16.11.2013р. Б. / Єпископи Синоду УГКЦ на чолі з Блаженнішим Святославом (Шевчуком) зустрінуться із Папою Франциском

25 листопада УГКЦ вшановуватиме ювілей 50-річчя перенесення мощей українського святого, священномученика Йосафата Кунцевича, до собору святого Апостола Петра у Ватикані. З цієї нагоди єпископи Синоду УГКЦ на чолі з Блаженнішим Святославом (Шевчуком) здійснять спільне паломництво до гробу святого Йосафата та зустрінуться із Святішим Отцем Папою Франциском.

Архієрейська Літургія на кафедральному престолі собору святого Петра розпочнеться о 09:00, після чого відбудеться процесійний похід та вшанування мощей священномученика Йосафата. Додамо, що мощі українського святого спочивають в престолі святого Василія Великого, - одному із бічних престолів головного храму Католицької Церкви. Після богослужіння очікується аудієнція ієрархії УГКЦ із Папою Франциском.

З нагоди цієї події Глава УГКЦ Блаженніший Святослав (Шевчук) зазначив, що «актом виставлення мощей св. Йосафата для публічного почитання Католицька Церква не тільки вшанувала мучеництво св. Йосафата за єдність Христової Церкви, а й зробила його особу символом безстрашного ісповідництва віри для всіх Христових учнів», - йдеться у Привітальному слові до до учасників Симпозіуму з нагоди 390-ї річниці смерті св. Йосафата, котрий відбувся у Відні на початку листопада цього року.

Додамо, що перенесення мощей українського святого до собору св. Петра у Ватикані відбулось 22 листопада 1963 року з волі Папи Івана ХХІІІ. Їх історія є надзвичайно складною: після своєї мученицької смерті мощі св. Йосафата перебували у різних місцях Литви, Польщі і Білорусії. У 1916 р. їх перевозять у костел св. Варвари у Відні, а у 1949 р. потрапляють з Австрії до Рима, де згодом були виставлені для загального почитання у Соборі св. Петра, у вівтарі правої нави престолу св. Василія Великого.

Історична довідка

Священномученик Йосафат Кунцевич – український святий, якого вшановує вся Католицька Церква. Відомий як мученик за єдність Церкви, єпископ УГКЦ, архієпископ Полоцької єпархії, народився у 1580 р. у м. Володимирі-Волинському. Будучи єпископом, сприяв піднесенню освітнього рівня духовенства та прославився як борець за єдність Церкви. Його активна діяльність за єдність з Єпископом Рима викликала глибоке невдоволення серед противників, за що був жорстоко вбитий у Вітебську 12 листопада 1623 р., а знівечене тіло вкинуто до р. Двіни. Канонізований Католицькою Церквою у 1867 р. Папою Пієм IX. Папа Римський Іван Павло II назвав св. Йосафата «апостолом єднання».

Джерело:   КІРІОС

15.11.2013р. Б. / Папа: Не ганяйтеся за сенсаціями, дух цікавості віддаляє нас від Бога!

Дух надмірної цікавості породжує замішання, віддалюючи від нас Духа мудрості, який, натомість, дає нам мир.

 

На це, коментуючи читання зі старозавітної Книги Мудрості та з Євангелія від Луки, звернув увагу Папа Франциск у проповіді, виголошеній під час ранкової Святої Меси в Домі святої Марти сьогодні, 14 листопада 2013 року. За його словами, уривок із Книги Мудрості (7, 22 — 8, 1) описує «стан душі» справжнього християнина, який «живе у премудрості Святого Духа», що спонукає нас прямувати вперед. 

Божий Дух допомагає нам правильно судити, ухвалювати рішення згідно з Божим серцем, і завжди дає нам мир. «Це дух миру, любові, братерства, — зазначив Святіший Отець. — І святість полягає саме в цьому. В тому, чого Бог вимагав від Авраама: Ходи у моїй присутності та будь бездоганним». Хто так чинить, той, за словами проповідника, «мудрий», бо діє під проводом Божим. 

Але в євангельському уривку про те, як фарисеї розпитували Ісуса про прихід Божого Царства, бачимо інший дух, який суперечить духові Божої премудрості. Це дух надмірної цікавості: «Це трапляється тоді, — пояснив Папа,  коли ми хочемо запанувати над Божими проектами, над майбутнім, над речами, все знати, все взяти у свої руки». Фарисеї запитували Ісуса, бо хотіли знати дату, день… Такий дух цікавості віддаляє нас від Духа мудрості, тому що цікавиться «лише деталями, новинами, малими щоденними вістками», або лише тим, «як це станеться?». Таке наставлення віддаляє нас від Бога, це «дух надмірного пустослів’я». 

Ісус перестерігає перед такою цікавістю, кажучи: «Не дайте себе звести!» Ця цікавість викликає в нас бажання чути, що Господь то тут, то там об’явився, сказати: «Я знаю певного візіонера, візіонерку, що отримує листи від Богородиці». «Але ж Богородиця є Матір’ю! Вона всіх нас любить! Вона не є начальником пошти, щоб кожного дня надсилати послання», — наголосив Святіший Отець, додаючи: «Ті всі новинки віддаляють нас від Євангелія, від Святого Духа, віддаляють від миру і мудрості, від Божої слави і краси». 

Адже Ісус навчає, що Боже Царство «не приходить, щоб привернути увагу», у видимий спосіб, але «приходить у мудрості». Спаситель додає, що «Боже Царство є між вами», і саме в цьому полягає дія Святого Духа, «який дає нам мудрість і мир». «Боже Царство, — підсумував Папа Франциск, — є між нами, не шукаймо дивних речей, не шукаймо новизни в дусі світської цікавості. Царство Боже не приходить у сум’ятті, так само як Бог не промовляв до пророка Іллі у вихорі, в громі. Дозвольмо, щоб Святий Дух провадив нас уперед із тією мудрістю, яка є подувом лагідного вітру. Це Дух Божого Царства, про яке говорить Ісус. Нехай так станеться», — закінчив свою проповідь Папа Франциск.

 
За матеріалами: Радіо Ватикану,  Gość Niedzielny

Джерело:   КРЕДО 

14 листопада - святих безсрібників і чудотворців Косми і Дам'яна

Цього дня Церква Свята (східного обряду) віддає честь пам'яті святих безсрібників і чудотворців Косми і Дам'яна.

Ті святі, Косьма та Дам'ян, брати були плоттю, родом із Азії, батька мали елліна, матір же християнку на ймення Теодотія. Коли після смерті свого чоловіка вдовувала, маючи вільний і сприятливий час до стараннішої Христової служби, все своє життя на те обернула, аби добровгодити Богові, і була як та вдовиця, яку похваляє апостол: "А вдовиця правдива і самотня надію складає на Бога та перебуває день і ніч у молитвах", а оскільки сама боговгодно жила, так навчала й улюблених своїх дітей Косьму та Даміяна, виховала їх у добрій науці, у вірі християнській і у повчанні Божественних писань, і навчила їх усілякої чесноти. Вони ж, у дорослий вік прийшовши і звикши до непорочного в законі Господнього життя, були як два світильники на землі, котрі сяють добрими ділами. Прийняли-бо від Бога дар зцілення і подавали здоров'я душам і тілам, лікуючи всілякі хвороби і зціляючи всяку недугу й кожну виразку на людях, і лукавих духів проганяючи. Не лише людям допомагали, але й худобі, і чогось за те ні від кого не приймали, чинили-бо те не задля маєтків, аби золотом та сріблом збагатитися, але Бога ради, щоб явити до Нього любов любов'ю до ближнього. Також і слави собі тим лікарюванням не шукали від людей, а слави Божої, і зцілювали недуги заради слави імені Господа свого, який дарував їм таку силу в лікуванні. Не так і зіллям, як іменням Господнім од хвороб збавляли, без мзди та воздаяння, дармо, виконуючи заповідь Того, що сказав: "Ви дармо дістали, дармо й давайте". Через це і безоплатними лікарями й безсрібленниками од вірних були названі і, так добре життя своє пройшовши, благочестиво в мирі померли.

Не тільки за життя свого, але й після смерті прославилися вони багатьма Божими чудесами, через що річною пам'яттю в Церкві пошановуються як старанні сприятливі й добрі лікарі хвороб наших душевних та тілесних. Про їхнє нестяжальне життя й безоплатне лікування є така повість. 

Одна жінка, на ймення Паладія, лежала на ложі хвороби багато років і не мала жодної помочі від усіляких лікарів. Почула про цих святих, котрі Божою силою і благодаттю всі хвороби зцілюють, і послала до них із проханням, щоб відвідали її, була-бо вже близько смерті. Святі ж послухалися прохання її, пішли в її дім, відтак жінка ця, за вірою своєю, коли прийшли до неї святі лікарі, встала здорова, славлячи Бога, який дарував рабам своїм таку благодать зцілення. Бувши вдячна своїм лікарям за ту милість, хотіла її дарунком віддати, але ті ніколи ні від кого нічого не взяли, бо не продавали благодаті, яку мали від Бога. Намислила жінка отож хоч одного із них переконати молінням, щоб прийняв од неї вельми малий дар, і, взявши три яйця, прийшла потай до святого Даміяна і, заклинаючи його Богом, просила, щоб узяв од неї ті три яйця в ім'я святої Тройці. Даміян же, почувши ім'я Боже в Тройці єдиного, взяв од жінки малий той дар заради великого її заклинання, яким закляла його. Довідався про те святий Косьма і запечалився з того вельми. Коли ж настав час святому Косьмі вмерти, заповів при відході своєму від тіла, щоб не клали поблизу нього Даміяна, коли помре, бо той знищив Господню заповідь і прийняв мзду від жінки за зцілення. Як помер у Господі святий Косьма, згодом прийшов час відійти й Даміяну, і перейшов від дочасного до вічного життя. Люди ж гадали, де поховати його, знали-бо заповіта святого Косьми і не посміли покласти при ньому брата його, святого Даміяна. І тоді, коли не відали, що чинити, прийшов раптом верблюд, котрий раніше збішений був, але вилікуваний од святих, — той проказав людським голосом, щоб без сумніву поклали Даміяна поблизу Косьми, оскільки не заради мзди взяв од жінки три яйця, а заради Божого ймення. І так укупі покладені були чесні їхні мощі на місці, що звалося Фереман. Якось один чоловік із тих місць вийшов під час жнив жати ниву свою; від сонячної спеки знеміг і пішов під дуба, бажаючи спочити. І ліг, і заснув міцно. До розтулених вуст його приповз змій, увійшов у вуста й поселивсь у череві його. Він же, прокинувшись, не розумів, що сталося, й пішов до ниви та й жав до вечора. Коли ж настав вечір, ліг на ложі. Як спочивав він, почав змій терзати його всередині — він же кричав із болю. Пробудилися всі й прибігли до нього, мацали й не могли пізнати, що то за хвороба така. Він же великим голосом закричав, кажучи: "Святі лікарі, Косьмо та Даміяне, допоможіте мені!" І тоді приспіли святі із поміччю своєю і приспали його вельми, щоб тим-таки шляхом вийшов змій, яким зайшов, і чоловік, спавши, мав розтулені вуста. Божа ж сила молитвами святих Косьми та Даміяна вигнала змія із чоловіка. І виповз змій із вуст його — це бачили всі, котрі нагодилися, і жахалися від того страшного чуда. Коли ж вийшов змій, прокинувся той муж і здоровий став цілковито за допомогою святих безсрібленників.

Був інший чоловік на тому місці, на ймення Малх, жив поблизу церкви святих лікарів Косьми та Даміяна у Феремані. Той, бажаючи відійти кудись у далеку дорогу, повів жінку свою до церкви та й каже їй: "Це я відхожу в далеку дорогу, тебе ж віддаю святим Косьмі та Даміяну в захист; сиди-бо вдома, доки не пришлю тобі знаку від себе — його пізнаєш, що від мене. І коли захоче Бог, пришлю тобі знака і до себе тебе заберу". Так доручив святим Малх жінку свою й відійшов у дорогу. Минуло декілька днів, диявол перетворився в одного знайомого чоловіка і прийшов до Малхової жінки, показав їй такого знака, якого чоловік їй визначив, і сказав: "Пришлю тобі знака і заберу тебе до себе". Його ж бо показав диявол і повелів їй, аби йшла за ним до свого чоловіка. "Мене, — каже, — прислав чоловік твій по тебе, щоб відвів до нього". Жінка ж сказала: "Знака цього знаю, але не хочу йти, доручена-бо святим безсрібленникам Косьмі та Даміяну, а коли хочеш, щоб пішла з тобою до чоловіка, то іди зі мною до церкви святих і візьмися за край олтаря і поклянися, що не вчиниш мені в дорозі ніякого зла". Диявол пообіцяв те й пішов із нею до церкви, взявся за край олтаря і поклявся, кажучи: "Свідчуся силами Косьми й Даміяна: не вчиню тобі зла в дорозі, але відведу тебе до чоловіка твого". Почувши клятву, жінка пойняла віру брехливому бісу, котрий був ув образі знайомого чоловіка, і пішла з ним у дорогу. Звабник же, взявши її, завів у порожнє й непрохідне місце і хотів там зло їй учинити і вбити її. Вона ж, бачачи себе у крайній біді, звела очі до неба і закричала від серця до Бога, мовлячи: "Боже, допоможи мені молитвами Косьми та Даміяна і поспіши збавити мене з рук цього вбивці!" І тоді з'явилися швидкі помічники, святі безсрібленники Косьма та Даміян, кричачи на диявола. Він-бо, побачивши їх, покинув жінку й побіг. Вискочив-бо на високого берега, упав у прірву і зник, а святі, узявши жінку, повели її в дім. І сказала жінка, кланяючись їм: "Дякую вам, панове мої, що збавили мене від гіркої пагуби; молю-бо вас: скажіте мені, хто ви є, щоб знала, кому буду до кінця життя свого подяку віддавати?" Вони ж мовили: "Ми є раби Христові Косьма та Даміян, яким доручив тебе чоловік твій, відходячи в дорогу, через це подбали приспішити на поміч тобі і від диявола збавили тебе Божою благодаттю". Жінка-бо, почувши те, впала на землю зі страху та радості; вони ж бо невидимі стали. І закричала жінка, хвалу посилаючи і дякуючи Богові і святим рабам його Косьмі та Даміяну; побігла до церкви, припала зі слізьми до ікони святих і всім повідала, що сталося, як учинив Господь милість із нею молитвами угодників своїх. Казала-бо в молитві такі слова: "Боже отців наших, Авраама, та Ісаака, та Якова, і сімені їхнього праведного, котрий погасив піч вогненну трьом юнакам і допоміг рабі своїй Теклі на арені, дякую Тобі, що й мене, грішну, з диявольської сіті Ти вибавив догідним тобі Косьмою та Даміяном! Поклоняюся Тобі, Котрий творить дивні й преславні чудеса, і славлю Тебе, Отця, і Сина, і Святого Духа навіки! Амінь".

Згідно "Житія святих" Димитрія Туптала (Ростовського).

Джерело:   КІРІОС

13.11.2013р. Б. / Папа про «одне хрещення на відпущення гріхів»

Про хрещення, яке вділяється на відпущення гріхів, становить вихідну точку християнського життя і шляху навернення, говорив Папа Франциск сьогодні, 13 листопада 2013 р., під час загальної аудієнції. На площі св. Петра прийшли послухати традиційну катехизу по середах близько 45 тис. вірних.

 

Святіший Отець підкреслив, що у виразі, вміщеному в Символі віри, — «визнаю одне хрещення на відпущення гріхів», — ми знаходимо виразне ствердження, що місією Церкви є євангелізація та відпускання гріхів через Таїнство Хрещення. 

З хрещенням пов’язана наша віра у відпущення гріхів, — сказав Папа. — Таїнство покути, або сповідь, за своєю істотою є немовби «другим хрещенням», яке завжди стосується першого, аби його зміцнити й оновити. У цьому розумінні день нашого хрещення є вихідною точкою дороги, прекрасної дороги, «дороги повернення до Бога». 

Папа Франциск зазначив, що у Таїнстві Хрещення відпускаються всі гріхи, гріх первородний і всі гріхи особисті, як також і всі кари за гріх. Це могутнє втручання Божого Милосердя заради нашого спасіння. 

«Ідеться про могутнє втручання Божого Милосердя у наше життя, аби нас спасти. Але це спасительне втручання не відбирає в нашої людської природи її слабкості. Не відбирає у нас відповідальності, аби просити прощення кожного разу, коли помиляємося! Ми всі слабкі, всі грішимо». 

На завершення Святіший Отець додав, що єдиним шляхом виходу, аби перемогти гріх, є не приховувати його, не виправдовувати. Тому Матір-Церква вчить нас визнавати наші гріхи зі смиренням, оскільки лише у прощенні, отриманому та даному іншим, наше неспокійне серце знаходить мир і радість. 

На площі св. Петра була чисельна група поляків, яким Папа сказав: 

«Вітаю присутніх тут поляків. Мої любі, приймаючи Таїнство Хрещення, ми були очищені від кожного гріха і отримали частку у праведності Втіленого Сина Божого. Ми запрошені до життя у справедливості та отримуємо благодать Святого Духа, аби могли відповісти на це запрошення. Якщо ж, однак, через свою слабкість ми б утратили цю благодать, то маємо інше знаряддя очищення — Таїнство Примирення. Приступаймо  ж до цього джерела, яке очищає нас на шляху навернення. Нехай вас супроводжує Боже благословення!»

 
За матеріалами: Gość Niedzielny  

Джерело:   КРЕДО

12.11.2013р. Б. / 12 листопада - святого священомученика Зиновія та сестри його Зиновії

Цього дня Церква Свята (східного обряду) віддає честь пам'яті святого священомученика Зиновія та сестри його Зиновії.

У країні Киликійській було місто, назване Єгій, у тому місті народилися святі мученики: Зиновій і сестра його Зиновія — від благочестивих батьків, одного батька й матері, і виховані були в добрій науці та страсі Господньому. Коли ще були юні, батьки їхні відійшли до Господа, залишивши їм численні маєтки. Тоді Зиновій та Зиновія, хоч і в молодих були літах, але розумом старі й чеснотою досконалі, пізнали марноту світу цього, нарадилися, все покинувши, наслідувати Христові. Зиновія-бо свою частку маєтку, який залишився після батьків, вручила братові, щоб потратити на бідних, і жила у вільнім убожестві, у безмов'ї і непорочно зберігаючи своє дівство Жениху небесному. Зиновій же узяв обидві частини маєтку, свій і сестри своєї, роздав тим, що потребували, і невдовзі все роздав — сам же став як один із жебраків. Бог же, котрий турбується про сиріт і не полишає тих, що на Нього уповають, за витрачене на злидарів багатство збагатив їх небесними своїми дарами, бо Зиновія все життя своє мала руку великої Божої помочі, що покривала її від усіх нападів плоті та світу і захищала від бісівських находів. Зиновій же дістав дар недуги зцілювати доторком рук своїх, тії-бо руки, котрі ущедряли злидарів, подаючи милостиню, ущедряв Господь силою чудотворення, і яка б не була недуга чи рана в людей, коли тільки торкався рукою своєю святий Зиновій, то болящий діставав зцілення.

Подвійну милостиню той угодник Божий творив у житті своєму: одну — убогим, подаючи від маєтку, другу — хворим, подаючи їм здоров'я від Божої благодаті. Безліч же духів нечистих від людей відігнав, печальних утішав, у бідах, які були, допомагав. Через такі свої чесноти й чудотворення вибраний був на єпископство у тому-таки місті, і пас добре Церкву Божу, допомагаючи й добродіючи безнастанно людям і зцілюючи недужих. Прийшла до святого одна жінка із Антіохії, маючи на грудях своїх поміж сочків невиліковне ушкодження, багато роздала добра лікарям та жінка, шукаючи від них цільби, одначе не дістала помочі й трохи, але ще більше примножилася лютіша хвороба, і вже була близько смерті. Святий же, побачивши її, милосердя відчув до неї і рукою доторкнувся ушкодження, творячи на виразці хресне знамення, і тоді покинула її хвороба, і виразка загоїлась, і дістала жінка здоров'я, й повернулась, радіючи, додому. Також і інша жінка, невірна, подібною хворобою страждала, дружина одного начальника Індиса, від хвороби своєї зцілилася через лікування святого Зиновія і повірила у Христа із чоловіком своїм і з дітьми, і, охрещена бувши, здоров'я не тільки тілесне, але й духовне дістала.

Коли ж настало велике гоніння на християн від нечестивого царя Диоклитіяна, прийшов у Киликійську країну князь Лисій мучити всіх вірних, що сповідували ім'я Христове. Спершу-бо трьох юнаків християнських схопив: Клавдія, Астерія та Неона, усяко мучив, нарешті, поза містом на хресті їх прибив. Тоді почув про святого Зиновія, єпископа християнського, і послав своїх воїв схопити його, і коли привели до нього, сказав йому: "Не бажаю з тобою входити у довгу бесіду, знаю-бо, що ви, християни, велемовні є, але коротко скажу: дві речі тобі пропоную: життя і смерть. Життя, коли поклонишся богам; смерть, коли не поклонишся. Вибирай собі, що хочеш: або принеси жертву і поклоніння богам нашим і живий будеш, ще й честі від нас сподобишся, або в непокорі своїй пробувай, і тоді приймеш люті муки й гірко помреш". Святий Зиновій дерзновенно відповів, говорячи: "Життя тимчасове без Христа — не життя, а смерть; смерть же Христа ради — не смерть, а життя безсмертне. Ліпше-бо хочу заради Христа мого тимчасовою померти смертю і вічно з ним жити, аніж, Його відкинувшись заради тимчасового життя, навіки вмирати в пеклі". Це почувши, князь повелів оголити святого і, підвісивши на дереві, бити без милосердя. І сказав нечестивий: "Побачимо, чи прийде Христос допомогти йому".

Довідалася ж сестра його, блаженна Зиновія, що брат її святий Зиновій за Христа страждає, рушила скоро й прийшла на місце, де був мучений святий, і, побачивши брата, який висів поранений і закривавлений, розпалилася ревністю і стала перед мучителем, кажучи: "Християнка я є, того ж єдиного Бога й Господа нашого Ісуса Христа ісповідую із братом своїм, вели-бо мучити й мене, як і любого мого брата, тую ж чашу страждання і я хочу випити і тим-таки вінцем вінчатися". Мучитель же здивувався на таку мужність та дерзновення святої Зиновії й каже: "О жінко! Не бажай себе погубити і не приходь до такого безчестя, де сором, а вкупі й біль терпітимеш, бо коли тебе повелимо оголити, тоді наповнишся сорому, а коли мучити плоть твою почнемо, то обіймуть тебе болісті. Раджу тож тобі: поклади жертви богам і від усіх зол збавишся". Свята ж відповідає: "Більший сором приносить голизна душевна, аніж тілесна, і болющі є муки вічні, аніж тимчасові. Не дбаю-бо щодо тілесного оголення, бо в Христа я одягнена, не боюся мучительних рук, бо для Христа співрозіп'ялася. Твори, що хочеш, о мучителю, не відвернеш мене від Христа, Господа мого. Мучитель же тоді повелів, оголивши, бити її, як і брата її святого Зиновія. Тоді наготував ложе залізне розпечене і, на ньому обох поклавши, вогонь підклав, кажучи: "Хай прийде сюди Христос і хай допоможе вам". Святий же відповів: "Тут Христос наш із нами є, Його ти не бачиш, тут Він орошує нас росою своєї благодаті із небес, тож не дбаємо про муки". По тому в конов киплячий були вкинені святі, але й там неушкоджено пробували, ніби у воді прохолодній стояли, співаючи Давидову пісню:

"Але ти нас спасеш, противників наших

І наших ненависників засоромиш!"

Нарешті повелів мучитель вивести їх поза місто і відсікти їм голови. Ішли ж святі на смерть із радістю невимовною і прийшли на місце, де мали усічені бути, помолилися, сказавши: "Дякуємо тобі, Господи, Боже наш, що дав нам подвигом добрим подвизатися, життя закінчити, віри дотримати. Учини ж нас причасниками слави Твоєї і причисли нас до лику добровгідливих імені Твоєму, бо благословенний Ти є довіку". Коли ж закінчили молитву, тоді почувся з небес голос, що обіцяв їм вінці і закликав їх у спокій вічний. І усічені були святі, перейшли із землі на небо. Тіла ж їхні без поховання були залишені лежати; коли ж надійшла ніч, то пресвітер Єрмоген таємно взяв їх і в спільному поклав гробі, славлячи Отця, і Сина, і Святого Духа, єдиного Бога, що славиться від усього живого, нині, і завжди, і навіки віків. Амінь.

Згідно "Житія святих" Димитрія Туптала (Ростовського).

Джерело:   КІРІОС

12.11.2013р. Б. / Папа Франциск: хто дає пожертви з украденого — той негідник

Хто є благодійником Церкви, обкрадаючи при цьому державу або бідних, той людина несправедлива, неправедна, яка провадить подвійне життя. Ці суворі слова Папа Франциск сказав, коментуючи євангельський уривок, в якому Ісус закликає прощати розкаяному братові. 

 

Проповідуючи у понеділок, 11 листопада 2013 р., під час Святої Меси в каплиці Дому святої Марти, Папа Франциск наголосив на тому, що ми всі повинні визнавати себе «грішниками», але остерігатися того, щоб ставати «корумпованими, зіпсованими». За його словами, той, хто є доброчинцем Церкви, але краде у держави, є негідником. 

Ісус «невтомно прощає» і нам радить чинити так само, а коли каже прощати, то цими словами змальовує себе самого. Ісус прощає, але також каже: «Горе тому, через кого приходять спокуси». Папа звернув увагу на те, що мова йде про «спокусу», а не про гріх, тому може виникнути запитання про те, яка різниця існує між «грішити» і «спокушати?» 

«Різниця полягає у тому, — пояснив проповідник, — що той, хто грішить і кається, просить прощення, той почувається слабким, Божою дитиною, впокорюється та просить спасіння саме в Ісуса. Але в поведінці того другого, що саме є причиною спокуси? — Те, що він не кається. Він не перестає грішити, а лиш прикидається християнином, провадить подвійне життя. А подвійне життя християнина приносить багато зла». 

Хтось може сказати, що він, мовляв, «є доброчинцем Церкви», але одночасно «другою рукою краде»: в держави, у бідних… «Він — негідник. Це — подвійне життя», — сказав Святіший Отець. Потім додав: «І він заслуговує — це не я кажу, а Ісус каже — на те, щоб йому прив’язати до шиї жорновий камінь та вкинути до моря. У цьому випадку Христос не говорить про прощення». А це тому, що така людина обманює, а «там, де існує обман, там немає Божого Духа. У цьому полягає різниця між грішником та зіпсованим», бо той, хто провадить подвійне життя, — корумпований. 

«Ми повинні визнавати себе грішниками, — вів далі Папа, — так, усі тут присутні, ми є ними. Але не зіпсованими. Зіпсований зупинився у стані самодостатності, він не знає, що таке покора. Таких корумпованих Ісус називав “побіленими гробами”, які зовні виглядають гарними, але всередині повні мертвих костей та гнилизни. І християнин, який нахваляється тим, що він християнин, але не живе по-християнськи, є одним із таких зіпсованих». 

За словами проповідника, кожен з нас знає таких людей, і знає, скільки зла вони приносять Церкві, бо «не живуть духом Євангелія, але — духом світу». Папа нагадав застереження св. Павла, щоб ми не вподібнювалися до цього світу (Рим 12, 2), і додав, що оригінальний грецький текст говорить безпосередньо про те, аби «не входити у схеми світу цього», схеми, які нас провадять до подвійного життя. 

«Побілена гнилизна» — таким, за словами Святішого Отця є життя корумпованої людини. Ісус таких не називав «грішниками», Він казав на них «лицеміри». Бо Господь не втомлюється прощати грішникам, і робить це стільки разів, скільки вони скажуть: «Каюся, я грішний». Але передумовою Божого прощення є рішення каяника не провадити далі це подвійне життя. 

«Просімо нині про благодать Святого Духа, який уникає всілякого підступу; просімо про благодать визнати себе грішниками: ми грішні. Так — грішні, але не корумповані люди», — завершив свою гомілію Папа Франциск.

 
За матеріалами: Радіо Ватикану,  Gość Niedzielny 

Джерело:   КРЕДО 

11.11.2013р. Б. / Папа: вигнання торговців з храму — це образ реформи Церкви

Хоч ранкові Святі Меси, які Папа Франциск відправляє по суботах, мають виключно приватний характер, то з огляду на те, що на 9 листопада 2013 р. припадав літургійний спомин освячення Папської Латеранської базиліки, Святіший Отець виголосив коротку проповідь.

 

Він зазначив, що це свято є святом міста Рима, Церкви Рима та Вселенської Церкви, адже Латеранську базиліку, яка є катедральним собором Римської дієцезії, називають «Матір’ю всіх церков Urbe et Orbe». 

У літургійних читаннях дня Папа Франциск зауважив «три образи», які відображають суть Церкви. У Першому читанні, з книги Езекиїля, і 45-му Псалмі постає образ річкової води, яка тече з-під порогу святині та звеселяє місто Боже. Це образ благодаті, яка підтримує і живить життя Церкви, зазначив Понтифік. У Другому читанні, з Послання св. Апостола Павла до Коринтян, говориться про образ підмурку, яким є Ісус Христос, фундаменту, на якому збудовано Церкву. 

Євангеліє про очищення храму від торговців — це образ реформи Церкви. «Ecclesia semper reformanda», зазначив Папа і додав, що Церква повинна постійно змінюватися на краще, бо її члени — грішники, яким потрібне навернення. 

Франциск закликав вірних молитися, щоби Церква завжди була криницею потоку благодаті, який витікає з її фундаменту, Ісуса Христа, і щоби Церква давала вірним змогу постійного навернення до Ісуса. 

На початку IV століття Рим почав змінювати свій традиційний архітектурний вигляд завдяки імператору Константину та будівельній діяльності, якій він сприяв. З його ініціативи постала базиліка св. Йоана на Латерані, з баптистерієм і палацом, який став резиденцією єпископів Рима. Базиліка св. Йоана на Латерані — Мати усіх християнських храмів світу. Вона стала символом віри християн перших століть, які відчували потребу в тому, щоб єднатися в одному спільному місці для служіння Слова Божого та святих Таїнств. Свято Латеранської базиліки стало святом усіх католицьких храмів світу. Його відзначення в усій Вселенській Церкві свідчить про єдність із Понтифіком і любов вірних між собою та до нього.

 
За матеріалами: Ватыканскае Радыё

Джерело:   КРЕДО 

10 листопада - святих мучеників Терентія, Неоніли і їх дітей, святої великомучениці Параскеви

Цього дня Церква Свята (східного обряду) віддає честь пам'яті святих мучеників Терентія, Неоніли і їх семи дітей, а також святої великомучениці Параскеви з Іконії.

Блаженний Терентій християнином був благочестивим, він законним шлюбом поєднався із єдиновірною Неонілою і народив із нею семеро дітей: Савила, Фота, Теодула, Вила, Єракса, Нита і Євникію — і виховали їх у благочесті. Узяті були від нечестивих усі вкупі, батьки й діти і, поставлені перед беззаконним судищем, ясно Христа сповідали, ідолів же ганьбили, через що підвішені були і терзані без милосердя, також оцтом рани поливали їхні і вогнем підпалювали. Святі ж молилися тихо й одне одного втішали. Не зневажив Бог моління їхнього, послав святих своїх ангелів, котрі від вуз їх звільнили і цільбу ранам їхнім подали. Злочестиві ж, бачачи святих, раптово від вуз звільнених і від ран зцілених, вельми жахнулися. По тому звірам дані на з'їжу, але анітрохи зле не постраждали, звірі-бо, за Божим повелінням, лютість змінили на овечу покірливість. Тоді у конов із киплячою смолою були вкинені, відтак погас вогонь і конов охолов, і стала смола як вода холодна. Побачили злочестиві, що не беруться до них муки, і відсікли мечем їхні голови.

=================

Коли нечестивий цар Диоклитіян підняв гоніння на християн, була в місті Іконії одна дівчина, на ймення Параскева, доброродна і добровидна. її батьки, будучи благовірними, виховали її в добрих звичаях, навчили святій вірі та береженню заповідей Господніх й відійшли до Господа, залишивши блаженну дочку свою в молодих літах з великим маєтком. Досягла дівчина зрілого віку й наслідувала вірі й ділам своїх батьків: маєтки власні не на прикраси і на сласне живлення юності своєї тратила, а на одягання голих, на харчування голодних і пригощення мандрівників. Сама ж не дбала про тлінних дбаль ців, котрі шукали її собі для співжиття, — заручивши себе одному безсмертному Женихові, єдинородному Сину Божому, задля Нього у преподоб'ї та правді жила, ненастанно ісповідуючи щоденно Його пресвяте ім'я перед людьми, приводячи їх до пізнання істини. Із них одні вірили в Господа нашого Ісуса Христа, інші ж, невіруючі, докуками допікали святій. Вона ж дерзновенно говорила їм слово Боже і викривала марнотність бездушних ідолів. Не терплячи чути цього від неї, невірні громадяни схопили її і, бивши, у темницю вкинули.

У той час прийшов в Іконію один ігемон[1] від царя Диоклитіяна, посланий у ту країну для побиття християн. До нього приступили громадяни й кажуть: "Світлий ігемоне, є в місті цьому дівчина, котра вірує у Розіп'ятого й проповідує його, і волхвує, і вже немало людей волхвуванням своїм од жертов богам нашим відвернула. Ми ж, почувши повеління цареве, що всі, хто не поклоняється богам, страчені будуть, схопили дівицю ту і тримаємо в темниці. Почувши те, ігемон повелів святу діву поставити перед своїм судом, і, коли йшла свята мучениця на судище, Святий Дух отінив її, і було лице її світле[2], аж усі, котрі дивилися на неї, дивувалися й говорили: "Глянь, не є отухла від печалі, але ще більше світиться".

Коли поставили її на судищі, зирнув на неї ігемон і здивувався принаді та красі лиця її, кажучи до наближених: "Марно оклепали цю прекрасну діву, не є праведно погубити таку сонцеподібну красу". І мовить до неї: "Скажи нам ім'я своє, дівчино". Відповіла свята діва: "Християнка я є, раба Христова". Ігемон-бо рече: "Вигляд краси твого лиця до смирення мене схиляє, а слова з твоїх вуст нутро мені збурюють, не хочу-бо таких слів чути". Свята ж відповіла: "Кожен князь, котрий правдиво судить, радіє, чуючи правду, ти ж, почувши всю істину, яку я виказала, розгнівався". Ігемон же сказав: "Через те я розгнівався, що відповіді від тебе не отримав, запитав я про ім'я твоє, а ти мені не відповіла". Мовила свята: "Спершу подобає мені сказати ім'я вічного життя, а по тому явити ім'я тимчасового житія. Сказала-бо ім'я вічного життя, що християнка я є, раба Христова, у тимчасовому ж житії від батьків моїх названо ім'я мені Параскева, бо в день Параскеви народилася". — Параскева ж у еллінів зветься день п'ятниця. Говорила свята до ігемона: "Оскільки батьки мої день шостий, що є [днем] добровільної і животворної страсті Господа нашого Ісуса Христа, в усі літа пошановували постом, молитвами й милостинями, поминаючи свого Владику[3], котрий з любові до людського роду пролив свою кров і душу свою за нас поклав, через те дав їм Бог плода чесного їхнього подружжя — мене, недостой-ну рабу свою, у той день, у який Його чеснотливо пошановували при спогадах страстей Владичних. Забажали тож вони наректи й ім'ям тим, яким називається день параскеви, і від дня параскеви називаюся Параскева, Христовим страстям спільниця". Ігемон же мовить: "Покинь говорити марнотні слова, а принеси жертву богам нашим, і візьму тебе за дружину, будеш пані великого добра, і численні люди будуть тобі заздрити на землі". Відповіла свята Параскева: "Я маю собі Жениха на небесах, Ісуса Христа, іншого-бо чоловіка не потребую". І рече ігемон: "Милую красу твою і терплю через юність твою". Відповіла свята: "Не милуй краси тимчасової, сьогодні цвіте, а завтра опаде, а більше помилуй себе, бо чекає тебе вічна мука". Розгнівався ігемон, повелів роздерти на ній одежі її і жилами сирими бити її. Коли ж били святу, жодного не видала звуку, але вустами мовчала, серцем же до Христа взивала, помочі від нього просячи в муках. Ігемон, що жалів принаду її, був-бо вражений і розпалений красою її, і велів перестати бити її та й смиренно почав до неї казати: "Пожалій, о дівчино, юність свою, не губи красного цвіту молодості своєї, принеси жертви богам і жива будеш, великої честі від нас сподобишся". Вона ж не відповідала йому нічого. Опечалився ігемон і рече: "Чому мені не відповідаєш, лихе християнське поріддя?" Вона ж плюнула в лице йому[4]. Тоді роз'ярився вельми мучитель, повелів на дерево підвісити її і кігтями залізними нещадно дерти ребра її і волосяницею натирати рани її — і дерта плоть її була аж до кісток. Гадав-бо мучитель, що помре швидко, уже-бо ледве дихала. Зняли її з дерева і вкинули до темниці, де лежала вона безголоса і ледве жива від ран лютих. Опівночі ввійшов до неї анегл, який мав рамена й груди перепоясані хрестоподібним золотим пасом, тримаючи в руках своїх знаряддя Христових страждань: хреста, тернового вінця, списа, тростину, губку[5] — і рече: "Встань, дівице, Христових страждань спільнице, присланий-бо я відвідати тебе. Приніс оце на відраду болістям твоїм знаряддя страстей Господа нашого: поглянь на чесне знаряддя хресне і на тернового вінця Жениха нетлінного; поглянь на списа, що пробив животворні ребра, і тростину, що написала відпущене світові, і губку, що витерла гріха Адамового. Устань-бо, зціляє тебе Христос Господь!" І тоді встала мучениця, ніби зі сну, і приступив прибулий ангел, протер губкою всі рани святої мучениці, і зробилося все тіло її ціле й здорове, а краса лиця її стала світліша, ніж раніше, і цілувала знаряддя Христових страстей, також і прибульця того вітала й славила Бога, а той, що явився їй, невидимий став.

Коли настав ранок, прийшла темнична сторожа і знайшла її, що стояла на молитві здорова і не мала ані рани, тож, пострашені бувши, повернулися до ігемона. Він-бо повелів привести її перед себе і, побачивши здорову, дивувався з великої краси її, і сказав їй: "Бачиш, Параскево, як помилували красу твою боги наші й дарували тобі життя, здоровою тебе вчинивши". Свята рече: "Покажи мені, о ігемоне, тих, що дарували мені життя". Ігемон же послав її до храму богів своїх, щоб побачила їхніх ідолів. Пішли з нею і жерці ідольські, і безліч людей. Зайшли до храму, де було багато ідолів, і помолилася вона єдиному справдешньому, сущому во вишніх Богу і, взявши за ногу Аполлона, сказала: "Тобі кажу, бездушному, і всім, що з тобою, ідолам, так велить вам Господь мій, Ісус Христос: упадіть ви всі на землю і станьте як пісок". І водночас зі словом святої упали всі ідоли і в порох розсипалися. Тоді всі люди побігли із ідольського храму, кличучи й кажучи: "Великий є Бог християнський!" Погані ж жерці, бачачи богів своїх побиття та погибель, припали до ігемона, плачучи й кажучи: "Пане ігемоне, казали ми тобі: посічи чарівницю оту, що зваблює місто наше. Ти ж не послухав нас, і ось нині волхвуванням своїм побила богів наших". Ігемон же наповнився ярості й запитав жорстоко святу, кажучи: "Якими волхвуваннями чиниш такі діла?" Свята ж відповіла: "Із іменем Господа мого, Ісуса Христа, ввійшла до храму богів ваших і помолилася Господу моєму, мовлячи: "Явися до мене, Спасе мій, котрий мені життя дарував!" І явився до мене сам Господь мій і Бог. Твої ж боги, коли уздріли Бога мого, затрепетали зі страху і, впавши на землю, розбилися, з'являючи, що собі не можуть допомогти — як же можуть допомогти іншим?" Ігемон же повелів знову на дереві підвісити її і свічками обпаляти ребра її. Свята ж, висячи, палена, зітхнула до Бога й каже: "Господи Боже мій, всього живого Творче і Промисленнику, Ти трьом юнакам піч розпалену прохолодив був, Ти першомученицю Теклю із вогню збавив був, тож спаси й мене, недостойну, із рук тих, що мучать мене". І тоді зійшов ангел, доторкнувся свічок, і запалився вогонь вельми великий і попалив багатьох беззаконників. Народ же гукнув: "Великий Бог християнський!" — і повірило багато людей у Христа. Ігемон же, примітивши поговір у народі, побоявся, щоб не повстали на нього, і повелів швидко посікти мечем святу. Коли ж відсічена була їй голова, почули деякі голос із небес, який сказав: "Радуйтеся, праведні, бо мучениця Параскева вінчалася!" Святе ж тіло її взяли й поховали чесно у домі її. Так добра діва закінчила подвига мучення і пішла до Жениха свого, носячи замість єлея кров свою, і поселена тепер із мудрими дівами у світлиці Христовій. Коли ж у завтрашній день рушив беззаконний ігемон на лови, то раптово роз'ятрився кінь його і скинув його у прірву, а, впавши, вельми побився, і розсипалися кістки його, і зле викинув окаянну душу. Великомучениці ж Параскеви душа свята й чиста в руках Божих. А від чесних її мощів численні Божі зцілення подавалися болящим у славу Господа нашого Ісуса Христа; Йому ж честь і поклоніння із Отцем і Святим Духом навіки. Амінь.

Згідно "Житія святих" Димитрія Туптала (Ростовського)

Джерело:   КІРІОС