Понеділок 24 тижня
Євангеліє
Лк.11,29–33: «Рід цей – рід лукавий; він шукає знаку, але знаку йому не дасться»
Подібні знаки, про які говорить Ісус, ми часто шукаємо у своєму
житті: ми завжди хочемо бачити ознаки стабільності, чути підтвердження
своєї правоти та мати схвалення того, що ми робимо, від інших. У своїх
стосунках з Богом ми також шукаємо, щоб Господь потверджував свою
присутність якимись подіями чи знаками, що до певної міри потрібно і
важливо, але це не може бути головне. Позаяк ми, люди, схильні робити
ідола з того що ми пережили чи досвідчили. Через призму цього ми не раз
собі уявляємо Бога.
Фундамент для нашого християнства – це віра. Віра, яка має бути в
нас, незважаючи на жодні обставини нашого життя. Віра, яка не опирається
на людях і на обставинах, на тому чи ми досвідчуємо Бога в молитві чи
ні. Дуже часто саме ці трудні обставини шліфують чистоту нашої віри і показують нам, скільки тієї віри в нас насправді є!
Апостол
1Сол.2,20–3,8: «Ви – наша слава й наша радість»
Сьогодні, варто задуматись, яку ж відвагу мав апостол, коли сказав ці
відповідальні слова. Насправді, треба бути дуже певним якоїсь особи,
щоб так ствердно називати її «славою та радістю». Чи ми в своєму житті
могли б про когось це сказати? А чи хтось міг би це сказати про нас?
Покликанням людини є являти Бога іншим, усьому світові, своїм життям
вказувати на Бога, бути знаком для світу. Саме за це Господь віддав своє
життя і зробив нас спроможними бути його знаком на землі, являти Його.
+Венедикт
Джерело: Воїни Христа Царя
Немає коментарів:
Дописати коментар