09.12.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Гл.5,22–6,2:  «Носіть тягарі один одного й тим робом виконаєте закон Христа»

Кожен із нас знає, як нелегко змінюватись. Є звички чи гріхи в нашому житті, які ми можемо добре бачити й розуміти, гаряче бажати їх позбутися, однак довгий час не досягати у цьому успіхів. Можливо, ми також є самі свідомі того, чим саме приносимо болі, страждання, терпіння і незручності іншим людям, але не так легко нам змінитись. Не здатні й не спроможні це одразу зробити, хоч дуже цього хочемо. 

Коли бачимо іншу особу з її немочами, чи ми до неї такі ж поблажливі, як і до себе? Чи радше поспішаємо виправити її, вказати на помилку, зробити зауваження? Чи ми замислюємось в той час, що ця особа, яка чинить гріх, чи просто дратує нас своєю поведінкою, може бути такою ж слабкою, як і ми, може прагнути змін і не досягати одразу успіхів? 

Апостол же нагадує, щоб ми з любов’ю приймали одні одних, щоб ми носили тягарі одні одних, щоб ми виявляли любов і милосердя одні до одних. Бо знати Божі Закони і судити через призму їх наших ближніх нескладно для будь-кого з нас. Однак стати для них Христовим учнем, апостолом, помічником у немочах – вимагає значних зусиль. Тож прикладаймо всіх зусиль що б огортати любов’ю кожну людину і з любов’ю приймати і зносити слабкості, обмеження і недоліки кожної особи!

*** 

Лк.10,19-21:  «Ось я даю вам владу наступати на зміїв, скорпіонів і на всю ворожу силу – й ніщо вам не пошкодить»

Кожен із нас носить у собі якісь страхи, непевності. Остерігаємося тих чи інших ситуацій – як воно буде, як воно складеться; побоюємося деяких людей, багато чого іншого. 

Господь, коли дає нам народитися й жити в цьому світі, не просто дозволяє існувати, але дає нам певність крокувати через ціле життя; певність, що Він є повсякчас з нами, що нам ніхто й ніщо не пошкодить, що без Його волі в нас і волосинка з голови не впаде. 

Тому завжди живімо цією певністю, або, як ми по-християнськи кажемо, вірою, що Бог послав нас у ці обставини, Бог дав нам саме ці можливості, що Бог і буде перебуватиме з нами повсякчас. Уміймо побачити наше життя не як набір випадковостей. Те, яким я є, усі ті обставини, які є навколо мене, – це все є тим, що Бог дав і куди Він мене послав! 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:  ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

09.12.2017р. Б. / Святого преподобного Аліпія Стовпника

Святого преподобного Аліпія Стовпника

Тропар, глас 4: Страшним і неприступним явився єси для бісів воістину, вражаючи їх священними твоїми молитвами і далеко відганяючи напади пристрастей постом і вагаючимся був ти, всеблаженний, непорушною підтримкою, Аліпіє преподобний, моли Христа Бога, щоб спастися душам нашим.

Кондак, глас 8: Як чеснот причину і посників окрасу, Церква славить тебе днесь і оспівує, Аліпіє: молитвами твоїми подай тим, які почитають з любов’ю подвиги твої і боротьбу, лютих прогрішень ізбавлення, як імені свого гідний.

Преподобний Аліпій (“безпечальний”) був родом з Адріанополя Пафлагонського. Побожна матір, овдовівши, віддала його під опіку єпископа Теодора, і святість юнака засяяла світлом незвичайним. Аліпій, висвячений на диякона, потай покинув місто і поселився в одній поганський гробниці, в місцині, яку всі минали, бо боялися нечистих духів. Над гробницею на стовпі стояв поганський пам’ятник, але святий Аліпій скинув його і поставив замість нього хрест. Коли через кілька років такого прихованого життя він поборов усі спокуси, тоді вийшов на стовп і прожив на ньому п’ятдесят три роки. Невдовзі до святого став горнутися народ, а Господь прославив його силою творити чуда. З часом при його стовпі постали два монастирі, чоловічий і жіночий, в якому жили і померли його мати та сестра Марія.

За тринадцять років до смерти ноги преподобного Аліпія покрилися такими ранами, що він уже не міг стояти, а лиш лежав на одному боці. Страшні болі переносив дуже терпеливо, а коли учні хотіли його повернути на другий бік, то він не дозволив цього. Помер святий на сто дев’ятнадцятому році життя, у 632 р. Господь прославив мощі його силою оздоровляти хворих.

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

08.12.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

2Тм.1,1–2; 8–18:  «Старайся виявити себе перед Богом випробуваним робітником»

У наших щоденних обставинах не завжди легко зберігати і визнавати свою віру. Якщо ми певні себе в церковній спільноті або серед християн, то серед світу і незнайомих людей ми губимось. Це свідчить, що ми не достатньо утверджені в нашому християнстві і в нашій вірі, якщо якісь обставини впливають на те, що ми не живемо цією вірою. 

Апостол Павло взиває, щоб ми не соромились свідчити про Господа, де б Він нас не поставив. Бо саме Бог ставить нас серед цих людей, а особливо тих, які ще не пізнали Бога, щоб свідчили їм про Господа. 

Знаємо, що є країни, у яких християни за свою віру терплять жорстокі переслідування, а навіть йдуть на смерть, щоб не зректися Христа. Пам’ятаймо про це, коли нам буде соромно перехреститися перед їжею чи біля якогось храму, коли нам забракне відваги боронити правду, коли ми боятимемося свідчити про Ісуса Христа!

*** 

Лк.19,12-28:  «Кожному, хто має, дасться»

Зазвичай маємо дуже мало розвинуте почуття вдячності. Рідко відчуваємо вдячність до людини, яка зробила нам добро, дуже рідко дякуємо за щось приємне, корисне й важливе. Ми частіше можемо бути невдоволені, мати претензії, але дуже рідко маємо в собі виховану потребу дякувати. І це переносимо на взаємини з Богом. Часто забуваємо подякувати Творцеві, що Він дав нам пережити цей день чи місяць. 

Скільки ж доброго кожному з нас дав Небесний Отець: ті чи інші здібності, таланти, друзів, ситуацій. Усі ми отримали дуже багато добра. Це також дуже важливо: вміти побачити ті чи інші дари в собі. Адже, як каже притча, Бог дає нам різні здібності, різні таланти, кожному – своє. Але Творець дає в міру того, наскільки ми можемо це розвинути. Кожен із нас чимось обдарований, кожному з нас Бог щось дав, кожен із нас щось має. Господь дав нам таланти й дари та очікує, щоб ними ми служити Йому і людям!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

08.12.2017р. Б. / Св. свмуч. Климента, папи Римського; Св. Петра Олександрійського

Святого священномученика Климента, папи Римського

Тропар Климента, глас 4: Від Бога чудодіяннями преславно дивуючи вселенної краї, священний страднику, надприродно морські води розділяєш, для тих які в день чесної пам’яті твоєї завжди завжди усердно прибігають до твоєї богозданної церкви до чудесних мощей твоїх, і після того, як весь народ перейшов, море знову чудодійно твориш, Клименте предивний, моли Христа Бога щоб спаслися душі нашим. 

Кондак Климента, глас 2: Божественним виноградом священноприбраною лозою всім явився, виточуючи краплини осолоди премудрості, молитвами твоїми, всечесний, щоб тобі - виткану, як багряницу, пісню мисленну принесли ми, Клименте святий, спаси рабів твоїх. 

Після святого Петра, його наступником на римському папському престолі, що правив усією Христовою Церквою, був Лин, за ним Анаклет, а далі Климент. Він обійняв Римський престол в 90 р. після Р. Хр. Йоан Золотоустий пише, що Климент був учнем апостола Павла, який у Посланні до филип’ян згадує Климента разом з “іншими... співробітниками, імена яких у книзі життя” (Флп. 4, 3). Також стверджують, що він товаришував також і святому Петрові, а видно це з того, що цей “співробітник” святих апостолів покинув усе, щоб лиш трудитися для Христа.

Святий Климент був родом з Риму, його батько називався Фавст, за походженням вони були жиди. Вірний учень святих апостолів став і їх вірним наступником, він дбав про єдність усіх вірних, про злагоду серед християнських громад, навчав, навертав й утверджував у вірі, хоча навколо лютували мучителі, переслідуючи Христову віру.

У Коринті, в тамтешній громаді, дійшло до прикрих крамол. Дехто з молодших, які не зуміли впокорити в собі духа гордости і честолюбства, виступили проти старших й усунули кількох побожних священиків. Тоді вірні Коринту звернулися до єпископа Римського Климента, а той написав до них послання, яке святий Іриней називає надзвичайно сильним і яке, після Святого Письма, вважалося найавторитетнішим, так, що ще за часів святого Єроніма у церквах читали фрагменти з того послання поряд з читаннями Святого Письма.

Святий Климент написав це послання від імени Римської Церкви. Самим своїм фактом існування воно є доказом, що вже в перші десятиліття вірні визнавали наступника святого Петра видимим головою Христової Церкви і що до них зверталися, покладаючись на їх владу й авторитет. У своєму посланні святий Климент показує, до чого веде ворожнеча і заздрість, і подає приклад, як ворожість жидів переслідувала святих верховних апостолів, і що саме вона віддала їх на мученицьку смерть.

Далі святий автор упоминає коринтян, щоб оберігали себе від незгод, від недовіри один до одного і від сварні, щоб не припиняли каятися і чинити діла любови, щоб до інших і між собою були лагідні і ввічливі, щоб корилися своїм правноправлячим пастирям і слухали їх.

Його повчання діяли чуда і навертали в Римі багатьох, а часто і високі царські достойники спішили до катакомб і приймали святе хрещення. За це імператор Траян заслав святого Климента до Херсонесу Таврійського. Сюди вже було заслано багато християн, з якими святий папа мусив тяжко працювати в каменеломнях. За його молитвою, зі скали чудесним способом витекло джерело доброї води, і нею святий Климент охрестив сотні поган, яких навернув до Христової віри. За це імператор наказав утопити святого мученика (близько 101 р.) в морі, а з ним і його учня, святого Фива.

І лиш через сотні літ, покликані до великого діла святі брати Кирило і Методій, просвітителі, учителі та апостоли слов’ян, завдяки Божому об’явленню, віднайшли на морі мощі святих Климента і Фива. Святі мощі самі підплили до корабля, на якому все духовенство, разом зі святими братами, молило Господа про Його поміч. Частину мощей святі Кирило і Методій перенесли до Риму. А частину святий Володимир Великий, коли, охрещений, повертався на рідну землю, узяв з собою. їх згодом поклали в Десятинній церкві, де вони зберігалися аж до татарського набігу, під час якого, найвірогідніше, згоріли разом з церквою як благальна жертва за руський народ і його долю. Почитання святого Климента на Русі було в ранніх часах дуже велике, на його честь зводилося багато церков. У Римі вже у п’ятому столітті стояла церква на честь святого папи Климента, у ній папа Зосима (417-418) провів один з місцевих соборів.

__________
У той самий день

Святого Петра Олександрійського

Тропар Петра, глас 8: Перед вишнім судом Христовим заступаєшся за стадо, на пашах життя благого випасав єси його всемудрими твоїми догматами, відігнав Арія, як вовка хижого, який увійшов у них безбожними ученнями. Тому й душу твою положив єси за них, пастирем назвався єси, як мовив Господь, ієрарше Петре блаженний, моли Христа Бога гріхів відпущення дарувати тим, які почитають з любов’ю святу пам’ять твою. 

Кондак Петра, глас 3: Православними повеліннями Церкву просвітив єси, за неї ж і постраждавши, Богоблаженний отче,/ Арія відступника відігнав, тому твою пречесну пам’ять звершуючи, православно взиваємо: радуйся, Петре, каменю віри. 

Близько 300 р. владичий престол в Олександрії обійняв Петро, муж великої святости й учености, гідний наслідник свого святого попередника євангелиста Марка, який утвердив тут Христову віру і запечатав свою науку мученицькою смертю. Відомий церковний письменник Євсевій називає святого Петра великим учителем християнської побожности і єпископом, гідним подиву як через свою святість, так і через ученість. Коли за Диоклетіяна, у 303 р., почали жорстоко переслідувати християн, тоді архиєпископ Петро опікувався всіма церквами Тиваїди, Ливії і Єгипту. Він був сповнений духом великої любови, тому написав “канон”, відповідно до якого мали накладати покути на тих, що в часи гоніння, коли тисячі і тисячі прийняли смерть, відпали від віри, та потім покаялися. Натомість єпископ Ликополя Мелетій з безоглядною строгістю засуджував усіх, хто в ті важкі часи виявив слабкість, і не приймав їх покаяння. Святий Петро, коли упімнення його не допомогли, відлучив Мелетія і його прихильників від Церкви. Бо ж така строгість, що заступала каяникам дорогу до неба, противилася науці Христа Спасителя, який не відкинув від себе апостола Петра, хоч той тричі зрікся Його.

Жив тоді в Олександрії Арій, диякон, який почав обстоювати злу науку мелетіян. Архиєпископ Петро і його був змушений відлучити від Церкви. Тим часом за наказом імператора-гонителя святого Петра було ув’язнено, його схопили саме тоді, коли він був з вірними у церкві, і кинули до в’язниці. Але тоді тисячі народу, чоловіків, жінок і дітей, оточили в’язницю і радше готові були всі до одного прийняти смерть, як дозволити вбити свого пастиря, якого присудили до смерти від меча. Арій удав, що кається зі своїх блудів, і впросив Ахила й Олександра, двох священиків, близьких до архиєпископа, щоб вимолили для нього прощення у святого Петра, аби той зняв клятву. Але Господь Бог об’явив святому Петрові злобний намір Арія, який вже тоді задумував єресь і шукав нагоди, щоб самому сісти на владичому престолі. Бо коли Ахил і Олександр стали просити за нього, то святий Петро рішуче сказав, що має прощення для всіх, та не може прийняти до Церкви Арія, бо той виступає проти Божества Христа Спасителя, бо він грішить не проти чоловіка, а проти Пресвятої Тройці. І сказав їм, що уночі бачив він Христа Спасителя, який явився йому у вигляді дванадцятилітнього юнака в білій одежі, наполовину роздертій. А коли святий наважився запитати: “Господи, хто Твою ризу роздер?” – то Христос відповів: “Арій”, – і попередив єпископа про хитрість єретика.

Коли святий Петро бачив, що народ не хоче поступатися, а воїни вже готові почати різанину, то він переказав намісникові, щоб той уночі потай розібрав частину задньої стіни в’язниці і забрав його на смерть. Так і сталося. На площі, – там само, де постраждав святий Марко, – в ніч на 25 листопада (мабуть, 311 р.) святий Петро прийняв мученицьку смерть.

Його спадкоємцем став згаданий Ахил, який піддався проханню злобного Арія і прийняв його до Церкви та висвятив на священика. Ахил помер 313 р., а після нього владичий престол обійняв Олександр. За нього Арій став явно поширювати свою єресь, і Олександр у 321 р. кинув клятву на єретика, а Вселенський Собор у Нікеї (325 р.) підтвердив її. Однак одежу Христа Спасителя вже було роздерто, й аріянська єресь спричинила Церкві більше журби, як найтяжчі переслідування за часів поганства.

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

07.12.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

1Тм.6,17–21:  «Щоб не неслись думками вгору та не надіялись на нетривке багатство, – лише на Бога, який щедро дає нам усього для вжитку»

Апостол Павло взиває до нас тому, щоб хто ми не були, багаті чи бідні, впливові чи не дуже впливові у суспільстві, однак щоб ми повсякчас надіялись на Бога. Не на багатства, не на тих чи інших людей, а на Бога. Бо все інше земне – крихке й нетривале. Сьогодні ми при владі, а завтра – без влади, сьогодні здорові й сильні, а завтра – хтозна як буде, сьогодні можемо похвалитися статками, але чи так буде все життя? 

Один Бог незмінний. Тому якщо ми уповаємо на Бога, то маємо завжди сталість, стабільність та вподібнюємось до Нього. І вже незалежно від свого становища в суспільстві стаємо носіями того Божого миру, який являє нам Царства Божого. 

У сучасному світі нелегко жити будучи відсторонено від усіх земних багатств і обставин. Однак християнин навіть тоді, коли Бог йому доручає якесь становище у суспільстві, чи дає багатство, а кожен із нас є остаточно чимось багатий, має вміти займати вірну поставу щодо цього. Він знає, як використовувати все, що мені Бог дав, щоб вживаючи це наближатись до Божого Царства!

*** 

Лк.18,31-34:  «Він буде виданий поганам, і насміхатимуться з Нього, і зневажатимуть Його, і плюватимуть на Нього, і, бичувавши, уб’ють Його, та третього дня Він воскресне»

Нам дуже непросто переживати різні несправедливості в нашому житті, зносити різні зневаги, образи, кпини, біль. Ми так реагуємо, бо здебільшого сприймаємо це як щось випадкове. Забуваємо, що коли хочемо бути гідними учнями Христовими, то мали б пройти тою самою дорогою, якою пройшов Христос. 

У нашому народі кажуть: «Бог терпів і нам велів». Не може існувати дороги до воскресення без терпінь, без Голготи. Не можна до Царства Небесного проскочити через задні двері. Дорога до Небесного Царства, дорога до буття з Ісусом Христом завжди йде через Голготу. 

Читаємо у Святому Письмі: «Хто з Христом терпів, той з Христом воскресне». Тому, коли настають ті чи інші труднощі, будьмо свідомі, що все це в наше життя дав Бог. Коли побачимо за тим усім Бога – нам стане одразу легше. Прийнявши ті чи інші труднощі й випробування, зможемо стати ближчими до Ісуса Христа і Його страждань, а тоді станемо учасниками Його воскресення!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

07.12.2017р. Б. / Св. великомученика Меркурія; Св. великомучениці Катерини

Святого великомученика Меркурія

Тропар, глас 4: Мук подвиг пройшовши як воїн непереможний, безсмертному цареві представ єси, мучениче Меркуріє, де з ликами страдників дерзновення прийнявши приспіши молитвами твоїми на поміч нам, які з вірою почитають пам’ять твою.

Кондак, глас 4: У герцях воїна непереможнго і в бідах заступника непостидного, ублажім піснями Меркурия, прославляючи його, бо тих, які святкують пам’ять його весело від бід і скорботи він ізбавляє. 

Святий Меркурій був родом зі Скитської землі. У віці 25 років він був уже воєводою у війську Деція і Валеріяна. І хоч святий Меркурій здобув перемогу над персами, однак був замучений за Христову віру у місті Кесарії, в Кападокії. Згідно з описом, був він стрункий, вродливий, з білявим волоссям.

__________
У той самий день

Святої великомучениці Катерини

Тропар, глас 4: Чеснотами, як сонячним промінням, просвітила єси невірних мудреців, і, як місяць пресвітлий тим, які ходять в ночі, невір’я тьму відігнала єси і царицю увірила єси а з нею і мучителя викрила, богозванна невісто, блаженна Катерино, жаданням вибігла єси в Небесну світлицю до прекрасного Жениха Христа, і від Нього царським вінцем увінчалася єси: Йому ж із Ангелами предстоячи молися за нас, які творять пречесну пам’ять твою. 

Кондак, глас 2: Хор чесний божественно, складіте мучениколюбці, і почитайте премудру Катерину, бо вона на місці тризни Христа проповідала і змія потоптала, та присмирила мудрість промовців. 

Ім’я Катерина – означає “всечиста”. Свята Катерина народилася в Олександрії, походила зі знатного роду, спорідненого з імператорами, відзначалася діва нечуваною красою, незвичайною ученістю і багатством. У віці сімнадцять років вона навернулася до Христової віри і, після хрещення, посвятила своє дівицтво небесному Нареченому. Коли імператор Максиміян почав переслідувати християн, тоді Катерина прилюдно стала перед ним і, звинувативши його у злобі і звірствах, пригрозила йому Божим гнівом. Максиміян був зачарований красою дівиці, а щоб відвернути її від Христової віри, скликав близько п’ятдесяти поганських мудреців, щоб ті навернули її до поганства, натомість свята Катерина навернула їх до правди, вони повірили в Христа. За це мучитель велів їх усіх кинути у вогонь, де вони прийняли мученицьку смерть. А Максиміян обіцяв святій діві, що одружиться з нею, тим більше, що його жінка також навернулася, і за це разом з воєводою Порфирієм і 200 воїнами прийняла смерть. Побачивши, що свята Катерина навіть чути не хоче про відступництво від віри, мучитель наказав її жорстоко бити, палити вогнем, прив’язати до колеса, під котрим були гострі бритви, а під кінець велів стяти мечем. Сталося це 24 листопада 310 р.

Інше, найбільш достовірне передання свідчить, свята Катерина втікала від грішної любови Максиміяна, а той наздогнав її в Аравійському краю, коло Синайської гори, і там святу діву велів замучити. За народною легендою, тіло святої, після її смерти, ангели перенесли до Аравії, де згодом цариця Олена побудувала на честь святої мучениці церкву. В XI столітті було засновано окремий монаший чин для охорони богомольців, які йшли віддати честь пам’яті святої Катерини. У тринадцятому столітті було віднайдено її мощі і складено в монастирі на Синаї. На іконах святу Катерину зображають з пальмою і мечем у руці, а поруч зламане колесо, як знак, що на колесі її мучили. Згідно з переданням, те колесо під час мук розламалося. Свята великомучениця Катерина є покровителькою християнських наук. У нашому народі її пам’ять глибоко шанують, а ім’я Катерина є одним з найпоширеніших.

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

06.12.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

1Тм.5,22–6,11:  «Ми бо не принесли на світ нічого, та й винести нічого не можемо»

Які правдиві слова чуємо у цьому апостольському читанні! Але які ми далекі від них у своєму щоденному житті, бо прив’язані переважно до земного, постійно маємо бажання збирати земні добра! Як також ми так проживаємо своє життя, немовби мали жити вічно. Живемо так, якби не мали вмирати. Чи ми задумуємося, що настане час, коли все, що маємо, що посідаємо, чим володіємо, залишиться тут, а ми як нагі прийшли, так і нагі відійдемо з цього світу. 

Для нас суттєво що б часто над цим задумуватись, застановлятись та розважати. У традиції Отців є щодо цього настанова – пам’ятай про смерть і ніколи не згрішиш. Це не означає страхатись і переживати при згадці про смерть, але в контексті згадки про смерть всі наші справи і речі ставали б для нас цілком іншими, та набували б своїх правдивих цінностей. 

Тож погляньмо, що наше життя надто коротке, тому його найкраще використати на те, що нам придасться для осягнення Царства Небесного. Життя Бог дав нам з однією метою – щоб ми приготувались до зустрічі з Ним, щоб ми приготувались до вічності. Стараймось жити так, щоб наші скарби були там, де б ми хотіли перебувати вічно!

*** 

Лк.18,15-17; 26-30:  «Істинно кажу вам: Нема такого, що кинув би дім чи жінку, чи братів, чи дітей задля Божого Царства, і не отримав би багато більше за цього часу, а в наступнім віці життя вічне»

Ці слова Ісуса Христа зазвичай досить важко прийняти: що означає кинути жінку, братів, дітей? Це ж найближчі, найдорожчі, найцінніші особи для нас. Так, це певною мірою правда. Але ми забуваємо ще більшу правду: що всіх наших братів, дітей, жінку, чоловіка, батьків дав Бог. Ніхто з них у моєму житті не є випадковим, усіх їх мені подарував Бог. Тому ми не можемо бачити їх ізольовано, самих по собі, а маємо за ними побачити Господа, який мені їх дав і може дати ще більше. 

Бог не каже їх забути, покинути, як непотрібну річ. В Ісусовому розумінні «кинути» їх – це не прив’язуватися до них, а побачити за ними Бога, Господню присутність. Не забувати, що Бог їх нам послав. 

Усе, що в нас є, – від Бога. Ця думка правдива – тому звільняє від нарікань. Бог це дав, це від Нього, це є дар Господній. Тоді будемо готові сказати: «Я все Тобі віддаю, Боже, що Ти мені даєш, бо знаю, що Ти мені дав найкраще і даси найкраще!» Коли ми так будемо відкриті до Бога, то й Він набагато більше нам дасть. І не тільки дасть нам у цьому житті, а й у наступному дасть життя вічне! 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

06.12.2017р. Б. / Св. Амфилохія, єп. Іконійського; Св. Григорія, єп. Акрагантійського

Святого Амфілохія, єпископа Іконійського

Тропар, глас 4: Боже отців наших,* що чиниш завжди з нами по Твоїй кротості,* не віддали милости Твоєї від нас,* але молитвами їх у мирі направ життя наше. 

Кондак, глас 2: Божественний громе, сурмо Духа, віри співзроситтелю і викорінювачу єресей, ієрарше Амфілохію, Тройці угодниче великий, зі Ангелами предстоячи завжди, молись неустанно за всіх нас. 

Григорій Богослов у своїх листах називає святого Амфилохія “славним мужем і ангелом правди” та свідчить, що Амфилохій, який був приятелем Василія Великого, багато літ до своєї смерти творив, за поміччю Божою, чуда.

Народився святий в Кападокії, був він сином багатих батьків і здобув високу освіту; вивчав право, але, пізнавши марноту цього світу, покинув навчання і провадив життя на самоті: молився, постив і доглядав старого батька. Одного разу йому треба було поїхати до Іконії Пісидійської, і потрапив він до міста саме тоді, коли місцеві єпископи зібралися, щоб вибрати для цього міста нового єпископа. Коли до них дійшла чутка про його прибуття, то всі голоси віддали за нього, бо про його благочестиве і святе життя знали в усіх околицях. І так, всупереч своєї волі, він був поставлений (374 р.) єпископом Іконії. І дуже скоро його полюбили всі мешканці міста. Святий Амфилохій рішуче виступив він проти єресі аріян, яких імператор Теодосій Великий (379-395) прогнав з Царгорода, але вони збиралися на свої єретичні зборища по селах. Стерпіти цього владика Амфилохій не міг, і тоді пішов він до імператора просити його, щоб заборонив аріянам публічні зборища. Але імператор не послухав його. Згодом, коли Теодосій поставив свого сина Аркадія своїм співправителем, святий Амфилохій прийшов удруге до палати, віддав почесть Теодосієві, але не вклонився перед Аркадієм, лишень погладив хлопця по голові і сказав: “Як маєшся синку?”

Імператора розлютила така явна зневага, виявлена його синові, і він наказав прогнати святого з палати. Але святий Амфилохій сказав до імператора таке: “Цісарю, ти гніваєшся, що синові твоєму я не віддав належної чести, а хіба Отець небесний не має гніватися, коли єретики відбирають поклоніння і честь у Сина Його, якому відмовляють у Божестві?” Зрозумів імператор науку й осудив аріян, а до святого Амфилохія ставився з великою повагою.

Святий владика написав глибокодумну книгу про Святого Духа і присвятив її святому Василію Великому. Святий Василій написав до нього найбільше листів, а в одному з них доручає йому, у разі своєї смерти, свою Церкву. Помер святий Амфилохій близько 394 р.

__________
У той самий день

Святого Григорія, єпископа Акрагантійського

Тропар, глас 4: Боже отців наших,* що чиниш завжди з нами по Твоїй кротості,* не віддали милости Твоєї від нас,* але молитвами їх у мирі направ життя наше. 

Кондак, глас 4: Світопромінними сяяннями Церква світловодить тих, які свято світлого твого успення звершують, преподобний отче всеблаженний Григоріє. 

Святий Григорій народився на Сицилії, у селі Преторія, поблизу міста Акрагант. Його батько називався Харитон, а мати – Теодотія. У вісім років, перебуваючи під опікою єпископа Акраганту Патаміона, опікун віддав його учителеві Даміянові на науку. Григорій за кілька років зробив такий поступ у науці, що його, дванадцятилітнього хлопця, зарахували до числа клириків владичої церкви, де був він під наглядом архидиякона Доната.

У вісімнадцять років святий Григорій, за Божим натхненням, потай вибрався до Єрусалиму. У Картагені зустрів він трьох римських монахів: Марка, Серапіона та Леонтія, і з ними прибув до Єрусалиму. Тут він поклонився святим місцям, побачив життя великих самітників і залишився при патріярхові, який висвятив його на диякона. Один рік святий Григорій прожив у пустелі на Єлеонській горі, а потім у глибокій пустелі вчився в одного мудрого самітника розуміння Святого Письма та інших мудрощів. Тоді святий Григорій повернувся до Єрусалиму, а звідти вирушив до Антіохії, а далі до Царгорода, де взяв участь в одному місцевому соборі, на якому всіх дивував своєю мудрістю, так, що посланці папи, повернувшись до Риму, розповіли про нього папі.

Щоб уникнути людської хвальби, пустився він до Риму, де нікому невідомий подвизався в одному монастирі. Життя він провадив нечувано строге, за прикладом східних пустельників. Тим- часом в Акраганті помер єпископ і люди, не змігши дійти згоди щодо нового кандидата, відправили посольство до папи, щоб той призначив їм владику. Папа, за Божим натхненням, велів шукати монаха Григорія, і його знайшли. Святого Григорія впізнали монахи, які разом з ним ходили до Єрусалиму, і посланці папи, що були з ним в Царгороді на соборі. Він, під послухом, змушений був прийняти владичу гідність та йти до Акраганту. Дорогою до міста святий Григорій чудесним способом оздоровив одного прокаженого монаха, а другому, вже перед самим Акрагантом, повернув слух і мову. Коли ж народ став вітати нового владику, то святий Григорій, побачивши серед людей своїх батьків, припав до їх ніг і став просити в них благословення.

Усі дивувалися зі строгості життя, яке провадив новий владика. Та знайшлися єретики, які обмовили святого Григорія, через що його було ув’язнено і в кайданах доставлено до Риму, де він страждав у в’язниці два роки і три місяці. І лиш на суді виявилася його повна невинність. Він з почестями повернувся до Акраганту, де, провадячи святе життя, у глибокій старості, близько 610 р., закінчив своє, повне чудес, життя.

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

05.12.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

1Тм.5,11–21:  «Заклинаю тебе … берегти це безсторонньо, не робивши нічого з нахилу до когось»

Насправді не просто, або радше дуже важко в наших стосунках не зважати на те, що за особу ми маємо перед собою. Ми завжди суб’єктивні, тому й до кожної особи ставимось через свою суб’єктивність. Ми бачимо не все так як воно є на справді, а через призму нашого світогляду. Хтось нам подобається, бо сказав нам раніше щось приємне, чи добро зробив, а хтось не подобається, бо щось нам недобре зробив чи негарно з нами повівся. Відповідно і ми до одного відчуваємо симпатію, вдячність, повагу, а до другого – неприязнь, недовіру, ворожість. 

Часто негативний досвід спілкування з тією чи іншою особою не дає нам побачити Божої волі на розвиток наших стосунків із ними в майбутньому. Апостол нам вказує на те, щоб ми безсторонньо, неупереджено, так як Господь, робили добро кожній особі. 

Бог любить і праведних, і грішних, любить нас, чи ми робимо зло, чи добро, Він приймає нас після кожного гріха знову і знову у своєму милосерді. Вчімося й ми любити і приймати інших людей, попри те, що б вони нам не робили, чи то добро чи зло. Це є нелегко. Але тільки так можемо вподібнюватися до нашого Отця – любити безумовною любов’ю!

*** 

Лк.17,26-37:  «Так само буде й того дня, як об’явиться Син Чоловічий»

У цьому Євангелії Господь вказує на останні часи, які мають настати. Показує, як вони мають виглядати, тому пригадує з біблійної історії приклади, як відбувалися надзвичайні події в житті вибраного народу. Але одночасно Христос підкреслює, що ніхто не знає ні дня, ні години, коли це має статися. 

Ми не знаємо, коли буде другий славний прихід Господа Нашого Ісуса Христа, коли будуть ці останні часи. Але, без сумніву, останні часи для кожного з нас – це кожна мить нашого життя. Адже кожна ситуація є перша й остання в нашому житті, вона вже є – і вона не повториться, вона вже є – і її такої більше не буде. 

Тож маємо завжди цінувати кожну хвилю нашого життя, розуміти, що вона остання й неповторна, цінувати кожну людину, яку зустрічаємо на своїй дорозі, розуміти, що в цей момент і в цих обставинах ми її бачимо востаннє. Колись було інакше й знову буде інакше, навіть зустріч із цією людиною не буде такою самою. Маємо розуміти й цінувати всі події нашого життя. 

Ми дуже часто живемо або в минулому, або в майбутньому. Молоде покоління мріє про своє майбутнє життя, старше покоління згадує, як воно колись було добре. В цей же час, ми не вміємо цінувати теперішнього часу, цього «останнього» часу. Коли б людина знала, що їй залишилося жити 2¬–3 години чи декілька днів, то вона б зовсім по-інакшому дивилася на життя, цінувала б його. Зупинімося – і цінуймо те, що Бог нам дає. Розуміймо, що цей чи інший день, ця чи інша година, навіть хвилина, унікальні в моєму житті!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

05.12.2017р. Б. / Св. апостола Филимона і тих, що з ним; Св. мучениці Кикилії

Святого апостола Филимона і тих, що з ним

Тропар, глас 3: Хай веселяться небесні і хай ликують спільно із земними, бо приспіла пам’ять богоносних апостолів Филимона славного із Архипом, Онисимрм, Марком же Аполосом і Апфією всемудрою, молитвами яких і нас, Христе, радости сподоби і спаси душі наші. 

Кондак, глас 2: Як зорі всесвітлі, які всі краї просвічують, апостолів Христових возхвалімо, Филимона славного, і Архипа священного, і Онисима, і Марка, і Аполоса, з ними ж і Апфію всемудру, взиваючи: моліть неустанно за всіх нас. 

Святий Филимон був багатим міщанином у Колосах Фригійських. Святий Павло називав його улюбленим приятелем, саме до нього апостол писав послання у справі Онисима, який був невільником Филимона й утік від нього. Жінка Филимона називалася Апфія. У їх домі збиралися вірні, серед них Архип, що відзначався найбільшою побожністю. 

Святість їх життя мала бути велика, якщо апостол Павло так починає своє послання до Филимона: “Павло, в’язень Христа Ісуса, та брат Тимотей – Филимонові любому й нашому співробітникові, і сестрі любій Апфії та Архипові, нашому товаришеві боротьби, і твоїй домашній Церкві: благодать вам і мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа. Дякую Богові моєму повсякчас, згадуючи тебе у своїх молитвах, бо чую про любов твою і віру, що її ти маєш супроти Господа Ісуса й супроти всіх святих” (Флм. 1, 1-5). Усе послання складається з двадцяти п’яти стихів. Відповідно до найдавніших джерел, апостол Филимон прийняв мученицьку смерть разом з дружиною своєю Апфією та Архипом у Колосах, за імператора Нерона. Однак інші передання свідчать, що він був єпископом Гази, а після мученицької смерти його мощі, прославлені чудесними оздоровленнями, перенесли до Колос.

__________
У той самий день

Святої мучениці Кикилії

Свята Кикилія (Цицилія) була родом з Риму і походила з дуже славної та багатої родини. Своє дівицтво вона присвятила Богу ще в молодому віці. А коли батьки змусили її вийти заміж за одного багатого поганського юнака Валеріяна, то Кикилія зразу ж після вінчання зуміла навернути його до Христової віри. Вона послала його до тодішнього папи Урбана І (223- 230), який охрестив його в катакомбах при Аппієвій дорозі. А Валеріян навернув свого брата Тивуртія. І так троє вони стали роздавати майно бідним і ховати замучених християн.

Коли ж про це довідався староста Алмах, то наказав обох братів жорстоко побити, а після тяжких мук велів їх стяти мечем. Перед смертю вони ще навернули сотника Максима, який також прийняв мученицьку смерть. Тимчасом свята Кикилія, поховавши тіла мучеників, навернула ще близько чотириста осіб. За наказом мучителя її також схопили і віддали на муки, після яких її вбили мечем. Так свята мучениця віддала свою чисту душу в руки Небесного Нареченого. Сталося це близько 230 р.

Уже в IV ст. в Римі вже був храм в пам’ять святої мучениці Кикилії. У 821 р. папа Пасхалій І (817-824) на кладовищі при Аппієвій дорозі віднайшов тіло святої Кикилії, висушене, але цілком ціле. Його перенесли до відновленої церкви в її честь, при якій папа побудував монастир для монахинь. Вони мали берегти святі мощі і кожного дня співати правило на честь мучениці. Та з часом монастир і церква і місце те пішли в забуття. Аж у 1599 р., за папи Климентія VIII (1592-1605), мощі святої було віднайдено вдруге. Під час віднайдення мощей святої сповнилися багато чуд. Кардинал Бароній, самовидець цього, пише, що тіло було вкрите шовковою опоною, а в ногах лежали хустини зі слідами крови – свідчення мученицької смерти. При першому і другому віднайденні мощей святої Кикилії також було знайдено мощі святих мучеників Валеріяна і Тивуртія. У латинському обряді свята мучениця Кикилія поминається при кожній Службі Божій. Вона також є покровителькою церковної музики.

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

04.12.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім святом

Введення у храм Пресвятої Богородиці

Знаємо, що у Святеє Святих раз на рік вступав один зі священнослужителів. Тому нам складно зрозуміти, як Пресвята Богородиця могла ввійти до Святая Святих. Звичайно, можемо про це дискутувати, довго думати, міркувати. Однак Богородиця не лише ввійшла до храму, у Святеє Святих, де була присутність Господня, – вона, земне, людське творіння, сама стала храмом, Святая Святих – сама прийняла Господа. 

Це велике покликання, яке виявляє Богородиця, є покликанням кожного з нас. Апостол Павло каже: «Уже не я живу, а живе в мені Христос». З одного боку, ми приходимо до храму Господнього, а з іншого – ми самі є храмом Духа Святого, як про це також каже апостол Павло.

Ми самі є храмом Господнім. Тому маємо пам’ятати, до Кого приходимо в храм – до Володаря всього видимого й невидимого. Пам’ятати, Кого приймаємо до себе, Хто живе в нас, – Творець усього видимого й невидимого. І коли це усвідомлення будемо в собі розвивати, то настане велична радість перебування з Господом, яка триватиме навіки–віків. 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

04.12.2017р. Б. / Введення в храм Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії

Введення в храм Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії

Тропар, глас 4: Днесь благовоління божого предзображення* і спасення людей проповідання,* у Божому храмі Діва ясно з’являється* і Христа всім предзвіщає* їй і ми голосно закличмо:* Радуйся, промислу Створителя сповнення.

Кондак, глас 4: Пречистий храм Спасів,* дорогоцінна світлиця і Діва,* священна скарбниця Божої слави* днесь уводиться в дім Господній,* благодать з собою вводячи,* що в Дусі божественнім,* яку оспівують ангели Божі:* Вона є оселя небесна. 

Свята Церква святкує нині пам’ять Введення Пречистої Діви Марії в Єрусалимський храм. Згідно з переданням, свята Анна, мати Пречистої Діви, ще перед Її різдвом пожертвувала Марію на службу Богу і святині. А коли Пречистій Діві виповнилося 3 роки, тоді праведні Йоаким і Анна привели маленьку Марію до храму в Єрусалимі і віддали Її в руки священика (згідно з переданням, ним був Захарія, батько Йоана Хрестителя).

При храмі було багато дівиць і жінок, посвячених Богу, вони тут молилися, навчали, працювали, дбали про порядок у святині. Через кілька років дівиці виходили заміж. Було це щось на зразок теперішнього монастиря.

Передання розповідає, що Пречиста Діва перебула у святині до 15 років і таємно склала обіт дівицтва. Тому при виході зі святині Її довірено опіці святого Йосифа, з яким Вона була звінчана на святе, взірцеве, посвячене Богу, молитві і дівицтву життя. Інші передання описують урочисте введення Пречистої Діви у храм, Її буденні заняття, глибоке молитовне життя. Хай як бажали б побожні душі звеличити Пресвяту Богородицю, однак усе, що сказали б на Її похвалу, порівняно з Її святістю і з Її славою – це як тінь супроти сонця. Не збагне розум людський усю глибину Її святости, яка з дитячих літ найдосконаліше була віддана Богу.

І ось це нині Вона приносить себе в жертву Богові. А жертва ця така велика, що займає зразу друге місце після жертви хресної. Ликує все небо, коли бачить, що Пресвятій Тройці приноситься так мила їй жертва. Бачать ангели дитя трилітнє, повне надзвичайних ласк і дарів Святого Духа, дивуються, і хоча не знають ще, що дитя це вибране на Матір самого Бога, та подивляють незвичайну красу цієї невинної, молодої, але понад усі людські душі сяючої душі.

Не в змозі ми подати тут всі передання та легенди, .пов’язані з нинішнім празником. Гадаємо однак, що доречно буде розповісти те, що написав про молодість Пресвятої Богородиці святий Амвросій: “Пречиста Діва була дуже смиренна. Вона говорила мало, у всіх ділах своїх була дуже розумна. Вона читала охоче й уважно святі книги, молилася часто і гаряче, була слухняна і сповнена поваги до настоятелів, й водночас повна любови і доброзичливости до нижчих. Вона любила убожество й охоче спілкувалася з бідняками, втікала від хвальби, ненавиділа заздрість, нікому не бажала злого і всім творила добро. В Її розвитку не було нічого вданого, хода Її була природна, а бесіда позбавлена гордости. Її зовнішнє зростання свідчило про глибоку внутрішню святість і про досконалість Її чеснот, так, як красивий зовнішній вигляд будівлі свідчить про Її внутрішню красу. Вона їла дуже мало, стільки, скільки було треба для життя. Вона не зважала на якість страви і не догоджала своєму смаку. Вона була великою трудівницею, не давала собі більше спочинку, ніж мала потребу. Вона була найчистішим дзеркалом чесноти, найбільшим прикладом досконалости, від Неї треба вчитися, чого нам слід остерігатися, а що і як робити. Чи можна знайти ліпшого провідника на шляху до християнської досконалости – як Божа Матір?”

Так пише святий Амвросій. І випало нам навести ці слова, коли закінчуємо науки про християнську досконалість. Маємо взірець – наслідуймо! Празник “Введення” Церква урочисто святкувала вже у четвертому столітті. Усе богослуження в часі цього празника – це одна суцільна похвальна пісня на честь Пресвятої Богородиці.

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

03.12.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Еф.5,9–19:  «Шукайте пильно того, що Господові подобається»

Дуже рідко в нашому житті ми прагнемо шукати того, що Бог хоче від нас, в тій чи іншій ситуації. Як правило, ми керуємось своїми мотиваціями, бажаннями, думками. Дуже часто опісля до нас приходить усвідомлення, що багато наших рішень, часто навіть дуже важливих, ми ухвалювали емоційно, поспіхом. Тоді ми шкодуємо, що не просили в Бога мудрості, не шукали Божої волі в цій ситуації. 

Знаємо, що Бог є любов, отже, Його волею завжди буде розв’язати кожну ситуацію наскільки це можливо в любові. Божа воля – найкраще, чого Бог може побажати для нас. Тому коли шукаємо Божої волі, тоді остаточно шукаємо найкращого добра для кожного з нас. 

Завжди дослухаймося до голосу свого сумління, вдивляймося в обставини, які навколо нас. Стараймося побачити, що за тим всім стоїть Господь, вчімося в тому всьому відчитувати Божу волю. Все більше стараймось пізнати що Бог хоче промовити до мене через слова молитви, Євангеліє, через проповіді священика, а навіть через вчинки інших осіб. Вслухаймося, вдивляймося, будьмо відкриті на Божу волю, а тоді Господь завжди буде її нам вказувати і являти!

*** 

Лк.12,16-21:  «Безумний! Цієї ж ночі душу твою заберуть у тебе, а те, що ти зібрав, кому воно буде?»

Людина постійно щось планує, чогось прагне, як також чогось досягає. У кожного свої межі бажаного, цілком інакше розуміння прагнень і сподівань. Однак, що б це не було, коли помремо, усі свої здобутки мусимо лишити тут, бо ми як нагі прийшли на цю землю, так нагі й підемо з неї. 

Тому маємо здобувати собі скарби, що завжди будуть з нами, відтак у кожну хвилю нашого життя вміймо докладати зусиль, щоб робити добро. Адже коли робимо добро іншим: допомагаємо потребуючим, годуємо голодних, вдягаємо нужденних – ми не лише їм жертвуємо свої гроші, час та милосердя, а немовби вкладаємо ці добрі діла в небесний банк, у якому, коли помремо, будемо мати добрі відсотки. 

Отож подумаймо, куди нам вигідніше вкласти найцінніше, що в нас є, – наше життя: або в те земне, що й так залишимо, або в ті справи, з яких будемо мати добрі прибутки в небі! 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

03.12.2017р. Б. / Передсвяття Введення в храм Пресвятої Богородиці; Св. преп. Григорія Декаполита; Св. Прокла, патр. Царгородського

Передсвяття Введення в храм Пресвятої Богородиці

Тропар передсвяття, глас 4: Радість усім передвіщає нині Анна,* родивши супротивний печалі плід – єдину приснодіву,* яку і приводить, як сущий храм Бога Слова і Матір чисту,* молитви діючи,* днесь із радістю у храм Господній. 

Кондак передсвяття, глас 4: Днесь радістю сповнилася* вся вселенна* у славетному празнику Богородиці,* зовучи: Вона є тінь небесна. 

“Нині боговмістима святиня – Богородиця, приводиться до храму Господнього, і Захарія Її приймає; нині «святеє святих» радується, і ангельський хор таїнственно ликує. З ними і ми святково з Гавриїлом заспіваймо: Радуйся, благодатна! З Тобою Господь, що має велику милість”.

Так співає свята Церква в день передсвяття завтрашнього свята. Ми кожної хвилини, кожної години маємо згадувати Пресвяту Богородицю; як дитина до матері спрямовує всі свої думки, так і ми повинні їх звертати до Пречистої, бо хто про Марію думає, серця того не заплямує жодна грішна думка; хто словами величає Марію, слова того завжди будуть чисті; хто кожне діло посвятить на славу Марії, той напевно до свого діла не додасть гріха. І добре знаємо, хто побожно зверне очі свої до ікони Богородиці, душу того пройме новий струмінь ласки, втіхи і нової любови до Пренепорочної Матері нашої. І тому де лиш можемо, там поміщаємо Її ікону, щоб вона промовляла до нашого серця, щоб нагадувала нам вічно, що поряд з Нею ми не є сиротами, – вона наша Матір, сильна і могутня, яка про нас дбає, яка нас любить і заступається за нас і якій вічну славу і честь ми повинні воздавати.

Перед кожним Богородичним празником ми закликаємо всіх очистити свою душу. Чому так чинимо? Ідіть завтра до церкви і погляньте, скільки там народу молиться, слухає проповіді, а нераз і плаче. Та, однак, скільки серед того народу є такі, які прийшли до церкви обтяжені численними тяжкими гріхами? Ці люди або не розуміють і не знають, в якому стані їх душа, або їм це байдуже, вони мають віру, вони хочуть бути спасенні, та нічого не роблять для цього, хіба що ходять до церкви, але не переймаються тим, що днями, тижнями, місяцями, а нераз і роками живуть у тяжких гріхах, а життя може закінчитися навіть і завтра. Про таких людей можна сказати, що вустами вони почитають Марію, але серце їх далеко від Неї. Тому ми постійно пригадуємо, що добре є перед святом приглянутися до власної совісти. Бо насправді не любить, не славить і не почитає Пречистої Діви той, хто грішними вустами Її призиває і ранить Її душу, якщо в гріхах голосить Її славу.

__________
У той самий день

Святого преподобного Григорія Декаполита

Тропар Григорія, глас 3: Образом був єси повздержності, Божественним Духом просвітив усе: правовір’я біг звершив єси, ученням світ просвітив єси і зловірних помисли викрив ти, отче преподобний Григоріє, Христа Бога моли щоб дарував нам велику милість. 

Кондак Григорія, глас 3: Світлим сонцем тебе Церква визнає, яке красою чеснот і променями зцілень просвіщає всіх, угодниче Христа. Тому й святкуємо чесну пам’ять твою і почитаєм подвиги твої, всеблаженний отче премудрий Григоріє. 

Преподобний Григорій, званий Декаполитом, народився в Іринополі, місті, що належало до ісаврійського Декаполя. Вже в молодому віці він вирішив покинути світ і стати монахом. Святий ходив з місця на місце і навчав усюди, бо були це часи іконоборської єресі. Близько 814 р. він вибрався до Царгорода. У Солуні Григорій узяв з собою Йосифа Піснеписця та Иоана, свого учня, і прибув до столиці. Тут усі троє проповідували і закликали віддавати честь іконам. Звідси святий Григорій вислав святого Йосифа до Риму, до папи Лева III (795-816), однак той не доїхав, бо його ув’язнили іконоборці і кинули до в’язниці на острові Крит. Згодом преподобний Григорій пішов в околиці гори Олімп, де проживав якийсь час. Потім знову повернувся до Царгорода, там дивував усіх святістю життя і безстрашністю в обороні Христової віри. Помер перед 820 р., мощі його упокоїлися в церкві святого Йоана Золотоустого. Житіє святого описав Ігнатій, митрополит Нікеї, творець канонів, який жив у IX столітті.

__________
У той самий день

Святого Прокла, патріярха Царгородського

Тропар Прокла, глас 4: Божественним началом премудрості, страхом Господнім утверджуючись, із нього священними сходженнями зійшов єси в учнівство Златоуста, і архиєрейського престолу його достойним був єси чистоти чеснотами, апостольське правило образом маючи, не для себе жив, а для Христа і стада твого. Тому у нетлінне життя як апостоли вселився єси, ієрарше Прокле, моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші. 

Кондак Прокла, глас 4: Достойно днесь святкує всіх міст чесніше воістину у чесному переставленні твоєму, отців отче, Прокле мудрий. 

Святий Прокл був улюбленим учнем святого Йоана Золотоустого. У 426 р. патріярх Сисиній поставив його єпископом Кизика, але жителі того міста вибрали собі іншого владику (здається, єретика), тож Прокл повернувся до Царгорода і тут прилюдно у проповідях виступав проти єресі тодішнього патріярха Несторія. У 434 р., після смерти патріярха Максиміяна, святий Прокл обійняв патріярший престол, а життя його сяяло великою святістю. Його стараннями було перенесено з Коман до Царгорода мощі святого Йоана Золотоустого. У 430 р., коли в місті стався страшний землетрус, патріярх Прокл з усіма мешканцями міста совершав хресні обходи; за його служіння було введено в богослуження пісню: “Святий Боже”. Після себе святий залишив багато проповідей, серед них дві глибокі похвали на честь Пресвятої Богородиці і чотири науки на Різдво Христове, в яких він повчає про дві природи Христа Спасителя. Помер святий Прокл у великій святості восени 446 р.

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР