«МИСТЕЦТВО-МОЛИТВИ» («ММ» (Зміст і Передмова))

МИСТЕЦТВО МОЛИТВИ

ПРО МОЛИТВУ ІСУСОВУ

ЗБІРНИК ПОУЧЕНЬ
СВЯТИХ ОТЦІВ
І ДОСВІДЧЕНИХ У НІЙ
МОЛІЛЬНИКІВ

УКЛАВ ІГУМЕН
ВАЛААМСЬКОГО МОНАСТИРЯ
ХАРИТОН


2


ДЖЕРЕЛА ХРИСТИЯНСЬКОГО СХОДУ

========== ЗМІСТ==========

1................................ВІД УКЛАДАЧА

2................................ПЕРЕДМОВА  (Про молитву людини, яка усамітнилася у комірчині  свого серця й повчається та молиться тайно)

3................................І. МОЛИТВА

4................................II. ІСУСОВА МОЛИТВА

5.................................III. СУТЬ ХРИСТИЯНСЬКОГО ЖИТТЯ

6.................................IV. ЩО ОЗНАЧАЄ ЗОСЕРЕДИТИ УМ У СЕРЦІ?

7.................................V. ЯК СТАТИ УВАГОЮ  В СЕРЦІ?

8.................................VI.  БОРОТЬБА З ПРИСТРАСТЯМИ

9..................................VII. ПРО ОМАНУ

ПЕРЕГЛЯНУТИ або ЗАВАНТАЖИТИ всю книжку в PDF-форматі:

«МИСТЕЦТВО-МОЛИТВИ»_(Про молитву Ісусову). Збірник поучень святих отців і досвідчених у ній молільників. Уклав ігумен Валаамського монастиря Харитон. "Молитовний труд – найважчий духовний подвиг, який звершує кожен християнин на шляху до спасіння. Святі Отці вчать, що дар молитви не можна осягнути без наполегливої внутрішньої праці та дисципліни ума. У цьому виданні зібрані поради молільників, досвід яких може використати кожен християнин, опановуючи мистецтво молитви. Проте слід пам'ятати, що навчимося молитися не через метод, а через поглиблення віри і духовного розуміння у тій мірі, в якій Господь відкриває кожному з нас. Видання стане настільною книгою для всіх, хто прагне молитви та вважає її стрижнем духовного життя"...  (pdf+ocr,103st.,ukr,1,02Mb)

***

Молитовний труд – найважчий духовний подвиг, який звершує кожен християнин на шляху до спасіння. Святі Отці вчать, що дар молитви не можна осягнути без наполегливої внутрішньої праці та дисципліни ума. У цьому виданні зібрані поради молільників, досвід яких може використати кожен християнин, опановуючи мистецтво молитви. Проте слід пам'ятати, що навчимося молитися не через метод, а через поглиблення віри і духовного розуміння у тій мірі, в якій Господь відкриває кожному з нас.

Видання стане настільною книгою для всіх, хто прагне молитви та вважає її стрижнем духовного життя.

«Великим благословенням для нас є молитва, якщо творимо її  з належною настановою, і навчимося однаково дякувати Богові і тоді, коли одержуємо, і тоді, коли не одержуємо того, що просимо. Бо Він і коли дає, і коли не дає, творить це нам на добро. Бо коли отримуєш те, про що просиш, ти це бачиш і тішишся, але й коли, не отримуєш, знай, що ти також прийняв ласку, тому що тобі відмовлено у тому, що безперечно було би тобі не на користь, а бути вбереженим від того, що було би шкідливим, – означає отримати велику ласку.

Отож, чи одержуєш прошене, чи ні, хай буде від тебе дяка Богові, у переконанні, що коли б ми часто не просили для себе речей некорисних, Бог кожночасно подавав нам те, про що у Нього просимо»

Йоан Золотоустий

Три ступені молитви, які допоможуть осягнути безперестанну умово-сердечну молитву: словесна молитва, умово - сердечна і молитва безперестанна

Молитва має різні ступені: молитвослівна молитва; умово-сердечна молитва; молитва діяльна; молитва саморушійна; умово-сердечна молитва, яка стає безперестанно діючою; споглядальна молитва (Єп. Теофан. Листи про духовне життя, с.47)

Ігумен Харитон

ВІД УКЛАДАЧА

«Що таке молитва? У чому її суть? Як навчитися молитви? Що переживає християнин, який молиться у смиренні серця?

Усі такі питання могли б постійно заторкувати і розум, і серце  віруючого, бо в молитві людина розмовляє з Богом, входить з Ним  у благодатне спілкування і живе в Бозі. І святі Отці, і Учителі Церкви дають відповіді на всі ці запитання, відповіді, що базуються  на  благодатному просвітленні через досвід молитовного діяння, досвід, який однаково доступний і простій людині і мудрецю» (єп. Нікон).

«Кожному християнинові треба завжди пам'ятати, що йому необхідно поєднатися з Господом Спасителем усім своїм єством, треба дозволити Йому оселитися в нашому умі та серці, а для такого поєднання з Господом, після причащання Тіла і Крові Його, кращим і найбільш надійним засобом є умова Ісусова молитва.

Чи обов'язкова Ісусова молитва і для мирян? Конечно обов'язкова, тому що кожному християнинові, як говорилося вище, необхідно поєднатися з Господом у серці, а для такого поєднання найкращим засобом є молитва Ісусова» (єп. Юстин). А монахові під час постригу його в монашество, коли вручають чотки, які називають при цьому мечем духовним, заповідається безперестанне, денно-нічне моління Ісусовою молитвою.

Після мого вступу до обителі я ревно дотримувався цього заповіту для монахів і був керований у цьому своїм старцем А., котрий вирішував усі мої непорозуміння, що зустрічалися під час молитви. А після смерті старця ці розв'язки я змушений був шукати в писаннях богомудрих отців. Вибираючи з них суттєве про Ісусову молитву, я записував усе це до свого зошита і, таким чином, з часом у мене склався збірник про молитву. Матеріал збірника розростався з року в рік, і тому він не має чіткої системи та послідовності; він служив особисто мені як довідник.

Тепер прийшла думка видати мій збірник чи довідник в надії на те, що, можливо, він допоможе тим, які шукають скерування для  удосконалення свого внутрішнього духовного життя, і наведенні у  збірнику мудрі поради св. Отців та сучасних нам подвижників допоможуть їм у їх доброму наміренні.

У збірнику зустрічаються повторення одного й того ж; це – від щирого бажання сильніше закарбувати в умі все те, про що пишеться. А все, що передається від сердечного переконання, повинно мати живе зацікавлення, яке найбільше потрібне в сьогоднішні часи, коли всюди спостерігається надзвичайно крайнє зубожіння усіх стремлінь в області духовного життя. 

Отож, метою видання нашого збірника є те, щоб усіма можливими і різноманітними способами і багаторазовими повтореннями якраз з'ясувати спосіб творення Ісусової молитви, показати усю потребу й необхідність її у ділі нашого духовного служіння Богові. Словом, нагадати як сучасному монашеству, так і всім, хто ревнує про своє душевне спасіння, древньо-отцівське вчення про умове діяння і про боротьбу з пристрастями, тим більше, що нині про Ісусову молитву, за словами єп. Ігнатія, «люди в більшості мають дуже темне, плутане поняття. Деякі, що вважають себе обдарованими духовною розсудливістю, «бояться» цієї молитви, немов якоїсь зарази, наводячи як причину оману – нібито обов'язкову супутницю вправляння в Ісусовій молитві, самі відходять від неї і інших навчають відходити. Далі єп. Ігнатій говорить: «Винахідник такого вчення, на мою думку, є диявол, котрому ненависне ім'я Господа Ісуса Христа, яке розтрощує усю його силу; він тремтить від цього всесильного імені і тому обмовив його перед багатьма християнами, щоб вони відкинули зброю вогненну, страшну для ворога і спасительну для них самих».

Тому в укладача і з'явилася насущна потреба зібрати все необхідне для пояснення цього духовного діяння і непорозумінь, які зустрічаються при цьому. А сам збирач, не сміючи й подумати назвати себе «умовим молільником», насмілився лише вибрати зі скарбниці святих Отців їх богомудрі поради про безперервну молитву, поради, необхідні, як повітря для нашого дихання, всім, хто ревнує про своє спасіння.

У цей збірник про умове діяння у справі молитви входить біля чотирьохсот висловів святих Отців і сучасних нам подвижників і, крім того, цілі повчання досвідчених у молитовному подвигу подвижників благочестя, таких, як святителя Димитрія Ростовського (Дмитра Туптала), Архимандрита Паїсія Величковського, старця схимонаха Василія та інших творців священної Ісусової молитви.

У кінці цієї книги до уваги читачів пропонується покажчик, у якому перечислюються наведені тут вислови отців із вказівками авторів і книг, звідки виписані ці вислови, та з посиланням на  сторінки цього збірника, де вони надруковані.

(Валаам, 27 липня 1936 р. Ігумен Харитон)

ПРО МОЛИТВУ ЛЮДИНИ, ЯКА УСАМІТНИЛАСЯ У КОМІРЧИНІ  СВОГО СЕРЦЯ Й ПОВЧАЄТЬСЯ ТА МОЛИТЬСЯ ТАЙНО

ПЕРЕДМОВА 

Серед Вас є багато таких, котрі не знають, в чому полягає внутрішнє ділання богомисленної людини, а також не розуміють, що таке богомислення, але думають, що слід молитися лише тими молитвами, які написані в церковних книгах. Що ж стосується тайної розмови з Богом у серці і тої користі, яку приносить вона, про це вони тим паче не знають і ніколи не зазнавали духовної насолоди від цього. Як сліпонароджений тільки чує про сонячне сяйво, але що таке сяйво, не знає, так і ті лишень чули про богомисленне повчання та молитву, а розуміти – не розуміють. Через своє невігластво вони позбавляють себе численних благ і не досягають тих великих успіхів у доброчесті, які приводять до досконалого догоджання Богові. Саме задля настанови таких людей пропонується тут дещо для внутрішнього навчання богомисленної молитви, щоби бажаючі з Божою допомогою почали хоч трохи наставлятися.

Духовне навчання внутрішньої людини починається з таких Христових слів: «Ти ж, коли молишся, увійди у свою кімнату, зачини за собою двері й молись Отцеві твоєму, що перебуває в тайні» (Мт. 6,6).

Глава І

Про двоїсту природу людини, навчання молитви та комірчини

Людина буває двоякою: зовнішньою та внутрішньою, плотською та духовною. Зовнішня є видима, тілесна: внутрішня – невидима, духовна, або за словами апостола Петра «в середині людського серця, в нетлінності душі, лагідної та мовчазної» (1Пт. 3,4) і святий Павло пояснює двоїстість людини, кажучи: «Хоч наша зовнішня людина занепадає, однак наша внутрішня обновлюється» (2Кор. 4,16). Тут апостол ясно говорить про зовнішню та внутрішню людину. Таким чином, зовнішня людина складається з багатьох членів, а внутрішня приходить до досконалості умом, увагою до себе, страхом Господнім та благодаттю Божого. Діла зовнішньої людини бувають видимі, а внутрішньої невидимі, згідноз псалмопівцем: «а нутро кожного й серце бездонне» (Пс. 64, 7). Також і апостол каже: «Хто бо з людей знає, що в людині, як не дух людський, що у ній?» (1Кор. 2,11). Лише Той, Хто випробовує серця й утроби, знає всі тайни внутрішньої людини. 

Навчання також буває двояке – зовнішнє та внутрішнє: зовнішнє – в книжках, внутрішнє – в богомисленні; зовнішнє в любові до мудрості, внутрішнє в любові до Бога; зовнішнє у красномовстві, внутрішнє у молитвах; зовнішнє у бистроті ума, внутрішнє в теплоті духа; зовнішнє в майстерності, внутрішнє в помислах; зовнішній «розум пишається» (1Кор. 8,1), тоді як внутрішній упокорюється; зовнішній зацікавлюється, бажаючи знати все, а внутрішній прислуховується до себе і не бажає нічого іншого, окрім того, щоб знати Бога, разом з Давидом звертаючись до Нього. «В Твоєму імені серце моє каже: ...Твоє обличчя, Господи, я шукаю» (Пс. 27,8) І ще: «Як лань прагне до водних потоків, так душа моя прагне

до Тебе, Боже» (Пс. 42,2).

Молитва також буває двоякою – зовнішньою і внутрішньою: такою, яку творимо явно, і такою, яка твориться тайно; соборна й усамітнена; обов'язкова і довільна. Обов'язкова твориться явно за церковним уставом, соборна молитва має свій відповідний час: полуношниця, утреня, часи, літургія, вечірня й повечеріє, на котрі скликають людей церковні дзвони, бо люди мають кожного дня віддавати ці моління Богові як належну данину Царю Небесному. А довільна молитва, що твориться в тайні, буває і без установленого часу, коли хто захоче, без всякого запрошення, тільки за порухом самого духа. Перша, тобто церковна молитва, має певну кількість псалмів, тропарів, канонів та інших співів й ієрейських дійств, друга ж (тайна, довільна), як вільна у часі, так і не визначена в кількості молитов, бо кожний молиться стільки, скільки хоче, – коли коротко, а коли й довго. Перша промовляється вголос – устами й голосом, а друга – лише умом. Перша виголошується стоячи, а друга не тільки стоячи чи ходячи, але й лежачи на ліжку, одним словом, у кожній хвилі, коли б не трапилось піднести свій ум до Бога. Перша, соборна, твориться у храмі Господньому, в церкві або, залежно від випадку, в будь-якому домі, де зберуться декілька людей, друга ж усамітнена, звершується у зачиненій комірчині серця, згідно з Господнім словом: «Ти ж, коли молишся, увійди у свою кімнату, зачини за собою двері й молись Отцеві твоєму, що перебуває в тайні» (Мт. 6,6).

Знову ж таки й комірчина може бути двоякою – зовнішньою і внутрішньою, матеріальною й духовною: матеріальна – з дерева чи з каменю, духовна – це серце або ум, або (за висловом святого Теофілакта) таємний помисел. Це одне й те саме (поясн. на Мт. розд. 6). Тому матеріальна комірчина завжди знаходиться на одному місці, а духовна всюди за людиною ходить: адже де б не була людина, завжди з нею її серце, у якому вона може умом своїм, зібравши усі думки, зачинитися й молитися Богові в тайні, навіть коли буде знаходитись серед людей або й розмовлятиме з багатьма. Внутрішня молитва (якщо дається комусь бути спонуканим до неї духом, навіть знаходячись серед людей) не потребує ані уст, ані книги, ані руху язика, ані гортанного голосу (хоча б це відбувалося і наодинці), а лише піднесення ума до Бога й самозаглиблення, що є можливим у будь-якому місці.

Матеріальна комірчина, в якій людина перебуває у мовчанні, вміщає в собі одну людину, а внутрішня, духовна, вміщує у собі і Бога, і все небесне царство, згідно з словами самого Христа: «Царство Боже є між вами» (Лк. 17,21). Макарій Єгипетський це пояснює так: серце – невелика посудина, але в ній може поміститись все: там Бог, там ангели, там життя й царство, там небесні міста, там сокровище благодаті.

У внутрішній, сердечній комірчині людина має зачинятися частіше, ніж у стінах, й зібравши там всі свої помисли, відкрити свій ум Богові, молитися Йому в тайні зі всією теплотою духа і живою вірою, одночасно повчаючись й у богомисленні, щоб можливо було їй дорости до зрілості досконалої людини.

Глава II

Про молитву, яка зігріває людину і з'єднує її з Богом в любові

Найперше має бути відомим те, що християнинові (особі духовній своїм званням) належить завжди різними способами піклуватися про з'єднання з Богом Творцем, люблячим Благодітелем і вищим своїм добром, Котрим і для Котрого він і був створений, бо для душі, яку створив Бог, центром, тобто остаточною метою має  бути не що інше, хіба лише один Бог, від якого вона дістала і життя, і природу свою й задля якого вона має жити вічно. Адже все видиме на землі, любе й бажане: багатство, слава, жінка, діти, одним словом все красиве, солодке й миле цього світу не є властиве душі, а лише тілу, й, будучи дочасним, воно швидко промине, як тінь, – натомість душа, як вічна згідно з своєю природою, може навіки знайти спокій лише в однім вічнім Бозі, як у вищому своєму добрі, прекраснішому за всю красу, солодощі й замилування, солодшому й милішому, – в Бозі, що є для неї найбільш природним її місцем, звідки вона походить і куди має знову повернутися: бо як плоть, що походить від землі, що в землю повертається, так само й душа від Бога походить й до Бога повертається і в Ньому перебуває. Для цього вона й створена Богом, щоби перебувати в Бозі навіки. Тому в цьому дочасному житті необхідно старанно шукати з'єднання з Богом, щоби сподобитись бути з Ним і в Ньому вічно і у майбутньому житті. 

 

А з'єднатися з Ним кожен може не інакше, як тільки надзвичайно сердечною любов'ю. Бо і євангельська грішна жінка лише тому отримала від Нього велику милість, яка здатна відпускати гріхи, та з'єдналася з Ним, що «вона багато полюбила» (Лк. 7,47). Він любить люблячих Його, пригортається до тих, хто пригортається до Нього, відкриває Себе тим, хто шукає Його, і невичерпно дарує насолоду тим, хто бажає відчути Його любов.

Для того, щоби змогла людина збудити у своєму серці таку божественну любов задля з'єднання з Ним у нерозлучнім союзі любові, необхідно їй часто молитися, підносячи свій ум до Бога. Бо як дрова, що часто підкидаємо у вогонь, розпалюють полум'я, так і молитва, що твориться часто і з заглибленням ума в Бозі, пробуджує в серці божественну любов, яка як тільки спалахне, зігріє цілу внутрішню людину, просвітить і навчить її, відкриє їй все невідоме і тайне у своїй премудрості і зробить з неї немов полум'яно-вогненного серафима, який завжди духом стоїть перед Богом, оглядаючи Його умом й черпаючи у цьому духовну насолоду.

Глава III 

Молитва, яку промовляємо устами,  а умом блукаємо деінде – є ніщо

Не буде недоречним пригадати тут деякі нелегкі для розуміння  апостольські вислови про молитву, яка твориться духом і умом, і  тим покласти початок розмірковуванню.

У посланні до Ефесян св. ап. Павло радить молитися духом: «моліться завжди в дусі всякою молитвою і благоговінням» (Еф. 6,18). Той самий апостол у посланні до Коринтян говорить: «Дух мій молиться, а розум мій без плоду» (1Кор. 14,14).

Як же ж це буває, що людина молиться духом, а ум її лишається безплідним? Слово «дух» у Святому Писанні розуміється в людині по-різному. Іноді воно вживається у значенні дихання, інколи у значенні самої душі, інколи у значенні якого-будь бажання і намірення, як доброго, так і злого, а також в розумінні якої-небудь чесноти або нечесноти, як-то: дух покори, дух любові, дух милосердя і протилежні їм: дух гордості, дух ненависті, дух грошолюбства та інше. Іноді ж слово «дух» вживається на означення якого-небудь дару Святого Духа, як, наприклад, дух премудрості, дух розуму, дух прозорливості й подібне, а іноді й у значенні самого ума, як знайдемо у того ж апостола: «...відновляйтеся духом вашого ума» (Еф. 4,23).

Коли апостол радить ефесянам молитися духом, то тут замість духа він розуміє сам ум, який людина під час молитви повинна спрямувати до Бога. Коли ж у Посланні до коринтян він говорить про дух, що молиться, і про ум, який перебуває безплідним, то в даному місці апостол розуміє дух у значенні голосу і дихання людського, ніби говорячи про них: яка користь вам, коринтяни, якщо ви молитесь лише голосом вашого дихання, а ум ваш не слухає молитви, а мріє про щось інше? Яка користь говорити язиком багато, а умом не слухати те, що говориться, якщо б навіть і десятки тисяч слів промовила ти язиком, о людино! Яка користь від того, якщо б на все горло, наскільки дозволить дихання твоє, заспіваєш, а ум твій не стоїть перед Богом і не бачить Його, але відхиляється думками в інше місце? Така молитва не принесе тобі ніякої користі, не буде почута Богом і лишиться безплідною. Добре розсудив і св. Кипріян, кажучи: «Як ти хочеш бути почутим Богом, коли і сам себе не чуєш? Хочеш, щоби Бог пам'ятав про тебе, коли ти молишся, а сам про себе не пам'ятаєш?» Апостол ставить коринтянам, а разом з ними і всім нам, у приклад себе, говорячи: «Буду молитися духом, а й розумом буду молитись. Буду співати духом, а й розумом буду співати» (1Кор. 14,15). Коли, – говорить він цим, – я молюся язиком і голосом, який походить від мого дихання, то повинен молитися й умом.

Глава IV

Коротка, але часто повторювана молитва є кориснішою, ніж довготривала

Від умілих у богомисленні дізнався я відносно молитви, яка твориться умом від серця, що теплішою і кориснішою буває та, котра коротко, але частіше твориться, ніж тривала молитва. Хоча й довготривала молитва буває дуже корисною, але тільки для досконалих, а не для початківців. У довготривалій молитві ум незвиклої до неї людини не може довго стояти перед Богом, а звичайно, поборений неміччю непостійності, захоплюється зовнішнім, і тому теплота духа у нього швидко вистигає. Така молитва є вже не молитва, а лише збентеження ума внаслідок відхилення думок туди й сюди, що буває як в церковних соборних співах, так і в келійних правилах, які довго вичитуються. Коротка ж, але часта молитва, більш стійка, бо ум, що заглибився у Бога на короткий час, може здійснювати її з більшою теплотою. Тому і Господь говорить: «А коли молитесь, не говоріть зайвого» (Мт. 6,7), бо не через багатослів'я будете почуті. І Йоан Ліствичник повчає: «Не намагайся багато говорити, щоб не розсіявся ум в пошуках слів. Лише одне слово митаря умилостивило Бога і одне ж слово віри врятувало розбійника. Зайве багатослів'я в молитві розпорошує ум в мрійливостях, тоді як єдинослів'я допомагає зібрати ум».

Але хтось скаже: чому апостол у посланні до солунян говорить так: «Моліться без перерви» (1Сол. 5,17)?  

Звичайно в Писанні діло, яке твориться часто, називається таким, що твориться завжди, наприклад: «...в перший намет увіходять завжди священики, виконуючи служби», тобто у всі встановлені на «то години, а не безперервно, вдень і вночі, часто, а не безвихідно» (Євр. 9,6). Якщо ж священики і були безвихідно в храмі, оберігаючи вогонь, що зійшов з неба, докладаючи у нього паливо, щоб він не згас, однак робили це не всі разом, але міняючись чергами, як написано і про святого Захарію: «Захарія за порядком своєї черги служив перед Богом» (Лк. 1,8).

Подібно до цього треба думати і про молитву, яку апостол наказує творити безнастанно, бо неможливо людині перебувати в молитві так, щоб не перервати її ні вдень, ні вночі. Бо ж потрібен час і на інші справи, на необхідні клопотання по господарству, як то: час на працю, час на бесіду, час на їжу і пиття, час на відпочинок і сон. Як же ж можна безперестанно молитися інакше, ніж як тільки молитися часто? А молитва, яка твориться часто, вважається безперестанною. Отже, нехай твоя часта, але коротка молитва не помножується зайвими словами, як вчать про це й святі Отці. Св. Теофілакт у тлумаченні на Євангеліє від Матея написав так: «Не належиться продовжувати молитву, а краще мало, проте часто молитися» (гл. V). А в Золотоустого в бесідах на Апостольські послання Павла пишеться так: «Хто говорить зайве в молитві, той не молиться, а пустословить» (Й. Золотоустий до Ефес. VI, бесіда 24).

Крім того, Теофілакт говорить в тлумаченні на той же вищевказаний євангельський фрагмент так: «Зайве говоріння є пустослів'я». Добре сказав апостол: «...волію п'ять слів розумом моїм сказати.., ніж десять тисяч слів мовами» (1Кор. 14,19), тобто краще сотворити коротку молитву до Бога, але з увагою, ніж вимовляти безліч слів без уваги і тільки дарма наповнювати повітря своїми словами та звуком.

Крім того, вищенаведені апостольські слова: «Моліться без перерви» (1Сол. 5,17) потрібно тлумачити у значенні молитви, яка твориться умом, бо ум може бути завжди спрямований до Бога і молитися Йому безнастанно.

Отже, почни тепер, о душе, потрохи братися за визначене для тебе навчання, почни в ім'я Господа, згідно повчання апостола, який говорить так: «І все, щоб ви тільки й робили, – все чиніть в ім'я Господа Ісуса, дякуючи Богові Отцеві через Нього» (Кол. 3,17), тобто творіть все, ніби це Він творить, з добрим наміром, і не стільки задля своєї користі, хоча б і духовної, скільки для слави Божої, щоб у всіх ваших словах, ділах і думках прославлялося ім'я Господа Ісуса Христа, Спасителя нашого.

Перш за все з'ясуй для себе коротко, що таке молитва?

Молитва це звернення ума і думок до Бога; молитися – значить стояти своїм умом перед Богом, невідхильно мисленно дивитися на Нього і бесідувати з Ним у благоговійному страсі та упованні.

Отже, збери всі думки твої і, відклавши зовнішні житейські турботи, скеруй свій ум до Бога, вповні звертаючи його до Нього.

(Продовження на сторінці: «ММ» І. Молитва)