17.09.2011р. Б. / Блаженніший Любомир: Настав найвищий час діяти

Трохи більше як місяць тому у виданні "Газета по-українськи" була надрукована стаття українського історика, науковця і публіциста Ярослава Грицака: "Поради на зле і на добре".

Зміст публікації становила низка порад щодо того, як витримати утиски, не зламатися та як у найгірших обставинах не перестати бути собою. Автор звернув також належну увагу на те, як поводитися, коли такого тиску зазнають інші люди, зокрема друзі. Як вказав у статті сам Ярослав Грицак, ці поради ґрунтуються на пережитому чи начитаному досвіді.

Аналізуючи коментарі до цієї статті, можемо дійти висновку, що вона привернула увагу читачів і отримала в них належну оцінку. Таку саму думку про цю публікацію має і автор цих рядків, який хоче поділитися з цього приводу своїми спостереженнями.

Найбільше мене вразила актуальність теми. Подія, описана автором на початку статті, вказує на ненормальність загальної ситуації, в якій ми сьогодні знаходимося. Бо за нормальних умов суспільного життя в таких порадах не було б потреби. А оскільки читачі висловлюють авторові за них вдячність, то це свідчить, що сьогодення потребує оздоровлення.

Загальний стан суспільного душевного здоров’я можна пізнати за його симптомами. Деякі симптоми, а радше їх причини, можна визначити доволі легко. Багато з того, що відбувається в різних ділянках економічного, політичного, соціального життя – не побоявшись помилитися! – можна відвести до передвиборчих змагань, які почалися тоді, коли лише було встановлено дату найближчих виборів.

Є інші симптоми, дуже дивні, причини яких встановити важче. ЗМІ вже не один раз повідомляли, що останнім часом працівники міліції виконують свої службові завдання в масках. Можна  зрозуміти використання бронежилетів, але до чого тут маски? Виникає запитання: чого вони бояться? Мені доводилося чути таку версію: бояться, щоб їх сьогодні не впізнали, бо завтра засудять.

Одне слово, це все дуже дивне і незрозуміле для пересічного громадянина. Спокушає думка, що треба прийняти ситуацію такою, якою вона є і на тому зупинитися. Застосувати поради професора Грицака і чекати, що буде далі.

Проте, не тільки я, але багато інших замислюємося над майбутнім нашої країни. Політики твердять, що ми вже є демократичною державою. Ці слова чомусь нагадують Хрущовські твердження, що комунізм вже на горизонті. Не треба бути великим мудрецем, політологом, аналітиком, щоб збагнути, що до демократії, маю на думці не "демократію", як вигідну назву якоїсь політичної спільноти чи партії, але як стан душі та життєвий шлях, нам ще далеко.

Високо оцінюючи поради Ярослава Грицака (про це я вже сказав вище), я б все ж таки окреслив їх, як дефензивні, оборонні. Мовляв, як не загинути або щонайменше не дати себе поневолити.

Змушений визнати, що сьогодні цього замало. Незважаючи на хворобливий стан суспільства, ми повинні серйозно замислитися, що нам робити. Ми – це весь народ, а не кілька дешевих політиків, які за всяку ціну стараються бути при владі, щоби накопичувати для себе та своїх дітей матеріальні блага.

То хто і як навчить нас, тобто всіх громадян та все суспільство справжнього повноцінного правопорядку та системи тривалих цінностей? Переконаний, що в нашому народі є люди, які це можуть зробити.

Наприкінці цих роздумів хочу звернути увагу на те, що автор "Порад на добре і на зле" є відомим істориком, професором кількох престижних українських навчальних закладів, вповні свідомим своєї та суспільної відповідальності за благо сучасного та майбутніх поколінь.

Саме такі люди, яких у нашому народі не бракує (педагоги, науковці, діячі культури, мудрі політики, церковні мужі та фахівці в різних галузях, здатні бачити потреби українського суспільства та заходи, як їх задовольнити), повинні серйозно замислитися над побудовою гідного суспільного ладу.

Залишається одне питання: як їх всіх заохотити до такої великої спільної справи? Наш український народ чекає відповіді на це запитання. Перших два десятиліття нашого незалежного, самостійного існування минули без належних планів. Настав найвищий час діяти.

Архиєпископ Любомир (Гузар)

Джерела: Українська Правда

                Мандрівники Христа Царя

Було би злочином з нашого боку не пристати до актуальної думки  блаженнішого владики Любомира в тому, що стосується ЧАСУ і ЧИНУ, бо як стверджує Ісус Христос у діалозі із законовчителем: "...роби це й будеш жити!", а ще: "Іди і ти роби так само!" (Лк.10,28. 37).

 
Тобто йдеться про тих мудрих людей в Україні, які, як деякі лікарі, знаючи діагноз хвороби і маючи чудові ліки, чомусь, зволікають лікувати хворе українське суспільство, наражаючи його на небезпеку духовної і фізичної смерті...

 
Українські мудреці! У вас нема права на зволікання і чекання "слушного часу" для чину, а діяти ви повинні тільки негайно, вже і зараз.

Катехит парафії Преображення Гсподнього р.Б. Леонід.

15.09.2011р. Б. / Луганських студентів зганяють «на Кирила»

 

Як розповів голова обласної організації УНП Валентин Ткалич, студентів Луганських вузів під загрозою виключення змушують йти на молебні патріярха Кирила. Зокрема це стосується студентів Східноукраїнського національного університету імені Даля.

Він також зазначив, що згідно з ст. 39 Конституції України заборонити проведення мирних зібрань громадян можна лише за рішенням суду.

«Таким чином, міськвиконком перевищив свої повноваження, прийнявши таке рішення», – сказав Ткалич. Він підкреслив, що зараз готує звернення в прокуратуру з приводу рішення міськвиконкому.

Нагадаємо, на початку вересня луганський осередок УНП повідомив міській владі, що 15 вересня проведе акцію з розгортання найбільшого прапора України. На цей час було заплановано захід за участю патріярха Кирила.
Натомість, Луганський міськвиконком заборонив проводити 14 і 15 вересня будь-які акції окрім тих, які пов'язані з приїздом до міста глави Російської православної церкви Кирила.

Джерело: politics.comments.ua

14.09.2011р. Б. / З 1991 по 2010 росіяни вбили більше як 40 млн. дітей

 

Російський журналіст Алєксандр Мінкін б’є на сполох – кількість абортів в РФ з 1991 по 2010 рік сягнула астрономічних показників – 40 млн., і, на думку журналіста, це значно занижені цифри. Вражаючою є також статистика стосовно повторних абортів. З загального числа абортів в РФ 55% жінок це роблять не вперше. В 2011 році зросла також кількість матерів, які вбили своїх уже народжених  дітей.

На думку журналіста, основною причиною того жахливого стану в РФ є недолуга політика держави в питаннях захисту народжуваності, а з іншого боку - тяжка економічна та соціальна ситуація на теренах країни. Також журналіст натякає на те, що абортованих дітей масово використовують для добування стовбурових клітин. Але чи не основною причиною дітовбивства в РФ журналіст бачить реальний атеїзм її мешканців і керівництва.

За матеріалами ЭХО Москви

Джерело:

Мандрівники Христа Царя

 "...кількість абортів в РФ з 1991 по 2010 рік сягнула астрономічних показників – 40 млн...."

Але бити на сполох треба не лише росіянам, а й нам, українцям, бо ми з вами вбили за цей відрізок часу багато більше, відносно кількості населення в Україні. Адже ми щороку вбиваємо понад півтора мільйони ненароджених діточок. Невже в Україні й досі не знайшлося жодного свого  "Мінкіна", який би бив на сполох довбнею по наших, дурних головах та бездушних, зачерствілих серцях? Адже Україна, не маючи своєї реальної державності, своїми вчинками вбивства невинних діточок служить дияволу, а Господом нашим, Ісусом Христом, лише лицемірно прикривається називаючи себе "християнською" державою. І що ж у ній ХРИСТИЯСЬКОГО? Чи хто в ній є правдивим ХРИСТИЯНИНОМ, який б'є на сполох проти жахливої несправедливості, зла і беззаконня? Хто з нас може з твердістю сказати, що він не винен крові вбитих українським суспільством ненароджених діточок? Всі ми винуваті: - хтось був призвідцем гріха аборту, хтось давав згоду волі на вбивство власної дитини, хтось безпосередньо, маючи статус "лікаря", був дітовбицем,   а хтось байдуже спостерігав за тими всіма дітовбиствами і ганебно мовчав... 

Прошу тільки не думати, що я себе виправдовую, ні в якому разі, навпаки відверто зізнаюся, що я винен крові всіх вбитих в Україні ненароджених діточок, більше ніж будь-хто з вас. Адже "кому більше дано", з того не тільки "більше спитається", колись, на Страшному Суді, але він має більшу відповідальність вже сьогодні, зараз. Так, я винен і в першу чергу  за те, що багато років поспіль намагався достукатись до ваших сердець словом, переконаннями та роздачею відповідних листівок, а треба було стукати довбнею.

Катехит парафії Преображення Господнього р.Б. Леонід. 

13.09.2011р. Б. / Іспит совісті для священика

Іспит совісті для священика

«Священик - слуга Божого милосердя» - такий заголовок носять вказівки для священиків і духівників, видані Конгрегацією у справах духовенства. Їх підписали префект цієї дикастерії кардинал Мауро П’яченца та секретар архиєпископ Чельсо Морга Ірузуб’єта 9 березня, на початку Великого Посту. Документ було розіслано по всіх єпископських конференціях, і тепер його можна прочитати шістьма європейськими мовами (англійською, іспанською, французькою, німецькою, португальською та італійською) на сайті Конгрегації www.clerus.org.

Пропонуємо до Вашої уваги переклад додатку до цього документу під назвою "Іспит совісті для священика".

 

1. «Віддаю себе за них у посвяту, щоб і вони були освячені в істині» (Ів.17,19)

Чи я сприймаю святість всерйоз у моєму священстві? Чи я переконаний в тому, що успіх в моєму священичому служінні йде від Бога і що, благодаттю Святого Духа, я повинен ідентифікувати себе з Христом і віддавати своє життя заради спасіння світу?

2. «Це тіло моє» (Мт.26,26)

Чи Свята Жертва в Літургії є центром мого духовного життя? Чи я добре готуюсь до відправи Служби Божої? Чи я благоговійно відправляю Службу Божу? Чи я дякую після Служби Божої? Чи Служба Божа є центром мого дня в подяці і хвалі Бога за його благословення? Чи я звертаюсь по допомогу до його доброти? Чи я відшкодовую за свої гріхи і гріхи усього людства?

3. «Ревність дому твого поїдатиме мене»(Ів. 2,17)

Чи я відправляю Святу Жертву в Літургії відповідно до обряду і вказівок, встановлених Церквою? Чи я відправляю Службу Божу з правильним наміренням і відповідно до погоджених літургійних книг? Чи я обережно відношуся до святих частичок, що зберігаються у дарохранильниці і чи дбаю про те, щоб періодично їх обновлювати? Чи я добре дбаю про священний посуд і його зберігання? Чи я гідно ношу священичий одяг, призначений Церквою? Чи усвідомлюю, що я дію in persona Christi Capitis?

4. «Перебувайте у моїй любові» (Ів. 15,9)

Чи мені подобається бути у присутності Христа у Святих Тайнах, у розважанні та тихому поклонінні? Чи я вірний щоденному відвідуванню Найсвятіших Тайн? Чи дарохранильниця є моїм істинним скарбом?

5. «Поясни нам притчу» (Мт. 13,36)

Чи я уважно проводжу щоденне розважання і намагаюсь подолати всі перепони, що відділяють мене від Бога? Чи я прагну просвітлення від Господа, котрому служу? Чи я старанно розважаю над Святим Письмом? Чи я уважно відмовляю мої щоденні молитви?

6. Необхідно «молитись завжди і не падати духом» (Лк. 18,1)

Чи я відправляю Літургію Годин кожного дня гідно, уважно і благочестиво? Чи я вірний своєму зобов’язанню Христові у цьому важливому аспекті мого служіння, молячись від імені усієї Церкви?

7. «Приходь і йди за мною» (Мт. 19,21)

Чи Господь Ісус Христос є істинною любов’ю мого життя? Чи я з радістю дотримуюсь своєї відданості любові перед Богом у стриманості целібату? Чи я піддаюсь нечистим думкам, бажанням та вчинкам? Чи із задоволенням беру участь у непристойних розмовах? Чи я дозволяв собі бути учасником гріха проти чистоти? Чи я дотримуюсь чистоти погляду? Чи я був розсудливий у спілкуванні з різними категоріями людей? Чи моє життя представляє для вірних справжнє свідчення того, що свята чистота є можливою, плідною і радісною?

8. «Хто ти?» (Ів. 1,20)

Чи у моєму щоденному житті я є слабким чи ледачим? Чи мої розмови відповідають природному і надприродному змісту, який повинен бути у священика? Чи я дбаю про те, щоб в моєму житті не було марнославства чи поверховості? Чи всі мої дії є відповідними до мого священичого стану?

9. Син Чоловічий не має де голову прихилити (Мт.8,20)

Чи я люблю християнську вбогість? Чи моє серце належить Богові? Чи я духовно відокремлений від усього іншого? Чи я готовий піти на жертву для того, щоб краще служити Богові? Чи я готовий пожертвувати моїм комфортом, особистими планами та законними контактами заради Бога? Чи я володію якимось надлишковими речима? Чи я витрачаю гроші на непотрібні речі і чи піддаюсь поглинанню споживацтва? Чи я використовую свій вільний час для того, щоб бути ближчим до Бога, пам’ятаючи, що я завжди залишаюся священиком – навіть в часі відпочинку чи відпустки?

10. «Ти затаїв це від мудрих та розумних, і відкрив це немовлятам» (Мт. 11,25)

Чи я винний у гріху гордості: духовні труднощі, сприйнятливість, роздратування, небажання простити, схильність до зневіри і т.д.? Чи я прошу Бога про те, щоб дав мені чесноту смирення?

11. «І витекли кров і вода» (Ів. 19,34)

Чи я переконаний в тому, що коли дію «в особі Христа», то я напряму задіяний у тому ж Тілі Христовому, Церкві? Чи можу я щиро сказати, що я люблю Церкву? Чи можу я щиро сказати, що з радістю борюсь за Її розвиток? Чи мене турбують Її інтереси, усіх Її членів і усього людства?

12. «Ти – Петро» (Мт. 16,18)

Nihil sine Episcopo – нічого без єпископа – так казав Св. Ігнатій Антіохський. Чи ці слова є в корені мого служіння? Чи я приймаю накази, поради і коректури від мого ординарія із слухняністю? Чи я часто молюсь за Святішого Отця? Чи я є у повному сопричасті з його навчанням і наміреннями?

13. «Любіть один одного» (Ів. 13,34)

Чи я був благодійним по відношенню до моїх братів- священиків? Чи мій егоїзм залишає мене байдужим до них? Чи я критикував моїх братів-священиків? Чи я підтримував тих, хто є морально чи фізично хворий? Чи я дію в братській любові, дбаючи, щоб ніхто не залишився сам? Чи я ставлюсь до всіх братів-священиків і мирян з благодійністю і терпеливістю Христа?

14. «Я – дорога, правда і життя» (Ів. 14,6)

Чи моє знання науки Церкви є таким, як повинно бути? Чи я засвоюю і передаю її навчання? Чи я усвідомлюю те, що вчити когось всупереч Вчительського Уряду, урочистого і звичайного, є смертельно образливим і приносить шкоду вірним?

15. «Іди і більше не гріши» (Ів. 8,11)

Проголошення Слова приводить вірних до Таїнств. Чи я регулярно приступаю до Сповіді? Чи я часто йду до Сповіді, відповідно до мого життєвого стану, і у зв’язку із священними речима, в які я задіяний? Чи я щиро уділяю Таїнство Покаяння? Чи я є відповідно наявний для вірних для духовного проводу і чи я виділяю спеціальний час для цього? Чи я уважно готуюсь до проведення катехизи? Чи я проповідую із запалом і з любов’ю до Бога?

16. «Він покликав до себе тих, кого хотів, і вони пішли за ним» (Мк. 3,13)

Чи я дбаю про те, щоб поширювати покликання до священства і богопосвяченого життя? Чи я поширюю краще розуміння загального покликання до святості серед вірних? Чи я заохочую вірних молитись за покликання і освячення духовенства?

17. «Чоловік прийшов послужити, а не щоб йому служили» (Мт. 20,28)

Чи я прагну того, щоб посвятити себе іншим і служити їм кожного дня відповідно до того, як вимагає Євангеліє? Чи я даю свідчення Господньої любові добрими ділами? Чи я бачу присутність Христа у Хресті і чи я вникаю у перемогу любові? Чи моя щодення діяльність позначена духом служіння? Чи я  розглядаю свій авторитет як форму служіння?

18. «Спраглий я» (Ів. 19,28)

Чи я молився і щиро приносив жертви для добра душ, довірених Богом під мою опіку?  Чи я виконую мої пастирські обов’язки? Чи я турбуюсь про Святі Душі?

19. Ось син твій. Ось мати твоя (Ів. 19, 26-27)

Чи я ввіряю себе, в повноті надії, під опіку Пресвятої Богородиці, Матері Священиків, в любові і для того, щоб все більше любити її сина Ісуса Христа? Чи я практикую Марійську побожність? Чи я щодня відмовляю вервицю? Чи я звертають по допомогу до Її материнського заступництва у моїй боротьбі з дияволом, пристрастю і світом?

20. «Отче, у твої руки віддаю духа мого» (Лк. 23,44)

Чи я турботливо допомагаю і уділяю таїнства вмираючим? У моїх особистих роздумах, у катехизах і в щоденному проповідуванні, чи я враховую навчання Церкви про Останні Часи? Чи я прошу про дар витривалості? Чи я прошу вірних робити так само? Чи я часто і віддано молюсь за душі покійних вірних?

Конгрегація у справах духовенства. Додаток до документу «Священик - слуга Божого милосердя», допомога для священиків і духівників. Видавництво Ватикану, 2011

Переклад «Milites Christi Imperatoris»

 

Джерело:

Мандрівники Христа Царя

13.09.2011р. Б. / Більшість людей на Землі – віруючі

e-mail від Відправити Натисніть Ctrl+D щоб додати в закладки

 

70% людей в світі сповідують якусь релігію. При цьому для мусульман їхня віра здебільшого має більше значення, ніж для християн. 

 

Такі дані дослідження оприлюднила британська асоціація Ipsos MORI. Дослідження також показує, що існують відмінності між кількістю віруючих в християнських та ісламських країнах. 

94% респондентів з держав з мусульманською більшістю вважають релігію важливою частиною свого життя. В опитуванні брали участь жителі Саудівської Аравії, Туреччини та Індонезії. Для порівняння, тільки 66% опитаних з традиційно християнських країн (в опитуванні взяли участь 19 держав) заявили про важливість релігії в своєму житті. Найбільша кількість невіруючих респондентів (майже 40%) живе у Франції, Швеції, Бельгії і Великобританії. 

Однією з найбільш релігійних християнських країн залишаються США, де близько 65% респондентів назвали себе християнами, 86% сказали, що віра відіграє важливу роль в їхньому житті. Серед християн Франції і Швеції цей показник знаходиться в проміжку від 36% до 42%. В Іспанії 44% респондентів заявили про важливу роль релігії в своєму житті. 

Серед молодих людей до 35 років 73% стверджують, що релігія відіграє ключову роль в їхньому житті. Молодь в країнах з мусульманською більшістю набагато релігійніша. 61% молодих мусульман на противагу 19% християн вважають, що їхня віра - єдиний шлях до порятунку. 

Близько половини респондентів (52%) заявили, що допомагати нужденним необхідно в будь-якому випадку, незалежно від релігійних переконань. 

51% опитаних переконані в існуванні життя після смерті і існування «Божественної сутності». У той же час 18% виявилися атеїстами. 17% заявили про те, що не впевнені в існуванні Бога і життя після смерті. 

Опитування також показало, що лише 28% респондентів вірять у створення життя Богом, 41% опитаних вважають, що в основі виникнення життя лежить еволюція, 31% не мають усталеної думки з цього питання. Теорії креаціонізму частіше дотримуються жителі Південної Африки, США, Індонезії, Південної Кореї і Бразилії. 

В опитуванні брали участь 18 473 людини у віці від 16 до 64 років з 24 країн. 

За матеріалами: Седмица.Ru 
Джерело:
http://www.credo-ua.org/2011/09/50641

12.09.2011р. Б. / В Анконі Папа говорив про євхаристійну духовність

e-mail від Відправити Натисніть Ctrl+D щоб додати в закладки

Вчора, 11 вересня, Папа Бенедикт XVI здійснив одноденну душпастирську подорож, 24-ту з черги в межах Італії. Він відвідав місто Анкону на Адріатичному узбережжі Італії, де очолив Службу Божу з нагоди закриття італійського XXV Національного Євхаристійного Конгресу. Ввечері Папа також зустрівся з сім’ями, священиками та нареченими. 

 

Євхаристійне богослужіння з нагоди закриття Національного Євхаристійного Конгресу Папа очолив на території Анконської корабельної верфі. На спільну молитву з наступником святого Петра у портовій зоні міста зібралося понад сто тисяч вірних. 

«Найдорожчі брати й сестри, шість років тому, перша в моєму понтифікаті Апостольська подорож в межам Італії привела мене до міста Барі, на 24-й Національний Євхаристійний Конгрес. Сьогодні я прибув, щоб тут, у Анконі, урочисто закінчити 25-й. Дякую Господеві за ці насичені церковні хвилини, які зміцнюють нашу любов до Пресвятої Євхаристії та об’єднують нас навколо Пресвятої Євхаристії», – розпочав проповідь Бенедикт XVI. 

«Жорстока ця мова! Хто може її слухати?» – говорили слухачі Ісусової проповіді про хліб життя та багато-хто відійшов від Нього. І, як зазначив Папа, така реакція притаманна також і нам, адже насправді прийняти цей дар означає зректися себе. Ці слова здаються нам жорстокими, бо дуже часто ми плутаємо свободу з відсутністю будь-яких зобов’язань, з переконанням у тому, що можемо усе робити самі, без Бога. І така ілюзія, за словами Святішого Отця, без зволікань приводить до розчарування, породжуючи неспокій та страх. «У дійсності, – сказав Бенедикт XVI, – лише через відкритість на Бога, через прийняття Його дару, ми стаємо справді вільними, вільними від рабства гріха, який викривлює людське обличчя, та здатними служити справжньому добру ближніх». 

Христове слово здається нам жорстоким також і тому, що людина часто піддається ілюзії, ніби вона може перемінити каміння у хліб. «Відсунувши Бога набік, або толеруючи Його лише як приватне рішення, яке не повинно впливати на громадське життя, певні ідеології намірялися організувати суспільство силою влади та економіки, – вів далі Папа. – Історія в драматичний спосіб показує нам, як спроба забезпечити всім розвиток, матеріальний добробут та хліб, оминаючи Бога та Його об’явлення, закінчилося тим, що людям було дано камінь замість хліба». Хліб, натомість, є плодом праці, що вказує на відповідальність, доручену нам, але передовсім – це плід землі, яка з висоти отримує сонце й дощ, є даром, про який ми повинні молитися, покірно промовляючи: «Отче, ... хліб наш насущний дай нам сьогодні».

Людина, за словами Святішого Отця, нездатна дати життя сама собі, без Бога, та може зрозуміти себе лише завдяки Богові та спілкуванню з Ним. Тому, першочерговим завданням є відновити першість Бога в нашому світі та нашому житті. Але з чого починати, щоб це здійснити? «З Пресвятої Євхаристії, – відповідає Бенедикт XVI, – тут Бог стає настільки близьким, що стає нашою поживою, тут Він стає силою для долання часто тяжкого шляху, стає дружньою присутністю, яка перемінює». Під час Тайної Вечері переломивши хліб та поблагословивши чашу, Христос дарує Себе учням, передвіщаючи акт найвищої любові – смерті на хресті.

Однак, що означає в нашому щоденному житті ось це «розпочинати від Пресвятої Євхаристії, щоб ствердити першість Бога?» Папа пригадав, що святе Причастя «вириває нас з нашого індивідуалізму, передає нам дух умерлого та воскреслого Христа, єднає нас з ближніми в таїнстві сопричастя, яким є Церква», Пресвята Євхаристія «підтримує та перемінює ціле наше щоденне життя». Свідками того, як із причастя з Господом, з Пресвятої Євхаристії, народжується «нове та насичене взяття на себе відповідальності на всіх рівнях спільнотного життя, тобто народжується позитивний суспільний розвиток, в центрі якого є людська особа, особливо, бідна, убога чи хвора», є численні святі, якими багата двотисячолітня історія Церкви. «Живитися Христом, – сказав Бенедикт XVI, – це дорога до того, щоб не залишатися байдужими до долі співбратів, але увійти у логіку любові та дару хресної жертви; хто уміє приклякнути перед Пресвятою Євхаристією, хто приймає Господнє Тіло, той не може серед звичного життєвого ритму не залишатися уважним до ситуацій, які не гідні людини, та вміє сам схилитися над потребами, вміє розламати свій хліб з голодним, поділитися водою зі спраглим, зодягнути нагого, відвідати хворого та ув’язненого». Саме тому, за словами Папи, Євхаристійна духовність є протиотрутою від егоїзму, яким часто наповнене наше життя, вона веде до відкриття безкорисливості та важливості стосунків з ближніми. Вона є душею церковної спільності, долаючи поділи та протиріччя. Євхаристійна духовність надає гідності кожному дневі та допомагає прийняти різні форми людських немочей, знаючи, що вони не знищують гідності людини. 

«Як Пречиста Діва Марія, – закликав на завершення Святіший Отець, – ставаймо також і ми «лоном», готовим нести Ісуса людині нашого часу, пробуджуючи в ній глибоке прагнення спасіння, яке походить лише від Нього». 

За матеріалами: Радіо Ватикан
Джерело:
http://www.credo-ua.org/2011/09/50609 

11.09.2011р. Б. /11 вересня - Усікновення чесної голови св. Івана Христителя

Версія для друку

11 вересня 2011 року

Усікновення чесної голови св. Івана Христителя.

• Тропар та кондак
• Празничний Апостол
• Євангеліє
• Проповідь

Тропар та кондак

Тропар, глас 2: Пам'ять праведного з похвалами, і тобі вистачає свідчення Господнє, предтече, бо ти показався воістину і від пророків чесніший, бо у струях сподобився хрестити Проповіданого. Тому за істину пострадав ти, радуючися, благовістив ти і тим, що в аді, Бога, явленого в тілі, що взяв гріх світу і подає нам велику милість.

Слава: Кондак, глас 5: Предтечі славне усікновення було якось божественним задумом, щоб і тим, що в аді, проповів Спасове пришестя. Нехай, отже, ридає Іродія, що випросила беззаконне вбивство, бо возлюбила не закон божий, ні живий вік, але — лукавий і дочасний.

І нині: Богородичний, глас 5: Радуйся, двері Господні непроходимі, радуйся, стіно і покрове тих, що прибігають до тебе, радуйся, пристане, бурями не навіщувана і подружжям незаймана, що родила плоттю Творця твого і Бога. Молитись не переставай за тих, що оспівують і поклоня­ються різдву твоєму.

 

Діяння святих апостолів 13, 25-33

В тих днях, сповнивши свій шлях, Іван мовив: Я не той, за кого ви мене вважаєте; он іде за мною той, якому я не гідний розв'язати взуття його. Мужі брати, сини роду Авраама, і ті між вами, що бояться Бога! Вам послане слово цього спасіння. Та мешканці Єрусалиму і князі їхні не визнали Його, і засудивши Його, сповнили слова пророків, які читаються щосуботи. І не знайшовши в Ньому ніякої смертельної вини, вимагали у Пилата вбити Його. А коли виконали все, що було написано про Нього, зняли Його з хреста і поклали до гробу Та Бог воскресив Його з мертвих, і Він багато днів являвся тим, що прийшли з Ним з Галилеї в Єрусалим, які й тепер є Його свідками перед народом. І ми звіщаємо вам ту обітницю, що була дана батькам нашим. Бог її здійснив нам, їхнім дітям, воскресивши Ісуса.

 

Євангеліє від Марка 6, 14-30

В той час почув Ірод цар слухи про Ісуса Христа, бо явне стало ім'я Його, і сказав, що Іван Хреститель встав із мертвих, і тим-то сили діються через нього. Інші го ворили, що то Ілія, а інші казали, що то пророк є або як один з пророків. Почувши ж, Ірод сказав, — це Іван, якому я відтяв голову, він встав з мертвих. Той бо Ірод, пославши, схопив Івана і зв'язав у в'язниці задля Іродіяди, жінки Фи-липа, брата свого, тому що оженився з нею. Бо Іван говорив Іродові: Не годиться тобі мати жінку Филипа, брата твого. Іродіяда же гнівалася на нього і хотіла його вбити, та не могла. Бо Ірод боявся Івана, знаючи його як чоловіка праведного і святого, і беріг його; і слухавши його, багато чинив, а слухав його залюбки. І як настав пригожий день, коли Ірод на свої уродини справляв вечерю своїм князям і тисячникам та старшим галилейським, і як увійшла дочка тієї Іродіяди і танцювала, і угодила Іродові й возлежащим з ним, сказав цар дівчині: Проси в мене, чого тільки хочеш, і дам тобі, хоч би й половину мого царства. Вона ж, вийшовши, сказала матері своїй: Чого просити? А ця сказала: Голову Івана Хрестителя. І зараз, ввійшовши з поспіхом до царя, просила, кажучи: Хочу, щоб ти негайно дав мені на блюді голову Івана Хрестителя. І прескорбний був цар, та ради клятви і задля возлежащих з ним не хотів їй відмовити. І зараз післав цар прибічника і звелів принести голову його. А він пішов і усікнув його в в'язниці. І приніс голову його на блюді і дав її дівчині, а дівчина дала її матері своїй. А ученики його, почувши, прийшли і взяли тіло його й положили його у гробі. І зібрались апостоли до Ісуса і сповістили Йому все, що робили і чого навчали.

 

Проповідь

„То Йоан, якому голову я стяв; він устав із мертвих” (Мр 6,16), так виразився Ірод про діяльність Божого Сина, вважаючи його за Івана.

Яка чудова історія з головою св. Івана Хрестителя, що ми почули в короткій євангельській розповіді. Чому? Не тому чудова, що цар жорстоко поступив, а тому, що відсікаючи мечем голову святого мужа, вчинив його учасником вічного щастя. Тим самим показалася безстрашність пророка і, що для нього вмерти тілом, означало жити вічно з Богом. Це приклад усім нам, щоб з любов’ю до Бога стерегти його закону і допомагати ближньому у спасінні.

Голова, як дуже відповідальний орган тіла, бо тут міститься зір, слух, нюх, мова, смак й слід сказати дотик. Тіло може жити без руки, без ноги, без легеня або нирки, можна знайти ще й інші члени, без котрих трудно тілу, але життя можливе, а ось без голови – смерть. Що, ця свята голова зробила злого Іродові, що він приказав катові відділити її мечем від тіла та спричинив Предтечі смерть? Мабуть - очі пророка бачили негідне життя Ірода; вуха чули погані розповіді про царя; розум оцінював його нечестиву поведінку; а тоді вуста накликували царя до благочестивого способу життя. Про що йшлося? - „Не личить тобі мати жінку брата твого”, - просив Іван Ірода. Бо вона не твоя жінка, а братова, тому поверни її йому. Не личило цареві кривдити свого брата, хизуючись своїм положенням; не годилося Іродіяді шукати слави, достатку та значення, стаючись незаконною жінкою, порушуючи закон Господній. Такою ціною не можна виправдати гріховного життя царя та нечестивої жінки. Не знаємо, чим мотивувала свій відхід ця жінка від законного чоловіка? Можна здогадуватися, що бажала влади, багатства  й значення у знатних кругах, а не краса чи мудрість царя захопили її. Святий Іван Золотоустий перестерігає: „Жінко, яка тобі користь від золота? Щоби показатися гарною й благочестивою? Але це не додає краси твоїй душі. Будь прекрасна душею, - тоді будеш приємна і тілом” (св. І. Золотойстий, Бесіда на слова пророка Давида Пс 47,17). Не сподобалося цій нечестивій жінці, що пророк закидав її сумлінню про грішне життя, бо полюбила більше гріх, як правду та ближнього. Бажала радше смерті святого мужа, як послухати його доброї поради, щоб відступити від гріху. Святий мешканець пустині керує погляд на душу, котра дає красу смертному тілу, бо тіло є немов кінь в руках погонича. А людина, що топиться у гріхах, не бажає про це чути. Такій людині миліші голоси гріховні, як правда та духовне добро. І все це сталося під час святкування дня народження Ірода, коли усі забавлялися. Це пересторога нам усім, щоб на різних забавах поводитися гідно, не тратити розуму через оп’яніння, але знати міру й час, щоб не попасти у сіті диявола.

Дійсно, голова святого пророка була цінніша за всяке золото, брильянти чи інші коштовності, але її просила дочка Іродіяди не з тієї причини, а тому, що не хотіла чути голосу докору за своє негідне життя. Для нас повинно бути радістю, коли хтось уболіває за наш духовний стан і таким відважним особам потрібно дякувати, що допомагають відкрити нам наші помилки життя, а не судити їх або несправедливо вбивати їх у нашому серці. Ірод ніби „засмутився”, коли почув про те, що його просила танцівниця - голови пророка. А св. І. Золотоустий вважає: „Не вбивство пророка смутило його, але страх перед народом, ... не почування благоговіння: коли б так, то він не посадив би Івана в темницю” (св. І. Золотоуст.,: „Про танець Іродіяди і усікновення ...”). Святий Іван Хреститель втратив голову з любові до Бога, посвятив своє життя служінню Творцеві та людям, виявляв свою велику любов до Господа та ближнього. А Ірод втратив голову ради своїх амбіцій, прив’язання до гріху та людського ока. Він боявся правди про себе, бажав чути тільки добрі слова в свій бік, але не здорову та праведну критику. Це йому повинно було допомогти, щоб змінити своє життя на краще, але він не прислуховувався до правильної поради.

Історія іродів повторяється до нашого часу, коли велике число могутніх цього світу не бажають чути правди, що не хвалить їх способу правління чи життя. З іншого боку вбачається теж, страх могутніх перед правдою, котру вони хочуть заглушити в якийсь спосіб. І часто розв’язують це питання, навіть, способом позбавлення життя такої особи, щоби не чути голосу правди. Скільки у нашій самостійній Україні загинуло таких осіб від куль та катастроф, що були в якийсь спосіб причетні до різних подій!? Ірод це зробив вочевидь, ми багато справ зв’язаних із вбивствами дізнаємося після смерті, коли будемо суджені усі...

Дорогі брати й сестри! Для нас ця історія смерті святого пророка, про котру ми роздумували, повинна принести значну користь. Насамперед, потрібно уболівати за добре своє християнське життя, а також, молитися за ближніх, особливо тих, хто знаходиться на високих посадах. Не спішитися осуджувати ближнього, тому що не знаємо всіх обставин, але, коли маємо переконання про чинене зло і можливість про це сказати, звернімо лагідно увагу такій особі. Тут не йдеться тільки про таких, хто урядовець, але стараймося допомогти кожному ближньому, а не просто вкусити його. Коли звертаємо увагу, приготуймося до цього заздалегідь через молитву й добре ставлення до цієї особи, а тоді покірно представмо наше бачення. Хай святий Іван Хреститель дає нам відваги та мужності; випросить рівноваги й розуму у нашому спілкуванні з ближніми, щоб їх не ображати, а допомагати.

Владика Ігор (Возьняк)

Львів, 2006

 
Для створення сторінки використано такі видання:
Календар "Місіонаря" 2003. - Львів: Місіонар, 2003.
А також ікону Усікновення чесної голови святого Івана Христителя.

Джерело:
http://www.ugcc.org.ua/1955.0.html