05.07.2014р. Б. / Коментар на читання Рм 8:28–39 в празник Всіх Святих Українського народу

1.Текст Рм 8:28–39

28 . Ми знаємо, що тим, які люблять Бога, - покликаним за його постановою, усе співдіє на добро. 29 . Бо яких він передбачив, тих наперед призначив, щоб були подібні до образу Сина його, щоб він був первородний між багатьма братами; 30 . яких же наперед призначив, тих і покликав; а яких покликав, тих оправдав; яких же оправдав, тих і прославив.

31 . Що скажемо на це? Коли Бог за нас, хто проти нас? 32 . Він власного Сина свого не пощадив, а видав його за всіх нас, - як же разом із ним не подарує нам усього? 33 . Хто буде винуватити вибраних Божих? Бог - той, що оправдує; 34 . хто ж той, що засудить? Христос Ісус, який умер, ба й воскрес, що по правиці Божій, - він заступається за нас. 35 . Хто нас відлучить від Христової любови? Горе чи утиск, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч? 36 . Як написано: «За тебе нас увесь день убивають, уважають нас за овець (призначених) на заріз.» 37 . Але в усьому цьому ми маємо повну перемогу завдяки тому, хто полюбив нас. 38 . Бо я певний, що ні смерть, ні життя, ні ангели, ні князівства, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, 39 . ні висота, ні глибина, ані інше якесь створіння не зможе нас відлучити від Божої любови, що в Христі Ісусі, Господі нашім.

2. Основні ідеї послання до Римлян.

            В цих днях в часі Св. Літургії читаємо послання Св. апостола Павла до Римлян. Вважається, що це послання є своєрідним богословським заповітом великого апостола, й  водночас доволі складне для розуміння, особливо, для тих хто не має спеціальної біблійної підготовки. Для того, щоб прояснити значення цього унікального послання, нижче, перед коротким аналізом уривку, який читається в цю неділю (Рм 8:28–39), подаю стислий вступ, який може послужити ключем до головних ідей  цього послання. Якщо ж хтось вже ознайомився з цими думками у вступі до коментаря на текст Рм 2:1–16 (також є на цьому ресурсі), можна відразу перейти нижче за текстом до третьої частини – контексту читання  Рм 8:28–39.

            На відміну від більшості  Павлових послань, послання до Римлян  не було викликано терміновою необхідністю, й тому  являє собою спокійний виклад основ Благовісті, яку проповідував апостол. Однак, оскільки римські християни вже були навернені, апостол не викладає їм всієї  Благовісті; він зосередився на головному, що хотів сказати про себе й свою проповідь церкві, яку він не засновував і  яку ще навіть не відвідував. Павло пояснює римлянам сенс своєї апостольської діяльності, а також викладає перед християнами Риму своє ставлення до юдаїзму й дає певні поради та заохоти до духовного життя в заключній частині.

            Послання до Римлян умовно можна розділити на дві основні частини: доктринальну (Рим 1–11) та практичну (Рим 12–16).

            Після вступу й подяки Богові за віру римських християн (1:8–15), Павло коротко викладає суть благовісті: "Бо я не соромлюся Євангелії вона бо – сила Божа на спасіння кожному,  хто  вірує: перше юдеєві, а потім грекові, – 17. Справедливість (праведність) бо Божа об'являється в ній з віри у віру, як написано: "Праведник з віри буде жити" (1:16–17). Ці вірші були (і залишаються) предметом дискусій богословів багатьох поколінь. За браком місця не буду вдаватися в деталі та історію цього складного питання, але відзначу тільки найважливіше: вислів "з віри" (ἐκ πίστεως) в Рим 1:17а вказує на Божу вірність, эсхатологічно (в останніх часах) явлену в Євангелії – йдеться, насамперед, про Божу відповідальність за Своє творіння та Його вірність Союзові з Авраамом; звідси вислів " з віри у віру" (ἐκ πίστεως εἰς πίστιν) означає "від (Божої) вірності до (нашої) віри."

            Центральна тема цього послання  включає дві головні тези:  Праведність – вільний дар Божий; Віра в Ісуса Христа – єдиний шлях до спасіння, – як для язичників, так і для юдеїв.

            Доктринальна частина послання (Рм 1–11) включає три блоки інформації:

I). Рм 1 – 4: Праведність / справедливість Бога, відкрита  через  Благовість (це т. зв. частина про Оправдання вірою). Всю аргументацію Павла в цій частині послання, можна згрупувати під двома головними тезами:

1). Божий гнів та гріхи язичників і юдеїв (1:18 – 3: 20).

2). Оправдання вірою незалежно від Закону (3:21 – 4: 25).

            Тобто, спочатку Павло хоче пояснити, що всі мають потребу в праведності (це поняття має широке значення, однак в даному випадку йдеться про потребу правильних стосунків з Богом та людьми – 1:18–3:20). Увесь світ відійшов від Бога й перебуває під осудом Бога: язичники не жили за голосом сумління й винні в ідолопоклонстві й багатьох інших гріхах (1:18–32); юдеї не кращі, тому що не відповідають тим міркам, які пропонує Закон Мойсея (2:1–3:20). Закон, нажаль лише збільшує свідомість гріха (3:20), але не дає сили його подолати.

            Тому, Бог виправдав винних через відкуплення й жертовне діяння Христа, "якого видав Бог як жертву примирення, в його крові, через віру, щоби виявити свою справедливість відпущенням гріхів колишніх" (3:25). Таким чином, Божа праведність (тут цей термін означає: Божий задум відносно світу, Божу вірність Союзові, Боже спасіння)  проявляється двояко: в осуді гріха та прощенні усім, хто готовий через віру прийняти дар відкуплення, який здійснив Христос. Звертаючись до Старого Завіту, Павло приводить з Писання доказ того, що Авраам був оправданий вірою, а не ділами (Бут 15:6). Апостол проголошує: всі хто поділяє віру Аврама, належать до Божого народу, який не можна звести тільки до однієї етнічної групи (4:1–25).

II). Другий блок доктринальної частини (Рм 1–11), включає чотири наступні глави:  Рм 5 – 8, які більшість богословів окреслюють спільною назвою – "Життя у Христі."     Тобто, віруючі примирені з Богом через Ісуса Христа (Рм 5), й тому звільнені від гріха (Рм 6) та звільнені від прокляття закону (Рм 7), живуть життям нового творіння під проводом Св. Духа (Рм 8).        Трохи детальніше богослов'я Рм 5 – 8 можна представити наступним чином:

            Наслідками оправдання через віру в Христа є мир, радість та впевненість у відкупленні, які гарантує Св. Дух, якого отримали віруючі (5:1–11). Говорячи про Адама, як представника людства без благовістя (до Христа) Павло проводить контраст (5:19): "Бо як через непослух одного чоловіка [Адама]  багато людей стали грішниками, так через послух одного [Христа]  багато людей стане праведними."

