27.08.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Рм.15,30-33:  «Благаю вас… ревно змагатися зо мною в молитвах за мене до Бога»

Коли говоримо про допомогу, в нас часто з’являється асоціація, що хтось допоможе нам фізично, або ми комусь допоможемо в тих чи тих матеріальних речах. Але апостол Павло нам говорить про іншу допомогу, про допомогу молитвою. Наскільки часто ми молимось, щоб допомогти іншим. Коли думаємо про допомогу для інших, ми майже завжди думаємо тільки про допомогу зовнішню, матеріальну. 

Апостол вказує на інші допомогу, про яку ми здебільшого забуваємо, про допомогу нашою молитвою. Можемо молитись за будь-кого з друзів, ворогів, близьких, далеких і тих, які перебувають біля нас, тих, які померли чи живі. Усім можемо допомогти молитвою. Яке велике знаряддя маємо і як рідко його вживаємо!

* * *

Мт.17,24–18,4:  «Якщо ви не навернетеся і не станете, як діти, не ввійдете в Царство Небесне»

Кожен з нас мав справу з дітьми. Діти дуже довірливі. Часом їм дуже боляче, коли батьки або інші особи їх обманюють. Обман – це велика кривда для дітей. 

Бог ставить нам за приклад дітей, щоб ми порівняли, чи ми так само довіряємо Богові. Чи покладаємося на Господа у всьому, як діти покладаються на своїх батьків і не мають страху, бо знають, що батьки відвернуть будь-яку загрозу, яка може на них чатувати. Вони ніколи не мають у цьому сумніву. Чи ми є такими? Можемо повчитися цього в дітей – так само покладатися на Господа. 

Ми ж дуже часто прагнемо все контролювати, планувати. І це справді суттєво й важливо в нашому житті, але з досвіду знаємо, що не можемо завжди й повсякчас усього передбачити. Маємо зробити все, що від нас залежить, що в наших силах і змозі, а відтак не боятися покладатися на Бога, довіряти Йому. 

Так, як дитина віддає свою руку в руку батька чи матері й не переймається, куди заведуть її батьки, так і ми не лякаймося віддати своє життя в Божі руки, пам’ятаючи, що Бог запровадить кожного з нас туди, де найкраще.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

27.08.2016р. Б. / Передпразденство Успення Пресвятої Богородиці, Святого пророка Міхея та Перенесення чесних мощів преподобного Теодосія, ігумена Печерського

Передпразденство Успення Пресвятої Богородиці

Тропар передсвяття, глас 4: Люди, заздалегідь тіштеся,* з вірою плещіть руками і в любові зберіться,* днесь радуючися і світло воскликуючи всі з веселістю,* Божа бо Мати має з земного до висот перейти славно.* Її піснями повсякчасно як Богородицю славимо. 

Кондак передсвяття, глас 4: У славній пам’яті Твоїй* вселенна, оздоблена безтілесним духом,* розумно з веселістю взиває до Тебе:* Радуйся, Діво, християн похвало. 

Завтра ми воздаватимемо славу Успенню Пресвятої Богородиці. Ангели на небі ликують, бо це ж пам’ять тої хвилини, коли Пречиста, вознесена на небо, засіла на престолі нев’янучої слави. І ми також маємо поділяти цю радість. Адже наша Мати небесна, Вона чесніша від херувимів, Вона славніша від серафимів, Вона – заступниця християн; Вона – наш покров. Тож з чистим серцем маємо воздавати хвалу Її Успенню. Не задля лишень звичаю поспішаймо до церкви. Будьмо дітьми, що біжать до найліпшої Матері, спішімо до Неї виплакати всі наші біди, все наше горе. І погляньмо у своє серце, чи воно чисте, невинне, чи не забруднене гріхом? А якщо забруднене, то хто вимолить нам ласку покаяння і прощення, як не Пречиста? Тому з плачем і сльозами поспішаймо до Неї, молімо Її і плачмо перед Нею. 

У той самий день

Святого пророка Міхея

Тропар пророка, глас 2: Пророка Твого Міхея пам’ять, Господи, празнуємо.* Тому молимо Тебе: Спаси душі наші. 

Кондак пророка, глас 4: Благодать Пресвятого Духа у тебе вселилася,* маючи тебе за чисте й непорочне вмістилище,* і пробудила твою душу,* щоб майбутнє як теперішнє пророкував ти явно,* пророче Міхеє, проповіднику Христовий.* Тому не переставай молитися за нас, що гідно вшановуємо твою пам’ять. 

Із цим іменем було два пророки. Перший жив у часи святого пророка Іллі. Він провістив Ізраїльському цареві Ахавові, що той загине у війні з сирійцями. За це прислужник царя Седекій ударив пророка в лице, а Ахав наказав кинути святого Міхея у в’язницю і тримати там аж до його повернення. Та не судилось цареві повернутися, бо під час битви Ахав “ввечорі сконав” (1 Цар. 22, 35). Сталося це близько 897 р. до Р. Хр. Пророка Міхея убили жиди. 

Другий пророк на ім’я Міхей був родом з Морешету, поблизу Елевтерополя. Був він шостий з-посеред 12 менших пророків і жив у часи пророка Ісаї. Він пророкував у Єрусалимі за царів Йотама, Ахаза і Єзекії, у 740-696 рр. до Р. Хр. Його пророцтва записані в книзі, що налічує 7 глав. Іменем Божим він упоминає жидівський народ, що зійшов на манівці, і закликає його до покути, погрожуючи карами всім, хто відступив від свого Бога, а особливо тим, що гнобить бідний народ. До глибини серця зворушують слова пророцтва, які нагадують грішникам їх невдячність перед Господом, який так каже до них: “О мій народе, що я тобі зробив? Чим тебе скривдив? Відповідай мені! Я вивів тебе з Єгипетського краю і викупив тебе з дому неволі. Послав я був перед тобою Мойсея, Арона та Марію” (Міх. 6, 3-4). 

Але злий кінець чекає грішний рід, якому сам Господь погрожує: “Тому я й почав тебе карати й пустошити за гріх твій. Ти будеш їсти, та насититись не зможеш, твій голод буде у твоїм нутрі. Набік відкладеш, але не сховаєш; а що сховаєш, те віддам мечеві. Ти будеш сіяти, але не жатимеш, будеш оливки давити, але олією маститися не будеш; і виноград, – але вина не питимеш” (Міх. 6, 13-15). Однак тим, що покаються, Бог обіцяє свою благодать. “Хто Бог, як Ти, що провину прощаєш і даруєш переступ останкові Твого спадкоємства? Він не затримає гнів свій повіки, бо любить милосердя. Він знову змилосердиться над нами, розтопче наші беззаконня. Ти кинеш у глибінь моря всі гріхи їхні” (Міх. 7, 18-20). 

Святий пророк Міхей дуже чітко провіщає народження Спасителя в Вифлеємі. “Ти ж, Вифлеєме–Ефрато, занадто малий єси, щоб бути між тисячами Юди. З тебе вийде мені той, хто має бути Володарем в Ізраїлі; Його походження із давніх-давен, з днів споконвічних” (Міх. 5, 1). 

Святий пророк Міхей помер своєю смертю, бо жиди боялися його вбити. Його мощі, за Божим об’явленням, було знайдено в часи Теодосія Великого на місці, де колись було його рідне село Морешет, коло Елевтерополя. 

У той самий день

† Перенесення чесних мощів прп. Теодсія, ігумена Печерського. 

Тропар преподобного, глас 8: Православія наставнику, благочестя й чистоти учителю,* вселенної світильнику,* монахів богонатхненна окрасо, Максиме премудрий,* ученнями твоїми все просвітив ти, сопілко духовна,* моли Христа Бога, щоб спас душі наші. 

Кондак преподобного, глас 8: Послідовником Отців був ти, Преподобний,* наслідувавши їхнє життя,* учення, вдачу і стриманість,* молитву й чування.* Тому маючи сміливість перед Господом,* випроси прощення прогрішень і спасіння нам, що співаємо тобі:* радуйся, отче Теодосію. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

27.08.2016р. Б. / Голови катехитичних комісій підвели підсумки Всеукраїнського з'їзду катехитів

25 серпня 2016 року голови катехитичних комісій з єпархій та екзархатів УГКЦ в Україні провели робочу зустріч у Марійському відпустовому центрі с. Зарваниця, на якій підвели підсумки Всеукраїнського з'їзду катехитів.

Було підкреслено, що у заході взяли участь 570 катехитів з усієї України. За відгуками учасників, найбільше вразила атмосфера заходу та його особливе надбання – ЗУСТРІЧ: катехитів одне з одним, з Главою і Отцем Церкви, з Блаженнішим Любомиром, з владикою Богданом (Дзюрахом).

Кожен учасник почувався важливим, потрібним і доціненим.

Голови катехитичних комісій подякували команді, яка працювала над організацією даного з’їзду, який був присвячений 25-ій річниці відновлення катехитичного служіння УГКЦ в Україні.

kk-kgva.org.ua

Джерело:    Департамент інформації УГКЦ

26.08.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

2Кр.1,12–20:  «Що ми – ваша слава, як і ви – наша в день Господа нашого Ісуса Христа»

Всі ми у світі взаємозв’язані. Якщо я роблю щось добре, тим самим я потягаю і «заражую» цим добром інших. Якщо хтось робить щось добре, так само мене потягає цим. І зворотно – так само стається зі злом. 

Тому коли чинимо добро, ми являємо Бога для інших. Коли інші роблять щось добре, то також дають нам побачити Господа, якому вони дозволяють діяти через них. Тож робімо добро на збудування одні одних і на проповідування Господа нашого Ісуса Христа!

* * *

Мт.22,23-33:  «Бог – не мертвих, але Бог живих»

У кожній людині є внутрішня спрага й потреба шукати Бога. Тому ми стараємося приходити до храму, виконувати ті чи інші релігійні практики. Кожен із нас чинить це по-своєму, в міру свого виховання, становлення. Однак нам складно побачити, що Господь не є Богом далеким, а бере реальну, активну участь у житті кожного з нас. 

Наше життя – це не набір якихось випадковостей. Господь присутній за кожною подією в моєму житті: я не випадково народився в певному народі, у певний історичний час, мав таких батьків – це все дав мені Бог. І тому Бог від нашого народження аж до відходу у вічність бере активну участь у нашому житті. І так, як ми можемо мати стосунки з живою людиною, вчімося будувати стосунки з живим Богом. 

Тому прожити життя – це не тільки виконувати ті чи інші обов’язки, але жити в Божій присутності, бачити Бога за всім, що відбувається. І тоді кожна подія нашого життя немовби оживе, бо в усьому будемо зустрічатися з нашим Господом.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

26.08.2016р. Б. / Преподобного отця нашого Максима Ісповідника

Преподобного отця нашого Максима Ісповідника

Тропар, глас 8: Православія наставнику, благочестя й чистоти учителю,* вселенної світильнику,* монахів богонатхненна окрасо, Максиме премудрий,* ученнями твоїми все просвітив ти, сопілко духовна,* моли Христа Бога, щоб спас душі наші. 

Кондак, глас 6: Світло трисяйне вселилося в душу твою,* показавши тебе вибраною посудиною, Всеблаженний,* яка виявляє усім божественні й неосягненні помисли,* і Тройцю безначальну і пресущну всім проповідував ти* Максиме Блаженний. 

Святий народився 580 р. у Царгороді в побожній і багатій родині. Закінчивши найвищі школи, з часом став радником імператорського двору. А часи тоді для Христової Церкви були дуже важкі. Єресь ширилася за єрессю; лиш відійшло аріянство, а вже прийшла єресь монотелітів, які навчали, що в Ісусі Христі є лише одна воля і одна “енергія”. А що найгірше, що на чолі єретиків стали Сергій, патріярх Царгородський, і Кир, патріярх Олександрійський, один з негідних наслідників святого Атанасія Великого, а також сам імператор Іраклій підтримував їх. Натомість Софроній, патріярх Єрусалимський, рішуче виступив проти єресі. 

Святий Максим, бачачи, яким переслідуванням піддається Христова Церква, покинув тоді світське життя і вступив у монастир Хрисопіль, поблизу Царгорода. В 638 р. імператор Іраклій, за намовою Сергія, видав наказ, що нікому не вільно говорити ані за, ані проти монотелітської єресі. В той спосіб мав би нібито установитися мир між церквами, однак єретикам розходилося в тому, щоб вірні святій вірі єпископи і священики не поборювали єретичних блудів. Проти наказу імператора виступив на Заході папа Йоан IV (640–642) і в перший же рік свого понтифікату кинув клятву на єретиків. На Сході проти єресі прилюдно виступив святий Максим, який на той час уже був ігуменом хрисопільської обителі. Він став обходити африканські землі і всюди остерігав вірних перед єрессю, а також поборював її своїми посланнями. 

Померли єретики Сергій і Кир, невдовзі помер і Іраклій, перед смертю відкликавши свій наказ, але спокою Христова Церква не знайшла. На патріяршім престолі в Царгороді лжепатріярхи почали один одного проганяти. Одного з них на ім’я Пир (якого прогнав лжепатріярх Павло), святий Максим навернув до правди, та єретик, задля почестей, знову впав у відступництво, і після смерти Павла ще раз кілька місяців сидів на патріяршому престолі. 

На трон сів імператор Констант II – звір, а не чоловік. Він наказав власного брата Теодосія супроти його волі висвятити на диякона, а потім велів його убити. (З того часу кожної ночі до нього приходив убитий, зодягнений у церковні ризи, подавав йому чашу, повну крови, і говорив: “Пий, брате, пий!”) Конста видав на користь єресі такий самий наказ, як Іраклій, при цьому став мучити вірних гірше за поганина. Тоді папа Римський святий Мартин (649–653; його пам’ять вшановуємо 14 квітня) зібрав у Римі в лятеранській церкві собор, на якому було виклято єретиків монотелітів, про що папа повідомив весь світ. Розлючений Конста велів папу ув’язнити, віддати на муки і відправити у вигнання в Херсон, де святий ісповідник 655 р. помер. 

На Лятеранському соборі був присутній також і святий Максим з двома своїми учнями (обидва звалися Анастасій, один був священиком, а другий монахом). Святий Максим так правдиво представив на соборі страждання Христової Церкви, зухвальство єретиків, безбожне втручання імператора до справ святої віри, що звернув на себе увагу цілої держави. За це імператор наказав Максима й обох його товаришів ув’язнити там-таки, в Римі, звідки їх було перевезено до Царгорода, де у в’язниці перетерпіли два роки. Потім їх заслано до Тракії: святого Максима – до міста Визія, а учнів його – одного до Первери, другого до Месемврії. Всі вони страждали тут від голоду, не мали навіть чим прикрити свого тіла. А коли імператор вислав до Максима своїх юдів-спокусників, щоб намовили його до відступництва, то святий ісповідник навіть не хотів з ними говорити. То ж його знову привели до Царгорода, знову мучили, били, плювали в лице і ледь живого вкинули знову до в’язниці в Первери. 

І втретє, тоді вже 75-літній, святий Максим став перед царгородським судом, цього разу вже з двома своїми учнями Анастасіями, і знову явно і сміливо виступив проти єресі. За це кати їх роздягли і прилюдно били жилами, а потім відтяли їм язики, щоб не навчали вірних. Та великий у чудах своїх Господь учинив так, що, хоч без язиків, усі три мученики ісповідники говорили ще ліпше, як до цього часу. Наступного дня кожному з них відтяли праву руку і водили їх містом, зневажаючи як таких, що пішли проти волі імператора єретика. 

У кінці їх було засуджено на вигнання, голих, поранених і скатованих так, що святого Максима мусили нести на ношах. У Скитії, в місті Схимарі, Максима вкинули у в’язницю, де святий, провістивши годину своєї смерти, помер 13 серпня 662 р., на 82 році життя. Анастасій монах помер у в’язниці ще перед святим Максимом, а Анастасій священик жив до 666 р. Він зробив собі дерев’яну руку, якою міг тримати перо, і описав життя і муки преподобного Максима Ісповідника. Помер як вірний син Христової Церкви, святість якої боронив до останньої хвилини життя. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

25.08.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

2Кр.1,1–7:  «Бо як маємо в нас надмір Христових страждань, так є в нас через Христа й надмір утішення»

Дуже важливо бачити за всім, що діється в нашому житті, Бога. Звичайно, у нашому житті ми хочемо, щоб було якомога більше гарних митей, шукаємо тих чи тих приємних ситуацій, подій. А зворотно, коли приходять труднощі, проблеми і клопоти, ми їх уникаємо, хочемо, щоб це якомога швидше минуло. Однак одне і друге дане Господом. 

Що б не відбувалося в нашому житті, стараймось побачитись і зустрічатись завжди з Богом. Що би не ставалося в житті, ми розумітимемо, що це дає мені Господь, що через це й у цьому приходить до мене Бог. Тоді ми навчимося приймати Бога в радості та в горі! 

* * *

Мт.21,43-46:  «Відніметься від вас Царство Боже й дасться народові, що буде приносити плоди його»

Щиро кажучи, ми ніколи не усвідомлюємо, що маємо у своєму житті якусь особливу місію, покликання, завдання. Як не прикро, але так є. Однак Бог дуже очікує, щоб кожна людина принесла добрі плоди у своєму житті. Саме тому Господь каже, що відніметься Царство Боже і дасться народові, який буде приносити його плоди. 

Кожен із нас здатний принести плоди у своєму житті. І дуже важливо для кожного з нас усвідомити: я здатний, я спроможний, я маю всі можливості приносити плоди, я маю для цього все. 

І кожна життєва ситуація, кожна подія, кожні обставини: милі чи немилі, важкі чи неважкі, легкі чи проблематичні – є доброю нагодою приносити плоди. І тому ми або приносимо плоди, або їх не приносимо. Не буває ситуацій нейтральних, як ми себе дуже часто тішимо. У кожній життєвій ситуації Бог очікує і сподівається, щоб ми приносили плоди.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

25.08.2016р. Б. / Святих мучеників Фотія й Аникита

Святих мучеників Фотія й Аникита

Тропар, глас 4: Мученики Твої, Господи,* у стражданнях своїх прийняли вінець нетлінний від Тебе, Бога нашого,* мавши бо кріпость Твою, вони мучителів подолали,* сокрушили і демонів зухвальства безсильні.* Їх молитвами спаси душі наші. 

Кондак, глас 4: Скинувши ворожі приношення* терпінням сильних мук, Страстотерпці,* на небесах живете нині, радіючи,* Фотіє славний і Аникито блаженний.* Тому й перебуваєте у славі на віки віків,* молячись Христові за нас, що творимо вашу пам’ять. 

Святий Аникит був начальником військового загону в Никомидії. Коли лютий Диоклетіян став жорстоко мучити Христових вірних, тоді Аникит став перед ним і пригрозив йому гнівом і карою того Бога, слуг якого він карає смертю. Імператор наказав Аникита бити воловими жилами, а після тривалих і страшних мук кинути до в’язниці, де святий мученик страждав упродовж трьох років. Коли після цього його знову поставили перед судом, то він ще сміливіше прославляв Ім’я Христа. Почувши це, Фотій, його кревний, також ревний християнин, підійшов до Аникита, поцілував його окови й вони обидва стали прославляти Господа. Тоді імператор віддав їх на найтяжчі муки. Їх били жилами, шматували і палили тіла, волочили кіньми, та сила Божа не полишала страждальців і вони голосно ісповідали Христа. Погани, здивовані цим, поміж собою говорили, що великий є той Бог, який чинить такі чуда, а багато з них навернулися. 

Під кінець імператор наказав кинути святих мучеників, а з ними й багато інших християн, у розпалену піч, де вони закінчили свій земний подвиг. Тіла їх знайдено цілі, неспалені і неушкоджені. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

24.08.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

1Кр.16,4–12:  «Надіюсь бо деякий час у вас перебувати, коли те Господь дозволить»

Який гарний приклад подає нам апостол Павло. Він мав дуже різні плани, наміри, багато проповідував, багато подорожував, мало затримувався на місці. Щоб все це робити, мусів складати плани, мати певні задуми. Однак поряд із цим він завжди шукав Божої волі. Він, певно, «пропонував» Господеві свої плани, але завжди вибирав те, чого від нього чекав Бог. Це було для нього найбільшим добром. 

І так само для нас пізнавати і чинити Божу волю – це правдиве і найбільше добро. Ще ніхто ніколи не був засоромлений, якщо хотів подобатися Богові. Бо хоч і на землі така людина, яка живе для Бога і Його Царства, може не завжди отримати своєї нагороди, то точно отримає її у Вічності. 

* * *

Мт.21,28-32:  «Митарі й блудниці вас випереджують у Царстві Божім»

Для нас можуть видаватися дивними ці слова нашого Спасителя. Коли людина чинить гріх і зло, однак має відвагу собі в цьому признатися, то це вже є добра основа до навернення і перемін. 

Ісус Христос каже, що Він прийшов не до праведників, а до грішників. Чому так? Тому що Бог прагне допомогти кожній людині, бо любить кожну людину – однаково праведника й грішника. Але ця Божа поміч може прийти лише туди, де хтось відчуває в цьому потребу. Лише тоді, коли особа усвідомлює свої гріхи, слабкості, немочі, вона може отримати від Бога допомогу. Це подібно до того, як є з хворобою: лікарі ж не бігають за людьми, намагаючись кожного вилікувати. Людина, яка усвідомлює себе хворою, приходить до лікаря – і він її лікує. Так само й людина, яка відчуває, що має потребу в Божій помочі, приходить до Господа – і Він допомагає їй. 

Саме тому Господь каже, що митарі й блудниці випередять інших у Царстві Небесному, – значить, вони усвідомили свій стан гріховності. Не ті, які чинять гріх, випередять інших, а ті, які свідомі свого гріха й свідомі свого стану, але прагнуть змінитися з Божою поміччю. 

Бог є Той, який завжди прагне нам допомогти, але Він може допомогти лише тоді, коли будемо відчувати потребу в Його помочі. 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

24.08.2016р. Б. / Святого мученика архидиякона Євпла

Святого мученика архидиякона Євпла

Тропар, глас 4: Мученик Твій, Господи, Євпл,* у стражданнях своїх прийняв вінець нетлінний від Тебе, Бога нашого,* мавши бо кріпость Твою, він мучителів подолав,* сокрушив і демонів зухвальства безсильні.* Його молитвами спаси душі наші. 

Кондак, глас 1: Носивши в руках закони Христові,* став ти у подвизі, проповідуючи ворогам,* добровільно й сміливо постраждавши.* Тому радісно прихилив ти свою шию і прийняв усічення мечем,* закінчивши життя своє. 

Діялося це 304 р., коли окаянний Диоклетіян наказав жорстоко переслідувати християн. У сицилійському місті Катані жив диякон Євпл, якого схопили 29 квітня, тоді, коли він читав вірним Євангеліє. Його поставили перед судом старости Калвисіяна. Святий Євпл прилюдно визнав, що є християнином, а поганські божки йому огидні. За це його тяжко мучили і ледве живого кинули до в’язниці. 

Як оповідає передання, Бог учинив чудо, щоб вгамувати спрагу святого мученика, – зі стіни в’язниці враз потекло джерело чистої води. 

Невдовзі, 11 серпня, староста велів знову поставити св. Євпла перед судом і наказав йому скласти жертву божкам. “Я покланяюся Тройці Святій і єдиносущній і Богу одному приношу себе в жертву”, – відповів на це святий мученик. Тоді Калвисіян наказав його жорстоко бити, шматувати тіло залізом, відрізати вуха, а під кінець стяти мечем. На грудях святого повісили Євангеліє, і так вели його на місце страти. А святий Євпл молився вголос і дякував Господу, що дав йому ласку мученицької смерти. Він сам нахилив голову під меч і прийняв вічну винагороду за те, що віддав свою душу за Христа Спасителя. Мощі його поховано в Катані, а згодом їх перенесли до Тривико, в околиці Неаполю. Бог прославив їх численними чудами. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

23.08.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

1Кр.15,29–38:  «Протверезіться належно та не грішіть, бо деякі з вас Бога не знають»

Ми багато знаємо про Господа, про християнство, катехизмові правди віри. Розуміємо, як би мали ми поводитись, як християни, можемо багато інших навчати, настановляти, вказувати. Однак бачимо, яким, часто далеким, є наше християнське життя від того, яким воно б мало бути. Іноді ми так живемо, немов би Бога не існувало, живемо так, немов би ми були володарями свого життя. 

То ж зрозуміймо, що Бог є, ми ходимо перед Ним і живемо перед Його лицем. Пізнаймо Бога, перестаньмо грішити й ідімо до святости. 

* * *

Мт.21,23-27:  «Якою владою Ти це чиниш? Хто Тобі дав цю владу?»

Бачимо, що Ісус Христос не дає їм відповіді. Просто вказує на особу Йоана Хрестителя, бо саме Йоан свідчив про Нього. Юдеї боялися відповісти Христові, тому що вони не могли подивитися правді в очі, прийняти свідчення Йоана. 

Так, як Христос діяв тоді, так Господь і досі діє в нашому житті. Тільки треба хотіти побачити Божу присутність у нашому житті. Бог постійно промовляє до нас через ті чи інші події. Він постійно прагне нам щось сказати. Господь кожному з нас має що сказати. Наше сумління, яке є голосом Божим, також нам дуже часто багато говорить. Отже, маємо бути готовими почути цей голос Божий, який промовляє через наше сумління, почути Бога через події, які стаються в нашому житті. Бо ж Господь діяв і діє, лиш би ми бажали побачити Його за всім, що відбувається в нашому житті.  

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

23.08.2016р. Б. / Святого мученика архидиякона Лаврентія, святого Сикста, папи Римського, і тих, що з ним

Святого мученика архидиякона Лаврентія, святого Сикста, папи Римського, і тих, що з ним

Тропар, глас 4: Мученик Твій, Господи, Лаврентій,* у стражданнях своїх прийняв вінець нетлінний від Тебе, Бога нашого,* мавши бо кріпость Твою, він мучителів подолав,* сокрушив і демонів зухвальства безсильні.* Його молитвами спаси душі наші. 

Кондак, глас 4: Вогнем божественним розпалив ти серце своє,* полум’я пристрастей до кінця спалив,* страждальців опоро,* богоносний мученику Лаврентіє,* і в стражданнях викликував ти вірно:* ніщо не розлучить мене від любові Христової. 

“Завдяки святому Лаврентію Рим став такий славний, як Єрусалим завдяки святому первомученику Стефану” (св. Лев Великий). І справді, святий Лаврентій дав свідчення Христової віри таке світле, що повік його пам’ять буде велика і славна. 

Відбувалося це в найстрашніші часи для Церкви: християн люто переслідували, ріками проливалася християнська кров. Не знайшлося місця для вірних у гордому Римі, тож вони сходилися на молитву в підземних печерах, тут ховали своїх замучених братів, тут зміцнювали свою віру, аби витерпіти страждання і муки, які на них чекали, і звідси сміливо йшли на суд нечестивих, прилюдно свідчили славу Христа Спасителя, віддавали за Нього душу й в останньому подиху життя прославляли Його Ім’я. Кожної ночі далеко за містом, серед городів і виноградників, мелькали тіні людей, що раптом щезали, немовби провалювалися під землю. І справді, вони сходили в катакомби, сюди приносили тіла замучених, тут їх ховали, співаючи псалми, тут відправляли Божественну літургію і навчали, роздавали милостиню або приймали її. 

В убогих одежах важко було відрізнити людей високого становища від найманих робітників, однак сюди приходили і найвищі достойники держави, бо, попри переслідування, попри катування, кількість вірних зростала. Кожна крапля мученицької крови народжувала нових вірних, і дивувалися з цього кати і ставали ще жорстокішими, намагаючись стерти з лиця землі всякий слід християнства, а воно, навпаки, набирало сили і ширилося всією землею.

У такі часи найбільшої боротьби з жорстоким поганством жив святий Лаврентій і постраждав за Христову віру. Він народився у Римі, походив з іспанської родини. За словами святого Петра Хризолога, Лаврентій відзначався убогістю в земних і багатством у духовних добрах. Його чесноти, зокрема ангельська невинність і чистота, привернули увагу папи святого Сикста (257-258), що був наступником замученого папи святого Стефана. Папа Сикст виявив велику довіру Лаврентієві, висвятивши його на архидиякона Римської Церкви. З давніх-давен, ще від апостольських часів, Церква вибирала сімох дияконів. Одним з перших обов’язків диякона було зберігати церковний посуд і дбати про убогих, хворих, вдів та сиріт, роздаючи їм милостиню, яку вірні складали щедрою рукою. Під проводом святого учителя Сикста (який родом був з Атен, в Греції, і тривалий час проповідував Христову науку в Іспанії, звідки повернувся до Риму і був обраний папою) архидиякон Лаврентій засяяв своїми чеснотами, як ясна зоря, і став гідний мученицького подвигу. 

Настав 258 р. Імператор Валеріян наказав жорстоко мучити християн, а особливо єпископів, священиків і дияконів, бо був певний, що коли не стане пастирів, то і стадо розбіжиться. Одним з перших у руки катів потрапив папа Сикст. На нього напали саме тоді, коли він у підземній церкві на цвинтарі святого Каликста правив Службу Божу. Разом з ним ув’язнили Фелікиссима і Агапита, двох дияконів. А коли воїни вели їх до Мамертинської в’язниці, то Лаврентій побіг за ними і, голосно плачучи, як нам оповідає святий Амвросій, говорив до папи: “Куди ідеш, отче, без твого сина? Куди ідеш, священику, без твого диякона? Чого мене залишаєш?” 

А святий Сикст відповів йому, що, згідно з Божою волею, за три дні Лаврентій також прийме мученицьку смерть, і наказав йому роздати церковне майно і весь посуд бідним, щоб після їх смерти все це не потрапило в руки поган. Святий диякон сповнив волю свого учителя, роздав весь церковний маєток бідним. Потім він на власні очі бачив, як святого Сикста і двох його дияконів стяли мечем. А невдовзі схопили і Лаврентія і привели його до старости. Той конче хотів довідатися, куди поділися церковні скарби, бо був упевнений, що архидиякон переховує великі маєтки. 

“Ви, християни, жалієтеся, – говорив мучитель, – що ми обходимося з вами дуже жорстоко. А я домагаюся лиш одного: Скажи мені, де ваші маєтки, де золото і срібло? Християни віддають останнє, обдирають власних дітей і все віддають у твої руки. Ці скарби потрібні імператорові, щоб утримувати військо, тож скажи, де вони?” 

Святий Лаврентій так відповів мучителеві: “Я не заперечую, що Церква має величезні статки і неоціненне майно, а якщо даси мені час, то покажу тобі всі ті скарби”.

Староста погодився. Коли минув визначений час, Лаврентій зібрав усіх хворих, калік, убогих – усіх близько півтори тисячі осіб, і привів їх до старости, сказавши до нього: “Дивися, ось перед тобою всі скарби Христової Церкви”. Коли ж старосту охопив страшенний гнів, святий сказав йому: “Чого гніваєшся? Золото і срібло, якого ти так бажаєш, є ніщо, річчю марнотною, володіння якою приводить до всяких злочинів. А ці нещасні – єдиний скарб Христової Церкви”.

Тоді староста віддав Лаврентія на страшні, нечувані муки. Кати воловими жилами жорстоко посікли все тіло. Потім принесли залізну решітку, розпалили під нею вогонь і стали живцем пекти святого мученика. А Лаврентій, як каже святий Августин, під час цих мук голосно молився до Бога і просив Його, щоб укріпив слугу свого у вірі. Його молитва була такою ревною, що він не відчував сили вогню, який спалював його тіло. Лице святого, як каже Пруденцій (один з найстаріших християнських поетів і письменників, народився 348 р. в Калагурі, Іспанія) сяяло надзвичайною красою, а запах його печеного тіла для вірниx був дуже милий і нестерпний для поган.

Переборюючи тяжкі страждання, святий сказав до мучителя: “Вже одна сторона тіла спечена, бери і їж!” А коли його повернули на другий бік, то святий мученик помер. Під час його страждання один воїн, на ім’я Роман, навернувся і був стятий мечем. Також навернувся начальник в’язниці Іполит, з усіма своїми домашніми. І вони всі загинули від меча, лиш святого Іполита рознесли дикі коні. Тіло святого Лаврентія поховали вночі при дорозі, що вела до Тиволі. Сталося це 10 серпня 258 р. Бог прославив мощі святого мученика численними чудами.

Над його гробом згодом було зведено прекрасну церкву, яка, кілька разів відбудована, стоїть до сьогодні і називається “церква святого Лаврентія за мурами”. Під престолом цього храму мощі святого мученика спочивають поряд з частиною мощей святого первомученика Стефана, перенесених сюди з Царгорода 557 р. Тут показують мармурову плиту, до якої була прикріплена решітка, що на ній пекли святого мученика. На тій плиті видно темні місця, сліди від паленого тіла. У Римі є ще шість інших церков, посвячених пам’яті святого Лаврентія. Та найкраща церква, серед посвячених пам’яті святого мученика, є в Іспанії, в провінції Сан-Лоренцо, в місцевості Ескуріяль, зведена у 1584 р. Разом з величавим монастирем має вона вигляд решітки. Іспанці називають її восьмим чудом світу. В церкві є 49 престолів. Багатство її мармурових та інших цінних прикрас не вдасться порахувати. Тут тривалий час, до середини ХVІІІ ст., ховали іспанських королів. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

22.08.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

1Кр.15,12–19:  «А коли Христос не воскрес, то марна проповідь наша, то марна й віра ваша»

Апостол Павло звертає принципово увагу на подію воскресення Христового. Саме ця подія – основа християнства. Для нас воскресення настільки важливе саме через те, що ми отримали вічне життя. І через свою смерть і воскресення Господь робить нас учасниками життя вічного. 

Основна ціль християнства – вказати людині на життя вічне, якого вона стала учасником через смерть і воскресення Ісуса. Утім чи ми свідомі цього і наскільки від цього змінюється наше життя. Чи ми вповні використовуємо цю нагоду прилучитися до вічности? 

* * *

Мт.21,18-22:  «І все, чого проситимете в молитві і з вірою, одержите»

Практично всі чуда, про які ми читаємо в Євангелії, відбуваються лише тоді, коли в людей є віра. За Христом ходили тисячі людей, натовпи, однак тільки одиниці зцілялися через віру. Так, як діялося тоді, діється і тепер – віра для нас є тим знаряддям, яке забезпечує наші стосунки з Богом. 

Апостол Павло каже, що все можливо для того, хто вірує. У Бога немає речей неможливих і, образно кажучи, Бог узалежнюється саме від нашої віри, адже лише тоді Бог може діяти в нашому житті. Коли придивитися до нашого життя і нашої молитви, то дуже часто знаходимо Богові оправдання, чому Він не дає нам того чи іншого: Бог не дає, бо я недостойний, бо я грішний. Бог не потребує нашого оправдання, Бог потребує нашої віри.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

22.08.2016р. Б. / Святого апостола Матія

Святого апостола Матія

Тропар, глас 3: Апостоле святий Матіє,* моли милостивого Бога,* щоб відпущення прогрішень подав душам нашим. 

Кондак, глас 4: Вістування твоє, що, як світлосяйне сонце,* вийшло на ввесь світ,* просвічує благодаттю Церкву народів,* чудоносний Матіє, апостоле. 

Святе Письмо про вибір святого Матія на апостола розповідає так: “Тоді вони повернулися в Єрусалим з гори, що зветься Оливною, що близько Єрусалиму – день ходи в суботу. Увійшовши (в місто), зійшли на горницю, де вони перебували, а саме: Петро і Йоан, Яків і Андрій, Филип і Тома, Вартоломей і Матей, Яків Алфеїв і Симон Зилот та Юда, (син) Якова. Всі вони пильно й однодушно перебували на молитві разом з жінками і Марією, матір’ю Ісуса, та з Його братами. І ставши тими днями Петро серед братів, – зібралось їх разом яких 120, – промовив: «Мужі брати! Треба було, щоб збулося Писання, що Дух Святий прорік був устами Давида про Юду, який зробився проводирем тих, що схопили Ісуса. Він же був прилічений до нас і прийняв частку служіння цього. Придбавши, отже, собі поле за свою злочинну нагороду, він упав сторч головою і тріснув надвоє, і все його нутро вилилось. Оце стало відомим усім, хто мешкає в Єрусалимі, так що те поле було прозвано їхньою мовою Гакелдама, тобто поле крови. Бо в книзі псалмів написано: Хай огорожа його стане пусткою, і ніхто у ній хай не мешкає. І: Нехай його уряд візьме другий. Треба, отже, щоб із цих мужів, що були в нашім товаристві за ввесь той час, коли Господь Ісус жив з нами, почавши від хрещення Йоана аж до дня, коли Він від нас вознісся, – щоб один з них був разом з нами свідком Його воскресіння». І поставили двох: Йосифа, що зветься Варсавою, на прізвище Юст, і Матія. І, помолившись, сказали: «Ти, Господи, всіх серцезнавче, вкажи, кого з цих двох ти вибрав, щоб узяти місце тієї служби й апостольства, що від нього Юда відпав, щоб відійти на своє місце». І кинули жереб, жереб же впав на Матія, і його зараховано до одинадцятьох апостолів” (Ді. 1, 12-26). 

Родом Матій був з коліна Юди. Народився у Вифлеємі. Він один з перших став учнем Христа Спасителя і належав до 70-и учнів, бачив життя Спасителя, чув усі Його науки і був свідком Його чуд. Після Зіслання Святого Духа на Матія випав жереб проповідувати в Юдеї. Також він проповідував в Антіохії Сирійській, у кападокійському місті Тіяні і в Синопі. Тут його схопили і кинули до в’язниці, з якої чудесним способом його визволив апостол Андрей Первозванний. Потім Матій проповідував на березі Понту в Амасії, а з апостолом Андреєм – в Едесі і Севастії. Згідно з переданням, він проповідував також у Македонії і в Етіопії. Згідно з Мінеї, святий Матій постраждав в краю Колхіс, на схід від Чорного моря. Згідно з іншим переданням, мученицьку смерть він прийняв у Єрусалимі, на яку засудив його первосвященик Ананія, який велів замучити і святого апостола Якова. Жиди мали каменувати святого Матія на місці, що звалося Витласкила (дім побитих камінням). Перед римською владою жиди його оскаржили, що пішов проти імператора, бо зневажив його ім’я. 

Климентій Олександрійській (помер близько 220 р.), один з найбільших письменників Церкви, розповідає, що святий Матій безнастанно навчав не лише словами, але й власним прикладом, заохочував до умертвлення тіла, яке треба впокорити і заборонити йому те, чого домагаються змислові пристрасті, а душу слід укріпляти через більше пізнання євангельських правд і любов до них. Мощі святого апостола спочивають у Римі, в церкві Марії Маджоре. Щороку 24 лютого його голову виставляють для публічного почитання. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

21.08.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

1Кр.3,9–17:  «Ми бо співробітники Божі»

Бог, створюючи людину на свій образ і подобу, не тільки запланував людину, щоб вона жила сама, але створив її, щоб вона володіла землею, пильнувала все довкола. Бог створив людину зі своєї любові, бо не хотів тішитись життям і буттям сам в собі і дав людині велику місію, щоб вона була Його співробітником. 

Людина також має творити, співтворити з Богом. Тому ми ніколи не можемо бути творцями самі в собі. Маємо в Бозі відкривати для себе і все більше пізнавати цю місію, чого Господь очікує і сподівається від нас. І кожен із нас, яким би він не був, молодим чи старим, більше освіченим чи менше, більше духовним чи менше, кожен із нас покликаний співпрацювати та співтворити з Богом.

* * *

Мт.14,22-34:  «І вийшов Петро з човна, почав іти по воді і підійшов до Ісуса»

Приклад про апостола Петра, який ішов по воді, відкриває нам дуже велику правду християнського життя. Попередньо коли апостоли побачили особу, яка йде по воді, то злякалися. Коли ж вони впізнали Ісуса Христа, то Петро після Ісусових слів почав іти до Нього по воді. Доки Петро дивився на Спасителя – він ішов, але тільки-но почав усвідомлювати, що він людина і що йде по воді, а людині не властиво ходити по воді, – почав тонути. 

Так буває і в нашому житті. З історії Церкви знаємо, що взірцем християн є мученики, які завжди, незважаючи на обставини, жили вірою. І доки ми живемо вірою, не оглядаючись на будь-що, ми наче можемо «йти» через усілякі обставини нашого життя. 

Коли намагаємося якось реально, по-людськи дивитися на обставини, то відразу починаємо «тонути». У християнстві не тільки песимізм, а й навіть реалізм, як також ідеалізм не є можливі – у християнстві можливо жити лише вірою. Лише віра дає нам змогу йти всупереч будь-яким обставинам – віра і вдивляння в особу Ісуса Христа. Тому наша віра – це те, що дає нам фундамент, основу, щоб, попри будь-які життєві бурі й незгоди, будь-які ситуації, іти понад усім і через усе у відповідь на те, що нас покликав йти через ті реальності життя наш Господь. 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР