11.11.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

2Кр.8,1–5:  «Їхня надмірна радість та їхня глибока бідність вилилась без краю на їхню багату щедрість»

Дуже часто ми нарікаємо на обставини, на людей, які нас оточують, нарікаємо самі на себе, як ми не робимо добра, не вміємо у цьому всьому плодоносити. Ці наші проблеми, скорботи, труднощі та складні ситуації, це є обставини, які нам дав Бог. Часто ми думаємо, що коли б мали достаток, могли б комусь допомагати чи вирішувати щось. А той, хто має достаток, каже, що коли мав би менше всього цього, то міг би іншими зайнятись. 

Ми завжди маємо претензії до людей і обставин. Важливо усвідомити, що саме в цих обставинах Бог хоче, щоб ми приносили плоди, щоб ми щедро плодоносили і вміли в тих обставинах робити щось важливе, до чого він нас призначив.

*** 

Лк.8,16-21:  «Вважайте, отже, як слухаєте»

У часі Божественної літургії часто чуємо слова «Будьмо уважні!» Бог промовляв дві тисячі років тому до свого народу, і зараз Він так само не перестає промовляти в житті кожного з нас.

Маємо бути уважні до голосу Божого, який особливо можемо почути під час зустрічі з Ним – на молитві. Вслухатися в ті порухи серця, у ті пережиття та думки, які Господь нам дає; вслухатися в Бога через ті чи інші слова, які нам хтось промовляє; вслухатися в події, які відбуваються в нашому житті; вслухатися в ті чи інші свої відчуття… Бог для того дав нам вуха, щоб ми вслухалися, що діється навколо нас. 

Ми здебільшого звикли, що все, що діється, творить немовби якесь тло, а коли починаємо уважно вслухатися в події, в ситуації, у пережиття, то розуміємо, що це немовби велика симфонія. Бог завжди присутній у нашому житті, і лише ми не завжди готові чи не спроможні Його почути!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

11.11.2017р. Б. / Св. препмуч. Анастасії Римлянки; Преп. Аврамія Затворника і блаж. Марії, племінниці його

Святої преподобномучениці Анастасії Римлянки

Тропар мучениці, глас 4: Агниця твоя, Ісусе, Анастасія,* кличе великим голосом:* Тебе, жениху мій, люблю і, Тебе шукаючи, страждаю,* і разом з Тобою розпинаюся, і погребуюся хрещенням Твоїм,* і терплю ради Тебе, щоб і царствувати в Тобі,* і вмираю за Тебе, щоб і жити з Тобою,* та як жертву непорочну прийми мене, що з любов’ю пожертвувалася Тобі.* Її молитвами як милостивий спаси душі наші. 

Кондак мучениці, глас 3: Дівицтва водами очищена, преподобна,* кров’ю мучеництва увінчана, Анастасіє,* подаєш тим, що в немочах, зцілення від недуг* і спасіння тим, які щиро до тебе приходять.* Бо сміливість подає тобі Христос,* Який виточує зцілення завжди текуче.

Свята Анастасія була родом з Риму, вона виросла під опікою одної побожної невісти на ім’я Софія. Прекрасна тілом Анастасія не шукала розкошів і щастя цього світу, вона посвятила своє дівицтво Богу і на двадцятому році життя, за правління Деція і Валеріяна, удостоїлася вічної нагороди – прийняла мученицьку смерть.

Безбожний мучитель Проб, довідавшись, що вона є християнкою, велів привести її до себе. Кати вдерлися до дому Софії, закували Анастасію в тяжкі кайдани і поставили її на судилищу, де вона голосно прославляла Христа Спасителя, навіть не слухаючи облесних обіцянок поганського судді. Свою молитву вона не припиняла і тоді, коли взяли її на муки, від згадки про які кров стигне в жилах. Анастасію прив’язали до чотирьох стовпів головою вниз і зверху її безпощадно били, а під нею розклали вогонь. Потім святу діву прив’язали до колеса і потрощили їй усі кости. Бритвами відрізали їй груди, вирвали нігті з рук і ніг, обтяли язик, вибили зуби і припікали свічками.

Одного з воїнів було засуджено на смерть лишень за те, що він подав їй два рази води, бо ж не приховував, що є християнином. Ім’я того святого мученика Кирило; він радо нахилив свою голову під меч – і на ньому справдилися слова Христа Спасителя: “Хто напоїть, як учня, одного з цих малих тільки кухликом холодної водиці, істинно кажу вам, той не втратить своєї нагороди” (Мт. 10, 42). Святий Кирило отримав свою нагороду за добре діло – мученицький вінець і вічну славу небесну.

А коли всі ті муки не в змозі були вирвати з грудей святої діви жодного зойку, тоді мучитель наказав винести її за місто і там мечем стяти їй голову. Свята Анастасія постраждала близько 250 р. Її мощі чесно поховала Софія.

__________
У той самий день

Преподобного Аврамія Затворника і блаженної Марії, племінниці його

Тропар преподобного, глас 8: В тобі, отче, дбайливо зберігся образ,* бо, прийнявши хрест, ти пішов слідом за Христом* і ділом навчав ти погорджувати тілом, бо воно проминає,* а дбати про душу – єство безсмертне.* Тим-то з ангелами разом радується,* преподобний Авраміє, дух твій. 

Кондак преподобного, глас 3: У плоті як ангел на землі явився ти,* і постячи, був ти як дерево насаджене,* що добре виросло, напоєне водою стриманості,* і потоками сліз твоїх скверну омив.* Тому став ти божественним вмістилищем Духа, Авраміє.

Преподобний Аврамій народився поблизу Едеси, в Месопотамії, близько 300р. Уже з дитячих літ він цілковито посвятився молитві і постам. Коли він виріс і змужнів, батьки дуже хотіли його одружити. Однак Аврамій вибрав собі іншу дорогу, яка певніше веде до спасіння, тому він потай залишив рідний дім й оселився в одній печері у пустельній місцевості. Через сімнадцять днів батьки його знайшли, але він став просити їх, щоб не противилися Божій волі, і попрощався з ними в надії, що Господь збере їх колись у небі всіх разом. Потім попросив завалити камінням вхід до своєї печери і прожив так десять літ. Усім його майном була рогожа, на якій він спав, волосяниця і мисочка, з якої їв. Споживав святий лиш зілля і корінці, а пив чисту воду.

Через десять років померли його батьки і залишили йому великий маєток. Святий попросив одного щирого чоловіка, щоб від його імени роздав добро бідним, а сам продовжив молитися і трудитися у своїй печері, в якій почувався багатшим від усіх царів, бо мав усе, що йому було треба. Недалеко від його печери лежало поганське село, мешканці якого навіть слухати не хотіли проповідників Христової віри, які заходили до них. Тоді прийшов до преподобного Аврамія єпископ і, під святим послухом, наказав йому покинути життя на самоті, взяв його з собою до міста, висвятив на священика і послав до того села душпастирем.

Його душпастирство почалося з того, що погани тричі нападали на святого Аврамія, і кожного разу били його ледь не до смерти, виволікали за село і кидали в чистім полі, упевнені, що до ранку він не діжде. Однак Господь кріпив свого слугу, і святий Аврамій щоразу повертався до села і не покидав свого стада. Три роки він терпів насмішки, побої та всякі пакості з найбільшою покорою й терпеливістю і дочекався тої хвилини, коли погани зрозуміли, яким святий мусив бути той, хто невинно терпить, пізнали свою невдячність і стали горнутися до слуги Божого. А невдовзі в тому селі не лишилося і сліду від поганства, воно стало одним з найліпших і найвірніших Богу.

Через рік після навернення села до Христової віри святий Аврамій потай залишив його і повернувся до самітницького життя. У тяжкій боротьбі зі спокусами, особливо диявол нашіптував йому пишномовні думки про себе, преподобний Аврамій прожив у пустелі п’ятдесят літ. Коли помер його брат і залишив сиротою дочку Марію, то Аврамій взяв її до себе і побудував для неї окрему келію, де побожна дівчина цілковито посвятила себе молитві, і там вона зростала чеснотами. Однак дівчина не витримала страшної боротьби зі спокусами і, піддавшись думці, яка вабила її до світу, потай залишила свою келію і пішла до міста, де провадила блудне і грішне життя. Коли про це довідався преподобний, то не роздумуючи поспішив спасати заблукану. Він позичив дорогу одежу воїна, попросив у добрих людей грошей на дорогу і вирушив до міста, де Марія вела грішне життя. Святий Аврамій переодягнувся навмисно, щоб племінниця не пізнала його, бо інакше утекла б від нього. І справді, коли прийшов до її дому, то Марія в багато одягненому воїні не впізнала того бідного, волосяницею вкритого монаха, такого далекого від світу і його гамору.

Преподобний Аврамій не сварив її, він лиш заплакав, пригорнув її до свого серця і промовив до неї так щиро, з такою любов’ю, що жаль розворушив душу дівчини, вона залилася слізьми покаяння і разом з ним повернулася в пустелю. І провадила вона там таке взірцеве християнське життя, що Господь простив їй гріх, винагородив за щире покаяння і дарував їй ще за життя ласку творити чуда. Через десять літ після її повернення, у віці понад вісімдесят років, святий Аврамій помер. А ще через п’ять років померла і свята Марія.

Святий Аврамій був приятелем святого Єфрема Сирина, який і описав його та святої Марії житія і прославив їх великі чесноти.

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

10.11.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

1Сл.2,14–19:  «Яка бо наша надія або радість, або вінець слави, як не ви, перед Господом нашим Ісусом, у день Його приходу?»

Ми живемо в матеріальному світі, де рано чи пізно бачимо плоди своєї праці. Щось збудували, щось посадили, заробили гроші. Зовсім інакше у стосунках з людьми. Навіть коли ми допомагаємо людині змінюватись і духовно зростати, то не завжди знаємо, наскільки вона зрозуміла, чи справді змінилась. Люди працюють роками, щоб дати добре виховання своїм дітям, але не можуть бути певними добрих результатів своєї праці. Однак маємо продовжувати з молитвою вкладати свої зусилля в навернення людей, навіть коли одразу не бачимо плодів. 

Апостол зазначає, що саме навернені люди для нас будуть радістю і славою перед Господом, під час приходу Ісуса Христа. Бо перед Господом усі матеріальні речі мають початок і кінець тут, на землі, тут вони закінчують своє буття. Лише те, що ми вклали в людей, що зробили одному з ближніх, то зробили для Господа. Те, що ми вкладаємо в людей, залишиться коли станемо перед Господом. Тому, не зважаючи ні на що, вкладаймо в людей що можемо і коли можемо. Це залишиться для них і для нас.

*** 

Лк.11,23-26:  «Повернуся в дім свій, звідкіля я вийшов»

Є ситуації, коли ми особливо чітко відчуваємо бридоту свого гріха, свого падіння, то, може, якраз тоді й змінюємо своє життя, навертаємося. Але часто шлях навернення, яким маємо йти аж до нашої смерті, не триває довго. Трапляється, що людина може знову погрузнути в ще більших гріхах. 

Наше навернення і життя з Богом – це не тільки якийсь момент, якась подія, якийсь одноразовий акт волі. Це витривалість наших зусиль і старань. Тому духовне життя – це не лише спалахи, а постійне горіння й палахкотіння, як свічка. У духовному житті щось здобуває лише той, хто витривалий у своїх зусиллях. Хто витривалий – той здобуває Царство Небесне!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

10.11.2017р. Б. / Св. муч. Параскеви, названої П’ятниця; Преп. Стефана Саваїта, творця канонів; Св. мучеників Терентія і Неоніли

Святої мучениці Параскеви, названої П’ятниця

Тропар Параскеви, глас 4: Премудра і всехвальна Христова мучениця Параскева,* маючи чоловічу сміливість* і відкинувши жіночу неміч,* диявола перемогла і мучителя засоромила,* взиваючи і кажучи:* Прийдіте, тіло моє мечем порубайте, і вогнем спаліть,* бо я в радості йду до Христа, жениха мого.* Її молитвами, Христе Боже, спаси душі наші. 

Кондак Параскеви, глас 3: Всесвяте і непорочне мучеництво принесла, як вино пречесне,* безсмертному женихові Христу,* звеселила множество ангелів і перемогла демонські витівки.* Тому тебе почесно з вірою вшановуємо,* мученице Параскево багатостраждальна.

Свята Параскева народилася, жила і постраждала в місті Іконії, в Ликаонії. Батьки її були дуже побожні і дбали про спільну молитву, а кожної п’ятниці пильно розважали над страстями Ісуса Христа. Коли ж Господь Бог поблагословив їх донькою, то вони назвали її Параскева, що й означає “п’ятниця”.

Відома і певна річ, що в побожних батьків дитина піде доброю дорогою. Так було і зі святою Параскевою; вона з дитинства присвятила себе молитві, постам і добрим ділам. Коли ж батьки її померли, тоді вона збирала біля себе бідних і ділилася з ними усяким добром, і так її маєток перейшов у руки слуг Христових. Поганські жерці косо дивилися на те, бо милосердя святої діви навертало багатьох поган, які через її доброту, щедрість та скромність пізнавали правдиву віру. Бо ж у поган милосердя було річчю немислимою.

Коли Диоклетіян прислав до Іконії нового намісника, щоб той судив і мучив християн, то погани ще до його приїзду схопили і кинули Параскеву до в’язниці, де вона у безнастанній молитві чекала хвилі, коли Бог дозволить їй постраждати за Христову віру. Свята діва сміливо стала перед мучителем, якого вразила її незвичайна дівоча краса. Він запитав, як вона називається, а свята Параскева коротко відповіла: “Я – християнка!”

Не допомогли намови поганина підлесника; він обіцяв святій діві взяти її за жінку, але вона духом перебувала біля свого небесного Нареченого і навіть не чула підступної бесіди мучителя. Тоді почалися муки.

Ми, читаючи, вже звикли до цього слова. Але призадумаймося, що кожен мученик і кожна мучениця перенесли їх на собі, що кожна рана боліла, а було їх багато. На хвилю поставмо себе на місце мучеників; чи змогли б ми хоч тисячну часточку тих мук перенести? Тоді слово “муки” не було б уже для нас нейтральним, і в усій славі перед нами постало б геройство тих, хто муки ті переніс.

Кати били святу діву жилами, потім прив’язали її до дерева і залізом шматували її тіло аж до костей, а потім припікали свічками. Ледь живу її кинули до в’язниці, щоб наступного дня віддати на нові муки. А були вони ще страшніші, бо свята діва, коли її силоміць затягнули до поганської божниці, словом Божим стерла в порох поганських ідолів. І в тих тяжких муках, з молитвою на вустах, вона передала свою чисту душу в руки небесного Отця. Її тіло поховали вірні. Мучителя не оминула заслужена кара; вже наступного дня після смерти святої Параскеви він упав з коня і скрутив собі в’язи.

На Русі віддавна свята Параскева П’ятниця була, є і буде в дуже великому почитанні, багато церков уже зведено і будуються нові на її честь. У Львові є маленька, але прекрасна церква святої Параскеви, яку всі називають: “У святої П’ятниці”. Звертаємо вашу увагу на те, що святу Параскеву П’ятницю не слід плутати з іншою святою Параскевою, пам’ять якої обходимо 26 липня.

__________У той самий день

Преподобного Стефана Саваїта, творця канонів

Тропар Стефана, глас 8: Православія наставнику, благочестя учителю і чистоти вселенної світильнику,* монахів богонатхненна прикрасо, Стефане премудрий,* ученням твоїм ти все просвітив, сопілко духовна.* Моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші.

Кондак Стефана, глас 4: Насадив ти добрими ділами рай,* і напоїв потоками сліз твоїх дерево життя, всеславний.* Спаси молитвами твоїми від тління стадо твоє,* визволи від напастей тих, які щиро вшановують тебе, Стефане.* Тебе бо маємо з вірою і любов’ю за великого заступника.

Святий Стефан описав мученицьку смерть святих мучеників з обителі святого Сави, які загинули від рук сарацинів. Цей опис поміщено у день 20 березня. Преподобний Стефан був самовидцем цієї страшної події, і коли, за волею Божою, він врятувався, то на вічну пам’ять по загиблих усе описав. Посвятивши себе монашому життю, проживав він у молитвах і постах, а Бог дав йому великий талант укладати пісні, з яких поставали прекрасні канони. За іншими джерелами, святий Стефан став єпископом. Жив він у другій половині восьмого і на початку дев’ятого століття. Не слід плутати його зі святим Стефаном Саваїтом, пам’ять якого обходимо 13 липня, і зі святим Стефаном Новим, пам’ять якого вшановуємо 28 листопада.

__________
У той самий день

Святих мучеників Терентія і Неоніли

Тропар мучеників, глас 4: Мученики Твої, Господи,* у стражданнях своїх прийняли вінець нетлінний від Тебе, Бога нашого,* мавши бо кріпость Твою, вони мучителів подолали,* сокрушили і демонів зухвальства безсильні.* Їх молитвами спаси душі наші. 

Кондак мучеників, глас 4: Сьогодні настала чесна пам’ять мучеників, звеселяючи всіх, Терентія премудрого і дружини його. Щиро сьогодні зберімося, щоб прийняти зцілення. Бо вони благодать прийняли від Духа Святого, щоб зціляти недуги і хвороби душ наших.

Святий Терентій жив у часи імператора Деція. За дружину він мав Неонілу; були вони побожні, праведні християни. Бог благословив їх сімома діточками, які називалися: Савил, Фот, Теодул, Вил, Єракс, Нит і Євникій (в інших джерелах замість імен Вил і Євникій знаходимо дівочі імена Вила і Євникія). Вічний ворог нашого спасіння позаздрив їх мирному життю, і тоді погани усіх їх поставили перед судом мучителя. Той наказав мучеників бити і шматувати їх тіла, а потім кинути диким звірам на пожирання. Але звірі не зробили їм жодної шкоди. Так само, за допустом Божим, вони не згоріли у киплячій смолі, в яку їх кинули. Бачивши все це, мучитель наказав усіх стяти мечем.

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

09.11.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

1Сл.2,9–14:  «Ми кожного з вас, мов батько своїх дітей, просили, умовляли й заклинали»

Часто нам доводиться, як і апостолу, інших вмовляти і повторювати свою думку, а той, кому вона адресована, все одно до неї не прислухається. Це, звичайно, знеохочує нас, але дуже важливо не боятися знову і знову говорити та свідчити,. Ніколи не зупинятися, коли сказали один раз, другий, а результату нема. 

Саме на це звертає увагу апостол, коли каже, що, як батько для своїх дітей, він солунян просив, умовляв у різні способи. Так, як ми перед Богом у богослуженні «ще і ще раз» повторюємо ті самі молитви, знову і знову кажемо: Господи помилуй. Так не біймося, але в різний спосіб, знову і знову, пригадуймо іншим людям ті речі, які є цінними і важливими для спасення.

*** 

Лк.11,14-23:  «Кожне царство, розділене проти себе самого, запустіє, і дім на дім упаде»

Коли поглянемо на свої думки та вчинки, то зауважимо, як часто ми поділені. Одні ситуації нашого життя показують наші позитивні якості. Інші – що дозволяємо собі негідні вчинки. І така роздвоєність в нас існує. 

Бачимо, що й святі не могли позбутися до кінця тої роздвоєності, бо грішна природа давала про себе знати. Але святі завжди цілковито горіли бажанням пізнавати Господа й шукали Його. Вони прагнули Бога і Божої волі понад усе! 

Можемо зауважити, що від цього та роздвоєність у них поступово зникала. Вони ставали ціліснішими. Тому й кожен із нас покликаний все більше шукати Бога, бо самі ми цілості не осягнемо й не станемо досконалими. Шукаючи Бога і Його Небесного Царства, побачимо, як все у нас стане на свої місця! Господь недарма каже: «Шукайте перше Царства Небесного, а все інше вам додасться»!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

09.11.2017р. Б. / Святого мученика Нестора; Святої мучениці Капітоліни і рабині її Єратиїди

Святого мученика Нестора

Тропар, глас 3: Божественного хреста силу прийнявши від великого Димитрія, Славний,* вийшов ти проти велетня, який не спасся великою силою своєю,* але переможений тобою, упав.* Через це смерть прийняв ти, Мученику,* і нині прийшов до засновника подвигів – Христа Бога.* Молись за нас, Несторе, щоб ми отримали мир і велику милість. 

Кондак, глас 2: Гідно постраждавши, безсмертну славу унаслідував нині,* бо був ти старанним воїном Владики,* молитвами Димитрія мученика.* З ним же, Несторе мудрий, молись неустанно за всіх нас. 

Житіє святого мученика Нестора подано в житії святого і славного великомученика Димитрія Мироточця дня 8 листопада (26 жовтня)

__________
У той самий день

Святої мучениці Капітоліни і рабині її Єратиїди

Свята Капітоліна походила з дуже багатого й знаменитого роду і мешкала в Кесарії Кападокійській. Вона усе своє майно роздала убогим і жила в молитві та добрих ділах. Усіх своїх слуг свята діва відпустила на свободу, при ній залишилася лиш побожна Єратиїда, з якою вона жила, як з рідною сестрою. За правління Диоклетіяна, гонителя християн, староста Зиликентій поставив її перед судом. Коли свята Капітоліна визнала, що є християнкою і стала прославляти Христа Спасителя, тоді мучитель наказав стяти її мечем.

Смерть святої мучениці бачила Єратиїда і стала вголос прославляти Господа. За це староста велів бити її спочатку воловими жилами, а потім різками і припікати вогнем. Усі муки вона терпіла із радістю і вголос величала свого Сотворителя. Тоді злякався мучитель, щоб за її прикладом не пішли інші, як це зазвичай траплялося під час мук християн, – і наказав убити святу Єратиїду мечем.

Святі мучениці постраждали близько 296 р.

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерела:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

08.11.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

1Сл.2,1–8:  «Стараючись подобатися не людям, а Богові»

Часто ми дбаємо про те, щоб люди про нас говорили добре, дбаємо про те, щоб якнайкраще виглядати в очах ближніх, особливо тих, яких які важливі для нас. Іноді буває так, що ми граємо роль, думаючи, як би краще виглядати в очах інших, замість того, щоб просто жити і бути собою. Це попереднє не може бути двигуном всього життя, бо ми роздвоїмося та не встоїмося. 

Що Бог би сказав, чи подобається наше життя Йому, як наші вчинки виглядають у Божих очах? Якщо у присутності поважних людей ми змінюємо свою поведінку, а забуваємо, що завжди перебуваємо у присутності Божій, то кому ми тоді стараємось сподобатись?

*** 

Лк.11,9-13:  «Коли ви, злими бувши, умієте давати дітям вашим дари добрі, оскільки більше Отець Небесний дасть Святого Духа тим, що у Нього просять!»

У житті буває так, що іноді люди, які нас оточують, наші близькі чи рідні, в одних випадках йдуть нам назустріч, допомагають, сприяють, підтримують нас, а в інших – навпаки, можливо, через якесь пережиття чи настрій, можуть нам відмовити або навіть завдати болю, відповісти різко чи категорично. 

Господь же є Той, який завжди й повсякчас прагне людині добра. Бог є сталий, тому не може міняти своїх позицій, бути під впливом чогось, наприклад нашого гріха чи доброго вчинку. Творець всесвіту завжди один і той самий. Як каже Євангеліє, Він є добрий. Тому маємо пам’ятати про цю Божу доброту, Божу любов, і маємо вірити, що все, що дає нам Господь у нашому житті, Він дає нам виключно для нашого добра, для нашої користі, для нашого освячення і спасення!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

08.11.2017р. Б. / Святого великомученика Димитрія Мироточця; Спомин вел. і страшного землетрусу в Царгороді

Святого і славного великомученика Димитрія Мироточця

Тропар, глас 3: Як великого поборника в бідах знайшла тебе вселенна, страстотерпче;* ти перемагаєш народи, бо, як скинув ти Лієву гординю* і на подвиг сміливим учинив ти Нестора,* так, святий Димитріє, молися Христу Богу,* дарувати нам велику милість.

Кондак, глас 2: Крови твоєї струями, Димитріє, Бог Церкву обагрив,* давши тобі кріпость непобідиму і зберігаючи град твій непошкодженим,* бо ти – його твердиня.

Святий Димитрій народився в македонському місті Солуні, де його батько був начальником міста і тайним християнином. Побожні батьки побожно виховали й свого сина, а вмираючи, залишили йому не тільки маєток, але й інший, набагато цінніший скарб – глибоко вкорінену в серці святу віру. Імператор Максиміян довірив молодому, але хороброму і мудрому Димитрієві уряд, який виконував його батько, і наказав йому переслідувати й мучити християн. Однак дуже скоро імператорові донесли, що Димитрій не тільки не переслідує християн, але й сам прилюдно визнає християнську віру та інших до неї навертає. Імператор, повертаючись з війни, зумисне увійшов до Солуня, щоб цю справу дослідити.

Святий Димитрій був уже готовий до мук; він попросив свого вірного слугу Лупу, щоб після його смерти усе майно він роздав убогим. А сам, ставши перед царем, визнав, що він християнин, і жодна сила не змусить його зректися Христа Спасителя. Імператор велів кинути його до в’язниці, де святий перебував у молитві і де, згідно з переданням, удостоївся бачити ангела небесного, який скріпив його й утішив надією скорої мученицької смерти.

Імператор Максиміян влаштував для свого війська і для мешканців Солуня видовище: християни мусили боротися з одним дуже могутнім велетнем на ім’я Лий, якого імператор возив зі собою. Був той Лий такий сильний, що ніхто не міг його побороти, він кожного підносив угору й кидав на гострі списи, що стирчали з землі. Так гинули християни, а безсердечні погани втішалися їх смертю.

Був у Солуні один юнак на ім’я Нестор, християнин, слабкий тілом, але сильний вірою. Він поспішив до в’язниці, де сидів Димитрій, і попросив у нього благословення на двобій із Лиєм. Святий Димитрій, після спільної молитви, поблагословив Нестора і сказав йому пророчим духом, що Лия він поборе, а потім постраждає за Христа. Пішов Нестор туди, де відбувалося поганське видовище, і став проти Лия. Засміялися усі, починаючи від царя, що слабосилий юнак поривається на такого велетня. Тоді Нестор сказав їм, що він є християнином і уповає на поміч Ісуса, Спасителя свого. Лий кинувся на нього, і всі чекали, коли Нестор упаде на списи, натомість він сам ухопив велетня, підніс його над головою і з розмаху кинув об землю. Упав Лий на гострі списи, бризнула його кров, а всі, що це бачили, вголос стали величати: “Великий є Бог християнський”.

Розлючений цар наказав стяти Нестора мечем, і так мученик Христовий віддав свою душу за Христа. А коли всі дізналися, що на славний подвиг Нестора благословив Димитрій, тоді імператор, аби відімстити за смерть Лия, наказав воїнам вдертися до в’язниці і списами вбити святого Димитрія. Сталося це 26 жовтня 306 р. Тіло святого мученика поховали християни. Його вірний слуга Лупа взяв плащі й перстені святого Димитрія і, торкаючись ними хворих, їх оздоровляв і проганяв бісів. Коли про це довідався мучитель, то наказав стяти Лупу мечем, і так прибуло небу на одного святого мученика більше.

А коли прийшла свобода, коли свята віра стала всюди ширитися, тоді над гробом святого Димитрія постала церква, до якої горнулися хворі зі всіх сторін, бо як не можна полічити зірок на небі, так не можна порахувати всіх чудес, які діялися при мощах святого великомученика. Леонтій, вельможа з Ілирії, оздоровлений біля гробу святого Димитрія, звів замість первісної церкви другу, величнішу і прекраснішу. Під час будови було знайдено мощі святого Димитрія, цілком свіжі і цілі, а з них витікало пахуче миро. Мощі святого великомученика поклали в золотоковану домовину, а Бог прославив їх ще численнішими чудами. І так, у найтяжчих скорботах солуняни шукали допомоги у святого Димитрія і ніколи не розчаровувалися. Він своїми молитвами врятував місто від страшної пошесті, він захистив його від ворожого поганського набігу, він звільнив багатьох невільників. Коли в Солуні настав страшний голод, то святий Димитрій явився на морі корабельникам, що везли збіжжя, і велів їм повернути й плисти до Солуня, що вони й зробили.

На Русі з найдавніших часів, коли наші предки прийняли святу віру, святий Димитрій завжди був у великому почитанні. А початок цьому поклала облога Царгорода князем Олегом. Літописець Нестор пише, що коли руські війська зламали грецьку силу, то греки перелякалися і казали, що це не Олег, а святий Димитрій, посланий Богом. А потім, коли віра Христова, як сонце ясне осяяла святу Русь, тоді князі, їхні дружини і всі вірні віддавали себе під опіку святого Димитрія. Так, свідчить літопис, 1198 р. великому князеві Всеволоду Юрієвичу Володимирському привезли з Солуня ікону святого Димитрія. Та ікона (згідно з переданням) була написана на дошці з первісної домовини святого великомученика. Вона у великій почесті зберігалася у Володимирі, а згодом у Москві. У нас дуже багато церков зведено на честь святого Димитрія, і віками Русь почитатиме великого і святого мученика, який молиться за нас до Бога і випрошує нам ліпшої долі.

__________
У той самий день

Спомин великого і страшного землетрусу в Царгороді

Сталося це за правління безбожного єретика іконоборця Лева Ісавра. Пригноблена Христова Церква страждала все тяжче і тяжче. Її вірні сини мучилися у в’язницях, правду було потоптано, безбожники всюди брали гору. Царгород, хоч у ньому було багато Божих храмів, став містом усякого зла і нечисти. Як жиди колись, так Царгород тепер забув про всі добродійства Божі та про всі ласки Пречистої Божої Матері. Міра злоби у місті перелилась через вінця. Мешканці Царгорода не раз в чудесний спосіб досвідчували на собі Божу опіку. За місто молилися всі святі, мощі яких спочивали за його мурами. Тут найревніші сини святої Церкви закликали народ до покаяння, тут колись навчав святий Йоан Золотоустий. Але часто це місто ставало кублом усякої єресі. Царгород, загордівшись своєю могутністю і багатством, забував про Бога, а та гордість вела його до всяких злоб і провин. І лиш тоді, коли Божий гнів нависав над містом, приходило розкаяння, а рука довготерпеливого Бога затримувала кару.

Так сталося і тепер. Через вінця перелилась людська злоба, і ось Бог простягнув руку свою і навістив місто страшною карою. Земля почала трястися, величні палаци, де в нечистоті і безсоромності жили вельможі, перетворилися в руїни, поховавши під собою окаянних, навіть мури міста тріскались і валилися. А землетрус поновлювався аж упродовж двох років й усі жили у вічній тривозі, ні вдень, ні вночі не почуваючись у безпеці.

Лиш тоді народ опам’ятався, усвідомив усю глибину своєї невдячности та злоби. За численні ласки він відплачував Богу і Сотворителеві своєму топтанням Його ласк, невірством та злим, нечистим життям. А гнів Божий не стихав, море виходило зі своїх берегів і заливало прибережні села, почали руйнуватися церкви і монастирі. Плач, тривога, нещастя, розпука – ось жниво грішників. І єдина поміч, єдина надія – це Покров Пречистої Діви. Знав про це народ і тепер припав у покорі на молитву, звернув своє серце до Заступниці християн, прибіг під її опіку і Пресвята Богородиця виблагала для нього помилування.

У Влахернській церкві не припинялися молитви. Тисячами народ поспішав сюди у найглибшому розкаянні серця. І коли в церкві тій відслужили урочисту литію, то Господь простив провину і землетрус припинився. У пам’ять цієї чудесної допомоги, яку Царгород завдячує Пресвятій Богородиці, 26 жовтня з року в рік Церква Христова окремою службою благодарить Господа і Пресвяту Богородицю і нагадує нам, що немає іншої надії, немає іншої допомоги, як тільки від Пречистої Діви. Лиш Вона наша поміч, наше спасіння, якщо хочемо зійти з дороги гріха і повернутися до Христа Спасителя.

Хай буде їй слава й честь на віки вічні. Нехай весь світ прославляє і підносить ту, яка є і буде нашою Матір’ю і яка в лиху годину, коли земля затрясеться і гроби відкриються, не позбавить своєї опіки тих, хто вірно їй служить.

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

07.11.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

1Сл.1,6–10:  «Ви стали зразком для всіх віруючих»

Кожен із нас у своєму житті шукає і прагне мати осіб, яких бачить ідеалами, на яких рівняється. Люди завжди шукають когось, хто був би для них зразком для наслідування. Можливо, нам не вдається жити ідеальним християнським життям, але завжди очікуємо і сподіваємося, що був би хтось, хто б так жив. 

Ми живемо не лише для влаштування своїх взаємин із Богом, навіть не лише для свого спасення, своєї святості, наше життя завжди є взірцем для інших. Приклад ми подаємо завжди: усвідомлюємо це собі, чи ні. Але питання у тому, який приклад подаємо іншим, чи є він гідний християнина?

*** 

Лк.11,1-10:  «Просіть, і вам дасться; шукайте, і знайдете; стукайте, і вам відчинять»

Коли Господь каже: «Просіть, і вам дасться», то не ставить ніякої умови. Лише нагадує: хто просить, то отримає. 

Отож, коли ми просимо щось у Бога, маємо насамперед повірити, що в Нього це можливо. Для Бога немає неможливих речей. Часто, коли просимо щось у Господа, шукаємо для Нього «алібі» – чому Він не дає: бо я недостойний, грішний, тому що маю терпіти, це мені таке покарання тощо. 

Бог не потребує, щоб ми Його виправдовували, Господь потребує нашої віри. Тому завжди, коли приступаємо до Небесного Отця з якимось проханням, маємо запитати себе, чи ми самі віримо в здійснення того, про що просимо.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

07.11.2017р. Б. / Святих мучеників Маркіяна і Мартирія

Святих мучеників Маркіяна і Мартирія

Тропар, глас 1: Мучеників двійця, Маркіян з Мартирієм славним,* Арієве нечестя зруйнували,* і навчили вірити у співприсносущного Сина Отцю і Духові,* будучи слухняними Павлові – істинних заповідей учителеві.* Тому від меча загинули,* і завжди живуть з Христом, за нас Його молячи,* щоб спас душі наші.

Кондак, глас 4: Звершивши з дитинства добрий подвиг,* Маркіян з мудрим Мартирієм,* відступника Арія зруйнували,* зберігши неушкодженою православну віру,* і наслідуючи Павла, мудрого учителя.* Тому з ним отримали життя,* як Тройці захисники найстаранніші.

Святий Маркіян був читцем, а святий Мартирій – піддияконом (іподияконом) у Царгороді, а обидва вони були нотарями при патріярхові святому Павлі (пам’ять його вшановуємо 19 (6) листопада). До обов’язків нотарів належало записувати послання патріярха та різні листи, що стосувалися його урядування. Коли святого Павла прогнали з Царгорода і замучили – це докладно описано у його житії, – тоді лжепатріярх аріянин Македоній почав переслідувати всіх вірних, а допомагав йому в тому високий достойник Филип. Серед тих, хто прийняв мученицьку смерть, були також святі Маркіян і Мартирій. Їх кинули у в’язницю і морили там голодом. Македоній обіцяв їм обом єпископську гідність, що імператор Констанцій (син Костянтина Великого, затятий аріянин) обдарує їх усяким добром, та вони не прив’язувалися своїм серцем до золота; для них найбільшим багатством була любов Христа Спасителя, за якого прагнули постраждати.

І Бог удостоїв їх мученицької смерти; 25 жовтня 355 р. вони обидва нахилили свої голови під меч ката. Їх мощі поховано біля Меландійських воріт. Святий Йоан Золотоустий почав зводити над їх мощами, що прославилися численними чудами, церкву.

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

06.11.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

1Сл.1,1–5:  «Труд вашої любові…»

Коли подивимось на своє життя, то побачимо, що мотивації в житті кожного з нас того, що ми робимо, дуже різноманітні. Хоч не раз кожен робить різну працю, але часом з однією метою – як джерело якоїсь користі для себе. Апостол же говорить про труд із любові. 

Важливо для нас бачити місце своєї праці як нагоду служіння Богові та іншим людям. Спробуймо поглянути з цієї перспективи, що моя праця, мої обов’язки – це не лише заробіток, користь, обставини, до яких ми вимушені. А це місце служіння іншим, місце де ми можемо показати свою любов до інших людей. Коли буде така свідомість, тоді зможемо приносити добрі плоди, виконувати свої обов’язки з любов’ю і дарувати цю любов іншим.

*** 

Лк.10,22-24:  «Багато пророків і царів хотіли бачити, що ви бачили, і не бачили, і чути, що ви чуєте, і не чули»

Кожна людина, свідомо чи несвідомо, шукає Бога. Тож маємо відчувати велику вдячність до Господа, що ми пізнали правду, що Бог відкрив нам її, що можемо жити цією вірою в нашого Спасителя. 

Коли хтось відкриє для себе якусь правду в житті, то отримує від цього радість. І якщо ми усвідомимо, що ми пізнали найважливішу правду, яку свідомо чи несвідомо шукають усі люди, то завжди будемо прагнути цією правдою ділитися. Якщо ж ми не маємо бажання ділитися цією правдою, або, як по-сучасному кажемо, «євангелізувати», то ми не до кінця пізнали, ким є для нас Господь.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

06.11.2017р. Б. / Святого мученика Арети і тих, що з ним

Святого мученика Арети і тих, що з ним

Тропар, глас 1: Бувши сміливими у Христі проти безбожного царя,* і його невірство юдейське у Христа виявивши,* Мученики святі, прийняли муки й голови усічення.* Тому вихваляють Ангели і вірних роди прославляють* тебе, Арето, і тих, що постраждали з тобою,* бо ви молитеся завжди за душі наші. 

Кондак, глас 4: Радості заступник нам настав,* пресвітлий сьогодні празник страстотерпців.* Його ж звершуючи, славимо Бога,* що перебуває у вишніх.

Святий Арета був князем, а радше начальником міста Награн, у щасливій Аравії, яку Святе Письмо називає Сава. Саме савська цариця прибула колись до Соломона й подивляла його мудрість. Мешканці того краю називалися омирити. Місто Награн навернулося до Христової віри близько 450 р., і хоч той край пережив страшні переслідування, однак награнці завжди залишалися християнами.

Але настав час, коли в щасливій Аравії почав правити жид Дунаян. Він оточив себе жидами і став жорстоко мучити християн, змушуючи їх приймати жидівську віру. Опис тих переслідувань засвідчив сам Дунаян у своєму листі до царя Аламундара. Дунаян приступив до облоги Награну, але мешканці міста мали всього доволі, так, що могли роками оборонятися. Тоді Дунаян заприсяг їм, що не завдасть місту жодної кривди і нікого не буде силувати відступити від своєї віри, а задовольниться малою даниною і піде з військом далі.

Арета, а мав він тоді вже 95 літ, відраджував награнців вірити слову Дунаяна, але більшість була за укладення миру. Так Дунаян увійшов у місто і, забувши про присягу, наказав ув’язнити Арету, а з ним близько 340 осіб з міської старшини, і закованих велів поставити перед собою.

“Чи так учить християнський закон, – запитав Дунаян у Арети, – щоб зневажати земних царів? Чи ти не знаєш про те, що жидівські царі є помазаниками Божими?”

Арета на це поважно відповів йому: “Хіба не читав ти про пророка Іллю? Коли цар Ахав сказав до Іллі, чи «тебе я ось бачу, який бунтуєш Ізраїля?». То пророк відповів йому так: “Не я бунтую Ізраїля, а ти і дім отця твого!” З того видно, що за переступ закону вільно і царів упімнути. І тому слухай, Дунаяне, що я, Арета, тобі скажу: цар, який лож в устах тримає, не є ані великим, ані сильним царем. Ти присягав нам і дав слово – і не дотримав його. Бачив я царів великих, що були сильніші від тебе, бачив їх в Індії, Персії, Етіопії і тут, у нашій стороні, але слово їх завжди було правдиве. Тому народи і племена, міста і полки величали і любили їх і слухали, бо знали, що влада їх від Бога є. Але тобі, що лихословиш Господа слави, ми не покоримося ніколи. А щодо мене, то душа моя в Божій і моїй є владі, я не відступлю від віри в Христа Спасителя і готовий іти на смерть за ту віру. Вважатиму за щастя, що Ісус Христос у старості моїй, коли вже минуло мені 95 літ, дає ласку вмерти за святу віру. Нині маю доказ, що мене любить Господь, якщо на схилі літ, коли я бачив дітей своїх аж до четвертого покоління, можу померти найкращою смертю. Пам’ять про мене тут залишиться. Я переконаний, що як виноград, обтятий у слушну пору, дає більший плід, так і в цьому місті й у всьому омиритському краю Господь помножить християнський народ. І кажу тобі, що піднесеться із попелу спалена тобою Церква і постане інше царство тут, а твоє царювання пропаде!”

Наступного дня святого Арету і всіх, що були з ним ув’язнені, Дунаян наказав стяти мечем над потоком Одіас. Понад чотириста дев’яносто осіб, що посвятили своє життя Богу, священиків, клириків, монахинь і монахів мучитель велів спалити живцем. Потім загинуло двісті двадцять сім найзнаменитіших жінок і чотири тисячі двісті п’ятдесят два жителі різного віку, стану і статі, – усі вони віддали душу за Христа. До того ж узяв він у полон одна тисяча двісті дев’яносто сім хлопців і дівчат й віддав їх як невільників своїм слугам. Коли одну жінку вели на спалення, то синок її видерся з рук тих, що його тримали, і в сльозах стрибнув за матір’ю у вогонь.

Та Божа кара не дала на себе довго чекати. Святий Арета і ті, що з ним, прийняли мученицьку смерть 24 жовтня 523 р., а вже 525 р. цар Етіопії Єлезвой вщент розбив Дунаяна, його самого наказав убити, а щасливій Аравії дав свободу віросповідання. Намісником омиритського краю він поставив побожного мужа Авраама, з допомогою якого омиритський архиєпископ Григентин навернув до Христової віри всіх, які ще трималися поганських блудів. Сам цар Єлезвой пізніше прийняв монаший постриг і жив як самітник, й помер у великій святості 555р.

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

05.11.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Гл.6,11–18:  «Мене ж не доведи, Боже, чимось хвалитися, як тільки хрестом Господа нашого Ісуса Христа»

Коли дивитися на тогочасний світ, хрест – місце ганьби, місце смерті злочинців, до яких був зарахований також Ісус Христос. Ніколи в нашому житті ми не надаємо аж великої пошани місцю, де загинула наша близька, рідна, важлива для нас людина. Це місце для нас – місце втрати, смерті. 

Хрест – це теж місце смерті. Але не тільки людської смерті, а й перемоги життя над смертю. Це місце, де Ісус Христос обдаровує нас життям вічним. Це місце смерті Ісуса Христа, і місце народження нас до життя вічного. 

Саме тому апостол каже, що він буде хвалитися хрестом як місцем, де він стає учасником Царства Небесного. Хай Господь дасть нам мудрість поцінувати хрест Господній як місце нашого освячення і спасення!

*** 

Лк.16,19-31:  «Навіть коли хто воскресне з мертвих, не повірять»

У притчі про вбогого та багача бачимо, що Лазар, який на землі перетерпів невигоди й труднощі, удостоюється радості у вічності, а багач, який уже мав свою радість і своє щастя на землі, у вічності отримує терпіння. Коли ж багач розуміє всю незворотність своєї ситуації і просить можливості попередити своїх рідних, щоб інакше жили на землі, то на це чує відповідь. «Навіть якби хто з мертвих воскрес – не повірять». 

Господь завжди промовляє до нас. У кожній ситуації нашого життя Бог хоче щось нам сказати. Чи це хвороби, чи невдачі, чи якість труднощі та непорозуміння – через них Бог промовляє до нас, на щось хоче звернути увагу. Маємо чувати й бути уважними до всіх ситуацій і подій, які з нами трапляються: що Бог прагне промовити всім цим? 

Бог, який є любов’ю, завжди має що нам сказати!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

05.11.2017р. Б. / Святого апостола Якова, по плоті брата Господнього

Святого апостола Якова, по плоті брата Господнього

Тропар, глас 2: Як Господній учень, прийняв ти праведне Євангеліє.* Як мученик, мав ти невимовну сміливість.* Як брат Господній, молився.* Як Ієрарх, моли Христа Бога, щоб спас душі наші. 

Кондак, глас 4: Отче Єдинородне Бог Слово,* що прийшов до нас в останні дні,* показав тебе, Якове божественний,* жителів Єрусалиму пастиря й учителя,* і вірного будівничого таємниць духовних.* Тому тебе всі вшановуємо, Апостоле.

Святий Яків був сином Марії Клеопової, родички Богородиці. Його рідні брати називалися Йосип, Симон і Юда.

Святий Яків був одним з сімдесяти учнів. Після Воскресення Христос йому явився окремо. Євангелія про це не згадують, та святий Павло у Першому посланні до коринтян пише, що Спаситель явився святому Петрові, потім одинадцятьом апостолам, потім понад п’ятистам учням, зібраним разом, “опісля з’явився Якову” (1 Кор. 15, 7). А коли апостол Павло через три роки після свого навернення прибув до Єрусалиму і гостював в апостола Петра п’ятнадцять днів, то пише: “А іншого з апостолів я не бачив, крім Якова, брата Господнього” (Гал. 1, 19).

Святий Яків був першим єпископом Єрусалиму. Тяжкий це був уряд, бо фарисеї робили все, що могли, аби переслідувати християн і видавати на суд римлян. Однак життя єпископа Якова було таке чисте, таке святе, що весь народ, окрім фарисейської громади, дуже шанував його і називав “праведним”, про це говорить також жидівський історик Йосиф Флавій. Святий Єронім розповідає, що “Яків, брат Господній, названий також «молодшим», був святий від народження; він не пив вина і не споживав жодного гарячого напою, не їв м’яса, його волосся не торкалися ножиці, він не знав, що таке тепла купіль або натирання тіла оливою (що на Сході це було загально прийнято). Він безнастанно молився клячучи, так, що шкіра на його колінах стала тверда, як шкіра верблюда. Лиш йому вільно було входити у святая святих, туди, куди входив лишень архиєрей”.

Коли апостоли зібралися в Єрусалимі на перший Собор, щоб вирішити, чи новонавернені до Христової віри погани мають прийняти обрізання, чи ні, тоді, після святого Петра, слово взяв Яків і за його радою Собор вирішив, щоб не накладати на новонавернених поган тяжких обов’язків, а навчати їх, щоб остерігалися ідолопоклонства, нечистоти і всякого гріха. Святий Павло називає Якова (як і Петра та Йоана) стовпами Церкви. Коли інші апостоли йшли проповідувати слово Боже, то святий Яків не залишав Єрусалиму, хоч душпастирювати тут було найважче і найнебезпечніше; “він, – як каже святий Вернард, – задовольнився Єрусалимом, залишаючи Петрові весь світ”. І тут став він гідний постраждати за Христа, прийнявши мученицьку смерть.

Сталося це на саму Пасху, коли до Єрусалиму зі всіх сторін прибуло багато жидів. Фарисеї і книжники давно вже задумували, як би вбити святого єпископа, бо своєю проповіддю і святим життям він притягав до себе весь народ. Фарисейська гордість не могла цього стерпіти, святе життя слуги Божого не давало їм спокою, і ті, що розіп’яли Спасителя, не злякалися нового злочину і нового вбивства. Вони приступили в храмі до святого Якова і попросили його вийти на високий балкон і виголосити проповідь до народу. Вивівши ж його на балкон, стали втихомирювати народ, мовляв, Яків навчить їх, щоб стереглися віри в Ісуса. Та святий Яків голосно, щоб усі чули, сказав: “Ісус Христос, Син Божий, сидить нині по правиці Отця свого небесного і Бога нашого і Він прийде судити всіх!”

Народ, почувши його слова, став голосно прославляти Христа Спасителя і голосити: “Осанна Сину Давидову!” Тоді фарисеї стали кричати, що навіть “праведний”, як усі називали Якова, дав себе звести і скинули його з балкону, а інші стали добивати його каміннями. “З поламаними членами, – пише святий Єронім, – святий Яків напівживий лежав на землі, однак підніс руки до неба і молився за вбивців своїх словами: «Отче, прости їм, вони не знають, що роблять!» Тоді один з священиків став кричати: “Що робите, ви ж убиваєте чоловіка, який молиться за вас!” – але підкуплені фарисеями вбивці не слухали його голосу, а один з них грубим дерев’яним ціпком добив святого. Святий Кипріян смерть святого Якова описує так: “Чи можна очікувати щасливішої і славнішої хвилини, як, за ласкою Божою, в руках катів визна­вати Господа нашого? Щаслива і цінна та смерть, в якій ціною власної крови можна купити вічність, а за осягнення чесноти отримати вінець слави”. Святий Яків правив Єрусалимською Церквою двадцять вісім літ. Як стверджує Епіфаній, прожив він шістдесят шість літ, а мученицьку смерть прийняв 63 р. Тіло його поховано поруч з церквою, а коли Єрусалим було зруйновано, то всі вважали це карою за вбивство святого Якова. Історик Йосиф Флавій пише так: “Усе те впало на жидів як кара за смерть Якова праведного, брата, а радше родича Ісуса, якого звали Христом. Жиди забили його, хоч він був чоловік святий”.

Святому Якову приписують укладання першої Божественної літургії, яку згодом скоротили і значно змінили святі Василій великий і Йоан Золотоустий. Святий Яків написав також одне послання, яке входить до Святого Письма Нового Завіту. Мощі святого Якова було перенесено до Царгорода, а згодом до Риму, де спочивають і нині у церкві Дванадцяти апостолів.

_____________

У той самий день

Святого Ігнатія, патріярха Царгородського

Святий Ігнатій походив з царського роду. Мати його, Прокопія, була дочкою імператора Никифора (802-811), батько Михаїл високий достойник цього цісаря і зять. Після смерти Никифора він 811 р. сів на престолі як Михаїл І Рангабе, але вже у 813 р., після невдалої війни з болгарами, звільнив місце безбожному Леву Вірменину, а сам вступив до монастиря. І там у 845 р. помер як монах Атанасій. Залишив він двох синів, Теофилакта і Микиту. Микита у юному віці прийняв монаший постриг, а з ним ім’я Ігнатій. Згодом його було висвячено на священика й обрано ігуменом монастиря, яким управляв він мудро.

Після смерти Лева Вірменина на троні сів Михаїл II, а його наступником був Теофіл, який, померши, залишив неповнолітнього сина Михаїла III, від імени якого державою правила його мати Теодора. В часі її правління Ігнатій став патріярхом Царгорода. Молодий імператор Михаїл знайшов дуже злого дорадника, яким був рідний брат цісаревої-матері Барда, чоловік безбожний. Він схилив молодшого літами імператора до розпусти, а під кінець намовив Михаїла силоміць змусити свою матір Теодору та своїх сестер прийняти монашество.

Та Барда поставив собі за мету позбутися з Царгорода також і патріярха Ігнатія, бо той картав безбожне і плюгаве життя, яке панувало при царському дворі, а Барду він не допустив до святого причастя, бо той прогнав свою жінку, а жив у розпусті і цим згіршував людей. Ошуканець підмовив імператора вигнати патріярха з Царгорода на острів Теребинт. Там поплічники Барди змушували святого Ігнатія зректися патріаршого достоїнства, однак святий патріярх вистояв і не піддався їм. Святий Ігнатій знав, що на його місце вже призначено Фотія, чоловіка безбожного і безвірного.

Фотій був, безперечно, дуже вченим чоловіком. Він народився 820 р., служив начальником особистої царської охорони, а потім секретарем імператора. Попри свою ученість був це чоловік гордий, а де гордість, там брак віри. Ось цього Фотія цісар, за намовою Барди, наказав висвятити на священика і поставити патріярхом Царгорода, хоч правний патріярх Ігнатій, визнаний Римом й усіма патріархами, жив і не думав зрікатися своєї влади. Та знайшовся один відщепенець, якого патріарх Ігнатій відлучив від Церкви, єпископ Сиракуз Григорій Абеста, і той за шість днів висвятив світського чоловіка Фотія на єпископа і патріярха (25 грудня 858 р.). Через два місяці Фотій скликав соборчик, на який прибув двадцять один єпископ, усі його прихильники, і вони осудили патріярха Ігнатіа та кинули анатему на нього, без суду і без причини. Барда, втішений, наказав патріарха закувати і возити з одної в’язниці до іншої, при цьому обходилися зі святим ісповідником так жорстоко, що вибили йому всі зуби. Здавалося, що брехня цілком підім’яла під себе правду. Однак одного ще бракувало Фотієві. Він мусив мати підтвердження від папи римського, бо нечуваною дотепер було річчю без цього стати патріярхом.

Фотій намовив імператора, щоб той вислав до Риму, до папи Римського Миколая І (858-867), велике посольство, а Фотій дав послам листа, в якому написав, що він тільки після добровільного зречення патріярха Ігнатія, і то неохоче, на прохання всього народу, прийняв патріаршу гідність. Далі він склав папі своє віроісповіданна і просив про підтвердження його гідности. Та папа не повірив письму Фотія, вислав до Царгорода двох своїх послів, Родоальда, владику з Порто, і Захарію, владику з Ананії, та наказав їм, щоб дослідили справу і про все йому доповіли. Фотій через шпигунів дізнався про це; і він уже чекав на послів, а коли вони прибули до Царгорода, замкнув їх у в’язниці і тримав там кілька місяців. Згодом поставив їх перед вибором: або вони погоджуються на те, що він їм накаже, і за це щедро винагородить їх, або заслання на безлюдний острів, якщо намагатимуться боронити правду. Обидва посли здалися перед тиском і, злакомившись на гріш, вже не дбали про правду. Тоді Фотій почав їх приймати з почестями та щедро гостити. Потім він скликав лжесобор, на якому обидва посли виступали як представники папи, оголосивши заздалегідь, що мають на це владу і дозвіл, викликали патріярха Ігнатія, засудили його знову, підтвердили усунення з патріяршого престолу і, затвердивши Фотія, повернулися до Риму. Було це 861 р.

Патріярха Ігнатія далі мучили у в’язниці. Аж коли стався руйнівний землетрус і весь народ став кричати, що то Бог карає за знущання над безвинним пастирем, тоді імператор дозволив святому Ігнатієві замешкати в монастирі. Але в Римі папа Миколай І дізнався правду і кинув клятву на Фотія і на обох своїх посланців, Захарію і Радоальда (863), а Ігнатія визнав єдиним пастирем і патріярхом. Фотій не мав іншого виходу, як відступити. Але він знайшов другий шлях. Насамперед він постарався, щоб патріарха Ігнатія знову ув’язнили. Потім зібрав відданих йому єпископів, числом двадцять один, і на тому лжесоборі прямо виступив проти папи і Римської Церкви, закидаючи їй фальшування Символу віри, запровадження безженности священиків, перенесення посту на суботу, заборону священикам уділяти вірним таїнство миропомазання, і під кінець викляв папу.

Закиди Фотія були лиш приводом. Грецькі імператори давно прагнули розірвати всякі зв’язки з Римом, цього хотіли вони досягти через іконоборство, а коли Східна Церква через мужів, повних Духа Божого, поборола єресь і зберегла єдність святої Церкви, тоді до справи взявся Фотій. І розпусному Михаїлові, і безбожному Барді, і гордому Фотієві, і виклятим єпископам, його прихильникам, ліпше було не мати над собою ніякої церковної влади. Лишень що, на жаль, з часом та влада цілком перейшла у світські руки, а патріярхи стали навіть підданими турецьких султанів.

Це непорозуміння між Римом і Царгородом сталося 867 р. Тривало, однак, воно дуже коротко, лиш на кілька місяців убезпечив себе Фотій, бо прийшов час і на нього. Імператор Михаїл, за намовою свого конюшого Василія, наказав порубати Барду на шматки, а Василія зробив співправителем. Та невдовзі Василій велів воякам убити Михаїла, і 23 вересня 867 р. він став сам правити державою, а наступного дня прогнав Фотія і повернув до уряду патріярха Ігнатія. Він побоювався Фотія, і не почувався б упевнено при владі, доки поруч себе бачив би такого хитрого чоловіка, як Фотій, що вороже ставився до нього ще за часів Барди. Новий імператор вислав до Риму, до наступника Миколая І папи Адріяна II (866-872), послів. Папа Римський Адріян II скликав до Царгорода Восьмий Вселенський собор, який відбувся 869 р. за участи 103 Отців. На тому Соборі вдруге було засуджено Фотія та його прихильників і рішено, що свята Церква є одна, а папа римський – її видимий голова. І так єдність було відновлено, однак зв’язок, що поєднував Схід та Захід, був дуже слабким, на небосхилі збиралися щораз більші хмари.

Після Восьмого Вселенського собору патріярх Ігнатій спокійно управляв своїм стадом. Згідно з переданням, він і на Русь посилав проповідників Христової віри, бо ж, як знаємо, Аскольд і Дир просили, щоб прислати їм священиків на Русь.

Ще за життя патріярха Ігнатія дійшло до сильного непорозуміння між ним і римським папським престолом. Спір зайшов щодо новонаверненої Болгарії, котра повинна була підлягати римському патріярхатові, бо лежала в його межах. Однак патріярх Ігнатій прогнав єпископів, посланих Римом. Спір загострився; папа Йоан VIII (872-882) навіть послав був своїх послів до Царгорода, які, у разі, якщо б патріярх Ігнатій спротивився папському наказові, мали владу усунути його з патріяршого престолу. Однак, коли папські леґати прибули до Царгорода, святий Ігнатій уже не жив. Він помер 23 жовтня 873 р., на вісімдесятому році життя. Східна і Західна Церкви зачисляє його до лику святих. Бог возвеличив мощі святого Ігнатія численними чудами.

Його наступником на патріяршому престолі став... Фотій. Здається, у це годі було повірити, та, однак, так сталося. Він помирився з імператором Василієм і послав до папи Йоана VIII послів з проханням про затвердження його у патріяршій гідності. Він визнавав свої помилки, які зробив до цього, і висловив свій жаль з того приводу. Папа, повіривши його словам, затвердив Фотія у патріяршій гідності за умови, що Фотій збере місцевий синод і в присутності папських леґатів зречеться своїх блудів. Синод цей було скликано 879 р., але Фотій сфальшував папські листи й оголосив, що папа підтверджує все те, що Фотій до цього навчав, і визнає його єдиним патріярхом, і що скинення патріярха Ігнатія було правильне. Але папа, дізнавшись про це, знову викляв Фотія, а імператор Лев VI (886-912) у 886 р. відправив його у вигнання, де він, осліплений, помер у в’язниці в одному вірменському монастирі.

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР