17.01.2015р. Б. / Всеукраїнська Рада Церков розвиватиме свою міжнародну діяльність

Як повідомляє сайт Інституту релігійної свободи, представники конфесій обговорили напрямки співробітництва Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій з Міністерством закордонних справ України.

Про це йшла мова на засіданні Секретаріату ВРЦіРО у четвер, 16 січня 2015 року, повідомляє Інститут релігійної свободи.

Засідання розпочалося з вшанування пам’яті жертв терористичного акту, який мав місце під Волновахою 13 січня. Присутні долучилися до оголошеної Президентом України жалоби за 13 загиблими у цій трагедії.

Представники конфесій разом із посадовими особами МЗС України обговорили питання співпраці між міністерством і конфесіями щодо забезпечення прав і духовних потреб українців за кордоном, а також аспекти міжнародної діяльності Ради Церков. Члени Секретаріату ВРЦіРО обмінялися думками про результати міжнародних зустрічей Ради Церков у 2014 році та намітили заходи на поточний рік.

Архієпископ Євстратій (Зоря), представник Головуючого у ВРЦіРО, поінформував Секретаріат про спрямовані від імені Ради Церков звернення до Президента України, голів Верховної Ради та Уряду щодо підтримки і необхідності збереження Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі (НЕК). Релігійні діячі підтвердили важливість діяльності НЕК з огляду на спроби розпалювання релігійної та міжнаціональної ворожнечі, а також необхідності захисту суспільної моралі в контексті зовнішньої агресії проти України.

За участі представників Міністерства культури України присутні проаналізували також актуальні питання державно-конфесійних відносин в Україні.

Засідання Всеукраїнської Ради Церков за участі лідерів конфесій заплановане на першу декаду лютого.

Джерело:    Воїни Христа Царя

16.01.2015р. Б. / Папа Франциск: Духовні цінності – основа справедливого суспільства

У своїй першій промові, виголошеній на філіппінській землі, Папа Франциск побажав, щоб глибокі духовні цінності цього народу знаходили своє вираження у зусиллях, спрямованих на забезпечення цілісного розвитку співгромадян. Про значення духовних цінностей в справі відбудови країни Святіший Отець говорив під час церемонії привітання, яка була поєднана з візитом ввічливості до Глави Держави та зустріччю з представниками влади та дипломатичного корпусу.

Подякувавши Президентові за запрошення та прийняття, Глава Католицької Церкви зазначив, що його візит, насамперед, є душпастирським та відбувається під час приготувань Філіппінської Церкви до відзначення 500-річчя євангелізації. «Християнська благовість мала величезний вплив на філіппінську культуру. Я сподіваюся, що ця важлива річниця наново піднесе її постійну плідність та здатність надихати суспільство, достойне доброти, гідності та сподівань філіппінського народу», – побажав він.

Далі Папа вказав на те, що ці відвідини є нагодою висловити духовну близькість з тими, хто зазнав страждань та матеріальної шкоди внаслідок тайфуну «Йоланда». «Разом з багатьма людьми в усьому світі, я подивляв силу, віру та героїчну витривалість, виявлену багатьма філіппінцями перед обличчям цього та багатьох інших стихійних лих», – відзначив Святіший Отець, додаючи, що ці чесноти вкорінені у надії та солідарності, джерелом якої є християнська віра, а цей приклад солідарності у справі відбудови дає нам «важливий урок».

За словами Глави Католицької Церкви, Філіппіни, як і багато інших країн, стоять перед викликом будування суспільства, що ґрунтуватиметься на міцних основах, якими є «справжні загальнолюдські цінності», щоб з готовністю вирішувати «нові і складні політичні та етичні проблеми». Для цього необхідно, щоб «політичні провідники відзначалися чесністю, послідовністю та відповідальністю», а згадана мета вимагає «забезпечення суспільної справедливості та пошани до людської гідності».

Святіший Отець наголосив, що «реформа соціальних структур, які закріплюють бідність та виключення убогих» вимагає «навернення умів та сердець». Фундаментальну роль в оновленні суспільства відіграє сім’я та молодь, яких слід підтримати. Папа також відзначив зусилля Філіппін у сприянні порозумінню та співпраці між народами Азії. «І саме у світлі багатої культурної та релігійної спадщини, якою пишається ваша країна, представляю вам виклик та заохочення, – підсумував він. – Нехай же найглибші духовні цінності філіппінського народу й надалі виливаються у зусилля забезпечувати вашим співгромадянам цілісний людський розвиток. Тоді кожна людина зможе здійснити свій потенціал, і це буде мудрий і позитивний вклад у майбутнє цієї країни».

Джерела:   Радіо Ватикан

Воїни Христа Царя

15.01.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Четвер 32-го тижня після П’ятдесятниці

Євангеліє

Мр. 11, 27–33

«Хто дав тобі владу це робити?»

Господь у Святому Писанні вказує нам про те, що навіть якщо батько і мати забудуть про нас, то він нас ніколи не забуде. Господь постійно турбується, дбає, клопочеться про нас. Він хоче у різний спосіб доступитися до нас: через приємні події, приємні пережиття. Але коли ми не готові Його зауважити, то Бог може промовити до нас через якісь життєві труднощі, випробування. Бо ж часто саме біди і клопоти нас приводять до Бога.

Тому коли сьогодні юдеї звертаються до Христа  із запитанням: «Якою владою це чиниш?», то Він пробує їм сказати: подивіться на самі обставини – що вони промовляють. І які б не були в нас в житті обставини – приємні чи неприємні, як би ми їх не називали, милі – немилі,  як би ми їх не охарактеризовували – постійно через ці обставини Бог щось нам промовляє, щось нам завжди хоче сказати. Вміймо побачити Бога, який повсякчас діє в нашому житті! 

---

Апостол
Як. 4, 7–5, 9

«Противтеся дияволові, і він утече від вас»

Бачимо скільки разів в нашому житті і як легко дияволові вдається нас спокусити, підманути, як легко йому вдається підсунути щось привабливе. Дуже легко ми відповідаємо на його запрошення, не протистоїмо, не боремось.

Важливо, щоб ми завжди принципово й категорично займали позицію спротиву і навіть не вступали в діалог. Бо бачимо в Раю, коли Єва і Адам вступили в діалог, то диявол спокусив їх дуже легко. Будьмо певні, диявол має досвід будь-кого обманути. Бачимо яку позицію займав Христос, коли диявол спокушував після того, коли Він вийшов з пустині. Другий випадок – Петро пропонує Ісусові, здавалося б, ліпший вихід, однак Ісус знає, що ця пропозиція є підступом диявола, який використав страх Петра, що з Ісусом щось станеться.

Уміймо бути дуже категоричні, коли лише зауважимо ті чи інші спокуси диявола. Ніколи не вступаймо в діалог і ніколи не приймаймо того, що він пропонує нам. Будьмо категоричні, і диявол втече від нас!

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя

14.01.2015р. Б. / 14 січня – свято обрізання Господнього і память св. Василія Великого

Свято Обрізання Господнього, коли Христа нарекли іменем Ісус, Церкви, які дотримуються Юліанського календаря, відзначають 14 (1) січня. Того ж дня вшановують пам’ять одного з отців Церкви — Василія Великого. 

 

Подія обрізання Ісуса описується в Євангелії від Луки (2, 21): «Як сповнились вісім днів, коли мали обрізати хлоп’ятко, назвали Його Ісус – ім’я, що надав був ангел, перше ніж він зачався в лоні». 

У Старому Завіті обрізання було законом на знак союзу Бога з Авраамом і його нащадками: Цей обряд мав дуже велике значення, оскільки символізував зарахування до членів релігії і народу та підкорення себе законові та обов’язкам. Невиконання закону означало його ламання та виключення з членства народу. 

«Слово «обрізання» вживається в Старому Завіті часто в символічному значенні, коли говориться про обрізання чи не обрізання серця, уст чи вух, себто бути послушним Господу Богові чи бунтуватися проти Нього. Ісус Христос, який подібний до нас у всьому, крім гріха, не потребував ніякого очищення, будучи Сином Божим. Проте Він виконав цей припис, показавши неухильність Господньому закону та надавши йому нового значення новозавітнього хрещення», — розповідає у своїй книзі «Пізнай свій обряд» о. Юліан Катрій. 

Церква у події обрізання Ісуса Христа акцентує насамперед на жертві й самовідреченні — кожен християнин мусить практикувати обрізання від своїх похотей та злих намірів. 

Також у той день надали Христові ім’я Ісус, що вказує на святість і Його силу. 

Саме запровадження празника Обрізання має цікаву історію. Погани вірили у прикмету, що «який перший день Нового року, такий буде і цілий рік». Тому в цей день (який припадав якраз на Обрізання) організовували різні гуляння та карнавали. Мужчини перевдягалися у жінок, а жінки у чоловіків. Перебиралися в костюми звірів, язичницьких богів та богинь, вчиняли розпусту. Церква, щоб протидіяти цим поганським практикам, запровадила із настанням Нового року піст та покуту за гріхи поган. Цей піст подекуди тривав три дні, що видно з 17 правила Собору 567 року в Турі у Франції: «Через те, що між празниками Христового Різдва й Богоявлення бувають поганські святкування, потрібно під час них три дні зберігати піст». Лише століття опісля, коли поганські забави поволі відходять у забуття, Обрізання набуває радісного характеру. У цей день є звичай «водити Маланку». Серед гурту, що «водить Маланку» (переодягненого у дівчину хлопця) є й коза. Ці традиції не мають жодної спільності зі значенням, яке надає Церква святу, з духовним виміром події, яку відзначають християни. 

Празник Обрізання, хоча вважається великим, не належить до 12 найбільших празників. Він закінчує попразденство Христового Різдва. 

14 січня, за Юліанським календарем, Церква згадує пам’ять св. Василія Великого. 

Він народився близько 330 року в Кесарії і походив зі знатного роду, що славився не лише багатством, а й ревною християнською вірою. Батько був адвокатом і викладачем риторики. У сім’ї було десятеро дітей, з яких п’ятеро і мати Емілія зачислені до святих. 

Першу освіту Василій здобув під керівництвом батька. Після його смерті святий вирушає на навчання до Константинополя, а потім до Афін, де опановує риторику і філософію, астрономію і математику, фізику і медицину. Опісля він повертається в Кесарію, де викладає риторику. Близько 362 року він був висвячений у сан диякона єпископом Мелетієм, а через 2 роки — у сан пресвітера єпископом Кесарійським. 

Святий написав багато праць, залишивши по собі велику духовну спадщину – це твори догматичні, моральні, аскетичні, полемічні, пояснення Святого Письма, 366 листів. Він уклав текст Божественної Літургії, приклався до формування вчення про Пресвяту Трійцю. Його визнають Великим Вчителем Церкви. 

Святий Теодор Студит називає св. Василія «батьком грецького чернецтва й найпершим з усіх отців». 

Джерела:    РІСУ 

КРЕДО 

13.01.2015р. Б. / Православний тероризм

Україна ризикує стати країною-форпостом, що приймає на себе основний терористичний удар.

Попри зусилля міжнародної спільноти приборкати ісламський тероризм не вдається. Про це свідчить трагедія у Парижі, що сталася 7 січня. Представившись членами «Аль-Каїди», невідомі розстріляли редакцію газети Charlie Hebdo. Жертвами побоїща стали 12 осіб, серед них – четверо журналістів видання. А тимчасом на східній околиці Європи постала нова загроза – тероризм православний.

«Во имя Господа Иисуса Христа – огонь!», – кричить «ополченець», шарпаючи спусковий шнур протитанкової гармати. Схожі відеозаписи охоче тиражують самі терористи. Для них війна проти України – священна. «В карательных батальонах в основном униаты, раскольники, неоязычники и сектанты», – запевняють речники терористів. Себе ж вони вважають православною армією, а свої перемоги – «богоданими чудесами». «Вся осада Славянска была наполнена чудесными эпизодами. Каждый бой, каждая стычка были небольшим чудом», – розповідав журналістам Ігор Стрєлков.

Формальностей сепаратисти також дотримуються. Місцеві батюшки освячують їхні прапори, корогви і навіть блокпости. Взагалі, на окупованих територіях між терористами і «канонічним» кліром склався доволі гармонійний союз. «Мы постоянно ощущали поддержку со стороны клириков Русской Православной Церкви, от Святогорской Лавры в первую очередь. Они, невзирая на возможные репрессии, открыто ехали и благословляли ополчение», – зізнається Ігор Стрєлков. Не дивно: сам Стрєлков вперше прибув в Україну у складі делегації РПЦ.

В тилу «православна армія» влаштовує відповідні порядки. Після проголошення «республік» у Донбасі відбулася конфесійна чистка. Під загрозою опинилися всі, крім «канонічних» православних. Найбільше дісталося протестантам: їхні храми захопили і розграбували, а чотирьох вірян церкви «Преображення Господнє» терористи стратили у Слов’янську. Чимало священиків побували в полоні, зокрема  о. Сергій Кульбака (УГКЦ) та о. Павел Вітек (РКЦ). Загалом, за даними правозахисників, 59 релігійних громад були змушені покинути окуповані території.

Офіційною релігією в ДНР сепаратисти проголосили «православную веру, исповедуемую Русской Православной Церковью». А в ЛНР донські козаки впроваджують православний шаріат. Наприклад, у Стаханові жінкам заборонено відвідувати кафе. «Всех девушек, которые будут находиться в кабаках, арестовывать, – наказав «господар» міста Олексій Мозговий. – Пора вспомнить о своей духовности». А у Красному Лучі напередодні Нового року козаки заборонили роботу розважальних закладів, посилаючись на піст. Порушників пообіцяли відправити на фронт.

Слід сподіватися, що після відновлення української влади у Донбасі терористичні порядки буде скасовано. Однак поразка «православної армії» на полі бою та політичний крах «республік» проблеми тероризму не вирішать. Вже зараз сепаратисти опановують методи підпільної війни, притаманні терористичним рухам. Так, 29 грудня у Старобільську пролунав вибух, внаслідок якого було поранено військового та місцевого мешканця. 25 грудня вибуховий пристрій спрацював біля магазину харківського волонтера. В листопаді від вибуху у пабі «Стіна» постраждали 13 харків'ян. 4 січня вибух пролунав у офісі одеських волонтерів.

Це лише поодинокі приклади. Не виключено, що в майбутньому теракти стануть частиною повсякденного життя українців. Терористам достатньо мінімальних ресурсів. Аби кинути гранату в кафе, не потрібно навіть розгалуженого підпілля. В Україні ситуація ускладнюється двома обставинами. По-перше, це сусідство з РФ, де у православного тероризму є щедрі спонсори. Наприклад, олігарх Константін Малофєєв (Стрєлков і Бородай – його креатури). Також з Росії прибувають «добровольці», яких організовано скеровують в Україну структури на зразок КПРФ.

Інша обставина стосується конфесійного аспекту проблеми. Хоча мусульмани становлять у Франції меншість, їхні анклави є джерелом неспокою. Натомість структури "У"ПЦ МП охоплюють фактично всю Україну. Йдеться не тільки про храми і монастирі, але і про формальні та неформальні гуртки, товариства, клуби. Масовий колабораціонізм кліриків Московського патріархату на окупованих територіях живить найгірші підозри. Фактично, будь-який «канонічний» батюшка може виявитися проповідником православного джихаду проти «укрів», як це було у Донбасі.

На сервильність "У"ПЦ МП сподіватись не варто. Як свідчать події минулого року, після недовгих вагань церква засвідчила свою лояльність московському керівництву, а не новій українській владі. Згадаймо феномен Почаївської лаври, яка залишається осередком ідеології «Русского мира» навіть на теренах Західної України. Що й казати про такі заклади, як Ніколо-Васілієвський монастир на Донеччині, засновником якого був о. Зосіма (Сокур), духівник Януковича. Його послідовники потім стали «окормлять» сепаратистів.

Звісно, православне християнство не є якоюсь «терористичною» доктриною. Однак будь-яке вчення у радикальній інтерпретації може стати мотиватором для тероризму. Екстремістські течії є в ісламі, буддизмі та інших світових релігіях, не кажучи про різноманітні духовні та світоглядні рухи. Чимало прикладів нелюдської жорстокості й фанатизму подають атеїстичні вчення на зразок нацизму і комунізму. Зрозуміло, що мусульман не можна ототожнювати з убивцями журналістів, а православних – з терористами ДНР.

Однак все це – теорія. На практиці Україна ризикує стати європейським Ізраїлем – країною-форпостом, що приймає на себе основний терористичний удар. Аби побудувати успішну країну в таких умовах, нам доведеться переглянути чимало переконань, звичок, пріоритетів. І готуватися до нових жертв.

Григорій Швець

Джерела:  http://zaxid.net

Воїни Христа Царя

12.01.2015р. Б. / Владика Йосиф (Мілян): "Своїм служінням Богу і один одному ми маємо випросити у Господа те, чого найбільше очікує кожен українець, - миру"

Кожне наше слово і діло має відкривати для інших Бога, щоб служінням одне одному ми випросили в Господа те, чого найбільше очікує кожен українець, - миру. Про це заявив голова Пасторально-міграційного відділу УГКЦ владика Йосиф (Мілян) під час "Різдвяної просфори з Патріархом УГКЦ".  

"Коли царі прийшли повідомити царя Ірода, що зоря звістила їм появу Царя Господа, Ірод стривожився, і з ним - увесь Єрусалим. Я хотів би побажати справді благодатної тривоги всім нам з настанням Різдвяних свят. А також побажати, щоб кожен із нас як християнин жив так, щоб наше слово, діло, наша думка відкривали для інших Бога, щоб служінням одне одному ми випросили в Бога те, чого найбільше очікує кожен українець у нашій державі, - миру. Хочеться, щоб з цим Різдвом, з народженням Царя миру, в Україну загалом і в кожне серце прийшов Він і царював згідно з нашими добрими ділами і нашою послідовністю в дотриманні Божих заповідей", - зазначив владика Йосиф.

Голова ПМВ повідомив, що за станом здоров'я Блаженніший Любомир, на жаль, не зміг відвідати цьогорічну Просфору, водночас він переказував всім вітання і своє благословення. "Блаженніший Любомир просив передати, що він щотижня молиться за всіх друзів і меценатів Патріаршого собору. Він також просив подякувати за присутність і передати всім його благословення", - сказав єпископ.

Крім того, владика Йосиф презентував учасникам Різдвяної просфори фільм про діяльність Патріаршого собору протягом останнього року і основні події, які в ньому відбувалися, зокрема як собор надавав притулок тисячам українців під час Революції гідності. 

Інфоцентр ПМВ

Джерело:     Департамент інформації УГКЦ