05.01.2013р. Б. / «Якщо не використовуватимемо джерел, то будемо, як ті півні, які виспівують чужу мелодію», – о. д-р Рафаїл Турконяк

Отче Рафаїле, розкажіть про Ваш духовний і професійний шлях.

Я народився в Англії, в Манчестері. Очевидно, я вболівав за «Манчестер Юнайтед». Змалку часто ходив до церкви, любив «лазити» між старих книг, так що мене з тої бібліотеки при церкві вигнали і сказали: «Як станеш священиком, ми тобі ту бібліотеку відкриємо». Коли я став священиком, пішов на першу Службу, то мені її спеціально відкрили – не забули. Я народився у звичайні родині: тато був робітником, мама теж працювала. Вони були побожними людьми, для яких християнство було конечним: щонеділі й на свята ми ходили до церкви. Мої батьки народились в Україні. Тато з Тернопільщини, село Бариш, фактично, з поселення Тисів біля села Бариш на Бучаччині. А мама за Старої Соли, це Старосамбірщина. Вони познайомилися в Німеччині, а побралися в Англії. Тато був із партизанської родини, тому з родичів на Тернопільщині нікого не залишилося – всіх вивезли. Бабуся, фактично, одна всіх пережила і таки повернулася назад, на те саме обійстя. І померла там у кінці 60-х. А діда розстріляли росіяни. Як тільки прийшли, то відразу оточили нашу хату і ще кілька. Отже, хтось видав, та й «почистили», як-то кажуть.
 

Батько був у партизанці, потім його відправили до Першої німецької дивізії на вишкіл. Коли він вишколився, то був під Бродами, одним із тих, хто вижив. Пізніше опинився в Австрії й залишився на Заході. У нас в родині було високонаціональне виховання і любов до своєї Церкви, свого народу. У родині говорили виключно українською. Англійську мову я вивчив у школі. Тато розповідав, що малим я говорив якимись такими звуками, що навіть сам себе не розумів. Але я так вчив англійську мову. Вишкіл в Англії, в початковій школі, в середній школі, потім мала семінарія. Тоді університет у Римі. Вступив до монастиря і залишився в Римі.

Ви захистили докторат з якої спеціалізації?

Перший з літургіки, у 1972 році. На бажання покійного Блаженнішого Йосифа Сліпого, який хотів, щоби я його захистив для Українського католицького університету. Докторська праця стосувалась Літургії напередосвячених Дарів. А пізніше, в 1977-му, другий – про Дмитра Туптала-Ростовського, тема роботи: «Поняття Церкви в Мінеях Четіях митр. Дмитра Туптала Ростовського».

Що Вас привело до перекладацької роботи, до важкої і копіткої праці з грецькими чи церковнослов’янськими текстами? Коли Ви зрозуміли, що це дуже важливо?

Коли Блаженніший прислав мені листа... Я відмовлявся, казав, що я літургіст, а не бібліст. Але Блаженніший сказав: «Роби!». Я вважав, що це воля Божа, яка говорила через первоєрарха нашої Церкви. Як би він того не хотів, то і я б не дуже до того брався. Але він був переконаним, що я здатен це зробити. Сказав: «Ти знаєш мови, так що ти роби». Я, фактично, був один, що тоді вчив старослов’янську. Брав окремі курси старослов’янської, бо займався літургікою. Покійний Блаженніший це знав, і тому, до певної міри, змусив мене. Це охопило багато іншої роботи, але я думав, що зроблю це за два-три роки. Він хотів переклад із церковнослов’янської або старослов’янської... тоді різниці між ними ми не робили – не знали всіх особливостей. Але він хотів слов’янського тексту. Я думав, що це швидко зроблю і повернуся до літургіки. Розпочав роботу відразу, у 1975 році. Тоді ще навіть не було доступу до Старого Завіту – не було тих книг на Заході. Вони були тільки у старих бібліотеках. Але Євангеліє було, то ж я розпочав з Нового Завіту, від Євангелія. Так дійшов до 13 глави, а потім подумав: «Чекай, чого ми маємо брати Синодальне, та ж ми маємо Острозьке». Я поїхав до Оксфорда, дістав мікрофільм Острозької Біблії і почав перекладати. Пізніше кажу собі: «Чекай, я витрачу час на ті переклади... А яка вартість того тексту, чи варто взагалі перекладати?». Тоді я почав порівнювати з грецькими текстами. Старий Завіт, книгу Буття, від першої сторінки до останньої. Порівнюю з грецьким текстом і думаю: «Ні, тут щось не гаразд – це переспів, це не переклад». Тоді беру Синодальну, Єлизаветівську, дивлюся, а то – те саме, що й Острозька – взагалі не узгоджується з грецьким текстом. Тоді кажу собі: «Чекай, є критичні видання Нового Завіту Нестле-Аланда». Там знайшов всі відсилання до інших текстів і зрозумів, що вони не використовували інших текстів. Почав пошук за іншими текстами, який затягнувся майже на тридцять років.

У міжчассі я приїхав на Україну. З 1991 по 1997 працював виключно над перекладом критичного Гетінгенського тексту. Кілька років я взагалі не перекладав Острозької Біблії. А згодом знову до неї повернувся. Це забрало стільки років. Не було проблем з перекладом, як таким. Перекладати було дуже легко. Проблема полягала в тому, що Острозька Біблія, як всі старі книги, не дуже ділила слова, або ділила їх не так, як треба. Тому треба було знати, який текст в ній є перекладений, щоб не поділити так, що ні Бог, ні люди не написали. Починаючи з 1992-го я працював виключно над критичними матеріалами. А сам переклад я зробив навіть не за рік.

Яка специфіка нового видання Святого Письма, чим воно відрізняється від тих, які в нас вже є?

Перш за все, це унікум нашої біблійної історії. Це вперше ми переклали Святе Письмо з грецької. Бо до того і Огієнко, і Куліш, чи Куліш–Нечуй-Левицький, і Пулюй... всі тексти були перекладені виключно з єврейської, бо цього вимагали Біблійні товариства, чи пізніше міжнародні товариства. Вважалося, що тільки єврейські тексти правильні, бо вони оригінальні. Кумран все змінив, спростувавши думку, що християни спотворювали грецькі тексти. Міжнародні Біблійні товариства на початку 90-х років почали стверджувати, що якщо Церква має адекватний грецький текст, то його можна перекладати, але за умови, що треба зазначити всі відмінності між грецьким і єврейським текстами. Ми вирішили, що перекладатимемо з грецького, бо три попередні зроблені з єврейського тексту, а для наших Церков найбільше потрібно з грецького. Ми перейшли першу главу книги Буття, почали зазначати відмінності. Вийшло три рядки тексту, а решта – відмінності. Очевидно, це абсурд. Виходить перш за все наукова праця. Ми надіслали ці результати в Міжнародне біблійне товариство, вказуючи, що виконали їхній припис і ось, що отримали. Ми хотіли отримати від них якусь пораду як бути далі. Вони нічого не порадили, але більше не докучали. Так що, фактично, дали нам карт-бланш, щоби ми зробили переклад українською мовою з грецького тексту. Основний текст був зроблений до 1997 року. Пізніше прийшли поправки до тексту. Над ним попрацювали наші літературні редактори, які не знали грецької мови, тому використовували ті версії Святого Письма, які існували.

З Новим Завітом ще півбіди, бо хоча він не є точно таким самим в Куліша, чи в Огієнка, але все ж з грецької. А коли взялися до Старого Завіту, то як почали правити... Хоча там було чітко написано: «Будь ласка, не використовуйте ні Огієнка, ні Хоменка, бо вони з єврейської мови, а це – інший текст». Але вони не послухали, – зробили такий переклад, якого не створив ні Бог, ні люди. Тоді розпочалася праця над виправленням всього тексту. Оскільки багато поправок взяли з єврейської, то ми відразу почали працювати над двома текстами. Робота над двома текстами, самі розумієте, багато часу забирає. То би ще довго тягнулося, але з Біблійного товариства в Лондоні сказали: «Вже стільки років тягнеться, то хоч видайте грецький текст». На засіданні Біблійного товариства ми вирішили, що вони хочуть дослівний грецький текст. Той грецький текст, якщо Ви бачили український, не є аж таким дослівним – також літературно оброблений. Ми зробили дуже дослівний грецький текст, подали до друку, але в Міжнародному біблійному товаристві змінили думку і сказали: «Ні. Ми хочемо літературний, такий як Нового Завіту». І дали нам на це два роки. То трохи замало часу, але ми зробили, що змогли і саме він вийшов.

Хто був задіяний в цьому проекті перекладу?

В основному, троє… четверо на останній стадії. Покійний вже пан Богдан Качмар з Адвентистів сьомого дня, я, як основний, пізніше ще був Павло Смук. То він останній рік був при тому задіяний. І був отець Кавасіні, грецького походження з Америки, який перечитував завжди наші переклади і давав свої рекомендації чи зауваження. В основному, це була та група, яка до останнього все робила. Ми також висилали тексти до всіх Церков із запитом про їхні побажання, «прошу дуже»... і пізніше розглядали всі ті побажання. Дещо приймали, дещо ні, записуючи чому. Ті всі записи є в Біблійному товаристві.

Чи у своїх перекладацьких проектах маєте учнів, які Вам допомагають?

Фактично, ні. Проблема в тому, що немає нікого, хто знає ті мови. Проблема також у фінансуванні, ні держава, ні, я вважаю, Церква не зацікавлені в перекладацьких наукових проектах. Вони, особливо Церква, хоче все задармо, забуваючи, що над фундаментальними роботами люди мусять важко працювати. А щоби працювати, мусять мати за що жити.

Для розвитку богослов’я треба мати серйозні біблійні і святоотцівські тексти та переклади. Дивлячись на минулі 20 років після виходу УГКЦ підпілля, які здобутки ми тут маємо?

Більшість роботи у біблійному напрямку вже зроблено... Навіть тепер в Острозі одною з основних праць будуть грецькі переклади Святого Письма. Один вже закінчений – це грецький переклад із 1585 року, який дуже важко знайти, але я його роздобув і друкую разом грецький текст із перекладом. Це основа всіх наших слов’янських текстів. І плюс перший том перекладу з латинського тексту Святого Письма. Так що будемо мати певні здобутки принаймні з основ Святого Письма. Я сам переклав більшість тих текстів завдяки комп’ютеру і Божій благодаті.

Якою Ви бачите перспективу перекладів патристичних текстів?

Сьогодні нема пріоритету в науці. Я не бачу, щоб Церква цим займалася, чи вважала за потрібне це робити... Зараз якщо вважають щось за пріоритет, то немає на це фондів. Нема фондів – немає людей, які будуть це вивчати. Проблема дуже проста: якщо хочете мати переклади Отців Церкви, то мусите знайти або такого українського Міня (французький священик, редактор і книговидавець (ХІХ ст.), завдяки якому вийшла онтологія текстів Отців Церкви (Patrologia Latina і Patrologia Graeca), прим.ред.), який збиратиме гроші й оплачуватиме переклади (і він це без допомоги Церкви не робив); або ви не будете мати нічого. Отже, мусимо знайти систему фінансування такого проекту. Немаю найменшого сумніву, що це дуже важлива і потрібна справа! Необхідно перекладати тексти не тільки грецьких, а й латинських отців. Бо існують тексти грецьких отців, які до нас не дійшли, а дійшли у списках латинських отців. Богословська ідентичність Церкви неможлива без тих основних текстів. І не лише їх, а, скажімо, текстів документів Соборів, літургійних текстів. Є основні тексти латинською чи грецькою мовами, їх потрібно перекласти і подати з оригіналом. Без джерел ми не маємо куди йти. Якщо не використовуватимемо джерел, то будемо, як ті півні, які виспівують чужу мелодію. І тільки те, що вони знають, бо ми не здатні навчитися. Не завжди те, що перекладали, робили це з огляду на добро Церкви.

Особливо це стосується наших відносин з північними сусідами. Вони мали дуже викривлені погляди на речі, любили «натягувати» сторінки – знаємо це з історії. То тим більше з отцівськими текстами, що зроблено?! Хто їх перевірить? Тому треба брати оригінали, і робити, потрібні нам, добрі наукові українські тексти.

Як вам, отче, вдається поєднувати, з одного боку, монаше і священиче життя, а з іншого – колосальну науково-перекладацьку працю над текстами?

Для мене це не було проблемою. Я завжди був «ранньою пташою». Сміюся, що мушу когута розбудити, щоб той не забув розбудити людей – встаю вранці о годині 3-4. Наперед молитви, а тоді – до роботи! Вважаю, то найкращий час, бо всі телефони «тихо сидять», всі сплять. Тільки «дурний Рафаїл» вже працює. Але, залежно від дня, до полудня виконую всю роботу за день. А решта вважаю бонусом і намагаюся той бонус якнайбільше використати. Я не знаю, скільки життя залишилося. І, взагалі, праця з Острозькою Біблією забрала багато часу ... з нею я піду до покійного Блаженнішого Йосифа Сліпого, як Бог мене впустить до Раю, і віддам йому відразу в руки: «Я виконав!». Вважаю, що всі мої праці, то додаток. Всього не перероблю, але я стараюся робити тільки ті речі, які я вважаю, що ніхто інший не зможе зробити.

Зважаючи на досвід, бачачи і розуміючи зі середини проблеми Церкви, становлення богослов’я, що би Ви побажали, людям, від яких залежить визначення пріоритетів у розвитку Церкви та її богослов’я.

Відповідаючи на це питання я би використав вислів: «Щоби слова не були масні, а діла пісні». Якщо Церква декларує те, що вона хоче зробити, нехай дасть і посередників, які допоможуть те виконати, бо інакше не буде ким ці декларації реалізувати.

Дякую за розмову.

 

Розмовляв Віктор ЖУКОВСЬКИЙ

Отець Рафаїл Турконяк – єромонах Студійського уставу, архимандрит, доктор богослов'я, літургіст, біблійний перекладач, лауреат Шевченківської премії за переклад Острозької Біблії українською мовою (2007), почесний професор і завідувач кафедри богослов’я Національного університету "Острозька академія".

 

Джерела: www.xic.com.ua

Воїни Христа Царя

04.01.2013р. Б. / Міжамериканський Суд у справах людини заявив, що ембріон не можна вважати особою

"Плачевним прикладом ідеології культури смерті" назвала Єпископська конференція Коста-Рики рішення Міжамериканського Суду у справах людини (CIDH), що критикує Коста-Рику за заборону запліднення in vitro.

22 грудня судді заявили, що "ембріон не можна визнати особою", і що зачаття відбувається лише "в той момент, коли ембріон потрапляє в матку". На їх думку, захист права на життя "не є абсолютним, а швидше поступовим і зростає разом із розвитком".

Зі свого боку, єпископи Коста-Рики підкреслили, що вирок "суперечить природному праву і юдейсько-християнському принципу гідності людини, заперечуючи на теорії і практиці трансцедентну гідність людини".

Директор бюро у справах Латинської Америки в Інституті дослідження населення (Population Research Institute) в США, Карлос Поло вважає, що така постанова трибуналу вплине на конституційну і законодавчу ситуацію життя від зачаття в деяких країнах цього регіону, оскільки відкриває проабортивним організаціям можливість проводити діяльність щодо зміни законодавства.

В жовтні 2012 року 75 організацій захисників життя з Латинської Америки та Європи звернулись із відкритим листом до CIDH, в якому висловили підтримку Коста-Риці і її праву заборонити in vitro. В листі вони вказали, що ця країна має право обороняти життя людського ембріону, відкидаючи техніки запліднення in vitro, що приводить до знищення ембріонів.

Професор міжнародного права Лігія М. де Хесус із Школи законодавства "Аве Марія" у Флориді вказала на "особисте упередження" суддів CIDH, яке порушує їх неупередженість і добру волю в справі in vitro і може стати приводом для виключення їх із розгляду справи через конфлікт інтересів. "Суддя, котрий підтримує легалізацію абортів є – дивлячись логічно – схильний відкинути повагу життя ненароджених, коли йдеться чи про плід, чи про ембріон", – зазначила юристка.

Також глава CIDH Дієго Гарсіа Саян із Мексики, як і судді Маргарет Макаулей з Ямайки і Умберто Сіерра Порто з Колумбії підтримали у своїх країнах проабортивні ініціативи. А останній, як глава Конституційного суду, вже назвав визнання абортів основним правом людини.

За матеріалами ekai.pl


Джерело:    Воїни Христа Царя

03.01.2013р. Б. / Рим: завершилася зустріч Спільноти з Тезе

 

У Вічному Місті закінчилася 35 Європейська зустріч молоді, організована екуменічною Спільнотою з Тезе. У ній узяли участь близько 40 тисяч молодих людей із багатьох країн.

 

То була вже четверта зустріч Спільноти у Римі. Попередні відбулися в 1980-х роках, ще за понтифікату Йоана Павла ІІ. 

Підкреслюючи винятковість цьогорічного зльоту, звертають увагу на те, що ця зустріч відбулася під час проголошеного Папою Бенедиктом XVI Року Віри. 

Молоді католики, протестанти й православні, яких приймали на гостину римські сім’ї та парафії, молилися в чотирьох папських базиліках та великих храмах, брали участь у дискусійних та молитовних зустрічах, відвідували історичні пам’ятки. Зокрема, молодь побувала у катакомбах. 

Новорічну ніч вони провели на чуванні, молячись за мир на світі. Відбулася також зустріч молоді на площі св.Петра. У своєму слові Папа запевнив молодих людей у незмінній залученості Католицької Церкви в екуменізм і шукання шляхів примирення християн. 

У Новий рік відбулася, зокрема, церемонія відновлення віри. Тисячі молодих, зібраних у базиліці св.Павла За Мурами, тримаючи в руках запалені свічки, відновили обітницю віри. Особливо чисельною групою на цьогорічній зустрічі Тезе були молоді поляки. 

«Ми прагнемо, щоб усі могли поїхати з Рима із внутрішньою силою, яка допоможе нам відважно і з радістю вийти назустріч майбутньому», – підкрестив настоятель Спільноти з Тезе брат Алоїз, підсумовуючи зустріч в італійській столиці. «Коли хитаються точки опори, які нам пропонує суспільство, тим важливіше знайти у собі внутрішню силу, яка зробить так, що ми рушимо вперед». 

«Із Христом ми всі – діти Божі. Довіра до Бога, відновлювана день за днем, дає нам внутрішню силу й навіть витривалість. Вони можуть надати спрямування цілому нашому життю, лягти в основу дрібних і серйозних рішень. І так, маючи навіть обмежену свободу, посеред матеріальних труднощів ми можемо відшукати смак і відвагу взяття свого майбутнього у власні руки», – сказав брат Алоїз, звертаючись до молоді. 

Спільнота з Тезе вважається однією з найцікавіших ініціатив релігійного життя Європи. Вона постала 1940 року у французькому селі Тезе, заснував її молодий протестант Роже Шульц, швейцарець за походженням. У роки війни вона була насамперед центром допомоги всім потребуючим, зокрема і євреям, які переховувалися. 

2005 року брата Роже вбила психічно неврівноважена жінка. На чолі спільноти став брат Алоїз, який походить із Баварії. На сьогодні Спільнота з Тезе налічує понад сотню братів: католиків та євангельських протестантів із 30 країн. 

Наступна зустріч відбудеться на меді 2013/2014 років у Страсбургу.


За матеріалами: PAP

Джерело:    КРЕДО

03.01.2013р. Б. / Хорватська Гельсінська спілка: Хорватська влада порушує права віруючих і батьків

Хорватська Гельсінська спілка офіційно заявляє, що Уряд Республіки Хорватія, запровадженням нових модулів у навчальну програму шкільного предмету «Медичне виховання», порушив міжнародні правові акти та фактично запланував проти волі батьків моральне та світоглядне перевиховання дітей.

 

На переконання правозахисників, Уряд Хорватії грубо порушив статтю 26 Загальної Декларації прав людини ООН, а також допустився грубого порушення Конституції Республіки Хорватія (стаття 64). Також, на думку Гельсінської спілки, Уряд Хорватії порушив фундаментальні права батьків і дітей і тим самим заперечив демократичні принципи, на яких ґрунтується сучасна хорватська держава. Уряд Хорватії проти волі 93% населення, яке декларує свою приналежність до релігійних спільнот – християнських, мусульманських, юдейських, запроваджуючи нові модулі «Медичного виховання», заперечив право громадян на вільний вибір світогляду та віросповідання, заперечуючи основні моральні принципи більшості релігій – йдеться в заяві.

 

Хорватська Гельсінська спілка виразила також занепокоєння з приводу медійного переслідування противників такого рішення Уряду, яке переросло у правдиву антикатолицьку акцію ліберальних ЗМІ.

 

Хорватська Гельсінська спілка також заявляє, що об’єктивна оцінка накинутих модулів незалежними експертами доводить ненауковість запропонованих у них тез.

За матеріалами http://hho.hr

Джерело:    Воїни Христа Царя

02.01.2013р. Б. / Чотири причини довіряти Богові

 

Лист брата Алоїза до учасників паломництва Тезе

 

З 28 грудня 2012 року по 2 січня 2013-го в Римі відбувається традиційне «Паломництво довіри», організоване екуменічною спільнотою Тезе. Її настоятель, брат Алоїз, звернувся до учасників зустрічі з листом під назвою «Чотири причини довіряти  Богові». Ці чотири причини він пропонує шукати у чотирьох напрямках. Перший – «разом  говорити про наш духовний шлях», намагаючись відповісти на питання: у чому сенс життя? Як ми поводимося перед лицем страждання і смерті? Що нам дає радість життя? Відповіді на ці питання не можуть бути готовими формулюваннями: кожен має знайти свою власну відповідь. 

Питання про Бога, зазначає брат Алоїз, не зникло з горизонту, але сьогодні кардинально змінився спосіб відповідати на нього. Індивідуальність стала головним аспектом нашої епохи, і це має свої позитивні сторони: підкреслюється цінність людської особи, її свобода, незалежність. Бога неможливо замкнути в рамках концепції. Ніхто не бачив Бога, однак в Ісусі ми Його споглядаємо: Ісус – це істинний Бог та істинна людина, без будь-яких поділів. Ісус відкриває нам серце Бога: Бог – не суддя, а Той, хто любить. Його імена – Отець, Син, Святий Дух – говорять про те, що Бог – це спілкування, єдність, діалог, любов. 

Другий шлях довіри  Богові – це «шукати, де можна знайти Христа». Ісус не навчав нас якоїсь теорії, Він прожив життя, таке само, як наше, лише з однією відмінністю: в Ньому любов Бога нічим не була затьмарена. Але вже за Його життя багато хто не довіряв Йому, кажучи, що Він робить себе рівним Богові. Ніхто не зобов’язаний вірити у Нього Але віра – це не просто почуття, це й акт розуму. Ми маємо прийняти усвідомлене рішення, давши відповідь на питання: що робить Ісуса гідним довіри? Чому понад дві тисячі років люди слідують за Ним? Ісус нікому нічого не нав’язував: Він тільки йшов назустріч усім сказати, що Бог поруч. Він довіряв людям, яким суспільство відмовило в довірі, – повертаючи їм гідність. Понині Ісус запитує: «Хто Я для вас?» У новому році, пише брат Алоїз, давайте знайдемо конкретні можливості для реалізації видимої єдності всіх, хто вірує в Христа. Ми можемо зустріти Його в тих, хто Йому довіряє. Можемо запитати інших, що в їхньому житті змінила зустріч із Христом, або звернутися до історій свідків: Матері Терези, Франциска Ассізького, Олександра Меня і багатьох інших. 

Третій шлях до довіри – це відповідь на питання, «як саме довіритися Богові». Наша стабільність, наш вихідний пункт не залежить від наших успіхів чи невдач, але полягає в Тому, хто нас любить. Кожна людина має свій внутрішній світ, у якому змішані світло й тіні, радість і страх, довіра й сумнів. Але коли ми любимо і знаємо, що люблять нас, то бачимо, що життя прекрасне. Ці моменти нас інколи захоплюють зненацька, настають посеред страждань, як світло, що спалахує зовні. Віра не скасовує всіх наших внутрішніх протиріч, але Святий Дух допомагає нам жити у радості й любові. 

І, нарешті, останній пункт: перемігши страх, відкритися майбутньому і відкритися до інших. Віра не замикає на собі, а провадить до довіри. Євангеліє вселяє в нас надію, що ми побачимо Христа ще за нашого життя. Довіра не наївна: вона усвідомлює зло, присутнє у людстві, у самому нашому серці. Але вона не забуває, що Христос прийшов для всіх. Довіра до Бога дозволяє нам по-новому поглянути на себе, на інших, на світ, на майбутнє: поглядом вдячним і сповненим надії. 

За матеріалами: Радио Ватикана

Джерело:     КРЕДО

02.01.2013р. Б. / Тижневий огляд: Папа і Апостольський Престіл (24.12. – 01.01.)

Понеділок. 23 грудня відбулася телефонна розмова між Святішим Отцем Бенедиктом XVI та прем'єр-міністром Італії Маріо Монті, в ході якої відбувся обмін вітаннями з нагоди свята Різдва Христового і наступаючого Нового року.

 

Щоразу більше англікан і протестантів наново відкривають значення служіння Понтифіка, яке гарантує автентичний зв'язок з біблійним християнством і дозволяє опертися тиску секуляризації і лібералізму – сказав Архиєпископ Герхард Мюллер.

 

Вівторок. Вночі з 24 на 25 грудня Святіший Отець очолив святкову Літургію (Пастирку). Звертаючись до зібраних, Папа спонукав їх задуматись над питаннями чи маємо ми місце для Бога у своєму житті, чи маємо на Нього час? Понтифік зауважив, що лише в Бозі є мир і поза Христом миру та спокою досягнути неможливо. На кінець Бенедикт XVI закликав усіх піти до Вифлеєму так як пастухи, які почули сповіщення ангелів; наважитись на цей «перехід», оли ми відходимо від нашого звичного мислення та життя й переступаємо межі суто матеріального світу, аби досягти самої суті, далечі, та виходимо назустріч тому Богові. Дуже радимо вам перечитати повний текс проповіді Святішого Отця.

 

Опівдні Римський Архиєрей виголосив послання «UrbietOrbi», вітаючи християн різними мовами світу. У своєму привітання Папа Бенедикт побажав усім зростати у вірі, аби вповні скористати із Божого Утіловдення. Також Понтифік побажав, щоби мир зійшов на землю, особливо у ті країни, які потерпають від воєн. «Дорогі брати і сестри! Любов і правда, справедливість і мир зустрілися та воплотилися в людині, яка народилася від Марії у Вифлеємі. Ця людина є Божим Сином, Богом, який з’явився в історії. Його народження є паростком нового життя для всього людства. Нехай кожна земля стане доброю землею, яка гостинно приймає і зрощує любов, правду, справедливість і мир. Веселого Різдва усім!», - на кінець сказав Папа, після чого уділив своє благословення.

 

Папа Бенедикт XVI призначив фахівця з Канонічного права о. Роберта Олівера, родом зі Сполучених Штатів, новим промотором справедливості в Конгрегації віровчення. Він буде займатися серйозними канонічними злочинами.

 

Середа. У середу Римо-Католицька Церква відзначає свято первомученика Стефана. Промовляючи до вірних перед молитвою «Ангел Господній», Святіший Отець вказав на те, що в цьому святому бачимо здійснення слів Ісуса про те, що вірні, покликані свідчити в тяжких та небезпечних обставинах, не будуть залишені, а через них промовлятиме Святий Дух. «В день спомину святого Стефана, також і ми покликані зосередити свій погляд на Божому Синові, Якого у радісній атмосфері Різдва споглядаємо у таїнстві Втілення», – зазначив Папа. Папа також зауважив, що святий Стефан є прикладом для тих, хто хоче служити справі нової євангелізації, адже показує нам, що «новизна звіщення» не полягає, в першу чергу, у застосуванні оригінальних методів та технік, які, звісно, можуть принести користь, але в тому, «щоб бути сповненими Святим Духом та дозволити, щоб Він нас провадив».

 

Субота. Папа Бенедикт XVI направив послання до новообраного греко-православного Патріарха Антіохії й усього Сходу, Іоана Х, в якому пригадав про необхідність єдності між християнами в ці нестабільні часи, наповнені насильством на Близькому Сході.

 

Цього року «Паломництво надії по землі» проходило в Італії. Делегації паломників прибули в п’ятницю, після чого зібралися на молитву в базиліці св. Івана на Латерані. У суботу, 29 грудня, учасником паломництва став Святіший Отець, приєднуючись до прочан, які зібралися на молитовне чування на площі Святого Петра у Ватикані. Папа закликав молодь відважно відповісти на Христовий поклик, без страху та примусу. Христос, – зазначив Святіший Отець, – не забирає вас зі світу. Він посилає вас туди, де бракує Його світла, щоб ви несли його іншим. Всі покликані бути вогниками для тих, хто їх оточує, будучи уважними до правильного розподілення земних благ, стараючись про справедливість та нову солідарність».

 

29 грудня Бенедикт ХVI створив дві нові єпархії в Нігерії: Гбоко і Кастіна-Ала. Вони були утворені з єпархії Макурді, яка перейшла до столичної архиєпархії Абуджа.

 

Неділя. У неділю, 30 грудня, катехезу перед проказуванням молитви «Ангел Господній» Святіший Отець присвятив темі сім’ї. Коментуючи євангельський уривок, що розповідає про те, як Пресвята Богородиця разом зі святим Йосифом шукали дванадцятилітнього Ісуса, Який залишився у єрусалимському храмі, Святіший Отець зазначив, що їхнє хвилювання було таким самим, як і всіх батьків, які виховують дитину. «Сьогодні, – сказав він, – необхідна особлива молитва до Господа Бога за всі родини світу. Нехай батьки, наслідуючи Пресвяту Родину з Назарету, серйозно турбуються про зростання та виховання своїх дітей, щоб вони дозрівали, як відповідальні люди та порядні громадяни, ніколи не забуваючи про те, що віра є цінним даром, який слід підтримувати у своїх дітях також своїм особистим прикладом». Папа закликав молитися за те, «щоб кожна дитина приймалася, як Божий дар».

 

Апостольський Єлемозинаріат в 2011 р. отримав 7 тис. прохань про фінансову допомогу і витратив близько 900 тис. євро на допомогу бідним. Про це повідомив Великий  Єлемозинарій Його Святості о. прелат Гвідо Поццо, який протегує від імені Папи потребуючим.

 

У році, який вже завершується, в 16 країнах колишнього комуністичного режиму відзначили 20-річчя встановлення дипломатичних відносин зі Святим Престолом. У 1989-1992 роках були налагодженні і відновленні дипломатичні відносини з 28-ми країнами, Європи і Азії.

 

Понеділок. Напередодні Нового Року, 31-го грудня 2012 р., о 17:30 римського часу, в базиліці Святого Петра у Ватикані Святіший Отець Бенедикт ХVІ очолив Вечірню на честь Урочистості Пресвятої Богородиці Марії, яке традиційно, завершилась Адорацією Найсвятіших Тайн та подячною молитвою Te Deum (Тебе, Бога, хвалимо) з нагоди закінчення цивільного року. Закінчуючи старий і починаючи новий рік, Святіший Отець закликав оновити надію, подякувати Богові за все пережите, і непохитно вірити, що незважаючи на все, що стається, у світі існує добро, яке призначене перемогти саме завдяки Ісусові Христову. Після богослуження Папа відвідав великий вертеп, щоб помолитись перед сценою Христового Різдва.

 

Вівторок. У перший день Нового, 2013 року, коли Католицька Церква латинського обряду святкує урочистість Пресвятої Богородиці Діви Марії, о 9:30 римського часу Вселенський Архиєрей Бенедикт ХVІ очолив урочисту Службу Божу, розпочинаючи Новий Рік Божим благословенням для всього світу та відзначаючи також і 46-ий Всесвітній День Миру. У проповіді Бенедикт XVI зосередив увагу на літургійних читаннях цього богослуження та пригадав найважливіші думки із свого Послання з нагоди Всесвітнього Дня Миру, зокрема наголосивши, що людина створена для миру, що є Божим даром. Мир є найвищим добром, якого треба благати в Господа, і який, одночасно, треба будувати всіма силами.

 

Цього ж дня опівдні перед молитвою «Ангел Господній» вітаючи усіх з Новим роком, Вселенський Архиєрей Бенедикт ХVІ звернувся до кожної людини у світі словами благословення, записаного у Святому Письмі: «Нехай Господь благословить тебе і охороняє тебе! Нехай Господь світить обличчям своїм до тебе та милує тебе! Нехай Господь оберне обличчя своє до тебе і дасть тобі мир!». Папа зробив порівняння, що як сонячне світло і тепло є благословенням для землі, так Боже світло є благословенням для людства. Боже обличчя засіяло над людством – спочатку в дуже покірний, прихований спосіб, адже у Вифлеємі свідками цього об’явлення були тільки Марія і Йосиф та деякі пастухи. «Але мало-помалу, як сонце, що від світанку доходить до півдня, так Христове світло зросло і поширилось повсюди, – мовив Папа. – Навіть протягом короткого часу Свого земного життя Ісус з Назарету осяяв Своїм обличчям Святу Землю; а потім, через Церкву, оживлену Його Духом, поширив до всіх народів Євангеліє миру. Тому вісім днів після Різдва, коли Церква так, як Пресвята Богородиця Марія, показує світові новонародженого Ісуса, Князя Миру, відзначаємо Всесвітній День Миру. Його Святість закликав звернутись з молитвою до Пресвятої Богородиці, щоб Вона поблагословила нас, як мама благословляє своїх дітей, які збираються в подорож. «Новий рік – як подорож, – сказав Папа. – Нехай же з Божим світлом і благословенням він буде шляхом миру для кожної людини і кожної сім’ї, для кожної країни і для всього світу».

 

Пропонуємо ознайомитись з діяльністю Святішого Отця за 2012 рік.

 

Запрошуємо вас приєднатись у своїх молитвах до молитовних намірень Папи на січень.

 

Пропонуємо до вашої уваги Послання Папи Бенедикта ХVI на Всесвітній День Миру 1 січня 2013 року.

Джерело:   Воїни Христа Царя

01.01.2013р. Б. / Чи є в нашої цивілізації шанс на виживання?

Минулого тижня більшість християн відсвяткували Різдво Христове. Насправді, 25 січня Різдво Христове святкують не тільки римо-католики, його святкує більшість православних, протестанти (які Різдво святкують) та греко-католики Заходу. Фактично 7 січня Різдво святкують греко-католики України, Сербська православна церква, Московська православна церква, церкви, які виникли в Україні розколом московського православ’я та сектанти старостильники на Заході.

 

У Ватикані цього року Різдво пройшло під знаком папського заклику до миру в світі. У традиційному привітанні «Місту і світу» (Urbi et orbi) Святіший Отець побажав миру для регіонів, охоплених конфліктами, наголосивши, що мир й істина (правда) взаємно пов’язані: «Правда з землі зійшла, несучи любов, справедливість і мир». Істина і справедливість не є продуктами миру, як це прагне тлумачити сучасна цивілізація. А цілком навпаки: істина і справедливість є необхідними передумовами тривкого миру. А вони є нереальним при відсутності Того, Хто є сама Любов, Істина і Справедливість.

 

Саме про те, що тільки Христос є правдивим Миром, Папа наголосив в часі Святвечірніх чувань в соборі св. Перта у Римі. І проблема сучасного світу полягає властиво у трагізмі слів св. Івана, які стосуються Христового приходу на цей світ: «Прийшов до своїх, а свої Його не прийняли» (див. Ів 1, 11). Фактично Святіший Отець вказав на саму суть проблеми нашої цивілізації – відсутність Бога у повсякденному житті. Наша цивілізація старається витурити Бога з усюд: з дитячих садків, зі шкіл, з усіх установ, зі своїх законів та звичаїв. Навіть ті, хто себе називає християнами часто живуть і діють так, ніби Бога не існує. Ми, як цивілізація, відкидаючи Бога, самі себе прирікаємо на стан перманентних конфліктів і криз.

 

Цікаво відзначити, що чи не найбільшою трагедією нашої цивілізації, одним з основних інструментів, яким запущено її самознищення є підривання устоїв сім’ї. Це вже не є просто «нападом на Церкву», «нападом на християнство» - це просто таки напад на саму суть людського суспільства.

 

В часі Христа в землі Ізраїльській стикнулися два народи, два світи – Ізраїльтяни і Римляни. Одні стогнали під ярмом, не тільки в країнах діаспори, але й у власній Батьківщині Ізраїльтяни були предметом презирства і ненависті. Слабкий народ, який не мав впливу навіть на власну політичну долю. Інші – Римляни, створили небачене царство, створили досконалу юридичну систему, досконалі шляхи комунікації. Одні, хоч і розпорошені по цілому світі, переслідувані й гнані, вижили. І не просто вижили, вернули собі свою Батьківщину. Інші щезли з історичної арени.

 

Багато є причин такого розвитку подій. Але однією з вирішальних причин такої різної історичної долі є різна історична доля сім’ї в Римлян й Ізраїльтян. В часі перед приходом Христа римська сім’я як така практично вже не існувала. У Римі слово «univira», яким означали жінку, яка всього один раз вийшла заміж і залишилась до кінця вірна чоловікові, стало синонімом відсталості, мракобісся. Як патриційські, так і плебейські сім’ї заледве взагалі мали потомство і максимально одну дитину. Гомосексуалізм перестав бути чимось ганебним, а став ознакою цивілізованості. Оргії, блуд, насильство стали нормою поведінки. І Рим, навіть прийнявши християнство, уже не зміг вилізти з демографічної і моральної ями, в яку сам вліз.

 

Ізраїльська сім’я ж, збудована на слові Божому, була і є до сьогоднішнього дня центром і осердям суспільного та релігійного життя Ізраїльтян. Діти для них не тягар, не прокляття, а дар Всемогутнього. І не в останню чергу, саме завдячуючи такому відношенню до сім’ї, до певної міри сакралізацією сімейних устоїв Ізраїль вистояв і серед найтяжчих переслідувань.

 

Наша цивілізація так наче б  прагне повторити долю Риму. Ми вже зараз перевершили його. В Римі ніколи не було юридично введено гомосексуальний «шлюб», Рим ніколи не узаконив аборт, як «право» жінки розпоряджатися власним тілом. Але Рим  впав, знищивши себе самого. Наскільки ж більші шанси впасти у нашої цивілізації…

 

Виглядає усе без просвітку.

 

Але вихід з цього зачарованого кола є і Папа вказав на нього: «Сьогодні Бог не належить до нагальної реальності. Божі справи, так ми собі гадаємо і кажемо, можуть зачекати. І все ж Він є найважливішою реальністю, Він – Єдиний, хто в кінцевому підсумку є дійсно важливим. Чому також і ми не можемо перейнятися тою цікавістю, аби побачити зблизька і пізнати те, що сказав нам Бог? Молімося до Нього, щоби свята цікавість і свята радість пастухів торкнулися в цій годині також і нас, і ходімо, отже, з радістю туди, до Вифлеєма – до Господа, який також і сьогодні знову приходить до нас.»

о.Орест-Дмитро Вільчинський


Джерело:   Воїни Христа Царя

01.01.2013р. Б. / Послання Папи Бенедикта XVI на Всесвітній День Миру 1 січня 2013

ПОСЛАННЯ ЙОГО СВЯТОСТІ БЕНЕДИКТА XVI НА ВСЕСВІТНІЙ ДЕНЬ МИРУ 1 СІЧНЯ 2013 РОКУ

Блаженні миротворці

1. Кожен новий рік несе з собою надію на те, що світ стане кращим. У цій перспективі я молю Бога, Отця людства, дарувати нам злагоду і мир, щоб здійснилася для всіх надія на щасливе і благополучне життя.

 

Через 50 років після початку Другого Ватиканського собору, який сприяв зміцненню місії Церкви у світі, відрадно бачити, що християни, як Божий Народ у спілкуванні з Ним і живучи серед людей, беруть участь в історії, розділяючи радості і надії, печалі і тривоги, сповіщаючи про Христовке спасіння і зміцнюючи мир для всіх. Насправді, наш час, відзначений глобалізацією, з її позитивними і негативними аспектами, з кривавими конфліктами і загрозами війни, вимагає оновленого і узгодженого зобов'язання в пошуках загального блага розвитку всіх людей і всього людства, розглянутого у всіх його аспектах.

 

Вселяють тривогу вогнища напруженості і конфліктів, спричинені зростанням нерівності між багатими і бідними, пануванням егоїстичного і індивідуалістичного менталітету, що виражається також безладним фінансовим капіталізмом. На додаток до різних форм тероризму та міжнародної злочинності, небезпечними для світу є також фундаменталізм та фанатизм, що спотворюють дійсну природу релігії, яка покликана сприяти спілкуванню і примиренню між людьми.

 

І тим не менше численні починання, спрямовані на досягнення миру, свідчать про вроджене покликання людства до миру. У кожній людині бажання миру є основним і збігається, певним чином, з бажанням життя по-людськи повного, щасливого і у всьому вдалого. Іншими словами, бажання миру збігається з основним моральним принципом, тобто з обов''зком і правом на всебічний соціальний об'єднуючий розвиток, і це є частиною Божого задуму про людину. Людина створена для мирного життя, яке є даром Божим.

 

Все це підказало мені черпати натхнення для цього Послання в словах Ісуса Христа: «Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться» (Мт 5,9).

 

Євангельське блаженство

2. Блаженства, проголошені Ісусом (пор. Мт 5,3-12 і Лк 6,20-23), є обітницями: в біблійній традиції блаженство є літературним жанром, який завжди містить у собі благу звістку, тобто Євангеліє, що досягає кульмінації в якій-небудь обітниці. Тому блаженства - це не тільки якісь моральні рекомендації, дотримання яких передбачає отримання у свій час -- зазвичай в іншому житті -- нагороди, або майбутнього щастя. Блаженство полягає, швидше, у виконанні обітниці, зверненої до всіх тих, хто керується вимогами істини, справедливості і любові. Ті, хто вірять в Бога і Його обіцянки, часто виглядають в очах світу наївними і далекими від реальності. Але Ісус каже їм, що не тільки в іншому житті, але вже в цьому вони дізнаються, що є дітьми Божими, і що завжди і навіки Бог на їхньому боці. Вони зрозуміють, що не самотні, тому що Бог підтримує тих, хто бореться за істину, справедливість і любов. Ісус, одкровення Отцівської любові, не зволікає принести в жертву Самого Себе. Коли приймаєш Ісуса Христа, Богочоловіка, то переживаєш радісний досвід величезного дару: сопричастя життя Самого Бога, тобто життя благодаті, завдаток абсолютно блаженного буття. Ісус Христос дарує нам істинний мир, який народжується з довірливої зустрічі людини з Богом.

Блаженство Ісуса говорить, що мир є месіанським даром і одночасно ділом людини. Насправді, мир припускає гуманізм, відкритий до трансцендентності. Це плід взаємнодарування, взаємного збагачення завдяки дару, який виходить від Бога і дозволяє жити з іншими і для інших. Етика миру - це етика спілкування та причетності. У такому випадку важливо, щоб багато сьогоднішніх культур подолали антропологію і етику, засновані на чисто суб'єктивістських і прагматичних теоретично-практичних положеннях, в силу яких відносини співіснування надихаються критеріями влади або вигоди, засоби стають цілями і навпаки, культура та освіта зосереджені лише на інструментах, технологіях та ефективності. Попередньою умовою миру є руйнування диктатури релятивізму і положення повністю автономної моралі, яка заважає визнанню невід'ємного природного морального закону, вписаного Богом в сумлінні кожної людини. Мир - це творення співіснування з раціональної та моральної точки зору, спираючись на основу, міра якої створена не людиною, а Богом. «Господь дасть силу народу Своєму, Господь поблагословить миром народ Свій», нагадує Псалом 28.

 

Мир: дар Божий і людське діяння

 

3. Мир стосується цілісності людської особистості і передбачає участь людини в цілому. Це мир з Богом, в тому, щоб жити по Його волі. Це внутрішній мир із самим собою і зовнішній мир один з одним і з усім творінням. Він полягає в основному, як писав блаженний Іван XXIII в енцикліці Pacem in terris, -- 50-та річниця якої виповнюється через кілька місяців, -- у творенні співіснування, заснованого на правді, свободі, любові і справедлівості.² Заперечення того, що становить справжню природу людини в її головних вимірах, у притаманній їй здатності пізнати істину і добро і, в кінцевому рахунку, Самого Бога, ставить під загрозу творення миру. Без істини про людину, вписану Творцем в її серці, свобода і любов знецінюються, справедливість втрачає основу свого здійснення.

 

Для того щоб стати справжніми миротворцями, фундаментальними є увага до трансцендентного виміру і постійний діалог з Богом, Отцем милосердним, через Якого ми молимо про визволення, досягнуте для нас Його Єдинородним Сином. Таким чином людина може перемогти те насіння тьми і заперечення миру, яким є гріх у всіх його формах: егоїзм і насильство, жадібність і воля до влади і панування, нетерпимість, ненависть і несправедливі структури.

 

Досягнення миру залежить насамперед від визнання того, що в Бозі все людство є однією великою сім'єю. Вона будується, як вчить енцикліка «Pacem in terris», через міжособисті відносини і інститути, які підтримуються і пожвавлюються спільнотним "ми", яке б містило в собі внутрішній і зовнішній моральний порядок, де щиро визнаються, згідно істині і справедливості, взаємні права та обов'язки. Мир - це порядок, спонукуваний і доповнюваний любов'ю, так щоб відчувати потреби інших людей, як свої власні, щоб ділитися з іншими тим, що маєш, і сприяти все більшому поширенню у світі спільності духовних цінностей. Цей порядок здійснюється в свободі, тобто так, як личить гідності людей, які за самою своєю раціональною природою беруть на себе відповідальність за свої дії. ³

Мир - це не мрія і не утопія: він можливий. Наші очі повинні бачити глибше, під поверхнею видимості, бачити позитивну реальність, яка існує в серцях, тому що кожна людина створена за образом Божим і покликана рости, сприяючи творення нового миру. Це факт: Сам Бог, через втілення Сина і здійснене Ним відкуплення, увійшов в історію, поклавши початок новому творінню і новому завіту між Богом і людиною (Пор Єр 31:31-34), давши нам можливість мати «нове серце» і «дух новий» (Пор Єз 36:26).

 

Саме тому Церква переконана, що є невідкладна необхідність в новому звіщення Ісуса Христа, першого і головного чинника всебічного розвитку народів, а також миру. Ісус і є наш мир, наша праведність, наше примирення (пор. Еф 2:14, 2 Кор 5:18). Миротворцем, відповідно до блаженств Ісуса, є той, хто діє на благо іншому, бажає йому повного блага душі і тіла, сьогодні і завжди.

 

З цього вчення можна зробити висновок, що кожна людина і кожне співтовариство - релігійне, цивільне, освітнє та культурне - покликане діяти на благо миру. мир, по суті, є реалізацією спільного блага різних спільнот, головних і проміжних, національних, міжнародних і всього світу в цілому. Саме тому можна вважати, що шляхи реалізації загального блага є також шляхами, якими слід йти для досягнення миру.

 

Миротворці - ті, хто люблять, захищають і підтримують життя в її цілісності

 

4. Шлях досягнення загального блага і миру полягає насамперед у повазі до людського життя, розглянутого в різноманітті його аспектів, починаючи з моменту зачаття, в його розвитку і до його природного кінця. Тому істинними миротворцями є ті, хто люблять, захищають і підтримують людське життя у всіх його вимірах: особистому, громадському і трансцендентному. Повнота життя є вищою метою миру. Бажаючий миру не може терпіти злочинів проти життя та замахів на нього.

 

Ті, хто не усвідомлюють цінності людського життя і, як наслідок, підтримують, наприклад, лібералізацію аборту, мабуть, не усвідомлюють, що таким чином вони пропонують домагатися ілюзорного миру. Втеча від відповідальності применшує гідність людини, а тим більше вбивство беззахисного і невинного створіння ніколи не зможе дати щастя чи миру. Насправді, як можна думати про досягнення миру, всебічного розвитку народів або про той же захист навколишнього середовища, не захищаючи право на життя найслабших, починаючи з очікуваних дітей? Будь-яка шкоду, завдана життю, особливо на її початку, завдає непоправної шкоди розвитку, миру, навколишньому середовищу. Так само неправильно кодифікувати обманним чином неправдиві права або свавілля, засновані на обмеженному або релятивістському баченні людини і на спритному використанні двозначних виразів, з метою сприяти так званому праву на аборт і евтаназію, оскільки це загрожує головному праву на життя.

 

Слід також визнати і зміцнювати природну структуру шлюбу як союзу між чоловіком і жінкою, на противагу спробам юридично прирівняти його до радикально відмінних від нього інших форм спілок, які, насправді, завдають йому шкоди і сприяють його дестабілізації, затьмарюючи його особливий характер і його незамінну соціальну роль.

 

Ці принципи є не істиною віри, а всього лише відгалуженням права на релігійну свободу. Вони вписані в саму природу людини, розпізнавані розумом і, отже, є спільними для всього людства. Таким чином, діяльність Церкви з їх захисту не має конфесійного характеру, але звернена до всіх людей, незалежно від їх релігійної приналежності. Така діяльність тим більше необхідна, чим більше заперечуються або неправильно розуміються дані принципи, тому що це є образою проти істини людини, серйозною раною, нанесеною справедливості і миру.

 

Тому настільки ж важливо для справи миру, щоб судові системи і закони визнавали право на використання принципу "заперечення сумління" по відношенню до законів і урядових заходів, що посягають на людську гідність, таких як аборт і евтаназія.

 

Серед основних прав людини, в тому числі і для мирного життя народів, є право індивідумів і товариств на релігійну свободу. У цей історичний момент стає все більш важливим, щоб це право просувалося не тільки з негативної точки зору, як свобода від - наприклад, від обов'язків і примусів щодо свободи вибирати свою релігію, - але і з позитивної точки зору, в її різних формах, як свобода для: наприклад, свідчити про свою релігію, проповідувати і повідомляти її вчення; надавати допомогу і вести виховну, благодійну діяльність, яка дозволяє застосовувати релігійні приписи; існувати і діяти як соціальні організми, структуровані відповідно до притаманних їм доктринальним принципам та установчим цілям. На жаль, навіть у країнах з давньою християнською традицією множаться епізоди релігійної нетерпимості, особливо по відношенню до християнства і тих, хто носить відмітні знаки своєї релігії.

 

Миротворець повинен також пам'ятати про те, що в зростаючій частці громадської думк,и ідеології радикального лібералізму і технократії намагаються вселити переконання, що економічного зростання слід домагатися навіть ціною ерозії соціальної функції держави та мереж солідарності громадянського суспільства, а також соціальних прав та обов'язків. Однак слід вважати, що ці права і обов'язки є основоположними для повного здійснення інших, починаючи з громадянських і політичних.

 

Серед найбільш вразливих сьогодні соціальних прав та обов'язків є право на працю. Це пов'язано з тим, що праця та належне визнання юридичного статусу трудящих не оцінюється відповідним чином, оскільки економічний розвиток залежить нібито насамперед від повної свободи ринків. Таким чином, праця розглядається як непостійна залежна величина в економічних і фінансових механізмах. У зв'язку з цим я знову повторюю, що гідність людини, а також економічні, соціальні та політичні причини вимагають, щоб «пріоритетною метою залишалася доступність роботи або можливість зберегти роботу для всіх» .⁴ Передумовою здійснення цього амбітного проекту є новий погляд на працю, заснований на етичних принципах і духовних цінностях, який зміцнить його концепцію як фундаментального блага для людини, сім'ї, суспільства. Цьому благу відповідають обов'язк і право, які потребують нової і сміливої політики праці для всіх.

Творити благо миру за допомогою нової моделі розвитку та економіки

 

5. Багато хто визнає, що сьогодні необхідна нова модель розвитку, а також новий погляд на економіку. Як всебічний розвиток, солідарний і стійкий, так і загальне благо вимагають точної шкали блага-цінності, яку можна вибудувати, маючи вищим орієнтиром Бога. Не достатньо володіти багатьма засобами або можливостями вибору, нехай навіть цінними. Як численні засоби, що працюють на розвиток, так і можливості вибору повинні використовуватися відповідно до перспектив хорошого життя, правильної поведінки, яка визнає першість духовного виміру і заклик до досягнення загального блага. В іншому випадку вони втрачають своє правильне значення, перетворюючись на нових ідолів.

 

Щоб вийти з нинішньої фінансової та економічної кризи, - яка має своїм наслідком зростання нерівності, - необхідні люди, групи, інститути, які заохочували б життя, сприяючи творчим здібностям людини, щоб навіть криза могла стати можливістю для розпізнавання і нової економічної моделі. Переважаюча в останні десятиліття модель висувала як постулат максимізацію прибутку і споживання, в дусі індивідуалізму та егоїзму, оцінюючи людей лише за їхньою здатністю відповідати вимогам конкуренції. Однак з іншого погляду справжнього і міцного успіху можна досягти, присвячуючи справі всього себе, розумові здібності, свою підприємливість, оскільки справжній людський розвиток потребує принципу безкорисливості як вираження братства і логіки дару.⁵ Говорячи конкретно, в економічній діяльності миротворець виражає себе тим, що встановлює з співробітниками та колегами, із замовниками і користувачами відносини чесності та взаємності. Він здійснює економічну діяльність заради загального блага, живе своїм зобов'язанням як чимось, що виходить за рамки власного інтересу, на благо нинішніх і майбутніх поколінь. Таким чином він трудиться не тільки для себе, але і для того, щоб дати іншим майбутнє і гідну роботу.

 

У сфері економіки потрібні - особливо з боку держав - політика індустріального та сільськогосподарського розвитку, яка дбала б про соціальний прогрес і про універсалізації правової і демократичної держави. І потім, важливо і обов'язково структурувати грошові, фінансові і комерційні ринки в етичному плані; їх слід стабілізувати і більшою мірою координувати і контролювати, з тим, щоб вони не завдавали шкоди найбіднішим. Крім того, турбота численних миротворців повинна бути звернена - з більшою рішучістю по відношенню до того, що було зроблено до сьогоднішнього дня, - на вирішення продовольчої кризи, яка є набагато серйознішою за фінансову. Тема продовольчої безпеки знову стала центральною на порядку денному міжнародної політики, через кризу, пов'язану, серед іншого, з раптовими коливаннями цін на сільськогосподарську сировину, з безвідповідальною поведінкою з боку деяких економічних діячів і з недостатнім контролем з боку урядів і міжнародної спільноти. Щоб подолати цю кризу, миротворці покликані трудитися разом в дусі солідарності, починаючи з місцевого рівня до міжнародного, з метою створити умови для хліборобів, особливо в невеликих сільських господарствах, щоб вони могли вести свою діяльність гідно і стабільно з точки зору соціальної, економічної та навколишнього середовища.

 

Виховання через культуру миру: роль сім'ї та суспільних інститутів

 

6. Хочу наполегливо підкреслити, що численні миротворці покликані плекати в собі любов до загального блага сім'ї та до соціальної справедливості, а також зобов'язання сприяти здоровому соціальному вихованню.

 

Ніхто не може ігнорувати або недооцінювати вирішальну роль сім'ї, основного осередку суспільства з демографічної, етичної, педагогічної, економічної та політичної точок зору. Вона має природне покликання до породження життя: вона супроводжує людей в їх зростанні і робить їх сильнішими через взаємну турботу. Християнська родина особливим чином наділена завданням початкового виховання людей згідно міри Божої любові. Сім'я є одним з соціальних суб'єктів, необхідних у творенні культури миру. Слід захищати право батьків та їх першорядну роль у вихованні дітей, насамперед у моральній та релігійній сферах. У родині народжуються і ростуть миротворці, майбутні ініціатори культури життя і любві.⁶

 

У це величезне завдання виховання у мирі особливо залучені релігійні громади. Церква відчуває себе наділеною цієї великою відповідальністю через нову євангелізацію, основою якої є звернення до істини і любові Христа і, як наслідок, духовне відродження людей і суспільства. Зустріч з Ісусом Христом формує миротворців, спонукаючи їх до спілкування і до подолання несправедливості.

 

Особлива місія по відношенню до миру лежить на культурних, шкільних та університетських установах. Від них вимагається значний внесок не тільки у виховання нового покоління лідерів, але також в оновлення національних і міжнародних громадських організацій. Вони можуть також внести вклад в науковий пошук, який додає економічній та фінансовій діяльності міцну антропологічну і етичну основу. Сучасний світ, особливо політичний, потребує підтримки нової думки, нового культурного синтезу, щоб подолати техніцизм і узгодити численні політичні тенденції в перспективі спільного блага, яке, коли воно розглядається як сукупність позитивних міжособистісних та інституційних відносин, в служінні цілісному розвитку індивідуумів і груп, лежить в основі істинного виховання в дусі миру.

 

Педагогіка миротворця

 

7. Таким чином, на закінчення, виявляється необхідність пропонувати і просувати педагогіку миру. Вона вимагає багатого духовного життя, чітких і переконливих моральних орієнтирів, відповідної поведінки і способу життя. Дійсно, справа миру сприяє здійсненню загального блага і створює інтерес до миру, виховуючи в ньому. Думки, слова і жести миру створюють менталітет і культуру миру, атмосферу поваги, чесності та щирості. Тому потрібно вчити людей любити один одного і наставляти один одного до миру, ставитися до всіх доброзичливо, а не просто толерантно. Головний заклик полягає в тому, щоб «сказати ні помсті, визнати власні помилки, прийняти вибачення, не вимагаючи їх і, нарешті, пробачити»,⁷ так щоб помилки і образи були визнані в істині, щоб разом йти до примирення. Це вимагає поширення педагогіки прощення. Зло перемагають добром, а справедливості слід шукати, наслідуючи Бога Отця, яий любить всіх Своїх чад (пор. Мт 5,21-48). Це робота довготривала, оскільки вона передбачає духовну еволюцію, виховання в дусі найвищих цінностей, нове бачення історії людства. Слід відмовитися від помилкового миру, який обіцяють ідоли цього світу, і від небезпек, які його супроводжують, - від помилкового миру, який робить совість людини все більш байдужою, який веде до замикання в собі, до позбавленої почуттів життя, проживання в байдужості. І навпаки - педагогіка миру передбачає дію, співчуття, солідарність, мужність і завзятість.

 

Ісус втілює всі ці якості в Своєму житті, аж до повного принесення Себе в дар, аж до «погибелі душі» (пор. Мт 10,39; Лк 17,33; Ів 12,25). Він обіцяє Своїм учням, що рано чи пізно вони зроблять незвичайне відкриття, про яке ми говорили на початку, - тобто що в мирі є Бог, Бог Ісуса, Який повністю на стороні людей. У цьому контексті мені б хотілося нагадати молитву, якою просять Бога зробити нас знаряддям Його миру, щоб нести Його мир, Його любов туди, де панує ненависть, нести Його прощення туди, де є образи, нести істинну віру туди, де живе сумнів. З нашого боку, разом з блаженним Іваном XXIII, попросимо Бога, щоб Він просвітив правителів народів, щоб поряд з турботою про добробут своїх громадян вони гарантували і захищали дорогоцінний дар миру; вселив всім бажання подолати розділяючі бар'єри, зміцнити зв'язки взаємного милосердя, зрозуміти інших і пробачити тих, хто заподіяв образу, з тим, щоб силою Його діяння всі народи землі стали братами і в них розцвів і завжди панував такий бажаний мир.⁸

 

З цією відозвою я сподіваюся, що всі зможуть бути істинними миротворцями і творцями миру, так щоб град людський зростав у братській злагоді, у процвітанні та мирі.

 

З Ватикану, 8 грудня 2012
+Бенедикт XVI

 

1 Пор Другий Ватиканський Собор, Пастирська Конституція про Церкву в сучасному світі Gaudium et spes, 1.
2 Пор Енцикліка Pacem in terris (11 квітня 1963 року): AAS 55 (1963), 265-266.
3 Пор Там же: AAS 55 (1963), 266.
4 Бенедикт XVI, Енцикліка Caritas in veritate (29 червня 2009 року), 32: AAS 101 (2009), 666-667.
5 Пор Там же, 34 e 36: AAS 101 (2009), 668-670 e 671-672.
6 Пор Іван Павло II, Послання на Всесвітній День миру 1994 року (8 грудня 1993 року): AAS 86 (1994), 156-162.
7 Бенедикт XVI, Промова на зустрічі з членами уряду, дипломатичним корпусом, релігійними ієрархами і діячами культури, Баабда-Ліван (15 вересня 2012 року): L'Osservatore Romano, 16 вересня 2012 року, p. 7.
8 Пор Енцикліка Pacem in terris (11 квітня 1963 року): AAS 55 (1963), 304.

Перекладено "Католицьким Оглядачем" за матеріалами ru.radiovaticana.va


Джерело:   Воїни Христа Царя

31.12.2012р. Б. / Слово Митрополита Львівського на 30-ту неділю по зісланні Святого Духа

Слово Митрополита Львівського на 30-ту неділю по зісланні Святого Духа

Кол. 3,12-16; Лк. 18,18-27. Праотців Кол. 3,4-11; Лк. 14,16-24.

Вітаю усіх вас, вірних нашої Церкви та молільників храму святого великомученика Юрія міста Яворова, з 110-ою річницею посвячення цієї святої споруди. За відносно немалий час існування ця церква прийняла сотні тисяч богомольців, які зверталися своїми мольбами до Господа й були вислухані. Сюди приходили дорослі й діти, тут вірні нашої Церкви приймали різні Тайни; звідси, із цієї церкви, тіла багатьох наших християн провадили на вічний спочинок. Священики, які служили у цьому храмі, допомогли багатьом вірним здобути небесне Царство. У церкві завдяки присутності святих Тайн, вірні із грішників ставалися праведниками, із далеких від Бога ставалися його друзями! Цей храм безперервно продовжує виконувати свою послугу багатьом вірним у наш час та буде довго служити прийдешнім поколінням. Ваші прабатьки, дідусі та бабусі, будували цю церкву, вкладали свої  кошти й працю у святу будівлю, а ви продовжуєте підтримувати її у доброму стані, стараєтеся про гідний вигляд та красу цього Божого дому. Немає головнішої та важливішої будівлі у цьому місті, як свята церква! Можливо, існують дорожчі будівлі, більш коштовні, краще оздоблені, матеріально багаті, але такі будівлі не споруджені для всевишнього Бога. Як важливо, коли хтось розуміє та зуміє вкласти свої гроші у святу будову, яка служить славою не для людей, а для Пресвятої Тройці! Тільки у небі люди повністю зрозуміють неоціненний вклад, що вони вчинили ради Божої слави, даючи кошти «на Боже»! У церкві Бог перебуває постійно! Колись патріарх Яків простував із Варсавії у Харан й заночував  на місці, де зайшло сонце, взявши камінь під голову. Мав дивний сон від Господа: «… Коли ж Яків прокинувся зо сну свого, то промовив: Направду, Господь є на цьому місці, а я не знав (Бут. 28,16). … І злякався він і каже: Яке страшне це місце! Це ніщо інше, як дім Божий, і це ворота небесні!» (Бут. 28,17). Праведний патріарх не ночував й не пробудився у якомусь домі, але на відкритому місці у полі й зрозумів глибоку тайну: Господь перебуває у кожному місці, тим більше у своїй посвяченій будівлі. І на цьому місці, де стоять наші ноги, де ми спільно молимося, у церкві, куди ви приходите кожної неділі та свята, також, перебуває Господь ще більше як колись у полі, де ночував праведник. Це – святе місце, тут відбуваються великі чинності, приноситься жертва примирення Богу, бо хліб і вино під час святої Літургії стаються Тілом та Кров’ю Господньою. У церкві видимі дії священика під час служіння святих Тайн, стаються невидимою благодаттю та духовним даром для людини, яка бере у цьому участь. Теж, милостиня принесена у церкву, допомагає вірним у відпущення гріхів, які відповідно наставлені до цього чину (пор. Тов. 12,9; Сир. 3,30). Ця святиня, рівно ж пережила, зміну церковного підданства, бо її у свій час забрала радянська влада, щоб вона служила їхній церковній деномінації та політичному уряду. Тільки за роки незалежності України цей храм повернувся у лоно УГКЦ. У цій святині грішні каянники стаюся праведними, а обплутані душі дияволом та приречені на засуд, примирившись з Богом, здобувають оправдання й вічне щастя в небі. Багато уже люду, що переступало поріг цієї церкви знаходяться у щасливій вічності. Немає давно її будівничих, щедрих добродіїв, багатьох священиків, які на цьому жертовнику приносили безкровну жертву хліба й вина.  Вона вистояла у часи воєнних лихоліть, Господь зберіг її неушкодженою, як свою святиню, у якій вірний люд прибігав до нього з молитвами та благаннями. Приносьмо постійно молитовну подяку Господу за його велике милосердя та любов, яку він нам показує.

Святкуємо неділю Праотців, тих далеких наших родичів, які служили Господові у благодатні й трудні часи. Зокрема сьогодні церковні служіння та літургійний календар пригадують нам пророка Даниїла та трьох юнаків: Азарія, Ананія і Мисаїла. Ці згадані, дітьми попали у вавилонську неволю. Там вірно служили правдивому Богові, хоч виховувалися на дворі безбожного царя Навуходоносора. Не їли заборонених страв. Даниїл просив їхнього наставника Амилсара, щоби той давав їм їжу із фруктів та пити воду. Мимо такого обмеження у їжі, ці показалися здібнішими від тих, хто сито харчувався. Одного разу цар Навуходоносор мав сон, який стривожив його духа, але він забув до ранку, що йому снилося. Ворожбити та мудреці не могли відгадати сну царя, йому пригадав цей сон тільки Даниїл, який ревно молився зі своїми друзями. Цар признав, що Бог Даниїла – правдивий Господь. Пророк отримав владу від царя, яку передав трьом своїм друзям. Згодом, цар забув про віру в одного Бога  і наказав спорудити собі погруддя зі золота, якому усі повинні віддавати честь, як самому Богові. Цьому божкові не поклонилися три близькі Даниїла: Азарій, Ананій та Мисаїл. Цар  розпорядився розпалити великий вогонь, щоби туди кинути тих, хто відмовиться віддати поклін його погруддю. Кинули трьох юнаків, а ті співали серед вогню пісню слави Господові. Ангел Господній захистив їх від вогню та горіння. Вогонь палив слуг царя… Володар бачив, що вогонь не торкається молодих людей і велів їм вийти із полум’я. Згодом видав розпорядження, щоби поклонятися Богу, у якому служать ці три юнаки. Пізніше Навуходоносор знову повернувся до грішного життя.  Наново мав сон, який йому вияснив пророк Даниїл. Царю грозила небезпека бути пониженим до рівня звірят. Мав вихід із цієї ситуації, план цього рятунку представив йому пророк: «… спокутуй твої гріхи милостинею і твої переступи - милосердям до бідних; може, й продовжиться твій спокій-благополуччя» (Дан. 4,24).  Вельможа не послухав праведника, не покаявся за свої гріхи і його «… вигнано з-поміж людей, і він їв траву, немов віл, і роса з неба падала на його тіло, аж поки його волосся не виросло, немов на орлі, і кігті, немов у птиці» (Дан 4,30). Після покути та покаяння Господь повернув цареві здоров’я тіла й розуму, він знову сів на престолі. Слова Навуходоносора були наступні: «… хвалю, возношу й славлю Небесного Царя, всі діла якого праведні, всі путі справедливі й який може принизити тих, що гордо ходять» (Дан 4,34). Ось, вибрана історія зі Святого Писання, яку ми повинні знати й читати святі тексти, щоб скріплювати нашу віру, зростати уній та прямувати дорогою праведного служіння до вічного щастя. А це щастя не на землі, тут людина втрачає усе, навіть, якби мала стільки, скільки посідав цар Навуходоносор; смерть, вороже наставлені люди, злодії, хвороби тощо, легко позбавляють людину великого матеріального добра. Воно тимчасове, короткотривале й не оплачується битися за нього. Необхідно користати мудро із отриманого добра, так, як радив Даниїл, щоби давати милостині, допомагати потребуючим, ділитися з тими, хто знаходиться у матеріальній скруті, тоді багатство й добро послужить вічною нагородою. Зростаймо у вірі та любові до Бога, а ближніх любімо так, як любимо себе, тоді гарантія вічної нагороди не пройде мимо нас. Хай Господь усіх благословить духовними дарами, щоби наше життя прямувало до небес! Хай пресвята Богородиця та святий великомученик Юрій стережуть нас від усіх небезпек духовного життя! Будьмо чуйні та не даймо злим силам звести нас зі шляху служіння Богові! Бажаю усім радісного свята Різдва Христового та щасливого Нового року!

+ Ігор
Митрополит Львівський УГКЦ

30.12.2012 р. Б. м. Яворів, Храм Святого Юра


Джерела: http://www.ugcc.lviv.ua

Воїни Христа Царя

30.12.2012р. Б. / Бенедикт XVI: Христос посилає вас туди, де бракує Його світла

Бути промінчиками світла у світі. З таким побажанням Папа Бенедикт XVI звернувся до понад 40 тисяч юнаків і дівчат різних конфесій, які прибули до Риму на 35-те Паломництво довіри на землі, організоване спільнотою з Тезе. У суботу, 29 грудня 2012 року, учасником паломництва став Святіший Отець, приєднуючись до прочан, які зібралися на молитовне чування на площі Святого Петра у Ватикані.

 

Пригадавши заслуги засновника спільноти в Тезе блаженної пам’яті брата Роже в справі екуменізму, привітавши численних вірних інших конфесій, Папа підтвердив, «невідкличні старання католицької Церкви в шуканні шляхів до примирення та осягнення видимої єдності між християнами». Розвиток Церкви, Христового Тіла, потребує кожного, та кожен має в ньому місце, будучи співвідповідальними за передавання Доброї Новини світові. Тому Бенедикт XVI закликав молодь: «Як повернетесь до своїх домівок, в різних країнах, заохочую вас відкривати те, що Бог робить вас співвідповідальними за Свою Церкву, в усій різноманітності покликань».

 

Папа також звернув увагу на те, що зло та страждання невинних спричиняються до сумнівів, і в таких обставинах тяжко сказати “так” Христові. Але сумніватися ще не означає бути невіруючим, Ісус не відкинув чоловіка, що благав: «Господи, поможи моєму невірству!». «Щоб у цьому змаганні ви не втратили довір’я, – додав він, – Бог не залишає вас самотніми й ізольованими. Він дає всім нам радість та утішення, що випливає з церковної спільності».

 

Слід відважно відповісти на Христовий поклик, без страху та примусу. «Христос, – зазначив Святіший Отець, – не забирає вас зі світу. Він посилає вас туди, де бракує Його світла, щоб ви несли його іншим. Всі покликані бути вогниками для тих, хто їх оточує, будучи уважними до правильного розподілення земних благ, стараючись про справедливість та нову солідарність».

Джерела: Радіо Ватикан

Воїни Христа Царя