13.10.2011р. Б. / Хто там співає по нерусскі?

 

Пробачте – закипіли. Тому обійдемося без китайських церемоній та української ввічливості. Адже те, що роблять на „Радіо Рокс” пан Сергій Кузін та пані Соня Сотник інакше як паскудством не назвеш. Ідеться про програму „9-45”, в якій вже другий день поспіль висміюються мови українських нацменшин: вчора – чехів, сьогодні – угорців.

Пан Кузін, як йому здається, дуже дотепно, перекривлює складні і незрозумілі слова відповідно чеських та угорських рок-груп, а пані Сотник голосно йому підгигикує. Пафос програми звучить приблизно так: „сматрі, какіє смєшниє еті нерусскіє”.

Звісно, чужа мова часто звучить дивно, іноді й справді смішно, і на цю тему часто жартують в побуті. Особливо популярними були подібні жарти в радянські часи, коли „неруські” поділялися на „чурок”, „хохлів”, „чухонців” та „чукчів”. Але почути подібне у ХХІ столітті у незалежній Україні та ще й на адресу народів, які живуть з нами пліч-о-пліч – це вже просто безприділ.

Уявляємо, яку реакцію викликала б подібна передача, де б висміювалася російська мова! Як би назвали ведучих і господарів такої радіостанції? Фашистами? І мали б рацію. Бо це – звичайний фашизм, а точніше, його радянська версія.

Не будемо зайве згадувати, що угорська і чеська мови захищені Хартією мов нацменшин – ви й самі знаєте, що на практиці у нас захищають тільки й виключно російську мову. Але згадаємо, що частина угорців та чехів – це громадяни України, з якими завтра нам доведеться вітатися, працювати, чаркувати – так само, як із болгарами, кримськими татарами, гагаузами, євреями, греками… Я ми будемо дивитися їм в очі?

Ну, з паном Кузіним зрозуміло – людина виросла в Білорусі, але не володіє білоруською, живе в Україні, але не володіє українською. Хто не знає – він свого часу закінчив Львівське політичне училище і радянський варіант фашизму в’ївся в його організм на клітинному рівні. До речі, досить типове явище – англійську пан Кузін знає. Він пишається знанням англійської точно так, як пишається незнанням чеської, угорської, білоруської та української та неповагою до них. Пишатися незнанням – це взагалі дуже характерно для радянських людей.

Але ж Соня Сотник? Шановна Сонечко, невже ви не розумієте, що ви – точно такая „нєрусская”? Невже ви не розумієте, що угорці та чехи – брати нам? Невже ви не розумієте, що точно так завтра будуть сміятися з вашої „хохляцької”? А якщо розумієте, то чому не зупинили вашого боса? Чи в контракті є зобов’язання підгигикувати всьому, що б він не сказав?

Ксенофобія – заразна. Коли міністру торгівлі освітою можна ображати галичан – то чому б радіоведучим не образити угорців? Якщо міністр внутрішніх справ не приховує своєї ненависті до кримських татар, то чи можна мати претензії до якоїсь там радіостанції? І що тут дивуватися, що угорська спільнота має відчутні сепаратистські настрої – зокрема піднімає угорські прапори над офіційними установами і переіменовує міста? Як їм жити в країні, в якій з них знущаються?

В Україні існують органи, які мають впливати ЗМІ з метою недопущення подібних явищ. Але самі розумієте – вони зараз зайняті боротьбою з ТВі та іншими незалежними мовниками. А Радіо Рокс – це цілком лояльна та багата організація, не кажучи вже про те що сам пан Кузін впливовою людиною і не вилазить з майданчиків найпопулярніших телешоу. Тому офіційної реакції чекати годі.

Але є ще громадяни України. І в першу чергу – українці. Люди! Це наша країна! Невже ми дозволимо, що у ній принижували людей за національною ознакою? Хто, як не ми, які були точно у такій ситуації в радянські часи, знаємо, наскільки це образливо і несправедливо? Хто, як не ми, повинні дати по руках, а може, й по морді фашистам, які окопалися у владі та на радіо?

Саме тому ми вимагаємо від Радіо Рокс офіційних вибачень на адресу угорців та чехів. Ні, ми не будемо подавати до суду – адже усі знають, що таке українські суди. У нас знайдуться інші методи, щоб захистити братні народи від радянсько-фашистської ідеології, яка, на жаль, сьогодні панує не тільки на Радіо Рокс, але й вцілому в українській владі.

Ми розуміємо також, що після цієї публікації на Радіо Рокс для нас дорога закрита – але, слава Богу, ми не музиканти. Ми розуміємо, що деякі телеканали внесуть нас до списку небажаних гостей – адже ефірна мафія насправді існує. Але ми не можемо терпіти, коли принижують людей за національною ознакою. Ми не можемо мовчати, коли знущаються з наших братів, користуючись монополією на ефір та правом говорити у мікрофон.

Фашизм в Україні не пройде. Навіть не сподівайтеся.

Брати Капранови для УП

Джерело:   Друг читача

Українці не люблять читати

Інтерес до літератури проявляють 73,5% британців, 66% німців, 61% французів і лише 30% росіян і 27% українців.

Половина українських школярів не беруть в руки книги, а країна в цілому претендує на лідерство серед країн, що найменше читають в Європі.

За підрахунками директора Інституту соціології освіти Російської академії наук Володимира Собкіна, якщо на початку 1970-х років радянський підліток читав близько 40 книжок за рік, то юний житель пострадянських країн - лише десяток, пише Кореспондент.

До того ж число українських дітей, які регулярно беруть в руки книги, постійно скорочується. За даними компанії TNS Ukraine, якщо ще в 2003 році їх було 57%, то в 2008-му вже 52%. При цьому молодь якщо і читає, то в основному літературу за шкільною програмою - популярні колись серед радянських дітей пригоди і фантастика не користуються попитом.

«На зміну книгам прийшов інтернет, комп'ютер, телевізор і абсолютно інші цінності», - пояснює відхід від літератури співвітчизників, у тому числі молоді, експерт Інституту Горшеніна Володимир Застава. За даними опитування його організації, 80% інформації молоді люди черпають зі Всесвітньої павутини.

Педагоги у свою чергу констатують, що молодим людям, які мало читають, стає все складніше викладати свої думки.

«У них абсолютно немає розуміння, що читати просто необхідно. У результаті суспільство стає дебільним. І це дуже сумно», - констатує екс-ректор і почесний президент Києво-могилянської академії В'ячеслав Брюховецкий.

За даними Інституту Горшеніна, 79,9% молодих українців вважають за краще проводити дозвілля, спілкуючись з друзями, 51% - граючи в комп'ютерні ігри, сидячи в інтернеті і слухаючи музику. 45,5% вважають за краще займатися домашніми справами. І тільки 43,8% зізналися, що у вільний час беруть в руки книгу, газети або журнали.

За матеріалами: ТСН

Джерело:

КРЕДО

"...«У них абсолютно немає розуміння, що читати просто необхідно. У результаті суспільство стає дебільним. І це дуже сумно», - констатує екс-ректор і почесний президент Києво-могилянської академії В'ячеслав Брюховецкий..."

 

Якось дивно виходить, чому замовники і виконавці цього опитування досліджували лише рівень зацікавлення літературою, а не причиною охолодження українців до неї? Констатується лише факт поширення зацікавленням багатьох українців мережою інтернет, а не причиною, чому вони там шукають для себе необхідну інформацію.

Отже, знову ми з вами можемо спостерігати за "маразмами" науковців, які вперто не хочуть помічати причини, а бачать лише наслідки і за ними судять українців...

Агов! Шановні "дебільні" науковці, невже ви не розумієте, що не усунувши причини, не можна подолати наслідки від неї?

Ну ж бо, погляньте на зміст сучасних "літературних" видань, як то: книжок, журналів, часописів, газет. Чи ви дійсно дебіли чи геть сліпі? Та ж вони на 90% чужі українцям і то, не лише за мовою, але й за змістом. Так, я знаю, ви скажете, що це попит породжує пропозицію. Але попит кого? Тобто на чиє замовлення друкується ота вся макулатура, брехливо названа вами "літературою"? У наш час на службі постсовкової системи є чимало холуїв, які вислужуючись перед своїми північними та південними панами, зацікавлені уподальшому зомбуванні українського народу та тримання його у фізичному й духовному рабстві якнайдовше.

Якраз це і є одною з основних причин того, чому українці шукають інформації та справедливості у віртуальній реальності. Або не маючи наснаги до боротьби, покидають Батьківщину й їдуть "світ за очі", аби подалі від "рускава міра" з його дебілізмами та іншими ізмами...

То хто ж насправді ДЕБІЛИ? Чи не ви, зарозумілі людською мудрістю, академіки і науковці?!

Катехит парафії Преображення Господнього р.Б. Леонід.

28.06.2011р. Б. / В Україні утискають та переслідують католиків

Якось звиклося читати про переслідування християн десь у східних деспотіях чи про християнофобію у розвинутих демократіях Заходу. Але не конче звично читати повідомлення про переслідування католиків в Україні. І коли складаєш усі ці повідомлення на одну купу, починаєш розуміти: теперішній режим в Україні чинить на Католицьку Церкву в Україні, а в особливіший спосіб на УГКЦ, шалений тиск, який вповні межує з переслідуваннями.

