23.04.2016р. Б. / Лазарева субота

"Голос Твій, Господи, знищив царство аду,
і слово Твоєї власти піднесло з гробу чотириденного.
І став Лазар прообразом спасенним воскресення... "
(Стихира вечірні Лазаревої суботи)

Всесвітліші, всечесні отці, преподобні сестри, дорогі брати. Сьогодні ми переживаємо з вами Лазареву суботу. Це є такий особливий день в літургійному році. Ви, мабуть, вчора, як співали стихир на Літургії Наперед Освячених Дарів, то чули такі слова, що ось закінчилася Чотиридесятниця, фактично закінчився Великий піст і сьогодні ми починаємо Квітну тріоть: новий період, новий цикл в літургійному році, який безпосередньо прив’язаний до Пасхального Таїнства. Всі ті дні, які будемо переживати сьогодні, завтра, наступного тижня, безпосередньо вже впроваджують нас до цього Таїнства страждання, смерті і воскресіння Ісуса Христа.

Ця розповідь про воскресіння Лазаря, яку ми маємо у Євангелії від Йоана, теж займає, я би сказав, унікальне місце у структурі цього Євангелія. Мабуть, ви будете студіювати Йоанівський корпус, то вам учитель скаже, що Йоан так уклав своє Євангеліє, що після прологу, який ми читаємо на Пасху, розпочинається Книга знаків. І та Книга знаків має сім подій, сім знаків, які показують, що Христос є той Месія, на якого очікував ізраїльський народ. Розпочинається Книга знаків чудом в Кані Галилейській, а саме історією про воскресіння Лазаря закінчується Книга знаків. То означає, що Йоан нам подає якийсь найбільший знак, що Христос є Господь, є Месія, бо тут Христос, воскрешаючи Лазаря, показує, що Він є Той, що має в руках і життя, і смерть людини. Він прийшов, щоби знищити смерть, увійти у смерть і дати людині вічне життя. І ось у світлі цього сьомого месіанського знаку я би хотів подати вам такі три думки, три точки для ранішнього розважання на цей сьогоднішній день.

Перша думка – центральна думка цієї події. Це є слова, які Христос каже сам про себе: «Я є Воскресіння і Життя». Христос не має життя так, як маємо ми, сотворіння. Бо нам наше життя хтось дав, ми його не маємо від себе. Каже Павло: «Все, що ми маємо, ми мусіли від когось отримати». А Христос є життям, Він є тим живим Богом Ізраїля, Який разом з Отцем і Святим Духом є Єдиний Живий. Він є Воскресінням, бо воскресіння означає дати наново життя тому, хто втратив той первісний дар. І тому то Христос затримується, хоча знає, що Лазар хворіє, знає, що Лазар вмирає, знає, що він у гробі, але Він не йде одразу до свого приятеля саме для того, щоби виявити людям, що Він є Життям і Воскресінням.

Друга думка. Ми читаємо в Книгах Старого Завіту, що карою за гріх є смерть. То означає, що коли хтось втікає від життя, його не хоче, від нього відмовляється, то неминуче на нього чекає смерть. Коли ми з вами грішимо, а якраз час Великого посту був часом пізнання свого власного гріха і боротьби з ним, ми себе вкладаємо в гріх.

Опис поховання цього Лазаря є описом грішника, грішної людини. Лазаря, поклавши до гробу, зв’язали похоронними полотнами. Руки і ноги має зв’язані той, хто грішить. Той, хто грішить, завжди закривається від інших людей. Його кімната стає подібною на гріб тому, що він боїться показати людям, який він є насправді. Ви добре знаєте, що коли хтось чинить погані вчинки, то рано чи пізно вони стануть явними. Я думаю, що коли хтось з семінаристів в семінарії не миється, то рано чи пізно всі збоку почнуть чути, що він, як каже Марта: «… вже четвертий день…, вже воняє». Так само, як би ми не приховували наші гріхи, те зловоння гріха рознесеться довкола. Але це є лише ознаки того, що ми втрачаємо життя, ми потрошки-потрошки стаємо нездатними до життя, тому що ми втратили особистий зв'язок, єдність з тим джерелом, яким є Христос. Та лампочка, яка є відрізана від джерела струму, гасне. Так само і людина, яка через гріх перериває свій особистий зв'язок, свою єдність з Богом, рано чи пізно вона складається зв’язаною до гробу і двері моєї кімнати перетворюються на камінь, який до нього хтось мусить обов’язково прикотити, щоби не чути мого власного смороду.

І третя думка. Читаючи ту всю історію, замість слова Лазар чи імені Лазар поставте кожен своє ім’я. Тоді побачите, як Христос вас любить. Христос знає про все те, що діється у душі кожного з вас. Може навіть спеціально деколи Він не спішиться відразу нас рятувати для того, щоб ми зрозуміли, хто є джерелом життя і звідки походить моє спасіння. Христос приходить до мене і плаче наді мною, плаче над своїм приятелем тому, що Він любить нас. Каже Йоан, що коли юдеї побачили, як Христос плаче, то кажуть: «Дивіться, як Він його любив». Як любить той наш Спаситель кожного з нас! Але сама сцена воскресіння є ще цікавішою.

Уявіть собі людину, яка є зв’язана по руках і ногах, але все ж таки йде. Чи це є можливо? Я собі, наприклад, не уявляю, як Лазар вийшов з гробу зі зв’язаними руками і ногами. Але це є той момент, коли Христос все ж таки промовляє до мене, прощаючи мені мої гріхи і оживляючи мене. Каже до мене: «Святославе, вийди!» Можливо, так до кожного з вас. І тоді те, що мене зв’язувало, розв’язується. Замість зловонія Христос наповняє нас своїми пахощами. Коли починається Євангеліє, євангелист уточнює, що це була саме та Марта, яка була помазана миром Господа. Якраз наступного тижня ми багато будемо про миро чути, говорити, його посвячувати. Христос Своїм словом поєднує нас із Собою, є нашим воскресінням і життям, повертає нам життя, усуває все те, що є ознаками нашого загнивання і вмирання, і дає знову нам повноту життя у Ньому.

Нехай сьогоднішня подія стане, можливо, таким підсумком нашої великопостної дороги. Якщо ще хтось лежить у гробі по сьогоднішній день, то почуйте ті слова: «Вийди!», для того, щоби разом з Христом увійти у Його страсті і стати причасником Його славного воскресіння. Слава Ісусу Христу!

+ Святослав

Розшифровано за матеріалами http://ugcc.tv/

Джерело:    ОРАНТА
 

*** 

Майже кожний тиждень Великого посту має свої богослужбові особливості. Треба передовсім сказати про суботи й неділі, кожна з яких присвячена якійсь події з життя Церкви, Ісуса Христа, його Пресвятої Матері або святих. 

І якраз шостий тиждень святої 40-ці відзначається тим, що духовно готує нас до двох великих і світлих подій з життя Ісуса Христа: воскресення Лазаря, якому присвячена субота перед Квіт­ною неділею, і тріюмфальний в'їзд Христа Господа до Єрусалима, який Церква празнує у Квітну неділю.

Тож погляньмо дещо ближче як на саму седмицю Квітної неділі, так і на святкування Лазаревої суботи та її духовне значення.

СЕДМИЦЯ КВІТНОЇ НЕДІЛІ

У наших церковних книгах цей тиждень має назву седмиці ваїй (себто пальмових гілок), квітної або квітоносної. Головна тема богослужень цього тижня — це завершення Великого посту, приго­тування вірних до великого чуда воскресення праведного Лазаря і до тріюмфу Квітної неділі.

У п'ятницю цього тижня властиво закінчується Великий піст. Субота Лазаря вже поза постом святої 40-ці. На цьому наголо­шують богослуження тижня. У п'ятницю на стихирах вечірні співа­ємо: "Довершивши корисну для душі 40-цю, дозволь нам, Чоло­віколюбче, видіти і святу седмицю Твоїх страстей, щоб прославити в ній велич Твою і невисказане задля нас провидіння Твоє та одно­душне заспівати: "Господи, слава Тобі".

У перших віках християнської віри монахи мали такий звичай, що на час Великого посту багато з них ішло поза монастир на самоту чи в пустиню, щоб там у молитві й пості проводити час святої 40-ці. А в п'ятницю перед суботою Лазаря вони знову повер­талися до своїх монастирів. Тому в четвер на каноні утрені Церква звертається до них: "Ви, що в пустинях і печерах, зійдіться і прийдіть, щоб стрінути піснями грядучого на осляті Господа слави" (Четверта пісня). На великій вечірні перед Квітною неділею всі монахи, зібравшись разом, уже радісно співали: "Сьогодні бла­годать Святого Духа нас зібрала, і всі, взявши хрест Твій, кличемо: "Благословен, що йде в ім'я Господнє, осанна во вишніх".

Головна особа церковних богослужб цієї седмиці — праведний Лазар. Богослужба понеділка називає цей тиждень присінком до суботи Лазаря: "Відчинився присінок Лазаревого воскресення, — сказано у восьмій пісні канону утрені, — бо йде Христос, щоб зі сну воскресити померлого й побороти життям смерть". На восьмій пісні канона утрені вівторка співаємо: "Радуйся, Витаніє, вітчизно Лазаря, бо Христос, прийшовши до тебе, велике звершить воскре­сивши Лазаря".

У відправах цього тижня Церква часто закликає вірних, щоб добрими ділами гідно готувалися до зустрічі Христа: "Несучи гілки добрих діл і пальмами чистоти, всі приготуймося на зустріч Христа, що надходить до Єрусалима, як Бога нашого" (Дев'ята пісня канону утрені понеділка). 

 "Злучивши любов з милосердям, спішімось, вірні, щоб послати їх Христові на вмоління, щоб і нас воскресив із гробу прихованих похотей наших" (Четверта пісня канону утрені четверга).

СВЯТКУВАННЯ ЛАЗАРЕВОЇ СУБОТИ

Святкування події воскресення Лазаря в суботу перед Квітною неділею сягає перших віків християнства. У IV столітті на Сході Лазарева субота вже була загальним урочистим празником.

Паломниця IV віку Сильвія Етерія подає детальний опис того­часного святкування суботи Лазаря в Єрусалимі. У щоденнику її паломництва читаємо, що того дня після ранішньої Літургії була окрема процесія до дому Лазаря у Витанії, віддаленої на дві милі від Єрусалима. У процесії брав участь єпископ Витанії, священики, монахи і багато вірних. Процесійний похід по дорозі, недалеко Витанії, відвідував церкву, що була на тому місці, де Марія, сестра Лазаря, зустріла Господа і звістила йому про смерть свого брата. У цій церкві читають уривок зі святого Євангелія, в якому сказано про зустріч Марії та Христа Господа. Потім усі, співаючи гимни і псалми, ішли до гробу Лазаря. Тут уже було так багато людей, що вони вкривали всі довколишні поля. При гробі Лазаря правили богослужбу, на якій читали Євангеліє про воскресення Лазаря.

Церковні піснеписці VII і VIII століття: святий Андрій Критсь­кий, святий Косма Маюмський і святий Йоан Дамаскин — склали стихири й канони для служби Лазаревої суботи. Ця служба має характер Господського празника, про що свідчить на її утрені "Ангельський Собор", "Христово Воскресеніє" і "Свят Господь Бог наш", взяті з неділі. Цього дня, замість "Святий Боже", береться на Літургії "Єлици во Христа", бо колись у Лазареву суботу відбу­валося хрещення катехуменів (оглашенних).

За церковним переданням праведний Лазар після свого воскре­сення покинув Витанію, бо жидівська старшина хотіла і його вбити. Він пішов на острів Кипр, де був єпископом і там помер, проживши ще ЗО літ від свого воскресення.

Пролог, себто книга життєписів святих Східної Церкви, подає перенесення мощей праведного Лазаря на 17 жовтня. Тут сказано, що грецький цісар Лев Філософ (886-912) збудував у Царгороді церкву на честь Лазаря. Він віднайшов його мощі на Кипрі, що мали бути в мармуровій труні з написом: "Лазар чотириденний, друг Христовий". Ті мощі цісар Лев наказав покласти до срібної домовини і перевезти до церкви Лазаря у своїй столиці.

Латинська Церква вшановувала пам'ять Лазаря у п'ятницю 4 тижня Великого посту і другий раз 17 грудня.

ЗНАЧЕННЯ ЧУДА ВОСКРЕСЕННЯ ЛАЗАРЯ

Ісус Христос здійснив багато чудес за час Свого життя та жодне з них не було таке велике, як воскресення Лазаря.

Це чудо було для багатьох дуже переконливим доказом Хрис­тового божества. Один з Отців Церкви каже: "Спаситель вирвав дочку Яїра з рук смерти, юнака з Наїну із зубів смерти, а Лазаря зі самого нутра смерти". Ця подія становить кульмінацію Христо­вого об'явлення за допомогою чудес. Тут Христос виступає як Пан життя і смерти, як Переможець смерти, як всемогутній Бог. Відо­мий церковний письменник і аскет о. М. Мешлер, розважаючи про велич цього чуда і його дію на жидів, каже: "Це вже не був Ісус із Назарета, ані могутній учитель, ані один з давніх пророків, ані якийсь дух з другого світу, — це був Сам Живий Бог. Одне його слово звенить через безодню вічности і знову приводить душу з кінця потойбічного світу. Промінь блискавки проходить крізь темно­ту гробу і засвічує в мертвих костях іскру життя" (Життя ГНІХ у Розважаннях, т. II, с. 103-4). Це чудо є водночас символом славного Христового воскресення і прообразом воскресення всіх людей.

Велич і слава цього чуда були безпосередньою причиною Хрис­тового тріюмфального в'їзду до Єрусалима у Квітну неділю. Захо­плений нарід вітав Христа не тільки як свого пророка, але і як свого Месію, свого Царя і Господа.

Укінці воскресення Лазаря прискорило муки і смерть нашого Спасителя. Багато людей увірували в Христа та йшли за Ним, а це занепокоїло жидівську старшину, яка скликала раду. "Зібрали тоді первосвященики та фарисеї раду, — читаємо у святому Євангелії від Йоана, — і заговорили: "Що робити нам? Силу чудес отой чоловік робить! Якщо залишимо його так, то всі увірують у Нього...

Від того дня, отже, ухвалили вони Його вбити" (11, 47-48 і 53). "Тоді первосвященики ухвалили і Лазаря вбити" (12, 10).

Хай це величне й дивне чудо воскресення Лазаря скріпить і нашу віру в Христове божество та наше власне воскресення. Той самий Христос, що воскресив чотириденного Лазаря, у свій час і нас воскресить до щасливого й вічного життя. Він сам нас запев­няє: "Я — воскресення і життя. Хто в мене вірує, той навіть і вмерши — житиме!" (Йо. 11, 25).

Джерело:     ХРИСТИЯНСЬКИЙ ПОРТАЛ   


ЗАВАНТАЖИТИ книгу "Пізнай свій обряд"  (Юліан Катрій, ЧСВВ, (PDF, 176st., 6.96Mb) ))