15.10.2011р. Б. / 50-ліття хіротонії найстаршого єпископа УГКЦ

 

Вчора, 14 жовтня, найстарший єпископ УГКЦ Кир Андрій (Сапеляк), один з перших салезіян греко-католиків, святкував 50-ліття єпископської хіротонії. З цієї нагоди у храмовий празник салезіянської парафії Покрова Пресвятої Богородиці, що у Львові на вул. Личаківській, відбулася урочиста Свята Літургія, яку очолили Кир Андрій (Сапеляк), єпископ-емерит єпархії.

Покрова для українців Аргентини, та Кир Йосиф (Мілян),єпископ-помічник Київської архиєпархії УГКЦ. Їм співслужили численні священики, серед яких Провінційний настоятель Салезіян о. Джузеппе Пелліццарі та Делегат для салезіян візантійського обряду о. Оноріно Пістеллато.

У своїй проповіді Владика Йосиф, коментуючи євангельський уривок свята, закликав усіх присутніх «вибирати кращу частку» як Марія у всіх сферах життя. А згадуючи ювілей владики-місіонера, який невтомно трудиться на ниві Христовій, Владика Йосиф зазначив важливе значення Богородиці та крокування під Її покровом у житті ювіляра. Саме під покров Марії поручав себе Владика Андрій у 1961 році, коли пророчо вибирав свій єпископський герб і девіз: «Моя надія – покров Марії».

На завершення Архиєрейської Літургії лунали слова привітання для Владики Андрія та його улюблені «Многая літа», які йому щедро дарує Господь. Кир Йосиф зачитав грамоту Блаженнішого Патріарха Святослава, в якій Глава Церкви висловив свою подяку та пошану Владиці-ювіляру з нагоди золотого ювілею його єпископської хіротонії: «Прийміть від мене в цей день щирі вітання з нагоди золотого ювілею хіротонії, який є виразом великої Божої благодаті… та щирої вдячності за Ваше служіння». Отець Провінційний настоятель, натомість, зачитав листа-привітання від Генерального Настоятеля Салезіянського Згромадження о. Паскуаля Чавеса, який висловив слова вдячності Владиці Андрію за його вірність духу Святого Отця Івана Боско і його внесок у розвиток українських салезіян.

Закінчилося свято спільною родинною трапезою, під час якої Владика Андрій Сапеляк продовжував отримувати теплі та сердечні привітання з нагоди свого золотого ювілею єпископської хіротонії.

БІОГРАФІЯ

Народився 13 грудня 1919 року у с. Ришкова Воля Ярославського повіту на Перемишлянщині. Після закінчення Перемиської гімназії вступив до Згромадження Отців Салезіян. Вишу освіту здобув у Салезіянському університеті в Італії (м. Торіно), факультет канонічного права.

Висвячений на священика 29 червня 1949 року. 1951 року організував у Франції (потім - у Римі) Українську малу семінарію і був її першим ректором. 1961 року о. Андрія іменовано першим єпископом українських вірних у Аргентині, де він трудився 36 років. Єпископські свячення  отримав 15 жовтня 1961 року в Базиліці Св. Петра в Римі з рук Кир Івана Бучка. Спочатку Владика Андрій був іменований Апостольським Візитатором для українців католиків в Аргентині, а пізніше екзархом та єпархом Української католицької єпархії Покрова Пресвятої Богородиці в Аргентині.

Владика Андрій багато зробив, щоб українські салезіяни розпочали свою душпастирську працю в Україні у 90-х роках.

У 1997 році Владика Андрій повернувся в Україну. А у 2001 році на 82-у році життя відправився з пасторальною місією у м. Верхньодніпровськ Дніпропетровської області, де заснував греко-католицьку парафію та відкрив ораторію для дітей і молоді.

Владика Андрій Сапеляк відомий як діяч Вселенської Церкви, адже брав участь у II Ватиканському Соборі (1962 – 1966) як член комісії для Східних Церков.

Владика автор праць: «Українці в Аргентині» (Буенос-Айрес, 1963), «Українська церква на II Ватиканському Соборі» (Рим, 1967), «Отець Степан Вапрович» (Рим, 1970), «Отець Іван Сенишин» (Львів, 1997), «Київська церква на Слов'янському Сході» (Львів, 1999), «Спогади владики-місіонера» (Львів, 2011), численних статей у аргентинських іспаномовних журналах та публікацій катехитично-літургійного змісту.

Джерела: http://www.sdbua.net

Мандрівники Христа Царя

14.10.2011р. Б. / Покров Пресвятої Богородиці

14 жовтня 2011 року

Покров Пресвятої Богородиці

• Коротка історія свята
• Про ікону празника
• Тропар та кондак
• Празничний Апостол
• Євангеліє
• Проповідь

Коротка історія

Поміж Богородичними празниками нашого церковного року на осібну увагу заслуговує празник Покрова Пресвятої Богородиці. Культ Божої Матері як Покровительки нашого народу тягнеться золотою ниткою від княжих часів аж по сьогодні. Секрет того постійного, улюбленого й ревного культу Богоматері як Покровительки, лежить, мабуть, в тому, що тут ідеться не про земське і людське, але небесне й могуче заступництво. А такого заступництва й опіки хоче кожна людина, родина й народ. Від самого початку існування нашої держави ми стало мали великих і сильних ворогів. Тож нічого дивного, що наш народ шукав такої помочі й опіки, проти якої не може встоятися жадна людська сила, а тією поміччю був якраз покров Преч. Діви Марії. Тому празник Покрова завжди був і є для нашого народу днем великого вияву любови і вдячности для Пресв. Богородиці та днем радісної прослави і звеличення її покрова й заступництва. 

Головний мотив, який причинився до установлення цього празника, це видіння св. Андрія Юродивого. Царгород, столицю Візантії, облягали араби. Ціле місто й народ у великій тривозі. В храмі Пресв. Богородиці на Влахернах, де переховувалася Її риза, правиться всеночне. Розмолений народ виповнив церкву по береги. Між народом ревно молиться про охорону міста св. Андрій Юродивий зі своїм учнем Епіфаном. Відправа кінчиться. Втім св. Андрій бачить, як від царських дверей - так звалися у греків головні входові двері церкви - йде світлом осяяна Прес. Богородиця у супроводі Св. Івана Христителя і св. Івана Богослова та при співі великого хору Святих. Божа Мати підходить до престола, вклякає, довго молиться і заливається сльозами. Відтак встає, здіймає зі своєї голови преясну хустку-покров-омофор, з грецької мафоріон, і широко простирає її над народом у церкві. Видіння зникає. Св. Андрій і Епіфан, які бачили це видіння, зрозуміли, що Пресв. Богомати прийшла, щоб рятувати місто. Подія чуда блискавкою розноситься по всьому місті. Вороги відступають. Місто врятоване. 

Від тієї хустки-покрова і празник дістав свою назву. Покров-омофор стали символом опіки і заступництва Преч. Діви Марії.

Східня Церква у своїх богослужбах залюбки підкреслює три найкращі привілеї Пресв. Богородиці: Її Богоматеринство, Її Вседівицтво і Її Заступництво за нами перед Богом і якраз цей третій привілей Божої Матері найбільше припав до серця нашому народові. Наші князі, наші королі, наше військо, наші козаки й гетьмани радо вибирають Преч. Діву Марію за свою Покровительку й Опікунку.

 

Про ікону

Омофор, „Святий Покров” Матері Божої, реліквія, яка вважалася автентичною, була привезена до Константинополя з Єрусалима у часи Лева І (457-474). Покривання голови є символом захисту. Вірменсь­кий Синаксар возвеличує покладення цієї реліквії у церкві Богородиці Влахернської такими словами: „Ти дав нам, о Боже милосердний, свою Матір як прибіжище”. Гімн-акафіст прославляє образ Богоро­диці Влахернської як „покров світу, ширший від облаків”.

Також розповідають про чудесну подію, яка відбулася у цій церкві. За Лева Мудрого (886-912) св. Андрій Салос, „юродивий в Христі”, раб-скіф, разом зі своїм учнем Епіфанієм мав видіння, наче Бого­родиця покриває цілий світ „велетенським покровом, більшим від неба”. У слов'янських Церквах празник на честь цього чуда нази­вається Покров і святкується у жовтні. Починаючи з XV століття він має постійне іконографічне вираження: простягнений над хри­стиянським народом покров, який тримає сама Богородиця або ангели. На Заході варіант цієї іконографії відомий як „Мадонна з серпанком”, під яким знаходять притулок вірні. 

Захист з боку могутнього є надією для тих, хто почуває себе вбогим. В Євангелії вбогі проголошені блаженними (див. Мт. 5, 3), адже вони певні, що матимуть Божу опіку. Але людина є образом Божим. Шукаючи захистку через свою убогість, вона водночас хоче також захищати інших. Богородиця, цілком особливим способом захищена у вічності, теж стає захисницею. „Під Твою милість прибігаємо” – це одна з найдавніших молитов до Богородиці. Знаменним є те, що покров переходить в руки ангелів, аби руки Марії були вільними для молитви. У правому верхньому куті бачимо Христа, який благословить. Він, Бог, що став людиною, жестом благословення продовжує молитовний ритм рук Благодатної. Два різні жести єднаються, щоб стати одним. Саме тому візантійські укладачі гімнів насмілилися звернутися до Богородиці зі словами, які звучали б блюзнірством, якби були звернені до когось іншого, а не до самого Бога: „Поза Тобою нема для нас жодної надії”. 

Звичайно, невипадково іконописець черпав натхнення для цієї композиції в іншій іконі, яка має назву „Отцівство” і представляє Слово на грудях у Бога-Отця. Через Христа Материнство Марії є відображенням Отцівства Бога, який сходить у світ як воплочене Провидіння. 

Якщо на іконі „Вознесіння” Богородиця символізує Церкву на землі, то на іконі „Покрови” Вона означає небесну Церкву в молит­ві, таїнство взаємного заступництва. У старому Законі єдність Божого народу була заснована на крові. Єдність Церкви зміцнюється через кровообіг благодаті у всіх її членах. Цей взаємний зв'язок підтримує і захищає кожного окремого вірного, який сам по собі загубився б, а разом з іншими і під захистом інших спасеться.

 

Тропар та кондак

Тропар, глас 4: Днесь, благовірні люди, світло празнуємо, отінювані твоїм, Богомати, пришестям, і, спозираючи на твій пречистий образ, покірно мовимо: Покрий нас чесним твоїм покровом і ізбав нас від усякого зла, молячи Сина твого, Христа Бога нашого, спасти душі наші. 

Слава, і нині: Кондак, глас 3: Діва днесь предстоїть у церкві і з ликами святих невидимо за нас молиться Богу. Ангели з архиєреями поклоняються, апостоли з пророками ликують, бо ради нас молить Богородиця превічного Бога.

 

Послання святого апостола Павла до Євреїв 9, 1-7

Браття, перший завіт мав також свої установи щодо служби і земну святиню. Бо зроблено перший намет, де були світильник, стіл і хліби появлення: він зветься Святе. За другою ж завісою був намет, званий Святе Святих, із золотим жертовником кадила та з кивотом завіту, увесь покритий золотом; у ньому був золотий посуд з манною, розквітлий жезл Арона і таблиці завіту. А зверху над ним були херувими слави, що крильми отінювали престол. Але про те тепер не час говорити докладно. При такому влаштуванні всього, у перший намет входили завжди священики, виконуючи службу, а в другий - раз на рік лиш архиєрей, і то не без крови, яку приносив за свої й людські провини.

 

Євангеліє від Луки 10, 38-42; 11, 27-28

В той час увійшов Ісус в одне село, і одна жінка, на ім'я Марта, прийняла Його в свій дім. А в неї була сестра, що звалась Марія, що, сівши у ніг Ісусових, слухала слова Його. А Марта клопоталась великою послугою і, станувши, сказала: Господи, чи не зважаєш, що сестра моя одну мене зоставила служити? Скажи, отже, їй, щоб мені помогла. І відповівши, Ісус сказав їй: Марто, Марто, ти журишся і клопочешся про многе. А одне є на потребу. Марія ж вибрала добру часть, що не відніметься від неї. І сталося, як Він це говорив, одна жінка, піднявши голос з народу, сказала Йому: Блаженна утроба, що носила Тебе, і груди що кормили Тебе. Він же сказав: Отож блаженні ті, що слухають Боже слово і зберігають Його.

 

Проповідь

Кожного року ми святкуємо Великий День – Покров Пречистої Діви Марії. Велике Богородичне свято, яке було встановлене на честь з’явлення Матері Божої в одному із храмів Константинополя біля 910 року. За правління імператора Лева VІ Філософа (886-912 рр.), коли на місто напали сарацини, жителі молилися на всенічній службі у Влахернському храмі, де переховувалася її риза (15 липня – окремий ще день спомину свята покладення Ризи Богородиці у Влахерні). Саме в цей час виходець із українських земель угодник Божий Андрій, Христа ради юродивий, побачив під церковним склепінням з’явлення Пресвятої Богородиці в оточенні ангелів, пророків і апостолів. Матір Божа молилася за весь християнський світ, а потім, підійшовши до престолу, зняла з голови покривало (омофор) і покрила ним християн, що молилися тоді у храмі. Святий Андрій із хвилюванням запитав у свого учня Єпифанія (Епіфана): «Чи ти бачиш, брате, Царицю і Владичицю всіх, яка молиться за весь світ?». На що той відповів: «Бачу і жахаюся». Це з’явлення було прославлене присутніми в храмі людьми, які увірували в допомогу Матері Божої у їхній боротьбі із загарбниками. Підбадьорені небесною підтримкою, греки-християни перемогли сарацинів. Покров-омофор став символом опіки і заступництва Пречистої Діви Марії. Згодом цю подію прославили у всьому Константинополі, а на Русі в ХІ столітті поширилось свято Покрови Пресвятої Богородиці, яке віднесли на 1 жовтня (за новим стилем) і 14 жовтня (за старим). 

Ще  історія подає таку цікаву подію, що варварами були не сарацини, а язичники-русичі, які атакували Константинополь. Цитуємо: «Інший переказ уточнює, що напасниками були наші предки-язичники. Коли священики на чолі з Патріархом занурили у води Чорного моря святиню – ризу Цариці Небесної, човни поган стали із громом та тріском битися один об одного. Настрахані русичі на вцілілих суднах повернули геть, а їхні зверхники Аскольд і Дір, збентежений таким чудом, що перевищувало людські можливості й розуміння, прийняли хрещення». Хто насправді нападав, неважно, але нам сьогодні важливо увірувати і пізнати, чи можна підтвердити Духовну силу Покрову Богородиці, чи лише від Неї самої це походить чи Господня Рука діє в усьому цьому? 

Почнемо з наших днів. Як кажуть, живе свідчення промовляє найсильніше. 17 жовтня 2010 року владика-єпарх Тернопільсько-Зборівський УГКЦ Василій Семенюк зібрав священиків Велико Бірківського деканату на спільну нараду з причини відвідин парафій Чудотворною Іконою Пречистої Діви Зарваницької. Під час зустрічі він розповів, переказую: «Ікона перебувала на одній із парафій Підволочиського району Тернопільської області. На тій території мешкає жінка-підприємець, яка свого часу потрапила до організації свідків Єгови. Почувши, що чудотворна ікона перебуває в Церкві, її здолала цікавість поглянути на неї (хоча знаємо, що свідкам Єгови категорично заборонено заходити до церкви, тим паче, дивитись на ікону). Маючи великі страхи у серці, вона звернулась до Бога-Єгови: «Господи, якщо ікона матері Ісуса правдива та з Твоєї Волі прибула сюди, тоді підтверди це і дай мені знак». Довга черга людей наближалась до ікони в молитві до Бога, та, підійшовши, торкались її. Ця жінка теж хотіла підійти та торкнутись її, в цей момент, коли вона наблизилась до ікони, раптово втратила свідомість і її непритомну винесли на вулицю. Коли вона прийшла до себе, тоді вигукнула: «Невже я стільки часу перебувала в темряві і не знала правдивої віри?!» Вона знову почала ходити до Церкви та молитись до Бога разом із Богородицею. 

Ще одне свідчення переказане владикою: «Коло міста Тернополя є село Озерна. Саме туди прибула Чудотворна Ікона Матері Божої Зарваницької. Процесія із Іконою йшла проїжджою частиною дороги. Одна жінка, яка мешкала при дорозі, вийшла глянути на Ікону та процесію, що йшла. Вийшовши на дорогу, жінка не помітила, як з іншого боку над’їхала вантажівка і на швидкості збила цю жінку. Від удару жінку сильно відкинуло у рів. Спочатку всіх огорнув жах, а згодом величезне здивування, коли жінка, ніби нічого не трапилось, встала з рову обтрусила фартушок і спокійно пішла додому, не маючи при тому жодних травм. Цю подію засвідчив сам священик і очевидці цієї події». 

Чому приділяємо Богородиці так багато уваги і молитви? Вона гідна такої пошани, бо Святе Писання свідчить про це! Коли ангел Гавриїл був посланий до Марії звістити новину, то звернувся до неї словами, які впевнено назвемо молитвою: «Радуйся, Благодатна, Господь з тобою! Благословенна ти між жінками» (Лк 1.28). Те, що каже Гавриїл, є вічним словом його Творця. Тому слово «Благословенна» має постійний характер, тобто та, котра перебуває у славі, яку «благословлять», адже Вона стане Матір’ю Ісуса – Бога і нашого Спасителя! Діва Марія, прийшовши до своєї родички Єлизавети, знову чує звернення до неї від родички: «Благословенна ти між жінками і благословенний плід лона твого. Звідки мені це, що прийшла до мене мати Господа мого?» (Лк. 1. 42-43). Євангелист Лука підкреслює, що коли Єлизавета почула привіт Марії, то сповнилась Святим Духом і тоді промовила слова цієї молитви-прослави Матері Господа. Молитва прослави і подяки Пречистій Діві Марії діється за справою Святого Духа. 

Марія стає Першою П’ятидесятницею тому, що ангел Гавриїл сказав: «Дух Святий зійде на тебе й сила Вишнього тебе отінить; тому й святе, що народиться, назветься Син Божий.» (Лк.  1.35). Якщо б на це не було Волі Господа та дії Святого Духа, то ангел ніколи б не звернувся до людини (істоти набагато нищої рангом від досконалого піднебесного духа) подібними словами. Далі Марія виголошує Єлизаветі прекрасний гімн прослави Господа, де під натхненням Святого Духа говорить: «…ось бо віднині ублажатимуть всі роди» (Лк. І.48). («ублажатимуть» – тобто, прославлятимуть «Благословенною», а слово «всі роди» – це усі покоління віруючих християн!) Чуючи сильні Слова Божої Ласки від Ісуса, одна жінка з поміж народу вигукнула: «Щасливе лоно, що тебе носило, і груди, що тебе кормили» (Лк. 11.28). Що це було? Пуста фраза похвали чи молитва прослави Господа за Його Матір? Ісус не заперечив жінці, лише додав: «Справді ж блаженні ті, що слухають Боже слово і його зберігають» (Лк. 11.28). Хто, як не Марія, прийняла Духа Святого і зачала Слово та породила Його нам. Хто, як не Марія, стала досконалим виконанням Волі Отця. Прийнявши Слово у своє лоно, Вона назавжди пішла за Ним, Своїм Сином. 

Чи можна стверджувати, що Марія лише мала виконати тимчасову роль земного материнства для Ісуса і все? Якщо це було б так, тоді при сповненні Ісусові тридцяти років, тобто повноліття, вона могла б вести десь собі тихе, окремішнє життя, бо вже  стала так би мовити: «Не потрібною». Господи, прости мене грішного, навіть за такі речення. Чи Бог, приготовляючи собі Святиню, може щось робити «тимчасово» та потім усунути? Звичайно, що ні. Якщо Марія прийняла Слово, Його народила, виховала, берегла і віддала Небесному Отцеві, то на цьому не може зупинитись роль її материнства. 

Будь-яка жінка на землі народивши дитину, назавжди отримує титул «Мама». Подібно й Діва Марія.  Вона перебуває з Ісусом на Весіллі в Кані Галилейській – дає вказівку слугам «що, лиш скаже вам, – робіть» (Ів.2,5), бо сама досконало чинить Божу Волю, тому допомагає їм та весільним молодятам побачити в її Сині Спасителя. Марія не наказує Синові на правах земної матері, бо на той час Ісус вже був повнолітній (вільний з-під «влади» батьків над дітьми) і мав своїх учнів. Вона виявляє свою досконалу Віру в Свого Сина Ісуса. Саме ця віра чинить чудо (Ів.2,1-11). Це дія Святого Духа, яка мала великий наслідок – учні його увірували в Нього. Тут бачимо плоди Першої П’ятидесятниці у Богородиці. Пречиста Діва Марія перебуває серед дуже уважних слухачів наук Ісуса. «Мати твоя і брати твої стоять надворі, хочуть побачитися з тобою» (Лк.8,21). Що каже Ісус: «Мати моя і брати мої це ті, що слухають слово Боже й його виконують» (Лк.8,21). Коли б Марія не була далі з Ісусом впродовж цілого Його земного життя, служіння і навчання аж до кінця, то не змогла б в повноті бути Його Матір’ю – тобто – Матір’ю Вічного Слова. Марія отримала вічне духовне материнство завдяки Вічному Слову, втіленому в Неї через Святого Духа. Дуже сильним аргументом цього стає подія під хрестом Ісуса розп’ятого: «Бачивши Ісус матір і біля неї учня, що стояв, а його ж любив він, - мовить до матері: «Жінко, ось син твій». А тоді й до учня мовить: «Ось матір твоя». І від тієї хвилі учень узяв її до себе» (Ів.19,26-27). Дивно говорить Ісус! Коли б йому залежало тільки на опіці над нею, то Він міг би сказати тільки до Івана теж три слова: «Заопікуйся моєю матір’ю», але Господь каже: «Ось матір твоя». Діва Марія була все життя з Ісусом, зберігаючи кожне Його Слово у своєму Серці. Вона для інших стала прикладом досконалого життя вірою в  Ісуса. Значить, її земне материнство, закінчуючись при хресті, переходить у духовне материнство з такими самими завданнями, які вона мала щодо Ісуса: кормити, берегти, жити досконалою вірою, віддати Отцеві Небесному. Отже, не Іван взяв її до себе, а Вона взяла під духовну Материнську опіку апостола Івана та й всіх нас, бо ми Одна Церква дітей Божих. 

Ісус сприймав присутність своєї матері в своєму земному житті, як складову частину Церкви, яку Він сам почав будувати через Зіслання Святого Духа на Марію, Своє Втілення, Народження, Смерть і Воскресіння, Вознесіння і кульмінацію повного народження Церкви – це П’ятидесятниця, Зіслання Святого Духа на апостолів. Хто серед учнів на спільній молитві і прославі Господа в момент сходження Святого Духа? Пречиста Діва Марія! Читаємо в  Діяннях Апостолів: «Всі вони пильно й однодушно перебували на молитві разом з жінками і Марією, матір’ю Ісуса, та з його братами» (Ді. 1,14) 

Щоб зрозуміти і пережити П’ятидесятницю Церкви звернімось до Марії – коли Святий Дух зійшов на неї, вона зачала і породила Ісуса. Усе її особисте чи людське життя розчинилось в Сині. Уся її висока материнська гідність закорінена в Ісусі. Уся слава і подяка, належна їй від нас, має зміст в Ісусі Христі через Святого Духа. 

Марія – досконалий взірець Церкви. Містичне Тіло Христа живе завдяки Ісусові, який є Його Центром. Церква жива тоді, коли повністю розчинить усе земне і людське в океані Божественної Благодаті, досконало на взірець Діви Марії, зберігаючи та виконуючи Слово Боже. Хто не віддає належну пошану в молитві Пречистій Діві Марії, може згодом у вічності із сором для себе виявити і побачити Її славу в Господі Ісусі, яка вища від ангелів, а сам перед тим, будучи на землі, не звертався до Неї і не дякував Їй за Сина Ісуса. 

Нехай улюблена молитва покійного Івана Павла ІІ Папи Римського – Свята Вервиця Пречистої  Діви Марії і Її «Духовний Покров» допоможе нам глибоко пережити, а радше відновити нашу П’ятидесятницю, отриману на Святій Тайні Хрещення і Миропомазання та в Святому Дусі духовно народжувати Христа у кожній думці, ділі, прагненні і меті життя – спасінні і Царстві Божому . Амінь

о. Володимир Сампара

"Сівач", жовтень 2011

 
Для створення сторінки використано такі видання:
Катрій Ю. Пізнай свій обряд. - Видавництво Отців Василіян, 2004;
Шпідлік Т. Рупнік М.-І. Про що розповідає ікона. - Львів: Свічадо, 1999;
Креховецький Я. Богослов'я та духовність ікони. - Львів: Свічадо, 2000.
А також ікону Покрова Пресвятої Богородиці.

Джерело: Депертамент інформації УГКЦ

13.10.2011р. Б. / Хто там співає по нерусскі?

 

Пробачте – закипіли. Тому обійдемося без китайських церемоній та української ввічливості. Адже те, що роблять на „Радіо Рокс” пан Сергій Кузін та пані Соня Сотник інакше як паскудством не назвеш. Ідеться про програму „9-45”, в якій вже другий день поспіль висміюються мови українських нацменшин: вчора – чехів, сьогодні – угорців.

Пан Кузін, як йому здається, дуже дотепно, перекривлює складні і незрозумілі слова відповідно чеських та угорських рок-груп, а пані Сотник голосно йому підгигикує. Пафос програми звучить приблизно так: „сматрі, какіє смєшниє еті нерусскіє”.

Звісно, чужа мова часто звучить дивно, іноді й справді смішно, і на цю тему часто жартують в побуті. Особливо популярними були подібні жарти в радянські часи, коли „неруські” поділялися на „чурок”, „хохлів”, „чухонців” та „чукчів”. Але почути подібне у ХХІ столітті у незалежній Україні та ще й на адресу народів, які живуть з нами пліч-о-пліч – це вже просто безприділ.

Уявляємо, яку реакцію викликала б подібна передача, де б висміювалася російська мова! Як би назвали ведучих і господарів такої радіостанції? Фашистами? І мали б рацію. Бо це – звичайний фашизм, а точніше, його радянська версія.

Не будемо зайве згадувати, що угорська і чеська мови захищені Хартією мов нацменшин – ви й самі знаєте, що на практиці у нас захищають тільки й виключно російську мову. Але згадаємо, що частина угорців та чехів – це громадяни України, з якими завтра нам доведеться вітатися, працювати, чаркувати – так само, як із болгарами, кримськими татарами, гагаузами, євреями, греками… Я ми будемо дивитися їм в очі?

Ну, з паном Кузіним зрозуміло – людина виросла в Білорусі, але не володіє білоруською, живе в Україні, але не володіє українською. Хто не знає – він свого часу закінчив Львівське політичне училище і радянський варіант фашизму в’ївся в його організм на клітинному рівні. До речі, досить типове явище – англійську пан Кузін знає. Він пишається знанням англійської точно так, як пишається незнанням чеської, угорської, білоруської та української та неповагою до них. Пишатися незнанням – це взагалі дуже характерно для радянських людей.

Але ж Соня Сотник? Шановна Сонечко, невже ви не розумієте, що ви – точно такая „нєрусская”? Невже ви не розумієте, що угорці та чехи – брати нам? Невже ви не розумієте, що точно так завтра будуть сміятися з вашої „хохляцької”? А якщо розумієте, то чому не зупинили вашого боса? Чи в контракті є зобов’язання підгигикувати всьому, що б він не сказав?

Ксенофобія – заразна. Коли міністру торгівлі освітою можна ображати галичан – то чому б радіоведучим не образити угорців? Якщо міністр внутрішніх справ не приховує своєї ненависті до кримських татар, то чи можна мати претензії до якоїсь там радіостанції? І що тут дивуватися, що угорська спільнота має відчутні сепаратистські настрої – зокрема піднімає угорські прапори над офіційними установами і переіменовує міста? Як їм жити в країні, в якій з них знущаються?

В Україні існують органи, які мають впливати ЗМІ з метою недопущення подібних явищ. Але самі розумієте – вони зараз зайняті боротьбою з ТВі та іншими незалежними мовниками. А Радіо Рокс – це цілком лояльна та багата організація, не кажучи вже про те що сам пан Кузін впливовою людиною і не вилазить з майданчиків найпопулярніших телешоу. Тому офіційної реакції чекати годі.

Але є ще громадяни України. І в першу чергу – українці. Люди! Це наша країна! Невже ми дозволимо, що у ній принижували людей за національною ознакою? Хто, як не ми, які були точно у такій ситуації в радянські часи, знаємо, наскільки це образливо і несправедливо? Хто, як не ми, повинні дати по руках, а може, й по морді фашистам, які окопалися у владі та на радіо?

Саме тому ми вимагаємо від Радіо Рокс офіційних вибачень на адресу угорців та чехів. Ні, ми не будемо подавати до суду – адже усі знають, що таке українські суди. У нас знайдуться інші методи, щоб захистити братні народи від радянсько-фашистської ідеології, яка, на жаль, сьогодні панує не тільки на Радіо Рокс, але й вцілому в українській владі.

Ми розуміємо також, що після цієї публікації на Радіо Рокс для нас дорога закрита – але, слава Богу, ми не музиканти. Ми розуміємо, що деякі телеканали внесуть нас до списку небажаних гостей – адже ефірна мафія насправді існує. Але ми не можемо терпіти, коли принижують людей за національною ознакою. Ми не можемо мовчати, коли знущаються з наших братів, користуючись монополією на ефір та правом говорити у мікрофон.

Фашизм в Україні не пройде. Навіть не сподівайтеся.

Брати Капранови для УП

Джерело:   Друг читача

11.10.2011р. Б. / Тижневий огляд: життя УГКЦ (2-8 жовтня)

 

Впродовж минулих вихідних, 1-2 жовтня, в Івано-Франківську у Молодіжному християнському центрі св. Івана Боско відбулася зустріч мігрантів, яка завершилася нічною пішою прощею Івано-Франківськ-Погоня, де при монастирі Успіння Матері Божої (с. Погоня, Тисменецький р-н., Івано-Франківська обл.) відбулась XVI Міжнародна проща вервиці за єдність Церкви, організована отцями василіянами із Провінції Найсвятішого Спасителя в Україні.

В цей час з нагоди Дня вчителя комісія у справах мирян УГКЦ провела реколекції для вчителів-католиків основною метою яких було донести християнські цінності в освітнє середовище. Зустріч відбулася в селі Гошів (Івано-Франківська обл.), що славиться чудотворною іконою Божої Матері на Ясній Горі.

У неділю:

Єпископ Миколай (Сімкайло) здійснив візит до парохії села Старі Кути, що на Косівщині. Ознаменувався приїзд Преосвященного владики також вісімнадцятою річницею з дня відновлення Богослужінь у місцевому храмі Преображення Господнього після заборони Української Греко-Католицької Церкви комуністичним режимом.

Високопреосвященніший владика Ігор очолив Божественну Літургію в с. Городилів, Золочівського протопресвітеріату, з нагоди відзначення двохсотої річниці храму Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього.

Преосвященніший владика Венедикт відвідав з пастирським візитом храм Стрітення Господнього у Львові (вул. Винниченка). Під час Божественної Літургії Єпископ-помічник Львівський рукоположив у пресвітерство диякона Миколу Проціва, а напередодні богослуження уділив піддияконські свячення Андрію Самсін.

В понеділок увечері у м. Трускавці розпочались реколекції для священиків Самбірсько-Дрогобицької єпархії. Цього року на запрошення правлячого архиєрея владики Юліяна (Вороновського) реколекції провадить єромонах Студійського уставу о. Ілля Мамчак. Упродовж трьох тижнів участь у реколекціях візьмуть близько 250 священиків єпархії.

У вівторок  з благословення Преосвященного Владики Тараса Сеньківа, Апостольського Адміністратора Стрийської єпархії, у м. Стрий відбулося офіційне відкриття оновленого приміщення дитячої захоронки, що діє при монастирі Згромадження Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії.

Середа:

Блаженніший Святослав (Шевчук), Глава УГКЦ, на прес-конференції в УНІАН розповів про Стратегію розвитку УГКЦ на період до 2020 року.

У Школі Духовності при Святоуспенській Унівській Лаврі відбулися однодневні реколекції для духовенства Стрийської єпархії.

У четвер  Блаженніший Святослав (Шевчук), Глава УГКЦ, зустрівся з новим Апостольським нунцієм в Україні Архиєпископом Томасом Едвардом Ґалліксоном. Зустріч відбулася у Києві, у приміщенні Апостольської нунціатури в Україні по вул. Тургенєвській, 40.

.
7 жовтня, п’ятниця: відійшов у вічність священник Більшівцівського протопресвітеріату о. Богдан Мартинів

Також на цьому тижні:

Єпископи УГКЦ написали Президенту України: про українську мову, еміграцію, правосуддя та відносини між Церквами і державою. Цей лист вони написали у Бразилії, під час проведення цьогорічного засідання Синоду Єпископів УГКЦ. Про це 5 жовтня, під час прес-конференції в УНІАНі, повідомив Блаженніший Святослав (Шевчук), Глава УГКЦ.

Владика Венедикт звернувся з Посланням до вірних Львівської Архиєпархії про некатолицьких священиків, які видають себе за католицьких, закликаючи усіх вірних Львівської Архиєпархії, хто вважає себе греко-католиком, визнавцем віри своїх батьків та прадідів бути пильними до невідомих Вам священиків, не допускати таких до служіння, єднатися довкола своїх законних душпастирів та пам'ятати, що уже були часи в недавньому минулому, копи нам хотіли нав'язати чужих священиків та чужу церкву.

Стало відомо, що Блаженніший Святослав (Шевчук) та Митрополит Іларіон (Алфеєв) хочуть зустрітися.

У м. Хмільнику, що на Вінниччині, відбулася поминальна Літургія та Панахида за блаженної пам’яті о. Романом Бахталовським, ЧНІ, засновником Згромадження Сестер Непорочного Серця Марії Фатімської. Це 26 річниця смерті священика підпільної Церкви. Вшанувати пам’ять ісповідника віри приїхали отці та брати редемптористи із монастирів Вінниці, Тернополя, Кохавино (Львівська обл.). Очолював молитву о. Михайло Волошин, ЧНІ, протопресвітер Вінницький.

Анонси:

20 жовтня 2011 року у приміщені Єпархіального управління Стрийської єпархії УГКЦ, відбудеться презентація Товариства журналістів-католиків, яку очолюватиме Юрій Підлісний, директор Інституту Родини УКУ.

21 жовтня з нагоди 10-ї річниці та року проголошення Блаженним Папу Івана Павла ІІ у Львові відбудеться ораторія Totus Tuus. Ініціаторами заходу виступили Львівська Архиєпархія УГКЦ, Фундація  «Андрей», Львівське відділення Всеукраїнської національної музичної спідки.

28-30 жовтня 2011 року Божого у приміщенні Бучацької єпархії (м. Чортків, віл. Монастирська,1) відбуватиметься курс із вивчення Святого Письма «Дабар».

Джерело: Мандрівники Христа Царя

10.10.2011р. Б. / Х Міжнародна наукова конференція: «Чин святого Василія Великого в історії Церкви»

 

6-8 жовтня 2011 р. у Волинському національному університеті ім. Лесі Українки (м. Луцьк) відбулася Х Міжнародна наукова конференція: «Чин святого Василія Великого в історії Церкви». Учасників конференції привітали представники влади та ректори Луцького, Шауляйського університетів та о. Роберт Лисейко ЧСВВ, ректор Василіянського Інституту Філософсько-Богословських Студій ім. Вельямина Рутського. У першій секції були представлені доповіді науковців з Литви про просвітницьку діяльність Чину у Литві.

У другій секції були присвячені доповіді виховній традиції Василіян. Доповідачі зі Львова представили працю Василіян на ниві освіти і друкованого слова у ХХ ст. Третя секція — про історію ченців Василіян XVI-XVIII ст., на основі досліджень джерел у архівах Києва, Вільнюса, Житомира, Львова, Луцька, Мінська та Харкова. Науковці відтворили мозаїку життя і праці Василіян у період поширення Унії на Правобережній Україні, Речі Посполитій та Литві. Було зазначено, що виразна конфесійна забарвленість культу Пресвятої Євхаристії, монаша дисципліна та високий рівень освіти стали запорукою успіху поширення Унії.

Василіянський Чин, отримавши підтримку, як можновладців-ктиторів з руської шляхти так і польського нобілітету, провадив школи та видавничу діяльність, яка посприяла поширенню освіти на теренах Литви, Правобережної України та Речі Посполитої. Зокрема, було відзначено роль Почаївської друкарні, бібліотек у Дермані та Дубно. У четвертій секції доповідачі звернули увагу на діяльність Василіян у XIX-XX ст. Було зазначено, що репресивна політика царської влади свій перший удар проти Греко-Католицької Церкви скерувала саме проти Василіян.

Доповідачі з Польщі і Білорусії зазначили, що Василіяни одностайно стали в обороні Унії і їх вірність надихала вірних до подвигів мучеництва. Мученики у Пратулині – вихованці скасованого у цій місцевості монастиря. Було зазначено, що у свідомості вірних на протязі цілого століття жила пам'ять про науки Василіян, а з уст вірних лунали пісні Почаївського Богогласника. Остання секція містила доповіді науковців з Луцька, які доповіли про долю монастиря у Луцьку та Краснопущі, зокрема, було акцентовано увагу на ролі братств у житті монастиря. Відзначено мистецьку вартість Краснопущанського іконостасу у розвитку українського бароко.

Після доповідей, учасникам конференції подякувала доктор Альдона Васіляускене, голова асоціації істориків Литви і України, яка власне і є ініціатором цього циклу міжнародних конференцій. Отець Роберт Лисейко, ЧСВВ зазначив важливість даної конференції, яка показала роль Чину Василіян у творені українського етносу у контексті розвитку народів Європи. Виклики часу потребують спільних зусиль ченців і мирян у справі поширення християнства у сучасному секулярному суспільстві. Особлива подяка належала п. Оксані Карліній, викладачу Волинського університету, яка практично самостійно організувала життя і побут учасників конференції. Дух злагоди і конструктивної дискусії, який панував під час конференції, надихнув учасників на подальшу дослідницьку працю, яка має увінчатися публікацією джерельного матеріалу, а матеріали конференції завдяки дбайливій опіці організаторів уже незабаром стануть надбанням ширшого кола читачів.

На завершення Х Міжнародної конференції учасники відвідали місце народження апостола єдности св. Свщм. Йосафата – Володимир-Волинський. Місцевий настоятель отець Терентій Довганюк, ЧСВВ радо вітав прибулих гостей у монастирській обителі отців Василіян. Після молебня на честь святого, отець Терентій ознайомив усіх з історією Волинського краю. Одночасно наголосив про велике значення Василіянської обителі у м. Володимирі-Волинському яка за старанням парафіян і вищих настоятелів Чину, сьогодні старанно відновлюється.

Проводжаючи гостей, отець Терентій запросив усіх відвідати Міжнародну прощу, що відбудеться 25 листопада 2011 року. в честь священомученика Йосафата Кунцевича. Урочисті богослужіння відбуватимуться в храмі св. Йосафата по вул. Ковельській-47.

о. Полікарп Марцелюк, ЧСВВ
о. Терентій Довганюк, ЧСВВ

Джерело: http://osbm.in.ua

09.10.2011р. Б. / У Львові обговорили програму проведення християнських таборів в УГКЦ на 2012 рік

 

Щоб допомогти священикам у практичній катехитичній діяльності в УГКЦ працюють над документом «Душпастирський катехитичний порадник». Він містить розділи щодо молитовного, суспільного, родинного та соціального життя парафії і, зокрема, допомагає у проведенні християнських таборів у парафії. Узгоджено також тему християнських таборів на 2012 рік, який буде Роком Святих Таїнств.

Про це сказав о. Михайло Гарват, голова Митрополичої катехитичної комісії УГКЦ, під час засідання комісії в Брюховичах на Львівщині, яке проходило від 6 до 8 жовтня 2011 року. Учасниками засідання були представники Львівської архиєпархії, Стрийської, Коломийсько-Чернівецької, Самбірсько-Дрогобицької, Тернопільсько-Зборівської, Бучацької та Сокальсько-Жовківської єпархій УГКЦ.

Досвідом проведення таборів в сільських парафіях поділилися о. Михайло Микитчин зі своєю дружиною Лесею з с. Заріччя на Жидачівщині. «Хоч парафія невелика, та все ж, на таборі збирається до сорока дітей. Провідники нашого табору проходять спеціальне навчання. Батьки усвідомлюють переваги християнського табору, долучаються до його організації та фінансово підтримують його», – ділиться досвідом о. Михайло.

«В Тернопільсько-Зборівській єпархії Владика Василь (Семенюк) видав декрет, який зобов’язує священиків спрямовувати 10% парафіяльного доходу в душпастирство дітей та молоді, – сказав Роман Демуш з Тернопільської духовної семінарії УГКЦ. − У цьому році єпархія відкрила таборовий дім в Карпатах. Табір покликань зібрав 150 юнаків, окремий табір організували для Марійських та вівтарних дружин. У містах та районних центрах єпархії відбулися табори «Веселі канікули з Богом».

«Стрийська єпархія проводить християнські табори із спортивною складовою, – відзначив о. Олег Кобель, координатор єпархіальних таборів. − Такі табори відбуваються в смт. Журавно на Львівщині в дитячому санаторію. Особливістю таборів є те, що поряд з катехитичними заняттями діти та молодь вправляються у спортивних вправах і змаганнях на досягнення результату».

Джерело: Департамент інформації УГКЦ