Так минулого тижня Екзарх Одесько-Кримський Преосвященніший владика Василь Івасюк назвав кілька фактів з життя греко-католиків на півдні України, які радше нагадують повідомлення з Китаю чи В’єтнаму. «Найбільш трагічною є ситуація у Врадіївці. Місцева влада передала для церковного благодійного фонду „Карітас” будинок, щоби Церква працювала з дітьми, — каже Одесько-Кримський екзарх. — Праця не легка, потребує специфічного підходу, ми не могли її розпочати, поки не відгукнулися сестри зі згромадження Воплоченого Слова. Про це дізналися якісь сили, були розклеєні листівки недоброго змісту про нашу Церкву. Більш того, немов дія того ж самого плану, губернатор і прокурор почали справу проти Карітасу, знайшли якісь зачіпки, що будинок був переданий неправильно. Зараз справа в суді» - розповів Владика. Коли вдумуєшся в ці рядки – стає страшно. Шкода, що Владика не назвав ці сили. Адже нікому не спаде на думку звинувачувати у подібному антарктичних пінгвінів. Не важко догадатися, що класичний совковий конгломерат (московське православ’я + совєтська бюрократія) стоїть за цими переслідуваннями та утисками греко-католиків. А про виділення землі під будівництво храмів годі й говорити. Для греко-католиків півдня України це – недосяжна мрія.

Жити в Галичині, ще не означає жити в якомусь оазисі де католиків толерують. Прикладом цього є львівський Український Католицький Університет, як про це заявляє його Ректор о. Борись Ґудзяк, переживає далеко не найкращі часи під "неусипним" оком СБУ, яке втручається навіть до наукової роботи.

Не варто забувати, що й римо-католики вимушені добиватися повернення їм богослужбових просторів через суди і протести. І що найприкріше, навіть процесії на Свято Пресвятої Євхаристії місцева влада унеможливлює. В Україні склалася ситуація, що краще належати до якоїсь секти, аніж до Католицької Церкви.

І прикладом цього є ситуація, яка склалася довкола каплиці оо. Редемптористів на львівських Збоїщах. Свого часу совєтська держава вкрала цю каплицю, подаровану до речі Слугою Божим митрополитом Андреєм Шептицьким отцям Чину Найсвятішого Ізбавителя (редемптористам), пізніше один бізнесовий пан цю каплицю приватизував, прекрасно знаючи, що посягнув на Боже. Тепер цей же ж «власник» продав чуже сектантам-догналівцям за 3 мільйони. За законами України, греко-католицький храм став власністю ніким не зареєстрованої секти. Усе законно, з точки зору гідної спадкоємиці УРСР. Злодійство, але законне. Що більше, сектанти без будь-якого сорому цієї неділі, коли увесь Львів урочисто святкував 10 річницю візиту блаженного папи Івана Павла ІІ до України, організували собі «молебен» на подвір’ї львівської церкви священномученика Йосафата в часі, коли у церкві тривало богослужіння. А брава міліція, яка радо в Україні хапає і катує безневинних людей незацікавлено спостерігала за сектантським біснуватим шабашем на церковному подвір’ї.

Якщо тільки на ці речі поглянути в контексті червонопрапорної вакханалії у Львові 9 травня цього року, коли одесько-кримські гастролери без найменшого стиду і ганьби, при сприянні «української» міліції, брудними московськими чоботями топтали пам’ять сотень тисяч невинно убієнних галичан-греко-католиків, ситуація українських католиків виглядає далеко гіршою, аніж ситуація наших одновірців в Північній Ірландії, де автохтонне католицьке населення зведене до рівня громадян другого, а то й третього ґатунку.

Україна потихенько, але впевнено стає мачухою для своїх же ж дітей.

Виглядає, що католикам в Україні не доводиться розраховувати на толерантність з боку православних і захист зі сторони держави. Словосполучення «толерантне до інаковірних православ’я» усе більше набирає забарвлення «толерантний до інаковірних іслам». І це не є чимось нереальним. Нам часто стараються втовкмачити в голову, що переслідування католиків в Україні - це окремі ексцеси, що православні до цього не мають жодного відношення, що зривання афіш з ликом блаженного Івана Павла ІІ в Києві - діло рук хуліганів, що «святкування» червонопрапорної перемоги не має жодного відношення до православ’я, що землю нашим одновірцям на Сході не дають, бо хочуть хабарів. Може, вже досить літати в хмарах і дивитися на православ’я через рожеві окуляри? Може, вже досить кидатися грудьми на амбразури заради міфічного діалогу с православними?

Слуга Божий митрополит Андрей Шептицький так організував греко-католицьку громаду, що змусив рахуватися з нею і Австрію, і Польщу, і нацистську Німеччину, і навіть певний час і совєтську Московщину. Чи не прийшов час греко-католицькій громаді самоорганізуватися в обороні вже не своїх інтересів, а свого елементарного виживання в умовах режиму, який вочевидь прагне завдати нашій Церкві якомога більше шкоди? Та хіба вже не час і греко-католикам і римо-католикам виступити єдиним фронтом в обороні своїх, Богом даних прав?

о.Орест-Дмитро Вільчинський
Джерело:
Мандрівники Христа Царя

12.05.2011р. Б. / УГКЦ як народний трибун – єдиний порятунок для українства

Червонопрапорна провокація у Львові 9 травня цього року довела повне збанкрутіння українського політикуму. Держава вочевидь могла унеможливити це, але не схотіла. Так само і політичні партії, які обмежились незрозумілими заявами, судовими позовами, слабкою інформаційною кампанією. Дії націоналістів розцінювати інакше, як вмисне потурання провокаторам, важко, хоча до їхнього оправдання служить той факт, що на брутальні крики типу: «Хохлы - параша! Победа эта наша!» і «Смерть Галичине!» та тому подібні важко було не зреагувати. Інша справа, як усе це подали «українські» та московські ЗМІ. Але якби націоналісти дійсно хотіли зробити щось, щоб не дозволити провокацій у Львові, то могли би просто заблокувати дороги і не допустити червонопрапорного шабашу. Знахабнілим московським нацистам можна було дати цілком інакшу відповідь. Але… Як каже Леонід Макарович: «Маємо те що маємо». Маємо збанкрутілу політичну еліту, яка не є здатна захистити наш народ від банальних політичних провокаторів з боку українофобів. Про державу годі й говорити –від неї очікувати захисту – все одно, що в Сахарі чекати дощу, раз на 10 років, може, й випаде.

Нерозвинутість громадянського суспільства і втрачена за роки комуністичного терору здатність нашого народу до самоорганізації цю ситуацію роблять ще трагічнішою.

Відірваність інтелектуальної еліти від народного життя стає все більшою. Наші інтелектуали часто нездатні збагнути, як то народ може робити такі дурниці, якщо інтелектуали його попереджали. Збанкурутіле «високоморальне» «противсіхство» виразно засвідчило цей розрив.

Наш народ опинився у ситуації, коли він не спроможний захистити сам себе. Ренесанс совка загрожує цього разу самому його фізичному існуванню. Йому за всяку ціну потрібен трибун, який боронитиме його інтереси. І єдиним таким трибуном може стати лише УГКЦ.

Чому саме УГКЦ? Розрізнені протестантські віросповідання не мають належного авторитету в суспільстві, УПЦ МП є інструментом імперської політики Кремля, а УПЦ КП та УАПЦ ментально не в стані протиставитись державній антинародній політиці та й не мають такого досвіду. Чітко видно, що Римо-Католицька Церква в Україні є церквою меншості, й вона може допомогти УГКЦ у Її посланні народного трибуна, але не може це служіння очолити. Суспільство просто такого не прийме.

УГКЦ має величезний досвід, як вберегти народ навіть у часі підпілля. Шкода, що цей досвід так мало вивчений навіть у середині самої УГКЦ, досвід народного трибунства, якій пролягає через усю Її нелегку історію. Що більше, УГКЦ має не так віддалений приклад – діяльність Слуги Божого митрополита Андрея Шептицького.

Варто перегорнути двотомне видання творів цього «українського Мойсея», щоб побачити, який колосальний об’єм народного життя перебував під його опікою. Школи, лічниці, банки, народна просвіта, сиротинці, підприємства, лісництва, різні народні товариства. Церква під його проводом стала для українства того часу своєрідною національною державою, яка керувалася не політичною доцільністю, а законами Христового Євангелія. Митрополит не лише дбав про туземне добро своїх вірних, але й про їхнє християнське життя, тому розгорнув широку програму воцерковлення формальних греко-католиків. Програма діяльності Слуги Божого митрополита Андрея не втратила своєї актуальності й в наш час.

Перед навалою московського імперського совка українство мусить змобілізуватися на платформі зовсім протилежній від криптобільшовизму. І такою платформою властиво є Євангеліє Христове. Католицизм, на відміну від більшості християнських віросповідань, не має однієї чітко встановленої духовності, він не асоціює себе з жодною політичною силою, його соціальна доктрина є чи не найсправедливішою реально можливою до використання. Конфліктогенні ідеології типу нацизму, фашизму, комунізму, соціалізму, расизму, ксенофобії, антисемітизму не лише засуджені Католицької Церквою, вони противляться самій суті католицизму. Високий рівень довіри до УКГЦ, який в тричі перевищує кількість Її вірних, є серйозним потенціалом, який надає змогу УГКЦ бути почутою усім суспільством.

Звісно, можна зауважити, що у часи митрополита Андрея УГКЦ була багатою, а, обдерта комуністичними окупантами, вона перетворилася на жебрачку. Але таке твердження не оправдовує бездіяльності. Діяльність УГКЦ, яка старається охопити якомога більше ланок народного життя, тому свідчення.

Але народне трибунство УГКЦ має бути переосмислене у новій реальності, тій реальності, коли саме фізичне існування українського народу стоїть під питанням. Загроза втрати Україною державності або її розколу, на жаль, перестала бути пустим фантомом. Совок усе більше втягує Україну в орбіту нової Московської імперії, до того ж, за згодою мовчазного потурання Заходу. Тільки консолідація українства на платформі УГКЦ може реально протиставитись цій загрозі. Ця консолідація не мусить бути прозелітизмом, бо у такому випадку це буде ще більшим розколом українства. Але некатолики, якщо бажають врятувати українство, могли би допомогти УКГЦ у вершенні народного трибунату. Потрібна клопітка мурашина праця на відбудові та розбудові інститутів народного життя і самоорганізації, зруйнованої московським тоталітаризмом. І ця праця вимагає від усього українства усвідомлення того, що совкова уніфікація, совкова виключність і нездоровий месіанізм є тими прикритими небезпеками, які, вкриваючись релігійними і національними шатами, спроможні зруйнувати українство зі середини. Православний нехай буде правдивим православним, протестант – протестантом, католик – католиком. Але загальна консолідація довкола Євангелія Христового і відповідна атмосфера толерантності є необхідними чинниками для порятунку народу в тій ситуації, яка є зараз. Це би був правдивий екуменізм на ділі. Наш народ необхідно реєвангелізувати – це буде найефективнішим засобом проти ренесансу совка. Зараз мусимо рятувати рідну хату, а вже потім можемо дискутувати, чи називати креденц креденцом чи буфетом, а канапу канапою чи диваном, і чи має креденц стояти на кухні чи у вітальні.

Вороги українства чітко розуміють усю загрозу, яку несе відродження УГКЦ Московській імперії, тому не вщухає антиуніятська істерика у підконтрольних їм ЗМІ і тому не зникають спроби Її компрометації, не перестають намагання Її розколу. І необхідно, щоб українство також побачило це. Інакше перспективи самого існування українського народу стають дуже туманними і непевними.

о.Орест-Дмитро Вільчинський
Джерело:
Мандрівники Христа Царя

23.03.2011р. Б. / В 11-му столітті північні сусіди не мали мови, бо й сусідів не було... Або чому взялися за Інститут українознавства

Декого дуже цікавить наше приміщення і наша земля... Табачник обдурив Кабмін... В 11-му столітті північні сусіди не мали мови, бо й сусідів не було...

З ініціативи головного чиновника від освіти Дмитра Табачника, Національний науково-дослідний інститут українознавства (ННДІУ) перетворили на “Національний науково-дослідний інститут українознавства та всесвітньої історії”. Реорганізацію установи в колективі назвали її “фактичним знищенням”. Про подальшу долю інституту ми запитали в директора інституту українознавства Петра Кононенка.

Петре Петровичу, ви вже опікуєтеся і “всесвітньою історією”?

Петро Кононенко Про розпорядження щодо реорганізації нашого інституту, прийнятого Кабміном, ми дізналися з повідомлення по “5-му каналу”. Це грубе порушення юридичних і моральних норм. Адже має бути ухвала колективу інституту, а нам ніхто нічого не повідомляв навіть. Але на цьому порушення не закінчилися. Міністр Табачник зробив пропозицію щодо реорганізації на засіданні Кабміну, і робив її без ухвали колегії міністерства. Це була його особиста ініціатива. За це в будь-який країні він би одразу позбувся посади. Вийшло, що він обдурив Кабмін.

У розпорядженні було прописано, що воно дійсне в разі виходу указу президента. Таке враження, що диктувались умови і президенту. Так само несподівано ми дізнаємося з преси про відповідний указ Януковича.

А чому не можна було створити окрему установу з вивчення всесвітньої історії?

Що таке зробити інститут всесвітньої історії? Перше, треба, щоб була концепція. А її немає. Кадрів – немає. Фінансування – немає. Це вже не про мільйони йде мова. Це технології, міжнародні центри і зв’язки, створення ще однієї світової системи. Це, очевидно, можна було б робити на базі Інституту історії. Але за моєю інформацією, Інститут історії від цієї революційної ідеї пана Табачника відмовився. Тепер вирішили з ходу атакувати нас: а раптом вдасться?

Усе це нав’язується колективу, з яким ніхто не розмовляв. Досі в нас немає жодного документа, яким би нас хоча б інформували про ці нововведення.

Ми давненько запримітили, що декого дуже цікавить наше приміщення і наша земля. Просто так це не взяти. Тоді як? Реорганізація, котру мислили як ліквідацію. Створюється інститут історії, туди саджаються свої люди. І яка там світова історія? Це світова трагедія, що у цивілізованій країні можливі такі варіанти.

Зараз з кого спитати? З президента – він одержав подання Кабміну. З Кабміну? Він одержав подання міністра. А тут уже треба ставити крапку. А де були міністри і економіки, і фінансів, і соцполітики? А хто з них запитав, на якій основі робиться ця пропозиція і що далі?

Не виконувати укази президента не можна, але хто має виконувати? Якщо до мене прийдуть і спитають: чого не виконуєте? Я скажу: а в мене немає ніяких матеріалів, що це звернення до мене.

Сьогодні експерти виступають з критикою нової “мовної і літературної концепцій” від Міносвіти. Ваш інститут як профільну установу Табачник запрошував до розробки цих “концепцій”?

Ні. Найгірше, що за реформу беруться непрофесіонали. Табачник уявлення не має про школу, крім того часу, коли він сам туди ходив. Як кажуть: “печально, когда сапоги начнет точать пирожник, а пироги печать сапожник”. А в нас взялися саме в цьому ключі вирішувати освітні питання.

Мова – єдина категорія, яка об’єднує суспільство. Ніщо інше – ні економіка, ні культура, ні церква. А чому мову протиставляють? Бо тоді можуть поділити. Ця політика згубна для держави.

Сьогодні великі дискусії з питань мови. Часом диву даєшся. А треба лише почитати історію. У 1924 році вийшла хрестоматія української мови. Авторами статей були двоє видатних вчених – російський Олексій Шахматов і український Агатангел Кримський. І вони показують, що вже в 11-му столітті українська мова була структурована. Так, в 11-му столітті наші сусіди не мали своїх мов, бо не було сусідів.

В “Ізборнику Святослава” написано, що руська мова настільки багата й важлива, і в ній можна знайти щонайменше 27 тропів. Це тільки 11-е століття. Я почитав твори сучасних письменників – у багатьох стільки немає.

Дуже важливий у цьому плані літопис Аскольда. Як він повідомляє, у 860 році кагани Аскольд і Дир на чолі 60-тисячного сухопутного війська і кілька сот кораблів пішли на Константинополь. Коли імператорам доповіли, що руси напали, вони сказали: простягнути ланцюги й не пускати. Але скоро повідомили, що руси вже в Константинополі. Тоді зібралися за круглим столом і уклали угоду, за якою Аскольду й Диру, їхньому війську і всім мешканцям Руської держави надавалися широкі можливості – торгувати й рухатися по всій Візантійській імперії і брати участь у важливих громадських та політичних подіях.

Візантійські імператори зобов’язалися сплатити данину київським каганам, зокрема Київському князівству, Переяславському і Чернігівському, і запропонували: чи не перейняли б Аскольд і Дир їхню віру. Тоді Аскольд запитав: а чим ваша віра краща за інші? Його повели в розкішні храми. А потім він зізнався, що в нього проблеми з очима й поцікавився: чи не могла б їхня релігія в цьому допомогти. Його залишили в храмі. І на ранок Аскольд бачив. Тоді він сказав: добре, я приймаю вашу релігію. Але христився на своїй землі. І першим у 860 році хрестив киян. Володимир Великий не був першохрестителем. Він надав християнству статус офіційної релігії. Церква це знає. У 870 році Патріарх Константинопольський прислав у Київ єпископа. Це вже була канонічна церква. Це була материнська церква, з якої все розвивалося.

Сьогодні нам пропонують теорію “Рускава міра” і кажуть: пора об’єднувати землі й захищати всіх православних. Кажуть, “рускій мір” будується на “істинному православ’ї”, тобто російському. Кажуть: ви не справжні, от ми справжні. Але ж Юрій Долгорукий за своєю військовою дружиною привів хрестителів у 12-му столітті. Чому ж зараз мати повинна бути упосліджена, оголошена несправжньою?

Нам кажуть, що ми маємо відмовитися від “неправильних” поглядів, написати спільну історію. А що таке спільна історія?

Ні про якого Аскольда й Дира не згадувати, а визнати теорію “єдиного східнослов’янського племені”, єдиної віри і єдиної держави. Пізніше це буде самодержавіє, православіє і народність. Відомі імперські речі, які рішуче не сприймалися українським менталітетом, бо коли там було самодержавіє, тут були демократичні ідеали.

Коли наші князі приймали християнство, у цей час до римських імператорів звернулися моравські князі Коцел і Ростислав з проханням дати своїх мудреців, які б допомогли їм створити азбуку, бо люди хотіли читати священні книги, і не було кому їх перекласти. Імператор спитав, хто згоден займатися цією справою? І пішли, зокрема, Кирило і Мефодій у Моравію, Болгарію, Чехію, Польщу, Русь, обійшли все, вивчили й доповіли імператору (про це йдеться у літописі Аскольда): якщо в основу покласти руську мову і збагатити її певними елементами інших мов, то можна створити грамоту, якою можна буде перекладати і нею послуговуватися.

Кирило і Мефодій не творили мови. Вони робили алфавіт, поклавши в основу живу руську мову. Вони називали руську мову найрозвиненішою. А тепер нам доводять, що українська мова – це чийсь діалект. Це ж сором! Є документи.

Які сьогодні права української мови в Україні. Табачник бідкався, що на “багатомільйонний російськомовний Київ” лише 7 російських шкіл?

А я запитаю: а скільки українських у Москві? У Санкт-Петербурзі? В усій Росії? Там же мільйони українців!

Чому росіяни не визнають українську мову? Бо визнати мову – визнати народ.

Чи треба в Україні вивчати російську? Бажано. Але чому не вивчати японську, китайську, індійську? Чому потрібно зациклитися на одній мові? Це ж і є та асиміляція, яка суперечить природному началу. Нема мови – нема людини. Немовля – це той, хто не мовить. От бувають і народи немовлята. Україну хочуть зробити таким немовлям. Як агресивно захоплюють Інтернет, телебачення, вузи!

Сьогодні армію не пошлеш завойовувати сусідів. Тоді винайшли інший спосіб – релігію. Патріарх Московський Кiрiл – ніякий не церковник. Він не займається питаннями душі, безсмертя, людини і Бога. Це політик, для якого єдина мета – імперія. Як її збудувати? Він вважає, що пустивши по колу релігійну карту.

Ідея дати можливість обрати мову навчання – це блюзнірство. Бо прийде хлопець із села угорського, румунського, татарського – то хто ж у нього буде приймати цими мовами іспити? Очевидно, він має складати їх російською. А це означає, що університети скрізь мають поновити кафедри російської мови. Це ігнорування всіх мов і витіснення державної мови.

В Англії щороку додають до словника десь 800 слів. А в нас слова зникають. Ніхто не підрахував, скільки. Мова усихає. Є люди, які керують нами, але на знають української, державної мови. Українська мова – це не предмет ні в школі, ні у вузі. Це конституційна норма.

Не можу не запитати вас про спільні підручники чи посібники з історії, пропоновані Табачником...

Панові Табачнику не подобаються підручники з історії, бо вони не подобаються ідеологам “рускава міра”.

Як можна написати спільну історію? Німці з поляками вже 20 років пробують домовитися. Нічого не виходить. Німці з французами теж намагалися. І вирішили, що нічого з того не буде. У кожного народу, у кожної людини є своя історія.

Збираються писати історію Росії і України. А як без Туреччини, без Молдови, без Угорщини, без Польщі, без Білорусі, без Литви?

Що ми знаємо про наших сусідів турків? Про їхні набіги? Звичайно. А наші набіги – були? Були. А коли Богдан Хмельницький починав похід – хто був його союзником? Кримські татари, які були під турецьким началом. Турецьке і кримське ханство не раз нам забезпечувало протекторат. А ми історію написали з точки зору інтересів Росії.

Якою буде спільна історія? Ми знову будемо придатком у всіх сферах. У тому числі в державності, праві, хоча ми мали “Руську правду”, коли ще не було наших сусідів. Ми мали конституцію Пилипа Орлика, коли у світі були три перші національно-демократичні республіки: Нідерланди, Англія і Україна – козацька держава.

Історик Михайло Грушевський пише про залишки поселення в теперішньому селі Мезин на Чернігівщині. Цьому селищу 18-20 тисяч років. Ясно, що наші сусіди не зацікавлені його згадувати, бо воно належить нам. Якщо проаналізувати, як будувалося там житло, як робилися комунікації, які були малюнки, скульптура, то подібні хати і подібні планування були при Трипіллі, а це до нашої ери. І знову тоді про наших північних сусідів ще мова не йшла.

Торік Міжнародний конкурс з української мови ім. Петра Яцика мало не зірвався, через те, що Міносвіти на чолі з Табачником одноосібно вийшло з числа організаторів конкурсу. У вас днями теж відбудеться Міжнародний конкурс з українознавства для учнів 8 – 11 класів. Чи допомагає вам Міносвіти у його проведенні?

Якщо люди намагаються усунути українську мову з аспірантури, але при цьому пропонується вступний іспит з російської, – тут політика цілком очевидна.

На словах вони підтримують конкурс. Назвали цифру, що 7,5 мільйона дітей взяли в ньому участь. Це було блефом. Аби в нас стільки дітей стали аматорами української мови, у нас би мовного питання не виникало.

Нам надіслали 587 рефератів. Причому найбільше – з Донбасу. Це означає, що Україна жива, що б вони не робили.

Розмовляла Анна Ященко

Джерело:

УНІАН

...“рускій мір” будується на “істинному православ’ї”, тобто російському. Кажуть: ви не справжні, от ми справжні...

Та коли ж, нарешті, ті тупоголові москалі та наші безбатченки, зрозуміють одну просту ІСТИНУ - на брехні далеко не в'їдеш, хіба тільки до ПЕКЛА, бо той, хто полюбив неправду - зненавидів власну душу. А вони, як бачимо, так ту брехню полюбили, що вже нею тільки й живуть...

Катехит парафії Преображення Господнього р. Б. Леонід.

23.03.2011р. Б. / У Житомирі вимагають не віддавати храм Московському патріархату

У Житомирі біля будівлі облдержадміністрації пройшла акція з вимогою не допустити передачі Хресто-Воздвиженського храму православній церкві Московського патріархату в Україні.

Як передає кореспондент УНІАН, в ході акції парафіяни і священики Української православної церкви Київського патріархату та активісти обласної організації ВО "Свобода" вимагали від влади області "повернути Українській православній церкві в Житомирі Хресто-Воздвиженську церкву та не передавати її Українській православній церкві Московського патріархату". (Днями керівництво місцевої влади, виступаючи на обласному телебаченні, заявило, що має намір передати приміщення Хресто-Воздвиженської церкви, в якому зараз розташований Музей природи, УПЦ МП - УНІАН).

Акція пройшла під гаслами "Церква наша не в Москві», «Україна не Москва!» та іншими.

Керуючий Житомирською єпархією УПЦ КП, архієпископ Житомирський і Овруцький ІЗЯСЛАВ провів під час акції молебень і передав звернення обласній владі з проханням повернути УПЦ КП зазначений храм.

"Саме наша церква після здобуття Україною незалежності проводила у Хресто-Воздвиженському храмі богослужіння, а за кілька років зареєструвалася в Україні російська церква, яка стала висловлювати претензії щодо цього храму", - сказав представникам ЗМІ отець ІЗЯСЛАВ.

За словами священика, "у 2002 році люди із Преображенського собору, що підпорядковується російській церкві, побили прихожан, які якраз молилися у Хресто-Воздвиженській церкві". "Ця кримінальна справа була відкрита, а потім терміново закрита. У міліції нам сказали більше не проводити там молебні, бо знов можуть бути бійки", - сказав владика ІЗЯСЛАВ.

Одночасно з пікетуванням відбулося засідання комісії при обласній раді, що вивчає історію будівництва і використання будівлі цього храму в Житомирі. На засіданні було прийняте рішення про те, що розташований зараз у Хресто-Воздвиженському храмі Музей природи тимчасово переїде у кінотеатр "Космос". Про передачу будівлі будь-яким релігійним конфесіям на засіданні наразі не йшлося.

Джерело:

Мандрівники Христа Царя

..."Ця кримінальна справа була відкрита, а потім терміново закрита. У міліції нам сказали більше не проводити там молебні, бо знов можуть бути бійки"...

А чи не дико, на Вашу думку, виглядає цей факт, що на 20-му році "так званої незалежності України" - нема кому захистити українців в Україні? Ба, більше! Бо той, хто має обов'язок захищати право українців, не тільки його, те право, нехтує, а ще й погрожує відмовляючи в елементарних потребах душі - молитві, мовляв: "Дивіться, якщо підете до храму молитися і там вас наб'ють, то ви самі собі винуваті, бо ж ми вас застерігали...". З вичайно, ці, з дозволу сказати "правоохоронці" (чи правдивіше лівоохоронці) - злодії в Законі, які не тільки замаскувалися під українських охоронців права, вдягнувши українські однострої, але й усунули навіть будь-яку можливість захистити цих християн, бо ж перед цим, за висмоктаними з пальця кримінальними статтями, пересадили по в'язницях тих, хто міг би це зробити - хлопців з ВО "Тризуб" ім. С. Бандери.

Отже й висновок: люди, хто вам винен, що ви настільки віддалилися від Господа нашого Ісуса Христа, що перебуваючи у темряві беззаконня, навіть незауважили того, в чиї руки ви передали владу охороняти ваші права. То ж покайтеся зі свого беззаконня, наверніться від темряви невідання до світла Істини і тоді, прозрівши, зможете не тільки добачити правдивих ваших охоронців, але й знайдете спокій душам вашим. І потім живучи в мирі з власною совістю та в сопричасті один з одним і з Христом, "ворог більше не пануватиме над вами, вашими тілами та вашим товаром за своєю волею..." (Неем.9,27-37)

Катехит парафії Преображення Господнього р. Б. Леонід.