17.12.2011р. Б. / «У Йосифа Сліпого була далекоглядність Андрея Шептицького»

 

Особистий секретар Глави УГКЦ о. Іван Дацько — про Патріарха і про сучасну релігійну ситуацію

Про кардинала Йосифа Сліпого, главу Української греко-католицької церкви (1944 — 1984), говорив увесь світ ще до того, як у Радянському Союзі почули термін «горбачовська перебудова». Про його звільнення клопотав американський президент Джон Кеннеді, а стараннями Папи Івана XXIII йому було дозволено виїхати у вільний світ — до Риму. В жовтні 1963-го він виступив із промовою на ІІ Ватиканському Соборі, де, всупереч традиції, його вітали оплесками. Після 18 років ГУЛАГу він ще чверть століття керував Церквою. Попрощатися з ним прийшов Папа Іван Павло ІІ, і знову, всупереч традиції, поцілував його руку. Згідно із заповітом, 7 вересня 1992-го тіло Патріарха Йосифа перепоховане у крипті Львівського кафедрального собору св. Юра.

Отець доктор Іван ДАЦЬКО був одним із найближчих співробітників Патріарха. Після виходу УГКЦ із підпілля працював генеральним вікарієм Львівської архієпархії, канцлером Патріаршої курії. Згодом був відповідальним за зовнішні справи і зв’язки УКГЦ. З 2005-го очолює Інститут екуменічних студій. З 2008-го — голова Релігійного товариства «Свята Софія в Римі». «День» цікавився в отця Івана спогадами про Патріарха Йосифа Сліпого, а також говорив про християнське обличчя України сьогодні.

— Як так сталося, що Патріарх Йосиф Сліпий обрав вас одним з найближчих співробітників?

— Замолоду я був дуже активним та ідеалістом! У 19 років, на п’ятому семестрі теологічних студій, щось штовхнуло просити Патріарха прийняти мене під свою юрисдикцію. На той момент добре знав мови: англійську, німецьку, італійську. До того ж не було так багато охочих працювати з ним. А я був наймолодший. Патріарх прийняв мене, вислухав і вислав на студії в Інсбрук (Австрія). Можу сказати, що в нас склалися стосунки, як між дідусем і внуком. Зауважу, що дідусь був дуже суворий, такого австрійського покрою, але він мене любив. Я був його особистим секретарем від 12 січня 1976 року, коли мені було 28, і аж до самої смерті Патріарха у вересні 1984 року.

— Чи довіряв Патріарх людям?

— Він був дуже обережний: ще довго після звільнення з таборів, коли вів важливі розмови, вмикав голосно радіо, просив перевірити кабінет, чи, бува, не ведеться прослуховування. Я теж не мав його повної довіри відразу. Спочатку виконував дрібні доручення: чи то написати різдвяне привітання, чи принести якусь посилку, але, зважаючи на те, що я знав англійську, німецьку та італійську, Патріарх Йосиф доручав мені писати важливу документацію: звернення до Папи, кардиналів, різні меморандуми. Я думаю, що він нікому на сто відсотків не довіряв! Хоч і був дуже суворий, та часом забував усі свої титули й обов’язки і залишався милим дідусем для всіх нас. Як на мене, то в особі Патріарха Йосифа виявилася далекоглядність Митрополита Андрея Шептицького, який, вибираючи його своїм наступником, знав, що він вистоїть проти натиску совєтських служб і збереже Церкву — і Йосиф Сліпий витерпів 18 років ГУЛАГу! То була епоха великих ісповідників віри: в Польщі був Стефан Вишинський, у Чехії — кардинал Беран. Видається, що нині немає таких сильних духом, твердих людей. Такі люди не мають дипломатичного типу мислення — говорять про те, що відчувають і у що вірять.

— Розкажіть про Патріарха Йосифа Сліпого як національного лідера. Що гуртувало людей навколо нього?

— Не знаю, чи можете собі уявити, який мало ефект те, що він вийшов на волю. Він вселив у нас віру, що наша Церква жива і зможе витерпіти всі переслідування. До того ж він вселяв у нас, емігрантів, гордість за свою землю. Всі запам’ятали його слова, що «кості й крові зрікатися не можна!» Як провідник він був надзвичайно енергійною людиною: ледве вийшов на волю, а вже малу семінарію перетворив у папську, розпочав справу патріархату, заснував католицький університет, відновлює чернецтво. Цікавим є те, що аргументом Папи Івана XXIII перед Хрущовим було те, що Митрополит Сліпий уже надто старий і його треба випустити, аби він спокійно доживав віку в монастирі. А він жив іще 25 років і встиг зрушити всю еміграцію й не тільки. Патріарх Йосиф на весь світ заявляв про право українців на самостійну, соборну державу. Його приймали королі Іспанії та Бельгії, президент Італії, ФРН та інші достойники. Він був голосом вільної України.

— Який момент із життя Патріарха ви запам’ятали найбільше? Що його найбільше характеризувало?

— Наприкінці понтифікату Папи Павла VI нам видавалося, що нас уже ніхто не розуміє. Я звернувся до Патріарха Йосифа, нарікаючи: «Ваше Блаженство, що ж це таке відбувається: Синоду не можна скликувати, патріархату не визнають, обмежені права духовенства... Чому ж воно так?» А він мені каже: «Брате, які ви ще наївні. Все могло бути набагато гірше: вас могли ще бити й принижувати. Запам’ятайте, зло довго тривати не може!» Він мав глибоку віру, що настануть кращі часи. Він видавав різні книжки українською мовою: богословського чи історичного характеру. Тираж у тисячу примірників уже був завеликий для наших потреб, а Патріарх Йосиф щоразу замовляв півтори тисячі, мовляв, решта піде в Україну. Нам бракувало місця для зберігання тих книжок, деякі з них псувалися, але Патріарх був переконаний, що прийде час, коли в Україні люди відчують потребу в такій літературі. Так і сталось: у 1990 році, коли глава УГКЦ повернувся до Львова, люди хапали з наших рук ці книжки.

Патріарх Йосиф не був сентиментальною людиною: я ніколи не бачив, щоб він плакав. Лише раз у нього ледь чутно заламався голос на похороні владики Степана Чміля, салезіянина, якого він особливо любив і, думаю, що він у нього сповідався. Патріарх Йосиф був чоловіком, який сам від себе багато вимагав.

— А від інших?

— О, ще більше! Кажуть, що ознака святості — це вимагати від себе якнайбільше, а від інших якнайменше. Він багато вимагав і від близьких. Патріарх Йосиф страшенно не любив сидіти без діла... Він ніяк не міг пробачити совєтам, що 18 найкращих років свого життя мерзнув у Сибіру. Казав, що за цей час устиг би зробити багато доброго. Патріарх Йосиф був людиною молитви. Після Служби Божої він ще довго залишався в каплиці. Я любив за ним спостерігати, бо в часі молитви він був справжній. Знаю, що Патріарх Йосиф дякував Богові за все, та часом мені здавалося, наче він сперечався з Ним. Міг по столу вдарити, мовляв, чому ж воно так, Господи?! То були не дивацтва, а глибока розмова з Богом.

— Попрощатися з покійним Патріархом прийшов Папа Іван Павло ІІ. Відомо, що він поцілував перстень Патріарха Йосифа, хоча за ватиканським протоколом цього робити не повинен був. Розкажіть про цей візит. Це лише приклад ввічливості чи цей папський жест має щось означати в історії УГКЦ?

— Я мав змогу бачити перстень на руці Сліпого лише двічі: під час вручення йому кардинальського титулу й під час прибуття архієпископа Василія Величковського до Риму в лютому 1972 р. Папа Іван Павло ІІ дуже цінував Патріарха Йосифа. Папа наголошував на тому, що інші кардинали не можуть говорити з ним так, як це було дозволено кардиналові Сліпому. За час свого понтифікату Іван Павло ІІ цілував руку лише двом кардиналам — своєму вчителеві Стефанові Вишинському та Йосифові Сліпому. Патріарх помер зранку 7 вересня 1984 року, а Іван Павло ІІ вже мав запланований візит до Канади. Тоді він відклав його, аби вшанувати пам’ять Патріарха Сліпого. Прилетівши гелікоптером у семінарію, нині колегію св. Покрови, він зайшов до собору святої Софії, потім помолився навколішки, покропив тіло, а тоді поцілував руку Йосифа Сліпого. Цей жест є виявом надзвичайної пошани. В 1990 році Іван Павло ІІ згадував, як Патріарх Йосиф сказав йому, що він буде найбільшим Папою, якщо визнає наш патріархат. Папа цього не виконав, хоча й багато посприяв.

— Щодо питання історичної відповідальності... Минуло 20 років, а комунізм не відчуває себе винним ні в злочинах проти Церкви, ні навіть у тому, що занапастив стільки людських життів. Це спрацьовує християнський принцип прощення чи саме так виглядає справедливість?

— Пам’ятаю, як Патріарх Йосиф нас часто питав: «Що про вас скаже історія? З яким багажем, добрим чи поганим, ти станеш перед Богом?» Для нього було важливо залишити для наступних поколінь добрий спадок. Він належав до тої формації священиків, які робили так званий іспит совісті. Тобто аналізував не лише свої власні вчинки, а й глибоко роздумував над тим, що потребує його народ і що він може для цього зробити. Якби Патріарх Йосиф жив сьогодні, то виразно сказав би деяким владним людям, що так далі жити не можна. Пророків люблять по смерті, а за життя їх убивають в Україні. Бо пророки говорять правду, а вона особливо болить тим, на кому шапка горить. Нині бракує такої відповідальності й політикам, а то й декотрим церковнослужителям. Патріарх Йосиф критично, хоч і з великою любов’ю, оцінював Україну, кажучи, що в нас кожен другий — геній, але що з того, якщо він безхребетний і нечесний.

— Патріарх Йосиф Сліпий протягом одного року після звільнення зміг заснувати УКУ ім. Папи Климента в Римі, а через шість років вже було урочисто освячено Собор св. Софії в Римі. Яким ви бачите стан духовної освіти за цих 20 років так званої нашої волі?

— У Церкві є ще багато невирішених питань. Попри все, можемо похвалитися чималими здобутками. Ми відновили структуру Церкви. До цього часу мали й маємо добрих глав Церкви. Маю надію, що ми служимо добрим моральним авторитетом для вірних. Ми намагаємося підтримувати якісну, некорумповану освіту. Підтримка науки — це закон, який також залишив нам Патріарх Йосиф і його попередник Митрополит Андрей Шептицький. Звісно, що теперішній розвиток УКУ є великою заслугою нашого покоління, особливо отця-ректора Бориса Ґудзяка. Та ми лише пожинаємо те, що засіяли наші попередники! За свою історію Церква замало інвестувала у мирян, — сьогодні ми не боїмося це робити. В Римських папських університетах навчається понад 200 наших студентів, з яких значна частина є мирянами й мирянками. Причому вивчають не лише богослов’я, а й мистецтво та інші науки. Я є президентом Інституту екуменічних студій, де навчається також багато світських журналістів!

— Ви згадали, що очолюєте Інститут екуменічних студій. Прошу, дайте фахову оцінку міжконфесійного діалогу в Україні.

— Екуменізм — це праця для єдності Церков. Навіть більше — це відновлення єдності. Адже конфесії були створені не Христом, а людьми. Христос заснував одну Церкву, а ми поділилися заради власних слабостей, гордості, заздрості та браку терпимості. У християнстві Східної Європи під словом «екуменізм» дехто помилково вважає навернення до свого, тобто до того, у що вірю я. А так не має бути. Не можна ніколи поступатися правдами віри. Однак, якщо ми хочемо бути єдиними, то маємо визнавати, де зробили помилку й де треба просити прощення. Католицька церква за понтифікату Івана Павла ІІ визнала свою провину за інквізицію, хрестові походи та інше. УГКЦ також просила прощення у своїх православних братів. Про це неодноразово говорив Патріарх Мирослав-Іван Любачівський, під час візиту Папи в Україну Патріарх Любомир це повторив. Блаженнійший Святослав уже це повторював. На жаль, чомусь Російська православна церква не має сили й відваги просити прощення. Ми чекаємо, що колись хтось візьме на себе відповідальність за наслідки Львівського псевдособору в 1946 році. Сумно, але деколи в мене складається враження, що забагато християн звикли до поділеної Церкви й їм наче комфортно так жити.

— Насамкінець, отче, скажіть, що додає вам сили?

— Тримають мене слова мого небесного покровителя Івана Хрестителя, які він сказав при зустрічі з Христом: «Я маю маліти, а Він має рости».

Софія КОЧМАР, спеціально для «Дня», Львів


Джерело:  Мандрівники Христа Царя

"Я дякую Всевишньому за те, що мене били в тюрмах і на волі! Дякую Йому за те, що мене били, а не величали раби!"

Патріарх Йосип Сліпий

17.12.2011р. Б. / Слово Блаженнішого Святослава Шевчука, Глави УГКЦ, під час засвічення ялинки на площі Святого Петра

 

Ваші Високопреосвященства,
Шановні представники Українського уряду та Дипломатичного Корпусу,
Найдорожчі в Христі брати й сестри,
Слава Ісусу Христу!

Таїнство Різдва, втілення Нашого Господа Ісуса Христа, є таїнством єдності й миру, тому усе творіння, небо і земля, прославляючи Божественне Дитятко, ведуть сучасну людину до вертепу, щоб розпізнати й віднайти у Христі Його мир. Ялинка, яку Україна сьогодні дарує Святішому Отцю, є символом різдвяних єдності і миру. Передовсім, є символом єдності української землі, оскільки це гарне дерево, яке походить з прекрасного регіону Закарпаття, сьогодні представляє усі регіони України та всі національності, які в ній проживають. Ця ялинка є символом єдності й миру у Католицькій Церкві в Україні, що існує у візантійському й латинському обряді. Ялинка сьогодні дає світові відчутний знак єдності й братерської співпраці між місцевими католицькими Церквами в Україні.

Ця ялинка є видимим свідченням сопричастя та синівської відданості українських католиків з Наступником святого Петра, Його Святістю Папою Венедиктом XVI. Це дерево є символом миру та співпраці між католицькою Церквою та православною Церквою в Україні, засвідчених представництвом наших православних братів, присутніх тут з нами на цій стародавній площі Святого Петра.

Інавгуруючи цю різдвяну ялинку, хочемо до цілого світу звернутися із закликом до єдності й миру, тому що єдність і мир є необхідними цінностями для будування процвітаючого та безпечного спільного майбутнього. Єдність і мир є фундаментом, який знаходимо саме в цьому Божественному Дитятку, Якого сьогодні нам у своїх обіймах показує Пречиста Діва Марія. Благодатного усім Різдва!

Джерела: Радіо Ватикан

Мандівники Христа Царя

16.12.2011р. Б. / Рецепт подолання наслідків тоталітаризму від Блаженнішого Любомира

Колишній Глава УГКЦ Любомир (Гузар) вважає, що комунізму і наслідків тоталітарних режимів можна позбутися лише за допомогою усмішки. 

 

Про це Блаженніший Любомир сказав у Києві на прес-конференції під час оприлюднення декларації української інтелігенції на знак солідарності з позицією, викладеною у Зверненні традиційних Церков (УПЦ МП, УПЦ КП, УГКЦ) до українського народу щодо суспільної ситуації в Україні. 

Блаженніший Любомир наголосив на тому, що кожен з нас має усвідомлювати, що ми живемо не в «ідеальному світі». «Ми живемо у світі, яке створило великою мірою ХХ століття: страшні геноциди, аморальність, дві світові війни, диктатури, тоталітарні держави. Усе це залишило дуже погані наслідки. Але це не значить, що цього не можна виправити. Можна», – стверджує він. Тому, на його думку, «нашим завданням сьогодні є почати в скромний, але послідовний спосіб зміни: пошанувати нашого сусіда, подати руку ближньому, подати руку потребуючому, всміхнутися один до одного. Ви можете сказати: та це комуніст, як можна щось зробити смішними речами? Так, це єдиний, але дуже ефективний спосіб подолати комунізм», – наголошує колишній Глава УГКЦ. 

При цьому він навів приклад: «Я був поза Україною 46 років. У 1990 році перший раз повернувся до Львова: і що мене найбільше стривожило з того, що я побачив? Коли я йшов вулицями міста, ніхто не усміхався. Не до мене, а взагалі. Кожен собі йшов понуро й задумано, голова донизу… Що зробили комуністи? Відучили нас усміхатися. Гадаю, якщо ми почнемо усміхатися, і то всі почнемо: від найстаршого до найменшого, то подолаємо цей комунізм». «Я вас запевняю, якщо ми зустрінемо одне одного погідною усмішкою, то збудуємо кращий світ і затремо, вилікуємо ті страшні рани, яких нам завдали попередні страшні тоталітарні режими. Це - наше завдання, наше бажання, наша ініціатива, до якої нас закликали Предстоятелі Церков. Це не фантастична справа, це щоденний маленький успіх…

Крок за кроком, але в послідовний спосіб ми вирятуємо і Україну, і наш рідний народ. І це наше завдання. Сьогодні є люди, спраглі правди, але є також люди, які бояться правди, проте й до них треба дійти», – підкреслив Блаженніший Любомир. 

За матеріалами: Департамент інформації УГКЦ , Фото: С. Старостенко Сегодня

16.12.2011р. Б. / Правила доброго тону парафіянина

 

Відповідно до «етикету» сумлінного парафіянина (розробленого італійською парафією Св. Івана Хрестителя), «справжній католик» ходить до церкви із відчуттям духовної радості, оскільки йому відомо, що він стоїть перед Тим, Хто обіцяв утішити усіх, хто страждає: «Прийдіть до мене всі втомлені та обтяжені, і Я облегшу вас» (Мт. 11, 28).

Навіть якщо парафіянин зайшов до храму «випадково», то він молиться як справжній учасник, а не як простий спостерігач. Варто завжди пам’ятати, що літургійна відправа не є часом для приватної молитви, але для спільної участі у молитві Церкви.

Пожертва, яку даємо під час Служби Божої, має бути дійсно участю кожного у загальній справі, відповідно до власних можливостей, а не для того, щоб просто заспокоїти свою совість, що вкинув  щось, чи просто позбутися зайвих копійок у кишені. Фінансово підтримувати Церкву є обов’язком кожного християнина.

На вході до храму сумлінний парафіянин робить знак хреста (якщо є така змога, то замочує пальці у свячену воду), на згадку про хрещення. У середині храму зі знайомими слід привітатися лише кількома словами. Якщо є потреба поговорити, то слід робити це так, щоб не заважати іншим вірним.

Участь у Літургії треба брати і тілом, і розумом. Під час відправи вірні виконують різні дії: стоять (знак Воскреслого Христа), сидять (позиція для слухання), клякають (знак поклоніння, адорації), кланяються (знак поваги). А що більше, вірний, котрий дотримується «бонтону» (правил доброго тону), що є поєднанням традиції і здорового глузду, завжди намагається зайти до храму ще до початку відправи. Якщо приходимо перед початком, то час перед спільною молитвою треба провести у внутрішньому приготуванні до Служби Божої, а не в розмовах зі знайомими. Цей час треба використати для того, щоб у тишині прийняти Божу благодать.

Церква не є місцем, де викликають зацікавлення до своєї персони чи демонструють власну фізичну привабливість. Церква – не модний подіум. Навіть якщо надворі спека, уникайте одягу, який пасував би для прогулянки на пляжі. Це – справа виховання поведінки у святих місцях та у спільноті. Коли сидите, намагайтесь залишатись у зібраній позиції і не закидати ногу на ногу. Не слід спостерігати і досліджувати, що роблять інші. Це допомагає уникнути осудження, а поза тим така поведінка ще й допомагає вірним зосередитись на відправі та уважно стежити за її перебігом.

«Справжній католик» бере участь у діяльності парафіяльної спільноти. Він також докладається до віднови і реставрації парафіяльних споруд, щоб зберегти те, що йому залишили попередники.

Кожному, хто вже прийняв Причастя, треба одразу відійти вбік, щоб інші теж змогли приступити до священика і запричащатися. Після Причастя слід подякувати Господу в молитві. До завершення відправи з храму не можна виходити (за винятком нагальних потреб).

Християнський обов’язок не обмежується лише храмом, позаяк вірні продовжують виконувати його в родині, на роботі, в школі, в щоденному житті, чим дають свідчення своєї віри.

«Католицький Оглядач» за матеріалами Vatican Insider

16.12.2011р. Б. / Слово Папи Бенедикта XVI до української делегації з нагоди засвічення на площі Святого Петра у Ватикані ялинки з України

 

Дорогі брати й сестри!

Я радий вас прийняти та до кожного з вас звернути своє щире вітання.

Вітаю Верховного Архиєпископа Києво-Галицького Блаженнішого Святослава Шевчука, Львівського Архиєпископа латинського обряду Високопреосвященного Мечислава Мокшицького та Єпарха Мукачівського владику Мілана Шашіка, разом з іншими братами у єпископстві та пресвітерстві греко-католицької та римо-католицької Церков, обіймаю щирою думкою всіх вірних України, яких ви тут представляєте. З пошаною вітаю світську владу, особливо, Віце-Прем’єр-Міністра Бориса Колеснікова. Дякую за Ваші люб’язні слова та за дар великої ялинки, яка прикрашає площу Святого Петра і також за ікону. Особливі вітання звертаю до вельмишановних представників Православної Церкви, разом з Архиєпископом Полтавсько-Миргородським, щиро цінуючи значення Вашої присутності. Врешті, вітаю всіх українців, тих, які на батьківщині і тих, розсіяних по світі та присутніх також і тут у Римі.

Ця ялинка стоятиме поруч з вертепом, який саме тепер перебуває в стадії приготування, аж до кінця різдвяних святкувань, щоб нею захоплювались мешканці Риму й паломники, що прибувають сюди з кожної частини світу. Вона є промовистим символом Різдва, тому що своїми, завжди зеленими гілками, пригадує про тривалість життя, ялинка є також знаком народної релігійності вашої землі та християнського коріння вашої культури. Бажаю, щоб це коріння змогло дедалі більше зміцнювати вашу національну єдність, сприяючи поширенню автентичних і спільних цінностей. Протягом століть ваша країна була перехрестям різних культур, місцем зустрічі між духовними багатствами Сходу й Заходу. Нехай же вона, тісно поєднана з цінностями віри, зможе й надалі відповідати на це особливе покликання.

Разом із цією великою ялинкою ви передали також менші деревця для Апостольського палацу й інших ватиканських інституцій. Ці рослини, разом з традиційними звичаями, хвилюючими мелодіями й місцевою кухнею, зможуть познайомити Рим з типовими елементами вашої землі. Нехай же це ваше паломництво викличе в усій українській християнській спільноті оновлене прагнення з радістю жити вірою і свідчити її та сприяти поширенню цінностей життя, солідарності й миру, які нам кожного року пригадує Христове Різдво.

В цей період приготування до Різдва Церква запрошує приготуватися до народження Спасителя, посилюючи духовний шлях та взаємини з Христом. Наш час потребує святих християн, ентузіастів своєї віри! Пречиста Діва Марія є для нас прикладом й провідницею: щоб зрозуміти Божу волю в Її житті та значення подій, що стосуються Божого Сина, Вона виявляє особливий контемплятивний образ: Вона слухає, спостерігає, зберігає, роздумує й молиться. Наскільки великою є потреба відновити справжній смак молитви! Якими ж уважними ми повинні бути, щоб нас не заполонили нестримні ритми життя, які заважають нам повернутися до себе самих та зупинитися перед чудесним таїнством Бога, Який мешкає у нашому серці!

Дорогі друзі, ялинка і вертеп є частинами цієї типової різдвяної атмосфери, яка належить до духовної спадщини наших громад; клімату, огорнутого родинною релігійністю та близькістю, які ми повинні зберегти в сучасних суспільствах, в яких, іноді, здається переважають споживацтво й шукання матеріальних дібр. Різдво – це християнське свято і його символи становлять важливі посилання на велике таїнство Воплочення й Народження Ісуса, про що постійно пригадує літургія. Творець всесвіту, ставши Дитиною, прийшов до нас, щоб розділити з нами наш шлях; став малим, щоб увійти у серце людини і, таким чином, оновити його Своєю любов’ю. Приготуймося, щоб прийняти Його з вірою.

Ще раз щиро дякую всім вам, вашим співпрацівникам, які залишилися на батьківщині та тим, які доклали зусилля для перевезення ялинки. Дякую за внесок, який кожен з вас зробив з великою великодушністю. Користаю з цієї сприятливої нагоди, щоб скласти вам найщиріші побажання з нагоди близького Різдва та різдвяних свят. Запевняю постійну згадку в молитвах за вас, за ваші родини, за Україну та всіх українців, від щирого серця уділяючи Апостольське благословення. Благодатного вам Різдва!

(Промова виголошена італійською мовою. Курсивом виділений текст, який Святіший Отець читав українською мовою).

Джерела: Радіо Ватикан

Мандрівники Христа Царя

16.12.2011р. Б. / У Святій Землі відкриють «дороги Ісуса»

В Ізраїлі впроваджують паломницький маршрут «дорогами Ісуса». Міністерство Туризму сполучило Назарет і Галілейське море маршрутом, що поєднує визначні туристичні пам’ятки з глибоким духовним значенням. 

Особливо цікавим цей паломницький маршрут є для осіб, котрі прагнуть «ходити дорогами Ісуса» у прямому розумінні. Прочани мають можливість подолати його пішки, на велосипеді чи верхи на коні. 

Згадана пропозиція зацікавить кожного, хто хоче краще зрозуміти географію Святої Землі, яку ще називають «П'ятим Євангелієм». За словами о. Карло Ротта, який організовує паломництво, «П'яте Євангеліє – це споглядання краси Генезаретського озера, скелястих пагорбів та зелені галілейських краєвидів, де все говорить про Ісуса Христа».

Маршрут, який поєднує одні з найважливіших місць в житті Ісуса, розпочинається у Назареті, де Ісус провів своє дитинство і наступні роки життя, і закінчується над Тиверіядським озером, у Капернаумі, званому «містом Ісуса». На жаль, відновлення історичних шляхів, якими ходив Ісус і апостоли, нині неможливе, проте, маршрут дозволяє пізнати географію цієї землі та природу земної батьківщини Ісуса.

Довжина всього маршруту складає 65 км, тому для його подолання необхідно 3 або 4 дні. Туристи також можуть вибрати один епізод, наприклад, над Галілейським морем, закінчивши прогулянку привабливою мандрівкою човном по озеру.

За матеріалами: Католицький Оглядач

Джерело:  КРЕДО 

16.12.2011р. Б. / Війна з Різдвом: рік 2011

 

Ідеологія «тоталітарного релятивізму», мультикультурності і войовничого секуляризму, надзвичайно впливова на Заході, прагне повністю підпорядкувати собі громадське життя. Одна з перешкод на її шляху - християнські свята, особливо найголовніше (для західного християнства) і найулюбленіше з них - Різдво.

Оглядач телеканалу "Фокс" Джон Гібсон кілька років тому зібрав у книзі «Війна з Різдвом» численні факти про спроби витравити з цього свята всяку згадку про Христа і християнство.

З його легкої руки словосполучення «війна з Різдвом» стало терміном. І війна ця не припиняється. Найбільш безвинні її прояви - заборона зображати християнську символіку на різдвяних листівках, виконувати традиційні різдвяні гімни, виставляти в публічних місцях вертепи, влаштовувати поза церковними стінами традиційні різдвяні вистави. Під заборону підпадає і саме слово «Різдво» - тим більше, що в англійській це слово (Christmas) походить від «Христос» (Christ): заради політкоректності в офіційному вжитку воліють вираз «зимові свята» чи «святковий сезон», різдвяні ялинки перейменовують в «святкові» і т.д.

Зазначимо, до речі, що «політкорректори», по суті, намагаються зробити те ж саме, що з успіхом зробили більшовики. Прийшовши до влади, вони спершу скасували всі християнські свята та пов'язані з ними традиції. Але в тридцяті роки Сталін почав демонстративно повертати деякі прикмети знищеного ним світу, пристосовуючи їх до панівної ідеології. Так, багато прикмет Різдва повернулися в побут, але були рішуче відірвані від колишнього контексту: зимовим святом став Новий рік.

Різдвяна ялинка символізувала весь світ: нагорі - Вифлеємська зірка, нижче - зірки-гірлянди, кульки-планети і янголятка, ще нижче - фігурки тварин, під ялинкою - вертеп, що зображає печеру, де народився Христос, поруч - подарунки дітям від Народженого. Новорічна ялинка ніякого певного значення не мала - хіба що вічнозелене дерево асоціювалося з зимою, а зірка на верхівці - з кремлівськими зірками.

Ні немовля Христос, ні святий Миколай на радянському святі з'явитися, звичайно, не могли. Тому був створений образ Діда Мороза: за основу взяли Санта-Клауса, додали йому деякі риси Морозка з російської казки, а як свиту надали йому онучку Снігуроньку з однойменної опери Римського-Корсакова. Але новорічний настрій - передчуття добрих чудес - запозичене у Різдва.

Досвід виявився цілком вдалим: Новий рік став (і залишається) найулюбленішим святом у більшості колишніх радянських республік, відтіснивши Різдво далеко на другий план. Правда, на Заході противники Різдва дещо обмежені в коштах, ніж їх радянські попередники. Прямих репресій проти тих, хто зберігає вірність християнському святу, вони собі дозволити не можуть. Тому в хід ідуть будь-якого роду дрібні блюзнірства (так, наприклад, цього року в одній з передач канадського телебачення, приурочених до Різдва, Богородицю зображала порноактриса Памела Андерсон).

У штаті Нью-Йорк Батавський шкільний округ заборонив святкувати в школах Різдво (а заодно і юдейську Хануку, яка припадає на ці ж зимові дні). Школи відтепер не можна прикрашати ні різдвяною, ні ханукальною символікою, а вчителям заборонено бажати дітям веселого Різдва.

Те ж відбувається і в інших штатах: у Вірджинії відзначатимуть «зимові торжества», в Техасі в школі не може з'явитися Санта-Клаус і заборонено дарувати один одному подарунки.

У Вісконсіні мережа магазинів «Mills Fleet Farm Stores» виставила зі своїх приміщень добровольців знаменитої благодійної організації «Армія Порятунку», тому що вони були в червоно-білих ковпаках Санта-Клауса (потім, правда, власник мережі скасував заборону і вибачився).

У Меріленді точно так само зі словами: «Різдвяні гімни не можна співати в державній установі» - виставили з поштової дільниці групу колядників.

За матеріалами: Regions.Ru

Джерело:  Мандрівники Христа Царя

16.12.2011р. Б. / Для української молоді інтернет – головне джерело інформації

 

Більшість української молоді (55%) найбільше довіряють інтернету як джерелу інформації, 52% - телебаченню, і 44% - пресі. 

 

Про це на прес-конференції сьогодні, 15 грудня, повідомила голова правління Українського інституту соціальних досліджень ім. Яременка Ольга Балакірєва, презентуючи результати соціологічного дослідження «Трансформація ціннісних орієнтацій сучасної молоді України за роки незалежності». 

За даними дослідження, на сьогодні в Україні 33% населення користуються інтернетом, і переважна більшість з них — це молодь у віці до 35 років. За її словами, майже 90% студентів і більше 70% учнів в Україні сьогодні користуються інтернетом. 

«Можна сказати, що інтернет сьогодні є дуже потужним каналом інформаційного впливу та формування і системи цінностей, і світогляду в молоді», — зазначила О.Балакірєва. 

Соціологічне дослідження проводилося у листопаді-грудні 2011 року по всій території України методом репрезентативного опитування. Загалом було опитано 1002 респонденти у віці від 14 до 35 років. Похибка вибірки становить 1,9-3,6%. Вибіркова сукупність: багатоступенева, територіально-поселенська, стратифікована, репрезентативна для населення України. 

За матеріалами: ZN.UA

Джерело:  КРЕДО 

15.12.2011р. Б. / Для участі в Міжнародному Євхаристійному Конгресі в Дубліні та Всесвітній Зустрічі Сімей в Мілані потрібна реєстрація

 

Церква в Ірландії розпочала реєстрацію учасників Міжнародного Євхаристійного Конгресу наступного року. Його 50-річний ювілей відбудеться 10-17 червня в Дубліні. На інтернет-сайті тепер можна замовити квитки для кожного паломника, сім'ї та парафіяльних груп для кожної події. Індивідуальні та групові реєстрації можна здійснити за адресою: www.iec2012.ie/registration. Організатори пропонують тижневе перебування в столиці Зеленого Острова та участь в окремих заходах.

Кульмінацією Конгресу 17 червня 2012 року буде так зване Statio Orbis, урочиста Літургія, яка відбудеться в столичному Кроук Парку. У заході візьмуть участь близько 80 тисяч віруючих зі всіх п'яти континентів. Конгрес має нагадати про центральне значення Євхаристія в житті Церкви, – сказав його організатор Архиєпископ Дубліна Діармуід Мартін. Від імені Ватикану допомагає ірландський Архиєпископ П'єро  Маріні, голова Комітету з Міжнародних Євхаристійних Конгресів.

Церква в Ірландії раніше розраховувала, що закінчення Конгресу відбуватиметься під головуванням Бенедикта XVI. Ватикан підтвердив, що Папа на тиждень швидше зустрінеться з сім’ями католиків у Мілані. Всесвітні Зустрічі Сімей відбуватимуться з 30 травня по 3 червня 2012 року. У цьому заході можна взяти участь, зареєстувавшись на сайті організаторів http://registration.family2012.com/web/Index.action?l=en

За матеріалами: Radio Watykańskie

Джерело:  Мандрівники Христа Царя

15.12.2011р. Б. / Вчора у Ватикані лунали українські колядки

 

Під час загальних аудієнцій у залі ім. Павла VI або на площі Святого Петра, присутні дуже часто чують музичні твори у виконанні оркестрів, які прибувають на зустріч з Папою. А в середу, 14 грудня, під час того, як наприкінці аудієнції єпископи та деякі її учасники мали змогу особисто привітатися з Святішим Отцем, зал Павла VI наповнювали колядки у виконанні українських прочан.

 

Українські паломники прибувають до Риму щоб у п’ятницю, 16 грудня, взяти участь в засвіченні різдвяної ялинки на площі Святого Петра у Ватикані, яка привезена з Закарпаття. 

Папа не оминув увагою їхню присутність на загальній аудієнції та звернувся до них з коротким побажанням: «Щиро вітаю прочан з України, особливо, вірних Мукачівської єпархії, що прибули iз своїм архипастирем владикою Міланом Шашіком. Всім вам бажаю з живою вірою пережити час приготування до вже близького Різдва. Слава Ісусу Христу!» 

За матеріалами: Радіо Ватикан

Джерело:   КРЕДО

14.12.2011р. Б. / Митрополії в УГКЦ утворено для того, щоб «знайомити з воскреслим Христом усіх тих, хто Його шукає»

 

«Для того щоби наша Церква на Прикарпатті і Буковині могла вільно та ефективно проголошувати Слово Боже, знайомити з воскреслим Христом усіх тих, хто Його шукає. Сьогодні, у день вшанування пам’яті Андрея Первозванного, постать цього апостола ніби відкриває нам зміст і значення проголошення нової митрополії у Христовій Церкві», – сказав Блаженніший Святослав (Шевчук), Глава УГКЦ, у проповіді ( слухати) під час Архиєрейської Літургії в архикатедральному соборі Святого Воскресіння в м. Івано-Франківську 13 грудня 2011 року. Урочисте Богослужіння відбулося з нагоди проголошення створення Івано-Франківської митрополії УГКЦ, Митрополитом якої став Владика Володимир (Війтишин).

За словами Блаженнішого Святослава, проголошення Івано-Франківської митрополії УГКЦ є логічним продовженням свідчення і життя Духа Святого, який діє у Церкві. «Нехай ця митрополія стане осередком проголошення Доброї Новини і осередком тих, які знайшли Бога і щедро хочуть поділитися радістю цієї знахідки з усіма, хто Його, можливо, ще не знає», – додав Глава УГКЦ, наводячи паралель до способу дії апостола Андрія, який, зустрівши Господа, запрошував до Нього свого брата Петра.

Наостанок Предстоятель УГКЦ висловив побажання, щоби новостворена Івано-Франківська митрополія стала центром «духовного корму, який буде помножувати Христос за молитвами архиєрея і духовенства митрополії». «Навіть якщо вам, Митрополите Володимире, забракне людських сил, щоб мати такий корм для єпископів, духовенства та вірних, будьте певні, що Бог є у вашому серці і у ваших святительських руках», – завершив Блаженніший Святослав, Глава УГКЦ.

Фото: www.ugcc.if.ua

Департамент інформації УГКЦ

14.12.2011р. Б. / В соборі Юра вшанували пам’ять Блаженнішого Мирослава Івана Любачівського

 

У середу 14 грудня в Архикатедральному соборі Святого Юрія молитвою вшанували пам’ять Блаженнішого Кардинала Мирослава Івана Любачівського в день 11–их роковин з дня його відходу у вічність.

Поминальну панахиду в крипті собору Юрія, відслужив настоятель храму митрофорний протопресвітер Роман Кравчик. У своєму слові згадуючи постать Глави УГКЦ (1984-2000 рр.) він зазначив :

«Пам’ятаючи, як Мирослав Іван Кардинал Любачівський після звільнення нашої церкви з підпілля приїхав на Львівське летовище, впавши на коліна поцілував українську землю, якої він був дуже спраглий у своєму житті. Це була людина високої науки глибокої поваги до інших, він ніколи не підвищував голос на своїх підлеглих, а чемно й виважено роздавав вказівки».

По завершенні панахиди о. Роман подякував усім присутнім за спільну молитву та добру пам’ять про цього визначного Архиєрея.

Прес-служба Львівської Архиєпархії


Довідка:

Верховний Архиєпископ Мирослав Іван кардинал Любачівський - Глава Української Греко-Католицької Церкви 1984-2000 рр.; народився 24 червня 1914 р. у м. Долина на Станіславівщині (тепер Івано-Франківщина).

1933 р. після закінчення Стрийської гімназії вступив до Львівської Богословської Академії; 1936 р. за успішне навчання був скерований для продовження навчання до Інсбрука.

18 серпня 1938 р. рукоположений у сан диякона, а 21 вересня 1938 р. митрополит Андрей Шептицький рукоположив його на священика.

Захистив дисертацію "Розвідка над Літургією св. Василія Великого".

1942-1947 рр. - студії в Римі; здобув ступінь магістра біблійних наук і доктора богословія.

У травні 1947 р. прибуває до США; працює секретарем Комітету українських емігрантів-католиків; душпастирську діяльність розпочинає в церкві св. апостолів Петра і Павла в м. Клівленді (Огайо).

З 1968 р. - духовник Української католицької семінарії св. Йосафата у Вашингтоні; з 1971 р. - професор Академії св. Василія у Філадельфії; 1977 р. призначений духовним директором семінарії св. Василія у Стемфорді.

У квітні 1978 р. Папа Римський Павло VІ надав йому ступінь Почесного прелата.

13 вересня 1979 р. Папа Іван Павло ІІ призначає його архиєпископом митрополитом Філадельфійським. 27 березня 1980 р. після Синоду Української Греко-Католицької Церкви Папа отримав призначення коад'ютора Верховного Архиєпископа УГКЦ із правом спадкоємності.

Після смерті Патріарха Йосифа Сліпого став Главою УГКЦ із титулом Верховного Архиєпископа; 25 травня 1985 р. Римський Архиєрей підносить Блаженнішого Мирослава Івана до гідності кардинала Католицької Церкви з титулярним собором св. Софії в Римі.

30 березня 1991 р. Блаженніший Мирослав Іван повертається на рідну землю. Згодом він так гадував про цей радісний момент: "По прибутті я знайшов Церкву, яка була міцною у своїй вірі та відданості".

Від початку Верховний Архиєпископ зайнявся реорганізацією цілої структури Церкви; було налагоджено роботу навчальних закладів, створено нові єпархії, багато уваги надавалося співпраці з мирянами.

У травні 1992 р. відбувся перший Синод єпископів УГКЦ у незалежній Україні. На відкритті Синоду Блаженніший зазначив: "На наших плечах ціле майбутнє нашої Церкви… Потрібно нам знову рішуче поставитись до питання визнання нашої Церкви як Патріархату".

У 1995 р. він захворів на запалення легенів, що серйозно вплинуло на його здоров'я. 

Наступного року, з огляду на його важкий стан, Синод Єпископів УГКЦ обрав владику Любомира Гузара єпископом-помічником Глави УГКЦ. Відтоді Блаженніший практично не втручався до справ управління Церквою, а займався богословською і науковою діяльністю.

Помер 14 грудня 2000 р., похований у соборі св. Юра у Львові.


Джерело:  Мандрівники Христа Царя

13.12.2011р. Б. / УГКЦ видасть «Екуменічний Катехизм»

 

У понеділок, 12 грудня, Владика Богдан (Дзюрах), Секретар Синоду Єпископів УГКЦ, у рамках робочої поїздки до Австрії відвідав Фундацію "Pro Oriente", де зустрівся з її президентом д-ром Йоганом Марте та віце-президентом д-ром Рудольфом Прокші. Сторони обговорили актуальний стан католицько-православного діалогу, зокрема в українському контексті. Гість з України представив основні напрями екуменічної діяльності УГКЦ, наголосивши на тому, що ієрархія Церкви докладає чималих зусиль для поширення духовного екуменізму серед вірних.

Окрім того, Секретар Синоду Єпископів УГКЦ навів низку позитивних прикладів, які дають підстави надіятися на подальше укріплення добрих відносин і співпраці між Церквами та християнськими спільнотами в Україні. Зі свого боку, представники проводу "Pro Oriente" розповіли про діяльність Фундації та ознайомили Владику Богдана з останніми публікаціями та напрацюваннями в ділянці католицько-православних взаємин.

З великим зацікавленням господарі зустрічі сприйняли повідомлення про план видання "Екуменічного катехизму УГКЦ", над яким працює Комісія сприяння єдності між християнами, що її очолює о. д-р Ігор Шабан. Секретар Синоду Єпископів УГКЦ роз'яснив, що "мета такого підручника – пояснити вірним суть екуменічного руху, запропонувати їм дієві засоби задля відновлення та укріплення єдності з братами й сестрами у вірі, а також утвердити їх у переконанні, що єдність Христових учнів – це заповіт Христа, за здійснення якого відповідальні всі – як ієрархи, так і духовенство й миряни".

На закінчення зустрічі Владика передав до бібліотеки Фундації "Pro Oriente" примірник Катехизму УГКЦ "Христос – наша Пасха", підкресливши важливість цього видання для Церкви, а також для розробки аналогічних проектів в інших Східних Католицьких Церквах.

Департамент інформації УГКЦ

13.12.2011р. Б. / Глава УГКЦ проголосив найбільшу в Західній Україні Івано-Франківську митрополію

 

Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав (ШЕВЧУК) у співслужінні Єпископату УГКЦ у кафедральному Соборі Святого Воскресіння в Івано-Франківську очолив Божественну Літургію з нагоди проголошення найбільшої в Західній Україні Івано-Франківської митрополії.

Як передає кореспондент УНІАН, Літургія, на якій присутні керівники області, районів і міст, транслюється на великий екран перед кафедральним собором, де зібралися тисячі віруючих. Під час молитви буде зачитано Декрети проголошення Івано-Франківської Митрополії та здійснено Чин поставлення Митрополита, яким стане Єпископ Івано-Франківський, Преосвященний Кир Володимир (ВІЙТИШИН). В Митрополію ввійдуть Івано-Франківська і Коломийсько-Чернівецькі єпархії УГКЦ. Митрополит матиме право скликати Митрополичий синод, але для того, щоб рішення цього Синоду були дійсними, вони потребують схвалення верховного архиєпископа.

Після Літургії Блаженніший Святослав також освятить новий горельєф на кафедральному соборі Єпископу Станіславівському Григорію Хомишину.

Джерела: УНІАН-релігії


Мандрівники Христа Царя

Ігор ІВАНЧЕНКО

ДЕКІЛЬКА СЛІВ НА ЗАХИСТ ЖИДА

 

Різдвяний піст. Час глибокого переживання, натхнення, піднесення. Час, коли кожна віруюча людина з нетерпінням чекає народження Месії. 

Різдво Христове. Одне з найвеличніших християнських свят, як і інші, глибоко закорінене в ментальності, побуті та традиціях нашого народу. Спитайте, які асоціації, окрім суто релігійного аспекту, викликає це слово в душі українця? Тиха Різдвяна ніч, рипучий сніг, повний місяць на небі, Віфлеємська зоря, святково вбрана родина збирається за столом, щоб спожити дванадцять Різдвяних страв. А після цього на вулиці наших міст і сіл висипають веселі ватаги хлопців і дівчат, колядуючи та сповіщаючи всім радісну новину: "Христос народився!" А у відповідь чують: «Славімо його!» І обов’язково – різдвяні вертепи. Це дійство своїм корінням сягає глибини віків. Українці, мабуть, єдиний народ, котрий має такі давні і глибоко символічні різдвяні традиції. 

Недарма іноземці, побувавши на наших святах, з таким захопленням розповідають вдома про Україну. Декілька українських колядок навіть перекладено англійською мовою і вони увійшли до фольклору багатьох країн. 

І ось у час, коли всі християни з таким нетерпінням очікують Різдва, нас вкотре "втішили" ліберали-мудрагелі з Українського католицького університету своїм зверненням до спільноти УКУ під промовистою назвою "Шукаймо справжніх витоків лиха". 

В чому ж керівництво УКУ побачило лихо? Ніколи не здогадаєтесь. Виявляється, у вертепному Жидові. Перепрошую шановних читачів, але змушений буду часто цитувати цей "шедевр" збоченої ліберальної думки.

Пастирка (Вертеп) 1989 року (світлини з архіву директора Тернопільського художнього музею Ігоря ДУДИ) Історико-краєзнавчий проект проект «Жнибороди — Бучаччина — Тернопілля»

Отже: "…Але радість очікування цього свята щороку затьмарюється лихим передчуттям, що в час найвищої духовної кульмінації святого Різдва у нашу хату знову увірветься вертепний «Жид», – і насіння зла, що його вертепне дійство мало б виполоти, знову загніздиться в нашій душі". Бачте, яка біда увірветься в наші хати. Ось чого ми маємо боятися. 

Далі – більше "…У нашому Університеті немає однозначного ставлення до цього феномену. Дискомфорт від цього вертепного образу й відчуття, що він суперечить духовній поставі сучасного християнина й етосові УКУ, сусідує з настороженим ставленням до спроб вилучити його, що сприймається як зневаження давньої традиції та улягання стороннім силам. 

Наше завдання на цей Різдвяний піст – остаточно вирішити, якими в цьому питанні мають бути місія та етос УКУ. 

Знайти новітній персоніфікований образ лихварства, грошолюбства, корупції, підкупу та підступності – таким є духовне завдання для нашої спільноти на цей час Різдвяного посту.

 

Саме таким ректорат визначив "духовне завдання" для спільноти УКУ на цей час Різдвяного посту. Зверніть увагу: не очищення, не духовне оновлення, не відродження християнських чеснот у душі християнина, а саме пошук нового образу лихварства та місії і етосу УКУ в цьому питанні. Я не буду переповідати, що це за персонаж – кожен українець це знає і без мене. Але натомість зверну вашу увагу на аргументацію: 

"…З цього пласту української народної культури видно, що в певні епохи соціальні біди українського народу асоціювалися з єврейством (як, до речі, і навпаки). Ясна річ, далеко не кожен, хто щиро сміявся, бачачи гротескні кривляння вертепного «Жида», був запеклим антисемітом. Дві етнорелігійні групи жили поруч; їхні звичаї були часом зрозумілими для іншої групи, а часом і кумедними. І за поняттями «жида» й «гоя» стояли свої міжгрупові табу, що їх плекали з обох сторін. 

Але часом гротескна забава мала далеко не гумористичне продовження, коли по українських селах і містечках зграйки хлопчаків не раз гналися по вулиці за єврейським однолітком, скандуючи уже не барокове: «Жид! Жид!». Пізніші політичні наслідки такої «забави» ми, вибачте на слові, відхаркуємо й досі.

 

Складається таке враження, що автори цього опусу бачили на власні очі, як однолітки переслідували єврейського хлопчика. Я чудово розумію, на що натякають, але бояться вимовити вголос автори цього звернення – вони мають на увазі Коліївщину. 

Так, дійсно, під час цього повстання постраждало єврейське населення. Але що спричинило таке ставлення гайдамаків до євреїв-лихварів? Тут не місце для пояснення очевидних речей, тим паче, що так звані інтелектуали з УКУ це знають не гірше від мене. Але якщо раптом не знають, то нехай прочитають Шевченкових "Гайдамаків". Натомість хочу звернути увагу цих борців з «українським антисемітизмом», що персонаж вертепу не просто єврей, а Жид-лихвар. А про лихварство дуже чітко сказано в Святому Письмі: це тяжкий гріх, і якщо професура УКУ цього не знає, то нехай спитає в своїх студентів. І не наша вина, що споконвіків ця професія була в пошані у певного народу, від якої потерпали насамперед ми, українці. 

Заборону певних персонажів, слів, і навіть релігії ми вже проходили, тільки колись нам забороняли під страхом смерті, а тепер під страхом бути звинуваченим у антисемітизмі. 

Наступним, не менш цікавим аргументом, є такий: "Євреями в історичному бутті були не тільки міняйли, торговці та лихварі. Євреями були, зокрема, апостоли, члени найдавнішої християнської спільноти та майже всі автори Нового завіту (за винятком Луки). Єврейською була Пресвята Родина – Йосиф та Марія. Врешті-решт, по Своїй земній Матері євреєм був і Сам Ісус, Різдво Якого ми готуємось тепер зустрічати."

 

Дійсно це так, але чому пан Маринович і компанія забувають, що й Ірод був євреєм, то може ми і його вилучимо із репертуару вертепу, щоб не образити раптом чиїсь релігійні і національні почуття. Та й взагалі, якщо іти за цією схибленою логікою, то вартувало би в дусі сучасних західних цінностей трохи відредагувати Євангеліє. Наприклад, вилучити слова єврейського натовпу про те, що кров Христа на них і їхніх дітях, бо це «оголтєлий антисемітизм». А в усьому звинуватити Понтія Пилата – він за себе не постоїть. І всім добре.

Ліберальна брехня і казуїстика цих панів прикривається авторитетом Пап: "Тому не дивно, що свого часу Папа Іван ХХІІІ, осмислюючи духовні причини Голокосту єврейського народу, звернувся в молитві до Ісуса: «Прости, що ми знову розіп’яли Тебе в їхньому тілі!».

 

Але і тут шановних лібералів підвела історія, точніше, її незнання: українці до Голокосту не мали жодного стосунку, ба більше, значною мірою саме завдяки участі українців у Другій світовій війні було зупинено цей злочин. Але для наших "каяників" з УКУ це не аргумент, бо дуже подобається їм каятись за чужі гріхи – і нема на то ради! Покаяння їх щире: "У цю передріздвяну пору ми запрошуємо вас піти за цим духовним прикладом і сповідально звернутися до Христа: «Прости, що ми знову зневажаємо Тебе в цьому знущальному образі»! Але до чого тут українці? Хіба не Христос ганив і викривав міняйлів, лихварів і митарів? 

Проте участь представників єврейського народу в Геноциді-Голодоморі цими псевдокаяниками чомусь не згадується жодним словом у жодному зверненні. 

Далі ректорат УКУ пропонує університетській спільноті: "…наново осмислити ґенезу зла. Богослови мали б виявити, в чому справжній корінь наших соціальних, національних і політичних лих (мені чомусь здається, що корінь якраз і є в таких лукавих мудрствуваннях сучасних модерних Юд.-Авт.), і у вертепному дійстві донести його до людей з оздоровчими гумором і сатирою. Історики мали б остерегти нас від повторення помилок минулого (яких саме помилок автори звернення, правда, не уточнюють, залишаючи собі поле для подальших словоблудних маневрів -Авт.). 

Від соціальних педагогів ми очікуємо рецептів, як можна загоїти роз’ятрені суспільні рани. (забувають автори, що перш, ніж виписувати рецепт на "роз’ятрені рани", вартувало б з’ясувати, хто ці рани наніс.-Авт.) …Без цього не зможемо ми й осягнути проблем нинішньої України, а разом з ними – проблем усього світу". А чого ж нашим "духовним провідникам" розмінюватись на дрібниці – гулять так гулять, давайте "осягать проблеми світу". 

Як казав великий Кобзар: "Великих слів велика сила. Та й більш нічого." От було б цікаво, як би юдейська спільнота зреагувала на пропозицію якого-небудь єврея-ліберала вилучити з юдейського свята Пурим образ Гамана, бо він ображає почуття персів. Хотів би я глянути, щоб з ним сталося. 

А якщо уважніше придивитися до цього звернення, то видно звичайнісіньке космополітично-ліберальне лукавство. В дусі модерного часу автори полохливо і підлабузницькі пробують мавпувати так звані "західні цінності". Адже ми Європа! 

Мусимо іти в ногу з часом, а то, не дай Боже, будемо виглядати в очах освіченого Заходу ксенофобами і антисемітами. Тому різні "елітарні інтелектуали" за похвалу Заходу готові вихолостити не тільки народні традиції, але і християнство, що вони і пробують робити. 

Мені можуть заперечити, мовляв було б із-за чого списи ламати, ну якийсь персонаж, якогось вертепу. Насправді все набагато складніше: іде війна за духовні вартості, за традиції. Спочатку викинемо Жида-лихваря з вертепу як антисемітський персонаж, а потім і Христа приберемо з Різдвяних свят як контроверсійну фігуру. Натомість поставимо червонопикого Санта Клауса з пляшкою кока-коли в руці і різдвяного кролика. 

Ви скажете, що це перебільшення? Поїдьте в Західну Європу і переконайтесь на власні очі. Там це вже стало нормою, бо виявляти публічно свої християнські переконання, з точки зору західних лібералів, це ображати релігійні почуття інших людей (а насправді ті, хто кричать про образу своїх релігійних почуттів, якраз ні у що і не вірять). А світ не терпить духовної порожнечі, тому-то на тлі закриття християнських храмів на Заході ми спостерігаємо тотальну ісламізацію Європи. Не хочеш ходити раз на тиждень на Службу Божу, будеш робити п’ять раз на день намаз. 

Я не здивуюсь, якщо наступним кроком наших псевдореформаторів буде введення в репертуар різдвяного вертепу негра, козака-гея, ну і до повного комплекту якоїсь жіночки-феміністки – якраз в дусі часу і ліберальної моди буде збережено сексуальне, расове та гендерне рівноправ’я. Захід оцінить, лагідно поплескає по плечу та відсипле трохи срібняків… під ті ж кабальні лихварські відсотки. 

Така позиція щодо українських християнських традицій деяких сучасних ліберальних публіцистів не дивує – дивує лише те, що вони вважають себе ще й справжніми християнами. Вони вже давно, прикриваючись дисидентським минулим або дипломами закордонних навчальних закладів, присвоїли собі право (яке їм ніхто не давав) навчати недолугих (як їм здається) українців, як треба правильно жити. 

Сподіваємося, що своє вагоме слово скаже Церква, ієрархи якої повинні розуміти, що подібні людці зводять на манівці християнську молодь, вливаючи їй у душу свою космополітично-ліберальну отруту, культивуючи всілякі сатанинські та псевдохристиянські культи. 

А до студентів та спільноти УКУ звертаюся з пропозицією ввести в репертуар різдвяного вертепу персонаж такого собі ліберально-просвєтльонного хохльонка: плюгавенького, миршавенького, гомосексуальненького, з бігаючими оченятками, але з дипломом і на побігеньках в жида-лихваря. 

Українці як святкували Різдво, так і будуть святкувати, подобається це чи ні різним пройдисвітам та їх попихачам з псевдоінтелектуальних та псевдонаукових середовищ. Вони пощезнуть, і не допоможуть їм юдині срібняки, поростуть чортополохом їхні могили, і ніхто про них не згадає. 

Незабаром Різдво, незабаром, народження Месії… А отже, Господь з нами, тоді хто ж проти нас? 

09.12.2011р.Б.

м. Кам’янське (окупаційна назва Дніпродзержинськ)

12.12.2011р. Б. / Тижневий огляд: переслідування християн (5 - 11 грудня)

 

5 грудня з’явилося кілька повідомлень, зокрема про те, що у В’єтнамі під католицькою каплицею сталось два вибухи. У будинку місії ночували дві монахині, вони, на щастя, не постраждали. Однак вибух знищив приміщення, яке належало місцевій парохіяльній спільноті.

Якщо Єрусалим не отримає міжнародного статусу міста трьох релігій, Базиліка Гробу Господнього може стати мечеттю – попереджає кардинал Жан-Луї Торан.

Мучениця за віру. Так Церква в Пакистані називає 18-річну католичку, яка загинула, захищаючи свою цнотливість. Попри насильство, яке застосовували щодо неї, Марія Маніша відмовилася прийняти іслам і вийти заміж за свого мусульманського мучителя.

Зростання ісламського екстремізму в Іраку є одним із плодів арабської весни народів. На це вказують іракські християни, які все частіше стають жертвами фундаменталістів. Останні напади трапилися аж у трьох містах Курдистану.

За даними 6 грудня читаємо, що вбивства християн, що відбувалися в індійському штаті Орісса з погляду міжнародного права можна розглядати як злочини проти людства. Про це свідчить остання доповідь, яку підготував Національний Народний Трибунал у Кандхамал.

Звинувачення в судах Пакистану в образі Мухаммеда чи Корану в 95 відсотках є фальшивими. Про це сказав організації Допомога Церкві місцевий мусульманський адвокат, який, побоюючись за свою безпеку, не може сказати свого імені.

У понеділок, 5 грудня, в Австрії відбулася акція "День солідарності з переслідуваною Церквою". В університеті Відня відбулася зустріч з коптським католицьким патріархом Антоніо Нагібом.

Упродовж минулого року за звинуваченням в "богохульстві" у Пакистані було засуджено 38 осіб, з яких 14 – християни, зазначається у доповіді Комісії "За справедливість і мир" Католицької Церкви цієї країни.

7 грудня повідомляється, що існує велика ймовірність того, що після закінчення виборів і опрацювання нової конституції Єгипет стане ісламською країною, що значно ускладнить ситуацію місцевих християн.

Антихристиянська нетерпимість у європейських країнах, де закон гарантує свободу віросповідання викликає занепокоєння. Про це говорив представник Ватикану на конференції з питань дискримінації та переслідування християн, яка проходила з 30 листопада по 1 грудня в Москві.

8 грудня з’явилося повідомлення про те, що життя 25-річного пакистанця Хуррама Масіха знаходиться під загрозою після того, як його несправедливо звинуватили у богохульстві.

Згідно з інформацією за 10 грудня читаємо, що у своєму зверненні до Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ) секретар Ватикану з взаємин із державами архієпископ Домінік Мамберті запропонував щорічно відзначати міжнародний день солідарності з переслідуваними християнами.

Життя християн в Багдаді сповнене страху і залякування. «Охорона» храмів поліцейськими не є результативною.

11 грудня повідомляється, що зростає кількість актів насилля і дискримінації по відношенню до релігійних меншин в Іраку. Ситуація є настільки драматичною, що у цій країні слід запровадити спеціальний антидискримінаційний закон.

Весна народів у Північній Африці пробуджує щораз більшу заклопотаність серед місцевих християн. «Зміни полягають в тому, що до влади приходять радикальні ісламські угруповання», – підкреслює о. Вальдемар Цісло.

Джерело:  Мандрівники Христа Царя

11.12.2011р. Б. / «Будуйте Україну вдома, шукайте свого щастя тут, на рідній землі», - Блаженніший Святослав на зустрічі із молоддю в Одесі

 

«Будуйте Україну вдома, шукайте свого щастя тут, на рідній землі. Спілкуючись із вашими ровесниками, які виїхали за кордон, я побачив у їхніх очах ностальгію, тільки в Церкві вони бачать часточку України», - сказав Блаженніший Святослав (Шевчук) 9 грудня 2011 року на зустрічі із молоддю в м. Одесі в рамках душпастирського візиту до Одесько-Кримського екзархату УГКЦ. Глава УГКЦ пригадав також слова блаженного Івана Павла ІІ, який закликав українську молодь: «Залишайтеся вдома, бо це ваша земля».

Під час розмови Предстоятель Церкви наголосив на гідності людської особи, що «походить від Бога, який створив людину на свій образ і подобу, тому ніхто не має права посягати на цю гідність». «Гідність нам дає не держава, не влада, навіть не паспорт певної держави. Держава повинна захищати людину, незважаючи на те, яке місце вона посідає в суспільстві», - наголосив очільник греко-католиків.

Молодь цікавилася ідеєю українського світу. «Я розумію український світ як єдність та солідарність українців в Україні та в усьому світі. Будувати український світ - означає дбати про свою культуру та любити український народ, а також піклуватися, щоб гідність українців поважали інші народи», - відповів Блаженніший Святослав.

Крім того, Глава УГКЦ закликав молодь брати на себе відповідальність за майбутнє свого народу. «Ми хочемо бути членами Європейської спільноти, сподіваючись, що це само до нас прийде, що хтось за нас збудує російський, американський чи український світ. Натомість ми повинні брати на себе відповідальність за майбутнє нашого народу», - відзначив він.

Серед іншого Блаженніший Святослав повідомив, що УГКЦ «серйозно замислюємося над тим, як спілкуватися із молоддю, яка є дуже доброю і шукає живої парафіяльної спільноти». На запитання, які залишилися без відповіді, Глава УГКЦ пообіцяв відповісти в аудіодиску «100 запитань до Блаженнішого».

Департамент інформації УГКЦ