02.06.2012р. Б. / Феномен «дитячої неділі»

 

У Донецьку сьомий рік діє греко-католицька школа

Греко-католиків усе ще сприймають на Донбасі зазвичай як «іновірців», які «понаїхали з Бандерівщини». Довіру жителів індустріального регіону священики УГКЦ завойовують простим, перевіреним способом: безкорисно творячи добро. Феномен «дитячої неділі» тут особливо показовий.

 

«То ви уніатів шукаєте», — недовірливо констатувала жителька донецького передмістя Смолянка, в якої я вирішив запитати дорогу до храму. Проте я вже збагнув, куди треба йти. Вулицею прямувала мало не колона молодих подружніх пар з дитячими візочками та «самостійною» малечею, що міцно трималася за таткові чи мамині руки. Так разом ми й дійшли до храму Покрови Пресвятої Богородиці, двір якого на той момент ніби перетворився... на великий та галасливий дитсадок.

 

Донецька громада Української греко-католицької церкви вибудувала свій кафедральний собор декілька років тому. До того мали лише невеличкі каплиці, найдавніша з яких була розташована в хатинці, яку свого часу подарувала одна з парафіянок. Із завершенням нової ошатної церковної споруди з’явилася нагода запросити жителів міста на спеціальні «сімейні» літургії, що правляться по неділях. Діти старшого віку здебільшого по службі Божій залишаються ще й на заняття в недільній школі.

 

Чесно кажучи, для мене було відкриттям, що церковна школа навчає не лише азам християнських знань. Довелося спостерігати, як найменші з допомогою наставниці старанно засвоюють непросте, як на їхній вік, мистецтво паперових аплікацій.

 

У старшій групі свої проблеми: хлопець захищає складений удома список улюблених музикальних зірок.

 

— А Пугачову ти категорично викреслюєш? — запитує викладачка.

 

— Бо стара, і взагалі... — стоїть на своєму підліток.

 

— Як же, — трохи театрально хапається за голову вчителька, — вона ж співає про кохання!

 

Як розповіла Людмила Панасюк, найдосвідченіша з тутешніх викладачок, які працюють в осередку сестер-служебниць Непорочної Діви Марії, недільна школа УГКЦ існує в Донецьку з 2005 року. Починали черниці з гуртка в десяток учнів, зараз у чотирьох вікових класах понад півсотні вихованців. Окрема група — для батьків, яких паралельно вчать, так би мовити, позакласної роботи зі своєю малечею. Усі викладачі мають чималий педагогічний досвід. Поки що за школу править приватний будинок, орендований поблизу храму, але найближчим часом має нарешті завершитися спорудження спеціальної будівлі.

 

 

У «шахтарській столиці» львів’янка Л. Панасюк уже восьмий рік. Каже, що її особисто тішить відчуття єдиної родини, що поступово склалося серед школяриків та їхніх батьків. Його, зокрема, зміцнюють спільні подорожі в Карпати, які традиційно здійснюються щоліта.

 

— Ми в недільній школі — із жовтня минулого року, коли тут розпочиналися чергові заняття, — розповідає донеччанка Тетяна. — Моїй дитинці на той час було шість рочків, вона якраз пішла до першого класу гімназії. Хотілося, щоб донечка засвоїла всі ті релігійні цінності, які сповідує моя родина, полюбила Христа, адже Бог є любов.

 

— До цієї церкви мене вперше привела мама, — розповідає Марія, — але свідомо я потягнулася до храму після загибелі чоловіка, відчуваючи тут підтримку, якої дуже тоді потребувала. Сама виховую трьох дітей, тож вони буквально живуть «від неділі до неділі», чекаючи занять у цій школі. Кажуть, що їм дуже цікаво спілкуватися з ровесниками, на кожному занятті дізнаватися про щось нове.

 

Координатор благодійного фонду «Карітас Донецьк» Любов Пантелюк розповіла про інші напрямки доброчинної роботи, що їх здійснює Донецько-Харківський екзархат та місцева громада УГКЦ. При кафедральному храмі є безкоштовна їдальня для нужденних. Узимку ж добровільні помічники фонду виїжджають із гарячою їжею в місця скупчення безхатченків, з особливою увагою вишукуючи на тому соціальному дні безпритульних дітей. Цей проект, каже Л. Пантелюк, має своїх постійних спонсорів, але нерідко буває, що якийсь підприємець, навіть не називаючи свого прізвища, завозить до їдальні ящик з макаронами або пакунок м’яса.

 

Діставши дозвіл, заглядаю на кухню «благодійної трапезної», як це тут називають. Ошатне приміщення оснащене кулінарною технікою. Смачно пахне борщем. Куховарка Людмила охоче розповідає, що сьогодні в меню ще суп з грибами, салат зі свіжих овочів, котлети з печінки, пісні страви, компот або сік — на вибір.

