14.04.2012р. Б. / Пряма трансляція Воскресного богослужіння за участю блаженнішого Святослава

 

Онлайн-трансляція на веб-потралі Василіянського Чину Святого Йосафата

 

На прохання представників української діаспори з Росії та інших колишніх республік радянського союзу а також українців, які живуть у країнах Європейського Союзу і прагнуть чути та бачити Великодні богослужіння рідною їм мовою, усі матимуть таку змогу на Василіянському веб-порталі (osbm.info) за посиланням – трансляція. 

У храмі Святого Василія Великого у м. Києві (Вознесенський узвіз, 7), розпочнеться Святкова Літургія о 00.00 год. за участю блаженнішого Святослава. Главі УГКЦ співслужитимуть: Владика Богдан Дзюрах, Секретар Синоду Єпископів УГКЦ, Владика Йосиф Мілян, Єпископ-помічник Київської архиєпархії, та духовенство парафій УГКЦ м. Києва.

Повтор Воскресного Богослужіння – 10.00 год. та 12.00 год.


Джерело:  Мандрівники Христа Царя

14.04.2012р. Б. / Єдина програма в Україні, основана на християнських моральних принципах, розширяє свою географію

 

Сертифікатна програма з біоетики «На службі охорони життя» була розроблена у 2009 році деканом богословського факультету УКУ о. д-ром Ігором Бойком у співпраці з Комісією УГКЦ душпастирства охорони здоров’я в особі о.д-ра Андрія Логіна та п. Стефана Дмитришина. Вже третій рік поспіль програма успішно діє при Українському Католицькому Університеті (м. Львів), а її слухачі мають унікальну нагоду слухати лекції, аналогів яким в Україні не існує. Варта зазначити, що це єдина програма в Україні, яка основана на християнських моральних принципах.

 

З ініціативи Комісії УГКЦ у справах душпастирства охорони здоров’я відбулася робоча зустріч декана богословського факультету Українського Католицького Університету о. д-ра Ігора Бойка та о. д-ра Андрія Логіна, голови Комісії УГКЦ у справах душпастирства охорони здоров’я з ректором Тернопільського державного медичного університету імені І.Я.Горбачевського, проф. Леонідом Ковальчуком. Під час зустрічі було досягнуто домовленість про співпрацю у ділянці біоетики і запровадження в Тернополі Сертифікатної програми з біоетики «На службі охорони життя».

 

Учасники сертифікатної програми вивчатимуть основи християнської віри та моралі, духовний і біблійний виміри здоров’я та психологію здоров’я і хвороби. Разом з тим, учасники отримають ґрунтовні знання у галузі біоетики, починаючи від основ, вивчення основних біоетичних документів до аналізу та дослідження сучасних викликів.

 

Тож, відтепер, програма розширяє свою географію і буде діяти в Тернополі на базі медичного університету. Вже сьогодні можна докладно ознайомитись з переліком дисциплін та записатись для участі в програмі, завітавши на сайт медичного університету. http://www.tdmu.edu.te.ua/ukr/news/111.htm

Джерела: zdorovia.ugcc.org.ua

Мандрівники Христа Царя

13.04.2012р. Б. / Великоднє послання владики Степана Менька

 

 

Всесвітлішим і всечесним отцям, преподобним отцям, братам і сестрам у монашестві, дорогим братам і сестрам у Христі!

О Пасхо велика і найсвятіша, Христе! О Мудросте і Слово Боже й Сило! Подай нам з тобою справді участь брати у невечірнім дні Царства Твого.

(Дев’ята пісня Пасхальної Утрені)

Душа Ісуса у час смерті зійшла в підземне царство, і ад хотів ув’язнити її, але одразу відпустив. «Узяв людину, а на Бога натрапив. Узяв землю, а стрінув Небо. Взяв, що бачив, а впав через те, що не добачив. Де твоє, смерте, жало? Де твоя, аде, перемога? Воскрес Христос – і ти звалений. Воскрес Христос – і попадали демони. Воскрес Христос – радіють ангели. Воскрес Христос – і життя вільно пливе». Гарні слова потіхи для кожної християнської душі, яка прагне духовного корму і тужить за ним. Але не всі цього шукають. Багато людей є пригноблені ярмом щоденних труднощів, економічних негараздів і політичної нестабільності, тому не розуміють свого покликання до вічної радості. Є й такі, які не хочуть пізнавати Бога і Він заважає їм.

 

«Нечестивих, які відмовлялися пізнавати Тебе, Твоє сильне рамено карало, і на них спали небувалі дощі, градобій, зливи нестримні і пожер їх вогонь» (Муд. 17.16)

 

Дорогі брати і сестри! Пробудімось! Христос воскрес – радість вічна! Він кличе кожного з нас. Він воскрес для кожного з нас, щоб вивести з ярма гріху і ввести у Царство своє. Він помер з любові до нас і славно воскрес, і хоче, щоб ми воскресли у славі та обновленому тілі. Нової землі й нових Небес очікуємо. У невечірні дні Царства Божого, де не буде відліку часу і не буде розділення на день і ніч, і сам Агнець сидітиме на престолі слави своєї.

 

«Царство світу сталося царством Господа нашого і Христа його, і він царюватиме на віки вічні» (Од. 12.15).

 

«Почув я від престолу голос великий: Ось Божа оселя з людьми, і він поселиться з ними, і ті будуть його народом, і сам Бог буде з ними, їхній Бог; і обітре кожну сльозу з їхніх очей, і більше не буде смерті, ані скорботи, ані плачу, ані болю більше не буде, бо перше минулося» (Од. 21.3).

 

Пройдуть роки, і скільки їх ще нам відпустить Господь, щоб святкувати цей радісний і світлий празник Христового Воскресіння, не знаємо. Але стараймося у ці дні, якщо можемо, спільно, молитовно зібравшись у наших храмах, обтрусивши і обмивши в купелі покаяння наш гріховний бруд і нечистоту, світло стати на прославу Господа у день Воскресіння Його. Відчуваймо себе єдиною родиною у Христі. Молімось за всіх, а особливо за наших рідних і знайомих, за тих, які далекі від доріг праведності, щоб просвітив їх воскреслий Христос.

Христос Воскрес!
Воістину Воскрес!

Степан (Меньок)
Екзарх Донецько-Харківський
Дано 4 квітня 2012 р. Б. у Донецьку
при катедральному храмі Покрови Пресвятої Богородиці


Джерело: www.ugcc.dn.ua

13.04.2012р. Б. / Патріарх УГКЦ освятив антимінси і миро та здійснив Чин умивання ніг

 

У Великий четвер у соборі Воскресіння Христового у Києві Глава УГКЦ Блаженніший Святослав очолив Вечірню з Літургією Василія Великого, освятив антимінси і миро та здійснив Чин умивання ніг дванадцятьом священикам. 

 

«Сьогодні Церква святкує установлення тайни Євхаристії, але воднораз тайни Священства», – наголосив у проповіді Предстоятель Церкви і привітав владик, священиків, дияконів та семінаристів з цим великим днем. 

«Сьогодні вкотре Христос продемонстрував всій Церкві велич тої тайни Священства. Бо це священнослужіння – це виконання того служіння, яке виконав, виконує і буде виконувати до кінця світу через нас наш Божественний Учитель і Спаситель», – підкреслив Блаженніший Святослав. 

Коментуючи представникам медіа зміст цього дня, і передусім Чину умивання ніг, Блаженніший Святослав зазначив: «З одного боку, тут відкривається зміст священнослужіння…, а з іншого – Ісус Христос виявив природу всякого служіння – у Церкві, у державі – і показує, що кожне посадове становище, яке існує, наприклад, у церковному тілі – це влада, це служіння, що передбачає впокорення перед тим, кому ти служиш». 

На думку Глави УГКЦ, цей Христовий приклад, з одного боку, завжди буде нагадуванням кожному християнинові, що у Божественній Літургії Христос хоче нам послужити. А відтак Христос дає приклад всякій владі, кожному, хто є покликаний спільно послужити благу народу, як повинен він виконувати свої завдання і своє служіння. 

За матеріалами: Департамент інформації УГКЦ 

Джерело:  КРЕДО 

12.04.2012р. Б. / Послання Блаженнішого Святослава до священнослужителів УГКЦ на Страсний четвер

 

Послання Блаженнішого Святослава
до священнослужителів Української Греко-Католицької Церкви
на Страсний четвер

Всесвітлішим, високопреподобним,
преподобним та всечеснішим
священнослужителям
Української Греко-Католицької Церкви

Дорогі у Христі брати в Христовому священстві!

З Божої благодаті наближаємося до великого празника Пасхи Господньої. Пасхальний шлях нашого Спасителя є дорогою від смерті до воскресіння. Основний момент цього шляху настав тоді, коли Господь наш Ісус Христос «дав себе як викуп за всіх» (1. Тим. 2, 6). У цій пасхальній жертві Син Божий відкрив нам можливість участі в житті Триєдиного Бога: зробив вічне життя доступним кожній людині, яка його прагне. А на Тайні вечері Ісус Христос вчинив своїх учнів причасниками Його Тіла і Крові – центрального таїнства життя Церкви, в якому реально здійснюється ця пасхальна участь у Божому житті. Однак для того щоб це Причастя було доступним не лише для вузького кола вибраних, а стало відкритим для всіх людей, наш Спаситель зробив цих поодиноких і вибраних учнів учасниками свого Божественного священства. Христове священство має своє джерело не в людині, а в божественній Особі та служінні самого Сина Божого. Воно кардинально відрізняється як від старозавітного левітського, так і від будь-якого іншого культового служіння, що його може здійснити людина. Силою святого таїнства, отриманого з рук святителя, ви стали учасниками цього Христового священства.

 

Святкуючи цього року цей великий День установлення святого таїнства Христового священства, яке ви дістали через дар Рукопокладення, роздумаймо разом над тим нашим спільним завданням: зробити усіх людей причасниками вічного життя.

 

На Тайній вечері Христос каже до своїх апостолів: «Я відходжу і до вас повернуся… я до Отця йду» (Ів. 14, 28). Господь, з одного боку, відходить, розпочинаючи свій пасхальний путь, і відкриває нам дорогу до Отця. Однак, з іншого – Спаситель у таїнстві Євхаристії приходить до своїх учнів, а навіть більше – входить у життя своїх апостолів та встановлює свій новий спосіб присутності у Церкві: «Отож я з вами по всі дні аж до кінця світу» (Мт. 28, 20)! Тайна вечеря, як перше євхаристійне Богослужіння, є для нас сьогодні таїнством Його присутності між нами. «Я не полишу вас сиротами; я прийду до вас» (Ів. 14, 18), – каже Господь. Прощаючись із учнями напередодні своїх страждань і смерті, тої миті, коли всі Його покинуть, коли сповняться слова «ударю пастиря і розбіжаться вівці стада» (Мт. 26, 31), сам Пастир цього стада не покинув. Він був, є і буде навіть з тими, що будуть розп’яті, зневажені, що переходитимуть через страждання і смерть. Він був, є і буде навіть з тими, які відкинули Його, вбили і розп’яли. Ось чому апостол Павло нагадує нам: «Христос учора й сьогодні той самий навіки» (Євр. 13, 8).

 

Споглядаючи сьогодні нашого Спасителя на Тайній вечері, ми можемо відкрити важливу рису того священства, причасниками якого ми стали: бути Христовим священиком – означає бути з людьми! Священик покликаний бути світлим промінням вічності в тимчасовому, живою іконою присутності Спасителя серед Божого люду, тої присутності, яка впродовж усієї історії Церкви була джерелом сили та непереможності віруючого українського народу. Митрополит Андрей, ставлячи своїм священикам за приклад служіння отця Маркіяна Шашкевича, підкреслював, що змістом його діяльності було «йти в народ». «Зворот Маркіяна до народу став для Галицької Русі, а передовсім для нашого духовенства, могучим голосом, на який ще й сьогодні дрож зворушення переходить в тілі: в Народ!» (Промова Митрополита Андрея на могилі о. М. Шашкевича 5 листопада 1911року // Пастирські листи. – Т. І. – С. 784).

 

Блаженний священномученик Омелян Ковч, якого наша Церква три роки тому проголосила покровителем духовенства, прагнув бути серед людей навіть у таборі смерті. Саме там, за його словами, він бачив небо. Для тисяч в’язнів, приречених на смерть, він був світлим знаком Життя – живої присутності нашого Спасителя там, де, здавалося б, саме пекло прийняло свій жахливий видимий образ на землі. Священик може виконати свою місію тільки за умови, що буде разом зі своїм народом завжди і всюди. Лише тоді він матиме можливість живити вірних своєю проповіддю Божого Слова, освітлюючи ним конкретні життєві обставин життя сучасної людини та наближаючи її до Святих Таїнств. Щоразу, коли ворог намагався забрати у нашого народу доступ до Джерела життя, хотів знищити його самобутність та позбавити гідності – він найперше намагався усунути з-посеред нього Христового священика, посіяти до останнього підозру та недовіру, вкрасти свідомість Божої присутності серед нашого люду.

 

Присутність нашого Спасителя у Його Церкві є живою і діяльною. Про такий вид своєї опіки над нами каже сам Христос словами: «Я – Добрий пастир і знаю своїх, а мої мене знають» (Iв. 10, 14).  «Знати своїх» тут означає поділяти з ними всі моменти їхнього життя, бути поруч з ними і супроводити їх життєвою дорогою. Саме пасхальний шлях зішестя в ад Ісуса Христа показує нам істину, що Він зазнав, а отже, пізнав досвідом власної людської природи все те, що пережили овечки Його стада. Він уподібнився до нас у всьому, окрім гріха. «Він мусів бути в усьому подібний до братів, щоб стати милосердним та вірним архиєреєм у справах Божих на спокутування гріхів народу» (Євр. 2, 17).

 

Знати своїх – це необхідна умова місії доброго пастиря. Якщо священик не знає своїх вірних, протиставляється їм чи достатком, чи гідністю власного сану, чи своєю «вченістю», то сумнівно, що він може бути, як пастир, справді добрим. Сучасна культура витворює нові способи відокремлення духовенства від наших вірних, щоб на хвилі агресивного зісвітчення викрасти з наших спільнот живу і діяльну присутність Доброго пастиря, віддалили їх від Бога. Ревний душпастир, наближаючись до людей, наближає їх до Христа, розділяє з ними радість і смуток, тягарі та перемоги. Його добровільна матеріальна скромність завжди буде ознакою духовного багатства та життя відповідно до високого покликання. Добрий духовний отець покутує за гріхи своїх духовний дітей та невпинно молиться за них, доповнюючи жертвою власного життя те, чого бракує його вірним. Лише так він може знати їх, а вони знатимуть його.

 

Дорогі отці, мої співбрати у Христовому священстві! У день встановлення цього великого Таїнства прагну всіх вас щиро привітати, поєднатися з вами в молитві та принаймні через це слово бути разом із вами. Щиро дякую вам за ревне служіння, яке ми спільно сповняємо, відкриваючи повіреному нам Божому людові двері вічного життя в нашому сьогоденні. Особливо пам’ятаю сьогодні про вас, що справді знаєте життя тих людей, спасіння яких Господь повірив вашій пастирській опіці. Хочу згадати як приклад тих священиків, котрі «пішли в народ», знають своїх овечок та дають за них своє життя, бо розділяють з ними всю глибину теперішніх соціальних та економічних негараздів. Тепер наші люди, можливо як ніколи перед тим, потребують вашої присутності, несеного вами Божого Слова та світла християнської надії. Нехай всемилостивий Господь дарує вам благодать чистого і бездоганного священичого служіння та силою Святого Духа допоможе жити відповідно до вашої високої гідності.

Благословення Господнє на вас!

† СВЯТОСЛАВ

Дано в Києві,
при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,
дня 29 березня 2012 року Божого


Джерела: ugcc.org.ua

Мандрівники Христа Царя

12.04.2012р. Б. / Як правильно святкувати Великдень (частина перша)

 

Великий Четвер фактично розпочинає найближче духовне приготування до святкування Великодня – Світлого Празника Христового Воскресіння. За древнім християнським Переданням саме у цей день відбулася Тайна Вечеря, на якій Ісус Христос встановив Таїнство Пресвятої Євхаристії і Таїнство Священства.

 

Першу Службу Божу в історії людства відправив сам Христос у четвер ввечері у часі Його Пасхальної Вечері з учнями. Того дня розпочалось принесення Безкровної Христової Жертви за Спасіння всього світу. Тому Великий Четвер нічим не поступається у своєму значінні іншим великим святам християнської Церкви.

 

Великий Четвер – це велике свято, коли складаємо Богу подяку за Пресвяту Євхаристію, за Таїнство Священства. Тому цілком нормально і природно для католика було би у цей день бути присутнім на Літургії.

 

Вартує цього дня уникати тяжкої роботи, а більше звернути увагу на читання Святого Письма, на молитву і роздуми над Таїнством спасіння.

 

Гарно також є, коли у цей день миряни вітають своїх священників та єпископів. Адже тоді Сам Христос установив священство Свого Нового і Вічного Завіту. Що вартує християнська громада, позбавлена своїх законних пастирів? Хто би уділяв Святі Таїнства – хрестив, вінчав, сповідав? Без священства та законної єрархії, яка зберігає апостольське передання, яка дбає про чистоту віри, Христова Церква дуже скоро стала би подібною до протестантських сект, які дробляться до безконечно малих груп і постійно поборюються між собою. Христове священство є запорукою не лише церковної єдності, але й нашого спасіння. Старшому поколінню варто пригадати собі важкі часи Підпілля і розповідати про ці часи молодшому поколінню, яке не жило в цей геройський для нашої Церкви час.

 

Старий і, можливо, не зовсім правильний звичай нашої Церкви – відправа у Великий Четвер на вечір Утрені Христових страстей. Звісно, було б логічніше, колиб її відправляти в час, в який вона передбачена – у Велику П’ятницю зранку. Але це не заважає нам бути учасниками Богослужіння, в часі якого читають частини Євангелій, що звіщають нам про Муку та Смерть Христову. Тому навіть для пересічного християнина взяти участь в Утрені страстей є від великої користі.

 

Усе це є вже вступом до Великої П’ятниці – дня, коли християнська громада пригадує Христові Страсті, Його терпіння за спасіння світу і кожного з нас. Хто бачив фільм Мела Гібсона «Страсті Христові», той без великих труднощів собі може уявити те Терпіння, ту Муку, яка була цінною нашого спасіння. Хіба пригадавши собі ціну нашого Відкуплення можна взагалі задаватися питанням: «Чи можна працювати в цей день»?!

 

У цей день варто дотримуватися строго посту: не вживати продуктів тваринного походження, але не тільки це – адже можна купити велику кількість дорогих фруктів чи овочів і обжертися. Ні. Піст Великої П’ятниці – це наше символічне спів терпіння з Христом, вираз нашого смутку за наші гріхи і гріхи цілого світу. Тому їжа повинна бути якнайскромніша, якнайбідніша і, звісно, у невеликій кількості. Звільнені від цього тільки тяжко хворі, старі, малі діти та вагітні.

 

Приступаючи до Плащаниці необхідно дотримуватися скромності й порядку. Не варто пхатися, старатися приступити найскоріше. Не маєш часу, прийди вже після відправи. У тишині відай честь Тому, хто своє життя віддав за твоє спасіння. Вберися скромно, ти не йдеш на виставку моди. Жінки нехай уважають на пристойність. Бо, направду, немає більшого глуму, коли дівчата чи жінки у коротесеньких спідницях, чи то «набедрених» пов’язках починають бити поклони. Встид і ганьба перетворювати Велику П’ятницю на виставку моди чи й навіть гірше від того – виставку власного оголеного тіла чи майтків.

 

Субота – день активнішого приготування до самого Великодня. Не слід за домашніми клопотами забути взяти участь у Святій Літургії, щоб краще підготуватися до святкування Світлого Празника Христового Воскресіння.

Далі буде…
 
о.Орест-Дмитро Вільчинський


Джерело:  Мандрівники Христа Царя

11.04.2012р. Б. / ХРИСТИЯНСТВО І ПОСЛУХ ВЛАДІ

Християнство неодноразово зазнавало хибних інтерпретацій у зв’язку з поверхневим тлумаченням слів Святого Письма. Чого лишень варті слова про підставляння другої щоки, з котрих деякі “горе-екзегети” роблять висновки про ультрапацифістський і, по суті, мазохістський характер Віри Христової... (При цьому в число “горе-екзегетів” входять як критики християнства, так і горе-християни, котрі готові екскомунікувати всіх, хто поняття “меч Христовий” розуміє не лише в переносному, але і в прямому значенні). 

Так само, як у випадку з пацифізмом, ми можемо наштовхнутись на небезпеку поверхневого, вирваного з контексту трактування інших моментів Святого Письма. Зокрема може викликати нерозуміння початок 13-ї глави Послання св. ап. Павла до римлян: “Кожна людина нехай кориться владі вищій: нема бо влади, що не була б від Бога; і ті, існуючі влади, установлені Богом. Тим то, хто противиться владі, противиться Божому велінню, а ті, що противляться, самі на себе суд стягують. Начальники бо страшні не тим, що добро, а тим, що зло чинять. Хочеш не боятися влади? Чини добро, і будеш мати похвалу від неї; вона бо – слуга Божий, тобі на добро. А як ти чиниш зло, то бійся, бо не дарма меч носить; вона – Божий слуга, що відомщає і карає того, хто чинить зло” (Рим. 13, 1-4). 

Відштовхуючись від поверхневого трактування, ми можемо говорити, що християнство зобов’язує кожного свого адепта безоглядно підкорятись будь-якій владі. Однак чи дійсно це так? 

Насамперед зазничимо, що йдеться не про пасивний послух владі, не про схиляння раба перед деспотом чи його сатрапом, а про послуг “ради сумління” (Рим. 13, 5). Очевидно, апостол говорить про імманентний Божому закону принцип гармонізації суспільного життя, не можливого без існування владних структур; послух має слугувати суспільному благу – “дбайте перед усіма людьми про добро” (Рим. 12, 17) – але аж ніяк не злу. Апостол Петро підтверджує цю думку: християни мають коритися правителям, “посланим на кару лиходіям і похвалу доброчинцям. Така бо воля Божа, щоб ви, добро творивши, змусили мовчати неуцтво безглуздих” (1 Пт. 2, 14). При цьому він дає інструкцію оптимального використання суспільної свободи, котра є далекою і від хиб деспотизму, і від надуживань лібералізму чи анархізму (тобто від нівеляції особистої свободи з одного боку і від зловживання нею – з іншої): “Поводьтеся як вільні, та не як ті, що з волі роблять покривало злоби, але як слуги Божі” (1 Пт. 2, 16). 

Те, що покора владі не може бути абсолютною і безоглядною, показує Сам Христос. У виразно різких формах Він таврує фарисеїв – тодішню еліту юдейського суспільства. Він говорить про них як про “лукаве поріддя і перелюбне” (Мт. 12, 39), “сліпих провадирів”, “нерозумних й сліпих” (Мт. 23, 16-17), “лицемірів, що схожі на гроби побілені, які зверху гарними здаються, а всередині повні кісток мертвих і всякої нечистоти” (Мт. 23, 27), “зміїв, гадюче поріддя” (Мт. 23, 33). Коли заарештований Христос стоїть перед Каяфою та іншими фарисеями, то поводить себе мужньо і, значною мірою, зухвало (Мт. 26, 57-64). 

Повчаючи учнів, Ісус критикує деспотичну владу: “Ви знаєте, що ті, яких вважають князями народів, верховодять ними, а їхні вельможі утискають їх. Не так воно хай буде між вами” (Мк. 10, 42-43). Тому Церква засуджує абсолютизацію влади, особливо, якщо та перетворюється на своєрідного ідола. В Компендіумі соціальної доктрини Церкви читаємо: “Коли людська влада виходить за межі, визначені Богом, то перетворюється на ідола і вимагає цілковитого підкорення. Вона стає апокаліптичним Звіром, образом імперської влади переслідувань, що напилася “від крови святих і від крови свідків Ісуса” (Од. 17, 6). 

Звірові служить “лжепророк” (Од. 19, 20), який оманливими чудесами спонукає людей поклонятися Звірові. Це бачення – пророчий знак пастки, якою послуговується Сатана, щоб керувати людьми, закрадаючись у їхній дух шляхом обману. Але Христос – Агнець-Переможець, Який упродовж людської історії долає будь-яку владу, що прагне абсолютизації” (КСДЦ, 382). 

Якщо б слова 13-ї глави Послання до римлян виключали можливість будь-якого опору, то цілком очевидно, що історія Церкви не знала б феномену мучеництва. Адже сповідування релігії, котра не визнається і навіть забороняється державою, а також невиконання офіційних державних культів по суті є виразним проявом непокори та опору. 

Феномен християнського мучеництва полягає в добровільному сопричасті вірних із жертвою Христа. В Нагірній проповіді Ісус говорить: “Блаженні будете, коли вас ненавидітимуть люди, коли вас вилучать, коли ганьбитимуть вас та коли викинуть, як безчесне, ваше ім’я Сина Чоловічого ради. Радійте того дня і веселіться, бо ваша нагорода велика в небі. Так само бо поводилися з пророками батьки їхні” (Лк. 6, 22-23). В дусі цих слів варто розуміти і заклик апостола Петра не повставати проти суспільних порядків: “Слуги, з глибокою пошаною коріться панам вашим, і то не тільки добрим та лагідним, але й прикрим. Бо то благодать, коли хтось свідомо, заради Бога, терпить злидні, страждаючи несправедливо” (1 Пт. 2, 18-19). Саме у тому випадку, коли християнин оцінює свої страждання як власний хрест (тяжкість якого лежить на ньому самому, а не на ближніх, за благо котрих він має дбати), він може “пасивно” їх сприймати. 

Христос дає Своїм послідовникам підбадьорюючу пораду, котру може використовувати і той, хто смиренно приймає мученицький вінець, і той, хто вирішує боротися зі злом й покласти життя за друзів своїх: “Кажу вам, Моїм друзям: Не бійтесь тих, що убивають тіло, а потім більше нічого заподіяти не можуть” (Лк. 12, 4).

Ігор ЗАГРЕБЕЛЬНИЙ

Джерело:  БАНДЕРІВЕЦЬ

10.04.2012р. Б. / Великоднє послання Блаженнішого Святослава

 

Великоднє послання Блаженнішого Святослава

Високопреосвященним і Преосвященним Владикам,
всесвітлішим, всечеснішим і преподобним отцям,
преподобним ченцям і черницям, дорогим у Христі мирянам
Української Греко-Католицької Церкви

Христос воскрес!

«Небеса достойно нехай веселяться, земля ж нехай радіє,
нехай же святкує увесь видимий світ і невидимий,
Христос бо воскрес – радість вічна!»

Воскресна Утреня, Канон Пасхи

 

У цей урочистий день Воскресіння Христового Його Церква, сповнена небесним світлом, оспівує Господа, який переможно виходить із запечатаного гробу. «Світло світить у темряві, і не пойняла його темрява», – проголошує у цю пасхальну ніч євангелист Іван (Ів. 1, 5). Як темрява не може зупинити чи обмежити світла, так само смерть і гріб не змогли втримати Джерело життя – нашого Спасителя, який наповняє сьогодні Всесвіт своїм світлом і своєю благодаттю.

 

«Небеса достойно нехай веселяться, земля ж нехай радіє!»

 

Сьогодні радість і веселість об’єднує небо і землю в єдину пасхальну Літургію, в якій звучать і наші великодні піснеспіви. У своєму воскресінні Спаситель, який перемагає смерть, повертає єдність душі й тіла людській істоті, а разом із цим збирає воєдино все видиме і невидиме створіння, що було відчужене між собою через гріх людини. Гріх є найбільшим нещастям людини, бо позбавляє її приязні з Богом, вносить поділ і розбрат у суспільство, завдає страждань всьому створеному. Про це свідчить святий Павло, коли в Посланні до римлян каже: «Очікуючи визволення від рабства тління, на свободу слави дітей Божих… усе створіння понині стогне і разом страждає у тяжких муках» (пор. Рим. 8, 21–22). Воскреслий Христос сьогодні приносить дітям Божим довгоочікувану свободу, а разом з ними єднає в одне ціле весь Усесвіт. Ось чому цього дня небеса та земля разом достойно радіють і веселяться! Своїм переможним виходом із гробу Господь усуває всі перепони до єдності Всесвіту зі своїм Творцем. Виходячи з Аду, він ламає ворота смерті – те, що відділяло людину від Джерела життя, її Творця, і сповнює її безсмертям.

 

Сьогодні з нами «нехай же святкує увесь видимий світ і невидимий»!

 

Змістом і глибинною основою пасхальних святкувань є спільне переживання єдності всього світу в Христі. У цьогорічному святкуванні Пасхи Господньої ми, вірні Української Греко-Католицької Церкви, покликані ще і ще раз відкрити для себе воскреслого Христа як непорушного каменя єдності нашого народу. Святкуючи сьогодні перемогу нашого Спасителя над смертю, зруйнуймо світлом Його воскресіння всі поділи і ворожнечі, видимі й невидимі, які розбивають наше суспільство в його громадському та церковному житті. Божественний Спаситель попереджає нас: «Кожне царство, розділене в собі, запустіє» (Мт. 12, 25). Воскреслий Христос у своєму тілі подолав протистояння, незгоди і суперечності, які загрожують людині, окремим народам і всьому людству. Він і нашому українському народові прагне принести мир і поєднання. Однак ми мусимо відкрити свої руки, щоб прийняти цей дар із рук воскреслого Спасителя. Відкрити руки означає: позбутися власних амбіцій, самолюбства, користолюбства; поставити добро народу понад власні інтереси чи інтереси політичних партій; бути готовим вийти назустріч ближньому там, де йдеться про загальне благо. Осяяна світлом Христового воскресіння віруюча людина не може дивитися на іншу людину через призму ненависті чи помсти, вона готова пробачити навіть ворогові і примиритися з ним. Хто не здатний до прощення, той не зрозумів того великого послання, яке приносить нам Спаситель із гробу – послання єдності та миру. Увесь видимий і невидимий світ сьогодні навчає нас, що неможливо пережити всю повноту великодньої радості, живучи в полоні власної відокремленості: особистої, національної чи навіть політичної. Вповні святкувати Пасху Господню та відчути всеохопну радість зустрічі з Воскреслим ми можемо лише разом, зруйнувавши силою Спасителя все, що нас роз’єднує. Про це пише апостол Павло: «Він – наш мир, він, що зробив із двох одне, зруйнувавши стіну, яка було перегородою, тобто ворожнечу, своїм тілом… щоб із двох зробити в собі одну нову людину, вчинивши мир між нами» (Еф. 2, 14 – 15). Наше пасхальне побажання – щоб як у єдності й мирі Христовому святкує сьогодні все видиме й невидиме, так само щоб у мирі та єдності скріпився сьогодні благодаттю та життям Воскреслого весь український світ!

 

«Христос бо воскрес – радість вічна!»

 

Цьогорічний Великдень ми переживаємо, вдивляючись у невмирущу постать слуги Божого Патріарха Йосифа (Сліпого). Він, як незламний етнарх – батько нашого народу, не пішов на компроміс із злом і тому об’єднав у своїй постаті різні середовища українського світу: в’язнів сталінських концтаборів, вірних переслідуваної «мовчазної» Церкви та всіх українців «у розсіянні сущих», які, за дивним Божим промислом, принесли нашу Церкву в різні континенти Земної кулі. Його визволення із ув’язнення близько півстоліття тому, подібно до переможного виходу воскреслого Христа із гробової темниці, промінням пасхальної радості освітило, пробудило і зібрало воєдино весь український світ. У його особі ми сьогодні бачимо, що жодні людські перепони та військові кордони не здатні стримати всеохопну та об’єднавчу могутність вічної радості Христа, якою живе і зростає Його воскресла Церква.

 

Дорогі у Христі! У цей світлий празник Воскресіння Христового хочу завітати із пасхальним привітом до оселі кожного з вас. Нехай слова найдавнішої апостольської проповіді «Христос воскрес!» залунають сьогодні всюди, де б’ється українське серце, та покличуть його до радості та єдності із своїм братом і сестрою. Поділімося нині свяченим з усіма, хто потребує, та донесімо цю радість до кожного, хто сумує. Нехай світло Христа, який переможно виходить із гробу, просвітить кожного з нас, дасть силу та впевненість, зміцнить у вірі, надії, любові та дарує свій мир.

Христос воскрес!

+ СВЯТОСЛАВ

Дано в Києві,
при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,
в день Благовіщення Пресвятої Богородиці, 7 квітня 2012 року Божого


Джерела: www.ugcc.org.ua

Мандрівники Христа Царя

10.04.2012р. Б. / Через досвід Пасхи Свого Сина Пречиста Діва Марія стала Матір’ю Церкви

 

«Понеділок після Пасхи в багатьох країнах є вихідним днем, в який робляться прогулянки на природу, їздиться відвідати дальших родичів, щоб зібратися в родинному колі. Але я бажав би, щоб в думках та серцях християн завжди перебувала причина цього вихідного, тобто Воскресіння Ісуса – вирішальне таїнство нашого спасіння», – на це звернув увагу Папа Бенедикт XVI перед проказуванням Богородичної молитви «Царице Неба» у понеділок, 9 квітня 2012 р. Зустріч Святішого Отця з вірними відбулася на внутрішньому подвір’ї Папської резиденції у Кастель Ґандольфо, куди Римський Архиєрей від’їхав на тижневий відпочинок після великодніх богослужень у Ватикані.

 

Бенедикт XVI заохотив перечитувати в ці дні Євангельські розповіді про Христове Воскресіння, зазначаючи, що ця подія, як така, не описана, вона залишається таїнственною. Розповіді стосуються подій наступного після суботи ранку, зокрема, йдеться про жінок, які прийшли намастити Ісусове тіло, але знайшли порожній гріб, отримали благовість про Його воскресіння від ангела, а згодом зустріли Учителя. «В усіх Євангеліях, – додав Папа, – жінкам присвячено багато місця у розповідях про з’явлення воскреслого Ісуса, як, зрештою, й у розповідях про Ісусові страсті та смерть». Святіший Отець зауважив, що в тогочасному Ізраїлі свідчення жінки не мало офіційної цінності, натомість з Ісусом вони мали досвід особливого зв’язку, і це стосується кожної епохи, а не лише початків Церкви.

 

Прикладом цих взаємин з Ісусом та Його Пасхальним таїнством Римський Архиєрей назвав Його Пречисту Матір. «Якраз через перемінюючий досвід Пасхи Свого Сина Пречиста Діва Марія стала також Матір’ю Церкви, тобто, кожного віруючого та цілої спільноти, – сказав на завершення Бенедикт XVI. – До Неї тепер звертаємося, призиваючи Її як Царицю Неба, тобто, молитвою, яка згідно з традицією заміняє молитву “Ангел Господній” протягом всього пасхального періоду. Нехай же Марія випросить для нас ласку досвідчувати живу присутність Воскреслого Господа, джерела надії та миру».

Джерела: Радіо Ватикан

Мандрівники Христа Царя

09.04.2012р. Б. / Зустріч донецької молоді з владикою Степаном у День молоді

 

У Квітну неділю, коли щороку в УГКЦ відзначається День молоді, у Молодіжному центрі м. Донецька при парохії Зіслання Святого Духа відбулася зустріч молоді з владикою Степаном (Меньок), екзархом Донецько-Харківським УГКЦ.

 

На початку відбулася святкова Архиєрейська Літургія у парохіяльній каплиці. Знаковим є факт, що це була остання Свята Літургія у цій каплиці, оскільки вже зі Страсного тижня молодь і уся громада молитиметься у новій значно більшій каплиці, яка розміститься на першому поверсі Молодіжного центру і діятиме до завершення будівництва храму поряд із центром.

 

Під час Літургії було зачитано Послання Блаженнішого Святослава до молоді, а опісля освячення вербових галузок відбулося спілкування молоді з владикою Степаном у актовому залі Молодіжного центру. Зустріч розпочалася зі слова владики до молоді та привітальної промови о. Ростислава Муховського, голови Молодіжної комісії Донецько-Харківського екзархату, продовжилася театралізованим виступом молодіжної спільноти «Світло Святого Миколая» з парафії Святого Миколая, а опісля з привітаннями і діленням про особисту молитву виступили гості з католицької харизматичної спільноти з м. Чорткова, що на Тернопільщини, а насамкінець усі особисто отримали архиєрейське благословення.

 

Владика Степан у своєму слові висловив сподівання, що молодь від цього часу щороку чисельно зустрічатиметься у День молоді, тобто Квітну неділю, підносячи до Господа свої молитви на Літургії, спілкуючись один з одним на зустрічах після спільної молитви, відзначати День молоді, засвідчуючи свою віру у Христа.

 

Молодь і парафіяни щиро вдячні Господу Богу за ласки, отриманні через присутність і молитву молоді та через архиєрейське благословення владики Степана.

Джерело: www.ugcc.dn.ua

09.04.2012р. Б. / Страсний тиждень

 

Страсним тижнем називається останній тиждень перед Пасхою. Таку назву цей тиждень має тому, що він присвячений споминам про останні дні земного життя Спасителя: Його страждання, хресну смерть і погребіння. Всі дні Страсного тижня називаються "Великими" - Великий Понеділок, Великий Вівторок і т.д, також уживається епітет "Страсний". Через особливе значення і велич духовних спогадів та богослужінь Страсний тиждень не включений у богослужбове коло Великого посту, а стоїть окремо, як перехід від Святої Чотиридесятниці до Світлого Христового Воскресіння. Страсний тиждень особливий тим, що є найсуворішим.  Християни розважають над страстями Ісуса Христа і готуються до зустрічі з Ним. У богослужіннях, які правляться у ці дні в церквах, акцент робиться на муках і терпінні Спасителя.

 

Щоб краще зрозуміти усю глибину Страсного тижня, розглянемо його по днях.

 

У Великий понеділок Церква згадує старозавітного патріарха Йосипа, якого заздрісні брати продали в Єгипет, сказавши батькові, що його розірвали звірі. Поміркований Йосип розглядається як прообраз зрадженого Христа. Також прообразне значення життя Йосифа можемо бачити в тому, що він був відданий братами на смерть, але Бог зробив так, що Йосиф в час голоду врятував свого батька і братів від смерті. Також і Господь Ісус Христос був відданий людьми на смерть, але завдяки Його воскресінню ми звільняємося від рабства гріха та смерті. Крім того, в цей день згадується безплідна смоківниця, якій Господь наказав засохнути. Безплідна смоківниця є символом лицемірних фарисеїв та всіх, в кому, незважаючи на зовнішню побожність, Господь не знаходить правдивих плодів віри й благочестя, а тільки лицемірну тінь закону. До безплідної, засохлої смоківниці буває подібна і всяка душа людська, якщо вона не приносить духовних плодів – істинного покаяння, віри, молитви й добрих діл.

 

У Великий вівторок згадується викриття Господом книжників і фарисеїв, Його розмови і притчі, сказані в цей день в Єрусалимському храмі: про податок кесарю, про воскресіння мертвих, про Страшний суд і кінець світу, притчі про десять дів і таланти. В притчах зображується неочікуване пришестя Господа (про десять дів) і праведність суду Божого (про таланти).

 

У Велику середу - день віддання Ісуса на страждання і смерть. У цей день згадується євангельська подія: коли рада первосвящеників і книжників вже вирішила взяти Христа і вбити Його, в селищі Витанія у домі Симона прокаженого, де зупинився в ніч на середу Ісус, одна "грішниця" вилила дорогоцінне миро на Його голову. Тут же в душі Юди народився намір видати беззаконній раді Вчителя. Тому в богослужіннях середи прославляється "грішниця" і засуджується зрада Юди. Особливості богослужіння перших трьох днів Страсного тижня такі: на утреній, після шестипсалмія та "Алилуя", співається тропар: "Ось жених гряде опівночі...", а після канону співається пісня: "Чертог Твій бачу, Спасе мій...". Всі три дні служиться літургія Напередосвячених Дарів, з читанням Євангелія.

 

Особливо зворушливі споминами, молитвами і піснеспівами останні три дні Страсного тижня.

У Страсний четвер в богослужіннях згадуються чотири важливі події з життя Спасителя: Тайна вечеря, на якій Господь встановив новозавітнє Таїнство Святої Євхаристії – Причастя Його Тіла і Крові; вмивання ніг ученикам на знак глибокого смирення і любові до них, а також як повчання всім християнам не шукати влади один над одним, а слугувати один одному; молитва в саду Гетсиманському; зраду Христа Юдою. В цей день під час Літургії буває багато причасників, а також за традицією приготовляються Святі Дари для зберігання – на випадок потреби причастити хворих. На утрені після шестипсалмія та "Алилуя" співається тропар: "Коли славні ученики умиванням ніг на вечері просвіщалися...". Ввечері Страсного четверга у храмах відбувається богослужіння, під час якого читаються 12 уривків з Євангелія про Страсті Христові. Страсний четвер також називають «Чистим», бо з цього дня починаються особливі приготування до святкування Пасхи – віруючі очищають житло від бруду, а також починають пекти паски та фарбувати великодні крашанки.

 

У Велику п’ятницю Церква згадує неправедне осудження Синедріоном і Пилатом Господа Ісуса Христа, Його страждання, розп’яття на хресті, смерть і погребення, зшестя в ад для сповіщення там перемоги над смертю і визволення душ, які з вірою чекали Його пришестя, а також введення розбійника в Рай. В цей день, який є особливо суворим постовим днем року, віруючі намагаються зовсім не споживати їжі. Літургія цього дня не звершується. Після полудня у храмах урочисто виносять для поклоніння Плащаницю. На утреній (яка служиться ввечері у Великий четвер) посеред храму читаються дванадцять Євангельських читань, вибраних з усіх чотирьох Євангелій, де розповідається про страждання Спасителя, починаючи з останньої бесіди Його з учениками на Тайній вечері і закінчуючи похованням Його у саду Йосифа Ариматейського і приставленням воїнської сторожі до Його гробу. Під час читання Євангелія віруючі стоять із запаленими свічками, показуючи цим, з одного боку, що слава і велич не покинули Господа і під час Його страждань, а з іншого боку - гарячу любов до свого Спасителя. У Велику п'ятницю літургії не буває, бо в цей день Сам Господь приніс Себе у жертву, а чиняться Царські часи. Вечірня відправляється на спомин про зняття з хреста тіла Христового і Його поховання. На вечірні, при співанні тропаря "Благообразний Йосиф, з древа знявши пречисте Тіло Твоє...", священнослужителі піднімають Плащаницю з престолу, немов з Голгофи, і виносять її з вівтаря на середину храму. Плащаниця кладеться на особливо приготованому столі. Потім священнослужителі й усі віруючі поклоняються св. Плащаниці і цілують рани зображеного на ній Господа - Його пробиті ребра, руки і ноги.

 

Богослужіння Великої суботи присвячено спомину про перебування Ісуса Христа "у гробі тілом, у пеклі душею, як Бог, у раю ж з розбійником, і на Престолі був Ти, Христе, з Отцем і Духом, все наповняючи, Неописанний", і, нарешті, про воскресіння Спасителя з гробу.

 

Задумаймось над значенням Страсного тижня, щоб гідно приготуватися до Христового Воскресіння!

Джерела: sde.org.ua

Мандрівники Христа Царя

08.04.2012р. Б. / 8 квітня 2012 року - Неділя Квітна. Вхід Господній у Єрусалим

Вхід Господній у Єрусалим

Коротка історія

Празник торжественного в'їзду Ісуса Христа до Єрусалима належить до найдавніших празників у Східній Церкві. Свідчення про його святкування сягають III століття. Святкування цього празника почалося в Єрусалимі і невдовзі стало празником усієї Східної Церкви.

 

Сильвія Аквітанська у щоденнику свого паломництва святими місцями детально описує, як відбувався цей празник у Єрусалимі в IV столітті. Там читаємо, що вірні Єрусалима щорічно намагалися наново переживати подію Христового в'їзду до Єрусалима так, як вона відбулася перший раз. У Квітну неділю, після ранішніх відправ у храмі Божого Гробу, вірні збиралися близько першої години пополудні на Оливній Горі коло церкви Христового Вознесення. Сюди приходив єпископ з дияконами, і коли збирався народ, співа­ли різні гімни і псалми та читали зі святого Євангелія про подію Христового в'їзду до Єрусалима. Приблизно через дві години, коли вже всі зійшлися, починався величавий похід-процесія в сторону Єруса­лима. Під час процесії і старші, й діти, несучи пальмові чи оливкові галузки співали гімни і псалми, що закінчувалися окликами: "Благословен, хто йде в ім'я Господнє". Похід замикав єпископ із своїми поміч­никами. І він, подібно як Христос, їхав на осляті. Процесія ішла через місто аж до храму Божого Гробу. Торжество закінчувалося відправою вечірні.

 

У VII сторіччі різні церковні письменники, наприклад, Андрій Критський, Косма Маюмський, Йоан Дамаскин, Теодор і Йосиф Студити, уклали стихири й канони на цей празник. Квітна неділя, хоча належить до великих Господських празників, не має ані перед­- ані попразденства в церковній службі, бо її святкують у часі посту.

 

У VI-VІІ століттях цей празник перейшов до Західної Церкви під назвою Пальмової неділі. У цей день на Заході практикували організовувати процесії з пальмовими віттями. Посвячені пальми зберігають аж до Попільної середи наступного року. Тоді їх спа­люють і попелом посипають в середу голови на знак покути.

 

Квітна неділя в наших богослужбових книгах має такі назви: "неділя Ваїй", Цвітна, Цвітоносна і Цвітоносія", а в народі ще: "неділя Шуткова, Вербна чи Вербниця". Усі ті назви пов'язані із звичаєм благословляти й роздавати того дня в церкві пальмові чи оливкові галузки. Через брак пальмового чи оливкового віття в нашій країні ми маємо прадавній звичай використовувати гілки лози чи верби, бо вони навесні найшвидше розвиваються.

 

Про ікону

Тріумфальний в'їзд Ісуса Христа в Єрусалим — це велике торжество, в якому народ виявляє спонтанну радість і прославляє Господа Бога. Христові учні та народ вітали Христа з нагоди Його божественної перемоги над смертю — воскресіння Лазаря (Йо. 12, 17). Вони славили Бога також за всі бачені ними Його чуда (Лк. 19, 39). .

 

У цей урочистий момент, всіма оспівуваний та прославлюваний, Христос тримається скромно: так Він поводився завжди і цього навчав інших (Мт. 11, 27-30). Він їде на скромному осляті, як це про­рокував пророк Захарія (9, 9).

 

Ікона передає зворушення народу, який стрічає Христа з пальмами та оспівує Його. Де­які стелять перед Ним, як вияв пошани, свою верхню одежу, інші зрізають пальмові гілки, щоб простелити їх перед Христом (Мт. 21, 8). Часом, щоб не розбивати композицію, люди на деревах та біля Христа зображуються дуже зменшеними.

 

Урочистість цієї процесії досягнула вершини, коли народ оспівував Христа як царя Ізраїля і сина Давида, який приходить в ім'я Боже. Вони вигукували «Осанна на висоті» (Мр. 11, 8-10; Мт. 21, 8-9). Це було явним ви­знанням Христа як обіцяного Божого Месії і обурило фарисеїв. Вони наказували Йому стримати ці вигуки. На це Христос відповів, що коли замовкнуть люди, то кричатиме каміння (Лк. 19, 40), тобто що це — незрушима Божа воля.

 

Був і сумний момент в цій урочистій процесії: Христос затримався й заплакав над Єрусалимом. Він бачив, яка руїна чекає його за те, що не зрозумів і не прийняв Божого Месії (Лк. 19, 44).

 

Тропар та кондак

Тропар, глас 1: Спільне воскресення перед твоїми страстями запевняючи, з мертвих воздвигнув ти Лазаря, Христе Боже; тим-то й ми, як отроки, знамена перемоги носячи, тобі, переможцеві смерти, воскликуємо: Осанна в вишніх, благословен, хто йде в ім'я Господнє.

 

Слава: Тропар, глас 4: Погребавши себе разом з тобою через хрещення, Христе Боже наш, сподобилися ми безсмертної жизні через твоє воскресення і, заспіву­ючи, кличемо: Осанна в вишніх, благословен, хто йде в ім'я Господнє.

 

І нині: Кондак, глас 6: На престолі на небі, на жереб'яті на землі тебе носять, Христе Боже; ангелів хваління і дітей оспівування прийняв ти; вони кликали до тебе: Благословенний ти, що йдеш Адама призвати.

