П'ятниця 24 тижня
Євангеліє
Лк.12,2–12: «Кожного, хто визнає Мене перед людьми, то Син Чоловічий визнає такого перед ангелами Божими»
Іноді коли більше починаємо пізнавати християнство, правди віри, в
нас з’являється роздвоєність: з одного боку, ми не хочемо позбуватися
того стилю життя, яким жили раніше, не прагнучи виявляти своє
християнство, з іншого – ми вже знаємо багато про Бога і відчуваємо цей
обов’язок, немовби заклик Христа визнавати свою віру перед людьми. І
слідувати за цим закликом не завжди просто, бо віру свою ми можемо
виявляти тільки тоді, коли нею почнемо жити.
Це так як з іноземною мовою, ми навчимося говорити нею тільки тоді,
коли її пізнаємо. А тією Божою мовою, мовою любові, прощення ми можемо
говорити лише тоді, коли будемо більше і глибше пізнавати Бога. Коли
ми будемо глибше з Богом, тоді зможемо невимушено давати свідчення того
Бога, Якого ми пізнали, Якого відкриваємо, свідчення цього Бога для
людей, яких зустрічаємо на своїй життєвій дорозі!
Апостол
1Сол.5,9–13,24–28: «Щоб ми, чи чуваємо, чи спимо, разом з Ним жили»
Наше свідоме життя відбувається вдень. Ми завжди провадимо якусь
діяльність: вчимося чи працюємо. Вночі ми відпочиваємо, ми стаємо немов
би несвідомі, коли засинаємо, а вранці знову народжуємось до нового дня,
щоб робити свідомі вчинки.
Апостол нам вказує, щоб ми, чи чуваємо вдень, чи спимо, завжди були
разом з Господом, жили Ним. Як це може бути? Насправді, це дуже просто.
Як в людському житті, ми здобуваємо певні знання, вивчаємо, до
прикладу, якусь мову, то навіть коли засинаємо, всі знання залишаються з
нами, бо прокидаємось вранці й знову їх використовуємо.
Якщо ми серед дня є з Господом, то і вночі Господь є з нами. Якщо ми
серед дня сповнюємо свій дух Богом, то і вночі наш дух здатний чувати і
відповідати на Божий заклик, бо Господь весь час перебуває з нами. Ми себе наповнюємо не на одну мить, але на усе наше життя, а коли воно закінчиться на землі, то перейде у вічність!
+Венедикт
Джерело: Воїни Христа Царя
Немає коментарів:
Дописати коментар