15.01.2016р. Б. / Cвятого Сильвестра, папи Римського

Cвятого отця нашого Сильвестра, папи Римського

 

Тропар, гл. 4: Правилом віри і образом лагідности,* учителем повздержности явила Тебе Твоєму стаду всіх речей істина.* Ради цього придбав Ти смиренням високе, убогістю – багате,* отче, священноначальнику Миколаю.* Моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші. 

Кондак, гл. 4: Серед священиків явився ти священиком Царя і Бога, богоносний, постникам співбесідником був, тому й радуєшся нині з ликами ангельськими, отче, радуючись в небесах, Сильвестре, славний пастирю, спасай тих, що з любов'ю звершують пам'ять твою. 

Минало вже близько триста літ з часу, коли Спаситель приніс на землю науку святого Євангелія. І триста літ лилася кров мучеників і тривали жорстокі переслідування християн. Тоді то в Римі, в головному місті великої, світом правлячої держави народився святий Сильвестр. Батько його Руфин помер скоро, хлопця виховала матір, Юста, жінка дуже благочестива, котра довірила хлопця опіці одного богобоязливого священика на ім’я Кирина. Сильвестр уже в молодому віці був повен християнських чеснот, особливо ж опікувався хворими і хоронив тіла святих мучеників. До Риму в той час прибув з Антіохії святий Тимотей, єпископ. Він замеш-кав у домі Сильвестра і впродовж року проповідував у Римі слово Боже, аж поки не схопили його посіпаки мучителя, старости Тарквинія, поставили перед судом і замучили на смерть. Сильвестр поховав тіло святого мученика, за що його також схопили і привели на суд Тарквинія. Той був переконаний, що святий Тимотей мав великі гроші і вимагав у Сильвестра відкрити, де вони заховані, погрожуючи муками. Святий відповів йому, що мук не боїться, і напророкував старості, що той вже цієї ночі помре. Розлючений Тарквиній наказав кинути святого Сильвестра у в’язницю. Коли ж увечері мучитель сів до вечері, то вдавився остяком риби і нагло помер. Слуги, налякані цим, випустили святого Сильвестра з в’язниці на волю. 

На престолі святого Петра перебував тоді папа Мелтіяд (311-314). Він висвятив святого Сильвестра на 80-ому році його життя на священика. За імператорів Диоклетіяна і Максиміяна настало криваве переслідування християн, тоді мученицькою смертю загинув святий папа Мелтіяд. На його місце одноголосно вибрали святого Сильвестра, як 33-ого з ряду наслідника святого Петра. Сталося це 314 р. 

Для християн мали настати веселіші часи. На царському престолі сів Костянтин Великий, тоді ще поганин, однак далекий від того, щоб переслідувати християн. Коли він походом рушив проти свого ворога Максентія, йому перед битвою у сні явився Ісус Христос, з сяючим хресним знаменем, на якому були виписані слова: “Цим переможеш!” Вже тоді Костянтин пізнав (докладніше про це прочитаємо в його житії, що припадає на 21 травня), що віра Христова є єдино правдива, однак, згідно з тодішнім звичаєм, відклав хрещення на пізніше. З допусту Божого, усе тіло імператора покрила проказа. Лікарі радили йому скупатися в крові малих дітей, та плач бідних матерів зворушив його серце і він не погодився на таке лікування. Завдячуючи цьому, явилися йому (згідно з переданням) у сні святі апостоли Петро і Павло і сказали, аби покликав до себе папу Сильвестра, що переховується від мучителів у горах Сорактес, а той вже покаже йому іншу, зцілюючу купіль. Святий Сильвестр справді переховувався, бо в часі відсутности Костянтина, римські урядники самовільно мучили християн, особливо священиків і єпископів. 

Прийшовши до Костянтина, святий Сильвестр навчав його, що правдиво зцілюючою купіллю є таїнство хрещення, він зворушив його серце і привів до цілковитого пізнання правди. Бог чудесно зцілив Костянтина, й імператор став ревним ісповідником правдивої віри, а за його прикладом пішли дворяни і народ. Костянтин зводив церкви і добрими ділами заслуговував собі на небо. Радість прийшла до християн, з підземельних печер хрест Христовий вийшов на поверхню землі, Ім’я Спасителя перемогло поганство. 

Жиди, ті вічні вороги християнської віри, стали намовляти Костянтина, щоб він, увірувавши в єдиного Бога, покинув віру в Ісуса Христа, котрий помер на хресті негідною, згідно з тодішніми уявленнями, смертю. Імператор, за порадою папи Сильвестра, наказав старшинам жидівської громади явитися в палату, а святий Сильвестр з книг Старого Завіту довів їм, що Месія, Ісус Христос, уже прийшов у світ. Тоді один жидівський чарівник на ім’я Замврій попросив привести сильного вола і сказав, що крикне йому у вухо Ім’я Бога свого, і віл одразу ж згине, бо хто Ім’я Боже почує, той не може жити. І справді, силою диявола вчинив це, бо віл упав неживий. Святий Сильвестр сказав жидові, щоб тепер він Іменем Божим воскресив того вола, та жид не міг цього зробити. Тоді святий Сильвестр помолився, призвав голосно Ім’я Ісуса, і віл підвівся, живий і здоровий. Жиди, збентежені чудом, припали до ніг святого папи й увірували в Бога християн і прийняли св. хрещення. 

Папа Сильвестр управляв паствою Христовою мудро і з любов’ю. А коли Арій почав ширити свою єресь і в Нікеї зібрався Перший Вселенський Собор (325 р.), на якому було засуджено аріян, святий Сильвестр, через слабкість, не міг сам поїхати туди і, як видимий глава Церкви, провадити Собор, тому послав двох своїх делегатів, Вита і Вінкентія. Того ж року він зібрав у Римі багатьох єпископів й урочисто затвердив усе, що задля добра і чистоти святої католицької і апостольської Церкви було вирішено на Нікейському Соборі. Він увів в управління Церквою багато поліпшень, а священикам заборонив займатися торгівлею, роздавав убогим милостиню і всім радив спасатися через діла милосердя. Помер святий папа Сильвестр у великій святості 31 грудня 325 р. Понтифікат його тривав 21 рік, 10 місяців і 11 днів. Це був лиш третій папа, що помер природною смертю. Тридцять його попередників, що засідали на престолі святого Петра, померли мученицькою смертю, всі вони своїм життям дали свідчення за Христову віру.

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ 

15.01.2016р. Б. / Чи мислиш ти як справжній християнин?

Це, безсумнівно, важливе питання. Тому що надто вже часто ми формулюємо думку про довколишній світ, не до кінця знаючи, як це зробити правильно.

Ми виходимо з того, що те, що нам здається, — слушне. Варто пам’ятати, що перш ніж ми почнемо питати, «що про це думати», треба раніше застановитися, «як думати».

Послання св. Павла до Римлян може виявитися для нас у цьому помічним. Читаємо там: «І не вподібнюйтеся до цього світу, але перемінюйтесь обновленням вашого розуму, щоб ви переконувалися, що то є воля Божа, що добре, що вгодне, що досконале» (Рим.12,2).

Перш ніж ми стали християнами, наше мислення точилося земними шляхами. Нині, завдяки силі Духа Святого та Слова Божого, ми перемінені. Це означає, що ми зростаємо у святості, і що наш спосіб мислення буде відповідним для дітей Божих.

Можемо провести довгі години, роздумуючи, як по-Божому мислити про ситуації з нашого життя, як у них поводитися тощо. (Прекрасною допомогою тут може послужити Книга Премудрості Соломона.) Проте я хочу запропонувати одне спрощення, представляючи кілька основоположних елементів, що створюють рамки, всередині яких християнин зможе правильніше оцінювати дійсність. Ось 5 пунктів християнського бачення світу:

1. Є тільки один Бог.

Світ належить Богові, причому Богові єдиному. То Він створив цілий Всесвіт, і з огляду на це Він має виключне право ним володіти (Бут 1).

Єдиний Бог також має владу над нашою землею, що нагадує нам Псалмоспівець: «Наш Бог у небі, чинить усе, що захоче» (Пс 115, 3).

Оскільки людство створене на образ і подобу Бога (див. Бут 1, 26-27), ми у зв’язку з цим маємо особливий привілей та відповідальність перед світом. Ми понад усіма створіннями, і маємо щодо них обов’язок турботи.Факт, що Всесвіт створений єдиним Богом, а не — як у міфологіях — внаслідок боротьби між богами, має принципове значення. Він означає, що світ являє собою цілісну систему, істинну для всіх людей в усі часи.

2. Зв’язки.

Всесвіт це не хаотична мішанина непоєднаних між собою елементів ані океан однорідності. Світ збудований з різних, але взаємопроникних частин. Ця правда наявна навіть у самому джерелі існування. Наша віра каже нам, що Бог це Трійця, що також і в Ньому є відносини. Три Особи, один Бог.

Ця істина говорить нам також про те, в який спосіб Бог поєднаний зі Всесвітом: не за принципом єдності, а через зв’язки, що єднають Творця з сотвореним. Тому в біблійній оповіді такими важливими є заповіді. Вони творять формальний зв’язок, започаткований Богом зі своїми людьми.

Так само й ніхто з нас не є самотнім островом, ми всі включені в мережу справжніх і важливих стосунків, водночас залишаючись індивідуальними, окремими одиницями.

3. Пляма гріха.

Наш світ спотворений гріхом, і не тільки ми, люди, поранені ним. Гріх зачепив усе сотворене. Внаслідок цього і людина, і решта створіння піддані марноті (див. Рим 8, 20). Коли на світі діються страшні речі, християни не повинні дивуватися ані залишатися байдужими щодо цього. Кожна трагедія — це для християн джерело додаткового страждання, оскільки ми знаємо, яким повинен був бути світ: вільним від гріха, страждань і смерті.

4. Христоцентризм.