 

Послання святого апостола Павла до Филип'ян 4, 4-9

Браття, радуйтеся завжди в Господі, і ще раз кажу, радуйтеся. Лагідність ваша нехай буде знана всім людям. Господь близько. Ні про що не журіться, але в усьому молитвою і молінням з благодаренням висказуйте ваші прохання до Бога. І мир Божий, що перевищає всякий ум, нехай збереже серця ваші і розуміння ваші у Христі Ісусі. А наостанку, брати мої, все, що є істинне, що чесне, що праведне, що пречисте, що любе, що доброхвальне, коли яка чеснота, коли яка похвала, це роздумуйте. Чого і навчилися, і прийняли, і почули, і виділи в мені, те творіть, і Бог миру буде з вами.

 

Євангеліє від Івана 12, 1-18

Перед шістьма днями до Пасхи прийшов Ісус у Витанію, де був Лазар умерлий, що його воскресив з мертвих. Справили Йому там вечерю, і Марта служила, і Лазар був один з тих, що возлежали з Ним. Марія ж, узявши літру мира нардового, чистого, дорогоцінного, помазала ноги Ісусові й обтерла своїм волоссям ноги Його. Храмина ж наповнилася запахом масти пахучої. Сказав же тоді один з Його учнів, Юда Іскаріотський, що хотів Його видати: Чому мира цього не було продано за триста динаріїв і не роздано бідним? Сказав же він це не тому, що журився вбогими, але тому, що був злодій і мав калитку і носив те, що вкидали. Сказав же Ісус: Лишіть її, вона зберегла це миро на день Мого похорону. Бо бідних завжди маєте з собою, а Мене не завжди маєте. І довідалося багато народу з юдеїв, що Він там, прийшли не тільки ради Ісуса, але щоб і Лазаря побачити, що його воскресив з мертвих. Архиєреї ж врадили, щоб і Лазаря вбити, бо многі його ради відходили від юдеїв й вірували в Ісуса. А на завтрашній день багато народу, що прийшли на празник, почувши, що Ісус іде в Єрусалим, прийняли пальмове віття і вийшли Йому назустріч, і кликали, кажучи: Осанна, благословен хто йде в ім'я Господнє, цар Ізраїлів! Ісус же, знайшовши осля, сів на нього, як написано: Не бійся, дочко Сіонська, ось цар твій іде верхи, сидячи на молодім ослі. Цього ж спершу не зрозуміли Його ученики, але, коли Ісус прославився, тоді згадали, що це було писано про Нього і що це вчинили Йому. Свідчив же народ, що був передше з Ним, коли Він Лазаря викликав з гробу і воскресив Його з мертвих. Того ради і зустрів Його народ, бо чули, що Він вчинив це чудо.

 

Проповідь

Сьогодні є один з найбільших празників церковного року. Церква, як добра матір, показує Ісуса, який їде на осляті в Єрусалим. Це місто у Біблії має багато символічних значень. Одним з них, є значення майбутнього стану людства, де буде «сто сорок чотири тисячі вибраних» (Одкр. 7.4). Євреї, вітають Ісуса не тому, що бачать в Ньому Спасителя світу. Він їм «потрібний» для реалізації меркантильних політичних планів, адже Він воскресив Лазаря (Ів. 11.1-45). Ісус з Назарету – це людина, яка «повинна» зробити все, що Йому скажуть єврейські первосвященики. Такого вони очікували Месію. А цей на осляті – якийсь дивний. Він говорить про любов, душу, загробне життя. Він не цікавиться політикою. Його найперше турбують питання вічності, мудрості.

 

А хто для мене є Ісус Христос? Чи не дивлюся я на Господа, як на «золоту рибку», яка повинна сповнити всі мої забаганки? Входження Христа в Єрусалим є пропозиція Бога Його входження у наше повсякденне щоденне життя. Господь нам показує, що Він хоче нас провадити до вічності, Господь прагне нашого серця щоб у ньому засісти як Цар. Ісус «проситься» прийняти Його повністю у наше життя. Тому ми маємо совість, сумління, яку можна або розвинути, або знищити. Ми маємо два способи існування: або життя у Христі, або гниття. Від нашого вибору залежить хто буде нашим пріоритетом – чи ми самі, чи Господь?

 

Коли Господь в’їжджає у Єрусалим, Він не радіє. Господь плаче. Його очі дивляться не тільки на місто, на галузки, які стелили Йому діти. Він дивиться у історію – минулу та майбутню. Ісус Христос бачив падіння християнських імперій, розкол католиків та православних у 1054 р., захоплення західними християнами Константинополя, дві нищівні світові війни, де загинули мільйони (!) людей, геноцид Сталіна для українців, братовбивчі війни українців та поляків, нарешті розбрат та ненависть між самими українцями і т.д.. У Його погляді є аборти світу, вбивства ненароджених українців, зради, насильства. Ісус у цю мить Своїми святими очима подивився на кожного з нас.

 

І заплакав! Заплакав, бо знав, що ми будемо провадити подвійне життя. Знав, що будемо багато обіцяти – а нічого не робити. Знав, що будемо боятися довіритися Богові. Будемо слухати всіх і все – тільки не Бога.  Ісус плаче, бо Він є безсилий, щоб відвернути нас від гріха. Безсилий, бо ми свідомо вибираємо не Його. А власною свободою, даною Богом, кажемо свідомо та добровільно «так» гріхові, брехні, лицемірству, фарисейству, п’янству, розпусті, агресії, абортам, корупції, хабарництву, підлабузництву. Отакі з нас християни. Усе це бачив Христос і плакав!

 

Ісус мав повне право, як Бог, розвернутися на ослику, і відмовитися їхати далі, бо знав, що Його чекає. Однак, Він їде добровільно на страждання, за кожного з нас. Вже в середу Юда піде зраджувати Господа, а в п’ятницю – Ісус буде розп’ятий.

 

Сьогодні Христос їде і до тебе, крокує до твого серця. Що ми Йому постелимо під ноги? Пальмове віття наших добрих вчинків, чи одягнемо терновий вінець наших гріхів? Вибір за нами, як прийняти Христа. Але як Його приймемо до свого серця, таким і буде наше життя.

 

Образ добровільного в’їзду Христа у Єрусалим є образом нашого християнського життя, наповненого несінням страждань та труднощів. Якщо хочемо до Неба – треба найперше співрозп’ястися з Христом на Голготі. Потрібно віддати все, що можемо, вкладаючи у кожен день життя душу та серце. Ісус не віддав за нас якусь частину свого тіла, вважаючи, що це буде достатнім для нашого спасіння. Христос за нас жертвував все Своє святе і безгрішне тіло, а на Свою душу поклав всі наші гріхи. Подібно і ми задля спасіння душі повинні жертвувати себе повністю, не очікуючи похвали від людей. Нашою ціллю є Воскресіння душі, за яку вже Христос заплатив своїми стражданнями. Амінь.

о. Андрій Кащук
"Сівач", квітень 2012

Для створення сторінки використано такі видання:
Катрій Ю. Пізнай свій обряд. - Видавництво Отців Василіян, 2004;
Креховецький Я. Богослов'я та духовність ікони. - Львів: Свічадо, 2000;
Збірник проповідей "Сівач".
А також ікону тріумфального в'їзду Ісуса Христа в Єрусалим


Джерела: www.ugcc.org.ua

Мандрівники Христа Царя