31.12.2011р. Б. / Старий рік минає.... Чим він запам’ятається католикам

 

За кілька годин 2011 рік відійде в історію. І варто би було на порозі Нового 2012 року пригадати собі найважливіші події з життя Церкви, якими рік, що минає, запам’ятався.

Початок року відзначився неординарною подією: Глава УГКЦ Блажeнніший Патріярх кардинал Любомир Гузар подав у відставку. Цей акт викликав неабиякий ажіотаж в українському мeдійному просторі, алe головні уроки цієї відставки залишились поза увагою ЗМІ. Українські журналісти практично нe помітили моральної компоненти цього акту. Блажeнніший Любомир дав приклад того, як заради добра загалу, у конкретному випадку – Церкви, великі люди поступаються своєю владою. Подібно до благородних Толкінових Ґондорських королів, Блажeнніший Любомир щe теплою рукою передав владу своєму наступникові.

А вибір нового Глави УГКЦ став інтригою, котру ЗМІ підігрівали своїми здогадами. Алe практично ніхто нe пророчив у Патріярхи молодого єпископа з Аргентини. Аджe ЗМІ таки нe засвоїли уроку відставки Блажeннішого Любомира: Церква нe діє за критеріями світу цього. Єпископи – нe політики, які борються за владу, а пастирі народу Божого. Тому і вибір молодого єпископа Главою Цeркви став черговим уроком для українського суспільства, якого знову, на жаль, ні суспільство, ні ЗМІ так і нe засвоїли. Церква і надалі залишається голосом волаючого посeрeд української пустелі.

Окрім відставки та виборів Глави УГКЦ, українську католицьку реальність ознаменував конфлікт ВО «Свобода» проти УГКЦ. Так, самe проти УГКЦ. Тe, що на поверхні виглядало, як конфлікт довкола УКУ, насправді було спрямоване проти УГКЦ. Хоча УКУ нe є УГКЦ, алe ця інституція усe ж таки єдиний Унівeрситeт УГКЦ. Тому удар по УКУ нe можe бути безболісним для УГКЦ як Спільноти. Дивлячись з цієї перспективи, хто цілиться в УКУ, як інституцію, цілиться фактично в УГКЦ. ВО «Свобода» також непристойно зманіпулювала Блажeннішим Любомиром Гузаром. Глави трьох галицьких обласних рад попрохали Блажeннішого про авдієнцію, яку і отримали. Алe ВО «Свобода» подала цю подію як зустріч Блажeннішого з главами трьох обласних осeрeдків ВО «Свободи», така ось «бeзнeвинна» маніпуляція інформацією та добрим ім’ям Блажeннішого Любомира. Здавалось, можна було би поставити крапку на цьому. Аджe в кінцeвому рeзультаті УКУ таки отримав землю в оренду за спeціяльною низькою вартістю. Та не так сталося, як гадалося. Наприкінці року представники ВО «Свобода» у Львові спробували прикритися УГКЦ у своїх сумнівних оборудках з Львівською комунальною зeмлeю.

І такі відносини ВО «Свобода» з УГКЦ нe дивують. Соціяльний націоналізм, велику частину якого становлять, прихильники РУНвіри, вигаданої Л. Силeнком, нe можe мати нормальних відносин з Католицькою Цeрквою. Ці дві рeальності протиставлeні у своїй суті. Соціялізм як політичне явище – засуджений Цeрквою, а поганство РУНвірівців у своїй суті противиться християнству.

У 2011 році побачив світ «Катeхизм Української Грeко-Католицької Цeркви». Дeхто очікував якоїсь сeнсації, кардинальних змін у віровчeнні УГКЦ, алe цього нe сталося. Тому Катeхизм і викликав шквал критики кіл, які очікували нe більшe нe менше, а якогось православного (нeз’єдинeного) катeхізісу. 

Рік 2011 запам’ятається українським католикам як рік бeзпрeцидeнтного тиску на них з боку сучасного політичного режиму в Україні. Безпідставними відмовами у наданні зeмeльних ділянок під будівництво церков, нeповeрнeнням храмів, заборонами на провeдeння церковних процесій, пeрeбиранням НАНУ на сeбe права визначати, хто є католиком, а хто ні, дискримінаційним привілеюванням державою РПЦ і багато щe чим «приємним»...

Цього року Україна «прославилася» на вeсь світ нe лишe пeрeслідуванням опозиції, алe й безстидною антихристиянською провокацією «Femen» на площі святого Петра в Римі та бушуванням догналівської секти, хвилі від якого докотилися до Ґротафeрратського монастиря під Римом.

А у світі цього року відбулась хвиля революцій в арабському світі. Арабські революції щe більше погіршили стан християн в арабських країнах, алe міжнародна спільнота, як завжди, залишилась сліпою та глухою до цього. Що більше, в Кот-д’Івуарі під охороною миротворців ООН сталася різанина понад тисячі християн. Міжнародна спільнота і на цe щільно заплющила очі.

Сeрeд радісних для Всeлeнської Цeркви подій бeз сумніву пальма першості належить бeатифікації Папи Івана Павла ІІ. Майже мільйон вірних з усього світу взяли участь у цих урочистостях.

Цікаво, що нe мeншу увагу ЗМІ привернула й інша подія: вихід у світ другого тому праці Бeнeдикта XVІ «Ісус з Назарeту». Хоч цe звучить неймовірно для вуха українського обивателя, алe книга викликала широку громадську дискусію у багатьох європейських країнах, хоча в Україні ніхто, крім вузького кола фахівців та фанатів Папи, нe помітив виходу цього видання.

У 2011 році два папських візити стали кісткою в горлі ЗМІ – візит до Хорватії та візит до Бeніну. Візит Святішого Отця до Хорватії викликав різку критику ліберальних ЗМІ, оскільки замість провального заходу, якого з нeтeрпінням вони очікували і прогнозували, вийшов тріюмф Католицької Цeркви на чолі з Папою Бeнeдиктом XVІ. Вeличeзна кількість вірних, а особливо молоді була для багатьох великою несподіванкою. Аджe у лібeральних ЗМІ, особливо хорватських, вeлась посилeна пропаганда проти цього візиту. Та, Богу дякувати, хорватські католики щe нe відівчилися думати своєю головою. Ліберальна атака ЗМІ виявилась вистрілом в порожнечу. Тому ліберальні ЗМІ усього західного світу навіть нe приховували свого розчарування і огірчeння.

Візит жe Папи до Бeніну ЗМІ взагалі пильно обійшли увагою. Нe було скандальних пeрeпрошeнь за сексуальні надужиття, нe було заяв про контрацептиви... А заклики Папи до багатих країн Заходу допомогти нещасній Африці, з якої європейські ліберальні колонізатори віками висмоктували останні соки, кого цe цікавить? Кращe нe хивлювати «чутливу» совість європейського обиватeля, яка його кусає за бідних вбитих на м’ясокомбінатах тваринок, хто його зна, може, нe дай Боже, ще прокинеться, а тоді журналістам пeрепадe на горіхи...

У 2011 маленька Угорщина грубо і бeзцeрeмонно плюнула в обличчя ліберальному європейському Голіяту. Взяла і проти волі «розумних» голів ЄСу прийняла Конституцію, яка покликається на християнські корені мадярської культури і обороняє права нeнароджeних. Який жах! Євро ЗМІ аж звили від такого нахабства мадярів.

Християнство! Захист життя нeнароджeних! Жах! Фашизм! Нацизм! До сьогодні ліберальні європейські ЗМІ не пропускають можливості вкусити мадярів.

І майже на самому фініші 2011 року ЗМІ опублікували дослідження, яке стверджує, що католики та протестанти – найщасливіші європейці. Українцям є над чим задуматися, особливо тим, які хочуть з грeко-католиків зробити православних.

о.Орест-Дмитро Вільчинський


Джерело:  Мандрівники Христа Царя

30.12.2011р. Б. / Колишній голова Єврокомісії закликав Європу повернутися до релігійних коренів

 

Колишній голова Єврокомісії Жак Делор закликає Європу повернутися до своїх релігійних коренів. В інтерв’ю ZEIT він говорив про необхідність відродження душі Європи. 

 

«Існуючий в європейському суспільстві крайній індивідуалізм є однією з причин нинішньої кризи», - заявив Жак Делор в інтерв'ю ZEIT з нагоди 10-ї річниці введення євро. 

«Багато молодих людей говорять: «Ми несемо відповідальність тільки за свої дії. Тільки ми будемо судити про свої вчинки». Проте досвід показує, що такий спосіб життя не завжди успішний», - стверджує Жак Делор. 

86-річний католик Делор підкреслив необхідність реанімувати «душу» Європи. «Коли який-небудь проект не має в своїй основі духовного імпульсу, у нього немає майбутнього», - заявив Делор. 

Європейський політик висловив сподівання, що до людей повернеться почуття релігії. «Коли життя людини має сенс, коли людина приділяє більше уваги іншим і думає про майбутнє, вона буде більш гармонійною і щасливою, і зможе зробити суспільство кращим», - сказав Делор. 

За матеріалами: Седмица.Ru 

Джерело:  КРЕДО  

"...86-річний католик Делор підкреслив необхідність реанімувати «душу» Європи..."

Якщо ж не вдасться реанімувати християнську «душу» Європи, то вона і надалі лишиться для всіх країн світу "зрадливою проституткою" і люди, лише на згадку слова "ЄВРОПА",  будуть блювати від огиди...  

Катехит парафії Преображення Господнього р.Б. Леонід. 

29.12.2011р. Б. / Довіра до Церкви в суспільстві за останні півроку дещо зменшилася

 

За останні пів року відсоток тих, хто повністю довіряє Церкві в українському суспільстві, зменшився на 2 відсотки — з 32,1 (у квітні цього року) до 30,1 (у грудні). Відсоток тих, хто скоріше довіряє, за цей період фактично не змінився — з 38,9 до 38,8. Натомість зріс відсоток тих, хто повністю не довіряє — з 6,6 до 7,4, але зменшилась кількість тих, хто скоріше не довіряє: з 13,8 до 13,1. Такі дані оприлюднив Центр Разумкова.

В той же час, за останнє десятиліття, у порівнянні з груднем 2001 року, відсоток тих, хто так чи інакше довіряє Церкві, зріс з 60,6 до 68,9, а відсоток тих, хто не довіряє, зменшився — 27,3 до 20,5 відсотків. Також дещо зменшився відсоток тих, хто не визначився: з 12,2 до 10,6.

Громадяни України переважно негативно оцінюють діяльність Президента і Уряду, до того ж, ця оцінка знизилася порівняно з лютим 2011 року — відповідно, з 2,7 до 2,3 бала та з 2,5 до 2,3 бала за п`ятибальною шкалою. Зараз серед громадян переважає переконання, що нинішня влада або нічим не відрізняється від попередньої (40,3%), або гірша за неї (36,4%).

Протягом 2011 року зростала частка респондентів, які вважають, що влада вдається до політичних репресій — якщо в лютому 2011 року цю точку зору поділяли 43,6%  опитаних, то в грудні 2011 року — 55,1%.

Щодо ситуації в Україні, то дві третини опитаних (66,3%) вважають, що протягом 2011 року ситуація в країні в цілому змінилася на гірше, лише 6,1%  вказують на покращення ситуації, ще 22,1%  вважають, що вона не змінилася (для порівняння: у січні-лютому 2011 року, оцінюючи зміни в країні, що відбулися у 2010 році, погіршення відзначали 52,8%  респондентів).

Рівень оптимізму громадян стосовно розвитку подій в Україні не змінився порівняно з жовтнем 2011 року і залишається низьким: лише 11,7%  респондентів вважають, що події в Україні розвиваються в правильному напрямі і 67,3%  — що в неправильному.

Джерела: РІСУ

Мандрівники Христа Царя

29.12.2011р. Б. / Хто любить Церкву – бере активну участь у житті парафії

 

Щороку в першу неділю після Різдва Католицька Церква відзначає свято Пресвятого Сімейства. Цього року воно припадає на Новий рік – торжество Пресвятої Богородиці. Тому свято Пресвятого Сімейства відзначатиметься у п'ятницю, 30 грудня.

Відновити турботу про сім'ю і церкву закликають єпископи з Ради у справах сім’ї польського єпископату у своєму зверненні з нагоди свята Пресвятого Сімейства, повідомляє wiara.pl.

За словами єпископів, сім’я є незамінною школою життя. "Дім – це не просто спогади, це кровні узи, почуття приналежності, взаємної відповідальності. Це спільний стіл, бесіди і молитви. Дім дає притулок і почуття безпеки, дозволяє розслабитися і відновити сили. У ньому живуть найрідніші, тут виховується усвідомлення свого коріння і почуття власної ідентичності",– зазначають єпископи. Водночас вони додають, що справжню сімейну атмосферу будує любов, пошана до батьків і відповідальність за сім’ю.

"Батьки є першими, хто навчає цих цінностей, вони творять справжній дім. Їхня присутність, турбота про атмосферу взаєморозуміння і любові, а також виховання вчать відповідальності та розвивають її. Дім, дружній до життя і виховання,  – це дім, відкритий на дар життя, в якому діти отримують любов своїх батьків і їх батьківську опіку, а також свідчення віри і вірності, чесності і працьовитості. У атмосфері родинного дому людина також вперше пізнає Бога і усвідомлює реальність Церкви, яка є нашим домом", – підкреслюють єпископи.

Свято Пресвятого Сімейства нагадує нам про роль сімейного дому в житті Ісуса Христа і всіх, хто належить до Його Церкви. "Відчути себе у Церкві, як вдома, означає брати участь у Її житті так само, як у житті своєї сім’ї", – наголошують єрархи, нагадуючи, що в духовному вимірі Церква є нашим домом. "Відкрити у Церкві свій дім – це жити у Ній вірою на щодень. Відкрити у Церкві свій дім – це з повагою і радістю сприймати обов’язковість Недільної Служби Божої та запрошення до Євхаристійного столу. Відкрити у Церкві свій дім – це оточувати Її любов'ю і турботою та відчувати свою відповідальність за Неї", – вважає Рада у справах сім'ї. Водночас наша любов до Церкви має виражатися у турботі про особисту святість і всіх Її членів. "Конкретним виразом цієї любові має бути наша активна присутність на парафії", – звернули увагу єпископів Ради, додаючи: "хто вважає Церкву своїм домом, той, незалежно від того, де він знаходиться, пам'ятає, звідки він виростає і залишається вірним спадщині своєї віри".

Джерело:  Мандрівники Христа Царя

29.12.2011р. Б. / Якими є релігійні люди?

 

У суспільній свідомості існує стереотип, що релігійні люди - це динозаври, відсталі представники позаминулого століття. Натомість нещодавнє дослідження від The Pew Research Center свідчить про те, що релігійні люди навпаки - є більш активні в громадському житті, не відстають від технологічних новинок і активно використовують інтернет. 

 

53% активних віруючих американців вважають, що інші люди є надійними. Серед невіруючих такий рівень довіри становить 43%.

45% активних віруючих вважають своє співтовариство чудовим місцем для життя, в порівнянні з 34% невіруючими.

38% активних віруючих вважають, що вони можуть впливати на суспільство, в порівнянні з 27% невіруючими.

До активних віруючих зарахували людей, які в середньому витрачають 7,5 годин в тиждень на участь у житті своїх релігійних груп. 

Релігійно-активні люди більше беруть участь у житті суспільства, ніж невіруючі:

35% віруючих беруть активну участь у спортивних заходах або займаються здоровим дозвіллям (проти 17% нерелігійних);

34% беруть активну участь у благодійних та волонтерських організаціях (проти 15% нерелігійних).

30% беруть активну участь у громадських об'єднаннях чи районних асоціаціях (проти 11% нерелігійних).

Щодо новітніх технологій та медіа-інструментів, то релігійні люди користуються результатами прогресу на рівні з невіруючими: 

79% віруючих американців є інтернет-користувачами, в порівнянні з 75% невіруючими;

86% віруючих американців використовують мобільні телефони, в порівнянні з 80% невіруючих;

75% віруючих американців користуються електронною поштою, у порівнянні з 68% невіруючих;

46% віруючих американців користуються соціальними мережами (Facebook), у порівнянні з 49% невіруючими

9% віруючих американців користуються Twitter, в порівнянні з 10% невіруючих 

Використання релігійними громадами інтернету у своїй повсякденній діяльності: 

68% релігійних американців вважають, що інтернет зробив великий вплив на здатність їх релігійної групи спілкуватися між собою.

62% релігійних американців вважає, що інтернет зробив великий вплив на залучення уваги до проблеми (в їх групі).

57% релігійних американців вважають, що інтернет дуже впливає на здатність групи об'єднуватися з іншими групами.

58% релігійних американців вважають, що інтернет зробив великий вплив на здатність групи впливати на суспільство в цілому.

57% релігійних американців вважають, що інтернет зробив великий вплив на здатність груп до організації діяльності.

46% релігійних американців вважають, що інтернет зробив великий вплив на здатність групи збирати кошти.

44% релігійних американців вважають, що інтернет зробив великий вплив на здатність залучати нових членів в релігійні групи.

46% релігійних американців вважають, що інтернет допомагає релігійним групам впливати на місцеві громади. 

За матеріалами: pewinternet.org / jesfor.livejournal.com  

Джерело:  КРЕДО

28.12.11р. Б. / Інститут історії Церкви УКУ відкриває архіви

 

Інститут історії Церкви Українського католицького університету спільно з сайтом «Майдан» розпочинає новий проект «Підпільна Церква в умовах тоталітарної держави». Відтепер читачі можуть запитати у експертів УКУ про те, як служили священики у підпіллі, що тоді мотивувало людей йти у монастирі, де навчалися семінаристи тощо. 

 

Відповіді ґрунтуватимуться на матеріалах архівів Інституту історії Церкви УКУ (ІІЦ), зокрема на свідченнях очевидців з періоду підпілля УГКЦ (1946-1989 рр). Ці свідчення працівники Інституту історії Церкви почали збирати із часу заснування Інституту в 1992 році. На сьогодні це більше 2 тис. інтерв’ю, повідомляє Прес-служба УКУ. 

«Здебільшого факти про період підпілля УГКЦ можна було зібрати на основі свідчень самих очевидців, – пояснює молодший науковий співробітник Інституту Лідія Губич. – Ці інтерв’ю зробили дуже вчасно, адже багатьох людей, котрі були учасниками цих подій, і котрі зуміли широко розкрити історію цього періоду, уже немає серед живих». 

На запитання читачів також відповідатимуть безпосередні учасники подій – люди, які в тоталітарних умовах зберегли церковні традиції, ієрархію, передали спадкоємність молодшим поколінням. «Часом на ваші запитання можуть відповісти люди, яких уже немає серед живих, але їх відповіді є в архівах Інституту історії Церкви. Таким чином, ви зможете стати учасником такого незвичайного діалогу», – зазначають організатори проекту. 

Проект «Підпільна Церква в умовах тоталітарної держави» стартував близько місяця тому. Уже зараз читачі запитують експертів про різні аспекти діяльності підпільної Церкви, зокрема, як виглядав підпільний шлюб, якою була мотивація тих, хто йшов у підпільні монастирі, яким був навчальний процес у підпільних семінаріях, чи є дані, скільки таких семінарій існувало? 

З архівами Інституту історії Церкви зараз працюють здебільшого науковці, дослідники, іноді звертаються журналісти. Також на базі архіву студенти УКУ проходять щорічну практику. Завдяки такому проекту, матеріали архівів та живі свідчення людей стануть доступні кожному. 

Запитати експертів можна тут.


Джерело:  КРЕДО

27.12.2011р. Б. / Відбулася перша спільна проща громад УГКЦ з різних куточків Італії до гробу св. Апостола Петра у Ватикані

 

Як повідомлялося, 16 грудня 2011 p. на площі св. Петра у Ватикані встановлено різдвяну ялинку з українських Карпат – дарунок Української держави та церкви Святішому Отцеві. На знак подяки Папі Бенедикту XVI за прийнятий дарунок від України, у понеділок, 26 грудня 2011 р., в другий день різдвяних свят за новим календарним стилем, відбулася проща громад УГКЦ з різних куточків Італії до гробу св. Апостола Петра у Ватикані.

 

У цей день (о год. 11. 00) Божественну Святу Літургію на престолі Катедри Ватиканської базиліки очолив Преосвященний владика Діонісій (Ляхович), Апостольський Візитатор для українців греко-католиків в Італії та Іспанії, у співслужінні з Високопреосвященним архиєпископом Доменіко Кальканьйо, керівником Адміністрації Майна Апостольської Столиці, о. Марком Ярославом Семегеном, пасторальним координатором для українців в Італії, монсеньйором Ярославом Карп'яком, працівником Конгрегації для Східних Церков, о. Іваном Куликом, адміністратором української персональної парафії в Римі та іншими понад п’ятдесятьма священиками – членами чернечих спільнот, студентами, що навчаються в папських університетах, душпастирями українських громад з різних куточків Італії. На богослужіння також прибула Посол України при Апостольській Столиці Пані Тетяна Іжевська. Були присутні численні богопосвячені особи чернечих Чинів і Згромаджень УГКЦ. Співав хор української парафії святих Сергія і Вакха з Риму. Присутність вірних під час богослужіння перебільшила усі сподівання організаторів прощі, які згідно попередніх реєстрацій паломницьких груп очікували біля 2,5 тисяч осіб, однак враховуючи усіх вірних, які прибули самостійно з Риму та околиць без попереднього запису, загальна сума присутніх, згідно підрахунків служби охорони базиліки св. Петра, склала понад 5,5 тисяч осіб.

 

«Сьогодні ми звершуємо різдвяну Божественну Літургію у найбільшій святині світу, у самому серці християнства, щоб Христа, що народжується, славити нашими колядами, тут, у базиліці св. Верховного Апостола Петра, та по богослужінні колядуватимемо на його площі, де цього року встановлено різдвяну ялинку з України», – зазначив під час проповіді владика Діонісій.

 

«Пройшла довга історія людства від часу, коли Христос народився. Він народився у бідній стаєнці, не у теплоті домівки, чи пишної палати. Тут де ми сьогодні знаходимося - похований св. Апостол Петро, звичайний рибалка, якого Ісус Христос покликав і поставив його провідником Церкви. Спершу поховали його тут у звичайному гробівці, а сьогодні на ньому майорить найбільша святиня світу. Як цікаво міняється історія світу. Коли Христос народився, керував могутньою римською імперією кесар Август. Сьогодні цієї імперії більше не існує. Залишилися тільки руїни. Згодом постали інші могутні царства і вони попадали. Створилися союзи країн і вони розпадаються, надходить час кризи. Споруджувалися великі святині, їх будували і оздоблювали найкращі майстри світу, і багато з цих святинь сьогодні пустопорожні. Проте Ісус Христос залишається той самий. Той самий у Римі, той самий в Україні, той самий в Азії чи Африці. Той самий учора, сьогодні, і назавжди» (Читати повну версію проповіді).

 

Наприкінці Святої Літургії з привітальним словом до паломників звернувся представник Апостольської Столиці, архиєпископ Кальканьйо, який уділив усім присутнім архієрейське благословення. Після завершення Служби Божої прибулих з різних міст Італії привітав пасторальний координатор о. Марко Ярослав Семеген: «… Апостол Павло каже: “За все дякуйте Господеві”. Прикінці цієї Євхаристії, нашої спільної молитви, яку ми з вами так чисельно сьогодні занесли перед престол Всевишнього, дякуємо Богові за благодать, за ласку, що ми молимося тут, на гробі Верховного Апостола Петра. На гробі того, кому Христос поручив владу в Церкві. Ми молимося в храмі де моляться намісники Христові, наступники Апостолів – Вселенські Архієреї. Ми молимося тут, де в ці дні є частинка України – українська ялинка, яка так гарно прикрашає у ці різдвяні дні площу св. Петра і творить міст між Україною та Італією. Я вітаю сьогодні всіх вас, дорогі паломники з різних міст Італії, вітаю вас дорогі матері, батьки, брати і сестри, вітаю усіх вас, кого Боже провидіння заради добра своїх родин, завело в цю землю, яку часто називаємо чужою, але мусимо теж сказати, що гостиною водночас для нас».

 

Після цього до присутніх з вітальним словом звернувся монсеньйор Пієр Пауло Феліколо, директор «Мігрантесу» Римської архидієцезії, запевняючи усіх українців Італії у тому, що Церква завжди надаватиме ім підтримку, та дякуючи за духовний та культурний обмін та працю, яку українці виконують в Італії.

 

Насамкінець священнослужителі разом з хором процесійно перейшли до бічного престолу Святого Василія, де спочивають мощі святого Йосафата, щоб віддати молитовну шану украінському святому, який спочиває у головній католицькій святині світу.

 

Після цього багато численні українські паломники зібралися на площі святого Петра перед різдвяною ялинкою та вертепом де ще довго лунала українська коляда.

Прес-служба УГКЦ в Італії


Джерело:  Мандрівники Христа Царя

25.12.2011р. Б. / Різдвяне послання «Urbi et Orbi» (місту Риму та світові) Вселенського Архиєрея Бенедикта XVI (25 грудня 2011)

 

Дорогі брати й сестри з Риму та всього світу!

Христос народився для нас! Слава Богу на висотах та мир на землі людям, яких Він любить. Нехай же до всіх дійде відлуння Вифлеємської благовісті, яку Католицька Церква звіщає на всіх континентах, долаючи будь-які національні, мовні та культурні кордони. Син Пречистої Діви Марії народився для всіх, Він – Спаситель усіх.

Саме так Його призиває давній літургійний антифон: «Еммануїле, наш царю та законодавче, надія та спасіння народів: прийди спасти нас, Господи, наш Боже». Veni ad salvandum nos! Прийди спасти нас!. Це – волання людини кожного часу, яка відчуває, що не спроможна сама подолати труднощі і небезпеки. Вона потребує вкласти свою руку в руку більшу та сильнішу, руку, яка з висот простягається до неї. Дорогі брати й сестри, ця рука – це Христос, що народився у Вифлеємі з Пречистої Діви Марії. Він – рука, яку Бог простягнув людству, щоб допомогти йому вийти з рухомих пісків гріха та поставити його на ноги на скелі, на міцній скелі Своєї Істини та Своєї Любові.

Так, саме це означає ім’я цієї Дитини, ім’я, яке згідно з Божою волею, Йому дали Марія та Йосиф: Він називається Ісус, що значить «Спаситель» (пор. Мт 1,21; Лк 1,31). Він був посланий Богом Отцем, щоб спасти нас, передусім, від глибокого зла, вкоріненого в людині та історії: від того зла, яким є відокремлення від Бога, самовпевнена гордість чинити по-своєму, ставати до змагання з Богом та займати Його місце, вирішувати, що є добром, а що – злом, бути паном життя і смерті (пор. Бт 3,1-7). Ось це – велике зло, великий гріх, від якого ми, люди, не можемо спастися, якщо не ввіримося Божій допомозі, якщо не взиватимемо до Нього: «Veni ad salvandum nos! – Прийди спасти нас!».

Сам факт підносити до Небес це прохання вже ставить нас у належні умови, ставить нас перед правдою про себе самих: у дійсності, ми є тими, що ввізвали до Бога та були спасенні. Бог – Спаситель, а ми є тими, що перебувають у небезпеці. Він – лікар, а ми – недужі. Визнати це є першим кроком до спасіння, до виходу з лабіринту, в якому ми самі себе закриваємо нашою гордістю. Піднести очі до Неба, простягнути руки та просити допомоги – це шлях до виходу, за умови, що є Хтось, Хто вислуховує та може прийти нам на допомогу.

Ісус Христос є доказом того, що Бог вислухав наші волання. І не лише це! Бог має до нас таку велику любов, що не міг залишатися Сам у Собі, що вийшов із Себе Самого та увійшов в нас, розділяючи до кінця нашу людську природу. Відповідь, яку Бог дав в Ісусі на волання людини безмежно перевищує наші сподівання, доходячи до такої солідарності, яка не може бути просто людською, але – Божою. Тільки Бог, Який є любов’ю, і любов, яка є Богом, могла обрати спасти нас цим шляхом, який, напевно, є довшим, але таким, який шанує істину про Нього і про нас: шлях примирення, діалогу, співпраці.

Ось чому, дорогі брати й сестри з Риму та всього світу, під час Різдва 2011 року звернімось до Вифлеємського Дитяти, до Сина Пречистої Діви Марії, і скажімо: «Прийди спасти нас!» Повторюймо це, духовно єднаючись з багатьма людьми, які переживають особливо складні ситуації, стаючи голосом тих, які позбавлені голосу.

Разом просімо Божої допомоги народам Африканського Рогу, які страждають від голоду та нестачі продовольства, іноді загострених також постійним станом невпевненості. Нехай же не забракне допомоги міжнародної спільноти численним біженцям, що походять з цього регіону, гідність яких зазнає важких випробувань.

Нехай Господь дасть утішення народам Південного Сходу Азії, особливо – Таїланду й Філіппін, які досі зазнають серйозних труднощів з причин нещодавніх повеней.

Нехай же Господь допоможе людству, зраненому багатьма конфліктами, які ще й сьогодні скривавлюють планету. Нехай Він, що є Князем Миру, дарує мир та стабільність Землі, яку Він обрав, щоб прийти у світ, заохочуючи відновлення діалогу між ізраїльтянами та палестинцями. Нехай же вчинить так, щоб припинилося насильство у Сирії, де вже пролилося багато крові. Нехай посприяє повному примиренню та стабільності в Іраку та Афганістані. Нехай же дарує всім складовим частинам суспільства північноафриканських та близькосхідних країн оновлені сили для будування спільного блага.

Нехай же народження Спасителя підтримає перспективи діалогу та співпраці для пошуку погоджених розв’язок у М’янмі. Нехай Різдво Відкупителя забезпечить політичну стабільність країн африканського регіону Великих Озер та супроводжує зобов’язання мешканців Південного Судану для забезпечення прав усіх громадян.

Дорогі брати й сестри, звернімо погляд до Вифлеємської Яскині: Дитятко, яке споглядаємо, є нашим спасінням! Воно принесло у світ всеохоплююче послання примирення і миру! Відкриймо Йому наші серця, приймімо Його у наше життя. З довірою та надією повторюймо: “Veni ad salvandum nos!”

(переклад української редакції Радіо Ватикану)


Джерело:  Мандрівники Христа Царя