13.05.2012р. Б. / Душпастирський візит Святішого Отця Бенедикта ХVІ до Ареццо, Ля Верни та Сансеполькро

 

У неділю 13 травня, вперше у 2012 році, Святіший Отець відвідує з душпастирським візитом одну з дієцезій Італії, а саме Ареццо-Кортона-Сансеполькро, що розташована в центральноіталійському регіоні Тоскана. Дієцезія була створена 1986 року внаслідок об’єднання в одну трьох окремих дієцезій. Найстаршою з них є дієцезія Ареццо, яке заснована ще у ІV сторіччі. Святий мученик Донато, що був другим з черги єпископом Ареццо, є одним із найбільш шанованих в історії християнства. Дієцезія Кортони була заснована 1325 року, а Сансеполькро – у 1515-1521 роках. Під час реорганізування італійських дієцезій вони були об’єднані. Саме в цій дієцезії знаходяться Ареццо, санктуарій Ля Верна та Сансеполькро – мета душпастирського візиту Папи.

 

До старовинного міста Ареццо, розташованого приблизно 185 кілометрів на північ від Риму, Вселенський Архиєрей прибув гелікоптером о 9-ій годині ранку, приземлившись на міському стадіоні. Його привітали архиєпископ Ріккардо Фонтана, прем’єр-міністр Італії Маріо Монті, інші представники церковної та державної влади.

 

Місцем Служби Божої, в якій взяли участь тисячі вірних не тільки з дієцезії, але й з усього регіону, став величезний парк ««Il Prato», розташований у центрі міста, недалеко від катедрального храму.

 

Після Служби Божої Бенедикт XVI відвідав катедральний собор, споруджений у ХVІ сторіччі, де помолився перед Пресвятою Євхаристією та у каплиці Матері Божої Утішення. Після обіду в єпископській резиденції разом з єпископатом Тоскани, та короткого відпочинку, перед від’їздом Святіший Отець зустрінеться з організаційним комітетом цього душпастирського візиту, та гелікоптером вирушить до францисканського санктуарію в Ля Верні.

 

Монастирський комплекс розташований неподалік містечка К’юзі-делла-Верна. 1213 року місцевий граф Орландо Катані, вислухавши проповідь святого Франциска з Асижу, вирішив подарувати йому зарослу лісом гору, щоб він міг усамітнюватись на молитві. Саме тут 1224 року, коли святий Франциск благав у Господа благодаті, щоб брати якнайповнішу участь у стражданнях Христових, на його тілі відтворились рани Христа.

 

У санктуарії в Ля Верні Вселенський Архиєрей зустрінеться з численними спільнотами Братів Менших Францисканців, Сестер Кларисок з регіону Тоскани та черниць з К’юзі-делла-Верна, до яких Бенедикт XVI звернеться з промовою.

 

Останнім етапом душпастирського візиту Бенедикта ХVІ будуть відвідини міста Сансеполькро, де він здійснить приватний візит до співкатедрального собору, що має понад тисячорічну історію і де зберігається дерев’яна статуя розп’ятого Христа, одна з найстаровинніших у світі, яка була вирізьблена на переломі VІІІ-ІХ сторіч. Потім, на центральні площі міста, Святіший Отець зустрінеться з місцевою громадою, до якої звернеться з промовою. Варто згадати, що у місцевостях, які у неділю відвідує Папа, працює кілька сотень українців.

 

«Уся Церква послана у світ, щоб нести Євангеліє та спасіння». Проповідь Папи Бенедикта ХVІ під час Служби Божої в італійському місті Ареццо 13 травня 2012 р.

 

На початку проповіді, висловивши свою радість з приводу спільної Євхаристійної молитви з мешканцями Ареццо та привітавши присутніх на цій молитві, Святіший Отець зазначив, що в минулому Церква в Ареццо була збагачена та оживотворена християнською вірою дуже почитаних святих, серед яких, зокрема, святий Донато, покровитель міста Ареццо. Папа пригадав, що святий Донато був відважним проповідником Божого слова, євангелізатором, який намагався вивільнити людей, для яких був поставлений єпископом, від поганських звичаїв та заохотити їх віднайти у Божому слові силу для утвердження людської гідності кожної особи і правдивого сенсу людського життя. Серед інших почитаних святих та блаженних, місцеві мешканці віддають велику пошану Папі Григорієві Х, який похований у місцевому катедральному храмі. Цей блаженний Папа жив у складних для Церкви часах реформи, коли на Ліонському Соборі робились спроби привернути церковну єдність, коли починався дипломатичний діалог із представниками Китаю.

 

Далі Вселенський Архиєрей прокоментував біблійні читання, які вірні мали можливість почути під час Служби Божої. Спершу він зупинився над читанням про те, як святий Петро, перебуваючи у домі Корнилія, хрестив поган, які прийняли Добру Новину про Ісуса та щиро у Нього увірували. Папа наголосив, що цей уривок вказує на універсальність християнського вчення та Христової Церкви: «Жест святого Петра стає відображенням відкритості Церкви на усе людство».

 

«Я вас вибрав і призначив, щоб ви йшли і плід принесли, та щоб тривав ваш плід, а й щоб усе, про що б ви тільки попросили в Отця в Моє ім'я, дав вам». Коментуючи цей євангельський уривок, Бенедикт ХVІ зазначив, що ці слова в особливий спосіб скеровані до апостолів, однак, у ширшому значені, вони також звернені до кожного учня Ісуса Христа. «Ціла Церква послана у світ, щоб нести Євангеліє та спасіння. Але ініціатива завжди походить від Бога, Який кличе до різноманітних служінь, щоб кожен виконував доручене завдання для спільного добра. Покликані до священства, до богопосвяченого життя, до життя у подружжі, до праці у світі, усі повинні великодушно відповісти Господеві».

 

Продовжуючи, Папа Бенедикт ХVІ наголосив, що він свідомий усіх старань, які місцева церковна спільнота докладає у сприянні християнському життю. «Серед скарбів вашої традиції є гордість з приводу християнської ідентичності, засвідчена багатьма знаками та вкоріненими набожностями, такими, як набожність до Матері Божої Утішення». Святіший Отець пригадав також великих особистостей доби Відродження, народжених в Ареццо та околицях, життя і діяльність яких була спрямована на утвердження християнських цінностей.

 

Підсумовуючи прочитані біблійні уривки, Вселенський Архиєрей підкреслив, що Боже слово заохочує нас «жити у Божій любові до усіх». Він підкреслив, що мешканці цих земель славляться своєю гостинністю, солідарністю, чутливість до бідних та слабких і пошаною до кожного. «Бути солідарним з бідними означає визнавати план Бога-Творця, Який вчинив з усіх нас одну родину», – підкреслив Папа, додаючи, що свідчення іншим Божої любові є пов’язаним також із охороною життя, від його зачаття до природної смерті.

 

«Дорогі брати та сестри! Продовжуйте служити Богові і людині згідно із навчанням Ісуса, яскравим прикладом ваших святих та традиції вашого народу. У цьому завданні нехай вас супроводжує і підтримує материнська опіка Матері Божої Утішення, так сильно вами любленої та почитаної», – цими словами закінчив свою проповідь Папа Бенедикт ХVІ.

Джерела: Радіо Ватикан

Воїни Христа Царя

08.05.2012р. Б. / „…єдність наступить тоді, коли Церква буде вільна від політики…” - Блаженніший Святослав

 

Підсумки прес-конференції з Блаженнішим Патріярхом Святославом Шевчуком 6 травня 2012 року в Митрополичому Соборі Святого Воскресіння Воскресіння м. Івано-Франківська. Про пастирські поїздки. Усі мої поїздки за кордон були душпастирськими, окрім останньої, до Канади і США минулого тижня. Сьогодні дуже багато наших вірних у цілому світі хочуть пізнати нового Главу своєї Церкви, його побачити і з ним поспілкуватися. А для мене це є нагода будувати єдність нашої Церкви, аби кожен українець, де б він не жив, відчув, що має духовного провідника, який про нього дбає. З іншого боку, я підсумовую ці всі поїздкидля того, щоб Церква могла опрацювати належну програму опіки своїх вірних. Особливо там, де ще нема наших парафій, де працюють наші заробітчани, щоб кожен з них міг почути Боже слово рідною мовою, а відтак - мати можливість зберігати свій обряд і культуру.

 

Остання поїздка до Канади і США була цілком іншою. З ініціативи єврейської громади і Канаді, до парламенту тієї країни було внесено таку законодавчу пропозицію: на державному рівні визнати геройські вчинки Митрополита Андрея Шептицького по врятуванню більш ніж 160 євреїв під час Другої світової війни. А безпосередньо під час засідання канадського парламенту цю пропозицію вносив депутат польського походження. Всі члени Всеукраїнської Ради Церков та релігійних організацій, тобто предстоятелі християнських конфесій, головний равін та головний муфтій України були присутні на проголошенні цього знаменного акту, приймаючи вдячність Канади за Митрополита Андрея.

 

Мені було дуже приємно бачити, як Патріярх Філарет УПЦ КП, і Митрополит Методій УАПЦ, зрештою – як всі представники української делегації вшанували нашого великого Митрополита.

 

У США ми відвідали наше посольство у Вашингтоні і в день пам’яті Чорнобильської трагедії спільно молилися за всіх тих, хто віддав своє життя, рятуючи людство від наслідків цієї катастрофи. У своєму слові до посла я наголосив, що ми дуже хотіли б, щоб Україна наслідувала Канаду, щоб ім’я Митрополита Андрея Шептицького нарешті було реабілітоване в Україні. Тому сподіваюся, що й український парламент в подібний спосіб вшанує Слугу Божого Андрея Шептицького.

 

Про парламентські вибори.

Минулого тижня відбувся Синод Єпископів УГКЦ, який опрацював відповідне звернення до виборів. Як тільки розпочнеться офіційна виборча кампанія, ми його опублікуємо. Суть цього звернення дуже проста. Найперше, ми закликаємо не голосувати за ті партії, які купують голоси. Тому що купівля голосу виборця – це вже корупція. По-друге, ми закликаємо громадян прийти на вибори. Багато наших людей нині вже не вірить, що їхній голос щось може змінити. Тому просимо не легковажити виборами, бо це не тільки право, але й величезна відповідальність, в т. ч. християнська, за своє суспільство, за державу. Особливо це стосується греко-католиків, які завжди були в авангарді державного будівництва. І нарешті, третє: ми закликаємо бути пильними проти всіляких спроб чи спокус розв’язувати щось при помочі сили. Силовий варіант ще ніколи і нічого не збудував. Навпаки, мир і спокій, уважність і відповідальність – це ті підвалини, на яких можна шляхом свідомого вибору будувати своє державне, суспільне і приватне майбутнє.

 

Наша Церква завжди була активною у суспільних процесах. Однак ми ніколи не кажемо за кого голосувати і не дозволяємо нашому духовенству брати участь у виборчих перегонах. Ми хочемо допомогти у будівництві інституту громадянського суспільства. Не в політичному, а в громадському житті ми хочемо бути активними. Церква не бажає заміняти собою ці громадянські інституції, а хоче справді допомогти їх гідно збудувати.

 

Я сподіваюся, що наші громадяни зрозуміють, що змінити щось в Україні можуть тільки вони, бо, власне, вони є джерелом влади. Тому хотів би, щоби нашу Україну знали у світі не через політичні проблеми чи вибіркове правосуддя, а як країну відкриту, цивілізовану, де люди вміють будувати своє майбутнє.

 

Про гендерну політику.

Нас це дуже турбує і ми в контексті Всеукраїнської Ради Церков намагаємось цій політиці протидіяти. Очевидно, це спрямована ідеологія, яка проектується на українські реалії. В чому вона полягає? В загальних рисах ця ідеологія стверджує, що всі люди між собою однакові. Не щодо своєї гідності, а щодо фізіології і психології. А звідси випливає, що бути чоловіком чи жінкою – це предмет вільного вибору, що суть їхнього існування визначається їх статевою роллю. Очевидно, ми, християни, віримо цілком по-іншому, а саме, що Господь Бог створив нас чоловіком і жінкою і ми покликані прийняти цей Божий дар власного життя, а відтак – приналежності до тієї чи іншої статі, аби відкрити все багатство і зміст цієї статі. В цьому напрямку ми бажаємо навчати наших вірних, а також виборювати право виховувати наших дітей відповідно до нашої віри. І тут ми солідарні не лише як християни: нас підтримують і юдеї, і мусульмани. Тому сподіваюся, що наш уряд, зокрема – міністерство освіти, прислухаються що голосу Церков, які є моральним авторитетом в Україні і Божі засади сім’ї будуть пошановані.

 

Про єдність Церков.

Сьогодні всі Церкви розуміють, що роз’єднане християнство – це невиконання заповіді Ісуса Христа „щоб усі були одно”. Причина роз’єднання криється у грісі. І ми, християни, покликані той гріх роз’єднання долати. Я думаю, що єдність наступить тоді, коли кожна Церква буде справді вільна від політики. Тоді вона буде собою, буде Церквою Христовою, яка не підпорядковується державі, але служить суспільству. Тоді зникнуть причини, які у минулому до цих розподілів призвели.

 

Про катедру княжого Галича.

На прощу до Галича-Крилоса я обов’язково приїду. Ми хочемо зробити традицією, щоб кожна остання неділя липня кожного року була молодіжною прощею до цього святого місця. В нинішньому році це паломництво буде приурочене завершенню року Святих Тайн в нашій Церкві. Очікуємо, що до першого урочистого св. Причастя під час прощі приступить понад 700 дітей. Більше того, після останніх змін адміністративного поділу нашої Церкви, коли Галич опинився у прямому підпорядкуванні Глави Церкви (згідно з титулом Києво-Галицького Верховного Архієпископства), стає очевидним, що моя присутність у Галичі є не лише бажана, але й потрібна.

 

Про святість об’єднаного Божого люду (підсумки року патріяршого служіння).

Один рік для Церкви, для церковного життя – це одна мить. Тому певні підсумки підвести важко. Я відвідав дуже багато наших Єпархій, Екзархатів у різних куточках світу. Кожне об’єднання чи єднання мусить мати певний символ. Коли це єднання абстрактне, коли нема спілкування, тоді єдності як такої також немає. Я у своїй особі тепер виконую важливу роль служіння, щоб це Божий люд, яким є Українська Церква, був об’єднаним. Хочу вам сказати, що за останній час було подолано багато різних мурів. Наприклад, вірні Аргентини і Бразилії були дуже задоволені, що нарешті Патріярх може звернутися до них їхньою рідною мовою, бо багато років перед тим вони не мали також можливості. Теж саме спостерігалося у Канаді і США. Тож можемо ствердити, що перші кроки до святості об’єднаного Божого люду вже зроблені.

Записав о. Ігор Пелехатий.


Джерела: ugcc.if.ua

Воїни Христа Царя

14.04.2012р. Б. / Єдина програма в Україні, основана на християнських моральних принципах, розширяє свою географію

 

Сертифікатна програма з біоетики «На службі охорони життя» була розроблена у 2009 році деканом богословського факультету УКУ о. д-ром Ігором Бойком у співпраці з Комісією УГКЦ душпастирства охорони здоров’я в особі о.д-ра Андрія Логіна та п. Стефана Дмитришина. Вже третій рік поспіль програма успішно діє при Українському Католицькому Університеті (м. Львів), а її слухачі мають унікальну нагоду слухати лекції, аналогів яким в Україні не існує. Варта зазначити, що це єдина програма в Україні, яка основана на християнських моральних принципах.

 

З ініціативи Комісії УГКЦ у справах душпастирства охорони здоров’я відбулася робоча зустріч декана богословського факультету Українського Католицького Університету о. д-ра Ігора Бойка та о. д-ра Андрія Логіна, голови Комісії УГКЦ у справах душпастирства охорони здоров’я з ректором Тернопільського державного медичного університету імені І.Я.Горбачевського, проф. Леонідом Ковальчуком. Під час зустрічі було досягнуто домовленість про співпрацю у ділянці біоетики і запровадження в Тернополі Сертифікатної програми з біоетики «На службі охорони життя».

 

Учасники сертифікатної програми вивчатимуть основи християнської віри та моралі, духовний і біблійний виміри здоров’я та психологію здоров’я і хвороби. Разом з тим, учасники отримають ґрунтовні знання у галузі біоетики, починаючи від основ, вивчення основних біоетичних документів до аналізу та дослідження сучасних викликів.

 

Тож, відтепер, програма розширяє свою географію і буде діяти в Тернополі на базі медичного університету. Вже сьогодні можна докладно ознайомитись з переліком дисциплін та записатись для участі в програмі, завітавши на сайт медичного університету. http://www.tdmu.edu.te.ua/ukr/news/111.htm

Джерела: zdorovia.ugcc.org.ua

Мандрівники Христа Царя

21.02.2012р. Б. / 22 лютого - Міжнародний день підтримки жертв злочинів та зловживання владою

 

Тюремне душпастирство повинно бути особливо пильним, щоб не перетворити християнську любов до в’язнів на атаку законного правосуддя чи байдужість до злочинної поведінки. Тісна робота з в’язнями та вияв до них християнського милосердя не повинні помилково прийматися за виправдання скоєних ними злочинів. Адже суспільство не може відмовлятись від правосуддя. Якщо люди порушують права інших, справедливо накласти на них покарання та вимагати компенсації. Несправедливо ігнорувати права жертв. Але несправедливо також і карати невинну людину, як і несправедливо не карати тих, хто порушив законні права інших.  

22.02.2012 відзначається Міжнародний день підтримки жертв злочинів та зловживання владою. У нашому пенітенціарному служінні у в'язницях ми маємо пам'ятати про постраждалих.

 

З історії.

У стремлінні приборкати зростання злочинності та покарати правопорушників потреби реабілітації жертв злочинів часто залишалися непоміченими. Нераз суди карають іменем закону, нехтуючи проблемами постраждалих від злочинів, які потребують надолуження та примирення. Нерідко жертви злочину очікують помсти від засудженого винуватця й роками живуть у страху. Злочинець за колючим дротом часто так і не переживає каяття, а лише озлоблюється, витісняючи свою провину зі сфери своєї відповідальності. Також тюремне ув'язнення у багатьох випадках є міра покарання, якій можливо було б знайти більш ефективну альтернативу. Вже у середині 70-х років XX сторіччя зародилося Відновне правосуддя як рух за зміну поглядів на проблему злочину і покарання. Підхід, що лежить в його основі, орієнтований на надання можливості сторонам конфлікту і суспільству в цілому самим впоратися з наслідками злочину.

У вересні 1985 року VII конгрес ООН щодо запобігання злочинності та поводження з правопорушниками запропонував Декларацію головних принципів правосуддя для жертв злочинів та зловживання владою. А 29 листопада 1985 року Генеральна Асамблея ООН прийняла цю декларацію, вперше розробивши універсальні принципи підтримки і захисту жертв злочинів та зловживання владою. 22 лютого 1990 року уряд Англії опублікував „Хартію жертв злочинів”. З того часу у світі відзначають Міжнародний день підтримки жертв злочинів.

Тема взаємного прощення та примирення незмінно також звучить в Неділю Сиропусну, перед початком Великого поста, що випадає 26 лютого. Отже, цим двом датам буде присвячена зустріч волонтерів душпастирства з вихованцями Прилуцької виховної колонії для неповнолітніх правопорушників у суботу 25 лютого.

Джерела: prison-pastoral.blogspot.com

Мандрівники Христа Царя

20.02.2012р. Б. / У Києві почав діяти Центр Академічного Душпастирства

 

У Києві почав діяти Центр Академічного Душпастирства Київської Архиєпархії Української Греко-Католицької Церкви. Як передає кореспондент SoborNews, про це повідомили у курії Київської Архиєпархії УГКЦ.

За словами керівника Центру о. Володимира Мальчина, сьогодні щонайменше 10% київських студентів є греко-католиками, які приїхали на навчання до Києва із Західної України. «В умовах мегаполісу, будучи далекими від рідних та близьких людей, студенти дуже часто втрачають свою віру та забувають дорогу до храму. Церква покликана вийти їм на зустріч та запропонувати підтримку, відкривши їм Світло Христової науки». – зазначає священик.

У понеділок 20 лютого за ініціативи Центру у Київському національному лінгвістичному університеті відбудеться зустріч студентської молоді з Блаженнішим Любомиром Гузаром на тему «Культура і культури». Отець Володимир каже, що найближчим часом в Києві  організують також щотижневі Літургії для студентів із літургічною катехизою.«Ми розпрацювали чимало проектів, які допоможуть студентам духовно розвиватися. Серед них є молитовні, пізнавальні, а також розважальні заходи. Деякі проекти вже діють, а тепер ми лишень сприятимемо їх популяризації серед студентської молоді» – ділиться планами керівник Центру.

Метою Центру є пастирська опіка викладачів та студентів київських вишів та тих вузів, які знаходяться на території Київської Архиєпархії УГКЦ. В кінці січня цього року із викладачами київських вузів зустрівся київський єпископ-помічник Владика Йосиф Мілян. На зустрічі вирішили створити київське товариство викладачів греко-католиків. Ще з жовтня 2006 р. в Києві діє київське товариство українських студентів-католиків «Обнова», яким Центр Академічного Душпастирства духовно опікується та співпрацює.

Отець Володимир зазначає, що Центр радо співпрацюватиме з установами, які мають подібну місію, а також з інституціями із інших конфесій. «Ми готові до співпраці з усіма, хто зацікавлений у духовному розвитку київської студентської молоді» – підсумував священик.

Довідка:
За підрахунками Головного управління статистики м. Києва  в столиці діє 116 вищих навчальних закладів, в яких навчається понад 500.000 студентів (2010-2011).
Більше дізнатися про зустріч з Блаженнішим Любомиром Гузаром можна за тел.097 798 98 85 (Христина)

Джерело:  Мандрівники Христа Царя

05.02.2012р. Б. / «Священик – як лікар, його мають ним визнати», - отець Онуфрій Репецький

 

Василіянин, отець Онуфрій Репецький, упродовж 18 років служив на Сході України. Священик-місіонер розповідає про своє служіння там, про те, як зрозумів, що не любить себе, людей і Бога. Як став справжнім отцем і витягнув із секти 30 людей.

 

- Отче, Ви упродовж тривалого часу служили на Сході України. Яке життя священика там?

 

Служив на Харківщині упродовж 18 років. Першим моментом, який показав мені Боже провидіння, коли приїхав у Харків, – був будиночок на п’ятнадцять квадратних метрів без ліжка. Я звернувся у Римо-Католицьку Церкву, і вони дали мені солдатське двохповерхове ліжко із залізними пруттями. Ми жили у цій кімнаті удвох із співбратом: там їли, спали, відправляли богослужіння. Це було початковим процесом мого формування як священика.

 

- Як миряни сприймали Вашу присутність?

 

Спершу люди цікавитись, хто я такий. Коли дізнались, що я греко-католицький священик (вони нас називають уніатами), то почали звертатись із требами. Якось сусідка покликала і сказала: «Якщо ви батюшка, то похороніть нам нашого батька».  Я прийшов у хату і перше, що справило враження, – це звучання музики духового оркестру. Запитую: «Як будемо хоронити, хто перший: я, чи ви?». Відповідають: «Как вы скажете, батюшка, так и будет». Кажу їм: «Перше я відправлю, а тоді ви грайте». Це було таким моїм першим досвідом праці з людьми цієї місцини. По тому ці люди стали першими моїми прихожанами і допомогли в катехизації.

 

- Що нового Ви відкрили для себе там?

 

Я почав ходити у школи, в інститути, туди, де мене пускали і де це тільки було можливим. Звичайно, були і ті, котрі мене не сприймали, але були й ті, котрі відчиняли двері. Я мав зустрічі, невеликі лекції. Людей треба було шукати, бо вихідців із Західної України не було. Усі були місцевими. Спершу люди якось тягнулися: я збирав їх, починав говорити, але через деякий час вони зникали. Це мене мучило, і я постійно думав: «Господи, що я роблю не так» – і просив у Нього допомоги.

 

- Як вдавалося виправляти цю ситуацію? Що Ви робили?

 

Я почав читати багато літератури. На східних теренах література є специфічною: це російські книги та різноманітна «жовта література». З неї я і почав, щоб якомога глибше ввійти в ментальність цих людей, зрозуміти їхні традиції, розуміння Бога. Почав працювати. Потім усвідомив, що всі мої проповіді і лекції нічого не дадуть, поки сам не почну над собою працювати. Під час цієї праці побачив свою бездуховну, але зате релігійну теоретичність. Я почав ставити собі маленькі завдання і намагався досягати якихось результатів.

 

- Якими були ці завдання?

 

Першим моїм завданням було полюбити самого себе. Неможливо полюбити людину, якщо не полюбив самого себе. Я не знав, як це робити правильно, відтак починав шукати літературу у цьому напрямі. Що означає полюбити самого себе? Для мене сьогодні, як для людини близько з 20-річним досвідом священства, це має величезне значення. Передусім треба полюбити себе як душу, як серце. Бо хто любить серце, той любить і Бога в серці. «Блаженні чисті серцем – вони Бога побачать». Тому я почав працювати над тим, щоб відділити почуття від відносин. Ми всі любимо себе не як душу, не як храм Божий, а як відносини. Як нас оцінять – так ми себе і любимо, як до нас поставляться – так ми себе і починаємо сприймати.

 

- Чи це створювало перешкоди у спілкуванні з людьми?

 

Коли люди до мене приходили, я завжди спотикався через їхнє ставлення до мене. Думав: вони мене не чують, не розуміють. Я ніколи не задав питання: Чи я їх розумію? Чи чую їх я як священик, як батько, як наставник? Мені доводилося з кожною людиною працювати дуже довго. Якщо вона виходила з Церкви розчарованою, засмученою – я йшов до неї додому і там ми годинами сиділи і спілкувалися. Я мав внутрішнє завдання: привести цю особу до Бога. Наприклад, дві жінки не могли поділити одну кімнату. Я йшов до тієї, котра є більш емоційною, або від якої залежить спільнота. Це була щоденна війна за кожну душу зокрема упродовж тривалого часу.

 

- Як Вам в таких умовах вдавалося зберігати рівновагу духу?

 

Диявол також взявся і за мою душу. Передусім це прив’язаність людей до тебе через відкритість, молодість. Одна особа мене запитувала: «Батюшка, зачем вы пошли в монахи. Вы могли иметь семью?». Часто проблемою молодого священика є рани з дитинства, якась недолюбленість у сім’ї. А тут ти наштовхуєшся на те, що тебе раптом полюбили. Починає з’являтися гординя, висока самооцінка. Ця боротьба із самим собою, щоб стати добрим, сильним, терпеливим  священиком триває весь час. Мені для цього, щоб це хоча б зрозуміти, потрібно було 17 років. Я усвідомив увесь парадокс ситуації: усіх навертав, а сам не був наверненим. Передусім потрібно стати людиною. Бачити не прихожан, а бачити людину в церкві з її слабкостями, немочами. Це можливо тільки тоді, коли ти себе як людину приймеш і на цій основі «людини» будеш будувати священство. Це дуже важливо.

 

- Люди на Сході не дуже, або й зовсім не знають дороги до храму. Що Ви робили у цьому напрямі?

 

Я почав ходити  по сектах. В одну із них мене запросили дати лекцію по Літургіці. «Але який з мене літургіст?», – запитував я себе. Проте двоє осіб прийшло до мене в храм і, дякувати Богові, там залишились. Ще була така течія «Рейд», куди я приходив і викладав. З цієї течії у наш храм прийшло 30 осіб. Скажу відкрито, що на сьогодні я ще не вважаю себе достатньо сформованим священиком. Священик, як і лікар, стає ним не тому, що має диплом, а тому, що люди його визнали лікарем. Поки люди не визнають тебе батьком – ти батьком не станеш. Ти будеш виконавцем літургійних обов’язків, традицій, а людина хоче знайти сповідника, батька, того, хто вислухав би, допоміг, відповів їй як наставник. На Сході ідеться не про конфесійність, вони хочуть знайти особистість священика як батька, з котрим можна поговорити в будь-який час, хоч уночі. Не може бути постава священика такою: Службу відправив – двері церкви зачинив. Люди прийшли у храм, бо відчули увагу до себе, нехай спершу з боку священика, котрий поговорив з ними, і їм стало трохи легше. Коли вони бачать у священикові людину терпеливу, стриману, того, хто вислухає, – відповідають взаємністю.

 

- Як Ви можете уже тепер, з висоти досвіду, оцінити ці зустрічі, які, вочевидь, не були «простим горішком» вашого життя?

 

Мушу визнати, що на початку я був терпеливим, бо мені потрібно було якось притягнути людей. Я їх не любив – я їх ловив, але і це Бог використав на добро. Я з цього виріс у батька. Тому хочу сказати, що я, як інструмент, не стільки людей привів до Бога, скільки через людей Бог мене привів до себе. Через їхнє до мене ставлення, через те, що вони примушували мене працювати над собою. Мати не тільки виховує дітей, але більше – діти виховують батьків, і батьки через дітей стають батьками. Так і священик стає батьком через прихожан, якщо насправді він починає любити і цінувати кожну душу, котра приходить у храм. Тому для мене ніколи не було течії, чи секти. Для мене була людина, і вона залишається людиною. Для мене вартість людини найбільше цінна сьогодні тому, що я полюбив себе як людину. Чим більше моя душа спокійніша – тим більше вона сильніша, мудріша, терпеливіша. У мирі я стаю батьком, у мирі я стаю людиною, у мирі я стаю наставником. Відтак почав цей мир дарувати людям, навчати їх цього внутрішнього миру.

 

- Як можна навчити внутрішнього миру?

 

Ну, передусім, я завжди керувався приказкою: «Не бійся бути дурним – завжди будеш мудрим». Не ситуація є проблемою, не відносини. Проблемою внутрішнього миру є ставлення до ситуації. Агресія, заздрість, злоба, страх, неприйняття тебе людьми – це проблема миру. Тому я почав триматись більше за Бога. Я не знав, як любити Бога, але сказав собі, що Бог є в мені. Я почав шукати Його в собі, зрозумів, що поки не знайду миру – доти не знайду Бога. Поки не знайду спокою, радості – я не знайду Бога. Це моя практика. Коли в мене є мир, радість, то тоді, де б я не служив, хоч у великому храмі, хоч в одній кімнатці, хоч у підвалі, – я буду служити у Бозі і через Бога. Не від місця залежить святість, не від кількості людей є ця святість, а від любові до Бога, до ближнього через себе самого.

- Дякую.

Розмовляла Іванна Рижан




Джерела: palomnyk.at.ua

Мандрівники Христа Царя