ЛЮБОВ– довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить. ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ!(І Кор.13,4-8)
від звізди навчилися поклонятися Тобі – Сонцю правди,
і пізнавати Тебе – Схід з висоти…»
Тропар Різдва
Високопреосвященним і Преосвященним Архиєпископам та Митрополитам,боголюбивим єпископам, всечесному духовенству, преподобному монашеству,возлюбленим братам і сестрам, в Україні та на поселеннях у світі сущим
Дорогі в Христі!
У цей святковий і радісний день Різдва Христового засилаю всім вам
найщиріші вітання з нагоди цього великого празника християнської віри.
Різдво – це день, коли вічний і невидимий Бог зволив увійти в людське
життя як новонароджене Дитя. Різдво – це час, коли могутній та
незбагненний Уседержитель, котрий тримає у своїх руках життя і долю
всього, що існує, Сам зволив віддати себе людині, покластися в обійми
своєї дівственної Матері та шукати захисту в Її обручника Йосифа. Різдво
– це святкова хвилина, коли самотня сучасна людина відчуває трепет
невимовної Божої близькості та уваги до себе, коли небо і земля, ангели й
люди, небесні світила та земні звірята збираються в єдину родину
довкола вифлеємських ясел, в яких сьогодні спочиває новонароджений Цар
віків, та радісно співають: «Славімо Його!»
…в ньому бо ті, що звіздам служили…
Багато різних доріг ведуть сьогодні до убогої стаєнки у Вифлеємі
Юдейському та сходяться перед таїнственними яслами, на яких спочиває
новонароджений Христос-Господь. Про одну таку подорож, її початок,
непросту дорогу та вінець розповідає нам сьогодні євангелист Матей.
Ідеться про мудреців зі Сходу, ведених зорею. Коротка згадка про цих
людей приховує в собі глибоку дійсність. Ці дивні подорожні, яких звемо
також східними царями чи волхвами, що згідно з церковним переданням
називалися Каспер, Мельхіор і Бальтазар, правдоподібно, були
вавилонськими астрономами, високоосвіченими людьми свого часу.
Спостерігаючи за рухом небесних світил та вивчаючи довколишній світ,
вони дійшли висновку, що Всесвіт не є сумішшю випадковостей, навіть
більше: усе, що існує, має якусь мету, до чогось прямує, на Когось
очікує. Зрушені науковим пошуком, урешті-решт ці східні царі пішли за
зорею, щоб дізнатися, куди вона прямує і де є Той, на кого чекає
Всесвіт. Мудреці є уособленням людства, яке, основуючись на здатності
людського розуму пізнати Істину, щиро її шукають, – того людства, яке має знання, але не має розуміння всього того, про що знає.
Дивним був шлях волхвів до Істини – до пізнання правдивого Бога: Творця
і Спасителя світу. Дорогою вони, напевно, вступали до не одного земного
правителя, зокрема й до царя Ірода, проходячи його володіння. Лише
прибувши за зорею до Вифлеєма, знайшовши того Єдиного, до якого прямують
і кому поклоняються і небесні світила, і земні істоти, вони у
Христі-Ісусі збагнули зміст усього, що існує, зрозуміли сенс своєї
подорожі: від служіння зорям прийшли до служіння Богові. «Господь наш
Ісус Христос, – навчає св. Іриней, – Він є Словом Божим, який у повноті
часів став людиною між людьми, щоб поєднати мету із їхнім початком,
тобто людину з Богом» (Проти єресей 4, 20, 4-5). Будучи
приведені до віри в єдиного Бога самою зорею, вони поклонилися убогому
Дитятку. Саме в цьому Маляті очима віри вони побачили всемогутнього Царя
віків, склавши Йому в дарі золото; саме в Ньому впізнали незбагненного і
вічного Бога-Творця, піднісши Йому ладан; саме в Ньому знайшли
воплоченого Спасителя-Месію, Сина Божого, від віків помазаного Святим
Духом, жертвуючи Йому дорогоцінне пахуче миро.
У день Різдва Христового кожна віруюча людина спішить до вифлеємського
вертепу, щоб побачити в яслах на сіні маленького Ісусика та віддати Йому
поклін і славу як своєму Богові та Спасителеві. Для того щоб гідно
пережити цей празник, кожен із нас покликаний віднайти свою дорогу до
Бога, який прийшов до людини у людському тілі. До цією особистої дороги
віри кличуть нас сьогодні небесні ангельські хори, що благовістують цю
велику радість світові співаючи: «Слава во вишніх Богу, і на землі мир в
людях благовоління!» Вифлемська зірниця запрошує нас стати поруч з
мудрецями, що йдуть із дарами, та з вірою особисто зустріти
Христа-Господа, який видимо присутній між нами.
Це Різдво ми святкуємо в році, який Христова Церква проголосила Роком
віри, який збігається із ювілеєм 1025-ліття Хрещення Русі-України, що
його ми разом відзначатимемо всецерковною прощею на березі древнього
Дніпра при Патріаршому соборі в Києві 18 серпня 2013 року. Метою цієї
нашої спільної подорожі є відновити в українському народі дар Христової
віри, яка була впродовж століть для нас силою і мудрістю, що допомогла
нам не тільки піднятися на вершину культурних і загальнолюдський
надбань, котрі лягли в основу християнської цивілізації на Сході Європи,
а й не дала втратити з очей єдине Сонце правди – Христа-Господа, перед
яким меркнуть і небесні світила, і земні володарі, що не навчилися Йому
поклонятися. Христова віра є тим безцінним скарбом, за допомогою якого
ми, подібно до євангельських мудреців, сьогодні можемо розпізнати у цій
новонародженій Дитині нашого Царя, Творця і Спасителя, не втратити
істинного змісту Різдва, а навпаки збагнути мету всього, що існує:
правду про наше минуле, значення нашого сьогодення та шлях у майбутнє.
Різдво – це особливе родинне свято. Наш Бог і Спаситель забажав
покласти себе, як мале Дитя, в руки сім’ї: чоловіка і жінки, Йосифа та
Пречистої Діви Марії.
Святіший Отець Венедикт XVI, закликаючи сьогодні вірних Христової Церкви особливо дбати про передавання віри новим поколінням,
ділитися своєю вірою із ближніми, покладає найбільшу надію на
християнську родину. Адже сім’я, як домашня Церква, завжди була тим
осердям, в якому від початків християнства передавалася віра в Бога від
батьків до дітей. Нині її завдання не змінилося: Господь вкладає в руки
родини віру Церкви, закликає батьків передавати своїм дітям власну віру в
Бога, виховувати їх на добрих християн. На жаль, у сучасному світі не
бракує ворогів, які з усієї сили намагаються знищити традиційну родину, а
найголовніше – убити осердя передавання віри в нашому народі, подібно
до вбивства вифлеємських дітей. Просімо сьогодні у новонародженого
Спасителя, щоб кожен батько, на взірець св. Обручника Йосифа, захищав
свою сім’ю, чував над збереженням у ній дару Христової віри, а мати
особливо дбала про християнське виховання свої дітей.
…пізнавати Тебе – Схід з висоти…
Історичні обставини народження Ісуса Христа, можливо, належали до
найважчих в історії старозавітного Божого народу. Хоча Ізраїль і
потрапив до єдиного римського простору, однак втратив свою незалежність
і тисячі людей повинні були підкоритися перепису населення за наказом
імператора Августа. Місцева влада була деспотичною, розмовляла із своїм
народом мовою меча. Тому євангелист Матей пише: «Тоді справдилось те, що
сказав був пророк Єремія: в Рамі чути голос, плач і тяжке ридання: то
Рахиль плаче за дітьми своїми і не хоче втішити, бо їх нема» (Мт. 2,
17-18). Щоб врятувати життя родини, Йосиф із Дитятком та Марією змушені
були обрати долю емігрантів та втікати до Єгипту.
Але ці обставини суспільного розпачу наче лише акцентують на тому, що
джерело різдвяної радості має неземне походження. Не земний володар, а
Божественний Спаситель, Схід з висоти, є Той, хто народився і перетворив
цю хвилю темряви, розгублення та плачу на центр і кульмінацію історії спасіння Всесвіту. Бо ж у цій Дитині, за словами апостола Павла, «спочиває вся повнота Божества» (Кол. 1, 19).
Порівнюючи обставини нашого сьогодення, в яких небесне різдвяне світло
пробивається крізь темряву нашої ночі та кличе нас святкувати народження
Спасителя, ми віднаходимо багато спільного із часом народження Христа у
землі Юдейській. Різдво Христове показує нам, що нашим Спасінням є не
людина, а наш Бог, який приходить сьогодні до нас: це Спасіння само ніжно вкладається в наші обійми у вигляді маленької Дитини.
Це про Нього пише пророк Ісая як про Еммануїла, що значить «З нами
Бог», коли каже: «Бо хлоп’ятко нам народилося, сина нма дано, влада на
плечах у нього, і дадуть йому ім'я: Чудесний порадник, сильний Бог,
Отець довічний, Князь миру» (Iс. 9, 5). Спасителем був не тодішній
імператор Август чи якийсь сучасний можновладець, а Христос-Бог. Лише
Він є нашим Господом, Джерелом нашого життя, сили, вічного миру і щастя,
- неземної різдвяної радості, що усуває страх, дає надію на світло
життя: стає радістю всіх людей (пор. Лк. 2, 10). Лише Ісус Христос, що
навіки з’єднався із повсякчасною хвилиною людського життя, є тим Сходом
із висоти, пізнавати якого силою християнської віри та поклонятися якому
кличе нас сьогодні вся Вселенна.
Дорогі в Христі! Нехай у своєму Різдві новонароджений Спаситель
наблизиться до кожного із вас та завітає із своїм небесним світлом до
кожної оселі, де чекають на Нього!
Нехай неземна ніжність самого Бога зворушить та зігріє серце усіх нас:
тих, хто вдома, і тих, хто в дорозі, тих, хто далеко від рідної землі, і
тих, хто шукає саме в ній достатку, миру і злагоди для своєї родини.
Нехай небесна радість від того, що Господь об’являється там, де людська
влада й сила є безсилими, подарує нам віру й надію на кращу долю нашої
України.
Нехай різдвяна коляда стане для нас сьогодні, як і колись, могутньою
силою, через яку ми будемо ділитися своєю вірою, обновляти наше
суспільство та єднатися із всім Усесвітом, що прославляє сьогодні свого
Творця і Господа.
Христос рождається! Славімо Його!
†СВЯТОСЛАВ
Дано в Києві, при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,
19/6 грудня, у день Святого Миколая, архиєпископа Мир Лікійських, чудотворця
Давній і глибокий культ Пресвятої Богородиці, що є знаменною віхою
Східної Церкви, виявляється у великій кількості Богородичних празників у
нашому церковному календарі. Ті празники розказують нам найважливіші
моменти з життя Божої Матері від її чудесного зачаття аж до її славного
успення.
Святе Євангеліє не багато говорить про життя Пречистої Діви Марії, тож
нічого дивного, що більшість Богородичних празників не основується на
подіях святого Євангелія, а радше на християнській традиції та на
оповіданнях апокрифічних книг перших віків. Сюди належить також і
празник Зачаття, який наша Церква святкує 22 (9) грудня. Цей празник має
окрему історію на Сході та на Заході.
Згадку про цей празник має типікон святого Сави з V ст., одначе його
розвій і поширення припадає аж на VIII сторіччя. У цьому столітті святий
Андрій Критський укладає службу для празника, а Георгій Нікомедійський
та Йоан Евбейський величають його у своїх проповідях. У IX столітті це
свято вже було в цілому візантійському цісарстві. Воно є у всіх Східних
Церквах.
Празник Зачаття у давнину мав різні назви. До найдавніших належить
"Благовіщення Зачаття Святої Богородиці". У конституції про празники
цісаря Мануїла Комнена (1143-1181) він зветься "Зачаття нашої Пресвятої
Богоматері". Слов'янський Пролог має "Зачаття Святої і Богоматері Анни,
коли зачала Святу Богородицю". Загальнослов'янські Устави називають його
"Зачаття Блаженної Анни" або "Зачаття Святої Анни, коли зачала Пресвяту
Богородицю".
Українська Католицька Церква в Галичині після проголошення догми про
непорочне зачаття празник Зачаття Богородиці святою Анною почала
називати Непорочним зачаттям Пресвятої Богородиці. Львівський Синод
(1891) між Богородичними празниками подає празник Непорочного зачаття і
наказує святкувати його на спосіб великих Богородичних празників з одним
днем перед- і сьома днями попразденства. Собор також апробував службу
Непорочному зачаттю, яку уклав о. Ісидор Дольницький, і наказав служити
її у всіх церквах. Римська реформа наших літургійних книг повернула
первісну назву празника "Зачаття Святої Анни, коли зачала Пресвяту
Богородицю".
Про ікону
Сутністю Бога Ізраїля є те, що Він — "живий" і дає життя (див. Євр. 3,
12). Він створив людину на свій образ і подобу, теж "живим створінням", і
дав їй дар бути носієм цього життя, "чоловіком і жінкою сотворив їх"
(Бут. 1, 27), закладаючи цим основи шлюбу. Єва була названа матір'ю всіх
живих (див. Бут. 3, 20).
Але після перших, сповнених світлом оповідей Буття історія Ізраїля
постає перед нашими очима як безперервне вигублення життя, як сумне
панування смерті. І все ж у цій безодні знищення праведники Старого
Завіту вірили в Бога, а отже, надіялися на життя. Продовження роду через
шлюб, заснований Богом в Раю, вважається у Біблії святим. Зустріч двох
людей утворює ланку в довгій низці поколінь, які не повинні
вироджуватись аж до зустрічі з Тим, Хто з'явиться на землі як Даруватель
вічного життя.
Отож в шлюбі, яким він постає у біблійній традиції, можна виділити два
паралельні аспекти: очікування повного, вічного життя, провісником якого
є подружня любов, і водночас продовження життя. Даром, одержаним від
Бога, можна насолоджуватись лише у вірі, в обітниці. Ті Отці Церкви, які
більш докладно говорять про це, наприклад, св. Йоан Золотоустий,
чудовим способом показують зв'язок між святим шлюбом та дівицтвом.
Основою священного союзу між чоловіком і жінкою повинна бути любов, як
участь у божественній любові. Це — жива сила. Вважаючи, що ці обітниці
вже виконані в Христі та в новому Законі, східні Отці залишили нам
небагато повчань щодо святості шлюбу. Це, зрештою, цілком зрозуміло,
адже подібні твори походять здебільшого з чернечого середовища. У цьому
розумінні дівицтво не постає як протилежність шлюбові, воно є
есхатологічним сповненням шлюбного союзу. Людина дівична є людиною
цілісною, людиною, яка досягла есхатологічного стану, в якій здійснилася
любов Бога. Непорочною є та людина, яка в любові Бога долає тріщину
гріха. Згідно зі св. Йоаном, любов між чоловіком та жінкою дана людині,
для того, щоби те, що за природою є двома, могло стати з любові одним.
Людська любов є єдиною здатністю людини, піднятою до гідності святого
таїнства. Це означає, що вона кульмінує у повноті дівицтва. Справді,
плодом шлюбу Йоакима та Анни є Діва Марія. Дівицтво, таким чином, є для
людини метою, яку треба досягти, а не чимось, що треба оберігати. У наші
часи цю думку дуже виразно розвинув Володимир Соловйов.
Якщо взяти до уваги ці міркування, ікона "Зачаття Пресвятої Богородиці
святою Анною" — батьків Пречистої Діви — набуває глибокого значення. Св.
Йоаким та св. Анна є останніми представниками старозавітної духовності.
Саме від них народиться найкраща квітка нового Закону — Богородиця.
У цьому контексті можемо також зрозуміти, чому на іконах не знайти
сцен, де підкреслено любов між чоловіком та жінкою (за винятком тих
випадків, коли на іконах св. Йоаким та св. Анна зображені в обіймах один
одного). Постаті святих на іконах говорять про есхатологічну
досконалість. Отже, до дівичої досконалості дійшли й ті, хто був
одружений. Сцена несе атмосферу райського спокою, звичну для східних
ікон. Відчувається символічна цінність цього союзу між двома людьми: те,
що очікується, вже близько.
Тропар та кондак
Тропар, глас 4: Днесь узи бездітности розрішаються, Йоакима бо й Анну,
вислухавши, Бог проти надії явно обіцює, що вони родитимуть Богодівицю,
з якої сам родився неописанний, що, ставши чоловіком, ангелові повелів
співати їй: Радуйся, благодатна, Господь з тобою.
Слава, і нині: Кондак, глас 4: Празнує днесь вселенна зачаття Анни, що
сталося від Бога, бо вона породила понад усяке слово ту, що родила
Слово.
Послання святого апостола Павла до Галатів 4, 22-31
Браття, Авраам мав двох синів: одного від рабині, другого від вільної.
Та той, що від рабині, народився за тілом, той, що від вільної - за
обітницею. Це має інше значення: ті дві жінки - це два завіти; один з
гори Синаю, що родить рабів, це - Агар. Гора ж Синай в Арабії і
відповідає теперішньому Єрусалимові, що в рабстві зі своїми дітьми. Але
вишній Єрусалим, вільний, він мати всім нам. Написано бо: Веселися,
неплідна, що не родиш! Викликуй, рада та весела, ти, що мук пологів не
знала, бо в покинутої більше дітей, ніж у заміжньої. Ми ж, брати, як
Ісаак, є діти обітниці. Та як тоді той, що народився за тілом,
переслідував того, що народився за духом, так і тепер. Та що каже
Писання? Прожени рабиню та її сина, бо син рабині не успадкує зі сином
вільної. Отак, брати, ми сини не рабині, але вільної.
Євангеліє від Луки 8, 16-21
Сказав Господь: Ніхто не засвічує світила, щоб його вкрити посудиною
або поставити під ліжко, а, навпаки, його ставлять на свічнику, щоб ті,
що входять, бачили світло. Нічого бо нема схованого, що не стало б
явним, нічого тайного, що не стало б знаним і не вийшло на яв. Вважайте,
отже, як слухаєте: бо хто має, тому дасться; а хто не має, візьмуть і
те, що йому здається, ніби має. Прийшли до Нього мати Його і брати, та
через народ не могли до Нього приступити. Йому сказали: Мати Твоя і
брати стоять надворі, хочуть побачитись з Тобою. Він у відповідь сказав
їм: Мати Моя і брати Мої — це ті, що слухають слово Боже і виконують
його.
