30.04.2011р. Б. / У стосунках з Московським Патріархатом Глава УГКЦ радить позбутися «фантомних болів минулого»

«Думаю, ми не повинні сьогодні отруювати наші стосунки фантомними болями минулого». Про це Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав сказав в інтерв’ю журналові «Фокус» у відповідь на запитання про стосунки УГКЦ з Московським Патріархатом.

На думку Предстоятеля УГКЦ, у наших Церков є багато ран, які були нанесені у минулому: «Я колись читав про фантомні болі, що виникають у людини, яка втратила руку, але відчуває біль у відсутній частині тіла. Це психологічна ілюзія», − зазначив Блаженніший Святослав.

«Я переконаний у тому, що ми зможемо зцілити рани, коли оздоровимо нашу пам’ять взаємним прощенням, − наголосив Предстоятель УГКЦ. – Ми дозріли до цього, навіть більше – цього вимагають наші вірні. Ми як пастирі маємо дослухатися до голосу народу, що є голосом Бога», − підкреслив Глава УГКЦ.

У відповідь на запитання видання, про що Блаженніший Святослав має намір поговорити з Главою РПЦ Кирилом, оскільки після інтронізації він висловлював бажання зустрітися з Патріархом Московським, Предстоятель УГКЦ зазначив, що сам факт такої зустрічі буде маніфестом взаємного визнання і покладе початок діалогові. «Московський Патріархат показав, що готовий до нього (діалогу. – Ред.). Про це свідчить присутність владики Іларія (Єпископ Макарівський, Вікарій Київської митрополії, ректор Катехизаторсько-регентського духовного училища та Іконописної школи Київської єпархії УПЦ. – Ред.) на моїй інтронізації, вітання Митрополита Володимира і запрошення на зустріч», − зауважив Патріарх Святослав.

На запитання «Фокуса», як Глава УГКЦ збирається будувати відносини з владою, зважаючи на те, що Президент і його оточення благоволить до Московського Патріархату, Першоєрарх відповів, що це буде конструктивний діалог, незалежно від того, до якої Церкви ходить Президент і його міністри. На думку Патріарха, сьогодні в Україні є більш серйозні виклики.

«Наприклад, для всіх Церков існує велика небезпека перетворитися на політичну партію, − зазначив Глава УГКЦ і пригадав слова свого духовного наставника, який ще у часи підпілля казав: Якщо Церква перетвориться на політичну партію, тоді вона стане на бік Ірода або Пилата, а вона має стояти на боці Розіп’ятого».

«Для мене це стало орієнтиром, − наголосив Предстоятель Церкви. – Я вважаю, що Церква не може бути провладною або перебувати в опозиції, вона має об’єднувати людей», − сказав Глава УГКЦ Патріарх Святослав в інтерв’ю журналові «Фокус».

Про це повідомляє департамент інформації УГКЦ.

Джерело:

РІСУ

"...позбутися «фантомних болів минулого»..."

Гаразд. З минулим все зрозуміло (ну, майже все). А що робити з фантомним болем сучасності? Прощення мав би потребувати той, хто провинився, а не той кого образили, чи не так? Адже, якщо я комусь заподіяв шкоду чи інше якесь зло, то, як наслідок, проблема миру в душі в мене, адже зранена гріхом совість волає про компенсацію чи відшкодування заподіяного зла ближньому. Та й прощення одержує той, хто просить. Якщо ж не просить, то виходить, що не потребує його з двох причин: або закам'яніле серце, або вважає себе невинним... Саме тому йдеться не про фантомний біль минулого, а про сучасний, нездоровий стан наших взаємовідносин з тією "казьонною" церквою, яка прикриваючись Святим іменем Христа, виконує волю російської імперії зла. А ми чекаємо у стані готовності простити, якщо там-ті надумаються його колись у нас просити. Ми... чекаємо...

Катехит парафії Преображення Господнього р.Б. Леонід.

29.04.2011р. Б. / Прийшов з миром. Інтерв'ю з главою УГКЦ Святославом

Новий глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав розповів Фокусу про початок діалогу з Московським патріархатом і про завдання, які стоять зараз перед християнськими церквами

На заставці робочого столу в ноутбуці глави греко-католиків – ікона Ліської Богородиці, під захистом якої пройшло його дитинство. У теках зберігаються проповіді і молитви, а також фото з Аргентини, де останні два роки він був апостольським адміністратором єпархії Покрову Пресвятої Богородиці в Буенос-Айресі. На одній фотографії владика Святослав стоїть поряд з пікапом, на якому він колесив по дорогах провінції Місіонес. Сорокалітній глава УГКЦ часто користується скайпом, а ось аккаунт у фейсбуці досі не заводить – вважає його дуже відкритим ресурсом.

З дня інтронізації владики Святослава в київському Патріаршому Соборі Воскресіння Христового пройшов місяць. За цей час він встиг відвідати Папу Бенедикта XVI у Ватикані, відвідав з пасторським візитом Аргентину і написав три послання – молоді, священикам і пасхальне.

– Я досі продовжую звикати до своєї нової посади і нинішні відчуття можу порівняти із своїм аргентинським автомобілем: спостерігаю за тим, як він їздить, як реагує на педаль гальма і повороти керма. Я прислухаюся до того, як б'ється серце моєї церкви сьогодні в Україні, адже я не був тут два роки, і країна дуже сильно змінилася.

– Свій перший візит ви зробили до Ватикану, а перед ним говорили, що проситимете у понтифіка надання УГКЦ статусу патріархату.

– Я збирався представити Бенедикту XVI нашу церкву, яка по своїй структурі і динаміці є патріаршою. У мене не було мети вимагати у нього якогось особливого визнання. Я подякував йому за довіру. Мене дуже вразив формат спілкування з Папою. Замість традиційної загальної аудієнції з митрополитами і синодом у мене з ним була особиста розмова, що свідчило про його велику увагу до України. У вигляді Папи я побачив не суддю або начальника, що карає за помилки, а доброго батька, який пообіцяв свою опіку і допомогу.

– Про що ви говорили?

