуємось до нового дня, щоб робити свідомі вчинки.

Апостол нам вказує, щоб ми, чи чуваємо вдень, чи спимо, завжди були разом з  Господом, жили Ним. Як це може бути? Насправді, це дуже просто. Як в людському житті, ми здобуваємо певні знання, вивчаємо, до прикладу, якусь мову, то навіть коли засинаємо, всі знання залишаються з нами, бо прокидаємось вранці й знову їх використовуємо.

Якщо ми серед дня є з Господом, то і вночі Господь є з нами. Якщо ми серед дня сповнюємо свій дух Богом, то і вночі наш дух здатний чувати і відповідати на Божий заклик, бо Господь весь час перебуває з нами. Ми себе наповнюємо не на одну мить, але на усе наше життя, а коли воно закінчиться на землі, то перейде у вічність!

+Венедикт

Джерело:   Воїни Христа Царя

13.11.2015р. Б. / Кардинал Мюллер представив «Католицьку догматику»

Католицька догматика є науковим, повним і систематичним описом правд віри і є основою усіх теологічних дисциплін; своє джерело вона має в об’явленні – говорив під час четвергової презентації своєї книжки в приміщенні Конференції єпископату Польщі кардинал Герхард Людвіг Мюллер.

Кардинал Мюллер, префект Конгрегації науки віри, наголосив, що «головним завданням догматичної теології є представлення добровільного самооб’явлення Бога в Ісусі Христі разом із духовним і етичним відношенням людини до її світу». Він також додав, що догматика є основою усіх теологічних дисциплін.

«Її пізнання має основоположний характер для католицького знання, формації і для практичного життя. Тому хоча б частковий рівень пізнання догматики є корисний і навіть необхідний для дослідників теології. При цьому, цей обов’язок не применшується у віруючого, як окремої особи, лише до знання і розуму, а охоплює також його вільну волю прийняти це ж об’явлення Бога, а в результаті – застосувати його у своїй поведінці, діяльності і житті», – наголосив кардинал Мюллер.

Присутній на презентації о.проф. Кшиштоф Ґужджь наголосив, що кардинал Мюллер є представником течії класичної теології, вільної від релятивізації та постмодерних і ліберальних впливів. «В запеклих сучасних суперечках між «сучасною» теологією і класичною, він уникає односторонності і редукціонізму, а його спосіб викладу є сучасним і водночас  продовжує суто ортодоксійну науку», – наголосив проф. Ґужджь.

Як він додав, «Католицька догматика», як і уся теологічна творчість кардинала Мюллера, «має запах Христового духу, духу Церкви і духу людини». «Вона має запах правдивості, реалізму, Євангелії і присутності Господа, сили творчого слова, допитливості і чіткості думок, безпомилкової коректності, а також поваги до інших думок»,- зазначив о.проф. Ґужджь.

На його думку, книжка стане в пригоді всім, хто захоче ознайомитись з суттю католицької теологічної і релігійної думки.

Джерела:    wiara.pl

Воїни Христа Царя

12.11.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Четвер 24 тижня 

Євангеліє

Лк.11,47–12,1:  «Остерігайтесь фарисейської закваски, тобто лицемірства»

У своєму житті ми дуже часто граємо різні ролі, через це буваємо нещирі з іншими, можливо, навіть лицеміримо. Одні ролі граємо в стосунках жінка з чоловіком, діти з батьками, інші на роботі, ще інші – серед друзів. А ще сумніше – часто граємо роль самі перед собою.

Де ж ключ і яка розв’язка, щоби перестати грати ці ролі,  щоб бути правдивим собою, ким я є, остаточно яким сотворив мене Бог?

Ця розв’язка є в наших стосунках з Богом. Бог є правда та істина. Чим більше наближаємося до Бога, до правди та істини, тим більше самі стаємо правдиві та істинні. Що більше ми перебуваємо з Богом, то більше можемо бути собою у всіх життєвих ситуаціях. Тоді нам не буде страшно, яку ми займаємо посаду, чи нас цінують, чи не цінують, чи маємо в житті успіхи, чи невдачі, бо будемо розуміти, що ми за будь-яких обставин цінні в очах Божих!

---

Апостол

1Сол.5,1–8:  «Не спімо, отже, як інші, а чуваймо та будьмо тверезі!»

Знаємо, що нетвереза людина неадекватна у своїй поведінці, вона сприймає світ у викривленому розумінні. Під дією алкоголю може зробити якісь гріхи та вчинки, яких ніколи не планувала і про які потім буде дуже шкодувати.

Подібною до стану сп’яніння є затуманеність або, як каже сьогоднішнє апостольське читання, стан, коли ми немовби спимо. Бо ми робимо ті чи інші вчинки, а потім шкодуємо, робимо ті чи інші кроки, які пізніше усвідомлено ніколи б не зробили. Як Господь просив своїх учнів не спати, а чувати з Ним, так і апостол каже нам чувати, не спати, бути уважними і пильнувати свій стан!

+Венедикт

Джерело:   Воїни Христа Царя

11.11.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Середа 24 тижня 

Євангеліє

Лк.11,42–46:  «…Занедбуєте правосуддя і любов Божу!»

 Часто люди носять в собі болі, образи, згадують, хто повівся з ними несправедливо, чекають, щоб  їхні заслуги хтось поцінував, сказав добре слово. Бачимо, що ми, люди, потребуємо уваги, доброти і любові від інших людей. Але всього того, що потребую я, потребують й мої ближні.

 Тому замість згадувати, що інші нам не зробили доброго, чи, навпаки, що зробили поганого, маємо найперше дивитись самі на себе, наскільки ми особисто даруємо кожній людині, яку зустрічаємо на своїй дорозі, любов! Наскільки ми кожній людині даруємо Бога? Наскільки ми з кожною людиною зустрічаємося в Бозі?  

---

Апостол

1Сол.4,1–12:  «Це ж бо воля Божа: святість ваша»

Знаємо, що наш Бог – святий, а ми які є сотворені на образ Божий, також маємо бути святі. Але часто ми дбаємо не про святість, яка нас вподібнює до Господа, а про те, щоб позбутися бруду гріха, який нас обтяжує. Ми йдемо до сповіді, бо наші гріхи нас мучать, а не те, що ми образили Бога. Але такий егоїстичний підхід немає нічого спільного зі святістю.

Бог закликає до святості, яка є постійним нашим станом, Господь каже про свою волю на те, щоб ми були святими, як Він. Бути досконалим, праведним, втікати від гріха – це те, заради чого створена кожна людина. Святі люди – це ті, які реалізували людськість у своєму житті, тобто, святі – це нормальні люди. Отже, бути святим – це бути собою, функціонувати згідно з Божим планом, жити Богом і для Бога!

+Венедикт

Джерело:   Воїни Христа Царя

10.11.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Вівторок 24 тижня 

Євангеліє

Лк.11,34-41:   «Світло твого тіла – твоє око. Коли око твоє здорове, все твоє тіло світле»

 У нашому народі не раз кажуть, що «пункт бачення залежить від місця сидіння». І нам є складно до кінця усвідомити, наскільки ми живемо стереотипами, якими ми сприймаємо усе довкола. Часто сформовані під впливом інших, зокрема, під пресом телебачення, радіо, інтернету.

Дуже часто ми легко приймаємо на віру чиїсь думки, може, навіть хибні чи зумисно викривлені! І коли говоримо судженнями інших людей, то ці судження зі свого боку подаємо суб’єктивно. Щоби простіше пояснити: кожен з нас немовби дивиться на цей світ через свої окуляри. А світ цілковито не такий, яким ми його не раз бачимо! Тому важливо, щоб ми ці окуляри знімали! Важливо що б ми бачили за тим, що діється, Бога! Щоб все більше зникало нашого суб’єктивізму, а щоб ми все більше в Бозі бачили всі ті обставини, що є навколо нас!

---

Апостол

1Сол.3,9–13:  «Наповнить любов’ю один до одного й до всіх, такою самою, яку й ми маємо до вас»

Апостол вказує, що мірилом нашої святості є любов до інших. Він закликає солунян любити одні одних такою любов’ю, як він виявляв до них. І солуняни розуміли про що йдеться, бо відчули цю глибоку прихильність Павла, який робив все, що міг, щоб привести їх до Христа і вкорінити у вірі.

Любов – це джерело нашого людського буття. Однак часто ми готові любити тільки тих, хто любить нас, забуваючи, що Ісус полюбив нас, коли ми ще були грішниками. Так само і апостоли обдаровували своєю любов’ю тих, хто ще був далеко від Бога, і так здобували їх для Небесного Царства.

Нам тяжко зрозуміти, що любов діє за принципом бумерангу: якщо ми інших обдаровуємо любов’ю, приводимо до Бога, то нам відповідають тим самим. Якщо, знаючи Джерело Любові – нашого Творця, не хочемо інших любити, то й не можемо від них того сподіватися, які Бога не знають.

+Венедикт

Джерело:   Воїни Христа Царя

09.11.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Понеділок 24 тижня

Євангеліє

Лк.11,29–33:  «Рід цей – рід лукавий; він шукає знаку, але знаку йому не дасться»

Подібні знаки, про які говорить Ісус, ми часто шукаємо у своєму житті: ми завжди хочемо бачити ознаки стабільності, чути підтвердження своєї правоти та мати схвалення того, що ми робимо, від інших. У своїх стосунках з Богом ми також шукаємо, щоб Господь потверджував свою присутність якимись подіями чи знаками, що до певної міри потрібно і важливо, але це не може бути головне. Позаяк ми, люди, схильні робити ідола з того що ми пережили чи досвідчили. Через призму цього ми не раз собі уявляємо Бога.

Фундамент для нашого християнства – це віра. Віра, яка має бути в нас, незважаючи на жодні обставини нашого життя. Віра, яка не опирається на людях і на обставинах, на тому чи ми досвідчуємо Бога в молитві чи ні. Дуже часто саме ці трудні обставини шліфують чистоту нашої віри і показують нам, скільки тієї віри в нас насправді є!

---

Апостол

1Сол.2,20–3,8:  «Ви – наша слава й наша радість»

Сьогодні, варто задуматись, яку ж відвагу мав апостол, коли сказав ці відповідальні слова. Насправді, треба бути дуже певним якоїсь особи, щоб так ствердно називати її «славою та радістю». Чи ми в своєму житті могли б про когось це сказати? А  чи хтось міг би це сказати про нас?

Покликанням людини є являти Бога іншим, усьому світові, своїм життям вказувати на Бога, бути знаком для світу. Саме за це Господь віддав своє життя і зробив нас спроможними бути його знаком на землі, являти Його.

+Венедикт

Джерело:   Воїни Христа Царя

08.11.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

23-та Неділя 

Євангеліє

Лк.8,26–39:  «Побачивши Ісуса, закричав, припав йому до ніг і сказав голосом сильним: Що мені й тобі, Ісусе, сину Бога Всевишнього? Благаю тебе, не муч мене!»

Ми цілковито не бачимо з цього євангельського уривку, щоби Христос мучив цього чоловіка. Христос просто собі йшов, але позаяк Христос був Богом, а світло з темрявою не може співіснувати, то в присутності Бога злі духи себе так виявляють.

Тому для освячення, переміни нашої України, треба осіб святих, в яких перебуває Бог. Саме вони є тим, що перемінює суспільство, вони є тією закваскою, яка дає переміну суспільству. І бачимо, що святі завжди були основою життя та переміни суспільства. Отці Церкви кажуть, що коли ти перемінишся сам, то біля тебе тисячі переміняться. Це річ, на яку ми дуже мало звертаємо уваги, але насправді саме це найкраща євангелізація і катехизація. Коли змінюємося ми, то в геометричній прогресії відбуваються зміни навколо нас.

Святі, які жили колись, дотепер змінюють суспільство, долаючи історичні та географічні простори.

Найкраще, що ми можемо зробити для суспільства, це наблизитись до Бога! Змінюймо себе – це найкраще, що ми можемо зробити для зміни наших ближніх! Ставаймо ближчі до Господа, і тоді Він буде через нас змінювати все довкола!

---

Апостол

Еф.2,4–10:  «Мертвих нашими гріхами, оживив нас разом із Христом»

У різних життєвих ситуаціях зустрічаємось зі своєю слабістю, обмеженістю, безпомічністю, не знаходимо в собі сили, спроможності когось змінити, на щось вплинути, чуємо свою обмеженість. Це властиве кожній людині, що в трудних ситуаціях вона почувається обмеженою, слабкою, гріховною. І це – правда, що самі ми нічого не можемо, тільки в Бозі.

Важливо пам’ятати, яку силу ми отримали в особі Христа, що в Бозі все стає можливим. Бо Бог став людиною, щоб привести людину до божественного життя. Саме в Бозі, в Христі, для людини зникають будь-які обмеження. Однак маємо жити сакраментальним життям, щоб бути придатним інструментом, через який Бог зможе діяти.

+Венедикт

Джерело:   Воїни Христа Царя