Проповідь
Коли ми вникнемо у зміст та історію сьогоднішнього свята, зрозуміємо,
що Анна була неплідною, а навіть більше знаходимо у читанні канону на
Утрені: «Йоаким дивний і Анна богомудра, обидва, живучи побожно за
законом Мойсея, були неплідними і молилися Богу від усієї душі…» (Утреня
Зачаття св. Анни…, Ікос 6-ої пісні). Говориться, навіть, про
неплідність двох батьків Марії. Вони молилися і вірили, а їхня молитва
принесла користь усьому світові, а не тільки радість їм обом. Сталося,
подібно, як із Сарою, котра називалася неплідною, але у старості своїй
породила сина Ісаака, коли їй було дев’яносто років. Вона сама не могла
повірити і так відзивалася: «Чи ж справді можу родити, бо ж я стара!»
(Бут 18,13). Праведність життя Авраама та Сари вчинила це, що Господь
вислухав давно їхніх молитов, але вважав дати їм сина тоді, коли вони
менше сподівалися, щоб вони та ми повірили, що у Бога, коли він вважає
за потрібне – все можливо (пор. Мт 19,26). А народження дітей тими, хто
були поважного віку й кого люди вважали неплідними: Сарою, Ревекою,
Анною, матір’ю пророка Самуїла (пор. 1Сам 1,6) чи Анною, матір’ю
Пресвятої Богородиці, означало чи підводило до того, щоб краще прийняти
розумом народження Дівою Марією Дитятка Ісуса без людського втручання, а
за сходженням Святого Духа.
Сьогоднішнє свято, зачаття Пресвятої Богородиці у лоні її матері,
святої Анни, має свій відгук у моліннях нашої Церкви та переданні.
Навіть, багато старших людей говорить про сьогоднішній день, що це –
день св. Анни. Чому? Це дуже важливо пам’ятати, як ми вище згадали, що
тут особливо діяла Божа рука. Анна, мати Богородиці, була старша й
неплідна, так вважали люди, а Господь бажав показати усім, що його діям,
його волі та намірам, коли він чогось захоче, не варто людині
опиратися, - радше потрібно прийняти. Як знаємо, що свята Анна у своїй
старості почала цю, кого обіцяв Господь після падіння Адама, погрожуючи
злому духові: «Я покладу ворожнечу між тобою і жінкою …» (Бут 3,15). І
ця дочка Анни, Непорочна Марія, - обіцяна жінка, котра породила Бога, що
стер голову змія. На моліннях Утрені молимось наступне: «Посланому до
неї ангелу Анна, дивуючись, голосно промовляла…» (Утр., Зачаття св. Анни
…, Пісня 4). Тут заходимо віру й передання, що до Анни Господь посилав
ангела, котрий сповіщав її про народження нею дитяти, - Марії. А в
переспівах канону Утрені знаходимо пречудні слова про Марію, дочку Анни:
зачинає чисту; утворюється храм Божественний; зачала нове небо; престол
вогневидний Божий; божественний Жезл; чисту Голубицю; ту, що народила,
зберіг неушкодженою; бо божественний храм владики починається в зачатті
Анни; миро запашне; голубицю прийняла ти непорочну; скіпетр святий,
новий кивот; землю святу; божественне руно» (Утреня Зачаття св. Анною
…). Чудові слова про Пресвяту Діву, як чисту, святу й непорочну, котру
свято шанується завжди у нашому народі.
До цього бажаю сказати, що святі Йоаким й Анна довіряли Богові,
молилися щиро, зносили наругу людей, що насміхалися з них, а все це
разом склалося на це, що у них прийшла на світ Богородиця, котра
породила нам Ісуса Христа, Спасителя світу. Тому й нам потрібно молитися
з довір’ям до Бога про добрих провідників нашої Церкви, нашого народу й
уряду. Цього можна випросити усім, хто вдається до Господа.
Хай Пресвята Богородиця і свята Анна бережуть нас у гідному визнанні й практиці святої віри до кінця нашого життя.
+ Ігор (Возьняк)
Архиєпископ Львівський
22.12.2007 р.Б.
Для створення сторінки використано такі видання:
Катрій Ю. Пізнай свій обряд. - Видавництво Отців Василіян, 2004;
Шпідлік Т. Рупнік М.-І. Про що розповідає ікона. - Львів: Свічадо, 1999;
Креховецький Я. Богослов'я та духовність ікони. - Львів: Свічадо, 2000.
А також ікону Зачаття Пресвятої Богородиці святою Анною.
Дискримінація католиків у Сполучених Штатах приносить перші наслідки.
Жебраче згромадження Малих Сестер Убогих підтримує по всьому світу
престарілих, які не мають коштів на лікування. У США сестри провадять 32
доми опіки, у яких дістають допомогу 2,5 тис. людей – без огляду на
сповідувану ними релігію.
Однак скидається на те, що більше вони ці доми не провадитимуть. Це
пов’язане зі страховою реформою адміністрації Обами, яка змушує
роботодавців закуповувати для співпрацівників страхування, які охоплюють
також і аборти, контрацепцію і стерилізацію. Католицькі інституції
можуть бути звільнені від цього обов’язку, якщо до кінця року нададуть
підтвердження, що допомагають виключно католикам і виключно католиків
приймають на роботу (що суперечило б місії Малих Сестер Убогих). У разі
відмови купувати таку страховку роботодавець мусить платити 100 доларів
штрафу щоденно. Оскільки у згромадженні Малих Сестер Убогих доглядом за
хворими займається понад 300 осіб (не рахуючи зовнішніх працівників),
воно не може понести такий фінансовий тягар.
«Оскільки Малі Сестри Убогих не можуть всупереч сумлінню брати участь
або мати посередництво у наданні послуг, які перебувають у конфлікті з
ученням Католицької Церкви, ми знаходимо ситуацію неможливою для
сприйняття. Нас змушують або припинити нести допомогу людям усіх релігій
та приймати на роботу персонал без огляду на конфесію, або перестати
викуповувати страхування для наших працівників», – написали сестри у
спеціальній заяві.
Становище згромадження Малих Сестер Убогих є «першою ластівкою» в
дискримінації католиків США у широкому масштабі. Чи дійде там справа до
знищення понад 620 католицьких лікарень, які обслуговують майже одну
шосту пацієнтів США?
У португальській місцевості Пріскус традиційно постають понад
90 сцен, пов’язаних із Народженням Христа. На 30 тис.кв.м. у різних
сценках задіяні сотні учасників живих яселок.
Парафія св.Тадея у Пріскусі (архидієцезія Брага) на півночі Португалії
організовує від IV неділі Адвенту до 6 січня живі яселка – «різдвяну
шопку», де беруть участь від 600 до 800 осіб. Яселка організовано так,
щоби показати у свята Різдва Христового центральну роль новонародженого
Ісуса.
«На цій території представлено 90 сцен, які ілюструють юдейську,
римську, асирійську, грецьку та вавилонську культури», – пояснюють
організатори. Цього року церемонію відкриття яселок очолить представник
Бенедикта XVI, кардинал Мануел Монтейру де Кастру, уродженець дієцезії
Брага, Великий пенітенціарій Апостольської Столиці. Він уділить
апостольського благословення від Святішого Отця.
Яселка організовують мешканці Пріскуса, які жертвують свій час і
таланти, аби відтворити народження Ісуса. Новинкою цьогорічних яселок
буде «майдан народів», який має на меті показати єдність усіх народів та
Ісуса як єдиного, хто може розв’язати нинішні проблеми.
Іншою новинкою є «обличчя віри» архидієцезії Брага: представлення тих,
хто не соромився податися до вифлеємського гроту, аби запросити Ісуса у
своє життя. Будуть представлені зображення св.Мартина Думе,
св.Фруктуоза, св.Геральда, блаж.Александра Балазара, о.Абіліо Корейї,
блаж. Бернардо Васколселози, єпископа Антоніо Баррози.
Особливий характер буде мати святкування Різдва в душпастирському
осередку бл. Івана Павла у Львові. Подібно як у минулому році, візьмуть
участь представники різних народів і
конфесій, також і ті, які цього дня не святкують, але хочуть розділити
радість з братами латинського обряду.
Вечір під назвою «Увесь світ у Львові – Римське Різдво» розпочнеться
принесенням скаутами вифлеємського вогню. Далі – в умовах більших аніж у
родині – буде показова «вігілія» – Свят вечір з елементами різних
культур – з урочистим благословенням встановленням ясел, сіна, фігурок,
діленням оплаткою, співом колядок і інтеграційними іграми. О півночі
розпочнеться Служба Божа – «Пастирка»
«Рух за життя» проведе благодійний аукціон в рамках акції «Вифлеємська гостина (різдвяний стіл для вбогих)
Увесь світ у Львові - Римське Різдво відкриймо для Ісуса брами віри !
24 грудня год. 21.00:
- прийняття вифлеємського вогню
- конструкція і освячення вертепу
- ламання оплатком
- вігілійна вечеря
- спів коляд
о півночі Служба "пастирська"
місце: Український Католицький Університет, філософсько - богословський Факультет, м. Львів. вул. Хуторівка 35 А
запрошує Римо-католицький душпастирський осередок бл. Івана Павла ІІ. Cпіворганізатор: Рада Студентів УКУ
В переддень свята святого Миколая 2012 року, світ побачив екологічний
колядничок, підготовлений Бюро УКГЦ з питань екології, під назвою
«Вселенная, веселися!».
Цей екоколядничок є повноцінним колядником і спробою Екобюро
запропонувати усім тим, хто з трепетом очікує приходу Спасителя,
підбірку колядок, в яких Новонароджене Дитя-Ісус прославляється як
Творець всесвіту, який прийшов відновити первозданну гармонію, що була
порушена через гріхопадіння людини.
Те, що колядник називається також і екологічним, зовсім не означає, що
упорядники, за зразком комерційних структур, намагаються використати
певний черговий рекламний «трюк», користуючись «екологією» як модним
брендом; називаючи колядничок екологічним, працівники екологічного бюро,
перш за все, в черговий раз намагаються донести до віруючих правду про
те, що дбаючи про власну екологію та чистоту душі, весь створений Богом
світ – природа у повноті «відчує» на собі цей екологічний вимір. Турбота
про природне довкілля – невід’ємна складова нашої християнської віри.
Оригінальністю цього колядника можна вважати те, що в кожній з колядок,
які складають цю збірку, помітна одна дуже важлива річ: весь всесвіт,
цебто ціле створіння Боже розвеселилось і зраділо з приходу
Дитяти-Ісуса, адже в тілі появився той, хто через Своє народження,
смерть та воскресіння прийшов дати новий початок і примирити «впалого
Адам» з його Творцем та усім створінням.
«Якщо всі ми, вірні нашої Церкви, чи то в Україні, чи на поселеннях,
оспівуючи прихід Новонародженого, усвідомимо, що колядки – це не лише
літературний та творчий здобуток і доробок нашого народу, а перш за все –
вираження глибини та цілісного характеру християнської віри, – йдеться у
вступі до колядника, – то цим ми вдихнемо новий подих життя у наші
чудові традиції. Рівно ж, ми зможемо зробити нашу віру більш дієвою і
такою, яка оживить, через наші «живі парафії», цілу нашу Церкву».
Упорядники вважають, що через колядки ми повинні навчитись у наших
прадідів як по-справжньому святкувати і по-божому жити: для наших
пращурів було самозрозумілою річчю, разом з усім створінням радіти
приходу Спасителя, який входить в історію Людства під видом беззахисного
Дитяти, проте є Творцем, Відкупителем та повновладним Суддею всього
світу.
«А що для мене означає Різдвяна радість?», – ніби провокуючи задається
питання у вступі. Це означає – по-справжньому радіти з Доброї Новини,
що є нічим іншим як, в дусі Любові, примиритись з Богом, нашими ближніми
та усім створінням і плекати поширення гармонійного Царства Божого «вже
тут і тепер»; Царства, в якому ті, кому було доручене все створіння,
бережливо та шанобливо ставитимуться до природного довкілля, поважаючи
його як Створіння Боже та реалізуючи через нього любов до ближніх та
любов до Бога.
«Задум, мета і поява цього колядника будуть тоді виправдані, –
надіються упорядники, – коли кожен, хто в Різдвяному часі, з одного боку
через колядки прославлятиме Новонародженого Ісуса і його прихід, а з
іншого – освячуватиметься цими колядками, і від Різдвяної зорі
загориться Любов'ю Божою до цілого створіння, яке у Первородному Синові
було сотворене».
Задаючи святкового тону та настрою, екоколядник закликає усіх такими
словами: «Колядуймо, радіймо і веселімося у Бозі і допоможімо, щоб вся
природа, через наше до неї ставлення, відчула, що народився Христос –
Творець і Спаситель світу!».
Серед празників на честь святих на особливу увагу заслуговує вшанування св. Миколая - опікуна воїнів, подорожуючих, студентів, моряків та лучників. В Україні цей святий вважається покровителем та заступником дітей. За традицією, у ніч з 18 на 19 грудня діти очікують на подарунки від св. Миколая, які вони зранку знаходять під подушками, нечемні ж отримують різки.
У світі святий Миколай відомий під різними іменами: Міклаш, Йолопукі, Сейнт Ніколаус, Сантаклос, Фадер Крісмас, Пер Ноель, Сінтер Клаас.
Святий Миколай - єпископ Міри у Лікії, також відомий як Миколай Чудотворець за численні чуда, здійснені за його посередництвом. Народився Миколай у Малій Азії в місті Патарі наприкінці ІІІ століття у сім'ї багатих та віруючих християн. Миколая охрестили невдовзі після народження, що було непритаманне тодішнім часам. З дитинства Миколай відзначався побожністю та співчуттям до знедолених та бідняків. Будучи юнаком, Миколай переселяється до Міри, де єпископ висвячує його на священика.
Після смерті батьків Миколай отримує спадок, який роздає впродовж тривалого часу бідним. Усе життя Миколай присвятив справі милосердя для душі і тіла. Тому, як пише у книзі «Пізнай свій обряд» о. Ю. Катрій, ще за життя його називали «батьком сиріт, вдів і бідних».
Миколаю приписують руйнування язичницьких храмів, зокрема храму Артеміди. Також вважається, що Миколай брав участь у Першому Вселенському Соборі у Нікеї 325 року.
Упокоївся святий Миколай 6 грудня 345 року.
22 (9) травня святкується перенесення мощів святого Миколая з Міри до міста Барі (Італія). На честь святителя Миколая там побудували храм, який освятив Папа Урбан ІІ. На освяченні гробниці святого Миколая були присутні члени делегації Київської православної митрополії з благословення Митрополита Київського і Всієї Руси Івана ІІІ.
На українські землі культ святого Миколая приходить разом з християнством. У дев'ятому правилі Уставу київського митрополита Георгія (1072) згадується, що у день пам'яті св. Миколая відбувалося причастя. На українських землях зведено багато храмів на честь св. Миколая. Відомі чудотворні ікони з ликом святого Миколая. Розвинувся культ почитання святого Миколая у празничних піснеспівах та гимнографії.
В давнину на празник святого Миколая варили пиво, пекли печиво, скликали друзів, музик, читали молитви. На всій територій України влаштовували обіди на честь Миколая угодника з приготуванням пива й меду. На Поділлі господар мав пройти через подвір'я та дати худобі їсти, вважалося, якщо після цього першим до господи завітає чоловік, протягом року родину супроводжуватиме щастя й добробут. А от на Харківщині вшановували Миколая впродовж трьох днів, щоб забезпечити врожай на наступний рік тут варили кутю й узвар.
У сучасній Україні це свято найбільше чекають діти. На Західній Україні встановилася традиція написання дітьми листа, де перечислюються бажані подарунки. Свято містить у собі й виховну функцію, адже для того, щоб отримати бажані подарунки, дитина впродовж року повинна бути слухняною.
Святий Миколай — опікун дітей
Давно-давно, 1600 років тому, жив у місті Мирах, у Малій Азії, хлопець Миколай. Був він сирота. Його батько й мати померли, залишивши синові чималий спадок.
У серці Миколая була велика доброта, і він вирішив роздати своє майно бідним. Та тільки ж був він дуже несміливий і тому почувався нещасливим.
У безсонні ночі виходив Миколай на дах свого будинку й дивився на бідні домівки. Біля них спали їх убогі мешканці. У домівках, нагрітих за дня гарячим сонцем, було душно, отож люди лягали спати перед порогом на землі. Лежали вони в лахмітті, подертому на важкій праці в копальнях мармуру. Спали тут і малі діти, які ніколи ще не зазнали в житті радості.
І стискалося серце Миколая від цього людського горя. Він думав: «Як допомогти бідним дітям?»
І ось однієї ночі наклав Миколай повен міх усілякої їжі — м'яса, хліба, медяних паляниць, фініків, фіг, а також одягу й грошей і непомітно від служби вийшов з дому. Обережно-тихцем поклав мішок біля порога найближчої хатини, де спали бідні діти.
Уранці придивлявся Миколай з даху свого дому, як раділи малі діти цьому міху!
Наступної ночі вибрався Миколай знову з повним міхом і поклав його біля іншого дому, де були діти. І такі мандрівки повторював він уже щоночі. У місті ні про що інше тепер не говорили, як тільки про невідомого добродія. Діти не раз бачили крізь сон постать у темнім плащі, що клала мішок, але постать скоро зникала.
А старий слуга Миколая затривожився, коли побачив, що в коморах меншає припасів. «Напевно, хтось краде їх, — подумав. — Треба упіймати злодія!»
Одної ночі побачив слуга чоловіка в плащі з каптуром на голові. З мішком на плечах він перелазив через браму на вулицю. Слуга здійняв галас, збіглися інші слуги й кинулись у погоню. Засоромлений Миколай, бо ж це був він, замість зупинитись і відкрити своє обличчя, почав утікати. Побудились і люди на вулицях, побудились і діти, і всі стали здоганяти Миколая.
Перші наздогнали його діти й... упізнали свого доброго опікуна. Упізнали його плащ і мішок, повний добра.
— Це не злодій! Це наш опікун! Наш добродій! Зупинились люди, здивовані та збентежені.
— Це ж Миколай! Багатий Миколай! Ось хто цей добрий дух, що нам дарунки приносив, дітей наших від голоду рятував!
Минули роки. Миколай став священиком, а далі й єпископом у Мирах. Всі шанували й любили його за доброту, за ласкавість і мудрість. А про діток він і далі не забував. Як тільки довідувався, що якась дитина в біді, зараз ішов до неї з потіхою й подарунками.
Коли помер Миколай, і його душа стала перед Господнім престолом, Бог спитав:
— Чого бажаєш, мій Миколаю, в нагороду за добре життя на землі?
— Нічого не бажаю, — відповів Миколай, — тільки дозволь мені, Боже, сходити час від часу з неба на землю й відвідувати дітей.
Усміхнувся ласкаво Господь і промовив:
— Знав я, яке буде твоє прохання. Щороку в день своїх іменин зможеш сходити на землю.
А на землі пам'ять про Миколая не завмерла. Всі пам'ятали про його добрі діла, про його святе життя, і тому Церква його святим назвала.
І від того часу кожного року в день своїх іменин у грудні Святий Миколай ходить по землі і розносить добрим дітям дарунки. Знає Святий Миколай, що всі малі діти чемні й добрі, і знає, що всі українські діти мають добрі серця, люблять Бога, люблять свій рідний український народ і рідний край — Україну.
Він з великою радістю відвідує українських діток й обдаровує їх усілякими чудовими дарунками. Між ними найкращий дарунок — рідні українські книжечки.
Дуже радіє Святий Миколай, коли добрі люди, що люблять дітей, допомагають йому в доброму ділі. Тішиться, коли в день Святого Миколая українські діти дають одні одним дарунки — книжечки, тішиться, коли дехто навіть і одягнеться так, як він, і, замість нього, приходить до дітей з дарунками, з добрим словом та порадою.
Велике вшанування, яким св. Миколай втішається довгі сторіччя між християнами обох обрядів, є засвідченням його надзвичайної святості й небесної слави. Св. Бонавентура так писав про нього: "Миколай, вибраний вже в лоні своєї матері, святий з дитинства, був славою юнаків, честю старців, похвалою священиків, сонячним сяйвом єпископів. Слава про його чуда розійшлася по всій землі, Миколая величають усі люди. Щодня помножуються чуда за його посередництвом. Св. Миколая прославляють на морі, величають на суші, призивають у небезпеках. Коли наближається гроза і штормить море, тоді зі сльозами кличуть на допомогу св. Миколая; коли приходить нещастя, св. Миколай є нашим заступником. І не тільки до християн, але й до поган дійшла слава його імені, він у них в такій великій шані, що вони громадами сходяться величати та прославляти його ім'я. Між багатьма великими чудами, що їх він творив, найбільшим чудом був він сам".
А ще раніше, в VII сторіччі, над гробом св. Миколая похвальне слово проголосив св. Андрій Критський: "Не стільки освічуе церкву світильник, поставлений на золотому високому свічнику, скільки ти, св. Миколаю, поставлений Христом - правдивим Світлом - на святительському престолі, просвічував у світі свою паству, вів її до небесного Світлаі наче з висоти освічував чистим світлом духовного пізнання".
Св. Миколай у IV столітті був єпископом у місті Мирі (Мала Азія), в давній Лікійській провінції. Відомі різні оповідання про св. Миколая, передання й леґенди. З давніх оповідань про св. Миколая відомо, що він народився в місті Патарі, де його стрий був єпископом. Побожні батьки дбайливо виховували свого сина в християнському дусі, а стрий дбав про його освіту. Після передчасної смерті батьків Миколай вирішив передати успадкований по батьках маєток на діла християнської любові. Саме тоді один Патарський громадянин, утративши всі свої гроші, хотів пустити своїх дочок на злу дорогу. Щоб допомогти цій родині, Миколай підкинув потайки до їхньої хати мішечок золота. Так він зробив три рази. Це зберегло чесне ім'я родини.
Як душпастир св. Миколай ревно працював над спасінням своїх вірників, а також з любов'ю помагав їм у всіх їхніх потребах, часто навіть чудесним способом. Так, наприклад, він з'явився у сні Римському імператору Константину І, Великому, та наказав йому відпустити на волю трьох старшин, які несправедливо були засуджені на смерть.
Згідно з усіма переданнями св. Миколай помер у Мирі, де над його гробом поставили церкву. На його честь відзначали окреме свято. Один його життєписець написав у X столітті про св. Миколая так: "Захід, як і Схід, вихваляе його та прославляе. Люди будують на його честь церкви. Всюди е його образи, на його честь проголошують проповіді та святкують свята. Всі християни вшановують його пам'ять та просять у нього опіки. Його ласки не підвладні часові, тривають з роду в рід, спливають на всю землю: Про його чуда знають: скити, індуси, варвари, африканці, так само, як італійці".
Коли місто захопили мусульмани, італійцям вдалося 1087 року перевезти мощі св. Миколая з Мири до міста Бар. Це причинило вшанування Святого на католицькому Заході. В середньовіччі лише в одній Англії було чотириста церков св. Миколая. Після Матері Божої образи св. Миколая малювали більше, ніж будь-якого іншого Святого. Як свого особливого небесного заступника закликають св. Миколая на допомогу моряки на Сході, а на Заході діти чекають від нього дарунки за добру поведінку. Просять допомоги в св. Миколая також в'язні й полонені. Всі ці прохання появилися на основі добрих справ і чудес великого чудотворця - св. Миколая.
Український народ теж здавна вшановує його. Багато в нашій державі церков св. Миколая. Немає іконостасу, на якому б не було його образу. В церковних богослужіннях часто згадують св. Миколая, а кожний четвер посвячений у нашому богослужінні його особливому вшануванню.
З любові до Бога в св. Миколая зародилось велике милосердя до ближніх. Багатство, яке він успадкував від своїх батьків, Святий не вважав своєю власністю, а добром, що належить усім бідним і потребуючим. Св. Миколай не чекав, щоб людина, яка щось потребує прийшла до нього і просила допомоги, а сам шукав бідних, щоб їм допомагати. А робив це переважно так, що ті навіть не знали, хто є їхнім доброчинцем. Св. Миколай чинив згідно з Святим Євангелієм: "Нехай не нає ліва рука, що дає права" та слідкував, щоб сповнилися Христові слова: "Не показуйте своєї праведності перед людьми, щоб вони вас бачили і хвалили за те; нехай знає про ваші добрі діла лише Отець Небесний".
Коли в Мирах помер єпископ Іван, навколишні єпископи зібралися вибирати нового і просили Бога вказати їм найдостойнішого чоловіка на це звання. Архієпископ мав видіння у сні, щоб чоловіка, який перший прийде вранці до церкви на молитву, вибрати і висвятити на єпископа, бо це праведна людина, що горить любов'ю до Бога і ближнього.
Першим, хто прийшов до церкви на молитву, був св. Миколай. Тоді найстарший єпископ сказав йому, що він, за Божою волею, має прийняти свячення на єпископа. І хоч св. Миколай ніколи навіть не думав про таку високу честь, все ж не міг йти проти виразної Божої волі. Тоді він розповів архієпископу, що і він мав дивне видіння: Ісус Христос передав йому святе Євангеліє, а Божа Мати - єпископський омофор. І ось він встав рано, щоб піти до церкви і просити в Бога ласки і просвітлення, як розуміти цей сон, а тут йому повідомили, що він має бути єпископом.
Св. Миколай, будучи владикою, не тільки не змінив своєї милосердної поведінки щодо людей, а навпаки, його добродійність ще більше засяяла. Тоді сповнилися слова Христові: "Так нехай світить перед людьми ваше світло, щоб вони, бачивши ваші добрі вчинки, прославляли вашого Отця, що на небі" (Мт 5:16). Сам св. Миколай жив дуже скромно. Одяг його був простий, він їв тільки один раз на день, ввечері; весь час присвячував молитві й ділам християнського милосердя. Кожного року 1 вересня скликував на Собор духовенство, радився з ним про потреби народу, наказуючи дбати про бідних, виконувати бажання Христа: "Нехай не буде бідних між вами..." А Бог помагав св. Миколаю в його добродійності, не раз виразними чудами. Коли в Мирі настав голод, св. Миколай ревно просив у Бога помочі. На далекій Сицилії одному торговцеві збіжжям являється в сні св. Миколай і дає йому добрий грошовий завдаток та замовляє корабель збіжжя для голодуючих у Мирі. Пробудившись, купець, на своє велике здивування, знайшов у своєму кулаку завдаток на збіжжя, що його остаточно переконало: це був не звичайний сон, а Боже об'явлення. Купець відразу наповнив корабель збіжжям, приплив до Мири, де Миколай купив це збіжжя для голодуючих.
Св. Миколай був дуже ревний у Божих справах, за свободу Церкви, за чистоту християнської віри, за поширення Царства Божого на землі. Якийсь час довелося йому страждати за Христа у в'язниці. Св. Миколай вийшов на волю, коли новий правитель Константан Великий переміг Лікинія, невинно ув'язнених християн визволив з тюрми, а Христовій Церкві дав свободу.
За давнім переданням св. Миколай на І Соборі в Нікеї (325 р.) виступив проти єретика Арія, який заперечував у Христі Божу природу. Арій навчав, що Христос не був Богочоловіком, а тільки людиною, хоч і великим пророком і посланцем Божим. Коли ж на Соборі Арій вперто хулив Христа, то Святий Миколай вдарив Арія в лице. Отці Собору не похвалили Святого за це і навіть наклали на нього церковну покуту.
Бог прославив св. Миколая великими чудами як за життя, так і після смерті. Він увійшов в історію Церкви як Великий Чудотворець. Таким згадується св. Миколай в богослужбових піснях, акафістах, стихирах. Слава про св. чудотворця була така велика, що навіть погани просили його заступництва в своїх потребах. В Україні у великому вшануванні були чудотворні ікони св. Миколая. Окремої згадки заслуговує ікона св. Миколая Мокрого (Морського), опікуна вояків-моряків. З мощей св. Миколая, що спочивають в катедральному храмі італійського міста Бар, дотепер випливає цілюще миро, і діються при них чуда. Тому слушно співає наша св. Церква: "Радуйся, св. Миколаю, великий Чудотворче..."
Культ Святого Миколая
Святицй Миколай брав участь у Першому Вселенському Соборі, 325 року у Нікеї. На Нікейському Соборі був прийнятий «Символ віри» - молитва «Вірую ... ». Св. Миколай був одним із співавторів цієї молитви.
Культ Св. Миколая почав набувати розмаху у V ст., коли Цісар Юстиніан І (527-565) збудував на його честь церкву в Константинополі. Цісар Мануїл Комнен (1143-1181) державним законом, затвердив святкувати празник св. Миколая 6 грудня (19 грудня). 3 Візантії його культ поширився по цілому світі. Найстарший життєпис про св. Миколая походить з ІХ-го століття. На заході Папа Римський Миколай І (858-867) - коло 860 року збудував у Римі церкву Св. Миколая Чудотворця, таким чином культ Святого Миколая поширився на всю християнську Європу. На сьогоднішній день у Європі є понад 3500 храмів збудованих на честь Св. Миколая.
На українські землі, культ Св. Миколая, прийшов разом з християнством - Хрещення Русі (988 р.). В другій половині ХІ століття в Києві було споруджено перший храм Св. Миколая Чудотворця на Аскольдовій горі. У давнину - Св. Миколай, для українського народу, був заступником від небезпеки зі степів (Монголо-татарської навали). Пісні про Св. Миколая належать до найдавніших зразків української поезії, серед них такі пісні, як «Ой хто, хто Миколая любить». В соборі св. Софії в Києві знаходиться ікона св. Миколая Чудотворця (Мокрого) з 1090 року.
Духовне Застереження!
З Особистістю Св. Миколая пов'язана давня традиція: дарувати дітям у надвечір'я Св. Миколая подарунки. Шкода тільки, що цей гарний і повний глибокого значення звичай перетворився на карикатуру Св. Миколая у вигляді відомого Санта Клауса. У теперішньому світі панує вже не закон безкорисного милосердя, а дух бізнесу, реклами, заробітку навіть на святих речах, тому новочасні погани використали і саму особу історичного св. Миколая для прагматичних цілей. Християни повинні знати і пояснювати своїм дітям, ким був св. Миколай, звідки походить звичай дарувати дітям подарунки в його день, а всі історії про Санта Клауса - це лише людські вигадки, неповажні пародії на святі речі. Тож любімо і молімося до Святого Миколая знаючи, що він насправді Чудотворець.
Святий Миколай (* між 270 і 286 рр. у Патарі; † 6 грудня 326 р. або 345 р., або 351 р. у Мирі) - загальновідоме ім'я св. Миколая Мирлікійського, який у першій половині IV ст. був єпископом Мири (Лікія), - сьогоднішнє Демре, у провінції Анталія в Туреччині. Відомий у православній церкві як Миколай Чудотворець, один з найбільш шанованих християнських святих і знаний особливо як таємничий дарувальник.
Православні християни його пам'ятають та шанують як історичну особу та великого святого - а в інших країнах світу цей святець став прообразом міфічної фігури Санта Клауса. Св. Миколай також відомий під іменами: Міколай, Міклаш, Йолупукі, Сейнт Ніколаус, Сантаклос, Фадер Крісмас, Пер Ноель, Сінтер Клаас.
Св. Миколай зараховується до лику святих: як такий опікується воїнами, водіями і подорожуючими, допомагає бідним у скруті; вважається покровителем дітей та студентів, моряків, торговців, і лучників. Визнається патроном міст Амстердам (Нідерланди), Барі (Італія), Баранкілья (Колумбія).
Біографічні відомості
Доказів про життя Святого Миколая збереглося мало. Одними з джерел є перекази Святого Андрія Критійського (VII ст.) та монаха-студита Івана з Константинополя (V ст.).
Згідно різних переказів Миколай народився 270-286 рр. у грецькому місті-колонії Патара у провінції Лікія (Мала Азія), на той час це був еллінистичний регіон.
За переказами його батьки були багатими та глибоковіруючими християнами, котрі охрестили сина відразу після його народження, що й було рідкістю на той час. Змалку Миколай був дуже релігійним та вирішив присвятити своє життя богослужінню. Одностайно відомо, що будучи вченим юнаком, Миколай переселяється до Мири, де продовжує навчання, а його вуйко-єпископ висвячує ще молодого Миколая на священика.
Оскільки Святий Миколай вважається покровителем моряків, існує версія, що він також був мореплавцем або рибалкою, але ймовірніше, що його родина мала певне відношення до рибальства. По смерті батьків сину залишається великий спадок, він вирішує роздарувати майно потребуючим і здійснював цей задум протягом довгого часу. Подібні випадки доброчинності достеменно відомі та підтвердженні історичними фактами що стосуються інших єпископів IV ст.: Святий Амброзій та Василь Великий.
Роки ранньої душпастирської діяльності Миколая приходять на час сумісного правління двох римських імператорів Діоклетіан (правління 284-305) та Максиміан (правління 286-305), що й дозволяє приблизно оцінити вік Миколая. У 303 р. Діоклетіан виголошує право на переслідування християн. Після абдикації обох імераторів 1 травня 305 р. політика по відношенню до християн у двох частинах імперії була різною. В той час як у західній частині імператор Констанцій Хлор (правління 305-306) не допускає до кривавого переслідування християн, у східній частині імператор Галерій (правління 305-311) продовжує політику Діоклетіана аж до кінця свого правління і відмінив це рішення лише помираючи. Цей час з 303 по 311 рр. був найдовшим періодом переслідування християн у Римськїй імперії.
По смерті Галерія його наступник та одночасний з ним правитель Ліциній (правління 307-324) був терпимим до християнства. В результаті чого зростає чисельність послідовників християнської віри, а разом з цим і кількість єпископів, котрі керували громадою віруючих, мали значний соціальний та політичний вплив, а також багатства. Нерідко вони очолювали відповідні міста. Вірогідно у цей час Святий Миколай здобув посаду єпископа Мирійського. Для чого, згідно тогочасних традицій, його мали поважати та любити у тій місцевості, що звичайно було результатом доброчинності. Як і для інших єпископів того часу популярність Миколая була запорукою його позиції та впливу.
Йому також приписують розрушення язичницьких храмів, зокрема храма Артеміди (Діани). Деякі автори пов'язують святкування дня Св. Миколая з бажанням замінити цим язичницький день святкування народження Артеміди.
Багато років св. Миколай був єпископом у Мирі. Згадані вище Св. Андрій Критійський та монах Іван зі студитського монастиря (Константинополь) стверджують, що він брав участь у Першому Вселенському Соборі 325 р. у Нікеї, під час якого вдарив по щоці свого опонента Арія. Через що був заарештований, але до закінчення собору звільнений та оправданий. Серед підписів «символу віри» його ім'я не значиться, проте список збережено не повністю. Єпископ Теогнід Нікейський належить до персон чия участь у соборі історично підтверджена. Згідно Св. Андрію Критійському, він переконав Миколая у католицькому світобаченні.
Помер приблизно у 345 році. День смерті Святого Миколая відзначають як день Святого Миколая, або просто Миколая щороку 6 грудня по новому стилю (церкви, що користуються Григоріанським календарем) та 19 грудня по новому стилю (у 20 - 21 столітті)(церкви, що користуються Юліанським календарем)
Чудеса
Діяння Миколая стали причиною появи багатьох легенд, завдяки яким він з часом став одним з найважливіших святих. Декотрі з цих легенд основані на вчинках одноіменного аббата монастиря Сіон поблизу Мири, пізніше єпископа Пінари († 564), проте приписуються Св. Миколаю.
Про трьох сестер
Один збіднілий чоловік не міг забезпечити своїх трьох доньок приданим. І оскільки, по тамтешніх звичаях, вони не зможуть вийти заміж, батько намірювався відправити їх займатись проституцією. Миколай, у той час ще не єпископ, дізнавшись вирішує скористатись батьківським спадком щоб зарадити біді. Протягом трьох ночей він пробирався до убогої хатини та щоразу закидав крізь вікно, у кімнату де ночували сестри, шмат золота - на придане для кожної з дочок.
Існує дві версії щодо ночей коли Миколай закидав золото. По одній - це відбувалось протягом трьох ночей підряд, за іншою - оскільки доньки були на рік молодша одна одної, то Миколай щороку, у ніч напередодні повноліття дівчини, приходив до хатини і залишав свій подарунок.
Знову ж таки, існує дві версії щодо закінчення історії. За однією: у третю ніч батькові сестер вдається викрити особу свого добродія і він сердечно дякує Миколаю за вчинене. На що Миколай заперечує та відмовляє, щоб старий дякував Богові, оскільки все від нього. За іншою: Миколай дізнається про задум батька викрити його і на третю ніч він вкидає золото не у вікно, а через комин будинку.
Легенді відповідає часте зображення Св. Миколая на образах з трьома яблуками або трьома золотими кулями.
Саме завдяки цій легенді засновано традицію анонімних подарунків на Миколая (6. або 19. грудня), особливо бідним та дітям. Подібна легенда існує також про Святого Василя Великого день котрого святкується 1. січня - коли теж прийнято обдаровувати інших.
Про малого Миколая
Розповідають, що будучи іще немовлям Миколай був настільки набожним, що у дні посту (середу та п'ятницю) ссав материнське молоко лише один раз на день. А коли його уперше віднесли до купелі він встав на ноги і сам стояв.
Перенесення мощів Святого Миколая
В XI столітті грецька імперія переживала важкий час. Турки спустошували її володіння в Малій Азії, розоряли міста і села, вбивали їх жителів, і супроводжували свої жорстокості зневагою святих храмів, мощей, ікон і книг. Мусульмани робили замах знищити мощі святителя Миколая, глибоко шанованого всім християнським світом.
Осквернення святинь обурювало не тільки східних, але і західних християн. Особливо побоювалися за мощі святителя Миколая християни в Італії, серед яких було багато греків. Жителі міста Барі, розташованого на березі Адріатичного моря, вирішили врятувати мощі святителя Миколая.
8 травня кораблі повернулися до Барі, і скоро радісна звістка облетіла все місто. Наступного дня, 9 травня, мощі святителя Миколая урочисто перенесли до церкви святого Стефана, що знаходилася недалеко від моря. Через рік була побудована церква на честь святителя Миколая і освячена папою Урбаном II.
Поклоніння
Культ святого Миколая починає рости від того часу, коли цісар Юстиніан І (527-565) збудував на його честь церкву у Царгороді. А цісар Мануїл Комнен (1143-1181) державним законом приписав святкувати день Св. Миколая 6 грудня. З Візантії його культ поширюється по цілому світі. Найстаріший життєпис св. Миколая походить з 9-го століття.
На Заході папа Миколай (858-867) - перший папа з цим іменем - близько 860-го року збудував у Римі церкву св. Миколая. До Німеччини його культ привезла візантійська княжна Теофано, дружина цісаря Оттона ІІ (973-983). Латинська Церква також святкує св. Миколая 6 грудня. У Франції і Німеччині є понад дві тисячі, а в Англії бл. 400 церков, присвячених Св. Миколаєві. На Українські землі культ св. Миколая приходить разом із християнством. В Уставі київського митрополита Георгія (1072 р.), в 9-му правилі згадується, що у день пам'яті Св. Миколая відбувалося причащання. Найстаршою спорудою, присвяченою Св. Миколаєві на наших землях вважається ротонда в Перемишлі, що датується 10-м сторіччям. В другій пол. 11-го століття у Києві на Аскольдовій могилі боярином Ольмою була збудована церква св. Миколая. На Галицьких землях однією з найстаріших є церква св. Миколая у Львові, що походить з 13-го століття. Пісні про св. Миколая належать до найдавніших зразків української поезії, найпопулярнішою з яких є «Ой хто, хто Миколая любить».
Дохристиянські паралелі
Свято Св. Миколая має ще й назву Миколи Теплого. Воно сягає традицій стародавнього культу Прадіда, або дохристиянського бога Велеса. Інший відбиток первісних вірувань на постаті Св. Миколая - перегукування постаті Миколая із уособленнями грецького Посейдона, та римського Нептуна.
В українській культурі
Свято Св. Миколая в Україні є особливо бажаним дитячим святом. За традицією, в ніч з 18 на 19 грудня Св. Миколай приносить дітям подарунки і кладе їх під подушку. Серед дітей на західній Україні встановилася традиція писати Св. Миколаєві листа у якому дитина вказує що хорошого та поганого вона вчинила протягом року і просити про подарунки. Такого листа, як правило, адресується до «Канцелярії Св. Миколая». Завдяки місцевим ентузіастам, деякий час у Львові функціонувала така віртуальна канцелярія.
Обряди
За традицією, старші господарі села на свято збиралися щоб зварити пшеничного пива. Влаштовувалася гостина, після якої всі весело з піснями їздили на санях довкола села.
На Харківщині існував звичай святкувати триденні Миколині святки, на які варили кутю і узвар, щоб у наступному році забезпечити врожай на жито й плоди. На всій території України влаштовували заздравні обіди на честь Миколая Угодника з приготуванням ритуального пива й медів. На Поділлі цього дня чекали «полазника» - чоловіка, який першим зайде до хати, що віщувало багатство й щастя протягом року. Але раніше через подвір'я мав пройти хазяїн, дати худобині їсти й привітати її словами: «Дай, Боже, добрий день, щобись худібонька здорова була та й я з тобою ще й зі своєю дружиною!». На Київщині хазяїн, прийшовши цього дня із церкви, брав миску зі свяченою водою, паляницю з грудочкою солі, квача з різного зілля, ішов кропити господу, худобу та збіжжя, примовляючи: «Святий Миколай, помилуй та сохрани нас від усякого лиха!».
Зображення
У місті Мірра (сьогодні - Демре), на подвір'ї церкви, де Св. Миколай колись служив, встановлено пам'ятник, де він зображений обступленим дітьми [1]. Також в місті, неподалік церкви, де він був похований і де досі зберігся його гріб, стоїть пам'ятник Санта-Клаусу.
В музиці
Про святого Миколая складено дуже багато пісень. Зокрема в українському фольклорі відома пісня «Ой, хто, хто, Миколая любить».
Серед авторських пісень - «Миколай Бородатий» - пісня українського рок-гурту «Плач Єремії», вокал - Тарас Чубай.
Вівторок. У вівторок главою Апеляційного суду Держави Ватикан призначили
декана Трибуналу Римської Роти, 71-річного італійця, монсеньйора Pio
Віто Пінто. До нього цю посаду займав один з аудиторів Роти на пенсії,
якому вже виповнився 81 рік, іспанець, монсеньйор Хосе Марія Руїс
Серрано.
Середа.У середу під час загальної аудієнції
Папа Бенедикт XVI вів свої роздуми на тему Божого об’явлення, яке є
свідченням Божої любові до світу та Його діяння у ньому. Вершиною цього
об’явлення є прихід Єдинородного Сина у світ, в Якому Бог показав Своє
обличчя та запросив людину іти за Собою. Етапи цього об’явлення можемо
відчитати, насамперед, у Святому Письмі, і саме з цього випливає заклик
Папи дедалі частіше брати в руки Біблію, особливо, у Році віри, як також
«приділяти більше уваги читанням під час недільних Служб Божих», адже
«це все становить цінну поживу для нашої віри». Папа звернув увагу на
те, як етапи Божого об’явлення підсумовує Катехизм Католицької Церкви,
розповідаючи про те, як Всевишній від самих початків запрошував людину
до особливої єдності з Собою, не зважаючи на те, що вона втратила ці
взаємини задля своєї слабкості. Бог заключив союз із Ноєм, покликав
Авраама, сформував Свій народ через вихід з неволі та заключив з ним
союз на Синаї. Через пророків провадив його шляхами надії на спасіння,
і, врешті, у Христі звершилася повнота об’явлення, «задум Божого
благовоління до нас».
12 грудня, після загальної аудієнції Святіший Отець опублікував своє перше повідомлення у соціальній мережі Twitter,
яке було вступним привітанням: «Дорогі друзі, з радістю приєднуюся до
вас у Тwitter. Дякую за ваше великодушне прийняття. Від щирого серця
всіх благословляю». Присутність Святішого Отця у соціальній мережі
Twitter набрала рекордно великої популярності: лише за 9 годин Бенедикт XVI зібрав на своєму акаунті 1.5 млн читачів.
Повідомлення Бенедикта XVI можна читати англійською, німецькою,
іспанською, португальською, польською, італійською, французькою та
арабською мовами. «Бути в Twitter, особливо для Папи, за яким буде
стежити величезна кількість людей з цілого світу, дає йому великі
можливості. Це дозволить Понтифіку зацікавити релігійними питаннями
велику кількість людей, які мають горизонти абсолютно далекі від Церкви
або забули своє християнське коріння», - висловив свою думку кардинал Равазі в інтерв’ю одному з італійських видань.
Четвер.Посол Європейського Союзу при Святому Престолі Лоренс Аргімон-Пістре заявила про добрі відносини між ЄС і Святим Престолом. Вони базуються, на думку дипломата, на щирому діалозі і на повазі взаємних інтересів.
13 грудня Бенедикт XVI прийняв вірчі грамоти у нових послів при Святому Престолі
від Гвінеї, Сент-Вінсенту і Гренадіну, Нігерії, Замбії, Таїланду і
Шрі-Ланки. У промові до дипломатів Папа звернув увагу на головні виклики
сучасності. За словами Папи, справжня гідність людини має свою основу в
моральному житті. Тому він закликав керівництва країн, які
представляють нові посли, сприяти прогресу людства, сприяючи формуванню
нових поколінь, заснованих на здоровій антропології та системі
цінностей.
Святіший Отець Бенедикт ХVІ призначив
Архиєпископа Зиґмунда Зімовского, Президента Папської Ради в справах
душпастирства служби охорони здоров’я, своїм посланцем на ХХІ Всесвітній
день хворого, головні урочистості якого будуть проходити 11 лютого 2013
року в німецькому Марійському санктуарії в Альтеттінґу під гаслом: «Іди
і ти чини так само» (Лк 10,37).
П’ятниця.У п’ятницю, 14 грудня, Святіший Отець прийняв делегацію малого містечка Пескопеннатаро,
що в італійському регіоні Молізе. Саме звідти цього року прибула
24-метрова ялинка, яка стоїть на площі Святого Петра у Ватикані. Папа
зауважив, що в різних історичних періодах виникали спроби погасити це
Боже світло, щоб «запалити обманні та ілюзорні спалахи», то
розпочиналися періоди «позначені жахливим насильством над людиною». «Це
тому, що коли намагатися викреслити Боже ім’я зі сторінок історії, то
результатом є криві рядки, на яких навіть найблагородніші та
найпрекрасніші слова втрачають своє справжнє враження».
Субота.Папа скерував телеграму-співчуття
до свого нунція в Індії, з причини трагічної загибелі апостольського
нунція на Березі Слонової Кістки, Архиєпископа Амброзе Мадта.
Неділя.Вже стало звичаєм, що під час Адвенту та Великого Посту Єпископ Риму відвідує парафії своєї єпархії. У неділю, 16 грудня, Папа завітав у східний міський мікрорайон Колле Пренестіно.
Адвент є часом наполегливості та навернення, щоб приготуватися до
Господнього приходу, але також – часом радості, «тому що очікування
когось, кого любимо, є причиною радості», – сказав Бенедикт XVI на
початку проповіді. Так, святий Павло закликає филипських християн
«радіти у Господі». Чому? Тому що Господь близько! А в іншому посланні
він каже, що ніщо нас не може відокремити від любові, яку Бог виявив у
Христі. «Лише гріх віддаляє нас від Нього, але це фактор відділення,
який ми самі вносимо у наші взаємини з Господом» – сказав Папа, додаючи,
що «навіть і тоді, коли ми віддаляємося, Він не перестає нас любити й
надалі залишається близько біля нас зі Своїм милосердям, з готовністю
простити та знову прийняти нас у Своїй любові». Вітаючи зібраних
парафіян, складаючи подяку всім, хто трудиться в душпастирстві та в
служінні потребуючим, Папа побажав, щоб Рік віри, який переживаємо, став
нагодою для подальшого розвитку катехизації на парафії. Звертаючись до
молоді, він побажав, щоб юнаки і дівчата були активними учасниками нової
євангелізації, зокрема, серед ровесників.
Цього ж дня перед молитвою «Ангел Господній»
Понтифік знову говорив про Івана Хрестителя. До Христового Предтечі
приходили люди та, відповідаючи на його заклики до навернення,
запитували, що мають робити? Кожному з них св. Іван давав прості,
зрозумілі відповіді. Він не вимагав іменем Бога чинити виняткові жести,
але, насамперед, чесного виконання своїх обов’язків. Першим кроком до
вічного життя завжди є виконування заповідей. Папа зазначив, що вказівки
Предтечі завжди актуальні, і «навіть у нашому настільки складному світі
справи виглядали би набагато краще, якщо б кожен дотримувався цих
правил». З цього випливає заклик до молитви до Пресвятої Богородиці, щоб
допомогла нам «приготуватися до Різдва, приносячи добрі плоди
навернення». Після проказування молитви Бенедикт XVI звернувся до дітей,
які принесли на благословення фігурки Дитятка-Ісуса для домашніх і
шкільних шопок: «Найдорожчі, благословляючи фігурки Ісуса, які ви
поставите до своїх шопок, від щирого серця благословляю кожного з вас та
ваші родини».
Пропонуємо до вашої уваги послання Папи Бенедикта XVI з нагоди 46-го Всесвітнього Дня миру «Блаженні миротворці».
«Справедливість та любов не суперечать одна одній, але обидвоє
необхідні та доповнюють одна одну», – сказав Папа Бенедикт XVI перед
проказуванням молитви «Ангел Господній» у неділю, 16 грудня 2012 року.
Промовляючи до понад десяти тисяч прочан, що зібралися на площі Святого
Петра у Ватикані, між якими було багато дітей, Святіший Отець знову
говорив про святого Івана Христителя, адже про нього згадує літургія
третьої неділі Адвенту.
До Христового Предтечі приходили люди та, відповідаючи на його заклики
до навернення, запитували, що мають робити? Звертаючись до натовпу,
святий Іван сказав: «Хто має дві одежі, нехай дасть тому, що не має. А
хто має харч, нехай так само зробить». «Тут можемо побачити, – зазначив
Бенедикт XVI, – критерій справедливості, натхнений любов’ю.
Справедливість вимагає долати порушення рівноваги між тим, хто має в
надлишку, та тими, кому не вистачає необхідного; любов же спонукує бути
уважним до іншої людини, виходити назустріч її потребам, замість того,
щоб шукати оправдань для того, щоб захищати особисті інтереси». Отож,
справедливість та любов не суперечать одна одній, адже навіть у
«найсправедливішому суспільстві завжди буде потрібна любов», оскільки
завжди існуватимуть ситуації матеріальних потреб.
Наступна відповідь стосувалася митарів, що збирали податки для римлян, а
тому зневажалися народом. Але також і тому, що часто зловживали своїм
становищем, щоб красти. Христилель, як зауважив Папа, не вимагає від них
змінити професію, чи щось більше від того, що вже приписано. «Пророк, –
сказав він, – не вимагає іменем Бога чинити виняткові жести, але,
насамперед, чесного виконання своїх обов’язків. Першим кроком до вічного
життя завжди є виконування заповідей; в даному випадку – сьомої: не
кради».
Третя ж відповідь Предтечі звернена до солдатів, які також мають в
руках певну владу, а тому – також і спокусу нею зловживати. І до них
звернений заклик до чесності та пошани до інших: «Нікому кривди не
чиніть, фальшиво не доносьте і вдовольняйтесь вашою платнею». І ця
вказівка, за словами Святішого Отця, стосується кожного, особливо тих,
на кому лежить більша відповідальність.
У цьому контексті Бенедикт XVI звернув увагу на вражаючу конкретність
слів Івана Христителя: «В час, коли Бог судитиме нас за нашими ділами,
то саме в поведінці слід показати, що ми йшли за Його волею». Ось чому,
за словами Папи, вказівки Предтечі завжди актуальні, і «навіть у нашому
настільки складному світі справи виглядали би набагато краще, якщо б
кожен дотримувався цих правил». З цього випливає заклик до молитви до
Пресвятої Богородиці, щоб допомогла нам «приготуватися до Різдва,
приносячи добрі плоди навернення».
Після проказування молитви «Ангел Господній» у неділю, 16 грудня 2012
р., Святіший Отець подякував римським сім’ям, які відкрили свої домівки
для учасників молодіжного паломництва, що відбудеться наприкінці грудня.
«Дорогі брати й сестри, – сказав він, – від 28 грудня до 2 січня у Римі
відбуватиметься всеєвропейська зустріч молоді, організована спільнотою з
Тезе. Дякую сім’ям, які згідно з римською традицією гостинності виявили
готовність прийняти цю молодь до своїх домівок. Оскільки, Богу
дякувати, запити перевищують очікування, знову повторюю заклик, вже
виголошений на парафіях, щоб і інші родини, з великою простотою, могли
приєднатися до цього досвіду християнської дружби».
Серед паломників, які зібралися на площі Святого Петра, було багато римських дітей, що принесли статуйки Дитяти Ісуса, які будуть встановлені у домашніх, шкільних та парафіяльних різдвяних шопках, щоб Папа їх поблагословив. Бенедикт XVI звернувся до них з окремим привітанням, кажучи: «Найдорожчі, благословляючи фігурки Ісуса, які ви поставите до своїх шопок, від щирого серця благословляю кожного з вас та ваші родини».
Різдвяне Послання Блаженнішого Святослава