– Я розповів йому, що на мою інтронізацію прийшли представники всіх церков на рівні єпископату, а він цікавився нашою відкритістю до діалогу з іншими православними церквами в Україні.

– Ви запрошували понтифіка до України?

– Прямо про це не говорив. Я, напевно, не до кінця був готовий до цього, але ми завжди раді його прийняти. Ми пам'ятаємо, як в Україні зустрічали Папу Івана Павла II.

– Українську Греко-Католицьку Церкву багато хто вважає локальною. Що ви робитимете для її популяризації в центрі і на сході України?

– Уявлення про нашу церкву як про регіональну – це стереотип минулого. Сьогодні вона присутня у всьому світі – в Європі, Америці. Ще до брутальної ліквідації за часів СРСР вона мала свої парохії далеко за межами України. А внаслідок сталінських депортацій наша церква із західного регіону розійшлася по всьому колишньому Союзу.

– Президент і його оточення благоволять до Московського патріархату. Як ви будуватимете свої стосунки з владою?

– Це буде конструктивний діалог незалежно від того, в яку церкву ходить президент чи міністри. Сьогодні в Україні є серйозніші виклики. Наприклад, для всіх церков існує велика небезпека перетворитися на політичну партію. Я пам'ятаю слова свого духовного наставника, який ще в часи підпілля говорив: «Якщо церква перетвориться на політичну партію, тоді вона стане на сторону Ірода або Пилата. А вона повинна стояти на стороні розп’ятого ». Для мене це стало орієнтиром. Я вважаю, що церква не може бути провладною або знаходитися в опозиції, вона повинна об'єднувати людей.

– Після вступу до посади глави УГКЦ ви сказали, що хотіли б зустрітися з главою РПЦ Кирилом. Про що Ви маєте намір з ним поговорити?

– Сам факт такої зустрічі буде маніфестом взаємного визнання і покладе початок діалогу. Московський патріархат показав, що готовий до нього. Про це свідчить присутність владики Іларія (єпископ УПЦ МП. – Фокус) на моїй інтронізації, вітання митрополита Володимира і запрошення на зустріч.

– А як ви тоді прокоментуєте слова керівника прес-служби УПЦ МП Василя Анісімова, який заявив: «Унія завжди боролася з Православною церквою, і хто б її не очолював, єство греко-католицької церкви від цього не поміняється. Вони і далі організовуватимуть провокації, підтримуватимуть інших розкольників, того ж Філарета. Тому після відходу Гузара навряд чи там щось поміняється»?

– В наших церков багато ран, нанесених один одному у минулому. Я колись читав про фантомні болі, що виникають у людини, яка втратила руку, але відчуває біль у відсутній частині тіла. Це психологічна ілюзія. Я думаю, що ми не повинні сьогодні отруювати наші стосунки фантомними болями минулого. Я переконаний в тому, що ми зможемо залікувати рани, коли оздоровимо нашу пам'ять взаємним прощенням. Ми дозріли до цього, більш того – цього вимагають наші вірні. Ми як пастирі повинні прислухатися до голосу народу, який є голосом Бога.

Володимир Денисенко

Джерела:

ФОКУС

Мандрівники Христа Царя

29.04.2011р. Б. / Біля Ватикану розмістили статую Івана Павла ІІ (+ відео)

На радість перехожих, а також всіх паломників, що прибувають на беатифікацію Івана Павла ІІ, у Вічному Місті, неподалік Ватикану, розмістили статую Івана Павла ІІ.

Ця статуя натуральної величини є частиною із серії художніх робіт, що зображають папу.

Джерела:

За матеріалами Rome Reports

Мандрівники Христа Царя

28.04.2011р. Б. / Християни повинні перетворювати світ у світлі Христового воскресіння

Загальна аудієнція 27 квітня, яка відбулась на площі святого Петра у Ватикані, зібрала десятки тисяч прочан та побожних туристів з усього світу. Папа Бенедикт ХVІ прибув на неї з літньої резиденції в Кастель Ґандольфо, де перебуває протягом цього тижня.

Свою катехизу Святіший Отець присвятив пасхальній містерії, що є осередком християнства. Христове воскресіння становить фундамент нашої віри. Літургічне відзначення смерті й воскресіння Господа нашого Ісуса Христа, – наголосив Бенедикт ХVІ, – не є звичайним спогадуванням, але унаочненням цієї події в містерії, яка здійснюється в житті кожного християнина, кожної церковної громади, в житті кожного із нас.

Христове воскресіння перетворює наше існування, скеровує нас до життя, яке вкорінене у Божій вічності і відкриває перед людством нове майбутнє. Живучи цим новим життям, ми не тільки до внутрішнього, духовного перетворення, але й до того, щоб перетворювати світ.

«Так, Христос насправді воскрес! – сказав Папа і закликав не затримувати пасхальну радість тільки для себе, але передавати її ближнім. «Наше завдання і наше посланництво полягає в тому, щоб у серці ближнього, де панує розпач, ожила надія, радість – де є сум, життя – де є смерть. Щоденно свідчити радість воскреслого Господа означає завжди жити в «пасхальний спосіб», і нести радісну вістку, що Христос – це не ідея, чи спогад минулого, але Особа, яка живе з нами, для нас і в нас; разом із Ним, для Нього і в Ньому можемо творити все нове (пор. Од 21,5).

Коротко переказавши зміст катехизи французькою, англійською, німецькою та португальською мовами, Святіший Отець привітав окремі групи прочан їхніми рідними мовами, а також звернувся до прочан з італійського острова Лампедузи, що розташований між Мальтою та Тунісом, і є метою тисяч біженців. Папа заохотив їх і надалі виявляти солідарність до мігрантів, як також висловив сподівання, що компетентна влада подбає про забезпечення суспільного ладу та захищатиме інтереси кожного мешканця острова.

Від початку року на острів Лампедуза прибуло коло 30-ти тисяч біженців із Північної Африки.

Джерела:

Радіо Ватикан

Мандрівники Христа Царя

Святкування свята Воскресіння ГНІХ у парафії Преображення Господнього

Христос воскрес! Воістину воскрес!

Весь християнський світ святкує радісний день Христового Воскресіння - "празник празників, торжество з торжеств", як співається на Пасхальній Утрені.

Святкові богослужіння відбулися у каплиці Благовіщення Пресвятої Богородиці у м. Кам'янському (нинішня, окупаційна назва Дніпродзержинськ) по проспекту (теж з промовистою окупаційною назвою) Комсомольський №1...

Розділити радість Христового Воскресіння до парафії Преображення Господнього завітали: римо-католицький священик о. Ярослав, брати Павло та Іван - семінаристи з Дрогобицької Духовної Семінарії. Вони передали в подарунок парафії святковий фелон та ризи (священичий одяг для богослужінь), як пожертву від людини, яка побажала залишитися невідомою.

Святкові богослужіння розпочалися о 03-00 Надгробним, далі читались Царські Часи, потім Воскресна Утреня, а так Святкова Літургія, а опісля неї, освячення пасок та яєць...

У Світлий Понеділок святкову Літургію парох о. Ігор відслужив разом з о. Ярославом настоятелем римо-католицького костелу Св. Миколая, який прийшов привітати парафіян і розділити цю велику радість.

То ж у Великодні свята Церква закликає до Божої радості: "Хай Небеса достойно веселяться, хай радіє земля, хай празнує весь світ видимий і не видимий, бо Христос устав, радість вічна" (Тропар 1 пісні канону).

Парафіяльний фотоальбом "Великдень 2011"

26.04.2011р. Б. / Звернення Блаженнішого Святослава з приводу двадцять п'ятої річниці чорнобильської катастрофи

Звернення Блаженнішого Святослава з приводу двадцять п'ятої річниці чорнобильської катастрофи

Дорогі брати і сестри!

26 квітня минає 25 років із часу сумнозвісної аварії на Чорнобильській атомній електростанції (ЧАЕС), яка спричинила найбільшу у світі техногенну катастрофу і вказала на неприпустимі помилки у використанні атомної енергії.

Внаслідок вибуху четвертого реактора ЧАЕС відбувся викид радіоактивних елементів, що призвiв до забруднення близько 150 тис. км2 територій нашої країни і сусідніх Білорусі та Росії. Згубного впливу радіації зазнали також широкі простори європейських країн. Особливо постраждали мільйони жителів радіоактивно забруднених територій і сотні тисяч учасників ліквідації наслідків атомного лиха, які розчищали руїни та зводили саркофаг для зруйнованого реактора.

Чорнобильська катастрофа призвела до трагічних наслідків, які виявилися значно складнішими, ніж це можна було собі уявити. Широкомасштабне радіоактивне забруднення довкілля, евакуація, переселення і соціальна дезінтеграція сотень тисяч людей, мільйони постраждалих, погіршення загального стану здоров’я і зростання рівня ракових захворювань, інвалідність і передчасна втрата життя, багатомільярдні економічні втрати – все це тільки частина трагічної спадщини Чорнобиля.

Хоча вже минуло чверть століття, однак нині ще зарано давати повну оцінку всіх соціально-екологічних (широкого спектру медичних, соціально-психологічних, демографічних, економічних та екологічних) наслідків цієї катастрофи. Навіть більше, з певністю можна стверджувати, що на сьогодні ще не народилися всі жертви аварії і вона надалі завдаватиме шкоди, яку дуже важко, чи то й неможливо виправити.

Такі катастрофи, як у минулому Чорнобиль, а сьогодні, з новою трагічною актуальністю – Фукусіма-Даічі вказують на те, що аварії на АЕС із глобальними негативними наслідками для людства та природного довкілля малоймовірними є тільки теоретично, насправді ж вони можуть статися щомиті. Достатньо згадати про одну із найбільших ядерних загроз, особливо для українців, – застарілий саркофаг над зруйнованим чорнобильським реактором.

Тому ще раз закликаємо відповідальних осіб вжити всіх необхідних заходів і докласти зусиль, щоб не повторився новий Чорнобиль, щоб технічні можливості завжди були поєднані з незмінними етичними цінностями, щоб технічний прогрес стояв на служінні людині, а не загрожував її життю, щоб ми спільно будували справді гармонійне суспільство і підготували для майбутніх поколінь мирний світ без страху перед подібними нещастями.

Запрошуємо наших вірних – духовенство, чернецтво та мирян – об’єднатися 26 квітня у молитві за вічний спочинок жертв Чорнобиля. Благаймо Воскреслого Христа, який переможно виходить із запечатаного гробу, про упокій душі тих, хто віддав своє життя, ліквідовуючи наслідки цієї аварії. Просімо нашого Спасителя за рідних і близьких загиблих та всіх тих, хто потерпає від згубного впливу радіації. Вимолюймо сьогодні у нашого Господа благодать просвітлення для відповідальних за долю окремих суспільств і всього світу, щоб їхні рішення завжди були для добра людей і не несли в собі загрози для життя.

Нехай Творець усього у своїй всемогутності та своєму милосерді навчить нас бути відповідальними за сотворений Ним світ, убереже нас від екологічного гріха – злочину проти Його творіння – та не допустить більше атомного лиха, про яке сьогодні згадуємо.

+ СВЯТОСЛАВ

Дано у Києві,

при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,

25 квітня 2011 року Божого

Джерело:

Департамент інформації УГКЦ

25.04.2011р. Б. / За приготуваннями до свята люди забувають про суть Великодня

Львів – Українське суспільство дедалі активніше перетворюється у суспільство споживачів, забуваючи про суть Великодніх свят. Чи можливо при зростаючому культі споживацтва зберегти духовність християнських празників?

Уже стало традицією для туристів проводити Великдень у Львові. Бо тут ще можна відчути дух свята, кажуть гості міста. Храми по містах та селах переповнені вірними, гарно прикрашені великодні кошички, у Шевченківському гаю водять гаївки, у галереях представлені великодні виставки, а також працює великодній ярмарок. Однак щороку усе більше свято зосереджується на торгівлі та застіллях.

Воскресіння – фундамент віри

Кожен має своє бачення і розуміння церковного свята, зауважив у розмові протосинкел Івано-Франківської єпархії УГКЦ Олег Каськів. Священик спілкується і допомагає багатьом вірним. Багато людей розуміють, що Христове Воскресіння – це фундамент віри. Жодна людина не може перемогти смерть, так як це зробив Христос. Воскресіння стало доказом, що Ісус – Син Божий і над цим важливо замислитись.

«Дехто нав’язує, що до Воскресіння потрібен новий одяг, багаті столи, гучні банкети, а ще й надлишок горілчаних напоїв. Але усе це не є основою свята Воскресіння Христового. Свято Воскресіння – це прославлення Воскреслого Христа, який задля нас людей помер і воскрес, а також показав, що так, як Він воскрес, воскресне кожна душа. Я бажаю усім розумно провести свято», – каже отець Олег.

Під час свят потрібно пам’ятати і про тих людей, що потребують допомоги, хто опинився за межею бідності. Отець Олег Каськів просить вірних робити пожертви з великодніх кошиків для сиротинців, інтернатів, самотніх людей. Українці щирі по своїй природі і подають на милостиню, зауважив священик.

«Дорога християнського життя – це дорога через смерть до життя»

«Ціле християнське життя – це дорога з гріха до благодаті, це шлях, що його найкращим образом є Воскресіння Христа, це дорога з гробу до життя, зі смерті в життя. Тобто, дорога християнського життя – це дорога через смерть до життя», – писав у своєму Пастирському посланні до вірних з нагоди Великодніх свят 12 квітня 1936 року митрополит Андрей Шептицький. А в своїй останній Великодній проповіді, промовленій весною 1944 року за кілька місяців до смерті, Слуга Божий закликав до церковної єдності, до віри та любові.

Галина Терещук

Джерело:

Радіо СВОБОДА

25.04.2011р. Б. / Україна має унікальний досвід міжконфесійного миру – глава УГКЦ

Київ – Всеукраїнська рада церков і релігійних організацій повинна мати тісний контакт із владою, вважає глава Української греко-католицької церкви Святослав (Шевчук). В інтерв’ю Радіо Свобода очільник УГКЦ привітав усіх віруючих із Великоднем і висловив своє бачення ролі церкви у житті громади та суспільства в цілому.

– Ми святкуємо одне з найбільших християнських свят. Вітаю усіх з Воскресінням Христовим. У ці дні ми співаємо: «Воскресіння день. Просвітімся, люди! І один одного обнімімо і скажімо: браття! І тим, що ненавидить нас, – простім усе з Воскресінням! І разом заспіваємо: Христос Воскрес!».

Ці слова і є тим головним побажанням, щоб та пасхальна радість, та сила воскреслого Христа стала нашою силою і допомогла нам пробачити один одному, обняти один одного і справді сказати: «Браття!».

Тож хай воскреслий Христос благословить кожного з вас, просвітлить кожного з вас, дасть вам щастя, здоров’я та успіхів у такій важливій справі, як розбудова нашої незалежної держави.

Великі релігійні свята сприяють очищенню суспільства. Якщо наші вірні переживають ці свята так, як їх до того закликає церква, то це є справді час духовного пробудження. А духовно пробудитись неможливо, не очистившись від зла, яке нас присипляє.

Кожний християнин, який глибоко переживає цей час, час Пасхи Господньої, справді проходить через очищення та оновлення. Якщо ж суспільство буде мати більше таких оновлених і очищених людей, то й саме суспільство буде ставати дедалі більше оновленим і очищеним.

– Соціологічні дослідження показують, що віруючих стало більше, але чи стало наше суспільство від того моральнішим?

– Думаю, що ніякі соціологічні данні не можуть точно виміряти моральність суспільства. Часто ми не можемо перетворювати нашу віру у дієвий чинник, щоб бути християнським лікарем, правником чи чиновником… У цьому якраз і проявляється моральність. Сьогодні дуже багато новітніх моральних викликів, які стоять перед суспільством, перед релігійними спільнотами, але безперечно, що без твердого фундаменту віри говорити про якусь християнську мораль у зовнішньому прояві неможливо.

– За останніми дослідженнями, майже 55 відсотків української молоді не вважають себе патріотами України і не пишаються тим, що живуть в Україні…

– Кожен носить в собі свою Україну. Поняття Україна має різні історичні, соціальні та культурні контексти. Якщо говорити про Україну як про стан розвитку суспільства та ефективності державної влади, то очевидно, що молоді люди хочуть бачити її іншою. Але якщо говорити про Україну як про свою Батьківщину, як про складову своєї ідентичності, як про рідну землю, то, якою б вона не була, – нею можна тільки пишатися.

– Як Ви оцінюєте стан, у якому зараз перебуває греко-католицька церква?

– Ми мусимо завдячувати Господу Богу за те, що ми є вільною церквою у вільній державі. Це дуже важлива річ. Ми маємо можливості розвиватися, розбудовувати свої структури. Зміни у порівнянні з тоталітарними часами видно навіть неозброєним оком. Якщо говорити про наш вклад у розбудову громадянського суспільства, то наша церква його робила, робить і буде робити.

– А наскільки важливо, щоб церква долучалася до вирішення проблем конкретних громад і конкретних людей?

– Церква не є абстрактне поняття. Вона складається з людей, які належать до окремих громад і є громадянами своєї держави. Саме через цих своїх людей церква долучається до усіх процесів, що відбуваються в державі.

– Яке ваше ставлення до поділу українських християнських православних церков?

– Поділ – це завжди болюча річ, і це те, що треба долати. Христос нас закликає до єдності. Тому ми сподіваємося незабаром побачити наших православних братів об’єднаними. Адже від єдності залежить і сила голосу українського християнства у світі.

– Чи впливає політика на цю ситуацію?

– Тут немає простої відповіді. Якщо подивитися на відносини церков та української влади різних рівнів, то наразі простежується брак живого контакту. Очевидним є вплив окремих церковних структур на суспільні процеси, який вони здійснюють, впливаючи на окремих своїх вірян.

Ми стоїмо на позиції невтручання церкви у політику. Ми ніколи не вказуємо нашим віруючим, за кого вони мають голосувати, чи щось подібне. Але ми заохочуємо наших вірних до активної громадянської позиції. Я тримаюся тієї позиції, що церква має бути матір’ю , яка пригортає усіх свої синів, незалежно від їхніх політичних поглядів чи уподобань. Але очевидно так само, що ця Матір має вчити любити свій народ, свою землю і свою незалежну державу.

– Чи може Всеукраїнська рада українських церков і релігійних організацій впливати на державні рішення?

– Може, повинна й хоче це робити. Нас усіх дуже турбувало, що минулого року бракувало живого вільного безпосереднього спілкування між Президентом і Всеукраїнською радою церков. Ми маємо пропозиції щодо вдосконаленні законодавства у релігійній сфері, щодо розвитку суспільної моралі, щодо підвищення суспільної моралі, щодо поширення інституту капеланства у війську. Ми хотіли б зрівняти студентів богословів у правах з іншими студентами. Дуже важливим для Української греко-католицької церви є питання реституції церковного майна. Адже ми є репресованою церквою, яка за часів радянської влади переслідувалася й нищилася. Ми втратили не лише усе майно, ми втратили храми, але нам вдалося зняти напруженість у 90-х роках через проблему повернення храмів, і тепер ми би хотіли подальшого вирішення питання реституції. Всеукраїнська рада церков пішла на зустріч з Президентом Віктором Януковичем з 11 питаннями. Ми не лише ставимо питання, а й пропонуємо способи реалізації.

Але я особисто вважаю за дуже важливе наголосити на особливому значенні самої Ради. Я вважаю, що Рада церков є унікальним українським досвідом, якого немає в інших країнах і який є надзвичайно цінним. Це унікальна міжконфесійна структура, яка забезпечує збереження міжконфесійного миру та злагоди в українському суспільстві. Кожен з нас по-своєму несе слово Боже, але ці відмінності у звучанні й дозволяють нам звучати як симфонія.

Ми пропонуємо створити механізм взаємодії між Адміністрацією Президента та Всеукраїнською радою церков через постійно діючий консультативно-дорадчий орган.

Ірина Штогрін, Валентина Павленко

Джерела:

Радіо СВОБОДА

Мандрівники Христа Царя

24.04.2011р. Б. / Воскресіння Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа

24 квітня 2011 року

Воскресіння Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа

* Коротка історія свята

* Про ікону празника

* Тропар та кондак

* Празничний Апостол

* Євангеліє

* Проповідь

Коротка історія

Слово "пасха" походить з єврейського "песах", що значить "перехід". Тут мова про перехід Господнього ангела, який одної ночі вбив усіх єгипетських первенців, коли фараон не хотів відпус­тити ізраїльський народ, а перейшов повз доми ізраїльтян, одвірки домів яких були помазані кров'ю одно­річного ягняти. Слово "пасха" у жидів означало також ягня, якого заколювали на Пасху, а потім і сам день свята на згадку про визволення з Єгипту дістав назву Пасхи.

Для апостолів і перших християн Пасха-Перехід стала символом іншого переходу — подвійного переходу Ісуса Христа: від життя до смерти і від смерти до життя. Перший перехід дав основу для хресної, а другий для воскресної і радісної Пасхи. Апостоли й перші християни святкували разом із жидами свою християнську Пасху, але не радісну, а сумну і з постом, бо вона була для них річницею Христових мук і смерти.

Пасхальний агнець євреїв став для християн прообразом Ісуса Христа, Який, наче невинне ягня, приніс себе в жертву за гріхи цілого світу. Звідси в богослуженні його називають пасхальним агнцем або коротко Пасхою. "Бо Пасха наша, — каже святий апостол Павло, — Христос, принесений у жертву" (1 Кор. 5,7).

У II ст. разом із хресною Пасхою починає також входити в практику і радісна Пасха на честь Христового Воскресення, яку святкують у неділю після жидівської Пасхи. Собор у Нікеї (325) вирішив, що всі християни мають святкувати празник Пасхи того самого дня: що не можна йти за жидівським звичаєм, а треба празнувати Пасху в неділю, після першої повені місяця, після весняного рівнодення.

У ІV-V ст. святкування празника Пасхи продовжується з одно­го дня на цілий тиждень, який зветься "світлим тижнем" на про­тивагу до тижня перед Великоднем, що має назву "Великого", або "Страсного". В Єрусалимі най­більш урочисті були перші три дні Пасхи, що Східна Церква прак­тикує і сьогодні.

З богослужінь празника Христового Воскресення на особливу увагу заслуговує пасхальна утреня, яку можна б назвати величним гимном прослави Христа-Переможця. Її авторство приписують ве­ликому богослову Східної Церкви й великому митцеві слова – святому Йоану Дамаскину (к. 676 — к. 749). Ймовірно, що вона укладена на основі пасхальних проповідей святих Отців – Григорія Богослова, Григорія Ниського й Йоана Золотоустого. Зміст воскресної утрені глибоко-догматичний, форма високо-поетична, тон дуже радісний і переможний.

Про ікону

Ікона Воскресіння представляє Христа не в ту мить, як Він вихо­дить з гробу, а тоді, коли Він розбиває його. Христос виходить з гробу не як той, хто звільнився від смерті і тікає геть. Адже Господь переміг смерть не задля себе самого, як це могла б зробити надлюдина. Велич воскресіння Христа полягає в тому, що Він входить у царство князя темряви, який тримає в неволі Адама та його нащадків.

Воскреслий, сяючий Христос у динамічній позі є центром величавої й багатої змістом композиції Зішестя в Ад. Вся Його постать у повний зріст оточена небесним сяйвом мандорли продовгастої форми, бо де Христос – там небо. Світло випромінюється як з воскреслого Христа, так і з мандорли, адже небо вже не приховане – воно відкрите завдяки перемозі Христа над гріхом і смертю.

Христос зображений у білих з позолотою ризах. Він стоїть над розби­тими воротами аду – досі непоборимою в'язницею смерті. Під цими воротами в темному аді видно розторощені тепер символічні знаряддя тор­тур. Ад, алегорично персоніфікований, лежить зв'язаний, безсилий.

Із зображення на іконі не зрозуміло, чи Христос сходить в Ад, чи це вже мить Його повернення звідти. Він простягає руки Адамові та Єві, слідом за якими двома великими процесіями із землі виходять усі попередні покоління аж до Його пришестя. Зображено майже цілу дугу спасіння, яку проходить Господь. Сцена Зішестя в Ад – це величне святкування життя й очікування воскре­сіння, бо Христос не забув про тих, що в гробах, а пішов шукати за ними.

Ікона показує нам також дві сфери духовного життя. У царстві смерті, зруйнованому Христом, панує порок та лихі помисли, які спонукають людину служити цьому царству. Їх зображають у вигляді темних постатей у підземній печері. Друга сфера – це сфера Христа, який діє протилежним чином. Христос відкрито показує чесноту, до якої людина доходить, слухаючись духовних помислів і жертвуючи егоїзмом.

Тропар та кондак

Тропар: Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав, і тим, що в гробах, життя дарував.

Слава, і нині: Кондак, глас 8: Хоч і у гріб зійшов ти, Безсмертний, та адову зруйну­вав ти силу, і воскрес єси як переможець, Христе Боже, жінкам-мироносицям зві­стивши: Радуйтеся, і твоїм апостолам мир даруєш, падшим подаєш воскресення.

Діяння святих апостолів 1, 1-8

Перше ото слово я написав, о Теофіле, про все, що Ісус почав і творити й учити, аж до дня, коли вознісся, давши Святим Духом накази апостолам, яких вибрав. Перед ними ж і показав Себе живим після Своїх страстей, в багатьох істинних знаменнях, з'являючися їм сорок днів і говорячи про царство Боже. Ївши також з ними, звелів їм не відлучатися від Єрусалиму, але ждати обітниці Отця, що її ви чули від мене. Бо Іван ото христив водою, а ви маєте христитися Духом Святим по небагатьох цих днях. Вони ж отже, зійшовшися, питали його, кажучи: Господи, чи в цей час знову установиш царство Ізраїлеве? Він відповів їм: Не вам знати час і пору, що Отець призначив у своїй владі. Та ви приймете силу Духа Святого, що на вас зійде, і будете мені свідками в Єрусалимі, у всій Юдеї та Самарії і аж до краю землі.

Євангеліє від Івана 1, 1-17

В началі було Слово, і Слово було в Бога, і Слово Було Бог. Воно було споконвіку в Бога. Все через Нього сталося, і без Нього ніщо не сталося, що повстало. У Ньому було життя, і життя було світло людям. І Світло в тьмі світить, і тьма Його не обняла. Був чоловік, посланий від Бога, ім'я йому Іван. Він прийшов на свічення, щоб свідчити про Світло, щоб усі повірили через Нього. Не був він Світло, але щоб свідчити про Світло. Був Світло істинне Той, Хто просвічує колену людину, що приходить на світ. У світі був, і світ через Нього стався, і світ Його не пізнав. До свого прийшов, і свої Його не прийняли. А котрі прийняли Його, дав їм власть дітьми Божими стати, віруючим в ім'я Його. Що не з крови, ні з похоті тіла, ні з похоті мужа, а від Бога родилися. І Слово тілом стало, і вселилося в нас, і ми виділи славу Його, славу як Єдинородного від Отця, повне благодаті й істини. Іван свідчить про Нього і кликав, кажучи: Це був Той, про кого я говорив, Той, що по мені гряде, передо мною був, бо перше мене був. І з повноти Його всі ми прийняли, і благодать за благодать. Бо закон Мойсеєм був даний, благодать же й істина через Ісуса Христа сталася.

Проповідь

«Заграли дзвони великодні,

Звістили чудо всіх чудес,

Що встав із гробу Син Господній-

Воістину – Христос Воскрес!»

Сьогодні у всіх нас найбільше свято в Церковному році, «празник празників і Торжество всіх торжеств». Сьогодні – Великдень : «великий день», бо величний тим, що Христос Воскрес із мертвих.

«Це день, що його створив Господь,тож радіймо і веселімся в нім» (Пс. 118). На Воскресній Утрені ми оспівуємо цей день ось такими словами: «Цей провіщений і святий день, перший по суботі царський і Господній, Свято над святами, торжество всіх торжеств, в цей день прославляємо Христа навіки» (Пісня 6).

Для Юдеїв субота була святим і останнім днем тижня, що був символом Божого відпочинку по створенню світу. Христос також того дня «відпочивав» – «спочив» у гробі. Але його спочинок – це сходження в ад – царство смерті, щоб це царство пітьми і смерті перемогти.

У Римі в цирку Нерона стояв великий обеліск, який за наказом Калігули перевезли з Геліополісу (Каїр – Єгипет). Тепер він стоїть на площі Святого Петра. Люди із всього світу захоплюються технікою архітектури стародавніх єгиптян, а найбільше впадає в очі вибитий напис на обеліску: «Христос живе, Христос перемагає, Христос панує». Подібно у церкві перед царськими воротами – місце яке називається: амвон, солея, з якого священик читає Євангеліє, голосить проповідь, або уділяє Святе Причастя вірним, має форму заокругленого каменя, що символізує відвалений камінь від горбу Господнього.

Приклад. Префект Антіохій Олібрій насміхався з християн, говорячи: «Ви вірите і прославляєте Бога-чоловіка, якого розп’яли між розбійниками!» На що йому свята Маргарита відповіла: «Звідки ти знаєш, що Христос був розп’ятий і помер?» Олібрій: «Я це сам читав у ваших Євангеліях!» Маргарита: «Добре – читай далі і там дочитаєшся, що той Христос, Якого розп’яли на хресті – третього дня воскрес власною силою із мертвих. Досі ти бачив тільки пониженого Христа, тож тепер поглянь на блиск Його слави».

Сам Христос Воскресший каже до розчарованих і прибитими горем Клеопи і Луки наступні слова: «Хіба не треба було Христові так страждати і увійти у свою славу» (Лк. 24.25).

Христове Воскресіння – це є Пасха (песах – перехід). За Мойсея у Єгипті, який намагався вивести свій народ з-під влади фараона, який не хотів відпустити їх. Як тут не згадати десяту кару смерті первістків єгиптян, коли ангел смерті проходив через їх оселі. Євреї були врятовані, бо принесли в жертву ягня, яке споживали, а кров’ю намазали одвірки своїх домівок. Подібно для нас, християн, Христос є тим ягням, агнцем-пасхою. Святий Павло: «Бо наша пасха – Христос принесений у жертву» (1Кр. 5.7).

Приклад. В українській класичній літературі є оповідь про Марусю Богуславку, яка була бранкою у турецькій неволі, а потім жінкою султана. Подібно як вона, у в’язниці, каралися 700 козаків-невільників. Ось як поетично про це написано: Старий козак: «Чи знаєте, браття, що сьогодні за день? Там, в Україні, сонечко сяє, а люд хрещений – пасху зустрічає. Дзвони церковні грають і радість звіщають…» Аж тут з’являється Маруся Богуславка – султанова жінка: «Гей, козаки, бідні невільники. Це радість приношу вам сьогодні – про Христове Воскресіння. Султан поїхав до мечеті на молитву, а я згадала вас, бідних невільників. Ось вам ключі, скидайте кайдани і йдіть в Україну, і мене, нещасну попівну, згадайте у рідному краї…». Несподівано смуток перемінився у козаків на велику радість свободи і волі в день Воскресіння Христа.

Ми сьогодні подібно співали на Воскресній Утрені: « Зійшов ти, Христе, в глибини підземні і розбив кайдани вічні, що держали ув’язнених і на третій день, як із кита Йона, воскрес ти із гробу».

Стародавні єгиптяни, а опісля них римляни називали неділю днем сонця. Для нас, християн, сивий Юстин мученик каже: «Ми сходимося в день сонця – усі разом, в якому Бог замінив темноту на світло, в якому Ісус Христос – наш Спаситель – воскрес із мертвих».

«Від раннього ранку чуваймо і замість мира пісню принесімо владиці і Христа побачимо – сонце правди, що всім життя освітлює» (Воскресна Утреня).

Як ми переживаємо Воскресіння Христове? Як подію, яка сталася дві тисячі років тому? Якби ми, як апостоли або як жінки-мироносиці, бігали по місту, чи єси від хати і до хати і кричали з радості: «Христос Воскрес!», але це вже не є новиною, ми вже формально кожного року так кажемо один одному і до цього вже звикли. Отже, це свято повинно не до нас приходити із-зовні, а навпаки, внутрішньо його в собі відчути, щоб ним поділитися із іншими.

Що для нас означає Воскресіння Христове?

Один святий сказав наступне: «Якщо б Христос задля тебе тисячу разів помер і тисячу разів воскрес, то нічого тобі не поможе, якщо ти не помреш для гріха, і не воскреснеш для любові».

Отже, для нас Воскресіння – це досконала любов. «Воскресіння день! Просвітімся торжеством і одні одних обнімімо і скажімо: Браття! І тим, що ненавидять нас, простім все з Воскресінням…» (Воскресна Утреня).

«Дзвоніть, дзвоніть весело дзвони, щоб сум і жаль з сердець десь щез тоді були ридання і страдання, а в третій день Христос Воскрес!». Амінь.

о. Іван Цінцірук

"Сівач", квітень 2011

Для створення сторінки використано такі видання:

Катрій Ю. Пізнай свій обряд. - Видавництво Отців Василіян, 2004;

Шпідлік Т. Рупнік М.-І. Про що розповідає ікона. - Львів: Свічадо, 1999;

Креховецький Я. Богослов'я та духовність ікони. - Львів: Свічадо, 2000;

Збірник проповідей "Сівач".

А також ікону Христового Воскресіння.

Джерело:

Департамент інформації УГКЦ

24.04.2011р. Б. / Цікаві факти про Великдень, яких ви, можливо, не знали

Христове Воскресіння, як історичний факт, сталося на перший по суботі день, тобто у неділю. Тому християни почали святкувати цей день – неділю.

Для євреїв часів Ісуса число 8 (вісім) символізувало настання нових месіанських часів. Тому часто неділю у старохристиянських текстах називали і восьмим днем тижня, тобто месіанським.

Великдень – Світлий празник Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа – є найстаршим і найбільшим християнським святом. На Великдень Христова Церква прославляє найголовніший історичний факт – Вокресіння Христове. Христове Воскресіння є фундаментом християнської віри, без Христового Воскресіння ані християнська проповідь немає жодного сенсу, ані християнська віра немає жодного смислу.

Офіційна назва цього християнського свята є Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа, а також Пасха та Неділя Воскресіння Господнього.

Назва Пасха походить від старогебрейського «песах», що означає «перескочити», «перейти». Юдеї відзначали це свято, як день визволення Ізраїлю з єгипетського рабства. Християни надали цьому святу також подібного значення, святкуючи Визволення людства з неволі гріха, смерті й диявола.

Народні назви цього християнського свята дуже різні: українська - Великдень (великий день), Lieldienas – Найвищий день (латиська), Velykos – Великий (литовська) – тобто Великий день; Wielkanoc (пол.), Veľká noc (словацька), Velikanoč (словенська), Velikonoc (чес.) – тобто Велика ніч; Ускрс (серб.), Uskrs (хорв.) – Воскресіння; Πάσχα (грец.), Pasg (валійська), Pasen (голанд.), Påske (данська), Pascua (галісійська), Pasqua (італ.) – тобто Паска. А от точне походження англійського –Easter, німецького – Ostern, хорватського – Vazam – невідоме і спірне.

У ІІ столітті виник спір між християнами коли відзначати Великдень. Частина християн в Малій Азії відзначала Великдень за єврейським календарем, тобто 14 нісана. Нікейський собор постановив, що християни мають відзначати Великдень першої неділі після повного місяця, який буває після 21 березня. Оскільки місяць є повним у різні дні після 21 березня то і Великдень відповідно відзначається кожного року у різний час, але завжди у неділю.

Різниця між григоріанським і юліанським календарем спричиняє також різницю між відзначанням Великодня.

За григоріанським календарем дата Великодня припадає між 22 березня і 25 квітня, відповідно за юліанським від 4 квітня до 8 травня.

VІ Вселенський собор 691 року розтягнув святкування Великодня на цілий Світлий тиждень.

Неділя є також стародревнім щотижневим християнським святом, під час якого Церква згадує Христове Воскресіння.

Стародревнім християнським звичаєм є також розпочинати Велекодні богослужіння опівночі.

Благодатний Вогонь – що його багато хто рекламує, як надприродне чудо, є звичайним обрядом, для якого Православна Церква в Єрусалимі має окремий чин – Чин Благодатного вогню. Цей Чин має своє походження зі старохристиянських часів, коли літургійні відправи Великодня тісно пов’язувались зі символом вогню, як символом Світла – Христа, який просвічує вірних.

Латинська Церква зберегла також подібний звичай. Перед Великодними чуванням християни римського обряду посвячують вогонь, який потім вноситься у формі палаючої свічі в церкву з окликом: «Світло Христове». Сама запалена свіча символізує Христа, який розганяє морок гріха, символізує також вогняний стовп, який провадив Ізраїля через пустелю, а також світильник, з яким Церква спішить на зустріч Своєму Обручнику – Христові.

На Великдень у старохристиянські часи оглашенні приймали Таїнства християнської ініціації – Св. Хрещення, Св. Миропомазання і Пресвяту Євхаристію. Новоохрищені цілий світлий тиждень зодягалися у білі одежі – символ нової чистоти, яку їм дарував Христос.

В багатьох європейських народів зберігся звичай уночі з Великої Суботи на Великдень палити великі вогнища на знак того, що Христос переміг темряву поганства.

Звичай розфарбовувати яйця не є тільки український. Цей звичай відомий усім європейським народам. Українці надали йому питомих рис, розфарбовуючи яйця звиклими в українській народній культурі орнаментами. Звичай розфарбовувати, а потім розбивати яйця символізує нове життя. Тобто, яким би гарним не було туземне життя, воно мусить відійти і дати місце новому життю. Розбивання свяченого яйця також символізує Воскресіння, яке чекає кожного християнина. Старе християнське передання пов’язує звичай розфарбовувати яйця зі св. Марією Магдалиною, яка проповідувала римському цісарю Тиберію про Христове воскресіння. Як приклад, свята взяла яйце, яке, хоч і гарне, мусить позбутися своє шкарлупки, щоб з нього вийшло курча, нове життя.

Український звичай Великоднього сніданку символізує собою багатство Небесного столу в Домі Отця. За старим українським звичаєм, коли родина зібралася на Великодній сніданок, найстарший член родини ділиться з усіма присутніми свяченим яйцем – символом нового життя в Христі, бажаючи кожному зокрема різних Божих благословень.

У візантійсько-українському обряді Великодні Богослужіння розпочинаються обходом довкола церкви у супроводі дзвонів – цей обхід символізує жінок мироносиць, які зранку прийшли до Божого Гробу.

Древній звичай Східної Церкви читання Євангелії у цей день на Літургії різними мовами символізує те, що Христова наука голоситься по всьому світі різними мовами.

Відвідування цвинтарів у Світлому тижні означає віру християн у воскресіння.

о. Орест-Дмитро Вільчинський

на фото хорватські писанки

Джерело:

Мандрівники Христа Царя

24.04.11р. Б. / Упокоївся в Бозі отець-доктор Дмитро Блажейовський

Вчора, 23 квітня, близько 6.00 на 101 році життя упокоївся в Бозі отець-доктор Дмитро Блажейовський. Історик, доктор наук, автор низки наукових праць і численних публіцистичних статей із церковної історії та українських релігійних вишивок. Рукою майстра вишито понад 350 ікон та хоругв.

26 - 27 квітня у Архикатедральному соборі Святого Юра у Львові усі охочі матимуть можливість попрощатися із спочилим у Бозі о. Дмитром.

Парастас відбудеться у Світлий вівторок, 26 квітня, о 19.00 у соборі Святого Юра, а у середу, 27 квітня, о 12.00 після Архиєрейської Божественної Літургії відбудеться чин погребення.

Некролог

Отець Дмитро Блажейовський народився 21 серпня 1910 року у Вислік Горішній, Лемківщина – тепер частина села Вислік Великий Підкарпатського воєводства у Польщі.

У 1922-1930 роках навчався в українській гімназії у Перемишлі.У 1933 році як студент-електротехнік Празької Політехніки пішов на пішу прощу з Праги до Риму і тут вступив до Папської української семінарії святого Йосафата.

За 12 років перебування у Римі вивчав філософію, теологію та історію і з відзнакою успішно захистив дві докторські дисертації – з богослов'я в Папському Урбаніянському університеті, а з церковної історії в Папському Грегоріянському університеті.

З 1946 до 1973 року душпастирював у різних греко-католицьких парафіях у США, організувавши 3 парафії, одну місійну станицю та спорудивши кілька храмів.

1973 року повернувся до Риму, де зайнявся науковою діяльністю, зокрема, у царині історії України, української Церкви та педагогіки, та вишиванням ікон.

Отець Дмитро є автором коло 25 наукових праць, серед яких цінні церковні історичні довідники (шематизми) українських парафій Перемишльської, Станіславівської, Львівської єпархій та української діаспори, численних публіцистичних статей; у діаспорі він відродив традицію української вишиваної ікони і тепер в його творчому доробку понад 350 ікон та образів на релігійну тематику, крім того він видав 16 збірок «Українських релігійних вишивок». Його вишивані ікони можна побачити в багатьох країнах світу, в Україні і за кордоном відбулось понад 100 виставок його творів.

Понад 10 років тому о. Блажейовський заснував у Львові власний музей вишиваних ікон та образів, до речі, єдиний в Україні, який утримував своїм коштом. Отець Дмитро нагороджений Папською медаллю «Христос – наш мир», і державною нагородою України – Орденом «За заслуги» ІІІ ступеня.

2009 року Львівський музей вишиваних ікон та образів отця-доктора Дмитра Блажейовського і Товариство «Україна-Світ» висунули кандидатуру о. Блажейовського на здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка.

21 серпня 2010 року громадськість України відзначила 100-річчя з дня народження о. Дмитра Блажейовського у Національному театрі ім. М.Заньковецької у Львові.

Джерела:

Прес-служба Львівської архиєпархії

Департамент інформації УГКЦ