Цілий Всесвіт орієнтований на Христа. Він — джерело розв’язання всіх проблем, перший і останній, який усе підтримує в існуванні (див. Кол 1, 15-20). Йому дана всяка влада (див. Мт 28, 18). То Його авторитетом ми можемо проголошувати Добру Новину всім народам.

Це також означає, що все, що ми робимо, підлягає Його владі. Його влада поширювалася також і на те, що люди могли і чого не могли споживати в райському саду.

5. Дивитися вперед.

Християнство дивиться вперед, на часи, коли всі речі набудуть своєї істинної форми, коли Ісус повернеться і зробить усе новим. Як християни, ми очікуємо часу, коли будемо воскрешені до нового життя та вкриті славою за знесені тягарі земного життя. То буде час поверненого раю, в якому вже не буде зла ані страждання.

Думати як християнин, у кінцевому підсумку, означає волати всім собою і своїми справами: прийди, Господи Ісусе!

Ну то що, ти знайшов себе у цих п’ятьох пунктах? Ти думаєш як справжній християнин?

Калеб Ґреґґсен, Deon.pl 
За матеріалами: credo-ua.org

Джерело:    ДИВЕНСВІТ

14.01.2016р. Б. / Обрізання Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа

Обрізання Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа.
Св. Василія Великого, архієп. Кесарії Кападокійської.

    * Коротка історія свята
    * Тропар та кондак
    * Празничний Апостол
    * Євангеліє
    * Проповідь

Коротка історія празнику Обрізання ГНІХ

Найближчою важливою подією із життя Ісуса Христа, що наступає після празника Христового Різдва, є Господнє Обрізання і надання імени. Святе Євангеліє про це так говорить: "Як сповнились вісім днів, коли мали обрізати хлоп'ятко, назвали Його Ісус — ім'я, що надав був ангел, перше, ніж Він почався у лоні" (Лк.2,21). Ісус Христос, як Бог і Законодавець, не був зобов'язаний виконувати релігійні приписи ізраїльського народу, та все таки Він їм добровільно підкорився і їх зберігав. З тієї причини Він восьмого дня після народження піддався обряду обрізання. Цю подію святкуємо першого січня.

Звичай обрізувати дітей чоловічої статі є дуже старою практикою багатьох народів Сходу. Обрізання звичайно відбувалося у віці дозрівання хлопців і вважалося символом їхньої зрілости.

В ізраїльському народі обрізання стало законом від Авраама. Воно мало для жидів велике значення тому, що було символом їхнього союзу з Богом, у книзі Буття про це читаємо: "Сказав Бог до Авраама: "Ти берегтимеш союз мій, ти і твої потомки, в їхніх поколіннях. Ось мій союз, що його маєте берегти між мною і вами, і між потомками по тобі: кожного чоловіка серед вас обрізати. Ви обріжете тіло на передній вашій шкірці, і це буде знаком союзу між мною і вами. На восьмім дні життя мусить бути обрізане в вас кожне хлоп'я, у ваших поколіннях" (17,9-12).

Празник Обрізання зародився і розвинувся спочатку в Західній Церкві, а потім перейшов до Східної. Латинська Церква первісно називала цей празник Господньою октавою, бо це був восьмий день після Різдва, що випадав якраз на Новий рік.

На Сході празник Обрізання став загальним десь у VІІІ-ІХ сторіччі, бо щойно з того часу візантійські календарі подають першого січня празник Обрізання і празник Василія Великого. Святий Андрій Критський (VIII ст.) має проповідь на празник Обрізання і святого Василія Великого.

Про св. Василія Великого

Першого січня, на початку року, наша Церква святкує пам'ять смерті одного з найбільших і найвизначніших Отців Церкви, учителів віри й монаших законодавців, святого Отця Василія Великого, архиєпископа Кесарії Кападокійської в Малій Азії (329-379). Його особа з будь-якої точки зору незвичайна, велична, світла та гідна подиву. Він не тільки аристократ за походженням, а й аристократ духу, характеру, науки і святости. Печать його глибокої віри, героїчної любови до Бога і ближнього, науки і святости спочиває на цілій Христовій Церкві, на монашому житті Сходу й нашого народу.

Знаменна прикмета святого Василія як архипастиря — це безстрашність у визнаванні й обороні святої віри. В його часи єретики-аріяни люто переслідували правдивих визнавців Христа. Цісар Валент (364-379), охрещений аріянським єпископом, став завзятим апостолом аріянізму. Серед нелюдських і жорстоких гонінь єпископів і вірних лише Василій зважився стати перед самим цісарем. Історики описали зустріч святого Василія з Модестом, префектом Преторії. Він, як Валент, запеклий аріянин наказав спалити разом з кораблем 88 священиків. Модест кличе святого Василія до себе і приймає його гордо й зухвало. Він навіть не звертається до нього як до єпископа. Кричить на святого Василія і погрожує йому вигнанням, конфіскацією майна, муками і смертю. На всі ті страшні погрози святий Василій спокійно відповідає: "Грози мені чим іншим, бо ніяка з тих кар мене не зворушує". Модест відтак, звітуючи цісареві Валентові про свою розмову з Василієм, сказав: "Пане, єпископ нас переміг. Він вищий понад усякі погрози і стійкий перед усякими переконуваннями". І цісар залишив святого Василія у спокої.

Святий Василій ревний апостол живого слова-бесіди. Проповідь у його часи була дуже важливим, могутнім і майже єдиним чинником у навчанні святої віри. Святий Василій — це проповідник і бесідник з Божої ласки, його слово палке, вогненне, поривисте. Оповідає святий Єфрем Сирин, який прийшов до Кесарії відвідати святого Василія і зайшов до церкви, де якраз той проповідував, і побачив білого голуба на рамені святого Василія. І тоді святий Єфрем вигукнув: "Великий Ти, Боже, у своїй правді. Василій — це вогненний стовп і його устами говорить Святий Дух". Вогненний стовп — це символ його геройської любови до Бога і ближнього. Він став символом і його духовних синів у Василіянському Чині.

Святий Василій Великий — митець і апостол пера. Небагато прожив, але багато написав, його велика духовна спадщина — це твори догматичні, моральні, аскетичні, полемічні, пояснення Святого Письма і 366 листів.

Тропар та кондак

Тропар празника, глас 1: На престолі вогневиднім у вишніх сидиш з Отцем безначальним і божественним твоїм Духом. Благоізволив ти родитися на землі з Дівиці, що не знала мужа — твоєї матері, Ісусе. Того ради й обрізання довершено на тобі, людині восьмиденній. Слава преблагому твоєму задумові, слава промислові твоєму, слава низходженню твоєму, єдиний Чоловіколюбче.

І святому, глас 1: На всю землю вийшло вістування твоє, прийняла бо вона слово твоє, що ним боголіпно навчив ти; природу того, що існує, пояснив ти, звичаї людські прикрасив ти — царське священство, отче преподобний Василіє. Моли Христа Бога за спасення душ наших.

Слава: Кондак святому, глас 4: Явився єси основою непохитною Церкви, подаючи всім людям владицтво неукрадне, запечатавши твоїми веліннями, небоявленний Василіє преподобний.

І нині: Кондак празника, глас 3: Всіх Господь обрізання терпить і людські прогрішення як благий обрізує, дає спасення світові; і радується в вишніх і Творця єрарх, і світлоносний, і божественний таїнник Христовий — Василій.

Послання святого апостола Павла Колосян 2, 8-12

Браття, вважайте, щоб ніхто не звів вас підступною філософією та пустим обманом за людським переданням та за первнями світу, а не за Христом. У Ньому бо живе вся повнота божества тілесно, і ви причасні тій Його повноті. Він бо голова всякого начала і власти. У Ньому ви були обрізані обрізанням нерукотворним, коли ви скинули з себе це смертне тіло обрізанням Христовим. Поховані з Ним у хрищенні, ви разом із Ним також воскресли, вірою в силу Бога, Який воскресив Його з мертвих.

Євангеліє від Луки 2, 20-21; 40-52

В той час вернулись пастирі, славлячи і хвалячи Бога за все, що чули і виділи, як ото сказано було до них. І як сповнилися вісім днів, щоб обрізати Його, то назвали ім'я Його Ісус, назване ангелом перше, поки не зачався в утробі. Дитя ж росло і кріпилося духом, сповняючись премудрістю, і благодать Божа була на Ньому. І ходили родителі Його щороку в Єрусалим на празник Пасхи. І як був літ дванадцяти, коли вони возходили в Єрусалим по звичаю празника, і скінчились дні, і вони верталися, остався отрок Ісус в Єрусалимі. І не завважили Йосиф і мати Його. А гадаючи, що Він є в гурті, пройшли день дороги і шукали Його між рідними і знайомими. І не знайшовши Його, вернулися в Єрусалим, шукаючи Його. І сталося по трьох днях, що знайшли Його в синагозі, як Він сидів серед учителів, і слухав їх і питав їх. І зжахнулися всі, що слухали Його, задля розуму і відповідей Його. І побачивши Його, дивувалися, і сказала до Нього мати Його: Дитино, що Ти вчинив нам? Ось батько Твій і Я, боліючи, шукали Тебе. І сказав до них: Чого ви шукали Мене, чи ви не знали, що в тому, що Отця Мого, належить Мені бути? Та вони не зрозуміли слово, що Він сказав їм. І зійшов з ними і прийшов у Назарет; і повинувався їм. І мати Його зберігала всі ті слова в серці своїм. А Ісус успівав премудрістю і ростом, і благодаттю в Бога і в людей.

Проповідь

Нема правдивої служби Богові без зберігання Божих заповідей та сповнення християнських обов'язків. Найвищим взірцем вірного ставлення до Божих заповідей є Божий Син Ісус Христос, що добровільно погодився прийняти восьмиденне обрізання.

Ця подія з життя Ісуса і Його Пречистої Матері вказує, яку велику пошану вони мали до Божого закону. Як знаємо, Божий закон - це ніщо інше, як зовнішнє проголошення Божої святої волі. Будучи вірними Божим велінням та ізраїльським звичаям, Пречиста Діва й Святий Йосиф принесли Дитятко Ісуса до Єрусалимської святині, щоб Його жертвувати Богові Отцеві: «Кожний первородний хлопець буде присвячений Господеві, як то написано в Господньому законі» (Лк.2,23). З цієї події бачимо, що Сам Ісус Христос, Божий Єдинородний Син, піддається тому самому законові, щоб виконати все, чого Сам вимагав від Свого народу. Але ж не мусив йому підкорятися, бо то Він Сам є законодателем.

Ісус підкорявся Божому законові в усій повноті. Обітницю, яку Він дав своєму Отцеві з приходом на світ, Спаситель виконав якнайкраще й якнайвірніше. Він бо сказав таке: «Ти не хотів ні жертви, ані приносу, але приготовив Мені тіло. Тоді я сказав: «Ось я іду, ... щоб учинити Твою волю, Боже» (Євр.10,57). Тій Своїй обітниці Ісус зостався вірним усе своє життя, аж до хресної смерті: «Він... принизив себе самого, прийнявши вигляд раба, ставши подібним до людини. Подобою явившися як людина, понизив себе, ставши слухняним аж до смерті, смерті ж хресної» (Фл.2,7). Коли, отже Ісус Христос, Син відвічного Бога й Сам правдивий і всемогутній Бог, так піддався під закон Отця Свого й так докладно виконував його, то й тим більше ми, сотворіння Божі, повинні досконало піддатися під провід Божих заповідей, що є зовнішнім виявом волі Бога-Творця. Часто доводиться сьогодні почути різні асоціації, які інстинктивно виникають у нас при самому вислові: «Божа заповідь». Одні думають собі: «так треба, і цього вимагає Бог»; інші кажуть, бо «це добре», чи «це слово люблячого Бога». Про людські ж закони часом не можна сказати: «цей закон слушний і потрібний», чи «він охо­роняє наше спільне добро», іноді можна сказати тільки, що «цього від нас вимагають». Але ж заповіді є законом Самого Бога, а Він, без сумніву, бажає нам добра і краще від нас знає, що для нас є добром. Тому виконування власне Божих заповідей вихо­дить на перший план, і особливо тоді, коли в нас згасає любов або коли вона ще не змогла в нас достатньо розвинутися. Якщо я люблю Бога, або якщо принаймні прагну Його любити, то я щосили намагатимусь діяти згідно з Його волею. Адже Бог дав нам заповіді тільки тому, що ми Йому небайдужі, що Він нас любить. Заповіді - це слова любові Бога до людини, їхньою метою є наше добро, і то не якесь там часткове, а добро глобальне, а у кінцевому результаті - вічне життя. Отож, виконування Божих заповідей, ставлення до них, вказують нам, чи є в нас Божа любов. Бог нас першим полюбив, тому й чекає і від нас відповідної любові. А в нашім ставленні до заповідей стає види­мим, наскільки наша любов є ще слабка, так і те, яким чином її зміцнити. Тому нам потрібні власне такі самовідречення та жертви, які являються для нас тим духовним обрізанням, яке кожний християнин повинен практикувати для поконання своїх змислів, злих нахилів та своїх пристрастей, щоб цілісно могти служити Господеві та прославляти Його величне ім'я.

Вірності супроти Божого закону вимагає Спаситель від кожного з нас не тільки в сповнюванні Божих заповідей : «Якщо хочеш увійти в життя, додержуйся заповідей» (Мт. 19, 17), але також у навчанні інших про закон: «Хто отже порушить одну з цих найменших заповідей і навчить інших так робити, той буде найменшим у Царстві Небеснім. Хто ж виконає їх і навчить, той буде великим у Царстві Небеснім» (Мт. 5, 19). Отже, слухаймо уважно цих слів Спасителя і додержуймо їх у нашому житті. Небесний Отець вказує, яким милим Йому є таке досконале підкорення Його волі, чи Його законові, винагороджуючи Свого власного Сина, як про це свідчить св. ап. Павло: «Тому то й Бог Його вивищив і дав Йому Ім'я, що понад усяке ім'я, щоб перед іменем Іcyca приклонилось усяке коліно на небі, на землі й під землею, щоб усякий язик визнав, що Ісус Христос є Господь на славу Бога Отця» (Фил. 2, 9).

Дійсно, Небесний Отець, як люблячий батько, є дуже щедрий у Своїй нагороді. А остаточна нагорода, яку Він обіцяє кожному, хто вірно виконує Його Божу волю тут на землі є безконечне щастя, тобто «те, чого око не бачило й вухо не чуло, що на думку людині не спало, те наготував Бог тим, що Його люблять» (l Kop. 2, 9). Амінь.

Для створення статті використано такі видання:
о. Назарій Лех, ЧСВВ
"Сівач", cічень 2002 Ч. 1 (26) рік 4
Катрій Ю. Пізнай свій обряд. - Видавництво Отців Василіян, 1979;
Збірник проповідей "Сівач".

ЗАВАНТАЖИТИ  тект в PDF

14.01.2016р. Б. / Владика Венедикт: Найважливіше та найпринциповіше у християнстві – це те як ми живемо

9 січня 2016 року, Преосвященний владика Венедикт, Єпископ-помічник Львівський звершив Божественною Літургію у храмі Всіх Святих Українського Народу Свято-Покровського жіночого монастиря Студійського уставу (м. Львів, вул. Вічева, 2).

У своєму слові, у празник святого первомученика й архидиякона Степана, єпископ наголосив: «Саме приклад святого Степана показує цю вірність Богові – цілковито … саме первомученик Степан показує нам це втілення християнства у життя, бо є мало знати. Ми деколи асоціюємо наше життя з тим, що «я знаю». Це різниться, бо ми багато у житті знаємо, християнство – це не те що ми знаємо. Найважливіше та найпринциповіше у християнстві – це те як ми живемо. Як ми воплочуємо, втілюємо у життя, те що ми знаємо, те що ми розуміємо. Тим самим, сьогоднішній третій день цих Різдвяних свят, можна сказати, присвячений нам, щоб ми виконували те, що пережили цими днями. Ще більше собі усвідомлювали, що воно стало близьким для нас, щоб ми відважно, радикально і мужньо втілювали у своє життя».

Молитовна відвідини відбувалися у теплій родинній атмосфері. Владика Венедикт під час Божественної Літургії виголосив проповідь та з батьківською турботою і ласкою привітав монашу спільноту. На завершення за відвідини Свято-Покровського жіночого монастиря від усієї монашої спільноти архиєрею подякували запрошені ієромонахи Студійського уставу.

Джерела:  прес-служба Львівської архиєпархії

Воїни Христа Царя

12.01.2016р. Б. / Тижневий огляд: життя УГКЦ (04.012-10.01)

4 січня, учасники «Фронтового вертепу» відправились в дорогу. Благословити молодих добровольців завітав Архієпископ і Митрополит Івано-Франківський Кир Володимир. Разом з священнослужителями Владика помолився за щасливу дорогу, добре перебування та успішне повернення учасників «Фронтового вертепу», а також окропив усіх присутніх та автобус свяченою водою.

5 січня в с. Верчани на Стрийщині прощались з померлим учасником АТО Тарасом Яворським. В останню путь, полеглого бійця, якому мало б виповнитися 42 роки, численно прийшли провести односельчани та мешканці сусідніх сіл, його найрідніші люди та далекі родичі, друзі, знайомі та вдячні краяни. На похороні були присутні також бойові побратими загиблого. Чин похорону  очолив Преосвященний Владика Богдан Манишин, єпископ-помічник Стрийської єпархії.

6 січня 2016 року Блаженніший Святослав у навечірня Різдва Христового розділив трапезу із вимушено переселеними людьми зі Сходу України. У цей день у Патріаршому Соборі Воскресіння Христового на спільний Святвечір з Главою УГКЦ Блаженнішим Святославом зібрались родини, тимчасово переселені з Донецької та Луганської областей.

Українська громада Рима спільною молитвою в соборі Святої Софії та святвечором в українських традиціях вшанували Різдво Христове. У день празника Різдва Христового в соборі Святої Софії відбулась Архієрейська Божественна Літургія, яку очолив владика Діонісій, Апостольський візитатор для українців греко-католиків в Італії та Іспанії.

7 січня, Блаженніший Святослав, з нагоди свята Різдва ГНІХ у Патріаршому соборі Воскресіння ГНІХ, що в Києві, очолив Архиєрейську Божественну Літургію. Із Главою Церкви співслужили: Архиєпископ Клаудіо Гуджеротті, Апостольський нунцій в Україні, владика Йосиф, Єпископ Київської єпархії УГКЦ, владика Богдан, Адміністратор Патріаршої курії УГКЦ.

Різдвяне послання Блаженнішого Святослава

Різдвяне привітання Преосвященного Владики Михаїла (Бубнія)

Архиєпископ і Митрополит Тернопілсько-Зборівський Василій (Семенюк) з нагоди празника Різдва Христового очолив святкове богослужіння в Архикатедральному Соборі Тернополя. Молитва, на яку прибули сотні вірних, була сповнена подяки Богові за прожитий нелегкий рік, а також проханнями про мир для України.

Глава УГКЦ: «Інституцію сім’ї намагаються знищити за допомогою ідеології під назвою "гендер"». Про це говорив Блаженніший Святослав у другий день Різдвяних свят, у день Собору Пресвятої Богородиці, під час проповіді до вірних у Патріаршому соборі Воскресіння Христового.

Також у цей день в Монастирі Отців Василіян в Брюховичах (Львів), відбулися святкування празника Святого Йосифа Обручника, під час яких Архієрейську Божественну Літургію очолив Преосвященний Владика Богдан Манишин, Єпископ-помічник Стрийської єпархії УГКЦ. Після Богослужінь, відбулася також різдвяна вистава, яку підготували ченці-студенти Василіянського Інституту Філософсько-Богословських Студій, що діє при Монастирі Св. Йосифа.

Преосвященний владика Венедикт, Єпископ-помічник Львівської архиєпархії звершив пастирський візит до парафії Собор Пресвятої Богородиці (с. Пикуловичі, Пустомитівський р-н). Владика Венедикт під час пастирських відвідин звершив Архиєрейську Божественну Літургію та виголосив проповідь.

Проповідь Блаженнішого Любомира у день свята Собору Пресвятої Богородиці і св. Йосифа Обручника

9 січня, у день Первомученика і архидиякона Степана:

У Домі милосердя м. Чорткова зібрались на коляду родини дітей з особливими потребами, родина переселенців з м. Горлівка, жертводавці, священники та люди, які своїм милосердям вже стали частинкою цього дому. До спільної коляди приєднався Правлячий Архієрей Бучацької Єпархії УГКЦ Владика Дмитро Григорак, ЧСВВ та вертеп Катедрального собору Верх. Апп. Петра і Павла.

У резиденції Блаженнішого Любомира, Архиєпископа-емерита УГКЦ, що в Княжичах поблизу Києва, відбулася ювілейна коляда із сусідами. Завданням такої зустрічі є хоча б раз на рік збирати мешканців однієї вулиці разом. Цьогоріч привітати Блаженнішого Любомира також прийшли учні ДМШ №27, лауреати Всеукраїнських і міжнародних конкурсів. Між їхніми виступами були різдвяні розважання та пояснення традицій.

Парафія Успіння Пресвятої Богородиці Володарки Вселенної міста Манчестера мала ще одне свято – відкриття Дверей Божого милосердя. На парафію завітав єпарх Гліб (Лончина). У присутності численних вірних владика у притворі перед зачиненими дверима розпочав Чин Молебню до Божого милосердя і, благословляючи Двері, відчинив їх, щоб «духовно» із своєю паствою «увійти в милосердя Бога Отця».

10 січня, у неділю по Різдві ГНІХ, Високопреосвященний  Митрополит Ігор, молився у храмі святого обручника Йосифа (вул. Залізняка, 11), яким опікуються сестри милосердя згромадження святого Вінкентія. З нагоди храмового празнику Архиєрей освятив хрест на подвір"ї храму та благословив культові речі та усіїх присутніх свяченою водою.

Глава УГКЦ: Українці є героями, які будують своє майбутнє. Про це у Неділю після Різдва сказав Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав під час проповіді до вірних у Патріаршому Соборі Воскресіння Христового.

До вашої уваги:

Владика Венедикт: Чого Бог хоче від мене? Різдвяний час спонукає до глибших роздумів про духовні речі. А що може бути для душі хосеннішим за довірливу розмову з людиною, яка все своє життя посвятила служінню Богові? Сьогодні пропонуємо увазі наших читачів інтерв’ю з владикою-монахом єпископом-помічником Львівської архієпархії УГКЦ Венедиктом (Алексійчуком).

7 фактів про просфору: чому, як та коли споживати?

Любомир Гузар: 25 грудня чи 7 січня? Переконаний, всі християни повинні святкувати Різдво разом

Блаженніший Святослав: «В УГКЦ розглядають питання святкування Різдва за Григоріанським календарем»

Глава УГКЦ: «У 2016 році ми не маємо причини для занепаду духом»

Глава УГКЦ та Архиєпископ Харківсько-Полтавський УАПЦ обмінялися взаємними Різдвяними привітаннями

"Студія Захід" Декомунізація і які помилки робить Україна в інформаційній політиці. Владика Венедикт, єпископ УГКЦ, колишній ігумен Святоуспенської Унівської лаври ділиться своїми міркуваннями, чому Бог не завжди чує людські молитви, якою б мала бути правдива декомунізація і які помилки робить Україна в інформаційній політиці.

Джерело:   Воїни Христа Царя

11.01.2016р. Б. / Глава УГКЦ: Українці є героями, які будують своє майбутнє (+AUDIO)

Так важливо відчути, що ми не є учасниками якоїсь трагедії. Ми знаємо, що це протиріччя між сліпою долею і людською свободою є змістом грецької трагедії. Цілком ні. Ми є героями, які будують своє майбутнє. Але нам потрібно це робити лише в Бозі і разом з Ним. Щоб Різдво нашого Спасителя врятувало нас від нових небезпек. Щоб те Різдво стало будівничою і рушійною силою буття нашого народу. Про це у Неділю після Різдва сказав Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав під час проповіді до вірних у Патріаршому Соборі Воскресіння Христового.

Проповідник розповів, що сьогодні Євангеліє оповідає нам про три події, які безпосередньо відбулися після народження Ісуса Христа. Перша подія – вимушена втеча святої родини до Єгипту. Бо одразу з'явилися ті, хто тут же намагався Його знищити... Друга подія – помста Ірода. Ірод посилає військо у Віфлеємі і убиває дітей до двох років. Третя подія – Йосип обручник у Єгипті чує уві сні голос: вертай додому, бо вже нема тих, які чигали на життя дитятка. Усі ці події євангелист Матей представляє нам як сповнення старозавітніх пророцтв. Себто новонароджений Ісус начебто вбирає в себе історію старозавітнього божого люду. Сам її повторяє, переживає у собі...

«Що означають сповнення оцих пророцтв? У сьогоднішньому божому слові ми отримуємо відповідь. Творцем історії, її повним господарем не є жодна імперія, жоден земний володар. Творцем історії є Господь Бог. Людина перестає бути простим об'єктом, тобто суб'єктом лише тоді, коли відкриває своє серце на голос Визволителя і Спасителя. Тоді вона стає співучасником, творцем своєї власної історії. І особистої, і власного народу», – вважає Блаженніший Святослав.

Проповідник нагадав, що сьогодні у неділю по Різдві ми відзначаємо пам'ять царя Давида, який є кращим прикладом розквіту свободи історії ізраїльського народу. Святкуємо пам'ять Йосипа обручника, який рятує святе сімейство і чинить історію святої родини. А також першого єпископа Єрусалиму Якова. «Їхня пам'ять, – вважає Глава Церкви, – сьогодні є запрошенням кожному з нас стати господарями своєї власної історії, співдіяти з Богом у всьому тому, що ми називаємо «історія спасіння», яка є історією визволення людини, віднайдення її гідності, а відтак людини, яка в Бозі віднаходить свою справжню свободу. Бо там, де немає Бога, там є рабство. Тільки в Бозі і з Богом людина може бути вільною і зберегти свою гідність».

На його переконання біблійні пророцтва якось по-особливому торкають сьогодні душі українців. «Вкотре видається, – каже Блаженніший, – що наш народ, наша держава перестає бути суб'єктом міжнародних відносин, а перетворюється на об'єкт торгів, перемовин... Український народ, який у Революції гідності помішав карти політикам, вийшов наново на сцену світової історії, сьогодні повинен відкликнутися на покликання до свободи, яку може отримати і зберегти лише разом з новонародженим Спасителем».

Предстоятель просить вірних застановитися, що ми як народ божий вкотре знову покликані відкрити історію власного буття, власного народу. Бо той народ, який не знає своєї історії, не має майбутнього.

«Отож молімося до нашого новонародженого Спасителя, щоб Він був разом з нами, щоб Він увійшов і взяв на себе історію українського народу, його буття. І щоб ми разом з Ним, без остраху, але з великою вірою, надією і любов'ю будували своє майбутнє, якого будемо господарями на своїй власній Богом даній землі», – попросив Блаженніший Святослав.

Джерело:   Департамент інформації УГКЦ

10.01.2016р. Б. / Папа: Віра – це найкраща спадщина, яку можна залишити своїм дітям

«Віра – це найкраща спадщина, яку ви можете залишити своїм дітям», – наголосив Папа Франциск під час короткої проповіді, яку він виголосив 10 січня 2016 р. на Святій Месі, під час якої уділив Святу Тайну Хрищення 26 немовлятам, які прийшли на світ в родинах ватиканських працівників, між якими – двоє дітей, батьки яких працюють у Ватиканському Радіо.

У неділю по Богоявлінні, у яку в Церкві латинського обряду відзначається свято Господнього Хрищення, Сикстинська каплиця Апостольського Палацу в Ватикані, яка є свідком обрання Римських Архиєреїв, наповнилася літургійним співом та голосами новонароджених дітей – 13 хлопчиків і 13 дівчаток. Саме там, згідно з давнім звичаєм, Святіший Отець очолив Євхаристійне богослуження із таїнством християнського втаємничення.

«Сьогодні, в цей день, який є радісним для вас, бажаю вам, щоб ви виявилися здатними зростити цих дітей у вірі, і щоб найбільшою спадщиною, яку вони отримають від вас, була саме віра», – сказав Папа Франциск під час проповіді, пригадавши на її початку про те, як Пречиста Діва Марія та святий Йосиф на сороковий день після народження принесли Ісуса до єрусалимського храму.

«Сьогодні, в день свята Господнього Хрищення, – зауважив Наступник святого Петра, – ви, батьки, приносите своїх дітей, щоби отримати Хрищення, отримати те, про що ви просили на початку богослуження, коли я поставив вам перше запитання: віру. “Прошу про дар віри для своєї дитини”. Таким чином, послідовно крізь віки, віра передається з покоління в покоління».

«Ці діти, через деякий час, займуть ваше місце зі своєю дитиною – вашими внуками – і проситимуть про те саме: про віру, яка дається у Хрищенні, віру, яку Святий Дух приносить сьогодні у серце, душу й життя цих ваших дітей. Ви просили віри. Церква, вручаючи вам запалену свічку, проситиме вас оберігати віру цих дітей» – вів далі проповідник, закликавши батьків не забувати про те, що «найбільшою спадщиною», яку вони зможуть залишити своїм дітям, є віра. Тому слід «пильнувати, щоб її не втратити, спричинятися до її зростання та залишити її, немов спадщину».

Джерела:    Радіо Ватикан

Воїни Христа Царя