31.01.2015р. Б. / Коментар апостола на Неділю про митаря і фарисея

Неділя про Митаря і Фарисея

Друге послання апостола Павла до Тимотея 3,10-15

10 Ти ж слідував моїй науці, моїй поведінці, моїй настанові, вірі, довготерпеливості, любові, постійності, 11 у переслідуваннях, у стражданнях, які були спіткали мене в Антіохії, в Іконії та в Лістрі. Яких то переслідувань не переніс я на собі! А від усіх Господь мене визволив! 12 Та й усі, що побожно хочуть жити у Христі Ісусі, будуть переслідувані. 13 А лихі люди й дурисвіти будуть чим далі, тим до гіршого посуватися, зводячи інших, і самі зведені. 14 Ти ж тримайся того, чого навчився і в чому переконався. Відаєш бо, від кого ти навчився, 15 і вже змалку знаєш Святе Письмо, яке вірою у Христа Ісуса може тобі дати мудрість на спасіння.

1. Контекст уривка

Другий лист до Тимотея, як зазвичай і кожен лист апостола Павла, складається зі вступу, що вміщає вказівку на автора листа, вказівку на отримувача листа і подяку Богові зі згадкою про молитви; з основної частини, що складається із трьох розділів; а також із закінчення, у якому автор передає вітання своїм друзям.

Структура листа на тематичній основі має наступний вигляд:

1,1-5 – вступ

1,5 – 2,13 звернення до Тимотея

2,14 – 4,5настанови щодо фальшивих учителів

4,6-18 ситуація, в якій перебуває Павло, та його перспективи

4,19-22 закінчення

Літургійний уривок, що його розглядаємо, знаходиться у другому розділі основної частини листа. Він не включає ще двох віршів Тим 3,16 та Тим 3,17, у яких розвинуто думку про натхненність та корисність Писання для духовного зросту людини, що є складовою частиною уривка листа до Тимотея.

Якщо розглянути більш детально другий розділ основної частини, то можна зауважити, що він формується з кількох уривків.

1. Коментар

10Ти ж слідував моїй науці, моїй поведінці, моїй настанові, вірі, довготерпеливості, любові, постійності, 

Цим віршем розпочинається уривок, темою якого є протиставлення до попереднього уривка. У попередньому уривку апостол Павло представляє пророцтво щодо фальшивих учителів, вказує на місце з Писання, як приклад, що виявляє подібну ситуацію з давнього минулого, ще з часів Мойсея. Із цим віршем апостол пригадує ситуацію з недавнього минулого, де дійовими особами був він та Тимотей, який зображений як добрий учень свого наставника. Цим наставником був сам Павло.

У світі, де жив Павло, було дуже багато різних наук. Кожна із них пропонувала певний розвиток життя. Для недосвідченої людини, або, як каже Павло, малолітки, такі науки могли стати проблемою, адже своїми хитро сплетеними схемами зводили її на манівці (Еф 4,14). Єдиною вірною наукою є лишень та, що походить від Господа і передається через людей, яких він сам настановив у Церкві апостолами, пророками, євангелистами, пастирями та вчителями. Ця наука є дана для вдосконалення святих, на будування Христового тіла, для спізнання Божого Сина, для зросту повноти Христа (Еф 4,11-13). Павло, апостол Христовий, подає навчання Ісуса, яке проповідує Павло і яке, звичайно ж, узгоджується з навчанням Церкви.

Грецький термін ἀγωγή (агоге) серед усіх текстів Нового завіту вживається саме і тільки тут та перекладається як спосіб діяльності, поведінки, життя.   Цим терміном вказується на зовнішній вияв людини її внутрішнього світу, так, що він стає видимим для інших. Цей термін ніби доповнює попередній, адже навчання – це не тільки словесне представлення якоїсь системи, це також і життєвий вияв того, чого навчається.

Термін πρόθεσις (протесіс) є іменником, що походить від дієслова προθίτημι (протітемі), що означає класти наперед, задумувати. Тому іменник πρόθεσις (протесіс) я переклав би як задум. Цей термін апостол Павло використовує для представлення Божого задуму, що характеризується як добрий і спасенний, згідно цього задуму повстав світ, згідно нього Бог спас людство у Христі Ісусі, примиривши зі собою все: і земне, і небесне (Еф 1,9-11). Павло, як і кожна людина, має свої власні плани, проте тут йдеться про вищий задум, який треба розуміти як життєвий, а не як один з багатьох короткотермінових планів.

Термін πίστις (пістіс) віра є технічним терміном, що для апостола Павла є відповіддю на Євангеліє і виражає прийняття вістки про смерть та воскресіння Ісуса задля людини. Вірити означає жити у Христі, приймати Ісуса як Господа, який вмер і воскрес, який дарує прощення гріхів, який оправдовує та освячує. Дієслово представляє динаміку, а іменник ніби виражає кінцевий ефект того процесу. Наслідування віри, про яке пише Павло, відображає динаміку. Отже, тут треба розуміти: Павло хоче підкреслити те, що Тимотей перебирав від нього як від учителя, навчався від нього жити як учень Христа, як людина, що вдячна Господу за все те, що він вчинив задля неї.

Довготерпеливість є відповідником грецького μακροθυμία (макротюмія), що є характеристикою Бога по відношенні до грішної людини (Рм 2,4), а також є плодом Духа Святого (Гал 5,22). Павло ставить у приклад самого себе, як такого, на кому видно довготерпіння Христове.

Для Павла найбільш важливою чеснотою є любов. У своїх листах Павло часто поєднує любов ἀγάπη (агапе) із вірою πίστις (пістіс). Разом вони творять найбільш важливий синтез богословських та етичних зацікавлень. Згідно Павла, найбільш важливим чинником у житті учня Христа є саме віра, чинна любовʼю (Гал 5,6).

Терпіння – це частина життя. Євангелист Лука, добрий приятель та співпрацівник Павла, передаючи навчання Ісуса, підкреслює, що ті, що прийняли Слово Боже приносять плід у терпінні (Лк 8,15), та що терпінням спасуть свої душі (Лк 21,19).  Тому і Павло заохочував до терпіння та вправлявся у ньому, бо терпіння приносить досвід (Рм 5,4).

11 у переслідуваннях, у стражданнях, які були спіткали мене в Антіохії, в Іконії та в Лістрі. Яких то тільки переслідувань не переніс я на собі! А від усіх Господь мене визволив!

Всі ці свідчення віри мають місце в містах Антіохії Пісідійській, Ікаонії та Лістрі під час так званої першої місійної подорожі. Вони описані в Діяннях апостолів, починаючи від Ді 13,14, де вказується про прибуття до Антіохії, та закінчуючи кінцем чотирнадцятої глави, де зазначено, що повернулися в Антіохію Сирійську, з якої і почалася перша місійна подорож.

Тимотей, син віруючої юдейки та грека, походив із Лістри (Ді 16,1), тому він був сформований на свідченнях Павла, про які Павло йому тепер пригадує. Апостол Павло, переживши всі ці випробування, чітко усвідомив, що ні горе, ні утиск, ні переслідування, ні голод, ні нагота, ні небезпека, ні меч не зможуть відлучити вірних від Христової любові, від Божої любові, що в Христі Ісусі (Рм 8,35-39).

12 Та й усі, що побожно хочуть жити у Христі Ісусі, будуть переслідувані.

Тут Павло говорить як експерт. Адже він сам переслідував тих, які були у Христі, радше переслідував самого Христа у його учнях (Ді 9,4-5), несамовито гонив Церкву Божу (Гал 1,13) аж до зустрічі з воскреслим Господом біля Дамаска. А потім сам він був переслідуваний, починаючи від Дамаска аж до самої смерті у Римі. Павло розуміє тих, хто переслідує, і тих, кого переслідують через їхнє побожне життя у Христі Ісусі. 

Ті, кого переслідують за Христа, є щасливими, згідно навчання Ісуса (Мт 5,10-11). Господь навчав переслідуваних молитися за тих, хто їх переслідує (Мт 5,44).

Павло зрозумів оте щастя, тому і сам навчає подібно: «Благословляйте тих, що вас гонять; благословляйте, не проклинайте» (Рм 12,14). Навчає так, бо у тих переслідуваннях та терпіннях, що зазнав задля Христа, чітко побачив, що не є залишеним напризволяще (2Кор 4,9). 

Павло переосмислює це становище і на основі Святого Писання підсумовує: «Та як тоді, хто народився за тілом, гонив того, хто народився за духом, так і тепер» (Гал 4,29).

Дієслово переслідувати по-грецьки διώκω (діоко) має значення 1. бігти; 2. переслідувати; 3. слідувати, досягати, йти позаду. Тим же ж дієсловом (бігти) описується процес вдосконалення, щоб досягти Христа (Флп 3,12).

13 А лихі люди й дурисвіти будуть чим далі, тим до гіршого посуватися, зводячи інших, і самі зведені.

Зведені – це ті, що опинилися не на тій дорозі, на якій потрібно було бути. Опинилися там, бо хтось переконав їх хитрощами та обманом, представивши ту дорогу погибелі, як кращу від дороги, якою є Сам Господь. Тут зображено ланцюгову реакцію. Зведені зводять інших, та, з кожним кроком віддаляючись від Господа, лишень поповнюють гріх і зло.

14 Ти ж тримайся того, чого навчився і в чому переконався. Відаєш бо, від кого ти навчився,

Через наказовий спосіб Павло закликає Тимотея триматися того, чого навчився і в чому переконався. На фоні різних наук та повчань, Тимотей переконався у тому, чого вчив Павло, не лишень на основі слів проповіді, але й на основі свідчення, що дав Павло перебуваючи у Лістрі, де жив Тимотей. Так як Павло був апостолом Ісуса Христа, то авторитет апостола також робив свою справу. Адже апостол не вчив свого, а передавав лишень те, що отримав від того, хто його послав. Євангеліє, яке він проповідував, було Євангелієм Божим, Євангелієм Христовим. Слово, що проповідував Павло, було Словом Божим.

15 і вже змалку знаєш Святе Письмо, яке вірою у Христа Ісуса може тобі дати мудрість на спасіння.

Мама Тимотея була єврейкою і вже змалку навчила сина найбільш важливого для єврея – Писання, яке розкривало досвід народу, богословське переосмислення ним своєї історії через призму Бога Спасителя. У той час Писання тлумачилося по-різному тими течіями, що були у єврейському суспільстві, найбільш відомі з яких: садукеї, фарисеї, ессени. Були й різні вчителі, що тлумачили Закон Мойсея, пророків та писання. Павло, будучи сам учителем течії фарисеїв, дуже добре розумів, що можна читати Святе Писання і переслідувати Церкву Божу. Лишень зустрівшись із воскреслим Христом, Павло усвідомив ключ до розуміння Писання. Тим ключем є віра в Ісуса Христа, оте Слово Боже, що його святі люди хотіли передати за допомогою людських слів, уклавши Святе Писання. Це усвідомлення було не тільки у Павла, але і в ранньої Церкви в цілому. У листі Петра є чітко зазначено, що люди без освіти та й не зміцнені у вірі перекручують Писання на свою власну погибель (2 Пт 3,16). Лишень віра в Ісуса, при читанні Святого Писання, надає мудрості розуміння Слова Божого на спасіння.

о. Євген Станішевський

Джерело:   Патріарша катехитична комісія

29.01.2015р. Б. / Папа: Сьогоднішнє суспільство є «суспільством без батька»

Сьогоднішні тати часто самоусуваються від виховання дітей, не знають, яку роль мають зайняти у сім’ї, і через це діти відчувають сирітство. Про це говорив Папа Франциск під час загальної аудієнції у середу, 28 січня. 

 

Зважаючи на те, що в період між двома синодами у центрі особливої уваги Церкви перебуває сім’я, їй також присвячений окремий цикл повчань Святішого Отця, який чергову катехизу присвятив постаті батька. 

Святіший Отець зауважив, що слово «батько» є особливо дорогим для християн, адже саме так звертатися до Бога нас навчив Ісус в молитві «Отче наш». А «благословенне таїнство» любові Бога – Отця, Сина і Святого Духа, – об’явлене Христом, є «суттю нашої християнської віри». 

І хоч слово «батько» вказує на фундаментальні взаємини, які супроводжують історію людини від найдавніших часів, сьогоднішнє суспільство, за словами Папи, на жаль, можна назвати «суспільством без батьків», особливо, в так званій західній культурі. Насамперед, це явище подається як визволення від «батька-повелителя», «представника накинутого ззовні закону», «обмежувача свободи і щастя». 

Папа зауважив, що іноді в минулому в деяких домівках дійсно панував авторитаризм батьків, які ставилися до дітей, як до слуг, не шанували потреб їхнього зростання, не «допомагали їм брати на себе відповідальність за будування майбутнього». Таке наставлення є помилковим, але, «як це часто трапляється, кидаємося з одних крайнощів в інші». «Проблемою сьогодення, здається, є вже не так настирливе втручання батька, як його відсутність, ухилення від виконання своїх обов’язків», — сказав Папа, пояснюючи, що дуже часто батьки настільки зосереджені на собі та своїй праці, що забувають про власну сім’ю. Наслідком цього є почуття сирітства, з яким виростає молоде покоління. 

«Отож тепер, під час цього шляху спільних роздумів над сім’єю, хочу звернути увагу всім християнським громадам на те, що ми повинні бути уважнішими: відсутність постаті батька в житті наших найменших та молоді спричинює прогалини та рани, які можуть бути навіть дуже серйозними. Й у дійсності, відхилення у дітей та підлітків можна значною мірою пояснити цим браком, нестачею прикладу та авторитетного проводу в їхньому щоденному житті, відсутністю близькості, любові з боку батька. І відчуття сирітства, яке переживає чимало молоді, є набагато глибшим, ніж ми собі думаємо». 

Такі підлітки, за словами Святішого Отця, навіть перебуваючи в сім’ї, почуваються сиротами, не лише з огляду на фізичну відсутність батька, яка часто трапляється, але й тоді, коли батько не поводиться як батько, коли не спілкується з дитиною, не виконує свого виховного завдання, «своїм прикладом, супроводжуваним словами» не дає дітям, «отих принципів, цінностей, життєвих правил, яких вони потребують не менше, ніж хліба». 

Іноді, як зауважив Папа, тати самі не знають, яке місце повинні зайняти в родині, як виховувати дітей, і відмовляються від цього обов’язку та відповідальності, встановлюючи невластиві взаємини «рівності» зі своїми дітьми. «Так, це правда, що ти повинен бути приятелем своєї дитини, але не забуваючи про те, що ти – батько. Бо якщо поводитимешся лише як рівноправний приятель, це не принесе користі дитині», – наголосив Святіший Отець. 

Але, на думку Папи, схоже наставлення бачимо також і з боку громадянської спільноти, яка через свої інституції здійснює своєрідну «батьківську» відповідальність за молодь, яку іноді занедбує, не надаючи їй жодних перспектив. Таким чином, юнаки і дівчата переживають «сирітство» відсутності «надійного шляху у майбутнє, вчителів, яким можна довіритися, ідеалів, які розпалюють серце, цінностей та сподівань, які би їх щодня підтримували». Порожнє місце тоді займають ідоли, «які викрадають серце». 

Підсумовуючи, Папа пригадав обітницю Ісуса: «Не залишу вас сиротами», – вказавши на те, що Христос є Дорогою, якою слід пройти, Вчителем, Якого слід слухати, Надією на те, що «світ може змінитися, любов – перемогти ненависть, і зможе настати майбутнє миру і братерства для усіх». «Хтось з вас, – додав Святіший Отець, – може докорити мені, що я сьогодні був надто негативним, що говорив лише про відсутність батька, про те, що може трапитися, коли батьки не є близькими з дітьми. Це дійсно так, я хотів підкреслити саме це, тому що наступної середи повернуся до цього повчання, висвітлюючи красу батьківства. Саме тому я вирішив розпочати з темряви, аби дійти до світла. Нехай же Господь допоможе нам добре зрозуміти ці речі». 

За матеріалами: Радіо Ватикан

Джерело:    КРЕДО 

29.01.2015р. Б. / Реколекції для дівчат, що прагнуть до богопосвяченого життя

20-22 лютого у реколекційному домі отців редемптористів (м. Львів, вул. Замарстинівська, 225) відбудуться реколекції для дівчат, що задумуються над своїм місцем у Церкві і зацікавлені монашим життям. Реколекції провадить с. Марія Слєпченко, ЧНІ.

Детальна інформація за тел..: 067950791 (п. Віра); 0980798708 с. Марія (до неї телефонувати від 16 лютого)

якщо у своєму серці відчуваєш поклик до монашого життя, яке у першу чергу було б зосереджене на молитві, Літургії і житті у спільноті;

яке б плекало обряд і традиції Східної Церкви;

яке б було палаючим вогнем любові, духовності і молитви у світі, який так цього потребує;

якщо довго шукаєш і не знаходиш, а світ і ніщо, що є у світі, неспроможне наповнити Твого серця,

то, можливо, Господь запрошує тебе до нас.

Джерела:  прес-служба Львівської Архиєпархії

Воїни Христа Царя

28.01.2015р. Б. / Тижневий огляд: життя УГКЦ (19.01 – 25.01)

19 січня, у день великого християнського свята Хрещення Господнього до Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області привітати рятувальників завітали святі отці на чолі з архиєпископом і митрополитом Тернопільсько-Зборівським Василієм Семенюком.

Блаженніший Святослав: Освячуючи для нас води, Господь закликає оновити наше християнське життя, - Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав під час Архиєрейської Літургії в Патріаршому соборі Воскресіння Христового в день Богоявлення Господнього.

21 січня у Коломийсько-Чернівецькій єпархії УГКЦ розпочали відзначення Року митрополита Андрея Шептицького і вітали свого єпарха з 55-літнім ювілеєм. Програму урочистостей розпочали у головному храмі єпархії - катедральному соборі Преображення Христового м. Коломиї з Архієрейської Літургії, яку очолив владика Василій (Івасюк) у співслужінні близько півсотні священнослужителів.

22 січня у екуменічному храмі Непорочного серця Марії та українських новомучеників, що на вулиці Інститутській, в День Соборності України Архієрейську Божественну Літургію очолив Блаженніший Святослав (Шевчук). Під час Літургії священнослужителі пом’янули всіх загиблих героїв Майдану, поранених, наших священиків, душпастирів різних конфесій, які в тяжку хвилину продовжували нести Слово Боже потребуючим. Після Літургії Блаженніший Святослав відслужив Панахиду біля пам’ятного хреста Небесній сотні.

Глава УГКЦ: Соборність є силою Українського народу

«Найбільший доказ любові до свого народу – це йти на захист своєї Батьківщини, на зустріч смерті!» Саме такими словами у День Соборності України, звернувся до прихожан української парафії св. Сергія і Вакха м. Риму Апостольський Візитатор для українців греко-католиків Італії та Іспанії, преосвященний владика Діонісій (Ляхович). У цей день в храмі свв. Сергія і Вакха та ікони Жировицької Богородиці відбулися моління з нагоди Дня Соборності України.

22 січня в приміщенні Івано-Франківської ОДА Митрополит Володимир спільно з Головою ОДА в присутності Єпископа-Помічника Йосафата Мощича та митр. прот. Олега Каськіва - ректора ІФДС та секретаря Собору УГКЦ 2015, дав прес-конфернцію про відзначення в Івано-Франківській архієпархії УГКЦ 150-ого Ювілею від Дня народження Митрополита Андрея Шептицького.

24 січня 2015 року у храмі св. Василія Великого відбувся міжконфесійний Молебень за єдність християн. До вашої уваги  проповідь Блаженнішого Святослава, Глави УГКЦ.

У неділю, 25 січня:

У парафії Святого пророка Іллі, що в Макарові на Київщині Глава УГКЦ Блаженніший Святослав очолив Архиєрейську Божественну Літургію. Предстоятель Церкви наголосив на тому, що в руках Бога лежить доля не лише українського народу, а й усього світу. На його думку, найбільше лихо людини – жити без Бога: «Якщо Україна перетвориться на поганську Галілею, то вона втратить своє майбутнє. Будьте певні: земні царства народжуються і розвалюються, імперії воюють і вмирають, а Царство Боже – немає кінця». 

Архиєпископ і митрополит Тернопільсько-Зборівський Василій Семенюк зустрівся з військовими, що повернулися після відпустки на місце постійної дислокації їхнього батальйону на Луганщині. Також митрополит Василій поблагословив волонтерську поїздку священиків Микулинецького деканату о. Євгена Влоха та о. Андрія Козака до військових у район Маріуполя.

Читайте також:

Глава УГКЦ висловив співчуття рідним та близьким загиблих у Маріуполі

Молитва проганяє страх і зневіру, та зміцнює силу духа людини, - заклик владики Дмитра (Григорака) ЧСВВ, до посиленої молитви

Наші побажання і наші діяння + Любомир, Архиєпископ-емерит

Черниця УГКЦ стала першою жінкою-капеланом

З початку АТО Гарнізонний храм у Львові зібрав для армії понад 8 млн грн

Анонси:

27 січня о 12:00 у Митрополичих палатах Собору Святого Юра (пл. Св. Юра, 5), відбудеться Прес-конференція на тему: «До Львова з особистої захристії Папи Римського привозять унікальну реліквію – оригінал Нерукотворного образу Ісуса Христа»

З 30 січня до 15 лютого 2015 року у Львові буде виставлена до почитання унікальна реліквія – оригінал Нерукотворного образу Ісуса Христа. Реліквія перебуває в особистій захристії Папи Франциска і востаннє була вивезена з Ватикану сто років тому. На прохання Митрополита Львівського Високопреосвященнішого владики Ігоря, за благословенням Предстоятеля УГКЦ Блаженнішого Святослава, Святіший Вселенський Архиєрей Папа Франциск дає для молитовного почитання в Україні оригінал Нерукотворного образу Ісуса Христа.

Джерело:    Воїни Христа Царя

27.01.2015р. Б. / До Львова з особистої захристії Папи Римського привозять унікальну реліквію – оригінал Нерукотворного образу Ісуса Христа

27 січня о 12:00 у Митрополичих палатах Собору Святого Юра (пл. Св. Юра, 5), відбулася Прес-конференція на тему: «До Львова з особистої захристії Папи Римського привозять унікальну реліквію – оригінал Нерукотворного образу Ісуса Христа»

Брали участь: о. Сергій Ковальчук, канцлер Львівської Архиєпархії УГКЦ; о Павло Дроздяк, прес-секретар Львівської Архиєпархії УГКЦ; Євген Бойко, в.о. начальника управління внутрішньої політики Львівської міської ради.

Джерела:  прес-служба Львівської Архиєпархії

Воїни Христа Царя

27.01.2015р. Б. / Моє життя позбавлене сенсу…

Може, ти належиш до тих, хто втратив усе, що було важливе: кохання, працю, здоров’я, — так, що мучишся питанням, чи — і як — без «цього всього» можеш далі жити.

 

Чи ти втратив УСЕ? Може, з плином часу ти почувся змученим від надміру поразок? Може, ти позбувся надій, що також і ти міг би колись відчути, куди належиш і де твій дім? Може, вважаєш, що життя тебе кинуло?

Інколи непогано на деякий час просто опустити руки, дати втомі місце, якого вона потребує, і більше нічого від себе та інших не очікувати. Інколи наша душа залишається позаду, як не встигає нас наздогнати на життєвих поворотах… Тоді немає іншого виходу, як почекати, доки вона до нас долучиться і знову нас наповнить. Це очікування припустиме. Воно навіть необхідне, бо ж внутрішній світ керується законами, часто зовсім відмінними від законів світу зовнішнього, налаштованого на успіх. 

Але, може, ти скажеш, що твоє життя було завжди позбавлене сенсу. Завжди? Ти ще ніколи не відчував сенсу? Все, що ти переживав, ти відчував як позбавлене сенсу? Не знаєш жодних друзів, не пам’ятаєш жодного хорошого часу? Це було би гнітюче. 

Той, хто каже, що ніколи ще не переживав сенсу, повинен запитати себе самого, чи він насправді думає так, як каже, і чи правдою є те, що він думає. 

Люди, чиє життя було важким, мають схильність генералізувати свій сумний досвід: через впертість, через приховану або виражену злість, а також через ненависть до всього, що живе. Однак нерідко під цим негативним ставленням до життя криються іскорки сповненої сумнівів любові до нього. 

Той, хто каже, що ще ніколи не переживав відчуття сенсу життя, повинен також запитати себе, чи він хоче того, що робить, а саме — невпинного тривання у впертості, в злості, у ненависті, і згоди на те, щоби згасла та остання, прихована під ними іскорка любові. Я все ще чую в пам’яті слова мого вчителя Франкля: «Можна відкинути також і сенс…» 

Однак є також люди, які «все» втратили, але навчилися панувати над своїм болем, і завдяки цьому осягнули глибокий досвід сенсу. 

Ні, ці люди не люблять того, що в їхньому житті тяжке; вони люблять життя. Вони люблять життя всупереч тому, що в ньому тяжке, і вони безсумнівно потребували багато часу, перш ніж їм вдалося виробити в собі цю позицію. Як вони цього навчилися? 

Вони зрозуміли, що вирішальне значення має те, на що дивишся: чи на те, чого (вже) немає, чим ти (вже) не є, чого ти (вже) не можеш, — а чи на те, які можливості все ще маєш або які саме зараз перед тобою стоять. 

Наше життя визначається тим, що ми робимо в ньому головним. Якщо ми зробимо головним страждання і пов’язані з ним обмеження, переживання чи втрати, то наші думки, почуття та дії, всі наші зв’язки з життям будуть детерміновані цією однією темою. Тоді також більшість привабливих можливостей, які попри все можуть перед нами постати, будуть перекриті тінню страждань і залишаться недосяжно далеко. 

Натомість якщо головним у житті для нас буде саме життя, то ми будемо тут і тепер черпати з конкретних життєвих ситуацій стільки цінностей, скільки можливо з них узяти. Того, що тяжке, ми не зможемо зовсім не бачити, але воно поступово втрачатиме свій трагічний вимір. 

Вдале життя чи ні; можна панувати над стражданням чи ні — все це залежить від того, чи ми хочемо існувати, жити, видобувати зі свого життя те, що в ньому найкраще, чи ні. Рішення — хочемо ми дивитися на одне чи на друге — за нас ніхто не прийме. У цій свободі й полягає наша гідність. 

Уве Бьошемеєр, deon.pl  

Джерело:    КРЕДО

26.01.2015р. Б. / Молитва проганяє страх і зневіру, та зміцнює силу духа людини, - заклик владики Дмитра (Григорака) ЧСВВ, до посиленої молитви

Христос Рождається!

Улюблені в Христі брати і сестри! Хоча нещодавно ми святкували Різдво Христове – радісний час народження Божого Сина, однак наші браття і сестри на сході України переживають не легкий час окупації, насильства та війни.

Наші сміливі воїни мужньо відстоюють українські території, однак дуже сильно потребують і просять про молитовну підтримку. Тому сердечно просимо Вас посилити свої молитви за збереження соборності України, за Божий мир і спокій, за припинення війни, за владу (українську та російську), за здійснення Божої волі для України, за навернення Росії. Тож  вставаймо спільно на цілодобову молитву, а особливо о 21 год. єднаймося молитовно з усією країною, також жертвуймо в цих наміреннях Святе Причастя і Святі Літургії, дотримуймо строгий піст хоча б в четвер (згідно постанови Синоду для кожної єпархії) та  чинімо милостиню та різного роду добрі справи.

Поручаю всім священикам Бучацької єпархії організувати у кожній парафії цілодобову, погодинну молитовну сторожу (по можливості), щоденні чування в церквах (молитися вервиці, акафісти, молебні та ін.), щодня бити в дзвони о 20.00 год.  хоча б п’ять хвилин.

Віримо, що як новонароджений Ісус, який приніс світло в світ, наповнить наші серця, серця наших ворогів та всю Україну своїм світлом миру.

Просимо Вас підсилювати нашу спільну духовну боротьбу силою своїх молитов та поширити дану інформацію у ваших парафіях, спільнотах та між знайомими.

Молитва проганяє страх і зневіру, та зміцнює силу духа людини. Народ, який молиться до Бога, є непереможний. Пам’ятаймо, Революція Гідності перемогла тому, що люд молився. Закликаю всіх вірних єпархії в цей важкий час чесно виконати свій християнський і громадянський обов’язок щодо захисту нашої Вітчизни. Від кожного з нас залежить доля наших дітей і майбутнє України. Нехай кожний буде там, де без нього не обійтися в боротьбі зі злом, що прийшло на нашу землю. Тільки разом – молитвою і конкретним ділом – спинимо зло.

Не біймося! З нами Бог!

З Архиєрейським благословенням

+Дмитро Григорак
Єпарх Бучацький УГКЦ

Джерело:  Прес-служба Бучацької Єпархії УГКЦ

26.01.2015р. Б. / Короткі поради розумним батькам

Хочемо ми цього чи ні, але наші діти виростають. Їм стає тісно у створеному нами світі. І якщо ми хочемо залишитися з ними у вічній душевній спорідненості, то повинні їх вчасно зрозуміти й відпустити. Хоч би як парадоксально це звучало.

 

Порада психолога:

1. Зростайте разом зі своїми дітьми. Ви маєте знати їхні смаки, інтереси, манеру спілкування, те, що, на їхню думку, добре, що погане. Це особливо цінують діти підліткового віку і старші. З вами завжди підуть на контакт, якщо розумітимуть, що ви «в темі». 

2. Навіть якщо ви в душі консервативні — переглядайте час від часу свої переконання. Вашим дітям доведеться жити в інший час. Там будуть дещо інакші закони і порядки, й ваші діти будуть змушені адаптуватися до них. А ваша негнучкість віддалить дітей від вас. Вони не вибирали часу для свого народження і не зможуть змінити своїх батьків. І тоді далі вони підуть без вас. 

3. Діти виросли, і ви маєте вільний час. Не висіть постійно на телефоні, безперестанку з’ясовуючи стосунки зі своїм чадом. Займіться собою! Саме час спокійно підлікувати якісь болячки, згадати і здійснити нереалізовані плани (наприклад, піти перевчитися і змінити фах, записатися у школу бальних танців, у хорову капелу, організувати маленький духовий оркестр, навчитися шиття і рукоділля, піти вивчати іспанську чи англійську — та що завгодно!). 

Повірте, це тільки підвищить ваш статус в очах дітей. Завжди цікаво з тим, кому не нудно з самим собою. 

4. Зробіть гармонійним своє особисте життя. Якщо ви в шлюбі — саме час оновити ваші стосунки. Обдаровуйте чоловіка (жінку) більшою увагою. Старайтеся робити одне одному маленькі подарунки, знаки уваги. Згадайте, як у молодості ви були зосереджені одне на одному, і поверніть цей час! А якщо ви самотні, то настала пора знайти друга чи подругу. Йдеться не про штамп у паспорті. Йдеться про те, щоб вашій душі було затишно. Тоді вона не захоче ні з ким воювати. Із власними дітьми включно. 

Ольга Хмелевська

Джерело:   КРЕДО

25.01.2015р. Б. / Коментар Апостола на Неділю по Богоявленні

7 Кожному з нас дана благодать за мірою Христових дарів. 8 Тому й сказано: “Вийшов на висоту, забрав у полон бранців, дав дари людям.” 9 А те “вийшов” що означає, як не те, що він був зійшов і в найнижчі частини землі? 10 Той же, хто був зійшов на низ, це той самий, що вийшов найвище всіх небес, щоб усе наповнити. 11 І він сам настановив одних апостолами, інших – пророками, ще інших – євангелистами і пастирями, і вчителями, 12 для вдосконалення святих на діло служби, на будування Христового тіла, 13 аж поки ми всі не дійдемо до єдности в вірі й до повного спізнання Божого Сина, до звершености мужа, до міри повного зросту повноти Христа.

Контекст

В нашій традиції уривки з послання до Ефесян читаються на недільних Святих Літургіях від 23 до 27 неділі по Зісланні Святого Духа, а тому в коментарях до цих читань вже були детально розкриті тема, загальний зміст і план послання. Отже, тут тільки в кількох реченнях повторимо суть.

Послання до Ефесян за тематикою можна розділити на дві частини:

1. догматичну – розділи 1-3;
2. моральну, чи то практичну – розділи 4-6.

В першій частині апостол розкриває відвічний Божий задум: об’єднати все у Христі (1, 10). Ісус Христос руйнує всіляку ворожнечу (2,13), відкриває нам доступ до Отця в Дусі (2, 18). Так твориться нове людство – Церква, яка є Його тілом, і в якій ми, разом і кожен зокрема, будуємося і зростаємо до повноти нової, внутрішньої людини.

В другій частині Павло переходить від опису того, що зробив для нас Бог, до того, що повинні робити ми, від богослов’я до практичних вимог щоденного життя нового суспільства.

Сьогоднішнє читання (Ефесян 4, 7-13) належить до більшого уривку, а саме 4,1-16, в якому апостол розкриває питання єдності та різноманітності у Христовому тілі – Церкві.

Для більш детального розгляду загальної тематики послання радимо звернутися до вищеназваних коментарів, особливо до 25-ї неділі, в якому розглядається Еф. 4, 1-6, тобто перша частина тематичного фрагменту 4, 1-16, що включає наше читання.

Структура уривку

Поглянемо на структуру тематичного уривку Еф. 4, 1-16.

У віршах 1-3 четвертого розділу апостол закликає вірних до гармонійної поведінки.

Далі висвітлює причини такого поводження на основі семи мотивів єдності: «Одне бо тіло, один дух, а й в одній надії вашого покликання, яким ви були візвані. Один Господь, одна віра, одне хрищення. Один Бог і Отець усіх, що над усіма й через усіх і в усіх» (4, 4-6).

Потім у віршах 7-13 показує, як різноманітність дарів збагачує єдність та сприяє їй.

Врешті у віршах 14-16 автор пояснює взаємозалежність між особистим життям, служінням іншим та власним духовним зростом кожного члена Церкви.

Отже, в нашому читанні йдеться про Христові дари, дані вірним, та про наслідки їх використання.

Короткий коментар тексту

4, 7 – Кожному з нас дана благодать за мірою Христових дарів.

В попередніх віршах (4-6) автор підкреслював єдність частим вживанням слів εις, μια, εν (один, одна, одне). Багато що є спільним для всіх християн: хрещення, спасіння через віру, право мати Бога своїм Отцем, бути причасниками того ж Духа. На противагу єдності Тіла Христового (4,4-6), дари, або функції Його членів є численні. В цьому вірші відображено контраст між єдністю і різноманітністю. Апостол вживає фразу ενι δε εκαστω (генí де гéкасто), яку буквально можна перекласти «одному же кожному», або, як інколи в українській мові вживається вислів, «кожному одному». Використанням числівника «один» наголошується, що різноманітність проявів благодаті не порушує єдності між християнами, тобто єдності Церкви, адже джерелом благодатних дарів є один Христос.

Щоб читачі не подумали, що початком розділень виступає сам Господь, то навіть фраза «у міру Христового дару» вживається в однині (див. переклади Огієнка і Турконяка).

4,8 – Тому й сказано: “Вийшов на висоту, забрав у полон бранців, дав дари людям.”

Це цитата з псалма 68,19: «Зійшов єси на гору, забрав у неволю бранців, узяв собі людей у подарунок, навіть і тих, що противляться у Господа Бога жити», але дещо змінена, так що такого формулювання немає в жодному манускрипті. Псалом описує ситуацію, коли ковчег завіту переносили до новозбудованого храму (Господь із Сінаю прибув до святині – Пс.68,18). Бог, як великий полководець, сходить на гору разом з трофеями-бранцями та приймає жертви, які складають люди.

В пізнішій раввиністичній традиції цей уривок пояснювали так: Мойсей сходить на гору Синай, де отримує Закон Божий.

Апостол пояснює цей вірш, як пророцтво про Христа, Його воскресіння і вознесіння.

Як можна «забрати у полон бранців», адже вони вже полонені? Блаженний Ієронім пояснює так: «Ми, які нині віруємо в Христа і зібрані від язичників, хоча і були творінням Божим, були полонені дияволом і віддані у владу його супутникам. І за цих обставин прийшов Господь наш Ісус Христос, несучи на Собі, за словами пророка Єзекіїля (Єз.12,3-7), багаж полону, і, покривши голову, щоб Його не впізнали вороги, звіщав тим, які були в полоні і які утримувалися в кайданах … А звільнивши і через нове полонення [у Христі] вирвавши нас з колишнього полону, Він підніс нас із Собою на небо…» (Ієронім Стридонський, Коментар на Послання до Ефесян 2.4.8).

Дав дари людям – В псалмі говориться навпаки «узяв дари в людини». У Таргумі (перекладі-поясненні Старого Завіту з єврейської на арамейську мову), як і в Ефесян 4,8, теж відображена така зміна концепції «брати» на «давати»: «Ти зійшов на небеса, тобто, пророк Мойсей, ти полонив полон, ти вивчив слова Тори, ти дав її як подарунок для людей». Можливо, що основою для такої зміни стала подібність в єврейській мові між словами לקח (лакáх) «брáти» та חלק (халáк) «розповсюджувати».

В цьому вірші ми можемо побачити таку паралель: коли за часів Римської імперії переможець імператор чи полководець тріумфально повертався додому, він вів також полонених і віз трофеї, які щедро розкидав людям, так і Христос, вознісшись переможно на небеса, щедро зсилає благодать. Або ж, слідуючи інтерпретації Таргуму, зробити наступне порівняння: як Мойсей зійшов на гору Синай і в день П’ятидесятниці дарував ізраїльтянам Закон, так і Христос після вознесіння, в день П’ятидесятниці, зсилає людям Духа Святого.

4,9-10 – А те “вийшов” що означає, як не те, що він був зійшов і в найнижчі частини землі? Той же, хто був зійшов на низ, це той самий, що вийшов найвище всіх небес, щоб усе наповнити.

Існують три способи пояснення «сходження в найнижчі частини землі».

1. Дуже мало екзегетів пояснюють це сходження, як повернення Христа після вознесіння в день П’ятидесятниці для дарування Духа Святого, щоб таким чином собою «усе наповнити». Але тоді вознесіння мало б випереджувати сходження, а не навпаки.

2. Багато Святих Отців, проводячи паралель з 1 Пт. 3, 18-19 («умертвлений тілом, але оживлений у дусі, в якому він пішов проповідувати навіть тим духам, що в темниці…»), пояснювали, що Христос зійшов у ад (гр. гадес, євр. шеол) – підземне царство, або царство мертвих, де душі праведників очікували визволення. Наприклад, Амвросіаст пише: «Істинно те, що Він зійшов вниз для того, щоб зійти нагору, а не так, як люди, – вони сходили, щоб там перебувати. Адже люди утримувалися в підземних глибинах осудом, який не міг утримувати Спасителя, бо Він переміг гріх. Отже, після Його тріумфу над дияволом Він зійшов у серце землі, щоб Його прихід став проповіддю мертвим про те, що всі, хто прагне Його, можуть стати вільні. … Він зійшов, щоб силою влади Своєю скинути смерть, повстати разом з полоненими, заради яких і прийняв страждання» (На Послання до Ефесян 4, 9).

3. Все ж багато вважають, що сходження в найнижчі частини землі означає просто втілення: прихід Христа на землю і прийняття Ним людського тіла. Він народився у Вифлеємі, у бідності; ріс, як дитина; трудився сільським теслею; переносив скорботи цього світу, помер розіп’ятий на хресті і був похований, тобто зійшов вниз, в могилу. Таким чином Він спустився до «найнижчих місць землі».

4,11 – І він сам настановив одних апостолами, інших – пророками, ще інших – євангелистами і пастирями, і вчителями, 12 для вдосконалення святих на діло служби, на будування Христового тіла

Сам Христос роздає вірним дари, настановляючи на служіння Церкві. Маємо список таких дарів. Першими автор називає апостолів і пророків, бо вони є «підвалиною Церкви» (пор. Еф.2, 20), далі йдуть проповідники Євангелія, пастирі та вчителі. Напевно, саме ці церковні служіння були в первісних християнських спільнотах. Подібні списки зустрічаємо в Рим. 12, 6-8, 1 Кор. 12, 8-11.28, де вони названі дарами-харизмами, якими Дух наділяє окремих вірних.

Повністю ототожнити перечисленні служіння з тими, які існують в наш час, ми не зможемо, хіба за найбільшими збігами: апостола з єпископом, пророка з запальним проповідником, євангелиста з місіонером, пастиря з парафіяльним священиком, вчителя з катехитом. Не важливою є назва, бо в процесі розвитку можуть змінюватися назви і може змінюватися суть служіння, а можуть виникати в Церкві потреби інших служінь, і Христос буде давати відповідні дари.

Потрібно усвідомити, що дар це те, що дарується, тобто дається даром, задурно. В Коринті християни помилково сприймали певні дари, ніби вони дані їм за якісь особливі заслуги чи певну святість. Таким чином вони ставали причиною гордості в одних і заздрості в інших, а це вело до поділів. Тому, крім того, що це дар, важливо зрозуміти, що це є і обов’язок служіння цим даром Церкві, як каже апостол: «…для вдосконалення святих на діло служби, на будування Христового тіла…». Дар Христовий і служіння Церкві – речі нероздільні.

«…для вдосконалення святих … на будування Христового тіла…» З цих слів розуміємо, що і ми маємо вдосконалюватись, розвиватися духовно, і Церква має зростати, розбудовуватись. Якщо дитина не росте, то ми не тішимося, що зможемо зекономити на одежі, а ведемо її до лікаря. Так і з нами, якщо молимося, ходимо до церкви, сповідаємося і причащаємося, тобто все робимо «правильно», а не помічаємо в собі зросту, то, можливо, занедбуємо своє служіння Церкві? Теж можемо поставити запитання: чому моя парафія не росте, не збільшується? І поставити це питання треба собі (саме собі, а не священику!), і відповідь пошукати в собі.

4,13 – аж поки ми всі не дійдемо до єдности в вірі й до повного спізнання Божого Сина, до звершености мужа, до міри повного зросту повноти Христа.

Цілісність тіла (в значенні будь-якого предмету) можемо протиставити купі (піску, каміння і т.п.), яка складається з багатьох більш-менш однакових частинок, непов’язаних між собою. Розділивши купу, отримаємо дві менші. Розділивши тіло, не отримаємо два. Тіло ж – неподільне. Церква не є єдністю окремих індивідуумів, які мають однаковий світогляд. Церква не є єдністю окремих спільнот. Церква є єдністю осіб, зрощених Духом Святим у Єдине Христове Тіло, які, долаючи егоїзм, власні пристрасті та бажання, шукають за виконанням волі Божої, відчуваючи втрату чи брак кожного члена, як особисту рану, а чиєсь навернення, як незмірну радість, віддаючи себе повністю на служіння ближньому, як Христові, та шкодуючи, що не можуть дати більше.

В сьогоднішньому Євангелії (Мт. 4, 12-17) ми чули, як Ісус Христос розпочинає своє служіння людям, а в читанні апостола, як це служіння продовжується сьогодні в Церкві християнами через Христові дари. Без служіння один одному не досягнемо єдності; без служіння іншим не можемо спізнати Христа, який «прийшов не для того, щоб йому служили, але – послужити й дати життя своє на викуп за багатьох» (Мт. 20, 28); без служіння не зможемо зрости до повноти Христа.

о. Захар Михасюта

Джерела:   Патріарша катехитична комісія

Воїни Христа Царя