16.06.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Рм.3,28–4,3:  «Повірив Авраам Богові, і це йому було пораховано за оправдання»

На перший погляд, нас може здивувати, як самої віри було достатньо для того, щоб Авраам виправдався. Однак бачимо, те свідчення і доказ віри, які дав Богові Авраам, визначальне в усій історії спасення. Авраам не мав прикладів інших осіб, не мав спільноти, яка б його підтримувала, лише слухав Бога й вірив Йому. І доказами віри Богові були якраз його вчинки. 

Наше життя показує, якою є наша віра. Якщо наша віра в Бога глибока, і ми уповаємо на Господа, покладаємося на Нього, це неминуче виявляється в нашому житті. Якщо наша віра слабенька, то таким є і наше життя. Тому будуймо фундамент свого життя на вірі. 

Якщо він буде міцним, то й уся будівля, яку збудуємо згодом у випробуваннях і клопотах, вистоїть!

***

Мт.7,24–8,4:  «Кожний, хто слухає ці мої слова й виконує їх, подібний до розумного чоловіка, який збудував свій дім на скелі»

Як часто у своєму житті ми знаємо, як би мало бути, але живемо інакше. Ми свідомі того, як мали б поводитися, але поводимося по-іншому; розуміємо, як треба відповісти, але так не говоримо; знаємо, що віра без діл мертва, але залишаємося на рівні «слухачів закону», далеких від його виконання. 

Мусимо усвідомити, що бути християнином – це не однохвилинна процедура, це не самі таїнства Хрещення і Миропомазання, також на Першій Сповіді християнство не закінчується – це постійне зростання в Христі. 

Важливо, щоб ми не лише здобували знання про Бога і правду про себе, а й застосовували їх у нашому житті. Адже слово, яке Бог нам промовляє в молитві, у читанні Святого Письма, живе і діяльне, його слід відразу втілювати у своє життя. Бог може промовити також своє слово через різні засоби комунікації: інтернет, газету, радіо. Вслухаймось у слова, які Бог сіє в наші серця, і робімо все, щоб вони оживали в нашому житті. Бо лише коли так будемо діяти, збудуємо добру основу, збудуємо свій дім на скелі. І коли настануть життєві клопоти, ми зможемо встояти на скелі, якою є Бог!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

16.06.2018р. Б. / Св. муч. Лукиліяна і тих, що з ним, та св. муч. Лукіяна Тарсянина

Святого мученика Лукиліяна і тих, що з ним, та святого мученика Лукіяна Тарсянина

Тропар, глас 4: Мученики Твої, Господи* у страданнях своїх прийняли вінець нетлінний від Тебе, Бога нашого,* мавши бо кріпость Твою, вони мучителів подолали,* сокрушили і демонів зухвальства безсильні.* Їх молитвами спаси душі наші. 

Кондак, гл. 1: До вогню наблизившись, жодним чином не опалився ти, Лукиліане, страждальче мужній, росу бо придбав єси Божу, яка охолоджує, тому радуючись звершив єси подвиги надприродні з младенцями святими, з якими і нас поминай. 

Святий Лукиліян жив у Никомидії за імператора Авреліяна. Був він поганським жерцем, та, пізнавши віру Христа Спасителя, навернувся, прийняв хрещення і став навертати інших. Святий не злякався навіть тоді, коли стали переслідувати християн. Мучителі схопили його і привели на суд до старости Силвана. Той намагався намовити Лукиліяна до відступництва, та коли вмовляння не допомогли, наказав жорстоко побити мученика, а потім підвісити стрімголов і піддавати всяким тортурам. Під кінець велів кинути слугу Божого до в’язниці, де сиділи чотири юнаки-християни: Клавдій, Іпатій, Павло і Діонисій. Святий Лукиліян перебував з ними у молитві, скріплюючи їхню віру і серця, так, що вони були готові прийняти найтяжчі муки за Христа Спасителя. 

В Никомидії тоді жила одна благочестива дівиця на ім’я Павла, котра своє дівицтво посвятила Богу, маєток роздала вбогим, а сама відвідувала ув’язнених за віру християн, обмивала їх рани, підтримувала на дусі і ховала тіла замучених. Через кілька днів Силван велів привести Лукиліяна і чотирьох юнаків до себе, а вони йшли, голосно славлячи Христа Спасителя. Староста наказав кинути їх у розпалену піч. Однак сила Божа більша, ніж влада мучителя; Господь опустив росу небесну і вогонь погас, а святі, неушкоджені, прославляли Ім’я Боже. Тоді розлючений староста засудив їх на смерть і наказав доставити до Візантії, щоб там виконати присуд. Дорогою їм товаришувала свята Павла, а коли чотирьох юнаків – Клавдія, Іпатія, Павла і Діонисія – стяли мечем, а святий Лукиліян помер на хресті, до якого його прибили цвяхами, тоді свята Павла поховала чесно їх тіла і повернулася до Никомидії. 

Та невдовзі і вона сама стала перед судом Силвана. Її жорстоко бичували, а коли свята у муках славила Христа Спасителя, за це олов’яними кулями їй вибили зуби. Мучитель наказав кинути мученицю до розпаленої печі, але Господь Бог знову погасив вогонь. Врешті-решт Силван наказав доправити святу Павлу до Візантії і на тому ж місці, де було розіп’ято святого Лукиліяна, святу дівицю стяли мечем. Сталося це близько 278 р. 

У цей день також вшановуємо пам’ять святого Лукіяна Тарсянина. Про його життя майже нічого не відомо, лиш те, що він був замучений за Христову віру. Коли, де і як це сталося, ми не знаємо, та знаємо те, що нема більшої заслуги, як душу свою віддати за святу віру. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

15.06.2018р. Б. / Святого Никифора, патріярха Царгородського, ісповідника

Святого Никифора, патріярха Царгородського, ісповідника

Тропар, гл. 8: Слів твоїх розумних благодать і навчань таїнственних висота, божественного сходження драбиною є для нас, духовну бо придбав єси трубу, якою повчання божественні проповідував єси, тому й оселився ти на місці багатому, звіра відігнав пращею словес твоїх, Никифоре блаженний, моли Христа Бога, щоб відпущення гріхів подав тим, які почитають всечесну пам’ять твою. 

Кондак, гл. 4: Вінець перемоги, Никифоре, з небес істинно прийнявши від Бога, спасай, тих, які вірою почитають тебе, як священноначальника Христового і учителя. 

Святий Никифор народився в Царгороді близько 758 р. Його батько Теодор був високим урядником при дворі імператора Костянтина Копронима. А коли той злощасний цар став жорстоко переслідувати всіх вірних за почитання святих ікон, то батько Никифора був одним з перших, хто потерпів за Христову віру. Його тортурували, бичували і кинули до в’язниці в місті Молині, а потім заслали до Нікеї, де він шість літ страждав у вигнанні і там помер як справжній ісповідник віри. Дружина його, і мати Никифора на ім’я Євдокія, ділила всі страждання свого чоловіка, а після його смерти повернулася до Царгорода. Никифор закінчив найвищі школи і дивував усіх своєю мудрістю, глибоким знанням наук, красномовністю, великим даром до музики, та насамперед глибокими чеснотами, благочестям і чистотою. Інакше й не могло бути, у добрих і побожних батьків дитина завжди буде мила Богу і людям. Мати святого Никифора, коли син став патріярхом, пішла в монастир і там у благочесті померла, щаслива з того, що чоловік її прийняв смерть ісповідника, а син у найвищому духовному достоїнстві сяяв усіма чеснотами як вірний пастир довіреного йому стада. 

Та повернімося до святого Никифора. Молодий літами, за правління імператора Лева IV, сина Копронима, він став царським дорадником. Святий Никифор був присутній на Сьомому Вселенському соборі в Нікеї (787 р.) як секретар імператора Костянтина й Ірини, і хоч він ще не прийняв таїнства священства, його глибоке знання Святого Письма і богослов’я дивувала всіх Отців Собору. Пізніше, не бажаючи перебувати в середовищі грішного двірського життя, він відмовився від усіх почестей і подався до Тракії, де став мешкати в печері, біля якої побудував монастирець і церкву, та весь віддався молитві, постам і читанню святих книг. Таке життя Никифор провадив аж до смерти святого патріярха Тарасія. Коли цей великий світильник Христової Церкви помер, тоді, за волею тодішнього імператора Никифора (802-811) та духовенства, святого Никифора було обрано (806 р.) патріярхом. Він прийняв чин священства і єпископство й перебрав патріярший престол як спадкоємець святого Тарасія і як ревний, дбайливий Христовий пастир та оборонець святої віри.

Першим його ділом було своїми науками спонукати народ до благочестивого життя, бо внаслідок численних єресей ослабла попередня святість і чистота звичаїв. На це він витратив перші роки свого душпастирства, аж до 813 р., коли на царському престолі сів Лев Вірменин і почав переслідувати Христову Церкву за почитання ікон. Знайшлися лжеєпископи і лжесвященики, що підтримали безбожного імператора. Патріярх Никифор сміливо виступив в обороні святої віри. Він призвав до себе пастирів, що ревно відстоювали Христову віру: Еміліяна з Кизика, Євтимія з Сарди, Йосифа з Солуня, Євдоксія, єпископа Амореї, Теофілакта з Никомидії, а також багатьох ігуменів, зокрема Теодора Студита, і всі вирішили безстрашно відстоювати правдиву віру. Увечері вони пішли до переповненої народом церкви, щоб відслужити всенічну, яка в ті часи і справді тривала цілу ніч. Імператор послав до церкви своїх посланців, щоб патріярх вранці з’явився в його палаті як звинувачений у тому, що бунтує народ проти царської волі. Вранці, після богослуження, патріярх Никифор промовив до народу, закликав усіх до витривання у Христовій вірі і після цього, разом з усіма єпископами, став перед імператором. Святий Никифор сказав, що радше всі загинуть, а не дадуть зневажити віри. Таж іконоборську єресь засудили й викляли Отці Сьомого Вселенського собору, і горе тому, хто запроваджує цю єресь серед вірних. Розлючений імператор став називати почитання святих ікон ідолопоклонством, та єпископи, присутні при цьому, сміливо довели йому, що вірні православні не є ідолопоклонниками, це він – єретик. Тоді цар наказав усіх їх ув’язнити і заслати у вигнання, і лиш святого Никифора відвести до його палати, однак поставити біля нього сторожу. 

Але й після цього святий патріярх не припиняв закликати вірних до витривання у Христовій вірі, тож імператор скликав до Царгорода зборище своїх прихильників-єретиків, а ті скинули святого Никифора з патріяршого престолу. Імператор засудив його на вигнання. Святий Никифор був такий слабкий, що сам не в змозі був підвестися з ложа, відтак воїни, вдершись опівночі до палати, на руках його винесли надвір, посадили на віз і повезли до моря, звідси кораблем доправили його на острів Проконис, у монастир святого Теодора. Сталося це 13 березня 815 р., на дев’ятому році його патріяршого правління. Безбожний Лев поставив на його місце патріярхом єретика Теодота. Коли 820 р., в саме навечір’я Різдва Христового, Лева убили, причому у церкві, імператором став Михаїл ІІ. Святий Никифор написав до нового імператора послання, в якому благав його стати в обороні правдивої віри, та Михаїл зовсім не дбав про добро Христової Церкви. У вигнанні святий Никифор прожив 13 років. За той час він написав багато повчальних послань. У нестатках, у хворобах, та в повному посвяченні Богові, 2 червня 828 р. святий ісповідник помер. Його останні слова були: “Благословен Господь, що нас не видав на здобич їм у зуби. Душа наша спаслась, як пташка з сильця птахоловів; сильце порвалось, і ми спаслися” (Пс. 124(123), 6-7). 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

14.06.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Рм.8,22–27:  «Все створіння разом понині стогне і разом страждає у тяжких муках»

Гріх Адама і Еви – найпереконливіша ілюстрація, що жоден гріх не буває приватним, тобто таким, що несе шкоду лише тій людині, яка згрішила. Аж донині людство пожинає наслідки того гріха: він відбився на усю людську природу, а ще далі – на усю Вселенну, на всі створіння. Тому всі створіння, вся Вселенна очікує примирення людини з Богом. Коли людство примирятиметься з Богом, то це умиротворення, порозуміння входитиме у природу. 

Це ми добре бачимо в житті святих, які були близько до Господа, і вся природа, птиці, звірі ставали близькі та гармонійні в стосунках з людиною. Примирюймося самі, і навколо нас примирюватимуться інші люди і Вселенна!

***

Мт.10,23-31:  «Не бійтеся тих, що вбивають тіло, душі ж убити не можуть»

Часто люди створюють нам неприємності, нерідко маємо терпіти якісь не милі нам обставини, а можливо, і несправедливість, біль, образи, кривду, прикрощі. Спілкуючись щодень з іншими людьми, ми переживаємо чимало різних страхів, носимо в собі неспокій і турбуємося про майбутнє. 

Господь же каже нам не боятися. Він знає про ці почуття й тривоги, які переповнюють наші серця, однак наголошує, щоб ми не мали страху. Христос власним прикладом показує, що боятися не варто, бо все в Божих руках. 

Погляньмо на Ісуса Христа, на Його Хресну дорогу, на Його терпіння і страждання. Він не мав страху, що зроблять з Ним люди. Він знав, що вони нічого не зможуть зробити, окрім того, що допустить Отець. Тому Ісус Христос каже, що радше треба боятися того, що вбиває душу, тобто того, що віддаляє нас від Бога і приводить до гріха. Не маймо страху перед будь-якими обставинами, біймося лише грішити й віддалятися від Бога! 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

14.06.2018р. Б. / Святого мученика Юстина Філософа і тих, що з ним

Святого мученика Юстина Філософа і тих, що з ним

Тропар, глас 4: Мученики Твої, Господи* у страданнях своїх прийняли вінець нетлінний від Тебе, Бога нашого,* мавши бо кріпость Твою, вони мучителів подолали,* сокрушили і демонів зухвальства безсильні.* Їх молитвами спаси душі наші. 

Кондак, гл. 2: Премудрістю словес твоїх, Юстине, вся церква Божа прикрасилася, життя твого світлістю світ просвіщає, ти ж, через проливання крові вінець прийнявши, з ангелами предстоячи Христові, молись неустанно за всіх нас. 

Cвятий Юстин, після апостолів та учнів Христових, є одним з найперших письменників Церкви й одним з найславніших у свій час учених, а водночас найревніший і найсміливіший оборонець Христової віри від поган та жидів. Він безстрашно захищав християн від усяких закидів з боку поган. 

Святий Юстин написав дві апології, котрі передав імператорам, де розвінчував блуди поганських філософів і жидівських учених, навернув багатьох до Христової віри – й усе це запечатав своєю мученицькою смертю. 

Святий Юстин народився близько 103 р. в Наблусі, в сирійській Палестині. Раніше це місто називалося Сихем, воно було столицею Самарії. Він походив з поганської родини грецького походження, батько називався Приск, а дідо Вакх. Закінчивши різні школи, він став шукати найславніших грецьких та інших філософів, щоб конче прийти до пізнання правди, бо бачив, що кожна школа навчає інакше. Та вже невдовзі пересвідчився, що вся поганська філософія не може заспокоїти спраги його серця. Одного разу, занурений у свої думки, зайшов понад берегом моря дуже далеко і зустрів миловидного старця. Мимоволі між ними зав’язалася розмова, і юнак зрозумів, що перед ним стоїть справжній учений філософ. Старець доводив йому, що філософи, яких тоді всі вважали за найславніших, не можуть допровадити до правди, бо самі собі суперечать. А хто прагне пізнати правду, нехай читає писання пророків – мужів, яких послав сам Бог, і які на сотні літ наперед провістили те, що мало сповнитися і що справді сповнилося. Та насамперед треба просити в правдивого Бога про світло, бо цього Бога і Його правду лиш ті зможуть пізнати, яких Він просвітить своєю благодаттю. А той Бог – це Бог християнський. 

Незнайомець, закінчивши свою бесіду, пішов собі далі, і святий Юстин ніколи більше з ним не бачився. Однак слова старця запалили святого Юстина такою спрагою пізнати науку Ісуса Христа, що вже невдовзі його серце запалало великою любов’ю до Спасителя, він прийняв святе хрещення і став найревнішим християнином. Святому тоді виповнилося 30 років. Сам він пише, що до швидшого пізнання правди спричинилася відвага багатьох мучеників і їх готовність постраждати за Христа Спасителя. Навернувшись, святий Юстин став провадити якнайдосконаліше християнське життя, він, де тільки міг, проповідував науку Христа Спасителя, бо, як сам пише: “Коли я отримав від Бога дар розуміти Святе Письмо, то роблю все, аби й інших допровадити до пізнання правди. Якщо б я цього не робив, то мусив би боятися Божого гніву”. А навчав він сміливо, без боязні. “Я вже так звик, – писав святий мученик, – що в бесідах своїх кажу правду без страху, хоч би мене в тій хвилі на кусні мали порубати”. 

Святий Юстин перебрався до Риму. Погани звинувачували християн у страшних злочинах, зокрема, що вони мордують малих дітей, їдять їх тіло і п’ють теплу кров, також і жиди поширювали різні наклепи. Святий Юстин публічно спростовував усі ті закиди, а близько 150 р. він написав “апологію”, тобто оборону, в якій розвінчує всі наклепи проти християн, пояснює головні правди Христової науки і змальовує, яке чисте, невинне та гідне наслідування є життя християн. Свою апологію він передав імператору Антоніну Пію, його синам, сенатові і римському народові. Ознайомившись з цією апологією, імператор заборонив судити християн лиш через те, що вони є християнами. У листах до намісників, особливо азійських, знаходимо сліди тієї заборони, однак царські урядники попри все, хоч і не з такою завзятістю, продовжували переслідувати Христове стадо. 

У самому Римі переслідування християн припинилося. Однак святий Юстин не припиняв писати. Тепер він почав виступати проти деяких єресей, що вже тоді стали появлятися. Крім того, святий записав свою публічну суперечку, яку мав в Ефесі з ученим жидом Трифоном. Це писання є найстарішим і найліпшим підручником з викриття брехливої і закаменілої в блуді науки жидів. Наступником Антоніна став імператор Марк Аврелій. Підбурений підшептами поганських філософів, для яких святе й чисте життя християн і їх чесноти були мов сіль в оці, він почав переслідувати християн. Серед тих філософів особливою ненавистю до християн відзначався Крескентій. Святий Юстин кілька разів ставав з ним до публічної суперечки – і поганин, осоромлений, завжди був змушений відступити.

А хоч святий Юстин знав, що Крескентій вже заповзявся зжити його зі світу, тим більше, що був він наближеним імператора, святий в обороні правди написав другу апологію, де розвінчав брехливі наклепи поганських філософів, і передав своє писання імператору та поширив його в усьому Римі. Через кілька днів, як це провістив у своїй апології святий Юстин, його ув’язнили разом з іншими християнами: Юстином, Харитоном і Харитою, його дружиною, Евелпистом, Єраксом, Пеоном та Валеріяном, і поставили перед судом Рустика, намісника Риму, в минулому учителя самого імператора. Коли їх запитали, якої вони віри, всі голосно сказали, що є християнами. 

Злобний намісник став насміхатися зі святого Юстина: “Чи думаєш, що якщо я накажу побити тебе бичами і стяти твою голову, то ти підеш до неба?”. 

“Я не тільки так думаю, – відповів мученик, – у цьому я цілком переконаний, бо маю на це обітницю самого Христа Спасителя”. 

“Я наказую вам принести жертву богам”, – повелів Рустик. 

“Розумний чоловік не відійде від правди, аби поклонитися блуду, – сказав святий Юстин. – Ми готові до смерті, роби чимскоріше те, що маєш робити, ніщо нас не змусить зректися Христа Спасителя нашого!”.

Тоді намісник наказав усіх бичувати, а під кінець стяти мечем. Сталося це 167 р. Тіла святих мучеників християни чесно поховали. Мощі святого Юстина спочивають у Римі. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

13.06.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Рм.8,2–13:  «Ви ж не тілесні, але духовні, якщо Дух Божий живе у вас»

Можемо зауважити, що дуже часто перебуваємо під різними впливами. Ми ж, ті самі люди, в один момент сповнені благородства, прощення, любові, в інші моменти свого життя – хитрі підступні, несправедливі. Все залежить від того, якому духові ми дозволяємо діяти в собі. 

Бог дав людині розум та свобідну волю. І саме ця свобідна воля вирішує, кому піддатися. Чи пристрастям, через які діє злий дух, диявол, чи піддатися дії Бога. З часом, якщо поставимо собі за мету розрізняти й будемо стежити за думками, то побачимо: злий дух завжди настирливий, нав’язується людині, а Божий Дух завжди діє в мирі та спокої. Але лише від нас залежить, кому ми дозволимо діяти в собі та через себе!

***

Мт.10,15-22:  «І коли видадуть вас, не журіться, як або що вам говорити, ─ дано буде вам на той час, що маєте говорити»

Кожна ситуація нашого життя, кожна подія, кожна обставина унікальна й неповторна. Як би ми не готувалися до якоїсь зустрічі чи справи, ми не можемо врахувати всього. Часто багато ситуацій складаються, на наш погляд, випадково, їх неможливо проконтролювати, тому немає змоги підготуватися до всього заздалегідь. Деякі важливі події нашого життя настають дуже неочікувано. 

Господь каже нам, щоб ми не мали страху. Коли ми перебуваємо з Ним через нашу молитву, через участь у таїнствах, коли Божий Дух все більше сповнює нас у кожній ситуації, якою б складною вона не виглядала, Бог покладе нам на серце, як маємо поводитися, що маємо сказати. 

Тому в тих життєвих ситуаціях, найбільш непередбачуваних, вслухаймося в Господа. Коли будемо уважні, то почуємо голос Божий, Господь промовить до нас. Будьмо уважні, бо Господь завжди промовляє і каже нам усе, що нам потрібно в цю хвилю!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

13.06.2018р. Б. / Св. апостола Єрмія; Св. мученика Єрмея

Святого апостола Єрмія

Тропар, гл. 3: Апостоле святий, Єрміє, моли милостивого Бога,* щоб відпущення прогрішень подав душам нашим. 

Кондак, гл. 3: Як зоря возсіяв єси вселенній, світлом Сонця – всесвітлого Павла, світу кінці просвітившого – просіявши, блаженний. Тому й почитаємо тебе, Єрміє. 

Про життя святого знаємо, що він був одним з 70 учнів. Святий апостол Павло згадує його у своєму Посланні до римлян. Святий Єрмій був єпископом в Далматії. Не слід його плутати з іншим святим Єрмієм, також одним з 70 учнів, пам’ять якого споминаємо 8 квітня. 

__________
У той самий день

Святого мученика Єрмея

Тропар, глас 4: Мученик Твій, Господи, Єрмей,* у страданнях своїх прийняв вінець нетлінний від Тебе, Бога нашого,* мавши бо кріпость Твою, він мучителів подолав,* сокрушив і демонів зухвальства безсильні.* Його молитвами спаси душі наші. 

Кондак, гл. 6: За Христом усильно подвизавшись, у сивині шляхетній мужність хоробрих придбав єси, мучениче Єрмеє, беззаконних зловмисли силою Христа низложив, від напоїв ворожбитських неуражений явився єси, взиваючи: Бог зі мною і ніхто проти мене! 

Святий Єрмей був старим, заслуженим воїном. Жив він у Кападокії, в місті Комани. Постраждав від мучителя Севастіяна, в часи правління Антоніна. Важко описати ті муки, які переніс святий мученик. Його били в груди тяжким камінням, поламали щоки і вибили зуби, з лиця здерли шкіру. Найсильніша отрута, за волею Божою, не нашкодила йому. Кат, що готував ту отруту, побачивши, що вона не діє, повірив у Христа Спасителя і був за це стятий мечем.

Святого Єрмея дали на нові муки: кинули його в котел з киплячою олією, а купіль та лиш охолодила святого. Його поїли оцтом і жовчю, а він прославляв Господа, бо жовч та була йому солодка як мед. Святому викололи очі і повісили його стрімголов на три дні, а він молився Богу і славив Його Ім’я святе. Під кінець, після всіх тих мук, його стяли мечем. Сталося це близько 166 р. Мощі святого Господь прославив численними чудами. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

12.06.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Рм.7,14–8,2:  «Я бо чиню не те, що хочу, але що ненавиджу, те роблю»

Бачимо скільки в нашому житті різних добрих намірів, думок і рішень. Але й бачимо, як часто це все залишається невтіленим. Гріховна людська природа дає про себе знати, а ще часто нам бракує наполегливості та рішучості. Погляньмо на життя святих, особливо мучеників, наскільки вони були категоричні у виконування заповідей Божих. Наскільки вони були тверді в бажаннях слідувати за Богом. 

Хтось може думати, що святі були з іншого тіста, ніж ми, однак, вони посідали таку ж гріховну природу, мали схильність до гріха, як кожен із нас. Вони завжди мали вибір. Утім вони також мали сильне бажання дотримуватись заповідей Божих і жити у святості. Коли ми маємо такі сильні стремління, то Бог неминуче дасть нам свою благодать для цього!

***

Мт.10,9-15:  «Не беріть ні золота, ні срібла, ні дрібних грошей у череси ваші. Ні торби на дорогу, ні одежин двох, ні взуття, ні палиці, ─ бо робітник вартий утримання свого»

Часто ми ділимо своє життя на половини: перша – наше церковне життя, у якому ми ходимо до храму, сповідаємося, причащаємося, молимося вдома; друга – це наше щоденне життя, стосунки в родині, наші обов’язки, праця, навчання. І бачимо, що дуже часто ці дві половини нашого життя співіснують, як паралельні світи. 

Це засвідчує, наскільки ми далеко від правдивої віри в Бога і від того, щоб називатися християнами. Адже християни вірять у Бога не лише в церкві, а покладаються на Нього в найменших деталях свого життя, у буденних клопотах, у щоденних потребах і також не забувають про Господа в радісні моменти свого життя. 

Коли наша довіра до Господа зростає, то й усе наше життя переображується, бо ми знаємо, що Господь усе дає у свій час. Якщо ми є вірними робітниками для Господа, то Він дасть нам свою поміч у всіх обставинах нашого життя. 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

12.06.2018р. Б. / Преп. Ісаакія, іг. об. Далматської

Преподобного Ісаакія, ігумена обителі Далматської

Тропар, гл. 8: В Тобі, отче, дбайливо зберігся образ,* бо, прийнявши хрест, Ти пішов слідом за Христом* і ділом навчав Ти погорджувати тілом, бо воно проминає,* а дбати про душу – єство безсмертне.* Тим-то з ангелами разом радується,* преподобний Ісаакіє, дух твій. 

Кондак, гл. 8: Як угодник Божий вірний, розпалився єси ревністю за Церкву Христову, вудила Валентові вдержавши, пророчо йому смерть пагубну за закриття церкви передрік єси, преподобний, тому моли за нас, які пам’ять твою, Ісаакіє преподобний, почитають. 

Було це в часи імператора Валента, закаменілого єретика-аріянина. За його наказом замкнено всі православні церкви, прогнано владик, мучено й ув’язнено священиків. Тоді серед інших пустельників свою самотню келію покинув і преподобний Ісаакій та поспішив до Царгорода, щоби боронити святу віру. Коли Валент вибирався на війну проти ґотів, святий заступив йому дорогу і сказав: “Царю, якщо хочеш перемогти, то накажи віддати православним їх церкви, бо інакше загинеш!” Валент не зважав на його слова. Наступного дня слуга Божий знову заступив дорогу цареві і сказав те саме. Розлючений імператор наказав його кинути в глибоку болотисту дебру. Та Бог уберіг святого від неминучої смерти, а на третій день він знову появився перед царем, схопив за поводи його коня і перестерігав, щоб покорився Божій волі, бо інакше буде спалений живцем. Імператор наказав двом вельможам, Сатурнину і Віктору, закувати святого Ісаакія в кайдани і кинути до в’язниці, аж до його повернення. 

Але лютий цар уже не повернувся. Над Дунаєм вороги вщент розбили військо Валента. А сам імператор, утікаючи, сховався в одній стодолі. Вороги ж спалили ту будівлю, навіть не знаючи, що там переховувався сам імператор. 

На престолі сів благочестивий Теодосій Великий. Він упокорив ворогів держави й у славі в’їхав до Царгорода. Тут він став побожно просити у преподобного Ісаакія благословення для себе, своєї родини й усієї держави. Святий поблагословив його радо, бо імператор відібрав церкви в аріян й утвердив православну віру. Преподобний Ісаакій хотів повернутися в пустелю, та Сатурнин і Віктор впросили його, щоб він залишився в Царгороді. Для нього побудували монастир, де під мудрим проводом святого зібралося багато монахів. Проживши святе й ангельське життя, святий Ісаакій помер 383 р.

Поховав святого патріярх Нектарій. Тіло, посеред великого плачу численного народу, було внесено до церкви святої Ірини, а опісля до призначеної гробниці. А коли було побудовано церкву святого первомученика Стефана, мощі преподобного Ісаакія перенесли туди. Ігуменом монастиря після смерти святого Ісаакія став Далмат, якого призначив сам преподобний, звідси й пішла назва монастиря “Далматський”. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

11.06.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Рм.7,1–13:  «Так само й ви, мої брати, умерли для закону тілом Христовим, щоб належати іншому, воскреслому з мертвих, щоб приносити плід Богові»

У нашому житті ми ухвалюємо рішення, постанови, правила і закони. І це важливо, бо вони допомагають нам упорядковувати наше життя. Однак також важливо зазначити, закон – загальний, а кожна життєва ситуація – інша. І Господь очікує, щоб ми саме в цій конкретній ситуації, в якій ми є, приносили плід. 

Тож стараймося менше нарікати, менше бути невдоволеними, а розуміти, що Бог хоче, щоб я в цьому місці, де Він послав мене, плодоносив. І якщо Він цю ситуацію допускає, то знає, що я це зможу! І сам Бог зробить все, щоб нам допомогти, але мусимо самі цього хотіти!

***

Мт.9,36–10,8:  «Оздоровлюйте недужих, воскрешайте мертвих, очищуйте прокажених, бісів виганяйте»

Коли читаємо Діяння апостолів, історію первісної Церкви, можемо побачити, наскільки апостоли, Христові учні, через свій досвід пізнання Бога і через віру в Господа були спроможні творити величні речі. І зовсім не тому, що вони здобули якийсь спеціальний вишкіл, а через їхню віру, як казав апостол Павло: «Вже не я живу, а живе Христос у мені». Саме тому Христос міг легко й вільно діяти через своїх учнів. 

Як Господь воскрешав колись, так і надалі може воскрешати через своїх учнів, як Він виганяв злих духів, так і тепер може це ж саме робити через людей, котрі вірять у Нього і довіряють Йому. 

Чим ми, сьогоднішні християни, відрізняємося від апостолів? Тільки тим, що не маємо цієї довіри, уповання на Господа, яку мали його апостоли. Ті слова, які Христос колись сказав до своїх учнів, звернені сьогодні й до нас: «За вірою вашою дасться вам». Чому ми не творимо тих знаків, які заповів Господь? Бо не маємо довіри, уповання на Господа. Тож вірмо і за нашою вірою Господь буде творити великі знаки!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

11.06.2018р. Б. / Св. препмучц. Теодосії

Святої преподобномучениці Теодосії

Тропар, гл. 4: Чесноту благоприємно пізнавши, мученице, Христовим прихистком чистим стала ти і домом улюбленим Духа Святого, тому й осоромила ти ворога, який воює проти роду людського, постраждавши добре і посікла Копроніма, Теодосіє, мечем віри і до чертогу небесного переставилась ти радіючи, проси ж тим, які тебе почитають великої милості.

Кондак, гл. 2: Зусиллям життя спокійне осягла єси, кров’ю ж Копроніма, злісного ворога церкви, потопила єси, мученице всеблаженна Теодосіє і з вишніми воїнствами радуєшся, прокриваючи тих, які почитають пам’ять твою.

Мати святої Теодосії, жінка багатого царгородського міщанина, вже на 40-ий день після народження доньки занесла її до церкви святої Анастасії і посвятила на службу Богові. Коли Теодосії виповнилося сім років, її мати пішла в монастир, а дочку тримала при собі. На десятому році життя Теодосія залишилася круглою сиротою. Вона веліла роздати своє майно вбогим, а своє дівицтво посвятила Богу, залишившись назавжди в монастирі.

Коли за імператора Лева Ісавра почали нищити ікони, тоді свята Теодосія, разом з іншими монахинями-дівицями, була присутня при тому, як за наказом імператора з притвору палати мали викинути мідний образ Спасителя, поміщений там ще за часів святого Костянтина Великого. Тоді святі дівиці стали в обороні ікони і повалили драбину, за допомогою якої іконоборці хотіли зняти її. В кару за це імператор наказав усім монахиням, що були при цьому, стяти голови. А святу Теодосію замкнули до в’язниці і впродовж семи днів давали їй по сто буків.

На восьмий день кати водили її по місту і немилосердно били. Коли ж прийшли на площу, що звалася Волова (бо там стояв мідний віл, в якому живцем пекли злочинців), один з катів підняв з землі баранячій ріг і став ним так жорстоко бити святу дівицю по голові, що забив її до смерті. Так, захищаючи честь ікон, свята Теодосія стала гідною мученицької смерті.

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

10.06.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Рм.2,10–16: «Бо не слухачі закону справедливі перед Богом, а виконавці закону оправдаються»

Напевно, одна із проблем сучасного суспільства та, що часто ми плутаємо поняття «знати щось» з іншим поняттям – «жити цим». Дуже часто кажемо: «Я знаю про це». Однак запитання, чи ми живемо так, чи ми чинимо так, чи показуємо це своїм життям. Попередні покоління менше знали, ніж ми. Вони не мали такої можливості доступу до різних джерел інформації. Але чи наші можливості та знання нам справді допомагають? Чи ми живемо тим, що знаємо? 

Апостол вказує нам, що Бог виправдає не тих, які знали, а тих, які виконували! Тобто тих, які може і мали найменше знання, однак, втілювали його в життя. Отож, добре, коли ми знаємо щораз більше, але ще важливіше, щоб те, що знаємо, втілювати у життя!

***

Мт.4,18-23:  «Ідіть за мною, я вас зроблю рибалками людей»

Часто думаємо, що ці слова стосуються лише апостолів, а в особах апостолів – священнослужителів – єпископів, священиків, дияконів. Але річ у тім, що Господь покликав кожного з нас іти за собою, щоб кожен був рибалкою, це значить «ловити» людей для Бога.

Часто нам тяжко проповідувати про Христа, нести Добру Звістку ще й тому, що ми самі до кінця не усвідомили, наскільки євангельські події – Благовіщеня, Христове Народження, Його Воскресіння – є для нас радістю, Доброю Новиною. Доки не усвідомимо, наскільки це стосується нас особисто, доти не зможемо вповні ділитися цією радістю з іншими.

Добрим рибалкою для Христа зможе стати лише той, хто сам пізнав Христа і має глибокі стосунки з Ним. Лише так можна мати щире бажання провадити кожну людину до Христа, ділитися радістю зустрічі з Ним, звіщати про те, що Він зробив для нашого спасення.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

10.06.2018р. Б. / Преп. Микити, єп. Халкедонського; Св. свмуч. Елладія; Св. муч. Євтихія, що в Мелитині

Преподобного Микити, єпископа Халкедонського

Тропар, глас 4: Правилом віри і образом лагідности,* учителем повздержности* явила Тебе Твоєму стаду всіх речей істина.* Ради цього придбав Ти смиренням високе,* убогістю – багате,* отче, священноначальнику Микито,* Моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші. 

Кондак, гл. 8: Світлістю діл твоїх просіяв єси, преподобний, апостольського престолу наслідником бувши, Микито, і як сонце сяяв ти пастві твоїй, отче, сповняючи усіх повчаннями божественними, тому зовемо тобі: радуйся, окрасо Халкидону. 

Святий Микита був єпископом у Халкедоні. Чеснотами своїми він засяяв як зірка ясна, а милосердя його до убогих було невимовно велике. Так само ревно він дбав про Христову віру. 

Коли в часи безбожного Лева Вірменина почали нищити святі ікони, святий Микита гостро виступив проти іконоборців, за що його було ув’язнено й бичовано; святий переніс голод, холод і вигнання. Святого ісповідника гнали з місця на місце, аж доки Господь не дозволив йому закінчити свій земний подвиг. У 828 р. Він прийняв душу святого Микити до себе й увінчав її честю і славою. 

__________
У той самий день

Святого священномученика Елладія

Про життя святого Елладія знаємо дуже мало. Він був єпископом на Сході. Мощі його перенесено до Царгорода. З часу їх перенесення, 28 травня, свята Церква вшановує його пам’ять.

__________
У той самий день

Святого мученика Євтихія, що в Мелитині

Про життя цього святого не маємо певних відомостей. У найдавніших богослуженнях вшановування його пам’яті призначено на сьогоднішній день. Греки називають його одним з учнів святих апостолів. Коли прийняв мученицьку смерть – не відомо. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР