14.07.2012р. Б. / Студенти УКУ вже з осені житимуть в унікальному Колегіумі

 

Із вересня студенти Українського Католицького Університету житимуть у новозбудованому Колегіумі, який є унікальним не тільки для Львова, а й для всієї України. Адміністрація Університету має намір відійти від «гуртожитських» підходів, будуючи колегіум на зразок європейських та американських коледжів із особливою колегіальною культурою та атмосферою. 

 

Тут проживатиме близько 200 студентів, а також викладачі-куратори, монахині-редемптористки. Будуть окремі помешкання і для осіб із особливими потребами та гостьових професорів Центру вищих студій та розвитку особистості. 

«Нині ми живемо у містах анонімно, можемо не знати, хто за стіною, які прізвища мають люди, що мешкають у нашому під’їзді. У Колегіумі творитимемо нагоди для зустрічей. Є багато молодих людей, які виростають без спільної трапези – сніданку, вечері, святкового обіду в родинному колі. Символіка Євхаристії втрачається, якщо пережиття спільного столу і ламання хліба не є зрозумілим явищем для людини. В цьому Колегіумі, у цій спільноті дуже важливим буде пережиття спільної трапези», – розповів ректор УКУ д-р Борис Ґудзяк виданню «Львівська пошта». 

У Колегіуму кожна група із 25 студентів матиме куратора-наставника. На кожному поверсі буде велика спільна кімната, де всі охочі зможуть збиратися у вільний час. Значну частину приміщень займатимуть різні майстерні та гуртки, буде і кімната для хору, кінозал, кімнати для студентського самоврядування. Передбачено також і спортзал, однак, імовірно, цього року він ще не функціонуватиме. У цих приміщеннях тимчасово облаштують їдальню, зведення якої заплановане у наступній черзі здачі будівлі. 

Додамо, що у вересні 2010 року Блаженніший Любомир Гузар разом із іншими владиками УГКЦ освятив наріжний камінь першої будівлі університетського містечка Українського католицького університету на вул. Стрийській на тому ж місці, яке під час свого візиту до Львова благословив блаженний Папа Йоан Павло ІІ. А вже цього року 26 серпня відбудеться освячення будівлі та відкриття Колегіуму – будинку, який буде новим явищем в контексті Львова і України, а в деяких аспектах – і в світовому масштабі. 

В університетському містечку УКУ, окрім Колегіуму, буде також академічний корпус (багатофункціональна академічна будівля, яка матиме 12 аудиторій, 16 викладацьких кімнат, великий зал, їдальню та студентське кафе), пасторальний центр і Церква, інформаційний центр та бібліотека. Так творитиметься духовне і молитовне життя університетської спільноти. Закінчити будівництво університетського містечка планують у 2015 році. 

Прес-служба УКУ

Джерело:   КРЕДО

29.06.2012р. Б. / 10-річчя від інавгурації УКУ: спогади очевидців

 

Сьогодні, 29 червня, минає 10 років від дня інавгурації Українського католицького університету. Урочистості тоді тривали п’ять днів і закінчилися інавгурацією біля Оперного театру у Львові. Ми запитали у безпосередніх учасників торжеств про те, що найбільше їм запам’яталося з цієї події та які перспективи відкрив Український католицький університет за ці 10 років для суспільства.

Блаженніший Любомир Гузар, Великий канцлер УКУ (2002 – 2011)

Те, що сталося 10 років тому, було закінченням дуже довгого сну. В Україні, на щастя, ми завжди мали пошану до освіти. У ХХ ст. митрополит Шептицький під час промови у Австрійському сеймі висловив прохання про встановлення українського університету: він розумів важливість такої інституції. Потім почалася війна, прийшла польська окупація, і нічого не вдалося зробити.

Уже опісля митрополит заснував академію. У 30-ті рр. Андрей Шептицький, а згодом ректор Богословської академії Йосип Сліпий робили певні кроки для створення українського університету – це було їхньою мрією.

І тільки після повернення Блаженнішого Йосипа із заслання до Риму появилася можливість організувати університет, хоча би його колиску. Сформувавши УКУ в Римі, Блаженніший написав статут, запросив професорів, організовував літні курси. Тоді не було навіть з ким працювати, але Йосиф Сліпий казав, що це має стати початком чогось великого. І вже після проголошення незалежності України з Риму до Львова перенесли академію.

Коли 10 років тому вдалось остаточно оформити Український католицький університет, то це було реалізацією столітньої мрії. На інавгурації було багато достойних гостей. Українську освітню традицію тоді представляв ректор Києво-Могилянської академії В’ячеслав Брюховецький. Ректор Люблінського університету (фактично за дорученням Папи Івана Павла ІІ) приїхав підтримати нас. Під час інавгурації біля Оперного театру у Львові було відчуття, що діється щось важливе.

Я маю надію, що Університет щораз активніше буде виховувати людей, яких ми зможемо називати християнською елітою. Це означає, що, по-перше, ці люди будуть мати добру професійну підготовку у відповідних сферах, по-друге, вони будуть порядними і житимуть за моральними принципами. То будуть особи, які працюватимуть, думатимуть категоріями здорової, християнської релігійної традиції. По-третє, вони будуть справжніми патріотами, які любитимуть Україну і працюватимуть для неї. Власне, у цьому і є цінність Університету. Я мрію про те, що та духовна еліта, незалежно від професійної діяльності, сформує певний духовний рівень.

Важливо, що УКУ не є державним навчальним закладом, залежним від політики. Це є вільна інституція, яка не тільки сама росте, а й променіє навколо, інституція, яка розвиває широку суспільну діяльність. Український католицький університет повинен ставити зразком насправді високої інтелектуальної культури.

Акт урочистої інавгурації УКУ

Ректор УКУ о. д-р Борису Ґудзяк 

Кількаденна інавгурація Українського католицького університету відбувалась у симфонії прекрасних академічних доповідей, проникливих дискусій, мистецьких акцій. Перед Оперним театром у день інавгурації зібралось близько 20 тис. осіб. Серед цього всього я найбільше запам’ятав, коли на закінчення Господь послав нам велику-велику веселку, яка на легкому дощі крізь ясне сонце стала знаменом нашого майбутнього.

Думаю, УКУ відкриває нове бачення на, здавалося би, звичні речі. Університет доводить, що освіта може бути вільною від корупції, що вона може бути глибоко християнською і водночас відкритою, глибоко українською та інтернаціональною. УКУ засвідчує, що освіта може бути фінансово відповідальною, а в управлінні – прозорою і колегіальною. Тут жертовність є не тільки абстрактним теоретичним гаслом, це кредо наших працівників та студентів. Я часто чую, що у бізнесі, політиці, науці, громадському житті цей маленький Університет своєю молитвою, навчанням, а насамперед якістю спілкування для багатьох є джерелом надії.

Марія Маковецька, випускниця УКУ (2005 рік), керівник відділу адвокації, комунікації та соціальної мобілізації у Благодійному фонді Ріната Ахметова «Розвиток України» 

У 2000 році я вступала ще у Львівську богословську академію. Тому для мене інавгурація стала сходженням на щабель вище, вона відкривала нові можливості. Саме усвідомлення того, що я буду навчатись в Українському католицькому університеті для мене було чимось великим. Ректор о. Борис під час своєї інавгураційної промови наголосив на трьох аспектах: університет – це тип освіти, у якому дотримуються високих стандартів навчання, український означає, що тут сповідуватимуть традиції і викладатиме національна професура, а католицький – це вселенський вимір, новітні підходи, долучення до міжнародної спільноти університетів. Багато моментів з промови ректора я пам’ятаю й досі.

10 років тому в УКУ був тільки філософсько-богословський напрямок. Зараз Університет – це фахова, якісна освіта, це певний імідж. Важливо, що студент може обирати напрямки навчання – чи то богослов’я, чи історію, чи соціальну педагогіку, чи магістратуру з журналістики. УКУ створив можливість вибору, і важливо, що Університет розвивається логічно: кожен факультет з’являється органічно, відповідно до потреб.

Тарас Добко, перший проректор УКУ

Під час інавгурації УКУ відчувалося, що це кайрос, особливий благословенний час, момент певної зрілості, коли дуже природним є перехід, зміни, трансформація, що, власне, і відбулось – від Львівської богословської академії до Українського католицького університету. Без сумніву, найбільше запам’яталась веселка над площею, де відбувалось святкування інавгурації.

УКУ був і залишається цінний тим, що творить для України нові зразки культури. У західному богослов’ї для опису того, ким є Бог, використовують термін «сoincidentia oppositorum» (збіжність протилежностей). Мені видається, що УКУ складається із таких біполярних позиції – ми є модерним університетом і водночас релігійним, місійним та підприємливим, народжуємося з лона Української Греко-Католицької Церкви і водночас є відкритими, екуменічними. Я думаю, що таких поєднань, які, здавалося би, непоєднувані, в Університеті можна знайти багато. І це можливо тільки тоді, коли людина почувається вільною, без ідеологічних нашарувань.

Марія Зубрицька, проректор з науково-педагогічної роботи Львівського національного університету ім. І. Франка 

Тоді на інавгурації уперше проголошували місію не тільки Католицького університету, а українського університету загалом. Прозвучало чимало цікавих доповідей. На ту пору ні законодавчі акти, ні закон про вищу освітуне використовували слова «місія». А місія та ідентичність УКУ окреслювали потребу і ставали зразком та моделлю для наслідування. Це було надзвичайно важливо з феноменологічної перспективи: у стінах маленького університету можливо було будувати такий дискурс.

Друге враження – біля Оперного театру Університет демонстрував, що він виходить поза свої стіни і продовжує свої урочистості у центрі міста, громади. Так УКУ ще раз підкреслив свою місію – співпрацювати зі суспільством, артикулював готовність служити громаді, Україні.

Третє – це радість і відкритість, яка була на обличчях у всіх причетних до цієї події: і студентів, і ректора, і почесних засновників. Оця тиха просвітлена радість огортала такою вуаллю усіх, хто виступав, брав участь в урочистостях.

За ці 10 років Український католицький університет збагатив освітній простір Львова, України та всієї пострадянської території. Соціальний (робота з людьми з особливими потребами, опіка над бездомними) та духовний виміри цього закладу відчутні у всіх його програмах. Саме УКУ з року в рік у своїх навчальних програмах, конференціях, акціях наголошує на духовному вимірі суспільного, політичного, культурного життя, який неминуче виводить на потребу етичних і моральних цінностей у пострадянському суспільстві, де ці цінності зазнали певної девальвації. Саме УКУ активно намагається їх відновлювати, будувати і міцно впроваджувати. Університет зумів створити середовище, вільне від корупції.

Він на практиці зміцнює парадигму духовних, моральних та етичних цінностей. Наприклад, магістерська програма із журналістики навчає мас-медіа передусім бути соціально відповідальними. Соціальна робота, християнська етика, педагогіка – це ті ніші, які Університет не тільки органічно зайняв, а й розвиває на академічному рівні, водночас впливаючи на громаду. Свідченням цього є проведення Соціального екуменічного тижня, де багато відомих людей обговорюють теми відповідальності та гармонійної співдії усіх конфесій. Про цю ж соціальну та суспільну відповідальність говорить Львівська бізнес-школа УКУ.Український католицький університет, який, задекларувавши місію служіння академічним цінностям та громаді, намагається вкорінювати їх у реальному житті та демонструє це на власному прикладі.

Марнослав Муринович, проректор із призначення та місії Університету

З моменту інавгурації найбільше мені запам’яталася веселка над містом – це було Боже благословення. І це благословення ми відчуваємо постійно. Університет є тою оазою, яка радикально відрізняється від довколишнього світу: взаємини між людьми, пошанування гідності кожного – найголовніше, що ми зуміли дати за цей час. І ці аспекти відображаються в усьому: у навчанні, в університетській атмосфері, у спілкуванні, свідченні.

Цього року ми відкриваємо першу будівлю університетського містечка УКУ – Колегіум, який буде не просто гуртожитком, – за цим стоїть інше ставлення до людини (не тільки як до біологічної істоти, а й як до цілісної особи, яка має і духовні потреби). Не думаю, що будь-який ректор в Україні настільки переймався будівництвом свого гуртожитку, як о. Борис створенням Колегіуму. І йдеться не просто про будівництво стін, а про будівництво спільноти – вогнища спілкування, людської комунікації, яка має відбуватися там.

Ярослав Грицак, історик 

З інавгурації я пригадую небагато: точно пам’ятаю – це була велика надія на те, що ми починаємо щось дуже серйозне. А найкращим підтвердженням цьому була веселка. Пригадую також вітальний лист від Патріарха Константинопольського, те, як нас зворушливо вітали студенти з усієї України, пам’ятаю рок-концерт – це був справжній драйв.

Коли інавгурували УКУ, ми думали, що це буде ще один університет, якого потребував Львів зокрема. Тепер я розумію УКУ – це не просто один з декількох, він є одним із найперспективнішим не тільки у цьому місті, а й в усій Україні. І, напевно, за кілька десятків років він може стати українським Оксфордом чи Кембриджем.

Усі, хто досліджує історію, зокрема вищих навчальних закладів, знають, що університети швидко не ростуть. Щоб оцінити університет, треба щонайменше 50 років. Зараз УКУ ще непомітний – поки це немовля. Але за ці 10 років він зробив великі кроки, тому немає сумніву, що з нього виросте великий організм.

В УКУ немає корупції – в Україні, якби не банально не звучало, це – подвиг. Тут є сильне відчуття рівності, власне, за таких умов росте добра, сильна академічна культура.

Український католицький університет повинен розвиватися і надалі: через появу нових факультетів, і не тільки гуманітарних, а й природничих, технічних, а особливо міждисциплінарних.

 Прес-служба УКУ

14.04.2012р. Б. / Єдина програма в Україні, основана на християнських моральних принципах, розширяє свою географію

 

Сертифікатна програма з біоетики «На службі охорони життя» була розроблена у 2009 році деканом богословського факультету УКУ о. д-ром Ігором Бойком у співпраці з Комісією УГКЦ душпастирства охорони здоров’я в особі о.д-ра Андрія Логіна та п. Стефана Дмитришина. Вже третій рік поспіль програма успішно діє при Українському Католицькому Університеті (м. Львів), а її слухачі мають унікальну нагоду слухати лекції, аналогів яким в Україні не існує. Варта зазначити, що це єдина програма в Україні, яка основана на християнських моральних принципах.

 

З ініціативи Комісії УГКЦ у справах душпастирства охорони здоров’я відбулася робоча зустріч декана богословського факультету Українського Католицького Університету о. д-ра Ігора Бойка та о. д-ра Андрія Логіна, голови Комісії УГКЦ у справах душпастирства охорони здоров’я з ректором Тернопільського державного медичного університету імені І.Я.Горбачевського, проф. Леонідом Ковальчуком. Під час зустрічі було досягнуто домовленість про співпрацю у ділянці біоетики і запровадження в Тернополі Сертифікатної програми з біоетики «На службі охорони життя».

 

Учасники сертифікатної програми вивчатимуть основи християнської віри та моралі, духовний і біблійний виміри здоров’я та психологію здоров’я і хвороби. Разом з тим, учасники отримають ґрунтовні знання у галузі біоетики, починаючи від основ, вивчення основних біоетичних документів до аналізу та дослідження сучасних викликів.

 

Тож, відтепер, програма розширяє свою географію і буде діяти в Тернополі на базі медичного університету. Вже сьогодні можна докладно ознайомитись з переліком дисциплін та записатись для участі в програмі, завітавши на сайт медичного університету. http://www.tdmu.edu.te.ua/ukr/news/111.htm

Джерела: zdorovia.ugcc.org.ua

Мандрівники Христа Царя

30.03.2012р. Б. / До Львова святкувати «Великдень разом» приїде 200 студентів зі Сходу та Півдня України

 

Студентське Братство Українського Католицького Університету цьогоріч у Львові традиційно організовує акцію для студентів зі Східної, Центральної та Південної України.

У переддень Великодня, 14 квітня організатори очікують прийняти у Львові близько 200 студентів з Полтави, Харкова, Запоріжжя, Донецька, Алчевська, Луганська, Одеси та Криму. «Зараз ми шукаємо сім’ї, які б хотіли прийняти на три дні до свого помешкання гостей, – розповідає координатор акції, студент УКУ Любомир Лещук. –  До 8 квітня ми формуємо базу даних тих, хто бажає приїхати і тих, хто зможе прийняти гостей. Тому просимо активно подавати свої заявки».

Головною метою акції, за словами організаторів, є ознайомити гостей зі Сходу та Півдня України з традиціями святкування Воскресіння Господнього в Галичині, «Ми хочемо, щоб наші гості відчули настрій, який панує у Львові під час святкувань, показати їм традиції нашого регіону», – пояснює Любомир Лещук.  

«Великдень разом» у Львові проводять з 2010 року. Минулоріч на святкування до Львова приїхало більше ста студентів.

«Важливо, щоб студенти, які приїдуть до Львова могли жити в сім’ях, – наголошують організатори. – Спільне святкування, посвячення пасок, Богослужіння, трапеза створюють атмосферу справжнього Великодня».

14 квітня студенти приїдуть до Львова. У неділю вранці вони з родинами підуть на Воскресну літургію, опісля – разом з львівською молоддю будуть водити гаївки в Шевченковому гаю. У понеділок, 16 квітня студенти відвідають Український католицький університет, де відбудеться майстер-клас із писанкарства та з виготовлення ляльок-мотанок.

Сім’я Петра Дідули уже п’ять років поспіль приймає студентів на «Великдень разом». Минулого року у родині Великдень святкували троє студентів із Мелітополя: «Приймаючи студентів, ви маєте унікальну нагоду пізнати Україну, не виїжджаючи за межі міста. Це завжди нові цікаві та несподівані знайомства, які тривають довго. Ми даємо можливість людям зі Сходу відчути наші західні традиції, і водночас розуміємо, що є однаковими у сутнісних речах – у нас ті ж проблеми і ті ж радості у житті. Це можна відчути лише тоді, коли спілкуєшся з молоддю безпосередньо», – зазначив Петро Дідула.

За детальною інформацією просимо звертатись:
Любомир Лещук
063-26-77-688
e-mail: velykdenrazom@gmail.com
www.velykden.org.ua

Детальна програма акції

14 квітня , субота
9:00-13:00 - зустріч гостей на вокзалі, розселення по сім"ях;, відпочинок та знайомство з сім'ями;
15:00-18:00 - свячення Пасок;
20:00-23:00 - ( за бажанням ) Всеношна Великодня Літургія.
15 квітня, неділя
9:00 – 11:00 - Воскресна літургія з сім'ями;
11:00 - 13:00 - святковий сніданок з сім'ями;
14:00 – 20:00 - екскурсії  містом, гуляння гаївок у Шевченківському гаю;
20:00-22:00  - спільна Ватра;
16 квітня, понеділок
10:00-12:00 -  спільне ранкове Богослужіння в УКУ;
12:00-13:00- спільний обід в УКУ;
13:00-15:00 - майстер-клас з в'язання ляльок-мотанок і розписування писанок
15:00-19:00- святкування «Обливаного понеділка» в Шевченківському гаю
19:00-23:00-  від'їзд.


Джерело:  Мандрівники Христа Царя

20.02.2012р. Б. / Навчальний курс з Методу розпізнавання плідності

 

Інститут родини та подружнього життя
Українського католицького університету

Всеукраїнський благодійний фонд
"За гідність людини"

З  2 березня  по  21 квітня  2012 року

(з перервою на Великодні свята)

 

проводять навчальний курс з

 

Методу розпізнавання плідності

(Методу природного планування сім'ї)

 

Тривалість курсу – 72 академічні години (36 занять)

Заняття відбуватимуться в такий час:

щоп’ятниці з 18:00 по 21:00

і щосуботи з 9:00 по 16:00

в приміщенні філософсько-богословського факультету

Українського католицького університету

за адресою вул. Хуторівка, 35а

в 216 авд. (2-ий поверх)

Матеріальна підтримка для проведення навчального курсу - 350 гривень з особи.

 

Щоб стати учасником,

потрібно зареєструватися,
надіславши лист-прохання на адресу olkuka@ucu.edu.ua

Відповідальна особа – Олеся Кука

 

Радо запрошуємо всіх зацікавлених!

 

 

Джерело:  Мандрівники Христа Царя

17.02.2012р. Б. / «Бути багатим – благо чи тягар?» зустріч з Любомиром Гузаром, Архієпископом-емеритом УГКЦ

 

Дискусійний клуб «Бізнес-Credo» намагається налагодити активний діалог між бізнесом і суспільством, тому на свої зустрічі запрошує провідних мислителів і лідерів суспільної думки, митців і власників бізнесу.

 

Чергову зустріч клубу присвячено непростому питанню «Багатство – благо чи тягар?»

 

Гість клубу Любомир Гузар -Архієпископ-емерит УГКЦ, магістр філософії і доктор богослов’я, вважає, що бути багатим – не тільки мати блага, але й вміти використовувати їх для духовного зростання.

 

Серед питань зустрічі:

- Чи є гріхом бути багатим?
- Який зв’язок між економічним добробутом та людською гідністю?
- Які моральні принципи співіснування багатих і бідних?
- Чи є в Україні приклади відповідального багатства?
- Якою має бути благодійність?

ЧИТАТИ ДЕТАЛЬНІШЕ

Джерела: betv.com.ua

Мандрівники Христа Царя

03.02.2012р. Б. / Мирослав Маринович: Україна страждає від аморальності влади

 

Часто ми говоримо про єдність як про уніфікацію, де всі мають бути однаковими. Однак такої єдності нам не вдається досягти, навіть на політичному рівні. Нам потрібна єдність, яка дасть можливість кожному зберігати власну ідентичність. Таку думку висловив проректор із призначення та місії УКУ, правозахисник Мирослав Маринович. 2 лютого він взяв участь у дискусія «Відгомін Дня соборності: об’єднання чи поділ?».

 

Правозахисник також прокоментував події 22 січня 1990 року: «Це був злет духу, ми аргументували ці події політичними, національними, регіональними аргументами, але духовна основа цієї акції є величезною. Усі інші інтереси були вторинними, або й взагалі не важливими. Сьогодні ми маємо ситуацію навиворіт. Коли інтереси різних угрупувань є на першому місці, але немає первинності духу – натомість панує зневіра та недовіра», – зазначив він.

 

На думку Мирослава Мариновича, лише з відродженням духовної основи відродиться справжня українська ідентичність.

 

Проректор УКУ також прокоментував політичне протистояння «двох Україн» – «помаранчевої» та «синьо-білої»: «Господня мудрість у тому, що ми опинилися біля двох розбитих корит. Це шанс для українців сісти за стіл переговорів і подумати про те, як нам об’єднатися, не в плані уніфікації, а зберігаючи особливості кожного, вийти на гармонійне поєднання двох половин».

 

Зустріч «Відгомін Дня соборності: об’єднання чи поділ?» відбулася у межах проекту «Зустріч поколінь», який організовує Інститут лідерства та управління УКУ у співпраці з Марійським товариством «Милосердя» за підтримки фонду «Турбота про літніх в Україні».

Прес-служба УКУ

"Нам потрібна єдність, яка дасть можливість кожному зберігати власну ідентичність". 

Таку думку висловив проректор із призначення та місії УКУ, правозахисник Марнослав Маринович... 

"МАРЕННЯ МАРНОСЛАВА, або відрубаної голови про золоту корону..."

Катехит парафії Преображення Господнього р.Б. Леонід.

28.12.11р. Б. / Інститут історії Церкви УКУ відкриває архіви

 

Інститут історії Церкви Українського католицького університету спільно з сайтом «Майдан» розпочинає новий проект «Підпільна Церква в умовах тоталітарної держави». Відтепер читачі можуть запитати у експертів УКУ про те, як служили священики у підпіллі, що тоді мотивувало людей йти у монастирі, де навчалися семінаристи тощо. 

 

Відповіді ґрунтуватимуться на матеріалах архівів Інституту історії Церкви УКУ (ІІЦ), зокрема на свідченнях очевидців з періоду підпілля УГКЦ (1946-1989 рр). Ці свідчення працівники Інституту історії Церкви почали збирати із часу заснування Інституту в 1992 році. На сьогодні це більше 2 тис. інтерв’ю, повідомляє Прес-служба УКУ. 

«Здебільшого факти про період підпілля УГКЦ можна було зібрати на основі свідчень самих очевидців, – пояснює молодший науковий співробітник Інституту Лідія Губич. – Ці інтерв’ю зробили дуже вчасно, адже багатьох людей, котрі були учасниками цих подій, і котрі зуміли широко розкрити історію цього періоду, уже немає серед живих». 

На запитання читачів також відповідатимуть безпосередні учасники подій – люди, які в тоталітарних умовах зберегли церковні традиції, ієрархію, передали спадкоємність молодшим поколінням. «Часом на ваші запитання можуть відповісти люди, яких уже немає серед живих, але їх відповіді є в архівах Інституту історії Церкви. Таким чином, ви зможете стати учасником такого незвичайного діалогу», – зазначають організатори проекту. 

Проект «Підпільна Церква в умовах тоталітарної держави» стартував близько місяця тому. Уже зараз читачі запитують експертів про різні аспекти діяльності підпільної Церкви, зокрема, як виглядав підпільний шлюб, якою була мотивація тих, хто йшов у підпільні монастирі, яким був навчальний процес у підпільних семінаріях, чи є дані, скільки таких семінарій існувало? 

З архівами Інституту історії Церкви зараз працюють здебільшого науковці, дослідники, іноді звертаються журналісти. Також на базі архіву студенти УКУ проходять щорічну практику. Завдяки такому проекту, матеріали архівів та живі свідчення людей стануть доступні кожному. 

Запитати експертів можна тут.


Джерело:  КРЕДО

Ігор ІВАНЧЕНКО

ДЕКІЛЬКА СЛІВ НА ЗАХИСТ ЖИДА

 

Різдвяний піст. Час глибокого переживання, натхнення, піднесення. Час, коли кожна віруюча людина з нетерпінням чекає народження Месії. 

Різдво Христове. Одне з найвеличніших християнських свят, як і інші, глибоко закорінене в ментальності, побуті та традиціях нашого народу. Спитайте, які асоціації, окрім суто релігійного аспекту, викликає це слово в душі українця? Тиха Різдвяна ніч, рипучий сніг, повний місяць на небі, Віфлеємська зоря, святково вбрана родина збирається за столом, щоб спожити дванадцять Різдвяних страв. А після цього на вулиці наших міст і сіл висипають веселі ватаги хлопців і дівчат, колядуючи та сповіщаючи всім радісну новину: "Христос народився!" А у відповідь чують: «Славімо його!» І обов’язково – різдвяні вертепи. Це дійство своїм корінням сягає глибини віків. Українці, мабуть, єдиний народ, котрий має такі давні і глибоко символічні різдвяні традиції. 

Недарма іноземці, побувавши на наших святах, з таким захопленням розповідають вдома про Україну. Декілька українських колядок навіть перекладено англійською мовою і вони увійшли до фольклору багатьох країн. 

І ось у час, коли всі християни з таким нетерпінням очікують Різдва, нас вкотре "втішили" ліберали-мудрагелі з Українського католицького університету своїм зверненням до спільноти УКУ під промовистою назвою "Шукаймо справжніх витоків лиха". 

В чому ж керівництво УКУ побачило лихо? Ніколи не здогадаєтесь. Виявляється, у вертепному Жидові. Перепрошую шановних читачів, але змушений буду часто цитувати цей "шедевр" збоченої ліберальної думки.

Пастирка (Вертеп) 1989 року (світлини з архіву директора Тернопільського художнього музею Ігоря ДУДИ) Історико-краєзнавчий проект проект «Жнибороди — Бучаччина — Тернопілля»

Отже: "…Але радість очікування цього свята щороку затьмарюється лихим передчуттям, що в час найвищої духовної кульмінації святого Різдва у нашу хату знову увірветься вертепний «Жид», – і насіння зла, що його вертепне дійство мало б виполоти, знову загніздиться в нашій душі". Бачте, яка біда увірветься в наші хати. Ось чого ми маємо боятися. 

Далі – більше "…У нашому Університеті немає однозначного ставлення до цього феномену. Дискомфорт від цього вертепного образу й відчуття, що він суперечить духовній поставі сучасного християнина й етосові УКУ, сусідує з настороженим ставленням до спроб вилучити його, що сприймається як зневаження давньої традиції та улягання стороннім силам. 

Наше завдання на цей Різдвяний піст – остаточно вирішити, якими в цьому питанні мають бути місія та етос УКУ. 

Знайти новітній персоніфікований образ лихварства, грошолюбства, корупції, підкупу та підступності – таким є духовне завдання для нашої спільноти на цей час Різдвяного посту.

 

Саме таким ректорат визначив "духовне завдання" для спільноти УКУ на цей час Різдвяного посту. Зверніть увагу: не очищення, не духовне оновлення, не відродження християнських чеснот у душі християнина, а саме пошук нового образу лихварства та місії і етосу УКУ в цьому питанні. Я не буду переповідати, що це за персонаж – кожен українець це знає і без мене. Але натомість зверну вашу увагу на аргументацію: 

"…З цього пласту української народної культури видно, що в певні епохи соціальні біди українського народу асоціювалися з єврейством (як, до речі, і навпаки). Ясна річ, далеко не кожен, хто щиро сміявся, бачачи гротескні кривляння вертепного «Жида», був запеклим антисемітом. Дві етнорелігійні групи жили поруч; їхні звичаї були часом зрозумілими для іншої групи, а часом і кумедними. І за поняттями «жида» й «гоя» стояли свої міжгрупові табу, що їх плекали з обох сторін. 

Але часом гротескна забава мала далеко не гумористичне продовження, коли по українських селах і містечках зграйки хлопчаків не раз гналися по вулиці за єврейським однолітком, скандуючи уже не барокове: «Жид! Жид!». Пізніші політичні наслідки такої «забави» ми, вибачте на слові, відхаркуємо й досі.

 

Складається таке враження, що автори цього опусу бачили на власні очі, як однолітки переслідували єврейського хлопчика. Я чудово розумію, на що натякають, але бояться вимовити вголос автори цього звернення – вони мають на увазі Коліївщину. 

Так, дійсно, під час цього повстання постраждало єврейське населення. Але що спричинило таке ставлення гайдамаків до євреїв-лихварів? Тут не місце для пояснення очевидних речей, тим паче, що так звані інтелектуали з УКУ це знають не гірше від мене. Але якщо раптом не знають, то нехай прочитають Шевченкових "Гайдамаків". Натомість хочу звернути увагу цих борців з «українським антисемітизмом», що персонаж вертепу не просто єврей, а Жид-лихвар. А про лихварство дуже чітко сказано в Святому Письмі: це тяжкий гріх, і якщо професура УКУ цього не знає, то нехай спитає в своїх студентів. І не наша вина, що споконвіків ця професія була в пошані у певного народу, від якої потерпали насамперед ми, українці. 

Заборону певних персонажів, слів, і навіть релігії ми вже проходили, тільки колись нам забороняли під страхом смерті, а тепер під страхом бути звинуваченим у антисемітизмі. 

Наступним, не менш цікавим аргументом, є такий: "Євреями в історичному бутті були не тільки міняйли, торговці та лихварі. Євреями були, зокрема, апостоли, члени найдавнішої християнської спільноти та майже всі автори Нового завіту (за винятком Луки). Єврейською була Пресвята Родина – Йосиф та Марія. Врешті-решт, по Своїй земній Матері євреєм був і Сам Ісус, Різдво Якого ми готуємось тепер зустрічати."

 

Дійсно це так, але чому пан Маринович і компанія забувають, що й Ірод був євреєм, то може ми і його вилучимо із репертуару вертепу, щоб не образити раптом чиїсь релігійні і національні почуття. Та й взагалі, якщо іти за цією схибленою логікою, то вартувало би в дусі сучасних західних цінностей трохи відредагувати Євангеліє. Наприклад, вилучити слова єврейського натовпу про те, що кров Христа на них і їхніх дітях, бо це «оголтєлий антисемітизм». А в усьому звинуватити Понтія Пилата – він за себе не постоїть. І всім добре.

Ліберальна брехня і казуїстика цих панів прикривається авторитетом Пап: "Тому не дивно, що свого часу Папа Іван ХХІІІ, осмислюючи духовні причини Голокосту єврейського народу, звернувся в молитві до Ісуса: «Прости, що ми знову розіп’яли Тебе в їхньому тілі!».

 

Але і тут шановних лібералів підвела історія, точніше, її незнання: українці до Голокосту не мали жодного стосунку, ба більше, значною мірою саме завдяки участі українців у Другій світовій війні було зупинено цей злочин. Але для наших "каяників" з УКУ це не аргумент, бо дуже подобається їм каятись за чужі гріхи – і нема на то ради! Покаяння їх щире: "У цю передріздвяну пору ми запрошуємо вас піти за цим духовним прикладом і сповідально звернутися до Христа: «Прости, що ми знову зневажаємо Тебе в цьому знущальному образі»! Але до чого тут українці? Хіба не Христос ганив і викривав міняйлів, лихварів і митарів? 

Проте участь представників єврейського народу в Геноциді-Голодоморі цими псевдокаяниками чомусь не згадується жодним словом у жодному зверненні. 

Далі ректорат УКУ пропонує університетській спільноті: "…наново осмислити ґенезу зла. Богослови мали б виявити, в чому справжній корінь наших соціальних, національних і політичних лих (мені чомусь здається, що корінь якраз і є в таких лукавих мудрствуваннях сучасних модерних Юд.-Авт.), і у вертепному дійстві донести його до людей з оздоровчими гумором і сатирою. Історики мали б остерегти нас від повторення помилок минулого (яких саме помилок автори звернення, правда, не уточнюють, залишаючи собі поле для подальших словоблудних маневрів -Авт.). 

Від соціальних педагогів ми очікуємо рецептів, як можна загоїти роз’ятрені суспільні рани. (забувають автори, що перш, ніж виписувати рецепт на "роз’ятрені рани", вартувало б з’ясувати, хто ці рани наніс.-Авт.) …Без цього не зможемо ми й осягнути проблем нинішньої України, а разом з ними – проблем усього світу". А чого ж нашим "духовним провідникам" розмінюватись на дрібниці – гулять так гулять, давайте "осягать проблеми світу". 

Як казав великий Кобзар: "Великих слів велика сила. Та й більш нічого." От було б цікаво, як би юдейська спільнота зреагувала на пропозицію якого-небудь єврея-ліберала вилучити з юдейського свята Пурим образ Гамана, бо він ображає почуття персів. Хотів би я глянути, щоб з ним сталося. 

А якщо уважніше придивитися до цього звернення, то видно звичайнісіньке космополітично-ліберальне лукавство. В дусі модерного часу автори полохливо і підлабузницькі пробують мавпувати так звані "західні цінності". Адже ми Європа! 

Мусимо іти в ногу з часом, а то, не дай Боже, будемо виглядати в очах освіченого Заходу ксенофобами і антисемітами. Тому різні "елітарні інтелектуали" за похвалу Заходу готові вихолостити не тільки народні традиції, але і християнство, що вони і пробують робити. 

Мені можуть заперечити, мовляв було б із-за чого списи ламати, ну якийсь персонаж, якогось вертепу. Насправді все набагато складніше: іде війна за духовні вартості, за традиції. Спочатку викинемо Жида-лихваря з вертепу як антисемітський персонаж, а потім і Христа приберемо з Різдвяних свят як контроверсійну фігуру. Натомість поставимо червонопикого Санта Клауса з пляшкою кока-коли в руці і різдвяного кролика. 

Ви скажете, що це перебільшення? Поїдьте в Західну Європу і переконайтесь на власні очі. Там це вже стало нормою, бо виявляти публічно свої християнські переконання, з точки зору західних лібералів, це ображати релігійні почуття інших людей (а насправді ті, хто кричать про образу своїх релігійних почуттів, якраз ні у що і не вірять). А світ не терпить духовної порожнечі, тому-то на тлі закриття християнських храмів на Заході ми спостерігаємо тотальну ісламізацію Європи. Не хочеш ходити раз на тиждень на Службу Божу, будеш робити п’ять раз на день намаз. 

Я не здивуюсь, якщо наступним кроком наших псевдореформаторів буде введення в репертуар різдвяного вертепу негра, козака-гея, ну і до повного комплекту якоїсь жіночки-феміністки – якраз в дусі часу і ліберальної моди буде збережено сексуальне, расове та гендерне рівноправ’я. Захід оцінить, лагідно поплескає по плечу та відсипле трохи срібняків… під ті ж кабальні лихварські відсотки. 

Така позиція щодо українських християнських традицій деяких сучасних ліберальних публіцистів не дивує – дивує лише те, що вони вважають себе ще й справжніми християнами. Вони вже давно, прикриваючись дисидентським минулим або дипломами закордонних навчальних закладів, присвоїли собі право (яке їм ніхто не давав) навчати недолугих (як їм здається) українців, як треба правильно жити. 

Сподіваємося, що своє вагоме слово скаже Церква, ієрархи якої повинні розуміти, що подібні людці зводять на манівці християнську молодь, вливаючи їй у душу свою космополітично-ліберальну отруту, культивуючи всілякі сатанинські та псевдохристиянські культи. 

А до студентів та спільноти УКУ звертаюся з пропозицією ввести в репертуар різдвяного вертепу персонаж такого собі ліберально-просвєтльонного хохльонка: плюгавенького, миршавенького, гомосексуальненького, з бігаючими оченятками, але з дипломом і на побігеньках в жида-лихваря. 

Українці як святкували Різдво, так і будуть святкувати, подобається це чи ні різним пройдисвітам та їх попихачам з псевдоінтелектуальних та псевдонаукових середовищ. Вони пощезнуть, і не допоможуть їм юдині срібняки, поростуть чортополохом їхні могили, і ніхто про них не згадає. 

Незабаром Різдво, незабаром, народження Месії… А отже, Господь з нами, тоді хто ж проти нас? 

09.12.2011р.Б.

м. Кам’янське (окупаційна назва Дніпродзержинськ)