30.06.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Рм.8,14–21:  «Спадкоємці ж Божі – співспадкоємці Христа, якщо ми страждаємо разом із ним, щоб разом із ним і прославитися» 

Дорога до воскресення Ісуса Христа не була легкою і простою: від народження в убогості до завершення ганебною смертю на хресті. Це була дорога, яку не просто було пройти. Так само і наше життя також сповнене різних страждань, невигод, терпінь. Але коли ми прагнемо з Богом це все пройти, то нас це приводить до переміни, до з’єднання з Ісусом Христом, до зустрічі з Ним і до воскресення разом із Ним. 

Завжди сприймаймо труднощі та страждання, які маємо, як нагоду співстраждати з Господом, співтерпіти, щоб могти разом з Ісусом Христом зустрітись у Вічності.

***

Мт.9,9-13:  «Здорові не потребують лікаря, лише хворі»

Коли ми почуваємося здоровими, то нам і на гадку не спадає йти до лікарні, лікуватися. Але коли захворіємо, то шукаємо допомоги, поради, консультації, аби повернути здоров’я, щоб спробувати зцілитися. Бачимо, що кожен хворий сам виявляє бажання йти до лікаря. Лікарі самі не шукають хворих і не затягують їх до лікарні – хворий має усвідомити, що потребує лікування, і прийти до лікаря. 

Подібно є і в духовному житті. Бог завжди готовий нас лікувати і прийняти до своєї «лікарні», лишень би ми відчули, що хворі й потребуємо допомоги. І це є важливо для нас. А Бог знайде, які ліки та які процедури нам призначити, у який спосіб нас найкраще лікувати. Підставою для лікування має бути пізнання себе, усвідомлення свого хворобливого стану. Бо лише знаючи свої слабкості, свої хвороби, зрозуміємо, що потребуємо допомоги і зцілення від Господа.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

30.06.2018р. Б. / Св. муч. Мануїла, Савела та Ісмаїла; Св. муч. Ісавра, Василія, Інокентія, Єрмія та інших; Прп. Іпатія, іг. Руфеніянського

Святих мучеників Мануїла, Савела та Ісмаїла

Тропар, глас 4: Мученики Твої, Господи,* у страданнях своїх прийняли вінець нетлінний від Тебе, Бога нашого, * мавши бо кріпость Твою, вони мучителів подолали, * сокрушили і демонів зухвальства безсильні. * Їх молитвами спаси душі наші. 

Кондак, глас 2: Вірою Христовою уражені, Всеблаженні,* і вірно випивши її чашу,* перські служіння і нахабство зруйнували, рівночисленні Тройці,* і молитеся за всіх нас. 

З незапам’ятних часів існував звичай, що коли одна держава посилала до іншої своїх послів, навіть під час жорстокої війни, ці посли були недоторканні. Цей звичай шанували навіть дикуни, однак не шанував його окаянний Юліян Відступник. Та й не дивно: хто не шанував Божого права, хто зрікся Христової віри, той напевно не пошанує і людських установ. 

Цар персів, бажаючи укласти з імператором Юліяном мир, відправив до нього послів, серед яких були три брати-християни: Мануїл, Савел та Ісмаїл. Імператор прийняв їх у місті Витинії і тут, склавши своїм богам жертви, запросив їх на поганський, на честь богів влаштований обід.

Звісно, святі юнаки не прийняли цього запрошення. За це Юліян наказав їх ув’язнити і наступного дня поставив їх перед своїм судом, звинувативши у тому, що вони гордують його богами. Усі троє сміливо стали перед Відступником і сказали йому в очі те, що він сам знав добре, – боги його – це звичайні чорти. Розлючений Юліян наказав жорстоко бити святих жилами, припалювати їх боки свічками, запихати голки під нігті рук і ніг, забивати в голову цвяхи, а під кінець велів стяти їх мечем.

Та кара Божа не дала на себе довго чекати. Перси, розлючені нечуваним зневаженням послів, пішли на нього війною, під час якої Юліян Відступник загинув. Святі Мануїл, Савел та Ісмаїл прийняли мученицьку смерть 362 р. 

__________
У той самий день

Святих мучеників Ісавра, Василія, Інокентія, Єрмія та інших 

Святий Ісавр, диякон, Василій та Інокентій були родом з Атен. Вони прийшли до міста Аполонії, де зустріли Єрмія, Фелікса і Перегрина, і разом прославляли Господа. Мучитель Трифонтій віддав їх на тяжкі муки, під час яких Бог прославив їх багатьма чудами. Вкінці мучитель велів стяти святих мечем. Мученицьку смерть вони прийняли у IV столітті. 

__________
У той самий день

Прп. Іпатія, ігумена Руфеніянського

(На жаль, життєпису преподобного не знайдено...)

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

29.06.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Рм.16,1–16:  «Вітайте Прискиллу та Акилу, співробітників моїх у Христі Ісусі»

Апостол Павло передає вітання для дуже багатьох осіб. Про всіх них він пам’ятає, нікого не забув, про всіх турбується та дбає. Важливо і нам дбати про інших людей, турбуватися, клопотатися і переживати, так як би ми хотіли що б інші турбувались за нас. Переважно ж наші стосунки бувають такі швидкоплинні, тимчасові. Ми не звертаємо уваги на їхнє продовження, пам’ятаємо коротко про цю людину, яку свого часу Бог поставив на моїй життєвій дорозі.

Не забуваймо ні про кого, всіх тих яких Бог дав нам у нашому житті, через яких Господь зробив стільки добра для кожного з нас.

***

Мт.13,4-9:  «Інше впало на добру землю і вродило одне в сто разів, друге в шістдесят, а інше в тридцять»

Бог завжди діє, завжди промовляє до кожного з нас. Ніхто не може поскаржитися, що Богові до нього байдуже. Але чи ми дозволяємо Божим зернам, які падають в нас, проростати? 

Найбільше Бог промовляє до кожного з нас через наше сумління. Але часто ми йдемо всупереч сумлінню. Ми перешкоджаємо цим зернам проростати в нашій душі. Чим більше ми будемо вслухатися, що промовляє нам Господь, тим більше будемо жити за тим, що промовляє нам сумління. Та що більше будемо давати, щоб ці зерна падали, то більше це сумління буде розвиватися. Тоді все більше будемо цією родючою, плідною землею, в якій буде проростати Божа мудрість. Як поле треба постійно обробляти, щоб мати якийсь плід, так і нашу душу потрібно доглядати, очищувати, спрямовувати до Бога. 

Бог сіє в кожну мить нашого життя і ніколи не перестає сіяти, Він хоче, щоб кожне зерно проросло. Уміймо ці зерна приймати і приносити добрі плоди! 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

29.06.2018р. Б. / Св. чудотв. Тихона, єп. Аматунського

Святого чудотворця Тихона, єпископа Аматунського

Тропар, глас 4: Добровільно ставши убогим,* розп’явся ти для світу, Преблаженний,* і як істинний пастир за стадо твоє поклав Ти душу твою,* збагативши її чудесами,* і був ти світильником пресвітлим Церкви Аматунської,* яку просвітив і від темряви облудної визволив, Тихоне, отче наш.* І нас просвіти молитвами Твоїми,* що сьогодні пам’ять твою вшановуємо.

Кондак, глас 3: Перебувавши у боговгодному пості, Святий,* прийняв ти Силу Утішителя з висоти,* щоб подолати ідолів оману,* людей спасти, демонів відігнати, недуги зціляти.* Тому й вшановуємо Тебе, як Божого друга, Тихоне блаженний. 

У місті Аматунті, на острові Кипрі, жили вбогі міщани, а Бог їм дав побожного сина на ім’я Тихон (Тихон означає – “щасливий”). Уже з молодих літ юнак відзначався своїм милосердям.

Його батько був пекарем, то ж Тихон потай роздавав убогим хліб, призначений на продаж. Бог поблагословив добре діло побожного юнака, бо одного разу чудесним способом помножив пшеницю в їх коморі. А крім того, Тихон дуже ретельно вивчав богословські науки, і невдовзі Аматунський єпископ Мнимоній висвятив його на диякона, а згодом на священика. Коли Мнимоній помер, тоді духовенство і народ однодушно вибрали Тихона єпископом, а до цього вибору найбільше спричинився святий Епіфаній, єпископ Саламини. Святий Тихон навернув до Христової віри багатьох поган, а жив він так чесно, що Бог за життя і після смерті прославив його багатьма чудами. Помер 425 р.

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

28.06.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Рм.15,17–29:  «Тепер же йду в Єрусалим, святим служити»

Завжди хочемо доброго ставлення від інших людей, щоб нам допомагали, підтримували, потішали. І так само інші сподіваються цього від нас. Бачимо, що апостол нам показує цей приклад служіння іншим християнам. Він вказує на те, що йде їм служити. Подивімося на наше життя, на наші спроможності, таланти, ситуації, на те, що ми виконуємо. Яким би іншим був світ, якби ми сприймали кожну ситуацію як добру нагоду послужити іншим, і якби інші також так сприймали, що мають нагоду послужити нам. Уже тут, на землі, ми б сповнялись цією радістю передсмаком Царства Небесного. 

Стараймося найперше самі служити іншим людям, незалежно, як вони ставляться до нас, усім тим, яких Бог нам дав. І рано чи пізно ми побачимо, як це бажання служити передасться їм. І ми через це не тільки створимо навколо себе атмосферу любови, а й іншим дамо шанс ставати кращими.