            Далі апостол розглядає та відкидає три заперечення, які можна висунути проти навчання про те, що спасіння людини залежить від діяння Христа й отримується тільки через віру[i]:

1). Перше заперечення: це навчання схиляє людей грішити якомога більше (щоб божественне прощення стало якомога більшою милістю). Павло відповідає: все є якраз навпаки, оскільки віра в Христа включає єднання з Ним та участь в Його праведному житті (6:1–14).

2). Друге заперечення:  ідея Павла про свободу від Старозавітного Закону звільняє людину від моральної відповідальності.  Павло відповідає: віруючий приймає на себе нові та більш високі обов'язки – через вірність Христові, – а тому буде сповнювати Божу волю  (6:15–7:6).

3). Третє заперечення: навчання Павла перетворює в зло сам Закон Божий, оскільки Закон не тільки дозволяє нам усвідомити гріх (пор. Гал 3:19), але й великою мірою  схиляє нас до гріха (пояснюючи, що ми не повинні робити). Павло відповідає: Закон не може спасти не тому, що він поганий, а тому що ми грішні й не здатіні його виконувати (7:7–25).

            В заключній восьмій главі цього блоку (Рм 5 – 8) Павло описує впевненість та внутрішній спокій "тих хто у Христі Ісусі." Через єднання з Христом, віруючі стали дітьми Божими й є керовані Св. Духом. Тому їм "немає осуду", й ніщо ні в цьому світі, ні в майбутньому не здатне відлучити їх від Христової любові (8:1–39).

            III). В третьому блоці доктринальної частини (Рм 9 – 11), Павло розглядає проблему: як сталося так, що юдеї відкидають те, що він вважає навчанням їх власних Писань, – тобто йдеться про Божу справедливість та проблему спасіння народу Ізраїлю “по плоті”. Як сталося, що Ізраїль відкинув Обіцяного? Відповідь на це питання можна представити наступним чином:

1. Бог обдумано вибрав Ізраїль, і знав, що станеться в майбутньому.

2. Відкинувши Месію та Євангеліє, Ізраїль вчинив так, як неодноразово поводився в історії (Рм 9:30–10:21). Юдеї не шукали праведності у вірі, тому й не знайшли її. Вони оснували свою праведність на Законі, й тому їх власний Месія став для них каменем спотикання (Рм 9:30–33).

3. “Залишок” Ізраїлю вже повірив у Євангелію, й очевидно, що ввесь Ізраїль також повірить. Бог не назавжди відкинув Ізраїль.

4. Так як відкинення Ізраїлю стало благословенням для язичників, яких включили в Царство, так само і їх навернення у великих кількостях, буде подібне воскресінню з мертвих (Рм 11: 17–36).

            Після доктринальної частини слідує так звана Практична частина (настанови / заохоти / паренеза) Рм 12 – 15, 13, яку відповідно до змісту можна розділити на дві частини.    В 1-й ч. (Рм 12–13) Павло дає поради для християнського життя. Життя християнина, на думку Павла, це по суті відповідь на Боже милосердя. Дуже багато повчань у цій частині є подібними до повчань, які апостол рік перед тим (послання до Римлян написане з Коринту близько 57–58 рр.) виклав в Першому посланні до Коринтян, як рівнож можна побачити окремі думки, які зближують Павла з авторами літератури Премудрості та думками в Мт 22:38–40.

            В 2-й ч. (Рм 14:1–15:13) Павло говорить про стосунки серед різних членів християнської спільноти – сильні повинні любити немічних: хоч Павло не окреслює прямо хто ж є тими сильними чи немічними, виглядає, що мова йде про християн які походили з язичників (сильні) та християн, які виокремилися з юдаїзму (т.зв. юдеохристияни – немічні). Християнська свобода від окремих старозавітніх приписів (стосовно їжі наприклад), не повинна спричиняти напруги чи непорозумінь в спільноті, якщо окремим юдеохристиянам в силу традиції до цього було важко звикнути.

            Павло завершує послання двома заключними розділами: в 1-му (15:14–33) він розповідає про свої плани відвідати Іспанію, а в 2-му (16:1–27) передає привітання численним римським друзям.

3. Контекст читання  Рм 8:28–39.

            Восьма глава послання до Римлян служить вужчим контекстом для читання цієї неділі (Рм 8:28–39), в той час як аргументація в Рм 5 – 8 творить для нього ширший контекст.  

    Детальніше хід думок Павла в Рм 8 можна представити наступним чином. Для того,  щоб більш повно показати значення праведного життя, Павло використовує програмне положення з Рм 7:6 "Ми служимо  в новому житті Духа". Що не могли зробити люди, те вчинив Господь (8:3). Через дар життя, яке дає Св. Дух, наша поведінка тепер повинна відображати нову місію "щоб оправдання закону здійснилося на нас, що ходимо не за тілом, а за духом" (8:4; пор. Гал 5:25). В описі цього нового напрямку життя, Павло більш детально роз'яснює дві можливості, які християни мають у своєму розпорядженні: дорога гріха та смерті, й дорога праведності та життя (8:5–10). Апостол чітко наголошує, що через реальність нової сили, яка спливає на християн через Воскреслого (8:11), в своїй поведінці вони мусять також "умертвляти свої тілесні вчинки" (8:13). А це є дійсно можлививе, оскільки вони є звільнені з під влади гріха. Божий Дух  не є Духом рабства, але синівства, й уможливлює поклоніння Богові так, як це робив Ісус, з синівським звертанням: "Авва, Отче!" (8:15). Павло водночас пригадує, що хоча цей дар є реальним "бо любов Бога влита в серця наші Святим Духом, що нам даний" (5:5), однак Його повна реалізація, ще не виявилася вповні. Ми ще живе у т. зв. "міжчасі" (проміжному часі між Першим та Другим приходом Христа). Відтак Дух є "завдатком" нашого майбутнього відкуплення (8:23). Людське страждання не є виключене через воскресіння життя, але є перемінене Св. Духом, який його підтримує (8:17–21). А оскльки Дух працює у світі, щоб радикально оновити усе творіння, відтак існує унікальна надія на майбутнє (8:22–25). Таким чином християни живуть так як жив Авраам, який не зважаючи на знаки смерті, надівся на Того, Котрий кличе до буття речі, які не існують. Хоча  факти виглядають смертельними, християни повинні бачити страждання цього світу, як родові перейми для нового світу (8:21). Й це є можливе, тому що навіть тепер Дух діє й переображує їхнє життя (8:12–14) "щоб були подібні до образу Сина його, щоб він був первородний між багатьма братами" (8:29), й навіть у їхньому стражданні Дух молиться за них "у відповідності з Божою волею" (8:12–14). Це не є сіпим оптимізмом, але парадоксом надії в стражданнях, що уможливлює Павлові заявляти, що є значення (зміст, смисл) навіть в складних поворотах історії, навіть серед темряви та болю. 

 Тільки на підставі власного глибокого та двозначного досвіду читачі Павла можуть стверджувати: "Ми знаємо, що тим, які люблять Бога, – покликаним за його постановою, усе співдіє на добро" (8:28). Авраам показав вірний послух Богові готовністю пожертвувати власного сина (Бут 22:12–13). Бог, у відповідь, показав Себе вірним Авраамові та його нащадкам: міра за мірою, Він також "власного Сина свого не пощадив, а видав його за всіх нас" (8:32). На прославу цього дару аргументація Павла досягає свого першого завершення: "Коли Бог за нас, хто проти нас?" (8:31). Оскільки сам Бог діяв для нас, дар є абсолютним та кінцевим; ніщо не може цьому загрожувати, ніщо "не зможе нас відлучити від Божої любови, що в Христі Ісусі, Господі нашім" (8:39)[ii].      

4. Коментар на текст Рм 8:28–39.[iii]

            Вірш Рм 8:28 містить чудову обітницю й багатьох навчив довіряти Богові, навіть якщо життя буває надто важким. Світ стогне й ми стогнемо разом з ним. Але Бог приєднуються до нас у цьому стогнанні й приведе його на добро. Далі слідує кульмінаційне твердження Павла про Божий задум відносно всіх Його дітей (Рм 8:29–30). Подібно як і у випадку з старозавітнім Ізраїлем, Павло каже, що Бог "передбачив" тих, хто увійшов у спілкування з Його Сином. Не вони вибрали Його, але Він вибрав їх – тайна, проникнути в котру Павло не не намагається ні тут ні в своїх інших посланнях. Замість цього апостол говорить про Божий задум стосовно вибраних: вони повинні стати подібними до образу Ісуса, справжнього "Божого образу". Тим самим вони віднайдуть справжню людськість та увійдуть як молодші брати та сестри в родину справжньої Людини.

            В Рм 8:30 Павло просто і ясно описує, як Бог кличе людей, котрі відповідно до Його задуму повинні уподібнитися до образу Його Сина й трудитися в світі заради Нього. Насамперед ті, котрі відділені для цього завдання, – були таїнственно "покликані". В розумінні Павла "покликання", це те, що відбувається коли в житті людини діє сила благовісті, котра приводить її до віри та хрещення й через Духа наповнює серце любов'ю до Господа.  Коли благовість подібним чином народжує віру, Бог об'являє людину справжнім членом родини: це називається "оправданням". Кінцева ж ціль, ціль настільки безсумнівна, що про неї, як і про інші можна говорити в минулому часі, – полягає в тому, щоб люди були "прославлені", щоб вони розділили з Месією суверенне та спасительне владицтво над усім творінням. Загалом увесь уривок пригадує нам про суверенність Бога та про те, що ця суверенність завжди проявляє себе в любові.

            Щоб краще зрозуміти подальший текст Рм 8:31–39 вдамося до декількох прикладів. Про війни, теракти та інші жорстокі дії розповідають страшні історії. Часто заручники розповідають, що їх з зав'язаними очима неодноразово ніби виводили на розстріл. До голови прикладали пістолет, деякий час тримали його, потім слідував грубий сміх, удар, й людей знову повертали до камер (про це є багато свідчень тих хто перебував в заручниках терористів на Донбасі). Важко навіть уявити відчуття полегшення з усвідомленням, що наступного дня все це може повторитися. Коли заручників відпускають, інколи їм потрібні місяці, а то й роки, щоб навчитися спокійно прокидатися вранці, знаючи, що поряд немає ворогів, та що ніхто не поведе їх на розстріл.

            Пригадаймо також біблійні історії про несподіване визволення, наприклад про жінку схоплену на перелюбі (Йо 8:1–11). Жінку мали побити камінням. Вона стояла на колінах чи лежала на землі, з жахом очікуючи моменту коли її вдарить перший камінь, а після нього другий, як скоріше за все, вона буде спотворена перед смертю. Й ось вона піднімає голову. Пристиджені мужчини, яким Ісус пригадав їх власні гріхи, відійшли. Перед жінкою стоїть тільки Ісус й питає її: "Ніхто тебе не осудив?"

            Аналогічне відчуття здивування й полегшення пронизує й даний уривок. Ми розглядаємося навколо щоб побачити хто нас осудить, й раптом бачимо, що нікого немає. Всі пішли. Чотири рази задається питання й кожного разу ми бачимо рішучу відповідь. Хто проти нас? Ніхто: в кінці кінців, Бог віддав Свого Сина, й з Ним нам дарує усе. Хто висуне проти нас звинувачення? Ніхто: сам Бог вже оправдав нас. Хто нас засудить? Ніхто: Ісус помер, воскрес та прославлений. Він заступається за нас. Хто відлучить нас від Його любові? Ніхто. Тобто спробує відлучити багато хто, але будемо стояти стійко: всі вони безсильні перед Божою любов'ю, котра виявлена в Христі Ісусі.  

            Саме так влаштований уривок, й з контексту ми бачимо, що він повний захоплення та радості – подібно до фінальних акордів симфонії, котрі звучать все швидше і швидше, тріумфально вбираючи в себе попередні теми. Рим 8:31–39 теми присутні в 5–8 главах в формі короткого риторичного ствердження. Погляньте, що зробив Бог! Погляньте, що зробив Месія, та й тепер робить, поки ми розмовляємо з вами! Огляньтеся навколо: скільки всього намагається нас відлучити, відділити нас від любові, виявленої в хресті та воскресінні, – але ці вороги вже переможені! Співайте й танцюйте на вигляд  Божої перемоги! Завершення Рм 8 заслуговує на те, щоб його записали буквами на живих скрижалях наших сердець.

            Але над цим вартує й глибоко порозважати. Взагалі вся аргументація, починаючи з Рм 5 будувалася на впевненості. Це часто висміюють: мовляв, який самообман, яке самообдурення, який егоцентризм, яка наглість, – думати, що можна бути впевненим в Божій любові та власному спасінні! Не будемо, зараз, висувати це очевидне заперечення, що подібні речі інколи говорять з заздрості. Зауважимо краще інше. Твердження, що "Бог за нас" (8:31), здається легковажним, якщо згадати про  армії, котрі переконані, що Бог воює на їх стороні. Але цілком інша справа, коли про це говорить апостол, котрий стоїть перед лицем тягарів, гонінь, небезпек та смерті. Як і в 5:1–5 та 8:17, слова про те, що надія не підведе, можуть бути сказані тільки в тому випадку, якщо ми беремо участь в стражданнях Месії.

            З огляду на це дуже багато побудовано на значенні оправдання: Бог оголошує праведними всіх хто вірить благовісті, й ніхто не зможе відмінити Його вердикт. В кінці кінців, основа впевненості – не просто оправдання, а оправдання вірою. Ми не оправдуємося вірою, віруючи в оправдання вірою; ми оправдуємося вірою, віруючи в  благовість, тобто віруючи, що Ісус є розп'ятий та воскреслий Владика світу. Коли ми усвідомлюємо оправдання, ми отримуємо не саме оправдання, а впевненість. Бог, який покликав нас завдяки благовісті, об'явив, що ми члени Його родини, та що Він від нас не відступить. Таким чином, даний уривок, завершуючи аргументацію, котра почалася в Рм 2 проголошує: в день Останнього Суду Бог підтвердить вердикт, котрий виніс раніше на підставі віри.

            Одночасно Павло згадує про діяння Месії, якого він більше ніде в своїх посланнях не торкається. (Зробимо замітку: напевно є чимало й інших важливих речей, котрі Павло не згадує в листах, які дійшли до нас, хоча й вони можуть бути дуже істотні). Після Своєї смерті, воскресіння та прославлення, Ісус молиться за Свій народ, заступається за нього, засівши по Божій правиці (8:35; пор. також Євр 7:25; 9:24; 1 Йо 2:1; Дії 7:55).  Ця думка є великою потіхою, особливо в важких обставинах життя, а Павлові часто доводилося нелегко, як згодом і тим, котрі слідували його благовісті й нею жили.

            За звичай Павло часто спирається на Біблію. В Рм 8:32 він згадує розповідь про жертвоприношення Авраамом Ісаака, – розповідь, котру багато юдеїв вважали однією з ключових в установленні Союзу. Як пише Павло, Бог вчинив те, що вчинив і Авраам, – навіть набагато, набагато більше. В Рм 8:33–34 Павло відсилає читачів до однієї з пісень Страдника  (Іс 50:4–9). В деякому сенсі він розуміє самого Ісуса як "Страдника", але почасти "Страдник" це ще й та роль, котру Ісус поділяє зі Своїми учнями (включаючи самого Павла), коли вони несуть благовість у світ.

            Далі в Рм 8:36 Павло цитує Пс 43:23 – псалом стогону до Бога, котрий підноситься з глибини страждань. Псалмопівець страждає не через невірність Ізраїлю. Навпаки, Ізраїль вірний, однак тут, які і Піснях Страдника, ми знаходимо дуже важливу для юдаїзму думку, яку успадкували й ранні християни: Бог спасає Свій народ не всупереч стражданням, а через них, а почасти навіть з-за них. Якимсь таїнственним чином (див. також Кол 1:24) страждання Божого народу складають частину Божого задуму: вони несуть у світ любов Месії. Ті хто в це вірить, можуть не сумніватися: "В усьому цьому ми маємо повну перемогу завдяки тому, хто полюбив нас".

            Павло знову й знову звертається до цієї любові: ця тема лежить в основі всього уривку. Згадаймо Рм 5:1–11, де Божа любов була виявлена через смерть Ісуса, й ми зрозуміємо, що зараз Павло загалом окреслив панораму. Колись англійський поет Джон Донн, побачивши безконечність Божої любові,  уподібнив її до кола. Вона торжествує над смертю й керує життям, вона вища небесних та земних сил. А оскільки любов притягає незборимими узами, Павло говорить про свою впевненість: "Ні смерть, ні життя, ні ангели, ні князівства, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили,  ні висота, ні глибина, ані інше якесь створіння не зможе нас відлучити від Божої любові, що в Христі Ісусі, Господі нашім".

 5. Запитання для роздумів.

            Як часто в моменти невдач та випробувань пригадуємо собі про те, що Бог любить кожного з нас настільки, що "власного Сина свого не пощадив, а видав його за всіх нас" (Рм 8:32) ?

            Чи справді  усвідомлюємо, що "Бог є за нас" (Рм 8:31)?

            Наскільки впевненість в Божій любові, спонукає нас жити для інших?

о. Юрій Щурко

[i] Аргументація за Metzger Bruce M., The New Testament: Its Background, Growth, & Content. Nashville, Abingdon Press 2003, 265

[ii] Johnson, L. T., & Penner, T. C. The writings of the New Testament : An interpretation (Rev. ed.) Minneapolis: Fortress Press 1999, 356-357

[iii] Коментар взятий з  Райт Н. Т. Павел. Послание к Римлянам. Популярный комментарий / Пер. с англ. (Серия «Читая Библию»). — М.: Библейско-богословский институт св. апостола Андрея, 2009, 125-129

Джерела:   Патріарша катехитична комісія

Воїни Христа Царя

04.07.2014р. Б. / Українці приєдналися до білорусів у паломництві до Будславу (+foto)

Початок липня для францисканців Провінції святого Михаїла Архангела означає «Будслав» — «Білорусь». У перші п'ятницю-суботу місяця всі вірні Білорусі святкують урочистість Матері Божої Будславської, покровительки Білорусі.

Вже з кінця червня з усіх сторін Білорусі вирушають паломництва. В пішому паломництві з Мінська — це вже 24 паломництво зі столиці Білорусі — йдуть також паломники з України під опікою отця францисканця Цециліана Запольського. 

 Він 6 років працював в Будславі і раніше товаришував молоді з Білорусі, котрі приїжджали в Україну, щоб йти з Шепетівки до Бердичева. А цього року о. Цециліан навпаки йде з українською молоддю до Будслава. 

Як сказала одна дівчина з української групи в інтерв'ю catholic.by, вона жертвує це паломництво в намірі миру в Україні, бо любов до Батьківщини — це Божа заповідь.

Одягнуті в особливі футболки з національною символікою України, вони відрізняються від решти паломників, показючи теж свою патріотичність.

В паломництві до Будслава бере участь також і Мінський архиєпископ, митрополит Тадеуш Кондрусевич, але традиційно він не йде пішки, а вже котрий рік їде на велосипеді.

Добиратися до святого місця можна по-різному. Так з Мінська завжди йде ще одне паломництво, але з особливою рисою: всі його учасники весь час паломництва харчуються лише хлібом і водою. Хто був в паломництві легко зрозуміє, що це значить і яку жертву вони приносять Богу.

Цьогорічна урочистість Матері Божої Будславської є першим етапом приготування Католицької Церкви в Білорусі до святкування 100-річного ювілею об'явлень Марії у Фатімі, а гаслом урочистості є «Марія — взірець молитви». Святкування розпочинається в п'ятницю 4 липня і звершуються наступного дня, в суботу.

Джерело:    КРЕДО

04.07.2014р. Б. / Швейцарська гвардія прибула до Польщі

Відбуваючи паломництво слідами св. Йоана Павла ІІ 4 липня вони молитимуться на Ясней Гуже в Ченстохові. У марійному санктуарії Святу Месу для них відправить ченстоховський митрополит архиєпископ Вацлав Депо.

 

У програмі паломництва швейцарських гвардійців відвідають папські міста: Краків і Вадовіце, а також побувають у соляній шахті у Вєлічце, де молитимуться в каплиці святої Кінги. Планується також візит до Освєнціма. 

Групу супроводжуватиме капелан швейцарської гвардії отець-прелат Маркус Хеінз з ватиканського Секретаріату штату. 

Це не перше паломництво папських гвардійців. У 2010 р. вони мали паломництво слідами Йосифа Ратцінґера по Баварії,  а в 2006 р. у зв'язку з ювілеєм 500-річчя формації, гвардійці відбували паломництво слідами свого покровителя – святого Мартина Турського. 

Швейцарська Гвардія служить Папі Римському з 1506 року. Тепер вона налічує 110 членів, а керує нею полковник Даніель Анріг. До неї можуть увійти винятково молоді швейцарські католики у віці 19-30 років, які в своїй країні повинні відбути військову службу. У Ватикані вони служать щонайменше 25 місяців, а присяга новообраних відбувається щорічно 6 травня. Цього дня у 1527 році загинуло 147 швейцарських солдатів, які обороняли Папу Климентія VII (1523-1534). 

Щороку до служби у Ватикані набирають близько 30 нових гвардійців. Більшість новообраних гвардійців служать у Ватикані впродовж двох років. 

Розповсюджений міф говорить про те, що форму для швейцарських гвардійців, яка складається з 144 елементів і важить у повному спорядженні 8 кг, розробив Мікеланджело. Однак, це — неправда. Звідки насправді взялася знаменита форма, та інші цікаві подробиці про історію  Швейцарської гвардії, читайте тут. 

За матеріалами: Католицький Медіа-Центр

Джерело:   КРЕДО 

03.07.2014р. Б. / Кардинал Бальдіссері: молодь повинна чути про красу шлюбу

Генеральний секретар Синоду пояснює виклики, з якими зустрінуться ієрархи під час надзвичайної Асамблеї Синоду Єпископів.

Для того, щоб відновити у християн відчуття краси шлюбу, Церква повинна перш за все повернути довіру до себе. У розмові з  журналістами під час прес-конференції, на якій презентували Instrumentum laboris, (документ, виданий у зв'язку з майбутнім позачерговим Синодом єпископів (5-19 жовтня), який стосуватиметься викликів, що постали перед сім'ями в контексті євангелізації ), кардинал Лоренцо Бальдіссері, секретар Синоду єпископів, роз'яснив деякі аспекти, що стосуються цієї широко обговорюваної і довгочікуваної події.

Кардинал пояснив, що скандали, пов'язані напряму з педофілією, до яких причетна Церква останні десять років, що також особливо підкреслювалось у засобах масової інформації, значною мірою підірвали довіру до неї. 

Крім того він заявив журналістам, що не слід вважати «єпископів та священиків ангелами», вони теж можуть грішити. На відміну від того, що відбувається в «інших середовищах», у Церкві гріх можна визнати і «покаятися з нього», зізнавшись у тому, що ти «паршива  вівця».

Кардинал Бальдіссері пояснив, що до позачергового Синоду приєднаються 23 вільних слухача, серед них сім подружніх пар, з яких одна навіть даватиме свідчення під час Синодальних сесій.

Одна з цілей Синоду – це здійснювати більш систематизований та універсальний пастирський підхід до розлучених та матерів-одиначок. 

Ваше Високопреосвященство, яка основна проблема пастирського підходу до розлучених осіб та тих, хто повторно одружився? Чи модель «другого шлюбу», яка практикується у Православних Церквах потребує наслідування?

Instrumentum Laboris розрізняє в першу чергу три категорії: просто розділені, розлучені та розлучені, які повторно одружилися. Умова шлюбу розділених осіб залишається в силі, а позиція – законною. Інша річ з розлученням,  що тягне за собою цивільний акт, який не визнається Церквою. Якщо особи «повторно беруть шлюб», то вони додали до цивільного акту новий союз.  Документ опублікований сьогодні повинен допомогти виконати душпастирську опіку. Може статися так, що не проінформований священик ототожнюватиме розлучену людину з тією, яка перебуває у повторному шлюбі. Таким чином Синод попіклується про те, щоб священики могли розрізняти ці аспекти, і отці Синоду роздумуватимуть над поширеним цього явища на Захід. «Православна модель» запропонована в Laboris Instrumentum, а тому Синодальні отці також обговорять її.

Як Церква через Синод  мотивуватиме молодих людей знову відкрити для себе красу шлюбу?

Я гадаю, Синод сприятиме більше в цьому відношенні, в той час, коли в західному суспільстві засоби масової інформації підкреслюють лише деякі аспекти, а інші, не менш важливі а, можливо, навіть і більш важливі, залишають в тіні. Є небагато молодих людей, які хочуть одружитися або говорити про красу шлюбу. Цей аргумент не «робить новин» і не вважається доказом. Концепція добре пояснюється в Instrumentum Laboris: чи це стосується можливостей, які пропонує шлюб, ачи критичних аспектів –  завжди шукається вирішення.

Якою буде «пастирська опіка» над гомосексуальними парами? 

Пастирська турбота стосується кожного, в тому числі й одностатевих пар. До сьогодні це вважалося табу чи проблемою. Що ж робити? Йдеться про осіб…Якщо вони охрещені й живуть у сім’ї, чому їх потрібно дискримінувати? Їх потрібно прийняти також у парафії. Я думаю, це прояснення складного питання, яке постало через історичні причини. Люди, які опинилися у такій ситуації, також повинні бути прийнятими і мати своє місце в Церкві, живучи як інші. 

Instrumentum laboris стосується й подружньої катехизації, як можливості навернутися до християнської віри та Церкви. Яким чином це може відбутися?

Якщо сім'я живе у шлюбі по-християнськи, вона також у майбутньому навчає дітей. На жаль, є зруйновані сім'ї, в яких діти стали жертвами. Тоді Церква повинна взяти на себе відповідальність за ці страждання й знати, як допомогти їм жити по-християнськи. Буває часто, що неповні сім'ї відчужені від Церкви або ніколи не мали контакту з самою Церквою. Проте може статися так, що одного прекрасного дня з різних причин вони наблизяться до Церкви й збагнуть, що можна жити по-іншому, по-християнськи. Це і є питанням навернення, про яке говорить Папа Франциск, невипадково названий «парафіяльним священиком світу».

Luca Marcolivio, Zenit 

 

Джерела:   CREDO

 

Воїни Христа Царя

02.07.2014р. Б. / Папа: протипіхотні міни — це зброя боягузів

Протипіхотні міни — це зброя підлих боягузів, зброя нелюдська і безвідповідальна. Спричинена нею шкода пригадує нам, що використання зброї, а особливо цих мін, є поразкою всіх — написав Папа у посланні на оглядову конференцію у справі конвенції протипіхотних мін, яка відбувається в Мозамбіку.

 

Папа пригадує, що протипіхотні міни впливають на життя багатьох родин, суспільств і цілих країн. Вони спричиняють те, що люди живуть в постійному страху, навіть якщо конфлікт вже закінчився. Це впливає на щоденне життя  і ускладнює будування миру. Святіший Отець апелює до всіх відповідальних, щоб назавжди розв’язати проблему протипіхотних мін. Знищення цієї зброї повинне бути зразком для інших процесів роззброєння, особливо щодо атомної зброї та інших видів озброєння, яке взагалі не повинно існувати — вважає Папа. 

У посланні Папа насамперед виражає «солідарність і любов до всіх людей, що стали жертвами протипіхотних мін», оскільки вони «несуть на своєму тілі і в своєму житті знаки нелюдської і безвідповідальної зброї, — зброї боягузів». 

Проблема протипіхотних мін актуальна для багатьох країн, в яких проходили бойові дії. Після закінчення війни ще довгий час на мінах підриваються мирні люди. У деяких країнах ця проблема набрала таких масштабів, що для жінок-інвалідів, які у мирний час підірвалися на протипіхотних мінах, проводились конкурси краси «Міс протипіхотна міна». 

За матеріалами: Католицький Оглядач

Джерело:   КРЕДО 

02.07.2014р. Б. / Чи можна вважати єретичною і монофізитською Вірменську Апостольську Церкву?

Питання: Чи можна вважати єретичною і монофізитською Вірменську Апостольську Церкву після підписаної кілька років тому угоди про віру між Католицькою та Вірменської Церквами? 

Відповідь: Вже у документі «Про екуменізм» Другого Ватиканського собору, який стосується ставлення до Східних Церков, які не перебувають у повній єдності з Римським Престолом, ми помічаємо, що жодна церковна громада не названа в ньому єретичною. 

Вірменська Апостольська Церква в офіційних документах учительства Католицької Церкви зарахована до «Східних Православних Церков». У деяких текстах ми зустрічаємо також термін «дохалкідонські Церкви». 

У 451 році Халкидонський собор засудив єресь монофізитства, яка визнавала лише Божествену природу в Ісусі Христі і заперечувала Його людську природу, але вірмени не брали участі в Халкидонскому соборі, а потім заснували автокефальну Церкву. Можна сказати, що вірмени не брали участі в Халкидонскому соборі не за мотивами віровчення, а з міркувань «релігійної політики», оскільки в перші століття існування Церкви вони прагнули захистити свою самобутність між двома імперіями — Візантійською і Перською. 

Таким чином, хоча Вірменська Апостольська Церква і зараховується до Давніх Східних Церков, «дохалкідонських», тобто тих, які прийняли формулювання тільки перших трьох Вселенських соборів, — монофізитство цієї Церкви, скоріше, відноситься до форми, ніж до суті. 

13 грудня 1996 року Папа Йоан Павло ІІ і Верховний Католикос  Ґареґін підписали спільну Декларацію, яка проголосила спільність віри обох Церков в Ісуса Христа «досконалого Бога в Його Божестві та досконалого Чоловіка в Його людській природі». «Його Божественна природа», — проголошує Декларація — «з’єднана з його людською природою в Особі Єдинородного Сина Божого, в досконалій єдності, без змішання, без зміни, без розділення і без поділу». Далі Декларація стверджує, що «Реальність цієї спільної віри в Ісуса Христа і в спадкоємність апостольського служіння була затемненою, або невідомою. Мовні, культурні й політичні фактори сприяли виникненню богословських відмінностей, які отримали своє вираження в термінології та  визначеннях віровчення». Папа і Католікос закликають своїх вірних викорінити будь-яку форму взаємних звинувачень, які досі можуть отруювати братерські відносини між нашими Церквами. 

У документах Синоду Єпископів для Близького Сходу, який пройшов у Ватикані в жовтні 2010 року, зокрема, в Підготовчому документі — Lineamenta — пояснюється, що причиною розділень церковних громад в п'ятому столітті є переважно христологічне питання. Саме тому Вірменська Церква «називалася монофізитською» (саме «називалася», а не «називається»). І далі: «Часто такі поділи мали місце і з культурно-політичних причин». Як доказ наводяться праці середньовічних східних богословів, які підтверджують: в основі таких поділів не було догматичних питань. 

Підводячи підсумок сказаному, а також на основі численних спільних заяв Католицької Церкви та Східних Православних Церков, можна зробити висновок, що недоцільно називати єретичною і монофізитською Вірменську Апостольську Церкву. 

Переклад: Католицький Оглядач

Джерело:   КРЕДО

---

Чи можна вважати єретичною і монофізитською Вірменську Апостольську Церкву?
Що треба знати про Пресвяту Євхаристію
Як поводитися у храмі?
Чи не є метод природного планування сім’ї католицькою контрацепцією?
Що стало з людською душею Ісуса після Воскресіння?
Як і коли виникли перші монаші спільноти та чини?
Якою є моральна відповідальність лікаря, який прописував контрацептив?
Наскільки детально треба говорити про свої гріхи на сповіді?
Як проходить звичайний день Папи Франциска?
Чи статева стриманість не суперечить Біблії? Чи це не проти людської природи?
Яким є портрет сучасного єретика?
Чи можуть розлучені отримати відпущення гріхів і Причастя?
Чи не зробив я гріха, прийнявши Причастя менш ніж через годину після їжі?
Чи має місячний календар наукове підґрунтя, чи він цілком з області окультизму?
Чи включає в себе євхаристійний піст утримання від куріння?
Які зараз існують католицькі місії?
Чи можуть прокляття і вроки передаватися з покоління в покоління?
Чому Бог не дає душі заздалегідь вирішити, народжуватися чи ні?
Як Католицька Церква ставиться до кремації?
Чи правда, що вбивство допустиме для захисту себе або ближніх?
Звідки ви знаєте, що Біблію надихнув Бог?
Як Католицька Церква ставиться до демократії?
Чи можна звичайній людині відвідати Ватиканську бібліотеку?
Чи існують історичні докази існування Мойсея та Йосифа?
Чи є душа у шеститижневого плода?
Чи можна мати віру, не приймаючи всіх її істин?
Скільки святих в Католицькій Церкві?
Чому католики і православні по-різному роблять «знак хреста»?
Про першість святого Петра і про соборність
Чи є види лікування, які Церква засуджує?
Що означає цілування вівтаря священиком?
Як можна пройти в Єрусалим між Самарією і Галілеєю (Лк 17,11)?
Чи не порушує хрещення немовлят принцип свободи особистості?
Чи можна виправдати працю в неділю? Адже кожен християнин знає про заповідь шанувати святий день
Хіба бар'єрна контрацепція і календарний метод – не одне і те ж?
У чому богословський сенс посту?
Чи не суперечить догмату про Непорочне Зачаття Діви Марії те, що Вона зазнавала страждання і смерть?
Чи дозволяє Новий Завіт планування сім'ї?
Про імена демонів
Як ставитися до гомеопатії?
Як Церква ставиться до великої різниці у віці наречених?
Коли і з якого приводу в Парижі на Монмартрі був зведений храм Святого Петра?
Які обов'язки свідка у Таїнстві Миропомазання?
Чи можна викреслити хресних батьків із свідоцтва про Хрещення?
Важкі питання. Чи є серед служителів Церкви масони?

Чи має християнин моральне право вимагати через суд відшкодування збитків чи краще «залишатися скривдженим»?

Яке значення має свічка, яку віруючі запалюють перед іконами в храмі?

Як Ісус міг пообіцяти розбійнику «Сьогодні ж будеш зі Мною в раю», якщо воскрес тільки на третій день?

Чи можна католику голосувати за партію, яка не скасовує неправедні закони?
Чи не гріх працювати на підприємстві, яке виробляє зброю?
Складні питання: що таке священна проституція?
Яка позиція Католицької Церкви щодо еволюційної теорії дарвінізму?
Чи гріх жити разом до шлюбу, коли є справжня любов і бажання наблизити іншу людини до Бога?
Чи правда, що комунізм не суперечить християнству?
Чи не суперечить молитва на розарії словам Господа: «Молячись, не говоріть зайвого, як ті погани?»
Чи можна ходити на Літургію не в неділю, а в понеділок?
Що означає «краще одружитися, ніж розпалюватися»?
 Чи можна отримати прощення гріхів, помолившись «Отче наш»?
Про літургійні зловживання
Хто такі ангели? І чим вони займаються?
Чи може католик носити кельтський хрест?
Контрацепція може зменшити кількість абортів?
У яких випадках вживання алкоголю і наркотиків є тяжким гріхом?
Чи гріх молитися, щоб Бог якнайшвидше покликав до себе важкохвору людину?
Як Церква ставиться до кремації?
Кого стосується припис щорічної сповіді?
Чому Бог не чує мої молитви?
Яка позиція Католицької Церкви щодо внутрішньоматкової спіралі?

Знову про індульгенції

Чи потрібно сприймати повчання священика після сповіді як слова Самого Христа?

Чи гріх, їдучи на вихідні, пропускати Месу?

Що буде, якщо висповідатися не перед священиком, а перед мирянином?

Чому в минулому Церква схвалювала тортури?
Що Церква говорить про старість?
Чи були пологи Діви Марії безболісними?
 Як Бог може бути єдиним і в той же час Трійцею?
Чому Католицька Церква не визнає розлучення у випадку перелюбу, згідно з Мт.5, 32?

Як узгоджуються між собою теорія Дарвіна і Біблія?

 

Звідкіля пішло главенство Папи?

Чому римо-католики, на відміну від православних, не причащаються Кров'ю Христовою?
Чи можливе в Католицькій Церкві розлучення через жорстоке поводження чоловіка з сім’єю?
Чи відлучає від Церкви використання контрацептивів?
Чи допустимі шлюб і народження дітей за наявності важких генетичних захворювань?
Кого буде більше – спасенних чи засуджених?
У чому полягає непогрішність Папи?
Підслуховування сповіді
Чи будуть відкриті нам всі гріхи людей в Судний день?
Чи існують такі гріхи, які не можуть відпускати усі священики під час сповіді?
Як Церква могла прославити Жанну Д'Арк? Адже вона закликала вбивати англійців
Як християнин повинен ставитися до астрології та гороскопів?
Чому Папа беатифікував хорватського кардинала Степінаца, якого вважають фашистом?
Як Церква ставиться до вакцинації і до знеболювання наркотичними препаратами?
Що поганого в усиновленні дітей одностатевими парами?
Що відбувається під час Хрещення?
Чому католики вшановують святих і їх мощі?
Чи може Католицька Церква в майбутньому дозволити рукоположення жінок?
Як розуміти слова апостола Павла «Немає влади не від Бога»?
Чи можуть чоловік і жінка, розписані тільки в РАГСі, приступати до Сповіді та Причастя?
Чи має реінкарнація відношення до походження людей?
Чи існують особливі випадки, в яких допустиме використання презерватива для католиків?
Чому Бог не зупиняє зло і допускає страждання?
Де проходить межа між правом на оборону та превентивною війною?
Чи буде дійсною Сповідь, якщо почуття каяття «охололо»?
Чи припустимий аборт у випадку аненцефалії?
Чи можна християнинові дотримуватися кашрут?
Чому Церква скасувала заборону відспівувати самогубців?
Чи потрібно прощати тих, хто не просить прощення?
Як перемогти страх «поганої Сповіді»?
Як відрізнити одкровення Бога від диявольських навіювань?
Чи можуть помисли бути таким же гріхом, як і дії?
Навіщо сповідатися з гріхів священикові?
Багатство і розкіш Церкви
В яких джерелах йдеться про мучеництво апостола Петра в Римі?
Від кого походять люди?
Вона – католичка, він – розлучений православний. Чи можливий шлюб?
Два питання від мусульманина
Звідки взялася дружина у сина Адама і Єви?
Католицизм і англіканство
Про реінкарнацію
Протестанти і апостольське спадкоємство
Хто встановлює день нашої смерті?
Чи може диявол вселитися одночасно в кількох людей?
Чи можна контактувати з померлими родичами?
Чи можна молитися за тварин?
Чи можна причащатися без попередньої Сповіді?
Чи можна спати у хлопця?
Чи можна сповідатися у різних священиків?
Чи нормально для християнина боятися смерті?
Чи правда, що Адам прожив 930 років?
Чи правда, що євреї досі очікують прихід Месії?
Чи суперечить християнству психоаналіз Фройда?
Чому важко потрапити відразу в Рай?
Чому Церква за аборт відлучає, а за вбивство – ні?
Що значить – хула на Святого Духа не проститься?
Що означає відлучення від Церкви?
Що сказати людині, яка думає про самогубство?
Як Бог може бути єдиним і в той же час Трійцею?
Як прийняти Таїнство Хрещення у дорослому віці?
Яка різниця між святими і блаженними, між Отцями Церкви і Вчителями Церкви?
Які обов'язки накладає Таїнство Шлюбу, і чи може їх невиконання стати виправданням для розлучення?
Якщо Бог знає все, то навіщо Він створює людей, які підуть в пекло?

01.07.2014р. Б. / Зброї в руках на передовій замало, головне – надія

Священики тижнями чекають на дозвіл приїхати до бійців у зону військових дій.

Священики перебувають у зоні АТО разом з бійцями.  Українські військові, які нині перебувають на передовій, просять священиків приїхати до них у зону АТО. Але через бюрократію часто такі спроби з боку служителів церкви виявляються марними.

Як відомо, майже у кожній країні світу військові виїжджають до зони бойових дій зі своїми капеланами - це обумовлено законодавчо. В Україні інституту капеланства, як такого, просто не існує. Військові священики не мають спеціального статусу, а рівень їхньої готовності працювати із солдатами визначають самі священнослужителі.

"Я не можу взяти в руки зброю, але я можу взяти в руки хрест і слово Боже", - каже священик капеланської служби УГКЦ отець Іван, який понад місяць днює і ночує на блокпості на виїзді з Ізюма – підтримує українських військових.

Щодня він служить просто неба – сповідає і навіть хрестить вояків. Та головне, за його словами - вислухати, бо ж зброї в руках багатьом на передовій замало. Головне – надія.

"Вони просять Бога про щасливе повернення додому, без поранень, без каліцтв, просять Бога про перемогу, просять Бога про свої родини. Вояки бачать, що церква їх не полишила, що церква є на передовій", - розповідає священик.

Проте, через відсутність в Україні інституту капеланства та наявність, натомість, складних бюрократичних процедур, священики не можуть отримати дозволи на перебування у зоні АТО разом із бійцями. Тим паче – отримати статус військових священиків.

Іноді таких дозволів доводиться чекати понад місяць.

"В мене серце болить від того, що ті, з ким я півроку був в Іраці під кулями, і вони кажуть, батюшка, ти наш, приїжджай до нас. А я кажу, я готовий приїхати хоч зараз, але, будь ласка, це питання треба погодити з генеральним штабом. І тиша", - жаліється заступник голови синодального відділу УПЦ із взаємодії з ЗСУ архімандрит Лука.

Наразі у зоні АТО нині постійно перебувають лише шість священнослужителів. Окремі підрозділи відвідали близько 30. Але це аж ніяк не покриває потреби вояків. Для цього й потрібне військове капеланство.

Інститут військового капеланства є майже в усіх країнах світу. Оборонне відомство визначає потреби армії, далі кожна церква підшуковує необхідну кількість священнослужителів. В Україні навпаки – духівники пропонують допомогу, або ж самі вояки дзвонять пастирям і просять приїхати.

Джерело:   КІРІОС

01.07.2014р. Б. / На Донбасі срібний хрестик матері врятував життя десантнику

До Миколаєва з Дніпропетровська переправили сімох бійців, поранених на Донбасі. Це – десантники 79-ої аеромобільної бригади, всі миколаївці. Тепер лікуватимуться в регіональному військовому шпиталі, де їх зможуть провідувати родичі. А щойно стануть на ноги, то обіцяють повернутися до своїх на Схід, - йдеться в сюжеті ТСН.19:30.

Десантник Євген досі стискає в руках срібний натільний хрестик. Саме він, певен, врятував йому життя, бо осколок зрикошетив, і не потрапив у серце. Поранений розповів, що хрестик подарувала йому матір перед смертю.

Того, що пережили на Сході, хлопці воліють не згадувати. Рани загоюються, радіють, що одужуватимуть удома.

За час боїв Миколаївщина втратила трьох вояків. Ще 55 поранені, лікуються в Харкові, Києві, Одесі та Ірпіні. Нині, кажуть керівники області, всіх, кого можна, намагаються перевезти додому. Медики переконують, що попри те, що шпиталь вже зараз переповнений, місце для миколаївських героїв знайдуть. Усім необхідним забезпечені, єдине від чого не відмовляться - це солодощі для пацієнтів та моральна підтримка. Із дитячих шкіл та садочків пораненим вже почали присилати малюнки.

Самі ж хлопці кажуть, що щойно дозволять лікарі, хочуть знов повернутись на Схід, до своїх.

Джерела:   ТСН

 

Воїни Христа Царя

30.06.2014р. Б. / Владика Йосиф (Мілян) семінаристам: "Якщо забудете справу місійності, то не виконаєте завдання Христа"

Якщо священики забудуть про місійність, то не виконають завдання, яке заповідав Христос: “Ідіть і навчіть всі народи, христячи їх”. Про це заявив голова ПМВ Єпископ-помічник Київської архиєпархії владика Йосиф (Мілян) під час спецкурсу місійного служіння для семінаристів, що триває в Дрогобицькій духовній семінарії.

“Щоб перейнятися справою місійності Церкви, її потрібно пізнати. Наш спецкурс спрямований на те, аби ви ні в якому разі не забули про місійність Церкви - чи будете душпастирювати на Сході України, чи в Греції, чи в Росії, чи в Португалії. Бо якщо забудете справу місійності, ви не виконайте завдання, що заповідав Христос: “Ідіть і навчіть всі народи, христячи їх”, - звернувся владика Йосиф до семінаристів.

Говорячи про потреби в душпастирях на місійних теренах, він відзначив, що вже сьогодні потрібно декілька священиків для служіння в Казахстані. “Торік я посвятив наш храм на березі річки в центрі Астани. Чудовий храм, ідеальні умови. Шукаємо кандидатів на ті вакансії, щоб обслуговувати Астану і кілька сіл навколо. Там сувора зима, гаряче літо, але там живуть наші люди, у них народжуються діти, вони не повернуться на Батьківщину, а хочуть залишитися українцями греко-католиками. І наше завдання – їм послужити”, - наголосив голова ПМВ.

Єпископ також звернувся до дівчат семінаристів і подякував їм за присутність на спецкурсі з місійного служіння. “Дівчата, я тішуся, що ви є, і що нам прийшла така благословенна думка запрошувати вас. Кожна дружина священика так чи інакше має вплив на його священство. Це не тільки його служіння і його жертва, ви мусите це розділити з ним. Я вважаю, що одружене священство – це великий дар нашої Церкви”, - сказав владика Йосиф.

Джерела:  http://news.ugcc.ua/

 

Воїни Христа Царя

29.06.2014р. Б. / Тому що мушу чи тому що люблю?

Роздуми над Словом Божим на спомин Непорочного Серця Пресвятої Діви Марії

Цей уривок подає нам сцену спільного паломництва Ісуса, Марії та Йосифа до Єрусалиму, коли Ісусові було дванадцять років. Розпочинається він словами: «Батьки Його ходили щороку в Єрусалим на свято Пасхи. І як Йому було дванадцять років, вони пішли, як був звичай, на свято». Що це був за звичай? 

Згадку про нього знаходимо в книзі Второзаконня 16, 16: «Тричі на рік увесь твій чоловічий рід являтиметься перед Господом, Богом твоїм, на місці, що його він вибере: на празник опрісноків, на свято седмиць і на свято кучок…». Отже, всі чоловіки Ізраїлю були зобов’язані тричі на рік являтися перед Господом для святкування. Цікаво, що найбільші свята, тобто найбільша радість народу мала бути пов’язана з Богом, з молитвою, а не з відпочинком від Нього. 

Як уже було сказано, цей звичай зобов’язував чоловіків. Чому ж тоді Лука говорить, що не тільки Йосиф, а батьки Ісуса мали звичай ходити в Єрусалим? Можемо сказати, що Марія не мала такого обов’язку. Чому ж тоді ходила? Що керувало Її серцем? Можливо, це була любов до Бога. Коли любиш іншу особу, то все, що робиш для неї, будеш робити з радістю. В любові немає слова «мушу», лише «прагну». Коли любиш, прагнеш тоді дійсно віддати все, і навіть те, про що тебе не просять. 

У світлі цього слова можу сьогодні запитати себе: чи те, що я роблю для Господа: мої молитви, пости, сповіді, причастя, добрі вчинки і т.д. – походять з любові до Нього чи лише з обов’язку? Тому що люблю чи тому що мушу? Там, де немає любові, а залишається лише обов’язок, там оселяється страх. А страх руйнує відносини, бо викривляє образ того, хто навпроти.   

Джерело:   КРЕДО