ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

субота, 31 грудня 2016 р.

31.12.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Еф.1,16–23:  «Щоб Він просвітив очі вашого серця, аби ви зрозуміли, до якої надії Він вас кличе»

Апостол молиться за ефесян, бо його людських сил і слів було замало, потрібна була Божа благодать, яка б змінювала людські душі. У жодній справі, жодній проблемі чи стосунках з іншими ніколи не буде достатньо нашої сили, бо людські можливості обмежені. 

Але те, чого не може людина, під силу Богові. Однак знаємо, що Господь завжди очікує нашого бажання. На відміну від ворога людини, диявола, який намагається нападати всупереч людському бажанню, Бог нас завжди трактує як вільних осіб, щоб завжди ми самі робили вибір.

Молімося і просімо Бога, щоб Він нас просвітив, щоб інших просвітив, щоб і ми, і наші ближні зрозуміли, до чого ми покликані. Бо саме ця співпраця, прагнення та готовності нашого особистого і Божої благодаті дає плоди і у нашому житті, і у житті інших.

*** 
Лк.12,32-40:  «Не бійсь, маленьке стадо»

У Святому Письмі часто знаходимо заклик не боятися! Бог добре знає слабку людську природу, саме тому підбадьорює нас і запевняє, що не варто боятися. 

Погодьмося, що ми боїмося з одної причини – не маємо достатньої віри в те, що Господь є з нами, що Він чуває над нашим життям, клопочеться про нас, дбає про нас, повсякчасно пам’ятає про нас. 

Якби ми серйозно задумувалися над тим, що промовляємо в молитві «Отче наш», де визнаємо, що саме Бог є нашим Батьком, який завжди якнайкраще турбується про наше життя, то страх відступив би назавжди. 

Кожен наш страх показує, наскільки в нас мала довіра до Бога, наскільки ми не уповаємо на Нього. Часто нам видається, що цей страх цілком логічний: як можемо довіряти тому, кого не знаємо, навіть якщо це Всемогутній Бог. 

Отож, найперше мусимо пізнати свого Творця, зрозуміти, що Він – люблячий Батько, наблизитися до Нього, і що більше будемо закорінюватися в довірі до Бога, то більше будемо сповнюватися миром, спокоєм і радістю! 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

31.12.2016р. Б. / Святого мученика Севастіяна та його дружини

Святого мученика Севастіяна та його дружини

Тропар, глac 4: Мученики Твої, Господи, * у страданнях своїх прийняли вінці нетлінні від Тебе, Бога нашого. * Мавши бо кріпость Твою, вони мучителів подолали, * сокрушили і демонів зухвальства безсильні. * їх молитвами спаси душі наші. 

Кондак, глас 8: Крові твоєї багряницею омочив ти одежу страдництва і одягся багряницею чесною Севастьяне. Тому і вселився ти з Христом в вишнє царство безконечне із співстрадниками твоїми і вінці прийняв єси, мудрий, з ними ж ликуючи, нас завжди поминай. 

Святий Севастіян був родом з Нарбони. Виховувався і навчався він у місті Медіолані. А любов його до Христа Спасителя, за словами святого Амвросія, була так велика, що він покинув Медіолан, де християни жили тоді у мирі, і пішов до Риму, бо там легше було осягнути мученицький вінець. Був він воїном, і то одним з визначних старшин. Та при цьому він прислуговував ув’язненим християнам й укріпляв їх у Христовій вірі.

У тому часі було засуджено на смерть за сповідування святої віри двох братів-близнюків Марка і Маркелина, синів достойника Транквилина і його жінки Маркії. Батьки випросили, щоб вирок відклали на тридцять днів, а обох засуджених віддали урядникові-поганинові Никостратові, щоб намовив їх до відступництва. І хто знає, чи не вдався б той план, та ось прийшов святий Севастіян і так гаряче промовив до них, що вони скріпили свою віру і готові були прийняти смерть. До слів святого Севастіяна прислуховувалася німа з шести літ жінка Никострата Зоя, і вона повірила у Христа Спасителя, припала до ніг святого і Бог оздоровив її; вона стала вголос прославляти Ісуса. Це видиме чудо навернуло самого Никострата, батьків близнюків Транквилина і Маркію, а також Клавдія, помічника Никострата. Никострат зібрав усіх в’язнів, які були під його наглядом, і святий Севастіян шістнадцять із них навернув до Христової віри.
Папа Кай (283-296) з часом висвятив Транквилина на священика, а Марка і Маркелина – на дияконів. Усі вони молилися до Бога і завжди були готові на мученицьку смерть, бо ж переслідування християн не припинялося. Кожного, кого лишень упіймали, передавали на муки і вбивали. Так схопили Зою, жінку Никострата, коли вона молилася біля гробу святого апостола Петра. У в’язниці її підвісили за волосся і шию над тліючим гноєм. Шість днів вона так висіла, аж поки Господь не прийняв до себе душу святої мучениці. Після смерти вона явилася у видінні святому Севастіянові і провістила йому мученицьку смерть. Невдовзі упіймали старого Транквилина, що молився при гробі святого Павла, й побили камінням, а тіло, як і тіло святої Зої кинули у ріку Тибр.

Коли перед Диоклетіяном, що саме тоді мав владу над обома частинами держави, поставили святого Севастіяна, то імператор, як тільки міг, намовляв його до відступництва, а потім наказав прив’язати святого мученика до дерева і велів своїм лучникам стріляти в нього стрілами. Коли ж бездушне, на вигляд, тіло святого мученика вже не давало ознак життя, тоді його забрала побожна невіста Ірина, щоб чесно поховати. Однак святий мученик ще був живий і, за ласкою Божою, невдовзі одужав. Усі християни просили його покинути Рим, але святий Севастіян за першої ж нагоди став на дорозі перед проїжджаючим Диоклетіяном і на весь голос гукнув йому, щоб припинив переслідувати християн, бо не уникне він Божого суду. Тоді імператор наказав убити його палицями, а тіло кинути у глибокий канал, та воно зачепилося за залізний гак і християни витягнули його та поховали в катакомбах, при вході до підземної церкви святих Апостолів. Святий Севастіян прийняв мученицьку смерть близько 287 р. Христова Церква віддавна почитала святого мученика, його ім’я знаходимо вже у списку святих від 354 р. Папа Дамасій (366-384) побудував на честь святого мученика в Римі церкву. Про численні чуда, які сталися за заступництвом святого Севастіяна, розповідає папа Григорій Великий. У 680 р. в Римі припинилася страшна пошесть, коли всі стали призивати на допомогу святого Севастіяна і коли на його честь поставлено престол в церкві святого Петра в оковах. Так само у 1575 р. в Медіолані, а в 1599 р. в Лісабоні за заступництвом святого мученика також припинилася пошесть. Тому святого Севастіяна вважають заступником від пошестей.

Свята Церква почитає також пам’ять іншого святого Севастіяна, якого до Христової віри навернув святий Віктор, син святої Фотинії Самарянки.

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

пʼятниця, 30 грудня 2016 р.

30.12.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Тит.1,15–2,10:  «Даючи самі себе на зразок добрих діл»

І злий приклад, і добрий приклад потягають за собою, знаходять послідовників. Саме тому кажемо, що яблуко від яблуні далеко не котиться, коли бачимо подібні вчинки чи життєві схильності дітей, які були в батьків. Обставини дуже сильно впливають на нас, і тому дуже важливо, щоб ми розуміли, що ми завжди даємо приклад іншим, добрий або поганий. 

Ми ніколи не є нейтральними: ми завжди іншим або вказуємо на Бога або не вказуємо. Тож погляньмо на своє життя: який приклад ми даємо іншим. Якщо ми називаємо себе християнами, але не живемо християнським життям, не чинимо тих діл, які нас закликає робити Христос. Тоді замість того що б проповідувати Господа своїм життям, ми відвертаємо інших від Нього своїм поганим прикладом. 

Відкиньмо всяке лицемірство, всяку двоєдушність, вказуймо скоріше своїм життям добрий приклад, щоб через нас Христове ім’я не зневажалося серед поган, а навпаки – поширювалась прослава Бога та за нашим прикладом наверталися інші до Нього!

*** 
Лк.20,19-26:  «Віддайте, отже, що кесареве – кесареві, а що Боже – Богові»

Найчастіше згадуємо цю цитату, коли говоримо про пошану до законів, до порядку в державі, в якій живемо, вказуючи на те, що маємо віддати «кесареве кесареві». Але забуваємо, що в цьому ж вірші Господь також каже віддати «Богові – Боже». 

На Літургії ми промовляємо: «Твоє від Твоїх Тобі приносимо». Замислившись над цим, зрозуміємо, що в житті не маємо нічого, що б не було Божим. Усе наше життя від Господа, усі люди, яких зустрічаємо на своїй дорозі, нам дані Богом. Усі обставини – послані від Нього. 

Тому Бог щомиті очікує, щоб ми віддавали Йому наше життя, щоб служили Йому, щоб сприймали все, що відбувається, як нагоду прославити Господа, зробити щось для Його Царства.

Проте Небесний Отець, оскільки Він досконалий і всемогутній, не потребує нашої прослави чи наших діл. Ні! Це ми потребуємо Його, бо, тільки живучи з Ним, зможемо бути справді щасливими.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

30.12.2016р. Б. / Святого пророка Даниїла, і святих трьох юнаків Ананія, Азарія і Мисаїла

Святого пророка Даниїла, і з святих трьох юнаків Ананія, Азарія і Мисаїла

Тропар, глас 2: Великі подвиги віри,* в джерелі полум’я, як на спокійній воді, святі три отроки радувалися;* і пророк Даниїл пастирем левів, наче овець, являвся.* їх молитвами, Христе Боже, спаси душі наші.

Кондак пророка, глас 3: Просвічене Духом чисте твоє серце пророцтва стало світлішого вмістилищем, бо бачиш, як сучасне, віддалене, левів впокорив єси, будучи вверженим в рів. Тому тебе почитаємо, пророче блаженний, Даниїле славний. 

Кондак oтроків, глас 6: Рукописаному образові не поклонившися,* але неописанним єством захистившися, триблаженні,* в подвизі вогню ви прославилися* і, посеред нестерпного полум’я стоячи, Бога ви призвали:* Поспішись, о, Щедрий, і скоро прийди як милостивий нам на поміч,* бо Ти можеш, якщо воля Твоя. 

Даниїл походив із знатного юдейського роду. Він, а також його ровесники, юнаки Ананія, Азарія і Мисаїл (у Вавилоні їх називали: Седрах, Мисах і Авденаго), ще дітьми потрапили у вавилонську неволю.
Усі четверо юнаків виховалися при царському дворі у Вавилоні. Хоч при царському дворі життя було дуже розкішне, однак Даниїл і його три товариші залишалися вірними законові Мойсея, вони не їли того, що закон забороняв, бо “Даниїл постановив у своєму серці не сквернитись царськими харчами з царського столу й вином” (Дан. 1, 8).

Книга пророка Даниїла налічує чотирнадцять глав і входить в цілість Святого Письма Старого Завіту. Згідно з переданням, святий Даниїл і святі Ананія, Азарія і Мисаїл дожили до часу повернення жидівського народу з вавилонської неволі, але до Єрусалиму не повернулися. А інше передання, яке наводить і святий Кирило Олександрійський, каже, що всі вони прийняли мученицьку смерть за правління Аттика (ймовірно, сатрапа, тобто царського воєводи). А ще одне передання свідчить, що в день Христового Воскресення вони також воскресли і явилися багатьом у Єрусалимі, а потім знову упокоїлись. У житії святого Даниїла Стовпника читаємо, що мощі святих Ананія, Азарія і Мисаїла спочили у церкві, зведеній біля його стовпа, а поряд з їх мощами поклали і його тіло.

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

четвер, 29 грудня 2016 р.

29.12.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Тит.1,5–2,1:  «Для чистих усе чисте, а для забруднених та невірних немає чистого нічого»

Коли людина одягає темні окуляри, вона бачить світ у темних кольорах. Коли людина одягає окуляри зі збільшеними скельцями, вона починає бачити краще ті чи ті дрібниці, які її оточують. І так само наш світогляд формується за подібними правилами. У народі кажуть, що кут бачення залежить від місця сидіння. Ми бачимо світ не такий, як він є насправді, а через призму нашого сприйняття. Посадіть декілька художників намалювати той самий храм, будинок і кожен зобразить його по-своєму, по-різному.

Тому Господь каже, що для чистих все чисте. Що ближчими ми стаємо до Господа, очищуємось, то більше в добрих, світлих кольорах ми починаємо бачити світ, з більшою любов’ю і милосердям починаємо ставитись до інших. Коли ж ми самі у пристрастях, гріхах, то більше бачимо через призму цього всіх інших. Як забруднене скло не пропускає світла, так ми через свою забрудненість не бачимо об’єктивно ні себе, ні світу й ні людей.

Дбаймо про свою духовну чистоту, перебуваймо в Бозі, щоб відбивати всі наступи темряви, а також, щоб являти іншим те світло і ту чистоту, до яких всі ми покликані!

***
Лк.20,9-18:  «Один чоловік насадив був виноградник, винайняв його виноградарям і відійшов на довший час»

Виноградник – це як наше життя. Як господар у притчі насадив виноградник, так і Бог дав нам життя. Ми нічим не спричинилися до своєї появи. Бог настільки полюбив нас, що дав нам життя. Це – Божий дар! І, звичайно, як добрий виноградник має рясно родити виноградні грона, так і наше життя – має щедро приносити Богові плоди.

Але плодоносити зможемо лише тоді, коли всім розумом і серцем зрозуміємо, наскільки великим і незаслуженим даром від Бога є наше життя. І що саме таке життя, яке маємо, з усіма його обставинами – найкраще для того, щоб ми приносили плоди. Бог, як добрий Виноградар, знає, що кожен із нас у цьому житті, у наших конкретних обставинах, може приносити плоди. І Він не вимагає нічого більшого, аніж щоб ми були добрими виноградинами, прищепленими до Виноградини!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

29.12.2016р. Б. / Святого пророка Аггея

Святого пророка Аггея

Тропар, глас 1: Все як Бог провидячи і розуміючи, душевною чистотою озорив єси очі твої, пророче всехвальний, наставника світу показавши. Тому пам’ять твою священну звершуючи, молитвенника особливого і перед Богом заступника тебе, Агеє, приводимо.

Кондак, глас 3: Божественним Духом просвічений помисл маючи, пророче, Божі пророкуєш таїнства, відкриваючи явління майбутнього і звіщаючи речей звершення, Агеє всеблаженний, Христа Бога моли, щоб дарував нам велику милість.

Довгих сімдесят років мучилися жиди у вавилонській неволі. Але Бог був милосердним до них і 538 р. до Р. Хр. перський цар Кир дав їм свободу, повернув посуд зі святині, який забрав був Навуходоносор, і жиди, числом 43000 народу, під проводом Зоровавела, князя з роду Давида, і Ісуса, архиєрея, вирушили до Єрусалиму.

Після повернення, вони почали відбудовувати храм, але робота ішла дуже повільно, бо вони навіть не сподівалися, що зможуть побудувати такий храм, який міг дорівнятися храмові, що його побудував премудрий Соломон. І тоді Господь покликав пророка Аггея, з покоління Левія, який почав пророкувати у шостий місяць другого року правління Дарія (близько 520 р. перед І. Хр.). Святий Аггей став дорікати жидам, що так мало дбають про Храм Божий.

Жиди з пошаною поставилися до Божої волі, яку проголосив їм пророк Аггей. Під проводом Зоровавела і Ісуса вони ревно взялися до будови, а журбу їхню, що храм цей не дорівняється до попереднього, вгамував Господь новою обітницею, коли устами свого пророка сказав так: “До праці! Я бо з вами, – слово Господа сил. Союз, що я був заключив з вами, як ви виходили з Єгипту, і дух мій пробуває між вами; тож не бійтесь! Бо так каже Господь сил: Ще трохи, і я потрясу небом й землею, морем й сушею. Я потрясу всіма народами, і прийдуть скарби всіх народів, і я сповню дім цей славою, – каже Господь сил” (Аг. 2, 4-7). У цьому пророцтві міститься обітниця приходу Спасителя і майбутня велич святої Церкви, яку Спаситель мав заснувати і заснував. Пророцтво святого Аггея входить у цілість Святого Письма Старого Завіту і налічує дві глави.

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

середа, 28 грудня 2016 р.

28.12.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

2Тм.4,9–22:  «Проте, Господь став при мені й підкріпив мене, щоб проповідь здійснилася через мене»

Ми часто говоримо про свої слабкості, обмеження, свою гріховність, але для Бога це цілковито неважливо. Для Бога головне, щоб ми повірили в Нього і саме через нашу віру Бог може нас скріплювати й перемінити.

Господь вірить в кожного з нас, переконаний у наших спроможностях, бо саме Він нам їх дав. Бог певний того, що для нас це можливо. Проблема завжди з нашого боку, ми непевні в собі. Що зі своїми обмеженнями та слабкостями здатні свідчити і проповідувати про Бога, а де вже там робити ті діла, які чинив Ісус Христос!

Придивімося до себе. Які б ми не були, але Ісус Христос через своє воскресіння визволив нас від неволі гріха і зробив здатними до свідчення про Нього.

***
Лк.20,1-8:  «То й я вам не скажу, якою владою я це чиню»

Бог через своє велике милосердя не перестає турбуватися про кожного з нас. Він різними способами хоче промовити до нас. Тому бачимо в цій Євангелії, що Господь на запитання відповідає запитанням, бо це був той спосіб, в який люди могли б зрозуміти, що Йоан Предтеча був тим, який вказував на Господа.

Так само й ми у своєму житті: якщо будемо щирі зі собою, скажемо правду собі, то завжди зможемо побачити Божу присутність і спробуємо дати відповідь на запитання, чому щось відбувається так чи інакше, чому ситуація саме така, чому відчуваємо смуток чи радість.

Адже так само, як Бог послав Йоана Предтечу перед Ісусом, так Він посилає до нас своїх людей, події, думки. Розпізнаваймо у всьому Божу присутність і Божу дію!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

28.12.2016р. Б. / Святого священномученика Єлевтерія; Святого преподобного отця нашого Павла, що в Латрі

Святого священномученика Єлевтерія

Тропар, глac 4: I обичаїв апостолів причасником і їх намісником стався Ти, * знайшов Ти шлях, богонатхненний, як дійти до видіння. * Задля того слово істини справляючи, * і задля віри пострадав Ти аж до крови, священномученику Євсевіє, моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші.

Кондак, глас 2: Як окрасу священиків, преподобний, і наставника страстотерпців всі восхваляємо і просимо тебе, священномучениче Елевтеріє: тим, які з любов’ю пам’ять твою звершують від бід різноманітних звільни, молячись неустанно за всіх нас.

Святий Єлевтерій народився у Римі. Після смерти батька, Єлевтерія виховувала його мати Євантія. Вона знала апостола Павла і від нього пізнала Христову віру. Побожний і повний чесноти Єлевтерій був поставлений дияконом, а згодом священиком і єпископом Апулії (за іншими джерелами – Ілиріка). В часи мучителя-імператора Адріяна його поставили в Римі перед судом, святий Єлевтерій сміливо ісповів Христа Спасителя, а Бог, серед тяжких мук, прославив свого слугу такими видимими чудами, що Коремон, один із суддів, повірив у Ісуса, за це його зразу було замордовано. Під кінець імператор наказав стяти святого Єлевтерія мечем. А коли мати святого мученика поцілувала вже мертве тіло свого сина, тоді і її вбили мечем, а також прийняли мученицьку смерть і двоє катів, які навернулися і вголос сказали, що великий є Бог християнський.

Мощі святого Єлевтерія спочивають у Римі, в церкві святої Сусанни. В кінці IV століття, за імператора Аркадія, багатий вельможа Василій побудував у Царгороді церкву на честь святого мученика. Постраждав святий Єлевтерій близько 120 р.

__________
У той самий день
Святого преподобного отця нашого Павла, що в Латрі

Тропар, глас 4: Як співжителя Безплотних і всім преподобним спільника, всеславний Павле, оспівуємо тебе в молимо: молися завжди за нас, щоб отримали ми милість.

Кондак, глас 8: Від юності, мудрий, того, що понад відчуття зажадав єси мужньо, світу метушню облишив єси, і був єси Тройці оселею через Божественне життя твоє, і просвітив єси тих, які з вірою приступають до тебе. Тому зовемо: радуйся, Павле пребагатий.

Народився в Елеї, поблизу Пергаму Азійського. Батько його Антіох помер скоро, а мати Євдокія переселилася зі своїми синами, старшим Василієм і молодшим Павлом, до Витинії. Василій покинув світ і пішов на гору Олімп, де прийняв монаший постриг. Павло пас чужу череду, а після смерти матері, за прикладом брата, пішов у той самий монастир.

Через якийсь час він оселився на горі Латрі, під провідництвом ігумена Петра. А коли преподобний Павло пізнав усі правила самітницького життя, то тривалий час жив на самоті в пустелі, поблизу Іраклії, а потім на вершині Латрійської гори зійшов на стовп, на якому простояв одинадцять років. Коли ж до нього стали горнутися учні, він побудував їм монастир, а сам подався на острів Самос, та згодом повернувся знову на Латрійську гору. Слава про його святе, строге і чесне життя поширилася дуже далеко. Чутка про нього дійшла аж до Риму, так, що папа послав одного монаха описати житіє великого Божого слуги і подвижника.

Імператор Костянтин Багрянородний (912-959) дуже шанував преподобного Павла, він часто писав до святого листи, а також переслав йому відбиток нерукотворного образа Христа Спасителя, який за його правління було перенесено з Едеси до Царгорода. Святий Павло помер 15 грудня близько 956 р. Похований він був у монастирській Святомихайлівській церкві.

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

вівторок, 27 грудня 2016 р.

27.12.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

2Тм.3,16–4,4:  «Проповідуй слово, наполягай вчасно і невчасно»

Апостол звертається до усіх нас, щоб ми проповідували Слово Боже, бо кожен із нас має цей обов’язок проповідувати. Згадаймо свій прихід до Ісуса Христа. Неважливо, чи ми народилися у християнській сім’ї, чи почули про Бога у зрілому віці, – це стало можливим лише тому, що нам хтось проповідував. Наші батьки чи наші друзі, знайомі чи «випадкові» люди «показали» нам свою віру. Господь закликає нас так само передавати свою віру іншим, ділитися нею, проповідувати. Так як Він закликав до цього своїх перших апостолів, вказуючи, що кожен Його учень робитиме такі ж діла, як Він.

Апостол вживає, на перший погляд, незрозумілі для нас слова – «наполягай вчасно і невчасно». Вчасно – це тоді, коли люди хочуть почути цю проповідь, коли вони відкриті, готові до сприйняття. А невчасно – це тоді, коли люди, можливо, не хочуть чи не готові слухати Слова Божого, однак у цей час ми маємо також обов’язок вказувати на християнські цінності.

Проповідувати про Ісуса Христа всюди і повсякчас – не означає моралізувати, повчати… Скоріше покажімо людям власний добрий приклад, розкажімо їм зі свого досвіду що для нас значить Ісус Христос і Його повчання. Нагадуймо завжди і повсякчас, що Він зробив для нас на хресті. Люди завжди спраглі Слова Божого, і навіть коли це заперечують, завжди є шанс, що зерно Божого слова знайде в них хоч трохи родючого ґрунту і з часом проросте!

***
Лк.19,45-48:  «Дім мій – дім молитви, а ви з нього зробили печеру розбишак»

Господь каже: «Ви – храм Духа Святого»! Людина створена на образ і подобу Божу. Господь відбив, відобразив у ній свій образ. Людина лише тоді почувається щасливою, коли вона є зі своїм Творцем. Кожен із нас має досвід: коли ми добре пережили молитву чи добре посповідалися, свідомо прийняли Тіло і Кров Христа – тоді досвідчуємо Бога, відчуваємо повноту й нічого більше не потребуємо. Коли ж ми цією свідомістю не живемо, то завжди хочемо наповнити себе чимось іншим, але це «інше» ніколи нам не замінить Небесного Отця.

У нашій голові постійно щось «крутиться» – щось думаємо, щось плануємо. Навіть у Божому храмі можемо перейматися чимось іншим, аніж тим, щоб увійти в Божу присутність. І як Господь виганяв продавців з Єрусалимського храму, де було місце для поклоніння Єдиному Богові, так і ми маємо ввійти до храму своєї душі й придивитися, що там робиться, і, звичайно, також виганяти звідти все, що перешкоджає поклонятися нашому Творцеві. Маємо знати, що це місце для Господа, що лише Бог може сповнити його так, щоб ми почувалися щасливими. Лише в Бозі людина може відчути радість, щастя і мир!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

27.12.2016р. Б. / Святих мучеників Тирса, Левкія, Филимона, Аполонія, Аріяна і Каленика

Святих мучеників Тирса, Левкія, Филимона, Аполонія, Аріяна і Каленика

Тропар, глac 4: Мученики Твої, Господи, * у страданнях своїх прийняли вінці нетлінні від Тебе, Бога нашого. * Мавши бо кріпость Твою, вони мучителів подолали, * сокрушили і демонів зухвальства безсильні. * їх молитвами спаси душі наші.

Кондак, глас 2: Благочестя віри поборники, злочестивого мучителя відкинувши викрили ви звіроподібне його кровопролиття і перемогли його ярий напад, утверджені поміччю Христовою, Тирсе і Левкіє із співстрадниками за нас моліться.

Діялося це у часи лютого переслідування християн, яке чинив Децій. До витинського міста Кесарії з Никомидії прибув лютий мучитель Кумврикій і почав мучити християн. Тоді перед ним став християнин Левкій і пригрозив йому страшною карою Бога живого. Мучитель наказав схопити святого мученика і віддати на жорстокі муки, а потім за містом стяти його мечем. Тоді перед старостою став святий Тирс. Він, хоч ще не був охрещений, бо лиш готувався (був оглашенний) до цього великого таїнства, однак сміливо виповів мучителеві про всю його злобу, за що перетерпів нечувані муки. Його топтали ногами, вибили йому зуби і викололи очі, члени його тіла витягували з суглобів. Потім повезли його за Кумврикіем до міста Апамії, де мучитель нагло помер.

Вавд, інший мучитель, наказав везти Тирса до Кесарії. Там святий мученик мав щастя прийняти у в’язниці з рук єпископа хрещення. Потім мученика повезли до міста Аполоніяди у Витинії, і занесли його до поганської божниці. А коли за молитвою святого ідоли попадали на землю, тоді поганський жрець Каленик повірив у Христа Спасителя і, прийнявши хрещення кров’ю, отримав вічну небесну нагороду. Потім святого Тирса відвезли до міста Милит, де він помер на руках катів, так закінчивши свій славний подвиг. Усі вони постраждали близько 250 р.

У Царгороді, біля мурів міста, полководець Флавій побудував близько 397 р. церкву на честь святого Тирса, і в тій церкві упокоїлися мощі святого мученика, а згодом тут поховали також мощі святих сорока мучеників. У цьому ж місті, на площі Теодосія, була ще одна церква, посвячена пам’яті святого мученика Тирса.

Святі Аполоній, Филимон і Аріян постраждали в часи Диоклетіяна. Аріян був старостою, він сам жорстоко мучив християн. У Тиваїді, в місті Антиної, він наказав ув’язнити тридцять сім християн, а серед них диякона Аполонія. Аполоній навернув у в’язниці одного поганина на ім’я Филимон. Коли ж їх поставили перед судом, тоді святому Аполонію підрізали стегна на ногах, а святого Филимона прив’язали до дерева і воїни стріляли у нього з луків. Та одна стріла вцілила в око мучителя. Тоді святий Филимон сказав йому, щоб протер вибите око землею з могили, в яку покладуть його, тобто Филимона, тіло. Аріян наказав обох святих мучеників стяти мечем. Але поради він таки послухав, протер око землею з гробу святого Филимона і прозрів, тілом і душею. Аріян визнав Христа Спасителя і прийняв святе хрещення.

Намісник Єгипту, коли довідався, що Аріян став християнином, велів під вартою доставити його до Олександрії, а Аріян дорогою навернув воїнів, які його вели. Коли вони прибули до міста, святого Аріяна і новонавернених воїнів зав’язали у шкіряні мішки, до половини наповнені піском, і кинули в море, яке винесло їх мощі на берег. Християни поховали їх тіла, а могилу святого Аріяна, спочатку мучителя, а потім Христового мученика, Господь прославив численними чудами. Постраждали святі мученики близько 305 р.

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

понеділок, 26 грудня 2016 р.

26.12.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

2Тм.2,20–26:  «Слузі ж Господньому слід бути не сварливим, а до всіх привітним»

Знаємо, що до різних людей ми по-різному ставимось: з одними нам приємно бути з перших хвилин знайомства, інших – можемо уникати чи непривітно реагувати на їхню появу. На це впливає дуже багато чинників, свідомих та несвідомих. Апостол же нам вказує на важливу річ – бути привітними до всіх, до кожної людини, яку послав нам Господь.

Кожна людина, як кожен з нас, очікує привітності, доброти, кожна людина стає цілковито інакшою, коли ми до неї ставимось з любов’ю та з миром. Спробуймо у своєму щоденному житті уникати стереотипів, які ми маємо щодо когось, а все більше стараймось бути відкритими на кожну людину.

Якщо кожну людину будемо готові прийняти, допомогти, усміхнутися, сказати добре слово, добре думати про неї, то ця привітність завжди повернеться до нас. Можливо, не усі й не відразу ставитимуться до нас так само, але Бог знає серце і вчинки кожного, тому найголовніше те, що за наші старання нам буде очікувати нагорода на Небі!

***
Лк.19,37-44:  «Кажу вам: Коли оці замовчать, кричатиме каміння»

Не так давно, за комуністичних часів, влада хотіла, щоб Церква мовчала. І зовнішньо виглядало, що наша Церква була практично знищена, здавалося, що цієї імперії ніхто не зможе подолати. Але пам’ятаємо, що сталося з Радянським Союзом.

Відтак знаємо, що Бог є сталий, і ніхто й ніщо не може воювати з Ним, позаяк Творець незмінний, а все інше змінне. Саме Господь, без сумніву, берегтиме свою Церкву. Й оскільки Бог прагне промовляти до серця кожної людини – чи в комуністичні часи, чи тепер, – то Він робить усе, щоб людина почула.

Якщо треба, щоб ми почули, то може статися щось таке, коли «каміння кричатиме». Як у народі кажуть: «Поки грім не загримить – чоловік не перехреститься». Бог хоче спасення людини, хоче добра для кожної особи. Небесний Отець промовляє в нашому житті, тому будьмо уважні до того, що Він хоче нам сказати тією чи іншою подією. Адже Господь завжди говорить!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

26.12.2016р. Б. / Святих мучеників Ореста, Євстратія, Авксентія, Євгенія та Мардарія; Святої мучениці Лукії-діви

Святих мучеників Ореста, Євстратія, Авксентія, Євгенія та Мардарія

Тропар, глас 4: Мученики Твої, Господи,* у страданнях своїх прийняли вінці нетлінні від Тебе, Бога нашого.* Мавши бо кріпость Твою, вони мучителів подолали,* сокрушили і демонів зухвальства безсильні.* їх молитвами спаси душі наші.

Кондак, глас 2: Як світильник явився Ти світліший у темряві невідання сидячим, страстотерпче,* вірою бо, як копієм, захистившись, роз’ярення ворогів Ти не побоявся, Євстратіє,* бувши з риторів найкрасномовніший.

Ці мученики постраждали за Христову віру в часи переслідування за Диоклетіяна. Святий Євстратій упродовж двадцяти восьми років служив високим військовим достойником і мешкав у місті Саталіоні. Коли ж до того міста прибув лютий мучитель Лисій і заповнив в’язниці християнами, тоді святий Євстратій, довідавшись, що схопили також і священика Авксентія, прийшов уночі до в’язниці і став просити святих страждальців, щоб вимолили йому у Бога дар мученицької смерти. Наступного дня він добровільно пішов разом з ними на суд і вголос став прославляти Христа Спасителя. За це його жорстоко мучили. Бачив це Євгеній, земляк і товариш Євстратія, і також голосно став ісповідати Христа Спасителя, в якого щойно повірив. Його схопили, закували в кайдани разом з іншими мучениками і кинули до в’язниці.

Наступного дня Лисій наказав усіх їх вести за собою до Никополя, у Вірменії, рідного міста святого Євстратія. Тут один убогий християнин на ім’я Мардарій поцілував окови святих мучеників і за це його взяли на муки: підвісили стрімголов і краяли його тіло доти, доки душа святого не вознеслася на небо. Святому Євгенію спочатку відрізали язик і руки, потім перебили йому кости на ногах – і він закінчив свій земний подвиг. А святого Авксентія було стято мечем. Лисій побоявся мучити святого Євстратія у Никополі, бо міг цим зворохобити народ, то ж послав його до Селевкії Вірменської, до мучителя Агриколая.

Того самого дня під час військових виправ Лисій побачив, як одному молодому воїнові на ім’я Орест впав на землю золотий хрестик. Ореста зразу ж поставили перед судом, де він привселюдно воздав славу Христу Спасителю. За це його поклали на розпечену решітку, на якій Христовий воїн і прийняв мученицький вінець.

А святого Євстратія відпровадили до Севастії. Уночі прийшов до нього єпископ цього міста святий Власій, запричастив його й укріпив спільною молитвою. Наступного дня Агриколай радив святому Євстратієві бодай про чуже око зректися Христа, а коли той і чути не хотів про відступництво, наказав спалити його живцем у печі. Перед смертю святий Євстратій став голосно молитися до Бога такими словами: “Прославляю й величаю Тебе, Господи, бо Ти зглянувся на моє смирення і не залишив мене в руках ворожих, але врятував від лиха душу мою. І нині, Владико, нехай покриє мене рука Твоя, і нехай прийде на мене милість Твоя, бо тривожиться душа моя та тяжко вона страждає при виході з мого нещасного й нужденного тіла, – щоб ніколи лукавий супротивник хитро не напав на неї і не замотав її у темряві за всі свідомі й несвідомі гріхи, які мені трапилися у цьому житті. Будь милостивий до мене, Владико, і нехай не побачить душа моя понурого погляду лукавих демонів, а нехай приймуть її осяйні й світлі Твої ангели. Прослав Твоє святе ім’я і своєю силою приведи мене на Божий Твій суд. Під час суду наді мною нехай не схопить мене рука князя світу цього, щоб втягнути мене, грішного, в пекельну безодню, але стань коло мене й будь мені Спасителем і Заступником. Помилуй, Господи, забруднену пристрастями життя цього душу мою, і прийми її, очищену пока­янням та сповіддю, бо Ти благословенний на віки віків. Амінь”. (Цю молитву завжди читаємо на північній суботній.) І сам, з вірою у Бога, святий Євстратій ступив у вогонь і чиста душа його вознеслася до неба.

Мощі святих мучеників згодом було перенесено до Риму, до церкви святого Аполінарія з Равени.

__________

У той самий день
Святої мучениці Лукії-діви

Свята Лукія народилася в Сиракузах, яке у той час було головним містом Сицилії. Батько її помер, коли дівчинці виповнилося дев’ять років. Мати називалася Свтихія, вона виховала Лукію у великій побожності, а коли свята діва підросла, заручила її з одним багатим юнаком. З Божого допусту Свтихія тяжко захворіла. Через чотири роки, впродовж яких хворобу не вдалося вилікувати, мати і дочка пішли до Катани, щоб там помолитися на гробі святої мучениці Агафії. І після Божественної літургії, коли вони ревно помолилися, мати святої Лукії в чудесний спосіб зцілилася. З молитвою подяки Лукія заснула на гробі святої Агафії й уві сні побачила святу мученицю, яка сказала діві, щоб вона посвятила своє дівицтво Христу Спасителю, і колись вона прославить Сиракузи.

Лукія послухалася доброї поради. Своє придане вона стала роздавати бідним, а маєток святої був дуже великий. Коли ж її суджений побачив, що вона продає землю, а гроші роздає убогим і з маєтку вже майже нічого не лишилося, тоді він оскаржив її перед старостою Пасхасієм, що вона християнка. А були це часи жорстокого переслідування християн за імператора Диоклетіяна. Пасхасій велів поставити святу діву перед судом. Та не злякалася Лукія того суду, вона голосно і сміливо визнала Христа Спасителя, а Бог явними чудами прославив слугу свою, так, що ані вогонь, ані розтоплена смола, якою поливали її тіло, не завдали їй шкоди. Засоромлений, мучитель наказав стяти святу мечем. Перед смертю свята Лукія провістила, що Господь Бог подасть мир святій Церкві, а потім, 13 грудня 304 року, нахилила свою голову під меч і прийняла вінець вічної слави.

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

неділя, 25 грудня 2016 р.

25.12.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Кл.3,4–11:  «Умертвляйте, отже, ваші земні члени: розпусту, нечистоту, пристрасті, лиху пожадливість, зажерливість – що є ідолопоклонство»

Знаємо, що кожна земна радість, якою б вона не була, – дочасна. Лише Бог є Джерелом вічної радості. Але цієї втіхи, яка лине від Господа, не зможемо відчути, доки не умертвлятимемо своїх гріховних схильностей, у яких найчастіше шукали і шукаємо радості.

Апостол Павло називає такі гріхи як розпуста, нечистота, пристрасті, лиха пожадливість, зажерливість – ідолопоклонством. Тобто тим, що часто в нашому серці займає місце Господа, а отже – місце Його радості!

Поборюймо ці гріхи у своєму серці та наповнюймось Господом. Бо лише з Ним зможемо пізнати правдиву радість, яка не проминає, лише в Ньому зможемо знайти захист від спокус і витривати в чистоті до зустрічі з Господом!

***
Лк.14,16-24:  «Один чоловік справив велику вечерю й запросив багатьох»

Цей уривок показує нам, що Бог кличе всіх йти за Ним. Слово «багатьох» означає – всіх. Це справді так. Покажіть мені ту людину, якої Бог би не кликав, якої б не хотів бачити у своєму Царстві! Бог кожну людину створив для вічності з Ним. А хто є вибрані? Це ті, які самі себе вибрали, бо вирішили відповісти на цей Божий заклик.

Бачимо, як усі ці троє осіб в різний спосіб відмовляються або, радше, знаходять виправдання, чому вони не можуть прийти на цей бенкет, не можуть відповісти на запрошення.

Погляньмо на наше життя: з одного боку – ми усвідомлюємо, як би мали жити, як нам треба чинити в певних обставинах, бо знаємо Божі Заповіді. А з іншого – що в нас виходить натомість? Бачимо, як ми відповідаємо на той Божий поклик. Завжди знаходимо причини, чому так не живемо, чому так не чинимо.

Якщо хтось хоче виправдатися, то завжди шукає причини, а хто хоче відповісти на запрошення Бога, то завжди знайде можливість.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

25.12.2016р. Б. / НЕДІЛЯ СВЯТИХ ПРАОТЦІВ; Святого преподобного Спиридона чудотворця, єпископа Трімитійського

НЕДІЛЯ СВЯТИХ ПРАОТЦІВ

Хто лиш погляне на історію людського роду, той має пізнати правду, ясну як сонце, що Бог від початку по всі часи чував над людським родом, і без обмеження його волі провадив до пізнання правди й осягнення чесноти, щоб рід той, маючи і правду, і чесноту не лишень тут, на землі, був щасливий, але також – оскільки призначення людини сягає далі і вище, поза межі дочасні, – осягнув вічне щастя. Коли чоловік через гріх покинув свого Сотворителя, Бог не залишив його, а в своєму безконечному милосерді хотів його привести назад, до правди і чесноти, й приготувати його до осягнення призначеної людині мети.

Це Боже навчання і приготування людського роду називається об’явленням.

Об’явлення само в собі завжди було одне й те ж саме, але у зовнішньому проголошенні його світу, в плині часу були різні його вияви, завдяки яким воно набирало все більшої чіткості й повноти, аж доки врешті не дійшло до свого остаточного розвою і вияву.

Свята Церква в другу неділю до Різдва Христа Спасителя вшановує пам’ять цих святих і праведних, які “ходили перед Богом” у невинності життя, в першій добі Старого Завіту, аж до часу, коли Мойсей проголосив Божий закон. Мужів цих ми називаємо Праотцями, або патріярхами. Чудесні дороги, якими вело їх Боже Провидіння, – це один великий доказ того, про що ми сказали вище: Бог від віків чував над праведниками і буде чувати.

Святі Праотці – патріярхи – свято жили і свято померли. Але їхні душі після смерти не могли оглядати Бога. В осібно призначенім на те місці вони вижидали приходу Спасителя і щойно по Його смерті, коли Христос вступив до аду, тоді відчинилося для них небо, і тоді щойно вони лицем в Лице побачили Сотворителя свого, і Господа, котрому нехай буде вічна слава, і честь, і поклоніння.

Пам’ять святих патріярхів Адама, Авеля, Сета, Еноха, Ноя, Сима, Яфета, Авраама, Лота, Ісаака, Мелхіседека, Якова і Йосифа сьогодні почитаємо окремою службою, яка є немовби початком того торжества, з яким свята Церква святкує Різдво Христове.

Святого преподобного Спиридона чудотворця, єпископа Трімитійського

Тропар, глас 1: Собору Першого явився єси поборником і чудотворцем, богоносний Спиридоне, отче наш. Тому і мертвим у гробі бувши возгласив ти, і змію в золото перетворив єси, і коли ти співав святі молитви, Ангелів, сослужителями мав єси, священніший. Слава Тому, який дав тобі силу, слава Тому, який вінчав тебе, слава Тому, який діє через тебе всім зцілення.

Кондак, глас 2: Любов’ю Христовою вразився, священніший, ум возніс зорею Духа, діяльним видінням твоїм діяння осягнув єси, богоприємне, жертвенником Божественним був, просячи всім Божественне сяйво.

Святий Спиридон народився на острові Кипр. Він працював на землі, при цьому був побожним і багатим на чесноти. Згідно з твердженням деяких ранніх істориків Церкви, він багато страждав у часи переслідування християн, яке почав Максиміян Галерій. За його наказом святому Спиридонові випалили одне око і підрізали стегно однієї ноги. Коли померла його жінка, він ще ревніше посвятив себе молитві і добрим ділам. Невдовзі його поставили єпископом в місті Трімитунт. Ставши єпископом, він жодним чином не змінив свого життя: ходив із серпом у поле і не цурався фізичної праці. Невеличке господарство вела його дочка Ірина, яка посвятила себе життю в дівицтві.

Як світло ясного дня, так засяяли чесноти святого Спиридона. Свої доходи він ділив на дві частини: одну роздавав бідним, а другу позичав тим потребуючим, які могли повернути позику, щоб потім передати її ще іншим. Але своєю рукою він ніколи грошей не давав, якщо хтось потребував його помочі, то святий Спиридон показував йому на скриньку, де зберігалися гроші, і просив, щоб потребуючий сам узяв стільки, скільки йому треба. Одного разу якийсь чоловік, віддаючи позику, лишень удав, що кладе гроші до скриньки. Про це знав святий, бо Бог наділив його духом прозорливости, але не сказав нічого. Через якийсь час той чоловік знову прийшов просити допомоги, але скриньку застав порожню. Святитель упімнув його і сказав, що “користь здобута зрадою і брехнею, не є користю, а очевидною шкодою”.

Одного разу святий Спиридон довідався, що р сусідньому місті засудили на смерть невинного чоловіка. Святий єпископ зразу ж поспішив туди. Хутко йдучи, він прийшов до річки, яка через безнастанні дощі вилилась з берегів, так, що на протилежний берег ніяк не можна було дістатися. Тоді святитель помолився до Бога та сухою ногою перейшов через хвилі, він щасливо дійшов до сусіднього міста й звільнив невинно засудженого. Ось так Господь Бог творить чуда там, де чоловік, проваджений духом християнської любови, спішить ближньому на поміч.

У часі Великого посту святий і його дочка Ірина їли лиш один раз на кілька днів. Якось у тому пості прийшов до святого Спиридона один подорожній, втомлений і голодний. У хаті не було навіть скибки хліба, а Ірина сказала, що є лишень вуджене м’ясо. Святий Спиридон велів зварити м’ясо і подав його подорожньому, а щоб його заохотити, і сам став їсти, бо, як сказав словами Святого Письма, “чистим усе є чисте”.

Святитель Спиридон брав участь у Першому Вселенському соборі в Нікеї (325 р.), хоч він був і не дуже вчений, однак відзначався серед інших своєю глибокою вірою. Коли один філософ почав хизуватися своїм красномовством, тоді святий Спиридон устав і кількома словами з такою силою виклав йому головні правди Христової віри, що мудрагель враз замовк і з тої хвилі став віруючим християнином.

Згідно з переданням, святий Спиридон оздоровив з тяжкої недуги імператора Констанція, а при тій нагоді упімнув його, щоб цісар не обстоював аріян, а був вірним слугою Христової Церкви. Чуда, якими Бог прославив свого слугу, були дуже численні. Жив святитель Спиридон свято і помер свято після 344 р. Він належав до тих єпископів, які своїми підписами ствердили, що приймають рішення місцевого Сардикійського собору, на якому було урочисто оголошено про невинність святого Атанасія. Нетлінні мощі святого Спиридона у середині дванадцятого століття через напади варварів було перенесено до Царгорода; а 29 травня 1453 р. священик Георгій Калохерет переніс їх до Сербії. Згодом, у 1460 р., мощі було перенесено на острів Корфу, окрім правої руки, яку передали до Риму.

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР