24.11.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Гл. 3,8–12:  «Праведний з віри буде жити»

Що таке віра? Це уповання на Бога у будь-яких обставинах, довіра до Господа, що все Він допускає тільки для нашого добра. Наші життєві обставини завжди випробовують нашу віру, виявляють те, наскільки ми покладаємося на Бога в різноманітних обставинах. 

Усе наше життя – випробування нашої віри, і що складніша ситуація, то легше виявити наскільки сильною є наша віра. Тому завжди розвиваймо нашу віру в Бога, пильнуймо своє серце, щоб повсякчас уповало і покладалося лише на Господа. 

Пригляньмося до свого життя: скільки разів ця наша віра «спрацювала» і тоді дала свої результати. Наше життя дає нам досвід того, що покладатися на Бога варто, та цю довіру до Бога треба в собі розвивати. Що більше будемо покладатися, вірити, тоді в свою чергу наша віра зростатиме. Йдімо до цього крок за кроком, відтак цими нашими малими кроками дійдемо до великої віри!

***

Лк. 9,57-62:  «Іди за мною!»

Християнство завжди очікує від людини радикалізму. Христос вчить: «Кажіть: так – так, ні – ні» або вказує: «Не будьте літеплі: або гарячі, або холодні». 

Ми часто привчаємося жити поверхневою християнською культурою, звикаємо молитися, ходити до церкви, як також сповідатися, причащатися. Ми також ділимо наше буття на церковне і, як часто кажуть, на особисте. Але Бог очікує від нас, що ми будемо йти за Ним у всіх ділянках свого життя. Не тільки в церкві під час Святої Літургії ви маємо виявляли свою віру. Бог очікує, щоб ми були вірні Йому всюди, щоб ми йшли за Ним повсякчас, щоб виконували Його заповіді й жили за Євангелієм кожної миті нашого життя. Тому від християнства не можна взяти відпустки, поїхати на вихідні чи зробити перерву... Християнство в нашому житті або є, або його немає. Християнства не буває наполовину. 

+ВЕНЕДИКТ 

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

23.11.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

1Тм. 4,4–8; 16:  «Бо тілесна вправа до дечого лише корисна, а благочестя на все корисне»

Часто наші взаємини з Богом ми будуємо на виконанні тих чи тих приписів і заборон, але Бог хоче від нас чогось більшого. Не лише вправляння у добрих вчинках, уникання заборон, різних тягарів, які ми на себе понакладали. Бог хоче, щоб ми жили в благочесті, в праведному й чесному житті. 

Бо лише коли ми перебуваємо з Господом, Він відкриває нам, що таке благочестиве – добре і чесне життя. Бо наше щоденне життя показує, ким ми є у середині, ким ми є насправді. Ми не можемо бути у близьких стосунках з Богом і поводитись як ті, хто не знає Його. Тому що Божа дитина, якою є кожен із нас, покликана прославляти Бога своїм життям і кожним своїм вчинком. 

Наше життя завжди і повсякчас засвідчує нам і тим, хто нас оточує, наскільки глибокі наші стосунки з Богом. То ж вчімося на власних помилках, падіннях і стараймось наближатись щораз більше до Бога, саме тоді будемо сповнені правдивого благочестя.

***

Лк. 16,15-18; 17,1-4:  «Бог знає серця ваші; бо що в людей високе – осоружне Богові»

Коли уважніше приглянутися до життя кожного з нас, то мусимо визнати самі перед собою щиро й відверто, що зазвичай нашою поведінкою керують зовнішні обставини. Це значить, що нам важлива думка людей: що вони скажуть, як ми будемо виглядати, як нас будуть сприймати, що нам буде доброго чи поганого від конкретного нашого вчинку... 

Саме тому у своєму житті ми часто граємо ролі, інші навіть можуть цього не зауважити, та й ми самі не до кінця усвідомлюємо це. Але Євангеліє каже, що Бог знає наші серця. Для Бога дуже важливо, що ми носимо в серці. Звісно, нам не так легко змінитися, припинити грати роль ту чи іншу роль. Однак якщо будемо шукати й досвідчувати у своєму серці Бога, щоразу частіше питати, чого Господь від нас хоче, як Бог дивиться на цю ситуацію, то й думка про те, щоб подобатися іншим, з часом перестане нам дошкуляти. 

Мусимо собі щиро визнати, що для нас у житті дуже часто важливіша не думка Бога, а думка людей. Але люди думають сьогодні так, а завтра – інакше. А Бог вічний і незмінний. І коли ми живемо в цій сталості, Божій незмінності, то для нас не важлива думка оточення: сьогодні нас похвалили, завтра – скартали, але для нас щоразу важливішим буде те, як це сприймає Бог. 

Жити в правді – це те, що людині приносить найбільше щастя. Життя в правді приносить людині правдиве буття, бо вона не грає ролі, а є тим, ким насправді є в цю мить. 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

22.11.2018р. Б. / У соборі Святої Софії за участю Глави УГКЦ презентують факсимільне видання Галицького Євангелія 1144 року

23 листопада 2018 року о 10:00 у Києві, у Національному заповіднику «Софія Київська», за участю Отця і Глави Української Греко-Католицької Церкви Блаженнішого Святослава, відбудеться презентація факсимільного видання Галицького Євангелія 1144 року та наукового збірника «Духовна спадщина Давнього Галича».

Галицьке Євангеліє – це рукописне Євангеліє 1144 року. Найдавніший з точно датованих слов'янських рукописів Четвероєвангелія. Рукопис створено в Галицько-Волинському князівстві.

Презентація видань відбудеться у рамках Біблійної конференції з нагоди відзначення Року Божого Слова в Україні.

Як розповів Департаменту інформації УГКЦ о. доктор Роман Островський, віце-ректор з навчальної частини Київської Трьохсвятительської духовної семінарії УГКЦ, презентація має на меті представити одну з найдавніших пам'яток Київської Русі – Галицьке Євангеліє. Для українців це священний текст має не лише історичне і культурне, але й духовне значення.

Особливість цього Євангелія підкреслив Блаженніший Святослав у м. Крилосі 6 серпня 2018 року: «Галицьке Євангеліє вказує на тяглість і спадкоємність релігійно-культурної традиції Галицько-Волинського князівства та її тісний зв’язок із золотоверхим Києвом, звідкіля Слово Боже, об’явлене у Святому Письмі, дійшло до Прикарпаття й воплотилося в серцях русичів-галичан. Примітно, що тривалий час Галицьке Євангеліє зберігалося на Крилоській горі в катедральному храмі Успення Пресвятої Богородиці, який є одним із символів єдності київського християнства».

Під час презентації у соборі Софії Київської буде продемонстровано факсиміле Галицького Євангелія, бо сам оригінал знаходиться у Москві у Державному історичному музеї. Свого часу його вивезли з України і до цього часу Галицьке Євангелія не повернулося.

Біблійна конференція з нагоди відзначення Року Божого Слова в Україні триватиме один день і включатиме два пленарні засідання:

Перше засідання (10:00 - 12:00) у Софії Київській;

Друге засідання (14:00 - 20:00) у Патріаршому соборі Воскресіння Христового УГКЦ (вул. Микільсько-Слобідська, 5).

У Патріаршому соборі буде представлено документ Папської біблійної комісії «Натхнення та правда Святого Письма». На цьому майданчику буде дискусія більш вузького характеру: науково-біблійного, дослідницького, співвідношення людського слова та Слова Божого, зокрема те, як його інтерпретувати.

Джерело:     Департамент інформації УГКЦ

21.11.2018р. Б. / Хлопець, котрий зцілився за заступництвом Падре Піо

Маттео Піо Колелла було всього 7 років, коли він захворів на смертельну хворобу. Лікарі вважали, що на оздоровлення хлопця немає жодної надії, однак він одужав повністю. Саме його оздоровлення стало чудом, яке проклало шлях для канонізації св. Падре Піо в червні 2002 року.

Колелла, котрому зараз 27 років, дав ексклюзивне інтерв’ю для іспаномовної CNA з нагоди виходу в Мадриді фільму «El Misterio del Padre Pío» (Таємниця Отця Піо). Фільм – документальний і містить свідчення Колелли.

«Я погано почувався», - пригадує він.- «Я сказав мамі, що не хочу іти до школи, однак вона змусила мене піти, бо на той час я не любив ходити до школи. Того ж вечора, коли мама зайшла до мене в кімнату сказати «на добраніч», я не впізнав її, тому мене одразу завезли до лікарні».

20 червня 2000 року Колеллі поставили діагноз «гострий грибковий менінгіт», спричинений бактерією. Хвороба уразила його нирки, дихальну систему та згортання крові. Його одразу прийняли до клініки «Дім полегшення страждань», яку заснував отець Піо у Сан-Джовані Ротондо.

Наступного  дня Колелла впав у кому. Його здоров’я різко занепадало, і лікарі вважали його випадок безнадійним, думаючи, що він помре впродовж кількох годин.

Поки Колелла перебував у критичному стані, його мати Марія Лусія пішла молитись до гробу Падре Піо і просити про зцілення свого сина.

«Перебуваючи в комі,», - пригадує Колелла,- «я бачив у сні Падре Піо, котрий стояв праворуч, і трьох ангелів – ліворуч. Один ангел мав золоті крила і білий одяг, а двоє інших – білі крила і червоний одяг. Падре Піо сказав мені не хвилюватись, бо я швидко одужаю. До речі, моє зцілення було чимось на кшталт воскресіння Лазаря».

І саме так сталось. Лікарі вважали Колеллу клінічно мертвим, однак він повернувся до життя.

Молодий чоловік вдячний отцю Піо за його заступництво. Він каже, що вважає цього святого наче своїм дідусем, на котрого він може покластись.

«Я завжди вважав, що отримав надзвичайну ласку, за яку повинен бути вдячним. Коли я розмовляю з кимось, хто не вірить, тоді кажу: «Я тут. Для науки це неможливо пояснити, однак існує інше пояснення, яке нам не зрозуміти».

Джерело:  Воїни Христа Царя

20.11.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

1Тм. 1,8–14:  «Бо Він визнав мене вірним, поставивши на службу»

Апостол Павло добре усвідомлює, що свого часу він був гонителем християн, однак отримав від Бога особливе завдання. Він дуже гарно каже про це своє покликання: поставив мене на службу. Павло усвідомлював, що йому доручено завдання в усьому світі, служіння іншим. 

Не завжди легко нам розуміти, мати свідомість того, що там, де ми є, при тих чи інших обов’язках чи справах – це є місце, де Бог мене поставив. Ми завжди мріємо про зміну обставин, зміну людей навколо себе. Нам не віриться, що це місце, на якому ми стоїмо, ці обов’язки, які ми маємо – це саме те місце, де ми маємо служити Господеві та людям. Великою річчю буде для мене, коли я усвідомлю, що обставини, де Бог мене поставив, що я роблю, це те, в що мені Господь поручив. Бог мене поставив на це місце, щоб я служив Йому і служив людям, яких Він мені посилає.

***

Лк. 14,25-35:  «Сіль – добра річ, але коли сіль звітріє, чим її приправити?»

Господь під цією сіллю розуміє нас – християн. Знаємо, що колись сіль була дуже дорога, бо лише нею люди могли консервувати продукти. І так само, щоб і світ не зіпсувався, щоб існував, а навіть щоб сам себе не знищив, потрібна наявність солі – християн.

Солі для консервування потрібно небагато, але вона зберігає продукти придатними для споживання, а ця сіль – християни, про яку говорить Господь, зберігає світ. 

Тому не маємо оглядатися, що нас небагато, що всі решта живуть інакше, а маємо розуміти, що наше життя в Бозі зберігає, консервує цей світ від розкладання. 

Інша якість солі – додавати смаку. До страв треба зовсім небагато солі, щоб змінити їхній смак. Так само й християни своїм існуванням додають смаку цьому життю. І також не обов’язково, щоб цієї солі було багато. Але треба, як каже Євангеліє, щоб ця сіль була доброї якості. 

Тож у християн, як у солі, є два завдання: зберігати цей світ від зіпсуття, консервувати його, як також додавати йому смаку, тобто вказувати правдивий сенс життя.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

19.11.2018р. Б. / Проповідь Кардинала Пітера Тарксона. Храм Святого Олександра, 18 листопада 2018

Ми згромадилися у цьому священному місці, усвідомлюючи численні виклики та труднощі, які сьогодні вражають українську націю. Ми тут як люди віри, які глибоко та особисто зустрілися з хрестом Ісуса Христа, і це, зрештою об’єднує нас як людей надії.

Земне життя нашого Господа, як і історія Церкви, навчає нас, що віра і надія можуть залишатися міцними навіть тоді, коли навколишній світ коливається між сонцем і дощем, між світлом та періодами темряви. Останнім часом Україна зіткнулася з темрявою, але наша надія залишається непохитною, тому що Христос пообіцяв, що буде з нами завжди, до кінця часу.

Читання, які ми почули, зосереджені на боротьбі між світлом і темрявою, між важкими часами та надією на нове життя. У Євангелії Ісус говорить про переворот, який відбудеться в останні дні перед Його поверненням: За тих же днів, після того горя, сонце затьмиться, місяць не дасть свого світла, зорі спадуть з неба, і сили небесні стрясуться (Марко 13, 24-25).

Але слова Христа не є словами без надії. Насправді він стверджує, що в цей день Бог пошле ангелів, щоб зібрати всіх вибраних з чотирьох сторін землі.

Ця сама таємниця описується пророком Даниїлом в першому читанні, яке ми почули. Він також говорить про «час скрути, якої не бувало від тоді, як постали люди, аж до сих пір» (Даниїл 12,1), в дійсності, період тьми і страждань. Проте пророк Даниїл нагадує нам, що Бог завжди нестиме Своє світло у світ, особливо коли небеса затьмаряться. Так, будуть труднощі, але «розумні сяятимуть небесним сяйвом, – і ті, хто наверне багатьох до справедливості, неначе зорі, повіки, назавжди» (Даниїл 12, 3).

Євангелист Йоан виражає ту саму істину, коли пише про втілення і присутність Христа в цьому світі: «І світло світить у темряві, і темрява не огорнула його» (Йн 1,5).
 
У книзі пророка Даниїла, подібно як і в Євангелії, присутність ангелів також є невід’ємною частиною у боротьбі між світлом і темрявою. Даниїл сповнений надії, що в цьому бою він не буде один: «В той час устане Михаїл, князь великий, який стоїть на варті синів твого народу» (Даниїл 12, 1).
 
Це читання має особливе значення для Української Нації. Святий Михаїл з самих початків є покровителем і захисником українського народу. Він – небесний князь, до якого звертався народ цієї нації з приводу численних своїх страждань.Його статуї та зображення знаходяться на церквах та пам’ятниках Києва та інших міст. Св. Михаїл та ангели можуть багато навчити нас у ці дні конфліктів і насильства, оскільки вони нагадують нам, що ми не самотні.

На сторінках усього Святого Письма ми знаходимо три основні завдання або функції, які виконують ангели Божі: перш за все, ангели поклоняються Богові. Розпочинаючи від Книги Буття аж до Книги Апокаліпси ми знаходимо цілу серію сцен, в котрих ангели вшановують Бога на небесах і голосно виспівують Йому пісні прослави.

По-друге, ангели звіщають послання. Слово “ангел” з грецької мови перекладається “angelos”, що буквально означає “посланець”. Архангел Гавриїл приніс звістку Пречистій Діві Марії про народження Месії. Архангел Михаїл принесе послання  миру пророку Даниїлу, тоді коли він буде стомлений та змучений. Ангели приносять нам послання Божої любові, саме там, де нам найбільше необхідно його почути.

Але, по-третє, і це безперечно, ангели Божі повністю посвячуються ще одній найважливішій місії: вони боряться, щоб захистити нас і супроводжувати шляхами миру та вести нас до вічного світла, до якого Бог нас кличе. Вони не втомлюються і ніколи не перестануть захищати нас і чувати над нами в нашій подорожі до Господнього дому.

Як саме Бог кличе кожного з нас, наслідувати місію ангелів через те, як ми живемо в нашому християнському житті? Навіть якщо ми не є ангелами, ми, тим не менше, виконуємо ті самі завдання в нашому особливому покликанні, як послідовники Ісуса Христа.

Ми також поклоняємось Богу в цьому місці. Разом з ангелами співаємо Його хвалу і вшановуємо Господа життя. Ми поклоняємося Богу, який приходить до нас у Пресвятому Таїнстві, і ми отримуємо “Хліб Ангелів”, який дає нам силу виконувати місію, до якої Він нас покликав у ці нелегкі часи.

По-друге, ми приносимо Боже послання про надію та спасіння у роздертий світ. Одним з найважливіших аспектів ініціативи “Папа для України” було допомогти відчути батькам та дітям, що постраждали від насильства війни, що вони не самотні. Всі ми покликані принести це послання надії тим, хто найбільше його потребує. Ми, як ангели, посланці Божі, які приносять Євангелію надії та послання милосердя іншим. У минулому році, під час зустрічі з громадою Папської української колегії Святого Йосафата у Римі, Папа Франциск закликав майбутніх українських священиків бути «світочами, палаючи посеред ночі»… нагадуючи всім, особливо бідним та страждаючим, а також тим, хто робить зло і сіє насилля та знищення», що світло Боже є тут, посеред цього світу.

Якщо ми маємо мужність нести Боже послання страждаючим, ми також сяємо, як зірки посеред неба, ми стаємо світочами, щоб освітлювати ніч і допомагати оточуючим нас бачити обличчя Бога.

Нарешті, ми наслідуємо приклад ангелів, коли боремося за тих, хто не має голосу, за тих, кого відкинули, за страждаючих і потребуючих. Ініціатива “Папа для України” допомогла сім’ям та громадам пережити  жорстокість зими, забезпечила охорону здоров’я тим, чиї лікарні та центри охорони здоров’я були знищені, розподілила серед молодих матерів та дітей їжу, необхідну для життя.

Саме так сьогодні потрібно вести правдиву та благородну битву. Ми всі можемо приєднатися до цієї епохальної боротьби за гідність та захищати права всіх українців, які шукають їжу, житло, медичну опіку та громадські структури, зруйновані війною.

Слід зробити ще багато чого, і наші громади все ще уразливі, оскільки завжди є серйозні небезпеки, які супроводжують війну. Однак, наскільки похмурим б нам не здавався світ, сам Господь нагадує нам, що ми ніколи не є покинуті.

Святий Архангел Михаїл нехай нас супроводжує а Євангельське послання нехай нас надихає. Останнє слово у цьому світі створеному Богом, ніколи не буде за темрявою, тому що, так як ми почули в першому читанні: «Розумні сяятимуть небесним сяйвом, – і ті, хто наверне багатьох до справедливості, неначе зорі, повіки, назавжди» (Даниїл 12,3).

Джерело:    АПОСТОЛЬСЬКА НУНЦІАТУРА В УКРАЇНІ