«ІНШІ РОЗДУМИ» владики Венедикта

ІНШІ РОЗДУМИ

ВЛАДИКИ ВЕНЕДИКТА

УВАГА! Ці «РОЗДУМИ» взяті з Його сторінки у facebook. І збиралися вони спонтанно, протягом кількох місяців 2016р. Б., тож перепрошую читачів за відсутність хронології та бодай якогось зв'язку між ними, але... волію за краще мати "синицю в руках, ніж журавлика в небі", тож радо ділюся з вами цим, неймовірно цінним, духовним скарбом, який ніколи не старіє і, отже, завжди є актуальним...

***

з ФБ за 04-07-2016:

Читаючи Євангелію і твори Отців, Катехизм, ми для себе відкрили багато про Бога і це є дуже важливо для нас. Але ще важливіше не тільки знати про Бога, але самому пізнавати Бога. А це відбувається лише в нашій молитві.

Святе Євангеліє, твори Отців чи Катехизм це розповідь когось про Господа, це їхній досвід Бога, який вони передають нам. Молитва – це місце, де ми самі з Богом зустрічаємось, де ми здобуваємо свій досвід Господа. Якщо молитва стоїть на гідному місці, цей досвід Бога ми будемо мати. Якщо ж ми занедбуємо молитву, скільки книжок ми б не читали, скільки не чули б лекцій на богословські тематики, але ми будемо лише знати про Бога, але не будемо знати Його особисто.

***

з ФБ за 05-07-2016:

Нам не треба зважати на те, чи нас поважають, чи не поважають, чи нас шанують, чи нас не шанують. Найважливіше завдання християн – свідчити. Вважаю, що ми, християни, деколи вступаємо забагато в діалектику, хто що сказав, як повівся що до нас. Тоді реагуємо, коментуємо.

Я переконаний, що ми маємо проводити більше проактивне християнське життя. Погляньмо на апостолів, вони провадили активне християнське життя і їх не цікавило, хто як поводився, яке середовище було навколо них. Але вони були тими, які своїм життям повсякчас свідчили, як мають жити інші. Прикладів ми можемо знайти безліч, коли якісь особи хотіли покарати християн, а самі при зустрічі з християнами наверталися. Св. Іреней Ліонський каже, що ніхто не може піти за Богом, поки в чиїхось очах не побачить сяяння Царства Небесного. І тому ми можемо перемінювати інших, тоді коли ми самі будемо жити свідомістю цього Царства Небесного.

***

з ФБ за 06-07-2016:

Здається, ми живемо в демократичному і вільному суспільстві, гуманному, але бачимо, як християн переслідують у різних кінцях світу. Представників жодних релігій так не переслідують, як тих, хто вірить в Ісуса Христа!

Християни не лише проповідують як треба жити, вони більше своїм життям засвідчують правдиві цінності, показують своїм життям, що жити за Божими законами – реально! Християнин уже самим своїм життям дорікає іншим, саме тому часто переслідують і не сприймають саме християн.

Християни – Божий знак тут, на землі. Тому, коли ми відважно йдемо за Ісусом Христом, не біймося, коли нас будуть прозивати, дорікати, критикувати. Не біймося свідчити про Господа, що б нам не говорили і що б з нами не чинили, бо саме нашим свідченням спасаємо не лише власні душі, а й показуємо приклад для інших! - Преосв. Венедикт, єпископ Львівський

***

з ФБ за 21-07-2016:

Знаємо, що Святе Письмо є Богом натхненне. І бачимо, що Ісус Христос не говорив слів, які б не стосувалися реального життя, а навпаки – давав нам точні вказівки на конкретні ситуації простими словами. Господь говорив слова правди. І коли Господь вказує, що все, що попросимо, отримаємо від Нього, Він говорить правду.

Чому ж ми просимо і не отримуємо? Найперше – самі не віримо, що Бог це може вчинити. А коли не віримо, то не є витривалі. Раз попросимо і якщо не отримаємо, то відступаємо. А це свідчить, що нам не дуже про це йшлося. Якщо хтось чогось бажає, то наполегливий і впевнений. Чому ми не отримуємо? Бо зле просимо, бо самі не віруємо, про що просимо. Тож просімо і чого б тільки ми не попросили, все отримаємо від Господа!

***

з ФБ за 26-07-2016:

Людський світ має різні закони, одна держава – одні, друга – інші. Невиконання законів у кожній державі карають різними покараннями, можуть позбавити волі, а в деяких країнах і життя. Будь-яка людська система завжди обмежує свободу людини, людина завжди перебуває в певних рамках. Але ми рідко про це говоримо, сприймаємо як належне. Хоча обмеження, які нам встановив Бог, значно частіше викликають незадоволення.

Однак у стосунках із Богом якраз все відбувається навпаки: хоч Господь дав нам Заповіді, дав нам Святе Письмо, але ми завжди вільні. Вільні ухвалювати рішення, вільні жити чи не жити за Євангелієм. Бачимо, у тій свободі Бог завжди любить людину, як би вона не жила, як би не чинила.

Задумаймось над тим, що Бог все мені дозволяє, я маю свободу, але, чи це є правдивим добром для мене? Погляньмо на своє життя, придивімося до тих проблем, які маємо. Дуже часто вони виникають тому, що у своїй свободі ми робимо неправильні вчинки, яких ніколи б не зробили, слухаючи Бога!

***

з ФБ за 27-07-2016:

У нашому житті ми постійно когось наслідуємо, хтось нас наслідує. Дуже яскраво це видно по дітях, як вони часто копіюють своїх батьків. Це також добре видно, коли молодь шукає свої ідеали, шукає взірці поведінки, кого б наслідувати.

Кожен наш приклад злий чи добрий є наслідуваний. Будьмо свідомі, що кожен наш учинок не лишається без наслідку, ми даємо приклад. Деколи думаємо, що тих чи тих наших вчинків і думок хтось не бачить. Але це нам здається, що їх не видно. У народі кажуть, що шила в мішку не втаїш. У якійсь ситуації ми покажемо свою натуру, хто ми є, і шило вилізе. Тому будьмо певні, що ми завжди є для когось прикладом. Але який приклад, добрий чи злий?

Якщо ми християни, то якоюсь мірою репрезентуємо нашого Творця, тому маємо дбати про те, щоб своїм прикладом вказувати на нашого Господа. Живімо так, щоб кожен, хто нас зустріне, проймався любов’ю до Бога і ставав Його учнем!

***

з ФБ за 28-07-2016:

Через первородний гріх людини, гріх непослуху Адама і Єви, він увійшов і в людство, і в кожну людину. Коли придивитися до буття нашої вселенної, то цей гріх увійшов лише в людину, він не увійшов у природу, не увійшов у речі, вони – нейтральні. Все залежить від того, як людина своєю волею, своїми вчинками з цими речами поведеться.

Свобідна воля людини призводить до того, що одна і та сама річ може бути використана і для гріха, і для добра. Знаємо, що ножем можна вбити, а можна нарізати хліба і нагодувати голодного.

Стараймося ставитися і до справ, і до всіх речей у нашому житті з позиції, що до Бога наближає приймати, а все, що віддаляє від Господа відкидати.

***

з ФБ за 29-07-2016:

Бог, який є любов’ю, шукає різних способів, щоб спасти кожну людину. Він завжди діє у нашому житті. Ніколи не перестає діяти. Посилає нам тих чи інших людей, створює ті чи інші ситуації, допомагає почути ті чи інші фрази, читати ті чи інші книжки. І так само ми у своїй поставі до інших людей завжди є для когось або спасенням від Бога, або ж джерелом якоїсь проблеми.

Ніколи на комусь не ставмо хреста. Стараймось завжди в якийсь спосіб до людини промовляти, потягати до Бога. Якщо не можемо щось зробити зовні, то молитися за неї ніколи не можемо перестати. Маймо ті почуття, що були у Христі Ісусі! І як Бог хоче спасення кожної людини, так само і ми прагнім вічного життя для кожної людської особи.

***

з ФБ за 03-08-2016:

Усе існування людини, Всесвіту, наскільки ми можемо осягнути своїм розумом чи уявою, – вияв великої Божої любові. Ця любов була від віків і буде на віки віків. Але дві тисячі років тому сталось щось особливе, про що ми знаємо, але сутність чого нам тяжко вловити, – народився Бог.

Господь, якого людина не могла уявити, бо в Старому Завіті було заборонено зображати Бога, цей Бог з’являється в людській поставі. У вселенній є мільйони планет та багато галактик, але саме на нашій Землі, невеличкій планеті, прийшов на світ Господь. Через свою любов до нас став людиною, щоб спасти увесь світ загалом і кожного з нас зокрема.

Народження Сина Божого відбулося задля кожного з нас, бо Бог так полюбив світ, що дав свого Сина.

***

з ФБ за 04-08-2016:

Через свою смерть і воскресення Бог подарував нам вічне життя. Ми про це чули, більшою чи меншою мірою це розуміємо, а навіть стараємось, що б осягнути це життям вічне, але бачимо, як нам нелегко це чинити. Навіть коли маємо намір жити свято, виконувати Заповіді Божі, то нам не завжди вдається цього досягти.

Часто нас опановує знеохота, відчай, бажання припинити боротися. Чому? Бо ми дивимось на себе і бачимо свій негативний досвід невдач. Але Бог не дивиться на наші невдачі. Бог бачить нас тими, за кого Він віддав своє життя. Він певний того, що ми спроможні осягнути життя вічне. Тож ніколи, в будь-яких невдачах чи труднощах, чи в будь-яких падіннях, не знеохочуймось. А витривало ідімо вперед, ідімо до нашого спасення і життя вічного.

***

з ФБ за 05-08-2016:

Щодня чуємо різні новини, різні думки, нові пропозиції. Часто в сумі цих багатьох нових знань і пропозицій можемо загубитись і втратити орієнтир. Тому завжди маємо мати цей сильний стержень, основу наших стосунків з Богом. Бо коли ми з Господом, то ніякі обставини не можуть нас вибити з колії, коли ми є з Ним, то ніщо нас не може забагато хвилювати. Бо з нами є Бог.

Через призму віри можемо подивитися на все, що діється в нашому житті. Святий Августин казав: коли Бог – на першому місці, то все інше буде на своїх місцях. Коли Його немає на першому місці, то щось інше неминуче займе перше місце. Скажімо собі правду, скільком різним справам і обов’язкам ми приділяємо надто багато часу та уваги. Скільки подій впливають на нас і ми ними переймаємось, саме вони знову і знову збивають нас з дороги і ми забуваємо про Бога.

Тому зізнаймось собі щиро, є багато чого, що віддаляє нас від Господа, і намагаймось у шкалі пріоритетів поставити взаємини з Богом на перше, чільне місце!

***

з ФБ за 06-08-2016:

Бог завжди промовляв і промовляє людині, бо Він пам’ятає про кожного з нас. У кожній життєвій ситуації Господь не перестає говорити до нас. Ми маємо в собі розвивати цю здатність вслухатися в Нього, вслухатися, що Бог хоче промовити до нас, маємо бути відкриті, щоб чинити Божу волю.

І це не стається в один момент. Це як у музиці, коли ми хочемо добре грати на скрипці, треба щодня вправлятися, як у спорті, якщо хочемо досягнути результатів, мусимо щодня годинами займатись. Так само наше серце, щоб воно було чутливе на Бога, треба завжди вправлятися, вслухатися, вдивлятися. Практикувати через нашу молитву, через сповідь, через святе причастя, все більше ставати ближчими до Господа і все більше бути чутливим на нашого Бога!

***

з ФБ за 07-08-2016:

У нашому житті ми не раз кажемо до інших людей: не будь таким довірливим, бо ти маєш голову на плечах, маєш сам думати, не дозволь себе використати, обдурити. Чому так є? Бо часто нашу довіру інші люди використовують собі на користь, а нам на шкоду. Нерідко буває, що нас хтось обманув, обхитрив, скористався нашою довірливістю. То ж всі ми маємо негативний досвід довіри до людей. Тому часто закриваємось від інших, не маємо відваги вірити їм. І це якоюсь мірою позначається на нашій довірі до Бога.

Ми не вміємо всеціло довіритись Богові. Погляньмо на малих дітей, які довіряють своїм батькам у всьому. Саме тому Господь ставить дітей у приклад, щоб і ми були, як діти, щоб мали таку ж певність щодо Бога, як діти щодо батьків. Які мають переконання, що немає речей неможливих для батьків.

Наскільки ми покладаємось на Бога, чи більше – на свої здобутки, на свій досвід, на своє пізнання, на свій розум. І це правда, що багато нам допомагає наш досвід, наші знання, але ми також бачимо наскільки цей наш досвід і знання нас підводять. Тож все більше покладаймося на Бога. Звичайно, робити маємо все що можемо і на що здатні, але все більше віддаваймо себе самого, свою долю, та кожну людину Господеві!

***

з ФБ за 09-08-2016:

Часто в різноманітних обставинах і ситуаціях ми недбайливі та ліниві. Не зважаємо на важливі речі, ігноруємо ті чи інші життєві ситуації. Однак коли собі усвідомимо, що Бог дає це все нам, то краще зрозуміємо, що у кожній ситуації ми можемо жити свято або грішно.

Де є гріх? Де ми не дбаємо, легковажимо, пропускаємо. А де ми дбаємо, турбуємось, то неминуче з часом ми здобуваємо перемогу, осягаємо успіх. І проблема не в обставинах, які оточують нас, не в людях, навіть не в самих собі, бо Бог нас створив такими, як ми є. Проблема в тому, що ми не завжди дбаємо, не завжди турбуємось, щоб жити по-християнськи, жити досконало, свято і праведно. Стараймося все більше дбати, щоб все виконувати якнайкраще, і наше життя дуже швидко переміниться.

***

з ФБ за 10-08-2016:

Непросте для нашого розуміння те, як Господь прощає людей через свою смерть і розп’яття, відкупляє людину з її гріхів, учинених до Його розп’яття і після цього. Велика любов до нас привела Його до смерті на хресті.

Хрест – знак нашого спасення, які б ми падіння не мали, які б недоліки ми не посідали, які б не робили промахи, завжди маємо мати перед очима цей хрест Господній, місце нашого спасення. Господь нам дарував спасення, воно вже наше. Потрібно лише, щоб цього спасення ми забажали. Нам його дано, лиш маймо відвагу повсякчас прагнути його.

***

з ФБ за 11-08-2016:

Які би складні обставини не складалися у нашому житті, завжди маємо триматись за Господа. Саме Бог був Тим, хто давав відвагу й витривалість мученикам ставати перед царями, переслідувачами і катами. Так само й ми, коли будемо триматися за Господа, як за єдиний якір, нічого і ніколи не зрушить нас з місця. Саме ця віра давала нашим попередникам у часи підпілля, у часи Радянського Союзу бути витривалими.

Коли нас зносить праворуч чи ліворуч, то це свідчить, що ми не міцно тримаємось за Господа. Коли на нас щось впливає, щось вибиває з колії, це знову ж показує, що ми мало закорінені в Бозі. Наші прогрішення і падіння вказують на це, що ми не тримаємось за Господа. Якщо б ми тримались за Нього, то ніхто і ніщо не могли б нас звести з правдивого шляху, ми б завжди перебували з Господом в будь-яких обставинах нашого життя.

***

з ФБ за 12-08-2016:

Ми дуже рідко цінуємо себе і своє життя, інших людей, яких Бог дає нам на нашій життєвій дорозі, ті події, які стаються. Можливо, ми не навчені цінувати те, що ми маємо в житті, не вміємо відчути важливості цього. Кожен із нас, ми самі та наші ближні, дуже цінні для Бога і в очах Божих. За кожного з нас Бог віддав своє життя, пролив свою кров.

Якщо ми куплені такою дорогою ціною – безцінною кров’ю Христа – то це свідчення великої нашої цінності. Тому коли ми не маємо в собі певності, пам’ятаймо, що Бог завжди має певність за нас, якщо віддав за нас своє життя і пролив свою кров, отже ми важливі для Нього.

***

з ФБ за 16-08-2016:

Кожного з нас постійно сповнюють різні турботи та журби. Переживаємо про щось одне, а потім про інше, і так без перестанку. Господь вказує нам, щоб ми не журилися, щоб ми довіряли Йому, щоб ми покладались на Нього. Бог є близько, поруч із нами. Дуже і дуже часто ми забуваємо про Його присутність, аж коли стаємо на молитву чи приходимо до храму, тоді пригадуємо.

А Господь завжди перебуває з нами, лиш ми про нього забуваємо. Частіше усвідомлюймо собі присутність Божу, що вона є повсякчасною, що Бог завжди діє в нашому житті, Він є близько нас, Господь розуміє нас краще, ніж ми самі себе розуміємо. Зупинімося, знайдімо хвилю часу усвідомити собі ще і ще раз цю присутність Господа.

***

з ФБ за 16-08-2016:

У нашому житті є особи, з якими нам приємно бути разом, спілкуватися з ними, проводити час у їхній присутності, а є ті, з якими ми не дуже хочемо бути разом. Однак Бог прагне завжди з нами перебувати, якими ми б не були. З цієї великої любові він створив людину, бо не хотів сам в собі тішитись цією любов’ю, хотів когось нею обдаровувати.

З цією великою любов’ю Бог приходить до людини, яка відпала через первородний гріх, через свого Сина Ісуса Христа. І коли приходить час Йому відійти, Він з любов’ю залишає нам пресвяте таїнство Євхаристії – Тіло і Кров Господню. То ж коли ми приступаємо до Чаші Господньої, коли причащаємось Господа, то дотикаємося до Нього, стаємося причасниками цієї божественної любови, безмежної, яка прагне вилитись і доторкнутись до кожного з нас.

***

з ФБ за 17-08-2016:

Так як ми нині маємо певні позитивні та негативні символи, так і для сучасників Ісуса Христа хрест був символом ганебної смерті. Хрест був місцем, де помирали ті, що були засуджені, помирали, бо були за щось покарані. А для нас Хрест стає місцем надзвичайно важливим, яке ми почитаємо, як місце нашого спасення.

Саме на хресті Ісус Христос найбільше виявляє своє Божество, та показує свою любов. Люди чинять щодо Нього гріх, беззаконня, зло, а він далі не перестає любити кожну людину, не перестає виливати свою любов на ціле людство. Тому хрест – це знак великої Божої любові до людини, це місце, де ця Любов дарувала людині спасення. Хрест – це наше народження до вічності, місце, де ми стаємо причасниками Вічності. Тому таким дорогоцінним і важливим завжди був і завжди буде Хрест Господній.

***

з ФБ за 19-08-2016:

Дивлячись на диявола, можна побачити в чому була його помилка: він думав, якщо Бог став людиною, він зможе знищити Його. Але обманувся. Так, він знищив людину, розп’яли Ісуса Христа. Він, як людина, зійшов до аду, де не було Бога, але зійшов також як Богочоловік, бо був Богом і людиною одночасно. Бог приносить спасення кожній людини.

Знаючи це, маємо розуміти, що хто є з Богом, ніколи не вмре. І жодні диявольські підступи не зможуть нас відірвати від Божої любові. Якщо будемо над цим роздумувати, то зможемо зрозуміти, чому такими відважними були мученики, бо вони не боялися смерті, бо знали, що коли вони з Богом, то хто їм що може зробити. Вони були свідомі що коли інші відберуть життя, то відберуть лише земне життя, але не відберуть буття з Богом, Життя Вічного. Тож якщо ми з Богом, то будемо з Богом не тільки у нашому земному життя, а й будемо з Ним.

***

з ФБ за 20-08-2016:

Напевно, нам, християнам, до кінця годі усвідомити цю подію, яка сталася через народження Ісуса Христа. Бог являє себе людям. І те прагнення Бога, пошук Бога, який завжди був і є в кожній людині, може втамувати лише особиста зустріч з особою Христа.

В особі Христа Бог показує себе, являє себе. Показує, яким Він був відвічно і який Він тепер. Тому особа Христа – єдина, яка нас провадить до Бога, показує Його нам. Якщо зустрічаємося з Христом – зустрічаємося з нашим Господом. І ми, як християни, мусимо усвідомлювати, що Бог нам подарував, що ми вже маємо, що ми отримали. Ми отримали самого Господа в людському тілі!

***

з ФБ за 05-09-2016:

Кожен із нас багато разів брав участь у Літургії, під час Літургії приймав Євхаристію – Тіло і Кров Христа, як ми кажемо – причащався. Але дуже малим є в нас усвідомлення того, Кого ми приймаємо, з Ким зустрічаємося, Кого причащаємося. Ми не замислюємося, що це є те, що дає нам вічне життя, що робить нас учасниками вічного життя, що робить нас учасниками божественного життя. Тому задумуймося, міркуймо над цією величною подією – Причастя Тіла і Крові Господньої, що дає нам змогу брати участь у житті Бога й ставати учасниками Небесного Царства.

***

з ФБ за 12-09-2016:

Знаємо з власного досвіду, наскільки складно змінитися, навіть коли дуже цього хочемо. Деколи працюємо над собою днями і місяцями, навіть роками, а потім у якийсь момент повертаємося до того ж самого.

Бог деколи це допускає, щоб ми усвідомили: самі не можемо собі зарадити в тих чи інших спокусах чи проблемах. Але все можливо в Бозі. Знамениті слова каже апостол Павло: «Я все можу в Тім, хто мене підкріпляє, в Ісусі Христі». Тому розуміймо, що віра в те, що в Бога все можливе, може перемінити кожного з нас і все наше життя.

***

з ФБ за 13-09-2016:

Скільки б ми не жили в цьому світі, скільки б не вчились і не здобували досвіду, однак жити праведно самі не зможемо. Бо кожен із нас в силу різних пережиттів, які мав, в силу різних досвідів, стереотипів завжди суб’єктивно сприймає дійсність. Кожен із нас глибоко вражений суб’єктивізмом.

Лише Бог може обдаровувати нас щораз більшою повнотою розуміння правди, добра, справедливості. Саме наближення до Бога перемінює нас, дає змогу правдиво розуміти, яким є наше життя, як маємо чинити, як жити. Пошук Бога, пошук правди і справедливості завжди й неминуче відбивається на всіх аспектах нашого життя. Саме тоді, коли ми вкорінюємось у Бозі, стаємо по-справжньому вільними.

***

з ФБ за 15-09-2016:

У християнському житті якось так виходить, що ми мало уваги звертаємо на діла. Так, ми говоримо, що треба знати Євангеліє, Катехизм, молитви. І це дуже важливо, щоб пізнати правду про Бога, про Боже Об’явлення. Але наша віра завжди й неминуче реалізується в нашому житті.

Адже навіть якщо все знаємо, але згідно з тим не живемо, то не даємо плодів. Якраз наше життя, поведінка в критичних ситуаціях – це та сутність, яка виявляє, показує, у що ми віримо і якою є наша віра.

Апостол Яків пише, що віра без діл мертва, як тіло без духа. Отже, за нашими ділами пізнають, хто є нашим Богом.

***

з ФБ за 17-09-2016:

Кожен із нас, оглянувшись на своє минуле життя, може побачити, скільки недобрих рішень прийняв, а часто й таких, які призвели до падінь і гріхів. Це стається тому, що ми діємо під впливом своїх переживань, тих чи інших пожадань і пристрастей. Якби ми перебували в Господі й прагнули пізнавати Його волю, то, без сумніву, бачили б заздалегідь, що може стати для нас згубним, – і втікали б від того.

Дуже важливо мати бажання не ходити в темряві, а ходити у світлі. Світло – це Бог. Що ближче ми до Господа, то більше в Його світлі починаємо розуміти, які рішення приймати, які кроки робити, як будувати своє життя, як ставитися до ближніх, коли потрібно мовчати, а коли – говорити.

У Бозі ми здобуваємо певність і твердість у прийнятті рішень, стаємо як по-справжньому відважними, так і по-справжньому покірними. Перебування у світлі, у Господі, дає нам певність приймати правильні рішення.

***

з ФБ за 20-09-2016:

Зауважмо, що для нас часто дуже важлива думка інших людей. Нерідко ми прагнемо, щоб люди нас хвалили, цінували, хочемо отримувати від інших завжди «відмінно». Така наша людська природа, яка спонукає любити людську славу більше, ніж славу Божу.

Коли шукаємо визнання власної цінності в людських очах, то наше життя не відповідає Божій волі щодо нас, бо хоч ми визнаємо, що віруємо в Господа, але часто не готові цією вірою жити. Це те роздвоєння, яке ніколи не дасть внутрішнього умиротворення.

З одного боку – декларуємо собі та іншим, що віруємо, а в складних обставинах не маємо сили жити тим, що декларуємо. Коли Бог дає нам іноді важкі обставини, тоді можемо визначити, чи ми справді віруємо, чи все ж більше зважаємо на думку інших. Визнання віри є лише першою сходинкою, дуже важливо для нас жити цією вірою в конкретних обставинах нашого життя.

***

з ФБ за 21-09-2016:

Все більше усвідомлюю, що дуже часто моя трудність полягає в тому, що від мене очікують, що б я зайняв чиюсь позицію. А це для мене неможливо, бо, на мою скромну думку, я часто бачу суб'єктивність тої чи іншої позицій. Суб'єктивізм та максималізм, притаманний усім нам, як також і мені, та поширюється на всі сфери нашого життя. Тому суперечки так безплідні, бо кожен дивиться зі своєї дзвіниці. Ми не є готові почути інших, бо ми "знаємо". Саме тому наша боротьба дуже часто йде на знищення "противника". Все це в нас ще з радянської ментальності, де не могло бути "інакомислячих". Якщо спрощено можна сказати, то якщо Заходу властива релятивізация абсолютного, то в нас часто є абсолютизація відносного.

Вихід нам подає святий Августин, який сказав, що коли Бог для нас на першому місці, лише тоді все стає на свої місця. Лише в Господі, я можу найперше побачити свій суб'єктивізм(колоду у власному оці), як також суб'єктивізм (скалку) інших. Побачити, прийняти і не осуджувати. А як казали отці пустині "покрити" любов'ю недоліки (я б сказав суб'єктивізм) інших. Таку поставу не можливо виробити в собі в одну мить. Над цим маємо працювати ціле своє життя. Однак, все можливо в Господі.

***

з ФБ за 23-09-2016:

Церкву переслідували, починаючи з часів Римської імперії. І в нашій, не так віддаленій історії, в радянській імперії, нашу Церкву пробували знищити докладаючи колосальних зусиль усього репресивного апарату, яким володіла ця імперія зла. Але викорінити, знищити Церкву нікому не вдавалося. Адже Церква не просто людська установа. Вона – установа Божа. Ілюзія певної частини людей, що Церква це тільки людська установа розвіяна самою історією. Сама історія довела, що можна знищити священиків, структури, єпископів, але не можна знищити Христа, тому що Він Бог, а Церква – це Його Містичне Тіло. Люди, які переслідують Церкву, роблять ту ж помилку, яку зробив диявол стосовно Христа: він хотів знищити Христа, розп’явши Христа через людей, але Христос через Свою Смерть і Воскресіння переміг усяке зло.

***

з ФБ за 24-09-2016:

Вдивляючись в особу Ісуса Христа, розуміємо, що Він, незважаючи на те, що є Другою Особою Божою, як Людина жив у часі, мав своє народження, розвивався, проповідував, пройшов Хресну дорогу, страждав, воскрес і вознісся.

Так само й кожному з нас Бог дав різні етапи життя, обставини, послав нам тих чи інших ближніх. Уміймо цих людей і ці обставини цінувати, бачити за ними не випадковість. Через конкретну ситуацію Господь вказує нашу місію в цьому житті, показує, чого Він від нас очікує.

Ісус показав своїм життям, що навіть Він мав місію та беззастережно слухався волі Отця. Так і кожен з нас має окреслену місію, яку слід пізнавати й виконувати. Стараймося цю місію, яку передбачив для нас Господь, виконати якнайкраще!

***

з ФБ за 26-09-2016:

Сучасний світ пропонує багато різних вказівок, курсів, книг і правил, як людина має поводитись у різноманітних ситуаціях, з різними людьми, реагувати на ті чи інші події.

Однак кожна ситуація в нашому житті неповторна й наповнена подіями та відчуттями, яких ніколи не було і які ніколи не повторяться. Ми нічого не можемо до кінця передбачити, а тим більше досконало підготуватись. Часто виникають такі обставини, коли не знаємо, як реагувати.

Якщо ми живемо в Христі, з’єднані з Богом, то можемо приносити добрі плоди,

куди б Творець нас не поставив. Коли ми з Господом, то немає страху,

які б обставини чи люди не були навколо нас.

Господь завжди дасть розуміння, як маємо поводитися.

Саме це буття в Бозі дає нам певність перебувати в мирі та спокої в будь-яких обставинах, перед будь-якими людьми, серед будь-яких подій!

***

з ФБ за 29-09-2016:

Не раз і не два у своєму житті ми маємо претензії до людей, до обставин. Але дуже часто дивимося короткозоро. Все більше маємо усвідомлювати, що ці труднощі дав нам Бог, що ці складні ситуації послані нам від Нього й однозначно для нашого добра. З часом почнемо розуміти, якою доброю наукою був для нас навіть прикрий випадок у нашому житті.

«Тим, хто любить Бога, усе співдіє на добро» – звичайно, нелегко про це пам’ятати в скрутні часи. Скажімо, коли важко працюємо, то в цей момент складно тішитися майбутнім результатом, можливо, навіть складно продовжувати, але коли все виконаємо, то радіємо, що досягнули чогось доброго.

Дуже часто ситуація завдає болю саме тому, що ми занадто переймаємося нею. Уміймо дистанціюватися від цього болю, від проблеми, яку маємо. Уміймо не загострювати своєї уваги лише на нещасті чи несправедливості, уміймо знести це. Часто ми сильно зосереджуємося на своїй проблемі чи своєму болі. Але ж коли ввечері темніє, то ми усвідомлюємо, що після ночі настане ранок. Так і після будь-якого болю, труднощів, скорбот Бог посилає нам радість!

***

з ФБ за 30-09-2016:

Ісус Христос не ставить нам жодної умови, коли ми щось просимо в Нього. Не каже, щоб ми були гідні, досконалі чи маємо щось заслужити. Навіть не питає, чи ми цього потребуємо чи не потребуємо.

Наш Господь заохочує просити й вірити, що для Бога це можливо. Тому, коли приходимо до Бога з якимось проханням, мусимо найперше самі себе запитати, чи ми віримо, що Бог може це зробити. Коли звертаємося до Бога, спитаймо себе: чи ми довіряємо Богові, чи впевнені, що це можливо для Нього. Бо ж каже Господь, що все, що попросимо, дасться.

Звичайно, як люблячий Батько, Він не хоче давати нам того, що для нас некорисне чи навіть шкідливе. Але Христос дає нам цю обітницю, аби ми впевнилися: у Бога немає неможливих речей і все можливе для того, хто з вірою просить.

***

з ФБ за 06-10-2016:

Для Бога немає більш важливих чи менш важливих людей, для Нього всі однаково важливі, усі цінні. Господеві важлива кожна особа, для Нього важливе навернення кожного, отже, Йому важливий кожен з нас. Можливо, з боку людей ми не відчуваємо своєї цінності, важливості, але не так є з боку Бога. Люди нас забувають, не звертають на нас уваги, але для Бога ми завжди цінні, і навіть тоді лишаємось цінні, коли робимо зло чи гріх. А ще більше цінні, коли навертаємося, усвідомлюємо своє становище. Тож яку важливість і цінність ми маємо в очах Господа – такої не маємо навіть у своїх очах.

***

з ФБ за 06-10-2016:

У нашому життя кожен з нас уникає терпіння, страждань, незручностей. Але саме це Бог дає нам, щоб провадити нас до себе. Божі шляхи незвідані, незрозумілі, Бог провадить кожного своїми дорогами. Усі шляхи в Божому промислі важливі й цінні.

Дуже важливо, щоб за цими проблемами, труднощами, клопотами, які приходять у наше життя, ми побачили Господа, що провадить нас. Провадить, щоб освятити і спасти. Провадить, щоб наблизити нас до себе, щоб нас перемінити. Уміймо приймати ці труднощі як добру нагоду наблизитися до Нього. Труднощі, біда, проблеми, з одного боку, можуть віддалити нас від Бога, коли будемо їх не сприймати, а нарікати. А з іншого боку, вони можуть бути доброю нагодою до нашої переміни. Уміймо всім, що стається в нашому житті, користуватися як нагодою наблизитися до Господа, стати учасниками Царства Божого.

***

з ФБ за 07-10-2016:

Наша совість, наше сумління – це голос Божий. Це те, через що Бог промовляє до нас. Тож вслухаймося, будьмо уважні. Бог не кладе на нашу совість невимовних тягарів, неможливих для виконання. Господь через совість делікатно і спокійно вказує, на що ми здатні й що можемо зробити. Що більше будемо вслухатися в голос Божий, а значить, у совість, то все більше будемо чутливі до нього, отримаємо здатність розрізняти його. А що більше будемо йти всупереч своїй совісті, то більше вона ставатиме «грубшою» і черствішою. І ми не зможемо почути цього Божого голосу, який промовляє безпосередньо до кожного з нас. Тож завжди вслухаймося в наше сумління.

***

з ФБ за 11-10-2016:

Коли поглянути на життя кожного з нас, то ми всі визнаємо,що нам бракує вірності в малому. Адже не раз заспокоюємо себе: це не страшний гріх, то невелика провина, усі так роблять. Не забуваймо, що саме з цих малих, незначних речей постають великі проблеми та великі гріхи. Категоричність потрібна для того, щоб ми були вірні Богові спочатку в малому й незначному – тоді є надія, що й у великому будемо вірні. Уміймо категорично відкидати недобрі думки, лихі наміри, недобрі бажання. Будьмо принципові в тому, щоб бути вірними Богові. Цією категоричністю в малих ділах будується праведне і святе життя.

***

з ФБ за 18-10-2016:

Часто у своїх стосунках з іншими ми очікуємо від них доброї поведінки – тоді й самі добре поводимося з ними; хтось нам допомагає – і ми допомагаємо. Іноді ми цього не усвідомлюємо, але найчастіше так є. Господь цілком інакше ставиться до кожного з нас, без винятку. Він завжди залишається вірним нам, незалежно від того, чи вірні ми Йому.

Скільки б разів ми не зранили б Господа своїми гріхами, не відійшли б від Нього через свої падіння, Він ніколи не покидає нас, не відходить убік. Бог завжди вірний нам, і тому, коли приходимо до Господа, Він завжди приймає нас і прощає нам. Це невимовна й непроста для нашого розуміння Божа любов.

***

з ФБ за 19-10-2016:

Ми завжди докладаємо великих зусиль, щоб добре виглядати в очах інших людей, щоб інші нас цінували, хвалили, щоб нас поважали. Усім нам деякий час якнайкраще вдається виконувати роль досконалих. Однак трапляються ситуації, коли ми поводимося неадекватно, можемо зробити щось таке, чого самі від себе не сподівалися.

У народі кажуть, що шила в мішку не втаїш, тобто те, ким ми є, неминуче виявиться в критичних ситуаціях, як би ми цього не приховували. А тим більше це виявиться перед Богом, коли зустрінемося з Ним після смерті у вічності. Бог зніме з нас усі нашарування, наші маски та вуалі, усі наші уявлення про себе.

Мусимо більше старатися пізнавати себе, а це неможливо, якщо не будемо пізнавати нашого Бога. Тільки Він через свого Святого Духа може відкрити нам правду про те, ким ми є насправді, показати дорогу до змін і провести нас нею. Тільки тоді ми зможемо принести Божі плоди, за якими пізнають нас, що ми Божі діти!

***

з ФБ за 19-10-2016:

Ми наче й маємо віру, адже ходимо до Божого храму, сповідаємося, причащаємося, однак саме в складних обставинах бачимо, наскільки наша віра, чи, радше, довіра до Бога, є слабкою. Часто забуваємо, що Христос є з нами завжди.

Пам’ятаймо, що Ісус перебуває з нами повсякчасно. І недаремно Він говорить, що жодна волосинка не впаде з голови без Божої на це волі. Пам’ятаймо, що в будь-яких важких ситуаціях з нами завжди Бог!

***

з ФБ за 20-10-2016:

Кожен з нас має досвід того, як осуджувати інших, – чи то у своєму серці, чи то привселюдно. Нерідко потім виявлялося, що наша оцінка, або, як ми кажемо, констатація факту, була помилковою. Адже ми завжди судимо відповідно до того, що знаємо і розуміємо, а ми ніколи не можемо розуміти і знати всього, врахувати всі особливості.

Оскільки жодна людина не володіє всіма знаннями, усім, що треба знати про іншу людину, аби дати адекватну оцінку її вчинкові, Господь застерігає нас, щоб ми не судили взагалі. Не стараймося давати оцінки людям. Уміймо віддавати їх Господеві, хай Він їх судить.

Наше судження обмежене нашими знаннями, вихованням, ментальністю, досвідом, душевними травмами, нашою віддаленістю від Бога. Коли наближаємося до Господа, то нам щоразу менше й менше хочеться когось оцінювати чи судити. Коли Божа любов оселяється в нас, тоді нам хочеться не судити, а любити цих недосконалих осіб, бо ми розуміємо, як сильно любить їх наш Отець!

***

з ФБ за 21-10-2016:

Нам часто не просто проповідувати про Ісуса Христа, нести Добру Звістку тому, що ми самі до кінця не усвідомили, наскільки євангельські події – Благовіщеня, Христове Народження, Його Воскресіння – є для нас радістю, Доброю Новиною. Доки не усвідомимо, наскільки це стосується мене особисто, доти не зможемо вповні ділитися цією радістю з іншими.

Добрим проповідником зможе стати лише той, хто сам пізнав Христа і має глибокі стосунки з Ним. Лише так можна мати щире бажання провадити кожну людину до Господа, ділитися радістю зустрічі з Ним, звіщати про те, що Він зробив для нашого спасення.

***

з ФБ за 23-10-2016:

Коли читаємо Діяння апостолів, історію первісної Церкви, можемо побачити, наскільки апостоли, Христові учні, через свій досвід пізнання Бога і через віру в Господа були спроможні творити величні речі. І зовсім не тому, що вони здобули якийсь спеціальний вишкіл, а через їхню віру, як казав апостол Павло: «Вже не я живу, а живе Христос у мені». Саме тому Христос міг легко й вільно діяти через своїх учнів.

Як Господь воскрешав колись, так і надалі може воскрешати через своїх учнів, як Він виганяв злих духів, так і тепер може це ж саме робити через людей, котрі вірять у Нього і довіряють Йому.

Чим ми, сьогоднішні християни, відрізняємося від апостолів? Тільки тим, що не маємо цієї довіри, уповання на Господа, яку мали його апостоли. Ті слова, які Христос колись сказав до своїх учнів, звернені сьогодні й до нас: «За вірою вашою дасться вам». Чому ми не творимо тих знаків, які заповів Господь? Бо не маємо довіри, уповання на Господа. Тож вірмо і за нашою вірою Господь буде творити великі знаки!

***

з ФБ за 25-10-2016:

Кожна ситуація нашого життя, кожна подія, кожна обставина унікальна й неповторна. Як би ми не готувалися до якоїсь зустрічі чи справи, ми не можемо врахувати всього. Часто багато ситуацій складаються, на наш погляд, випадково, їх неможливо проконтролювати, тому немає змоги підготуватися до всього заздалегідь. Деякі важливі події нашого життя настають дуже неочікувано.

Господь каже нам, щоб ми не мали страху. Коли ми перебуваємо з Ним через нашу молитву, через участь у таїнствах, коли Божий Дух все більше сповнює нас у кожній ситуації, якою б складною вона не виглядала, Бог покладе нам на серце, як маємо поводитися, що маємо сказати.

Тому в тих життєвих ситуаціях, найбільш непередбачуваних, вслухаймося в Господа. Коли будемо уважні, то почуємо голос Божий, Господь промовить до нас. Будьмо уважні, бо Господь завжди промовляє і каже нам усе, що нам потрібно в цю хвилю!

***

з ФБ за 26-10-2016:

Часто ми ділимо своє життя на половини: перша – наше церковне життя, у якому ми ходимо до храму, сповідаємося, причащаємося, молимося; друга – це наше щоденне життя, стосунки в родині, наші обов’язки, праця, навчання. І бачимо, що дуже часто ці дві половини нашого життя співіснують, як паралельні світи.

Це засвідчує, наскільки ми далеко від правдивої віри в Бога і від того, щоб називатися християнами. Адже християни вірять у Бога не лише в церкві, а покладаються на Нього в найменших деталях свого життя, у буденних клопотах, у щоденних потребах і також не забувають про Господа в радісні моменти свого життя.

Коли наша довіра до Господа зростає, то й усе наше життя переображується, бо ми знаємо, що Господь усе дає у свій час. Якщо ми є вірними робітниками для Господа, то Він дасть нам свою поміч у всіх обставинах нашого життя.

***

з ФБ за 03-11-2016:

У своєму житті ми завжди прагнемо різних змін, хочемо досягати нових вершин у кар’єрі, навчанні, добробуті, що б чогось досягнути. І часто не можемо повірити, що те, що Господь уже послав у наше життя, і є тим найкращим для мене.

Найважче це усвідомити, коли настають різні труднощі, проблеми й клопоти. Саме про це говорить Господь: взяти своє ярмо на себе – значить прийняти життєву ситуацію, прийняти людину, прийняти подію, яку Господь послав. Прийняти – це повірити, що її дав нам Господь.

Якщо усвідомимо, що все стається не випадково, а за всім у нашому житті стоїть Господь, тоді будемо готові чинити його волю у кожній хвилині свого життя. Коли зуміємо все це приймати, брати це ярмо на себе, то в нашому серці запанує мир.

***

з ФБ за 05-11-2016:

Коли настають будь-які проблеми, ми швидше хочемо їх позбутися. Навіть коли і знаємо, що шлях до блаженства проходить через труднощі, все одно нелегко сприйняти, що Господь послав їх нам.

Інколи першим почуттям, яке можемо мати у важких і проблематичних ситуаціях, є злість: на ворогів, на ближніх, на себе, навіть і на Бога. Але якщо сприйняти кожну з цих ситуацій як таку, що її дарував Господь, щоб ми змінювалися, ставали ближчими до Нього, зростали в Ньому, тоді зможемо відшукати той сенс, який закладений у кожній події. Уміймо всі невигоди нашого життя сприймати як нагоди стати ближчими до Бога та ставати активнішим учасником Його Царства!

***

з ФБ за 07-11-2016:

Дуже часто ми розділені самі в собі: в одних випадках чинимо добро, а в інших – схильні до зла. Одні люди знають нас з доброго боку, а інші можуть за нашою поведінкою не розгледіти, що ми Христові учні.

Називаємо себе християнами, проте часто дозволяємо злу існувати в нас. Однак маємо бути в цьому принциповими, не дозволяти собі бути внутрішньо розділеними, бо ж ми храм Святого Духа, а не місце злих думок і намірів. Бо все це зло, якому дозволяємо перебувати в нас, віддаляє нас від Бога, наближає ж до диявола.

Якщо навіть не можемо побороти своїх слабкостей, немочей у певну хвилю, то завжди маймо бажання їх позбутися. Просімо Божої помочі й ніколи не погоджуймося з думкою, що маємо право мати деякі гріхи, що з цим можна жити. Маємо прагнути святості, тоді неминуче щоразу більше нас буде сповнювати світло, щоразу більше будемо жити нероздільним внутрішнім Царством Небесним.

***

з ФБ за 09-11-2016:

Знаємо, що гріхи, які ми чинимо, навіть коли про них ніхто не знає, нас непокоять, забирають мир і спокій. Тому стараємося їх позбутися, прагнемо змінитися. І нам це може вдаватися, більше чи менше.

Однак коли ми лише позбуваємося цих гріхів, все одно «місце», яке вони займали, залишається порожнім. Коли ми це «місце» не наповнимо чеснотами, добрими ділами то є небезпека, що кожен гріх може повернутися, бо маємо попередній досвід чинити його, до того ж за інерцією можуть додатися ще й інші гріхи, тяжчі.

Позбуваючись наших недоліків, наших вад і пристрастей, стараймося розвивати в собі євангельські чесноти. А це, справді, неможливе без постійного перебування в Бозі, бо лише Його силою можемо стати сильними й відбити натиск зла!

***

з ФБ за 11-11-2016:

Бог завжди діє, завжди промовляє до кожного з нас. Ніхто не може поскаржитися, що Богові до нього байдуже. Найбільше Бог промовляє до кожного з нас через наше сумління. Але часто ми йдемо всупереч сумлінню. Чим більше ми будемо вслухатися, що промовляє нам Господь, тим більше будемо жити за тим, що промовляє нам сумління. Та що більше будемо давати, щоб ці зерна Господні падали, то більше це сумління буде розвиватися. Тоді все більше будемо цією родючою, плідною землею, в якій буде проростати Божа мудрість. Як поле треба постійно обробляти, щоб мати якийсь плід, так і нашу душу потрібно доглядати, очищувати, спрямовувати до Бога.

***

з ФБ за 12-11-2016:

Коли ми почуваємося здоровими, то нам і на гадку не спадає йти до лікарні, лікуватися. Але коли захворіємо, то шукаємо допомоги, поради, консультації, аби повернути здоров’я, щоб спробувати зцілитися. Бачимо, що кожен хворий сам виявляє бажання йти до лікаря. Лікарі самі не шукають хворих і не затягують їх до лікарні – хворий має усвідомити, що потребує лікування, і прийти до лікаря.

Подібно є і в духовному житті. Бог завжди готовий нас лікувати і прийняти до своєї «лікарні», лишень би ми відчули, що хворі й потребуємо допомоги. І це є важливо для нас. А Бог знайде, які ліки та які процедури нам призначити, у який спосіб нас найкраще лікувати. Підставою для лікування має бути пізнання себе, усвідомлення свого хворобливого стану. Бо лише знаючи свої слабкості, свої хвороби, зрозуміємо, що потребуємо допомоги і зцілення від Господа.

***

з ФБ за 14-11-2016:

Якщо в нашому житті ми будемо прямувати до досконалості, то більше будемо змінювати світ, впливати на тих чи інших людей, їхні недоліки, вади, також на ситуації чи проблеми, які є навколо нас. Дуже і дуже важливою є праця над собою, переміна себе, зростання в досконалості, у святості. Коли ми самі змінимось, то тоді ми навіть мимоволі будемо навертати, преображувати, зцілювати інших навколо себе. Отже, праця над собою – важлива річ не лише для нашого власного спасення, а для спасення цілого світу!

***

з ФБ за 16-11-2016:

Дуже і дуже часто в нашому житті ми невдоволені людьми та обставинами. Однак маємо все більше усвідомлювати, що всі ситуації, які маємо, послані нам від Господа. Звичайно, можемо мати претензії до людей, котрих зустрічаємо на своїй дорозі, до хвороб, які маємо, до труднощів у праці – і тому дуже часто виникає бажання змінити щось навколо себе.

Не раз сподіваємося, що стануться якісь зміни й що тоді заживемо легко та просто. Ми не усвідомлюємо, що це Бог дає нам обставини нашого життя, тих чи інших людей, тому стараймося прийняти все це як дар від Господа. Як правило, ми багато не розуміємо, не бачимо в цьому логіки, але Господь допускає це, бо часто саме через це ми перемінюємося й освячуємося. Вчімся прийняти насамперед наше життя, як також цілковито все і всіх, що Бог нам дав, дає і ще дасть.

***

з ФБ за 17-11-2016:

Коли ми читаємо життя святих, часто захоплюємося їхнім подвигом, їхнім життям, хочемо бути подібними на них. Але зрозуміймо, що ці святі не стали святими в одну мить, не через одну молитву, яку промовили, не через якийсь один добрий вчинок, який зробили. Вони ставали святими крок за кроком. Через кожну подію у своєму житті, через кожну ситуацію, через кожну обставину вони освячувалися. І так само є в житті кожного з нас.

Наближення до Господа відбувається в нас не тільки через кожну подію чи кожну людину, а через кожну хвилину, навіть через кожну мить нашого життя. Саме тому важливими для нас є всі маленькі речі та справи. Адже всі вони здатні наблизити нас до Бога, і саме вони чинять нас учасниками Його Небесного Царства.

***

з ФБ за 25-11-2016:

Маленькі діти навіть у своїх іграх, у своїй поведінці часто копіюють батьків. Так само, як зовні можемо зауважити в дітей риси, які вони перейняли від своїх мам і татів, так і поведінка дітей дуже добре відображає поведінку тих, з кого вони беруть приклад.

Ми, як християни, покликані показувати добрий приклад, вказувати іншим правильний шлях. Тому, якщо хочемо називатися християнами, маємо завжди бути такими проводирями, які показують іншим Бога і провадять до Нього. Через це християнин завжди має знати, куди він іде, – тоді буде добрим проводирем для інших. Люди завжди потребують когось, хто був би для них взірцем. Будьмо зрячими проводирями, тими, що ведуть до Ісуса Христа, бо самі йдуть за Ним!

***

з ФБ за 11-12-2016:

Так, як Христос діяв в часі свого земного життя, так Господь і досі діє в нашому житті. Тільки треба хотіти побачити Божу присутність у нашому житті. Бог постійно промовляє до нас через ті чи інші події. Він постійно прагне нам щось сказати. 

Господь кожному з нас має що сказати. Наше сумління, яке є голосом Божим, також нам дуже часто багато говорить. Отже, маємо бути готовими почути цей голос Божий, який промовляє через наше сумління, почути Бога через події, які стаються в нашому житті. Бо ж Господь діяв і діє, лиш би ми бажали побачити Його за всім, що відбувається в нашому житті.

***

з ФБ за 21-12-2016:

У нашому щоденному житті, християнському житті, у житті Церкви, в духовному житті ми часто усвідомлюємо, що перебуваємо з Богом лише в храмі на Службі Божій, коли сповідаємося та причащаємося. Ще трохи спілкуємося з Богом, коли вранці та ввечері молимося, читаємо Святе Письмо чи духовну літературу. Але це дуже мало, якщо поглянути на наш день. Це інколи лічені хвилини, інколи години – все одно небагато порівняно з тривалістю доби. Інший час ми проводимо, не пам’ятаючи про Божу присутність. Але нейтрально жити не можна: ми або є з Богом і свідчимо про Нього, або не свідчимо. Якщо ми Бога досвідчуємо і пізнаємо, тоді в будь-яких обставинах, в яких ми б не перебували, являємо Його. Не обов’язково промовляти слова молитов, але бути в тому молитовному стані, бути в Божій присутності, у Божій благодаті, бути з Богом. І тоді ціле наше життя стає свідченням про Бога. А коли наші стосунки з Богом обмежуються лише певними релігійними практиками, це не є свідченням про Бога. Я є людиною 24 години на добу. Я є українцем 24 години на добу. Християнином я теж є або 24 години на добу, або не є. Не можу я бути 3 години на добу українцем, а потім особою якоїсь іншої національності. Так само не можу бути християнином лише хвилини чи години на добу. Насправді ж ми всюди й повсякчас покликані вказувати людям на Бога. І, врешті, чим ми живемо, на те й вказуємо. Якщо ми живемо Богом, то всюди про Нього свідчимо.

Джерело:     https://www.facebook.com/venedykt

ЗАВАНТАЖИТИ текст в (pdf+ocr,19st.,ukr,1,49Mb)