***

Мт.12,46–13,3:  «Бо хто чинить волю мого Отця, що на небі, той мій брат, сестра і мати»

Родинні стосунки сильніші порівняно з політичними, економічними, стосунками в колективі, бо вони завжди триваліші. У сім’ї ми більше допомагаємо одні одним, підтримуємо рідних. У цьому Євангелії Господь вказує, що є щось більше за ці стосунки. Хоч тілесно між собою ми є брати, сестри, батьки, діти, але наш Небесний Отець, від Котрого походить наше буття, вважає своїми близькими тих, хто чинить Його волю. 

Коли чинимо Божу волю, тоді змінюємося, переображаємось і все більше стаємо подібними до нашого Отця. Саме тому ті, хто є в Бозі, хоч не завжди перебувають між собою в родинних зв’язках, є братами і сестрами, як сказав Ісус. 

Господь завжди чекає на близькість з нами, на можливість назвати нас братом, сестрою, дитиною, але осягнення цієї близькості є в наших руках. У нашому житті можемо ставати ближчими до Бога або ж віддалятися від Нього. Стараймося наближатися до нашого Творця – і тоді Він наблизиться до нас!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

28.06.2018р. Б. / Св. прор. Амоса; Преп. Єроніма

Святого пророка Амоса

Тропар, глас 2: Пророка Твого Амоса пам’ять, Господи, празнуємо.* Тому молимо Тебе: Спаси душі наші. 

Кондак, глас 4: Очистивши Духом твоє світлосяйне серце, Пророче,* і дар пророцтва з висоти прийнявши, славний Амосе,* звістив ти велегласно у всіх сторонах:* Цей Бог наш, і немає подібного до Нього. 

У VIII ст. до Різдва Христового у місцевості Текоа, що лежала між Єрусалимом та Вифлеємом, жив чоловік на ім’я Амос. Він описує своє покликання на пророка так: “Я не був ні пророком, ані сином пророка не був я. Я пастухом був і порав сикомори. Та Господь узяв мене від отари і сказав до мене: Іди, пророкуй моєму народові Ізраїлеві” (Ам. 7, 14-15). Пророцтво його налічує 9 глав, в яких він провіщає Божий гнів і кари, які впадуть на Юдею та Ізраїль і всіх жидів, що мешкали в інших містах, в Дамаску, Тирі і т.д. “За те, що відкинули закон Господній і постанов Його не пильнували; що брехні їхні звели їх на манівці, брехні, що за ними їхні батьки ходили. Я пошлю вогонь на Юду, що пожере палаци в Єрусалимі” (Ам. 2, 4-5). В місті Бетелі жиди приносили жертви божкам, а пророк Амос став посеред цього міста і провіщав гнів Божий, що навис над безбожним народом і його царем. 

Був у Бетелі поганський жрець Амасія. Почувши слова пророка, він фальшиво оскаржив Амоса перед царем, що той бунтує проти нього народ. Однак цар не зважав на наклеп і обмову Амасії. Тоді Амасія сам став проганяти святого Амоса з Бетелу, і пророк провістив йому: “Жінка твоя стане блудницею у місті, сини твої та дочки від меча поляжуть; поле твоє поділять шворкою, і ти помреш у краю нечистім. Ізраїль же напевно піде в полон, геть із свого краю” (Ам. 7, 17). Й усією силою слова став погрожувати грішному народові словами Господа: “Настав кінець моєму народові Ізраїлеві: я не прощу йому вже більше” (Ам. 8, 2). І прийде день гніву Божого: “І станеться в той день, – слово Господа Бога, – я сонцю заповім заходити опівдні, нашлю серед ясного дня пітьму на землю. Оберну ваші свята в смуток, усі ваші пісні в лемент. Я наведу на кожен стан вереття, на кожну голову – лисину. Наведу плач, немов по синові одинакові: так воно буде до кінця, немов гіркий день. Ось дні надходять, – слово Господа Бога, – і я пошлю на землю голод; не голод за хлібом, не спрагу за водою, лише за слуханням слова Господнього” (Ам. 8, 9-11).

В останній, дев’ятій, главі Бог дає обітницю, що прийде час, коли Він відновить кивот Давида (тобто пошле Того, хто вдосконалить закон, – Ісуса Христа). Це буде царство віруючих у Господа, царство Його вибраних, про яких Господь каже так: “Я посаджу їх на землі їхній, і їх не вирвуть уже з земі їхньої, що я їм дав” (Ам. 9, 15). Цими словами і закінчується пророцтво святого Амоса. 

Про смерть пророка розповідає святий Епіфаній: Амасія і син його Осія побили святого Амоса так тяжко, що ледь живого перенесли його до рідного міста Текоа. Через кілька днів святий пророк там помер. 

__________
У той самий день

Преподобного Єроніма

Тропар, глас 8: Православія наставнику, благочестя учителю і чистоти вселенної світильнику,* архиєреїв (монахів) богонатхненна прикрасо, Єроніме премудрий,* ученням твоїм Ти все просвітив, сопілко духовна.* Моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші. 

Кондак, глас 3: Ти насолодився богомудрий повздержністю* і похіть тіла свого по¬гамував* і показався сіяючим вірою* і, ніби дерево посеред раю, зацвів ти, Єроніме, отче святий. 

Преподобний Єронім народився близько 340 р. у чесній, поважаній і багатій родині в місті Стридоні, на кордоні Далматії і теперішньої Угорщини, тоді Панонії. Батько його називався Євсевій. Юнаком він навчався в Римі у відомого філософа Донатія, дуже добре знав латинську і грецьку мови. У часі навчання він назбирав велику і цінну збірку книг. Вже тоді його можна було назвати світилом учености; однак при цьому він не дуже дбав про благочестиве життя і підпадав багатьом блудам і гріхам, властивим молодому зіпсованому вікові. Та Бог, який вибрав цього юнака на одного з учителів Христової Церкви, вивів його на дорогу чесноти. Єронім, за тодішнім звичаєм, ще не був охрещений. Пізнавши в Римі, що й найбільша наука не замінить невинности душі, навернувся з блудної дороги, прийняв святе хрещення і цілковито посвятив себе служінню Богові. В неділі і свята поспішав він до підземних християнських цвинтарів, т. зв. катакомб, молився на гробах святих мучеників і, розважаючи про їхнє життя, ще більше заохочував себе до наслідування їхніх чеснот. 

Згодом з Риму він поїхав до міста Трир, де прочитав багато святих книги, а відтак повернувся до рідного міста. Однак на довго тут не затримався; довкола себе він бачив людей, що ганялися лишень за зиском і за втіхами тіла. Він подався до Аквилеї, де єпископом був святий Валерій, а після нього святий Хромантій. Заприязнившись з обома, тут він також познайомився зі святим Гелюдором, єпископом Альтини, і зі святим Микитою, згодом єпископом та апостолом Дакії. У їхньому товаристві він багато розважав над Святим Письмом, ділячи час на науку і молитву. Чому він покинув Аквилею, ми не знаємо, але 373 р. Єронім подався до Антіохії. Тут він тяжко перехворів, після чого припинив подальше вивчення світської філософії, посвятившись цілковито вивченню Святого Письма і слухаючи навчання ученого Аполінарія, єпископа Лаодікеї, який пізніше, на жаль, впав у єресь. Звідси святий Єронім пішов у пустелю Халкис, що лежить між Сирією і Аравією, де багато монахів провадили суворе аскетичне життя. І тут він почав своє життя найбільшого каяника. Піст, молитва, неспання, розважання над правдами Христової віри, і при цьому жорстока боротьба зі спокусами – ось образ того життя, про яке святий Єронім пише так: “Як часто серед тої глухої і далекої пустелі, де сонце пекло мене спекою, мені здавалося, що я перебуваю серед забав і розкошів Риму. Я плакав і стогнав день та ніч, а коли сон зморив мене проти моєї волі, я опускав свої члени скривавленого тіла на тверду землю більше для муки, як для спочинку. Я нічого вже не кажу про їжу і пиття, бо монахи цієї пустелі навіть у хворобі п’ють лишень воду, а їсти варену страву – для них це лакомство. Та, однак, я, що зі страху перед Божим судом і перед муками пекла добровільно прийняв на себе цю в’язницю і що не знав іншого товариства, як товариство диких звірів і скорпіонів, я своїми думками та уявою, здавалося, був серед римських веселощів і в товаристві гулящих жінок. Лице моє було бліде і висохле від постів, а спрага серця рвалася до недозволених утіх, і в зимнім та майже мертвім тілі спалахнуло полум’я нечистоти. В такому сумному становищі я припадав до ніг Спасителя, вмивав святий хрест сльозами і витирав своїм волоссям, а тіло через неспання і піст підкоряв владі духа. Я пригадую собі, що молився днями й ночами, не припиняючи бити себе в груди, аж милосердний Господь повернув мені спокій душевний. Якщо тіло наше веде таку страшну боротьбу проти того, хто його морить, це що буде з тими, які піддаються своєму тілу і ведуть розпусне життя серед радощів і розкошів?” Так писав про себе святий Єронім. 

Подвизаючись у пустелі, преподобний вивчив єврейську мову від одного монаха, охрещеного жида. Спочатку було дуже важко, та врешті-решт він так вивчив мову, що пізніше міг взятися за переклад Святого Письма з єврейської на латину. Згодом він залишив пустельне життя, повернувся до Антіохії, і 379 р. його висвятили на священика. Священство він прийняв тільки під послухом єпископу; однак святий Єронім вважав себе недостойним такої гідности і ніколи не правив Служби Божої сам. Це були часи, коли в Царгороді навчав святий Григорій Богослов. Святий Єронім поспішив до нього, щоби слухати науки цього великого мудрістю і чеснотами святого. Він тривалий час перебував біля святого Григорія і, як сам потім скаже, щойно у нього навчився належного розуміння Святого Письма. У 383 р., на прохання папи Дамасія I (366-384), святий Єронім прибув до Риму і тут приступив до великої справи. Він перевірив переклад Нового Завіту з єврейської мови на латину, а також виправив переклад Псалтиря. Якщо в богословських справах виникали якісь сумніви, для з’ясування яких єпископи зверталися до Риму, то саме святий Єронім мав усе це вирішувати, бо завдяки своїм глибоким знанням з богослов’я, а особливо розумінню Святого Письма він мав велику довіру у папи. 

При цьому святий провадив життя так, ніби перебував у пустелі: на самоті, у тиші, і лиш тоді, коли йшлося про навчання Христової Церкви, він рішуче піднімав свій голос. Як це було, наприклад, тоді, коли єретик Гельветій посмів виступити проти Пресвятої Богородиці: святий Єронім так рішуче, ясно і переконливо викрив його безбожне навчання, що зразу підрубав корінь єресі і вона не прийнялася. 

Приклад преподобного Єроніма спонукав кількох дуже благочестивих жінок з найбагатших родів Риму відмовитися від усіх втіх світу і провадити чисто монаше життя. Серед них були свята Маркелія, свята Меланія і свята Павла з дочками Блезилею, Павлиною і Євстахією. Слід сказати, що преподобний Єронім був надзвичайним почитателем святої чистоти й усюди підносив цю чесноту, через що впав у немилість значної частини тодішнього римського духовенства, яке жило серед усяких вигод. Святий Єронім різко виступав проти такого життя, тож знайшлися наклепники, які стали його очорнювати і звинувачувати у зарозумілості, ба, навіть у єресі, та в інших нечуваних гріхах. Наклепи не припинялися, а святий Єронім терпів усе задля правди. Духовний суд викликав (без прохання про це з боку Єроніма) наклепників на переслуховування, і вони, упокорені, визнали свою провину; однак після цього зводили ще більші наклепи. Святість життя, чистота звичаїв преподобного була для грішників мов скалка в оці – вони хотіли позбутися його з Риму. 

Після смерти папи Дамасія наклепники стали ще сміливішими, а святий Єронім, щоб не допустити образи Бога, у серпні 386 р. покинув Рим. Разом зі своїм молодшим братом Павлиніяном він подався до Антіохії, а звідти до Олександрії, де якийсь час слухав виклади славного сліпого учителя Дидима, що навчав тлумачення Святого Письма. Врешті він зупинився у Вифлеємі. Прибула сюди і свята Павла зі своєю донькою Євстахією. Вона побудувала два монастирі, один чоловічий, а другий жіночій, – обидва 35 років були під духовним проводом преподобного Єроніма. У Вифлеємі святий Єронім закінчив найбільший свій труд – він переклав з єврейської мови на латину Старий Завіт, який був затверджений Церквою, і отримав назву “Вульґата”. Тут написав він також свої коментарі, або пояснення до Святого Письма, а також житія багатьох святих. Якщо лиш десь з’являлася нова єресь, св. Єронім викривав її своїми писаннями. Так, він виступив проти єресі Йовиніяна, який вважав непотрібними піст, чування і всяку покуту і принижував значення чистоти; потім єресь Вигилантія, який виступав проти почитання святих мучеників і їх мощей. Також він поборював єресь Пелагія, котрий відкидав необхідність освячуючої ласки для спасіння, а остаточне подолання цієї єресі залишив святому Августинові, з яким часто листувався. Виступив святий Єронім також проти Руфина, ученого письменника й церковного історика, який впав у блуд Оригена. А в Римі наклепи на святого Єроніма не припинялися, бо завжди знаходилися такі, яких дратувала його глибока ученість. Коли ж деякі з тих наклепників стали фальшиво тлумачити його писання, тоді святий Єронім змушений був стати в обороні своєї честі, бо боявся, щоб наклепи злих людей не привели до хибного розуміння його писань, що могло зашкодити загальній церковній справі. 

У Вифлеємі ж не припинялися напасті з боку пелагіян, які одного разу напали на обидва монастирі і знищили або розграбували усе їх майно, а монахів калічили і навіть убивали. Святий Єронім тоді лиш чудом врятувався. До того ж ще й тяжкі хвороби його не оминали. А преподобний сприймав страждання як Божу благодать і молився словами: “Нехай діється Твоя воля, Господи! Яке я маю право жалітися на свої страждання? Чи хвороба не може бути так само ділом Бога, як і здоров’я? Бог досвідчує й оздоровляє, він відбирає і дає життя. Біль, який я терплю, кожної хвилі пригадує мені мою нікчемність. Тож страждаймо стільки, скільки це буде до вподоби Богу. Для мене щастям буде, якщо Господь захоче зарахувати мої страждання як покаяння за гріхи”. 

Так само терпеливо зносив він напасті з боку своїх противників: “Нехай цілий світ ганить мене, – писав він, – лиш би Христу були вгодні мої діла. Помиляється той, хто думає, що християнин може жити без переслідувань. Нічого не треба боятися так, як тривалого спокою. Під час бурі чоловік бережеться і робить усе, що може, аби спасти своє судно”. А коли він тяжко захворів і прийшли приятелі, щоб попрощатися з ним, святий Єронім сказав до них так: “Мої дорогі, ви прийшли мені сказати, що вже прийшов час мого відходу! Бог заплатить вам за добру новину. Тіштеся разом зі мною, бо наближається цінна година, яка зробить мене на віки вільним! О смерте, як приємна ти, як несправедливо чинять люди, що так тебе страшно описують. Справді, ти страшна, але лишень для грішників. Я іду за тобою, хоч би ти мала мене настигнути серед найбільших мук, бо з тобою здійсниться надія вічного спасіння! Браття, моліть Ісуса над усе, чувайте... і пізнаєте, як це солодко вмирати, якщо чесно вміли жити”. 

Святий Єронім помер 30 вересня 420 р. Його тіло було поховано у Вифлеємі, навпроти тієї печери, де народився Христос Спаситель. У ХІІІ ст. мощі святого було перенесено до Риму і зложено у церкві Санта Марія Маджоре. Святий Августин так пише про святого Єроніма: “Святий Єронім світив як смолоскип, подібний до сонця, зі сходу аж до заходу. Він прочитав усе, або майже все, що до нього було написано про Христову віру. Усе своє життя він прожив на святих місцях й у Святому Письмі”. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

27.06.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Рм.15,7–16:  «Тому приймайте один одного, як і Христос прийняв вас у Божу славу»

Наше життя – таке, що ми, всі люди, вражені первородним гріхом, завдаємо болю, кривди, терпінь, страждань одні одним. Але маємо завжди, щоб не ставалось і хто б нам не завдавав болю, відкрито, доброзичливо, приязно ставитись до кожної людини. Бо ж кожен із нас шукає цієї приязні та любові від інших. 

Будьмо певні, що так, як ми робимо іншим прикрості, однак самі очікуємо прощення і любові зі сторони інших, так і ті, хто кривдить нас, шукають того самого і на те сподіваються. Часто, коли подивитись на наше життя, то в наших стосунках бракує просто людськості, щоб ми були людьми до кожної людини. Почнімо з себе, навіть якщо нам не будуть одразу відповідати взаємністю. Бо якщо будемо поводитись як Божі діти, то матимемо ще більшу нагороду – від нашого Отця.

***

Мт.12,38-45:  «Тоді він іде, бере з собою сім інших духів, гірших від себе, і вони входять і оселюються там, і останнє того чоловіка буде гірше, ніж перше»

Знаємо, що гріхи, які ми чинимо, навіть коли про них ніхто не знає, нас непокоять, забирають мир і спокій. Тому стараємося їх позбутися, прагнемо змінитися. І нам це може вдаватися, більше чи менше.

Однак коли ми лише позбуваємося цих гріхів, все одно «місце», яке вони займали, залишається порожнім. Коли ми це «місце» не наповнимо чеснотами, добрими ділами то є небезпека, що кожен гріх може повернутися, бо маємо попередній досвід чинити його, до того ж за інерцією можуть додатися ще й інші гріхи, тяжчі.

Позбуваючись наших недоліків, наших вад і пристрастей, стараймося розвивати в собі євангельські чесноти. А це, справді, неможливе без постійного перебування в Бозі, бо лише Його силою можемо стати сильними й відбити натиск зла!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

27.06.2018р. Б. / Св. прор. Єлисея; Св. Методія, патр. Царгородського

Святого пророка Єлисея

Тропар, глас 4: У тілі ангел, пророків основа, * другий предтеча пришестя Христового – Ілля славний, * з висоти зіслав Єлисеєві благодать * недуги відганяти і прокажених очищати. * Тому й на тих, що почитають його, зливає зціління. 

Кондак, глас 2: Явився ти Божим пророком,* прийнявши щедру благодать, якої воістину удостоївся, Блаженний,* бо був ти співмешканцем Іллі.* З ним же молися до Христа Бога неустанно за всіх нас. 

Син Сафата, з покоління Рувима, з міста Авел-Махоли, Єлисей “орав дванадцятьма парами волів; сам він був при дванадцятій. Ілля пройшов попри нього й кинув на нього свій плащ. Єлисей же, покинувши волів, побіг слідом за Іллею й сказав: «Дозволь мені поцілувати батька й матір, тоді піду за тобою». Той відповів йому: «Іди і повертайся назад, бо що належало до мене, те я зробив тобі». Єлисей лишив його, взяв пару волів і зарізав їх, а спаливши плуг, зварив воловину та й роздав людям, щоб їли. Тоді встав і пішов за Іллею й служив йому” (1Цар. 19,19-21). Так Господь покликав Єлисея на свого пророка. А коли Бог мав взяти святого Іллю живого до неба, Єлисей став просити пророка, щоб його дух подвійно зійшов на Єлисея, аби він отримав дар пророцтва і ласку творити чуда. І побачив Єлисей, як на вогненній колісниці пророк Ілля вознісся на небо, і роздер свій одяг з жалю, що вже не побачить свого учителя, підняв з землі плащ святого Іллі, вдарив ним об хвилі Йордану і вони розійшлися, а він сухою ногою перейшов ріку і став проповідувати слово Боже, і був пророком упродовж 57 років (896-839 до Р. X.). 

Зразу ж у Єрихоні він прославив чудом Ім’я Боже. Місто це було красиве і багате, лишень доброї води тут не було до пиття і земля не була плодоносна. Тоді Єлисей велів дати йому нову коновку, наповнив її сіллю і висипав ту сіль в джерело і, “за словом, що сказав Єлисей” (2 Цар. 2, 22), вода стала здорова і плодоносною була земля. Далі святий Єлисей рушив до міста Бетел. Коли він прямував дорогою, діти жидів, що проживали в поганстві, стали дражнити його: “Ось, лисий іде!” І Бог покарав їх: з лісу вибігли дві ведмедиці і роздерли сорок двох дітей. 

Через гору Кармель пророк пішов до Самарії. Ізраїлем тоді правив Йорам, син безбожного царя Ахава і сам безбожник. Моавський цар Меса не хотів більше платити Йорамові річної данини, тоді той домовився з юдейським царем Йосафатом та з царем едомським, і разом вони пішли війною на моавитян. Посеред едомської пустелі не стало води й усе військо так ослабло, що якби на них напав ворог, то вигубив би їх усіх геть до ноги. З військом тим ішов пророк Єлисей, й усі три царі стали просити його, щоб той вимолив у Господа дощу. А святий пророк сміливо відповів безбожному Йорамові, щоб він звертався до поганських пророків свого батька й матері, і що він, пророк, навіть слова не мовив би до Йорама через його безбожність і відступництво від правдивого Бога, якби не присутність царя Йосафата. А потім святий Єлисей об’явив їм Божу волю й велів викопали два рови – і вода сама наповнила ті рови. Усе військо вгамувало спрагу і здобуло над моавитянами одну з найславніших перемог. 

Наступне чудо святого пророка – це діло милосердя над убогою вдовицею, побожний чоловік якої помер і залишив борги, за котрі позичальники хотіли продати в неволю її двох синів. 

Бідна вдовиця стала просити у пророка про допомогу. А він велів їй позичити у сусідів, скільки знайде посудин, і поналивати у них на дно потроху олії. Вдова так зробила, а Господь Бог помножив олію – всі посудини стали повні. Тоді пророк Єлисей сказав до неї: “Іди, продай олію й заплати твою позичку, а з останку житимеш сама й твої сини” (2 Цар. 4,7). 

Потім святий Єлисей воскресив сина однієї побожної жінки, яка разом зі своїм чоловіком, побачивши святе та вбоге життя пророка, облаштувала йому в своєму домі у Сомані кімнатку, щоб мав де молитися Богу і мешкати, коли прибуде в їхні околиці. У Гілгалі, під часі великого голоду, учні пророка зварили юшку з плодів, та не знали вони, що ті плоди отруйні, і спожили юшку. Тоді святий пророк велів кинути в страву пригорщу муки, й усі далі їли цю страву, та вона вже не зашкодила їм. Іншого разу Єлисей помножив у чудесний спосіб хліб та овочі, усі наїлися, ще й залишилося. 

Слава про чуда святого пророка поширилася аж у чужі краї. Був у Сирії воєвода Нааман, чоловік хоробрий і славний, та проказа точила його тіло. Від своєї служниці, невільниці з жидівської землі, довідався він про чуда Єлисея і поїхав до нього, взявши з собою десять талантів срібла і 6000 золотих монет і десять змін одягу, дуже дорогого. І прибув Нааман до помешкання пророка, а той вислав до нього свого слугу і велів іти до Йордану та скупатися в ньому сім раз. Воєвода сирійський почував себе приниженим, бо гадав, що сам пророк вийде до нього: “Я був певний, що він сам до мене вийде, стане передо мною, призове Ім’я Господа, Бога свого, помахає рукою над хворим місцем і вигоїть проказу” (2Цар. 5,11). Та слуги вмовили Наамана виконати вказівку пророка, той скупався сім разів у Йордані і стало його тіло, як у малої дитини – він одужав. Тоді прийшов він до святого пророка і голосно сказав: “Тепер я зрозумів, що нема Бога на всій землі, тільки в Ізраїлі” (2Цар. 5,15), і дав клятву, що відтепер не принесе жертви іншому богу, тільки єдиному Господеві. Пророк не прийняв ані золота, ані срібла, ані дорогої одежі, та злакомився на майно слуга його Гехазі, наздогнав Наамана, що повертався додому, і від імени пророка сказав: “Саме оце тепер прийшли до мене з Ефраїм-гори два хлопці з пророчих учнів. Тож дай для них, будь ласка, один талант срібла та дві переміни одежі” (2Цар. 5,22). Нааман радо дав удвоє більше. Але того таки вечора покликав святий Єлисей Гехазі і сказав йому: “Хіба мій дух не був при тому, коли той чоловік зійшов із своєї колісниці тобі назустріч? Оце ти забрав гроші: візьми також городи, оливні сади, виноградники, овець, волів, слуг і слугинь; але й проказа Наамана вчепиться до тебе й до твоїх потомків назавжди” (2 Цар. 5,26-27). Страшно карає Господь за брехню і захланність. 

Так святий Єлисей через чуда виявляв силу Господа, якому вірно служив. Він відкрив таємні наміри сирійського царя, який потай готував напад на Ізраїльське царство. Сирійський цар, щоб помститися, послав ціле військо, аби облягти місто Дотані, де перебував тоді пророк, і схопити його або вбити. Але Бог не покинув свого слугу, Він оточив святого Єлисея цілим полком небесного воїнства, і кинув сліпоту на ворогів. Єлисей завів їх у руки ізраїльського царя, але просив не вбивати їх, а відпустити на волю. І знову сирійській цар взяв в облогу Самарію, серед жидів настав такий голод, що люди їли своїх дітей. Народ голосно кричав до Йорама, свого царя, щоб дав їм їсти. А цар усю вину поклав на святого Єлисея, бо ж це через нього вороги оточили місто, вони хочуть убити пророка. Але той провістив, що завтра біля воріт міста міра пшеничної муки буде продаватися за один гріш. Уночі на ворогів напав страх, їм здавалося, що якесь велике військо йде жидам на поміч, й усе військо вороже втекло, залишивши табір з усім добром. 

Пророцтво святого Єлисея сповнилося: міра пшениці наступного дня коштувала один гріш. Жінці, сина якої воскресив, святий пророк сказав, щоб вона йшли на чужину, бо ось настане нечуваний голод і триватиме сім літ – так і сталося. А на 12 році правління безбожного Йорама святий Єлисей послав одного зі своїх учнів до міста Рамота Гілеадського, щоб там намастив на царя над Ізраїлем Єгу, сина Йосафата. А потім Єгу розбив війська Йорама, безбожний Йорам загинув, а Єзавель, його безчесну матір, викинули з вікна, і пси лизали її кров, як це провістив пророк Ілля. Після Єгу правив його син Йоахаз, а опісля Йоас, син Йоахаза. За його правління св. Єлисей занедужав. Йоасові святий Єлисей провістив, що він тричі розіб’є сирійські війська.

Святий Єлисей помер, однак і після смерти Господь прославив мощі святого пророка. Коли жиди ховали одного зі своїх, побачили ватагу моавитян, що напали на їхню землю, вони злякалися і кинули тіло покійника до гробу Єлисея. Та щойно те тіло торкнулося до мощей святого пророка, як небіжчик враз ожив і встав на ноги. 

__________
У той самий день

Святого Методія, патріярха Царгородського

Тропар, глас 4: Розпалився ти ревністю заради ікон, Премудрий,* і сміливо викрив царське злочестя,* і перетерпів ти перебування в темниці.* Тому унаслідував просторі оселі.* Звідти не забудь нас, що оспівуємо твою пам’ять,* Методіє, пастирю блаженніший. 

Кондак, глас 2: На землі ти подвизався, як безтілесний,* і небеса успадкував Ти, Методіє,* бо пояснив у всіх кінцях поклоніння Іконам.* Перебуваючи в багатьох трудах і недугах,* не відступив Ти зі сміливістю викривати Тих,* що відкидають Ікони Христові. 

Святий Методій народився на острові Сицилія, у місті Сиракузах. Він прийняв монаший постриг тоді, коли був при патріярхові Никифорі в Царгороді. Молодий монах відзначався великою мудрістю і глибоким знанням святих книг. Коли безчесний Лев Вірменин заслав святого Никифора на острів Проконис, патріярх-ісповідник послав святого Методія до Риму з листами для папи Лева III (795-816). У Римі святий Методій пробув аж до смерти Лева Вірменина, а коли на царському престолі сів Михаїл Бальб, папа Пасхалій І (817-824) послав до нього з листами святого Методія. Папа просив імператора відновити мир у Божих церквах. Та гордий цар-іконоборець висміяв листи, а святого Методія велів публічно бичувати, а потім кинути до в’язниці на одному з островів поблизу Босфору. У муках і стражданнях святий Методій прожив сім літ. Коли імператор Михаїл помер, його наступником став Теофіл (829-842). Одного разу імператор читав мудру книгу і не міг зрозуміти деяких важких фрагментів. Один з придворних під час розмови сказав, що є один дуже вчений муж, але він за почитання святих ікон уже багато років страждає у в’язниці. Імператор, зацікавившись особою святого Методія, велів його випустити на волю і прийняв у своїх палатах. І хоч святий ісповідник з першого ж дня став проповідувати по церквах почитання ікон і мощей, однак імператор тривалий час не забороняв йому того, хоч сам був іконоборцем. 

Коли почалася війна з арабами, імператор, вибираючись у похід, взяв зі собою і святого Методія, бо боявся, щоб він за той час не навернув весь Царгород до почитання ікон. Війна закінчилася для нього невдало, а всю вину за поразку він звалив на православних – за всіх потерпів святий Методій. Він дістав 500 ударів і, закованого, його кинули у страшну в’язницю на острові Антигоні. Тут сидів він разом з двома розбійниками у підземному льосі, а один з рибаків мав їм приносити хліб і воду. Коли один з розбійників помер, його тіло тут таки цілком зігнило, бо не було кому його винести. Святий втратив у в’язниці всі зуби і щоки його спорохнявіли, так, що згодом до кінця життя мусив підв’язувати своє лице хустинкою. Та прийшов час Божого помилування. Помер Теофіл, а оскільки його син Михаїл ІІІ був ще неповнолітній, державою стала правити вдова Теодора. Вона повернула честь іконам, лжепатріярха Йоанія вигнала з Царгорода, а на патріяршому престолі настановила ісповідника Методія. Після довгих 120 років для Церкви настав час спокою та миру. Патріярх Методій був таким пастирем, якого потребувала багатостраждальна Христова Церква. У перший рік свого душпастирства (842 р.) він скликав до Царгорода місцевий собор єпископів, на якому, відповідно до рішень Сьомого Вселенського собору (787 р.), було засуджено і виклято іконоборську єресь. Понад двадцять тисяч священиків, що були прийняли єресь, він усунув від престолу, хоч багатьом єпископам це видавалося дуже жорсткою карою. Та насправді, чи може бути щось гірше, коли священик, який задля користи та щоб сподобатися людям, торгує Христовою вірою і стає відступником? Якщо священик так робить, то що тоді говорити про вірних? У пам’ять про відновлення почитання святих ікон цей собор вирішив першу неділю Великого посту назвати неділею торжества Православ’я. 

Тяжко працюючи над відновленням давнього ладу у своєму патріярхаті, святий Методій провадив дуже аскетичне життя; ослаблений багатолітнім ув’язненням, він, однак, у часі Великого посту, крім суботи і неділі, нічого не їв, а день і ніч проводив у молитві. Але злоба єретиків його не обійшла. За великі гроші вони підкупили одну жінку, і то знатного роду, яка перед імператрицею оскаржила святого Методія у дуже тяжкому гріху. Невинність святого засяяла у невимовному блиску, а налякана муками грішниця визнала, що зробити наклеп на святого намовили її єретики. Святий Методій попросив царицю, аби винуватців не карали смертю; а присудити їм, щоб кожної неділі Православ’я вони несли свічки перед патріярхом Методієм і слухали, як Христова Церква кидає анатему на закаменілих єретиків. Лжепатріярх Йоаній, якого прогнала цариця Теодора, допустився тяжкого святотатства, на одній іконі він виколов очі, за що цариця наказала дати безбожникові двісті палиць. Так єретикові довелося пізнати, як прикрим є біль, про який він не пам’ятав тоді, коли тисячі вірних за почитання святих ікон на його очах терпіли найстрашніші муки і смерть. 

Патріярх Методій урочисто переніс до Царгорода мощі святого Никифора і святого Теодора Студита. І сам, повен Божої благодаті, помер 14 червня 846 року. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

26.06.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Рм.14,9–18:  «Вважайте на те, щоб не класти нічого перед братом, об що він спотикнувся б або й упав»

Апостол вказує на дуже важливу річ, щоб ми не створювали для іншої людини якихось випробувань, які є понад її силу. Погляньмо на Бога, Він ніколи не дає труднощів, обставин, ситуацій, які б були понад нашу людську силу і понад наші спроможності. Господь завжди дивиться, що ми можемо, і поволі, в міру наших спроможностей накладає на нас тягарі. 

Будьмо обережні, коли ми є з іншими людьми, щоб і ми не завдавали їм випробувань, труднощів, клопотів, понад їхню силу.

***

Мт.12,14-16; 22-30:  «Кожне царство, розділене в собі, запустіє»

Дуже часто ми розділені самі в собі: в одних випадках чинимо добро, а в інших – схильні до зла. Одні люди знають нас з доброго боку, а інші можуть за нашою поведінкою не розгледіти, що ми Христові учні. 

Називаємо себе християнами, проте часто дозволяємо злу існувати в нас. Однак маємо бути в цьому принциповими, не дозволяти собі бути внутрішньо розділеними, бо ж ми храм Святого Духа, а не місце злих думок і намірів. Бо все це зло, якому дозволяємо перебувати в нас, віддаляє нас від Бога, наближає ж до диявола. 

Якщо навіть не можемо побороти своїх слабкостей, немочей у певну хвилю, то завжди маймо бажання їх позбутися. Просімо Божої помочі й ніколи не погоджуймося з думкою, що маємо право мати деякі гріхи, що з цим можна жити. Маємо прагнути святості, тоді неминуче щоразу більше нас буде сповнювати світло, щоразу більше будемо жити нероздільним внутрішнім Царством Небесним. 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

26.06.2018р. Б. / Св. мучц. Акилини; Св. Трифилія, єп. Левкусії Кипрської

Святої мучениці Акилини

Тропар, глас 4: Агниця Твоя, Ісусе, Акилина* кличе великим голосом:* Тебе, жениху мій, люблю і, Тебе шукаючи, страдаю,* і разом з Тобою розпинаюся, і погребуюся хрещенням Твоїм,* і терплю ради Тебе, щоб і царствувати в Тобі,* і вмираю за Тебе, щоб і жити з Тобою,* та як жертву непорочну прийми мене, що з любов’ю пожертвувалася Тобі.* її молитвами як милостивий спаси душі наші. 

Кондак, глас 2: Очистивши душу твою благами дівицтва,* уразившись любов’ю жениха Твого Христа* піднеслася на висоту мучеництвом твоїм, Акилино всечесна.* Стоячи перед Ним разом з ангелами, радієш.* З ними не переставай молитися за всіх нас. 

Свята Акилина постраждала в Біблосі, у Фінікії, у своєму рідному місті, на 12 році свого життя. Вихована у християнській вірі, вона намовляла своїх ровесниць навернутися до Христа Спасителя. За це її поставили перед судом лютого старости Волусіяна. Свята діва не слухала намов старости і не хотіла зректися Ісуса, тож мучитель, розлючений, наказав бити її жилами аж до крови, а залізними дротами пробити вуха. Під час тих мук свята Акилина впала немов мертва, а Волусіян велів викинути її тіло за мури міста на пожирання псам. Але вночі ангел Господній оздоровив святу дівицю, і вранці, здорова, вона знову стала перед судилищем мучителя і сказала: “Великий у чудах своїх наш Бог християнський!” Переляканий мучитель вирішив, що лишень чари могли спасти святу діву, і наказав стяти її мечем. Коли прийшли на те місце, де її голова мала впасти під мечем, свята Акилина вклякла і стала вголос молитися; у тій молитві її душа вознеслась до неба, так, що кат відтяв їй голову вже неживій. Мощі святої мучениці поховано в Біблосі, згодом їх частину було перенесено до Царгорода, де в її честь зведено величну церкву. Свята Акилина, згідно з Часословом, прийняла мученицьку смерть за правління Траяна, у 110 р. Інші джерела стверджують, що постраждала вона в часи переслідування християн Диоклетіяном, 293 р. 

__________
У той самий день

Святого Трифилія, єпископа Левкусії Кипрської

Тропар, глас 4: Правилом віри і образом лагідності,* учителем повздержності* явила Тебе Твоєму стаду всіх речей істина.* Ради цього придбав Ти смиренням високе,* убогістю – багате,* отче, священноначальнику Трифиліє,* Моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші. 

Кондак, глас 8: Подвигом життя чистоту дівицтва прийняв Трофиліє,* був ти першим на престолі Левкусії,* і став ти наставником богорозумним.* Тому радісно взиваємо до тебе:* радуйся, святителів окрасо. 

Святий Трифилій народився в Царгороді. Його батько був високим царським достойником. 

Після смерти батька мати Трифилія перебралася до Єрусалиму. Він навчався у Вириті, а згодом став учнем святого Спиридона, єпископа Тримитунського, на острові Кипр. Під наглядом святого Спиридона (його пам’ять вшановуємо 12 грудня) святий Трифилій здобув глибоку богословську мудрість, а також досяг великої досконалости в чеснотах. Невдовзі він став єпископом Калиникії, а потім Левкусії, найбільшого міста на Кипрі. Майно, яке залишилося йому після батька, роздав убогим і побудував жіночий монастир, в якому у благочесті доживала віку його мати. Сам святий жив у великій убогості, бо всі свої доходи віддавав на потреби бідних. Він відзначався своїми прекрасними проповідями та доступним тлумаченням Святого Письма та житій святих. В Левкусії святий Трифилій побудував прекрасний катедральний храм, у якому й спочив після тривалого святого життя, близько 340 р. 

Через двісті років, близько 550 р., агаряни, що захопили Кипр, викинули його тіло, яке було цілком свіже і поширювало прекрасний аромат з домовини, та відтяли голову. Тоді Бог учинив ще одне чудо: з голови потекла тепла, жива кров. Тоді святе тіло кинули у вогонь, і частина мощей згоріла. Це оповідає самовидець, який записав був життя святого Трифилія. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

25.06.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Рм.12,4–5; 15–21:  «Як в одному тілі маємо багато членів, і всі члени не виконують тої самої роботи, отак і ми: численні – одне в Христі тіло, кожен один одному член»

Погляньмо на людське тіло, на будь-який із членів цього тіла, і ми можемо зауважити, що всі вони служать один одному, всі вони потребують один одного. Одне, що самодостатнє в організмі, однак, саме це руйнує весь організм – ракова клітка. Вона не потребує інших. Вона живе сама для себе і через це руйнує і вбиває організм. Усі ж справжні члени тіла живуть і служать одні одним. 

Так мало б бути і в Церкві Христовій. Ми мали б служити одні для одних різними нашими знаннями, вміннями і дарами, які маємо від Бога. Ніщо так не тішить нашого Господа, як наше бажання і намагання служити іншим членам Божої родини – членам Христової Церкви!

***

Мт.12,9-13:  «Чи можна зціляти в суботу?»

Господь залишає вибраному народові свої заповіді, третя з яких – сьомий день святкувати. Це значить, що цей день належить Богові. Але народ так захоплюється виконанням приписів щодо цього дня, що забуває, кому він присвячений. Внаслідок цього людина часто забувала про іншу особу, яка сотворена на образ і подобу Бога, – конкретну Божу людину, що потребує її допомоги, часом у цей сьомий день. 

Господь творить чудеса зцілення в суботу, аби показати велику вартість людини, навчити нас, наскільки важливо цінувати інших людей, бачити в них образ Божий. Можливо, цей образ потьмарився з часом, може, він зранений, у декому він затерся, але в кожній людині є цей образ Божий. Кожна людина є цінною в очах Бога. 

Господь віддав своє життя за кожну людину. Важливо цінувати кожну особу, бо за неї Бог приніс таку велику жертву – свого Сина!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

25.06.2018р. Б. / Преп. Онуфрія Великого; Преп. Петра Атонського

Преподобного Онуфрія Великого

Тропар, глас 1: Бажанням духовним дістався ти на пустиню, богомудрий Онуфріє і якби без тіла на ній через многі літа боровся невсипущо, наслідував пророків Ілію і Хрестителя та з руки ангельської споживав Божі тайни, тепер ураз із ними веселишся в світлі святої Тройці. Моли, щоби спаслися ми, які твою память почитають. 

Кондак, глас 3: Блеском пресвятого Духа просвітився ти, богомудрий, лишив марноти життя і дістався на пустиню, праведний отче, і врадував того, що над усіми Бога і Сотворителя. Задля того тебе прославляє, Блаженний, Христос, великий давець дарів. 

Житіє святого Онуфрія описав пустельник Пафнутій Єгипетський. Він вирушив далеко в пустелю в тій надії, що, може, зустріне там якогось слугу Божого, попросить про молитви і благословення та побачить, як то живуть інші самітники, як вони спасаються. Через кілька днів у нього не залишилося хліба, він дуже підупав у силі. А коли став думати про смерть, враз побачив дуже старого мужа, волосся і борода якого сягали аж до землі. Преподобний Пафнутій злякався, та старець привітав його Іменем Христа Спасителя. Тоді Пафнутій припав йому до ніг, і вони разом молилися, а потім святий Онуфрій, а це був він, розповів Пафнутію про своє життя. 

Ще малим, 10-літнім, хлопцем він пішов з монастиря єрмополитської пустелі в Тиваїді, де виховувався. А пішов тому, що часто чув розповіді монахів про подвиги в пустелі святого пророка Іллі і про життя святого Йоана Хрестителя. І його дитяче серце запалало спрагою служити Богові на самоті. З монастиря він пішов потай, однак біля воріт на нього чекав світлий юнак, ангел хоронитель, який завів його на сім миль (за іншого джерелами – на шістдесят сім) у найглибшу пущу, до якоїсь печери. Тут ангел його залишив. У печері жив старенький пустельник; він прийняв хлопця і залишив його біля себе: навчив, як жити на самоті і як боротися зі спокусами. А коли побачив, що в молодому тілі преподобного Онуфрія є велика душа, відвів його в найдальшу і найдикішу пустелю, до окремої печери, пробув там з ним тридцять днів і повернувся назад, на своє місце. Кожного року, однак, він навідував Онуфрія. Та одного разу старий пустельник, після спільної молитви, віддав Богові свого духа – і преподобний Онуфрій залишився сам, на довгих сімдесят років. 

І почалося життя, повне боротьби з ворогом нашого спасіння – з дияволом – і спокусами, що він підсував, і повне нечуваної строгости, постів, молитви, голоду, холоду, спеки та інших труднощів. Та Бог не покинув святого пустинножителя; біля його печери виросла пальма, овочі якої були йому поживою, і витікало джерело студеної водиці. Кожної суботи і неділі ангел Божий приносив Онуфрієві святе причастя – і впродовж цих двох днів його уста були сповнені дивною солодкістю, а душа незвичайною радістю. Згодом Бог, через свого ангела, посилав святому щоденно хліб насущний.

Закінчивши свою розповідь, преподобний Онуфрій повів Пафнутія до своєї печери і тут обидва стали молитися. Наступного дня Пафнутій побачив, що лице святого дуже змінилося, і той сказав йому: “Бог послав тебе сюди, щоб ти поховав моє тіло. А коли це зробиш, повертайся до людей і скажи їм, що Господь усім, хто принесе будь-яку жертву в мою пам’ять, дасть силу побороти спокуси, чесно жити і спастися. А хто не може принести жодної жертви, ані подати вбогому милостині, нехай благочестиво на честь Пресвятої Тройці відмовить тричі «Отче наш» і «Вірую»”. Потім він поблагословив святого Пафнутія, дав йому багато спасенних наук, а далі, припавши на коліна, став голосно молитися і закінчив свою молитву словами: “Господи, в руки Твої передаю душу мою!” В ту хвилю ясність небесна освітила його тіло, почувся ангельській спів, і душа його вознеслася до неба. 

Заплакав Пафнутій і, роздерши на собі одяг, вкрив ним мощі святого та поховав поблизу печери у гробі, який, мабуть, чудом знайшовся готовий, і накрив могилу каменем. А коли закінчив роботу, печера, в якій жив преподобний Онуфрій, завалилася сама собою, пальма всохла, а джерело висохло. З цього Пафнутій зрозумів, що не відповідає Божій волі йому залишатися тут. Він повернувся до монастиря у Скиті, де розповів про життя преподобного Онуфрія. 

Смерть цього великого пустинножителя, в пам’ять якого посвячено багато монастирів святого Василія Великого, припадає на 370 р. До житія преподобного Онуфрія долучилося багато легенд, тобто оповідань, які виникли дуже давно, проте не конче є вірогідними. 

Так, згідно з одним із тих оповідань, преподобний Онуфрій був сином царя Персії Нарзеса (цар з таким іменем правив у Персії в 293-303 рр.). Нарзес наказав, за підшептом чорта, кинути маленького Онуфрія, щойно народженого, у вогонь, але дитині нічого не сталося. Тоді Божий ангел велів відвезти дитину до монастиря, поблизу Єрмополя, де дитя те росло. До третього року життя годувала його лань. Хлопчик завжди ставав у церкві перед іконою Пречистої, що тримала на руках Ісуса Дитятка. Малий Онуфрій, коли монах-економ давав йому хліба, йшов до церкви, ставав перед іконою і казав: “Ти, маленький Ісусе, не маєш хліба, поділімося двоє!” – і Дитятко Ісус простягало руку і брало хліб. Це побачили монахи. Коли Онуфрій прийшов знову просити хліба, вони сказали йому, щоби йшов по хліб до Того, з ким він завжди ділиться. 

Святий Онуфрій став перед іконою, попросив Ісуса, і Він дав йому прекрасний і великий коровай білого хліба. Ми не мусимо вірити в це передання, але який в ньому гарний зміст. Христос не покине того, хто про Нього пам’ятає, Він сторицею винагородить те, що ми зробимо для Нього або для одного з наших ближніх. Однак про любов до ближнього світ забуває дедалі більше і більше. 

__________
У той самий день

Преподобного Петра Атонського

У в’язниці міста Самара, що над рікою Євфратом, у тяжкій сарацинській неволі довгі літа страждав грек на ім’я Петро. Ще 667 р. потрапив він у полон, і ось так минали його літа з кайданами на руках. Однак він не впадав у розпуку, сильна була його віра, він не раз роздумував, чи не кара це за те, що не пішов за голосом свого серця і не вступив ще до війни у монастир. Петро щирим серцем день і ніч молився до святого Миколая Чудотворця, славив його словами: “Радуйся, Миколає, великий Чудотворче”, – та зі сльозами просив у нього допомоги.

І ось однієї ночі явився йому святий Миколай і сказав, щоб він також просив допомоги у святого Симеона Богоприємця, – тоді молитва його буде вислухана. Через кілька днів обидва ці святі явилися Петру і сказали, щоб решту життя він цілковито посвятив служінню Богові. Святий Симеон діткнувся його кайданів і вони впали, а святий Миколай вивів його з в’язниці. Петро став вільний. Однак додому він уже не вертався, а вирушив у дорогу, просто до Риму, щоб там поклонитися мощам святих Верховних апостолів і прийняти монаший постриг. Бог щасливо привів його до мети, і преподобний Петро прийняв чернечу рясу; тоді він вирішив повернутися до Греції. 

Вже на кораблі він привернув увагу всіх мореплавців великою святістю свого життя. Тут преподобний побачив у сні Пречисту Діву і святого Миколая. Пресвята Богородиця сповістила йому, що на одній горі, яка заходить глибоко в море, він буде спасатися. Коли корабель прибув на острів Крит, святий Петро своїми молитвами оздоровив одну родину, що лежала в тяжкій хворобі. Потім корабель пустився в дорогу далі, та одного дня зупинився посеред моря і вже не рушав з місця. Подивився святий Петро, а перед ним врізається в Егейське море македонський півострів з високою горою Атон (згодом її назвуть Свята гора). Пізнав преподобний Божу волю, сказав причалити до берега, і поселився в печері на цілком пустій горі. Святий прожив тут усе своє життя. Було це 681 р. 

Ворог нашого спасіння не давав спокою святому самітнику. Нападав на нього з цілою зграєю злих духів, прибирав вигляд світлого ангела, намагався заволодіти душею преподобного Петра, підкидаючи йому зерна гордости, – та все намарно. Святий просив допомоги в Пречистої Діви, молився до святого Миколая і поборов диявола. Пізніше Бог годував його манною небесною, а слуга Божий дні і ночі перебував на молитві, просив Господа про прощення своїх гріхів і про мир для Його Церкви. Так минуло 52 роки. Одного разу до Святої гори причалив стрілець і побачив чоловіка, геть усього зарослого волоссям. Він злякався і хотів утекти. Але святий Петро, а був це він, лагідно покликав його до себе і, поблагословивши, розповів йому про своє життя. Стрілець став ревно просити, щоб преподобний Петро дозволив йому залишитися з ним, однак той порадив стрільцю повернутися додому і впродовж року молитися за пізнання Божої волі. А коли після року такої молитви він буде мати щиру волю прийняти пустельне життя, тоді нехай продасть свій маєток і, роздавши гроші вбогим, прийде на цю гору. 

Минув рік і стрілець прибув разом з двома монахами і своїм братом, який багато страждав від злого духа. Та коли вони прийшли до печери преподобного Петра, побачили лишень бездушне тіло святого, його душа вже вознеслася до неба по небесну нагороду. Тіло перевезли до одного з монастирів, і численні чуда прославили святі мощі. Так, брат того стрільця був звільнений від злого духа. Помер преподобний Петро 734 р., на горі Атон він прожив 53 роки. У 969 р. його мощі перенесено було до Фотоками, в Тракії. 

Так преподобний Петро став первоначальником монашого життя на горі Атон, де невдовзі вже було понад 300 монастирів і 5000 монахів, і де до нині зберігається правило “неусипаючих монахів”. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

24.06.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Рм.8,28–39:  «Хто нас відлучить від Христової любові? Горе чи утиск, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч?»

Апостол Павло категорично вказує на те, що ніщо зовнішнє, що б не діялось і не відбувалось, не може нас віддалити від Ісуса Христа. Згадаймо тут приклад мучеників, навіть коли їм відбирали життя, але не могли тоді відібрати від них Господа. До того ж, вони раділи, що можуть потерпіти за Господа! 

Ми ж часто невдоволені щоденними обставинами, нарікаємо на них, маємо претензії до когось чи до чогось. Це означає, що нам бракує розуміння, що все є так, як нам дав Господь. Будьмо свідомі, що ті обставини, складні та проблематичні, вони не є понад нашу силу. Які б труднощі нам ставали на перешкоді, ми завжди можемо залишитися з Богом.

***

Мт.5,1-16:  «Блаженні ви, коли вас будуть зневажати, гонити та виговорювати всяке лихо на вас, обмовляючи мене ради. Радійте й веселіться, бо нагорода ваша велика на небі»

Господь називає блаженствами те, що ми по-людськи вважаємо терпінням, несправедливістю і чого не бажаємо ні собі, ні своїм близьким. Коли настають будь-які проблеми, ми швидше хочемо їх позбутися. Навіть коли і знаємо, що шлях до блаженства проходить через труднощі, все одно нелегко сприйняти, що Господь послав їх нам. 

Інколи першим почуттям, яке можемо мати у важких і проблематичних ситуаціях, є злість: на ворогів, на ближніх, на себе, навіть і на Бога. Але якщо сприйняти кожну з цих ситуацій як таку, що її дарував Господь, щоб ми змінювалися, ставали ближчими до Нього, зростали в Ньому, тоді зможемо відшукати той сенс, який закладений у кожній події. Уміймо всі невигоди нашого життя сприймати як нагоди стати ближчими до Бога та ставати активнішим учасником Його Царства!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

24.06.2018р. Б. / Св. ап. Вартоломея та Св. ап. Варнави

Тропар, глас 1: Вогнеподібний язик у силі Духа прийнявши,* Слово, що прийшло у плоті, ви всюди проповідували;* Його ради той – у главу усічений, а той – камінням побитий,* і ви є апостольського лику окраса, Вартоломею й Варнаво.* Тому пам’ять вашу почитаємо й просимо:* Моліть Христа Бога,* щоб ми прийняли гріхів відпущення. 

Кондак Вартоломея, глас 4: Явився Ти, як велике сонце, вселенній,* сяянням учень і чудес великих,* світло проводячи тих, що Тебе почитають,* Вартоломею, апостоле. 

Кондак Варнави, глас 3: Господній був Ти істинний служитель,* із сімдесяти апостолів явився Ти першим,* осяяв Ти з Павлом проповідь твою, усім звіщаючи Христа Спаса.* Ради цього піснеспівами божественну пам’ять твою, Варнаво, творимо. 

Святого апостола Вартоломея

У житії святого Натанаїла ми вже говорили, що деякі письменники вважають Натанаїла і Вартоломея однією і тією ж особою. Однак насправді це різні особи. Та через плутанину імен ми не можемо з певністю сказати, кого привів святий Филип до Ісуса: Натанаїла, як стверджують святий Августин та святий Йоан Золотоустий, одного з 70 апостолів, чи апостола Вартоломея. Так само не можемо з певністю стверджувати, чи в Єраполі зі святим Филипом (його пам’ять вшановуємо 14 листопада) трудився апостол Вартоломей, чи це був Натанаїл, син Толомея. Тому цю частину подвигу подамо в житії святого Филипа, а з житія святого Вартоломея подаємо те, що з певністю приписується саме йому. 

Після зіслання Святого Духа святий Вартоломей трудився в південній Аравії та в Етіопії, де (як стверджує святий Єроним та інші письменники Церкви) залишив Євангеліє від Матея гебрейською мовою. Його знайшов Пантеній, засновник і вчитель школи катехитів в Олександрії, що згодом проповідував Боже слово в південній Аравії (близько 190 р.). 

Чи проповідував Вартоломей Христову науку і в індійських землях, доказу цього нема, бо, як слушно пише святий Йоан Золотоустий, про життя апостола Вартоломея ми знаємо дуже мало. Всі письменники сходяться на тому, що святий апостол постраждав за Христову віру у великій Вірменії, в місті, що звалося Еровандашет (Арванополь). Згідно з одними джерелами, його забили до смерти палицями, згідно з іншими – здерли з голови шкіру і повісили стрімголов на хресті, а під кінець стяли голову. Мощі святого Вартоломея спочивали в Нефергерді, а за імператора Анастасія І (491-518) були перенесені до міста Дара (обидва міста лежать у Месопотамії). Коли перський король Хозрой здобув Дару і пограбував місто, то, згідно з переданням, котре повторив святий Теодор Студит і святий Йосиф Піснеспівець, мощі святого Вартоломея і ще чотирьох інших мучеників у домовинах викинули в море. Всі домовини, осяяні ясним світлом, попливли ген аж до берегів Італії та Сицилії і прибилися до острова Липари, де домовина святого Вартоломея зупинилася, а інші поплили далі. Єпископ того краю Агатон, за Божим об’явленням, знав, чиї це мощі прибило до берега. Хресним ходом весь народ вийшов на берег і поховав мощі святого, при цьому сталося багато чуд. Святі мощі тут спочивали аж до 838 р. Сарацини, захопивши острів, забрали дорогоцінну домовину, а святі мощі розкидали, однак їх знайшов, зібрав і склав у нову домовину один монах. У 839 р. їх перевезено було до Беневенту, а 983 р. – до Риму. Пам’ять перенесення святих мощей з Липари до міста Беневенту Христова Церква вшановує 25 серпня. 

__________
У той самий день

Святого апостола Варнави

Після зіслання Святого Духа число тих, що повірили в Христа Спасителя і з рук апостолів і вірних прийняли святе хрещення, росло щораз то більше. Весь вірний народ мав одне серце й одну душу, і ніхто не мав жодного маєтку, бо все було спільне, а ті, що володіли селами чи будинками, все продавали і гроші віддавали в руки апостолів, щоб вони допомагали всім потребуючим. “А Йосиф, якого апостоли прозвали Варнавою, що значить син утіхи, левіт, родом з Кипру, мав поле; продавши його, він приніс гроші й поклав у ногах апостолів” (Ді. 4, 36-37). 

Це перша згадка у Святому Письмі про святого апостола Варнаву. Син багатих батьків, що мали маєток на Кипрі і в Єрусалимі на ім’я Йосія, або Йосиф, з єврейського роду левітів, який, згідно з переданням, був учений у Письмі і товаришував у науках Савлу (обидва вчилися у школі Гамалиїла), що згодом став зватися Павлом, учителем і апостолом вселенної, Варнава продає село і віддає гроші апостолам, до яких вже віддавна належав духом. Апостоли назвали його Варнава, тобто син утіхи, “бо він був чоловік добрий, повний Святого Духа та віри” (Ді. 11, 24), а назвали його так, щоб відрізнити його від іншого “Йосифа, що зветься Варсавою, на прізвище Юст” (Ді. 1, 23), одного з 70 апостолів. 

І сталося дуже велике чудо – найбільший гонитель Христової Церкви, учений в законі і затятий у ненависті до Ісуса Савло навертається та стає ревним проповідником святої віри. Він приходить до Єрусалиму і хоче долучитися до учнів, але всі боялися його, бо не вірили, що він навернувся. “Тоді Варнава взяв його, привів до апостолів” (Ді. 9, 27). І прийшов час, що не лишень жиди приймали Христову віру, в Антіохії учні стали проповідувати слово Боже грекам. “Рука Господня була з ними, і велике число було тих, що увірували й навернулись до Господа. Чутка про це дійшла до вух Церкви, що в Єрусалимі, і вони вислали Варнаву в Антіохію” (Ді. 11, 21-22). А він прийшов туди, побачив благодать Божу і зрадів серцем, бо “пристало багато людей до Господа” (Ді. 11, 24). І, мабуть, багаті були жнива, бо святий Варнава пішов до Тарсу, до святого Савла, а потім обидва вернулися до Антіохії і цілий рік тут навчали. Зросла вельми тут громада вірних, і тоді “в Антіохії вперше учнів називано християнами” (Ді. 11, 26). 

Прийшли до Антіохії з Єрусалиму деякі пророки і провістили, що в усьому світі настане голод, а вірні Антіохії вирішили послати допомогу, хто що мав, братам в Юдеї, “пославши її старшим через руки Варнави і Савла” (Ді. 11, 30). Там, в Єрусалимі, вони перебували тоді, коли ангел Господній у чудесний спосіб вивів святого Петра з в’язниці, і бачили, що слово Господнє росте і шириться. Виконавши доручення антіохійської громади і забравши з собою молодого Йоана, названого Марком, “Варнава ж та Савло… повернулися з Єрусалиму” (Ді. 12, 25). Тут Дух Святий об’явив учителям Антіохійської Церкви, щоб вони послали Варнаву і Савла на діло, яке Він їм призначив. “Тоді вони, попостивши й помолившися, поклали на них руки і відпустили” (Ді. 13, 3). Через покладення рук вони прийняли єпископську гідність і, взявши зі собою згаданого Йоана Марка (його пам’ять вшановуємо 30 жовтня), розпочали свою подорож з метою навернення поган. Тривалий час діяльність святого Варнави тісно пов’язана з життям святого Павла. Вони разом були в Селевкії, потім на Кипрі, проповідували Христа розіп’ятого в Саламині і пройшли весь острів, аж до Пафосу, і прибули в Пергію Памфілійську. Тут від них пішов Йоан Марко, бо, боячись майбутніх трудів, повернувся до Єрусалиму. Апостоли ж вирушили до Антіохії Пісідійської, тут проповідували в божниці і серед поган, тут жиди вигнали їх з міста. “Вони ж, обтрясши на них порох з ніг у себе, пішли в Іконію” (Ді. 13, 51). Злобні жиди хотіли їх каменувати, бо своїм навчанням вони навернули багато жидів і греків. Пройшли святі апостоли Ликаонські міста, Лістру і Дербу та їхні околиці; в Лістрі погани хотіли віддати їм честь як богам і голосили: “«Боги в людській подобі зійшли до нас». І назвали Варнаву Зевсом, а Павла Гермесом, бо цей мав провід у слові” (Ді. 14, 11-12). Тоді Павло і Варнава роздерли одяг на собі і стали навчати. Тут жиди каменували святого Павла, тож наступного дня обидва апостоли повернулися в Дербу, Лістру, Іконію й Антіохію Пісідійську, всюди навчаючи і настановляючи старших і священиків, пройшли Пісідію, Памфілію і Атталію, “а звідтіля відпливли в Антіохію, звідкіль були віддані ласці Божій на діло, яке довершили” (Ді. 14, 26). Так закінчилася їх перша подорож, сповнена трудів і страждань, й водночас чудес, Божої благодаті і тисяч навернень до правдивої віри. 

Коли в Антіохії почався спір про обрізання, конечне воно є чи ні, вірні послали Павла і Варнаву до Єрусалиму, щоб разом з іншими апостолами вирішили цю справу. Йшли вони через Фінікію і Самарію, навертаючи поган, а в Єрусалимі на першому Соборі, на якому “зібралися апостоли та старші” (Ді. 15, 6), вирішили, що обрізання не зобов’язує християн. На цьому ж зібранні “вся громада… почала слухати Варнаву та Павла, як вони розповідали про ті знаки та чуда, що їх Бог учинив був через них між поганами” (Ді. 15, 12). Потім до всіх церков розіслали рішення Собору. В Антіохію з Павлом і Варнавою послали також Юду, названого Варсава, і Силу з листом, який дає найкращі рекомендації Павлові і Варнаві. “Ми й постановили однодушно вибрати мужів і їх до вас послати разом з любим нам Варнавою та Павлом, людьми, що душі свої віддали за ім’я Господа нашого Ісуса Христа” (Ді. 15, 25-26). Коли святі апостоли прибули в Антіохію, радість усіх була велика. А вони продовжили навчати тут народ. Невдовзі Павло запропонував Варнаві знову відвідати міста, в яких вони проповідували Боже слово. Святий Варнава хотів взяти з собою Йоана Марка, а святий Павло був проти того. 

Тож святі апостоли вирішили, задля більшої користи для поган розійтися. “Варнава взяв із собою Марка й відплив до Кипру” (Ді. 15, 39). Завдяки книзі Діяннь апостолів ми стисло розповіли про дотеперішні подвиги святого Варнави. На цьому закінчується історична частина його життя. У Святому Письмі знаходимо ще лиш одну згадку про Варнаву, у Першому посланні святого Павла до коринтян: “Чи може один я і Варнава не маємо права не працювати?” (1 Кор. 9, 6). Вона свідчить лиш про те, що в час, коли був написаний лист, а це близько 57 р., Варнава ще жив. Згідно з переданням, святий Варнава згодом навчав у Римі і в Медіолані, де був єпископом і заснував церкву; а ще передання стверджує, що Варнава знову зустрівся з Павлом і той послав його до Коринту. Однак у Святому Письмі про це жодної згадки нема. Знаємо, що він навчав з Йоаном Марком на Кипрі. Святий Варнава помер мученицькою смертю в Саламині. Погани, підбурені сирійськими жидами, схопили святого апостола, його мучили і врешті-решт каменували. Тіло святого поховав Йоан Марко, а на груди святого Варнави поклав Євангеліє від Матея, яке покійний сам переписав. Цю книгу апостол завжди носив зі собою і заповів покласти її у свій гріб як знак того, що Христова наука понад усе була йому дорога. З часом гріб святого апостола пішов у небуття. Щойно 478 р. на тому місці почали діятися численні чуда; хворі тут оздоровлювалися, тому це місце названо було названо “Місцем здоров’я”, однак ніхто не знав, в чому причина такої його великої зціляючої сили. Єпископом Саламини тоді був Антимій. Йому тричі об’явився св. Варнава і сказав, що на “Місці здоров’я” лежать його мощі, а ще він доручив єпископові боронити Христову віру, бо єретики напосілися забрати саламинську церкву. Єпископ пішов хресним ходом на згадане місце і в землі там знайшли цілком неушкоджене тіло святого апостола з Євангелієм на грудях. Імператор Зенон (474-491) побудував у Саламині величну церкву святого Варнави, а Господь прославив гріб апостола численними чудами.

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР