11.10.2014р. Б. / Коментар Апостола на 18-ту Неділю після Зіслання Святого Духа (2 Кор 9, 6-11)

Хто скупо сіє, скупо буде жати; хто ж щедро сіє, той щедро жатиме. 7 Нехай дає кожний, як дозволяє серце, не з жалю чи примусу: Бог любить того, хто дає радо. 8 А Бог спроможний обсипати вас усякою благодаттю, щоб ви у всьому мали завжди те, що вам потрібне, та щоб вам ще й зосталось на всяке добре діло, 9 як написано: «Розсипав, дав убогим; праведність його перебуває вічно.» 10 Той, хто достачає насіння сіячеві, додасть і хліб на поживу, і примножить ваше насіння та зростить плоди вашої справедливости, 11 щоб ви у всьому збагатилися всякою щедротою, яка через нас складає Богові подяку.”

1. Контекст уривка οινωνία

У своєму другому посланні до коринтян апостол Павло присвячує цілий розділ 2 Кор 8, 1 – 9, 15 питанню збірки. Він представляє тепер богословську основу та практичне управління збірки для послідовників та учнів Ісуса з Назарета, що перебувають у Єрусалимі. Він вже в минулому почав цей процес збору коштів, але через певні проблеми, що виникли у Церкві, не зміг довести його до кінця (2 Кор 8, 6-7; 8, 10-11; 9, 2). Потреба у збірці виникла не лишень через потреби бідних Церков у Єрусалимі та через можливість коринтян дарувати (2 Кор 8, 14-15), але також і через застосування щирості самого Ісуса Христа до тих, хто є під його владою, адже він «задля вас став бідним, бувши багатим, щоб ви його божеством розбагатилися»  (2 Кор 8, 9).

Павло використовує різні слова, коли говорить про збірку:

Грецький  текст	Переклад  Хоменка
Рм 15, 26
κοινωνία (койнонія) означає спільність, сопричастя	збірка
Рм 15, 25.31; 2 Кор 8, 20; 9, 1.12.13
διακονία (діяконія) означає служіння, підтримка, роздача	збірка (Рм 15, 25), служба (Рм 15, 31; 2 Кор 9, 1.), пожертва (2 Кор 8, 20),служіння (2 Кор 9, 12), прислуга (2 Кор 9, 13)
1 Кор 16, 3; 2 Кор 8, 6.7.19
χάρις (харіс) означає милість, дар, благодать	дар (1 Кор 16, 3), добродійна справа (2 Кор 8, 6.7.19)
2 Кор 9, 5
εὐλογία (евлогія) означає прослава, благословення	щедрий дар
1 Кор 16, 1
λογεία (логейя)означає збірка	збірка
2 Кор 8, 20
ἁδρότης (гадротес) означає достаток	пожертва
2 Кор 9, 12
ἡ διακονία τῆς λειτουργίας (ге діяконія тес лейтургіяс)	служіння
λειτουργία, що означає культове служіння, літургія, служба
2 Кор 8, 4
тут зустрічаються в одному реченні три терміни
χάρις (харіс), κοινωνία (койнонія), διακονία (діяконія)	щоб ми дали їм ласку брати участь у службі

Відвідини Єрусалиму, про які згадує Павло у Гал 2, 1-10 та на які вказується у Ді 11, 27-30; 12, 25, відкрили дорогу співпраці, скеровану у сектор проповіді Євангелія. Павло дуже серйозно сприйняв пророцтво Агава і зайнявся збором коштів на потреби братів у Єрусалимі. Коли Павло проводив свою місійну діяльність у Європі (Македонії та Ахаї), то він розпочав певну програму по збору коштів на потреби святим у Єрусалимі.

Історичною обставиною для збірки Павла вважається бідність Церкви у Єрусалимі. Науковці висувають декілька причин стосовно бідності Церкви у Єрусалимі:

1. Допомога вдовам, кількість яких постійно зростала (Ді 6, 1-7);
2. Паломництво до Єрусалиму як старших за віком, так і галилеян, що лягало на плечі спільноти;
3. Клопоти, що виникли внаслідок перших експериментів спільнотного життя у Єрусалимі (Ді 4, 32-5, 11);
4. Економічні труднощі, спричинені неврожаєм (Ді 11, 27-30);
5. Особисті труднощі внаслідок економічних переслідувань (Як 2, 6-7; 5, 1-6).

Якою б не була причина, чи можливо навіть декілька суміжних причин, дійсність була така: спільнота у Єрусалимі потребувала економічної підтримки і допомоги. Павло взяв на себе зобовʼязання допомогти первинній християнській спільноті Єрусалима.

2. Коментар

⁶Але я кажу: Хто скупо сіє, скупо буде жати; хто ж щедро сіє, той щедро жатиме.

Вислів може бути, як перефразування того, що знаходиться у Прип 11, 24, хоча цей вислів вживався у суспільстві, де жив апостол Павло.

⁷Нехай дає кожний, як дозволяє серце, не з жалю чи з примусу: Бог любить того, хто дає радо.

Більш важливим від самого факту пожертви для Бога є той внутрішній настрій, з яким зробилося дану пожертву. Гарна цитата із грецького тексту Септуагінти, що не знаходиться в єврейському відповіднику, вказує на те, що Бог любить того, хто дає радо. Греко-римська етика підносила вгору пожертви для інших. Сенека присвячує пожертві цілий трактат DeBeneficiis, а християнська практика синхронізувалася із цими цінностями.

⁸А Бог спроможний обсипати вас усякою благодаттю, щоб ви в усьому мали завжди те, що вам потрібне, та щоб вам ще й зосталося на всяке добре діло, ⁹як написано: «Розсипав, дав убогим; праведність його перебуває вічно».

Павло тут виявляє свою віру, яка узгоджується з вірою Божого народу: Господь Бог є творець всього, і все, що людина має, є дароване їй Господом. У Святому письмі вже в описі сотворення людини підкреслюється, що Бог дав людині на поживу те, що він створив (Бут 1, 29), … що дав Ізраїлю цей край, у якому він живе (Втор 1, 8), … і все, що дано людині, є їй дано для того, щоб вона раділа: «І радітимеш з усього добра, яке Господь, Бог твій, дав тобі і твоєму домові, ти сам і левіт, і приходень, що буде серед тебе» (Втор 26, 11).

Господь з любові, радіючи обдарував людину для того, щоб вона,усвідомлюючи, що все, що вона має, є подароване їй, навчилася дарувати іншим у радості. Дарування у радості вказує на праведність. Так як Господь Бог є вічний, і його не можна обмежити часом, так і праведність його є вічна. Що означає ця праведність? У грецькому тексті δικαιοσύνη (дікайосюне). Павло мислить єврейською мовою: відповідником для δικαιοσύνη (дікайосюне)є термінצרק  (цедака), що вказує на істинну відповідність між ними.Математичною мовою можна виразити це знаком рівності. Тобто, Бог є справедливим, коли він є Богом (Бог = Бог). Щоб описати це рівняння, людина пізнає Бога через обʼявлення, яке він робить про себе:

1. сотворення світу та людини – все, що є навколо, є діло рук його, що говорить про нього;
2. спасіння світу та людини – спочатку відкривається правду людині про неї саму, про її гріх, а отже, проїї неправедність, невідповідність до того, якою вона мала б бути, і тоді власнеє діло спасіння, яке виправляє цю ситуацію – позбавляєлюдину гріха, уподібнює її до себе самої, і вона стає праведною, стає Людиною.

Таким чином, праведна людина пізнає Господа Бога як свого Творця і свого Спасителя. Пізнаючи Бога,людинавчиться жити згідно Божої мудрості, щоб бути людиною справедливою, адже вона має уподібнитися до Творця (Бут 1, 26-27).

Павло, який шукав Господа Бога – Спасителя, знайшов його у воскреслому Ісусі, зустрівшись із ним. Він до глибини душі відчув спасаючу дію Господа щодо себе, вважаючи себенегідним навіть називатися апостолом, але визнавтакож і ту переміну, що сталася завдяки Божій благодаті (1 Кор 15, 8-9). Павло, який вмів жити і в бідності, і в статках, вмів приймати з вдячністю підтримку від спільнот, вмів і проповідувати безкорисливо.  Тому у промові до провідників ефеської спільноти він говорить: «Ні срібла, ні золота, ані одежі я не вимагав ні від кого. Ви самі знаєте, що моїм потребам і тих, які зі мною, служили оці руки. У всьому я показав вам, що, так працюючи, треба допомагати слабосильним і памʼятати слова Господа Ісуса, що сам сказав: “Більше щастя – давати, ніж брати”» (Ді 20, 33-35).

У спільноті в Коринті вірні ще не осягли багато мудрості Божої, часом їх поведінка була такою, що соромила бідних. Павло, подібно, як батько, картав їх за це, та напоумляв (1 Кор 11, 22), показуючи їм себе, та своїх співпрацівників у приклад (2 Кор 6, 10), заохочуючи їх словами: «Будьте моїми послідовниками, як і я – Христа» (1 Кор 11, 1).

Лінивих же, тобто таких, що і самі на себе не заробляли, Павло картав, і радив їм працювати і споживати той хліб, що самі заробили (2 Сол 3, 11-12). А тих, хто крав, заохочував працювати «творивши власними руками добро, щоб мав змогу дати тому, хто потребує» (Еф 4 ,28).

¹⁰Той, хто достачає насіння сіячеві. Додасть і хліб на поживу, і примножить ваше насіння та зростить плоди вашої справедливости,

У цьому вірші наголос падає на Господа, який дає людині від насіння аж до хліба. Вказуючи на весь процес праці, починаючи від зерна, яке має бути засіяне, вирощене, зібране, Павло розуміє його таким, що відбувається внаслідок Божої благодаті. Цей же Бог зрощує не тільки матеріальне, але й те, що стосується духовної сфери життя людини: він зрощує плоди справедливості. Він використовує термін δικαιοσύνη (дікайосюне), але вже до людини. Людина зростає такою, як її задумав сам Господь, під дією Божої благодаті. Без Божої благодаті говорити про праведну людину неможливо.

¹¹щоб ви у всьому збагатилися всякою щедротою, яка через нас складає Богові подяку.

Цей вірш є певним підсумком сказаного. Щедрість, простота – це те, що виключає крутійство та обман. Бог бачить серце людини і знає, з яким наміром вона робить той чи інший вчинок. Тому людина у Христі має вчитися бути сама собою, пізнавати себе, визнавати свої гріхи, очищатися спасаючою Божою ласкою. Пізнаючи у собі різні дари, отримані від Господа, розвивати їх. Павло гарно про це говорить у листі до римлян: «Маючи ж, згідно з даною нам благодаттю, різні дари: коли дар пророцтва, виконуймо його мірою віри; хто має дар служіння, нехай служить; хто навчання, нехай навчає; хто напоумлення, нехай напоумляє. Хто дає – у простоті; хто головує – дбайливо; хто милосердиться – то з радістю» (Рм 12, 8). Все це має йти на розвиток Церкви, тіла Христового. Тоді проповідники, що засівали Боже слово, бачачи це все, будуть дякувати Богові. Адже, вони дуже добре розуміють, що саме Бог зрощує те зерно, що засіває проповідник Євангелія (1 Кор 3, 6-7).

о. Євген Станішевський

Джерела:    Патріарша катехитична комісія

Воїни Христа Царя

11.10.2014р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Субота вісімнадцятого тижня

Євангеліє
Лк.4, 31–36
 «… Бо слово його було повне влади»

У сучасному християнському церковному світі багато йдеться про катехизацію, про євангелізацію, важливість щоденного проповідування священика. Так само і кожен з нас, хто вірить в Бога, намагається свідчити про Нього. Однак, чи наші слова промовлять до інших, чи сповнені силою Святого Духа, як слова Апостолів, які, здавалося, були звичайними рибалками, але проповідували  так, що навертали народи.

 Наше слово – немовби той «транспорт», який переносить Святого Духа. Якщо посідаємо цього Святого Духа в собі, Божого Духа, живемо Ним, тоді цього Духа передаємо іншим. Якщо Духа Божого в собі не маємо, то ми нічого не можемо передати людям, лише говоримо слова, сколихуємо повітрям. Тому, щоб дати людям Бога, Святого Духа, найперше самі маємо його посідати.  

Апостол

1 Кор. 15, 39–45

«Інакший блиск сонця, інакший блиск місяця, інакший блиск зір, ба навіть зоря від зорі різниться блиском»

Коли ми були б трохи уважніші, то зауважили б, що усі святі були дуже різні. Навіть Церква часто надає їм різні титули. Святитель, священомученик, преподобний, затворник, безсребреник, постник і багато інших. Бо ж кожного Бог провадить своєю дорогою до Себе. І нашим завданням не є копіювати тих чи інших святих. Хоч їхнє життя, подвиг, молитва може нас надихати, але черпаючи їхній досвід, завжди пам’ятати, що ми маємо здобувати і свій досвід. Маємо пізнавати, як ми маємо світити Богові, чим ми маємо служити Богові та людям.

Для Бога є важлива кожна людина. Кожного з нас у своєму Божественному промислі Господь  провадить до спасіння, кожного приготовляє до Свого Царства і кожен йде неповторним шляхом. Ми не можемо накидати свою духовність, своє розуміння для когось, так само не можемо іти чиєюсь дорогою. Треба вдивлятись, вслухатися і розважати, споглядати Господа. А в спогляданні Господа пізнавати свою дорогу, якою Він нас хоче провадити до освячення і спасіння. Лише так розпізнаємо, чим ми можемо служити Богові і як можемо світити людям!

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя

11.10.2014р. Б. / Патріарх Святослав на Синоді у Ватикані про "духовну терапію" для сімей

Протягом усього минулого тижня єпископи з усього світу говорили у Ватикані про гострі питання, що стоять перед сучасною сім'єю і намагалися дати на них пастирські відповіді. Одне з них - рішення ситуації розлучених католиків, що вступили в нові, несакраментальні союзи. Пропозиції звучали різні, в тому числі, прийняття практики Православної Церкви щодо таких ситуацій. 

Глава Української Греко-католицької Церкви, архієпископ Святослав Шевчук, висловив свою думку з цієї теми для журналістів Радіо Ватикан, - повідомляє Християнський портал КІРІОС.

Владика, спасибі, що Ви погодилися сказати кілька слів. Справа в тому, що перед Синодом в дискусіях між єпископами і кардиналами звучало питання про те, що робити з розведеними католиками, які вступили в нові, несакраментальні союзи. Одна з пропозицій була такою: перейняти практику Православних Церков по відношенню до цих людей. Ваша думка з приводу цієї пропозиції, оскільки Ви - людина, яка бачить проблему зсередини. ?

По-перше, я хотів би подякувати за молитву про братів і сестер в Україні. Що стосується Вашого питання, я не думаю, що практика Православної Церкви, особливо щодо розлучених, допоможе Католицькій Церкві вирішити наші внутрішні проблеми. Я б не хотів говорити про практику Православної Церкви, яка була піддана різним впливам, в тому числі з боку протестантського богослов'я. Я думаю, що ми повинні знайти свій шлях, як допомогти нашим віруючим, які розійшлися з чоловіком або дружиною і живуть в іншому союзі. Тут є кілька важливих речей. По-перше, Церква ніколи не дає розлучення, тому говорити про розлучення на зразок православного і, тим більше, благословення другого шлюбу не можливе. Таким чином перекреслюється вчення Христа про нерозривність християнської сім'ї. 

Сьогодні багато говорять про те, що великий відсоток спілок, укладених в тому числі таємничо, в тих чи інших умовах є недійсними. Таким чаним, ми повинні дуже серйозно підійти до розгляду справжності тих спілок, які виявилися невдалими. Тобто, дискусія йде про те, щоб допомогти розведеним людям глибше зрозуміти причини невдачі їх першого союзу, а також спростити канонічну процедуру декларування недійсними тих невдалих спілок. Тому що сьогодні ця процедура дуже складна. Якщо говорити про країни Східної Європи, то у нас теж не завжди достатньо компетентні церковні трибунали, щоб швидко і якісно розглядати такі обставини. 

Друга тема - дуже делікатна: таїнство Євхаристії для тих, хто живе в іншому союзі. Багато говорять сьогодні про те, що таїнство Євхаристії являється таїнством святих, але тих, хто до святості прагне. Ми сьогодні повинні для себе розкрити "лікувальний", "терапевтичний" ефект Євхаристії. З іншого боку ми повинні знати, що це знак єдності віруючих з церковною громадою. В цьому контексті на Синоді для нас дуже важливим є обмін досвідом, щоб ми, з одного боку, добре готували наших молодих до таїнства шлюбу, з іншого - добре займалися душпастирською опікою над тими, хто потрапив у скрутне становище у своєму сімейному житті. Вони повинні відкрити для себе Церкву-Матір, яка хворіє разом зі своїми дітьми і шукає шляхи допомоги.

 Знаєте Владика, ЗМІ ще до Синоду його розділили - на ліберальну і консервативну частину єпископів та кардиналів. По-перше, чи це так, а по-друге, чи можна ту думку, яку Ви висловили, назвати консервативною?

 

Я б не погодився з тим, що Синод розділений. На Синоді ніхто не ставить під сумнів цілісність доктрини, вчення Церкви про шлюб. Перед нами не стоїть завдання змінити вчення Церкви, це означає, що наш Синод не є доктринальним. Дискусія йде про пастирство при тих обставинах, в яких люди знаходяться. Але ми сьогодні одностайно розуміємо, що Церква повинна відкрити нові методи, щоб бути ближче до своїх людей, нікого не виключаючи з під материнської опіки.

Є свій рецепт вирішення цих питань в Українській Греко-Католицькій Церкві?

 

Ще рано говорити про наші рецепті. Священик не є суддею, який виправдовує або засуджує. У його арсеналі є ліки душевні і залежно від положення, близькості людини до християнського життя, священик повинен їх застосовувати - строгість або милосердя. Як вихователь, який повинен навчити свого вихованця. Завдання - допомогти йому рости, розвиватися і досягти постійного способу життя. І ось тут ця терапевнична оптика Східних Церков є дуже цікавою для єпископів, присутніх на Синоді. Ця "духовна терапія" може бути альтернативним шляхом, який зберігає, практикує і пропонує сьогодні Греко-Католицька Церква. 

Тобто Ви за індивідуальний підхід?

 

Звичайно, за індивідуальний. В таких питаннях не можна говорити: все або нічого. Але підхід повинен бути істинний, справедливий і милосердний.

Джерело:    КІРІОС

11.10.2014р. Б. / Папа Франциск: Іспит сумління – це давня і дуже корисна практика

Щоб не дозволити злу запанувати над нашим серцем існує давня, але дуже дієва вправа, якою є іспит сумління. Про це Папа Франциск пригадав під час ранкової проповіді у п’ятницю, 10 жовтня 2014 р., коментуючи євангельський уривок, в якому пригадується про те, що диявол завжди повертається і ніколи не перестає спокушувати людину.

«Після спокушування у пустині, коли диявол спокушував Ісуса, в Євангелії від Луки читаємо, що злий дух залишив Його у спокої лише на якийсь час, але під час Його життя постійно повертався до Нього, коли Ісуса випробовували, наставляли пастки, під час страстей і навіть аж на хресті», – пригадав Святіший Отець, зазначаючи, що подібні речі діються і з нами.

Отож, потрібно охороняти своє серце, в якому мешкає Святий Дух, «аби до нього не увійшли інші духи». Адже, як зазначив проповідник, дуже часто до серця закрадаються «погані думки, злі наміри, заздрощі». Щойно ми втрачаємо пильність, як вони відразу приходять, а тому слід вважати, щоб серце не стало «прохідним двором», так що Господь «вже не може до нього промовити».

У цьому контексті Ісус говорить про те, що той, хто з Ним не збирає, той – розкидає. «Слід мати зібране серце, таке серце, про яке знаємо, що в ньому відбувається, а для цього можна застосувати дуже давню, але дієву практику Церкви, якою є іспит сумління», – пригадав Святіший Отець, заохотивши кожного запитувати себе наприкінці дня про те, що сьогодні діялося в моєму серці, що через нього проходило. Бо «якщо цього не чинимо», це означає, що не вміємо добре його оберігати.

Ісус навчає, що диявол завжди повертається, і навіть наприкінці життя Він був спокушуваний зійти з хреста. І щоб зберегти своє серце, щоб до нього не увійшли злі духи, «потрібно вміти бути зібраним, тобто, ставати в тиші перед собою самим і перед Богом, запитуючи наприкінці дня: Що сьогодні діялося у моєму серці? Може ввійшов хтось незнайомий?». Це, за словами Папи, допоможе нам захиститися від багатьох злих вчинків, до яких стаємо здатними тоді, коли до серця входять ці лукаві духи.

Джерела:   Радіо Ватикан

 

Воїни Христа Царя

10.10.2014р. Б. / Владика Йосафат (Мощич): "Обов'язком священика є проповідувати як у храмі, так і поза ним"

8 жовтня подячним молебнем завершився ІІІ-й тур реколекцій для священиків Самбірсько-Дрогобицької єпархії. На запрошення владики Ярослава (Приріза), єпископа Самбірсько-Дрогобицького, цьогорічні реколекції провів владика Йосафат (Мощич), єпископ-помічник Івано-Франківської архиєпархії. Упродовж трьох реколекційних циклів владика Йосафат виголосив науки для 260 священиків єпархії.

Під час духовних наук реколектант роздумував над обов’язком священнослужителя голосити Добру Новину. "Обов'язком священика є проповідувати як у храмі, так і поза ним", - зазначив владика Йосафат. За словами, папи Франциска на сьогоднішній день є багато "паперових" християн, тобто таких, які не живуть активним церковним життям. Таким "номінальним" християнам священик має спершу звістити особу Ісуса Христа, щоб пробудити їхню віру.

Про силу та природу проповіді говорить апостол Павло: «Богові вгодно було спасти віруючих глупотою проповіді» (1 Кор. 1, 21). Цими словами Апостол пояснює, що немічну людську проповідь Бог робить сильною силою Свого Духа. «Бог не судитиме нас по результату проповіді, але по тому, чи сіяли ми Його Слово, чи ні», - сказав у підсумку єпископ.

Наприкінці реколекцій владика Ярослав висловив подяку реколектанту за духовний досвід, яким він щиро ділився зі священиками впродовж днів духовної віднови. Священнослужителям єпископ побажав примножувати духовний досвід, щоб могти завжди бути добрими душпастирями.

Зазначимо, що реколекції для духовенства Самбірсько-Дрогобицької єпархії відбуваються щороку, восени. Метою днів духовної віднови є створення можливості для священнослужителів в атмосфері спільної молитви часослова збагатити свій особистий духовний досвід завдяки духовним повчанням реколектанта та особистому спілкуванню з ним.

о. Олег Чупа,
прес-секретар Самбірсько-Дрогобицької єпархії

Джерела:    прес-служба Самбірсько-Дрогобицької єпархії

Воїни Христа Царя

09.10.2014р. Б. / Подружні пари про Синод (+VIDEO)

Тринадцять подружніх пар  поділяться своїм досвідом під час Синоду Єпископів на тему сімей, який зараз відбувається у Римі. Вони приїхали з різних країн: Австралії, Італії, Чилі, Руанди, Філіппін, США та Бразилії. Серед тем, які будуть обговорювати подружжя — щоденні сімейні клопоти, виховання дітей та стосунки.

 

Мавіс та Рон Пірола: «Чимало пар живуть разом ще до шлюбу, крім цього є багато складних питань, які стосуються розлучення та повторного одруження. Надіємося, ці питання будуть активно обговорюватися під час Синоду».

 

Щоб запобігти розлученням, необхідна добра підготовка під час періоду зустрічання. Завдяки подружжям-експертам саме на цьому робитимуть особливий наголос під час Синоду.

   

Лучія та Пеппіно Петрарка: «Необхідно відкрити молоді цінність людського тіла та сексуальності, щоб допомогти їм збагнути, що вислів «навіки разом» — цілком реальний, а сам шлюб — нерозривний».  

 

Проте Синод не концентруватиметься лише на труднощах, які загрожують сім’ям. Важливе місце в дискусіях займатимуть також обговорення про радощі, які ділять сім’ї щодня 

Луїс та Пілар Йенсен: «Шлюб — це прекрасний досвід, ми переконані, що отримали ту «сторицю», про яку часто йдеться у Євангелії. Коли ризикуєш і йдеш за волею Бога, вкінці на тебе чекає великий подарунок».

 

Щодня робота Синоду розпочинається зі свідчення однієї з присутніх подружніх пар. Таким чином, заключний робочий документ буде містити в собі щоденні життєві реалії, з якими стикаються сім’ї.

За матеріалами: Rome Reports
Фото: flickr/Catholic Church England and Wales

Джерело:   КРЕДО 

08.10.2014р. Б. / Звернення Патріарха Філарета до глав держав, парламентів та народів Європи

Звернення Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета
до глав держав, парламентів та народів Європи

Вельмишановні пані та панове!
Дорогі європейці!

Від імені мільйонів вірних Української Православної Церкви Київського Патріархату хочу висловити подяку за моральну, дипломатичну, фінансову та іншу підтримку, яку Європейський Союз та окремі країни Європи надають Україні та українському народу, що бореться за свою свободу, незалежність, цілісність держави та демократичний лад. В час цинічної збройної агресії, яку розпочала і досі продовжує Росія проти України, європейська підтримка для українського народу є надзвичайно важливою.

Росія окупувала Крим, захопила контроль над частиною Донецької та Луганської областей, використовує на українській території свої війська та найманців, поширює через медіа та офіційних осіб відверту брехню про події в Україні. Все це несе загрозу не лише нашій державі, але миру в усьому світі. Бо якщо кремлівський агресор не буде зупинений зараз – наслідком буде ІІІ Світова війна, в якій може бути застосована і ядерна зброя.

На моє глибоке переконання це твердження не є перебільшеним. В 1994 р. Україна відмовилася від третього за чисельністю ядерного арсеналу, отримавши від ядерних держав, в тому числі Великобританії, Франції та Росії, гарантії недоторканості своїх кордонів. Нині ці гарантії розтоптані Росією, яка стала агресором і окупантом. Якщо міжнародне співтовариство не зупинить цю агресію та не продемонструє, що будь-яка держава, незалежно від своєї військової могутності, перебуває під захистом міжнародного права, що договори діють, а їхнє порушення – карається, у такому випадку зруйнується вся архітектура світової безпеки.

Як можна переконати держави, що прагнуть здобути ядерну зброю, відмовитися від цієї ідеї, коли Україна, яка відмовилася від ядерної зброї, стала жертвою агресії, а надані їй гарантії були проігноровані? Якщо сьогодні агресор залишиться безкарним лише тому, що він має право «вето» в Раді безпеки ООН, має потужну армію, ядерну зброю та відіграє важливу роль в економічних відносинах – тоді завтра на шлях задоволення своїх інтересів з допомогою сили може стати будь-яка країна, амбіції якої підкріплені відповідними матеріальними та військовими ресурсами.

Цей шлях поверне нас у ХХ століття – століття двох Світових воєн та Холодної війни, коли питання відносин між країнами та народами намагалися вирішувати на підставі сили, а не права та справедливості. Мільйони жертв, руйнування цілих країн, страждання народів – все це може стати не лише описом минулого, але і можливим майбутнім, в тому числі для Європи, якщо сила міжнародних договорів та гарантій безпеки не буде відновлена.

Історія довела, що політика умиротворення агресора ніколи не приводила до миру, бо поступки агресор сприймає як слабкість та заклик до більш активних, наступальних дій. Помилки 1930-х років, коли умиротворення Гітлера привело до ІІ Світової війни, повинні стати голосним застереженням, особливо якщо врахувати, що в руках Гітлера, на відміну від Путіна, не було ядерної зброї.

Історично Україна є невід’ємною частиною Європи, і за своє європейське майбутнє, за право бути європейцями український народ повстав проти тиранії восени минулого року. Події в Україні не є далекими, бо вони безпосередньо стосуються Європи і всього світу. Анексія Путіним Криму і спроби захопити Донбас є тим самим, що і аншлюс гітлерівським Рейхом Австрії, окупація Судетської області та знищення Чехословаччини – прелюдією до ІІІ Світової війни. Знаючи урок «мюнхенського умиротворення агресора» зараз демократичні країни та всі люди доброї волі ще мають можливість зупинити скочування світу в прірву катастрофи. Треба зупинити зло, доки не стало занадто пізно.

Тому я від імені мільйонів українців закликаю країни-гаранти та всі європейські країни забезпечити виконання гарантій за Будапештським меморандумом, допомогти Україні зупинити агресора і відновити суверенітет нашої держави в межах її міжнародно визнаних кордонів, використавши для цього всі необхідні засоби. Адже сьогодні, захищаючи мир в Україні, ви захищаєте мир для Європи і всього світу.

І нехай у цій справедливій боротьбі нам всім допомагає Бог!

З повагою –

+ФІЛАРЕТ,
Патріарх Київський і всієї Руси-України

30 вересня 2014 р.
м. Київ

---

Джерела:  Християнський портал КІРІОС за матеріалами оф.сайту УПЦ КП.

08.10.2014р. Б. / Владика Богдан (Дзюрах) для КАІ: «Польща та її Церква можуть сприяти відновленню України і Європи»

Польща і її Церква зі славними і героїчними традиціями солідарності можуть сприяти відновленню суспільства в Україні та Європі, – сказав владика Богдан (Дзюрах), Секретар Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви, у розмові з КАІ про значення Собору Перемишльсько-Варшавської митрополії УГКЦ, про ситуацію в Україні та про найважливіші нагальні потреби українського суспільства.

Чому II Собор Перемишльсько-Варшавської митрополії настільки важливий для Української Греко-Католицької Церкви?

Цей Собор у Польщі важливий із двох причин. По-перше, він показує наше спільне прагнення до святості як Божого люду, єдності навколо цієї мети. Та мета була визначена нашим Синодом Єпископів ще в 2006 році і полягає у святості об’єднаного Божого люду. Сьогодні ми є Церквою глобального виміру, присутньою на різних континентах. Нас об’єднує візантійська тотожність, котру ми переживаємо на український лад. Це багатство не лише українського народу, а й усієї Вселенської Церкви.

По-друге, Собор є нагодою для віднови духу віри і зміцнення єдності Церкви. Під час Собору ми хочемо замислитися також над тим, яким чином можемо поділитися багатством візантійської традиції з вірними інших християнських Церков, що серед них живемо. Отже, це подвійне завдання скероване всередину і назовні нашої Церкви.

Спільнота нашої Церкви в Польщі відіграє тут не лише значну культурну, політичну, а й духовну роль. Святий Іван Павло ІІ підкреслював, що Церква повинна дихати двома легенями: східною і західною. Колишній Глава нашої Церкви Блаженніший Любомир (Гузар) додав до тих слів, що християнські Церкви мають також одне серце, яким є спільна віра. Ми живемо в одній вірі і одночасно дихаємо двома легенями: латинською і візантійською. І це відчутно особливо тут, у Польщі. Вважаю, що в цій країні не лише католики, а й всі християни повинні відігравати інтеграційну роль на європейському рівні. Європа позначена тими двома легенями. Наш континент не буде вповні собою, якщо церковні традиції не об’єднаються в єдиному ритмі життя і служіння.

Які найважливіші виклики постають сьогодні перед Українською Греко-Католицькою Церквою?

Під час кожної Літургії ми молимося мирну єктенії: у мирі підносимо наші молитви до Бога. Зараз найважливішим словом, що лежить нам на серці, є «мир». Адже в Україні йде війна, багато наших братів і сестер носять реальні рані на своєму тілі, воюючи на війні. Зараз це наш найбільший душпастирський виклик, і цього стосуються наміри наших молитов. Разом із тим ми хочемо підтримувати наш народ і в інший спосіб, несучи йому доброчинну допомогу.

Наші священики надають духовну опіку навіть на тих теренах, які охоплені війною. Уся Церква організовує гуманітарну допомогу людям, постраждалим від війни, і тим, хто сьогодні захищає нашу незалежність і територіальну цілісність України.

Скільки військових капеланів служить на війні?

- Зараз близько 30 священиків. Ми готуємо до такого служіння наступних, котрі замінять тих, що перебувають там уже протягом кількох місяців.

Яка ситуація в греко-католицьких парафіях на теренах, охоплених війною?

Зважаючи на численні випадки погроз з боку сепаратистів, багато священиків були змушені покинути свої місця служіння. Таких на сьогодні маємо тринадцять. Наприклад, Екзарх Донецький Степан (Меньок) не може перебувати у своєму осідку в Донецьку. Попри це, однак, священики намагаються регулярно служити недільні Літургії на території Донецького екзархату.

ЗМІ щоденно повідомляють про підписане перемир’я, котре постійно порушується. Нещодавно домовлено про створення буферної зони між сторонами конфлікту. І водночас чуємо про наступні обстріли, гинуть люди… Владико, що відбувається у Східній Україні?

Ситуація дуже складна, причому на різних рівнях. Передовсім, ніхто не знає, що задумав нападник. Тому українським і західним політикам дуже складно втілити якийсь план для вирішення конфлікту, тобто не лише для припинення збройного протистояння, а й тривалого миру. Ми живемо в стані постійної напруги і очікуємо нових атак з Росії, бо з її боку не видно бажання мирного розв’язку. Той, хто шукає миру, не розбурхує війни. Ми постійно запитуємо себе: чому на Україну напали? Адже війна приносить стільки страждань людям, про яких нібито турбується російська влада. Це болісний парадокс. Найбільша загроза нависла над тими регіонами і найбільше страждань переживають люди, які начебто прагнуть інтеграції з Росією.

То що ж робити в такій ситуації?

Нам потрібні відповідальні й відважні рішення передовсім європейських політиків, оскільки від їхніх послідовних дій багато залежить. Вони не можуть керуватися лише інтересами ближчої перспективи.

Яку роль відіграє в цій ситуації Греко-Католицька Церква?

Як Церква, ми стараємося насамперед свідчити про істину. Разом із  реальною війною нападник розв’язав іншу, котра ще більше нищить серця, уми і сумління, - інформаційну. Ми, слуги Божого Слова, намагаємося представляти реальну ситуацію в Україні, говорити про несправедливість. Крім того, Церква підтримує молитвою всі дії українських політиків і міжнародного співтовариства. На останньому Синоді ми оприлюднили звернення до міжнародної спільноти «Україна спливає кров’ю», в якій закликаємо до більшої рішучості й солідарності в діях. Вважаємо, що це обов’язок усіх людей доброї волі, оскільки немає «чужих» воєн, а страждання будь-якого народу повинно будити сумління всіх землян.

Парадоксально, ця війна ще більше зблизила християнські Церкви та інші релігії між собою.

Драматичні ситуації завжди показують справжні наміри людини: що справжнє, а що показне. Ми пишаємося тим, що в Україні панує істинний релігійний мир і дуже добрий дух співпраці між християнськими Церквами та релігіями. Це демонструє наша Революція гідності. Щодо російського нападу, то наші відносини підтверджують, що співпраця не є порожнім звуком, а конкретною реальністю. Саме від Всеукраїнської ради Церков і релігійних організацій, до якої належить Українська Православна Церква (Московського патріархату), виходили важливі заяви на підтримку інтегральної цілісності країни, відкинення будь-яких форм агресії і молитви за мир. Як Рада, ми є великим скарбом для суспільства і політиків, оскільки в Україні, як і в інших країнах, «де двоє людей, там три партії». Релігійна єдність в Україні доводить, що в ситуації загрози серед різних спільнот відсуваються на задній план дріб’язкові і другорядні справи, а на передній виходить єдність і добро всього народу.

Яке місце в тій єдності посідає Українська Православна Церква?

Звичайно, вона присутня. Ця Церква знаходиться зараз у делікатній ситуації. Віднедавна вона має нового очільника. Митрополит Онуфрій замінив померлого Митрополита Володимира, котрий був авторитетом. Гадаю, тепер Церква випрацьовує своє ставлення до того, що відбувається в Україні. Після певних його кроків ми можемо припустити, що воно не надто відрізнятиметься від того, з яким ми мали до діла раніше, тобто теперішнє керівництво посяде позицію справді християнську і проукраїнську. Кілька тижнів тому очільник УПЦ опублікував заяву, в якій відкинув і засудив будь-які форми тероризму і сепаратизму. У ній міститься також заклик до сепаратистів скласти зброю. Тому з приємністю стверджую, що наша співпраця надалі розвиватиметься для добра наших Церков і всіх жителів України.

Чого конкретно Україна зараз найбільше очікує від Польщі?

Передовсім хотів би подякувати польському народові за величезну моральну, політичну і матеріальну підтримку, яку отримуємо від початку нашої Революції гідності. Цього не можна переоцінити, оскільки ми відчуваємо, що не самотні в драматичний момент, і це нас утверджує в переконанні, що ми прямуємо дорогою правди, - дорогою, яку свого часу пройшла Польща. Я не можу зараз сказати про численні конкретні потреби. Очевидно, наша співпраця постійно повинна вестися і поглиблюватися на дипломатичному рівні, оскільки польські політики були й залишаються послідовними адвокатами України на міжнародному й суспільному рівнях. Церква в Польщі і багато польських організацій надають нам велику гуманітарну допомогу. Навіть більше, польські мас-медіа говорять правду про реальну ситуацію в Україні. Тепер ми маємо мобілізувати всі наші зусилля, щоб реально зупинити нападника: християни - насамперед молитвами і гуманітарними акціями, а політики повинні надалі апелювати до сумління своїх колег у всьому світі. Тільки разом ми можемо досягнути мирного вирішення конфлікту.

Чи маєте, владико, якесь особливе побажання щодо Церкви в Польщі і поляків?

Другий Ватиканський Собор часто покликався на знаки часу. Церква в Польщі і Польща, як показує історичний досвід, відіграє в європейській спільноті основну роль - промотора єдності і справжнього братства. Хтось колись сказав, що з трьох гасел Французької революції: свобода, рівність, братерство - перші два в Європі вже втілено. Ми втішаємося свободою, ми всі рівні перед законом, але поміж нами замало братерства. Жити по-братерськи, коли все добре, легко, але важче, коли страждають люди і народи. Прийшов час дати свідчення справжньої солідарності, мовою християн  - свідчення любові до ближнього. Польща і її Церква зі славними і героїчними традиціями солідарності може значною мірою сприяти віднові суспільства в Україні та в усій Європі. Цього я собі і вам бажаю.

Розмовляв Кшиштоф Томасік
Переклала з польської Людмила Бублик

Джерела:  Департамент інформації УГКЦ

Воїни Христа Царя

07.10.2014р. Б. / Наша Церква в ці трагічні часи є і буде проповідником надії, - Глава УГКЦ

Як вступ до свого виступу я хотів би процитувати слова Блаженнішого Любомира, сказані режисерові фільму в Києві в листопаді минулого року, коли розпочалися студентські протести. Це були слова: «Ніколи не буде так, як раніше».

На мій погляд, це дуже глибокі і значущі слова, бо, передусім, вказують, що ці події, які сталися на наших очах, є свідченням постання нової України. Це - початок нового етапу в історії нашого українського суспільства, в історії наших вірян в Україні та діаспорі. Те, що відбувається сьогодні в Україні, впливає на все життя нашої Церкви. Наші віруючі реагують на це по-різному, проте одне можна сказати напевно: те, що сьогодні відбувається, є чимось цілковито новим.

1. ЦЕРКВА І УКРАЇНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО

Україна тільки недавно пережила Революцію гідності. У чому була її суть? Насамперед, як вже згадувалося, це була моральна революція.

Під час цієї промови ви часто чутимете слово «майдан». Що означає це слово? По-перше, воно є синонімом поняття «площа». Це - старе слово, що зрозуміле в багатьох мовах, навіть в Індії, оскільки походить з «індоєвропейської» мовної групи. Значення цього слова стосується центральної площі в місті Києві – Майдану Незалежності – найважливішої площі в Україні.

По-друге, слово стало означати особливий вид «мирного протесту», заснованого українцями, оскільки протест був на Майдані: сотні тисяч зібралися, щоб стояти гуртом протягом багатьох місяців, навіть у люту українську зиму на знак незгоди з деспотичним і злочинно-корумпованим режимом.

 По-третє, це - місце, де була пролита кров, – кров мирних демонстрантів! На Майдані була складена жертва тих, хто пролив кров за вільну і незалежну Україну. Він став місцем паломництва, молитви і роздумів.

Можливо, цього пострадянського суспільства ще не повністю вдалося витравити... Та так, як було досі, вже ніколи не буде, і це - правда

Більшість вимог, висунутих на Майдані наприкінці минулого року і на початку цього року, були моральними вимогами. Можливо, саме тому, вони були абсолютно незрозумілими українському урядові того часу, який не знав жодної моралі і не міг адекватно реагувати або просто не хотів ніяк реагувати. Вимоги Майдану були: «Ні – корупції», «Ні – неповазі до людини». Я згадую ті дні Майдану, коли в центрі Івано-Франківська молодь несла плакати з гаслом: «Ні – поверненню до СРСР». Для мене це гасло було красномовним, воно показало, що ці турбулентні зміни поклали край пострадянського суспільства в нашій державі, тому ми можемо з упевненістю сказати, що пострадянська Україна більше не існує. Можливо, цього пострадянського суспільства ще не повністю вдалося витравити. У різних частинах України це відбувається по-різному. Та так, як було досі, вже ніколи не буде, і це - правда.

Ось чому я охоче ділюся з вами деякими подіями, що відбулися від листопада 2013 року до лютого 2014 року на Майдані Незалежності в Києві. Засоби масової інформації постійно згадують про обіцяне і невиконане укладення Угоди про асоціацію з Європейським Союзом з боку нашого колишнього президента України. Це було тим, що спонукало студентів та інших протестувальників зібратися на головній площі столиці, у Києві. Оскільки уряд відповів силою, протести набрали проєвропейського забарвлення, перетворилися на національний рух відновлення людської гідності в суспільстві, яке зазнало жорстокого поводження з боку авторитарно-корумпованої системи, що відмовилася від безбожного радянського номенклатурного стилю правління тільки в назві, а не по суті, після проголошення незалежності України і падіння Радянського Союзу. Ми, віруючі, не можемо знову й знову дивитися на приниження людської гідності і не реагувати.

Майдан Незалежності став «Майданом людської гідності»: він назавжди перетворив Україну на державу, в якій панує загальна солідарність, що перевершує етнос, мову і навіть певну релігійну приналежність, це - сила, котра може подолати тихе чи навіть жорстоке і цинічне ідолопоклонство влади, яким керувався той уряд у своїх утисках. Оскільки ми наполягали на своєму і молилися на різних майданах у всій країні, то не тільки змінили спрямованість протестів на зосередження на людській гідності, а помітили, що Майдан став місцем новозародженої людської гідності. Ставлення одне до одного з любов'ю, зі співчуттям, з гідністю, – це те, що породжує гідність. Це швидко множиться та є передбачуваним у силу своєї природи. Яка зброя індивідуального або масового знищення може витримати люблячу силу людської гідності?

Представники римо-католицької, греко-католицької, різних православних Церков, баптисти, п'ятдесятники, євангелісти та інші християни, єврейські рабини і мусульманські імами огорнули Майдан молитвою

У нас є людська гідність як у Божих дітей, тому ми покликані до вічного єднання з Богом. Серафим Саровський чудово сказав: «Набудьте Духа миру і тисячі навколо вас будуть збережені». Це Святий Дух витав всюди на Майдані гідності. Для декого це був досвід національно-державного будівництва. Для багатьох це був і релігійний досвід. Представники римо-католицької, греко-католицької, різних православних Церков, баптисти, п'ятдесятники, євангелісти та інші християни, єврейські рабини і мусульманські імами огорнули Майдан молитвою. Наші люди молилися, – молилися вдома, у своїх парафіях, на своїх робочих місцях і на екранах своїх комп'ютерів, задіяні в соціальних медіа. Вони молилися особисто і спільно. «Екуменізм спільності» виник на Майдані. Коли ми молилися разом різними мовами і в різних релігійних традиціях, то відчували присутність Бога. Вислів «Бог на нашому боці, тому ми переможемо» – це не просто наївне переконання, ні. Відчуття присутності Бога було дуже глибоким. Багато людей передчували в дні перед тим, як снайпери почали знищувати протестувальників, що ця ніч, ця година може бути останньою годиною нашого життя. І все ж ми всі бачили, що Бог дійсно був з нами. Улюбленою молитвою Майдану були слова Ісаї: «З нами Бог, зрозумійте народи, і покоряйтеся, бо з нами Бог!»

Відразу після великого тріумфу і почуття торжества від втечі негідного президента, який ганебно покинув країну в період кризи, залишивши український Парламент, ми, намагаючись впорядкувати упущення попередньої влади, раптом зіштовхнулися з реальністю російської агресії в Криму і нездатністю Заходу відповісти на цей найнебезпечніший з часу Другої світової війни хід подій. У той час близько 40 тисяч російських військ накопичилися на кордонах України, надалі напускали туман в очі і серця тих людей, які ще не були звільнені Революцією гідності. Розв'язана Росією пропагандистська війна є найбільш хитрим інформаційним нападом з того часу, як повчав Геббельс: якщо ви брехатимете досить довго та досить голосно, то люди неминуче повірять вам.

Глави Церков і релігійних організацій у ті драматичні моменти історії України зрозуміли, що зобов'язані бути проповідниками і миротворцями. Ми намагалися бути посередниками між президентом Януковичем і лідерами опозиції, що стояли там, на Майдані, серед різних людей, між протестувальниками і озброєною міліцією, щоб проповідувати мир: ми зрозуміли, що це був єдиний спосіб зберегти людські життя і запобігти кровопролиттю. На жаль, це вдалося не повною мірою. Хтось дійсно хотів кровопролиття, щоб показати свою силу. На жаль, сьогодні в Україні ллється кров і є багато людей, які не хочуть миру. Але ми знаємо, що президенти і генерали приходять і йдуть, геополітичні ідеї можуть швидко змінитися, але народи і Церква залишаються постійними.

Якщо ми не маємо миру, то ніколи не матимемо майбутнього

Навіть сьогодні в Україні, коли панує таке крихке й постійно порушуване "перемир'я", ми, релігійні лідери, повинні думати про майбутнє. Ми повинні сформувати майбутнє, в якому рани зцілені і серця умиротворені, а майбутнє спільне для Східної і Західної Європи, Росії та світового співтовариства. Таке майбутнє може бути створено тільки тоді, коли воно засноване на мирі. Якщо ми не маємо миру, то ніколи не матимемо майбутнього.

В Україні переповідають такий анекдот. Громадянин Росії зустрічає громадянина України і питає його: «Ти один з тих ультранаціоналістичних, фашистських антисемітів, що підтримують уряд у Києві?» А українець відповідає: «Думаю, що так, бо в нашій синагозі всі такі!» Жарти жартами, але політичний гумор часто показує важливі факти. Це - благословенний час для українсько-єврейських відносин. Ми разом за правду. Ми разом за країну, яка виборола право приєднатися до сім'ї вільних і демократичних держав через набуту з болем людську гідність.

Можна з упевненістю сказати, що в муках агонії народжується нове українське суспільство. Україна зараз українізується. Сьогодні з'явилися нові форми українського патріотизму, які можна простежувати в тих областях України, в яких в основному вживалася російська мова, - у Харкові, Полтаві, Одесі, Миколаєві, Запоріжжі та Херсоні. Там тепер можна побачити ті гасла, які в 1990-ті роки були відображенням соціальних змін тільки в Західній Україні. Наприклад, на зупинках можна побачити напис «Україна понад усе». Там ​​відбулися величезні зміни в способі мислення народу. A недавнім яскравим прикладом такої зміни стало місто Маріуполь, яке всього лише два чи три місяці тому провело референдум на підтримку т. зв. «Донецької національної республіки». Сьогодні це місто є дороговказом українського суверенітету на півдні Донецької області. Люди, побачивши російські танки, що входили до їхнього міста, стали на захист не тільки свого населеного пункту, а й усієї України.

2. ЦЕРКВА І УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВА 

Протягом усього цього часу ієрархія Української Греко-Католицької Церкви прагнула втримати Церкву поза політикою, не допустити використання з боку державних органів для досягнення своїх цілей. Це дало Церкві можливість залишатися вільною, дало нам свободу говорити правду - говорити правду президенту і політикам. Водночас Церква була дуже активною в громадянському суспільстві, проповідуючи Євангеліє Христове, навчаючи моральних норм, соціальної доктрини, виступаючи від імені постраждалих, гідність яких перебувала під загрозою, захищаючи життя поранених і стражденних.

Українське суспільство відчинило двері Церкві. Чому? Бо Церква відчинила двері суспільству

Усі ці соціальні процеси, революційні зміни, хворобливі і драматичні події породили нові виклики для нашої Церкви. Я хотів би окреслити ці нові виклики висловом одного протестантського богослова, який презентував богословську конференцію в Києві під час Майдану. Конференція, яка проходила під егідою Українського католицького університету. мала назву «Теологія в часи Майдану». Це була фраза: українське суспільство відчинило двері Церкві. Чому? Бо Церква відчинила двері суспільству. Церква була притулком для побитих і переслідуваних. Церква, наші парафії та монастирі, стали підпільними лікарнями, в яких рятували життя. Владика Василь (Тучапець) у Києві створив такий підпільний шпиталь у монастирі отців-василіан. У такий спосіб українське суспільство вкотре проявилося як християнське. Церкви, зокрема, наша УГКЦ, зуміли відповісти на цей запит. Чи ми переступили поріг відчинених дверей суспільства? Не зовсім, не цілком. У зв’язку з цим з’явилася нова велика небезпека: якщо найближчим часом ми не ввійдемо в ці двері разом зі словами Євангелія, то вони можуть зачинитися. І тоді секуляризація суспільства в Україні та в діаспорі може відбутися набагато швидше, ніж ми собі уявляємо.

Наша Церква в усьому світі діє за принципом: Церква є і завжди буде з народом! За це нас карали, переслідували і за це ми несправедливо звинувачені сьогодні. Святіший Отець Франциск розповів усій Церкві, що пастир повинен знати "запах" своїх овець. І це - завдання для нашої Церкви, для наших єпископів стосовно своєї пастви в цей історичний момент.

Новим викликом для нас стала війна, про яку ще кілька місяців тому ніхто навіть не думав і якої не очікував. Ми не знаємо, як і чим це закінчиться. Слово «війна» вживається, загалом, на окреслення обставин, в яких живе наша Церква в Україні, і це - правда.

Після Майдану ми пережили «постмайданівський стресовий розлад». Його відчули не тільки постраждалі безпосередньо на Майдані, не тільки священики, які стояли поруч із палаючими наметами, а кожен, хто дивився це по телебаченні чи в Інтернеті. Я зустрічав людей із таким "розладом" у Канаді, у Торонто. Я думаю, що кожен із вас розуміє, як наші люди на це реагують і як ця ситуація на них впливає. Ми можемо сказати, що наше суспільство має нові рани – рани, яких не було півроку тому. Це - душевні, емоційні, фізичні рани.

Один із способів підтримання нашої незалежної держави лежить у рамках міжнародної дипломатичної діяльності, яку здійснювала і активно здійснює нині наша Церква

Останніми місяцями більшість наших єпископів в Україні щотижня ховають солдат, які загинули в АТО. Сьогодні фронт на Донбасі є місцем зустрічі з живим Христом. Наші священики знаходяться там з нашим народом, нашими бійцями. Ці капелани піклуються про збереження життя наших військових, вони часто причащають наших солдат на лінії фронту. Сьогодні місцем зустрічі з живим Христом може бути також лікарня. Ми маємо унікальне свідчення того, що місцем зустрічі з живим Христом є військовий госпіталь у Харкові, у якому наші священики забезпечили служіння так, як ми і не уявляли кілька місяців тому. Сьогодні місцем зустрічі з живим Христом можуть бути сім'ї переселенців. В Україні за останні 23 роки існування ніколи не було переселенців. Однак сьогодні кількість людей, які були змушені покинути свої домівки, за офіційними даними, становить понад 230 тисяч, але насправді майже півмільйона осіб покинули місце свого проживання, можливо, назавжди.

Нині наша Церква покликана здійснювати соціальну дияконію. Яким чином ми збираємося це робити? Як у цій соціальній дияконії будуть задіяні українська та діаспорна Церкви? Це - питання, яке ми повинні серйозно осмислювати відповідно до обставин, які змінюються.

На виклики суспільства має реагувати суспільство і Церква, держава і державні структури. Ми всі говоримо про необхідність збереження єдиної, незалежної і вільної Української Держави, яка сьогодні опинилася в найбільшій небезпеці. Один із способів підтримання нашої незалежної держави лежить у рамках міжнародної дипломатичної діяльності, яку здійснювала і активно здійснює нині наша Церква.

3. НОВІ ВИКЛИКИ ДЛЯ НАШОЇ ЦЕРКВИ

Великим благословенням для нашої Церкви, яке ми разом пережили торік, було освячення Патріаршого собору Воскресіння Христового в Києві. Якби ми не освятили Собору торік, то сьогодні, думаю, ніхто з нас не зміг би передбачити, коли ця нагода могла б трапитися. Справді, ми повинні дякувати Господу Богу, що маємо храм, наш Собор у Києві, який все ще не завершений і потребує вашої підтримки, допомоги і солідарності. Під час кровопролитних протестів на Майдані цей храм став для багатьох домом. У недобудованих підвалах ми обслуговували більше ніж 800 людей щодня. Хоча не змогли відкрити там лікарні, оскільки будівельні роботи не були завершені, але пропонували нічліг і клінічну допомогу пораненим. Цей храм кияни називають «своїм».

У певний час була небезпека нападу на наш Собор сумнозвісних "тітушок". Кияни, які живуть поблизу і протягом довгого часу скептично дивилися на греко-католицький храм як на щось "чуже", тепер називають його - «наш Собор». І от перед лицем загрози вночі близько двох тисяч киян із кийками в руках прийшли, щоб захистити Собор. Сьогодні цей храм наповнений людьми. За нашими оцінками, щонеділі на Літургії, яких є три, присутні до трьох тисяч осіб. Ми відчинили двері для людей, і Собор наповнився.

Тепер хотів би коротко розповісти про ситуацію в Криму і Донецькій області. У Кримському екзархаті є п'ять парафій. Криму був нанесений серйозний удар. Одного часу всі священики були змушені покинути півострів, але потім повернулися. В Євпаторії нині є наш священик, який має відповідні документи і реєстрацію, може там вільно перебувати. Інші парафії, в Сімферополі, Севастополі, Ялті та Керчі, на жаль, сьогодні не мають постійних священиків. Однак вони отримують допомогу від релігійних організацій. Хоча закон і порядок не вповні там відновлені, проте, відповідно до імміграційного законодавства Російської Федерації, ті священики, які мають українське громадянство, можуть проживати протягом трьох місяців, а потім повинні покинути територію на місяць. Тепер п'ять наших священиків (василіанин, по два редемптористи і студити) на ротаційній основі виконують служіння в наших громадах. Тому всі п'ять парафій екзархату огорнуті пастирською опікою. Яке їхнє майбутнє? Теперішня кримська "влада" оголосила про необхідність перереєстрації всіх релігійних організацій до кінця цього року. Кожній із наших парафій доведеться перереєструватися. Проблема полягає в тому, що ініціатором процесу реєстрації повинна бути особа, яка має російський паспорт. Існує велика небезпека, що перереєстрація цих громад може стати "правовим" механізмом для ліквідації тих Церков і релігійних організацій, котрих тамтешня «влада» вважатиме "нелояльними".

Попри війну, сорок сім священиків екзархату героїчно здійснюють своє служіння

Кілька слів про Донецьк. Сьогодні екзархат у Донецьку опинився у вкрай важкій ситуації. Там іде війна. Дев'ять міст на території екзархату, в яких знаходяться наші церкви і громади, були захоплені терористами: там неможливо здійснювати пастирські обов'язки. Тринадцять із наших священнослужителів, зокрема, єпископ Степан (Меньок), були змушені виїхати, тому що існує пряма загроза їхньому життю. Владику Степана врятувала Зарваницька Матір Божа. Коли він вирушив на прощу до Зарваниці, був здійснений напад на його дім. Крім того, захопили наш храм, зайняли монастир сестер служебниць у Донецьку.

З дев’яти міст, з яких нашим священикам довелося виїхати, лише у сімох здійснюється духовне служіння. Наші священики приїздять туди, щоразу ризикуючи життям, бо ж щоразу перетинають лінію фронту. Неможливо сьогодні душпастирювати в місті Горлівка, тому що ситуація там катастрофічна: немає доступу до вірян. Та попри війну, 47 священиків екзархату героїчно здійснюють своє служіння. Єпископ Степан, сучасний ісповідник віри, нині є біженцем, як і сотні тисяч біженців в Україні. Наша молитва необхідна містові Маріуполь, в якому є наша парафія і наш священик. Аналогічна ситуація в Криму та постраждалому від війни Донбасі.

Питання зміцнення наших структур у новостворених екзархатах і підтримка священнослужителів на цій території мають бути одним з наших пріоритетів руху на Схід. Як я вже згадував, перед нами постало багато викликів, на які ми не встигаємо відповідати. Ми повинні виробити механізм для пастирської опіки в кризових ситуаціях. Сподіваюся, що зможемо створити центр для координації пастирського служіння в таких ситуаціях. Ми також повинні продовжувати наші дії на міжнародній арені, щоб протистояти інформаційній війні.

Що ж у підсумку надихає релігійних лідерів стати пліч-о-пліч у найважливіших питаннях виживання України як молодої демократичної країни? Це - любов до Бога і нашого народу, що є результатом наших стосунків із Господом. Мене постійно супроводжує молитва, написана митрополитом Андреєм Шептицьким (цей святий чоловік залишив нам безліч молитов, які живлять нас і донині). Вона звучить так:

Всемогучий Боже і Царю Всесвіту, Спасителю наш Ісусе Христе, що всім серцем любиш увесь людський рід і своїм безмежним промислом опікуєшся кожним народом зосібна!

Споглянь милосердно і на наш український нарід, і на кожний інший нарід, що з повною надією припадає до Тебе, як до свого найліпшого Отця і премудрого Царя. Ми, діти цього народу, покірно послушні Твоїй святій волі, любимо всі народи, що їх Ти відкупив своєю святою кров’ю на хресті, а передусім любимо щирою християнською любов’ю наш український нарід. Тим то з любови до нього, а радше з любови до Тебе, наш Боже, благаємо:

Прости йому всі провини, поправ всі його злі нахили, а скріпи добрі нахили; змилосердися над ним у всіх його потребах. Борони його перед усякою кривдою й несправедливістю ворогів.

Зливай на нього безнастанно Твоє щедре благословення.

Наша Церква в ці трагічні часи є і буде проповідником надії

Це - та молитва, яка нам в Україні дуже потрібна. Така ситуація, як наша, породжує стільки гіркоти! Ворожнеча між народами заважає боротися з агресією. Вона займає глибоку духовну незворушність, щоб мати готовність захищати свою Батьківщину і не дозволяти серцю забруднитися ненавистю до інших народів. Однак саме такої духовної стійкості ми очікуємо від своїх вірних. Ми хочемо, щоб вони знали, що Бог - з нами, і саме тому Церква стоятиме зі своїм народом. Водночас ми бажаємо, щоб вони зрозуміли, що Бог любить також армію і громадян Росії. Як Бог може любити обидві сторони? Це - риторичне запитання. Та хто міг би повірити в Бога, Який любить тільки одну зі сторін? Це не виключає необхідності старатися розрізняти те, що правильно, і те, що неправильно. Це не виключає необхідності стояти за справедливість і істину, можливо, жертвуючи своїм життям. Але людська гідність вимагає від нас поваги до кожної людини і кожної нації, етнічної приналежності і релігійної традиції. Ці - також діти Божі.

Наша Церква в ці трагічні часи є і буде проповідником надії. Сьогодні багато хотіли б, щоб Церква мовчала. Вони звинувачують нас у політизації Церкви, роблячи гучні заяви від імені нашого народу. Така поведінка схожа на поведінку злодіїв, які зв'язують свою жертву, змушують її замовчати і грабують, а потім продовжують її катувати й шантажують, щоб мовчала і не засуджувала злочин, скоєний проти неї. Наша Церква не злякається. Наша Церква не буде мовчати!

Хай Господь дасть нам сили і благословення бути свідками віри, надії і любові.

Наша надія в Бозі!

+ Святослав,
Архиєпископ Києво-Галицький,
Предстоятель Української Греко-Католицької Церкви

---

Джерело: Християнський портал КІРІОС, за матеріалами Департаменту інформації УГКЦ.

07.10.2014р. Б. / Тижневий огляд: Папа і Апостольський престіл (29.09 - 05.10)

29 вересня 2014р., під час ранішньої Служби Божої в каплиці ватиканської резиденції «Дім Святої Марти», Святіший Отець виголосив проповідь з нагоди літургічного спомину Святих Архангелів Михаїла, Гавриїла та Рафаїла, котрий відзначала цього дня  Римо-Католицька Церква. Папа Франциск зазначив: «Те, що диявол нам пропонує, він намагається подати як щось добре, але його справжній намір – це знищити людину. А Божі ангели воюють проти сатани і нас оберігають».   Папа пригадав, що ця боротьба є щоденною реальністю життя християнина, адже вона точиться у нашому серці, у нашій сім’ї, у нашому народі, у наших церквах і якщо не боротися, то зазнаємо поразки.

Папа Франциск не має наміру змінювати вчення Церкви, наголосив кардинал Курт Кох, голова Папської Ради сприяння християнській єдності. Немає жодних "ознак" цього в його перебуванні на Престолі св. Петра, сказав ватиканський єрарх в інтерв'ю німецькій "Die Tagespost". Франциcк має "інший підхід до доктрини і ставить питання про те, як вчення Католицької Церкви може реалізуватися в повсякденному житті". Стосовно стану реформи Римської курії єрарх зазначив, що набагато важливішою від структурних питань є "духовна реформа".

На спеціальній аудієнції Святіший Отець прийняв президента Мальти Марі-Луїз Колейро Прека. Після аудієнції з Папою пані Колейро Прека також відвідала Державний секретаріат Святого Престолу. У заяві Ватикану після цієї події зазначили про хороші взаємини між двома сторонами і важливу роль Церкви на Мальті, особливо в освітній та соціальній сферах.

29 вересня 2014 року Папа Франциск прийняв на аудієнції у Ватикані членів Об'єднаних біблійних товариств. Святіший Отець закликав їх допомагати краще пізнати Святе Письмо, особливо простим людям. У подарунок Папа отримав новий міжконфесійний переклад Біблії італійською мовою.

До уникнення "театрального плачу" закликав Папа Франциск під час ранкової Євхаристії у Ватикані 30 вересня 2014 р. Святіший Отець зупинився на історії біблійного Йова, який проклинав день, коли народився, бо "був підданий випробуванню - втратив сім'ю, всі блага, здоров'я, а його тіло стало однією великою виразкою". В цей момент терпіння Йова скінчилися і він почав говорити Богу погані речі. Франциск зазначив, що молитися - означає стояти в правді перед Богом і саме так робив Йов. Франциск наголосив, що багато християн обурюються на Бога з причини дрібниць. "Наше життя занадто легке, а сльози - театральні", - сказав Папа і порадив пам'ятати про справжні страждання, які існують в світі.

«Поділ у християнській спільноті є важким гріхом, є справою диявола» - так 30 вересня 2014р у своєму Твітері висловився Папа Франциск. На цю тему Святіший Отець говорив також з ватиканською жандармерією під час суботньої зустрічі з нагоди свята їх покровителя.

У середу 1 жовтня 2014 р., Папа Франциск зустрівся з паломниками, які зібралися на площі Святого Петра у Ватикані з нагоди загальної аудієнції. Повернувшись до циклу повчань, присвяченого Церкві, Святіший Отець говорив про харизми. Наступник святого Петра пригадав, що від самого початку Господь Бог наповнює Церкву дарами Святого Духа, які вчиняють її живою і плідною. Папа зазначив, що ми самі не можемо розпізнати свої дари, для цього потрібна спільнота. «Дорогі друзі, ось чого Господь очікує сьогодні від нас: з радістю й вдячністю розпізнавати різні харизми, які Він розподіляє у громаді, та розпочати взаємно трудитись одні для одних, відповідно до служінь та діл, до яких можемо бути покликані. Таким чином, Церква зростає завдяки благодаті свого Господа, стаючи у кожному часі й місці вірогідним знаком і живим свідченням Божої любові», - підсумував Папа на завершення зустрічі.

У середу, 1 жовтня 2014 р., ввечері, Папа Франциск зустрівся у Ватикані з делегацією еритрейців, яка складалася із людей, які вижили в корабельній аварії поблизу берегів італійського острова Лампедузи, у деяких їхніх родичів. Трагедія відбулася 3 жовтня 2013 р., і з нагоди сумної річниці згадані особи прибули до Італії з різних країн Європи, де знайшли притулок, аби вшанувати 368 загиблих побратимів.

2 жовтня 2014 року у Ватикані Папа Франциск прийняв на аудієнції Католикоса-Патріарха Ассирійської Церкви Сходу Мар Динха IV Хананія. Жодні релігійні, політичні чи економічні причини не можуть виправдати того, що відбувається з сотнями тисяч чоловіків, жінок і невинних дітей на Близькому Сході, зазначив Папа Франциск під час зустрічі з іракським єрархом. Папа висловив солідарність із християнами і представниками інших релігійних меншин Близького Сходу, особливо Іраку і Сирії.

У четвер, 2 жовтня 2014 р., коли Церква латинського обряду вшановує Святих Ангелів-Хоронителів, Папа Франциск, проповідуючи під час ранкової Святої Меси, зупинився на вченні про ангелів-хоронителів. Папа наголосив, що вони є нашими товаришами, яких Господь Бог поставив поруч з нами на життєвій дорозі. Святіший Отець заохотив слухачів відповісти у своєму серці на запитання про те, якими є взаємини з ангелом-хоронителем кожного з нас, чи просимо у нього заступництва, чи прислухаємося до його порад?

Саміт, який проходив 2-4 жовтня 2014 р. у Ватикані, відображає близькість і стурбованість Папи Франциска складною ситуацією на Близькому Сході. Про це повідомив глава прес-служби Апостольського престолу о. Федеріко Ломбарді. У зустрічі брали участь апостольські нунції, що працюють в близькосхідному регіоні, представники Римської курії, Постійні спостерігачі Апостольського Престолу при ООН в Нью-Йорку і Женеві та при Європейському союзі.

Потрібно захищати невід’ємне право батьків виховувати дітей і давати їм освіту згідно із власними моральними та релігійними переконаннями ствердив Папа Франциск, приймаючи учасників Пленарної Асамблеї Ради Єпископських Конференцій Європи  у п’ятницю 3 жовтня 2014.,, яка тривала у Римі від 2 до 4 жовтня, а темою дебатів була «Сім’я і майбутнє Європи». Святіший Отець звернув до єпископів Європи заклик бути «пророчим голосом у суспільстві, особливо там, де процес секуляризації, який охопив європейський континент, дедалі більше намагається відсунути на узбіччя розмову про Бога».

Господь Бог бажає спасти людство, але проблема полягає у тому, що людина часто хоче сама встановлювати правила спасіння. Над цим парадоксом, який часто зустрічаємо на сторінках Святого Письма й кульмінацією якого є події земного життя Ісуса Христа, призадумався Папа Франциск під час проповіді, виголошеної у каплиці ватиканської резиденції «Дім святої Марти» у п’ятницю, 3 жовтня 2014 року. Коментуючи євангельський уривок, в якому Спаситель висловлює жаль з приводу впертості своїх земляків та неприйняття у містах, які були свідками Його чудес, Святіший Отець зазначив, що в цих словах підсумована «вся історія спасіння». Подібно, як народ відкидав та убивав пророків, тому «що вони виявлялися незручними», те саме вчинили з Ісусом. Як зауважив Наступник святого Петра, також кожен з нас переживає цю драму, а тому слід запитати себе: «Яким чином хочу бути спасенним? По-моєму? Дотримуючись духовності, яка є приємною, приносить користь, але є нерухомою, все пояснює і не допускає ризику? Чи згідно з Божим способом, тобто, ідучи за Ісусом, Який завжди не перестає дивувати, завжди відкриває двері таємниці Всемогутності Бога, якою є милосердя і прощення».

3 жовтня 2014 р. Папа зустрівся у Ватикані з учасниками пленарного засідання Конгрегації у справах духовенства. Покликання - це не якесь "завершене завдання", тому що священики ніколи не перестають бути учнями Ісуса, зазначив Папа. Франциск нагадав, що шлях розвитку покликання має конкретну мету - євангелізацію, в усіх її формах. "Вона починається в першу чергу з "бути", а потім переходить до "робити", - додав він. Йдеться про священиків, вільних від "світської духовності", для яких євангелізаційне життя важливіше від їх досягнення, а молитва є серцем в будь-якій роботі, зазначив Понтифік.

У суботу, 4 жовтня 2014 р., у Ватикані Папа Франциск зустрівся з делегацією Італійського Паралімпійського Комітету. Спортсмени-інваліди є великим прикладом того, як спорт допомагає долати бар’єри, а тому він може стати нагодою для сприяння «культурі включення» - на це звернув увагу при зустрічі Святіший Отець. Він наголосив щоб здобути успіхи в спорті, потрібен дух жертовності, а коли це супроводжується якоюсь фізичною обмеженістю, то потрібно ще більше наполегливості, сили й відваги. Папа побажав паралімпійцям, щоби спорт став для них нагодою пізнавати нових людей і нові середовища й почуватися активною частиною суспільства. «Щоб ви могли досвідчити, також і через заняття спортом, Божу близькість та дружбу ближніх», – побажав він.

Папа Франциск взяв участь у молитовному чуванні напередодні відкриття Синоду Єпископів, яке 4 жовтня 2014 р. ввечері організувала Італійська Єпископська Конференція. «Спільність життя, яке приймають чоловік та дружина, їхня відкритість на дар життя, оберігання одне одного, зустріч та пам’ять між поколіннями, виховний супровід, передавання християнської віри дітям: завдяки всьому цьому сім’я завжди залишається неперевершеною школою людяності, незамінним вкладом у справедливе та солідарне суспільство», – сказав Святіший Отець. Папа закликав молитися за Синодальних Отців, просячи у Святого Духа «дару слухання» Божої волі й голосу народу, дару «щирого, відкритого та братерського обговорення, що допоможе з душпастирською відповідальністю прийняти запити, які несуть з собою ці епохальні зміни».  Папа, побажав подиху «вітру П’ятидесятниці» над синодальними працями, Церквою та людством, щоби розв’язати вузли, які стають на перешкоді зустрічі між особами, зцілити кровоточиві рани і наново запалити надію.

Синодальні зібрання служать не для того, щоб обговорювати гарні та оригінальні ідеї, але, насамперед, для того, щоб якнайкраще обробляти й оберігати Господній виноградник. На цьому наголосив Папа Франциск, проповідуючи під час Святої Меси з нагоди відкриття ІІІ Надзвичайної Загальної Асамблеї Синоду Єпископів, який протягом двох наступних тижнів обговорюватиме тему «Виклики душпастирства сім’ї в контексті євангелізації».  «Щоб доглядати і добре оберігати виноградник, – наголосив Святіший Отець, – потрібно, щоб наші серця й уми були охоронювані в Христі Ісусі “Божим миром, який перевищує будь-який розум”. Тоді наші думки й задуми будуть згідні з Божою мрією: творити святий люд, який належить Йому і приносить плоди Божого Царства». В Євхаристійному богослуженні, яке Глава Католицької Церкви очолив в базиліці Святого Петра в неділю, 5 жовтня 2014 р., співслужили синодальні отці, між якими – блаженніший Святослав Шевчук, Глава УГКЦ, та Високопреосвященніший архиєпископ Мечислав Мокшицький, Голова Конференції Римо-Католицьких Єпископів України.

Щоб сім’я могла зростати, мусить живитися Божим словом. На цьому наголосив Папа Франциск перед проказуванням молитви «Ангел Господній» у неділю, 5 жовтня 2014 року. Під час цієї зустрічі на площі Святого Петра у Ватикані, представники чернечої спільноти Отців Паолінів, які займаються видавничою діяльністю, розповсюдили серед паломників 15 тисяч примірників Святого Письма. Акція була приурочена 100-річчю від заснування Згромадження. У цьому контексті Святіший Отець побажав, щоби в кожній родині була Біблія, але не захована у шухляді, а щоб її перечитувано, як індивідуально, так і спільно. Коментуючи біблійні читання того дня, Святіший Отець вказав на те, що вони розповідають про виноградник, як символ вибраного Богом народу. «Як виноградник, люд вимагає великої турботи, терпеливої та вірної любові. Так Бог чинить із нам, так покликані чинити і ми, пастирі», – зауважив Папа, додавши, що дбання про родину також є частиною праці в Господньому винограднику.

Радимо також прочитати:
 Папські молитовні намірення на жовтень 2014 р.
Закінчився Ватиканський Саміт по Близькому Сходу
Пан Гі Мун запросив Папу Франциска взяти участь в урочистостях з нагоди 70-річчя ООН.
Папа Франциск пожертвував 100 тис. євро фонду "Аушвіц-Біркенау".
Папа Франциск про політику праці і працевлаштування.
Понтифікат під покровом святого Франциска Ассізького.
У Ватикані відкривається Надзвичайна асамблея Синоду Єпископів на тему сім'ї.
Генеральний секретар Синоду кардинал Лоренцо Балдіссері про склад учасників Асамблеї
 Глава Папської ради у справах мирян про Синод Єпископів
Генеральний релятор III Надзвичайної сесії Синоду Єпископів кардинал Петер Ердо дав інтерв'ю італійському порталу

Джерело:    Воїни Христа Царя

06.10.2014р. Б. / «Оживлення має починатися зі слова і з таїнства», - о. Василь Рудейко

Доповідь першого блоку з листа Блаженнішого Святослава про «Живу парафію»: Боже Слово – Літургія присвячена красі візантійського Літургійного обряду.

«Основною мовою візантійської Літургії є її краса», - зауважує доповідач і додає, що краса говорить мовою поезії, позаяк  Літургія є досвідом позаземного. На Літургії ми так і молимось: «за красу дому твого», тому  дбаємо про гарний вигляд церкви, священика, спільноти.

У живій парохії просто необхідним є коло церковних Богослужінь. «Для перших християн Літургія була ознакою святкового дня. Євхаристійну Літургію звершували урочисто. До її звершення готувались упродовж тижня. Основними Богослужбами були Утреня і Часи», - говорить священик.

Рівно ж звертає увагу, що Євхаристія на сьогодні перестає бути єдиним місцем, де вся спільнота покликана бути разом, а  між церквами немає завдання – показати єдність Церкви.

«Церковне  богослужіння зведено до інструкталізації - моління за треби: живих, померлих, корови…», - наголошує священик і додає, що  це, до певної міри, аномалія в Літургійному Благочесті. Натомість важливо показати цілість, а не помножити Літургійні  Богослужіння.

Рівно ж «Літургія не оперує поняттям мінімуму, - зауважує доповідач, -  немає супермолитви, яку ми помолимось і відтак отримуємо десять кілограм  благодаті», - говорить о. Василь і додає, що Святим Отцям, котрі творили тексти, йшлося не про те, що мінімально має зробити священик. В оновленні нашого Літургійного благочестя має відігравати не скільки, а як», - говорить священик.

 «Ми не осмислюємо Святе Письмо», - звертає увагу о. Василь і зауважує, що за 25 років ми не створили жодного гідного коментаря до Святого Письма. «У нас навіть немає зацікавлення, щоб такі коментарі з’являлися», - говорить священик.

 Про  наше мовлення, яке часто є далеким від суті Божої краси, закликає задуматись о. Василь, зауважуючи.  «Чи задумуємось ми, коли говоримо: празник, відправа, вислухати Літургію, відбути сповідь?», - зауважує доповідач і додає, що наша мова нас зраджує,  що ми самі виховуємо її нечистоту. «Оновлення, - на переконання Блаженнішого, - має передбачати очищення нашої мови».

«Провідь, як така, що кормить та надихає на служіння, є ще однією цілісною складовою оживлення слова, до чого заохочує Блаженніший Святослав», - говорить о. Василь.

Джерела:   прес-служба Львівської Архиєпархії

 

Воїни Христа Царя