23.04.2016р. Б. / Лазарева субота

"Голос Твій, Господи, знищив царство аду,
і слово Твоєї власти піднесло з гробу чотириденного.
І став Лазар прообразом спасенним воскресення... "
(Стихира вечірні Лазаревої суботи)

Всесвітліші, всечесні отці, преподобні сестри, дорогі брати. Сьогодні ми переживаємо з вами Лазареву суботу. Це є такий особливий день в літургійному році. Ви, мабуть, вчора, як співали стихир на Літургії Наперед Освячених Дарів, то чули такі слова, що ось закінчилася Чотиридесятниця, фактично закінчився Великий піст і сьогодні ми починаємо Квітну тріоть: новий період, новий цикл в літургійному році, який безпосередньо прив’язаний до Пасхального Таїнства. Всі ті дні, які будемо переживати сьогодні, завтра, наступного тижня, безпосередньо вже впроваджують нас до цього Таїнства страждання, смерті і воскресіння Ісуса Христа.

Ця розповідь про воскресіння Лазаря, яку ми маємо у Євангелії від Йоана, теж займає, я би сказав, унікальне місце у структурі цього Євангелія. Мабуть, ви будете студіювати Йоанівський корпус, то вам учитель скаже, що Йоан так уклав своє Євангеліє, що після прологу, який ми читаємо на Пасху, розпочинається Книга знаків. І та Книга знаків має сім подій, сім знаків, які показують, що Христос є той Месія, на якого очікував ізраїльський народ. Розпочинається Книга знаків чудом в Кані Галилейській, а саме історією про воскресіння Лазаря закінчується Книга знаків. То означає, що Йоан нам подає якийсь найбільший знак, що Христос є Господь, є Месія, бо тут Христос, воскрешаючи Лазаря, показує, що Він є Той, що має в руках і життя, і смерть людини. Він прийшов, щоби знищити смерть, увійти у смерть і дати людині вічне життя. І ось у світлі цього сьомого месіанського знаку я би хотів подати вам такі три думки, три точки для ранішнього розважання на цей сьогоднішній день.

Перша думка – центральна думка цієї події. Це є слова, які Христос каже сам про себе: «Я є Воскресіння і Життя». Христос не має життя так, як маємо ми, сотворіння. Бо нам наше життя хтось дав, ми його не маємо від себе. Каже Павло: «Все, що ми маємо, ми мусіли від когось отримати». А Христос є життям, Він є тим живим Богом Ізраїля, Який разом з Отцем і Святим Духом є Єдиний Живий. Він є Воскресінням, бо воскресіння означає дати наново життя тому, хто втратив той первісний дар. І тому то Христос затримується, хоча знає, що Лазар хворіє, знає, що Лазар вмирає, знає, що він у гробі, але Він не йде одразу до свого приятеля саме для того, щоби виявити людям, що Він є Життям і Воскресінням.

Друга думка. Ми читаємо в Книгах Старого Завіту, що карою за гріх є смерть. То означає, що коли хтось втікає від життя, його не хоче, від нього відмовляється, то неминуче на нього чекає смерть. Коли ми з вами грішимо, а якраз час Великого посту був часом пізнання свого власного гріха і боротьби з ним, ми себе вкладаємо в гріх.

Опис поховання цього Лазаря є описом грішника, грішної людини. Лазаря, поклавши до гробу, зв’язали похоронними полотнами. Руки і ноги має зв’язані той, хто грішить. Той, хто грішить, завжди закривається від інших людей. Його кімната стає подібною на гріб тому, що він боїться показати людям, який він є насправді. Ви добре знаєте, що коли хтось чинить погані вчинки, то рано чи пізно вони стануть явними. Я думаю, що коли хтось з семінаристів в семінарії не миється, то рано чи пізно всі збоку почнуть чути, що він, як каже Марта: «… вже четвертий день…, вже воняє». Так само, як би ми не приховували наші гріхи, те зловоння гріха рознесеться довкола. Але це є лише ознаки того, що ми втрачаємо життя, ми потрошки-потрошки стаємо нездатними до життя, тому що ми втратили особистий зв'язок, єдність з тим джерелом, яким є Христос. Та лампочка, яка є відрізана від джерела струму, гасне. Так само і людина, яка через гріх перериває свій особистий зв'язок, свою єдність з Богом, рано чи пізно вона складається зв’язаною до гробу і двері моєї кімнати перетворюються на камінь, який до нього хтось мусить обов’язково прикотити, щоби не чути мого власного смороду.

І третя думка. Читаючи ту всю історію, замість слова Лазар чи імені Лазар поставте кожен своє ім’я. Тоді побачите, як Христос вас любить. Христос знає про все те, що діється у душі кожного з вас. Може навіть спеціально деколи Він не спішиться відразу нас рятувати для того, щоб ми зрозуміли, хто є джерелом життя і звідки походить моє спасіння. Христос приходить до мене і плаче наді мною, плаче над своїм приятелем тому, що Він любить нас. Каже Йоан, що коли юдеї побачили, як Христос плаче, то кажуть: «Дивіться, як Він його любив». Як любить той наш Спаситель кожного з нас! Але сама сцена воскресіння є ще цікавішою.

Уявіть собі людину, яка є зв’язана по руках і ногах, але все ж таки йде. Чи це є можливо? Я собі, наприклад, не уявляю, як Лазар вийшов з гробу зі зв’язаними руками і ногами. Але це є той момент, коли Христос все ж таки промовляє до мене, прощаючи мені мої гріхи і оживляючи мене. Каже до мене: «Святославе, вийди!» Можливо, так до кожного з вас. І тоді те, що мене зв’язувало, розв’язується. Замість зловонія Христос наповняє нас своїми пахощами. Коли починається Євангеліє, євангелист уточнює, що це була саме та Марта, яка була помазана миром Господа. Якраз наступного тижня ми багато будемо про миро чути, говорити, його посвячувати. Христос Своїм словом поєднує нас із Собою, є нашим воскресінням і життям, повертає нам життя, усуває все те, що є ознаками нашого загнивання і вмирання, і дає знову нам повноту життя у Ньому.

Нехай сьогоднішня подія стане, можливо, таким підсумком нашої великопостної дороги. Якщо ще хтось лежить у гробі по сьогоднішній день, то почуйте ті слова: «Вийди!», для того, щоби разом з Христом увійти у Його страсті і стати причасником Його славного воскресіння. Слава Ісусу Христу!

+ Святослав

Розшифровано за матеріалами http://ugcc.tv/

Джерело:    ОРАНТА
 

*** 

Майже кожний тиждень Великого посту має свої богослужбові особливості. Треба передовсім сказати про суботи й неділі, кожна з яких присвячена якійсь події з життя Церкви, Ісуса Христа, його Пресвятої Матері або святих. 

І якраз шостий тиждень святої 40-ці відзначається тим, що духовно готує нас до двох великих і світлих подій з життя Ісуса Христа: воскресення Лазаря, якому присвячена субота перед Квіт­ною неділею, і тріюмфальний в'їзд Христа Господа до Єрусалима, який Церква празнує у Квітну неділю.

Тож погляньмо дещо ближче як на саму седмицю Квітної неділі, так і на святкування Лазаревої суботи та її духовне значення.

СЕДМИЦЯ КВІТНОЇ НЕДІЛІ

У наших церковних книгах цей тиждень має назву седмиці ваїй (себто пальмових гілок), квітної або квітоносної. Головна тема богослужень цього тижня — це завершення Великого посту, приго­тування вірних до великого чуда воскресення праведного Лазаря і до тріюмфу Квітної неділі.

У п'ятницю цього тижня властиво закінчується Великий піст. Субота Лазаря вже поза постом святої 40-ці. На цьому наголо­шують богослуження тижня. У п'ятницю на стихирах вечірні співа­ємо: "Довершивши корисну для душі 40-цю, дозволь нам, Чоло­віколюбче, видіти і святу седмицю Твоїх страстей, щоб прославити в ній велич Твою і невисказане задля нас провидіння Твоє та одно­душне заспівати: "Господи, слава Тобі".

У перших віках християнської віри монахи мали такий звичай, що на час Великого посту багато з них ішло поза монастир на самоту чи в пустиню, щоб там у молитві й пості проводити час святої 40-ці. А в п'ятницю перед суботою Лазаря вони знову повер­талися до своїх монастирів. Тому в четвер на каноні утрені Церква звертається до них: "Ви, що в пустинях і печерах, зійдіться і прийдіть, щоб стрінути піснями грядучого на осляті Господа слави" (Четверта пісня). На великій вечірні перед Квітною неділею всі монахи, зібравшись разом, уже радісно співали: "Сьогодні бла­годать Святого Духа нас зібрала, і всі, взявши хрест Твій, кличемо: "Благословен, що йде в ім'я Господнє, осанна во вишніх".

Головна особа церковних богослужб цієї седмиці — праведний Лазар. Богослужба понеділка називає цей тиждень присінком до суботи Лазаря: "Відчинився присінок Лазаревого воскресення, — сказано у восьмій пісні канону утрені, — бо йде Христос, щоб зі сну воскресити померлого й побороти життям смерть". На восьмій пісні канона утрені вівторка співаємо: "Радуйся, Витаніє, вітчизно Лазаря, бо Христос, прийшовши до тебе, велике звершить воскре­сивши Лазаря".

У відправах цього тижня Церква часто закликає вірних, щоб добрими ділами гідно готувалися до зустрічі Христа: "Несучи гілки добрих діл і пальмами чистоти, всі приготуймося на зустріч Христа, що надходить до Єрусалима, як Бога нашого" (Дев'ята пісня канону утрені понеділка). 

 "Злучивши любов з милосердям, спішімось, вірні, щоб послати їх Христові на вмоління, щоб і нас воскресив із гробу прихованих похотей наших" (Четверта пісня канону утрені четверга).

СВЯТКУВАННЯ ЛАЗАРЕВОЇ СУБОТИ

Святкування події воскресення Лазаря в суботу перед Квітною неділею сягає перших віків християнства. У IV столітті на Сході Лазарева субота вже була загальним урочистим празником.

Паломниця IV віку Сильвія Етерія подає детальний опис того­часного святкування суботи Лазаря в Єрусалимі. У щоденнику її паломництва читаємо, що того дня після ранішньої Літургії була окрема процесія до дому Лазаря у Витанії, віддаленої на дві милі від Єрусалима. У процесії брав участь єпископ Витанії, священики, монахи і багато вірних. Процесійний похід по дорозі, недалеко Витанії, відвідував церкву, що була на тому місці, де Марія, сестра Лазаря, зустріла Господа і звістила йому про смерть свого брата. У цій церкві читають уривок зі святого Євангелія, в якому сказано про зустріч Марії та Христа Господа. Потім усі, співаючи гимни і псалми, ішли до гробу Лазаря. Тут уже було так багато людей, що вони вкривали всі довколишні поля. При гробі Лазаря правили богослужбу, на якій читали Євангеліє про воскресення Лазаря.

Церковні піснеписці VII і VIII століття: святий Андрій Критсь­кий, святий Косма Маюмський і святий Йоан Дамаскин — склали стихири й канони для служби Лазаревої суботи. Ця служба має характер Господського празника, про що свідчить на її утрені "Ангельський Собор", "Христово Воскресеніє" і "Свят Господь Бог наш", взяті з неділі. Цього дня, замість "Святий Боже", береться на Літургії "Єлици во Христа", бо колись у Лазареву суботу відбу­валося хрещення катехуменів (оглашенних).

За церковним переданням праведний Лазар після свого воскре­сення покинув Витанію, бо жидівська старшина хотіла і його вбити. Він пішов на острів Кипр, де був єпископом і там помер, проживши ще ЗО літ від свого воскресення.

Пролог, себто книга життєписів святих Східної Церкви, подає перенесення мощей праведного Лазаря на 17 жовтня. Тут сказано, що грецький цісар Лев Філософ (886-912) збудував у Царгороді церкву на честь Лазаря. Він віднайшов його мощі на Кипрі, що мали бути в мармуровій труні з написом: "Лазар чотириденний, друг Христовий". Ті мощі цісар Лев наказав покласти до срібної домовини і перевезти до церкви Лазаря у своїй столиці.

Латинська Церква вшановувала пам'ять Лазаря у п'ятницю 4 тижня Великого посту і другий раз 17 грудня.

ЗНАЧЕННЯ ЧУДА ВОСКРЕСЕННЯ ЛАЗАРЯ

Ісус Христос здійснив багато чудес за час Свого життя та жодне з них не було таке велике, як воскресення Лазаря.

Це чудо було для багатьох дуже переконливим доказом Хрис­тового божества. Один з Отців Церкви каже: "Спаситель вирвав дочку Яїра з рук смерти, юнака з Наїну із зубів смерти, а Лазаря зі самого нутра смерти". Ця подія становить кульмінацію Христо­вого об'явлення за допомогою чудес. Тут Христос виступає як Пан життя і смерти, як Переможець смерти, як всемогутній Бог. Відо­мий церковний письменник і аскет о. М. Мешлер, розважаючи про велич цього чуда і його дію на жидів, каже: "Це вже не був Ісус із Назарета, ані могутній учитель, ані один з давніх пророків, ані якийсь дух з другого світу, — це був Сам Живий Бог. Одне його слово звенить через безодню вічности і знову приводить душу з кінця потойбічного світу. Промінь блискавки проходить крізь темно­ту гробу і засвічує в мертвих костях іскру життя" (Життя ГНІХ у Розважаннях, т. II, с. 103-4). Це чудо є водночас символом славного Христового воскресення і прообразом воскресення всіх людей.

Велич і слава цього чуда були безпосередньою причиною Хрис­тового тріюмфального в'їзду до Єрусалима у Квітну неділю. Захо­плений нарід вітав Христа не тільки як свого пророка, але і як свого Месію, свого Царя і Господа.

Укінці воскресення Лазаря прискорило муки і смерть нашого Спасителя. Багато людей увірували в Христа та йшли за Ним, а це занепокоїло жидівську старшину, яка скликала раду. "Зібрали тоді первосвященики та фарисеї раду, — читаємо у святому Євангелії від Йоана, — і заговорили: "Що робити нам? Силу чудес отой чоловік робить! Якщо залишимо його так, то всі увірують у Нього...

Від того дня, отже, ухвалили вони Його вбити" (11, 47-48 і 53). "Тоді первосвященики ухвалили і Лазаря вбити" (12, 10).

Хай це величне й дивне чудо воскресення Лазаря скріпить і нашу віру в Христове божество та наше власне воскресення. Той самий Христос, що воскресив чотириденного Лазаря, у свій час і нас воскресить до щасливого й вічного життя. Він сам нас запев­няє: "Я — воскресення і життя. Хто в мене вірує, той навіть і вмерши — житиме!" (Йо. 11, 25).

Джерело:     ХРИСТИЯНСЬКИЙ ПОРТАЛ   


ЗАВАНТАЖИТИ книгу "Пізнай свій обряд"  (Юліан Катрій, ЧСВВ, (PDF, 176st., 6.96Mb) ))

22.04.2016р. Б. / Святого мученика Євпсихія

Житіє святого мученика Євпсихія

 

Тропар, глас 4: Мученик Твій, Господи, Євпсихій, * у страданнях своїх прийняв вінець нетлінний від Тебе, Бога нашого, * мавши бо кріпость Твою, він мучителів подолав, * сокрушив і демонів зухвальства безсильні. * Його молитвами спаси душі наші. 

Кондак, глас 1: Вправно звершивши добрий подвиг, переміг ти ворога супостата, Мученику, почесті й чудеса від Бога прийнявши. Тому Церква всіх вірних тебе прославляє у цей день, славно вшановуючи. 

Діялося це 362 р., за правління Юліяна Відступника. Уся Кесарія Кападокійська була християнська, та все ще залишалися останні осередки поган. Дві поганські божниці християни зруйнували ще перед Юліяном Відступником. Залишилася лиш одна, божниця Фортуни. Жив у Кесарії юнак знаменитого роду, багатий і дуже побожний на ім’я Євпсихій. Так сталося, що в день поганського свята на честь богині щастя Фортуни Євпсихій справляв своє весілля. Запрошені гості, християни, забавлялися побожними розмовами, а не пиятикою і розпусними співами та сміхами, як це у нас часто буває. А коли через вікно побачили поган, що, осмілілі через опіку імператора відступника, явно справляли на вулицях свої поганські забобони, тоді серце святого Євпсихія загорілося любов’ю до Бога; він заохотив своїх гостей і, забуваючи про те, що це день його весілля, повів їх до божниці Фортуни, де вони розбили ідолів, а святиню зруйнували. 

Про це донесли Юліянові, і той запалав страшним гнівом. Євпсихія та інших християн кинули у в’язницю, багатьох жителів Кесарії замучили до смерти, багатьох прогнали, церковні маєтки розграбували, священиків і клириків забрали до війська. А святого Євпсихія, що не хотів навіть слухати їх вмовлянь зректися Христа, взяли на муки, живцем рвали його тіло, палили свічками йому боки, а під кінець стяли мечем. Та поганство вже не піднеслося в Кесарії, не відновилася божниця, загинув клятий Юліян, а віра Христова пригорнула до себе світ. Над гробом святого було зведено величаву святиню.

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

22.04.2016р. Б. / 50 порад отця Миколая Фредини для молоді

Спеціально для студентів – три дні особливих реколекцій у монастирі отців-василіян в Брюховичах на Львівщині промайнули весело, цікаво і з користю. Родзинкою реколекцій стали духовні бесіди з львівським священиком отцем Миколаєм Фрединою, порадами якого ми хочемо поділитися з читачами “ДивенСвіту“

Про життя

Щоб життя стало цікавим, на нього треба подивитися по-новому.

Наша проблема в тому, що ми завжди діємо однаково і отримуємо однаковий результат. Почніть поводитись інакше і отримаєте інший результат.

В що віриш – те й маєш.

Ти не є випадковістю світу!

Життя – це не офіціоз!

Кому потрібен формалізм?! Нікому!

Ти не маєш бути сірим! Ти покликаний бути особливим!

Першим стати важко, а іншим –цілком можливо.

Шанують тих, хто має свої цінності, бо такі люди не купуються.

Знайдіть щось таке, що справді приносить відпочинок.

Бути в тиші з собою є дуже важливим елементом життя.

Якщо припинемо будувати своє життя, то занехаємо його.

Ніколи не сиди на місці.

Коли настає криза в житті, роби те, що найбільше любиш.

Мир і спокій в серці не треба віднаходити, його треба просто прийняти.

Час лікує рани. Дайте часу час.

Про інших

Питати в людей чого так є не мудро, бо вони і так не знають, знає тільки Господь.

Горе вам, коли всі люди про вас добре кажуть.

Людей не можна кидати, навіть якщо на півдорозі з`являються цікаві пропозиції.

Люди завжди чогось очікують, якщо чекати поганого, то воно неодмінно станеться!

Навіть найкращих друзів на все життя не буває.

Авторитет – це той, хто дає можливість тобі рости.

Зустріч завжди є нагодою.

Перестаючи спілкуватись один з одним, ми стаємо чужими.

Станьте ввічливими в сім’ї та з друзями. Не достатньо бути милими в громадському транспорті.

Про Бога

Бог веде людину за вухо, і то болить!

В Бога треба просити як дитина – і Він дасть нам це за нашою вірою. При цьому просити треба щиро.

Бог любить дивувати!

Бог інколи трясе нами, щоб щось добре витрясти, бо ми вже і самі забули, що ми добрі.

Біля Бога завжди є рух!

Ставте Богу запитання і робіть вчинки. Тільки так отримаєте відповідь.

Без Бога нічого доброго зробити не можемо.

Мусимо зустрітись з собою, бо без цього не зустрінемося з Богом. Треба бути щирим, в першу чергу сам із собою.

Ніколи, ні за яких обставин, не вказуймо Богові що Він має робити.

Реколекції – це повернення до колекції.

Кому потрібен християнин, який постійно скиглить і плаче? Нікому!

Зі злими думками не можна боротися, з них треба сміятися.

Бог дав нам силу бути сильними.

Людина з Богом ніколи не буває сама.

Господь ніколи не робить чудо без нас!

Бог вчить нас щоденної довіри.

Бог є серед бурі, Він є з нами там, де нам найважче.

Боже, де ти? На віддалі твоєї сльози! Ось тут, близько.

Коли важко молитися, треба просто молитися.

Бог приходить в тиші серця. Спробуйте його витишити.

Про любов

Вміти любити – це не обтяжувати когось.

Жіночність жінки полягає в тому, щоб ніколи не критикувати свого чоловіка.

Самотність починається тоді, коли людина вимагає любові, але не дає себе любити.

Неміч не є перешкодою для любові.

Людина деградує через:

• 3 тижні без Євхаристії
• 3 дні без молитви
• 3 хвилини без любові

Занотувала Марічка Тракало під час реколекцій, організованих Центром Академічного Душпастирства при Комісії у справах молоді УГКЦ

Ілюстрація: studyblue.com

Джерело:    ДИВЕНСВІТ

21.04.2016р. Б. / Святих апостолів Іродіона, Агава, Руфа, Асинкрита, Флегонта, Герма та інших, що з ними

Святих апостолів Іродіона, Агава, Руфа, Асинкрита, Флегонта, Герма та інших, що з ними

Тропар, глас 3: Апостоли святі, моліть милостивого Бога, * щоб відпущення прогрішень подав душам нашим. 

Кондак, глас 2: Ви стали Христовими учнями і всечесними апостолами, Іродіоне славний, Агаве й Руфе, Асинкріте, Флегонте і Єрмо. Завжди моліться до Господа, щоб подав прощення прогрішень нам, що оспівуємо вас. 

Святий Іродіон був родом з Тарсу, в Киликії, і, за словами апостола Павла: “Вітайте Іродіона, родича мого” (Рим. 16, 11), – був він свояком цього великого просвітителя народів. Апостол Петро настановив Іродіона єпископом Нових Патр в Ахаї, де той перетерпів від жидів тяжкі муки, – його напівживого кати викинули за місто. Однак Бог скріпив його сили і святий пішов до Риму. Тут він помер від меча того самого дня, коли святий апостол Петро закінчив свій подвиг на хресті. Святий апостол Агав був сповнений пророчого духа. Зі Святого Письма знаємо, що він провістив голод в Антіохії, який справді настав 42 р., за імператора Клавдія. “Прибули ж тими днями в Антіохію пророки з Єрусалиму. Один з них, Агав на ім’я, встав і прорік Духом, що на всім світі має бути велика голоднеча, яка й настала за Клавдія” (Ді. 11, 27-28). А коли святий Павло в часі своєї третьої подорожі знову прийшов до Кесарії, до дому Филипа благовісника, “одного з сімох”, тоді “…якийсь пророк, Агав на ім’я, прибув з Юдеї. 

Він прийшов до нас і, взявши пояс Павла, зв’язав собі руки й ноги та й мовив: «Святий Дух каже це: Отак юдеї зв’яжуть в Єрусалимі того чоловіка, що йому належить цей пояс, і видадуть в руки поган»” (Ді. 21, 10-11). І тоді святий Павло, коли вірні з плачем благали його, щоб не йшов до Єрусалиму, сказав такі слова: “Таж я готовий не тільки бути зв’язаний, але й життя своє покласти в Єрусалимі за ім’я Господа Ісуса” (Ді. 21, 13). Й усі на це відповіли: “Нехай буде воля Господня” (Ді. 21, 14). Святий Агав загинув від меча разом зі святим Іродіоном та іншими, про яких скажемо нижче. 

Святий Павло називає святого Руфа “вибраним”. Це найліпша похвала для нього. Був він єпископом в Тивах, в грецькій Елладі. Святий Асинкрит був єпископом в Ірканії, в Азії, святий Флегонт був єпископом Маратона в Тракії, Герма був єпископом в Далмації. Усіх їх поминає святий апостол Павло, коли пише: “Вітайте Асинкрита, Флегонта, Гермеса, Патроваса, Герму і братів, що з ними” (Рим. 16, 14). Усі вони належать до тих 70 апостолів, яких Спаситель послав проповідувати святу віру і які всі разом постраждали за Христа в Римі. Тіла їх поховав святий Климентій, учень святого апостола Петра. 

У той самий день 

Житіє преподобного Целестина, папи Римського

 

Святий Целестин I вступив на престол святого Петра 422 р. після папи Боніфатія (418-422). Був він сином Прискія, дияконом, і відзначався глибокими знаннями і святістю життя, тому й покликано було його на папську, найбільшу в світі гідність. Уже папою він рішуче виступив проти пелагіянської єресі, яка поширювалася в Італії та Англії. Він різко засудив Несторія і його лженауку. Несторій був царгородським патріярхом. Він став навчати, що в Ісусі Христі є дві різні природи, Божа і людська, і таким чином є дві особи, відмінні одна від одної, а Пречиста Діва – лишень Христородиця, а не Богородиця. Проти цієї науки виступив святий Кирило Олександрійській (його пам’ять Церква вшановує 9 червня), а коли Несторій продовжував поширювати свою єресь, Кирило апелював у цій справі до папи Целестина, як видимого глави святої Церкви. 

Папа Целестин у 430 р. скликав до Риму синод. І на синоді засудив науку Несторія та його самого. Та Несторій не скорився, тому папа Целестин, разом з імператором Теодосієм ІІ Молодшим, скликав до Ефесу Третій Вселенський собор (431 р.), на якому представником папи Целестина і головою Собору був святий Кирило Олександрійській. Собор викляв Несторія, а імператор засудив його на вигнання. Через рік (432 р.) папа Целестин, муж надзвичайної святости, помер. Тіло його 817 р. перенесено з цвинтаря Присцили до церкви святої Пракседи в Римі. Ім’я Целестин – означає “небесний”.

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

20.04.2016р. Б. / Преподобного Юрія, єпископа Митилинського і Серапіона

Житіє преподобного отця нашого Юрія, єпископа Митилинського

Тропар, глас 8: В Тобі, отче, дбайливо зберігся образ, * бо, прийнявши хрест, Ти пішов слідом за Христом * і ділом навчав Ти погорджувати тілом, бо воно проминає, * а дбати про душу – єство безсмертне. * Тим-то з ангелами разом радується, * преподобний Юріє, дух твій. 

Кондак, глас 4: Будучи славним висотою смирення й хоробрістю, жертви ворога винищив ти. І був щедрий на діла милосердя, Отче преподобний: голодних годував ти, тому по смерті успадкував ти нетлінну поживу, радіючи навіки, Юріє, ієрарху блаженний. Моли Христа Бога, щоб дарував відпущення прогрішень тим, які з любов’ю святкують святу пам’ять твою. 

Багатство, славу, почесть – усе це покинув святий Георгій і посвятився цілковито служінню Богові. За часів імператора Лева Ісавра він став єпископом Митилини, на острові Лезвії. Тут засяяв він усіма чеснотами і святістю життя, а Бог дав йому ласку оздоровляти хворих і проганяти злих духів. Коли ж настали часи переслідувань християн за іконоборця Лева Вірменина, в митилинську церкву увірвався вепр і вискочив на горне сідалище. Це був знак, що для святої Церкви приходять тяжкі часи. І вони прийшли. Святого Георгія разом з іншими християнами кинули до в’язниці, а потім заслали до Херсону. Тут у великій святості, в молитвах, в постах, сильний вірою, багатий надією і повний Божої любови він помер у 816 р. На його місце єпископом Митилини поставили єретика, що, як скверний вепр, плюгавив Христове стадо. Гріб святого Георгія Господь Бог прославив багатьма чудами. 

У той самий день

Житіє преподобного отця нашого Серапіона, монаха

 

Жив у Єгипті в третьому столітті монах на ім’я Серапіон. Він скитався з місця на місце, спав на голій землі, де ніч його застала, а наступного дня йшов далі. Де міг, там навчав і навертав до Бога, що давалося йому легко, бо Святе Письмо знав напам’ять. Своє тіло він вкривав лишень полотняною свитою, що звалася синдон, і тому називають цього святого Серапіон Синдоніт. Усім його маєтком було Євангеліє, книга, що в ті часи коштувала доволі великі гроші, бо друкованих книг ще не було, лишень писані від руки. Якось святий Серапіон ішов дорогою і побачив хворого й нагого чоловіка. Довго не роздумуючи, він зняв з себе останню одежу і накрив нещасного. А коли перехожі спитали святого, хто його оголив, на це він, показуючи Євангеліє, промовив: “Ось ця книга мене оголила”. Та навіть і це Євангеліє він продав, віддавши за виручені гроші борг за одного бідака. 

Щоби навернути одного єретика, Серапіон запродався йому в неволю, тяжко працював на нього два роки, але таки навернув свого пана до Христової віри. Подібно він запродався на два роки одному комедіянтові, служив йому і також навернув його до християнства й охрестив. Через два роки повернув гроші, які взяв сам за себе, і пішов далі спасати грішників. Цей великий святий, сповнений найславніших євангельських чеснот, помер у глибокій старості в Єгипті. Він повірив в обітницю Бога, що хто задля Нього все покине, нагороду отримає сторицею, і не схибив, бо отримав вінець вічної слави і зачислений до лику Божих святих.

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

19.04.2016р. Б. / Святого Євтихія, архиєпископа Царгородського та переставлення св. Методія, учителя слов’янського

Житіє во святих отця нашого Євтихія, архиєпископа Царгородського

Тропар, глас 4: Правилом віри і образом лагідности, * учителем повздержности * явила Тебе Твоєму стаду всіх речей істина. * Ради цього придбав Ти смиренням високе, * убогістю – багате, * отче, священноначальнику Євтихіє, * Моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші. 

Кондак, глас 8: Справді божественного Євтихія оспівуючи, всі люди, з любов’ю прославмо, як великого пастиря, служителя і вчителя премудрого, і гонителя єресей. Бо він молиться до Господа за всіх нас. 

Було це у Фриґії. В одній місцевості хлопці ровесники писали на стіні свої імена. Один з них написав таке: “Євтихій, патріярх”. Хто ж був той хлопець? Був він сином славного воїна з легіону великого витязя Велизара. Батько його називався Олександр, а мати – Синезія, донька дуже побожного священика, також Євтихія. У 512 р. у них народився син і назвали його Євтихій, що означає “щасливий”. Початкову освіту дав йому дід, саме він засіяв у серці дитини зерно святости, яке видало дуже обильний плід. Продовжив освіту Євтихій в одній зі шкіл Царгорода, набуваючи всякої мудрости, зростаючи літами, усякими чеснотами і в страху Божому. 

У 30 років Євтихій став священиком і тоді вирішив зректися світу та вступити до монастиря в Амасії. У монастирі він дивував усіх святістю життя і невдовзі став архимандритом амасійських монастирів. А коли імператор Юстиніян I (527-565) скликав П’ятий Вселенський собор у Царгороді, на нього прибув святий Євтихій замість хворого митрополита амасійського.

Патріярх святий Мина (пам’ять його вшановуємо 25 серпня) не міг надивуватися чеснотам Євтихія, і сам імператор побачив у ньому Божого мужа. А коли невдовзі після прибуття до Царгорода святого Євтихія помер святий Мина, імператор поставив його на патріярший престол. Так сповнилося те, що дитиною він написав про себе на стіні. 

На П’ятому Вселенському (Другому Царгородському) соборі (553 р.) святіший патріярх Євтихій був головою. Та після Собору імператор Юстиніян пристав до єресі, котра навчала, нібито тіло Ісуса Христа через поєднання двох природ, Божественної і людської, було відмінне від нашого тіла і не страждало від болю. Коли святий Євтихій виступив проти єресі і царя, за це його заслали на вигнання до його давнього монастиря в Амасії, а патріярший престол у Царгороді зайняв Йоан Схоластик. На вигнанні святий Євтихій посвятився побожному життю, постам і молитві, а Бог наділив його силою творити чуда. І так оздоровляв він біснуватих, у чудесний спосіб помножив збіжжя і хліб у монастирі, оздоровив глухонімого, а Юстинові і Тиберієві, наступним імператорам, провістив, що вони будуть царювати. Після смерти Йоана Схоластика св. Євтихій повернувся на патріярший престол, а народ з невимовною радістю вітав свого пастиря, котрий ще деякий час управляв своїм стадом, – простий звичаями, мудрий в словах, а наймудріший змислом, муж великих дарів тіла і духа. А в Томину неділю, 5 квітня 582 р., у віці 70 років, уділивши всім благословення, передав свого духа в руки Господа. Мощі його поховано в церкві святих Апостолів, а в 1246 р. перенесено до Венеції.

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР 

У той самий день
 Переставлення Святого Методія, учителя слов'ян

Святі рівноапостольні учителі слов'янські - брати Кирило і Методій походили із знатної і благочестивої сім'ї, що жила в грецькому місті Солуні. Святий Методій був старшим з семи братів, святий Костянтин (Кирило - його чернече ім'я) - наймолодшим. Святий Методій був спочатку військовим та був правителем в одному з слов'янських князівств, які перебували під владою Візантійської імперії, мабуть, болгарському, що дало йому можливість навчитися слов'янської мови. Пробувши там близько 10 років, святий Методій прийняв потім чернецтво в одному з монастирів на горі Олімп.

Після смерті святого Кирила Папа Римський, задовільняючи прохання слов'янського князя Коцела, послав святого Методія в Паннонію, висвятивши його на архієпископа Моравії і Паннонії, на стародавній престол святого апостола Андроніка. У Паннонії святий Методій разом зі своїми учнями продовжував поширювати Богослужіння, писемність і книги слов'янською мовою. В останні роки свого життя святитель Методій з допомогою двох учнів-священиків переклав слов'янською мовою увесь Старий Завіт, окрім Маккавейських книг, а також Номоканон (Правила святих Отців) і Патерик.

Передчуваючи наближення смерті, святий Методій вказав на одного з своїх учнів - Горазда як на гідного собі наступника. Святитель передбачив день своєї смерті і помер 6 квітня 885 року у віці близько 60 років. Він був похоронений в соборній церкві Велеграда.

Згідно «Житія святих» Димитрія Туптала (Ростовського).

Джерело:    КІРІОС

18.04.2016р. Б. / Святих мучеників Теодула і Агатопода, і тих, що з ними

Святих мучеників Теодула, Агатопода і тих, що з ними

Тропар, глас 4: Мученики Твої, Господи* у страданнях своїх прийняли вінець нетлінний від Тебе, Бога нашого, * мавши бо кріпость Твою, вони мучителів подолали, * сокрушили і демонів зухвальства безсильні. * Їх молитвами спаси душі наші. 

Кондак, глас 8: Ви були братією за благодаттю Духа, Святі, і мали спільні звичаї у благочестивій вірі, вельми славні, у молитвах і постах життя провадячи, прихилили людей до божественного пізнання. Тому й ви, хоробрі воїни, спокусу мужньо полонивши, і за це постраждавши, отримали вінці. Моліть Христа Бога, щоб дарував відпущення прогрішень тим, які з любов’ю святкують святу пам’ять вашу. 

Було це 303 р. за гонителя Диоклетіяна. По всіх усюдах переслідували християн, потоками лилася кров невинних, число замучених за правду і віру виросло в сотні тисяч. У місті Солуні, в Македонії, на суд старости Фавстина привели, серед інших, читця Теодула і диякона Агатопода. Теодул – означає “слуга Божий”, а Агатопод – “той, що має добрі ноги”. Агатопод був уже старцем, а Теодул – юнаком, що походив з відомої християнської родини, ревний у дбанні про славу Божу. Він читав вірним Святе Письмо. Бог дав йому силу зцілювати в чудесний спосіб хворих. Коли ж настали часи переслідувань, обидва святі своїми проповідями скріплювали вірних у Христовій вірі, свідомі того, що кожної миті їх чекала мученицька смерть. 

Коли святих привели на суд мучителя Фавстина, він став облесливими словами намовляти святого Теодула зректися Христової віри, бо ж життя ліпше, як смерть. 

“Так, ліпше життя, як смерть, – сказав святий, – і тому я хочу жити в Христі, а не помирати в блудах поганства!” 

Так само і святий Агатопод явно визнав Христа і не повірив словам Фавстина, котрий і його хотів звести. Тоді їх кинули до в’язниці. Обидва святі мученики стали там голосно молитися і навернули багатьох в’язнів, що чекали на свій засуд. Також багато поган стало горнутися до в’язниці, вони навіть виважили двері, щоб послухати навчання святих слуг Божих. Про це донесли Фавстові, бо ж число вірних росло з кожною годиною. Той наказав знову привести святих на суд. На його чергові вмовляння вони відповіли тим, що стали його навчати про Ісуса Христа. 

Фавстин велів привести християн відступників, які зі страху зреклися Христа. Заплакали над тими нещасними обидва святі мученики і голосно молили Бога, щоб дав усім вірним кріпости витривати в добрі. Мучитель, переконавшись, що жодні вмовляння не допоможуть, віддав їх у руки катам. Святі перенесли усі муки і славили Господа, задля Імени якого удостоїлися страждати. Їх, закованих, знову кинули у в’язницю, і там вони мали однакове видіння: немовби пливуть вони кораблем, а буря реве, хвилі заливають човен, усі люди вмирають зі страху, деякі в розпуці кидаються у море, і лиш вони обидва спокійні, прибиваються до берега й у світлих одежах виходять на високу гору, все вище і вище, ген аж до неба. Вранці вони розповіли один одному видіння і обнялися, бо знали, що вже наближається радісна для них година, година смерти і вічної нагороди. 

Вранці привели їх на суд. Дарма, що знайомі плакали, жаліючи їх: вони радісно вислухали вирок – смерть через утоплення в морі. Зв’язаних, святих посадили в човен, а погани до останньої миті намовляли їх до відступництва. Та вони очима душі вже бачили Христа Спасителя, до Нього спішили і в Його руки передали свої душі. Море розірвало мотузки, якими вони були зв’язані і винесло їх тіла на берег, а християни віддали честь святим, чесно поховавши.

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

17.04.2016р. Б. / Преподобних отців наших Йосифа Піснеписця і Георгія, що з Малеї

Житія преподобних отців наших Йосифа Піснеписця і Георгія, що з Малеї

 

Тропар, глас 4: Боже отців наших, * що чиниш завжди з нами по Твоїй кротості, * не віддали милости Твоєї від нас, * але молитвами їх у мирі направ життя наше. 

Кондак Йосифові, глас 4: Невичерпним джерелом покаяння, безконечної втіхи подателем, морем співчуття ти єси, Йосифе. Подай нам сльози божественного покаяння, якими тут плачучи, знайдемо втіху від Бога, просячи твоєї помочі, Святий. 

Кондак Георгієві, глас 3: Жениха прекрасного забажав ти, і тілесні пристрасті зненавидів, Юріє, живучи на землі ангельським життям. Тому твоє святе успення вшановуємо, кличучи: моли Христа Бога, щоб дарував нам велику милість. 

Святий Йосиф народився на Сицилії. Батько його – Плотій, а матір – Агафія. З дитинства він прагнув до Бога; тихий, смиренний, завжди говорив про святі речі, а душа його виривалася з молодого тіла і линула до Бога, до Пречистої, яку особливо почитав у своїх молитвах. Коли Сицилію завоювали сарацини, батьки забрали Йосифа і втекли до Пелепонесу. Щойно юнакові виповнилося 15 років, як він постригся у ченці в монастирі в Солуні. І лиш тут його душа знайшла неземний спокій; зажив він життям ангельським, а суворістю життя, постами, молитвою дивував усіх, навіть найстаріших монахів. Близько 814 р. його висвятили на священика. В той час навідався до монастиря святий Григорій Декаполіт (його пам’ять вшановуємо 20 листопада) і, дізнавшись про чесноти преподобного Йосифа, взяв його з собою до Царгорода, де лютувала іконоборська єресь, а імператор Лев Вірменин жорстоко мучив вірних християн. У Царгороді вони осіли у церкві святих Сергія і Вакха (7 жовтня). Обидва святі рішуче виступали проти єретиків, навертали заблуканих і скріплювали вірних у вірі Христовій. Коли ж переслідування стало ще жорстокішим, святий Григорій вирішив послати святого Йосифа до Риму, до папи Лева III (795-816), щоб той став в обороні Христової Церкви. Однак в останню мить, на кораблі, єретики схопили преподобного Йосифа і відправили його на острів Крит, де, закованого в тяжкі кайдани, кинули у в’язницю, в якій уже страждали інші ісповідники. 

Ангелом розради і втіхи став для них святий Йосиф. Він вливав нові сили в серця страждальців, скріпляв їх і запалював любов’ю до Христа так, що багато з них стійко перетерпіли всі муки (а муки ті були ще страшніші, ніж у поганські часи) і радо віддавали життя за Христа Спасителя. Шість років, аж до смерти Лева Вірменина, мучився преподобний Йосиф у в’язниці. 

І ось, як свідчить передання, вночі явився ісповідникові святий Миколай Чудотворець і сказав йому, що гонитель Церкви Христової загинув, він вивів преподобного Йосифа з темниці і в чудесний спосіб переніс його до Царгорода. Учень поспішив до свого учителя, святого Григорія, але той уже не жив. І залишився Йосиф при церкві святого Йоана Золотоустого, де упокоїлися були мощі святого Григорія. Невдовзі до нього стали горнутися учні, і він звів монастир та церкву, віддавши під опіку святого апостола Вартоломея, частина мощей якого зберігалася в тій церкві. Бог дав святому Йосифові талант укладати чудові пісні, однак слуга Божий, у своєму смиренні, боявся їх записувати. Аж якось, в навечір’я празника святого Вартоломея, явився Йосифові цей святий апостол, поклав Євангеліє йому в руки і заохотив його писати пісні. 

Преподобний Йосиф залишив нащадкам понад 300 канонів, тобто пречудесних пісень, складених на честь Пресвятої Богородиці і Божих святих. Тому й називаємо його “Піснеписцем”. Та не довго втішалася спокоєм Христова Церква. За імператора Теофіла іконоборська єресь знов набрала сили. Святого Йосифа відправили у вигнання до Херсону, де він перебував аж до смерти царя-гонителя (842 р.). Преподобний Йосиф знову повернувся до свого монастиря, а святий Ігнатій, патріярх Царгородський (пам’ять його вшановуємо 23 листопада), призначив його посудохранителем церкви святої Софії. Та вже 857 р. їх обидвох знову заслали у вигнання, бо вони виступили проти Варда, безбожного вельможі, брата цариці Теодори, який покинув законну жінку і оженився з другою. Після смерти Михаїла III, за правління Василія Македона, у 867 р. вони повернулися до Царгорода. У незвичайному благочесті і святості, повен віри, надії і любови до Бога, провістивши власну смерть, святий Йосиф помер у Світлий четвер 883 р., у понад столітньому віці. А Пресвята Богородиця і святі, яких він прославив своїми канонами, прийняли душу його і відвели перед престол Спаса нашого Ісуса Христа, Сотворителя і Відкупителя. 

Про життя святого Георгія з Малеї знаємо дуже мало. Жив він у кінці V на початку VI століття в Лаконії, на Пелепонесі, біля гори Малеї. Він цілком виправдав своє ім’я Георгій – “землероб”, бо ниву свого серця він обробляв дуже старанно і приносив Господеві численні плоди святих чеснот. До похвал, якими вінчає його Христова Церква, долучімо наші молитви, щоби повні віри, надії і любови ми також могли вірно служити Господеві, а згодом знайти в Ньому свій спочинок. 

У той самий день

 

Преподобного Платона, ігумена Студійського

 

Святий Платон народився 735 р. у Царгороді. Щойно минуло йому дванадцять років, як через пошесть, що тисячами убивала людей, померли його батьки. Сиротою заопікувався свояк, і Платон міг вирости до високого становища, якби ще в молодості не пізнав усю марноту світського життя. Він покинув Царгород і пішов на гору Олімп, що возносилася на межі Витинії, Фриґії і Мисії. Тут, ставши перед ігуменом монастиря на Символах святим Теоктистом, просив прийняти його до спільноти. 

“Я не в змозі творити чуда, – сказав юнак, – можу лиш бути слухняним”. 

А послух – це матір усіх чеснот, якими преподобний Платон так засяяв, що по смерти Теоктиста його обрали ігуменом (770 р.). За цариці Ірини святіший патріярх Тарасій хотів поставити Платона єпископом Никомидії, але преподобний у своєму смиренні не пристав на це. Він покинув монастир на Символах і, разом зі своїм племінником святим Теодором (пам’ять його вшановуємо 11 листопада), заснував монастир у Саккудіоні. П’ять років потому святий Платон брав участь у Сьомому Вселенському соборі в Нікеї. Через хворобу, у 794 р., передав ігуменство преподобному Теодору, а сам посвятився життю самітника. Але коли Костянтин VI, син Ірини, силоміць помістив свою жінку Марію в монастир, а сам одружився зі своячкою святого Платона Теодотією, як про це писали ми в житії святого Тарасія, тоді Платон публічно виступив проти царя, за що той кинув його у в’язницю, де святий страждав аж до 797 р., до смерти безбожного імператора, якого скинула з престолу і наказала осліпити його мати Ірина. 

Преподобний Платон повернувся до свого монастиря в Саккудіоні. Але коли сарацини захопили той край, він зі святим Теодором і братією перебрався до Царгорода, у монастир, який заклав 462 р. багатий і благочестивий римлянин Йоан Студій. У церкві святого Йоана Хрестителя, що належала до монастиря, монахи день і ніч, без перерви, правили богослуження, і тому звалися «неусипаючими». Ігуменство у тому монастирі Платон віддав Теодору, якого згодом стали називати святим Теодором Студитом. Сам преподобний Платон замкнувся в тісній келії, наклав на себе тяжкий ланцюг і жив у великих постах та в безнастанному поклонінню Богові, Спасителеві нашому. 

Та вже 803 р. почалося нове переслідування святого Платона і його монахів за те, що вони, проти волі імператора Никифора, не хотіли визнати священика Йосифа, того, який безбожно повінчав Костянтина VI з Теодотією і якого за це викляв святий Тарасій. Преподобних Платона і Теодора вночі схопили воїни і кинули у в’язницю, а згодом вивезли на один з островів поблизу Царгорода і там замкнули у в’язниці. Аж щойно 811 р. святого Платона, вимученого тяжкою хворобою, відпущено було на волю. Він повернувся до монастиря, де прожив ще три роки. Бог наділив його багатьма ласками, а сам він духом проживав уже не на землі, а наче б у небі. Господь дав йому пізнати годину власної смерти. Великий слуга й ісповідник Христової Церкви помер у Лазареву суботу 14 березня 814 р. повен віри і надії на Бога, якому духом і життям своїм покланявся весь свій 79-літній вік. Його життя описав преподобний Теодор Студит.

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР