ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

суботу, 17 грудня 2016 р.

17.12.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Гл.3,8–12:  «Праведний з віри буде жити»

Що таке віра? Це уповання на Бога у будь-яких обставинах, довіра до Господа, що все Він допускає тільки для нашого добра. Наші життєві обставини завжди випробовують нашу віру, виявляють те, наскільки ми покладаємося на Бога в різноманітних обставинах.

Усе наше життя – випробування нашої віри, і що складніша ситуація, то легше виявити наскільки сильною є наша віра. Тому завжди розвиваймо нашу віру в Бога, пильнуймо своє серце, щоб повсякчас уповало і покладалося лише на Господа.

Пригляньмося до свого життя: скільки разів ця наша віра «спрацювала» і тоді дала свої результати. Наше життя дає нам досвід того, що покладатися на Бога варто, та цю довіру до Бога треба в собі розвивати. Що більше будемо покладатися, вірити, тоді в свою чергу наша віра зростатиме. Йдімо до цього крок за кроком, відтак цими нашими малими кроками дійдемо до великої віри!

***
Лк.9,57-62:  «Іди за мною!»

Християнство завжди очікує від людини радикалізму. Христос вчить: «Кажіть: так – так, ні – ні» або вказує: «Не будьте літеплі: або гарячі, або холодні».

Ми часто привчаємося жити поверхневою християнською культурою, звикаємо молитися, ходити до церкви, як також сповідатися, причащатися. Ми також ділимо наше буття на церковне і, як часто кажуть, на особисте. Але Бог очікує від нас, що ми будемо йти за Ним у всіх ділянках свого життя. Не тільки в церкві під час Святої Літургії ви маємо виявляли свою віру. Бог очікує, щоб ми були вірні Йому всюди, щоб ми йшли за Ним повсякчас, щоб виконували Його заповіді й жили за Євангелієм кожної миті нашого життя. Тому від християнства не можна взяти відпустки, поїхати на вихідні чи зробити перерву... Християнство в нашому житті або є, або його немає. Християнства не буває наполовину.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

17.12.2016р. Б. / Святої великомучениці Варвари; Святого преподобного отця нашого Йоана Дамаскина

Святої великомучениці Варвари

Тропар святої, глас 4: Агнице всеблаженна, ти божественно засіяла світлом святої Тройці трисонячним і укріпившись в купелі, на повалення омани батьківської визнала віру Христову: тому, чесна Варваро, отримала ти з висоти благодать зціляти хвороби і всякі немочі. Її молитвами, Христе Боже, спаси душі наші.

Кондак святої, глас 4: В Тройці благочесно прославлюваного Бога ти наслідувала, мученице, і ослабила ідольські капища, а посеред подвигу мучена, Варваро, мучителів погроз не убоялася, і дорівняла в мудрости мужам, та голосно завжди кликала: Тройцю почитаю, єдине Божество.

Жив в Іліополі, поблизу Евхаїти, в Пафлагонії, багатий і славний поганин на ім’я Діоскор. І був він не просто поганином, а ревним почитателем своїх божниць і затятим ворогом християн. Після смерти жінки залишилась йому донечка на ім’я Варвара (“чужа”). Діоскор остерігався, щоб вона нічого не чула про християнську віру, тому наказав виховувати її окремо від інших, облаштувавши їй розкішне помешкання в одній вежі. Та в молодої діви не раз приходило на думку, що там, над ясними хмарами, над зоряним небом, має бути інший світ. Коли глянула вона на всю красу природи, на веселі промені сонця, коли почула спів птахів, то не могла прийняти, щоб усе те було ділом бездушних бовванів, яких погани боялися і називали їх богами. Вона шукала правди, та не могла її знайти, вона прагнула до добра, але не знала, де воно.

Коли Варварі виповнилося 20 років, то батько задумав видати її заміж, вона була красива і багато юнаків бажало взяти її за жінку.

Однак діва навіть чути не хотіла про це. Вона сказала батькові, що радше смерть собі зробить, а заміж не піде. Батько все це списував на молодість дочки, на незнання світу, і, вибираючись в далеку дорогу, дав їй волю, оточив її молодими дівицями, бо був певний, що вони вмовлять Варвару одружитися. Однак серед тих дівиць були і християнки (про що Діоскор не знав), вони навчили Варвару правд Христової віри, приготували її до святого хрещення. Так свята Варвара знайшла те, чого шукала, знайшла правду, дорогу, життя і спасіння – знайшла Ісуса Христа, якому жертвувала своє дівицтво.

Одного разу, було це вже після прийняття святого хрещення, вона пішла на будову нової купелі, яку зводили за наказом її батька. Коли Варвара побачила, що в одній стіні є лиш два вікна, вона веліла вибити ще й третє вікно, аби навіть стіна нагадувала їй про Пресвяту Тройцю. Святе передання далі оповідає, що на стіні того будинку, яка були викладена мармуром, вона пальцем намалювала хрест, а на підлозі відбився слід її стопи, – і ці знаки ніхто й ніколи не зміг стерти.

Коли батько повернувся додому, Варвара навіть не думала приховувати від нього своєї віри. Діоскор, почувши, що вона є християнкою, впав у такий скажений гнів, що вихопив меча і кинувся на дочку. Тоді – згідно з переданням – скеля розступилася й сховала святу діву. Але коли Варвара повернулася додому, то батько по-звірячому побив її, а потім за волосся потягнув до Маркіяна, правителя того краю. Той, побачивши перед собою таку вродливу дівицю, став лагідно її намовляти, щоб зреклася християнської віри, і підлесливо обіцяв їй усі розкоші світу. Але його слова не зворушили серця святої Варвари, тоді мучитель наказав її бити немилосердно воловими жилами, а рани натирати волосяними хустками і посипати сіллю. Коли все тіло мучениці вкрили глибокі рани, тоді велів кинути святу діву до в’язниці.

І ось вночі, посеред молитви, як свідчить передання, святій Варварі явився сам Христос Спаситель, Він зцілив її рани та укріпив сили на дальший подвиг. Вранці святу діву знову поставили на суді, і тоді всі побачили, що вона здорова. Маркіян приписував це силі своїх богів, але свята Варвара голосно заявила, що зцілив її Христос. Мучитель наказав прив’язати святу діву до дерева і залізними гаками шматувати її тіло. В часі тих мук одна християнська невіста на ім’я Юліянія стала вголос прославляти Ісуса Христа, тоді Маркіян наказав і її прив’язати поруч зі святою Варварою та шматувати її тіло і мучити у різний спосіб. Коли ж він побачив, що ані залізо, ані вогонь не вирвуть з їхніх сердець Христової віри, то наказав стяти святих мучениць мечем. І тоді сталася страшна річ, від згадки про яку кров стигне в жилах: рідний батько власного рукою вбив свою дитину. Діоскор сам визвався стяти голову святій Варварі, і на очах усього народу зробив це, а потім умертвив ще й святу Юліянію. Передання свідчить, що Бог на місці скарав поганську закаменілість, бо вдарив грім з чистого неба й убив Діоскора.

Тіла святих мучениць поховав побожний християнин Валентіян на місці, що звалося Геллас, за 15 миль від Евхаїти. Свята Варвара, згідно з Часословом, постраждала за правління Максиміяна (305-311), інші джерела вказують на час правління Максимина (236-238). У IV чи VI столітті, точно це важко з’ясувати, мощі святої мучениці Варвари було перенесено до Царгорода, а Бог, як до цього, так і після перенесення мощей, прославив їх численними чудами. Імператор Лев VI Філософ (886-912) побудував у Царгороді на честь великомучениці Варвари величаву церкву. У 1108 р. мощі святої Варвари було перенесено з Царгорода до Києва, а перенесла їх грецька цісарівна Варвара, дочка Олексія Комнена (1081- 1118), коли вийшла заміж за Святополка II (Михаїла) Ізяславича, великого князя і правителя Києва (1093-1113). Святополк побудував величавий золотоверхий Михайлівський монастир, у храмі якого й упокоїлися святі мощі.

Свята Варвара на Русі завжди була у великому почитанні, і сьогодні немає такої української хати, де б не було ікони святої мучениці. На іконах святу Варвару зображають з чашею в руці, вказуючи цим на її глибоку віру. І на Сході, і на Заході до неї звертаються як до покровительки вмираючих. У 1448 р. в Горкумі, в Голандії, один різник, що звався Гайнрих Рок, посеред палаючого дому, коли вогонь вже добрався до нього, призвав на допомогу святу Варвару, і чудом врятувався з вогню; весь покритий ранами, він дійшов до дому своєї доньки і не вмер доти, доки не прийняв святих Тайн. На цьому в народі ґрунтується глибока віра, що той, хто закликає на допомогу святу Варвару, не вмре без св. Тайн.

__________

У той самий день
Святого преподобного отця нашого Йоана Дамаскина

Тропар преподобного, глас 8: Православія наставнику, благочестя й чистоти учителю,* вселенної світильнику,* монахів богонатхненна окрасо, Максиме премудрий,* ученнями твоїми все просвітив ти, сопілко духовна,* моли Христа Бога, щоб спас душі наші.

Кондак преподобного, глас 2: Піснетворця і чесного проповідника Божого слова, учителя Церкви і поборника ворогів, прославмо Йоана: бо він взяв зброю, хрест Господній, і відбив всю хитрість єресей і як теплий заступник перед Богом, усім подає гріхів прощення.

Преподобний Йоан народився 676 р. в Сирії, у місті Дамаску. Сирія була тоді (від 635 р.) під владою сарацинів. Батько Йоана, Сергій, на прізвисько Мансур (“відкуплений”), був побожним християнином, а славився такою чесністю, що халіф, правитель сарацинів, призначив його своїм таємним радником і довірив йому уряд однією зі своїх провінцій. Був Сергій чоловіком багатим, завдяки цьому він викуповував з неволі християн. Одного разу, серед невільників, яких він звільнив, був монах на ім’я Косма, чоловік незвичайної побожности і науки. Саме йому довірив Сергій виховання і навчання свого сина Йоана та ще одного хлопця сироту, який також називався Косма. Згодом він став Маюмським єпископом, що біля Гази, прославився своїми численними канонами, і був зачислений до лику святих (пам’ять його вшановуємо 12 жовтня).

Чеснотами і старанністю у навчанні відзначалися обидва учні, на втіху своєму вчителю Космі, який після закінчення їх наук пішов у монастир святого Сави і там побожно помер. А після смерти Сергія Йоан обійняв батьківський уряд і був за свою вченість і чесне життя у великій пошані при дворі сарацинського халіфа. Коли ж у Царгороді безбожний Лев III Ісавр почав жорстоко переслідувати всіх, хто почитав святі ікони, тоді Йоан, хоч і був мирянином, став писати в обороні почитання ікон такі глибокодумні послання, що вони переходили з рук в руки й усюди поборювали безбожну єресь. Злочестивий імператор Лев хотів помститися святому Йоанові і через донощиків повідомив халіфа, начебто Йоан задумав зрадити сарацинів, що він доносить грекам, коли ті мають на них напасти.

Як каже передання, халіф повірив у наклеп і наказав відрубати святому Йоанові праву руку. Та вночі, коли святий гаряче молився, йому явилася Пресвята Богородиця й оздоровила його, і знову став він володіти двома руками, а сарацини, вражені таким чудом, дослідили справу і пересвідчилися у його невинності. І хоч його нагородили новими почестями, все-таки святий Йоан вирішив піти за голосом свого покликання; він роздав усе своє майно вбогим, а сам зі святим Космою вступив до монастиря святого Сави. Ігумен віддав його під духовний провід одного старого і дуже строгого монаха-самітника, а той велів Йоанові керуватися такими правилами: Ніколи не творити власної волі, що є основою благочестя. Жертвувати Богу всі свої труди, заняття, журби і терпіння. Проганяти всяку думку про давнє життя. Не величатися ані мудрістю, ані нічим іншим, бо чоловік сам зі себе є нічим, невіжою і слабким. Мовчати і пам’ятати, що небезпечно навіть і щось добре говорити, якщо цього не вимагає обов’язок.

І так поволі преподобний Йоан став робити поступ у монашому житті. Старий монах найбільше випробовував його в чесноті послуху. Одного разу він велів Йоанові взяти кошики, які сплели монахи, віднести аж до Дамаску і там продати за нечувано високу ціну. Святий Йоан пішов. Ніхто у місті не впізнав в убогому монаху недавнього вельможу й управителя цього ж міста, усі з нього сміялися, немовби з придуркуватого, що заломив таку велику ціну за кошики. А св. Йоан терпеливо переносив усі насмішки і кпини й ходив вулицями доти, доки не знайшовся один давній його слуга, який упізнав Йоана і, з милосердя, купив у нього ті кошики. Було це лиш одне з багатьох випробувань. Преподобний Йоан зовсім позбувся власної волі, він нічого не робив без дозволу старця, не читав жодних книжок і нічого не писав.

Та якось, коли помер один монах, а брат померлого дуже сумував, то на його прохання святий Йоан написав стихири, які і до нині співають на кожному похороні.

І коли преподобний Йоан заспівав їх у келії, то почув це старий монах, і хоча сам був глибоко зворушений, однак за самовільний вчинок прогнав від себе Йоана. Гірко заплакав Йоан, наче б прогнано було його з раю, і просив монахів, щоб заступилися за нього перед строгим старцем, і той, після численних прохань, наказав Йоанові виконували найприкрішу монастирську роботу. Коли він ж побачив, що святий Йоан сповняє все з великою радістю, то прийняв його до себе і дозволив йому писати на славу Божу пісні (як свідчить передання, сталося це за велінням Пресвятої Богородиці, яка явилася у видінні старому монахові, наставникові преподобного Йоана).

І полилося правдиве золото, полилися прекрасні, що душу заворожують пісні. Візьмімо в руки Октоїх, більшу його частину уклав преподобний Йоан Дамаскин. Він написав багато канонів на Господські, Богородичні і свята святих. Його книга “Точний виклад православної віри” впродовж тривалого часу була найліпшим підручником. І послань він написав чимало; наче б з джерела лилася його наука, і тому названо його “золототочивим”. Патріярх Єрусалиму Йоан (помер 735 р.) висвятив преподобного Йоана на священика і призначив його проповідником при церкві святого Воскресення. Після смерти патріярха преподобний Йоан повернувся до монастиря.

А коли Костянтин Копроним став ширити іконоборську єресь, коли всі в’язниці були заповнені ісповідниками Христової віри, тоді преподобний Йоан пішов до Царгорода і там прилюдно виступив проти злоби імператора-єретика і проти тих єпископів, які забули про Бога і про совість, які зреклися святих ікон і стали єретиками. Через це святий слуга Божий дуже багато страждав, а озлоблений імператор на своєму лжесоборі в 755 р. сам з церковного амвона кинув клятву на Йоана, на яку святий відповів двома посланнями, в яких різко викривав єресь та її прихильників.

Помер преподобний Дамаскин у монастирі святого Сави, близько 776 р.

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

пʼятницю, 16 грудня 2016 р.

16.12.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

1Тм.4,4–8;16:  «Бо тілесна вправа до дечого лише корисна, а благочестя на все корисне»

Часто наші взаємини з Богом ми будуємо на виконанні тих чи тих приписів і заборон, але Бог хоче від нас чогось більшого. Не лише вправляння у добрих вчинках, уникання заборон, різних тягарів, які ми на себе понакладали. Бог хоче, щоб ми жили в благочесті, в праведному й чесному житті.

Бо лише коли ми перебуваємо з Господом, Він відкриває нам, що таке благочестиве – добре і чесне життя. Бо наше щоденне життя показує, ким ми є у середині, ким ми є насправді. Ми не можемо бути у близьких стосунках з Богом і поводитись як ті, хто не знає Його. Тому що Божа дитина, якою є кожен із нас, покликана прославляти Бога своїм життям і кожним своїм вчинком.

Наше життя завжди і повсякчас засвідчує нам і тим, хто нас оточує, наскільки глибокі наші стосунки з Богом. То ж вчімося на власних помилках, падіннях і стараймось наближатись щораз більше до Бога, саме тоді будемо сповнені правдивого благочестя.

***
Лк.16,15-18; 17,1-4:  «Бог знає серця ваші; бо що в людей високе – осоружне Богові»

Коли уважніше приглянутися до життя кожного з нас, то мусимо визнати самі перед собою щиро й відверто, що зазвичай нашою поведінкою керують зовнішні обставини. Це значить, що нам важлива думка людей: що вони скажуть, як ми будемо виглядати, як нас будуть сприймати, що нам буде доброго чи поганого від конкретного нашого вчинку...

Саме тому у своєму житті ми часто граємо ролі, інші навіть можуть цього не зауважити, та й ми самі не до кінця усвідомлюємо це. Але Євангеліє каже, що Бог знає наші серця. Для Бога дуже важливо, що ми носимо в серці. Звісно, нам не так легко змінитися, припинити грати роль ту чи іншу роль. Однак якщо будемо шукати й досвідчувати у своєму серці Бога, щоразу частіше питати, чого Господь від нас хоче, як Бог дивиться на цю ситуацію, то й думка про те, щоб подобатися іншим, з часом перестане нам дошкуляти.

Мусимо собі щиро визнати, що для нас у житті дуже часто важливіша не думка Бога, а думка людей. Але люди думають сьогодні так, а завтра – інакше. А Бог вічний і незмінний. І коли ми живемо в цій сталості, Божій незмінності, то для нас не важлива думка оточення: сьогодні нас похвалили, завтра – скартали, але для нас щоразу важливішим буде те, як це сприймає Бог.

Жити в правді – це те, що людині приносить найбільше щастя. Життя в правді приносить людині правдиве буття, бо вона не грає ролі, а є тим, ким насправді є в цю мить.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

16.12.2016р. Б. / Святого пророка Софонії; Святого преподобного Теодула

Святого пророка Софонії

Тропар, глас 2: Пророка Твого Софонії пам’ять, Господи, празнуємо.* Тому молимо Тебе: Спаси душі наші.

Кондак, глас 4:
Явився єси світлосяйний Божественним Духом, пророче Софоніє, Боже явління провістив: радуйся вельми, дочко Сіонова Єрусалимська, проповідуй: ось Цар Твій гряде, який спасає.

Святий пророк Софонія, жив і пророкував за правління царя Йосії, за 600 літ До Ісуса Христа. Родом був він з гори Саравата, батько його називався Куша, з покоління Симеона. Пророцтво святого Софонії складається з трьох глав. Він провіщає страшні Божі кари, які впадуть на Єрусалим, місто нечисте і осквернене, яке не слухає слів, не зважає на упімнення, не уповає на Господа, не наближається до Бога. Князі цього міста – то леви ревучі, судді його – вовки вечірні, які навіть кісточки не залишать, пророки його – люди легкодушні і віроломні, священики його оскверняють святиню, нищать закон.

Але після кар прийде прощення, і тоді Господь дасть народам чисті уста, щоб усі призивали Ім’я Господнє і служили Йому єдинодушно. Закінчується пророцтво заповітом приходу Христа Спасителя.

Святий пророк Софонія помер природною смертю.

__________
У той самий день
Святого преподобного Теодула, єпарха Царгорода

Преподобний Теодул (“служитель Бога”) народився близько 340 р. За імператора Теодосія Великого (379-395) був він начальником міста Царгорода. Але серце його палало великою спрагою посвятити себе лиш служінню Господу Богу. Коли померла його дружина Прокла, він роздав усе своє майно вбогим і пішов в околиці Едеси, де в молитві і постах двадцять років простояв на стовпі. Постив преподобний Теодул дуже строго, їв лиш один раз на тиждень, у неділю, після святого Причастя. Помер близько 450 р. Поховали його, за великого здвигу народу, монахів, священиків та єпископів, там-таки, біля стовпа, на якому він спасався. А Бог прославив його мощі силою творити чуда.