 

Церква взяла в оренду кілька занедбаних жеківських «кімнат школяра» в різних кінцях міста, відремонтувала приміщення — і тепер там соціальні центри, куди може звернутися по допомогу будь-який юний волоцюжка, аби помитися, випрати одяг, поїсти. А от «читати мораль», як запевняє Л. Пантелюк, там не заведено, і постійні клієнти центрів це добре знають.

 

Не менш важливою є місія допомоги віл-інфікованим городянам та кризовим сім’ям, розпад яких погрожує безпритульністю неповнолітнім дітям. Тут потрібні і значні кошти, і доводиться залучати юристів, медиків, соціальних психологів. Адже за кожною історією — людська трагедія. «Зате як радісно, — зізнається пані Любов, — коли спільними зусиллями вдається повернути інтерес до життя важкохворій людині або убезпечити підліткові домашнє тепло».

 

Багато вражень залишили ці недільні зустрічі, а найбільше згадується дитячий сміх, підсилений акустикою храмового склепіння.

Володимир ВОЛОВНЕНКО

Джерела: www.day.kiev.ua

Воїни Христа Царя

30.05.2012р. Б. / Телепрограма за участю Глави УГКЦ на Донецькій облдержтелерадіокомпанії

Під час візиту до Донецько-Харківського екзархату відбувся запис та ефір телепрограми за участю Глави УГКЦ на Донецькій облдержтелерадіокомпанії.

У травні Блаженніший Святослав Шевчук, Глава УГКЦ, здійснив душпастирський візит до Донецько-Харківського екзархату. Візит відбувся з нагоди десятиліття створення цієї структурної одиниці УГКЦ.

Джерела: ugcc.tv

Воїни Христа Царя

17.05.2012р. Б. / Глава УГКЦ зустрівся із священиками Донецько-Харківського екзархату

 

16 травня, у рамках візиту до Донецько-Харківського екзархату, Блаженніший Святослав (Шевчук), Глава УГКЦ, зустрівся із священиками Донецько-Харківського екзархату УГКЦ в приміщенні парафіяльного духовно-культурного центру, що біля катедрального собору Покрови Пресвятої Богородиці  м. Донецька, - повідомив о. Сергій Паламарчук, прес-секретар Донецько-Харківського екзархату.

На початку зустрічі  Блаженніший Святослав  зосередив увагу присутніх на важливості Пастирського листа до духовенства, монашества і мирян Української Греко-Католицької Церкви «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом». «Ми бачимо нашу Церкву в 2020 році крізь призму парафії, живої парафії. Заохочую всіх священнослужителів ще раз ретельно перечитати цей лист, бо саме парафія є місцем зустрічі і спілкування з Богом. Оскільки в УГКЦ є різні уявлення про парафію, я написав цей лист, щоб вказати конкретні елементи, які роблять її живою», - сказав він. Предстоятель також повідомив, що Синод Єпископів УГКЦ створив окрему групу експертів на чолі з  Владикою Кеном (Новаківським),  Єпархом Нью-Вестмінстерським (Канада), які стежитимуть за впровадженням в життя стратегії розвитку УГКЦ.

Крім того, Блаженніший Святослав наголосив на особливому вихованні семінаристів у місійному дусі. «Ми не хочемо робити сьогодні "аборти покликань"», –  сказав Блаженіший Святослав, коментуючи ситуацію, коли церковний провід на місцях вважає, що не потрібно готувати нових священиків для служіння, якщо в певній єпархії немає потреби в них. Він повідомив про те, що наступного року Синод Єпископів УГКЦ відбуватиметься у Києві, темою якого буде саме розвиток УГКЦ на Сході України. «Ми мусимо думати про планомірний розвиток УГКЦ в контексті Стратегії розвитку Церкви до 2020 року. Ми повинні мобілізувати всі ресурси, які маємо, щоб її виконати», - додав він.

Наприкінці промови Предстоятель УГКЦ наголосив на важливості перекладу нового Катехизму УГКЦ російською мовою. На його переконання, це покаже відкритість УГКЦ до російськомовних українців.

Після того священики мали можливість поставити запитання Главі УГКЦ, які стосувалися переважно теми священичого служіння на Сході УГКЦ. «Донецько-Харківський екзархат є найбільш розвинутим серед усіх екзархатів нашої Церкви. У цьому  екзархаті є колосальна перспектива», - відповів Блаженніший Святослав (Шевчук).

КАТОЛИЦЬКИЙ ОГЛЯДАЧ

"...Предстоятель УГКЦ наголосив на важливості перекладу нового Катехизму УГКЦ російською мовою. На його переконання, це покаже відкритість УГКЦ до російськомовних українців..."   

 

Ти ба, звідки "вуха" ростуть? Тобто це ті "вуха", за якими криється лицемірство і брехня "вовків в овечих шкурах" по відношенню до московсько-язичних українців. І знову, комусь вигідно обдурити нас тим, що ПРАВДА і ЛЮБОВ мають різні джерела, а не ОДНЕ. Невже не розуміє блаженніший предстоятель тієї небезпеки, яка криється у його переконанні відносно "важливості перекладу нового Катехизму УГКЦ російською мовою"..? Чи того, що він нас, усіх московсько-язичних українців, вважає дебілами, які неспроможні читати і розуміти Правд Христової віри - українською мовою, мовою народу, серед якого ми виховані і живемо? Владико ви помиляєтеся! Ми все розуміємо, лише говорити не можемо, бо середовище, серед якого нам доводиться щоденно перебувати, не сприяє вивченню розмовної української мови...

Катехит парафії Преображення Господнього р.Б. Леонід. 

17.05.2012р. Б. / Проповідь Глави УГКЦ у Донецьку

Блаженніший Святослав (Шевчук), Глава УГКЦ, прибув до Донецька з нагоди десятиліття створення Донецько-Харківського екзархату.

У проповіді Глава УГКЦ подякував усім, хто розпочинав служіння в Донецьку. Він порівняв їх із тими, що «перші знайшли джерело животворної води, скуштували її - і з них почала струмувати вода життя вічного». Крім того, проповідник наголосив, що «за десять років є плід: розбудовано екзархальні структури, парафії є живими і розвиваються».

Джерела: CREDO / ugcc.tv

Воїни Христа Царя

09.05.2012р. Б. / Глава УГКЦ відвідає Донецьк і Луганськ

 

Програма перебування Блаженнішого Святослава у Донецьку

Донецьк

13 травня, НЕДІЛЯ, 11.00 – Архиєрейська Божественна Літургія у катедральному храмі Покрови Пресвятої Богородиці, просп. Васнєцова, 2б.

13 травня, НЕДІЛЯ, 16.00 – Святковий концерт з нагоди десятиліття створення екзархату, Палац культури ім. Куйбишева, просп. Панфілова, 86.

14 травня, ПОНЕДІЛОК, 15.00 – прес-конференція у приміщенні БФ «Наш Дім Україна», просп. Б. Хмельницького, 40 (зупинка: «вул. ФРУНЗЕ»).

14 травня, ПОНЕДІЛОК, 17.00 – зустріч з молоддю у Молодіжному центрі Пресвятої Тройці, вул. Героїв Панфіловців, 5 (р-н БОССЕ, ДК XXI з’їзду КПРС; зупинка 17 маршруту «ЕДЕМ»).

16 травня, СЕРЕДА, 16.00 – зустріч з катехитами.

Луганськ

15 травня, ВІВТОРОК, 15.00 – Молебень в каплиці Царя Христа.
15 травня, ВІВТОРОК, 16.00 – зустріч з вірянами.


Джерела: www.ugcc.dn.ua

Воїни Христа Царя

13.04.2012р. Б. / Великоднє послання владики Степана Менька

 

 

Всесвітлішим і всечесним отцям, преподобним отцям, братам і сестрам у монашестві, дорогим братам і сестрам у Христі!

О Пасхо велика і найсвятіша, Христе! О Мудросте і Слово Боже й Сило! Подай нам з тобою справді участь брати у невечірнім дні Царства Твого.

(Дев’ята пісня Пасхальної Утрені)

Душа Ісуса у час смерті зійшла в підземне царство, і ад хотів ув’язнити її, але одразу відпустив. «Узяв людину, а на Бога натрапив. Узяв землю, а стрінув Небо. Взяв, що бачив, а впав через те, що не добачив. Де твоє, смерте, жало? Де твоя, аде, перемога? Воскрес Христос – і ти звалений. Воскрес Христос – і попадали демони. Воскрес Христос – радіють ангели. Воскрес Христос – і життя вільно пливе». Гарні слова потіхи для кожної християнської душі, яка прагне духовного корму і тужить за ним. Але не всі цього шукають. Багато людей є пригноблені ярмом щоденних труднощів, економічних негараздів і політичної нестабільності, тому не розуміють свого покликання до вічної радості. Є й такі, які не хочуть пізнавати Бога і Він заважає їм.

 

«Нечестивих, які відмовлялися пізнавати Тебе, Твоє сильне рамено карало, і на них спали небувалі дощі, градобій, зливи нестримні і пожер їх вогонь» (Муд. 17.16)

 

Дорогі брати і сестри! Пробудімось! Христос воскрес – радість вічна! Він кличе кожного з нас. Він воскрес для кожного з нас, щоб вивести з ярма гріху і ввести у Царство своє. Він помер з любові до нас і славно воскрес, і хоче, щоб ми воскресли у славі та обновленому тілі. Нової землі й нових Небес очікуємо. У невечірні дні Царства Божого, де не буде відліку часу і не буде розділення на день і ніч, і сам Агнець сидітиме на престолі слави своєї.

 

«Царство світу сталося царством Господа нашого і Христа його, і він царюватиме на віки вічні» (Од. 12.15).

 

«Почув я від престолу голос великий: Ось Божа оселя з людьми, і він поселиться з ними, і ті будуть його народом, і сам Бог буде з ними, їхній Бог; і обітре кожну сльозу з їхніх очей, і більше не буде смерті, ані скорботи, ані плачу, ані болю більше не буде, бо перше минулося» (Од. 21.3).

 

Пройдуть роки, і скільки їх ще нам відпустить Господь, щоб святкувати цей радісний і світлий празник Христового Воскресіння, не знаємо. Але стараймося у ці дні, якщо можемо, спільно, молитовно зібравшись у наших храмах, обтрусивши і обмивши в купелі покаяння наш гріховний бруд і нечистоту, світло стати на прославу Господа у день Воскресіння Його. Відчуваймо себе єдиною родиною у Христі. Молімось за всіх, а особливо за наших рідних і знайомих, за тих, які далекі від доріг праведності, щоб просвітив їх воскреслий Христос.

Христос Воскрес!
Воістину Воскрес!

Степан (Меньок)
Екзарх Донецько-Харківський
Дано 4 квітня 2012 р. Б. у Донецьку
при катедральному храмі Покрови Пресвятої Богородиці


Джерело: www.ugcc.dn.ua

09.04.2012р. Б. / Зустріч донецької молоді з владикою Степаном у День молоді

 

У Квітну неділю, коли щороку в УГКЦ відзначається День молоді, у Молодіжному центрі м. Донецька при парохії Зіслання Святого Духа відбулася зустріч молоді з владикою Степаном (Меньок), екзархом Донецько-Харківським УГКЦ.

 

На початку відбулася святкова Архиєрейська Літургія у парохіяльній каплиці. Знаковим є факт, що це була остання Свята Літургія у цій каплиці, оскільки вже зі Страсного тижня молодь і уся громада молитиметься у новій значно більшій каплиці, яка розміститься на першому поверсі Молодіжного центру і діятиме до завершення будівництва храму поряд із центром.

 

Під час Літургії було зачитано Послання Блаженнішого Святослава до молоді, а опісля освячення вербових галузок відбулося спілкування молоді з владикою Степаном у актовому залі Молодіжного центру. Зустріч розпочалася зі слова владики до молоді та привітальної промови о. Ростислава Муховського, голови Молодіжної комісії Донецько-Харківського екзархату, продовжилася театралізованим виступом молодіжної спільноти «Світло Святого Миколая» з парафії Святого Миколая, а опісля з привітаннями і діленням про особисту молитву виступили гості з католицької харизматичної спільноти з м. Чорткова, що на Тернопільщини, а насамкінець усі особисто отримали архиєрейське благословення.

 

Владика Степан у своєму слові висловив сподівання, що молодь від цього часу щороку чисельно зустрічатиметься у День молоді, тобто Квітну неділю, підносячи до Господа свої молитви на Літургії, спілкуючись один з одним на зустрічах після спільної молитви, відзначати День молоді, засвідчуючи свою віру у Христа.

 

Молодь і парафіяни щиро вдячні Господу Богу за ласки, отриманні через присутність і молитву молоді та через архиєрейське благословення владики Степана.

Джерело: www.ugcc.dn.ua

25.01.2012р. Б. / Без жертви на Сході неможливо, – священик УГКЦ в Донецьку

 

У Донецьку УГКЦ – просто тобі взірець для наслідування. Тут займаються з молоддю, опікуються ВІЛ-інфікованими, в’язнями, дітьми вулиці тощо. Тут нема тарифів на ритуальні послуги, а в храмах дійсно лікують і душу, й тіло.

Як ведеться греко-католикам на сході України, розповів настоятель донецького катедрального храму Покрови Пресвятої Богородиці о. мітрат Василь (Пантелюк). Каже, «слава Богу, що у нас священики такі сильні у служінні Господу Богу. Випадкових тут нема, бо тут потрібна жертва. Жертва від людини. Без жертви тут, на Сході, неможливо».

Про те, у чому полягає така жертовність, як вона проявляється і які провокує наслідки, розпитувала кореспондентка ЗІКу.

– Розкажіть, а як ви сюди потрапили – аж у Донецьк?

– Ну, як кажуть, потрапив (усміхається). То був 1993 рік. На все воля Божа і з благословення наших владик з Івано-Франківська колись приїхав тут один такий вже покійний нині о. Микола. І каже мені: «На Донеччині нема кому служити». Якраз на Різдво Господа нашого Ісуса Христа не було кому служити. Каже, що лишаємося без служби. Ну до різних священиків зверталися. Нікого, бо всі зайняті, нема можливості й таке інше. Та і не було так тоді священиків. Звернулись до мене і я тоді з чотирма сумками приїхав – у 1993 році, щоби святкувати Різдво. І з того часу вже 19 рік тут, у Донецьку.

Не було нічого тут спочатку. Одна жінка потім пожертвувала будинок для богослужінь. Не було ні тих храмів, що зараз, ні територій наших. Тепер Церква процвітає. Донецьк є насамперед духовним центром Східної України. Він є економічним і політичним центром, але й духовним. Звідси управляється сімома областями Східної України. Тут є владика, Донецько-Харківський екзарх Степан (Меньок), який відповідальний за ці території. І його помічник, владика Василь (Медвід). У цю нашу таку структуру духовну входять Донецька, Луганська, Сумська, Полтавська, Запорізька, Дніпропетровська і Харківська області – 7 областей. Зараз у Донецьку тут є вже три великі парафії. Ми побудували молодіжний центр. Побудований також і наш монастир сестер-служебниць. Катехичний центр, один з найбільших на Сході, такий, як у Львові. Випуск іде катехитів, які мають добру педагогічну освіту і даємо ще духовну освіту. Вже десь більше 100 катехитів випустили за цей час. Добудовуємо церкву Миколая Чудотворця. Приблизно десь 10 каплиць є у місті. Ми служимо у всіх тюрмах і колоніях Донецька. У СІЗО є каплиця св. Пантелеймона. Тут ще є така 24 колонія – там у нас каплиця Миколая Чудотворця теж. Десь так 3700 в’язнів перебувають під нашою опікою.

Так само благодійні структури. В нас є Карітас-Донецьк, працюють три соціальних центри – для дітей вулиці, також це є ВІЛ-інфіковані та кризові сім’ї. Наші центри опікуються приблизно 500 дітьми. Ми співпрацюємо з фондом Рината Ахметова («Розвиток України» – ЗІК) і в опіці нашій десь близько 200 сімей кризових. Є свої футбольні команди дитячі, щоб малі не попали на вулицю, не стали дітьми вулиці.

Щодо дітей, які є без опіки, у нас є мобільна станція, яка їздить містом. Ми шукаємо по підвалах таких дітей, які тікають зі шкіл чи сімей. І наше завдання – повернути дітей назад у сім’ї. Деколи бувають випадки, що діти тікають на вулиці і з благополучних, нормальних сімей. Може статися щось на кшталт батьки телефон не такий купили чи інше, усяке буває. То ми дітей вертаємо в сім’ю.

– Скільки загалом парафій на Донеччині?

– Загалом на наших територіях служить до 60 священиків. Це Донецько-Харківська єпархія. Приблизно 30 священиків у нас служать в Донецькій та Луганській області. І на даний час усього в нас є приблизно 70 парафій на цих всіх територіях. Найбільше на Донеччині. Зараз тільки тут будуємо до 11 храмів.

– А яким чином залучає Церква нових парафіян?

– Знаєте, деколи є такою тайною, що одна людина проходить, а інша вертається і хоче зайти в храм. Деколи як то зерно, яке ми сіємо: одно дає ріст, а інше у кам’янистий ґрунт падає. Я думаю, що віра від Бога, але в наш храм різні люди звертаються. Особливо для лікування хворіб – дуже багато ми приймаємо таких хворих з усієї України. З Донеччини, з усіх областей. Коли потребують такої допомоги, то у нас проходять молитви лікувальні від різних хворіб. Так само і молитви екзорцизму є над людьми, котрі опановані дияволом.

Служіння нашої Церкви є різностороннє. Є служби, які займаються катехичною працею. Сестри-монахині ведуть тут у нас недільну школу, де займаються діти. Так само це є служби молодіжні, служби для потреб сім’ї, капеланські служби, які служать у військових частинах у донецьку або в тюремних установах пенітенціарної системи. Можна сказати, що церква приймає участь у всіх сферах нашого життя – так уже ввійшло.

До розмови втручається заступник голови місцевої «Просвіти» Марія Олійник, що багато допомагає Церкві.

– Подобається парафіянам ще те, що тут завжди людей вислухають. Після служби і отець Василь, і всі священики – вони вислуховують людей. І найосновніше. Якщо станеться якась біда, наприклад похорон, у нашій Церкві нема якихось тарифів чи такси. Навіть якщо людина не має грошей, хоронять.

Далі знову продовжив о. Василь.

– І хрестимо, і вінчаємо. У нас нема тарифів на такі речі.

– А яким чином тоді церква забезпечує собі нормальне матеріальне становище?

– Ну, то тільки добровільні пожертвування. Якщо людина бажає, то є її воля. Може кинути скільки хоче: чи гривню, чи дві. У нас тут так само на нашій території благодійна є трапезна, де кожен день ми годуємо усіх потребуючих.

– А чи є меценати, що якісь серйозні внески роблять? Тому що церква збудована, ще кілька будівництв ведеться, на це потрібні солідні кошти.

– Я думаю, що це тримається у нас на простих людях. То, як кажуть, лепта бідної людини. Ми вдячні усім. Я не скажу, що нема – у нас є окремі благодійники, які багато сприяють, а так більше у нас допомога іде – це фактично допомога з Німеччини від благодійних організацій.

– Якщо говорити про духовність і духовенство у регіоні, то чи потрібна освіта мирянам і священикам, які стереотипні чи неправильні уявлення про Церкву є у новонавернених, коли вони приходять перший раз?

– Я скажу, що за останній час досить рівень духовності піднявся. Більше люди пізнають традиції нашого народу українського. Тут і вертеп є у нас на Донеччині, як Церкви нашої так й інших організацій громадських, які колядують, щедрують. Навіть конкурси вертепів у нас в центрі міста в Донецьку відбуваються. І на Пасху теж багато цікавого. У нас бувають загальноконфесійні великі концерти різдвяні і пасхальні. Тому скажу, що у загальному духовність піднялась на Донбасі. Багато храмів побудовано спільних. Багато і московського, і київського патріархату. І протестантських дуже багато є направлень разом з тим. Уже не порівняти з тим, як колись було – що 1-2 храми на Донецьк, мільйонне місто. Зараз, хто куди бажає, може піти і свої духовні потреби задовольнити. Але, разом з тим, у нас тут завжди йде певна катехізація і євангелізація людей. Підготовка до першої сповіді, до причастя, до хрещення, до вінчання. Проводять її тут у нас монахині. Два дні на тиждень у нас проходить така підготовка. Кожен вівторок і суботу о 15:30 люди приходять сюди у храм і тут проводять певні такі науки. Є певний цикл цих наук.

Бо колись було, що бабці ходили 10-15 років у храм і не знали, що там дають по сповіді – що таке святе причастя. А зараз ми стараємося, щоби люди якийсь мінімум такий духовний мали, особливо ті, які до нас приходять. І так уцерквонюються люди, визнають традиції нашого народу.

Ще скажу так, що дуже багато є російськомовного населення, які приходять до нас. Росіяни чи люди, які є українці, але не вміють розмовляти по-українськи. То так у нас розмовляють і на російській мові, як хто собі хоче. Але моляться всі по-українськи. «Отче наш» всі моляться по-українськи. Церква дає певну таку духовність, духовну культуру свого народу. Вивчаємо і народні традиції.

– Але народні традиції часто мають язичницьке коріння.

– Ні, у нас нема такого тут. Є зв’язані з Христом, віншуваннями і святкуваннями християнськими. Церква учить, щоб згідно божественної науки люди почитали Господа Бога.

– А чи проводяться якісь реколекції або чи їдуть деінде парафіяни на християнські заходи?

– Обов’язково. Наприклад, того року наші паломники були на римо-католицьке Різдво 25 грудня на Божественній літургії у святішого отця Бенедикта Папи Римського. І чудовніша ялинка є українська на площі центральній Ватикану, і весь світ знає про Україну. Надіємося, що 2012 рік для нас краще принесе і ця надія є завжди у нашого народу. І ми молимося, щоби наш народ вийшов з тих різних криз економічних. Ми бачимо різні проблеми і я думаю, що з тої ями ми тільки за допомогою молитви і праці зможемо вийти – опираючись на Господа Бога, виконуючи його заповіді. Завжди молимося за наш народ, за Донецьк так само. Щоб усі були з Богом, пізнавали Господа і за краще життя наше.

Так само у нас є дуже багато реколекцій. Це є і молодіжні, і наші парафіяльні, і в нас зараз є біблійний гурток при монастирі. Так само зараз у нас є направлення особливе – це є харизматичне направлення дарів Святого Духа. Проводяться молитви, де Господь людям що приходять на ці молитви, дає різні дари: говоріння мовами, пророчества, лікування.

– Але такі дари є дуже серйозною відповідальністю. Люди готові до того?

– Там є певна послідовність, школи. Поступово здобувають духовну освіту. Ці школи у нас проходять у різних місцях: у Дніпродзержинську, в Бахчисараї. Так само і для священників проводяться спеціальні реколекції завжди. На одуховнення до нас приїжджають різні священики, монахи. І проводяться реколекції різних направлень. Для катехитів одні, для молоді інші. Цей процес одуховнення проходить постійно.

– А як співіснують конфесії у Донецьку?

– Я скажу, що ми співпрацюємо. Мирно живемо. Таких проблем немає, що виходили б за певні християнські норми.

– Ви розповідали, що у Донецьку є монастир. Хтось з місцевих вибирає для себе шлях чернечества?

– Пам’ятаю одного такого з Донецького національного університету. Він був сам політолог, батько його – професор агронавтики. Хотів познайомитися якось із нашою церквою – у нього було завдання написати реферат. Прийшов до нас до церкви цей студент. Написав. І на стільки став то переживати, заглиблюватися у нашу мученицьку церкву, вивчаючи, що вона пережила. Сибір і все інше, що була майже знищена, що це є церква-мучениця. Він це почав вивчати. І, знаєте, у ньому прокинулося покликання до монашества. Він такий перший у нас покликаний до монашого життя. Зараз він у Львові викладає у духовній семінарії. Його ймення є Пантелеймон – він поміняв мирське ім’я. Вчився він у Римі, в університеті там. Освічена дуже людина. Один, напевно, буде з провідних богословів. Виходець з Донецька. У Брюховичах там у вас, у семінарії отців-василіян.

І так само тут у нас педагог один. Теж має таке покликання. То він у монастирі у Львові. З Макіївки є монахиня – у Греції зараз. Там є наші заробітчани і так її Бог покликав.

– А у тому монастирі жіночому, що в Донецьку, про котрий ви згадували?

– На цей момент є три сестри. Одна з Бразилії була – сестра Кекилія, яка теж тут багато потрудилась. Хто з Кам’янець-Подільська, хто з Івано-Франківська чи зі Львова – по-різному буває. Але я маю на увазі, що з України. Тільки сестра Кекилія була з Бразилії, що приїхала служити в Україну. Десять років служила вона у Донецьку і багато зробила тут для міста. І зараз знову вона у Бразилії...

– Яка ситуація зі священиками по селах? Чи є до них якісь вимоги? Бо свого часу були такі розмови, що служать по селах люди, непідготовлені зовсім.

– У нас достатня освіта (у наших священників) – це приблизно 7 років навчання. Подальші студії продовжують і в Польщі, і в різних європейських країнах. В середньому 12 років вчаться.

– Ікони на Донеччині малюють? Зокрема, до храму іконостас замовляли чи свої, донецькі, робили?

– Будемо говорити, що ми теж творимо якусь культуру, іконопис новий. Як незалежність у нас є, так і тут. Традиція є, вона українсько-візантійська. Із своїми притаманними тільки нам рисами. Навіть Росія того немає. Це якісь елементи народного побуту, як ото вишивка на одязі святих. Це і лагідний Бог – не як у Росії. Зараз у церкві усі ці роботи, які ви бачите, особливо з дерева та вітражі – це робили майстри зі Львова. Також у нас тут є училище мистецьке. То звідти (Церква сприяла, брала участь) ми возили студентів у Косівське училище. На якісь свята чи літні канікули – щоб ділились досвідом. Наші катехити робили зустрічі також в училищі в Донецьку і викладали про церковне мистецтво. Ділились досвідом між церквою і донецькими митцями. І так само зі Львова ми проводили виставки ікон у наших центральних музеях. Багато людей відвідували їх.

– Церква стільки всього робить. Це все обов’язково? Що, на вашу думку, входить в обов’язки священика?

– Кажуть, що для священика характерні мають бути певні риси. Це побожність, безкорисність і мусить людина служити Господу Богу і людям. І, напевно, у нас на Сході більше таких священників і є. Бо, знаєте, тут не їздили, щоби за чимось. Тут приїжджали на голе місце, де нічого нема. Подвижники такі, віддані Богу. І треба було будувати храми, вчити людей. Не йшлося про якийсь заробіток, кошти, а треба було вкладати багато сил і життя своє. Щоби розуміли, що потрібно для України. Бо на Сході фактично церков не було ніде. І треба було вчити. Тож за цим призовом господнім, проповідуючи, наші священики йшли. Були різні громади, часом все починалося з 1-2 людей. Переважно то були наші люди, які поверталися із заслань, різні репресовані. І на таких певних людях збудувалася наша перша громада, віддана національній справі українській.

– От знаєте, у лікарів є такий ефект вигорання на роботі. У священників такого не буває? Коли втомлюєшся і нічого не хочеться робити, крім прямих обов’язків – службу відправити тощо?

– Побожність і безкорисність – це є як задатки у священика. Але ясно, що фізично вже навіть ми трохи постаріли. Приїхали сюди молодими. Пройшло вже фактично 20 років. Церква наша вже стоїть, гряде якийсь певний новий етап розвитку. У нас зараз екзархат, а далі вже буде розвиток до єпархії як структури і митрополії. На Західній Україні у нас уже було піднесення до митрополій – Івано-Франківська, Львівська і Тернопільська. Так само ці процеси будуть тут проходити, на Сході. Ясно, що до нас приїжджають нові священики, молоді і теж ревні, теж сильні та освічені. І ми ту допомогу також відчуваємо. Вони, знаєте, як то Бог говорив, мусять помножувати таланти. Я коли приїхав, то десь 12 парафій зареєстрував і роздавав іншим священикам у різних місцях Східної України. Так само і з тих, хто приїде – одержать одну парафію, а муситимуть помножити хоча би на 3, на 4. Ці таланти Божі треба помножувати в служінні і так буде. Зараз у нас є два кандидати до екзархату. Один з Бурштина, брат Олександр, і з Золочева – брат Степан. Ми їх готуємо служити, де буде потреба. Бо вони вже певне піддияконське свячення мають, далі буде дияконське і, якщо Бог їм поможе витримати до кінця, то будуть священичі свячення. Вони позакінчували студії відповідно. Один вчився 7 років, другий до 12-ти. Різними мовами володіють, харизматики та удуховлені люди. Але той процес навчання у людини завжди проходить – до самої смерті. Якщо би священику спинитись, не вчитись – це кінець. Завжди він має йти на два кроки вперед, мати бачення.

– Якщо намагаєтеся бути на два кроки вперед, то які виклики перед греко-католицькою церквою у 2012 році у Донецьку бачите?

– Я думаю, що це є в світі виклики. Ми бачимо, що якийсь є певний моральний занепад людей. Проблема Євросоюзу – це є гомосексуалізм і узаконення його. На Сході ми стараємось боротися з такими речами і у нас тут всі конфесії виступають. У нас зареєстрували першу церкву ЛГБТ, зареєстрували як товариство громадське сотника Корнилія. Ми не можемо на це закривати очі, не приймати ніякої участі, бо бачимо, що зараз у Європі робиться. Це як норма життя стала. Ми проти такої норми життя. І так само узаконення відьмацтва. По телебаченню бачимо усі ці виступи і знаємо, що це велике зло. Також знаємо, що всі держави, які займались такими речами – то є мерзота перед Богом. І переважно розпадались такі держави. Ми з такими речами боремося. Так що церква виступає у законному порядку та робить певні свої заяви, аби таких речей у нас на Україні не було в теперішній час.

Розмовляла Василина Думан (Донецьк–Львів–Донецьк),
Західна інформаційна корпорація


Джерело:  Мандрівники Христа Царя

23.12.2011р. Б. / Різдвяне послання до вірних Донецько-Харківського екзархату УГКЦ 2012 р. Б.

 

Всесвітлішим і всечесним отцям, преподобним отцям, братам і сестрам в монашестві, дорогим братам і сестрам у Христі!

«Йосифe, сину Давида, не бійся узяти Марію, твою жінку, бо те що в ній зачалось, походить від Святого Духа. Вона породить сина і ти даси йому ім’я Ісус. Він бо спасе народ свій від гріхів їхніх›› (Мт.2.20-21).

Боже Слово - Син Божий, приходить у світ в простий спосіб через жінку Марію, але Його таємниче зачаття в Ії святому лоні - від Святого Духа. Важко сприйняти таке розуміння цього тексту Святого Письма людським розумом, бо виключається таїнство подружжя і злиття двох людей в одне тіло, які в любові дають нове життя. Тут людина стає співтворцем нового життя разом з Богом. Таїнственний союз Святого Духа з вибраною і Непорочною Дівою Марією дає плід нового життя, яке через смерть і воскресіння вводить весь людський рід до життя вічного. У своєму другому пришесті Христос, як молодий, з'єднається зі Своєю Невістою - Святою Церквою у вічний союз любові. Для цього Він прийшов на землю, щоб відкрити Царства Боже на землі. В небі сидить у славі, по правиці Отця і співістотний Йому. У стаєнці, як немічне дитя. На хресті, як останній розбійник. У святій Євхаристії заховався, як воскреслий Господь під видами хліба і вина.

Щороку ми переживаємо оцю таємницю Різдва Христового - нашого Спасителя і Відкупителя. Але людська спільнота поділена на різні табори. Одні це сприймають, як данину релігійному звичаю, інші приймають цю вістку з недовір’ям, і ще інші з острахом. Христос приходить, як маленьке дитя, до якого всі можуть приходити. Він прийшов в убогому стані, щоб малі й дорослі , молоді й старі, бідні й багаті, бездомні й безробітні могла прийти до нього. Немає ніяких перешкод тільки потрібна віра. Тоді Святий Дух, наповнить кожного з нас силою своєї благодаті.

У Старому Завіті Бог приходить до Мойсея На горі Синай у громі і блискавицях, в новому Завіті - як немічне Дитя. Божа могутність і любов поєдналися в особі Ісуса Христа, який відкриває нам усім таємниче лице Бога Отця, через Святого Духа. Ми не самі.

«З нами Бог розумійте народи і покоряйтеся бо з нами Бог»

Небесне й земне з’єдналося сьогодні щоб заспівати: «Слава во вишніх Богу і на землі мир людям доброї волі!››

Станьмо людьми доброї Волі, даймо відповідь, як діти світла, і темрява не огорне нас, покажімо іншим ясну зірку, яка заведе до Вифлеєму.

Христос Рождається!

Славімо Його!

Дано в Донецьку
в храмі Покрова Пресвятої Богородиці
8.12.2011 р.Б.

+ Степан (Меньок)
Екзарх Донецько-Харківський


Джерело: www.ugcc.dn.ua