08.12.2011р. Б. / П`ять речей, про які найбільше шкодують люди перед смертю

 

Одна жінка (у даному випадку її ім'я неважливе) багато років працювала у хоспісі. Її обов'язок – полегшення стану помираючих пацієнтів. Отож, вона буквально проводила з ними останні дні та години їхнього життя. Зі своїх спостережень вона склала своєрідний рейтинг основних речей, про які шкодують люди, що підійшли до самого краю життя.

Отже, 5 найпоширеніших речей, про які шкодують люди перед обличчям смерті:

1. Я шкодую, що у мене не було сміливості, щоб жити життям, правильним саме для мене, а не життям, якого очікували від мене інші.

Саме про це помираючі найбільше шкодують. Коли люди усвідомлюють, що їхнє життя майже закінчене, вони можуть озирнутися назад і легко побачити, які їх мрії залишилися не реалізованими. Більшість людей навряд чи намагалися виконати навіть половину своїх мрій і повинні були померти, знаючи, що це трапилося лише внаслідок вибору, який вони зробили чи не зробили.

Дуже важливо спробувати реалізувати принаймні деякі з ваших основних бажань на своєму життєвому шляху. Коли ви втрачаєте своє здоров'я стає вже занадто пізно щось робити. Здоров'я приносить ту свободу, яку далеко не всі розуміють, поки не втрачають його.

2. Мені шкода, що я так багато працював.

Це почуття було у кожного пацієнта чоловічої статі, про якого я піклувалася. Вони сумували за своєю молодістю і за своїми стосунками. Деякі жінки також висловлювали жаль з цього приводу. Але оскільки більшість їх було старшого покоління, вони, в основному, не займалися зароблянням коштів для сім'ї. Всі чоловіки, з якими я працювала, глибоко шкодували про те, що витратили велику частину свого життя на одноманітну працю для здобування засобів для існування.

Спрощуючи свій спосіб життя, можна скоротити вимоги щодо доходів, які ви думаєте вам потрібні. Створюючи більше простору у вашому житті, ви стаєте щасливішими і відкритішими для нових можливостей.

3. Мені шкода, що у мене не було сміливості висловити свої почуття.

Багато людей придушували свої почуття, щоб зберегти певні взаємовідносини з іншими. У результаті вони погоджувалися на посереднє існування і ніколи не ставали такими, якими б вони хотіли себе бачити. Виникнення багатьох хвороб було пов'язане із почуттям гіркоти і обурення.

Ми не можемо управляти реакціями інших. Хоча спочатку люди можуть реагувати на зміни, які ви вносите у відносини, небажаним для вас чином, проте у кінцевому рахунку це піднімає відносини на новий, здоровіший рівень. Найкраще тим чи іншим способом усувати нездорові відносини з вашого життя.

4. Мені шкода, що я не підтримував стосунки зі своїми друзями.

Часто ці люди дійсно навіть не усвідомлювали всієї користі підтримки контактів зі своїми старими друзями, поки до їх смерті не залишалося кілька тижнів, і вже не завжди була можливість їх розшукати. Багато хто опинився настільки зануреним у своє власне життя, що дозволили їх дружбі багато років проходити повз них. Було багато щирого жалю про те, що їхній дружбі не було приділено стільки часу і зусиль, яких ця дружба заслуговувала. Всі сумують за своїми друзями, коли помирають.

Будь-якій людині, котра провадить активний спосіб життя, притаманне применшення значення дружніх відносин. Але коли ви стоїте на порозі смерті, матеріальні сторони життя втрачають своє значення. Звичайно, люди хочуть, щоб їхні фінансові справи були в якомога більшому порядку. Але не гроші і не статус зберігають в кінцевому рахунку своє значення. Вони хочуть принести якусь користь тим, кого люблять. Але зазвичай вони вже занадто хворі і втомлені, щоб якось справитися з цим завданням.

5. Мені шкода, що я не дозволив собі бути щасливішим.

Цей вид жалю був напрочуд загальним. Багато людей до кінця не розуміли, що їхнє щастя – це справа вибору. Вони були підпорядковані звичкам і сформованим уявленням. Вони перебували у полоні «комфорту» звичного способу життя. Через страх перед змінами вони прикидалися перед іншими і перед самими собою в тому, що були задоволені своїм життям.

Життя – це вибір. Це ваше життя. Вибирайте свідомо, вибирайте мудро, вибирайте чесно. Виберіть щастя.

За матеріалами www.20khvylyn.com

Джерело:  Мандрівники Христа Царя

25.04.2011р. Б. / За приготуваннями до свята люди забувають про суть Великодня

Львів – Українське суспільство дедалі активніше перетворюється у суспільство споживачів, забуваючи про суть Великодніх свят. Чи можливо при зростаючому культі споживацтва зберегти духовність християнських празників?

Уже стало традицією для туристів проводити Великдень у Львові. Бо тут ще можна відчути дух свята, кажуть гості міста. Храми по містах та селах переповнені вірними, гарно прикрашені великодні кошички, у Шевченківському гаю водять гаївки, у галереях представлені великодні виставки, а також працює великодній ярмарок. Однак щороку усе більше свято зосереджується на торгівлі та застіллях.

Воскресіння – фундамент віри

Кожен має своє бачення і розуміння церковного свята, зауважив у розмові протосинкел Івано-Франківської єпархії УГКЦ Олег Каськів. Священик спілкується і допомагає багатьом вірним. Багато людей розуміють, що Христове Воскресіння – це фундамент віри. Жодна людина не може перемогти смерть, так як це зробив Христос. Воскресіння стало доказом, що Ісус – Син Божий і над цим важливо замислитись.

«Дехто нав’язує, що до Воскресіння потрібен новий одяг, багаті столи, гучні банкети, а ще й надлишок горілчаних напоїв. Але усе це не є основою свята Воскресіння Христового. Свято Воскресіння – це прославлення Воскреслого Христа, який задля нас людей помер і воскрес, а також показав, що так, як Він воскрес, воскресне кожна душа. Я бажаю усім розумно провести свято», – каже отець Олег.

Під час свят потрібно пам’ятати і про тих людей, що потребують допомоги, хто опинився за межею бідності. Отець Олег Каськів просить вірних робити пожертви з великодніх кошиків для сиротинців, інтернатів, самотніх людей. Українці щирі по своїй природі і подають на милостиню, зауважив священик.

«Дорога християнського життя – це дорога через смерть до життя»

«Ціле християнське життя – це дорога з гріха до благодаті, це шлях, що його найкращим образом є Воскресіння Христа, це дорога з гробу до життя, зі смерті в життя. Тобто, дорога християнського життя – це дорога через смерть до життя», – писав у своєму Пастирському посланні до вірних з нагоди Великодніх свят 12 квітня 1936 року митрополит Андрей Шептицький. А в своїй останній Великодній проповіді, промовленій весною 1944 року за кілька місяців до смерті, Слуга Божий закликав до церковної єдності, до віри та любові.

Галина Терещук

Джерело:

Радіо СВОБОДА