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

четвер, 15 грудня 2016 р.

15.12.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

1Тм.3,1–13:  «Ті, що виконують гаразд свої обов’язки, здобувають собі почесний ступінь і велику сміливість у вірі в Христа Ісуса»

Коли ми задумаємось над своєю святістю, то найчастіше переконані, що потрібно здійснити якісь особливі подвиги, поїхати на місії, загинути мученицькою смертю. Цілковито не замислюємося, що саме наші обов’язки – це є місце нашого освячення, що саме через наші обов’язки Бог нас провадить до спасення.

Ті обов’язки, які я маю, Бог дав конкретно мені, щоб, виконуючи їх, я міг освятитись. Апостол згадує про єпископів, дияконів, кожний із яких був покликаний Богом до конкретних обов’язків. Немає покликань більших чи менших, важливих чи неважливих. Кожна особа і кожне наше служіння однаково вартісне для Бога, тому що саме Він покликав і поставив кожного з нас до чогось особливого. Бог хоче, щоб ми були саме на цих місцях, які він передбачив для нас, і саме там ми освятимось і спасемось!

***
Лк.16,1-9:  «І похвалив пан нечесного управителя за те, що той вчинив мудро»

На перший погляд, може видатися незрозумілим: чоловік чинить нечесно, обманює свого господаря, але його вчинок заслуговує на таку похвалу від Господа? Звичайно, Бог ніколи не хвалить за неправду. Але Господь показує нам цього чоловіка, ставить його за приклад як того, хто вміє робити добро.

Нечесний управитель, хоч і наляканий тим, що на нього чекає, вміє зробити щось корисне для інших. Погляньмо на наше життя: скільки є обставин і ситуацій, де ми могли б зробити добро, вчинити чи сказати щось приємне, чи хоча б побажати у своєму серці комусь добра, чи хоч би добрим поглядом обдарувати іншу людину!

Ми завжди нарікаємо на обставини, ситуації, але погляньмо – скільки впродовж дня ми могли б робити доброго! А скільки впродовж місця, року? В кожній життєвій ситуації можемо щось зробити доброго з тими силами й можливостями, які маємо!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

15.12.2016р. Б. / Святого пророка Аввакума

Святого пророка Аввакума

Тропар, глас 2: Пророка Твого Аввакума пам’ять, Господи, празнуємо.* Тому молимо Тебе: Спаси душі наші.

Кондак, глас 8: Провістив ти вселенній від півдня пришестя Боже від Діви, Аввакуме богомовний, і на Божественній сторожі предстоячи почуте від світлоносного Ангела Христове Воскресіння возвістив єси світові, тому весело зовемо тобі: радуйся, пророків світла доброто.

Святий пророк Авакум був з покоління Левії, служив при храмі півцем. Він пророкував за 650 літ до Христа Спасителя. Пророцтво його містить три глави, воно входить до Святого Письма Старого Завіту. Він провіщав захоплення Єрусалиму вавилонянами, звільнення жидівського народу з вавилонської неволі і кару, яка впала на халдейців. Коли Навуходоносор захопив Єрусалим, святий пророк утік до Аравії і повернувся лиш після того, як Навуходоносор залишив місто. По поверненні пророк зайнявся хліборобством. Згідно з переданням, з яким погоджуються і деякі святі отці, він був тим Авакумом, якого Господній ангел переніс аж до Вавилону, до ями з левами, де сидів святий пророк Даниїл (його пам’ять вшановуємо 17 грудня), і саме святий Авакум подав йому обід, який він ніс на поле. Після цього ангел поставив Авакума на те саме місце, звідки його взяв (див. Дан. 14, 33-39).

Помер святий пророк у глибокій старості. Про віднайдення його мощей пише історик Созомент: “За Теодосія Молодшого (408-450), було знайдено мощі пророка Авакума, а невдовзі і пророка Міхея. їх тіла, як я чув, були вказані у видінні сплячому Севену, тодішньому єпископу Елевтерополя. Місце, де знайшли мощі святого Авакума, звалося Кела, або давнє місто Кила. Від того міста за десять стадій розташоване містечко Виратсатія, де знайдено було гріб святого Міхея”.

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

середу, 14 грудня 2016 р.

14.12.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

1Тм.1,18–20; 2,8–15:  «Я хочу, отже, щоб мужі молилися на всякому місці»

Апостол вказує на те, що ми покликані до постійної молитви. Деколи можемо думати, що постійно молитися – означає лише промовляти псалми, молитви, а отже – звичайній людині це не під силу. Однак це не так. Погляньмо, коли ми є з якоюсь людиною, то ми не завжди з нею розмовляємо, можемо щось говорити, можемо мовчати, але ми пам’ятаємо про її присутність.

Молитися – отже перебувати з Богом, а це не обов’язково промовляти якісь слова, це перебувати у присутності Божій. Як каже пророк Давид: «Стояти перед лицем Господнім». У східній традиції часто промовляють «Ісусову молитву», яка допомагаю бути нам у присутності Божій. Для всіх нас важливо усвідомлювати все більше присутність Господа в нашому житті.

Коли ми з Ним, тоді життя набуває іншої перспективи, позаяк ми на все дивимось по-Божому. Коли ми не з Господом, ми дивимось на обставини та людей зі свого людського погляду, бачимо зі своєї перспективи, отже, не завжди правдиво. І тільки перебування з Господом, а саме постійна молитва може нам допомогти вільно дивитись на життя і на все що в ньому відбувається. Тому докладаймо максимум зусиль, щоб наша молитва ставала якіснішою, щоб ми могли постійно перебували з Богом!

***
Лк.15,1-10:  «На небі буде більша радість над одним грішником, що кається, ніж над дев’ятдесят дев’ятьма праведниками, що їм не треба покаяння»

Напевно, це одне з речень Євангелія, які не завжди легко сприйняти. Як у Бога може бути більша радість від навернення одного грішника, ніж від тривалого чесного життя дев’яноста дев’ятьох праведників?

Ніколи не відомо, що буде до кінця життя з кожним грішником, бо для кожного є можливість покаятися й навернутися до Бога. Також не знаємо, чи кожен праведник зможе витривати в правді до кінця. Однак якщо дійсно живемо вірою і розумінням, ким для нас є Бог, то нас завжди буде огортати радість за того, хто, як і ми, пізнає цю правду, і сум через того, хто від неї відходить.

І кожен правдивий християнин покликаний не лише у своєму серці носити свою віру, а й також свідчити іншим, щоб вони також пізнали радість зустрічі з Богом, зрозуміли, в чому справжній сенс життя. Маємо радіти за цих осіб і докладати зусиль, щоб на Небі було щоразу більше радості за тих, хто кається!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

14.12.2016р. Б. / Святого пророка Наума; Святого Філарета Милостивого

Святого пророка Наума

Тропар пророка, глас 8: Зорею живоначальної Тройці обожений, пророче Науме, ніневитянам загрозу запустіння провістив єси сяйвом Духа. Нині ж у небесах з ангельськими ликами веселишся, стоячи при світлі трисяйному. Маючи ж дерзновення пророче, молися за нас, які завжди почитають пам’ять твою.

Кондак пророка, глас 4: Просвітлене Духом чисте твоє серце пророцтва світлішого вмістилищем стало: ти бо бачиш як теперішнє, далеко суще, тому й почитаєм тебе пророче блаженний, Науме славний.

Сьогодні Христова Церква обходить пам’ять святого пророка Наума. Святий Наум, (“утішений”) з покоління Симеона, родом з місцевости Елкош, пророкував він після святого пророка Йони, за сімсот літ до Ісуса Христа. Коли після пророцтва святого Йони ніневитяни покаялися і навернулися до Господа, то Він, у невимовному своєму милосерді, простив їм їхні провини і гріхи. Але з часом злоба їх стала ще більша. І ось Бог вустами пророка Наума провіщає їм неминучу загибель. 612 р. це пророцтво збулося. Прийшли аравійці, перси, мідяни і халдейці і два роки облягали місто. А потім вилила ріка Тигр, підмила мури міста і вороги його здобули та знищили до тла.

Пророцтво святого Наума має три глави. Святий пророк, згідно з переданням, помер природною смертю на сорок п’ятому році життя.

__________

У той самий день
Святого Філарета Милостивого

Тропар Філарета, глас 8: В терпінні твоєму надбав єси відплату твою, отче преподобний, в молитвах неперестанно тривавши, убогих возлюбив єси і подбав за них, тож молися Христу Богу, Філарете милостивий блаженний, щоб спастися душам нашим.

Кондак Філарета, глас 4: Чеснотами прикрасився і страхом Божим, предивний у всіх всіх явився у місті Царському, бідним скарби багатства роздав і нетлінно благ багатство на Небесах прийняв. Тому всюди і завжди, Філарете, поминай тих, які тебе почитають, славо праведних і похвало.

Святий Філарет (“любитель чесноти”), син Георгія і Анни, дуже багатих вельмож, народився в Малій Азії, у Пафлагонії, в селі Амнія. Він одружився з багатою і побожною дівицею Теозвою. У них народилися син Йоан і дві дочки, Іпатія та Єванфія. Маєток був дуже великий. Однак милосердя його до убогих було ще більшим. Тому не закривалися двері його дому; убогі зі всіх сторін сходилися до нього, а Філарет нікому не відмовляв у допомозі. Та, за допустом Божим, дикі ісавряни розграбували значну частину його майна, а потім впали на нього й інші нещастя. Дійшло до того, що Філарет геть зубожів, і тяжкою працею своїх рук він ледве міг прогодувати свою сім’ю.

Однак і тоді не міг відмовити бідному. Прийшов сусід з плачем, бо в нього вкрали останню пару волів, і святий Філарет віддав йому своїх волів, також останніх, якими він орав свою ниву. Останню конину, і ту віддав він. Уже жінка, діти і внуки злим оком дивилися на нього, та святий Філарет їх все утішав, що має в одному місці великі скарби, яких вистачить для всіх. Рідні думали про земні скарби, а він про небесну нагороду і про те, що Бог не залишить праведного в потребі, бо ж “Бог не є несправедливий, щоб забути ваші діла й любов...” (Євр. 6, 10); бо “...достоїн бо робітник своєї нагороди” (Лк. 10, 7), і “...кожний отримає власну нагороду згідно з своїм трудом” (1 Кор. З, 8). Не стало в хаті навіть хліба, і жінка святого слуги Божого мусила позичати у сусідів та варити дітям лободу. Аж ось надходить бідний, і святий Філарет, не маючи вже що дати, віддав теля, а що корова стала дуже ревіти за телям, то він попросив убогого ще й корову забрати. Під кінець святий Філарет зняв навіть одежу з себе і віддав потребуючому. Залишився у них лиш красний дім, та більше нічого.

І ось, коли нужда була найбільша, тоді прийшла поміч Божа. Цісареві Ірина, яка правила від імени свого сина Костянтина VI, розіслала по всій державі послів, щоб серед усіх дівиць знайшли найкращу, до того ж найпобожнішу і найчеснішу, на жінку для молодого імператора. Прийшли посли і до Амнії, тут вони побачили Марію, внучку Філарета, вона зачарувала їх нечуваною красою і чеснотою. Наступного дня вся родина мусила їхати до Царгорода. Із десяти дів, яких представлено, цісар і цісарева вибрали Марію, вона повінчалася з Костянтином і засіла поруч з ним на царському престолі.

Імператор наділив святого Філарета й усю родину великими статками, часто посилав йому багато грошей, бо знав, що Філарет роздасть їх убогим. І справді, аж до кінця життя святий жив лишень для того, щоб допомагати іншим, у цьому його наслідувала і Теозва, його побожна жінка. Умер святий Філарет у Царгороді, в монастирі, що звався Родольфія. Він провістив день власної смерти, пророчим духом провістив онукам їхню долю, і в молитві, коли всі присутні промовляли “Отче наш”, зі словами: “нехай буде воля Твоя”, віддав свою душу в руки небесного Отця. На його похороні був присутній сам імператор, було також безліч бідних і сиріт, для яких святий Філарет став найліпшим батьком. Бог благословив його пам’ять видимим чудом, бо один біснуватий, якого звали Кавококос, коли торкнувся домовини святого, зразу був звільнений від злого духа.

Марія, онучка святого Філарета і жінка імператора Костянтина, не зазнала подружнього щастя. Костянтин залюбився грішною любов’ю в дівицю Теодотію, своячку преподобного Теодора Студита, а свою дружину Марію силоміць замкнув у монастирі, проти чого виступили святий Тарасій і святий Теодор, як про це написано у їхніх житіях. А коли Костянтин протиправно одружився з Теодотією, на нього впала церковна клятва. Сталося це 795 р. Святий Філарет помер за рік до цього, у п’ятдесятилітньому віці. Господь покарав Костянтина за зламання подружньої обіцянки, бо вже у 797 р. його скинули з престолу й осліпили заколотники; помер він насильницькою смертю.

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

вівторок, 13 грудня 2016 р.

13.12.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

1Тм.1,8–14:  «Бо Він визнав мене вірним, поставивши на службу»

Апостол Павло добре усвідомлює, що свого часу він був гонителем християн, однак отримав від Бога особливе завдання. Він дуже гарно каже про це своє покликання: поставив мене на службу. Павло усвідомлював, що йому доручено завдання в усьому світі, служіння іншим. 

Не завжди легко нам розуміти, мати свідомість того, що там, де ми є, при тих чи інших обов’язках чи справах – це є місце, де Бог мене поставив. Ми завжди мріємо про зміну обставин, зміну людей навколо себе. Нам не віриться, що це місце, на якому ми стоїмо, ці обов’язки, які ми маємо – це саме те місце, де ми маємо служити Господеві та людям. Великою річчю буде для мене, коли я усвідомлю, що обставини, де Бог мене поставив, що я роблю, це те, в що мені Господь поручив. Бог мене поставив на це місце, щоб я служив Йому і служив людям, яких Він мені посилає.

***
Лк.14,25-35:  «Сіль – добра річ, але коли сіль звітріє, чим її приправити?»

Господь під цією сіллю розуміє нас – християн. Знаємо, що колись сіль була дуже дорога, бо лише нею люди могли консервувати продукти. І так само, щоб і світ не зіпсувався, щоб існував, а навіть щоб сам себе не знищив, потрібна наявність солі – християн. 

Солі для консервування потрібно небагато, але вона зберігає продукти придатними для споживання, а ця сіль – християни, про яку говорить Господь, зберігає світ. 

Тому не маємо оглядатися, що нас небагато, що всі решта живуть інакше, а маємо розуміти, що наше життя в Бозі зберігає, консервує цей світ від розкладання. 

Інша якість солі – додавати смаку. До страв треба зовсім небагато солі, щоб змінити їхній смак. Так само й християни своїм існуванням додають смаку цьому життю. І також не обов’язково, щоб цієї солі було багато. Але треба, як каже Євангеліє, щоб ця сіль була доброї якості. 

Тож у християн, як у солі, є два завдання: зберігати цей світ від зіпсуття, консервувати його, як також додавати йому смаку, тобто вказувати правдивий сенс життя.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

13.12.2016р. Б. / Святого апостола Андрія Первозванного

Святого апостола Андрія Первозванного

Тропар, глас 4: Як первозваний з апостолів і як верховного брат* Владиці всіх, Андрею, молися,* мир вселенній дарувати* і душам нашим велику милість. 

Кондак, глас 2: Мужности богогласника, якого ім’я святкуємо,* і верховного послідувателя Церкви,* Петрового родича возхвалім,* бо, як давно тому, так і нині до нас закликав:* Прийдіть – ми знайшли, кого бажали. 

Святий Андрій був перший серед апостолів, який пізнав Христа Спасителя і пішов за Ним, тому він називається “Первозванний”. Євангелист Йоан розповідає, що коли Йоан Предтеча охрестив Христа Спасителя, то своїм учням сказав, що Христос – Син Божий. “Другого дня знову стояв Йоан там, ще й двоє з його учнів. Угледівши ж Ісуса, який надходив, – мовив: «Ось Агнець Божий». Почули двоє учнів, як він оте сказав, та й пішли за Ісусом. Обернувшися Ісус і побачивши, що вони йдуть, мовив до них: «Чого шукаєте?» Ті ж Йому: «Равві, – що в перекладі означає: Учителю, – де перебуваєш?» Відрік він їм: «Ходіть та подивіться». Пішли, отже, і побачили, де перебуває, і того дня залишилися в Нього. Було ж близько десятої години. Андрій, брат Симона Петра, був одним із тих двох, що, почувши Йоана, пішли за Ним” (Йо. 1, 35-40).

“О щасливий день, – вигукує святий Августин, – той день, коли вони перебували у Христа Спасителя! Хто бо може оповісти те, що вони тоді чули з божественних уст Ісуса!” Андрій, сповнений віри, спішить до Петра і каже йому: “«Ми знайшли Месію»... І привів його до Ісуса (Йо. 1, 41-42). Після цього обидва брати кидають свої сіті і дім у Капернаумі (родом були вони з Витсаїди, в Галилеї) й ідуть за Христом Спасителем. Апостол Андрій є свідком усіх чудес Ісуса, чує кожне Його слово, ділить з Ним нужду та переслідування і йде слідом за Ним.
Після Зішестя Святого Духа, коли всі апостоли розійшлися проповідувати слово Боже, тоді і св. Андрій поніс серед поган світло правдивої науки. Святі Отці Церкви, зокрема Григорій Богослов, Григорій Великий, Йоан Золотоустий, Єронім, погоджуються з тим, що святий Андрій навчав у Греції, в Епирі, він просвітив Ахаю, і, згідно з переданням, він перший голосив слово Боже у Візантії, згодом названій Константиполем, де поставив єпископом Стахія, якого апостол Павло називає своїм возлюбленим (див. Рим. 16, 9). Найстаріші церковні письменники стверджують, що апостол Андрій проповідував науку Христову в Скитії, тобто на території Руси. Літописець Нестор та інші розповідають, на основі передання, що святий Андрій з учнями своїми йшов вгору по Дніпру, аж до пагорбів, де згодом постав Київ. Тут святий апостол переночував, а вранці, оглянувши оком той чудний розлогий Божий рай, сказав до учнів: “Бачите ті гори? Знайте, що на них засіяє благодать Божа і постане тут велике місто, і багато в ньому буде церков, і вся земля ця просвітиться святим хрещенням”. І, поставивши тут хрест, пішов далі.

Cвятий Андрій прийняв мученицьку смерть у Патрах, в Ахаї. На смерть його засудив намісник Егей (Єгеат), велів прив’язати святого апостола на скісному хресті. “А коли побачив він хрест, на котрім мав умерти, – каже святий Вернард, – то не зблід від його виду і не змінився на лиці, а повний радости молився: «О добрий, святий хресте, за яким я тужу вже так довго! Спокійно і радісно приходжу я до тебе. Ти прийняв мого Божественного Спасителя, прийми і мене, Його учня, щоб через тебе дійшов я до Нього!» Чи є це слова чоловіка, чи радше ангела? Це слова чоловіка, який був готовий так само страждати, як готові нині і ми, та який Бога любив з усього серця, і любов та була сильніша за смерть! О, якщо б ми мали таку любов, то яким солодким був би нам усякий труд, яким легким усяке умертвлення, яким милим усяке страждання! Тому шукаймо такої любови, а якщо її маємо, то зберігаймо її у собі і пам’ятаймо слова Спасителя, що той, хто хоче за Ним іти і бути Його учнем, хай несе свій хрест”. Так каже святий Вернард.
Святий апостол Андрій мучився на хресті три дні, а З0 листопада 62 р. його душа полетіла до неба, і “Первозванний” засів на престолі непроминаючої слави. Мощі святого апостола Андрія у 355 р. було перенесено до Царгорода і складено разом з мощами святого євангелиста Луки і святого Тимотея у церкві святих Апостолів. Імператор Аркадій на честь святого Андрія побудував у Царгороді величну церкву. Коли хрестоносці захопили Царгород, то кардинал Петро Капуанський у 1208 р. переніс мощі святого до Італії, до міста Амальфи. У 1418 р. голову святого Андрея перенесли до Риму, до храму святого Петра. На Київській горі, де колись, згідно з переданням, апостол Андрій провістив майбутнє Руси, смоленський князь Мстислав Романович у 1212 р. побудував церкву Воздвиження Чесного Хреста. Через шість років її перебудували і посвятили пам’яті святого Андрея.

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

понеділок, 12 грудня 2016 р.

12.12.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

1Тм.1,1–7:  «Ціль же того веління – любов зі щирого серця»

Апостол народів вказує на те, що навіть у християнських громадах повставали різноманітні підходи до християнського життя. Були суперечки, дискусії, пустослів’я, інші були впертими, самовпевненими. 

Але Господь вказує на найважливішу річ у наших стосунках – на любов. І це для нас є великим знаком питання: чи ми все робимо з любові. Критерієм нашого християнського життя має бути те, наскільки ми сповнені любов’ю до кожної людини, яку зустрічаємо, наскільки ми обдаровуємо любов’ю кожну особу, яку посилає нам Господь. 

То ж маємо любити не лише тих, які нам близькі, а й кожну особу, яку нам ставить на нашій життєвій дорозі Господь.

***
Лк.14,12-15:  «Коли справляєш обід або вечерю, не клич твоїх друзів, ні твоїх братів, ані твоїх родичів, ані сусідів багатих, щоб часом і вони також тебе не запросили й не було тобі відплати»

Кожен із нас живе в певному оточенні: маємо батьків, братів, сестер, дружину, чоловіка, дітей, друзів, осіб, які нас підтримують. Людей, яких підтримуємо ми, яким довіряємо, які довіряють нам. 

У суспільстві існує дуже багато різних груп, підгруп, які частково співпрацюють між собою, а люди живуть з почуттям належності до якоїсь з них. 

Для нас завжди ближчі ті, кого ми знаємо в силу тих чи інших обставин. Інші особи, яких не знаємо, для нас чужі, не скажемо, що вони є нашими ворогами, але ж чужими нам, з якими дотримуємося певної дистанції. До знайомих нам осіб завжди ставимося з більшою симпатією. А до незнайомих – можливо, не з антипатією, але з певною «байдужістю». Нам легко робити добро нашим знайомим, бо сподіваємося, що й вони нам цим відплатять. Але Отець Небесний очікує від нас, щоб ми робили добро кожній людині, бо вона створена на Його образ. 

Знаємо, що Господь уособлює себе з ближнім, із кожною людиною. «Що ви зробили одному з ближніх, то ви мені зробили». Те, що робимо будь-якій людині, – робимо Богові. Якщо робимо добро лише тим, хто нам близький, – ми чинимо просто по-людськи, бо вони нам близькі. Робімо ж добро для кожної людини, бо тоді ми будемо робити добро для Бога! 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

12.12.2016р. Б. / Святого мученика Парамона; Святого мученика Філумена

Святого мученика Парамона

Тропар, глac 4: Мученик Твій, Господи, Парамон,* у стражданнях своїх прийняв вінець нетлінний від Тебе, Бога нашого,* мавши бо кріпость Твою, він мучителів подолав,* сокрушив і демонів зухвальства безсильні.* Його молитвами спаси душі наші. 

Кондак, глас 4: Терпінням велінь божественних очистив ти душу від скверни і страдницької досконалості досяг. Бо жертви ідолам оманним приносити відмовився і Христа наслідуючи, копієм проколений був єси, молися ж за світ всеблаженний Парамоне. 

Діялося це за імператора Деція, лютого мучителя. Намісник Аквилин вибрався в дорогу з Никомидії до Валсатії (“святе місце”), де били джерела цілющої води, а поруч було капище Посейдона. За собою він наказав вести триста сімдесят християн, щоб вони принесли богам жертву. Коли той похід побачив християнин Парамон, що саме проходив тою дорогою, то голосно мовив: “Боже, скільки безвинних мусить гинути за те, що не хочуть служити бездушним ідолам”.
За це мучитель велів йому пробити тростиною язик, заганяти в тіло скалки, а під кінець убити разом з триста сімдесятьма святими мучениками. Сталося це 250 р.

__________
У той самий день
Святого мученика Філумена

Постраждав святий Філумен близько 270 р. Жив він у Ликаонії і возив збіжжя до міста Анкири, в Галатії. Оскаржений у тому, що є християнином, він визнав перед мучителем Феліксом віру у Христа Спасителя. Мучитель передав святого на муки: його жорстоко били, кидали у вогонь, а потім у голову, руки і ноги забивали цвяхи і гнали майданом, аж поки святий мученик не впав. Так святий Філумен передав свою душу в руки небесного Отця.

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

неділю, 11 грудня 2016 р.

11.12.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Еф.4,1–6:  «Терплячи один одного в любові» 

Ми завжди прагнемо, щоб змінилися ми, все для цього робимо. Також очікуємо, щоб змінилися інші, навіть стараємося їх змінювати, якось їм допомагати, впливати, але часто це не дає якихось результатів. Інші так само прагнуть змінити нас, нам у чомусь допомогти, і також їм це не одразу вдається. Тому апостол вказує на цю площину стосунків – терпіти одне одного в любові, терпеливо прийняти одне одного. 

Це дуже важливо для наших стосунків, бо ж Господь довготерпеливий і «довго терпить» всіх нас. Господь не кидає одразу з неба каміння чи громи, коли ми чинимо якісь неправильні кроки, або ж робимо якісь гріхи. Він любить нас і очікує нашої зміни. Так само і ми повинні наслідувати Господа у наших стосунках – любов’ю покривати гріхи одні до одних, терпеливо приймати одне одного, бо кожен із нас потребує часу, щоби змінитися, наблизитись до Господа. 

«Бог полюбив нас, коли ми були ще грішниками», відтак стараймося приймати і любити своїх ближніх, попри їхні недосконалості!

***
Лк.10,25-37:  «“Хто з оцих трьох, на твою думку, був ближнім тому, що потрапив розбійникам у руки?” Він відповів: “Той, хто вчинив над ним милосердя”»

Напевно, не було такого дня в житті будь-кого з нас, коли б ми не мали нагоди чинити милосердя. Бог завжди посилає нам такі ситуації, де ми можемо виявити своє милосердя, тим самим уподібнюючись до Нього – який один є досконало милосердним! 

Звичайно, бути милосердним непросто, особливо тоді, коли перед нами людина, яка, за нашими мірками, на це милосердя не заслуговує. Однак як часто ми самі не заслуговуємо на Боже милосердя… Але як гаряче у своєму серці ми цього Божого милосердя прагнемо! 

Тому істинно милосердними можемо бути тоді, коли пам’ятаємо, що ми теж не завжди заслуговуємо на милосердя нашого Господа, але Він все ж милосердиться над нами. 

Якщо хочемо бути його дітьми, то маємо так само великодушно виявляти милосердя до інших, як це робить Він. Чинити милосердя тому, хто нам зробив щось добре, хто сказав добре слово, хто закрив очі на наші недоліки. Як також чинити милосердя тому, хто сказав нам неправду, хто підвів нас, хто повівся з нами несправедливо. 

Так, як ми чекаємо на Боже милосердя й милосердя від ближнього, так і ближній чекає, що ми будемо до нього милосердні. Бог очікує, що це милосердя, яке Він виявляє до нас, ми подаруємо ближнім!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

11.12.2016р. Б. / Святого преподобномученика Стефана Нового; Святого мученика Іринарха і семи жінок із ним

Святого преподобномученика Стефана Нового

Тропар Стефана, глас 3: Просіявши, Стефане, життям посників, і у світі зблиснувши бігом страдництва, розігнав єси мрячну оману єретиків, показав істинну славу православних, тому прославився як Божественний свідок істини Христової. 

Кондак Стефана, глас 3: З неплідного, преподобний, кореня проросла гілка, співіменний первомученикові, монахів наставником великим, отче, явився єси, і ярості не убоявшись царя, який не хотів образ Христа почитати, тому й уснув єси, мученицький вінець прийняв єси, Стефане. 

Святий Стефан народився в Царгороді 715 р. З дитинства він був посвячений на службу Богу, у шістнадцять років віддав себе під провід пустинножителя Йоана на горі святого Авксентія. Тут, провадячи ангельське життя, ділив він час на молитву і на читання Святого Письма та листів святого Йоана Золотоустого. Після смерти свого батька і після смерти монаха Йоана, він роздав усе майно бідним, а коли його мати і сестра вступили до жіночого монастиря на горі святого Авксентія, він на вершині тої гори облаштував собі келію без даху, таку маленьку, ш;о навіть випростатися в ній не міг, і, наклавши на своє тіло важкі ланцюги, постановив дожити тут віку свого на самоті. Та чутка про нього стала швидко поширюватися, народ почав горнутися до нього, і вже невдовзі у підніжжя гори постало 24 монаших келії, в яких подвизалися учні преподобного Стефана.

На царському престолі сів Костянтин Копроним, і почав переслідувати всіх вірних, а ікони безчестити і палити. 754 року скликано до Царгорода єретичне зборище, на якому засуджено усіх вірних синів Христової Церкви. І розпочало пекло своє жниво; натовп нечестивців грабував церкви, святі посудини кидали в море, у Влахернській церкві зішкрябали розписи зі стін, а замість ікон, що представляли святих, вимальовували всякі подоби птиць і звірів. Мощі святих спалювали і їхні кості всюди валялися на вулицях. Ісповідників Христової віри карали смертю, тисячам випалювали очі, підтинали стегна ніг, відрізали носи і покалічених кидали у в’язницю.

Тоді багато монахів поспішало до преподобного Стефана, а той скріпляв їх, заохочував бути витривалими у почитанні ікон і не відступити від правди. Імператор хотів конче умовити преподобного Стефана підтримати єресь, але той не прийняв юдиних дарів і голосно сказав, що не хоче мати нічого спільного з єретиками. За те його кати схопили і кинули до в’язниці. На час війни з болгарами святого Стефана було звільнено, та після війни вся ненависть імператора знову повернулася проти нього. Його звинуватили у найбезсоромніших злочинах, підкупили свідків, хоч усі знали, що це є невдала видумка імператора, який за всяку ціну хотів погубити святого Стефана, та так, щоб вірні не могли його визнати мучеником.
Монастир на горі святого Авксентія було спалено, а святого Стефана, після мук і морення голодом, доставили у Хризополіс, до монастиря Филиппика, але вже через п’ятнадцять днів заслано його до Проконнис. У 765 р. (або 766 р.) привезено його до Царгорода, тут його морили голодом і мучили у в’язниці. Та у темній в’язниці, страждаючи від голоду і мук, преподобний Стефан безнастанно голосив славу святих ікон. Імператор скаженів, а царські опричники, щоб догодити Копронимові, вдерлися до в’язниці і, прив’язавши до оков святого мотузку, волочили його вулицями міста і катували. Імператор наказав випустити зі шкіл дітей, щоб вони збиткувалися над святим мучеником. Уже майже непритомний, коли його волокли повз одну церкву, святий Стефан ще підніс голову, аби віддати честь Богу. І тоді один з придворних розторощив йому голову, а сп’янілий натовп збиткувався ще і над мертвим тілом. Так 28 листопада 767 р. прийняв мученицьку смерть святий Стефан, він помер за святу віру і за честь ікон.
__________
У той самий день
Святого мученика Іринарха і семи жінок із ним

Тропар Іринарха, глас 4: Мученик Твій, Господи, Іринарх,* у стражданнях своїх прийняв вінець нетлінний від Тебе, Бога нашого,* мавши бо кріпость Твою, він мучителів подолав,* сокрушив і демонів зухвальства безсильні.* Його молитвами спаси душі наші. 

Кондак Іринарха, глас 1: Мир великий був з тобою, мyчениче, коли ти наспів ворога, і переміг полчище омани божеcтвенною благодaттю, коли ти дуже постраждав. Тому з вірою молимо тебе від усякої шкоди ізбав тих, які почитають святу пам’ять твою Іринарше. 

Святий Іринарх, молодий ще віком, був одним з тих, хто в часи переслідування християн за Диоклетіяна, при мучителі Максиміяні, мав мучити християн. Але Господь Бог був милосердний до нього, й одного разу, коли Іринарх бачив, як семеро святих мучениць відважно йшли на муки, в його серці запалала любов до того Бога, який дає своїм ісповідникам міць та силу витерпіти вогонь і залізо, — і він став голосно прославляти Христа Спасителя. За це святого мучили вогнем, а під кінець убили мечем.

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР